§ 1. Поняття, види та правові засади діяльності підприємств і установ

Підприємства й установи — це організації, які виконують економічні, соціально-культурні, адміністративно-політичні та інші функції з метою задоволення матеріальних, духовних та інших потреб громадян, суспільства й держави. Вони відрізня­ються один від одного за змістом, результатом і метою основ­ної діяльності.

Підприємство — самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи, здійснює виробни­чу, науково-дослідницьку та комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство має самостійний баланс, розрахункові та інші рахунки в установах банків, печатку, а промислове підприєм­ство — і товарний знак.

Установи виконують соціально-культурні або адміністра­тивно-політичні функції. їх мета — створення соціальних цінностей, переважно невиробничого характеру (установи культури, освіти, охорони здоров'я тощо).

За останні роки зросла кількість та різноманітність підприємств і установ. З'явилися орендні, акціонерні, приватні (індивідуальні), казенні підприємства. Іноді підприємства виконують окремі функції, притаманні установам, а установи виконують функції підприємства (наприклад, у навчальному закладі можуть функ­ціонувати експериментальний завод або виробничі підрозділи).

Свою діяльність підприємства здійснюють згідно з Госпо­дарським і Цивільним кодексами України, законами України «Про власність»¹ (зі змінами та доповненнями), «Про госпо­дарські товариства»² (зі змінами та доповненнями), іншими законами та законодавчими актами України, а також на підставі статуту, який затверджує власник майна за участю трудового колективу.

Діяльність установ регулюють закони України «Про осві­ту»¹, «Про наукову та науково-технічну діяльність»², «Про бібліотеки та бібліотечну справу»³, інші законодавчі та правові акти.

Підприємства й установи залежно від форм власності можна підрозділити на: індивідуальні (засновані на особистій власності фізичної особи та виключно на її праці), сімейні (засновані на особистій власності й на праці громадян — членів однієї сім'ї, які проживають разом), приватні (засновані на власності окре­мого громадянина), колективні (засновані на власності трудо­вого колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадянської чи релігійної організації), державні комунальні (засновані на власності адміністративно-територі­альних одиниць), державні, в тому числі казенні (засновані на державній власності), спільні (засновані на базі об'єднання май­на різних власників, у тому числі іноземних власників).

Установи, які спеціалізуються на виконанні певного виду діяльності, можуть бути державними, недержавними, місцевих органів, індивідуальними. Правові норми, що закріплюють їх види, містяться в різноманітних правових актах, які регулю­ють відносини в окремих галузях і сферах соціально-культур­ної та адміністративно-політичної діяльності, культури, осві­ти, охорони здоров'я, закордонних справ, спорту тощо, наприк­лад, у Законі України «Про Національний архівний фонд і архівні установи» від 24 грудня 1993 р.⁴ тощо.

Управління підприємствами й установами здійснюють згідно з принципами, на яких їх було засновано. Розрізняють підприємства та організації, якими управляє безпосередньо власник, і такі, якими управляють уповноважені власником органи. Управління може здійснюватися за принципом колегі­альності або єдиноначальності. Власник наймає (призначає) керівника підприємства чи установи через укладання контрак­ту (договору, угоди), в якому визначаються права, строки най­няття, обов'язки та відповідальність керівника підприємства перед власником і трудовим колективом, умови його матеріаль­ного забезпечення й звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом і законодавством України. Керівник підприємства чи установи є уповноваженим власника. Він на­ділений відповідними повноваженнями й несе перед власником відповідальність за виконання доручених йому функцій.

Керівник підприємства самостійно розв'язує питання діяль­ності підприємства, а у випадках, передбачених законодав­ством, здійснює це за участю трудового колективу та проф­спілкових комітетів.

§ 2. Правове становище адміністрації підприємств і установ

Серед суб'єктів адміністративного права підприємства та ус­танови посідають особливе місце, оскільки через їх діяльність держава й суспільство здійснюють свої зовнішні та внутрішні завдання. Підприємства й установи діють не відокремлено від держави та суспільства, вони постійно в тих чи інших формах вступають у взаємовідносини з державними й суспільними інститутами.

Виконуючи економічні, соціально-культурні, адміністратив­но-політичні та інші функції з метою задоволення матеріаль­них і духовних потреб громадян, суспільства та держави, підприємства й установи повинні функціонувати в межах, ус­тановлених державою. Основний напрям державної діяльності, де підприємства й установи безпосередньо пов'язано з держа­вою та її інститутами, — виконавча влада (від місцевого рівня до центральних органів виконавчої влади) та місцеве самовря­дування. У взаємовідносинах з цими суб'єктами держави та суспільства підприємства й установи практично вирішують усі питання — від створення, здійснення своєї діяльності та до її припинення. Крім названих, підприємства й установи вступа­ють у адміністративно-правові відносини з органами виконав­чої влади та органами місцевого самоврядування з приводу: оперативного й бухгалтерського обліку результатів своєї діяльності; статистичної звітності; податків; безпеки виробництва та праці; протипожежної й екологічної безпеки; санітарно-гігієнічних норм і вимог щодо захисту здоров'я їх працівників, населення, споживачів продукції; охорони навколишнього се­редовища від забруднення та інших шкідливих впливів; відшкодування збитків, завданих нераціональним використан­ням землі та інших природних ресурсів і забрудненням навко­лишнього середовища; сплати у відповідних випадках штра­фу; створення спеціальних робочих місць для осіб з обмеже­ною працездатністю та організації їх професійної підготовки; проведення непрофільних робіт у разі стихійного лиха; обста­вин, пов'язаних із надзвичайними ситуаціями, тощо.

На добровільній договірній основі підприємства беруть участь у роботі з комплексного економічного та соціального розвитку території, що проводять державні органи або органи місцевого самоврядування.

Чинне законодавство встановило основи взаємодії підприємств і установ з державою (органами виконавчої вла­ди), а саме: порядок здійснення державної реєстрації та обґрун­тування її відмови; перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також порядок одержання дозволу (ліцензії) для здійснення такої діяльності; здійснення оперативного та бухгалтерського обліку результатів роботи; ведення статистич­ної звітності. Незалежно від форм власності, організаційно-правових форм, підприємства й установи зобов'язані своєчас­но здійснювати природоохоронні заходи, спрямовані на змен­шення та компенсацію негативного впливу їх діяльності на природне середовище, здоров'я й власність людей. Відповідно до законодавства України вони несуть відповідальність за до­держання вимог і норм щодо охорони, раціонального викорис­тання та відновлення до рівня встановлених нормативів земель, вод, надр, лісів, інших природних ресурсів, а також за додер­жання встановлених нормативів викидів і скидання речовин, які забруднюють навколишнє природне середовище. Згідно з чинним законодавством діяльність підприємств, які поруши­ли ці норми та вимоги, може бути зупинено частково, тимча­сово або припинено повністю. Підприємства й установи зобо­в'язані додержуватися законодавства про працю, правил без­пеки на виробництві, санітарно-гігієнічних норм з охорони здоров'я працівників, населення та споживачів продукції.

Збитки, завдані підприємствам у результаті виконання ними вказівок державних та інших органів або їх посадових осіб, які порушили права підприємств, а також зумовлені ненавмисним здійсненням такими органами або їх посадовими особами пе­редбачених законодавством обов'язків щодо підприємств, підля­гають відшкодуванню за їх рахунок. Разом з тим, уповноважені державні органи, що здійснюють контроль за додержанням підприємствами й установами відповідного законодавства в цій частині, можуть втручатися в їх діяльність і вживати щодо по­рушників заходів примусового впливу, передбачених законом.

У нормах права, які встановлюють адміністративно-право­вий статус підприємств і установ, принциповим моментом є форма власності, оскільки поряд з положенням законодавства про те, що незалежно від виду власності й організаційно-право­вих форм підприємствам гарантуються рівні умови діяльності, їх адміністративно-правовий статус має свої особливості. Так, до відання державних органів належать заснування, ліквідація та реорганізація державних підприємств, затвердження їх ста­туту, управління ними, призначення на посаду й звільнення з посади їх керівників, укладання та розірвання з ними контрактів.

Вплив держави на недержавні підприємства й установи більш обмежений. Роль держави щодо них виявляється в ус­тановленні правових засад діяльності й контролю за їх додер­жанням. Цей вплив не носить характеру державного управлін­ня. Конкретні питання заснування, організації управління, виз­начення видів діяльності цих підприємств і установ розв'язують засновники або уповноважені ними органи. Від форми влас­ності залежить і статус трудових колективів. Трудові колекти­ви державних підприємств мають ширші повноваження, пов'я­зані із затвердженням статуту, внесенням до нього змін і до­повнень, визначенням умов найму керівника, виділення зі складу підприємства, вступу й виходу з об'єднання під­приємств, оренди, викупу майна тощо.

Органом управління підприємством, установою є адміністра­ція. Незалежно від виду, форми власності та господарювання керівник, його заступники, керівники апарату управління й структурних підрозділів, рада, правління, дирекція здійснюють функції оперативного управління підприємством, установою. Адміністрація діє в межах повноважень підприємства, устано­ви, реалізуючи їх у вирішенні внутрішніх питань даного об'єкта та в зовнішніх зв'язках. Маючи всі необхідні розпорядчі повно­важення юридично-владного характеру, вона забезпечує інте­реси власника та держави. Очолює адміністрацію одноособовий керівник (директор, начальник, ректор тощо).

Керівник підприємства, установи має певні повноваження щодо представництва, розпорядження майном, коштами, комплектування та розстановки кадрів, організації роботи. Керівник визначає склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту. Діючи від імені підприємства, він захищає його інтереси, укладає господарські та трудові угоди, розпоряджається майном, відкриває в бан­ках розрахунковий та інші рахунки, видає доручення, затвер­джує штати, видає накази, обов'язкові для всіх працівників. За­ступників керівника підприємства, керівників і спеціалістів підрозділів апарату управління й структурних підрозділів (цехів, відділів, дільниць, ферм тощо) призначає на посаду і звільняє з посади керівник підприємства.

§ 3. Порядок утворення та припинення діяльності підприємств і установ

Підприємства й установи створюють згідно з рішенням власника (власників) або уповноважених ним органів. У випад­ках, передбачених законодавством, їх можуть створювати за рішенням трудового колективу, наприклад, про виділення зі складу підприємства одного чи кількох структурних під­розділів для утворення нового підприємства, про вступ до об­'єднання, про оренду. Згідно з антимонопольним законодав­ством підприємство може бути утворено в результаті приму­сового розділу підприємства-монополіста.

Засновницькі документи (статут, рішення про утворення або договір засновників) повинні містити відомості про вид, предмет та мету діяльності підприємства, склад засновників і учасників, назву й місце знаходження, розмір і порядок утворення статут­ного фонду, органи управління, умови реорганізації та припи­нення діяльності підприємства. Подається також реєстраційна картка, яка одночасно є заявою про державну реєстрацію.

Чинним законодавством можуть бути передбачені й інші вимоги щодо відомостей, які подають у засновницьких доку­ментах (наприклад, статути акціонерних товариств мають містити відомості про види акцій, які вони випускають; за­сновницькі документи товариств з обмеженою відповідальні­стю — відомості про розмір частки кожного з учасників, розмір, склад і порядок внесення ними внесків). Якщо засновником чи одним із засновників суб'єкта підприємницької діяльності є юридична особа, її державну реєстрацію має бути підтвер­джено свідоцтвом про державну реєстрацію. Якщо це інозем­на юридична особа, реєстрацію в країні місцезнаходження за­свідчують відповідним документом (витягом із торговельно­го, банківського або судового реєстру тощо). Коли власником є фізична особа, її підпис на документах засвідчує нотаріус.

Статут підприємства затверджує засновник (засновники), а державного комунального підприємства, заснованого на влас­ності адміністративно-територіальних одиниць, або підприєм­ства, в майні якого частка держави чи місцевого органу складає більше ніж 50%, — засновник разом із трудовим колективом.

Підприємства й установи підлягають державній реєстрації. З моменту реєстрації вони набувають права юридичної особи. Діяльність незареєстрованого підприємства чи установи заборо­нено. Відмова в державній реєстрації підприємства може виник­нути через порушення порядку створення підприємства, а також у разі невідповідності установчих документів вимогам законодав­ства. Не допускається відмова в державній реєстрації підприєм­ства з мотивів недоцільності його створення. Відмову в державній реєстрації може бути оскаржено засновниками в суді.

При зміні основних положень статуту чи виду підприємства або установи здійснюють їх перереєстрацію в порядку, вста­новленому для реєстрації.

Діяльність підприємства, установи зупиняється в зв'язку з ліквідацією або реорганізацією (злиттям, приєднанням, по­ділом, виділенням, перетворенням) за рішенням власника чи органу, вповноваженого його створювати. У випадках, перед­бачених законодавством, таке рішення приймає власник за уча­стю трудового колективу. В окремих випадках припинення діяльності підприємства, установи підлягає погодженню з місцевими чи антимонопольними органами.

Підприємства й установи ліквідують у разі визнання їх банк­рутами на підставах, передбачених законодавством.

Підприємство, установу вважають реорганізованими або лік­відованими з моменту виключення їх з державного реєстру.