Глава 17 Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення ст.218

Глава 17 Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення ст.218 - 238 (4)

Административное право - Р.А. Калюжний Науково-практичний коментар: КУпАП

Глава 17 Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення

Стаття 218. Адміністративні комісії

Адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 45, 46, 92, 99, ЮЗ¹ - 104¹, частинами першою, третьою, четвертою і п'ятою статті 111 (за порушення, вчинені на аеродромах, не внесених до державного реєстру аеродромів України, поза територією аеродромів та на посадкових майданчиках), статтею 136 (за вчинення порушень на автомобільному транспорті), статтями 138, 141, 142, 149 - 152, частиною першою статті 154, статтею 159, статтею 175¹ (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтею 179, статтею 180 (крім справ щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють), частиною четвертою статті 181, статтею 181\ частиною першою статті 182, статтями 183, 185¹², 186, 186¹,189, 189¹, 196, 212¹ цього Кодексу.

[Частину першу статті 218 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.]

[У частину першу статті 218 внесено зміни згідно із Законом України № 2360-111 від 05.04.2001 p.]

[У частину першу статті 218 внесено зміни згідно із Законом України № 2550-Ш від 21.06.2001 p.]

[Частину першу статті 218 доповнено згідно із Законом України № 2888-111 від 13.12.2001 p.]

[У частині першій статті 218 деякі цифри виключено згідно із Законом України № 548-1Vвід 20.02.2003 p.]

[У частину першу статті 218 внесено зміни згідно із Законом України № 1745-IV від 03.06.2004 p.]

[Частину першу статті 218 доповнено згідно із Законом України № 2598-IV від 31.05.2005 p.]

[У частину першу статті 218 внесено зміни згідно із Законом України № 2899-IV від 22.09.2005 р.]

[У частині першій статті 218 деякі цифри виключено згідно із Законом України № 534-Vвід 22.12.2006p.]

[У частину першу статті 218 внесено зміни згідно із Законом України № 95б-V від 19.04.2007 p.]

Адміністративні комісії при виконавчих органах сільських, селищних рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 92, статтею 99 (коли правопорушення вчинено громадянином), статтями ЮЗ¹, ЮЗ²,104, статтею 136 (за вчинення порушень на автомобільному транспорті), статтями 141, 142, 150-152, 155, 156, 159, статтею 175¹ (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтею 179, статтею 180 (крім справ щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють), частиною четвертою статті 181, частиною першою статті 182, статтями 183, 186,186¹,196, 212¹ цього Кодексу.

[У частині другій статті 218 деякі цифри виключено згідно із Законом України № 308/97-ВР від 04.06.97p.]

[У частину другу статті 218 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-Ш від 05.04.2001 p.J

[Частину другу статті 218 доповнено згідно із Законом України № 2888-111 від 13.12.2001 p.]

[У частину другу статті 218 внесено зміни згідно із Законом України № 1745-1V від 03.06.2004 p.]

[У частину другу статті 218 внесено зміни згідно із Законом України № 2899-1V від 22.09.2005 p.J

[У частину другу статті 218 внесено зміни згідно із Законом України № 534-V від 22.12.2006 р.]

[Частину третю статті 218 виключено згідно із Законом України № 2342-Ш від 05.04.2001 p.]

[У статтю 218 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 p., № 1117-Х1 від 16.10.85 p., № 2010-ХІ від 03.04.86 p., № 2444-ХІвід 27.06.86р., № 3282-ХІвід 19.12.86р., № 3690-Х1 від 12.03.87p., № 4134-ХІвід 12.06.87 p., № 4135-ХІ від 12.06.87p., № 4452-Х1 від 21.08.87 p., № 6976-Х1 від 14.12.88 p., № 7542-ХІвід 19.05.89р., № 8711-ХІвід 19.01.90р., № 8918-ХІвід 07.03.90р., № 1369-XII від 29.07.91 p.; Законами України № 2354-ХН від 15.05.92 p., № 2547-ХП від 07.07.92 p., № 2977-ХП від 03.02.93 p., № 3785-ХП від 23.12.93 p., № 3888-ХІІ від 23.12.94 p., № 3890-ХПвід 28.01.94р., № 4044-ХІІ від 25.02.94р., № 84/94-ВР від 05.07.94р., № 209/94-ВР від 14.10.94 p., № 64/95-ВР від 15.02.95 р, № 79/95-ВР від 01.03.95 p., № 296/95-ВР від 11.07.95p., № 81/96-ВР від 06.03.96p., № 148/96-ВР від 25.04.96p., № 386/96-ВР від 01.10.96р, № 497/96-ВР від 14.11.96р.]

Порядок утворення, діяльність адміністративних комісій регулюється статтями 215, 216 КпАП, законами України «Про місцеві державні адміністрації, «Про місцеве самоврядування в Україні» -див. коментар до ст. 215.

Згідно із ст. 214 КпАП адміністративні комісії розглядають усі справи про адміністративні правопорушення, за винятком віднесення цим Кодексом до відання інших органів (посадових осіб), тобто адміністративні комісії мають право розглядати більшість справ про адміністративні правопорушення. Однак з огляду на зміст ст. 214, перелік справ, віднесених до відання адміністративних комісій, не є повним і вичерпаним. Після порушення справи і адміністративного розслідування складається протокол. Він є процесуальним документом, що фіксує закінчення розслідування. Протокол складається про кожне правопорушення, крім випадків, передбачених законодавством (ст. 258 КпАП). Стаття 256 КпАП встановлює обов'язковий перелік відомостей та атрибутів, які мають у ньому міститися.

На етапі підготовки справи до розгляду орган зобов'язаний вирішити: 1) чи належить до його компетенції розгляд цієї справи; 2) чи правильно складені протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи оповіщені особи, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце розгляду; 4) чи затребувані необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягується до відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Отже, протокол є підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення. Глава 19 КпАП встановлює порядок оформлення, вимоги до протоколу про адміністративне правопорушення.

Після складання протокол і всі матеріали розслідування направляються на розгляд органу (посадовій особі), уповноваженого розглядати відповідну категорію справ про адміністративні правопорушення.

Стаття 219. Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад

Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 92, 99 (коли правопорушення вчинено громадянином), статтями 104, 141, 142, 152, 159, статтею 175¹ (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтею 179, статтею 180 (крім справ щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють), частиною четвертою статті 181, частиною першою статті 182, статтями 183, 186¹.

[Статтю 219 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-Ш від 05.04.2001 p.]

[У статтю 219 внесено зміни згідно із Законом України № 1745-1V від 03.06.2004 p.]

[У статтю 219 внесено зміни згідно із Законом України № 2899-IV від 22.09.2005 p.]

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Сільські, селищні, міські ради та ради районів міста мають свої виконавчі органи -виконавчі комітети.

Виконавчий комітет є юридичною особою. Він утворюється радою на строк її повноважень у складі голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб. До складу виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради за посадою входить також секретар відповідної ради. Кількісний та персональний склад виконавчого комітету визначається відповідною радою за поданням її голови. Основними структурними підрозділами виконкому є відділи та управління.

У сільських радах, що представляють територіальні громади, які налічують до 500 жителів, за рішенням відповідної територіальної громади, або сільської ради виконавчі комітети можуть не створюватися. У цих випадках виконавчо-розпорядчі функції (крім розпорядження земельними та природними ресурсами) здійснює голова ради одноособово.

Однак це є порушенням принципу колегіального розгляду справ.

Виконавчі комітети приймають акти у формі рішень. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету. Стаття 216 КпАП передбачає, що виконавчі комітети мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення за наявності не менш двох третин загального складу виконавчого комітету. Рішення (постанова) у справі виконавчого органу сільської, селищної, міської ради обов'язково підписується головуючим на засіданні і секретарем цього органу.

У випадку, коли справа підвідомча і виконкому, і адміністративній комісії, рішення щодо органу, який буде її розглядати, приймає виконком. Взагалі, компетенція виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення у більшості своїй збігається з компетенцією їх адміністративних комісій.

Ще одним зауваженням є те, що на практиці міські виконавчі комітети справи про адміністративні правопорушення зазвичай передають на розгляд адміністративних комісій.

Стаття 220.

[Статтю 220 виключено згідно із Законом України № 244/94-ВР від 15.11.94 p.]

Стаття 220¹.

[Кодекс доповнено статтею 220' згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР№316-ХІ від 29.05.85 p.]

[Статтю 220' виключено згідно із Законом України № 2342-ІП від 05.04.2001 p.]

Стаття 221. Районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді)

Судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 41, статтями 41¹ - 41³, 42¹ - 42³, частиною першою статті 44, статтями 44\ 46\ 46², 51 - 51², частинами другою, четвертою та п'ятою статті 85, статтями 85\ 88-88², 90, 91, 92¹, 96\98, 101 - 103, частиною першою статті 106¹, статтями 106²,107¹, частиною другою статті 112, статтями 121, 122, 122\ 122², 123, 124, 130, 132, частиною третьою статті 133, статтею 146, частиною другою статті 154, статтею 155¹, частинами першою, третьою і четвертою статті 156, статтями 160,160²,162,163-163⁴,164, 164³,164⁵- 164¹⁴, 166¹ - 166⁴, 166⁷ - 166¹², 173 - 173², 174, 177², частиною третьою статті 178, частинами першою, другою і третьою статті 181, частиною другою статті 182, статтями 184 - 185¹¹, 186⁵ - 188¹, 188¹³, 188¹⁴, 188¹⁶,188¹⁷,188¹⁹, 188²²,188²⁵частиною першою статті 189\ статтями 190, 191, 193, 195¹ - 195⁶, частиною першою статті 203, статтями 204 - 206¹, 212² - 212²⁰ цього Кодексу, а також справи про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років.

[Статтю 221 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.J

[У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-1II від 05.04.2001 p.] ' [У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 2359-ІП від 05.04.2001 p.] [Статтю 221 доповнено згідно із Законом України № 2550-111 від 21.06.2001 p.] [Статтю 221 доповнено згідно із Законом України № 2703-111 від 20.09.2001 p.] [У статтю 221 внесено зміни та доповнення згідно із Законом України Л* 2747-Ш від 04.10.2001 p.]

[У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 2787-111 від 15.11.2001 p.] [У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 2953-111 від 17.01.2002 p.] [Статтю 221 доповнено згідно із Законом України№ 548-IVвід 20.02.2003 p.] [Статтю 221 доповнено згідно із Законом України№ 666-IV від 03.04.2003 p.] [Статтю 221 доповнено згідно із Законом України № 676-1V від 03.04.2003 p.] [Статтю 221 доповнено згідно із Законом України № 749-IV від 15.05.2003 p.] [У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 759-1Vвід 15.05.2003 p.] [У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 249-IV від 28.11.2002 p.] [У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 1122-IV від 11.07.2003 p.] [Статтю 221 доповнено згідно із Законом України № 1128-IV від 11.07.2003 p.] [У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 1299-1V від 20.11.2003 p.] [У статтю 221 внесено зміни та доповнення згідно із Законом України № 1703-1V від 11.05.2004 р.]

[Статтю 221 доповнено згідно із Законом України № 1745-IV від 03.06.2004 p.] [У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 2188-1Vвід 18.11.2004 p.] [У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України№ 2247-IV від 16.12.2004 p.] [Статтю 221 доповнено згідно із Законом України № 2322-1Vвід 12.01.2005 p.] [У статті 221 деякі цифри виключено згідно із Законом України № 2635-IV від 02.06.2005 р.]

[У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 2899-IV від 22.09.2005 p.] [Статтю 221 доповнено згідно із Законом України № 3078-IV від 15.11.2005 p.] [У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 3201-IVвід 15.12.2005 p.] [У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 2806-IV від 06.09.2005 p.] [У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 3504-1V від 23.02.2006 p.] [Статтю 221 доповнено згідно із Законом України № 534-Vвід 22.12.2006 p.] [У статтю 221 внесено зміни згідно із Законом України № 577-Vвід 11.01.2007p.] [Статтю 221 доповнено згідно із Законом України № 695-Vвід 22.02.2007 p.] [Статтю 221 доповнено згідно із Законом України№ 1033-Vвід 17.05.2007p.]

Органи судової влади здійснюють свої повноваження виключно на підставах, у межах та порядку, передбачених Конституцією України, Законами України «Про судоустрій» від 07 02.2002 p., «Про статус суддів» від 15 12.1992 р. та іншими нормативно-правовими актами. Основними засадами судочинства є:

1) законність;

2) рівність усіх учасників судового процес перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності вини;

4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6) забезпечення обвинуваченим права на захист;

7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

9) обов'язковість рішень суду.

Систему судів загальної юрисдикції складають:

- місцеві суди;

- апеляційні суди, Апеляційний суд України;

- вищі спеціалізовані суди;

- Верховний Суд України

Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення

Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, голови та заступника голови суду. Справи про адміністративні правопорушення розглядаються суддею одноособово. Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд. Судді при здійсненні правосуддя незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону. Колегіальна справа про адміністративне правопорушення розглядається у випадку оскарження дій органів (посадових осіб) у зв'язку з накладенням адміністративного стягнення, але вже в порядку цивільного судочинства.

До відання суду віднесені справи, які більш складні у вирішенні. Також суди мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення, вчиненні особами від 16 до 18 років.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Стаття 222. Органи внутрішніх справ (міліція)

Органи внутрішніх справ (міліція) розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, порушення правил паспортної системи, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (частина перша статті 44, частина друга статті 106¹, частини перша, друга, третя і четверта статті 109, статті 110, 111, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116², частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, статті 122³, 124¹- 128\ статті 121 - 128¹, частини перша і друга статті 129, стаття 133, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), статті 137, 139, 140, 161, 164⁴, 173, статтею 175¹ (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176,177, частини перша і друга статті 178, статті 189², 192, 194,195, статті 197-201).

[У частину першу статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 812-X1V від 02.07.99 p.]

[У частині першій статті 222 деякі слова та цифри виключено згідно із Законом України № 1744-ІІІвід 18.05.2000р.]

[У частину першу статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 2247-111 від 18.01.2001 p.]

[У частину першу статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-Ш від 05.04.2001 p.]

[У частину першу статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-111 від 05.04.2001 p.J

[У частині першій статті 222 деякі слова та цифри виключено згідно із Законом України № 1299-IVeid 20.11.2003 p.J

[У частину першу статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 2247-IVвід 16.12.2004 p.]

[У частину першу статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 2899-1V від 22.09.2005 p.J

Від імені органів внутрішніх справ (міліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

1) за адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 44, частиною другою статті 106¹, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 109, статтями 110, 111, частиною третьою статті 114, частиною першою статті 115, статтею 116², частиною другою статті 117, частинами першою і другою статті 119, частинами першою, другою і п'ятою статті 133, частиною другою статті 135, статтею 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), статтями 137, 161, 164⁴, 173, 203 цього Кодексу, - начальники органів внутрішніх справ та їх заступники, а статтею 175¹ (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частиною першою і другою статті 178, статтями 189², 192, 194, 195, 197 - 201 цього Кодексу - начальники або заступники начальників районних, міських, районних у містах відділів (управлінь) внутрішніх справ;

[У пункт 1 частини другої статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 812-XIV від 02.07.99 p.]

[У пункті 1 частини другої статті 222 деякі цифри виключено згідно із Законом України № 1744-111 від 18.05.2000 p.J

[У пункт 1 частини другої статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 2247-111 від 18.01.2001 p.]

[У пункт 1 частини другої статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.]

[У пункті 1 частини другої статті 222 деякі цифри виключено згідно із Законом України № 1299-ІУвід 20.11.2003 p.]

[У пункт 1 частини другої статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 2899-IVвід 22.09.2005 p.]

за адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 109, статтями 110, 111, частиною третьою статті 114, частиною першою статті 115, статтею 116², частиною другою статті 117, частинами першою і другою статті 133, частиною другою статті 135 цього Кодексу, крім того, - начальники лінійних пунктів міліції, а за порушення, передбачені частиною третьою статті 109, статтею 110 цього Кодексу, - також і інші працівники міліції, на яких покладено нагляд за додержанням відповідних правил. Розмір штрафу, що накладається начальниками лінійних пунктів міліції, не може перевищувати чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[В абзац другий пункту 1 частини другої статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97р.]

[В абзац другий пункту 1 частини другої статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.J

за адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 44, статтею 175¹ (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частинами першою і другою статті 178 цього Кодексу, крім того - начальники або заступники начальників органів внутрішніх справ на транспорті, інших органів внутрішніх справ, прирівнених до районних, міських, районних у містах відділів (управлінь) внутрішніх справ, начальники відділень міліції, що є в системі органів внутрішніх справ, а за правопорушення, передбачені статтею 177 і частинами першою та другою статті 178 цього Кодексу, - також дільничні інспектори (старші дільничні інспектори) міліції;

[В абзац третій пункту 1 частини другої статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.J

[В абзац третій пункту 1 частини другої статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 2899-IV від 22.09.2005 p.]

[Абзац четвертий пункту 1 частини другої статті 222 виключено згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.]

2) за адміністративні правопорушення, передбачені статтями 121¹, 122³, 124\ частинами першою і другою статті 126, частинами третьою і четвертою статті 127, статтями 128, 128¹, частинами першою і другою статті 129, частиною четвертою статті 133, статтями 139, 140 цього Кодексу, - начальник або заступник начальника відділення (відділу, управління, Головного управління) Державної автомобільної інспекції, начальник або заступник начальника відділу (управління, Головного управління) дорожньої міліції, командир або заступник командира окремого підрозділу дорожньо-патрульної служби. В разі відсутності у районному, міському, районному у місті відділі внутрішніх справ відділення (відділу) Державної автомобільної інспекції зазначені справи розглядаються начальником або заступником начальника відділу внутрішніх справ. У розгляді таких справ можуть брати участь представники трудових колективів і громадських
організацій;

[У пункт 2 частини другої статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.]

[У пункт 2 частини другої статті 222 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-Швід 05.04.2001 p.]

3) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 125, частиною третьою статті 126, частинами першою і другою статті 127 цього Кодексу, - працівники Державної автомобільної інспекції, які мають спеціальні звання.

[У пункті 3 частини другої статті 222 деякі слова та цифри виключено згідно із Законом України № 2350-Ш від 05.04.2001 p.]

[У статтю 222 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 316-Х1 від 29.05.85 p., № 1117-ХІ від 16.10.85 p., № 2444-Х1 від 27.06.86 p., № 3282-ХІвід 19.12.86р., № 4134-ХІвід 12.06.87р., № 4135-ХІ від 12.06.87р., № 4452-ХІвід 21.08.87 p., № 7542-ХІвід 19.05.89 p., № 1369-ХІІ від 29.07.91 p., № 1818-Х1І від 15.11.91 p.; Законами України № 3785-ХП від 23.12.93 p., № 3890-ХП від 28.01.94р., № 155/94-ВР від 29.07.94 p., № 244/94-ВР від 15.11.94 р., № 64/95-ВР від 15.02.95 p., № 296/95-ВР від 11.07.95p., M148/96-BP від 25.04.96р., № 398/96-ВР від 02.10.96р.]

Міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Міліція діє на підставі Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 p., ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992 p., відповідних наказів МВС, постанов КМУ та інструкцій.

Основними завданнями міліції є:

- забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;

- запобігання правопорушенням та їх припинення;

- охорона і забезпечення громадського порядку,

- виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;

- забезпечення безпеки дорожнього руху;

- захист власності від злочинних посягань;

- виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;

- участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Діяльність міліції основана на принципах законності, гуманізму, гласності, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням. Міліція виконує свої завдання неупереджено, відповідно до закону. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції вживають усіх заходів незалежно від свого підпорядкування.

Державні органи, громадські об'єднання, службові особи, трудові колективи, громадяни зобов'язані сприяти міліції в охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю. Керування всією міліцією України здійснює Міністр внутрішніх справ України.

Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Вона складається з таких підрозділів:

- кримінальної міліції;

- міліції громадської безпеки;

- місцевої міліції;

- транспортної міліції;

- державної автомобільної інспекції,

- міліції охорони;

- судової міліції;

- спеціальної міліції.

У виняткових випадках Міністерством внутрішніх справ України з дозволу Кабінету Міністрів України можуть створюватись спеціальні підрозділи міліції. До обов'язків міліції входить:

- забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок,

- виявляти, запобігати, припиняти та розкривати злочини, вживати з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством;

- приймати і реєструвати заяви й повідомлення про злочини та адміністративні правопорушення, своєчасно приймати відповідно до них рішення;

- здійснювати досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, провадити дізнання у межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством, припиняти адміністративні правопорушення і здійснювати провадження у справах про них;

- виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, вживати в межах своєї компетенції заходів щодо їх усунення; брати участь у правовому вихованні населення;

- проводити профілактичну роботу серед осіб, схильних до вчинення злочинів, здійснювати адміністративний нагляд за особами, щодо яких його встановлено, а також контроль за засудженими до кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі;

- виконувати в межах своєї компетенції кримінальні покарання та адміністративні стягнення;

- у встановленому порядку виявляти і повідомляти закладам охорони здоров'я про осіб, які становлять групу ризику захворювання на СНІД і здійснювати за поданням закладу охорони здоров'я з санкції прокурора привід цих осіб, а також інфікованих вірусом імунодефіциту людини, хворих на венеричні захворювання, хронічний алкоголізм і наркоманів, які вводять наркотичні засоби шляхом ін'єкцій, для обов'язкового обстеження і лікування;

- давати відповідно до законодавства дозвіл на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин та матеріалів, інших предметів і речовин, щодо зберігання і використання яких встановлено спеціальні правила, а також на відкриття об'єктів, де вони використовуються, контролювати додержання зазначених правил та функціонування цих об'єктів;

- забезпечувати в межах своєї компетенції безпеку дорожнього руху, дотримання законів, правил і нормативів у цій сфері, здійснювати реєстрацію та облік автомототранспортних засобів, приймати іспити на право керування транспортними засобами і видавати відповідні документи; запобігати забрудненню повітря, водойм транспортними засобами та сільськогосподарською технікою;

- контролювати дотримання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, в'їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства та інше.

Працівник міліції на території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб з заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких зобов'язаний вжити заходів до попередження і припинення правопорушень, рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий підрозділ міліції. При виконанні своїх обов'язків працівник міліції має право:

- вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці усне попередження особам, які допустили незначні адміністративні порушення, а в разі невиконання зазначених вимог застосовувати передбачені законом заходи примусу;

- перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи, необхідні для з'ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на міліцію;

- викликати громадян і службових осіб у справах про злочини та у зв'язку з матеріалами, що знаходяться в її провадженні, в разі ухилення без поважних причин від явки за викликом піддавати їх приводу у встановленому законом порядку;

- виявляти і вести облік осіб, які підлягають профілактичному впливу на підставі та в порядку, встановлених законодавством, виносити їм офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки;

- затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, перелічених у законі;

- проводити огляд осіб, речей, що знаходяться при них, транспортних засобів і вилучати документи та предмети, що можуть бути речовими доказами або використані на шкоду їх здоров'ю;

- складати протоколи про адміністративні правопорушення, провадити особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів, застосовувати інші передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення;

- у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, накладати адміністративні стягнення або передавати матеріали про адміністративні правопорушення на розгляд інших державних органів, товариських судів, громадських об'єднань або трудових колективів;

- проводити фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку, дактилоскопію осіб, які затримані за підозрою у вчиненні злочину або за бродяжництво, взяті під варту, звинувачуються у вчиненні злочину, а також осіб, підданих адміністративному арешту;

- проводити кіно-, фото- і звукофіксацію як допоміжний засіб попередження протиправних дій та розкриття правопорушень;

- вести профілактичний облік правопорушників;

- повідомляти з метою профілактичного впливу державним органам, громадським об'єднанням, трудовим колективам і громадськості за місцем проживання особи про факти вчинення нею адміністративного правопорушення;

- анулювати виданий підприємству, установі й організації дозвіл на придбання, зберігання і використання зброї, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів і речовин при невиконанні встановлених правил користування і поводження з ними або при недоцільності їх подальшого зберігання, вилучати за необхідності зазначені предмети, опечатувати склади, бази й сховища, закривати
стрілецькі тири і стенди, зброєремонтні та піротехнічні підприємства, магазини, що торгують зброєю і боєприпасами, до усунення порушень відповідних правил;

- анулювати дозволи на придбання, зберігання і носіння зброї та боєприпасів, видані громадянам, які зловживають спиртними напоями, вживають наркотичні засоби без призначення лікаря, інші одурманюючі засоби, хворіють на психічні захворювання, та в інших випадках, передбачених законодавством;

- оглядати з участю адміністрації підприємств, установ, організацій приміщення, де знаходяться зброя, боєприпаси, вибухові, наркотичні та сильнодіючі хімічні, отруйні та радіоактивні речовини і матеріали, з метою перевірки додержання правил поводження з ними;

- оглядати зброю та боєприпаси, що знаходяться у громадян, а також місця їх зберігання;

- вилучати у громадян і службових осіб предмети і речі, заборонені або обмежені в обороті, а також документи з ознаками підробки, знищувати ці предмети, речі та документи або передавати їх за призначенням у встановленому порядку та інше

Міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбаченим законом.

Працівник міліції у межах повноважень, наданих йому законом, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність. Дії працівника міліції можуть бути оскаржені у встановленому порядку до органів внутрішніх справ, суду або прокурору.

Контроль за діяльністю міліції здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністр внутрішніх справ України і в межах своєї компетенції Ради народних депутатів.

Нагляд за додержанням законності у діяльності міліції здійснюють Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори.

Стаття 222¹. Органи Державної прикордонної служби України

Органи Державної прикордонної служби України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, порушенням іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію, а також з неповерненням капітаном іноземного судна перепусток на право сходження на берег осіб суднового екіпажу (стаття 202, частина друга статті 203, стаття 207).

[Частину першу статті 222^і викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1299-IVeid 20.11.2003 p.]

Від імені органів Державної прикордонної служби України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

начальники органів охорони державного кордону та Морської охорони Державної прикордонної служби України та їх заступники;

керівники підрозділів органів охорони державного кордону та Морської охорони Державної прикордонної служби України, які безпосередньо виконують завдання з охорони державного кордону України.

[Кодекс доповнено статтею 222' згідно із Законом України № 812-XIV від 02.07.99 p.]

[Статтю 222' викладено у новій редакції згідно із Законом України № 662-IV від 03.04.2003 p.J

Діяльність органів Державної прикордонної служби здійснюється відповідно до законів України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 p., «Про державний кордон» від 04.11.1991 p., «Про прикордонний режим» від 27 07.1998 р. та інших нормативно-правових актів.

Охорона державного кордону України є невід'ємною складовою загальнодержавної системи захисту державного кордону і полягає у здійсненні Державною прикордонною службою України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, а також Збройними силами України у повітряному та підводному просторі відповідно до наданих їм повноважень заходів з метою забезпечення недоторканності державного кордону України. Державною прикордонною службою України координується діяльність військових формувань та правоохоронних органів держави із захисту державного кордону.

Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має таку загальну структуру:

- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону;

- територіальні органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону;

- морська охорона, яка складається із загонів морської охорони;

- органи охорони державного кордону - прикордонні загони, окремі контрольно-пропускні пункти, авіаційні частини;

- розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону.

У системі Державної прикордонної служби України є також навчальні заклади, науково-дослідні установи, підрозділи спеціального призначення та органи забезпечення.

Центральним органом управління прикордонними військами є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону. Голова цього органу призначається і звільняється з посади Президентом України з метою ефективного виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону утворюються територіальні органи - регіональні управління. Положення про регіональні управління затверджується головою Державної прикордонної служби України. Начальники регіональних управлінь призначаються на посади Головою Державної прикордонної служби України.

Згідно із законом Державна прикордонна служба може здійснювати адміністративне затримання осіб, розглядати справи про адміністративні правопорушення, які віднесені до її відання цією статтею. До того ж посадові особи, що мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення, мають однакові повноваження при накладенні адміністративних стягнень.

Стаття 223. Органи державного пожежного нагляду

Органи державного пожежного нагляду розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконанням приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежного нагляду (статті 120, 175,188^s).

Від імені органів державного пожежного нагляду розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

1) головні державні інспектори з пожежного нагляду центрального та територіальних органів державного пожежного нагляду та їх заступники - штраф на громадян до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

1^і) старші державні інспектори з пожежного нагляду - штраф на громадян до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до дев'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[Статтю 223 доповнено пунктом V згідно із Законом України № 1155-IV від 11.09.2003 p.J

2) головні державні інспектори з пожежного нагляду місцевих органів державного пожежного нагляду, державні інспектори з пожежного нагляду центрального та територіальних органів державного пожежного нагляду - штраф на громадян до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) державні інспектори з пожежного нагляду - штраф на громадян до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових
осіб-до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 223 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 651/97-ВР від 19.11.97 p.]

Органи державного пожежного нагляду діють на підставі Закону України «Про пожежну безпеку» від 17.12.1993 p., Правил пожежної безпеки, інших нормативно-правових актів.

Забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Органи державного пожежного нагляду відповідно до покладених на них завдань:

- розробляють з участю заінтересованих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади і затверджують загальнодержавні правила пожежної безпеки, які є обов'язковими для всіх підприємств, установ, організацій та громадян;

- погоджують проекти державних і галузевих стандартів, норм, правил, технічних умов та інших нормативно-технічних документів, що стосуються забезпечення пожежної безпеки, а також проектні рішення, на які не встановлено норми і правила;

- встановлюють порядок опрацювання і затвердження положень, інструкцій та інших нормативних актів з питань пожежної безпеки, що діють на підприємстві, в установі та організації, розробляють типові документи з цих питань;

- здійснюють контроль за додержанням вимог актів законодавства з питань пожежної безпеки керівниками центральних органів виконавчої влади, структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого та регіонального самоврядування, керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ та організацій, а також громадянами;

- проводять згідно з чинним законодавством перевірки і дізнання за повідомленнями та заявами про злочини, пов'язані з пожежами та порушеннями правил пожежної безпеки.

- головні державні інспектори з пожежного нагляду центрального та територіальних органів державного пожежного нагляду та їх заступники;

- старші державні інспектори з пожежного нагляду;

- головні державні інспектори з пожежного нагляду місцевих органів державного пожежного нагляду, державні інспектори з пожежного нагляду центрального та територіальних органів державного пожежного нагляду;

- державні інспектори з пожежного нагляду.

Пожежна охорона створюється з метою захисту життя і здоров'я громадян, приватної, колективної та державної власності від пожеж, підтримання належного рівня пожежної безпеки на об'єктах і в населених пунктах.

Основними завданнями пожежної охорони є:

- здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;

- запобігання пожежам і нещасним випадкам на них;

- гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги в ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха.

Пожежна охорона поділяється. на державну, відомчу, місцеву та добровільну. Державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки в населених пунктах і на об'єктах незалежно від форм власності здійснюється відповідно до чинного законодавства державною пожежною охороною в порядку, встановлюваному Кабінетом Міністрів України.

Державна пожежна охорона формується на базі існуючих воєнізованої та професійної пожежної охорони, входить до системи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і здійснює державний пожежний нагляд.

Державна пожежна охорона створюється в містах, інших населених пунктах, на промислових та інших об'єктах незалежно від форм власності у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Державна пожежна охорона складається з підрозділів, апаратів управління та допоміжних служб, а також пожежно-технічних навчальних закладів і науково-дослідних установ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Державна пожежна охорона є одночасно самостійною протипожежною службою цивільної оборони, а також службою, яка в межах своєї компетенції виконує мобілізаційну роботу.

Особи начальницького складу державної пожежної охорони є представниками органів виконавчої влади, їх законні вимоги є обов'язковими для виконання всіма посадовими особами та громадянами.

Ніхто не має права втручатися в законну діяльність працівника державної пожежної охорони.

Державні інспектори з пожежного нагляду мають право:

1) проводити в будь-який час у присутності власника чи його представника пожежно-технічні обстеження і перевірки підприємств, установ, організацій, будівель, споруд, новобудов та інших підконтрольних об'єктів незалежно від форм власності, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію;

2) давати (надсилати) керівникам центральних органів виконавчої влади, структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого та регіонального самоврядування, керівникам та іншим посадовим особам підприємств, установ та організацій, а також громадянам обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і
недоліків з питань пожежної безпеки.

У разі порушення правил пожежної безпеки, що створює загрозу виникнення пожежі або перешкоджає її гасінню та евакуації людей, а також у випадках випуску пожежонебезпечної продукції, систем і засобів протипожежного захисту з відхиленням від стандартів чи технічних умов або у разі їх відсутності припиняти чи забороняти роботу підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатацію будівель, споруд, окремих приміщень, опалювальних приладів, дільниць електричної мережі, проведення пожежонебезпечних робіт, випуск та реалізацію пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, дію виданих дозволів на право проведення робіт;

3) здійснювати контроль за виконанням протипожежних вимог, передбачених стандартами, нормами і правилами, під час проектування (вибірково), будівництва, реконструкції, розширення чи технічного переоснащення, капітального ремонту підприємств, будівель, споруд та інших об'єктів. У разі виявлення порушень забороняти до їх усунення випуск і застосування проектів, зупиняти проведення будівельно-монтажних робіт та вносити пропозиції про припинення фінансування цих робіт;

4) притягати до адміністративної відповідальності посадових осіб, інших працівників підприємств, установ, організацій та громадян, винних у порушенні встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконанні приписів, постанов органів державного пожежного нагляду, використанні пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням;

5) застосовувати штрафні санкції до підприємств, установ та організацій за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання розпоряджень (приписів) посадових осіб органів державного пожежного нагляду.

Контроль за діяльністю державної пожежної охорони здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і в межах своєї компетенції Рада Міністрів Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого та регіонального самоврядування, а на підприємствах, що охороняються державною пожежною охороною, крім того, - керівники цих підприємств.

Нагляд за додержанням законності в діяльності пожежної охорони здійснюють Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори.

Стаття 224. Органи залізничного транспорту

Органи залізничного транспорту розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення правил користування засобами цього транспорту, правил щодо охорони порядку та безпеки руху, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на залізничному транспорті, правил пожежної безпеки на залізничному транспорті (статті 109, 110, частина перша статті 120, частина перша статті 133, частина перша статті 134, частини перша і третя статті 135, стаття 136).

[У частині першій статті 224 деякі слова та цифри виключено згідно із Законом України № 352-X1V від 23.12.98 p.]

Від імені органів залізничного транспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

начальники станцій та їх заступники, начальники вокзалів та їх заступники, начальники локомотивних (вагонних) депо, начальники пасажирських поїздів (механіки-бригадири пасажирських поїздів);

контролери-ревізори пасажирських поїздів, ревізори-інструктори пасажирських поїздів, ревізори по контролю доходів, дорожні майстри, начальники дистанцій колії, начальники дистанцій сигналізації та зв'язку;

начальник відділу Управління воєнізованої охорони Міністерства транспорту України та його заступник, начальники відділів (загонів, команд, пожежних поїздів) та їх заступники, старші інструктори та інструктори по протипожежній профілактиці, начальники відділень (караулів) команд, пожежних поїздів воєнізованої охорони залізниць, метрополітенів, старші в місці розташування станцій посадові особи воєнізованої охорони.

[В абзац четвертий частини другої статті 224 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.]

[Абзац п 'ятий частини другої статті 224 виключено згідно із Законом України № 352-XIV від 23.12.98 p.]

Розмір штрафу, що накладається начальниками пасажирських поїздів (механіками-бригадирами пасажирських поїздів), дорожніми майстрами, начальниками відділень (караулів) команд, пожежних поїздів воєнізованої охорони залізниць, метрополітенів, не може перевищувати чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 224 вне.сено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У частині третій статті 224 деякі слова виключено згідно із Законом України № 352-XIVвід 23.12.98p.]

[У статтю 224 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 3282-ХІ від 19.12.86 р]

Залізничний транспорт — виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств залізничного транспорту загального користування, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо.

Законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із законів України «Про транспорт» від 10.11.1994 p., «Про залізничний транспорт» від 04.07.1996 p., Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України.

Управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності, здійснюється органом управління залізничним транспортом - Державною адміністрацією залізничного транспорту України (Укрзалізниця), підпорядкованим Міністерству транспорту України

До сфери управління Укрзалізниці входять Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно-Західна і Придніпровська залізниці, а також інші об'єднання, підприємства і організації залізничного транспорту за переліком, визначеним Мінтрансом.

Укрзалізниця у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Положенням про державну адміністрацію залізничного транспорту України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.1996 p., а також нормативними актами Мінтрансу.

Основними завданнями Укрзалізниці є:

- організація злагодженої роботи залізниць, об'єднань, підприємств та організацій залізничного транспорту з метою задоволення потреб суспільного виробництва і населення в перевезеннях;

- управління процесом залізничних перевезень, регулювання у сфері організації та забезпечення цього процесу;

- вирішення питань ефективного використання залізничного рухомого складу, його збереження, оновлення, ремонту, забезпечення матеріально-технічними та паливно-енергетичними ресурсами;

- проведення єдиної інвестиційної та технічної політики на залізничному транспорті, впровадження досягнень науки і техніки, нових технологій;

- проведення соціальної політики на залізничному транспорті.

Укрзалізницю очолює генеральний директор, який призначається Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра транспорту. Генеральний директор Укрзалізниці має заступників, які за поданням Міністра транспорту призначаються Кабінетом Міністрів України. Генеральний директор Укрзалізниці несе персональну відповідальність за виконання покладених на Адміністрацію завдань і здійснення нею своїх функцій, встановлює ступінь відповідальності його заступників і керівників підрозділів Адміністрації.

Повноваження Укрзалізниці стосовно організації та убезпечення руху поїздів визначені ст. 16 Закону України «Про транспорт», ст. 11 Закону України «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України та ПТЕ.

Охорона вантажів і об'єктів залізничного транспорту, нагляд за дотриманням вимог пожежної безпеки, ліквідація пожеж на залізничному транспорті загального користування здійснюються відомчою воєнізованою охороною Укрзалізниці, працівники якої під час виконання службових обов'язків мають права, які передбачені Положенням про відомчу воєнізовану охорону Укрзалізниці та чинним законодавством України.

Положення про відомчу воєнізовану охорону Укрзалізниці затверджує Кабінет Міністрів України.

Санітарно-епідеміологічна служба залізничного транспорту та її структурні підрозділи здійснюють санітарно-епідеміологічний нагляд на підприємствах Укрзалізниці.

Залізниці та підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують безпеку життя і здоров'я громадян, які користуються його послугами, а також безпеку руху поїздів, охорону навколишнього природного середовища згідно з чинним законодавством України

Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Залізничний транспорт- виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств залізничного транспорту загального користування, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо.

Законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із Законів України «Про транспорт» від 10.11.1994 p., «Про залізничний транспорт» від 04.07.1996 p., Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України.

Управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності, здійснюється органом управління залізничним транспортом — Державною адміністрацією залізничного транспорту України (Укрзалізниця), підпорядкованим Міністерству транспорту України.

До сфери управління Укрзалізниці входять Донецька, Львівська, Одеська, Південна Південно-Західна і Придніпровська залізниці, а також інші об'єднання, підприємства і організації залізничного транспорту за переліком, визначеним Мінтрансом.

Укрзалізниця у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Положенням про державну адміністрацію залізничного транспорту України, затвердженим Постановою КМУ від 29.02.1996 p., а також нормативними актами Мінтрансу.

Основними завданнями Укрзалізниці є: організація злагодженої роботи залізниць, об'єднань, підприємств та організацій залізничного транспорту з метою задоволення потреб суспільного виробництва і населення в перевезеннях; управління процесом залізничних перевезень, регулювання у сфері організації та забезпечення цього процесу; вирішення питань ефективного використання залізничного рухомого складу, його збереження, оновлення, ремонту, забезпечення матеріально-технічними та паливно-енергетичними ресурсами; проведення єдиної інвестиційної та технічної політики на залізничному транспорті, впровадження досягнень науки і техніки, нових технологій; проведення соціальної політики на залізничному транспорті.

Положення про відомчу воєнізовану охорону Укрзалізниці затверджує Кабінет Міністрів України.

Основними завданнями Укрзалізниці є:

- проведення соціальної політики на залізничному транспорті.

Положення про відомчу воєнізовану охорону Укрзалізниці затверджує Кабінет Міністрів України.

Стаття 225. Органи морського і річкового транспорту

Органи морського і річкового транспорту розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на морському транспорті, правил користування засобами морського транспорту, правил по охороні порядку і безпеки руху на річковому транспорті і маломірних суднах, правил випуску судна в плавання або допуск до керування судном осіб, які не мають відповідного документа, правил, що забезпечують безпеку експлуатації суден на внутрішніх водних шляхах, правил реєстрації торговельних суден, правил користування річковими і маломірними суднами, правил утримання баз (споруд) для стоянки маломірних суден, правил пожежної безпеки на морському і річковому транспорті, допуск до керування річковим або маломірним судном осіб, які перебувають у стані сп'яніння, передачу керування судном особі, яка перебуває у стані сп'яніння, керування річковими або маломірними суднами судноводіями у стані сп'яніння, у тому числі вчинене особами, які не мають права керування плавучими засобами, ухилення від проходження огляду на стан сп'яніння, порушення правил перевезення небезпечних речовин або предметів на морському і річковому транспорті, перевезення ручної кладі понад установлені норми на морському і річковому транспорті, безквитковий проїзд на суднах водного транспорту, порушення правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на морському і річковому транспорті, невиконання законних вимог посадових осіб органів морського і річкового транспорту (статті 114, 115, 116, 116\ 116², 116³, 117, 118, частина перша статті 120, частина третя статті 129, частини третя і четверта статті 130, стаття 131, частина друга статті 133, частина перша статті 134, абзац десятий статті 135, статті 136 і 188¹⁵ цього Кодексу).

Від імені органів морського і річкового транспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

1) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 114, частиною другою статті 133 цього Кодексу, - начальник Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступники, капітан морського порту;

2) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 115 цього Кодексу, - начальник Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступники, капітан морського порту, капітан судна;

3) за адміністративні правопорушення, передбачені статтями 116, 116 , 116², 117, 118, частиною третьою статті 129, частинами третьою і четвертою статті 130, статтею 131 цього Кодексу, - начальник Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступники, капітан річкового порту;

4) за адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 11 б³ цього Кодексу, - Головний державний реєстратор флоту України та його заступники;

5) за адміністративні правопорушення, передбачені частиною другою статті 11 б³ цього Кодексу, - Головний державний реєстратор флоту України та його заступники, капітан порту;

6) за адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 120 цього Кодексу, - начальник Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступники, капітан порту, капітан судна;

7) за адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 134 та абзацом десятим статті 135 цього Кодексу, - начальник порту та його заступники, начальник пристані і вокзалу, капітан судна;

8) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 136 цього Кодексу, - начальник порту та його заступники, начальники районів порту (виробничо-перевантажувального комплексу в порту), начальник морського вокзалу та його заступники, капітан судна;

9) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 188¹⁵цього Кодексу, - начальник Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступники, Головний державний реєстратор флоту України та його заступники.

[Статтю 225 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2686-ІІІ від 13.09.2001 p.]

Морський і річковий транспорт становлять єдину транспортну систему України. Правовими підставами їх діяльності є Закон України «Про транспорт» від 10.11.1994 p., Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, Кодекс торговельного мореплавства України, Положення про систему управління безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті, Постанова Кабінету Міністрів України від 30.12.1998 р. «Про питання безпеки судноплавства України», інші нормативно-правові акти.

Міністерство транспорту та зв'язку України (Мінтрансзв'язку України) є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового транспорту та у сфері використання повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України. Його діяльність спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями Мінтрансзв'язку є: участь у формуванні та реалізації державної політики в галузі транспорту, у сфері використання та обслуговування повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України; організація взаємодії та координації роботи автомобільного, авіаційного, залізничного, морського, річкового транспорту; забезпечення проведення державної політики з питань розвитку всіх видів автомобільних доріг на території України; участь в межах своєї компетенції у формуванні та реалізації державної тарифної політики і політики державних закупівель у галузі транспорту, у сфері використання та обслуговування повітряного простору України, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації; здійснення заходів щодо розвитку і вдосконалення телекомунікаційних мереж загального користування та мереж поштового зв'язку загального користування, підвищення їх якості та доступності, забезпечення сталого функціонування; формування Національної програми інформатизації та забезпечення її виконання; здійснення заходів щодо забезпечення інтеграції національної транспортної системи України до європейської і світової транспортної систем, а також сфери надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації - до європейського і світового інформаційного простору; здійснення державного управління та регулювання у сфері торговельного мореплавства; організація і контроль відповідно до законодавства за діяльністю морських і річкових портів; виконання відповідно до законодавства дозвільно-реєстраційних функцій у сфері забезпечення безпеки руху, торговельного мореплавства та судноплавства на внутрішніх водних шляхах; забезпечення в межах своєї компетенції захисту авіації від актів незаконного втручання в її діяльність.

До складу річкового транспорту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, суднобудівно-судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

До складу морського транспорту входять підприємства морського транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, судноремонтні заводи, морські шляхи сполучення, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні і постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу морського транспорту.

Управління безпекою судноплавства (БС) на морському і річковому транспорті здійснює Державний департамент морського і річкового транспорту (Укрморрічфлот). Управління БС на підприємстві, в установі, організації морського і річкового транспорту здійснює керівник підприємства, установи, організації. Управління БС на судні здійснює капітан судна (судноводій).

Головною метою системи управління безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті є забезпечення безпечного функціонування морського і річкового транспорту і попередження аварійних подій.

До контрольно-наглядових органів на морському і річковому транспорті належать Держфлотінспекція; державне підприємство «Класифікаційне товариство Регістр судноплавства України», Державне підприємство «Агентство морської безпеки», інспекції державного портового нагляду на чолі з капітанами морських портів; Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків; Інспекція Головного державного реєстратора флоту України

Головна державна інспекція України з безпеки судноплавства (Держфлотінспекція України) створюється для здійснення державного нагляду за безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті та підпорядковується Мінтрансзв'язку.

Основними завданнями Держфлотінспекції є:

- здійснення державного нагляду за безпекою судноплавства у морських і річкових портах, територіальному морі, внутрішніх водах, на внутрішніх водних шляхах, а також на суднах, що плавають під Державним Прапором України;

- контроль додержання законодавства і міжнародних договорів України з безпеки судноплавства та здійснення заходів щодо запобігання забрудненню довкілля із суден;

- здійснення за дорученням Мінтрансу заходів щодо імплементації міжнародних договорів України з питань безпеки судноплавства та запобігання забрудненню довкілля із суден.

Держфлотінспекцію очолює начальник. Він призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Мінтрансу.

Держфлотінспекція знаходиться в м. Одесі. її структурні підрозділи можуть знаходитися в інших містах країни.

Функції морського порту щодо забезпечення безпеки мореплавства визначаються Кодексом торговельного мореплавства України.

Державний нагляд за мореплавством у порту здійснює капітан морського торговельного (морського рибного) порту, який підпорядкований Міністерству транспорту України (Міністерству рибного господарства України) і очолює Інспекцію державного портового нагляду.

Інспекція державного портового нагляду створюється Міністерством транспорту України (Міністерством рибного господарства України) і діє відповідно до Положення про інспекцію державного портового нагляду.

Управління судами, вжиття всіх необхідних заходів щодо забезпечення безпеки плавання, попередження забруднення морського середовища, підтримання порядку покладається на капітана судна.

Право накладати адміністративні стягнення від імені органів морського і річкового транспорту надано особам, що перелічені в цій статті.

Стаття 226.

[Статтю 226 виключено згідно із Законом України№ 2686-ІП від 13.09.2001 p.]

Стаття 227.

[Статтю 227 виключено згідно із Законом України№ 2686-ІП від 13.09.2001 p.]

Стаття 228. Органи повітряного транспорту

Органи повітряного транспорту розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення правил користування засобами цього транспорту, правил щодо охорони порядку та безпеки авіації, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на повітряному транспорті, правил пожежної безпеки на повітряному транспорті, правил про міжнародні польоти (стаття 111 (крім порушень, вчинених на аеродромах, не внесених до державного реєстру аеродромів України, поза територією аеродромів та на посадкових майданчиках), частина перша статті 112, стаття 113, частина друга статті 120, частина друга статті 135, стаття 137).

[У частині першій статті 228 деякі слова та цифри виключено згідно із Законам України № 352-XIV від 23.12.98 p.]

[У частину першу статті 228 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.]

[У частину першу статті 228 внесено зміни згідно із Законом України № 2360-111 від 05.04.2001 p.]

Від імені органів повітряного транспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

1) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 111 (крім порушень, вчинених на аеродромах, не внесених до державного реєстру аеродромів України, поза територією аеродромів та на посадкових майданчиках), частиною першою статті 112, частиною другою статті 120, частиною другою статті 135, статтею 137 цього Кодексу:

[В абзаці першому пункту 1 частини другої статті 228 деякі слова та цифри виключено згідно із Законом України № 352-XIV від 23.12.98 p.]

[В абзац перший пункту 1 частини другої статті 228 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.]

керівник спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі цивільної авіації України та його заступники, начальник інспекції спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі цивільної авіації України та його заступник, інспектори та регіональні інспектори спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі цивільної авіації України, керівники авіапідприємств та аеропортів або їх заступники, начальники служб організації перевезень авіапідприємств та аеропортів, командири повітряних суден;

[Абзац пункту 1 частини другої статті 228 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.]

посадові особи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту, що виконують контрольно-ревізійні функції;

[Абзац пункту 1 частини другої статті 228 виключено згідно із Законом України № 352-XIV від 23.12.98 p.]

начальники загонів і окремих команд воєнізованої охорони авіапідприємств (аеропортів).

Розмір штрафу, що накладається посадовими особами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту, що виконують контрольно-ревізійні функції, начальниками служби організації перевезень авіапідприємств (аеропортів), начальниками окремих команд воєнізованої охорони авіапідприємств (аеропортів), не може перевищувати чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[В абзац шостий пункту 1 частини другої статті 228 внесено зміни згідно із Законом України № 55/91-ВР від 07.02.97 р]

[В абзаці шостому пункту 1 частини другої статті 228 деякі слова та цифри виключено згідно із Законом України № 352-XIV від 23.12.98 p.]

[В абзац пункту 1 частини другої статті 228 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.]

2) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 113 цього Кодексу, - керівник спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі цивільної авіації України та його заступники.

[У статтю 228 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 3282-XI від 19.12.86 р]

[У пункт 2 частини другої статті 228 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.]

Комплексне управління безпекою транспорту здійснює Міністерство транспорту та зв'язку України. Завданням системи управління безпекою є попередження авіаційних подій та забезпечення безпеки польотів. Управління безпекою польотів у цивільній авіації здійснює Державний департамент авіаційного транспорту (Укравіатранс). Управління безпекою польотів у авіакомпаніях і в авіапідприємствах здійснюють перші керівники авіакомпаній та авіапідприємств.

Правовими підставами діяльності Державного департаменту авіаційного транспорту є: Повітряний кодекс України; Закон України «Про транспорт»; постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.1997 р. № 204 «Про затвердження Порядку здійснення нагляду за забезпеченням безпеки руху на транспорті» та інші нормативно-правові акти.

Посадові особи органів повітряного транспорту діють у межах своїх повноважень j згідно із законом. Вони мають право розглядати тільки ті справи, що віднесені до їх компетенції.

Перелік осіб, що мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення від імені органів повітряного транспорту, встановлюється цією статтею. Однак, крім перелічених посадових осіб, також ці спраєи можуть розглядатися органами внутрішніх справ, органами державного пожежного нагляду, органами і установами, що здійснюють нагляд відповідно до законодавства.

Підставою для розгляду справи є протокол, що складається відповідно до глави 19 КпАП.

Стаття 229. Органи автомобільного транспорту та електротранспорту

Органи автомобільного транспорту та електротранспорту (тролейбус, трамвай) розглядають справи про адміністративні правопорушення, зв'язані з порушенням правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, правил користування автомобільним транспортом та електротранспортом (стаття 119, частина п'ята статті 133, статті 133\ 133², частина друга статті 134, частина четверта статті 135).

[Частину першу статті 229 доповнено згідно із Законом України № 2029-Ш від 05.10.2000 р.]

Від імені органів автомобільного транспорту та електротранспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

1) на автомобільному транспорті - директор Державного департаменту автомобільного транспорту - штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; заступники директора Державного департаменту автомобільного транспорту, начальники автотранспортних управлінь Міністерства транспорту України в Автономній Республіці Крим та областях - штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; заступники начальників автотранспортних управлінь Міністерства транспорту України в Автономній Республіці Крим та областях - штраф до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; контролери
автотранспортних управлінь Міністерства транспорту України в Автономній Республіці Крим та областях - штраф до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[Пункт 1 частини другої статті 229 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2029-Ш від 05.10.2000 p.]

2) на пасажирському електротранспорті (тролейбус, трамвай) - начальники трамвайно-тролейбусних управлінь, начальники трамвайно- тролейбусних депо, начальники служб руху і районів руху трамвайно-тролейбусних управлінь, контролери трамвайно-тролейбусних управлінь.

[У статтю 229 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР№ 3282-ХІвід 19.12.86р., № 7542-ХІ від 19.05.89р.; Законом України № 3785-Х11 від 23.12.

Автомобільний, а також міський електротранспорт, становлять єдину транспортну систему України. Правовими підставами діяльності органів автомобільного транспорту та електротранспорту є Закон України «Про транспорт»; постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.1997 за № 204 «Про затвердження Порядку здійснення нагляду за забезпеченням безпеки руху на транспорті»; Положення про Державний департамент автомобільного транспорту; Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом України та інші нормативно-правові акти.

До складу автомобільного транспорту входять підприємства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, авторемонтні \ шиноремонтні підприємства, рухомий склад автомобільного транспорту, транспортно-експедиційні підприємства, а також автовокзали і автостанції, навчальні заклади ремонтно-будівельні організації та соціально-побутові заклади, інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу автомобільного транспорту

До складу міського електротранспорту входять підприємства міського електротранспорту, що здійснюють перевезення пасажирів та вантажів, рухомий склад, трамвайні і тролейбусні лінії, ремонтно-експлуатаційні депо, службові приміщення, фунікулери, канатні дороги, ескалатори, заводи з ремонту рухомого складу і виготовлення запасних частин, споруди енергетичного господарства та зв'язку, промислові, ремонтно-будівельні, торговельні та постачальницькі організації, навчальні заклади, науково-дослідні та проектно-конструкторські установи, заклади охорони здоров'я, відпочинку, фізичної культури і спорту та інші культурно-побутові заклади і підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу міського електротранспорту

Державний департамент автомобільного транспорту (Укравтотранс) є урядовим органом державного управління у галузі автомобільного транспорту і діє у складі Мінтрансу та йому підпорядковується.

Укравтотранс очолює директор, якого призначає на посаду і звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Міністра транспорту. Безпосередній контроль та нагляд в галузі автомобільного транспорту на місцях здійснюють управління Мінтрансзв'язку України в АРК та областях.

Урядовим органом державного управління у галузі електротранспорту є новостворене Міністерство з питань житлово-комунального господарства України, положення про яке було затверджено Кабінетом Міністрів України постановою від 12 травня 2007 року № 717. Вказане Міністерство відповідно до покладених на нього завдань здійснює реєстрацію та облік трамвайних вагонів і тролейбусів, а також державний контроль за технічним станом міського електротранспорту та забезпеченням безпеки руху трамвайних вагонів і тролейбусів.

Безпосередню роботу з контролю за технічним станом міського електротранспорту та забезпеченням безпеки руху трамвайних вагонів і тролейбусів здійснює Управління міського електротранспорту, Головна державна технічна інспекція міського електротранспорту.

Органи автомобільного транспорту та електротранспорту розглядають справи про адміністративні правопорушення, визначені цією статтею. Про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженою на те посадовою особою. Протокол не складається у випадку вчинення адміністративних правопорушень, а штраф накладається на місці вчинення правопорушення, якщо розмір штрафу не перевищує трьох не оподатковуваних мінімумів доходів громадян і якщо порушник не заперечує допущене правопорушення і адміністративне стягнення, що на нього накладається. Якщо порушник заперечує стягнення, що накладається на нього, то складається протокол про адміністративне правопорушення. Протокол направляється органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається в п'ятнадцятиденний термін від дня отримання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне порушення та інших матеріалів справи.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Якшо порушення вчинено водієм, то справа може розглядатися також за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушника.

Цією статтею визначається перелік осіб, що мають право розглядати справи про відповідні адміністративні правопорушення. Посадові особи діють у межах своєї компетенції відповідно до Закону. Частина 2 цієї статті розмежовує компетенцію органів автомобільного транспорту та електротранспорту. Ці посадові особи можуть накладати адміністративні стягнення лише у вигляді штрафу. Обов'язковою умовою для посадових осіб, що перелічені в ч. 2, є наявність у них посвідчень і розпізнавальних знаків.

Стаття 230.

[Статтю 230 виключено згідно із Законом України № 8/95-ВР від 19.01.95 p.]

Стаття 230¹. Органи спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю

Органи спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з невиконанням законних вимог посадових осіб цих органів або створенням перешкод для діяльності цих органів (стаття 188^е).

Від імені органів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

державні інспектори праці територіальних органів - штраф до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

Головний державний інспектор праці України, його заступники; головні державні інспектори праці територіальних органів, їх заступники; державні інспектори праці спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю - штраф до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 230^і згідно із Законом України № ббб/97-ВР від 21.11.97p.]

[Статтю 230^і викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1725-IV від 18.05.2004 p.]

Міністерство праці та соціальної політики України (Мінпраці України) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінпраці є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості та трудової міграції, соціального захисту населення, загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - соціального страхування), соціально-трудових відносин та здійснення нагляду за додержанням законодавства про працю, оплати, нормування та стимулювання праці, професійної класифікації робіт і професій, умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, колективно-договірного регулювання соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців, розвитку соціального діалогу. Правовою підставою його діяльності є закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, Положення про Міністерство праці та соціальної політики України.

Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю (Держнаглядпраці) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці і підпорядковується йому. У межах своїх повноважень Держнаглядпраці організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. Держнаглядпраці узагальнює практику застосування актів законодавства з питань, що належать до компетенції Департаменту, розробляє і подає на розгляд Мінпраці пропозиції щодо його вдосконалення. Основними завданнями Держнаглядпраці є: забезпечення захисту прав працівників шляхом здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю (крім питань охорони праці) та загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності та у фізичних осіб, які використовують найману працю (далі - роботодавці); надання працівникам і роботодавцям рекомендацій та пропозицій з питань застосування законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Держнаглядпраці очолює директор — Головний державний інспектор праці України, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра праці та соціальної політики.

Для виконання покладених на Держнаглядпраці завдань утворюються за погодженням з Мінпраці територіальні державні інспекції праці в межах граничної чисельності працівників Держнаглядпраці. Положення про зазначені інспекції затверджує директор. Керівників територіальних державних інспекцій праці та їх заступників призначає на посаду і звільняє з посади Міністр праці та соціальної політики в установленому порядку.

Керівники територіальних державних інспекцій праці є головними державними інспекторами праці Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Цією статтею визначається перелік осіб, що мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з невиконанням законних вимог посадових осіб органів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю. Також перелічені особи мають право складати протокол про адміністративне правопорушення. Невиконання законних вимог посадових осіб державної інспекції праці Мінпраці щодо усунення порушень законодавства про працю тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до дев'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 188⁶ КпАП.

Посадові особи Держнаглядпраці (Головний державний інспектор праці України, його заступники, державні інспектори праці), головні державні інспектори праці територіальних державних інспекцій праці та їх заступники мають право накладати штраф до дев'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; державні інспектори праці територіальних державних інспекцій праці -до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Інспектор праці обов'язково веде контроль виконання припису. По закінченні місячного терміну чи іншого терміну, визначеного приписом для усунення виявлених порушень, виникає право на проведення повторної перевірки виконання припису.

У разі невиконання припису інспектором праці складається акт, у якому зазначаються стан виконання кожної вимоги припису, причини й особи, винні в цьому.

Частина 2 і ч. З статті розмежовують компетенцію відповідних посадових осіб у частині розміру штрафу при накладенні адміністративного стягнення. Посадові особи діють у межах своєї компетенції і в порядку, передбаченому законодавством.

Стаття 231. Органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці

Органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці розглядають справи: про порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, щодо безпечного ведення робіт, зберігання, використання та обліку вибухових матеріалів у галузях промисловості та на об'єктах, підконтрольних органам спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці, про порушення законодавства про надра, а також невиконання законних вимог органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці (частина друга статті 41 (за винятком порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), статті 47, 57, 58, 93, 94, 188").

Від імені органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

1) за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, щодо безпечного ведення робіт у галузях промисловості та на об'єктах, підконтрольних органам спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці, а також невиконання законних вимог органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці:

державні інспектори - штраф до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[В абзац другий пункту 1 статті 231 внесено зміни згідно із Законом України № 2197-IVeid 18.11.2004 p.]

головні державні інспектори, начальники інспекцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці та їх заступники - штраф до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[В абзац третій пункту 1 статті 231 внесено зміни згідно із Законом України № 2197-IVeid 18.11.2004 p.]

начальники управлінь і відділів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці та їх заступники - штраф до дев'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[В абзац четвертий пункту 1 статті 231 внесено зміни згідно із Законом України № 2197-IVeid 18.11.2004 р.]

Керівник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці та його заступники - штраф до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[В абзац п'ятий пункту 1 статті 231 внесено зміни згідно із Законом України № 2197-IVeid 18.11.2004 р.]

2) за порушення законодавства про надра, нормативних актів про зберігання, використання та облік вибухових матеріалів у галузях промисловості та на об'єктах, підконтрольних органам спеціально Уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці, а також невиконання законних вимог органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці:

державні інспектори - штраф до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[В абзац другий пункту 2 статті 231 внесено зміни згідно із Законом України №> 2197-IV від 18.11.2004 р.]

головні державні інспектори, начальники інспекцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці та їх заступники - штраф до одинадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[В абзац третій пункту 2 статті 231 внесено зміни згідно із Законом України № 2197-IV від 18.11.2004 р.]

начальники управлінь і відділів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці та їх заступники - штраф до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[Статтю 231 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.]

Органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці діють на підставі Закону України «Про охорону праці», Положення про Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду

До складу органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці входять:

- Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду;

- територіальні управління з нагляду за охороною праці;

- державні інспекції охорони праці;

- державні інспектори.

Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду та державного регулювання у сфері безпечного поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями Держгірпромнагляду є: формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері промислової безпеки та охорони праці, здійснення державного гірничого нагляду, безпечного поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, охорони надр; здійснення комплексного управління у сфері промислової безпеки та охорони праці, а також контролю за виконанням функцій державного управління охороною праці міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування; організація та здійснення державного нагляду за додержанням законів та інших нормативно-правових актів з питань: охорони праці в частині промислової безпеки, безпечного ведення робіт юридичними та фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю.

Держгірпромнагляд очолює Голова, який призначається на посаду і звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України.

Для виконання покладених на Держгірпромнагляд завдань утворюються за погодженням з Мінпраці територіальні державні інспекції праці.

Згідно з Законом України «Про охорону праці» роботодавцем для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям у процесі праці, створюється служба охорони праці.

На основі Типового положення про службу охорони праці з урахуванням специфіки виробництва та видів діяльності, чисельності працівників, умов праці та інших факторів, роботодавець розробляє і затверджує Положення про службу охорони праці відповідного підприємства, визначає структуру служби охорони праці, її чисельність, основні завдання, функції та права її працівників, відповідно до законодавства.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.

Служба охорони праці створюється на підприємствах з кількістю працівників 50 і більше осіб. На підприємстві з кількістю працівників менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва (суміщення) особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працівників менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають виробничий стаж роботи не менше трьох років і пройшли навчання з охорони праці.

Служба охорони праці взаємодіє з іншими структурними підрозділами, службами, фахівцями підприємства та представниками профспілки, а за її відсутності - з уповноваженими найманими працівниками особами з питань охорони праці.

Також згідно з Типовим положенням про громадського інспектора з охорони праці в Україні діють громадські інспектори з охорони праці, які здійснюють громадський контроль за додержанням законів, інших нормативно-правових актів з охорони праці, виконанням роботодавцем і уповноваженими ним посадовими особами заходів щодо запобігання нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням. Головними завданнями громадського інспектора є захист прав та інтересів членів профспілки в сфері охорони праці, визначених законодавством, сприяння створенню для кожного працівника здорових і безпечних умов праці відповідно до встановлених нормативів.

У структурних підрозділах великих підприємств, де в установленому порядку окремо обирається профспілковий орган, створюється Комісія з охорони праці цього органу. Кількісний і персональний склад Комісії визначається і затверджується виборчим профспілковим органом підприємства (структурного підрозділу) залежно від кількості працівників і специфіки виробництва. Головними завданнями Комісії є здійснення громадського контролю за додержанням роботодавцем вимог законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці, захист прав та інтересів членів профспілки У цій сфері.

Державний нагляд за охороною праці здійснюється шляхом планових та позапланових перевірок.

Планові та позапланові перевірки, залежно від їх мети та завдань, поділяються на оперативні, цільові, комплексні.

Розглядати справи про відповідні правопорушення від імені органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці мають право посадові особи, перелічені у цій статті.

Посадова особа, яка здійснює державний нагляд за охороною праці під час перевірки повинна мати при собі посвідчення, а при перевірці режимних об'єктів- додатково допуск, оформлений у встановленому порядку, згідно з законодавством.

У разі створення перешкод проведенню перевірки посадова особа Держнагляд-охоронпраці України звертається до правоохоронного органу.

Стаття 231¹. Органи державного геологічного контролю

Органи державного геологічного контролю розглядають справи про порушення законодавчих та інших нормативних актів, які встановлюють порядок, правила і вимоги щодо проведення робіт по геологічному вивченню надр України (статті 57, 58).

Від імені органів державного геологічного контролю розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право:

державні інспектори - штраф до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

головний державний інспектор державного геологічного контролю та його заступники - штраф до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 231'згідно із Законом України№ 1379-XIVвід 13.01.2000р.]

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Мінприроди є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, екологічної безпеки, заповідної справи, поводження з відходами, формування, збереження та використання екологічної мережі, геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр, а також топографо-геодезичної та картографічної діяльності.

Державний геологічний контроль за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр України (далі — державний геологічний контроль) здійснюється Мінприроди та його органами на місцях.

Органами державного геологічного контролю є: Головне управління державного геологічного контролю за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр, що утворено в структурі Мінприроди; територіальні інспекції державного геологічного контролю за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр.

Головним завданням органів державного геологічного контролю є забезпечення дотримання всіма міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, їх об'єднаннями, установами та організаціями незалежно від форм власності: встановленого порядку, норм і правил ведення геологозйомочних, пошукових, розвідувальних, гідрогеологічних, геохімічних, інженерно-геологічних, геофізичних та інших робіт, пов'язаних з геологічним вивченням надр, включаючи континентальний шельф України і виключну (морську) економічну зону; правил користування надрами з метою геологічного вивчення та використання, вимог у галузі охорони надр у частині повного і комплексного їх вивчення.

Органи державного геологічного контролю відповідно до покладених на них завдань здійснюють державний контроль за: виконанням державних програм геологорозвідувальних робіт, геологічних завдань і замовлень; обгрунтованістю напрямів пошукових, розвідувальних та інших робіт по геологічному вивченню надр; виконанням рішень з питань методичного забезпечення робіт по геологічному вивченню та використанню надр; обгрунтованістю застосування методик і технологій, якістю, комплексністю, ефективністю робіт по геологічному вивченню та використанню надр; ефективністю та цільовим використанням державних коштів, що спрямовуються на геологічне вивчення надр; повнотою й вірогідністю вихідних даних про кількість та якість запасів основних і спільно залягаючих корисних копалин і компонентів, що містяться в них; своєчасністю і правильністю державної реєстрації робіт по геологічному вивченню та використанню надр, наявністю спеціальних дозволів на користування надрами та виконанням передбачених ними умов; дотриманням міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, їх об'єднаннями, установами та організаціями нормативів, стандартів та інших вимог щодо геологічного вивчення та використання надр; відповідністю геологорозвідувальних робіт і наукових досліджень державним контрактам і замовленням, а також проектам з проведення таких робіт; повнотою вивчення геологічної будови надр, гірничо-технічних, гідрогеологічних, інженерно-геологічних, геолого-екологічних та інших умов родовищ корисних копалин; використанням технічних засобів і методів ведення робіт по геологічному вивченню та використанню надр, що виключають невиправдані втрати корисних копалин і погіршення їх якості; виконанням рішень Державної комісії України по запасах корисних копалин; дотриманням під час дослідної експлуатації родовищ корисних копалин технологій, які б забезпечували необхідне їх вивчення, не знижуючи при цьому промислову цінність; збереженням розвідувальних гірничих виробок і свердловин для розроблення родовищ корисних копалин, а також геологічної документації, зразків порід, дублікатів проб, що можуть бути використані при подальшому вивченні надр.

Органи державного геологічного контролю при виконанні покладених на них функцій взаємодіють з органами Мінприроди та Держнаглядохоронпраці.

Органи державного геологічного контролю мають право: здійснювати в межах своєї компетенції перевірку діяльності підприємств, їх об'єднань, установ та організацій незалежно від форм власності з питань геологічного вивчення та використання надр; припиняти всі види робіт по геологічному вивченню надр, якщо вони не відповідають затвердженим проектам, проводяться без державної реєстрації, а також з порушенням стандартів та правил і можуть спричинити псування родовищ, суттєве зниження ефективності робіт або призвести до значних збитків; зупиняти роботи підприємств і організацій, що займаються геологічним вивченням та використанням надр без спеціальних дозволів або з порушенням умов, передбачених цими дозволами, ставити питання перед Мінприроди про позбавлення зазначених дозволів; давати підприємствам, їх об'єднанням, установам і організаціям обов'язкові для виконання вказівки про усунення недоліків і порушень нормативів і стандартів під час проведення робіт по геологічному вивченню та використанню надр; вносити подання до органів державної виконавчої влади, виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів, які фінансують роботи по геологічному вивченню надр, щодо виявлених фактів нераціонального використання державних коштів у результаті порушення встановленого порядку, норм і правил ведення зазначених робіт з метою вжиття відповідних заходів; залучати за домовленістю спеціалістів підприємств, установ та організацій для участі у здійсненні державного геологічного контролю за веденням робіт по геологічному вивченню надр; заслуховувати інформації представників міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, їх об'єднань, установ та організацій незалежно від форм власності з питань, що входять до компетенції органів державного геологічного контролю, а також одержувати від них пояснення щодо порушення правил і норм ведення робіт по геологічному вивченню надр; одержувати безоплатно від підприємств, їх об'єднань, установ та організацій, що провадять геологічне вивчення та використання надр, інформацію, необхідну для виконання завдань, покладених на органи державного геологічного контролю; брати участь у розробленні документів нормативного характеру, що стосуються геологічного вивчення та використання надр; брати у необхідних випадках участь у роботі комісії з питань приймання в експлуатацію підприємств по розробці родовищ корисних копалин, а також розгляду конфліктних питань щодо користування надрами; складати протоколи про порушення правил і вимог проведення робіт по геологічному вивченню надр, вчинені не в процесі розробки родовищ корисних копалин.

Начальник Головного управління державного геологічного контролю за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр є головним державним інспектором державного геологічного контролю, призначається на посаду і звільняється з посади головою Мінприроди і підлеглий безпосередньо голові Комітету.

Заступники начальника Головного управління державного геологічного контролю за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр є заступниками головного державного інспектора державного геологічного контролю.

Начальники територіальних інспекцій державного геологічного контролю за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр є заступниками головного державного інспектора державного геологічного контролю по територіальній зоні.

Заступники начальника Головного управління державного геологічного контролю за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр і начальники територіальних інспекцій державного геологічного контролю за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр призначаються на посаду і звільняються з посади головою Мінприроди за поданням начальника Головного управління державного геологічного контролю за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр. Начальник Головного управління державного геологічного контролю за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр несе персональну відповідальність за здійснення покладених на органи державного геологічного контролю функцій, встановлює ступінь відповідальності заступників начальника, а також інших працівників.

Керівники підприємств, їх об'єднань, установ та організацій, що провадять роботи по геологічному вивченню та використанню надр, повинні подавати посадовим особам державного геологічного контролю геологічну, виробничо-технічну, проектно-кошторисну та іншу документацію і забезпечувати необхідні умови для проведення перевірок. Покладення на органи державного геологічного контролю функцій, передбачених цим Положенням, не звільняє міністерства і інші центральні органи виконавчої влади від контролю за виконанням підприємствами, їх об'єднаннями, установами та організаціями, що входять до сфери їх управління, встановлених вимог ведення робіт по геологічному вивченню та використанню надр і не знімає з їх керівників персональної відповідальності за дотримання діючого порядку виконання цих робіт.

Від імені органів державного геологічного контролю розглядати справи про порушення законодавчих та інших нормативних актів, які встановлюють порядок, правила і вимоги щодо проведення робіт з геологічного вивчення надр України мають право державні інспектори та головний державний інспектор державного геологічного контролю.

Стаття 232.

[Статтю232 виключено згідно із Законом України № 8/95-ВР від 19.01.95 p.]

Стаття 233.

[Статтю 233 виключено згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.]

Стаття 234.

[Статтю 234 виключено згідно із Законом України № 2415-ІІІ від 17.05.2001 p.]

Стаття 234¹. Органи державної контрольно-ревізійної служби в Україні

Органи державної контрольно-ревізійної служби в Україні розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням законодавства з фінансових питань (стаття 164²), порушенням порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (стаття 166⁶).

[Частину першу статті 234^і доповнено згідно із Законом України № 2372-Ш від 05.04.2001 p.]

Від імені державної контрольно-ревізійної служби в Україні розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: начальник Головного контрольно-ревізійного управління в Україні та його заступники, начальники контрольно-ревізійних управлінь в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та їх заступники.

[Кодекс доповнено статтею 234' згідно із Законом України № 2941а-Х11 від 26.01.93 p.]

Органи державної контрольно-ревізійної служби діють на підставі Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26.01.1993 p., Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України, Положення про Контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, затвердженого Наказом ГоловКРУ України від 09.01.2001 р. за № 111, Типового положення про Контрольно-ревізійний відділ у районі, місті, районі в місті та міжрайонний контрольно-ревізійний відділ без статусу юридичної особи, затвердженого Наказом ГоловКРУ України від 07.02.2001 р. за № 11 та інших нормативних актів.

Державна контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь у Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) у районах, містах і районах у містах.

Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у майбутньому.

Державний контроль здійснюється у формі ревізій і перевірок.

Ревізія - це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт.

Перевірка- це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою.

Державна контрольно-ревізійна служба діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується Міністерству фінансів України.

Головне контрольно-ревізійне управління України (ГоловКРУ України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України.

У межах своїх повноважень ГоловКРУ України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. ГоловКРУ України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) в районах, містах, районах у містах, у тому числі міжрайонні контрольно-ревізійні відділи.

ГоловКРУ очолює Голова, якого призначає на посаду і звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України. Контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі підпорядковуються Головному контрольно-ревізійному управлінню України. До складу обласних контрольно-ревізійних управлінь входять контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) в районах, містах і районах у містах. Державна контрольно-ревізійна служба координує свою діяльність з місцевими Радами народних депутатів та органами виконавчої влади, фінансовими органами, державною податковою службою, іншими контролюючими органами, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки.

Управління очолює начальник, який призначається на посаду Головою ГоловКРУ України, за погодженням з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, міськими державними адміністраціями.

Положення про контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, Типове положення про контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) у районах, містах, районах у містах затверджує Голова ГоловКРУ України

Правом накладати адміністративні стягнення від імені органів державної контрольно-ревізійної служби наділені:

- начальник ГоловКРУ України, його заступники;

- начальники КРУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, їх заступники.

Конкретний склад адміністративних правопорушень, справи про які розглядають ці посадові особи, сформульований у ст. 164² і ст. 166⁶ КпАП.

Стаття 234². Органи державної податкової служби України

Органи державної податкової служби України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з ухиленням від подання декларації про доходи (стаття 164^і), порушенням порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (стаття 166⁶).

[Частину першу статті 234^і викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2З42-ІІ1 від 05.04.2001 p.]

[Частину першу статті 234² доповнено згідно із Законом України № 2372-ІП від 05.04.2001 p.]

[У частину першу статті 234^і внесено зміни згідно із Законом України № 548-1V від 20.02.2003 р.]

Від імені органів державної податкової служби України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право начальник Головної державної податкової інспекції України та його заступники, начальники державних податкових інспекцій Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст і районів у містах та їх заступники.

[Кодекс доповнено статтею 234^і згідно із Законом України № 323/96-ВР від 12.07.96 p.]

Органи державної податкової служби діють на підставі Закону України «Про державну податкову службу в Україні» з відповідними змінами та доповненнями, встановленими Законом України від 24.12.1993 p., та інших нормативно-правових актів.

Державна податкова служба складається з Головної державної податкової інспекції України, державних податкових інспекцій у Республіці Крим, областях, районах, містах і районах у містах.

Головним завданням державних податкових інспекцій є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів та інших платежів і неподаткових доходів і внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України.

Державна податкова служба діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується йому. Державні податкові інспекції у Республіці Крим, областях, районах, містах і районах у містах підпорядковуються вищестоящим державним податковим інспекціям.

Державні податкові інспекції співпрацюють з фінансовими органами, установами банків, судами та арбітражними судами, Службою безпеки України, органами внутрішніх справ і прокуратури, а також державною контрольно-ревізійною службою, іншими контролюючими органами.

Головну державну податкову інспекцію України очолює заступник Міністра фінансів України. Заступник Міністра фінансів України - начальник Головної державної податкової інспекції України та його заступники призначаються Кабінетом Міністрів України.

Начальники державних податкових інспекцій у Республіці Крим, областях, містах Києву і Севастополю призначаються начальником Головної державної податкової інспекції України, начальники державних податкових інспекцій у районах, містах і районах у містах — начальниками вищестоящих державних податкових інспекцій.

Головній державній податковій інспекції України надається право скасовувати рішення державних податкових інспекцій усіх рівнів, а державним податковим інспекціям у Республіці Крим, областях, містах з районним поділом - рішення ніжчестоящих державних податкових інспекцій у разі невідповідності їх актам законодавства.

Законом України «Про державну податкову службу в Україні» встановлюються права та обов'язки органів державної податкової служби, серед яких право накладати адміністративні стягнення у вигляді штрафу.

Оскарження дій службових осіб державних податкових інспекцій, пов'язаних з накладенням адміністративного стягнення, провадиться відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Правом розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з ухиленням від подання декларації про доходи та порушенням подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи, наділені:

- начальник Головної державної податкової інспекції України та його заступники;

- начальники державних податкових інспекцій з Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі;

- начальники державних податкових інспекцій районів, міст, районів у містах та їх заступники.

Стаття 234³. Національний банк України

Національний банк України розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійсненням ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку (стаття 166^s), порушенням порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (стаття 166⁶).

[Частину першу статті 234³ доповнено згідно із Законом України № 2372-Ш від 05.04.2001 p.]

[У частину першу статті 234³ внесено зміни згідно із Законом України № 2747-НІ від 04.10.2001 p.]

Від імені Національного банку України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право Голова Національного банку України та його заступники, керівники територіальних управлінь Національного банку України та їх заступники.

[Кодекс доповнено статтею 234^і згідно із Законом України № 1342-X1V від 22.12.99 p.]

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. та іншими законами України.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

До системи Національного банку входять центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.

Керівними органами Національного банку є Рада Національного банку України та Правління Національного банку України. Місцезнаходження керівних органів та центрального апарату Національного банку - м. Київ.

До складу Ради Національного банку входять члени Ради Національного банку, призначені Президентом України та Верховною Радою України. Голова Національного банку призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на п'ять років. Він входить до складу Ради Національного банку за посадою. Голова Ради Національного банку обирається Радою Національного банку строком на три роки.

Правління Національного банку здійснює управління діяльністю Національного банку. Очолює Правління Національного банку Голова Національного банку.

Національний банк підзвітний Президенту України та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень.

Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими об'єднаннями, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів.

Від імені Національного банку України розглядати справи про порушення банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, а також про порушення порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи, мають право:

- голова Національного банку України та його заступники;

- керівники територіальних управлінь Національного банку України та їх заступники.

Конкретний склад адміністративних правопорушень, справи про які розглядають ці посадові особи, сформульований у ст. 166⁵ і ст. 166⁶ КпАП.

Стаття 235. Військові комісаріати

Військові комісаріати розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення військовозобов'язаними чи призовниками законодавства про військовий обов'язок і військову службу, про порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про умисне зіпсуття обліково-військових документів чи втрату їх з необережності, про неявку на виклик у військовий комісаріат, про неподання у військові комісаріати списків юнаків, які підлягають приписці до призовних дільниць, про прийняття на роботу військовозобов'язаних і призовників, які не перебувають на військовому обліку, про незабезпечення сповіщення військовозобов'язаних і призовників про їх виклик у військові комісаріати, перешкоду їх своєчасній явці на збірні пункти чи призовні дільниці, про несвоєчасне подання документів, необхідних для ведення військового обліку військовозобов'язаних і призовників, несповіщення їх про виклик у військові комісаріати, про неподання відомостей про військовозобов'язаних і призовників (статті 210, 210¹, 211 - 211^е).

[Частину першу статті 235 доповнено згідно із Законом України № 2197-1V від 18.11.2004 р.]

[У частині першій статті 235 деякі слова виключено згідно із Законом України № 1014-Увід 11.05.2007 р.]

Від імені військових комісаріатів розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право районні, районні у місті, міський чи міськрайонні військові комісари.

[Статтю 235 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 308/97-ВР від 04.06.97 p.]

Військові комісаріати діють на підставі Законів України «Про оборону України», «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також Положення про військові комісаріати та інших нормативно-правових актів.

Військові комісаріати є місцевими органами військового управління. Військові комісаріати утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах, районах, районах у містах

Залежно від обсягів облікової, мобілізаційної та призовної роботи, крім міських, районних, районних у містах, можуть утворюватися: об'єднані військові комісаріати для обслуговування кількох районів чи районів у містах або міст; об'єднані військові комісаріати для обслуговування одночасно районів, міст, у тому числі міст з районним поділом. У містах з районним поділом можуть утворюватися тільки міські або тільки районні військові комісаріати.

Військові комісаріати утворюються та ліквідуються наказами Міністра оборони. Військові комісаріати очолюють військові комісари, які організовують діяльність комісаріатів.

Загальне керівництво військовими комісаріатами і контроль за їх діяльністю здійснює командування Сухопутних військ. Військові комісаріати Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя підпорядковуються командувачам військ відповідних оперативних командувань; районні, міські комісаріати- вищестоящому військовому комісару.

Військові комісари мають право:

- видавати згідно із законодавством у межах своєї компетенції накази та розпорядження;

- вносити на розгляд місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування питання про підготовку і проведення мобілізації, призов громадян на військову службу та прийняття на військову службу за контрактом, добір кандидатів для вступу до вищих військових навчальних закладів або вищих навчальних закладів, що мають військові навчальні підрозділи,
організацію патріотично-виховної роботи серед населення та соціальний захист військовослужбовців і військовозобов'язаних, ветеранів війни, пенсіонерів з військовослужбовців Збройних сил та членів їх сімей;

- здійснювати відповідно до своєї компетенції контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями вимог законодавства з питань оборони;

- брати участь у розгляді справ про невиконання мобілізаційних завдань та проведенні технічних оглядів автомобільного транспорту підприємств, установ, організацій у межах питань, що належать до їх компетенції.

Також вони наділені правом розглядати справи про перелічені у цій статті правопорушення від імені військових комісаріатів і накладати стягнення у вигляді штрафу.

Стаття 235¹. Військова інспекція безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України

Військова інспекція безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України розглядає справи про вчинені водіями військових транспортних засобів - військовослужбовцями, військовозобов'язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків правопорушення, передбачені частинами першою і другою статті 121, статтею 121¹, частинами першою, другою і третьою статті 122, статтею 122³, частинами першою і другою статті 123, статтею 125, частиною другою статті 132, частиною четвертою статті 133 цього Кодексу.

Від імені військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України розглядати справи про адміністративні правопорушення мають право посадові особи військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.

Посадова особа військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, розглянувши справу про зазначені у частині першій цієї статті правопорушення, може накласти на винних адміністративне стягнення у вигляді попередження або передати матеріали про ці правопорушення відповідним командирам (начальникам) для вирішення питання про притягнення винних до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Протоколи про вчинені водіями військових транспортних засобів - військовослужбовцями, військовозобов'язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків порушення правил дорожнього руху, за які може бути накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом, передаються військовим інспектором безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України до суду.

Матеріали про вчинені військовослужбовцями, військовозобов'язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків правопорушення, передбачені статтями 80, 126, 128, 128¹, частинами першою і другою статті 129 і статтею 140 цього Кодексу, передаються військовою інспекцією безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України відповідним командирам (начальникам) для вирішення питання про притягнення винних до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

[Кодекс доповнено статтею 235' згідно із Законом України № 557-XIV від 24.03.99 p.] [Статтю 235' викладено у новій редакції згідно із Законом України № 743-1V від 15.05.2003 p.]

Військова інспекція безпеки дорожнього руху діє на підставі Положення про органи безпеки дорожнього руху, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 01.11.1999 р. за № 330 та інших нормативних актів.

Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України.

Військова інспекція безпеки дорожнього руху серед основних своїх завдань здійснює:

- контроль за виконанням водіями (механіками-водіями) автомобілів, автобусів, мотоциклів, тракторів та інших самохідних механізмів, які є на укомплектуванні Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань вимог чинного законодавства, правил, норм і стандартів з безпеки дорожнього руху;

- забезпечує погодження перевезення великогабаритних, великовагових і небезпечних вантажів автомобільним транспортом Збройних сил України та контроль за дотриманням особливих умов, правил, норм та стандартів з організації перевезення великогабаритних, великовагових та небезпечних вантажів автомобільною технікою Збройних сил України;

- проводить службові розслідування для виявлення причин і обставин виникнення дорожньо-транспортних пригод, вчинених за участю водіїв військових транспортних засобів, військовослужбовців Збройних сил України, що керують власними транспортними засобами;

- розглядає відповідно до чинного законодавства матеріалів про порушення водіями військових транспортних засобів вимог чинного законодавства, правил, норм і стандартів з безпеки дорожнього руху та порядку використання транспортних засобів;

- вживає заходів з реагування щодо військовослужбовців, якими скоєно порушення вимог чинного законодавства, правил, норм і стандартів з безпеки дорожнього руху.

Згідно з Положенням з підготовки водіїв та інших фахівців автомобільної служби у Збройних силах України та допуску їх до керування транспортними засобами, затвердженого Наказом Міністерства оборони від 10.01.1997 р. за № 5, командирам та начальникам забороняється допускати до керування транспортними засобами водіїв, які не мають відмітки «Дозволено» у посвідченні водія та документів, що видаються після відповідної підготовки (перепідготовки) водіїв для керування транспортними засобами у Збройних силах України.

Відповідно до ст. 15 КпАП водії транспортних засобів Збройних сил України - військовослужбовці строкової служби несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. При порушенні правил дорожнього руху водіями транспортних засобів Збройних сил України - військовослужбовцями строкової служби штраф як адміністративне стягнення до них не застосовується. До зазначених осіб застосовується попередження. Справи про вчинення правопорушень цими особами розглядаються військовими інспекціями. Посадові особи інспекції безпеки дорожнього руху накладають адміністративне стягнення у вигляді попередження або передають матеріали про вчинення правопорушення командирам (начальникам) для вирішення питання про притягнення винних до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом Збройних сил України. Якщо за вчинене правопорушення передбачається накладення адміністративного стягнення у вигляді позбавлення спеціального права, інспектор безпеки дорожнього руху складає протокол і передає його на розгляд суду.

Стаття 236. Органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби

Органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням державних санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм (стаття 42), а також про адміністративні правопорушення, передбачені частиною другою статті 41, статтями 78, 80 - 83, 90\ 95, 167, 168¹, 170 (коли вони є порушеннями санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), та статтею 188¹¹ цього Кодексу.

Від імені органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення в межах територій та об'єктів нагляду, визначених законодавством, мають право:

1) головний державний санітарний лікар України та його заступники, головні державні санітарні лікарі Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць та їх заступники, головні державні санітарні лікарі районів, міст, районів у містах, лінійних підрозділів та об'єктів водного, залізничного, повітряного транспорту, об'єктів, що мають особливий режим роботи, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, з'єднань, частин та підрозділів і їх заступники;

[У пункті 1 частини другої статті 236 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2171-ІН від 21.12.2000 р.]

[У пункт 1 частини другої статті 236 внесено зміни згідно із Законом України № 662-IVвід 03.04.2003 p.]

2) лікарі-гігієністи, лікарі-епідеміологи органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби - щодо адміністративних правопорушень, передбачених статтею 42, а також частиною другою статті 41, статтями 78, 80 - 83, 95, 167, 168¹, 170 (коли вони є порушеннями санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм).

[Статтю 236 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 352-XIV від 23.12.98 р.]

Державна санітарно-епідеміологічна служба України є системою органів, установ, закладів, частин і підрозділів, діяльність яких спрямовується на профілактику інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей, запобігання шкідливому впливу на стан їх здоров'я і життя факторів середовища життєдіяльності, здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду щодо безпеки для життя і здоров'я людини продукції та середовища життєдіяльності.

Державна санітарно-епідеміологічна служба України діє на підставі Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 p., Положення про державну санітарно-епідеміологічну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2002 р. за № 1218, Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.1999 за № 1109 та інших нормативно-правових актів.

Основними завданнями державної санітарно-епідеміологічної служби України є:

- здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

- визначення першочергових заходів щодо профілактики інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей, запобігання шкідливому впливу на стан здоров'я і життя людини факторів середовища життєдіяльності;

- аналіз причин і умов виникнення ситуацій санітарного та епідемічного неблагополуччя, підготовка пропозицій щодо запобіжних заходів і здійснення контролю за їх проведенням;

- участь у координації діяльності органів виконавчої влади у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;

- координація роботи з проведення гігієнічного виховання населення.

До системи державної санітарно-епідеміологічної служби України належать:

- Державна санітарно-епідеміологічна служба - урядовий орган державного управління, який діє у складі МОЗ (Держсанепідемслужба);

- регіональні (міжобласні) установи Держсанепідемслужби, установи Держсанепідемслужби в Автономній Республіці Крим, областях, у містах, районах, на водному, залізничному та повітряному транспорті, об'єктах з особливим режимом роботи;

- заклади Держсанепідемслужби в Автономній Республіці Крим, областях, у містах, районах, на водному, залізничному та повітряному транспорті, об'єктах з особливим режимом роботи;

- дезінфекційні станції;

- спеціалізовані заклади Держсанепідемслужби, утворені для боротьби з особливо небезпечними (у тому числі карантинними) і небезпечними інфекційними хворобами;

- установи, заклади, частини і підрозділи Міноборони, МВС, СБУ, Адміністрації Держприкордонслужби, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державного управління справами;

- наукові установи санітарно-епідеміологічного профілю;

- об'єднання, центри, лабораторії (наукові та науково-практичні, контрольні, експертні, проблемні);

- Комітет з питань гігієнічного регламентування;

- інші установи і заклади, утворені згідно із законодавством.

Посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України є головні державні санітарні лікарі та їх заступники, інші працівники державної санітарно-епідеміологічної служби України, уповноважені здійснювати державний санітарно-епідеміологічний нагляд згідно з законом.

Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює головний державний санітарний лікар України, яким за посадою є перший заступник керівника центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я. Призначення на посаду і звільнення з посади головного державного санітарного лікаря України здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Керівництво державною санітарно-епідеміологічною службою здійснюють:

- Автономної Республіки Крим - головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, який призначається на посаду та звільняється з посади наказом головного державного санітарного лікаря України;

- області, міст Києва і Севастополя -головний державний санітарний лікар відповідної адміністративної території, який призначається на посаду та звільняється з посади наказом головного державного санітарного лікаря України;

- на водному, залізничному, повітряному транспорті - головний державний санітарний лікар відповідного виду транспорту, який призначається на посаду і звільняється з посади наказом головного державного санітарного лікаря України;

- в районі, місті, районі в місті — головний державний санітарний лікар відповідної адміністративної території, який призначається на посаду і звільняється з посади наказом відповідно головного державного санітарного лікаря Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя за погодженням з головним державним санітарним лікарем України;

- на лінійних підрозділах та об'єктах транспорту - головні державні санітарні лікарі (організація державної санітарно-епідеміологічної служби на водному, залізничному, повітряному транспорті забезпечується за лінійним принципом);

- на об'єктах з особливим режимом роботи — головні державні санітарні лікарі цих об'єктів;

- в галузі оборони, внутрішніх справ, у справах охорони державного кордону, з питань виконання покарань, Державного управління справами, Служби безпеки України - головні державні санітарні лікарі відповідного державного органу.

Головний державний санітарний лікар України:

- затверджує державні санітарні норми, регламенти використання небезпечних факторів, гранично допустимі концентрації, орієнтовно безпечні рівні хімічних і біологічних чинників у харчових продуктах, предметах та виробах, у воді, повітрі, ґрунті, а також встановлює норми радіаційної безпеки та допустимі рівні впливу на людину інших фізичних факторів;

- застосовує передбачені законодавством заходи для припинення порушень санітарного законодавства;

- погоджує методи контролю і випробувань продукції щодо її безпеки для здоров'я і життя населення;

- погоджує інструкції (правила) використання продукції підвищеної небезпеки;

- погоджує перелік установ, організацій, закладів, яким надається право випробування продукції на відповідність вимогам безпеки для здоров'я;

- здійснює інші повноваження відповідно до закону.

Повноваження керівників відповідних органів, установ, закладів, лікарів-гігієністів, лікарів-епідеміологів, помічників лікарів визначаються законодавством.

Посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби України самостійно приймають в межах своїх повноважень рішення і несуть відповідальність згідно із законодавством за протиправні дії або бездіяльність; здійснюють свої повноваження на відповідних адміністративних територіях, водному, залізничному та повітряному транспорті, об'єктах з особливим режимом роботи, а посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби Міноборони, МВС, СБУ, Адміністрації Держприкордонслужби, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державного управління справами - на підпорядкованих їм територіях, об'єктах, у частинах і підрозділах.

Головний державний лікар України, його заступники, головні санітарні лікарі відповідних органів, установ, закладів державної санітарно-епідеміологічної служби та їх заступники, а також лікарі-гігієністи, лікарі-епідеміологи мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення, що передбачені цією статтею. Конкретний склад адміністративних правопорушень, справи про які розглядають ці посадові особи, сформульований у ст. 42,ч. 2 ст. 41, ст. 78, ст. 80-83, ст. 90^і, ст. 95, ст. 167, ст. 168', ст. 170^і, ст. 88" КпАП.

Стаття 237.

[Статтю 237 виключено згідно із Законом України № 352-XIV від 23.12.98 p.]

Стаття 238. Органи державного ветеринарного контролю

Органи державного ветеринарного контролю розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушеннями правил щодо карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог (стаття 107).

Від імені органів державного ветеринарного контролю розглядають справи про адміністративні правопорушення і накладають адміністративні стягнення:

1) головний державний інспектор ветеринарної медицини України та його заступники - штраф на громадян до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, на посадових осіб - до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[У пункт І частини другої статті 238 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

2) головні державні інспектори ветеринарної медицини Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, головний державний інспектор ветеринарної медицини на транспорті і державному кордоні та їх заступники - штраф на громадян до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, на посадових осіб - до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[У пункт 2 частини другої статті 238 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

3) головні державні інспектори ветеринарної медицини міст, районів, районів у містах, залізниць, транспортних і прикордонних пунктів - штраф на громадян до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, на посадових осіб -до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[У пункт 3 частини другої статті 238 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У пункт 3 частини другої статті 238 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-Швід 05.04.2001 p.]

4) завідуючі дільничними лікарнями державної ветеринарної медицини, дільницями ветеринарної медицини, начальники ветеринарного нагляду на дезинфекційно-промивальних станціях і пунктах, завідуючі лабораторіями ветеринарно-санітарної експертизи на ринках - штраф на громадян до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, на посадових осіб - до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У пункт 4 частини другої статті 238 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У пункт 4 частини другої статті 238 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-Ш від 05.04.2001 p.]

посадовими особами органів державної ветеринарної медицини штраф може стягуватися на місці з громадян до половини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, із посадових осіб - до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину третю статті 238 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У статтю 238 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР №2010-ХІ від 03.04.86 р.; Законом України № 4045-ХП від 25.02.94 p.]

Державний ветеринарно-санітарний контроль - перевірка лікарями державних органів ветеринарної медицини додержання ветеринарно-санітарних вимог, встановлених законодавством, у процесі виробництва, заготівлі, зберігання, транспортування, реалізації, у тому числі експорту, імпорту, продукції тваринного, а на ринках і рослинного походження, ветеринарних лікарських засобів, готових кормів, кормових добавок та засобів ветеринарної медицини, а також під час будівництва, реконструкції, модернізації та введення в експлуатацію підприємств чи окремих потужностей з виробництва, зберігання, реалізації продукції тваринного походження та ветеринарних препаратів, Органи державного ветеринарного контролю діють на підставі Закону України «Про ветеринарну медицину» від 25.06.1992 p., Положення про Державний департамент ветеринарної медицини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2001 р. за № 641 та інших нормативних актів.

Державний ветеринарно-санітарний нагляд здійснюється Головним державним інспектором ветеринарної медицини України, його заступниками, головними державними інспекторами ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, міст, районів, їх заступниками, головними державними інспекторами ветеринарної медицини регіональних служб державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, їх заступниками та державними інспекторами ветеринарної медицини.

Державний інспектор ветеринарної медицини — лікар ветеринарної медицини, функціями якого за посадою в державному органі чи установі ветеринарної медицини є здійснення контролю та нагляду за додержанням ветеринарно-санітарних вимог, встановлених законодавством (офіційний лікар ветеринарної медицини

Державний департамент ветеринарної медицини (Держветмедицини) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінагрополітики і йому п і дпоря дковується.

Державний департамент ветеринарної медицини, його територіальні органи і регіональні служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті становлять єдину систему державних органів ветеринарної медицини.

Держветмедицини очолює голова, який є одночасно Головним державним інспектором ветеринарної медицини України. Він призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра аграрної політики.

Державний департамент ветеринарної медицини для виконання покладених на нього завдань утворює відповідні територіальні органи і регіональні служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті

Начальники територіальних органів Державного департаменту ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, області, міста, району і регіональних служб державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, їх заступники одночасно є за посадою відповідно головними державними інспекторами ветеринарної медицини та заступниками головних державних інспекторів ветеринарної медицини зазначених регіонів, а спеціалісти ветеринарної медицини Департаменту, його територіальних органів і регіональних служб державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті одночасно є за посадою державними інспекторами ветеринарної медицини.

Посадові особи, які здійснюють державний ветеринарно-санітарний контроль, мають право:

- перевіряти додержання суб'єктами господарювання ветеринарно-санітарних правил транспортування об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду і вимог щодо оформлення ветеринарних документів;

- перевіряти якість та безпеку продукції тваринного походження на всіх стадіях виробництва, її відповідність вимогам, визначеним законодавством;

- проводити відбір проб продукції тваринного походження для ветеринарно-санітарної експертизи;

- брати участь у проведенні оцінки зразків нових видів продукції тваринного походження та інших об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду з метою додержання ветеринарно-санітарних вимог і норм якості;

- перевіряти санітарний стан виробничих приміщень та умов зберігання продукції тваринного походження;

- перевіряти якість та безпеку виготовлення, умови зберігання та реалізації ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок, засобів ветеринарної медицини;

- перевіряти експортні, імпортні, транзитні об'єкти державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду.

Зазначені посадові особи та завідуючі дільничними лікарнями державної ветеринарної медицини, дільницями ветеринарної медицини, начальники ветеринарного нагляду на дезинфікційно-промивальних станціях і пунктах, завідуючі лабораторіями ветеринарно-санітарної експертизи на ринках мають право від імені органів державного ветеринарного контролю розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням правил щодо карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог.

Стаття 238¹. Органи земельних ресурсів

Органи земельних ресурсів розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням законодавства в галузі використання і охорони земель та порядку регулювання земельних відносин (статті 52, 53, 53¹, 53², 54, 55, 56,188⁵ цього Кодексу).

Від імені органів, зазначених у цій статті, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: Голова Державного комітету України по земельних ресурсах та його заступники, Голова Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим та його заступники, начальники обласних, Київського та Севастопольського міських головних управлінь та їх заступники, начальники міських (міст обласного та районного підпорядкування), районних управлінь (відділів) земельних ресурсів та їх заступники, інженери-землевпорядники сіл і селищ.

[Кодекс доповнено статтею 238' згідно із Законом України № 2977-ХП від 03.02.93 p.]

[Статтю 238' викладено у новій редакції згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 р.]

[У статтю 238' внесено зміни та доповнення згідно із Законом України № 1377-IVвід 11.12.2003 p.]

Використання і охорона земель підлягають державному контролю. Основними принципами здійснення державного контролю за використанням та охороною земель є:

- забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України;

- забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель;

- запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення;

- забезпечення додержання власниками землі та землекористувачами стандартів і нормативів у сфері охорони та використання земель, запобігання забрудненню земель та зниженню родючості ґрунтів, погіршенню стану рослинного і тваринного світу, водних та інших природних ресурсів.

Державний контроль у галузі використання і охорони земель здійснюється відповідно до ЗУ «Про охорону земель» від 19. 06. 2003 p., Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25. 06. 1991 p., Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19. 06. 2003 p., Земельного Кодексу, Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах, затвердженого Указом Президента України від 14.08.2000 p., Указу Президента України «Про створення єдиної системи державних органів земельних ресурсів» від 06. 01. 1996 р. та інших нормативно-правових актів.

До системи державних органів земельних ресурсів належить:

- Державний комітет України по земельних ресурсах;

- Державний комітет Автономної Республіки Крим з земельних ресурсах і єдиному кадастру;

- обласні, Київські та Севастопольські міські управління;

- районні відділи, міські (міст обласного та районного підпорядкування) управління (відділи) земельних ресурсів;

- інженери-землевпорядники сіл і селищ.

Державний комітет України з земельних ресурсів (Держкомзем України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України

Основними завданнями Держкомзему України є: підготовка пропозицій щодо формування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру та забезпечення її реалізації; координація проведення земельної реформи в Україні; здійснення державного контролю за використанням та охороною земель; організація і забезпечення ведення державного земельного кадастру, здійснення землеустрою; розроблення та участь у реалізації державних, галузевих і регіональних програм з питань регулювання земельних відносин, раціонального використання, охорони та моніторингу земель, відновлення родючості грунтів, ведення державного земельного кадастру.

Держкомзем України здійснює свої повноваження безпосередньо та через єдину систему державних органів земельних ресурсів. Держкомзем України очолює Голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України в установленому законодавством порядку.

Голова Держкомзему України є головним державним інспектором України з використання та охорони земель.

Державний комітет Автономної Республіки Крим з земельних ресурсів і єдиного кадастру очолює Голова.

Обласні, Київські та Севастопольські міські управління та районні відділи, міські (міст обласного та районного підпорядкування) управління (відділи) земельних ресурсів очолюють відповідні начальники. У селах і селищах функції державного органу земельних ресурсів виконують інженери-землевпорядники.

Посадові особи органів, що становлять систему державних органів земельних ресурсів мають право від їх імені розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням законодавства в галузі використання і охорони земель та порядку регулювання земельних відносин.

Стаття 238². Органи Державної служби з карантину рослин України

[Назву статті 238^і викладено у новій редакції згідно із Законом України № 956-V від 19.04.2007 р.]

Органи Державної служби з карантину рослин України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням вимог щодо виконання фітосанітарних заходів (стаття 105), ввезенням в Україну, вивезенням з України, транзитом через її територію, вивезенням з карантинних зон або ввезенням до них об'єктів регулювання, які не пройшли фітосанітарного контролю (стаття 106), невиконанням законних вимог посадових осіб органів Державної служби з карантину рослин України (стаття 188²⁶).

[Частину першу статті 238^і викладено у новій редакції згідно із Законом України № 956-V від 19.04.2007 p.]

Від імені органів, зазначених у цій статті, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

1) начальник Головної державної інспекції з карантину рослин України

- Головний державний інспектор з карантину рослин України та його заступники - штраф на громадян до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб-до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[У пункт 1 частини другої статті 238² внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

2) головні державні інспектори з карантину рослин Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя та їх заступники - штраф на громадян до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб-до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[У пункт 2 частини другої статті 238² внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У пункт 2 частини другої статті 238^і внесено зміни згідно із Законом України № 956-V від 19.04.2007 p.]

3) державні інспектори з карантину рослин - штраф на громадян до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових
осіб - до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У пункт 3 частини другої статті 238^і внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[Кодекс доповнено статтею 238^і згідно із Законом України № 4044-ХІІ від 25.12.94 p.]

Органи державної служби з карантину рослин діють .на підставі Закону України «Про карантин рослин» від 08.07.2004 p., Положення про Державну службу з карантину рослин України, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 08.05.2007
№ 310, інших нормативно-правових актів. Державна служба з карантину рослин України відповідно до Закону України «Про карантин рослин» здійснює державне управління у сфері карантину рослин.

Державна служба з карантину рослин України включає: Головну державну інспекцію з карантину рослин України, що знаходиться у сфері управління центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики і підпорядковується йому; Центральну науково-дослідну карантинну лабораторію, яка знаходиться у віданні Головної державної інспекції з карантину рослин України; державні інспекції з карантину рослин Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (далі - органи Державної служби з карантину рослин); пункти карантину рослин у районах, морських, річкових портах (на пристанях), на відповідних залізничних станціях, в аеропортах (на аеродромах), на підприємствах поштового зв'язку, шосейних шляхах, автовокзалах, автостанціях, пунктах пропуску на державному кордоні України, зональні, обласні та міські карантинні лабораторії.

У разі необхідності пункти карантину рослин можуть створюватись і на інших об'єктах, діяльність яких пов'язана із заготівлею, вивезенням, ввезенням, транспортуванням, реалізацією і використанням об'єктів регулювання.

Головна державна інспекція з карантину рослин України та її керівник — Головний державний інспектор з карантину рослин України (за посадою) є представниками України у Раді Європейської і Середземноморської організації захисту рослин (ЕРРО).

Основними завданнями Державної служби з карантину рослин України є: охорона території України від занесення регульованих шкідливих організмів; виявлення, локалізація і ліквідація регульованих шкідливих організмів; запобігання проникненню регульованих шкідливих організмів у зони, вільні від таких регульованих шкідливих організмів на території України; здійснення державного контролю за дотриманням карантинного режиму і проведенням заходів з карантину рослин при вирощуванні, заготівлі, вивезенні, ввезенні, транспортуванні, зберіганні, переробці, реалізації та використанні об'єктів регулювання; реєстрація осіб, які здійснюють господарську діяльність, пов'язану з виробництвом та обігом об'єктів регулювання.

Головна державна інспекція з карантину рослин України відповідно до повноважень: визначає відповідно до закону порядок ввезення, вивезення та використання рослин і рослинних продуктів, у тому числі за погодженням з карантинними службами інших держав відповідно до міжнародних договорів України; вивчає видовий склад, біологію та екологію регульованих шкідливих організмів, розробляє прогноз їх поширення з метою запобігання занесенню та/або поширенню; розробляє проекти нормативно-правових актів у сфері карантину рослин; веде бази даних та інформує громадськість та заінтересованих партнерів про виявлення, наявність, поширення, локалізацію та за необхідності ліквідацію регульованих шкідливих організмів; проводить інспектування та фітосанітарну експертизу об'єктів регулювання; здійснює державний контроль за виконанням фітосанітарних заходів; видає відповідно до закону карантинні дозволи; здійснює координацію моніторингу, виявлення та ідентифікацію регульованих шкідливих організмів в Україні; готує перелік регульованих шкідливих організмів; готує перелік об'єктів регулювання; здійснює контроль за використанням біологічних контрольних організмів; вносить подання до Кабінету Міністрів України про запровадження або скасування карантинного режиму; проводить науково-дослідні роботи у сфері карантину рослин; здійснює контроль за проведенням фумігації (знезараження) особами об'єктів регулювання, які переміщуються через державний кордон України та/або кордони карантинних зон; призначає і звільняє з посад керівників (їх заступників) органів Державної служби з карантину рослин; представляє Україну в міжнародних організаціях відповідно до встановленого законом порядку; проводить спеціальні дослідження спільно з національними організаціями з карантину та захисту рослин інших країн щодо оцінки відповідності (невідповідності) об'єктів регулювання фітосанітарним правилам; надає повідомлення заінтересованим партнерам про фітосанітарні заборони чи обмеження; встановлює спеціально визначений відсоток вантажів, які підлягають вибірковому фітосанітарному прикордонному контролю; веде загальнодержавний реєстр осіб, які здійснюють господарську діяльність, пов'язану з виробництвом та обігом об'єктів регулювання; надає відповіді на запити стосовно фітосанітарних заходів.

Органи Державної служби з карантину рослин здійснюють: видачу фітосанітарних та карантинних сертифікатів на рослини, продукти рослинного походження та інші об'єкти регулювання; інспектування та проведення фітосанітарної експертизи рослин, продуктів рослинного походження та інших об'єктів регулювання, що переміщуються територією України, через державний кордон України та карантинні зони (у тому числі тих, що надходять у багажі, поштових відправленнях і ручній поклажі пасажирів); реєстрацію осіб, які здійснюють господарську діяльність, пов'язану з виробництвом та обігом об'єктів регулювання; організацію та контроль за проведенням обробки і фумігації (знезараження) рослин, продуктів рослинного походження та інших об'єктів регулювання, які переміщуються через державний кордон України та карантинні зони; державний контроль за проведенням фітосанітарних заходів, що застосовуються до карантинних організмів відповідно до закону та міжнародних договорів України; організацію і проведення систематичних обстежень земель сільськогосподарського призначення і земель лісового фонду, пунктів карантину рослин та прилеглої до них території, місць обігу рослин, продуктів рослинного походження та інших об'єктів регулювання; державний контроль за діяльністю розсадників, державних сортодільниць, оранжерей і теплиць, діяльність яких пов'язана з обігом рослин, насіння і садивного матеріалу; державний контроль за виробництвом та обігом рослин, продуктів рослинного походження та інших об'єктів регулювання; вжиття відповідно до законодавства термінових заходів для локалізації та ліквідації карантинних організмів, запобігання їх поширенню; термінові заходи для локалізації та/або ліквідації карантинних організмів; поширення інформації у сфері карантину рослин серед осіб; поширення інформації та за необхідності запровадження навчання виробників рослин, продуктів рослинного походження та інших об'єктів регулювання стосовно ідентифікації відповідних карантинних організмів; внесення подань до відповідних державних адміністрацій про запровадження та скасування карантинного режиму.

Головним державним інспектором з карантину рослин України є керівник Головної державної інспекції з карантину рослин України, який призначається і звільняється з посади центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики. Керівник Головної державної інспекції з карантину рослин України має заступників, у тому числі одного першого, які призначаються і звільняються з посади за поданням керівника Головної державної інспекції з карантину рослин України центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики. Керівники (їх заступники) органів Державної служби з карантину рослин призначаються і звільняються з посади керівником Головної державної інспекції з карантину рослин України. Керівники органів Державної служби з карантину рослин є головними державними інспекторами з карантину рослин відповідно Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Завідувач Центральної науково-дослідної карантинної лабораторії призначається та звільняється з посади керівником Головної державної інспекції з карантину рослин України.

Головні спеціалісти органів Державної служби з карантину рослин, завідувачі зональними, обласними та міськими карантинними лабораторіями, пунктами карантину рослин у районах, у морських, річкових портах (на пристанях), на відповідних залізничних станціях, в аеропортах (на аеродромах), на підприємствах поштового зв'язку, автомобільних шляхах сполучення, автовокзалах, автостанціях, ринках, пунктах пропуску на державному кордоні України, митницях призначаються і звільняються з посади керівником Головної державної інспекції з карантину рослин України.

Головний державний інспектор з карантину рослин України, Головний державний інспектор з карантину рослин Автономної Республіки Крим, головні державні інспектори з карантину рослин областей, міст Києва і Севастополя очолюють відповідну інспекцію з карантину рослин, здійснюють державний контроль за додержанням законодавства у сфері карантину рослин.

Державні інспектори з карантину рослин у межах своїх повноважень мають право: проводити фітосанітарні процедури до об'єктів регулювання; затримувати об'єкти регулювання для інспектування та фітосанітарної експертизи, якщо вони переміщуються без відповідних фітосанітарних документів або не відповідають фітосанітарним вимогам; здійснювати державний контроль та нагляд, інспектування та моніторинг відповідної території, об'єктів регулювання; отримувати інформацію, необхідну для здійснення повноважень відповідно до закону; проводити відбір зразків з партії рослин і рослинних продуктів для проведення фітосанітарної експертизи відповідно до закону; видавати в межах своїх повноважень розпорядження, що підлягають обов'язковому виконанню, на здійснення фітосанітарних заходів; надавати висновки органам страхування щодо завданих збитків внаслідок ліквідації карантинних організмів; накладати у порядку, встановленому законом, адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства про карантин рослин; безперешкодного доступу до потужностей (об'єктів) виробництва та обігу об'єктів регулювання рослин за наявності підстав для проведення перевірок, визначених Законом України «Про карантин рослин» та іншими законами України.

Рішення державного інспектора з карантину рослин, прийняте в межах його повноважень, щодо заборони вирощування, вивезення, ввезення, транспортування (зокрема під час експорту, імпорту, транзиту або внутрішніх перевезень), зберігання, реалізації чи використання підкарантинних матеріалів є обов'язковим для виконання всіма юридичними та фізичними особами.

Стаття 238³. Органи державного контролю в галузі насінництва та розсадництва

Органи державного контролю в галузі насінництва та розсадництва розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням порядку та умов ведення насінництва та розсадництва (стаття 104¹).

Від імені органів державного контролю в галузі насінництва та розсадництва розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

1) Головний державний інспектор України з насінництва - начальник Української державної насіннєвої інспекції, державний інспектор України з розсадництва - начальник Української державної помологічно-ампелографічної інспекції, Головний державний інспектор України з квітково-декоративного насінництва та розсадництва - начальник Української державної квітково-декоративної насіннєвої інспекції, Головний державний інспектор України з лісового насінництва - начальник Української державної лісонасіннєвої інспекції - штраф на громадян до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) головні державні інспектори з насінництва Автономної Республіки Крим, областей, районів і міст, головні державні інспектори з лісового насінництва - начальники зональних лісонасіннєвих інспекцій - штраф на громадян до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) державні інспектори з насінництва державних насіннєвих інспекцій, державні інспектори з розсадництва державноїпомологічно-ампелографічної інспекції, державні інспектори з квітково-декоративного насінництва та розсадництва державної квітково-декоративної насіннєвої інспекції, державні інспектори з лісового насінництва державних лісонасіннєвих інспекцій - штраф на громадян до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 238^ізгідно із Законом України№ 1228-XIVвід 17.11.99 р] [Статтю 238³ викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1805-IV від 17.06.2004 p.]

Насінництво та розсадництво - галузь рослинництва, що займається розмноженням відповідно насіння і садивного матеріалу, збереженням і поліпшенням їх сортових, посівних і врожайних якостей (властивостей), а також здійснює сортовий та насіннєвий контроль. До об'єктів насінництва та розсадництва згідно з законом належать: сорт рослин (клон, лінія, гібрид, популяція, сортосуміш); насіння і садівний матеріал; насінницькі посіви та насадження.

Органи державного контролю в галузі насінництва та розсадництва здійснюють свою діяльність на підставі ЗУ «Про насіння і садивний матеріал» від 26.12.2002 p., Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» від 21.04.1993 p., Положення про Українську державну насіннєву інспекцію, затверджене наказом Міністерства аграрної політики України від 23.03.2004 р. за № 97 та інших нормативно-правових актів.

Органом, що здійснює державний контроль у насінництві, є Українська державна насіннєва інспекція Міністерства аграрної політики України (Укрдержнасінінспекція). За організаційно-правовою формою Укрдержнасінінспекція є установою.

Державний контроль у насінництві та розсадництві здійснюють Українська державна насіннєва інспекція, Державна насіннєва інспекція Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, міжрайонні державні насіннєві інспекції, Українська державна помологічно-ампелографічна інспекція, Українська державна лісонасіннєва інспекція, державні зональні лісонасіннєві інспекції, Українська державна квітково-декоративна насіннєва інспекція.

Укрдержнасінінспекцію очолює начальник, який за посадою є Головним державним інспектором України з насінництва. Він призначається на посаду і звільняється з посади керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики. Укрдержнасінінспекція та її начальник є повноважними представниками Кабінету Міністрів України у Міжнародній асоціації з контролю за якістю насіння (ІСТА).

Начальник Державної насіннєвої інспекції Автономної Республіки Крим - Головний державний інспектор з насінництва Автономної Республіки Крим і начальники обласних державних насіннєвих інспекцій - головні державні інспектори з насінництва областей призначаються на посаду і звільняються з посади начальником Укрдержнасінінспекції - Головним державним інспектором України з насінництва.

Начальники районних, міських, міжрайонних державних насіннєвих інспекцій - головні державні інспектори з насінництва району призначаються на посаду і звільняються з посади начальником Державної насіннєвої інспекції Автономної Республіки Крим - Головним державним інспектором з насінництва Автономної Республіки Крим, начальниками обласних державних насіннєвих інспекцій - головними державними інспекторами з насінництва областей.

Державними інспекторами України з насінництва є: головні та провідні спеціалісти Укрдержнасінінспекції, а також заступники начальника Укрдержнасінінспекції -начальник відділу насіннєвого контролю та начальник відділу аналітичної роботи і метрологічного забезпечення.

На посадових осіб, яким надано повноваження державних інспекторів з насінництва, поширюється дія Закону України «Про державну службу».

Укрдержнасінінспекція та державні насіннєві інспекції на місцях здійснюють державний контроль за діяльністю суб'єктів усіх форм власності і господарювання у сфері насінництва, які займаються виробництвом, заготівлею, обробкою, зберіганням, реалізацією і використанням насіння та садивного матеріалу сільськогосподарських рослин щодо додержання ними методичних і технологічних вимог із забезпечення сортової чистоти, біологічних і урожайних властивостей сорту та посівних якостей насіння і садивного матеріалу, за веденням документації сортових посівів, документації насіннєвого фонду, ділянок гібридизації насіння і садивного матеріалу, за правильним відбором проб на визначення посівних якостей насіння і садивного матеріалу для власних потреб виробника, за оформленням документів про сортові, гібридні та посівні якості насіння і садивного матеріалу, за введенням насіння і садивного матеріалу в обіг.

Головний державний інспектор України, головні державні інспектори Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст та державні інспектори з насінництва та розсадництва, здійснюючи контроль за додержанням вимог законодавства про насінництво і випробування сортів рослин, у межах своїх повноважень мають право:

- контролювати додержання суб'єктами насінництва і розсадництва незалежно від форм власності методичних і технологічних вимог;

- давати обов'язкові для виконання суб'єктами насінництва та розсадництва вказівки щодо усунення порушень у порядку ведення насінництва і розсадництва та визначати термін усунення виявлених порушень;

- безперешкодного доступу в будь-яке місце вирощування, оброблення і зберігання насіння і садивного матеріалу;

- знайомитися з документацією з насінництва та розсадництва, відкривати будь-яку упаковку насіння і садивного матеріалу для відбирання контрольних проб;

- накладати на винних осіб адміністративні стягнення за порушення вимог законодавства;

- призупиняти або забороняти реалізацію будь-якого насіння і садивного матеріалу, якщо під час перевірки виявлено невідповідність їх якісних показників нормативним документам;

- порушувати клопотання про позбавлення права на виробництво та реалізацію насіння і садивного матеріалу у разі систематичного порушення закону, інших нормативних актів чи нормативних документів у насінництві та розсадництві;

- виконувати інші повноваження, встановлені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики України.

Право видачі документів про якість насіння і садивного матеріалу сільськогосподарських рослин для всіх видів використання і при експортно-імпортних операціях надається лише державним насіннєвим інспекціям.

Розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням порядку та умов ведення насінництва та розсадництва, мають право посадові особи, зазначені у цій статті.

Стаття 238⁴. Спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері захисту рослин

Спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері захисту рослин розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням законодавства про захист рослин (стаття 83^і), а також щодо невиконання законних вимог посадових осіб спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері захисту рослин (стаття 188¹²).

1) Головний державний інспектор захисту рослин України і його заступники - штраф на громадян до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб -до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) головні державні інспектори захисту рослин Автономної Республіки Крим, областей та їх заступники - штраф на громадян до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) головні державні інспектори захисту рослин районів - штраф на громадян до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Частину другу статті 238⁴ викладено у новій редакції згідно із Законом України № 736-Увід 14.03.2007 p.]

[Кодекс доповнено статтею 238⁴ згідно із Законом України № 1368-XIV від ЛОЇ.2000 p.]

Відповідальність за порушення законодавства про захист рослин несуть особи, винні у:

- поширенні шкідливих організмів внаслідок порушення технології вирощування рослин сільськогосподарського та іншого призначення;

- екологічно не обгрунтованому здійсненні захисту рослин;

- недодержанні вимог нормативно-правових актів з питань захисту рослин, що призвело до пошкодження, погіршення стану рослин та якості продукції рослинного походження, а також забруднення довкілля;

- неповідомленні (приховуванні) або наданні неправдивої інформації про загрозу посівам, деревним насадженням, іншій рослинності відкритого та закритого ґрунту, а також продукції рослинного походження від шкідливих оргаьізмів;

- завезенні на територію України та реалізації засобів захисту рослин, а також речовин і сировини для їх виготовлення, що не пройшли державних випробувань і реєстрації;

- ухиленні від пред'явлення або непред'явленні засобів захисту рослин для проведення їх огляду, досліджень;

- невиконанні законних вимог посадових осіб, які здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист рослин.

Спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері захисту рослин діють відповідно до Закону України «Про захист рослин» від 14.10.1998 p., «Про внесення змін до деяких законів України щодо пестицидів і агрохімікатів» від 18.03.2004 р. та інших нормативно-правових актів.

До системи спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері захисту рослин входить:

- Головна державна інспекція захисту рослин, що діє у складі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики і підпорядковується йому;

- державні станції захисту рослин Автономної Республіки Крим, областей і районів.

Начальник Головної державної інспекції захисту рослин одночасно за посадою є Головним державним інспектором захисту рослин України, а його заступники - заступниками Головного державного інспектора захисту рослин України. Начальники державних станцій захисту рослин одночасно за посадою є головними державними інспекторами захисту рослин Автономної Республіки Крим, області, району, а їх заступники - заступниками головних державних інспекторів захисту рослин Автономної Республіки Крим, області, району.

У містах та інших населених пунктах, на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, у лісопаркових частинах зелених зон, захисних лісових насадженнях у смугах відводу залізниць та автомобільних доріг захист рослин здійснюють підрозділи захисту рослин підприємств, установ та організацій, у власності чи користуванні яких вони знаходяться.

До компетенції Головної державної інспекції захисту рослин спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики належить:

- керівництво державними станціями захисту рослин Автономної Республіки Крим, областей і районів, спеціалізованими територіальними лабораторіями;

- участь у розробленні загальнодержавних і міждержавних цільових програм захисту рослин;

- організація розроблення та здійснення регіональних цільових програм захисту рослин;

- впровадження інтегрованої системи захисту рослин;

- визначення асортименту та обсягів виробництва засобів захисту рослин вітчизняною промисловістю, координація закупівлі їх за імпортом;

- організація та здійснення державного контролю за своєчасним проведенням підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та громадянами заходів щодо захисту рослин, додержанням регламентів застосування засобів захисту рослин;

- погодження асортименту засобів захисту рослин, технічних умов їх виробництва і застосування, плану державних випробувань і реєстрації засобів захисту рослин, переліку пестицидів, дозволених до використання в Україні, асортименту пестицидів, що завозяться в Україну, а також ліцензування діяльності, пов'язаної з їх виробництвом та реалізацією;

- організація впровадження у практику захисту рослин досягнень науки, техніки та екологічно безпечних для людини і довкілля методів та заходів щодо захисту рослин;

- забезпечення аналітичних досліджень щодо відповідності вимогам сертифікатів якості засобів захисту рослин, у тому числі пестицидів, які завозяться в Україну, а також додержання регламентів їх застосування;

- виконання інших заходів щодо захисту рослин згідно з законодавством.

Нормативно-правові акти з питань захисту рослин, видані Головною державною інспекцією захисту рослин у межах його компетенції, є обов'язковими для виконання юридичними та фізичними особами.

Посадові особи спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері захисту рослин мають право:

- вимагати від підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян, діяльність яких пов'язана із захистом рослин, додержання законодавства про захист рослин;

- відвідувати підприємства, установи, організації усіх форм власності, діяльність яких пов'язана з користуванням землею, лісом, водними об'єктами, вирощуванням рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних і лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого грунту, а також реалізацією, переробкою, зберіганням і використанням рослин та продукції рослинного
походження, з метою перевірки додержання законодавства про захист рослин та відбирати зразки ґрунту, води, насіння, рослин, продукції рослинного походження та інших матеріалів для проведення фітосанітарної діагностики;

- обмежувати, тимчасово забороняти або припиняти діяльність підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян у разі порушення ними вимог технології та нормативно-правових актів з питань захисту рослин, що можуть спричинити загрозу життю і здоров'ю людей та довкіллю;

- визначати і регулювати обсяги робіт, пов'язаних із захистом рослин, відповідно до фітосанітарного стану;

- забороняти реалізацію засобів захисту рослин, які не відповідають вимогам щодо їх якості;

- одержувати від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян необхідну інформацію з питань захисту рослин;

- давати обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про проведення підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та громадянами профілактичних і винищувальних заходів щодо захисту рослин;

- накладати адміністративні штрафи на осіб, винних у порушенні законодавства про захист рослин.

Сплата штрафу, накладеного за вчинення передбаченого цією статтею правопорушення, не звільняє винних від відшкодування збитків, завданих у зв'язку з невиконанням заходів щодо захисту рослин.