§ 1. Ознаки та правове становище органів виконавчої влади

Згідно зі ст. 6 Конституції України державна влада в Ук­раїні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, вико­навчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Консти­туцією межах і відповідно до законів України.

Серед органів державної влади важливе місце посідають органи виконавчої влади, що здійснюють функції державного управління економічним, соціально-культурним і адміністра­тивно-політичним будівництвом. Від результатів діяльності цих органів понад усе залежить соціально-економічний і полі­тичний стан країни. Саме ці органи виступають основним суб'єктом адміністративного права.

В адміністративно-правовій науці під органом виконавчої влади визнають частину державного апарату (організацію), яка має власну структуру та штат службовців і в межах установле­ної компетенції здійснює від імені й за дорученням держави функції державного управління в економічній, соціально-куль­турній, адміністративно-політичній сферах суспільного життя. Це поняття має найвагоміші ознаки органів виконавчої влади. Такі органи є державними й разом з органами законодавчої та судової влади складають єдиний державний апарат. Тому орга­ни виконавчої влади мають усі найважливіші ознаки держав­них органів, але, крім того, вони мають і власні специфічні риси, обумовлені завданнями та особливим характером державного управління. Органи виконавчої влади створюють і свій власний апарат — апарат державного управління, який належить до чис­ла складних самоврядних систем. Він становить собою цілісне утворення, яке складається з великої кількості різноманітних частин — окремих органів та їх структурних підрозділів.

Органи виконавчої влади реалізують функції держави, ви­конуючи положення Конституції і законів України, актів Президента України, а також нормативні акти органів державного управління вищого рівня.

Кожен орган виконавчої влади, діючи від імені та за дору­ченням держави, має певний правовий статус, виступає носієм відповідних повноважень юридично-владного характеру, реа­лізація яких забезпечує йому досягнення мети виконавчо-роз­порядчої діяльності. Органи виконавчої влади наділено необ­хідною оперативною самостійністю, що виражається в їх компетенції — предметах відання, правах, обов'язках, терито­ріальних межах діяльності кожного окремого органу.

Компетенція — це певний обсяг державної діяльності, покладений на конкретний орган, або коло питань, передбачених законодавством, іншими нормативно-правовими актами, які він має право вирішувати в процесі практичної діяльності (коло питань, що розв'язує міністерство, визначається в положенні про відпові­дне міністерство; місцева державна адміністрація (обласна чи районна) — в Законі України «Про місцеві державні адмініст­рації»).

Кожен орган виконавчої влади має офіційне найменування та повноваження використовувати різні атрибути з державною символікою (штамп, бланки з офіційними найменуваннями тощо). Систему органів виконавчої влади, форми та методи їх діяльності визначають Конституція та закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України та ін.

Діяльність цих органів має вторинний, підзаконний, вико­навчо-розпорядчий характер, бо вони здійснюють свої функції на підставі й на виконання закону. Але, реалізуючи свою ком­петенцію, виконуючи положення законів і правових актів інших державних органів, органи виконавчої влади мають по­вноваження розпоряджатися з конкретних питань і приймати підзаконні нормативні акти. Отже, в процесі виконавчої та роз­порядчої діяльності органи управління діють юридично-влад­но, застосовуючи різні правові засоби нормотворчого, опера­тивно-виконавчого (розпорядчого) таюрисдикційного (право­охоронного) характеру.

Будучи частиною державного апарату, органи виконавчої влади мають власну внутрішню структуру й штат службовців. Організаційна структура державного апарату — це поділ ціло­го на організаційно відокремлені одиниці та мережа управлінських зв'язків у ньому, особлива форма поділу й кооперації управлінської діяльності, стійка схема розподілу його завдань і функцій.

Орган виконавчої влади становить собою організацію — колектив людей — державних службовців, який сформований шляхом їх призначення або конкурсного відбору на посаду для здійснення конкретної виконавчо-розпорядчої діяльності в юридично-владній формі. В межах колективу даного органу поміж структурними підрозділами й службовцями розподіле­но повноваження та відповідальність за доручену справу, вста­новлено й розвиваються різні організаційно-правові зв'язки. Все це спрямовано на забезпечення ефективної діяльності органів виконавчої влади.

Органи виконавчої влади багато в чому відрізняються від органів законодавчої та судової влади — своїм цільовим при­значенням, функціями, характером діяльності, порядком ут­ворення окремих органів і взаємовідносинами між різними органами, складом службовців та порядком заміщення ними посад, формами й методами здійснення своїх юридично-влад­них повноважень.

Органи виконавчої влади суттєво відрізняються від під­приємств, об'єднань, установ, організацій, у тому числі й дер­жавних. Головна відмінність органів виконавчої влади від підприємств, об'єднань, установ і організацій полягає в тому, що перші мають державно-владні повноваження, вони керу­ють об'єктами, до числа яких входять і самі підприємства, об'єд­нання, установи, виступають від імені держави; а підприємства, об'єднання зайняті господарською діяльністю, установи — со­ціальним обслуговуванням, організації (будівельно-монтажні, житлово-експлуатаційні, шляхові тощо) будують чи експлуа­тують виробничі або інші об'єкти.

В органах виконавчої влади, починаючи з центральних і за­кінчуючи місцевими (районними), всі службовці (за винятком обслуговуючого персоналу, який тільки створює умови для нормального функціонування органу) здійснюють різні функції управління, а їх праця є одним із видів управлінської діяльності. На підприємствах, в установах їх працівники ви­конують різну за характером роботу. Одна частина працівни­ків (більша) зайнята безпосередньо у виробничому процесі або процесі соціального обслуговування, вони виробляють певну продукцію (матеріальні цінності, послуги). Інша, значно мен­ша частина працівників здійснює управлінську, владно-органі­заційну діяльність. Ця діяльність не є основною для підприєм­ства (установи), але вона забезпечує, створює належні умови для основної — виробничої діяльності або діяльності з соціаль­ного обслуговування.

Підприємства (установи) в цілому не виконують управлін­ських функцій, такі функції виконує спеціально організована група людей, яку називають адміністрацією підприємства (ус­танови).

Дирекція школи, головний лікар поліклініки мають адмі­ністративно-владні повноваження, здійснюють виконавчо-роз­порядчі функції усередині даного об'єкта, видають індивіду­альні та нормативні акти, які є обов'язковими до виконання працівниками цих підприємств, установ.

Ураховуючи саме ці ознаки, адміністрації державних під­приємств, установ також відносять до органів державного уп­равління, називають їх при цьому органами безпосереднього управління або органами предметної компетенції.

Наведене дозволяє зробити висновок про те, що орган виконавчої влади (державного управління) — це організація, яка є частиною державного апарату, має певну компетенцію, структуру, територіальний масштаб діяльності, утворюється в порядку, встановленому законом або іншим правовим актом, володіє певними методами роботи, наділена повноваженнями виступати за дорученням держави й покликана в порядку виконавчої діяльності здійснювати керівництво економікою, соціально*культурним будівництвом і адміністративно*політичною діяльністю.

§ 2. Види органів виконавчої влади

Органи виконавчої влади є численними та різноманітними, що обумовлено безпосередньою спрямованістю виконавчо-роз­порядчої діяльності. Для кращого вивчення особливостей організації і діяльності органів державного управління, а та­кож виявлення закономірностей у взаємозв'язках окремих органів здійснюють їх класифікацію, в основу якої кладуть різні критерії. Найважливішими з них є територіальний масштаб діяльності, обсяг і характер компетенції, порядок розв'язання підвідомчих питань, предмет спрямованості компетенції, ста­новище та місце в системі органів.

Залежно від територіального масштабу діяльності, органи виконавчої влади поділяють на чотири групи: центральні, орга­ни виконавчої влади Автономної Республіки Крим (далі — АРК), міжтериторіальні, місцеві.

Центральними є ті органи виконавчої влади, діяльність яких поширюється на всю територію України. Такі органи реалізу­ють державну політику, здійснюють загальне або галузеве уп­равління, спеціальний (функціональний) вплив на об'єкти, незалежно від їх місцезнаходження на території України. До них належать: Кабінет Міністрів України, міністерства, дер­жавні комітети (державні служби) та центральні органи вико­навчої влади зі спеціальним статусом.

До органів виконавчої влади АРК належать: Рада міністрів АРК, міністерства, республіканські комітети та інші органи виконавчої влади АРК. Вони здійснюють загальне або галузе­ве управління чи виконують спеціальні функції державного управління об'єктами, які розташовані на території АРК, у ме­жах компетенції, визначеної Конституцією та законами Украї­ни, Конституцією АРК.

Міжтериторіальні органи охоплюють своєю діяльністю пев­ну частину території України, територію декількох адмініст­ративно-територіальних одиниць або територію, межі якої вза­галі не залежать від адміністративно-територіального поділу України. Такі органи забезпечують галузеве управління чи здійснення спеціальних функцій на відповідній частині тери­торії України (наприклад, військові напрями, митниці, управ­ління залізниць тощо).

До місцевих органів виконавчої влади належать ті, повнова­ження яких поширюються на територію певної адміністратив­но-територіальної одиниці (області, міста (Київ, Севастополь), району). Вони виконують завдання загального управління й координації чи функції відповідних центральних органів ви­конавчої влади на території певної області, району, міста. Це місцеві державні адміністрації, місцеві органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, наприклад, Харківська обласна державна адміністрація, Управління Міністер­ства внутрішніх справ по Харківській області, районний відділ освіти тощо.

Від того, який обсяг і характер компетенції мають органи виконавчої влади, їх поділяють на: органи загальної компе­тенції, органи галузевої компетенції, органи спеціальної (функ­ціональної) компетенції, органи предметної компетенції.

Органи загальної компетенції — це органи, які в межах під­відомчої їм території здійснюють державне управління та ко­ординацію всіх або більшості підпорядкованих чи підконтроль­них їм органів галузевої чи функціональної компетенції. Вони несуть відповідальність за стан справ на відповідній території (на всій території України, території АРК, області, району, міста). Тому вони здійснюють загальне керівництво й коорди­націю діяльності органів галузевої і функціональної компе­тенції, підприємств, установ, організацій та інших об'єктів. До органів загальної компетенції належать: Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації.

Органи галузевої компетенції реалізують державну політи­ку у відповідній галузі. Галузь — це поєднання об'єктів управ­ління під керівництвом відповідного органу виконавчої влади за ознаками виробничої єдності незалежно від їх географічно­го розташування. Органами галузевої компетенції є: міністер­ства, інші центральні органи виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні підприємства, установи, інші струк­тури й тим самим керують певною галуззю (Міністерство обо­рони, Міністерство освіти і науки, Державний комітет Украї­ни по водному господарству тощо), а також місцеві органи цих міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Адміністративну реформу спрямовано на зміни в побудові системи міністерств, інших центральних і місцевих органів ви­конавчої влади. Вона передбачає перехід до використання функ­ціонального принципу утворення міністерств у поєднанні з га­лузевим принципом у тому разі, коли це обумовлено специфі­кою відповідних секторів державного управління та поточним станом соціально-економічного розвитку держави. Окремі міністерства можуть бути багатогалузевими або надгалузевими (наприклад, охоплювати такі галузі, як промисловість, сільське господарство, транспорт і зв'язок, енергетика).

Органи спеціальної (функціональної) компетенції забезпечу­ють реалізацію державної політики в певній сфері, здійсню­ють керівництво з питань, які мають загальний характер для всіх чи багатьох галузей господарства, соціально-культурного будівництва.

Органами предметної компетенції є адміністрації держав­них підприємств, установ, які керують діяльністю відповідних підприємств, установ.

Залежно від порядку розв'язання підвідомчих питань, органи виконавчої влади поділяють на єдиноначальні та колегіальні.

На чолі єдиноначального органу стоїть одна особа — керів­ник, який має право особисто приймати рішення з усіх основ­них питань компетенції цього органу. Єдиноначальність забез­печує оперативність керівництва, використання індивідуаль­них здібностей та досвіду керівників і водночас підвищує їх персональну відповідальність, оскільки на особу керівника лягає відповідальність за діяльність усього органу державного управління. До єдиноначальних належить більшість органів виконавчої влади: міністерства та інші центральні органи ви­конавчої влади, місцеві органи виконавчої влади.

Проте і в єдиноначальних органах для вирішення найваж­ливіших питань створюють колегіальні органи (колегії, нау­ково-технічні, техніко-економічні ради тощо). Вони виконують допоміжні, консультативні функції, оскільки їх рішення за­тверджуються рішенням керівника або втілюються в життя че­рез рішення керівника.

На чолі колегіального органу стоїть група осіб, які входять до складу цього органу, тобто є організаційно та юридично оформленими. Основні питання, які віднесено до компетенції такого органу, обговорюють і розв'язують на засіданнях ко­лективно. Для винесення рішення з обговорюваного питання необхідно мати кворум. Рішення в колегіальних органах най­частіше приймаються абсолютною більшістю голосів, тобто коли за дане рішення проголосувало більше половини при­сутніх членів органу. Як правило, це пов'язано з великим об­сягом їх компетенції та широкими завданнями керівництва, які стосуються багатьох галузей і функцій державного управлін­ня. Колегіальність дозволяє правильно вирішувати най­складніші питання керівництва за участю фахівців, із вико­ристанням їх досвіду. Тому до колегіальних органів насамперед належать: Кабінет Міністрів України та Рада міністрів АРК, а також деякі інші органи. Але й у цих органах колегіальність доповнюється єдиноначальністю керівників, які особисто роз­в'язують деякі оперативні організаційні питання діяльності очолюваного ними органу.

Залежно від предмета спрямованості компетенції, органи виконавчої влади поділяють на:

а) органи управління господарським виробництвом, еконо­мікою та сферою соціального обслуговування: промисловістю, сільським господарством, транспортом, зв'язком, внутрішньою торгівлею, житлово-комунальним господарством і побутовим обслуговуванням населення;

б) органи управління соціальним розвитком і культурою: освітою, охороною здоров'я, фізичною культурою та спортом, розвитком науки, культури, соціальним забезпеченням;

в) органи управління в адміністративно-політичній сфері: обороною, державною безпекою, внутрішніми справами, юс­тицією, зовнішніми стосунками;

г)  органи міжгалузевого управління, які здійснюють функції: ціноутворення, статистики, фінансового регулюван­ня, стандартизації, сертифікації тощо.

Якщо брати за критерій класифікації становище та місце в системі органів виконавчої влади, то їх поділяють на вищі та нижчі. Так, обласна державна адміністрація буде нижчою відносно Кабінету Міністрів України, але вищою відносно рай­онної державної адміністрації. Звідси — підпорядкованість, підконтрольність, підзвітність нижчих органів перед вищими, обов'язковість рішень вищих органів до виконання нижчими.

§ 3. Система органів виконавчої влади та принципи її побудови

Численні та різноманітні органи виконавчої влади утворю­ють відповідну систему, ефективність діяльності якої залежить від ступеня впорядкованості, організованості, злагодженості в усіх ланках¹. У єдину систему їх об'єднує зміст діяльності — виконавчо-розпорядчий і спільна основа заснування (утворен­ня) — державна власність. Кожний орган виконавчої влади — від центрального до місцевого — виступає суб'єктом права дер­жавної власності, наділяється статусом юридичної особи й вод­ночас розв'язує різні питання оперативного управління та охо­рони цієї власності.

Отже, органи виконавчої влади — не просто спільність однорідних одиниць, а цілісна система, тобто така сукупність, у якій усі складові частини (окремі органи та їх структурні підрозділи) є взаємопов'язаними й водночас складають самостійні підсистеми з своїми особливостями структури, функцій, компетенції.

Побудова цієї системи ґрунтується на засадах єдності й ці­лісності державної території, поєднання принципів централі­зації та децентралізації, збалансованості соціально-економіч­ного розвитку регіонів залежно від адміністративно-територі­ального устрою країни. Система органів виконавчої влади утворюється з урахуванням забезпечення державного сувере­нітету й економічної самостійності України, проведення фінан­сової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики в сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпе­ки та природокористування, а також здійснення загальнодер­жавних програм економічного, науково-технічного, соціально­го й культурного розвитку України.

Побудова та удосконалення системи й підсистем органів виконавчої влади відбуваються з урахуванням необхідності єдиного центру керівництва економічними та соціальними справами на підставі планування, ринкових відносин, рівності всіх форм власності, поєднання галузевого й територіального принципів управління, їх централізації з відповідною само­стійністю регіонів і окремих адміністративно-територіальних одиниць, господарською самостійністю підприємств, об'єднань та інших суб'єктів.

Утворення органів виконавчої влади, формування їх систе­ми та її функціонування здійснюються згідно з принципами демократизму й законності. Конституція України надає гро­мадянам право брати участь в управлінні державними справа­ми, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати й бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в орга­нах місцевого самоврядування (ст. 38).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядуван­ня, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в ме­жах повноважень і в спосіб, передбачені Конституцією та за­конами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України). Організація й діяльність органів виконавчої влади, основи державної служ­би визначаються законами України.

Важливою особливістю побудови та функціонування органів виконавчої влади є організаційні зв'язки структурних одиниць системи, що виявляються в розпорядництві, підпоряд­кованості, підконтрольності, підзвітності та координації.

Розпорядництво одного органу управління відносно інших виявляється насамперед у обов'язковості для них його норма­тивно-правових актів. У свою чергу, воно обумовлено підпорядкованістю тих чи інших органів тому, хто розпоряджаєть­ся. Так, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови й розпорядження, які є обов'язковими до ви­конання міністерствами та іншими органами виконавчої вла­ди, роботу яких він спрямовує й координує.

Підконтрольність означає, що всю діяльність органів або якийсь її обсяг перевіряють вищі органи або орган, спеціально створений для здійснення контролю чи нагляду.

Підзвітність виражається в обов'язку органу інформувати про свою роботу вищий орган, який, керуючись даними звітів, оцінює діяльність підзвітного в цілому чи за окремими напря­мами. Так, місцеві державні адміністрації підзвітні й підконт­рольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Координація виявляється в об'єднанні координуючим ор­ганом підпорядкованих або підконтрольних йому органів для виконання певних завдань.

Як уже було зазначено, система органів виконавчої влади має свої підсистеми, ланки та окремі органи, які відрізняються між собою за певними критеріями. Найважливішими з них є обсяг компетенції та територіальний масштаб діяльності. Згідно з цими критеріями до системи органів виконавчої вла­ди входять такі ланки:

Кабінет Міністрів України — вищий орган у системі органів виконавчої влади;

міністерства, державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади;

органи виконавчої влади АРК;

обласні державні адміністрації, управління, відділи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;

Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, управління, відділи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в містах;

районні державні адміністрації, відділи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Система та підсистеми органів виконавчої влади мають відповідні організаційні структури, які відображують взаємо­зв'язки між окремими ланками системи й підсистем, суборди­націю по вертикалі та горизонталі, стосунки з вищими органа­ми, підпорядкованими й підконтрольними об'єктами. Оптимальність організаційних структур цієї системи є одним із чинників підвищення ефективності виконавчої влади.

§ 4. Повноваження Президента України у сфері виконавчої влади

Відповідно до розділу V Конституції України Президент України є главою держави. Основні повноваження Президен­та у сфері виконавчої діяльності закріплено в ст. 106 Консти­туції України. Деякі повноваження в цій сфері Президент Ук­раїни здійснює за згодою Верховної Ради України, інші — са­мостійно чи за поданням Прем'єр-міністра України.

За згодою Верховної Ради України Президент України при­значає Прем'єр-міністра України; призначає на посаду та звільняє з неї за згодою Верховної Ради України Голову Анти-монопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову державного комітету телебачення і ра­діомовлення України.

За поданням Прем'єр-міністра України Президент Украї­ни призначає членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій і припиняє їхні повноваження на цих посадах; утворює, реорганізовує й ліквідовує за по­данням Прем'єр-міністра України міністерства та інші цент­ральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, перед­бачених на утримання органів виконавчої влади.

Президент України скасовує акти Кабінету Міністрів Ук­раїни й акти Ради міністрів АРК; є Верховним Головнокоман­дувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сфері національної безпеки та оборони держави; очолює Раду націо­нальної безпеки й оборони України, яка є координаційним ор­ганом з питань національної безпеки й оборони при Президен­тові України; вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використан­ня Збройних Сил України в разі збройної агресії проти Украї­ни; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію й введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки дер­жавній незалежності України; приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує в разі необхідності ок­ремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної си­туації — з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України; присвоює вищі військові звання, вищі дипло­матичні ранги та інші вищі спеціальні звання й класні чини. Президент України приймає рішення про прийняття до гро­мадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні; здійснює помилування.

Президент України підписує закони, прийняті Верховною Радою України; має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повтор­ний розгляд Верховної Ради України.

На основі й на виконання Конституції та законів України Президент України видає укази й розпорядження, які є обо­в'язковими до виконання на території України. У випадках, передбачених ч. 4 ст. 106 Конституції України, акти Президен­та України скріплюють підписами Прем'єр-міністр України й міністр, відповідальний за акт і його виконання.

§ 5. Правове становище Кабінету Міністрів України

Кабінет Міністрів України в своїй діяльності керується Кон­ституцією та законами України, актами Президента України.

Загальні засади правового становища Кабінету Міністрів України встановлено в розділі VI Конституції України. Відпо­відно до ст. 113 Конституції Кабінет Міністрів України є ви­щим органом у системі органів виконавчої влади. Він відпові­дальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України в межах, передбачених у статтях 85,87 Конституції України (розгляд і прийняття рішен­ня про схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України; надання згоди на призначення Президентом Украї­ни Прем'єр-міністра України; здійснення контролю за діяль­ністю Кабінету Міністрів України; вирішення питання про відповідальність Кабінету Міністрів України тощо).

Кабінет Міністрів виконує свої функції у сфері виконавчої влади в тісному взаємозв'язку з Президентом України, бере участь у розв'язанні тих завдань, які ставить Президент перед Кабінетом Міністрів. Діяльність Кабінету Міністрів України має бути врегульовано Законом України «Про Кабінет Міністрів України».

До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри.

Кабінет Міністрів очолює Прем'єр-міністр, якого призначає Президент України за згодою більш ніж половини від конститу­ційного складу Верховної Ради України. Персональний склад Кабінету Міністрів України призначає також Президент Украї­ни за поданням Прем'єр-міністра України. Останній керує його роботою, спрямовує її на здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України, Програми діяльності Кабінету Міністрів та інших завдань, покладених на Кабінет Міністрів України.

Відповідно до ст. 116 Конституції України на Кабінет Міністрів покладено забезпечення державного суверенітету й економічної самостійності України, він вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини й громадянина тощо.

Кабінет Міністрів забезпечує проведення фінансової, ціно­вої, інвестиційної та податкової політики; політики в сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, на­уки й культури, охорони природи, екологічної безпеки та при­родокористування; розробляє й здійснює загальнодержавні про­грами економічного, науково-технічного, соціально-культурного розвитку України; організовує та забезпечує здійснення зов­нішньоекономічної діяльності України, митної справи. Кабінет Міністрів забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону; розробляє проект закону про Державний бюджет Ук­раїни й забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; здійснює заходи щодо забезпе­чення обороноздатності й національної безпеки України, гро­мадського порядку, боротьби зі злочинністю; спрямовує та коор­динує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

Прем'єр-міністр України входить з поданням до Президен­та України про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів. Кабінет Міністрів виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, акта­ми Президента України.

У межах своєї компетенції Кабінет Міністрів видає поста­нови й розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Ці акти підписує Прем'єр-міністр України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України підлягають реєстрації в по­рядку, встановленому законодавством.

Кабінет Міністрів складає повноваження перед новообраним Президентом України. Прем'єр-міністр, інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити Президентові України про свою відставку. Відставка Прем'єр-міністра має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.

Прем'єр-міністр України зобов'язаний подати Президентові України заяву про відставку Кабінету Міністрів за рішенням Президента України чи в зв'язку з прийняттям Верховною Ра­дою України резолюції недовіри. Резолюція недовіри прий­мається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних і місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладаць­кої, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Основні принципи та організацію діяльності Кабінету Мі­ністрів України, повноваження щодо здійснення виконавчої влади визначено Конституцією України.

Кабінет Міністрів України є колегіальним органом, що приймає рішення після обговорення питань на своїх засідан­нях. Про свою діяльність Кабінет Міністрів України регуляр­но інформує громадськість.

Новосформований Кабінет Міністрів України подає на роз­гляд Верховної Ради України Програму своєї діяльності, яка повинна містити концептуальне викладення стратегії діяль­ності, засобів і строків виконання завдань Кабінету Міністрів України.

Основні функції та повноваження Кабінету Міністрів Ук­раїни пов'язані зі сферами економіки й фінансів, правової полі­тики, законності, забезпечення прав і свобод людини й грома­дянина, зовнішньої політики, національної безпеки та оборо­ноздатності, соціальної політики, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, охорони навколишнього природного середовища, державної служби. Крім функцій, визначених Конституцією та законами України, Кабінет Міністрів вико­нує також функції, визначені актами Президента України.

Кабінет Міністрів спрямовує, координує й контролює ро­боту міністерств, інших центральних органів виконавчої вла­ди, які забезпечують проведення державної політики у від­повідних сферах і галузях суспільного й державного життя краї-ни, а також Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій щодо виконання Конституції та законів Украї­ни, актів Президента України, Кабінету Міністрів України.

Робочим органом Кабінету Міністрів України є урядовий комітет. Постановою Кабінету Міністрів України «Про урядові комітети» від 17 лютого 2000 р.¹ утворено чотири урядових комітети, а саме: Урядовий комітет з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності; Урядо­вий комітет з питань промислової політики, паливно-енергетич­ного комплексу, екології та надзвичайних ситуацій; Урядовий комітет соціального, науково-технічного та гуманітарного роз­витку; Урядовий комітет з реформування аграрного сектору, які діють на підставі Загального положення про Урядовий комітет. Основним завданням цих комітетів є формування та реалізація державної політики у відповідній сфері згідно зі стратегією, ви­значеною Кабінетом Міністрів України.

§ 6. Центральні органи виконавчої влади

Конституція України відносить до центральних органів ви­конавчої влади міністерства та інші органи виконавчої влади. До них належать: державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України (Вища атестаційна комісія, Пенсійний фонд, Головне контрольно-ревізійне управління, Державне казначей­ство); центральні органи виконавчої влади зі спеціальним ста­тусом (Антимонопольний комітет України, Служба безпеки України, Державна податкова адміністрація тощо). У разі необхідності відповідно до Конституції України можуть ство­рюватися й інші центральні органи виконавчої влади України зі спеціальним статусом, який визначається Конституцією та законами України. Вони підпорядковані Кабінету Міністрів, який спрямовує й координує їх роботу.

Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади України здійснює державну політику у відповідній сфері. В своїй діяльності вони керуються Конституцією України, зако­нами України, постановами Верховної Ради України, указами та розпорядженнями Президента України, постановами і роз­порядженнями Кабінету Міністрів України, а також положен­ням про відповідний центральний орган виконавчої влади.

До системи центральних органів виконавчої влади України належать міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади, утвореним для забезпечення реалізації державної політики у визначеній сфері діяльності. Керівництво міністерством здійснює міністр. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відпо­відає за розробку й впровадження Програми Кабінету Міністрів України з відповідних питань, реалізацію держав­ної політики у визначеній сфері державного управління. Він здійснює управління в цій сфері, спрямовує та координує діяльність інших центральних органів виконавчої влади з пи­тань, віднесених до його відання.

Державний комітет (державна служба) є центральним ор­ганом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує й коор­динує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єрів чи міністрів. Державний комітет (державна служба) вносить про­позиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію в певній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулюван­ня з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним стату* сом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання й повноваження, щодо нього можуть вста­новлювати спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначен­ня й звільнення керівників і розв'язання інших питань. Цент­ральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очо­лює його голова.

Указом Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 р.¹ з метою вдос­коналення структури органів виконавчої влади й підвищення ефективності державного управління затверджено перелік міністерств державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади. Схему їх організації та взаємодії визначено Указом Президента України «Про зміни у структурі держав­них органів виконавчої влади»². Указом Президента України затверджено «Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України» від 12 березня 1996 р.¹, уточнено загальні правові засади діяльності центральних органів виконавчої влади України в сучасних умовах. У межах своїх повноважень міністерства та інші цент­ральні органи виконавчої влади організовують виконання актів законодавства, здійснюють систематичний контроль за їх реа­лізацією.

Компетенцію міністерств та інших органів виконавчої вла­ди визначають галузевими чи міжгалузевими рамками, які в свою чергу залежать від особливостей системи даного цент­рального органу виконавчої влади. Міністерства та інші цент­ральні органи виконавчої влади беруть участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідни­ми напрямами, розроблюють механізм її реалізації; прогно­зують розвиток економіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, демографічній, соціальній, фінансовій та інших сферах; беруть участь у розробленні Державної програми економічного та соці­ального розвитку України, Державного бюджету України; роз­роблюють цільові перспективні програми, опрацьовують ком­плекс заходів, спрямованих на поглиблення економічної ре­форми; реалізують державну стратегію розвитку відповідної галузі (групи суміжних галузей); здійснюють інші функції.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади мають такі права: залучати спеціалістів центральних і місце­вих органів виконавчої влади, підприємств, установ, органі­зацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до їх компетенції; представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях і під час укладання міжнародних договорів України; одержувати в установленому законодавством порядку від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів місцевого са­моврядування, представницьких органів інформацію, до­кументи, матеріали; скликати в установленому порядку нара­ди з питань, що належать до їх компетенції; притягати до дисциплінарної відповідальності керівників територіальних органів міністерств, підприємств, установ і організацій, що на­лежать до сфери їх управління; самостійно або за участю робо­тодавців підприємств недержавної форми власності проводи­ти переговори й укладати галузеві угоди з представниками най­маних працівників.

У процесі виконання покладених на центральні органи виконавчої влади завдань вони взаємодіють з іншими централь­ними та місцевими органами державної виконавчої влади, орга­нами АРК, органами місцевого самоврядування, представниць­кими органами, а також із відповідними органами інших держав.

У межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства центральні органи виконавчої влади видають накази, організовують і контролюють їх виконання. У випад­ках, передбачених законодавством, рішення міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади є обов'язкови­ми до виконання центральними й місцевими органами вико­навчої влади, органами місцевого самоврядування, представ­ницькими органами, підприємствами, установами та організа­ціями, незалежно від форм власності й громадянства.

Нормативно-правові акти міністерств та інших централь­них органів виконавчої влади підлягають державній реєстрації у Міністерстві юстиції України відповідно до «Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств, інших органів державної влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р.¹.

Міністерство та інший центральний орган виконавчої вла­ди очолює міністр (керівник), якого призначає на посаду Пре­зидент України за поданням Прем'єр-міністра України. Повно­важення керівників центральних органів виконавчої влади на цих посадах припиняє Президент України. Міністр (керівник) має заступників, яких призначають відповідно до зако­нодавства. Розподіл обов'язків між заступниками проводить міністр (керівник). Він здійснює керівництво дорученими йому сферами діяльності й несе відповідальність перед Президен­том України та Кабінетом Міністрів України за стан справ у цих сферах, визначає ступінь відповідальності заступників міністра (керівника), керівників підрозділів.

Для обговорення найважливіших напрямів діяльності центральних органів виконавчої влади, погодження питань, що розв'язують, і розвитку галузі в міністерстві та інших централь­них органах виконавчої влади утворюють колегії у складі міністра (керівника), заступників міністра (керівників) за по­садою, а також інших керівних працівників цих органів. До складу колегії можуть входити керівники інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління міністерства. Рішення ко­легії проводиться в життя наказами міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо головних напрямів розвитку науки й техніки, обговорен­ня найважливіших програм та інших питань у центральних орга­нах виконавчої влади можуть утворювати науково-технічну (на­укову) раду з учених і висококваліфікованих фахівців. Склад науково-технічної (наукової) ради й положення про неї затвер­джує міністр (керівник). Центральними органами виконавчої влади з урахуванням специфіки їх діяльності можуть утворю­ватися й інші дорадчі та консультативні органи. Склад цих органів і положення про них затверджує міністр (керівник).

Центральні органи виконавчої влади є юридичною особою, мають самостійний баланс, рахунки в установах банків, печат­ку із зображенням Державного гербу України та своїм найме­нуванням.

§ 7. Органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим та інших суб'єктів

Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою час­тиною України й у межах повноважень, визначених Консти­туцією України, розв'язує питання, віднесені до її відання (ст. 134 Конституції України).

Урядом АРК є Рада міністрів АРК. Голову Ради міністрів АРК призначає на посаду та звільняє з неї Верховна Рада АРК за погодженням із Президентом України. Повноваження, по­рядок формування й діяльності Ради міністрів АРК визначаються Конституцією України та законами України, норматив­но-правовими актами Верховної Ради АРК з питань, віднесе­них до її компетенції.

Відповідно до ст. 137 Конституції України АРК здійснює нормативне регулювання з питань: 1) сільського господарства й лісів; 2) меліорації і кар'єрів; 3) громадських робіт, ремесел і промислів; благодійництва; 4) містобудування й житлового господарства; 5) туризму, готельної справи, ярмарків; 6) му­зеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, історико-культурних заповідників; 7) транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів; 8) мисливства, рибальства; 9) сані­тарної і лікарняної служб.

До відання АРК належить:

1)     призначення виборів депутатів Верховної Ради АРК, за­твердження складу виборчої комісії АРК;

2)  організація та проведення місцевих референдумів;

3)  управління майном, що належить АРК;

4)  розроблення, затвердження та виконання бюджету АРК на основі єдиної податкової і бюджетної політики України;

5)  розроблення, затвердження та реалізація програм АРК з питань соціально-економічного й культурного розвитку, раціо­нального природокористування, охорони довкілля — відпо­відно до загальнодержавних програм;

6)  визначення статусу місцевостей як курортів; встановлен­ня зон санітарної охорони курортів;

7)  участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національ­ної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;

8)  забезпечення функціонування й розвитку державної та національної мов і культур у АРК; охорона й використання пам'яток історії;

9)  участь у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів;

10)  ініціювання введення надзвичайного стану й встанов­лення зон надзвичайної екологічної ситуації в АРК або в окре­мих її місцевостях.

Законами України АРК можуть бути делеговані також інші повноваження (ст. 138 Конституції України).

Нормативно-правові акти (рішення) Ради міністрів АРК не можуть суперечити Конституції і законам України. їх приймають відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України й Кабінету Міністрів України та на їх виконання.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севас­тополі згідно зі ст. 118 Конституції України та Законом Украї­ни «Про місцеві державні адміністрації» здійснюють місцеві державні адміністрації, склад яких формують голови місцевих державних адміністрацій, що призначаються на посаду й звільня­ються з посади Президентом України за поданням Кабінету Мі­ністрів України. Голови місцевих державних адміністрацій під час здійснення своїх повноважень відповідальні перед Прези­дентом України й Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Місцеві державні адміністрації підзвітні й підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами. Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої держав­ної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення та дає обґрунтовану відповідь. Якщо недовіру голові обласної чи районної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент Ук­раїни приймає рішення про відставку голови місцевої держав­ної адміністрації.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що супере­чать Конституції та законам України, іншим актам законодав­ства України, можуть бути скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Особливості здійснення виконавчої влади в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеві державні адміністрації мають у своїй структурі уп­равління та відділи, які здійснюють функції галузевого й міжга­лузевого управління господарською, соціально-культурною та адміністративною діяльністю на відповідній території¹.

На території своєї діяльності місцеві державні адміністрації забезпечують виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади, додержання прав і свобод громадян, законність і правопорядок, підготовку та виконання відповід­них обласних і районних бюджетів, звіти про їх виконання. Важливі функції місцевих державних адміністрацій полягають також у забезпеченні виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, охо­рони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин — також програм їх національ­но-культурного розвитку.

Забезпечуючи взаємодію з органами місцевого самовряду­вання, місцеві державні адміністрації реалізують делеговані їм відповідними радами повноваження та повноваження, надані їм державою.