Розділ IV ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Глава 18 Основні положення

Стаття 245. Завдання провадження в справах про адміністративні правопорушення

Завданнями провадження в справах про адміністративні право­порушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

[У статтю 245 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.]

Провадження в справах здійснюється на засадах суворого додержання законності і принципів презумпції невинності, що встановлює: особа вважається невинною доти, доки протилежне не буде доведено і зафіксовано у встановленому законом порядку. Ця стаття закріплює принципи, характерні для всього адміністративного процесу.

Обставини кожної справи повинні бути з'ясовані своєчасно, всебічно, повно та об'єктивно. Своєчасність вимагає з'ясовування усіх обставин справи в якнайкоротші строки. Визначення конкретних, порівняно невеликих строків розгляду та вирішення адміністративних справ слугує, з одного боку, для виключення зволікання, а з іншого - для впорядкування руху справи, введення процесу в певні часові рамки. Певним гарантом своєчасності є встановлення строків давності для виконання постанови. Всебічність, повнота та об'єктивність мають на меті виключення проявів суб'єктивізму, упередженості, однобічності при провадженні. Ці принципи покликані забезпечити встановлення та оцінку реальних фактів, які мають значення для прийняття обґрунтованого рішення у конкретній адміністративній справі. До того ж Кодекс встановлює перелік обставин, які необхідно обов'язково з'ясувати (ст. 280 КпАП).

Ще одним дуже важливим принципом є додержання законності при вирішенні справи. Цей принцип закріплено у Конституції України та ст. 7 КпАП. Провадження в   справах   про   адміністративні   правопорушення   здійснюється   на   основі   суворого додержання законності. Уповноважені особи зобов'язані діяти лише на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Мета накладення адміністративного стягнення закріплена у ст. 23 КпАП. Для її досягнення постанову про накладення адміністративного стягнення обов'язково повинно бути виконано, інакше взагалі немає ніякого сенсу у провадженні. Тому завданням адміністративного процесу є забезпечення виконання винесеної постанови.

Як відомо, у будь-якої події є причини та умови, за відсутності яких подія могла б і не відбутися. Для запобігання вчиненню правопорушень необхідно виявляти ці причини та умови задля подальшого їх усунення шляхом внесення відповідним органам, громадським організаціям, посадовим особам пропозицій щодо вжиття відповідних заходів (ст. 282 КпАП).

При здійсненні органами і посадовими особами провадження в справах про адміністративні правопорушення важливим є такий вплив як на правопорушника, так і на інших громадян, що викликає у людини бажання додержуватися законів, бути законослухняним громадянином. Це сприятиме зміцненню законності, що також є одним із головних завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення.

Стаття 246. Порядок провадження в справах про адміні­стративні правопорушення

Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.

[У частину першу статті 246 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.]

Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах визначається цим Кодексом та іншими законами України.

[У частину другу статті 246 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.]

Провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися неабияк, а в певному порядку, який визначається КпАП при розгляді справ уповноваженими органами чи посадовими особами) або і КпАП, і іншими законами України (при розгляді справ судами). Таким законом є, наприклад, Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 p., який регулює діяльність державних виконавців при здійсненні ними своїх повноважень у зв'язку з виконанням постанови про оплатне вилучення предмета або конфіскацію предмета, грошей.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення - це низка послідовних дій уповноважених органів (посадових осіб), а у деяких випадках інших суб'єктів, які згідно з нормами адміністративного законодавства здійснюють заходи, спрямовані на притягнення правопорушника до відповідальності і забезпечення виконання винесеної постанови. В адміністративно-правовій науці проваджувані дії за певним характером, спрямованістю, завданнями, особами, що їх здійснюють, підсумковими рішеннями, їхнім процесуальним оформленням об'єднують у відповідні стадії. Деякі з них прямо передбачені КпАП (глава 22, глава 24, розділ IV), інші витікають зі змісту. Кожній стадії притаманні свої особливості.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення складається з чотирьох стадій:

1) адміністративне розслідування: порушення справи, встановлення фактичних обставин,   процесуальне   оформлення   результатів   розслідування,   направлення матеріалів для розгляду за підвідомчістю;

2)      розгляд справи: підготовка до розгляду, аналіз зібраних матеріалів і обставин, прийняття постанови, доведення постанови до відома заінтересованих осіб;

3)      перегляд   постанови:   оскарження   або   опротестування   постанови,   перевірка законності постанови, винесення рішення, реалізація рішення;

4)      виконання    постанови:    звернення    постанови    до    виконання,    безпосереднє виконання.

Кожна з цих стадій закінчується оформленням відповідного документа, що відбиває результат проведення певних дій. Кожна наступна стадія розпочинається лише після того, як закінчена попередня. До того ж розпочинається вона саме на підставі процесуального документа попередньої стадії. Так, наприклад, перша стадія закінчується складанням протоколу про адміністративне правопорушення і надісланням протоколу органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення. Друга стадія розпочинається після одержання компетентним органом(посадовою особою) матеріалів справи. Провадженню в справах про адміністративні правопорушення відомий спрощений порядок, який передбачає, що всі стадії нібито поєднуються, ущільнюються, вміщуються у рамки нечисельних і досить простих дій компетентного представника органа державного управління. Це відбувається при стягненні штрафу та винесення попередження на місці (ст. 254, ст. 258).

Варто зазначити, що третя стадія є необов'язковою, факультативною. Лише невелика кількість справ розглядається у порядку контролю, тобто переглядається. Але наявність цієї стадії є гарантією законності і обґрунтованості застосування адміністративних стягнень, забезпечує більш відповідальне виконання своїх обов'язків особами, уповноваженими розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати стягнення.

Стаття 247. Обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення

Провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин:

1)  відсутність події і складу адміністративного правопорушення;

2)    недосягнення   особою   на   момент    вчинення   адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку;

3)  неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність;

4)   вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони;

5)      видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;

6)      скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність;

7)    закінчення    на    момент    розгляду    справи    про    адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу;

8)   наявність   по  тому  самому  факту   щодо  особи,  яка  притягається до  адміністративної  відповідальності,   постанови   компетентного  органу (посадової   особи)   про   накладення   адміністративного   стягнення   або нескасованої    постанови    про    закриття    справи    про    адміністративне правопорушення,   а   також   порушення   по   даному   факту   кримінальної справи;

[У пункті 8 статті 247 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2 001 p.]

9)  смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

Ця стаття надає перелік обставин, за наявності яких провадження в справах про адміністративні правопорушення не відбувається, тобто воно не може бути розпочато або, у випадку, якщо воно вже було розпочато та були виявлені ці обставини, то повинно бути закрито.

1. Відсутність самої події адміністративного правопорушення - діяльність особи не є такою, що могла б розцінюватися як правопорушення. Склад правопорушення - наявність об'єктивних та суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним   правопорушенням.   Відсутність   хоча   б   однієї   з   ознак   означає відсутність складу в цілому. Таким є, наприклад, вчинення  правопорушення особою, яка була в стані неосудності, тобто немає суб'єктивної сторони правопорушення.

2. Статтею 12 КпАП визначено, що адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення 16-річного віку. В деяких випадках при скоєнні правопорушень неповнолітніми до відповідальності можуть бути притягнуті їх батьки.

3.    Особа,   яка   під  час   вчинення   протиправної  дії  чи   бездіяльності,   не   могла усвідомлювати  свої дії або  керувати  ними  внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану вважається неосудною. Така особа не підлягає адміністративній відповідальності.

4.  Дія, за яку передбачена адміністративна відповідальність, вчинена для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за певних обставин не могла бути усунута іншими засобами  і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода, вважається вчиненою в стані крайньої необхідності.

Дія, за яку передбачена адміністративна відповідальність, вчинена при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони, вважається вчиненою в стані необхідної оборони.

5.  Згідно з Конституцією України оголошується амністія (ст. 92 ч. 3). У випадку, якщо Верховною Радою був виданий закон, в якому усувається за вчинення певних дій застосування адміністративного стягнення, то провадження в справі не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю і орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, припиняє її виконання.

6.      Скасувати     акт,    який    встановлює    відповідальність    за    адміністративне правопорушення, може орган, який його видав. Згідно зі ст. 92 п. 22 Конституції України діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них визначаються виключно законами України. Таким чином, при виданні закону, що скасовуватиме акт, який встановлює адміністративну відповідальність, провадження в справі про адміністративне правопорушення виключається.

7.  Стаття 38 КпАП встановлює, що адміністративне стягнення може бути накладено не  пізніш  як  через  два  місяці  з  дня  вчинення  правопорушення,  а  при тривалому правопорушенні - два  місяці  з дня  його  виявлення.  У  разі  відмови  в  порушенні кримінальної   справи   або   закриття   кримінальної  справи,   але   за   наявності   в   діях порушника ознак адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття. У випадку, коли визначені строки закінчилися, провадження в справах про адміністративні правопорушення виключається.

8.   Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Якщо вже є постанова компетентного органа (посадової  особи)   про   накладення   адміністративного   стягнення,   то  за  тим   самим фактом ця особа вже не може бути притягнута до адміністративної відповідальності.

Тож і провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути. Також у випадку, коли була винесена постанова про закриття справи і вона не була скасована, теж провадження у справі виключається. У разі притягнення особи до кримінальної відповідальності (адміністративні правопорушення спричиняють адміністративну відповідальність) здійснюється кримінально-виконавче провадження, а адміністративне виключається.

9. Згідно з принципом індивідуалізації до адміністративної відповідальності притягається лише той суб'єкт, який вчинив правопорушення, а не його родич чи інша людина. У випадку, коли особа, щодо якої розпочато провадження, померла, провадження підлягає закриттю. Якщо постанова про накладення стягнення була винесена до смерті особи, то виконання постанови припиняється.

Стаття 248. Розгляд справи про адміністративне правопо­рушення на засадах рівності громадян

Розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.

[У статтю 248 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІП від 05.04.2001 p.]

Ця стаття закріплює принцип рівноправності усіх громадян перед законом. Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. В адміністративній юрисдикції це виявляється у тому, що при провадженні справ про адміністративне правопорушення ніхто не має ніяких привілеїв, ні до кого не можуть бути застосовані обмеження в правах, усі є рівними перед органом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення.

Також ця рівноправність проявляється і стосовно органів, які розглядають справи про адміністративні правопорушення. Так, немає ніяких привілеїв для громадян залежно від того, який орган розглядав справу: чи то був суд, чи адміністративна комісія, чи інший орган, передбачений ст. 213 КпАП. Також уповноважений орган (посадова особа) не може розглядати справи лише, наприклад, віруючих чи жінок, або диференціювати осіб, щодо яких розглядається справа за іншими ознаками.

Стаття 249. Відкритий розгляд справи про адміністративне правопорушення

Справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито, крім випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці.

[Частину першу статті 249 доповнено згідно із Законом України № 1703-IV від 11.05.2004 р.]

З метою підвищення виховної і запобіжної ролі провадження в справах про адміністративні правопорушення такі справи можуть розглядатися безпосередньо в трудових колективах, за місцем навчання або проживання порушника.

Відкритий розгляд справи означає обов'язок відповідного органу або посадової особи своєчасно повідомити учасникам про місце, час розгляду справ. При розгляді справ про адміністративні правопорушення адміністративними комісіями через громадські організації, органи громадської самодіяльності, шляхом вивішування оголошень повідомляється населення мікрорайонів, трудовий колектив про місце і час розгляду справи. У проханні заінтересованих осіб бути присутніми на розгляді конкретних справ про адміністративні правопорушення органи і посадові особи не мають права відмовляти. Однак виконання цієї вимоги має деякі виключення. Вони стосуються випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. Це виключення є організаційно-правовим заходом, спрямованим на запобігання розголошенню секретної інформації.

Державна таємниця (секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому Законом України «Про державну таємницю» від 21.01.1994 p., державною таємницею і підлягають охороні державою. Конкретні відомості можуть бути віднесені до державної таємниці за ступенями секретності «особливої важливості», «цілком таємно» та «таємно» лише за умови, що вони належать до визначених категорій, і їх розголошення завдаватиме шкоди інтересам національної безпеки України.

Забороняється віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим будуть звужуватися зміст і обсяг конституційних прав та свобод людини й громадянина, задаватиметься шкода здоров'ю та безпеці населення. Не належать до державної таємниці інформація:

про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;

про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, зокрема харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення; про факти порушень прав і свобод людини і громадянина;

про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб;

інша інформація, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не може бути засекречена. Стаття  286   КпАП  встановлює  обов'язок  доведення   постанови   про   накладення адміністративного стягнення до відома громадськості у певних випадках.

Частина 2 цієї статті зазначає, що справи про адміністративні правопорушення можуть розглядатися в трудових колективах, за місцем навчання або проживання порушника. Цей захід уживається з метою підвищення виховної запобіжної ролі провадження. До того ж необхідна тісна взаємна співпраця адміністративної комісії, що здійснює виїзний розгляд справи, з громадськими організаціями, їх адміністраціями. В таких випадках підбираються найбільш «показові справи», тобто такі, вирішення яких дійсно сприятиме підвищенню законослухняності громадян.

Стаття 250. Прокурорський нагляд за виконанням законів при провадженні в справах про адміністративні правопорушення

Прокурор, заступник прокурора, здійснюючи нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів при провадженні в справах про адміністративне правопорушення має право: порушувати провадження в справі про адміністративне правопорушення; знайомитися з матеріалами справи; перевіряти законність дій органів (посадових осіб) при провадженні в справі; брати участь у розгляді справи; заявляти клопотання; давати висновки з питань, що виникають під час розгляду справи; перевіряти правильність застосування відповідними органами (посадовими особами) заходів впливу за адміністративні правопорушення; опротестувати постанову і рішення по скарзі в справі про адміністративне правопорушення; зупиняти виконання постанови, а також вчиняти інші передбачені законом дії.

[У статтю 250 внесено зміни згідно із Законом України № 2857-ХІІ від 15.12.92 p.]

Діяльність прокуратури України регулюється Законом України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. Прокуратура України становить єдину систему, на яку відповідно до Конституції України та законів України «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» від 12.07.2001 p., покладаються такі функції:

1)      підтримання державного обвинувачення в суді;

2)      представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3)      нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4)  нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах,   а   також   при   застосуванні   інших   заходів   примусового   характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Також, згідно із Законом № 2222-IV від 08.12.2004 p., у Конституції України до визначених функцій була додана ще одна:

5)  нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Таким чином, функцію нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів при провадженні в справах про адміністративні правопорушення прокуратура з прийняттям Конституції України втратила. Однак у зв'язку з тим, що поки що спеціалізовані органи для здійснення таких функцій не створені, прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів до введення в дію відповідних законів, що регулюватимуть діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів (п. 9 Перехідних положень Конституції України).

Згідно з наказом Генерального прокурора України від 05.04.2000 р. № 4 на Управління Генеральної прокуратури України, прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя покладається обов'язок здійснювати нагляд за відповідністю вимогам Конституції України та чинним законам актів, які видаються органами Служби безпеки України, Державної митної служби України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України з питань провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Стаття 251. Докази

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

[У статтю 251 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 1369-ХП від 29.07.91 p., № 1818-ХІІ від 15.11.91 р]

Ця стаття надає поняття доказів. Докази мають велике значення для правильного вирішення справи. Адже саме на основі доказів ґрунтується повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи. При розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для використання доказу при розгляді справи необхідно, щоб він був відносним і допустимим. Відносний доказ - це доказ, зміст якого відтворює (приблизно чи вірогідно) фактичну обставину, що має значення для правильного вирішення справи. До того ж фактичні дані - це дані, які маючи зв'язок із фактами предмета доведення, здатні підтвердити існування чи відсутність доказуваних фактів. А допустимим вважається той доказ, який був отриманий у встановленому законом порядку і передбаченими способами, а також, коли законодавець допускає його використання. Наприклад, протокол про адміністративне правопорушення повинен бути складений у відповідній формі уповноваженою на те особою.

Законом встановлюється певний порядок розгляду справ, їх оскарження та опротестування. Надавати докази мають право особи, що беруть участь у провадженні та інші особи. Також орган або посадова особа, що розглядає справу, мають право витребування доказів від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян.

Від доказів як фактичних даних варто відрізняти їхні джерела. Ця стаття надає перелік джерел доказів у справах про адміністративні правопорушення. До них належать: протокол про адміністративне правопорушення, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речові докази, показання технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протокол про вилучення речей і документів, а також інші документи. Для провадження у справах про адміністративні правопорушення характерним є специфічний вид доказу - безпосередні спостереження осіб, уповноважених на складання протоколу про адміністративне правопорушення і на проведення адміністративного розслідування, які фіксуються, за винятком випадків спрощеного провадження, у протоколі про адміністративне правопорушення.

Встановлені правила допустимості і відносності доказів є гарантом їх достовірності та істинності.

Стаття 252. Оцінка доказів

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

[У статті 252 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Як кожен доказ окремо, так і вся їх сукупність, підлягають оцінці. Правильна оцінка доказів - це найважливіша умова прийняття законного, об'єктивного, обґрунтованого, і правильного рішення у справі. З внутрішньої сторони оцінка доказів складається з розумової, логічної діяльності при оцінці доказів. Зовнішня сторона виявляється у процесуальному закріпленні висновків, які були зроблені в результаті оцінки доказів. Тож оцінка доказів є розумовий, логічний процес визначення ролі і місця зібраних доказів у встановленні істини в справі, який знаходить своє вираження у рішенні у справі про адміністративне правопорушення.

При оцінці доказів у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, уповноважені особи повинні з'ясувати, чи припустиме використання отриманих відомостей як доказів у цій справі, чи стосуються отримані фактичні дані до конкретної справи, чи вірогідний цей доказ і як він взаємопов'язаний з іншими доказами у справі, чи є достатньою вся сукупність отриманих фактичних даних для того, щоб прийняти законне, об'єктивне й обґрунтоване рішення з адміністративної справи.

Оцінка доказів здійснюється за внутрішнім переконанням посадової особи. Це означає, що під час повного, всебічного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи у посадової особи формується своя певна думка щодо конкретної справи. Ця думка ґрунтується на некритичному ставленні до окремих доказів, відсутності будь-яких переваг одних доказів перед іншими, додержанні законності. До того ж посадова особа керується своєю правосвідомістю. Це є дуже важливим чинником у вирішенні питання про оцінку доказів, адже правосвідомість — це ставлення особи до права, його ролі у суспільстві.

Оцінюють докази посадові особи, що уповноважені розглядати справу про адміністративне правопорушення, а також інші особи, що беруть участь у справі. Це проявляється у клопотаннях, поясненнях цих осіб, що допомагає посадовій особі прийняти правильне рішення.

Стаття 253. Передача матеріалів прокурору, органу досудо­вого слідства або дізнання

[У назву статті 253 внесено зміни згідно із Законом України № 762-IV від 15.05.2003 p.]

Якщо при розгляді справи орган (посадова особа) прийде до висновку, що в порушенні є ознаки злочину, він передає матеріали прокурору, органу досудового слідства або дізнання.

[У статтю 253 внесено зміни згідно із Законом України № 762-IVeid 15.05.2003 p.]

Кожне окреме правопорушення як явище реальної дійсності завжди конкретне і має риси, що дозволяють розмежовувати порушення цивільного, кримінального, адміністративного, трудового чи іншого законодавства. Найчастіше питання про притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності виникає при вчиненні правопорушень, які за складом схожі на адміністративні, але за наявності деяких умов є злочинами. До того ж відмінність кримінального правопорушення (злочину) від адміністративного полягає в ступені суспільної небезпеки.

Частина 2 ст. 11 Кримінального кодексу зазначає на найбільш загальний критерій відмежування проступків від злочинів - несуттєвість діянь. Слід зазначити, що несуттєвість (незначна суспільна небезпека) діяння повинна бути характерна не одній, а усім сторонам складу правопорушення. Тут враховуються і завдані збитки, і місце, і спосіб, і засоби, і характер провини, і мотиви, і мета, і особливі якості суб'єкта тощо. Таким чином, керуючись критерієм ступеня суспільної небезпеки, одні діяння відносять до проступків, інші - до злочинів. Звичайно, що як склад адміністративного правопорушення передбачений КпАП, так і склад злочину передбачається Кримінальним кодексом від 05.04.2001 р. Злочину властиві свої ознаки, які відрізняють його від адміністративного правопорушення.

Однак правоохоронна практика свідчить, що досягти ідеально диференційованого підходу до розмежування злочину й адміністративного проступку неможливо. Тому законодавством було встановлено, що за наявності у діянні ознак і злочину, і проступку, воно визнається злочином, а винний притягається до більш суворої відповідальності. Саме тому ця стаття встановлює обов'язок органу (посадової особи) у випадку складення висновку, що порушення має ознаки злочину, передати матеріали справи прокурору, органу досудового слідства або дізнання. До того ж виноситься постанова про закриття справи відповідно до вимог ч. 2 ст. 284 КпАП, яка надсилається до зазначених органів разом з матеріалами справи. До органів прокуратури, органів досудового слідства чи дізнання направляються оригінали документів. У разі надсилання їх копій вони повинні бути завірені в установленому в діловодстві порядку.

При отриманні матеріалів, що вказують на вчинення злочину, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень:

1)     порушити кримінальну справу;

2)     відмовити в порушенні кримінальної справи;

3)  направити заяву або повідомлення (в цьому випадку —матеріали) за належністю.

Коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.