Глава 15 Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління

Стаття 184¹. Неправомірне використання державного майна

Використання посадовою особою в особистих чи інших неслужбових цілях державних коштів, наданих їй у службове користування приміщень, засобів транспорту чи зв'язку, техніки або іншого державного майна, якщо це завдало державі шкоди на суму, що не перевищує п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - тягне за собою накладення штрафу від двох з половиною до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 184' згідно із Законом України № 358/95-ВР від 05.10.95p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері управління державним майном. Зазначені відносини регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про власність» 07.02.1991 р. № 697-XII та іншими нормативно-правовими актами.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у використанні посадовою особою в особистих чи інших неслужбових цілях державних коштів, наданих їй у службове користування приміщень, засобів транспорту чи зв'язку, техніки або іншого державного майна. Невід'ємною ознакою об'єктивної сторони цього правопорушення є розмір спричиненої шкоди: вона не повинна перевищувати п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Правопорушення може вчинюватися шляхом різноманітних діянь: незаконного здавання в оренду службових приміщень, використання транспортних чи технічних засобів для зайняття підприємницькою діяльністю, використання засобів зв'язку для особистих розмов, вартість яких знаходиться у межах визначеного у диспозиції статтею, розміру шкоди, тощо. Правопорушення, передбачене коментованою статей необхідно відмежовувати від злочину, передбаченого ст. 191 Кримінального кодексу України, яка встановлює кримінальну відповідальність за привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого умислу.

Суб'єктом правопорушення можуть бути лише посадові особи державних підприємств, установ, організацій.

Стаття 184². Порушення порядку або строків подання інформації про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків

Порушення посадовими особами порядку або строків подання інформації про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків, для централізованого обліку - тягнуть за собою накладення штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 184² згідно із Законом України № 2 W/98-BP від 24.03.98 р.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері надання інформації для   централізованого   обліку.   Стаття   214   Сімейного   кодексу   України   встановлює, що керівники закладів, у яких перебувають діти, які можуть бути усиновлені, а також службові особи органів опіки та піклування, які мають відомості про дітей, позбавлених батьківського піклування, зобов'язані протягом семи днів подати інформацію про них до відповідних відділів та управлінь районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах рад. Районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах рад, якщо не виявилося осіб, які бажали б усиновити дитину або взяти її під опіку чи піклування, протягом одного місяця від дня надходження відомостей про них зобов'язані подати відповідну інформацію до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, якщо не виявилося осіб, які бажали б усиновити дитину або взяти її під опіку чи піклування, протягом одного місяця від дня надходження інформації про дітей, які можуть бути усиновлені, передають її для централізованого обліку до Центру з усиновлення дітей при спеціально уповноваженому центральному органові виконавчої влади в галузі освіти. Отже, зазначені заходи спрямовані на захист прав дітей - сиріт і дітей, які залишилися без опіку (піклування) батьків.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні посадовими особами порядку або строків подання інформації про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків, для централізованого обліку. Діяння може вчинюватися як шляхом активних дій, так і шляхом бездіяльності.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктом правопорушення є посадові особи закладів, в яких знаходяться діти без піклування батьків, а також органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Стаття 185. Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця

[Назву статті 185 доповнено згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.]

Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, а також вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку - тягне за собою накладення штрафу від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, а в разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недостатнім, -адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб.

[У статтю 185 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Українсько'/ РСР № 6347-Х! від 03.08.88 p., № 647-Х1І від 18.01.91 p.; Законом України № 388/96-ВР від 02.10.96p.]

[У статтю 185 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.] [Статтю 185 доповнено згідно із Законом України № 2342-1/1 від 05.04.2001 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення громадського порядку та суспільної безпеки, також у сфері державного управління.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у злісній непокорі законному розпорядженню або вимозі  працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, а також вчинення таких самих дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку. Права працівника міліції встановлено у ст. 11 Закону України «Про міліцію», яка, зокрема встановлює право працівника міліції вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці усне попередження особам, які допустили малозначні адміністративні порушення, а в разі невиконання зазначених вимог застосовувати передбачені цим Законом заходи примусу, а також інші права в межах його компетенції. Права членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону визначено у Законі України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22.06.2000 р. № 1835-Ш. Права військовослужбовців у сфері підтримання громадського порядку визначено у Законі України «Про Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України» від 24.03.1999 p. № 55O-XIV. Склад правопорушення є формальним, тобто воно вважається закінченим з моменту виникнення злісної непокори законним розпорядженням або вимогам визначених у диспозиції статті осіб.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб'єктом правопорушення може бути особа, яка досягла 16 років.

Стаття 185¹. Порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій

Порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій - тягне за собою попередження або накладення штрафу від десяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 185' внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У частині першій статті 185^і деякі слова виключено згідно із Законом України № 2635-IVвід 02.06.2005 p.]

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення або організатором зборів, мітингу, вуличного походу, демонстрації, - тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб.

[У частину другу статті 185' внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[Кодекс доповнено статтею 185' згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 6347-XI від 03.08.88 р.]

Стаття 39 Конституції України визначає, що громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Це право є однією з конституційних гарантій права громадянина на свободу свого світогляду і віросповідання, думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір, права на вільний розвиток своєї особистості тощо. При здійсненні цих прав і свобод не повинно бути посягань на права і свободи, честь і гідність інших людей. За Конституцією України (ст. 68) кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України. Проводити збори, мітинги, походи і демонстрації громадяни можуть за умови обов'язкового завчасного сповіщення про це органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування. Таке сповіщення має здійснюватись громадянами через організаторів масових зібрань. Завчасне сповіщення відповідних органів про проведення тих чи інших масових зібрань - це строк від дня такого сповіщення до дати проведення масового зібрання. Тривалість строків завчасного сповіщення має бути у розумних межах і не повинна обмежувати передбаченого ст. 39 Конституції України права громадян на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій. Такі строки мають слугувати гарантією реалізації цього права громадян. Упродовж цього строку зазначені органи мають здійснити і ряд підготовчих заходів, зокрема, для забезпечення безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингу, походу чи демонстрації, підтримання громадського порядку, охорони прав і свобод інших людей. У разі необхідності органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування можуть погоджувати з організаторами масових зібрань дату, час, місце, маршрут, умови, тривалість їх проведення тощо. Строк завчасного сповіщення має бути достатнім і для того, щоб органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування могли визначитися, наскільки проведення таких зібрань відповідає закону, та в разі потреби, згідно з ч. 2 ст. 39 Конституції України, звернутися до суду для вирішення спірних питань.

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення громадського порядку під час проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, полягає у порушенні встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій. Діяння можуть вчинюватися шляхом спричинення шкоди державній або приватній власності, порушення правил громадського порядку, дорожнього руху, тощо. Крім того, правопорушення може вчинюватися і у формі бездіяльності, наприклад, шляхом відмови учасників зазначених заходів розійтися після того, як збори, мітинг, вуличний похід або демонстрація оголошуються закритими.

Частина 2 коментованої статті передбачає посилену адміністративну відповідальність за вчинення повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення дій, визначених у ч. 1, або організатором зборів, мітингу, вуличного походу, демонстрації. Організатором необхідно вважати особу, яка виконує функції з підготовки, своєчасного сповіщення відповідних органів про заплановані заходи та інші організаційно-розпорядницькі функції.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу.

Суб'єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, може бути особа, якій виповнилося 16 років, ч. 2 - 18 років, якщо вона є організатором зборів, мітингу, вуличного походу, демонстрації.

Стаття 185². Створення умов для організації і проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій

Надання посадовими особами для проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій приміщень, транспорту, технічних засобів або створення інших умов для організації і проведення зазначених заходів - тягне за собою накладення штрафу    від   двадцяти   до   ста   неоподатковуваних   мінімумів   доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 185² згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 9082-ХІ від 20.04.90 p.]

[У статтю 185² внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері організації проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (див. коментар до ст. 185^і КпАП).

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у наданні посадовими особами для проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій приміщень, транспорту, технічних засобів або створення інших умов для організації і проведення зазначених заходів. Вирішення відповідно до закону питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів; здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадського порядку віднесено до делегованих повноважень органів місцевого самоврядування, визначених у ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі прямого або непрямого умислу.

Суб'єктом правопорушення можуть бути посадові особи, до компетенції яких належить надання приміщень, транспорту, технічних засобів або створення інших умов для організації та проведення зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій.

Стаття 185³. Прояв неповаги до суду

Неповага до суду, що виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил, -тягнуть за собою накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб.

[У частину першу статті 185³ внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У частину першу статті 185^і внесено зміни згідно із Законом України № 2635-IV від 02.06.2005p.]

Злісне ухилення експерта, перекладача від явки в суд - тягне за собою накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 185^s внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У частину другу статті 185³ внесено зміни згідно із Законом України № 2635-1V від 02.06.2005 p.]

[Кодекс доповнено статтею 185^і згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 9166-ХІ від 04.05.90 p.]

[У статтю 185^і внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 647-Х11 від 18.01.91 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері судоустрою.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає вчиненні таких дій: у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-яких дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил. Кримінально-процесуальний та Цивільний процесуальний кодекси України, Кодекс адміністративного судочинства України та інші правові акти встановлюють певні правила поведінки у суді, які є обов'язковими для всіх учасників судового засідання. Так, ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка встановлює обов'язки присутніх у залі судового засідання, проголошує, що особи, присутні у залі судового засідання, при вході до нього суду та при виході суду повинні встати. Особи, які беруть участь у справі, свідки, експерти, спеціалісти дають пояснення, показання, відповідають на питання та задають питання стоячи і лише після надання їм слова головуючим у судовому засіданні. Постанову суду особи, присутні в залі, заслуховують стоячи. Відступ від цих правил допускається з дозволу головуючого в судовому засіданні. Учасники адміністративного процесу, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, зобов'язані додержуватися в судовому засіданні порядку і беззаперечно підкорятися відповідним розпорядженням головуючого у судовому засіданні. Учасники адміністративного процесу звертаються до судді «Ваша честь». Документи та інші матеріали передаються головуючому в судовому засіданні через судового розпорядника.

Правопорушення передбачене коментованою статтею може вчинюватися шляхом різноманітних дій: у вербальній формі, шляхом жестикуляції, шляхом бездіяльності під час непідкорення вимогам головуючого у судовому засіданні, неявки до суду осіб, які визнані у встановленому законодавством порядку свідками, потерпілими, позивачами або відповідачами, експертами, перекладачами тощо.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктом правопорушення може бути будь-яка особа, яка бере участь у судовому засіданні, або визнана у встановленому законодавством порядку свідками, потерпілими, позивачами або відповідачами, експертами, перекладачами.

Стаття 185⁴. Злісне ухилення свідка, потерпілого, експерта, перекладача від явки до органів досудового слідства або дізнання

[У назву статті 185⁴ внесено зміни згідно із Законом України№ 762-lVeid 15.05.2003 p.]

Злісне ухилення свідка, потерпілого, експерта, перекладача від явки до органів досудового слідства або дізнання - тягне за собою накладення штрафу   від   трьох   до   восьми   неоподатковуваних   мінімумів   доходів громадян.

[Кодекс   доповнено   статтею   185⁴ згідно   з   Указом   Президії  Верховної  Ради УкраїнськоїРСР№ 9166-ХІвід 04.05.90р.]

[У статтю 185⁴ внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 647-XU від 18.01.91 p.]

[У статтю 185⁴ внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 185⁴ внесено зміни згідно із Законом України № 762-IVвід 15.05.2003 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері діяльності органів досудового слідства та дізнання. Зазначені відносини регулюються Кримінально-процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами. Органами досудового   слідства  є  слідчі   прокуратури,   слідчі   органів   внутрішніх   справ,   слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки. Органами дізнання є: міліція; податкова міліція - у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки; органи безпеки - у справах, віднесених законом до їх відання; начальники органів управління Військової служби правопорядку у Збройних силах України та їх заступники з питань провадження дізнання - у справах про злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних сил України та військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, працівниками збройних сил України під час виконання ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини, а командири(начальники) військових частин, з'єднань, начальники військових установ - у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені працівниками збройних Сил України у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини, з'єднання, установи чи на військових об'єктах; командири кораблів - у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями, а також у справах про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил України у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків під час походу за межами України; митні органи - в справах про контрабанду; начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховно-трудових профілакторіїв — у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ; органи державного пожежного нагляду — у справах про пожежі і порушення протипожежних правил; органи прикордонної служби - у справах про порушення державного кордону; капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у злісному ухиленні свідка, потерпілого, експерта, перекладача від явки до органів досудового слідства або дізнання. Злісність в ухиленні від явки, яка є обов'язковою ознакою даного складу, проявляється у навмисному усуненні, неодноразовій відмові від участі у слідчих діях. Факт злісного ухилення повинен підтверджуватись документами, які доказують офіційні виклики осіб, які перераховані у диспозиції цієї статті. Як докази відсутності злісності в ухиленні від явки можуть бути надані різні юридичні документи - лікарняні листи, документи щодо відрядження та ін.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб'єкти правопорушення - особи, які викликані до органів досудового слідства або дізнання як свідки, потерпілих, експертів або перекладачів.

Стаття 185⁵. Перешкодження явці до суду народного засідателя

Перешкодження посадовою особою під будь-яким приводом явці до суду народного засідателя для виконання покладених на нього обов'язків -тягне за собою накладення штрафу від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 185⁵ згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 9166-ХІ від 04.05.90 p.]

[У статтю 185⁵ внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері судочинства. Зазначені відносини регулюються Законом України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 р. № 3018-ІІІ та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ч. З ст.  5  Закону України «Про судоустрій України»  народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Участь народних засідателів і присяжних у здійсненні правосуддя є їхнім громадянським обов'язком.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у створенні посадовою особою під будь-яким приводом перешкод у явці до суду народного засідателя для виконання покладених на нього обов'язків. Це може бути зміна графіка роботи на виробництві, направлення у відрядження, залучення до виконання інших громадських доручень та ін.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення є посадові особи підприємств, організацій та установ усіх форм власності.

Стаття 185⁶. Невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді, подання органу дізнання, слідчого або протесту, припису чи подання прокурора

Залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду чи окремої постанови судді або невжиття заходів до усунення зазначених в них порушень закону, а так само несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу суду чи окрему постанову судді - тягнуть за собою накладення штрафу від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 185⁶ внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Залишення посадовою особою без розгляду подання органу дізнання чи слідчого про усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, або протесту, припису чи подання прокурора, а так само несвоєчасна відповідь на подання, протест чи припис - тягне за собою накладення штрафу від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 185⁶ внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[Кодекс доповнено статтею 185'' згідно з Указом Президії Верховної Ради УкраїнськоїРСР № 9166-ХІвід 04.05.90р.]

[У статтю І85⁶ внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР№ 647-ХПвід 18.01.91 p.; Законами України № 2857-ХП від 15.12.92 р., № 358/95-ВР від 05.10.95p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері судочинства, діяльності органів досудового слідства та прокурорського нагляду.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 1 коментованої статті, полягає у залишенні посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду чи окремої постанови судді або невжитті заходів щодо усунення зазначених в них порушень закону, а так само несвоєчасної відповіді на окрему ухвалу суду чи окрему постанову судді. Відповідно до ст. 23³ Кримінально-процесуального кодексу України суд за наявності на те підстав виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені у справі факти порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину і вимагають вжиття відповідних заходів. Окрему ухвалу (постанову) може бути також винесено при виявленні судом порушень прав громадян та інших порушень закону, допущених при провадженні дізнання, досудового слідства або при розгляді справи нижчестоящим судом. Суд може окремою ухвалою (постановою) довести до відома відповідного підприємства, установи 'або організації виявлення   громадянином   високої свідомості,   мужність   при   виконанні   громадського обов'язку, які сприяли припиненню чи розкриттю злочину. Окрема ухвала (постанова) суду також виноситься, коли у засудженого до позбавлення волі є неповнолітні діти, які залишилися без нагляду і потребують влаштування або встановлення над ними опіки чи піклування. Суд за матеріалами судового розгляду вправі винести окрему ухвалу (постанову) і в інших випадках, якщо визнає це за необхідне. Не пізніше як у місячний строк у окремої ухвали (постанові) має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено суд, що виніс окрему ухвалу (постанову).

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 2 коментованої статті, полягає у залишенні посадовою особою без розгляду подання органу дізнання чи слідчого про усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, або протесту, припису чи подання прокурора, так само у несвоєчасній відповіді на подання, протест чи припис. Відповідно до ст. 23' Кримінально-процесуального кодексу України орган дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів для усунення цих причин і умов. Якщо під час дізнання, досудового слідства або перевірки заяви або повідомлення про злочин відповідно до ч. 4 ст. 97 цього Кодексу, буде встановлено, що в діянні особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, чи в діяннях інших осіб є ознаки дисциплінарного правопорушення або ці особи повинні бути згідно з чинним законодавством притягнуті до матеріальної відповідальності, орган дізнання, слідчий чи прокурор зобов'язані порушити в поданні питання про притягнення цих осіб до дисциплінарної або матеріальної відповідальності. Не пізніш як у місячний строк після подання має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено особу, яка надіслала подання.

Протест, припис та подання прокурора є документами прокурорського реагування, в яких обов'язково зазначається, ким і яке положення закону порушено, в чому полягає порушення та що і в який строк посадова особа або орган мають вжити до його усунення. їх особливості визначено у статтях 21-23 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ. Протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому самому порядку приноситься "протест на незаконні рішення чи дії посадової особи. У протесті прокурор порушують питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей самій строк повідомляється прокурору. У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта. Письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення. Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору. Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищестоящому прокурору, який зобов'язаний розглянути скаргу протягом десяти днів, або до суду-Подання з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють, вносяться прокурором, його заступником у державний орган, громадську організацію   або   посадовій   особі,   які   наділені   повноваженням   усунути   порушення закону, і підлягає невідкладному розгляду. Не пізніш як у місячний строк має бути вжито відповідних заходів до усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомлено прокурору. Колегіальний орган, якому внесено подання, повідомляє про день засідання прокурору, який вправі особисто взяти участь у його розгляді.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктом правопорушення можуть бути посадові особи, яким направлено окрему ухвалу суду чи окрему постанову судді, подання органу дізнання, слідчого або протест, припис чи подання прокурора.

Стаття 185⁷. Публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції чи посадової особи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України

[Назву статті 185⁷ доповнено згідно із Законом України № 743-IV від 15.05.2003 p.]

Публічні заклики в будь-якій формі до невиконання розпоряджень або вимог працівника міліції чи посадової особи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України у зв'язку з виконанням ним обов'язків по охороні громадського порядку або поширення завідомо неправдивих відомостей з метою провокації непокори законній вимозі працівника міліції чи посадової особи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, якщо ці дії призвели до порушення громадського порядку, - тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку.

[Кодекс доповнено статтею І85⁷ згідно з Указом Президії Верховної Ради УкраїнськоїРСР № 647-ХІІвід 18.01.91 p.]

[У статтю 185⁷ внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.] [Статтю 185⁷ доповнено згідно із Законом України № 743-IVвід 15.05.2003 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері державного управління та громадської безпеки.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у вчиненні таких діянь: а) публічних закликів у будь-якій формі до невиконання розпоряджень або вимог працівника міліції чи посадової особи Військової служби правопорядку у Збройних силах України у зв'язку з виконанням ним обов'язків з охорони громадського порядку, якщо ці дії призвели до порушення громадського порядку; б) поширенні завідомо неправдивих відомостей з метою провокації непокори законній вимозі працівника міліції, якщо ці дії призвели до порушення громадського порядку. Публічні заклики до невиконання розпоряджень або вимог працівника міліції чи посадової особи Військової служби правопорядку у Збройних силах України необхідно розуміти як усні, письмові (зокрема такі, що містяться у лозунгах, листівках, іншій поліграфічній продукції) або поширювані за допомогою засобів масової інформації прохання, вимоги, побажання, настанови чинити опір та не виконувати законні розпорядження або вимоги означених осіб у зв'язку з виконанням ним обов'язків з охорони громадського порядку. Поширення завідомо неправдивих відомостей з метою провокації непокори законній вимозі працівника міліції необхідно розуміти як розповсюдження в усній або письмовій формі, у тому числі у засобах масової інформації, даних, що не відповідають реальності та мають на меті непідкорення громадян законним вимогам   працівників   міліції.   Невід'ємною   ознакою   складу   даних   правопорушень причинний   зв'язок  між  зазначеними  діями  та їх  наслідком,  яким   є  порушення громадського порядку.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб'єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 185⁸. Ухилення від виконання законних вимог прокурора

Невиконання посадовою особою законних вимог прокурора про проведення перевірки чи ревізії діяльності підконтрольних або підпорядкованих підприємств, установ, організацій або про виділення спеціалістів для проведення такої перевірки, про подання необхідних матеріалів - тягне за собою накладення штрафу від двох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 185^s внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Ухилення від прибуття за викликом в прокуратуру - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб - від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 185^s внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97р.]

[Кодекс доповнено статтею 185^s згідно із Законом України № 2857-XII від 15.12.92 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері прокурорського нагляду. Ці відносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ та іншими нормативно-правовими актами. Прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, полягає у невиконанні посадовою особою законних вимог прокурора про проведення перевірки чи ревізії діяльності підконтрольних або підпорядкованих підприємств, Установ, організацій або про виділення спеціалістів для проведення такої перевірки, про подання необхідних матеріалів. Право прокурора вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, ^а також виділення спеціалістів для проведення перевірок, відомчих і позавідомчих експертиз закріплено у ст. 20 Закону України «Про прокуратуру».

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті, полягає в ухиленні від прибуття за викликом у прокуратуру. Ухилення - це неприбуття До прокуратури або відмову від прибуття за надуманими підставами особи, яку у встановленому відповідними нормативно-правовими актами порядку запрошено до Прокуратури. Обов'язок посадових осіб і громадян з'являтись за викликом прокурора і давати пояснення з обставин, які з'ясовуються прокурорською перевіркою закріплено у ст. 8 Закону України «Про прокуратуру».

Суб'єктивна сторона правопорушень характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу.

Суб'єктами правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, є посадові особи підприємств, установ та організацій усіх форм власності, ч. 2 - посадові особи та громадяни.

Стаття 185⁹. Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника транспорту, який здійснює контроль за перевезенням пасажирів

Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника транспорту, який здійснює контроль за перевезенням пасажирів, пов'язана з фізичним опором або образою, а так само з іншими протиправними діями, -тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку.

[Кодекс доповнено статтею 185⁹ згідно із Законом України № 210/95-ВР від 02.06.95 p.] [У статтю 185'' внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері управління на транспорті, а також у сфері громадського порядку

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у відкритій відмові виконати законне розпорядження або вимогу працівника транспорту, який здійснює контроль за перевезенням пасажирів, а так само в іншому умисному їх невиконанні, пов'язаній з фізичним опором або образою або з іншими протиправними діями. Фізичний опір є активною протидією здійсненню працівниками транспорту своїх законних права та обов'язків, яка може бути пов'язана з насильством, що не містить небезпеки для життя та здоров'я осіб, або загрозою застосування такого насильства. Образ - це умисне приниження честі і гідності особи, виражена в непристойній формі, у тому числі нецензурними або лайливими виразами. Протиправні дії - це будь-які дії, пов'язані із непокорою законному розпорядженню або вимозі працівника транспорту, який здійснює контроль за перевезенням пасажирів (самовільне відкривання дверей трамваю, тролейбусу або автобусу з метою залишити місце події та уникнути необхідності виконувати вимоги або розпорядження відповідних осіб тощо).

Розпорядження або вимога працівника транспорту, який здійснює контроль за перевезенням пасажирів, мають бути законними, тобто походити від осіб, які мають відповідні права, і знаходитися у межах їх повноважень, визначених у відповідних нормативно-правових актах.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу.

Суб'єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 185¹⁰. Злісна непокора законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикор­донної служби України або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону

[У назву статті 185'"внесено зміни згідно із Законом України № 3048-111від 07.02.2002 p.] [У назву статті 185'" внесено зміни згідно із Законом України № 662-1V від 03.04.2003 p.]

Злісна непокора законному розпорядженню чи вимозі військовослуж­бовця  або  працівника Державної прикордонної служби України  під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України, - тягне за собою накладення штрафу від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб.

[Частину першу статті 185'" доповнено згідно із Законом України № 3048-111 від 07.02.2002 р.]

[У частину першу статті 185'° внесено зміни згідно із Законом України № 662-IV від 03.04.2003 р.]

[Частину першу статті 185'° доповнено згідно із Законом України № 2600-1V від 31.05.2005 р]

Ті самі дії, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за правопорушення, передбачене частиною першою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк від десяти до п'ятнадцяти діб.

[Кодекс доповнено статтею 185'" згідно із Законом України № 812-XIV від 02.07.99 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, а також у сфері громадського порядку. Зазначені відносини регулюються законами України «Про державний кордон України» від 04.11.1991 р. № 1777-ХІІ, «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 р. № 661-IV, «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22.06.2000 р. № 1835-Ш та іншими нормативно-правовими актами.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у вчиненні такого діяння: відкритої відмови виконати законне розпорядження чи вимогу військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України, а так само іншого умисного їх невиконання зазначених розпоряджень та вимог. Розпорядження та вимоги, які зазначені У диспозиції статті осіб, мають бути законними, тобто походити від правомочних осіб та знаходитися у межах їхньої компетенції. Права органів, підрозділів, військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України викладено у ст. 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України». Права членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, у межах яких вони можуть надавати законні розпорядження та вимоги, визначено у ст. 13 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону».

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб'єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 185¹¹. Розголошення відомостей про заходи безпеки Щодо особи, взятої під захист

Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, - тягне за собою накладення штрафу до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 185" згідно із Законом України № 1381-XIV від 13.01.2000р.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері кримінального судочинства, а також у сфері забезпечення безпеки громадян. Правові засади застосування заходів безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві встановлено Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23.12.1993 р. № 3782-ХІІ, а також статей 52^і - 52⁵ Кримінально-процесуального кодексу України. Особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у разі наявності реальної загрози їх життю, здоров'ю, житлу чи майну мають право на забезпечення безпеки. Право на забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав мають: 1) особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь у виявленні, запобіганні, припиненні і розкритті злочину чи сприяла цьому; 2) потерпілий або його представник у кримінальній справі; 3) підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники; 4) цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином; 5) свідок; 6) експерт, спеціаліст, перекладач і понятий; 7) члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених у пунктах 1-6, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства. Орган дізнання, слідчий, прокурор або суд, одержавши заяву чи повідомлення про загрозу безпеці відповідної особи, зобов'язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше ніж три доби, а у невідкладних випадках - негайно прийняти рішення про застосування або відмову в застосуванні заходів безпеки. Відповідно до свого рішення вони приймають мотивовану постанову чи ухвалу і передають її для виконання органу, на який покладено здійснення заходів безпеки. Ця постанова чи ухвала є обов'язковою для виконання зазначеними органами. Орган, якому доручено здійснювати заходи безпеки, встановлює перелік необхідних заходів і способів їх реалізації, керуючись при цьому конкретними обставинами і необхідністю усунення існуючої загрози.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у розголошенні відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист. Нерозголошення відомостей про особу, взяту під захист, може забезпечуватися шляхом обмеження відомостей про неї в матеріалах перевірки (заявах, поясненнях тощо), а також протоколах слідчих дій та судових засідань. Орган дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя), прийнявши рішення про застосування заходів безпеки, виносить мотивовану постанову, ухвалу про заміну прізвища, імені, по батькові особи, взятої під захист, на псевдонім. Надалі у процесуальних документах зазначається лише псевдонім, а справжні прізвище, ім'я, по батькові (рік, місяць і місце народження, сімейний стан, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання та інші анкетні дані, що містять інформацію про особу, яка перебуває під захистом) вказуються лише у постанові (ухвалі) про заміну анкетних даних. Ця постанова (ухвала) до матеріалів справи не додається, а зберігається окремо в органі, у провадженні якого перебуває кримінальна справа. У ра³¹ заміни прізвища особи, взятої під захист, на псевдонім з матеріалів справи вилучаються протоколи слідчих дій та інші документи, в яких зазначено достовірні відомості про цю особу, і зберігаються окремо, а до матеріалів справи додаються копії цих документів із заміною справжнього прізвища на псевдонім. Відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, є інформацією з обмеженим доступом. Поширення їх будь-яким способом з порушенням викладеного вище порядку і є об'єктивною стороною цього правопорушення.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктом правопорушення можуть бути як посадові, так і фізичні особи, які мають доступ до інформації про особу, взяту під захист.

Стаття 185¹². Створення перешкод у виконанні робіт, пов'язаних з обслуговуванням об'єктів електроенергетики

Створення перешкод у виконанні робіт, пов'язаних з обслуговуванням об'єктів електроенергетики, -тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від двох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 185^і''згідно із Законом України № 2598-IVвід 31.05.2005 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері управління об'єктами електроенергетики. Зазначені відносини регулюються Законом України «Про електроенергетику» від 16.10.1997 р. № 575/97-ВР, а також іншими нормативно-правовими актами. Електроенергетика - це галузь економіки України, що забезпечує споживачів енергією, а енергія - це електрична чи теплова енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у створенні перешкод у виконанні робіт, пов'язаних з обслуговуванням об'єктів електроенергетики. Об'єкт електроенергетики - це електрична станція (крім ядерної частини атомної електричної станції"), електрична підстанція, електрична мережа, підключені до об'єднаної енергетичної системи України, а також котельня, підключена до магістральної теплової мережі, магістральна теплова мережа. Створення перешкод необхідно розуміти як вчинення будь-яких дій або бездіяльності, які не дають змоги працівникам, до компетенції яких належить обслуговування об'єктів електроенергетики, здійснювати свої функціональні обов'язки. Такі дії або бездіяльність можуть вчинюватися шляхом обмеження доступу працівників електроенергетики до об'єктів обслуговування, незаконної заборони виконувати відповідні види робіт тощо.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого або непрямого умислу.

Суб'єктом правопорушення можуть бути як посадові особи підприємств, організацій та установ усіх форм власності, так і громадяни.

Стаття 186. Самоуправство

Самоуправство, тобто самовільне, всупереч встановленому законом порядку, здійснення свого дійсного або гаданого права, що не завдало істотної шкоди громадянам або державним чи громадським організаціям, -  тягне за собою  попередження  або  накладення  штрафу  на  громадян від  трьох   до   п'яти   неоподатковуваних   мінімумів   доходів   громадян   і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 186 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері державного Управління.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у самовільному, всупереч встановленому законом порядку, здійсненні свого Дійсного або гаданого права, що не завдало істотної шкоди громадянам або державним чи громадським організаціям. До того ж дійсним правом необхідно вважати право, яке особа набуває на підставі закону або іншого нормативно-правового акта, а гаданим -   право, якого особа не має, але, добросовісно помиляючись, вважає таким, що в неї є. Оскільки Конституція України встановлює, що закріплені нею права і свободи людини і громадянина не  є  вичерпними,  невід'ємною  ознакою  самоуправства є  порушення законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, яке, однак, не завдало їм істотної шкоди. Поняття істотної шкоди є оціночним, а встановлення означеної шкоди повинно здійснюватися з урахуванням наслідків, які мали дії винної особи.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу.

Суб'єктом правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 186¹. Незаконні дії щодо державних нагород

Купівля, продаж, обмін чи інша оплатна передача ордена, медалі, нагрудного знака до почесного звання, а так само їх привласнення або носіння особою, яка не має на те права, чи незаконне зберігання - тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від одного до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 186' згідно з Указом Президії Верховної Ради УкраїнськоїРСР № 2010-ХІ від 03.04.86р.]

[У статтю 186' внесено зміни згідно із Законом України № 2468-ХІІ від 17.06.92 p.]

[У статтю 186' внесено зміни згідно із Законом України№ 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері відзначення громадян за особисті заслуги перед Україною, а також у сфері державного управління. Державні нагороди України (далі - державні нагороди) є вищою формою відзначення громадян за видатні заслуги у розвитку економіки, науки, культури, соціальної сфери, захисті Вітчизни, охороні конституційних прав і свобод людини, державному будівництві та громадській діяльності, за інші заслуги перед Україною. Державні нагороди встановлюються виключно законами України. Законодавство про державні нагороди складається з Конституції України, Закону України «Про державні нагороди України» від 16.03.2000 р. № 1549-ПІ та указів Президента України, що видаються відповідно до нього.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у вчиненні таких дій: купівлі, продажі, обміні чи іншої оплатної передачі ордена, медалі, нагрудного знака до почесного звання, так само їх привласненні або носінні особою, яка не має на те права, чи незаконному зберіганні. Перелік орденів, медалей та почесних звань міститься у Законі України «Про державні нагороди України». Статути і положення про державні нагороди визначають підстави для нагородження, містять опис державної нагороди, а також встановлюють порядок нагородження, вручення, носіння державних нагород та інші правила.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб'єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 186².

[Кодекс доповнено статтею 186² згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 8710-ХІвід 19.01.90р.]

[Статтю 186² виключено згідно із Законом України№ 3504-IVвід 23.02.2006p.]

Стаття 186³. Порушення порядку подання або використання даних державних статистичних спостережень

Неподання органам державної статистики даних для проведення державних статистичних спостережень або подання їх недостовірними, не в повному обсязі, не за формою, передбаченою звітно-статистичною документацією, чи із запізненням; незабезпечення належного стану первинного обліку; порушення порядку ведення Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України - тягне за собою накладення штрафу на громадян - від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності -від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян - від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення порядку використання конфіденційної інформації, приховування або перекручення даних державних статистичних спостережень, а також використання їх в засобах масової інформації, для поширення в інформаційних мережах, на паперових, магнітних та інших носіях, в наукових працях тощо без посилання на їх джерело - тягне за собою накладення штрафу на громадян - від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 186^і згідно із Законом України № 2992-ХІІ від 04.02.93 p.]

[Статтю 186^s викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1929-Ш від 13.07.2000 р.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері здійснення державної статистичної діяльності. Вони регулюються Законом України «Про державну статистику» від 17.09.1992 р. № 2614-ХІІ та іншими нормативно-правовими актами, зокрема, підзаконними правовими актами Державного комітету статистики України.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні порядку подання або використання даних державних статистичних спостережень. Статистичне спостереження - це планомірний, науково організований процес збирання даних щодо масових явищ та процесів, які відбуваються в економічній, соціальній та інших сферах життя України та її регіонів, шляхом їх реєстрації за спеціальною програмою, розробленою на основі статистичної методології. Державні статистичні спостереження проводяться органами державної статистики відповідно До затвердженого Кабінетом Міністрів України плану державних статистичних спостережень або за окремими рішеннями Кабінету Міністрів України. Державні статистичні спостереження, які проводяться органами державної статистики із залученням тимчасових працівників, здійснюються за рішеннями Кабінету Міністрів України на визначених цими рішеннями умовах. Основні права органів державної статистики, порушення яких утворює склад адміністративних правопорушень, визначених коментованою статтею, викладені у ст. 13 Закону України «Про державну статистику».

Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України - це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про всіх юридичних осіб, їх філій, відділень, представництв та інших відособлених структурних підрозділів, що знаходяться на території України, а також про юридичних осіб, їх філії, відділення, представництва та інші відособлені структурні підрозділи, що знаходяться за межами України і створені за участю юридичних осіб України. Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України забезпечує єдиний державний облік та ідентифікацію всіх зазначених у ч. 1 статті суб'єктів і є основою для проведення державних статистичних спостережень Створення і ведення Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України розроблення організаційних і методологічних принципів його функціонування забезпечуються органами державної статистики. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, які створюють та ведуть реєстри та інформаційні бази даних щодо юридичних осіб, безкоштовно надають органам державної статистики інформацію, необхідну для формування та актуалізацію Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Положення про Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушень можуть бути посадові особи та громадяни, у тому числі суб'єкти підприємницької діяльності.

Стаття 186⁴.

[Кодекс доповнено статтею 186⁴ згідно із Законом України № З 039-ХП від 03.03.93 p.] [Статтю 186^ виключено згідно із Законом України№ 3504-IVвід 23.02.2006p.]

Стаття 186⁵. Порушення законодавства про об'єднання громадян

Керівництво об'єднанням громадян, яке не легалізувалося у встановленому законом порядку чи якому відмовлено у легалізації, або яке примусово розпущено за рішенням суду, але продовжує діяти, а так само участь у діяльності таких об'єднань -тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти п'яти до ста тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 186⁵ згідно із Законом України № 3582-ХІІ від 11.11.93 p.] [У статтю 186⁵ внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері легалізації та діяльності об'єднань громадян. Зазначені відносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про об'єднання громадян» від 16.06.1992 р. № 2460-ХІІ та іншими нормативно-правовими актами. Право громадян на свободу об'єднання є невід'ємним правом людини, закріпленим Загальною декларацією прав людини, і гарантується Конституцією та законодавством України. Держава сприяє розвитку політичної та громадської активності, творчої ініціативи громадян і створює рівні умови для діяльності їх об'єднань.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у керівництві об'єднанням громадян, яке не легалізувалося у встановленому законом порядку чи якому відмовлено у легалізації, або яке примусово розпущено за рішенням суду, але продовжує діяти, так само участі у діяльності таких об'єднань. Об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до Закону України «Про об'єднання громадян» визнається політичною партією або громадською організацією. Дія зазначеного Закону не поширюється на релігійні, кооперативні організації, об'єднання громадян, що мають основною метою одержання прибутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального самоврядування (зокрема ради і комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети), органи громадської самодіяльності (народні дружини, товариські суди тошо), інші об'єднання громадян, порядок створення і діяльності яких визначається відповідним законодавством. Особливості правового регулювання діяльності профспілок визначаються Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999 p. № 1045-XIV.

Не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об'єднань громадян забороняється у судовому порядку, коли їх метою є: зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму; розпалювання національної та релігійної ворожнечі; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизнаних прав людини. Забороняється створення і діяльність політичних партій, керівні органи чи структурні осередки яких знаходяться за межами України, а також будь-яких структурних осередків політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у Збройних силах та Державній прикордонній службі України, на державних підприємствах, в установах і організаціях, державних навчальних закладах.

Легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян є обов'язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. Діяльність об'єднань громадян, які не легалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною. У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статус юридичної особи. Політичні партії та міжнародні громадські організації підлягають обов'язковій реєстрації Міністерством юстиції України. Легалізація громадської організації здійснюється відповідно міністерством юстиції України, місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів. У разі, коли діяльність місцевої громадської організації поширюється на територію двох і більше адміністративно-територіальних одиниць, її легалізація здійснюється відповідним органом. Місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчим комітетом сільської, селищної, міської Ради народних депутатів реєструються в обов'язковому порядку місцеві осередки зареєстрованих всеукраїнських та міжнародних об'єднань громадян, якщо така реєстрація передбачена статутними документами цих об'єднань. Про легалізацію (офіційне визнання) об'єднання громадян легалізуючий орган повідомляє у засобах масової інформації.

Органи, що проводять легалізацію об'єднань громадян, здійснюють контроль за додержанням ними положень статуту. Представники цих органів мають право бути присутніми на заходах, що проводяться об'єднаннями громадян, вимагати необхідні документи, одержувати пояснення. Нагляд за виконанням та додержанням законності об'єднаннями громадян здійснюють органи прокуратури. Контроль за джерелами та розмірами надходжень, сплатою податків об'єднаннями громадян здійснюють відповідно фінансові органи та органи державної податкової інспекції.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктом правопорушення є особи, яким виповнилося 16 років, а у випадках, коли правопорушення вчинене членом політичної партії- 18 років.

Стаття 186⁶. Порушення законодавства про друковані засоби масової інформації

Виготовлення, випуск або розповсюдження продукції друкованого засобу масової інформації після припинення діяльності цього друкованого засобу масової інформації, а так само ухилення від перереєстрації друкованого засобу масової інформації у передбачених законом випадках, чи від повідомлення реєструючому органу про зміну виду видання,  юридичної адреси засновника (співзасновників), місцезнаходження редакції, - тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 186'' згідно із Законом України № 1107-IVe 2003 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері діяльності друкованих засобів масової інформації. Зазначені відносини регулюються Конституцією України, законами України «Про інформацію» від 02.10.1992 р. № 2657-ХІІ, «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16.11.1992 р. № 2782-XII та іншими нормативно-правовими актами. Друкований засіб масової інформації може видаватися після його державної реєстрації. Державній реєстрації підлягають всі друковані засоби масової інформації, що видаються на території України, незалежно від сфери розповсюдження, тиражу і способу його виготовлення.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у виготовленні, випуску або розповсюдженні продукції друкованого засобу масової інформації після припинення діяльності цього друкованого засобу масової інформації, а так само ухиленні від перереєстрації друкованого засобу масової інформації у передбачених законом випадках, чи від повідомлення реєструючому органу про зміну виду видання, юридичної адреси засновника (співзасновників), місцезнаходження редакції. Випуск друкованого засобу масової інформації може бути припинено за рішенням засновника (співзасновників) або суду. Засновник (співзасновники) має право припинити випуск видання у випадках і порядку, передбачених установчим договором або статутом редакції чи іншим договором, укладеним між засновником (співзасновниками) і редакцією. Суд припиняє випуск видання у разі поширення відомостей, розголошення яких забороняється ст. 46 Закону України «Про інформацію»; закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України; пропаганди війни, насильства та жорстокості; розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі; розповсюдження порнографії, а також з метою вчинення терористичних актів та інших кримінально караних діянь; або ліквідації юридичної особи, яка є засновником видання. Про своє рішення суд повідомляє відповідний реєструючий орган. На підставі письмового повідомлення засновника (співзасновників), погодженого з редакцією, або рішення суду про припинення випуску друкованого засобу масової інформації реєструючий орган визнає свідоцтво про його державну реєстрацію недійсним.

Друкований засіб масової інформації підлягає перереєстрації в разі зміни засновника (складу співзасновників), назви, мови, сфери розповсюдження видання. Зміна засновника (складу співзасновників) повинна оформлятися угодою між засновником (співзасновниками) і його правонаступником, укладеною відповідно до вимог цивільного законодавства України.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктом правопорушення можуть бути особи, яким виповнилося 16 років.

Стаття 187. Порушення правил адміністративного нагляду

Порушення правил адміністративного нагляду особами, щодо яких встановлено такий нагляд, а саме:

1)       неявка за викликом органу внутрішніх справ у вказаний термін і ненадання усних або письмових пояснень з питань, пов'язаних з вико­
нанням правил адміністративного нагляду;

2)       неповідомлення працівників органу внутрішніх справ, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання або про виїзд за межі району (міста) у службових справах;

3)      порушення заборони виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу;

4)      порушення заборони перебування у визначених місцях району (міста);

5)      нереєстрація в органі внутрішніх справ - тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до десяти неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, а в разі, якщо за обставинами справи з урахуванням особи порушника застосування цих заходів буде визнано недостатнім, - адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб.

[Статтю 187 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1418-IV від 03.02.2004 р.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері встановлення та здійснення адміністративного нагляду за окремими категоріями раніше судимих осіб. Адміністративний нагляд - це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ. Адміністративний нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні зазначених у диспозиції статті правил адміністративного нагляду. Стаття 9 Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 01.12.1994 р. № 264/94-ВР визначає, що особи, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, зобов'язані вести законослухняних спосіб життя, не порушувати громадського порядку і дотримуватися таких правил: а) прибути у визначений установою виконання покарань термін в обране ними місце проживання і зареєструватися в органі внутрішніх справ; б) з'являтися за викликом міліції у зазначений термін і давати усні та письмові пояснення з питань, пов'язаних з виконанням правил адміністративного нагляду; в) повідомляти працівників міліції, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання, а також про виїзд за межі району (міста) у службових справах; г) в разі від'їзду в особистих справах з дозволу міліції в інший населений пункт та перебування там більше доби зареєструватися в місцевому органі внутрішніх справ. До осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, за постановою суду можуть бути застосовані частково або у повному обсязі такі обмеження: а) заборона виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу; б) заборона перебування у визначених місцях району (міста); в) заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста); г) реєстрація в міліції від одного до чотирьох разів на місяць. Під час здійснення адміністративного нагляду суд за поданням начальника органу внутрішніх справ з урахуванням особи піднаглядного, його способу життя і поведінки може змінювати (зменшувати або збільшувати) обсяг цих обмежень.

Порядок організації здійснення адміністративного нагляду за окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі регламентується Інструкцією про порядок організації здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, затвердженою спільним наказом МВС України та Державного Департаменту України з питань виконання покарань від 04.11.2003 р. № 1303/203.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктом правопорушення може бути особа, яка знаходиться під адміністративним наглядом.

Стаття 188. Незаконна передача заборонених предметів особам, яких тримають у слідчих ізоляторах, установах виконання покарань або лікувально-трудових профілакторіях

Прихована від огляду передача або спроба передачі будь-яким способом особам, яких тримають у слідчих ізоляторах, установах виконання покарань або лікувально-трудових профілакторіях, алкогольних напоїв, лікарських та інших засобів, що викликають одурманювання, а так само інших заборонених для передачі предметів - тягне за собою попередження або накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією заборонених предметів.

[У статтю 188 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 3070-ХІ від 03.11.86р., № 4452-Х1 від 21.08.87р., № 4995-ХІ від 01.12.87р.]

[У статтю 188 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 188 внесено зміни згідно із Законом України № 2377-IVвід 20.01.2005p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері управління слідчими ізоляторами, установами виконання покарань та лікувально-трудовими профілакторіями. Зазначені відносини регулюються Кримінально-виконавчим кодексом України, Законом України «Про попереднє ув'язнення», Інструкцією про роботу лікувально-трудових профілакторіїв Державного департаменту України з питань виконання покарань, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 17.04.1999 р. № 24 та іншими нормативно-правовими актами.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у прихованій від огляду передачі або спробі передачі будь-яким способом особам, яких тримають у слідчих ізоляторах, установах виконання покарань або лікувально-трудових профілакторіях, алкогольних напоїв, лікарських та інших засобів, що викликають одурманювання, а так само інших заборонених для передачі предметів. Перелік предметів, виробів і речовин, зберігання яких засудженим заборонено, міститься у Правилах внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25.12.2003 р. № 275. Він містить: предмети, вироби та речовини, вилучені з цивільного обігу; будь-яку холодну та вогнепальну зброї, а також спеціальні засоби активної оборони; пересувні засоби; гроші, цінні речі та цінні папери; оптичні прилади; наручні та кишенькові годинники з дорогоцінних металів; будь-які алкогольні напої, одеколон та інші вироби на спиртовій основі; наркотичні та лікарські засоби, предмети медичного призначення; будь-яку теле-, радіо-, аудіо- та відеоапаратуру, аудіо- та відеокасети (за винятком: гучномовець - один на житлову секцію, телевізор - один на відділення або на жилу секцію); радіоелектронні засоби, призначені для передавання чи приймання радіосигналів (мобільні телефони, пейджери тощо); комп'ютерну техніку, друкарські машинки, розмножувальні прилади; ножі, бритви (крім електричних, механічних та безпечних з касетною голівкою) та інші гострорізальні і колючі предмети; сокири, молотки та інші інструменти; гральні карти, фотоапарати, фотоматеріали, хімікати; будь-які документи (крім копій вироків і ухвал судів, квитанцій на зберігання грошей, речей та цінностей); топографічні карти, компаси; військовий та інший формений одяг, обладнання до нього, а також верхній одяг, головні убори та взуття (за винятком тапочок) невстановлених зразків; кольорові олівці, фарби, копіювальний папір; музичні інструменти; будь-яке спортивне знаряддя, у тому числі для заняття бойовими мистецтвами (боксерські рукавички та груші, рукавички для заняття рукопашним боєм, маківари тощо). Музичні інструменти, які є у власності засудженого, здаються на зберігання до складу або клубу установи. Користування ними дозволяється у спеціально обладнаних приміщеннях у час, який встановлений розпорядком дня.

Особи, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, забороняється мати при собі гроші та цінні речі, а також предмети, не дозволені для зберігання в місцях попереднього ув'язнення. Вилучені у них при доставленні в місця попереднього ув'язнення гроші зараховуються на їх особові рахунки, а цінні речі і предмети здаються на зберігання; гроші та цінні речі, одержані шляхом обману під час перебування в місцях попереднього ув'язнення або джерело одержання яких не встановлено, передаються в доход держави за мотивованою постановою начальника установи для попереднього ув'язнення, санкціонованою прокурором, копія якої приєднується до особової справи особи, яка тримається під вартою.

Особам, які утримуються у лікувально-трудових профілакторіях, забороняється: купувати, зберігати і вживати спиртні напої (їх сурогати), наркотичні засоби, медичні препарати без призначення лікаря; мати при собі гроші, цінні речі з дорогоцінних металів, медичний інструментарій, вогнепальну та холодну зброї, вибухові, отруйні речовини, фотоапарати, приладдя і хімікати до них або радіоапаратуру, за винятком програвачів і радіодинаміків, друкарські машинки, розмножувальні прилади, топографічні карти, компаси, предмети військового та іншого форменого одягу, гральні карти та інші предмети, які заборонено зберігати.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктом правопорушення може бути будь-яка особа, якій виповнилося 16 років, у тому числі і працівники слідчих ізоляторів, установ виконання покарань або лікувально-трудових профілакторіїв.

Стаття 188¹. Невиконання розпорядження державного або іншого органу про працевлаштування

Невиконання посадовою особою, яка користується правом прийняття на роботу і звільнення, розпорядження виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, місцевої державної адміністрації або рішення служби у справах дітей чи рішення іншого органу про працевлаштування осіб, забезпечення роботою яких відповідно до законодавства покладено на ці органи, -

[В абзац перший частини першої статті 188' внесено зміни згідно із Законом України № 609- V від 07.02.2007 p.]

тягне за собою накладення штрафу від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Невиконання посадовою особою, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, фізичною особою, яка використовує найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів - тягнуть за собою накладення штрафу від Десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 188' доповнено частиною другою згідно із Законом України № 2960-IV від 06.10.2005 p.]

[Кодекс доповнено статтею 188' згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 9280-ХІ від 14.05.90 p.]

[У статтю 188' внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У статтю 188' внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІП від 05.04.2001 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері реалізації¹ громадянами України права на працю. Зазначені відносини регулюються Кодексом законів про працю України, Законом України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 р. № 803-ХІІ та іншими законами та підзаконними нормативними актами.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованою статтею полягає у невиконанні посадовою особою, яка користується правом прийняття на роботу і звільнення, розпорядження виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, місцевої державної адміністрації або рішення служби у справах дітей чи рішення іншого органу про працевлаштування осіб, забезпечення роботою яких відповідно до законодавства покладено на ці органи. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення» держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі: а) жінкам, які мають дітей віком до шести років; б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів; в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу; г) особам передпенсійного віку (чоловікам після досягнення 58 років, жінкам - 53 років); д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування. Для працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5% загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованою статтею, полягає у невиконанні посадовою особою, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, фізичною особою, яка використовує найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також неподанні до Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктом правопорушення є посадові особи, які користуються правом прийняття на роботу і звільнення, фізичні особи, які використовуть найману працю.

Стаття 188². Ухилення від виконання законних вимог посадових осіб органів виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів

[У назву статті 188^і внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Невиконання посадовими особами, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю, законних вимог посадових осіб органів виконавчої   влади   у   сфері   захисту   прав   споживачів   про   проведення перевірки діяльності по продажу товарів, виконанню робіт, наданню послуг громадянам-споживачам або про надання необхідних для цього матеріалів - тягне за собою накладення штрафу від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 188² внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР _від 07.02.97p.J

[У частину першу статті 188² внесено зміни згідно із Законом України № 2342-Ш _від 05.04.2001р.]

Ухилення посадових осіб і громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, від своєчасного виконання приписів посадових осіб органів виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів про усунення порушень прав споживачів - тягне за собою накладення штрафу від одного до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 188² внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У частину другу статті 188² внесено зміни згідно із Законом України № 2342-Ш від 05.04.2001 p.]

[Кодекс доповнено статтею 188² згідно із Законом України № 3683-ХІІ від 15.12.93 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав споживачів (див. коментар до ст. 156' КпАП).

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає в ухиленні від виконання законних вимог посадових осіб органів виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів. Державний захист прав громадян як споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи державного санітарно-епідеміологічного нагляду України, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства, а також судові органи. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів у центральних і місцевих органах виконавчої влади та суб'єктами господарської діяльності, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право: 1) давати суб'єктам господарської діяльності обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів; 2) перевіряти у суб'єктів господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг якість товарів (робіт, послуг), додержання обов'язкових вимог щодо безпеки товарів (робіт, послуг), а також додержання правил торгівлі та надання послуг, входити безперешкодно та обстежувати, відповідно до законодавства, будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб'єктів; 3) відбирати у суб'єктів господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування ' послуг зразки товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів Для перевірки їх якості на місці або проведення незалежної експертизи у відповідних лабораторіях та інших установах з оплатою вартості зразків і проведених досліджень (експертиз) за рахунок суб'єктів господарської діяльності, що перевіряються. Порядок відбору таких зразків визначається Кабінетом Міністрів України. Проводити контрольні перевірки правильності розрахунків із споживачами за надані послуги та реалізовані товари. В разі неможливості повернення затрат їх відшкодування здійснюється через Результати діяльності суб'єктів господарської діяльності. Порядок проведення таких перевірок   визначається   Кабінетом   Міністрів   України;   4)   одержувати   від  суб'єктів господарської діяльності, що перевіряються, безплатно копії необхідних нормативних документів   та   інші   відомості,   які   характеризують   якість   товарів   (робіт,   послуг) сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, що використовуються для виробництва цих товарів (виконання робіт, надання послуг); 5) припиняти відвантаження і реалізації товарів, що не відповідають вимогам нормативних документів, до усунення суб'єктами господарської діяльності виявлених недоліків; 6) забороняти суб'єктам господарської діяльності реалізацію споживачам товарів (виконання робіт, надання послуг): на які немає документів, що засвідчують їх відповідність вимогам нормативних документів-на які в актах законодавства, нормативних документах встановлено обов'язкові вимоги щодо забезпечення безпеки життя, здоров'я, майна споживачів і охорони навколишнього природного середовища, якщо ці товари (роботи, послуги) внесені до переліку продукції що підлягає обов'язковій сертифікації, але не мають сертифіката відповідності (свідоцтва про визнання іноземного сертифіката); завезених на територію України без документів, які підтверджують їх належну якість; на яких термін придатності не зазначений або зазначений  з  порушенням  вимог нормативних  документів,  а також товарів, термін придатності  яких  минув;   7)  приймати  рішення:   про  припинення  у  сфері  торгівлі, громадського харчування і послуг продажу та виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, що не відповідають вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, — до усунення виявлених недоліків; про тимчасове припинення діяльності підприємств торгівлі (секцій, відділів), громадського харчування, сфери послуг, складів підприємств оптової і роздрібної торгівлі та організацій незалежно від форм власності, що систематично  реалізують  недоброякісні товари,  порушують  правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання та транспортування товарів, - до усунення виявлених недоліків; 8) опломбовувати у порядку, передбаченому законодавством, у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг виробничі, складські, торговельні та інші приміщення, а також несправні, з неправильними показаннями, з пошкодженим повірочним тавром або без нього, чи з таким, термін дії якого закінчився, засоби вимірювальної техніки, за допомогою яких здійснюється обслуговування споживачів, з наступним повідомленням про   це   територіальних   органів   спеціально   уповноваженого   центрального   органу виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації; 9) вилучати неякісні товари,   документи,   інші   предмети,   що  свідчать   про   порушення   прав   споживачів; 10) подавати до суду позови про захист прав споживачів;  11) передавати матеріали перевірок на дії осіб, що містять ознаки злочину, органам дізнання чи попереднього слідства;   12)  накладати  на винних  осіб у  випадках,  передбачених  законодавством, адміністративні стягнення;  13) накладати на суб'єкти господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, зокрема на громадян-підприємців, стягнення, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Результати перевірок суб'єктів господарської діяльності службовими особами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальних органів оформлюються відповідними актами. Порядок припинення відвантаження і реалізації товарів  суб'єктами   господарської діяльності,  тимчасового  припинення   виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, діяльності підприємств торгівлі, громадського харчування і сфери послуг, а також вилучення неякісних товарів, документів та інших предметів, що свідчать про порушення прав споживачів, визначається законодавчими актами  України.   Інші  органи  виконавчої влади здійснюють державний  захист прав споживачів у межах своєї компетенції, визначеної чинним законодавством.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення   можуть   бути   посадові   особи   та   громадяни,   які займаються підприємницькою діяльністю.

Стаття 188³. Невиконання вимог органів державного контролю за цінами

Невиконання законних вимог органів державного контролю за цінами щодо усунення порушень порядку формування та застосування цін і тарифів чи припинення операцій по рахунках в установах банків та інших фінансово-кредитних установах - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 188^і згідно із Законам України № 179/94-ВР від 22.09.94 p.]

[У статтю 188³ внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері державного контролю за цінами (див. коментар до ст. 165² КпАП).

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, поля­гає у невиконанні законних вимог органів державного контролю за цінами щодо усунення порушень порядку формування та застосування цін і тарифів чи припинення операцій по рахунках в установах банків та інших фінансово-кредитних установах. Повноваження органів контролю за цінами див. у коментарі до ст. 244⁵ КпАП.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення є посадові особи підприємств, організацій, установ, у тому числі банків та фінансово-кредитних установ.

Стаття 188⁴. Невиконання законних вимог органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці

[У назву статті 188⁴ внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІП від 05.04.2001 p.]

Невиконання законних вимог посадових осіб органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці щодо усунення порушень законодавства про охорону праці або створення перешкод для діяльності цих органів - тягне за собою накладення штрафу на працівників від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від восьми до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 188⁴ згідно із Законом України№ 8/95-ВР від 19.01.95p.] [У статтю 188⁴ внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.] [У статтю 188⁴ внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІП від 05.04.2001 p.] [У статтю 188⁴ внесено зміни згідно із Законом України № 2197-IVвід 18.11.2004 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони праці. Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності. Зазначені відносини регулюються Кодексом законів про працю України, Законом України «Про охорону праці» від 14.10.1992 р. № 2694-ХІІ, а також іншими законами та підзаконними правовими актами.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у невиконанні законних вимог посадових осіб органів спеціально уповно­важеного центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці щодо усунення порушень законодавства про охорону праці або створення перешкод для діяльності цих органів. Щодо компетенції зазначених органів (див. коментар до ст. 231 КпАП).

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення можуть бути працівники та посадові особи підприємств, установ та організацій всіх форм власності.

Стаття 188⁵. Невиконання законних розпоряджень чи приписів посадових осіб органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, радіаційної безпеки або охорону природних ресурсів

[У назві статті 188⁵ деякі слова виключено згідно із Законом України № 1284-1V від 18.11.2003 p.]

Невиконання законних розпоряджень чи приписів, інших законних вимог посадових осіб органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, радіаційної безпеки або охорону природних ресурсів, ненаданняїм необхідної інформації або надання неправдивої інформації, вчинення інших перешкод для виконання покладених на них обов'язків - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п'яти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 188⁵ згідно із Законом України № 8/95-ВР від 19.01.95 p.] [У статтю 188^s внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.] [У статтю 188⁵ внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.] [У статті 188⁵ деякі слова виключено згідно із Законом України № 1284-IV від 18.11.2003 р.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері державного контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, радіаційної безпеки та охорону природних ресурсів.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у невиконанні законних розпоряджень чи приписів, інших законних вимог посадових осіб органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, радіаційної безпеки або охорони природних ресурсів, ненадання їм необхідної інформації або надання неправдивої інформації, вчинення інших перешкод для виконання покладених на них обов'язків. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, заповідної справи, а також гідрометеорологічної діяльності є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди України). Мінприроди України та посадові особи з контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки мають право: обстежувати підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, зокрема військові та оборонні об'єкти, об'єкти органів внутрішніх справ і Служби безпеки України, з метою перевірки додержання вимог щодо охорони навколишнього природного середовища і відтворення природних ресурсів, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки; обмежувати, тимчасово забороняти (зупиняти) в установленому порядку діяльність підприємств, установ, організацій та об'єктів незалежно від форми власності або вносити до Кабінету Міністрів України відповідні подання щодо припинення діяльності, якщо вона провадиться з порушенням норм, правил і нормативів з охорони навколишнього природного середовища, екологічної _та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки; одержувати в установленому законодавством порядку від центральних і місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, від власників та органів, до сфери управління яких належать ці підприємства, установи та організації, пояснення, довідки, звіти про стан екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, повідомлення про аварії та їх причини, технічну та іншу документацію, а також іншу інформацію, необхідну для виконання покладених на Міністерство завдань. Передбачено також інші повноваження посадових осіб з контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки, порушення яких є об'єктивною стороною правопорушень, передбачених коментованою статтею.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 188^s. Невиконання законних вимог посадових осіб органів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю або створення перешкод для діяльності цих органів

Невиконання законних вимог посадових осіб органів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю щодо усунення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування або створення перешкод для діяльності цих органів - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 188⁶ згідно із Законом України № 8/95-ВР від 19.01.95 p.] [Статтю 188⁶ викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1725-IV від 18.05.2004 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері державного нагляду за додержанням законодавства про працю.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає У невиконанні законних вимог посадових осіб органів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю щодо усунення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування або створенні перешкод для діяльності цих органів. Щодо повноважень зазначених органів див. коментар до ст. 230' КпАП.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення можуть бути посадові особи підприємств, установ та організацій усіх форм власності.

Стаття 188⁷. Невиконання законних вимог (приписів) посадових осіб органів Державної інспекції зв'язку Націо­нальної комісії з питань регулювання зв'язку

Невиконання законних вимог (приписів) посадових осіб органів Державної  інспекції зв'язку  Національної  комісії з  питань  регулювання зв'язку щодо усунення порушень законодавства про телекомунікації поштовий зв'язок та радіочастотний ресурс України - тягне за собокі накладення штрафу на громадян від десяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 188⁷ згідно із Законом України № 386/96-ВР від 01.10.96 p.] [Статтю 188⁷ викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1876-1V від 24.06.2004 p.J

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері контролю за додержанням законодавства про телекомунікації, поштовий зв'язок та радіочастотний ресурс України.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у невиконанні законних вимог (приписів) посадових осіб органів Державної інспекції зв'язку Національної комісії з питань регулювання зв'язку щодо усунення порушень законодавства про телекомунікації, поштовий зв'язок та радіочастотний ресурс України. Повноваження Державної інспекції зв'язку в цій сфері визначено в Інструкції про порядок здійснення Державною інспекцією електрозв'язку України цільових інспекційних перевірок щодо дотримання законодавства в галузі зв'язку, затвердженій наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України 18.07.2003 р. № 119. Визначення понять «телекомунікації», «поштовий зв'язок» та «радіочастотний ресурс» та правові засади діяльності в цій сфері див. у коментарі до ст. 145 КпАП.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 188⁸. Невиконання приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежного нагляду

Невиконання приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежного нагляду або створення перешкод для їх діяльності - тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від 0,5 до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 188^s згідно із Законом України № 651/97-ВР від 19.11.97p.] [У статтю 188^s внесено зміни згідно із Законом України№ 1142-XIV від 08.10.99p.] [Статтю 188^s доповнено згідно із Законом України№ 1155-IVeid 11.09.2003 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері пожежного нагляду. Зазначені відносини регулюються законами України «Про пожежну безпеку» № 3745-12, «Про правові засади цивільного захисту» № 1859-15, Інструкцією про порядок та умови застосування органами державного пожежного нагляду запобіжних заходів, затвердженою наказом МНС України від 21.10.2004 р. № 130, а також іншими нормативно-правовими актами.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у невиконанні приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежного нагляду або створення перешкод для їх діяльності. У разі порушення правил пожежної безпеки, що створює загрозу виникнення пожежі або перешкоджає її гасінню, евакуації людей, у випадку випуску пожежонебезпечної продукції, систем і засобів протипожежного захисту з відхиленням від стандартів чи технічних умов або у разі їх відсутності, а також у разі виявлення порушень протипожежних вимог, передбачених стандартами,  нормами  і  правилами,  під час  проектування (вибірково), будівництва, реконструкції, розширення чи технічного переоснащення до їх усунення уповноваженими на те посадовими особами органів держпожнагляду застосовуються _заПобіжні заходи. Головний державний інспектор України з пожежного нагляду, його перший заступник та заступники, старші державні та державні інспектори з пожежного нагляду України, головні державні інспектори з пожежного нагляду Автономної республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та їх заступники, державні інспектори з пожежного нагляду територіальних органів держпожнагляду мають право: _а) припиняти чи забороняти: роботу підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць; експлуатацію будівель, споруд, окремих приміщень; роботу агрегатів, експлуатацію опалювальних приладів та дільниць електричної мережі; випуск та реалізацію пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту; проведення пожежонебезпечних робіт, дію виданих дозволів на право проведення таких робіт; б) забороняти: випуск та застосування проектів; будівництво, реконструкцію, технічне переоснащення об'єктів виробничого та іншого призначення, впровадження нових технологій, випуск пожежонебезпечної продукції; в) зупиняти проведення будівельно-монтажних робіт.

Вони також мають право вносити пропозиції про припинення фінансування будівельно-монтажних робіт у разі виявлення порушень протипожежних вимог, відсутності позитивних результатів експертизи (перевірки) проектної та іншої документації на відповідність нормативним актам з пожежної безпеки органів держпожнагляду.

Головні державні інспектори з пожежного нагляду міст, районів, районів у містах, селищ міського типу мають право самостійно: приймати рішення щодо об'єктів, перелік яких визначається територіальними органами держпожнагляду; зупиняти проведення будівельно-монтажних робіт, нагляд за якими здійснюють місцеві органи держпожнагляду; забороняти реалізацію пожежонебезпечної продукції; забороняти (припиняти) роботу (експлуатацію) окремих приміщень, агрегатів, опалювальних приладів, дільниць електричної мережі, проведення пожежонебезпечних робіт та дію виданих дозволів на право проведення таких робіт.

Державні інспектори з пожежного нагляду міст, районів, районів у містах, селищ міського типу мають право припинити (заборонити): роботу виробничої дільниці, агрегату (якщо це не призведе до зупинення роботи підприємства або окремого виробництва в цілому); проведення пожежонебезпечних робіт та дію виданих дозволів на право проведення таких робіт; експлуатацію окремого приміщення, опалювального приладу чи дільниці електричної мережі.

Права та обов'язки посадових осіб держпожнагляду при застосуванні запобіжних заходів визначаються в їх функціональних обов'язках відповідно до законодавства та вимог Інструкції про порядок та умови застосування органами державного пожежного нагляду запобіжних заходів, затвердженої наказом МНС України від 21.10.2004 р. № 130.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктом правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 188⁹. Невиконання законних вимог посадових осіб органів виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації

[У назву статті 188' внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІП від 05.04.2001 p.]

Невиконання законних вимог посадових осіб органів виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації щодо усунення порушень законодавства про стандартизацію, метрологію та сертифікацію або створення перешкод для діяльності цих органів, а також невиконання вимог приписів, пов'язаних з порушенням вимог стандартів, норм і правил щодо якості продукції, - тягне за собою накладення штрафу від трьох до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 188'' згідно із Законом України № 73/98-ВР від 04.02.98 p.] [У статтю 188^J внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері стандартизації, метрології та сертифікації (див. коментар до Глави 13 КпАП).

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у: 1) невиконанні законних вимог посадових осіб органів виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації щодо усунення порушень законодавства про стандартизацію, метрологію та сертифікацію; 2) створенні перешкод для діяльності цих органів; 3) невиконанні вимог приписів, пов'язаних з порушенням вимог стандартів, норм і правил щодо якості продукції. Зазначені вимоги встановлені законами України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 р. № 2408-Ш, «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.1998 р. № 113/98-ВР, «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 р. № 2406-Ш, а також іншими нормативно-правовими актами. Такі вимоги є похідними від повноважень відповідних посадових осіб. Наприклад, Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.11.1998 р. № 113/98-ВР до таких повноважень віднесено: безперешкодно (з пред'явленням службового посвідчення) відвідувати центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, організації та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності з додержанням установлених у них порядку і режиму роботи; перевіряти діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, організацій та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності щодо додержання вимог цього Закону, інших нормативно-правових актів і нормативних документів з метрології (далі — метрологічні вимоги), а також використовувати їх технічні засоби та залучати до перевірок їх працівників; одержувати необхідні відомості та матеріали з метрологічної діяльності; направляти засоби вимірювальної техніки на інспекційну повірку; перевіряти правильність віднесення засобів вимірювальної техніки до таких, що підлягають повірці; перевіряти кількість фасованого товару в упаковках під час його фасування та продажу, відбирати для цього зразки упаковок фасованих товарів і у разі потреби розкривати готові упаковки, користуватися проїзними квитками для проїзду в міському пасажирському транспорті (крім таксі), які можуть закуповуватися за рахунок асигнувань, передбачених у кошторисі на утримання організації, у штаті якої ці інспектори перебувають тощо.

Невиконання хоча б однієї із законних вимог посадових осіб органів виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації, які є похідними від їх повноважень щодо усунення порушень законодавства про стандартизацію, метрологію та сертифікацію утворює склад цього правопорушення.

Створення перешкод для діяльності посадових осіб органів виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації- це перешкоджання виконання ними законних повноважень (наприклад, закриття доступу до об'єкта, створення штучних перепон тощо).

У разі виявлення порушень встановлених вимог у сфері стандартизації, метрології та сертифікації посадові особи мають право давати відповідні приписи та встановлювати строки усунення таких порушень (забороняти реалізацію товару, забороняти виконання робіт тощо). Невиконання вимог таких приписів також утворюють об'єктивну сторону цього правопорушення.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення можуть бути як посадові особи підприємств, установ та організацій, так і громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.

Стаття 188¹⁰. Невиконання законних вимог посадових осіб органів державного контролю якості лікарських засобів

Невиконання законних вимог посадових осіб органів державного контролю якості лікарських засобів щодо усунення порушень законодавства про лікарські засоби або створення перешкод для діяльності цих органів - тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 188"' згідно із Законом України № 352-X1V від 23.12.98 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері державного контролю якості лікарських засобів. Предметом - лікарські засоби, які визначені у Законі України «Про лікарські засоби» від 04.04.1996 р. № 123/96-ВР як речовини або їх суміші природного, синтетичного чи біотехнологічного походження, які застосовуються для запобігання вагітності, профілактики, діагностики та лікування захворювань людей або зміни стану і функцій організму. До лікарських засобів належать: діючі речовини (субстанції); готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти); гомеопатичні засоби; засоби, які використовуються для виявлення збудників хвороб, а також боротьби із збудниками хвороб або паразитами; лікарські косметичні засоби та лікарські домішки до харчових продуктів; готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти) - дозовані лікарські засоби в тому вигляді та стані, в якому їх застосовують; діючі речовини (субстанції) - біологічно активні речовини, які можуть змінювати стан і функції організму або мають профілактичну, діагностичну чи лікувальну дію та використовуються для виробництва готових лікарських засобів; допоміжні речовини - додаткові речовини, необхідні для виготовлення готових лікарських засобів; наркотичні лікарські засоби — лікарські засоби, віднесені до наркотичних відповідно до законодавства; отруйні лікарські засоби - лікарські засоби, віднесені до отруйних Міністерством охорони здоров'я України; сильнодіючі лікарські засоби - лікарські засоби, віднесені до сильнодіючих Міністерством охорони здоров'я України.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у невиконанні законних вимог посадових осіб органів державного контролю якості лікарських засобів щодо усунення порушень законодавства про лікарські засоби або створення перешкод для діяльності цих органів.

Законні вимоги посадових осіб органів державного контролю якості лікарських засобів щодо усунення порушень законодавства про лікарські засоби є похідними від їх повноважень, які визначені відповідними нормативно-правовими актами. Так, ст. 15 Закону України «Про лікарські засоби» до повноважень посадових осіб органів державного контролю якості лікарських засобів віднесено: перевіряти додержання вимог законодавства щодо якості лікарських засобів під час їх виробництва, зберігання, транспортування та реалізації суб'єктами господарської діяльності; безперешкодно проводити огляд будь-яких виробничих, складських, торговельних приміщень суб'єктів господарської діяльності (з урахуванням встановленого режиму роботи) за наявності рішення про перевірку; одержувати від суб'єктів господарської діяльності необхідні відомості про додержання вимог стандартів, технічних умов, фармакопейних статей і технологічних регламентів, а також про забезпечення якості лікарського засобу під час виробництва, транспортування, зберігання та реалізації; відбирати зразки лікарських засобів для лабораторної перевірки їх якості. Вартість відібраних зразків та проведення контролю їх якості включається до виробничих витрат суб'єктів, у яких ці зразки відібрано. Порядок відбору зразків лікарських засобів визначається Кабінетом Міністрів України; давати обов'язкові для виконання приписи про усунення порушень стандартів і технічних умов, фармакопейних статей і технологічних регламентів, а також про усунення порушень під час виробництва, зберігання, транспортування та реалізації лікарських засобів; передавати матеріали перевірок, що містять ознаки злочину, органам дізнання чи попереднього слідства; накладати штрафи на суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності у разі порушення ними стандартів і технічних умов, фармакопейних статей і технологічних регламентів під час виробництва, зберігання, транспортування та реалізації лікарських засобів; складати протоколи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні штрафи; звертатися до органів, уповноважених видавати ліцензію на здійснення виробництва, оптову закупівлю, оптову та роздрібну реалізацію лікарських засобів, з пропозицією про анулювання виданих ліцензій у разі порушення суб'єктами господарювання умов, за яких видано ліцензії, а також стандартів і технічних умов, фармакопейних статей і технологічних регламентів; зупиняти чи забороняти виробництво лікарських засобів у разі систематичного або грубого порушення вимог стандартів та технічних умов, фармакопейних статей і технологічних регламентів; забороняти зберігання, реалізацію та використання лікарських засобів, якість яких не відповідає встановленим вимогам.

Законні вимоги посадових осіб, які здійснюють державний контроль якості лікарських засобів, є обов'язковими для виконання. В іншому випадку, їх невиконання чи створення перешкод для їх законної діяльності (перешкоджання виконання ними законних повноважень, закриття доступу до об'єкта, створення штучних перепон, відання наказів щодо недопущення посадових осіб до об'єктів тощо) утворює об'єктивну сторону цього правопорушення.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення можуть бути як посадові особи підприємств, установ та організацій, так і громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.

Стаття 188¹¹. Невиконання постанов, розпоряджень, приписів, висновків, а так само інших законних вимог посадових осіб органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби

Невиконання постанов, розпоряджень, приписів, висновків посадових осіб органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби щодо усунення порушень санітарного законодавства, ненадання їм необхідної інформації або надання неправдивої інформації, створення інших перешкод для виконання покладених на них обов'язків - тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від шести до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 188" згідно із Законом України № 352-X1V від 23.12.98 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері контролю за додержанням санітарно-епідеміологічного законодавства.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у невиконанні постанов, розпоряджень, приписів, висновків посадових осіб органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби щодо усунення порушень санітарного законодавства, ненаданні їм необхідної інформації або наданні неправдивої інформації, створенні інших перешкод для виконання покладених на них обов'язків.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 р. № 4004-ХП систему державної санітарно-епідеміологічної служби України становлять: центральний орган виконавчої влади в галузі охорони здоров'я; установи і заклади державної санітарно-епідеміологічної служби центрального органу в галузі охорони здоров'я; відповідні установи, заклади, частини і підрозділи центральних органів виконавчої влади в галузі оборони, в галузі внутрішніх справ, у справах охорони державного кордону, з питань виконання покарань, Державного управління справами, Служби безпеки України; державні наукові установи санітарно-епідеміологічного профілю.

Посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України є головні державні санітарні лікарі та їх заступники, інші працівники державної санітарно-епідеміологічної служби України, уповноважені здійснювати державний санітарно-епідеміологічний нагляд згідно з цим Законом.

На посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби України покладено відповідні завдання, обов'язки та права щодо усунення порушень санітарного законодавства, зокрема і шляхом прийняття відповідних управлінських рішень (постанов, розпоряджень, приписів, висновків тощо). Невиконання таких рішень, а також ненадання відповідним посадовим особам органів державної санітарно-епідеміологічної служби України необхідної інформації або надання неправдивої інформації, створення інших перешкод для виконання покладених на них обов'язків утворює об'єктивну сторону цього правопорушення.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення можуть бути як посадові особи підприємств, установ та організацій, так і громадяни на яких статті 5, 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 р. № 4004-ХП покладено відповідні обов'язки.

Стаття 188¹². Невиконання законних вимог посадових осіб спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері захисту рослин

Невиконання законних вимог посадових осіб спеціально уповноважених органів виконавчої влади, які здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист рослин, - тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від десяти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею І88'² згідно із Законом України № 1368-X1V від 11.01.2000р.]

[У статтю 188'² внесено зміни згідно із Законом України№ 736-Veid 14.03.2007p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист рослин.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у невиконанні законних вимог посадових осіб спеціально уповноважених органів виконавчої влади, які здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист рослин.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист рослин» від 14.10.1998 р. № 180-XIV захистом рослин - це комплекс заходів, спрямованих на зменшення втрат урожаю та запобігання погіршенню стану рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних і лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрунту, продукції рослинного походження через шкідників, хвороби і бур'яни.

Законні вимоги посадових осіб спеціально уповноважених органів виконавчої влади, які здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист рослин є похідними від їх повноважень, які закріплені статтями 16, 17 Закону України «Про захист рослин» від 14.10.1998 p. № 180-XIV. Так, посадові особи спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері захисту рослин мають право: вимагати від підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян, діяльність яких пов'язана із захистом рослин, додержання законодавства про захист рослин; відвідувати підприємства, установи, організації усіх форм власності, діяльність яких пов'язана з користуванням землею, лісом, водними об'єктами, вирощуванням рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних і лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрунту, а також реалізацією, переробкою, зберіганням і використанням рослин та продукції рослинного походження, з метою перевірки додержання законодавства про захист рослин та відбирання зразків ґрунту, води, насіння, рослин, продукції рослинного походження та інших матеріалів для проведення фітосанітарної діагностики; обмежувати, тимчасово забороняти або припиняти діяльність підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян у разі порушення ними вимог технології та нормативно-правових актів з питань захисту рослин, що можуть спричинити загрозу життю і здоров'ю людей та довкіллю; визначати і регулювати обсяги робіт, пов'язаних із захистом рослин, відповідно до фітосанітарного стану; забороняти реалізацію засобів захисту рослин, які не відповідають вимогам щодо їх якості; одержувати від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян необхідну інформацію з питань захисту рослин; давати обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про проведення підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та громадянами профілактичних і винищувальних заходів щодо захисту рослин; накладати адміністративні штрафи на осіб, винних у порушенні законодавства про захист рослин.

До обов'язків посадових осіб спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері захисту рослин віднесено: у межах своєї компетенції розробляти та приймати нормативно-правові акти з питань захисту рослин; прогнозувати розвиток і поширення шкідливих організмів; своєчасно інформувати органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, а також підприємства, установи, організації усіх форм власності та громадян, діяльність яких пов'язана з користуванням землею, лісом, водними об'єктами, вирощуванням, реалізацією, переробкою, зберіганням і використанням рослин та продукції рослинного походження, про фітосанітарний стан, строки та методи проведення захисних заходів; здійснювати контроль за виконанням загальнодержавних, міждержавних, регіональних цільових програм захисту рослин; впроваджувати безпечні для здоров'я людини та охорони довкілля інтегровані та інші системи захисту рослин; визначати обставини, межі території, час введення особливого режиму захисту рослин та заходи щодо локалізації і ліквідації особливо небезпечних шкідливих організмів, а також залучати-в установленому законодавством порядку для цих цілей ресурси держави, а також ресурси підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян з попереднім відшкодуванням їм понесених ними витрат; вносити упродовж однієї доби до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування подання про запровадження особливого режиму та відповідних заходів захисту рослин; вести баланс потреб у засобах захисту рослин за асортиментом і обсягами їх виробництва в Україні та закупівлі за імпортом; проводити аналітичні дослідження засобів захисту рослин на відповідність їх сертифікатам якості, у тому числі тих, що завозяться на митну територію України, а також регламентів їх застосування тощо; погоджувати асортимент і технічні умови виробництва, регламенти застосування, перелік пестицидів, дозволених до використання в Україні, а також їх асортимент, який закуповується за імпортом.

Невиконання хоча б однієї із законних вимог посадових осіб спеціально уповноважених органів виконавчої влади, що здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист рослин, які є похідними від їх прав та обов'язків утворює об'єктивну сторону цього правопорушення.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення можуть бути як посадові особи підприємств, установ та організацій, так і громадяни.

Стаття 188¹³. Невиконання законних вимог державного виконавця

Невиконання законних вимог державного виконавця щодо усунення порушень законодавства про виконавче провадження, втрата або несвоєчасне відправлення виконавчого документа, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, неповідомлення боржником про зміну місця роботи (знаходження), а також неявка без поважних причин за викликом державного виконавця - тягне за собою накладення штрафу від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 188'^! згідно із Законом України № 2056-111від 19.10.2000р.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері виконавчого провадження.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у: 1) невиконанні законних вимог державного виконавця щодо усунення порушень законодавства про виконавче провадження; 2) втраті або несвоєчасному відправленні виконавчого документа; 3) неподанні або поданні неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника; 4) неповідомленні боржником про зміну місця роботи (знаходження); 5) неявці без поважних причин за викликом державного виконавця.

1. Відповідно   до   ст.   4   Закону   України   «Про   державну   виконавчу   службу» від  24.03.1998   р.   №   202/98-ВР   державними   виконавцями   є   заступник   директора Департаменту державної виконавчої служби, начальник відділу примусового виконання рішень, заступник начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної  виконавчої  служби,   начальники   відділів   примусового   виконання   рішень державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя, їх заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, Державні   виконавці   відділів   примусового   виконання   рішень   державної  виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя, начальник, заступник начальника, головний державний виконавець, старший державний виконавець, Державний виконавець державної виконавчої служби у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах. Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом. Невиконання законних вимог державного виконавця Щодо усунення порушень законодавства про виконавче провадження, які є похідними від його повноважень утворює об'єктивну сторону цього правопорушення.

2. Втрата виконавчого документа - це дія, відповідно до якої виконавчий документ не   може   бути   використаний   за   прямим   призначенням   та   у   встановлені   строки (пошкоджений, загублений, знищений тощо)

3.     Несвоєчасне    відправлення    виконавчого   документа   полягає   у   пропущенні нормативно передбачених (встановлених) термінів його відправлення.

4. Неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника полягає у таких діях, як пропущення нормативно передбачених (встановлених) термінів їх подання, або у поданні відомостей, які не відповідають дійсності. Боржником є особа,  яка неспроможна своєчасно виконати свої зобов'язання  перед виконавчою службою.

5. Неповідомлення боржником  про зміну місця роботи (знаходження) боржника полягає у неподанні або несвоєчасному поданні відомостей про нове місце роботи.

6. Неявка без поважних причин за викликом державного виконавця - це пропущення встановленого терміну явки. Поважними причинами можуть бути несвоєчасне одержання виклику, хвороба, відрядження та інші обставини, що фактично позбавляють особу можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 188¹⁴. Невиконання законних вимог посадових осіб органів Державної інспекції з енергозбереження

Невиконання законних вимог посадових осіб органів Державної інспекції з енергозбереження щодо усунення порушень законодавства про енергозбереження, ненадання їм передбаченої законодавством інформації або надання недостовірної інформації щодо ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів, створення перешкод для доступу до енергоспоживаючих об'єктів та до приладів обліку споживання паливно-енергетичних ресурсів - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності від двадцяти до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[В абзац другий статті 188'⁴ внесено зміни згідно із Законом України № 760-V від 16.03.2007 p.]

[Кодекс доповнено статтею   188'⁴ згідно  із Законом  України № 2550-ІП від 21.06.2001 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері контролю за додержанням законодавства про енергозбереження. Відповідно до Закону України «Про енергозбереження» від 01.07.1994 р. № 74/94-ВР «енергозбереження» - це діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у: 1) невиконання законних вимог посадових осіб органів Державної інспекції з енергозбереження щодо усунення порушень законодавства про енергозбереження; 2) ненаданні їм передбаченої законодавством інформації або надання недостовірної інформації щодо ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів; 3) створенні перешкод для доступу до енергоспоживаючих об'єктів та до приладів обліку споживання паливно-енергетичних ресурсів.

1. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про енергозбереження» від 01.07.1994 р. № 74/94-ВР державний контроль у сфері енергозбереження здійснюється Державною інспекцією з енергозбереження згідно з порядком, встановленим Кабінетом Міністрів України. Державному контролю підлягає енергетичне господарство, що містить всі підприємства і установи з отримання, переробки, перетворення, транспортування, зберігання, обліку та використання паливно-енергетичних ресурсів, розміщених на території України, окремі споруди та інженерні об'єкти інших підприємств і установ, які використовуються для зазначених цілей. Державному контролю також підлягає правильність та ефективність використання цільових коштів, виділених з фонду енергозбереження для вжиття заходів щодо раціонального використання та економного витрачання паливно-енергетичних ресурсів. Невиконання законних вимог посадових осіб органів Державної інспекції, які є похідними від їх повноважень, що визначені Кабінетом Міністрів України утворює об'єктивну сторону цього правопорушення.

2.     Ненадання    посадовим    особам   органів   Державної   інспекції   передбаченої законодавством інформації або наданням недостовірної інформації щодо ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів - це непредставлення даних про витрати паливно-енергетичних  ресурсів,  даних  обліку та  звітності   щодо   енергоспоживання (енерговикористання, енергозбереження) або надання даних з цих та інших питань, які не відповідають дійсності.

3.  Створенні перешкод для доступу до енергоспоживаючих об'єктів та до приладів обліку споживання паливно-енергетичних ресурсів - це дії (бездіяльність), які роблять неможливим (утруднюють) реалізацію наданих посадовим особам органів Державної інспекції  прав  та  виконання   обов'язків  щодо  обліку  та  звітності  даних  з  питань енерговикористання (енергоспоживання, енергозбереження).

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення можуть бути посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності.

Стаття 188¹⁵. Невиконання законних вимог посадових осіб органів морського і річкового транспорту

Невиконання законних вимог посадових осіб органів морського і річкового транспорту щодо усунення порушень законодавства з безпеки судноплавства та державної реєстрації торговельних суден України, ненадання їм необхідної інформації або надання неправдивої інформації, створення інших перешкод для виконання покладених на них обов'язків - тягне за собою накладення штрафу на громадян від семи до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від десяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 188'⁵ згідно із Законом України № 2686-111 від 13.09.2001 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері контролю за додержанням законодавства з безпеки судноплавства та державної реєстрації торговельних суден України. Безпека судноплавства - це стан збереження (захищеності) людського здоров'я і життя, довкілля та майна на морі й на внутрішніх водних шляхах; відсутність неприпустимого ризику, пов'язаного із загибеллю або травмуванням людей, заподіянням шкоди довкіллю або матеріальних збитків (п. 1.7 Положення про систему Управління безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 20.11.2003 р. № 904). Система безпеки судноплавства охоплює: захист людини - захист її життя, здоров'я, майна, її прав Щодо використання територіального моря, внутрішніх вод та інших водойм загального користування для праці, відпочинку, спорту, використання водних ресурсів, у тому числі і для судноплавства; захист довкілля - його захист від негативного впливу судноплавства; судна - їх стан, умови плавання та перебування на них людини; водні шляхи - їх придатність до використання, умови плавання ними; берегові об'єкти — їх відповідність стандартам безпеки судноплавства, готовність і надійність.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у: 1) невиконанні законних вимог посадових осіб органів морського і річкового транспорту щодо усунення порушень законодавства з безпеки судноплавства та державної реєстрації торговельних суден України; 2) ненаданні їм необхідної інформації або надання неправдивої інформації; 3) створення інших перешкод для виконання покладених на них обов'язків.

Вимоги щодо дотримання (виконання) правил безпеки судноплавства на морському і річковому транспорті передбачені статтями 3, 4, 16 Закону України «Про транспорт» від 10.11.1994 р. № 232/94-ВР, статтями 10, 23, 64, 75 Кодексу торговельного мореплавства України від 23.05.1995 р. № 176/95-ВР, Положенням про систему управління безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 20.11.2003 р. № 904 та іншими нормативними актами.

У положеннях про структурні підрозділи, в посадових інструкціях працівників, які беруть участь у забезпеченні безпеки судноплавства визначаються конкретні обов'язки, права і відповідальність посадових осіб у цій сфері. Наприклад, відповідно до п. 7 Положення про Державну інспекцію з безпеки мореплавства флоту рибного господарства посадові особи цієї Інспекції мають право: 1) безперешкодно в будь-який час перевіряти підприємства, установи, організації, судна флоту рибного господарства незалежно від форм власності з метою здійснення нагляду за дотриманням ними вимог безпеки мореплавства; 2) уносити пропозиції Укрдержрибгоспу щодо відкликання документів про відповідність системи управління безпекою компаній та свідоцтв про управління безпекою суден, скасування ліцензій та квот у разі виявлення порушень вимог безпеки мореплавства та ведення промислу; 3) брати участь у розробці нормативно-правових актів з питань безпеки мореплавства, перевезення вантажів рибного господарства (у тому числі небезпечних), запобігання забрудненню довкілля з суден, форм документів про відповідність міжнародним і національним вимогам та затверджувати їх згідно з вимогами законодавства України; 4) давати обов'язкові для виконання посадовими особами підприємств, установ, організацій, суден флоту рибного господарства приписи щодо усунення порушень вимог законодавства України з питань безпеки мореплавства і контролювати їх виконання; 5) видавати організаційно-розпорядчі документи, якими врегульовуються питання діяльності Держрибфлотінспекції; 6) у встановленому порядку порушувати питання щодо скасування розпорядчих документів підприємств, установ і організацій у частині, що суперечить вимогам безпеки мореплавства; 7) зупиняти судна флоту рибного господарства чи забороняти їх рух у випадках, що загрожують збереженню людського життя, суден та майна, забрудненню довкілля, до усунення виявлених порушень вимог нормативних актів з питань безпеки мореплавства; 8) у встановленому порядку порушувати питання щодо усунення від виконання обов'язків капітанів та інших членів екіпажу суден рибного господарства та притягнення їх до відповідальності за порушення правил з безпеки мореплавства, забруднення довкілля із суден; 9) безкоштовно користуватись засобами зв'язку, транспортом, суднами організацій, установ та підприємств рибного господарства всіх форм власності для доставки працівників Держрибфлотінспекції до місця аварії, а також на судна підприємств з метою їх інспектування; 10) взаємодіяти з центральними органами виконавчої влади, Головною державною інспекцією України з безпеки судноплавства Мінтрансу України з питань безпеки мореплавства в територіальних морських водах, а також на річках, водосховищах та інших водоймах; 11) інспектувати навчальні заклади, що готують фахівців для флоту рибного господарства на відповідність вимогам міжнародних договорів, що стосуються підготовки моряків та персоналу риболовних суден; 12) безкоштовно одержувати від підприємств, установ і організацій рибного господарства незалежно від форм власності інформацію, необхідну для виконання покладених на неї завдань; 13) брати участь в атестації осіб, відповідальних за безпеку мореплавства на підприємствах, _в установах і організаціях рибного господарства, незалежно від форм власності; 14) укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді; 15) створювати відділення, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, затверджувати положення про них.

Відповідно до ст. 26 Кодекс торговельного мореплавства України від 23.05.1995 р. № 176/95-ВР українські судна, технічний нагляд за якими здійснюють класифікаційні товариства, підлягають реєстрації у Державному судновому реєстрі України. Українські судна, що не підлягають реєстрації у Державному судновому реєстрі України, реєструються у Судновій книзі України. Судно, зафрахтоване за договором бербоут-чартером (ст. 203 цього Кодексу), за заявою фрахтувальника може бути тимчасово, але не більше терміну дії договору, зареєстровано у Державному судновому реєстрі України або в Судновій книзі України, якщо на момент фрахтування воно не було внесено в судновий реєстр іншої держави та якщо таке судно внесено в судновий реєстр іншої держави, але запис, зроблений у судновому реєстрі цієї держави, зупинено, про що судновласник повинен подати відповідний сертифікат. У разі, коли в іншій державі дозволено внесення судна в декілька суднових реєстрів, від цієї вимоги можна відмовитися. Порядок ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Невиконання вимог посадових осіб органів морського і річкового транспорту щодо усунення порушень законодавства з безпеки судноплавства та державної реєстрації торговельних суден України, які є похідними від їх повноважень утворює об'єктивну сторону цього правопорушення.

Інформація про стан безпеки судноплавства складається з: передачі інформації в установленому порядку; отримання та цільового збирання інформації про стан безпеки судноплавства; обліку та систематизації інформації; аналізу показників аварійності та стану безпеки судноплавства; підготовки висновків і відповідних пропозицій. Інформація про виявлені відхилення від вимог безпеки судноплавства та аварійні події надходить в органи управління для аналізу або розслідування, прийняття управлінських рішень та контролю за їх виконанням. Відповідно до ст. 30 Кодексу торговельного мореплавства про будь-які зміни відомостей, що підлягають внесенню в Державний судновий реєстр України або Суднову книгу України, власник судна або фрахтувальник за бербоут-чартером протягом двох тижнів з дня цих змін повинен повідомити орган реєстрації судна.

Невиконання обов'язків щодо надання інформації про стан безпеки судноплавства, аварійні події, зміни відомостей, що вносяться в реєстри суден тощо або надання неправдивої інформації з цих питань утворює об'єктивну сторону цього правопорушення.

Створення перешкод для посадових осіб органів морського і річкового транспорту полягає в активних або пасивних діях щодо перешкоджання реалізації ними прав та виконання покладених на них завдань і обов'язків щодо забезпечення безпеки судноплавства, реєстрації суден та ін., які передбачені у відповідних положеннях та посадових інструкціях.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 188¹⁶. Невиконання законних вимог посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру

Невиконання законних вимог посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру щодо розроблення та реалізації заходів у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Те саме діяння, вчинене повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 188"' згідно із Законом України № 666-IV від 03.04.2003 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 08.06.2000 р. № 1809-ІП надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру - це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об'єкті на ній або на водному об'єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небезпечною подією, зокрема епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею, яке призвело (може призвести) до неможливості проживання населення .на території чи об'єкті, ведення там господарської діяльності, загибелі людей та(або) значних матеріальних втрат.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у невиконанні законних вимог посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру щодо розроблення та реалізації заходів у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Такі вимоги є похідними від повноважень спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, серед яких: забезпечення реалізації політики держави у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання цим ситуаціям та реагування на них, ліквідації їх наслідків та наслідків Чорнобильської катастрофи; керівництво діяльністю підпорядкованих йому органів управління з питань надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, спеціальних і спеціалізованих формувань; здійснення контролю за проведенням аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; координація діяльності центральних органів виконавчої влади у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; здійснення оповіщення населення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру,  забезпечення належного функціонування галузевих територіальних і локальних систем оповіщення; здійснення державного нагляду і контролю за розробленням та реалізацією заходів у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; затвердження планів локалізації і ліквідації аварій (катастроф); проведення науково-дослідних робіт у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; здійснення інших повноважень, визначених законами України, актами Президента України.

Невиконання законних вимог посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, які реалізуються під час виконання їх повноважень утворює об'єктивну сторону цього правопорушення.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення можуть бути посадові особи підприємств, установ та організацій усіх форм власності.

Стаття 188¹⁷. Невиконання законних вимог посадових осіб спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань державного експортного контролю

Невиконання законних вимог посадових осіб спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань державного експортного контролю щодо усунення порушень законодавства в галузі державного експортного контролю або створення перешкод для виконання покладених на них обов'язків -тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятнадцяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двадцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 188'⁷ згідно із Законом України № 749-IV від 15.05.2003 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері державного експортного контролю. Державний експортний контроль - це комплекс заходів, які здійснюють державні органи щодо забезпечення державного контролю за міжнародними передачами товарів, що контролюються, їх використанням юридичними і фізичними особами відповідно до міжнародних зобов'язань України та інтересів національної безпеки.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у невиконанні законних вимог посадових осіб спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань державного експортного контролю щодо усунення порушень законодавства в галузі державного експортного контролю або створенні перешкод для виконання покладених на них обов'язків. Законні вимоги посадових осіб спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань державного експортного контролю реалізуються під час виконання їх повноважень, які закріплені у відповідних Положеннях та посадових інструкціях, серед яких: здійснення заходів із забезпечення захисту інтересів держави під час здійснення суб'єктами здійснення міжнародних передач товарів та суб'єктами здійснення міжнародних передач товарів міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю, а також заходи Щодо недопущення використання таких товарів у терористичних та інших протиправних Цілях; проведення експертизи в галузі державного експортного контролю; видання дозволів (висновків) на право здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю, міжнародних імпортних сертифікатів та інших Документів, які містять державні гарантії щодо використання товарів у заявлених Цілях; реєстрація суб'єктів здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю; здійснення заходів щодо запобігання порушенням у сфері експортного контролю; проведення розслідувань, запобігання несанкціонованому здійсненню міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю та ін.

Невиконання законних вимог посадових осіб спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань державного експортного контролю щодо усунення порушень законодавства  в   галузі   державного  експортного  контролю   або  створення   перешкод для виконання покладених на них обов'язків, які реалізуються під час виконання їх повноважень утворює об'єктивну сторону цього правопорушення.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 188¹⁸. Невиконання законних вимог (приписів) посадових осіб органів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки

Невиконання законних вимог (приписів) посадових осіб органів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки щодо усунення порушень законодавства про ядерну та радіаційну безпеку, ненадання їм необхідної інформації або надання неправдивої інформації, створення інших перешкод для виконання покладених на них обов'язків - тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 188'" згідно із Законом України№ 1284-IV від 18.11.2003p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 08.02.1995 р. № 39/95-ВР ядерна безпека - це дотримання норм, правил, стандартів та умов використання ядерних матеріалів, що забезпечують радіаційну безпеку. Радіаційна безпека - це дотримання допустимих меж радіаційного впливу на персонал, населення та навколишнє природне середовище, встановлених нормами, правилами та стандартами з безпеки.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у невиконанні законних вимог (приписів) посадових осіб органів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки щодо усунення порушень законодавства про ядерну та радіаційну безпеку, ненаданні їм необхідної інформації або наданні неправдивої інформації, створенні інших перешкод для виконання покладених на них обов'язків.

Законні вимоги (приписи) посадових осіб органів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки щодо усунення порушень законодавства про ядерну та радіаційну безпеку реалізуються під час виконання їх повноважень, серед яких: безперешкодно в будь-який час відвідувати підприємства, установи та організації, незалежно від форм власності, для перевірки дотримання законодавства про використання ядерної енергії, отримувати від ліцензіата чи власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію з цих питань; надсилати ліцензіатам, а також їх посадовим особам, керівникам структурних підрозділів Уряду Автономної Республіки Крим, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевих Рад народних депутатів обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків у сфері безпеки використання ядерної енергії; застосовувати у встановленому порядку фінансові санкції до підприємств, установ, організацій та підприємців за порушення законодавчих актів, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки та умов наданих дозволів; обмежувати, припиняти чи зупиняти експлуатацію підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення вимог щодо ядерної та радіаційної безпеки; притягати у встановленому порядку до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про ядерну та радіаційну безпеку.

Хоча б одна із таких протиправних дій, як невиконання законних вимог (приписів) посадових осіб органів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки щодо усунення порушень законодавства про ядерну та радіаційну безпеку, які реалізуються під час виконання їх повноважень, ненадання їм необхідної інформації або надання неправдивої інформації (дані, які стосуються використання ядерної енергії, безпеки ядерної установки чи об'єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами, про радіаційні аварії тощо), створення інших перешкод для виконання покладених на них обов'язків утворює об'єктивну сторону цього правопорушення.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 188¹⁹. Невиконання законних вимог Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Рахункової палати, народного депутата України

Невиконання законних вимог Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини чи Рахункової палати або створення перешкод у їх роботі, або надання їм завідомо неправдивої інформації, а так само недодержання встановлених законодавством строків надання інформації народному депутату України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини чи Рахунковій палаті - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 188'⁹ згідно із Законом України № 1128-1V від 11.07.2003 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Рахункової палати та народних депутатів України.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у: 1) невиконанні законних вимог Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини чи Рахункової палати; 2) створенні перешкод у їх роботі; 3) наданні їм завідомо неправдивої інформації; 4) недодержанні встановлених законодавством строків надання інформації народному депутату України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини чи Рахунковій палаті. Кожна окремо із приведених вище протиправних дій утворює об'єктивну сторону цього правопорушення.

1. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 р. № 776/97-ВР парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений), який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Законні вимоги Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є похідними від його повноважень, які закріплені у стаття 13, 14 цього Закону, серед яких: право невідкладного прийому керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовими та службовими особами; бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, колегії прокуратури України та інших колегіальних органів; звертатися до Конституційного Суду України з поданням: про відповідність Конституції України законів України та інших правових актів Верховної Ради України актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які стосуються прав і свобод людини і громадянина-про офіційне тлумачення Конституції України та законів України; безперешкодно відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, бути присутнім на їх засіданнях; на ознайомлення з документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримання їх копій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, зокрема справи, які знаходяться в судах; вимагати від посадових і службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності сприяння проведенню перевірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для участі у проведенні перевірок, експертиз і надання відповідних висновків; відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи відбування засудженими покарань та установи примусового лікування і перевиховання, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання; звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом; перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, зокрема тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність та ін.

Невиконання вимог, які реалізуються під час виконання його повноважень, утворює об'єктивну сторону цього правопорушення.

2. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Рахункову палату» від 11.07.1996 р. № 315/96-ВР рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави. Посадові особи апарату Рахункової палати при виконанні службових обов'язків мають право: 1) знайомитися з усією документацією, що стосується фінансово-господарської діяльності об'єкта, щодо якого здійснюється перевірка, ревізія або обслідування; 2) вимагати і отримувати від керівників об'єктів, на яких проводиться контроль, необхідні довідки, інформації, статистичні дані, бухгалтерсько-фінансові звіти, усні та письмові пояснення з питань, пов'язаних з проведенням перевірок і ревізій; 3) безперешкодно входити до приміщень державних органів, підприємств, організацій, архівів, сховищ, виробничих і допоміжних приміщень банків, фінансово-кредитних установ та інших об'єктів, якщо інше не передбачено законами України; 4) опечатувати касові і службові приміщення, сховища і архіви. У ст. 13 цього самого Закону зазначено, що вимоги керівників Рахункової палати та посадових осіб її апарату, пов'язані з виконанням ними своїх службових обов'язків, є обов'язковими для всіх державних органів, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування. Керівники та інші посадові особи об'єктів, що перевіряються, зобов'язані створювати нормальні умови для роботи посадових осіб Рахункової палати, які проводять перевірку або ревізію, забезпечувати їх технічне обслуговування і виконання вимог щодо надання необхідної документації.

Невиконання вимог, які реалізуються під час виконання посадовими особами Рахункової палати повноважень, утворює об'єктивну сторону цього правопорушення.

3. Створення перешкод у роботі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини чи посадових осіб Рахункової палати полягає в активних чи пасивних діях (бездіяльності), які перешкоджають або роблять неможливим реалізацію ними законних прав та виконання покладених на них завдань та обов'язків.

4. Неправдивою є така інформація, яка не відповідає дійсності чи спотворює реальні факти.

5.     Недодержання    встановлених    законодавством    строків    надання    інформації народному депутату України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини чи  Рахунковій  палаті  полягає у  неподанні  (ненаданні) їм   відповідної інформації у передбачені законом терміни. Так, наприклад, відповідно до ст. 15 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, їх посадові і службові особи про вжиття відповідних заходів щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина, які
були зазначені у поданні Уповноваженого повинні проінформувати у місячний строк. Відповідно до ст. 29 Закону України «Про Рахункову палату» постанови та висновки Колегії Рахункової палати повинні бути розглянуті у встановлений нею термін, але не пізніше ніж протягом  15 календарних днів з дня їх отримання. Відповідно до ст.  15 Закону України «Про статус народного депутата України» керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, до яких звернуто запит, зобов'язані повідомити народного депутата, групу народних депутатів, комітет Верховної Ради України у письмовій формі про результати розгляду його (їх)
запиту у п'ятнадцятиденний строк з дня його одержання або в інший, встановлений Верховною Радою України, строк. Якщо запит з об'єктивних причин не може бути розглянуто у встановлений строк, керівник відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, до якого звернуто запит, зобов'язаний письмово повідомити про це Голову Верховної Ради України та народного депутата, групу народних депутатів, комітет Верховної Ради України, який вніс (які внесли) запит, і запропонувати інший строк, який не повинен перевищувати одного місяця після одержання запиту.

Пропущення зазначених вище термінів надання інформації народному депутату України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини чи Рахунковій палаті утворює об'єктивну сторону цього правопорушення.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктом правопорушення може бути лише посадова особа.

Стаття 188²⁰. Ухилення від виконання або несвоєчасне виконання приписів Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії

Ухилення від виконання або несвоєчасне виконання приписів Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії - тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від одного до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 188²⁰ згідно із Законом України № 2598-1V від 31.05.2005 p.]

Державний енергетичний нагляд за режимами споживання електричної і теплової енергії, технічним станом та організацією експлуатації електричних, теплових, тепловикористовуючих установок та мереж суб'єктів електроенергетики, суб'єктів відносин у сфері теплопостачання і споживачів електричної енергії здійснює Державна інспекція з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії (Держенергонагляд). Метою енергетичного нагляду є сприяння забезпеченню сталого функціонування об'єднаної енергетичної системи України, сфери теплопостачання енергетичної безпеки держави шляхом здійснення контролю за дотриманням суб'єктами електроенергетики, суб'єктами відносин у сфері теплопостачання та споживачами електричної енергії вимог нормативно-правових і нормативно-технічних актів у сфері виробництва, постачання та споживання електричної і теплової енергії.

Головний державний інспектор України з енергетичного нагляду, його заступники, старші державні інспектори з енергетичного нагляду та державні інспектори з енергетичного нагляду під час виконання своїх функцій мають право:

1)        безперешкодно у будь-який час відвідувати електричні і теплові установки та мережі суб'єктів електроенергетики, суб'єктів відносин у сфері теплопостачання і споживачів електричної енергії з метою здійснення контролю за дотриманням вимог    нормативно-правових    і    нормативно-технічних    документів   у   сфері електроенергетики та теплопостачання;

2)        здійснювати   в   установленому   порядку   обстеження   електричних   і   теплових установок та мереж суб'єктів електроенергетики та суб'єктів відносин у сфері теплопостачання   і   споживачів   електричної  енергії,   а  також   складати   за їх результатами відповідні акти;

3)        брати участь у роботі відповідних робочих комісій з прийняття в експлуатацію побудованих і реконструйованих енергетичних об'єктів, що належать суб'єктам електроенергетики, суб'єктам відносин у сфері теплопостачання і споживачам електричної енергії;

4)        видавати  в  межах  своєї компетенції суб'єктам  електроенергетики,  суб'єктам відносин у сфері теплопостачання і споживачам електричної енергії обов'язкові для виконання приписи щодо усунення виявлених Держенергонаглядом порушень нормативно-правових і нормативно-технічних актів у сфері електроенергетики та теплопостачання і здійснювати контроль за їх виконанням;

5)        вимагати в межах своєї компетенції від суб'єктів електроенергетики, суб'єктів відносин у сфері теплопостачання і споживачів електричної енергії вжиття заходів для усунення виявлених Держенергонаглядом порушень;

6)        вимагати  від  споживачів  енергії та суб'єктів  електроенергетики  дотримання встановлених нормативно-правовими актами режимів споживання електричної і теплової енергії;

7)        складати в установленому законодавством порядку протоколи про адміністративні правопорушення та притягати до адміністративної відповідальності громадян і посадових осіб;

8)         звертатися  до  відповідних  організацій,  які  видають  суб'єктам   господарської діяльності   ліцензії  на  право   виконання   робіт  з   проектування,   будівництва, реконструкції,       монтажу,      налагодження,      випробування       і      ремонтно-експлуатаційного обслуговування електричних і теплових установок та мереж, з поданням про порушення ліцензіатами вимог нормативних документів;

9)         вносити  власникам  об'єктів  споживачів  енергії подання  про  невідповідність посаді осіб, відповідальних за електричне та теплове господарство, які своєчасно в установленому порядку не пройшли перевірку знань Правил, а також тих, що допустили порушення вимог нормативно-правових та(або) нормативно-технічних актів з питань експлуатації енергетичного обладнання та мереж;

10) опломбовувати в установленому порядку електричні і теплові установки, енергопостачання яких обмежується або припиняється на виконання відповідного припису Держенергонагляду.

Приписи, постанови або подання посадових осіб Держенергонагляду можуть бути оскаржені до Держенергонагляду або в судовому порядку. Оскарження не є підставою для зупинення виконання рішення до його остаточного розгляду відповідно до законодавства.

Законні вимоги посадових осіб Держенергонагляду є обов'язковими для виконання керівниками та посадовими особами суб'єктів електроенергетики, суб'єктів відносин у сфері теплопостачання і споживачів електричної енергії незалежно від форми власності.

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає в ухиленні від виконання або несвоєчасному виконанні приписів Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 188²¹. Ухилення від виконання або несвоєчасне виконання рішень Національної комісії регулювання електро­енергетики України

Ухилення від виконання або несвоєчасне виконання рішень Національної комісії регулювання електроенергетики України - тягне за собою попередження або накладення штрафу на посадових осіб від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 188²' згідно із Законом України № 2598-IV від 31.05.2005 p.]

Національна комісія регулювання електроенергетики України (НКРЕ) є незалежним позавідомчим постійно діючим державним органом, діяльність якого регламентується Положенням про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженим Указом Президента України від 14.03.1995 р. № 213/95. Основними завданнями НКРЕ є: участь у формуванні та забезпеченні реалізації єдиної державної політики щодо розвитку і функціонування оптового ринку електроенергії, ринків газу, нафти та нафтопродуктів; державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в електроенергетиці та нафтогазовому комплексі; сприяння конкуренції у сфері виробництва електричної енергії, постачання електричної енергії та газу, видобутку газу та нафти, зберігання та реалізації газу, нафти і нафтопродуктів; забезпечення проведення цінової і тарифної політики в електроенергетиці та нафтогазовому комплексі; забезпечення ефективності функціонування товарних ринків на основі збалансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій та споживачів їх товарів і послуг; захист прав споживачів електричної і теплової енергії, газу, нафти і нафтопродуктів; розроблення і затвердження правил користування електричною енергією та газом; координація діяльності державних органів у питаннях регулювання ринків енергоносіїв; видача суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на виробництво електричної енергії в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії (ліцензійними Умовами), передачу та постачання електричної енергії, зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності зі зберігання природного газу (ліцензійними умовами), і постачання природного газу, транспортування нафти та нафтопродуктів магістральними трубопроводами,   транспортування   природного   і   нафтового   газу   трубопроводами; контроль за додержанням ліцензіатами умов здійснення ліцензованої діяльності. НКРЕ має право:

1)     у разі виявлення порушення умов та правил ліцензованої діяльності зупиняти або анулювати дію ліцензії відповідно до законодавства;

2)     погоджувати в  межах своєї компетенції договір між членами оптового ринку електричної   енергії   України   та   спеціалізоване   програмне   забезпечення,   що застосовується на оптовому ринку електроенергії;

3)     одержувати в установленому порядку безоплатно від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на неї завдань;

4)     створювати   відповідно  до  законодавства  позабюджетні   фонди   для   сприяння функціонуванню та розвитку ринків, що регулюються Комісією;

5)     залучати   вчених  та  спеціалістів   центральних   і   місцевих   органів   виконавчої влади, підприємств, установ і організацій (за погодженням з їх керівниками) для розроблення проектів, проведення консультацій та експертиз;

6)     створювати госпрозрахункові підрозділи;

7)     доступу на територію споживача під час перевірки виконання умов угод щодо користування електроенергією та газом і захисту прав споживачів;

8)     здійснювати контроль за якістю послуг організацій, що постачають електроенергію та газ,  для  яких  це  передбачено тарифом, згідно з правилами  користування електричною енергією та газом;

9)     встановлювати     в    межах    своїх    повноважень    обов'язкові    для    суб'єктів підприємницької   діяльності,   які   отримують   ліцензії,   нормативи   достатності власних коштів, інші показники та вимоги, що обмежують ризики з операцій на оптовому ринку електроенергії, ринках природного і нафтового газу, нафти та нафтопродуктів.

Комісія в межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства приймає рішення у вигляді постанов і розпоряджень. Рішення Комісії, прийняті в межах її повноважень, є обов'язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності, які здійснюють діяльність на оптовому ринку електроенергії, ринках газу, нафти та нафтопродуктів. Рішення Комісії можуть бути оскаржені у встановленому законодавством порядку.

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері регулювання електроенергетики України.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає в ухиленні від виконання або несвоєчасне виконання рішень Національної комісії регулювання електроенергетики України.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктом правопорушення може бути лише посадова особа.

Стаття 188²². Невиконання законних вимог посадових осіб державної   санітарно-епідеміологічної   служби   та   державної служби ветеринарної медицини

Невиконання законних вимог посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби  або державної служби   ветеринарної медицини щодо знищення небезпечних для споживання людиною, твариною чи для іншого використання харчових продуктів, харчових добавок, ароматизаторів, дієтичних добавок та допоміжних матеріалів для переробки харчових продуктів - тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 188²² згідно із Законом України № 3078-ІУвід 15.11.2005 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері управління якістю та безпекою продуктів харчування.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає невиконання законних вимог посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби або державної служби ветеринарної медицини щодо знищення небезпечних для споживання людиною, твариною чи для іншого використання харчових продуктів, харчових добавок, ароматизаторів, дієтичних добавок та допоміжних матеріалів для переробки харчових продуктів.

Суб'єктами правопорушення є особи, яким адресовані законні вимоги посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби та державної служби ветеринарної медицини щодо знищення небезпечних для споживання людиною, твариною чи для іншого використання харчових продуктів.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Стаття 188²³. Перешкоджання уповноваженим особам органів Пенсійного фонду України у здійсненні перевірок

Вчинення дій, що перешкоджають уповноваженим особам органів Пенсійного фонду України у здійсненні перевірок, пов'язаних із нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за правопорушення, зазначене у частині першій цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 188^п згідно b Законам України№ 3108-IV'від 17.11.2005p.]

Об'єктом є встановлений порядок управління в сфері пенсійного забезпечення.

Об'єктивна сторона правопорушення є вчиненням будь-яких дій, що створюють перешкоду для проведення уповноваженими особами органів Пенсійного фонду України перевірок, пов'язаних із нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків. Уповноважені особи Пенсійного фонду України, згідно з Положенням про Пенсійний фонд України від 01.03.2001 р. № 121/2001, мають право проводити планові, а також у передбачених законодавством випадках позапланові перевірки на будь-яких підприємствах, в установах, організаціях та у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів, пов'язаних 'з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час таких перевірок.

Суб'єктом правопорушення може бути лише посадова особа.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Стаття 188²⁴. Перешкоджання уповноваженим особам органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у здійсненні перевірок

Вчинення дій, що перешкоджають уповноваженим особам органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у здійсненні перевірок, пов'язаних із нарахуванням, обчисленням, сплатою страхових внесків та цільовим використанням коштів Фонду, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за правопорушення, зазначене у частині першій цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 188^й згідно із Законом України№ 435-Vвід 12.12.2006p.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Вказані відносини регулюються Кодексом законів про працю України, законами України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 р. № 1105-XIV, «Про охорону праці» від 21.11.2002 p. № 229-IV, «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22.02.2001 № 2272-Ш, постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення державного нагляду у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 26.11.2003 р. № 1845 та іншими нормативно-правовими актами.

Об'єктивна сторона першого правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у вчиненні дій, що перешкоджають уповноваженим особам органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у здійсненні перевірок, пов'язаних із нарахуванням, обчисленням, сплатою страхових внесків та цільовим використанням коштів Фонду. Органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків мають право проводити в порядку, визначеному законодавством України, планові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності щодо сплати та цільового використання ними збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків. Щорічні та позапланові аудиторські перевірки щодо сплати та цільового використання збору загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасних випадків, що проводяться за рішенням наглядової ради, здійснюють незалежні аудиторські організації. До перевірки можуть бути залучені державні податкові адміністрації. Юридичні та фізичні особи, що здійснюють операції з коштами загальнообов'язкового державного соціального страхування, зобов'язані представляти контролюючим органам необхідні документи та відомості, що належать до сфери їх діяльності.

Частина друга цієї статті встановлює відповідальність за вчинення тих самих дій особою, яка протягом року була піддана адміністративному стягненню за одне з зазначених частиною першою порушень.

Суб'єктивна сторона характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб'єктами правопорушення є посадові особи підприємств, установ, організацій.

Стаття 188²⁵. Невиконання законних вимог (приписів) посадових осіб Державної технічної інспекції Державного департаменту страхового фонду документації

Невиконання законних вимог (приписів) посадових осіб Державної технічної інспекції Державного департаменту страхового фонду документації щодо усунення порушення законодавства про страховий фонд документації-тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 188²⁵ згідно із Законом України № 695-V від 22.02.2007 p.]

Об'єктом є встановлений порядок управління державною системою страхового фонду документації - організаційно-правовою структурою, яка здійснює державну політику та координацію робіт зі створення, формування, ведення та використання страхового фонду документації України і є сукупністю суб'єктів системи страхового фонду документації, страхового фонду документації України, технічних засобів, обслуговуючого їх персоналу, нормативно-правових актів, організаційно-технічних заходів. Страховий фонд документації України - це упорядкований банк документів, зафіксованих на мікрографічній плівці чи інших компактних носіях інформації, які прийняті на державний облік і довгострокове надійне зберігання. Правові, економічні та організаційні засади створення, формування, ведення і використання страхового фонду документації України, а також функціонування державної системи страхового фонду документації визначені у Законі України «Про страховий фонд документації України», актах Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актах центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, міжнародних договорах України з питань страхового фонду документації України, ратифікованих Верховною Радою України.

Об'єктивна сторона правопорушення полягає у невиконанні законних вимог (приписів) посадових осіб Державної технічної інспекції Державного департаменту страхового фонду документації щодо усунення порушення законодавства про страховий фонд документації. Державна технічна інспекція Державного департаменту страхового фонду документації (далі - Інспекція) діє у складі Державного департаменту страхового фонду документації та здійснює контроль за дотриманням законодавства у сфері формування та ведення страхового фонду документації (далі - страховий фонд) галузевими, обласними (регіональними) страховими фондами документації, створеними міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, а також підприємствами (установами) страхового фонду документації та іншими юридичними і фізичними особами, які формують і ведуть страховий фонд (далі - суб'єкти державної системи страхового фонду документації). Положення про Державну технічну інспекцію Державного департаменту страхового фонду документації затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2001 р. № 1447.

Основними завданнями Інспекції є: участь у реалізації державної політики щодо здійснення контролю за формуванням та веденням страхового фонду суб'єктами Державної системи страхового фонду документації; визначення стану державної системи страхового фонду документації; проведення аналізу та подання рекомендацій щодо Удосконалення роботи, пов'язаної з вирішенням питань функціонування державної системи страхового фонду документації.

Інспекція відповідно до покладених на неї завдань: проводить перевірки суб'єктів державної системи страхового фонду документації з питань дотримання вимог законодавства про страховий фонд; порядку формування та ведення страхового фонду; термінів формування страхового фонду та порядку внесення змін до документів страхового фонду; науково-технічного рівня виготовлення, зберігання та відтворення документів страхового фонду; складає акти та узагальнює матеріали перевірок; розробляє заходи, спрямовані на усунення порушень законодавства з питань страхового фонду та запобігання таким порушенням; готує та подає Державному департаменту страхового фонду документації інформацію про стан формування та ведення фонду суб'єктами державної системи страхового фонду документації; подає пропозиції щодо впровадження передових технологій у роботі, пов'язаній з вирішенням питань страхового фонду; бере участь у розробленні проектів нормативно-правових актів та нормативних документів з питань страхового фонду; безоплатно надає консультаційну допомогу суб'єктам державної системи страхового фонду документації; здійснює інші функції у межах своїх повноважень.

Інспекція має право: доступу на територію суб'єктів державної системи страхового фонду документації, щодо яких проводиться перевірка; отримувати від суб'єктів державної системи страхового фонду документації, щодо яких проводиться перевірка, необхідні документи та інформацію; давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) стосовно усунення порушень у порядку формування та ведення страхового фонду; залучати спеціалістів за погодженням з керівниками суб'єктів державної системи страхового фонду документації для розгляду питань, що належать до компетенції Інспекції.

Інспекція зобов'язана: забезпечувати якісне проведення перевірок та об'єктивність їх результатів; зберігати державну та іншу передбачену законом таємницю, отриману під час здійснення своїх повноважень.

Порядок організації роботи Інспекції встановлено Положенням про організацію та проведення інспекційних перевірок Державною технічною інспекцією Державного департаменту страхового фонду документації, затвердженим наказом МНС України від 06.11.2001 № 254. Проведення інспекційних перевірок щодо контролю за дотриманням законодавства у сфері формування та ведення страхового фонду документації суб'єктами державної системи страхового фонду документації здійснюється з метою визначення й удосконалення стану робіт щодо формування і ведення страхового фонду документації. При проведенні інспекційних перевірок контролю підлягають організаційна, організаційно-технічна діяльність з питань страхового фонду документації за його призначенням.

Перевірки здійснюються згідно зі щорічними планами перевірок, які розробляються Інспекцією і затверджуються Головним державним інспектором з питань формування та ведення страхового фонду документації України. Плани складаються на основі затверджених мобілізаційних планів та програм створення галузевих та обласних (регіональних) страхових фондів документації. Інспекційні перевірки поділяються на планові та позапланові.

Планові перевірки можуть бути комплексні та цільові. У разі комплексної перевірки перевіряється та оцінюється стан формування та ведення страхового фонду документації України суб'єктом державної системи страхового фонду документації. У разі цільової перевірки перевіряються окремі питання у сфері страхового фонду документації, виконання рішень органів виконавчої влади щодо страхового фонду документації України, виконання завдань або провадження діяльності в галузі страхового фонду документації України за відповідними дозволами. Планові перевірки суб'єктів державної системи страхового фонду документації проводяться один раз на три роки. Позапланова перевірка  здійснюється   за  дорученням   Головного  державного   інспектора   з   питань формування та ведення страхового фонду документації України за наявності відомостей щодо порушень виконання суб'єктами державної системи страхового фонду документації вимог законодавства України про страховий фонд документації України. У разі позапланової перевірки також перевіряється усунення недоліків, які були виявлені під час проведення попередньої комплексної або цільової перевірки. Позапланові перевірки проводяться за потреби, як правило, не раніше ніж через рік після попередньої перевірки. Головний державний інспектор з питань формування та ведення страхового фонду документації України здійснює контроль за своєчасним виконанням планів перевірок.

Керівник суб'єкта державної системи страхового фонду документації, щодо якого здійснюється перевірка, сповіщається про проведення перевірки за десять діб до її початку письмовим повідомленням із зазначенням дати її проведення. Інспекційні перевірки організовуються начальником Інспекції та проводяться посадовими особами Інспекції, які є державними інспекторами з питань формування та ведення страхового фонду документації України (далі - державні інспектори). Функціональні обов'язки державних інспекторів, напрямки роботи, перелік закріплених за ними суб'єктів державної системи страхового фонду документації визначаються начальником Інспекції.

Для здійснення контрольно-інспекційної роботи за державними інспекторами закріплюються напрямки робіт відповідно до призначення страхового фонду документації України. Для проведення інспекційних перевірок за необхідності формуються комісії. До роботи комісії можуть залучатися спеціалісти суб'єктів державної системи страхового фонду документації, що перевіряються, за погодженням з їхніми керівниками.

Члени комісії допускаються до перевірки за наявності відповідних посвідчень, при перевірці питань, пов'язаних з державною таємницею, доступ здійснюється при наявності довідки про допуск та припису на виконання завдання.

Члени комісії під час проведення інспекційних перевірок зобов'язані: дотримуватись вимог законодавства України; не розголошувати інформацію, отриману під час перевірки.

Під час проведення перевірок у сферу роботи Інспекції не можуть втручатися будь-які господарські органи, об'єднання громадян, політичні формування, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Суб'єкти державної системи страхового фонду документації, діяльність яких перевіряється, зобов'язані створювати необхідні умови для роботи комісії; своєчасно подавати необхідні матеріали з питань, що підлягають перевірці.

Керівництво суб'єкта державної системи страхового фонду документації, щодо якого здійснюється перевірка, несе відповідальність за повноту та достовірність інформації, яка надається комісії під час перевірки.

За результатами інспекційної перевірки складається акт перевірки чи надається припис щодо усунення недоліків. Акт перевірки та припис є підставою для притягнення до відповідальності.

Акт перевірки складається у трьох примірниках. Перший примірник подається відповідному органу виконавчої влади, другий - керівнику суб'єкта державної системи страхового фонду документації, що підлягав перевірці, третій - Інспекції. Ознайомлення керівника суб'єкта державної системи страхового фонду документації, щодо якого здійснюється перевірка, з актом перевірки здійснюється під розпис. У разі відмови підписати акт про це робиться відповідний запис у цьому акті головою комісії.

Припис складається у двох примірниках. Перший надається керівнику суб'єкта державної системи страхового фонду документації, що перевірявся, а другий залишається в Інспекції для здійснення контролю.

Керівник суб'єкта державної системи страхового фонду документації, щодо якого здійснюється перевірка, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо усунення недоліків і   реалізації  пропозицій   відповідно  до   вимог  законодавства  України   про  страховий фонд документації України. Повідомлення про виконання пропозицій і усунення недоліків надсилається до Державного департаменту страхового фонду документації у встановлений в акті (приписі) термін, а також органу виконавчої влади, якому підпорядкований суб'єкт державної системи страхового фонду документації.

Керівник суб'єкта державної системи страхового фонду документації, щодо якого здійснюється перевірка, має право в десятиденний термін оскаржити результати перевірки в установленому порядку.

Суб'єктом правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Стаття 188²⁶. Невиконання законних вимог посадових осіб органів Державної служби з карантину рослин України

Невиконання законних вимог посадових осіб органів Державної служби з карантину рослин України, які здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про карантин рослин, а також створення перешкод для виконання покладених на них обов'язків - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від одного до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 188²⁶ згідно b Законам України № 956-V від 19.04.2007p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері управління, а також у сфері щодо захисту життя та здоров'я рослин. Зазначені відносини регулюються Законом України «Про карантин рослин», Положенням про Державну службу з карантину рослин України, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 08.05.2007 р. № 310 та іншими правовими актами.

Карантин рослин - це утримання об'єктів регулювання (до яких належать будь-яка рослина, продукт рослинного походження, місце зберігання, упаковка, засоби перевезення, контейнери, фунт та будь-які інші організми, об'єкти або матеріали, здатні переносити чи поширювати регульовані шкідливі організми) у визначених місцях для проведення їх моніторингу або подальшого інспектування, фітосанітарної експертизи та/або обробки. Державна служба з карантину рослин України відповідно до Закону України «Про карантин рослин» здійснює державне управління у сфері карантину рослин. Вона включає: Головну державну інспекцію з карантину рослин України, що знаходиться у сфері управління центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики і підпорядковується йому; Центральну науково-дослідну карантинну лабораторію, яка знаходиться у віданні Головної державної інспекції з карантину рослин України; державні інспекції з карантину рослин Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (далі - органи Державної служби з карантину рослин); пункти карантину рослин у районах, морських, річкових портах (на пристанях), на відповідних залізничних станціях, в аеропортах (на аеродромах), на підприємствах поштового зв'язку, шосейних шляхах, автовокзалах, автостанціях, пунктах пропуску на державному кордоні України, зональні, обласні та міські карантинні лабораторії. У разі необхідності пункти карантину рослин можуть створюватись і на інших об'єктах, діяльність яких пов'язана із заготівлею, вивезенням, ввезенням, транспортуванням, реалізацією і використанням об'єктів регулювання.

Головна державна інспекція з карантину рослин України та її керівник - Головний державний інспектор з карантину рослин України (за посадою) є представниками України у Раді Європейської і Середземноморської організації захисту рослин (ЕРРО).

Основними завданнями Державної служби з карантину рослин України є: охорона території   України   від   занесення   регульованих   шкідливих   організмів;   виявлення, вокалізація і ліквідація регульованих шкідливих організмів; запобігання проникненню регульованих шкідливих організмів у зони, вільні від таких регульованих шкідливих організмів на території України; здійснення державного контролю за дотриманням карантинного режиму і проведенням заходів з карантину рослин при вирощуванні, заготівлі, вивезенні, ввезенні, транспортуванні, зберіганні, переробці, реалізації та використанні об'єктів регулювання; реєстрація осіб, які здійснюють господарську діяльність, пов'язану з виробництвом та обігом об'єктів регулювання.

Головна державна інспекція з карантину рослин України відповідно до повноважень: визначає відповідно до закону порядок ввезення, вивезення та використання рослин і рослинних продуктів, у тому числі за погодженням з карантинними службами інших держав відповідно до міжнародних договорів України; вивчає видовий склад, біологію та екологію регульованих шкідливих організмів, розробляє прогноз їх поширення з метою запобігання занесенню та/або поширенню; розробляє проекти нормативно-правових актів у сфері карантину рослин; веде бази даних та інформує громадськість та заінтересованих партнерів про виявлення, наявність, поширення, локалізацію та за необхідності ліквідацію регульованих шкідливих організмів; проводить інспектування та фітосанітарну експертизу об'єктів регулювання; здійснює державний контроль за виконанням фітосанітарних заходів; видає відповідно до закону карантинні дозволи; здійснює координацію моніторингу, виявлення та ідентифікацію регульованих шкідливих організмів в Україні; готує перелік регульованих шкідливих організмів; готує перелік об'єктів регулювання; здійснює контроль за використанням біологічних контрольних організмів; вносить подання до Кабінету Міністрів України про запровадження або скасування карантинного режиму; проводить науково-дослідні роботи у сфері карантину рослин; здійснює контроль за проведенням фумігації (знезараження) особами об'єктів регулювання, які переміщуються через державний кордон України та/або кордони карантинних зон; призначає і звільняє з посад керівників (їх заступників) органів Державної служби з карантину рослин; представляє Україну в міжнародних організаціях відповідно до встановленого законом порядку; проводить спеціальні дослідження спільно з національними організаціями з карантину та захисту рослин інших країн щодо оцінки відповідності (невідповідності) об'єктів регулювання фітосанітарним правилам; надає повідомлення заінтересованим партнерам про фітосанітарні заборони чи обмеження; встановлює спеціально визначений відсоток вантажів, які підлягають вибірковому фітосанітарному прикордонному контролю; веде загальнодержавний реєстр осіб, які здійснюють господарську діяльність, пов'язану з виробництвом та обігом об'єктів регулювання; надає відповіді на запити стосовно фітосанітарних заходів.

Органи Державної служби з карантину рослин здійснюють: видачу фітосанітарних та карантинних сертифікатів на рослини, продукти рослинного походження та інші об'єкти регулювання; інспектування та проведення фітосанітарної експертизи рослин, продуктів рослинного походження та інших об'єктів регулювання, що переміщуються територією України, через державний кордон України та карантинні зони (у тому числі тих, що надходять у багажі, поштових відправленнях і ручній поклажі пасажирів); реєстрацію осіб, які здійснюють господарську діяльність, пов'язану з виробництвом та обігом об'єктів регулювання; організацію та контроль за проведенням обробки і Фумігації (знезараження) рослин, продуктів рослинного походження та інших об'єктів регулювання, які переміщуються через державний кордон України та карантинні зони; Державний контроль за проведенням фітосанітарних заходів, що застосовуються до карантинних організмів відповідно до закону та міжнародних договорів України; організацію і проведення систематичних обстежень земель сільськогосподарського призначення і земель лісового фонду, пунктів карантину рослин та прилеглої до них території, місць обігу рослин, продуктів рослинного походження та інших об'єктів Регулювання; державний контроль за діяльністю розсадників, державних сортодільниць, оранжерей і теплиць, діяльність яких пов'язана з обігом рослин, насіння і садивного матеріалу; державний контроль за виробництвом та обігом рослин, продуктів рослинного походження та інших об'єктів регулювання; вжиття відповідно до законодавства термінових заходів для локалізації та ліквідації карантинних організмів, запобігання їх поширенню; термінові заходи для локалізації та/або ліквідації карантинних організмів-поширення інформації у сфері карантину рослин серед осіб; поширення інформації та за необхідності запровадження навчання виробників рослин, продуктів рослинного походження та інших об'єктів регулювання стосовно ідентифікації відповідних карантинних організмів; внесення подань до відповідних державних адміністрацій про запровадження та скасування карантинного режиму.

Головним державним інспектором з карантину рослин України є керівник Головної державної інспекції з карантину рослин України, який призначається і звільняється з посади центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики. Керівник Головної державної інспекції з карантину рослин України має заступників, у тому числі одного першого, які призначаються і звільняються з посади за поданням керівника Головної державної інспекції з карантину рослин України центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики. Керівники органів Державної служби з карантину рослин є головними державними інспекторами з карантину рослин відповідно Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Головний державний інспектор з карантину рослин України, Головний державний інспектор з карантину рослин Автономної Республіки Крим, головні державні інспектори з карантину рослин областей, міст Києва і Севастополя очолюють відповідну інспекцію з карантину рослин, здійснюють державний контроль за додержанням законодавства у сфері карантину рослин.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у невиконанні законних вимог посадових осіб органів Державної служби з карантину рослин України, які здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про карантин рослин, а також створенні перешкод для виконання покладених на них обов'язків. Державні інспектори з карантину рослин у межах своїх повноважень мають право: проводити фітосанітарні процедури до об'єктів регулювання; затримувати об'єкти регулювання для інспектування та фітосанітарної експертизи, якщо вони переміщуються без відповідних фітосанітарних документів або не відповідають фітосанітарним вимогам; здійснювати державний контроль та нагляд, інспектування та моніторинг відповідної території, об'єктів регулювання; отримувати інформацію, необхідну для здійснення повноважень відповідно до закону; проводити відбір зразків з партії рослин і рослинних продуктів для проведення фітосанітарної експертизи відповідно до закону; видавати в межах своїх повноважень розпорядження, що підлягають обов'язковому виконанню, на здійснення фітосанітарних заходів; надавати висновки органам страхування щодо завданих збитків внаслідок ліквідації карантинних організмів; накладати у порядку, встановленому законом, адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства про карантин рослин; безперешкодного доступу до потужностей (об'єктів) виробництва та обігу об'єктів регулювання рослин за наявності підстав для проведення перевірок, визначених Законом України «Про карантин рослин» та іншими законами України. Рішення державного інспектора з карантину рослин щодо заборони вирощування, вивезення, ввезення, транспортування (у тому числі експорту, імпорту, транзиту), зберігання, реалізації чи використання об'єктів регулювання, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання. Невиконання вказаних рішень посадовими особами та громадянами, а також перешкоджання здійсненню визначених законом повноважень посадових осіб органів Державної служби з карантину рослин України, які здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про карантин рослин, і складають об'єктивну сторону даного правопорушення.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб'єктом правопорушення можуть бути як посадові особи підприємств, установ та організацій усіх форм власності, так і громадяни.