§ 1. Поняття, види та принципи державної служби

Державна служба органічно пов'язана з державою, її роллю та місцем у житті суспільства. В діяльності державних служ­бовців реалізуються завдання та функції держави, оскільки кожна посада — це коло службових повноважень, які склада­ють частину компетенції відповідного органу, вона невідрив­но пов'язана з його структурою і в той же час має на меті орга­нізацію особового складу державного органу чи його апарату — державних службовців. Таким чином, якщо державну службу розглядати з огляду на місце, яке вона посідає в державній організації, то вона починається там, де встановлюється поса­да. Встановлення посад завершує організацію державних органів та їх апарату.

Слід зазначити, що державну службу, в свою чергу, залежно від форми діяльності, поділяють на види: державна служба в апа­раті законодавчих органів, державна служба в органах виконав­чої влади (органах державного управління та їх апараті), дер­жавна служба в судових органах і органах прокуратури. Цим підкреслюється, що державна служба, будучи завжди органічно пов'язаною з державою, в реальній дійсності втілюється у вико­нання певних завдань і функцій держави — законодавчих, ви­конавчих, судових, прокурорсько-наглядових; її напрями фак­тично відповідають основним формам державної діяльності. Державна служба певною мірою відбиває факт суспільного поді­лу праці, відзначає різноманітність її видів.

Державний апарат організовує виконання державних функцій у політичній, господарській, соціально-культурній та інших сферах. Без нього неможливі цілеспрямований вплив на всі сторони життя суспільства, розв'язання найважливіших справ державного й громадського життя.

Державна служба в Україні — це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави й одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Поняття державної служби поєднує найголовніші елемен­ти змісту службової діяльності: а) державна служба в Україні — це професійна діяльність осіб, що займають посади в держав­них органах та їх апараті; б) вона є частиною або однією зі сторін організаційної діяльності держави; в) цю організаційну діяльність спрямовано на комплектування особового складу державних органів та інших організацій і правове регулюван­ня роботи державних службовців; г) зміст діяльності держав­них службовців полягає в практичному виконанні завдань і функцій держави; ґ) особливість державної служби пов'язано з оплатою праці осіб, що на ній перебувають, з державних коштів.

Важливо відзначити, що названі елементи вказують також на значну організаторську роль держави в розв'язанні проблем управління різними галузями, оскільки від професійних знань кадрів управління залежить виконання її завдань і функцій.

Закон України «Про державну службу», прийнятий у грудні 1993 р.¹, встановлює основні принципи державної служби, роз­виває конституційне положення про рівне право громадян на доступ до державної служби (ч. 2 ст. 38). У ст. 4 цього Закону зазначено, що право на державну службу мають громадяни Ук­раїни незалежно від походження, соціального й майнового ста­ну, расової і національної приналежності, статі, політичних по­глядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту й професійну підготовку та пройшли в уста­новленому порядку конкурсний відбір або за іншою процеду­рою, передбаченою Кабінетом Міністрів України. В Законі нічо­го не говориться про можливість і порядок перебування на дер­жавній службі в Україні іноземних громадян, досвід яких широко використовують у різних галузях управління.

Основними принципами державної служби є: служіння на­роду України; демократизм і законність; гуманізм і соціальна справедливість; пріоритет прав людини й громадянина; про­фесіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, від­даність справі; персональна відповідальність за виконання службових обов'язків, дисциплінованість; дотримання прав і законних інтересів органів місцевого самоврядування, прав підприємств, установ.

У законі України про державну службу сформульовано ети­ку поведінки державного службовця, відповідно до якої дер­жавний службовець повинен сумлінно виконувати свої служ­бові обов'язки, шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкуван­ня, не допускати дій і вчинків, що можуть зашкодити інтере­сам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця. Це має велике як теоретичне, так і прак­тичне значення.

§ 2. Правове регулювання державної служби

В умовах державотворення в Україні, а відповідно й усклад­нення завдань та функцій держави, роль і значення державної служби невпинно зростають. Останнім часом законодавчими та виконавчими органами здійснено певні заходи щодо вдоскона­лення правового регулювання державно-службових відносин і організації державної служби. Прийнято низку законів і зако­нодавчих актів, що регулюють окремі напрями державно-служ­бової діяльності: про місцеву державну адміністрацію, про При­кордонні війська України, про Прокуратуру України, про Збройні Сили України, про освіту, про міліцію України тощо. Усі вони тією чи іншою мірою стосуються питань організації та проходження державної служби у відповідних державних орга­нах. Закон України «Про державну службу» спрямований на врегулювання суспільних відносин, що охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економіч­них, соціальних умов реалізації громадянами права на держав­ну службу. В преамбулі цього Закону встановлено, що він ви­значає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті, але зміст Закону дозволяє зробити висновок про те, що він прак­тично регулює діяльність апарату органів виконавчої влади.

Державну політику в сфері державної служби визначає Верховна Рада України. Її основними напрямами є вивчення цілей, завдань і принципів функціонування інституту держав­ної служби, забезпечення ефективності роботи всіх держав­них органів відповідно до їх компетенції. Для проведення дер­жавної політики і функціонального управління державною службою утворено Головне управління державної служби України та Координаційну раду з питань державної служби при Президентові України. Указом Президента України від 24 липня 1995 р. затверджено «Положення про Раду по ро­боті з кадрами»¹.

На Головне управління державної служби покладено прогнозування й планування потреб державних органів та їх апарату в кадрах, забезпечення разом з іншими державними органами реалізації загальних напрямів політики в сфері дер­жавної служби в державних органах та їх апараті, розробку та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України проектів нор­мативних актів з питань державної служби, розробку, коорди­націю й контроль здійснення заходів щодо підвищення ефек­тивності державної служби та розв'язання інших питань орга­нізації і правового регулювання державної служби.

Оскільки питання функціонування державної служби в дер­жавних органах, правове становище яких регулюють спеціальні закони України, вирішують ці органи, то є важливим створення та функціонування Координаційної ради з питань державної служби для визначення шляхів, засобів і форм реалізації основ­них напрямів у сфері державної служби, об'єднання зусиль усіх державних органів щодо підвищення ефективності державної служби. Положення про Координаційну раду з питань держав­ної служби затверджує Кабінет Міністрів України.

Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів комітетів Верховної Ради України та їх заступників, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів Украї­ни, Голови та членів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та арбітрів Вищо­го арбітражного суду України, Генерального прокурора Украї­ни та його заступників регулюється Конституцією та спеціаль­ними законами України.

Правове становище державних службовців, що працюють у апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, Служби безпеки, внутрішніх справ тощо, визначається відповідно до цього Закону, якщо інше не перед­бачено законами України.

§ 3. Посада й посадова особа

Державні службовці виконують покладені на них обов'яз­ки на постійній чи тимчасовій основі, здебільшого на підставі конкурсного відбору, залежно від категорії посади. Посада, яку займає державний службовець, визначає зміст його діяльності й правове становище. Від посади залежать обсяг, форми, мето­ди участі державного службовця в практичному здійсненні компетенції того державного органу, в якому він працює. Згідно зі ст. 2 Закону посада — це визначена структурою й штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Це поняття може бути використане для будь-якого держав­ного органу, структурного підрозділу, їх апарату. На жаль, цьо­го не можна сказати про наведене в Законі поняття посадових осіб, якими відповідно до цього Закону вважають керівників і заступників керівників державних органів та їх апарату, інших державних службовців, на яких законами або іншими норма­тивними актами покладено здійснення організаційно-розпо­рядчих і консультативно-дорадчих функцій.

Питання про визначення посадової особи має дуже велике значення. Тому наведене вище поняття не може задовольнити теорію й практику з принципових позицій. По-перше, воно є нечітким, оскільки в ньому говориться про державних служ­бовців, на яких законом та іншими нормативними актами по­кладено здійснення організаційно-розпорядчих і консультатив­но-дорадчих функцій, а в преамбулі Закону встановлено, що він визначає статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті. По-друге, в цьому понятті го­вориться про осіб, наділених консультативно-дорадчими функ­ціями. Але ж консультативно-дорадчими функціями можуть бути наділені не тільки посадові, а й інші особи, як практично це й буває. Якщо «консультант» або «радник» не наділений організаційно-розпорядчими, а краще було б сказати — влад­но-розпорядчими функціями, то він не може бути віднесений до посадових осіб.

Практичне значення поняття «посадова особа» тісно пов'я­зано з кримінальним законодавством, інститутом адміністра­тивної відповідальності, всіма галузями та сферами управлін­ської діяльності.

§ 4. Державні службовці, їх види

Закон «Про державну службу» не дає розгорнутого понят­тя державних службовців, констатуючи, що до них належать особи, які займають посади в державних органах та їх апараті й мають відповідні службові повноваження. Наведене понят­тя звужує коло осіб, що належать до державних службовців.

У спеціальній літературі державні службовці розглядають­ся й у широкому розумінні. Відповідно до цього державним службовцем визнають особу, яка в порядку, встановленому правовим актом, займає посаду в державній організації — органі державної влади, на підприємстві, в установі, організації (тільки б вони були засновані на державній власності).

Процес проходження державної служби в сфері виконавчої влади багато в чому залежить від галузі діяльності державного службовця, повноважень і обов'язків окремих службовців. За цими ознаками всіх службовців органів державного управлін­ня поділяють на види. В теорії адміністративного права та прак­тиці державного управління найпоширенішою є класифікація державних службовців на види за владними повноваженнями, які закріплюються як у законодавчих актах, так і в інших пра­вових документах — положеннях, статутах, рішеннях тощо.

За такою класифікацією виділяють: допоміжний (техніч­ний) персонал, спеціалістів, посадових осіб і представників адміністративної влади.

Діяльність допоміжного персоналу пов'язано з виконанням матеріально-технічних дій (операцій), які не тягнуть за собою юридичних наслідків, але мають велике значення в управ­лінській практиці, оскільки в процесі такої діяльності готують­ся умови для здійснення юридично значущих дій. До складу допоміжного персоналу входять: секретарі, діловоди, архіварі­уси, лаборанти, стенографісти та ін.

До спеціалістів належать службовці, які мають професійні знання в окремих галузях і здійснюють професійну діяльність. Це лікарі, вчені, агрономи, юрисконсульти тощо. Їх посади не пов'язано з керівною діяльністю й не породжують юридичних наслідків. Лише в окремих випадках їх дії можуть створювати юридичні наслідки, наприклад, викладач приймає іспити, лікар видає лікарняний листок тощо.

До посадових осіб, як уже було зазначено, належать ті служ­бовці, на яких покладено здійснення організаційно-розпоряд­чих і контрольно-дорадчих функцій. їх дії, пов'язані з вико­нанням цих функцій, завжди тягнуть за собою юридичні на­слідки. Вони своїми діями створюють юридичні акти, здатні породжувати, змінювати, припиняти конкретні юридичні відносини.

До представників адміністративної влади належать служ­бовці, чиї дії поширено на осіб, їм не підпорядкованих (праців­ники міліції, державних інспекцій, державної контрольно-ре­візійної служби тощо). Вони наділені правом застосовувати адміністративний примус, а деякі з них — і адміністративні стягнення за адміністративні правопорушення.

§ 5. Обов'язки та права державних службовців

У Законі «Про державну службу» закріплено основні обо­в'язки та права державних службовців. Державні службовці зобов'язані додержуватися Конституції та інших актів законо­давства України, забезпечувати ефективну роботу відповідних органів, не допускаючи при цьому порушень прав і свобод лю­дини й громадянина, безпосередньо виконувати покладені на них службові обов'язки, зберігати державну таємницю, інфор­мацію про громадян, що стала їм відома під час виконання обо­в'язків державної служби, постійно вдосконалювати організа­цію своєї роботи та підвищувати професійну кваліфікацію. Важливим є те, що державний службовець не тільки має пра­во, а й зобов'язаний у разі отримання доручення, яке суперечить чинному законодавству, невідкладно, в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а в разі наполягання на його виконанні — повідомити вищу за поса­дою особу.

Серед широкого спектру основних прав державних служ­бовців слід відзначити такі як право на повагу особистої гідності, право на соціальний і правовий захист, право на про­сування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання службових обов'язків, право приймати рішення в межах своїх повноважень тощо. Законодавець підкреслює, що конкретні обов'язки та права державних служ­бовців мають визначатися на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображатися в посадових положеннях та інструкціях, які затверджують керівники відповідних держав­них органів у межах закону та їх компетенції.

Надаючи всім громадянам України рівне право доступу на державну службу, законодавець разом з тим встановлює коло обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу та проходженням державної служби.

Обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу, є традиційними — визнання особи в установленому порядку не­дієздатною, наявність судимості, що є несумісною із зайнят­тям посади, безпосередня підпорядкованість або підлеглість особам, які є близькими родичами чи свояками. Законами Ук­раїни для деяких категорій державних службовців можуть вста­новлюватися інші обмеження, пов'язані з прийняттям на дер­жавну службу.

Відповідно до ст. 16 Закону державний службовець не має права здійснювати дії, передбачені статтями 1, 5 Закону Ук­раїни «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р.¹. До таких дій належать корупційні діяння: незаконне одержан­ня особою, уповноваженою на виконання функцій держави, в зв'язку з виконанням таких функцій, матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи отримання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), суттєво нижчою від їх фактичної (дійсної) вар­тості; одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодав­ством.

Спеціальні обмеження щодо державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовано на попередження корупції і перераховано в ст. 5 Закону «Про боротьбу з корупцією». Вони не мають права: сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяль­ності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кре­дитів чи пільг з метою незаконного одержання за це ма­теріальних благ, послуг, пільг або інших переваг; займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посеред­ників або підставних осіб, бути повіреними третіх осіб у спра­вах державного органу, в якому вони працюють, а також вико­нувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, вик­ладацької, творчої діяльності, а також медичної практики); входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність; відмовляти фізичним і юридичним особам у інформації, надання якої передбачено правовими ак­тами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи непов­ну інформацію та вчиняти інші дії.

Державні службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти дії, що перешкоджають нормальному функціонуван­ню державного органу. Обмеження, пов'язані з проходженням служби окремими категоріями державних службовців, встанов­люють виключно законодавчі акти України.

Осіб, які претендують на заняття посади в системі держав­ної служби або на виконання інших функцій держави, попе­реджають про встановлені щодо них обмеження.

Для зайняття посади державного службовця введено декларування доходів особи, яка претендує на посаду, а осо­бам, що претендують на заняття посад першої і другої категорії (ст. 25 Закону), потрібно надати, крім декларації про доходи, відомості про належні їм і членам їх сімей нерухоме майно, вклади в банках і цінні папери.

Зазначені відомості щорічно подають і особи, вже зараховані на державну службу.

§ 6. Проходження державної служби

Зарахування на державну службу здійснюють на конкурс­ній основі згідно з порядком, встановленим відповідним По­ложенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України¹. Дані про вакансії посад державних службовців підлягають публі­кації та поширенню через засоби масової інформації не пізніше ніж за місяць до проведення конкурсу. Інші процедури прий­няття на службу можуть встановлювати закони України, але при цьому заборонено вимагати від кандидатів на державну службу відомості та документи, подання яких не передбачено законодавством України.

Просування по службі державного службовця, який зара­хований до кадрового резерву чи пройшов стажування, а та­кож прийняття на роботу державного службовця, що припи­нив державну службу в зв'язку з відставкою, може здійснюва­ти керівник відповідного державного органу без конкурсного відбору.

У практику державного будівництва України законодавчо введений інститут патронатної служби. Зміст його зводиться до того, що всупереч загальному правилу, коли не можуть бути обраними або прийнятими на посаду в державному органі та його апараті особи, що будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками, керівники вищих державних органів мають право самостійно добирати та приймати осіб на посади своїх помічників, керів­ників прес-служб, радників, секретарів згідно з штатним роз­писом і категорією, що відповідає посаді. На такі посади мо­жуть добиратися родичі, свояки, друзі тощо. Правом добирати собі на посади своїх помічників, керівників прес-служб, рад­ників і секретарів згідно із Законом «Про державну службу» наділено Президента України, Голову Верховної Ради Украї­ни, членів Кабінету Міністрів України — так зване «політич­не» керівництво країни, а також глав місцевих державних адмі­ністрацій¹.

Громадяни України, яких вперше зараховують на держав­ну службу, складають присягу, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці. Текст присяги наведено в ст. 17 За­кону «Про державну службу».

При прийнятті на державну службу для особи, яка пре­тендує на посаду державного службовця, може встановлюва­тися випробний термін до шести місяців, а зараховані на служ­бу можуть проходити стажування терміном до двох місяців з метою набуття практичного досвіду та перевірки ділових якостей.

Державні службовці можуть бути відсторонені від виконан­ня повноважень за посадою без рішення відповідних правоохо­ронних органів. Відсторонення може прийняти керівник відпо­відного державного органу, в якому працює службовець, якщо невиконання службових обов'язків зумовило людські жертви, завдало значної матеріальної чи моральної шкоди громадяни­нові, державі, підприємству, установі або об'єднанню громадян. Тривалість відсторонення від виконання повноважень за поса­дою не повинна перевищувати часу службового розслідування — двох місяців. Якщо правомірність рішення про відсторонення від виконання повноважень за посадою не підтверджують ре­зультати службового розслідування, його скасовують. Відсто­ронення не може бути підставою для звільнення особи з дер­жавної служби, переведення на іншу посаду або в інших випад­ках, які б призвели до зміни правового статусу службовця.

Важливе місце під час проходження державної служби відводиться службовій кар'єрі. Державна служба як правовий інститут становить собою сукупність правових норм, які регу­люють відносини, що складаються в процесі організації державної служби та виконання державними службовцями покла­дених на них завдань. Суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення державної служби, є різноплановими й ве­ликими за своїм обсягом. Одні з них складаються в процесі організації державної служби, інші — при практичному її здійсненні.

Процес організації державної служби пов'язаний із встанов­ленням правового статусу конкретної посади, способів замі­щення посад на державній службі та умов вступу до неї, а та­кож з підготовкою, підбором і розстановкою кадрів державних службовців, зарахуванням їх на посади.

Законодавство передбачає порядок прийняття та проход­ження державної служби, вводить категорії посад службовців і ранги, які їм присвоюють, покладаючи їх у основу службової кар'єри.

Посади державних службовців класифікують із урахуван­ням організаційно-правового рівня органу, обсягу й характеру компетенції на конкретній посаді, ролі й місця посади в струк­турі державного органу. Законом «Про державну службу» вста­новлено сім категорій посад державних службовців, яким відповідають 15 рангів. Під час прийняття на державну служ­бу службовцю присвоюють ранг у межах конкретної категорії посад відповідно до займаної посади, рівня професійної квалі­фікації та результатів роботи. Черговий ранг у межах відповід­ної категорії посад державному службовцю присвоюють через два роки. Черговий ранг у межах категорії посад може бути присвоєний достроково за виконання особливо відповідальних завдань. За сумлінну працю державному службовцю може бути присвоєно ранг за межами відповідної категорії посад. При­своєний ранг зберігається за державним службовцем і у випад­ках, коли він перейшов на посаду нижчої категорії або зали­шив державну службу, а потім повернувся до неї. Народним депутатам України, які до обрання перебували на державній службі, час виконання обов'язків народного депутата зарахо­вують до стажу державної служби. Позбавлення рангу допус­кається лише за вироком суду.

Для ефективної та стабільної роботи державної служби, підвищення професійного рівня працівників і підготовки їх на керівні посади важливе значення має формування кадрового резерву, який відповідно до ст. 28 Закону «Про державну служ­бу» формують із спеціалістів місцевого й регіонального само­врядування, виробничої, соціально-культурної, наукової та інших сфер, випускників навчальних закладів відповідного профілю, через підвищення кваліфікації, стажування.

Невід'ємна частина кадрової роботи — навчання та підви­щення кваліфікації державних службовців. Держава здійснює заходи щодо створення умов для навчання й підвищення ква­ліфікації у відповідних навчальних закладах (на факультетах) і шляхом самоосвіти.

Важливе значення для розв'язання проблем комплектуван­ня органів виконавчої влади всіх рівнів висококваліфікованими кадрами, спроможними забезпечити економічний і соціальний розвиток держави, має затверджена Указом Президента Ук­раїни «Програма кадрового забезпечення державної служби»¹, яка передбачає створення єдиної централізованої державної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців. З цією метою формують мережу галу­зевих навчальних закладів з широкою міжгалузевою та регіо­нальною кооперацією.

У структурі всіх органів виконавчої влади створюють підрозділи або призначають окремих посадових осіб, що зай­маються питаннями кадрового забезпечення, які здійснюють організаційно-методичне керівництво формуванням кадрово­го резерву, контроль за виконанням особистих річних планів підвищення кваліфікації фахівців, узагальнюють практику формування кадрового резерву й вносять до керівництва про­позиції щодо його поліпшення.

Відповідальність за стан кадрового забезпечення централь­них і місцевих органів виконавчої влади покладено на їх керівників. Контроль за кадровим забезпеченням державної служби з метою проведення дієвих заходів щодо додержання вимог Закону «Про державну службу» та інших нормативних актів із зазначених питань центральними та місцевими орга­нами виконавчої влади, а також розробку практичних рекомен­дацій, інформаційних та інструктивних матеріалів, спрямова­них на подальше вдосконалення роботи з кадрами, здійснюють Головне управління державної служби, органи виконавчої влади у підпорядкованих їм структурах.

Результати підвищення кваліфікації є однією з підстав просування по службі.

Законом «Про державну службу» (розділ VІ) передбачено підстави припинення державної служби. Крім загальних підстав, установлених законодавством України про працю, дер­жавна служба припиняється в разі порушення умов реалізації права на державну службу, недодержання вимог, пов'язаних із проходженням державної служби, досягнення державним службовцем граничного віку проходження служби, виявлення чи виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на державній службі, відмови від складання присяги або її пору­шення, неподання чи подання неправдивих відомостей щодо доходів службовця, відставки для службовців, що займають посади першої або другої категорії.

§ 7. Відповідальність державних службовців

Особи, винні в порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.

Дисциплінарну відповідальність застосовують до держав­ного службовця за невиконання або неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, пору­шення обмежень, пов'язаних із проходженням державної служ­би, а також за вчинок, який порочить його як державного служ­бовця або дискредитує орган, у якому він працює. Крім дис­циплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством України про працю (догана та звільнення), до службовців мо­жуть застосовувати попередження про неповну службову відповідальність і затримку до одного року в присвоєнні чер­гового рангу або в призначенні на вищу посаду.

Зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для припинення державної служби на займаній по­саді з ініціативи новопризначених керівників, крім державних службовців патронатної служби. Рішення про припинення дер­жавної служби може бути оскаржено державним службовцем безпосередньо в суді.