§ 1. Поняття й види об'єднань громадян

Право громадян на свободу передбачено в Загальній декла­рації прав людини й гарантовано Конституцією та законодав­ством України.

Стаття 36 Конституції України закріплює право громадян України на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод і задо­волення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. При цьому ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у пра­вах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

Форми суспільної активності громадян виражено в діяль­ності їх різних об'єднань, тому поняття «об'єднання громадян» є узагальнюючим, що відбиває різноманітність цих форм у ре­альному житті суспільства.

Діяльність об'єднань громадян носить найрізноманітніший характер. її може бути спрямовано на участь у розробленні дер­жавної політики, розвиток науки, культури, відродження ду­ховних цінностей, розв'язання конкретних соціальних проблем окремих категорій і груп громадян, здійснення благодійної діяльності, охорону навколишнього природного середовища, обумовлено спільністю професійних та інших інтересів грома­дян тощо.

Одним із критеріїв класифікації об'єднань громадян може слугувати мета їх діяльності. Так, у Законі України «Про об'єд­нання громадян» від 16 червня 1992 р.¹ наведено чітке ви­значення різновидів об'єднань громадян — політичних партій і громадських організацій. У свою чергу згідно із Законом Ук­раїни «Про політичні партії в Україні»² політичною партією визнається зареєстроване відповідно до закону добровільне об'єднання громадян — прихильників відповідної загальнонаціо* нальної програми суспільного розвитку, яка має за мету сприяння формуванню й вираженню політичної волі громадян, участі у виборах та інших політичних заходах.

На відміну від політичної партії, громадською організацією є об'єднання громадян, створене для задоволення й захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно*культурних, спортивних та інших інтересів.

Найповнішу характеристику об'єднань громадян дозволяє дати їх класифікація за організаційно-правовими властивос­тями, згідно з якими виділяють:

масові об'єднання громадян (політичні партії, творчі спілки, релігійні організації, добровільні товариства, професійні спілки тощо);

органи громадської самодіяльності (народні дружини по охо­роні громадського порядку);

органи громадського самоврядування (ради й колективи мікрорайонів, домові, вуличні комітети та ін.).

Об'єднання громадян можуть класифікуватися і за масш­табами діяльності. Згідно з цим критерієм можна виділити об'єднання громадян, які діють у масштабах усієї держави, мас­штабах окремих адміністративно-територіальних одиниць та їх частин, а також об'єднання громадян, діяльність яких носить міжнародний характер і поширюється на територію не тільки України, а й інших держав. При цьому політичні партії діють тільки в державному масштабі. Масштаб діяльності органів громадської самодіяльності та органів громадського самовря­дування обмежений кордонами конкретних адміністративно-територіальних одиниць.

Об'єднанням громадян притаманні ознаки, що відрізняють їх від державних організацій. При цьому можна виділити за­гальні ознаки, характерні для всіх об'єднань громадян, а також окремі специфічні ознаки, властиві тим чи іншим об'єднанням громадян.

До загальних ознак слід віднести:

1) добровільність об'єднання. Це відображено в добровіль­ності вступу та виходу з об'єднання громадян, методах роботи, сутністю яких є досягнення певної мети внутрішньоорга-нізаційними методами, особливих формах примусу, з яких найвищою є виключення із членів об'єднання громадян;

2)  організаційні заходи, якими в діяльності об'єднань гро­мадян виступають самоврядування та саморегуляція;

3)  відсутність у об'єднань громадян внаслідок їх природи державно-владних повноважень (за винятком випадків, коли держава делегує окремі повноваження такого роду й закріп­лює їх законодавчо, наприклад, закріплення за громадськими інспекторами охорони природи права складати протоколи про адміністративне правопорушення).

Окремими ознаками, притаманними окремим об'єднанням громадян, є:

1)     членство в об'єднанні та відносини членства, що випли­вають звідси;

2)  обов'язковість участі членів об'єднання громадян у його роботі та створенні матеріальної бази об'єднання шляхом вне­сення членських внесків;

3)  наявність статуту об'єднання громадян. У діяльності об'єднань громадян здебільшого відсутні комерційні цілі або одержання прибутку. Виняток становить лише діяльність ко­оперативних організацій. Крім того, допускається господарська або інша комерційна діяльність об'єднань громадян для вико­нання їх статутних завдань і цілей.

Взаємовідносини держави та об'єднань громадян носять виключно правовий характер. Це проявляється в законодав­чому закріпленні правового статусу об'єднань громадян низ­кою нормативно-правових актів. Основними серед них є За­кон України «Про об'єднання громадян», а також закони Ук­раїни «Про свободу совісті та релігійні організації»¹, «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»². Діяльність деяких об'єднань громадян, у тому числі кооперативних орга­нізацій, комерційних фондів, органів громадської самодіяль­ності, регулюють відповідні законодавчі акти.

§ 2. Адміністративно-правовий статус об'єднань громадян

Значною мірою взаємовідносини держави й об'єднань гро­мадян регулюють норми адміністративного права. Ці норми визначають правовий статус об'єднань громадян, а саме: су­купність прав і обов'язків, які реалізуються в правовідносинах, що виникають між об'єднаннями громадян і суб'єктами вико­навчої влади.

Насамперед це стосується питань легалізації об'єднань гро­мадян. Іншими словами, держава офіційно визнає об'єднання громадян і оформлює його правове становище. Офіційне ви­знання об'єднань громадян здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. Для реєстрації об'єднання громадян його засновники подають заяву про це, а також певні документи, перелік яких визначено законодавством. Крім того, громадські організації можуть легалізувати своє заснування шляхом письмового повідомлення про це відповідних держав­них органів.

Основоположне значення у визначенні правового станови­ща об'єднання громадян має його статут. Він повинен містити: назву, мету та завдання об'єднання; умови й порядок прийому в члени об'єднання та виходу з нього; структуру, порядок ство­рення й діяльності статутних органів об'єднання; права та обо­в'язки його членів; джерела надходження коштів і порядок здійснення видів діяльності, необхідних для виконання статут­них завдань; порядок внесення змін і доповнень у статут; поря­док реорганізації або ліквідації об'єднання; юридичну адресу.

Політичні партії та міжнародні громадські організації підля­гають обов'язковій реєстрації Міністерством юстиції України, а легалізацію громадських організацій здійснює відповідно Міністерство юстиції України, органи місцевої державної ад­міністрації, а також виконавчі органи місцевого самоврядуван­ня. Відмову в реєстрації об'єднання громадян може бути ос­каржено в судовому порядку.

Законом встановлено й певні вимоги до засновників об'єд­нань громадян. Так, політичні партії можуть створюватися тільки за ініціативою повнолітніх громадян України, які не обмежено судом у дієздатності та не перебувають у місцях позбавлення волі. Стосовно громадських організацій, то їх заснов­никами, крім громадян України, можуть бути іноземні грома­дяни й особи без громадянства, яким виповнилося 18 років. Засновниками молодіжних і дитячих організацій можуть бути особи, які досягли 15-річного віку¹.

Важливим чинником, що впливає на адміністративно-пра­вовий статус об'єднань громадян, є встановлення державою обмежень на створення й діяльність об'єднань громадян. Так, не підлягають легалізації такі об'єднання громадян, а діяльність легалізованих об'єднань громадян забороняють у судовому порядку, якщо їх метою є: зміна насильницьким шляхом кон­ституційного ладу та в будь-якій протизаконній формі пору­шення суверенітету й територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганда війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової та релі­гійної ворожнечі, посягання на права й свободи людини, здо­ров'я населення, створення воєнізованих формувань.

Держава не втручається в діяльність об'єднань громадян, надаючи їм широку автономію. Проте це не виключає здійснен­ня з боку держави контролю за діяльністю об'єднань грома­дян. Так, органи, що проводять легалізацію об'єднань грома­дян, здійснюють контроль за додержанням ними положень ста­туту. Законом закріплено право представників цих органів бути присутніми на заходах, які проводять об'єднання громадян, вимагати потрібні документи й одержувати в необхідних ви­падках пояснення.

Фінансові органи та органи податкової адміністрації здійснюють контроль за джерелами і розмірами прибутків та інших фінансових надходжень, а також за правильністю спла­ти об'єднаннями громадян податків. З свого боку, об'єднання громадян мають представляти фінансовим органам деклара­цію про прибутки та витрати.

Контроль за виконанням об'єднаннями громадян чинних норм і стандартів можуть здійснювати екологічні, пожежні, санітарно-епідемічні та інші органи державного нагляду й контролю.

За порушення законодавства об'єднання громадян несуть відповідальність у встановленому законом порядку. До них можуть бути застосовані попередження, штраф, тимчасове припинення діяльності. У випадках, передбачених законом, об'єднання громадян може бути примусово розпущено (ліквідовано) на підставі рішення суду.

Для здійснення діяльності об'єднання громадян наділяють широкими правами. Вони можуть виступати учасниками сус­пільних правовідносин, набувати майнові та немайнові права, брати участь у розробленні державної політики й формуванні органів влади, проводити масові заходи тощо.

Основним законодавчим актом, який визначає правове ста­новище релігійних організацій, а також їх взаємовідносини з державою, є Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації». Сутність правового регулювання взаємовідносин держави й релігійних організацій полягає в такому: держава та її органи не користуються методами державно-правового конт­ролю або примусу при визначенні громадянами свого ставлен­ня до релігії, не втручаються в релігійну діяльність організацій віруючих, якщо вона не порушує законів держави та встанов­леного порядку, не надають релігійним організаціям матеріаль­ної підтримки, не доручають їм виконання будь-яких держав­них функцій. Разом з тим, держава сприяє встановленню відно­син взаємної релігійної та світоглядної терпимості й поваги між людьми, охороняє законну діяльність релігійних організацій і право віруючих на відправлення релігійних культів і ритуаль­них обрядів, здійснює державний контроль за додержанням законодавства України про свободу совісті та релігійні органі­зації. У свою чергу, релігійні організації позбавлено права втру­чатися в справи держави, брати участь у діяльності політич­них партій, висувати кандидатів до органів державної влади. Ці організації займаються питаннями, пов'язаними із задово­ленням релігійних потреб громадян. При цьому релігійні орга­нізації мають право на участь у суспільному житті та викорис­тання засобів масової інформації нарівні з об'єднаннями гро­мадян.