§ 1. Поняття й основні риси адміністративно-правових відносин

Апарат виконавчої влади забезпечує виконання завдань у сферах господарського, соціально-культурного, адміністратив­но-політичного будівництва та в інших галузях управлінської діяльності.

У процесі управління виникають організаційні зв'язки між учасниками цих відносин, багато з яких потребують правово­го регулювання. Таке регулювання здійснюють за допомогою адміністративно-правових норм і таким чином перетворюють їх у адміністративно-правові відносини.

Адміністративно-правові відносини — це суспільні відносини в сфері державного управління, учасники яких виступають носіями прав і обов'язків, урегульованих нормами адміністративного права.

Адміністративно-правові відносини є різновидом правових відносин, а тому характеризуються їх загальними ознаками. Складовими частинами адміністративно-правових відносин є: суб'єкти, об'єкти та юридичні факти. Учасники адміністратив­но-правових відносин мають конкретні права та обов'язки і є суб'єктами правовідносин.

Виходячи з положень чинного законодавства України, до суб'єктів адміністративно-правових відносин можна віднести: державні органи (органи законодавчої, виконавчої та судової влади, прокуратури, адміністрації державних підприємств і установ); структурні підрозділи органів держави, посадових осіб державних органів; власника (представника, менеджера, уповноваженого власника); об'єднання громадян, кооперати­ви, органи самоврядування, самодіяльні організації; громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства.

Передумовою вступу названих суб'єктів у конкретні адмі­ністративно-правові відносини є наявність у них правоздат­ності та дієздатності.

Адміністративна правоздатність — це спроможність суб'єкта адміністративних правовідносин мати права та нести юридичні обов'язки в сфері виконавчої влади. Державні органи, що здійснюють виконавчо-розпорядчу діяльність, мають конкретні владні повноваження, які за своїм характером і обсягом зале­жать від компетенції даного органу. Адміністративна право­здатність державного органу (посадової особи) залежить від обсягу його компетенції.

Крім цього, адміністративну правоздатність посадової осо­би визначають також її посадовими повноваженнями, які ви­ражено в законі або інших правових актах. Адміністративну правоздатність мають державні підприємства й установи, а та­кож об'єднання громадян, органи самоврядування, самодіяльні організації та їх органи.

Адміністративна правоздатність державних органів, держав­них і недержавних організацій виникає, здебільшого, з момен­ту видання акта про їх заснування, а припиняється з їх ліквіда­цією або реорганізацією. Адміністративна правоздатність гро­мадян у сфері державного управління виникає з моменту народження й припиняється з їх смертю. Адміністративна пра­воздатність є основою адміністративної дієздатності.

Адміністративна дієздатність — це здатність своїми діями набувати та реалізовувати права й обов'язки в сфері управління.

Особливість адміністративної правоздатності та дієздат­ності полягає в тому, що вони означають можливість бути суб'єктом адміністративно-правових відносин.

Об'єкт — це те, заради чого виникають правовідносини. Об'єктом адміністративно-правових відносин є поведінка учас­ників управлінських відносин (дії, утримання від дій). Дії учас­ників управлінських відносин можуть здійснюватися заради різноманітних правових інтересів. Це можуть бути речі, мате­ріальні цінності, продукти духовної творчості, особисті нема­теріальні блага, а саме: здоров'я, гідність людини, моральність тощо. Так, якщо об'єктом правовідносин є поведінка учасників (наприклад, передача державного майна від одного органу уп­равління — іншому), то предметом адміністративних право­відносин будуть об'єкти матеріального характеру, тобто май­но, речі. В управлінні культурою та мистецтвом, охороною здо­ров'я, справами молоді й спорту предметом цих відносин є культурні та духовні цінності, здоров'я, моральність, тобто чин­ники нематеріальні.

Підставою виникнення, зміни або припинення адміністра­тивно-правових відносин є юридичні факти. Це дії та події.

Під діями розуміють факти, які виникають за волею людей. Вони можуть бути як правомірними, так і неправомірними.

Правомірні дії відповідають вимогам адміністративно-пра­вових норм. До правомірних дій, що породжують адміністра­тивно-правові відносини, належать акти управління — укази й розпорядження Президента, постанови і розпорядження Кабі­нету Міністрів тощо. Для державного управління найхарак­терніші юридичні акти, які мають індивідуальний характер, оскільки вони породжують конкретні адміністративно-правові відносини безпосередньо (наприклад, Указом Президента Ук­раїни громадянина призначено заступником міністра освіти і науки України, що безпосередньо породжує адміністративно-правові відносини між особою, призначеною на цю посаду, та іншими працівниками Міністерства освіти і науки України). Адміністративно-правові відносини виникають також у зв'яз­ку з діями окремих громадян і посадових осіб, наприклад, у разі звернення громадянина зі скаргою на дії посадової особи. Крім цього, юридичним фактом, що зумовлює виникнення адмі­ністративно-правових відносин, може бути бездіяльність.

Неправомірні дії — це правопорушення, проступки, що тяг­нуть за собою застосування заходів примусового впливу. До неправомірних дій належать правопорушення, в тому числі адміністративні та дисциплінарні, за які настає відпові­дальність, наприклад, адміністративна відповідальність за ухи­лення від виконання законних вимог прокурора або невико­нання розпорядження державного чи іншого органу про пра­цевлаштування. Вчинення правопорушення тягне за собою виникнення певного кола правовідносин, пов'язаних із засто­суванням норм матеріального та процесуального адміністра­тивного права.

Адміністративно-правові відносини виникають не тільки в результаті діяльності людей, а й у разі виникнення подій.

Події — це явища, що не залежать від волі людей, але зумов­люють певні правові наслідки. Наприклад, до подій належать стихійні лиха (повені, землетруси, пожежі, епідемії, епізоотії тощо).

Адміністративно-правові відносини характеризуються всіма ознаками правових відносин, але, крім цього, мають деякі особ­ливості, які полягають у тому, що:

1)     адміністративно-правові відносини складаються в сфері управління, тобто в повсякденній практичній реалізації зав­дань і функцій держави щодо здійснення управління госпо­дарським, соціально-культурним будівництвом, адміністратив­но-політичною сферою;

2)  в усіх відносинах однією зі сторін обов'язково є орган ви­конавчої влади (державного управління), орган місцевого са­моврядування або громадська організація, наділена державно-владними повноваженнями;

3)  адміністративно-правові відносини — це особливий зв'я­зок між їх учасниками, один із яких за даних обставин має пра­во вимагати від іншого такої поведінки, яку передбачено адмі­ністративно-правовою нормою;

4)  орган управління зобов'язаний реалізувати свої матері­ально-правові та процесуальні права, тобто право є одночасно і обов'язком суб'єкта адміністративно-правових відносин;

5)  адміністративно-правові відносини можуть виникнути за ініціативою будь-якого суб'єкта адміністративного права, згода іншої сторони не є обов'язковою умовою для їх виникнення;

6)  порушення однією зі сторін своїх обов'язків зумовлює її відповідальність не перед іншою стороною, а перед державою в особі її компетентних органів;

7)  адміністративно-правові відносини, що виникають між органами виконавчої влади та іншими суб'єктами адміністра­тивного права, не завжди є відносинами, які здійснюють за методом влади та підпорядкування. Ці відносини можуть реа­лізовувати на засадах як влади й підпорядкування, так і рівності сторін, тобто кожна сторона зобов'язана виконувати конкретні вимоги правової норми. Тут завжди має місце подвійний зв'я­зок: правомочність — обов'язок — правомочність. Наявність взаємних прав і обов'язків властива досить широкому колу
адміністративних правовідносин;

8)  санкції, що застосовують до сторін адміністративно-пра­вових відносин за порушення ними своїх прав і обов'язків, — це, як правило, заходи адміністративного примусу, адмініст­ративної та дисциплінарної відповідальності, може настати також матеріальна або кримінальна відповідальність;

9) спори, що виникають між сторонами адміністративно-правових відносин, вирішують як у адміністративному, так і в судовому порядку. Більшість адміністративно-правових спорів вирішують в адміністративному порядку, тобто уповноваже­ними на те органами державної виконавчої влади або посадо­вими особами. Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадо­вих і службових осіб (ст. 55).

У цілому адміністративно-правовим відносинам притаманні дві найважливіші ознаки: з одного боку — це форми соціаль­них відносин, оскільки в них обов'язково беруть участь люди чи їх об'єднання, а з іншого — це форми організаційних відно­син, у процесі реалізації яких розв'язуються завдання управлін­ської діяльності.

§ 2. Види адміністративно-правових відносин

Діапазон управління, здійснюваний виконавчою владою, є багатоаспектним. Відносини, що виникають у результаті уп­равлінської діяльності, відрізняються між собою окремими ознаками, що є підставою для їх класифікації.

Адміністративно-правові відносини поділяють на види: за­лежно від елемента юридичної норми; за змістом; за характером дій зобов'язаного суб'єкта; залежно від розподілу прав і обо­в'язків між сторонами; за характером зв'язків між сторонами.

Залежно від елемента юридичної норми (диспозиції або санкції), адміністративні правовідносини поділяють на регу­лятивні та охоронні.

Регулятивні правовідносини — це правове регулювання орган­ізаційних, управлінських відносин у суспільстві, пов'язаних із реалізацією позитивних завдань виконавчої влади. Основою для виникнення таких правовідносин може бути, наприклад, поста­нова Кабінету Міністрів України «Про створення єдиної дер­жавної автоматизованої паспортної системи» від 2 серпня 1996 р., якою започатковано організаційну роботу, пов'язану зі створен­ням єдиної державної автоматизованої паспортної системи.

Охоронні правовідносини пов'язані з регулюванням право­охоронної діяльності шляхом встановлення правових заборон і застосування до порушників адміністративного примусу, на­приклад, заходи адміністративного припинення (затримання правопорушників), адміністративна відповідальність та інші заходи адміністративного впливу.

За змістом адміністративно-правові відносини поділяють­ся на матеріальні та процесуальні.

Матеріальні адміністративно-правові відносини виникають на основі матеріальної норми.

Адміністративно-процесуальні відносини — це відносини, що складаються у зв'язку з вирішенням індивідуальних справ у сфері управління та регулюються адміністративно-процесу­альними нормами. Типовим прикладом цього може бути По­рядок розгляду звернень громадян у сфері управлінської діяль­ності (розділ 11 Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.¹). Адміністративно-процесуальні норми цього Закону регулюють розгляд пропозицій (зауважень), заяв (клопотань) і скарг громадян. Адміністративно-процесуальні відносини тут виникають між органами державної влади, орга­нами місцевого самоврядування, установами, організаціями, незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян, під­приємствами, засобами масової інформації, їх керівниками та іншими посадовими особами й громадянами.

За характером дій зобов'язаного суб'єкта адміністративно-пра­вові відносини можуть бути активними, тобто зобов'язаний суб'єкт повинен вчинити певні дії (громадянин, якому виповни­лося 16 років, зобов'язаний одержати паспорт, з отриманням по­вістки з'явитися у військкомат), або пасивними — зобов'язаний суб'єкт мусить утриматися від вчинення певних дій (від вчинен­ня правопорушення: дисциплінарного, адміністративного).

Залежно від розподілу прав і обов'язків між сторонами ад­міністративно-правових відносин, вони можуть бути як одно* сторонні, так і двосторонні (взаємно обумовлені права й обо­в'язки суб'єктів правовідносин).

За характером зв'язків між сторонами адміністративно-право­вих відносин останні поділяють на вертикальні та горизонтальні.

Вертикальні адміністративно-правові відносини — це відно­сини субординаційного характеру. Вони мають місце там, де одна сторона підпорядкована іншій. Це взаємовідносини, які існують між органами виконавчої влади, що стоять вище відносно органів, які стоять нижче (наприклад, відносини Міністерства освіти і науки України з управлінням освіти об­ласної державної адміністрації). Вертикальні адміністративно-правові відносини наявні й тоді, коли одна зі сторін, наділена певним обсягом владних повноважень, має право видавати акти, здійснювати приписи, які є обов'язковими для непідпо-рядкованої сторони. Прикладом таких відносин може бути діяльність органів спеціальної компетенції (санітарна, ветери­нарна та інші інспекції). Характерна особливість вертикаль­них відносин полягає в тому, що в них найвиразніше виявляєть­ся основний метод адміністративно-правового регулювання — метод владної підпорядкованості щодо учасників адміністра­тивних правовідносин. Але адміністративно-правові відноси­ни, як уже було зазначено, не завжди є відносинами, що буду­ються за методом влади й підпорядкування. Ці відносини ви­никають і діють на засадах як влади й підпорядкування, так і рівності сторін. У адміністративно-правових відносинах, як правило, правам одних суб'єктів відповідають обов'язки інших, і навпаки, обов'язки одних відповідають правам інших.

Горизонтальні адміністративно-правові відносини є відно­синами, що виникають між непідпорядкованими органами дер­жавної влади, підприємствами, установами, організаціями, по­садовими особами, громадянами. Іншими словами, це відно­сини, учасники яких не перебувають у підпорядкуванні один одного (наприклад, відносини, що виникають між органами виконавчої влади й громадянином у зв'язку з призначенням пенсії, розглядом заяви, скарги тощо).

Захист адміністративно-правових відносин здійснюють у адміністративному та судовому порядку. Спори розглядають і вирішують у більшості випадків у адміністративному поряд­ку, тобто безпосередньо розпорядженням уповноваженого на те органу виконавчої влади в позасудовому порядку, в межах адміністративної юрисдикції. Судовий захист адміністратив­но-правових (як і інших) відносин гарантується Конституцією та законодавством України, а права і свободи людини й грома­дянина захищаються судом шляхом оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцево­го самоврядування, посадових і службових осіб.