Стаття 164⁵. Зберігання або транспортування алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, на яких немає марок акцизного збору встановленого зразка

Зберігання або транспортування алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, на яких немає належним чином розміщених марок акцизного збору, або з підробленими чи фальсифікованими марками акцизного збору посадовими особами підприємств-виробників, імпортерів і продавців цих товарів - тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією таких алкогольних напоїв або тютюнових виробів.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано стягненню за будь-яке з правопорушень, зазначених у частині першій цієї статті, або вчинені у великих розмірах, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією таких алкогольних напоїв чи тютюнових виробів.

Незаконне зберігання марок акцизного збору - тягне за собою накладення штрафу від трьох до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією марок акцизного збору.

Примітка. Під великим розміром слід розуміти вартість алкогольних напоїв або тютюнових виробів, які у сто чи більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 164^s згідно із Законам України № 323/96-ВР від 12.07.96 p.] [Статтю 164^s викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1685-Ш від 20.04.2000 p.J

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері державного регулювання виробництва і обігу алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Щодо регулювання зазначених відносин див. коментар до ст. 156 КпАП.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у вчиненні таких діянь: зберіганні або транспортуванні алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, на яких немає належно розміщених марок акцизного збору, або з підробленими чи фальсифікованими марками акцизного збору посадовими особами підприємств-виробників, імпортерів і продавців цих товарів; а також у незаконному зберіганні марок акцизного збору. Визначення цих понять та порядок маркування виробів - див. у коментарі до ст. 156 КпАП.

Суб'єктивна сторона цих правопорушень характеризується наявністю умислу.

Суб'єктами правопорушення можуть бути посадові особи підприємств-виробників, імпортерів і продавців алкогольних напоїв або тютюнових виробів, а також особи, які здійснюють транспортування вказаної продукції.

Стаття 164⁶. Демонстрування і розповсюдження фільмів без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів

Демонстрування фільмів або розповсюдження фільмів шляхом продажу чи передачі в прокат фільмокопій без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів - тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фільмокопій, а також грошей, отриманих від їх демонстрування, продажу або передачі в прокат.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення, тягнуть за собою накладення штрафу від сорока п'яти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фільмокопій, а також грошей, отриманих від їх демонстрування, продажу або передачі в прокат.

Розповсюдження фільмів шляхом виготовлення фільмокопій без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів з метою їх демонстрування, продажу, передачі в прокат тягне за собою накладення штрафу від шістдесяти до дев'яноста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фільмокопій, засобів їх виготовлення, а також грошей, отриманих від їх демонстрування, продажу або передачі в прокат.

дії, передбачені частиною третьою цієї статті, вчинені повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення, - тягнуть за собою накладення штрафу від дев'яноста до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фільмокопій, засобів їх виготовлення, а також грошей, отриманих від їх демонстрування, продажу або передачі в прокат.

[Кодекс доповнено статтею 164'' згідно із Законам України № 497/96-ВР від 14.11.96 p.] [Статтю 164'' викладено у новій редакції згідно із Законам України № 998-X1V від 16.07.99 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини, пов'язані з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням і демонструванням фільмів. Фільм - це аудіовізуальний твір кінематографії, що складається з епізодів, поєднаних між собою творчим задумом і зображувальними засобами, та який є результатом спільної діяльності його авторів, виконавців і виробників. За способами фіксації зображення та розповсюдження фільми поділяються на кіно-, відеофільми тощо.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у вчиненні активних дій з демонстрування або розповсюдження фільмів шляхом продажу чи передачі в прокат фільмокопій без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів; а також із розповсюдження фільмів шляхом виготовлення фільмокопій без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів з метою їх демонстрування, продажу, передачі в прокат. До того ж під демонстрування фільмів — це показ фільму глядачам у призначених для цього приміщеннях (кінотеатрах, інших кіновидовищних закладах), на відеоустановках, а також каналами мовлення телебачення. Розповсюдження (прокат) фільму - це виготовлення фільмокопій (тиражування), продаж та передача їх у прокат юридичним та фізичним особам. Фільмокопія - це примірник фільму, виготовлений із застосуванням вихідних матеріалів фільму.

Право на розповсюдження і демонстрування національних та іноземних фільмів на всіх видах носіїв зображення надається відповідно до вимог Законів України «Про кінематографію», «Про авторське право і суміжні права» та інших нормативно-правових актів, суб'єктам кінематографії центральним органом виконавчої влади у галузі кінематографії (кінематографія - галузь культури, що об'єднує комплекс видів професійної діяльності, пов'язаної з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням та демонструванням фільмів, навчально-науковою роботою у цій галузі). Документом, який засвідчує це право та визначає умови розповсюдження і демонстрування, є Державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів. Фільми, на які видані державні посвідчення на право розповсюдження і демонстрування, вносяться До державного реєстру фільмів. Положення про державне посвідчення на право розповсюдження демонстрування фільмів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого або непрямого умислу.

Суб'єктами правопорушення можуть бути особи, які не мають державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів.

Стаття 164⁷. Порушення умов розповсюдження і демонстру­вання фільмів, передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів

Розповсюдження і демонстрування фільмів з порушенням умов передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів, - тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до тридцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фільмокопій, а також грошей, отриманих від  демонстрування, продажу або передачі в прокат.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення, тягнуть за собою накладення штрафу від тридцяти п'яти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фільмокопій, а також грошей, отриманих від їх демонстрування, продажу або передачі в прокат.

[Кодекс доповнено статтею 164^і згідно із Законом України№ 497/96-ВР від 14.11.96 п /

[Статтю 164⁷ викладено у новій редакції згідно із Законом України № 998-X1V від 16.07.99 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини, пов'язані з виробництвом розповсюдженням, зберіганням і демонструванням фільмів.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у розповсюдженні і демонструванні фільмів з порушенням умов, передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів. Відповідно до Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.1998 р. № 1315, Державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів (далі -     прокатне  посвідчення) видається  Міністерством  культури України юридичній або фізичній особі, яка відповідно до законодавства є суб'єктом підприємницької діяльності. Прокатне   посвідчення   дає   право   розповсюджувати   і   демонструвати   на   території України всі види фільмів, вироблених в Україні та за її межами (далі - фільми), будь-яким кінотеатрам,  кіноустановкам, відеоустановкам (далі — кіновидовищні заклади), прокатним    пунктам    відеокасет,    торговельним    підприємствам,    підприємствам    з тиражування, а також телеорганізаціям, у тому числі кабельному телебаченню (далі -     відеотелезаклади), незалежно від форми власності. Під час державної реєстрації' для кожного фільму встановлюється один з таких індексів, що визначає глядацьку аудиторію та відповідно до неї умови розповсюдження і демонстрування фільму: а) індекси фільмів, що не мають обмеження глядацької аудиторії: «ДА» - дитяча аудиторія; «ЗА» - загальна аудиторія; б) індекси фільмів, що мають обмеження глядацької аудиторії: «14» - фільм, перегляд якого дозволяється дітям до 14 років тільки у супроводі батьків. Самостійний
перегляд дітям до 14 років забороняється; «16» - фільм, перегляд якого забороняється особам віком до 16 років; «18» - фільм, перегляд якого забороняється особам віком до 18 років; «Х21» - фільм, перегляд якого забороняється особам віком до 21 року. Індекс фільму зазначається у прокатному посвідченні. Фільми, що мають обмеження глядацької аудиторії, розповсюджуються і демонструються з дотриманням таких вимог: а) продаж, передання в прокат населенню примірників фільмів на відеоносіях здійснюється за умов наявності на них інформації про індекс фільму, який визначає глядацьку аудиторію обов'язковим попередженням споживача про встановлені обмеження; б) демонстрування фільмів  кінотеатрами   і   кіновідеоустановками  здійснюється   за умови   попередження глядача про встановлені обмеження та дотримання встановленого часу демонстрування фільму: «14» - на будь-яких сеансах, крім спеціальних дитячих; «16» - на будь-яких сеансах, крім спеціальних дитячих; «18» - на вечірніх сеансах з 18 години; «Х21» вечірніх і нічних сеансах з 21  години; в) демонстрування фільмів телеорганізація здійснюється   за   умови   попередження   про   встановлені   обмеження   у   программі телепередач перед початком демонстрування фільму та додержання встановленого часу його демонстрування: «14» - з 18 до 6 години; «16» - з 21 до 6 години; «18» - з 23 до 6 години, «Х21» - з 24 до 6 години. Індекс умов розповсюдження і демонстрування фільмів позначається у державному посвідченні на право розповсюдження і демонстрування фільмів (прокатному посвідченні).

Суб'єктивна   сторона правопорушення,   передбаченого   коментованою   статтею, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктом правопорушення може бути посадова особа суб'єкта підприємницької діяльності   або   фізична   особа,   якій   у   встановленому   порядку   видано   державне  посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів.

Стаття 164⁸. Недотримання квоти демонстрування національних фільмів при використанні національного  екранного часу

Недотримання суб'єктами кінематографії та телебачення квоти демонстрування національних фільмів при використанні національного екранного часу - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від шістдесяти до дев'яноста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від дев'яноста до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 164^s згідно із Законом України № 497/96-ВР від 14.11.96р.]

[Статтю 164^s викладено у новій редакції згідно із Законом України № 998-X1V від 16.07.99 р.]

Об'єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері державної політики в кінематографії. Державна політика в кінематографії полягає у визнанні кінематографії галуззю культури, а національного фільму - надбанням культури українського народу і здійснюється шляхом державної підтримки суб'єктів кінематографії України. Держава сприяє виробництву, розповсюдженню та демонструванню національних фільмів у кіно-, відеомережі та на каналах мовлення телебачення, збереженню, відновленню національної та кращих зразків світової кінематографічної спадщини, вживає заходів для повернення в Україну національної кінематографічної спадщини, що перебуває за її межами.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні суб'єктами кінематографії та телебачення квоти демонстрування національних фільмів при використанні національного екранного часу. Відповідно до вимог ст. 22 Закону України «Про кінематографію» від 13.01.1998 р. № 9/98-ВР, для сприяння виробництву національних фільмів, а також доступу глядачів до перегляду творів національної кінематографічної спадщини встановлюється квота демонстрування національних фільмів, яка становить не менше 30% національного екранного часу. Ця квота є обов'язковою для всіх демонстраторів фільмів у кіно-, відеомережі та на каналах мовлення телебачення України. Положення про національний екранний час та про використання суб'єктами кінематографії та телебачення затверджується Кабінетом Міністрів України.

Суб єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі - умислу, так і у формі необережності.

Суб єктами правопорушення   є   посадові   особи   суб'єктів    кінематографії   та телебачення.

Стаття 164⁹.     Незаконне    розповсюдження     примірників  аудіовізуальних  творів,   фонограм,   відеограм,   комп'ютерних програм, баз даних

Розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних, упаковки яких не марковані контрольними марками або марковані контрольними марками, що мають серію чи містять інформацію, які не відповідають носію цього примірника, або номер, який не відповідає даним Єдиного реєстру одержувачів контрольних марок, - тягне за собою накладення штрафу від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією цих примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних.

Та сама дія, вчинена особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з правопорушень, зазначених у частині першій цієї статті, - тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією цих примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних.

[Кодекс доповнено статтею 164' згідно із Законом України№ 1587-ІІІ від 23.03.2000p.]

[Статтю 164'' викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1098-1V від 10.07.2003 р.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері охорони авторських та суміжних прав.

Об'єктивна сторона таких правопорушень полягає у вчиненні цих діянь: розповсюдженні примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних, упаковки яких не марковані контрольними марками або марковані контрольними марками, що мають серію чи містять інформацію, які не відповідають носію цього примірника, або номер, який не відповідає даним Єдиного реєстру одержувачів контрольних марок. Відповідно до Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних» від 23.03.2000 р. № 1587-ІП, розповсюдження на території України примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм та баз даних, а також їх прокат дозволяються лише за умови їх маркування контрольними марками. Наведені у цьому положенні терміни необхідно розуміти так: аудіовізуальний твір - це твір, що фіксується на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, диску для лазерних систем зчитування тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів. Видами аудіовізуального твору є кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайдофільми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими чи іншими. База даних (компіляція даних) - сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації в довільній формі, у тому числі електронній, підбір і розташування складових якої та її упорядкування є результатом творчої праці, складові якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп'ютера) чи інших засобів. Відеограма — це відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, диску для лазерних систем зчитування тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у формі запису, що є складовою аудіовізуального твору. Відеограма є вихідним матеріалом для виготовлення її копій. Комп'ютерна програма — це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах). Фонограма - звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, диску для лазерних систем зчитування тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що є складовою аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій). Контрольна марка є спеціальним знаком, що засвідчує дотримання авторських і (або) суміжних прав і надає праве на розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних. Контрольна марка є самоклейним знаком одноразового використання, зовнішній бік якого має спеціальний голографічний захист. Маркування контрольними марками здійснюється шляхом наклеювання контрольних марок на упаковку примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних.

Кожна контрольна марка має власні серію і номер. Встановлюються такі серії контрольних марок: А - для примірників фонограм у формі магнітних носіїв та вінілових дисків; В - для примірників аудіовізуальних творів та відеограм у формі магнітних носіїв та кіноплівки; К — для примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних у формі оптичних носіїв. Контрольні марки виготовляються на замовлення центральний орган виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності в порядку, встановленому законодавством. На кожну контрольну марку наноситься інформація, яка ідентифікує її з відповідним примірником аудіовізуального твору, фонограми, відеограми, комп'ютерної програми, бази даних. Порядок одержання контрольних марок та внесення даних до Єдиного реєстру одержувачів контрольних марок визначено Законом України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних».

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення є особи, яким виповнилося 16 років.

Стаття 164¹⁰. Порушення законодавства, що регулює здій­снення операцій з металобрухтом

Порушення законодавства, що регулює здійснення операцій з металобрухтом, - тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією металобрухту, а також грошей, отриманих від його реалізації.

[Кодекс доповнено статтею 164'° згідно із Законом України № 2'11'4-111від 16.11.2000 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення операцій з металобрухтом. Металобрухт - це непридатні для прямого використання вироби або частини виробів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність унаслідок фізичного або морального зносу і містять чорні або кольорові метали чи їх сплави, а також вироби з металу, що мають непоправний брак, залишки чорних та кольорових металів і їх сплавів.

Об'єктивна сторона цього правопорушення полягає у порушенні законодавства, Що регулює здійснення операцій з металобрухтом. Базовим законом в означеній сфері є Закон України «Про металобрухт», крім того, окремі питання здійснення операцій з металобрухтом регулюються законами України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775-ПІ, «Про відходи» від 05.03.1998 р. № 187/98-ВР, «Про оборону України» від 06.12.1991 р. № 1932-ХІІ, а також Ліцензійними умовами провадження  господарської діяльності з заготівлі,  переробки, металургійної переробки металобрухту кольорових і чорних металів, затвердженими наказом Держпідприємництва України та Мінпромполітики від 25.02.2003 р. № 14/65, постановою Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо упорядкування експортних операцій з металобрухтом» від 04.11.2002 р. № 1653 та іншими нормативно-правовими документами.

До операцій з металобрухтом належать заготівля, переробка, металургійна переробка брухту чорних і кольорових металів. Заготівля металобрухту - це діяльність, пов'язана із збиранням, купівлею, зберіганням та реалізацією металобрухту юридичними або фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють операції з металобрухтом. Переробка металобрухту - діяльність, пов'язана із доведенням металобрухту шляхом сортування або в разі потреби пресування, пакетування, дрібнення, різання до стану, який відповідає встановленим стандартам, нормам і правилам; вилучення металевої складової із шлаків металургійної переробки чорних та кольорових металів і їх сплавів. Металургійна переробка металобрухту - переплавка металобрухту в металургійних агрегатах з використанням додаткових матеріалів та особливих технологічних режимів з метою зміни структури металу, доведення його хімічного складу до параметрів, які відповідають вимогам стандартів, та отримання легованої сталі, відповідних марок кольорових металів та їх сплавів із визначеними технологічними та експлуатаційними властивостями. Особливості здійснення операцій з металобрухтом визначено у Законі України «Про металобрухт».

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення можуть бути особи, яким виповнилося 16 років.

Стаття 164¹¹.

[Кодекс доповнено статтею 164" згідно із Законом України № 2747-ІП від 04.10.2001 p.]

[Статтю 164" виключено згідно із Законом України № 2252-IV від 16.12.2004 p.]

Стаття 164¹². Порушення законодавства про бюджетну систему України

Використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або недотримання порядку проведення операцій з бюджетними коштами, як це встановлено чинним бюджетним законодавством, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від тридцяти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від сімдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 164^п згідно із Законом України № 2787-111 від 15.11.2001 р]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини, що виникають у процесі виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Зазначені відносини регулюються Бюджетним кодексом України, Законом України «Про Державний бюджет України», проект якого щорічно розробляє Кабінет Міністрів України відповідно до визначеного в Бюджетному кодексі України порядку, основними напрямами бюджетної політики на наступний бюджетний період, проект яких також розробляє Кабінет Міністрів України, постанову про схвалення або взяття до відома яких за результатами парламентських слухань приймає Верховна Рада України, а також інших правових актів.

Об'єктивна сторона цього правопорушення полягає у використанні бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або недотриманні порядку проведення операцій з бюджетними коштами, як це встановлено чинним бюджетним законодавством. До того ж бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Виконання Державного бюджету України забезпечує Кабінет Міністрів України, загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, а також координацію діяльності учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету здійснює Міністерство фінансів України. Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад або міські, селищні чи сільські голови (в разі, якщо відповідні виконавчі органи не створені) забезпечують виконання відповідних місцевих бюджетів. Місцеві фінансові органи здійснюють загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого бюджету, координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Нецільове використання бюджетних коштів - це витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим Законом України про Державний бюджет України» чи рішенням про місцевий бюджет, виділеним бюджетним асигнуванням чи кошторису.

Суб'єктивна сторона цього правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.

Суб'єктом правопорушення може бути посадова особа, яка є розпорядником бюджетних коштів. Розпорядниками бюджетних коштів є бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.

Виявлені факти порушення законодавства про бюджетну систему України (використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або недотримання порядку проведення операцій з бюджетними коштами, як це встановлено чинним бюджетним законодавством) посадова особа органу державної контрольно-ревізійної служби оформляє актом ревізії (перевірки) відповідно до вимог Інструкції про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні, затвердженої наказом ГоловКРУ України від 03.10.1997 р. № 121. Зокрема в акті ревізії (перевірки) зазначаються повна назва підприємства, установи, організації, суть порушення, які нормативно-правові акти, за який період та якою посадовою особою порушені, обсяг порушення (суми коштів державного, місцевого бюджетів чи державних Цільових фондів, що використані всупереч їх цільовим призначенням, суми операцій з бюджетними коштами, проведених з порушенням бюджетного законодавства).

Стаття 164¹³. Порушення законодавства, що регулює виробництво,   експорт,   імпорт  дисків  для   лазерних   систем зчитування, матриць, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва

Порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, матриць, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва, - тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 164^п згідно із Законом України № 2953-ІП від 17.01.2002 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері державного регулювання діяльності, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування, матриць. Зазначені відносини регулюються Законом України «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» від 17.01.2002 р. № 2953-Ш, постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку присвоєння і нанесення на диски для лазерних систем зчитування спеціального ідентифікаційного коду та визнання спеціальних ідентифікаційних кодів, нанесених на диски, що імпортуються» від 26.04.2003 р. № 623, Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з виробництва дисків для лазерних систем зчитування, затверджених спільним наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства освіти і науки України від 03.07.2002 р. № 71/382 та деякими іншими нормативно-правими актами.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва. Диск для лазерних систем зчитування - це будь-який оптичний диск для лазерних систем зчитування із записом або з можливістю запису на ньому інформації, що відображає об'єкти авторського права чи суміжних прав, або без запису такої інформації. Сировина - це оптичний полікарбонат, що використовується у виробництві дисків для лазерних систем зчитування та матриць. Правопорушення може вчинюватися шляхом здійснення господарської діяльності з виробництва дисків для лазерних систем зчитування без ліцензії; виробництва дисків для лазерних систем зчитування, без нанесення спеціальних ідентифікаційних кодів; виробництва дисків для лазерних систем зчитування без дозволу осіб, яким належить авторське право та(або) суміжні права; експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування, обладнання та сировини без наявності ліцензії; невиконання вимог щодо технологічного забезпечення виробником нанесення на дисках для лазерних систем зчитування спеціальних ідентифікаційних кодів ліцензованим обладнанням тощо.

Виробництво дисків для лазерних систем зчитування здійснюється суб'єктами господарювання лише за наявності у них ліцензії на провадження такої діяльності та за умови дотримання ліцензійних умов, які встановлені Законом України «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» та ліцензійних умов, затвердження яких передбачено Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Виробник, що отримав ліцензію на виробництво дисків для лазерних систем зчитування, матриць, зобов'язаний: а) виробляти диски лише на ліцензованому обладнанні та в ліцензованих приміщеннях; б) проставляти на кожному виготовленому диску для лазерних систем зчитування із записом інформації - спеціальний ідентифікаційний   код;   а   на   кожному   виготовленому   диску   для   лазерних   систем зчитування без запису інформації - код прес-форми, з якої його було виготовлено; в) технологічно забезпечити нанесення на диски для лазерних систем зчитування спеціального ідентифікаційного коду ліцензованим обладнанням; г) повідомляти центральний орган виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності про будь-які зміни, що сталися щодо відомостей, зазначених у ліцензії та в додатку до ліцензії, протягом трьох робочих днів від дня настання таких змін; д) виробляти диски для лазерних систем зчитування, які містять об'єкти авторського права та(або) суміжних прав, лише за наявності дозволу осіб, яким належить авторське право чи суміжні права; є) вести облік обсягів виробництва дисків для лазерних систем зчитування, матриць, а також придбання, зберігання, використання сировини для їх виробництва; є) зберігати облікові документи про виробництво дисків для лазерних систем зчитування, матриць протягом строку, встановленого законодавством, та надавати два обов'язкових безоплатних примірники виготовлених дисків для лазерних систем зчитування із записом на них інформації спеціально уповноваженому органу з питань ліцензування, який зберігає їх протягом трьох років відповідно до вимог Закону України «Про обов'язковий примірник документів» № 595-14. Порядок надання, зберігання та видачі примірників дисків для лазерних систем зчитування, матриць затверджується Кабінетом Міністрів України; ж) надавати посадовим особам центрального органу виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності при проведенні перевірок у присутності керівника суб'єкта господарювання або уповноваженої ним особи документи, що стосуються предмета перевірки, доступ до ліцензованих приміщень та забезпечувати умови для їх проведення.

Експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва без ліцензії забороняється. Ліцензування експорту(імпорту) дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань економіки відповідно до законів України «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Суб'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у наявності вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктом правопорушення може бути як посадова особа суб'єкта господарювання, що здійснює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва, так і фізична особа.

Стаття 164¹⁴. Порушення законодавства про здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти

Здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти без застосування визначених законом процедур; застосування процедур закупівлі з порушенням законодавства про здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти, в тому числі оформлення тендерної документації з порушенням законодавства про здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти, оцінка тендерних пропозицій, не за критеріями та методикою оцінки для визначення найкращої тен­дерної пропозиції, що міститься у тендерній документації, укладення з Учасником, що став переможцем торгів, договору про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти за цінами і обсягами, які не відповідають вимогам тендерної документації; неоприлюднення інформації щодо закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти відповідно до вимог законодавства, недотримання умов захисту вітчизняного ринку; неподання в  установленому   порядку   звіту   про   результати   здійснення   процедури закупівлі товарів, робіт і послуг, відображення недостовірних відомостей у звіті про результати здійснення зазначеної процедури, непроходження навчання чи підвищення кваліфікації з питань організації та здійснення процедур закупівель відповідно до вимог закону; ненадання інформації, документів та матеріалів у випадках, передбачених законом -

[В абзац перший частини першої статті 164^й внесено зміни та доповнення згідно із Законом України № 424-Vвід 01.12.2006p.J

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від ста п'ятдесяти до трьохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[В абзац другий частини першої статті 164^й внесено зміни згідно із Законом України № 424-Увід 01.12.2006р.]

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення за одне з правопорушень, зазначених у частині першій цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від трьохсот п'ятдесяти до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[В абзац другий частини другої статті 164^й внесено зміни згідно із Законом України № 424-Увід 01.12.2006p.J

[Кодекс доповнено статтею 164^й згідно із Законом України № 2188-1V від 18.11.2004 p.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти. Зазначені відносини регулюються Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22.02.2000 р. № 1490-ІІІ.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у порушенні законодавства про здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти. Державна закупівля - це придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти у порядку, встановленому Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», при цьому здійснення закупівлі одним замовником в інтересах іншого забороняється, крім випадків здійснення закупівлі товарів на засадах міжвідомчої координації; державні кошти - кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, державні кредитні ресурси, а також кошти Національного банку України, державних цільових фондів, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування, кошти страхування на випадок безробіття, кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, кошти, передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», гуманітарна допомога в грошовій формі, кошти Аграрного фонду, Державного та місцевих фондів енергозбереження, кошти установ чи організацій, створених в установленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, кошти підприємств, які спрямовуються на придбання товарів, робіт і послуг. Учасник процедури закупівлі - це фізична чи юридична особа (резидент або нерезидент), що підтвердила намір взяти участь у процедурі закупівлі та подає чи подала тендерну пропозицію. Товари - це продукція будь-якого виду та призначення, у тому числі сировина, вироби, устаткування, технології, предмети у твердому, рідкому, газоподібному стані, включаючи електроенергію, а також послуги, пов'язані з поставкою товарів, якщо їх вартість не перевищує вартості таких товарів; роботи - проектування, будівництво нових, розширення, реконструкція, капітальний ремонт та реставрація об'єктів і споруд виробничого і невиробничого призначення, технічне переоснащення діючих підприємств, а також супровідні роботам послуги, у тому числі геодезичні роботи, буріння, сейсмічні дослідження, аеро- та супутникова фотозйомка та інші послуги, які включаються до кошторисної вартості робіт, якщо вартість виконання цих послуг не перевищує вартості таких робіт; послуги — будь-яка закупівля, крім товарів та робіт, включаючи підготовку спеціалістів, забезпечення транспортом і зв'язком, освоєння технологій, наукові дослідження, медичне та побутове обслуговування, а також консультаційні послуги, до яких належать послуги, пов'язані з консультуванням, експертизою, оцінкою, підготовкою висновків і рекомендацій. Порядок здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти визначено у Законі України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».

Суб'єктивна сторона цього правопорушення полягає у наявності вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктом правопорушення може бути лише посадова особа.

Стаття 165.

[Статтю 165 виключено згідно із Законом України№ 3888-ХІІ від 28.01.94p.]

Стаття 165¹. Порушення законодавства у сфері загально­обов'язкового державного пенсійного страхування

Приховування (заниження) суми заробітної плати (виплат, доходу), на яку нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; порушення встановленого порядку нарахування, обчислення та строків сплати страхових внесків; ухилення від реєстрації або несвоєчасна реєстрація платника страхових внесків в органах Пенсійного фонду України, неподання відомостей про обставини, що спричиняють зміни юридичного статусу страхувальника, порядку сплати ним страхових внесків; порушення встановленого порядку використання та здійснення операцій з коштами Пенсійного фонду України і Накопичувального фонду; неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо страхових внесків, коштів Пенсійного фонду України і Накопичувального фонду або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку, та іншої звітності і відомостей, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне із правопорушень, зазначених У частині першій цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 165' згідно із Законом України № 2 704-ХІІ від 16.10.91 p.]

[Статтю 165' викладено у новій редакції згідно із Законом України № 3108-IV від 17.11.2005 p.]

Конституція України визначає гарантований мінімум прав і свобод, до якого можуть бути долучені додаткові гарантії. Такою гарантією є закріплене ст. 46 Основного Закону України право кожного громадянина на соціальний захист, у тому числі у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним    соціальним    страхуванням    за    рахунок    страхових    внесків    громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері загальнообов'язкового державне пенсійного страхування. Вони регулюються Законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-1V, «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 р. № 400/97-ВР, постановами Пенсійного фонду України «Про внесення змін до Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України» від 31.01.2005 р. № 3-1, «Про затвердження Порядку формування та подання органам Пенсійного фонду України відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування» від 10.06.2004 р. № 7-6, «Про затвердження Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження платежів зі збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та інших платежів» від від 19.01.2002 р. № 2-4 та іншими нормативно-правовими актами.

Об'єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні таких діянь: ухилення громадян-підприємців і адвокатів від реєстрації в органах Пенсійного фонду України, як платників обов'язкових страхових внесків, приховування (заниження) службовою особою підприємства, установи, організації фонду оплати праці та громадянами-підприємцями і адвокатами суми доходу, з яких обчислюються внески на пенсійне страхування, порушення встановленого порядку витрачання коштів на це страхування та строків перерахування внесків до Пенсійного фонду України, несвоєчасне подання або неподання за встановленою формою бухгалтерських звітів та інших документів про нарахування і сплату внесків на соціальне страхування. Страхові внески — це кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; а також кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Платниками страхових внесків є страхувальники, перелік яких міститься у ст. 14 зазначеного Закону. До них належать такі роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи, (зокрема, юридичні та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру. Крім того, страхувальниками є фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. До членів сімей фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, належать: дружина (чоловік), батьки, діти та інші утриманці, які досягли 15 років, не перебувають у трудових або цивільно-правових відносинах з такою фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, але разом з ним здійснюють підприємницьку діяльність і отримують частину доходу від заняття цією діяльністю; а також особи, які забезпечують себе роботою самостійно — займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності. Страхувальники набувають статусу платників страхових внесків із дня їх реєстрації у територіальному органі Пенсійного фонду.

Відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхувальник зобов'язаний: 1) зареєструватися в територіальних органах Пенсійного фонду в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, як платник страхових внесків у десятиденний термін із дня: отримання свідоцтва про державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; отримання дозволу на провадження нотаріальної та іншої діяльності; прийняття рішення про створення установи, організації, філії, представництва, іншого відокремленого підрозділу; зміни юридичного статусу чи адреси, якщо відповідно до закону державна реєстрація таких установ, організацій та відокремлених підрозділів не проводиться; укладення трудового договору з найманим працівником; зміни прізвища, ім'я та по батькові. Страхувальник зобов'язаний зареєструватися в територіальних органах Пенсійного фонду незалежно від того, чи він фактично веде господарську діяльність та провадить розрахунки з оплати праці, чи ні; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи за кожним календарним місяцем та календарним роком, зберігати ці дані за період до 01.07.2000 р. протягом 75 років, а за період після цієї дати - протягом усього часу сплати страхових внесків та протягом п'яти років після припинення їх сплати на паперових носіях та в електронному вигляді за наявності засобів, що гарантують ідентичність паперової та електронної форми документа, після чого дані передаються до архіву на належне зберігання протягом 70 років згідно з порядком, установленим Кабінетом Міністрів України; 3) допускати посадових осіб виконавчих органів Пенсійного фонду до перевірок правильності обчислення та сплати страхових внесків, надавати їм передбачені законодавством документи та пояснення з питань, що виникають під час перевірок; 4) подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом; 5) надавати безоплатно застрахованій особі та на вимогу — членам сім'ї померлої застрахованої особи відомості про заробітну плату (дохід), суми сплачених страхових внесків та інші відомості, що стосуються застрахованої особи та подаються до територіальних органів Пенсійного фонду; 6) нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески; 7) пред'являти на вимогу виконавчих органів Пенсійного фонду та застрахованих осіб, за яких страхувальник сплачує страхові внески, повідомлення про реєстрацію платника страхових внесків: 8) вимагати в разі прийому на роботу або укладення відповідного договору із фізичною особою пред'явлення нею свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; 9) повідомляти територіальний орган Пенсійного фонду про прийом на роботу або укладення відповідного договору з фізичною особою, яка не зареєстрована в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (у тому числі вперше приймається на роботу) або не пред'явила на вимогу страхувальника свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, і подавати необхідні відомості та документи для реєстрації зазначеної особи; 10) отримати в територіальному органі Пенсійного фонду від імені фізичної особи, яку він зобов'язаний зареєструвати у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та видати його застрахованій особі; 11) повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду: про ліквідацію (реорганізацію) підприємства, установи, організації У десятиденний термін із дня прийняття відповідного рішення; про зміну облікових реквізитів підприємства, установи, організації, їх місцезнаходження, юридичної адреси в десятиденний термін із дня виникнення відповідних змін; про відкриття або закриття поточних рахунків у банках чи в органах Державного казначейства України, які використовуються для здійснення відповідної діяльності; про чисельність найманих працівників, розмір їх заробітної плати (доходу) за встановленою формою звітності; про зміну відомостей, що вносяться до системи персоніфікованого обліку, про застраховану особу, за яку або на користь якої ним сплачуються страхові внески, у десятиденний термін із дня одержання цих відомостей; 12) виконувати інші вимоги, передбачені законодавством.

Суб'єктивна сторона цього правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення є посадові та фізичні особи, які є платниками страхових внесків.

Стаття 165². Порушення порядку формування та застосування цін і тарифів

Порушення порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів, а також знижок, націнок, доплат до них - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 165² внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з правопорушень, зазначених в частині першій цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 165² внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97р.]

[Кодекс доповнено статтею 165² згідно із Законом України № 179/94-ВР від 22.09.94p.]

Політика ціноутворення є складовою загальної економічної і соціальної політики України і спрямована на забезпечення: рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів республіки; збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг; протидії монопольним тенденціям виготовлювачів продукції, товарів і послуг; об'єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну; розширення сфери застосування вільних цін; підвищення якості продукції; соціальних гарантій у першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, зокрема, систему компенсаційних виплат у зв'язку із зростанням цін і тарифів; створення необхідних економічних гарантій для виробників; орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Об'єктом цих правопорушень є суспільні відносини у сфері встановлення і застосування цін і тарифів. Базовим законом в цій сфері є Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 03.12.1990 р. № 507-ХІІ, який визначає основні принципи встановлення і застосування цін і тарифів та організацію контролю за їх дотриманням на території республіки.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у порушенні порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів, а також знижок, націнок, доплат до них. У народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, відповідно до яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів  цін  (тарифів) або  граничних відхилень  від державних фіксованих цін і тарифів. У разі надмірного зростання цін, раніше виведених з-під контролю за рішенням Кабінету Міністрів України, виконавчих комітетів обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад, допускається тимчасове повернення до державного регулювання цін і тарифів. Урядом України можуть вводитись інші методи державного регулювання цін і тарифів.

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які чинять визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що посідають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України. Зміна рівня державних фіксованих та регульованих цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг здійснюється в порядку і в строки, що визначаються тими органами, які відповідно до Закону України «Про ціни і ціноутворення» затверджують або регулюють ціни (тарифи). Зміна державних фіксованих та регульованих цін і тарифів може здійснюватись у зв'язку із зміною умов виробництва і реалізації продукції, що не залежать від господарської діяльності підприємств.

Координація роботи щодо здійснення політики цін, проведення економічного аналізу рівня та динаміки цін і вжиття заходів щодо регулювання цін і тарифів здійснюються відповідними державними органами управління України та їх структурними підрозділами. Державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. До того ж контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

Суб'єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення є посадові особи.

Стаття 165³. Порушення строку реєстрації як платника стра­хових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків

Порушення посадовими особами підприємств, установ, організацій, фізичними особами, які використовують найману працю, строку реєстрації як платника страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків - тягнуть за собою накладення штрафу від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з правопорушень, зазначених у частині першій цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від Десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 165³ згідно із Законом України 429-IVвід 16.01.2003p.]

Об'єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері загальнообов'язкового Державного соціального страхування на випадок безробіття. Зазначені відносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 р. № 1533-ПІ, Інструкцією про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.12.2000 р. № 339, а також іншими нормативно-правовими актами.

Об'єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні таких діянь: порушенні посадовими особами підприємств, установ, організацій, фізичними особами, щ використовують найману працю, строку реєстрації як платника страхових внесків д₀ Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадо_к безробіття, несвоєчасної або неповної сплати страхових внесків. Відповідно до вимог ст 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» роботодавець зобов'язаний: 1) зареєструватися у виконавчій дирекції Фонду за місцем свого знаходження як платник страхових внесків у 10-денний строк з дц_я отримання ним свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або з дня укладення трудового договору з найманим працівником; 2) своєчасно та в повному розмірі сплачувати страхові внески; 3) надавати виконавчій дирекції Фонду відомості в установленому порядку про: прийняття на роботу працівників; заробітну плату працівників, використання робочого часу тощо; сплату страхових внесків, у тому числі застрахованими особами; ліквідацію чи реорганізацію підприємства, установи, організації, зміну юридичної адреси. Достовірність зазначених у документах даних перевіряється виконавчою дирекцією Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття . У разі їх недостовірності роботодавець добровільно чи на підставі рішення суду повинен відшкодувати страховику заподіяну шкоду.

Суб'єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення є посадові особи підприємств, установ, організацій, а також фізичні особи, які використовують найману працю.

Стаття 165⁴. Порушення законодавства про загально­обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності

Порушення посадовими особами підприємств, установ, організацій, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, строків та обсягів сплати страхових внесків, приховування (заниження) суми заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески, неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо страхових внесків, несвоєчасне інформування Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про чисельність працівників, річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), суму заробітної плати на підприємстві, нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання, що сталися на підприємстві, про зміни технології робіт або виду діяльності підприємства - тягнуть за собою накладення штрафу від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ухилення фізичних осіб, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, від подання заяви про взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, приховування (заниження) суми заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески, порушення строків та обсягів сплати страхових внесків, неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо страхових внесків, несвоєчасне інформування Фонду  про  нещасні  випадки  на  виробництві та професійні захворювання, зміну виду діяльності - тягнуть за собою накладення штрафу від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 165⁴ згідно із Законом України № 429-IVвід 16.01.2003 p.] [Текст статті 165⁴ викладено у новій редакції згідно із Законом України № 435-V від 12.12.2006 p.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності. Зазначені відносини регулюються Кодексом законів про працю України, законами України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 p. № 1105-XIV, «Про охорону праці» від 21.11.2002 p. № 229-IV, «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22.02.2001 № 2272-ІІІ, постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення державного нагляду у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 26.11.2003 р. № 1845 та іншими нормативно-правовими актами.

Об'єктивна сторона першого правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у вчиненні таких діянь: порушенні посадовими особами підприємств, установ, організацій, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, строків та обсягів сплати страхових внесків, приховуванні (заниженні) суми заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески, неподанні, несвоєчасному поданні, поданні не за встановленою формою звітності щодо страхових внесків, несвоєчасному інформуванні Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про чисельність працівників, річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), суму заробітної плати на підприємстві, нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання, що сталися на підприємстві, про зміни технології робіт або виду Діяльності підприємства. Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібно згоди або заяви працівника. Страхування здійснюється в безособовій формі. Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають: 1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту); 2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах; -*) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інщих підприємствах за спеціальними договорами. Всі перелічені особи вважаються Застрахованими з моменту набуття чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 01.04.2001 p., незалежно від фактичного виконання страхувальниками своїх зобов'язань щодо сплати страхових внесків. Усі застраховані є членами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Взяття на облік Фондом соціального страхування від нещасних випадків юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей робочими органами виконавчої дирекції Фонду, а фізичних осіб, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, - в день отримання від них відповідної заяви. Роботодавці набувають статусу страхувальників: юридичні особи - з дня взяття їх на облік; фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, - у день одержання робочим органом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків у встановленому порядку від органу державної служби зайнятості повідомлення про реєстрацію трудового договору (контракту) між фізичною особою - підприємцем та найманим працівником; фізичні особи, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, - з дня взяття на облік.

Повідомлення про взяття на облік роботодавця як платника страхових внесків та страхове свідоцтво надсилаються роботодавцю наступного робочого дня з дня взяття на облік. Форма повідомлення та страхового свідоцтва встановлюються Фондом соціального страхування від нещасних випадків. Зняття з обліку роботодавця як платника страхових внесків здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, а фізичних осіб, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, - за їх заявою після розірвання останнього трудового договору з найманим працівником та проведення передбачених законодавством перевірок роботодавця, звірення розрахунків з ним і проведення остаточного розрахунку.

Внесення змін до особових справ страхувальників проводиться на підставі відповідних повідомлень державних реєстраторів і заяв роботодавців не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей або заяв. Роботодавець як страхувальник зобов'язаний: 1) своєчасно реєструватися у Фонді соціального страхування від нещасних випадків; 2) своєчасно та повністю сплачувати в установленому порядку страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків; 3) інформувати робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків: а) про кожний нещасний випадок або професійне захворювання на підприємстві; б) про зміну технології робіт або виду діяльності підприємства для переведення його до відповідної групи тарифів небезпеки; в) не пізніш як за два місяці - про ліквідацію підприємства; 4) щорічно подавати робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків відомості про чисельність працівників, річну суму заробітної плати, річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), кількість нещасних випадків і професійних захворювань на підприємстві за минулий календарний рік; 5) безоплатно створювати всі необхідні умови для роботи на підприємстві представників Фонду соціального страхування від нещасних випадків; 6) повідомляти працівникам підприємства адресу та номери телефонів робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, а також лікувально-профілактичних закладів та лікарів, які за угодами з цим Фондом обслуговують підприємство.

Об'єктивна сторона другого правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у вчиненні таких діянь: ухиленні фізичних осіб, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, від подання заяви про взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, приховування (заниження) суми заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески, порушення строків та обсягів сплати страхових внесків, неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо страхових внесків, несвоєчасне інформування Фонду про нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання, зміну виду діяльності. Відповідно до положень ст. 253 Кодексу законів про працю України особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) у фізичної особи, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. Фізична особа-роботодавець несе всі обов'язки роботодавця, визначені у коментарі до першої частини даної статті.

Частина третя цієї статті встановлює відповідальність за вчинення тих самих дій особою, яка протягом року була піддана адміністративному стягненню за одне з зазначених частиною першою або другою порушень.

Суб'єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення є посадові особи підприємств, установ, організацій, а також фізичні особи, які використовують найману працю.

Стаття 165⁵. Ухилення від реєстрації як платника страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків, а також порушення порядку використання страхових коштів

Ухилення посадовими особами підприємств, установ та організацій, фізичними особами, які використовують найману працю, від реєстрації як платника страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків, а також порушення порядку використання цих коштів - тягнуть за собою накладення штрафу від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з правопорушень, зазначених у частині першій цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 165⁵ згідно із Законом України № 429-IV від 16.01.2003 p.]

Об'єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності. Зазначені відносини регулюються Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Кодексом законів про працю України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001 р. № 2240-ІП та іншими нормативно-правовими актами. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (зокрема, догляд за хворою дитиною, Дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також за рахунок інших джерел.

Об'єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні таких діянь: ухиленні посадовими особами підприємств, установ та організацій, фізичними особами, які використовують найману працю, від реєстрації як платника страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд), несвоєчасній або неповній сплаті страхових внесків, а також порушенні порядку використання цих коштів. Платниками страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, є страхувальники та застраховані особи. Страхувальниками для осіб, які працюють за трудовим договором (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, є роботодавці. Застрахованими особами є наймані працівники, а у випадках, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням Страхувальники - юридичні та фізичні особи набувають статусу платників страхових внесків до Фонду з дня їх реєстрації у виконавчих дирекціях відділень Фонду.

Страхувальники-роботодавці сплачують до Фонду різницю між нарахованими для роботодавців і найманих працівників страховими внесками та витратами, пов'язаними з наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам. Перерахування зазначених сум шляхом безготівкових розрахунків здійснюється страхувальниками-роботодавцями один раз на місяць — у день, встановлений для одержання в установах банку коштів на оплату праці за відповідний період. У разі ліквідації (реорганізації) юридичної особи страхувальник зобов'язаний провести повний розрахунок щодо сплати страхових внесків до Фонду по день ліквідації (реорганізації) та звернутися за місцем його реєстрації як платника страхових внесків для зняття з обліку. Інші платники страхових внесків сплачують страхові внески до Фонду в повному розмірі в порядку та в строки, визначені страховиком.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» страхувальник зобов'язаний: 1) зареєструватись у виконавчій дирекції відділення Фонду як платник страхових внесків у десятиденний строк з дня: отримання свідоцтва про державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності незалежно від того, чи він фактично веде господарську діяльність та провадить розрахунки з оплати праці; прийняття рішення про створення установи, організації, філії, представництва, іншого відокремленого підрозділу; зміни юридичного статусу чи адреси, якщо відповідно до законодавства України державна реєстрація таких установ, організацій чи відокремлених підрозділів не проводиться; укладення трудового договору з найманим працівником; 2) нараховувати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески; 3) надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення та соціальних послуг; 4) вести облік коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування У зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням _та похованням, і своєчасно надавати органам Фонду встановлену звітність щодо цих коштів; 5) допускати посадових осіб органів Фонду, органу державного нагляду, інших контролюючих органів до перевірок правильності обчислення та сплати страхових внесків, використання страхових коштів, надавати їм необхідні документи та пояснення з питань, що виникають під час перевірок; 6) вести облік заробітної плати застрахованої особи та зберігати ці дані протягом строку, встановленого законодавством; 7) надавати на вимогу застрахованої особи відомості щодо заробітної плати, суми сплачених страхових внесків; 8) надавати виконавчій дирекції відділення Фонду відомості: про ліквідацію (реорганізацію) підприємства, установи, організації в десятиденний строк з дня прийняття рішення; про зміну облікових реквізитів підприємства, установи, організації, їх місцезнаходження, юридичної адреси в десятиденний строк з дня виникнення відповідних змін; про чисельність найманих працівників, розмір їх заробітної плати за встановленою формою звітності; про зміну відомостей про застраховану особу в десятиденний строк з дня одержання цих змін.

Суб'єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення є посадові особи підприємств, установ та організацій, фізичні особи, які використовують найману працю.

Стаття 166.

[Статтю 166 виключено згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.]

Стаття 166¹. Зловживання монопольним становищем на ринку

Нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту, обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін, часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару за відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних Цін, інші дії, спрямовані на створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців, встановлення монопольних цін (тарифів, Розцінок) на свої товари, а також дискримінаційних цін, що обмежують права окремих споживачів, - тягнуть за собою накладення штрафу на керівників (розпорядників кредитів) підприємств (об'єднань, господарських товариств тощо) у розмірі до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів Доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, ~ До тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166' згідно із Законом України № 123/95-ВР від 05.04.95 p.]

Об'єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності. Зазначені відносини Регулюються Господарським кодексом України, законами України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 р. № 2210-ІІІ, «Про природні монополії» від 20.04.2000 р. № 1682-111, а також іншими нормативно-правовими актами.

Об'єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні таких діянь: нав'язуванні таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, зокрема нав'язуванні товару, не потрібного контрагенту, обмеженні або припиненні виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін, часткової або повної відмови від реалізації чи закупівлі товару за відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін, інших дій, спрямовані на створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців, встановлення монопольних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, а також дискримінаційних цін, що обмежують права окремих споживачів.

Контрагент - це кожна із сторін у договорі стосовно іншої сторони. Контрагентами в договорах є сторони, пов'язані взаємними правами і обов'язками. Праву і обов'язкові одного контрагента відповідає обов'язок і право іншого. Кожна особа має право обрати собі контрагента на свій розсуд.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Загальні положення про договір викладені у Розділі II Цивільного кодексу України.

Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг із примусовим асортиментом є купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту.

Відповідно до положень Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб'єкт господарювання посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку в нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35%, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку відповідно до ст. 13 положень Закону України «Про захист економічної конкуренції» є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається: 1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; 2) застосування різних цін чи інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин; 3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; 4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям; 5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання; 6) суттєве обмеження конкурентоспроможності   інших  суб'єктів  господарювання   на  ринку  без  об'єктивно виправданих на те причин; 7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Суб'єктивна сторона характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб'єктами правопорушення є керівники (розпорядники кредитів) суб'єктів господарювання (підприємств, об'єднань, господарських товариств тощо).

Стаття 166². Неправомірні угоди між підприємцями

Укладання угод, спрямованих на встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок, розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації, усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців - тягне за собою накладення штрафу на керівників (розпорядників кредитів) підприємств (об'єднань, господарських товариств тощо) у розмірі до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, - до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166² згідно із Законом України № 123/95-ВР від 05.04.95p.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері захисту суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції (див. коментар до ст. 124³ КпАП).

Об'єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні таких діянь: укладенні угод, спрямованих на встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок, розподілі ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації, усуненні з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців. Щодо порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів, а також знижок, націнок, доплат до них див. коментар до ст. 165² КпАП. Усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців може здійснюватися шляхом схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця), схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника), схилення господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом тощо.

Схиленням до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця) вважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних зв'язків із цим господарюючим суб'єктом (підприємцем). Схиленням постачальника до дискримінації покупця (замовника) є спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, До надання постачальником конкуренту покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником) без достатніх на те підстав. Схиленням господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) є вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання господарюючого суб'єкта (підприємця) - учасника договору до невиконання ^або виконання неналежно договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування господарюючому суб'єкту (підприємцю) -учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.

Суб'єктивна сторона характеризується наявністю вини у формі прямого умислу.

Суб'єктами правопорушення є керівники (розпорядники кредитів) суб'єктів господарювання (підприємств, об'єднань, господарських товариств тощо).

Стаття 166³. Дискримінація підприємців органами влади і управління

Заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції, примушування підприємців до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання підприємств, а також до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів, прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку, встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону республіки в інший, надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців, що призводить до монополізації ринку певного товару, обмеження прав підприємців щодо придбання та реалізації товарів, встановлення заборон чи обмежень відносно окремих підприємців або груп підприємців - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166^і згідно із Законом України № 123/95-ВР від 05.04.95 p.]

Об'єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері господарської діяльності. Стаття 10 Господарського кодексу України визначає, що одним із основних напрямів економічної політики, що визначаються державою, є антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки.

Об'єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні органами влади та управління дій, які є дискримінаційними стосовно підприємців. Перелік таких дій визначено у диспозиції статті. За своїм змістом він дублює положення, викладені у ч. 1 ст. 31 Господарського кодексу України.

Суб'єктивна сторона характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу.

Суб'єктами правопорушення є посадови особи органів влади та управління.

Стаття 166⁴. Порушення порядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень

Неподання, несвоєчасне подання посадовими особами органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також керівниками (розпорядниками кредитів) підприємств (об'єднань, господарських товариств тощо) та особами, які займаються підприємницькою діяльністю, інформації або подання завідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України та його територіальним відділенням - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та керівників у розмірі до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, - до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 166^ внесено зміни згідно із Законом України № 2342-Ш від 05.04.2001 p.]

Ухилення осіб, зазначених у частині першій цієї статті, від виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень, чи не своєчасне виконання їх рішень - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та керівників у розмірі до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, - до шістнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166⁴ згідно із Законом України № 123/95-ВР від 05.04.95p.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, а також у сфері управління.

Об'єктивна сторона цих правопорушень полягає у порушенні порядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень. Обов'язковість виконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції закріплено у ст. 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» від 26. 11. 1993 р. № 3659-ХІІ. Повноваження Антимонопольного комітету України (далі - Комітет), територіального відділення Комітету визначаються Законом України «Про Антимонопольний комітет України», іншими актами законодавства, зокрема, Положенням про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженим розпорядженням Антимонопольного комітету України від 23.02.2001 р. № 32-р. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7, п. 5 ст. 14, п. 6 ст. 16 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» органи Комітету мають повноваження при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведені перевірки та в інших, передбачених законом випадках, вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, у тому числі з обмеженим доступом. Згідно з п. 4 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України територіальне відділення в межах компетенції має повноваження, зокрема, одержувати інформацію незалежно від місцезнаходження цієї інформації або суб'єкта, в якого вона запитується, у тому числі ту, яка дає можливість встановлювати наявність чи відсутність порушення законодавства про захист економічної конкуренції, необхідні для здійснення завдань, покладених на відділення. Згідно зі ст. 12 Закону України «Про Антимонопольний комітету країни» територіальне відділення Комітету очолює голова відділення, який згідно з п. 5 ст. 17 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» під час реалізації завдань, покладених на відділення, має повноваження одержувати відповідно до чинного законодавства від суб'єктів господарювання інформацію, необхідну для здійснення завдань, покладених на відділення.

Згідно зі ст. 22^і Закону України «Про Антимонопольний комітет України» суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов'язані на вимогу органу Комітету, голови територіального відділення комітету, уповноважених ними працівників Комітету, його територіального відділення подавати Документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, необхідну Для виконання Комітетом, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.  Вимоги органу Комітету, голови територіального відділення Комітету можуть передбачати як одноразове, так і періодичне надання інформації.

Суб'єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення є керівники та інші посадові особи суб'єктів господарювання, а також особи, які займаються підприємницькою діяльністю.

Стаття 166⁵. Порушення банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку

Порушення керівниками банків або іншими особами, які відповідно до закону можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, -тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166⁵ згідно із Законам України№ 1342-XIVвід 22.12.99p.] [Статтю 166⁵ викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2747-ПІ від 04.10.2001 p.]

Об'єктом правопорушення є суспільні відносини в сфері стабільного розвитку і діяльності банків в Україні, створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків. Зазначені відносини регулюються законами України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121 -III, «Про Національний банк України» від 20.05.1999 p. № 679-XIV, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 368, Положенням про регулювання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 24.12.2003 р. № 584, Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 р. № 275, Інструкцією з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України 03.10.2005 р. № 358 та іншими нормативно-правовими актами.

Об'єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні таких діянь: порушенні керівниками банків або іншими особами, які відповідно до закону можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. Кожний банк є об'єктом перевірки на місці інспекторами Національного банку України чи аудиторами, призначеними Національним банком України. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України.

Національний банк України має право здійснювати перевірку осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, з метою дотримання законодавства щодо банківської діяльності. При здійсненні перевірки Національний банк України має право вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов'язані подавати Національному банку України затребувану інформацію у визначений ним строк.

До осіб, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, належать: 1) власник істотної участі у банку, якщо Національний банк країни вважає, що він не відповідає вимогам, встановленим законом, щодо істотної участі, або негативно впливає на фінансову безпеку і стабільність банку; 2) особа, що придбала істотну участь у банку без письмового дозволу Національного банку України. Об'єктом перевірки Національного банку України може бути також особа, щодо якої є достовірна інформація про здійснення цією особою банківської діяльності без банківської ліцензії.

Управління ризиками - це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, проводить оцінку їх величини, здійснює їхній моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також враховує взаємозв'язки між різними категоріями (видами) ризиків. Комплекс дій з ризик-менеджменту має на меті забезпечити досягнення таких цілей: ризики мають бути зрозумілими та усвідомленими банком та його керівництвом; ризики мають знаходитись у межах рівнів толерантності, встановлених спостережною радою; рішення з прийняття ризику мають відповідати стратегічним завданням діяльності банку; рішення з прийняття ризику мають бути конкретними і чіткими; очікувана дохідність має компенсувати прийнятий ризик; розподіл капіталу має відповідати розмірам ризиків, на які наражається банк; стимули до досягнення високих результатів діяльності мають узгоджуватися з рівнем толерантності до ризику.

Банки, здійснюючи банківські операції з метою одержання прибутку, наражаються на ризики. Тому необхідно належно управляти рівнем ризиків та контролювати його. Ризики банківської діяльності також мають оцінюватися з погляду на їх значення. Таке оцінювання має проводитися постійно. Згідно з концепцією нагляду на основі оцінки ризиків відповідальність за контроль ризиків покладається на керівництво банку і спостережну раду банку. Національний банк визначає, наскільки добре банк управляє ризиками протягом певного періоду, а не лише оцінює стан на певний момент часу. За умов нагляду на основі оцінки ризиків Національний банк діє більше як наглядовець, ніж ревізор. Нагляд на основі оцінки ризиків дозволяє Національному банку здійснювати превентивний нагляд, зосереджуючись на ризиках окремих банків та системних ризиках банківської системи. У контексті банківської системи нагляд на основі оцінки ризиків визначає сфери діяльності, які в сукупності можуть становити неприйнятний рівень ризику для банківської системи. Коли йдеться про високо ризикові види діяльності або види діяльності, що стали особливо ризиковими через ринкові умови, Національний банк має на меті чинити відповідний вплив на банківську систему через взаємодію з нею за допомогою безпосереднього нагляду, а також через відповідні нормативно-правові акти Національного банку. У ситуаціях, коли конкретний банк не управляє належно своїми ризиками, Національний банк вживатиме відповідних заходів впливу до керівництва банку з метою приведення його дій відповідно до основоположних принципів надійної банківської діяльності.

Суб'єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення є керівники банків та власники істотної участі у банку.

Стаття 166⁶. Порушення порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації Юридичної особи

Неподання або несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою  чи   подання  недостовірної фінансової звітності,  ліквідаційного балансу, пов'язаних із ліквідацією юридичної особи, головою ліквідаційної комісії, ліквідатором, іншими відповідальними особами, залученими д₀ ліквідації юридичної особи, - тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ведення з порушенням встановленого порядку бухгалтерського обліку господарських операцій, пов'язаних із ліквідацією юридичної особи, включаючи оцінку майна і зобов'язань юридичної особи та складання ліквідаційного балансу, що здійснюється відповідальними за це особами, - тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ухилення голови ліквідаційної комісії, ліквідатора, інших відповідальних осіб, залучених до ліквідації юридичної особи, від організації ведення бухгалтерського обліку господарських операцій, пов'язаних з ліквідацією юридичної особи, включаючи оцінку майна і зобов'язань юридичної особи та складання ліквідаційного балансу, - тягне за собою накладення штрафу від сорока до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частинами першою, другою чи третьою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166'' згідно із Законом України № 2372-Ш від 05.04.2001 p.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи. Зазначені відносини регулюються законами України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 p. № 996-XIV, «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 р. № 2343-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок діяльності комісії для ліквідації міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади» від 08.02.1996 р. № 170, Інструкцією з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994 р. № 69 та іншими нормативно-правовими актами. Як передбачає ч. 1 ст. ПО Цивільного кодексу України, юридична особа ліквідується: 1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, зокрема у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її (було) створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; 2) за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 p. № 996-XIV визначає, що бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації-Відповідальність за бухгалтерський облік господарських операцій, пов'язаних з ліквідацією підприємства, зокрема, оцінку майна і зобов'язань підприємства та складання ліквідаційного балансу і фінансової звітності, покладається на ліквідаційну комісію, яка утворюється відповідно до законодавства.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 1 коментованої статті, полягає у вчиненні таких діянь: неподанні або несвоєчасному поданні, поданні за невстановленою формою чи поданні недостовірної фінансової звітності, ліквідаційного балансу,  пов'язаних   із  ліквідацією  юридичної особи,  головою  ліквідаційної комісії, ліквідатором, іншими відповідальними особами, залученими до ліквідації юридичної особи.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 2 коментованої статті, полягає у веденні з порушенням встановленого порядку бухгалтерського обліку господарських операцій, пов'язаних із ліквідацією юридичної особи, зокрема, оцінку майна і зобов'язань юридичної особи та складання ліквідаційного балансу, що здійснюється відповідальними за це особами.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. З коментованої статті, полягає в ухиленні голови ліквідаційної комісії, ліквідатора, інших відповідальних осіб, залучених до ліквідації юридичної особи, від організації ведення бухгалтерського обліку господарських операцій, пов'язаних з ліквідацією юридичної особи, зокрема, оцінку майна і зобов'язань юридичної особи та складання ліквідаційного балансу.

Суб'єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення є голови ліквідаційних комісій, ліквідатори, а також інші відповідальні особи, залучені до ліквідації юридичної особи.

Стаття 166⁷. Протидія тимчасовій адміністрації або ліквідації банку

Створення перешкод будь-якою особою для доступу тимчасового адміністратора або ліквідатора до банку, його активів, книг, записів, документів - тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 16Єзгідно із Законам України № 2747-ІІІ від 04.10.2001 p.]

Об'єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері функціонування та ліквідації банківських установ. Зазначені відносини регулюються Законами України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-111, «Про Національний банк України» від 20.05.1999 p. № 679-XIV, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 368 та іншими нормативно-правовими актами.

Об'єктивна сторона правопорушення полягає у створенні перешкод будь-якою особою для доступу тимчасового адміністратора або ліквідатора до банку, його активів, книг, записів, документів.

Тимчасовий адміністратор - це фізична або юридична особа, що призначається Національним банком України для здійснення тимчасової адміністрації. Національний банк України зобов'язаний призначити тимчасову адміністрацію у разі істотної загрози платоспроможності банку за таких обставин: 1) систематичних порушень банком законних вимог Національного банку України; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу банку на 30% протягом останніх 6 місяців при одночасному порушенні хоча б одного економічного нормативу; 3) якщо банк протягом 15 робочих днів не виконує Ю і більше відсотків своїх прострочених зобов'язань; 4) арешту або набрання законної сили обвинувальним вироком щодо злочинних діянь керівників банку; 5) вчинення банком дій щодо приховування рахунків, будь-яких активів, реєстрів, звітів, документів; б) необгрунтованої відмови банку у наданні документів чи інформації, передбачених Цим Законом, уповноваженим представникам національного банку України; 7) наявності публічного конфлікту у керівництві банку; 8) наявності клопотання банку про призначення тимчасової адміністрації. Тимчасова адміністрація стає до виконання своїх обов'язків негайно після прийняття рішення про її призначення. Тимчасова адміністрація очолюється керівником, який призначається Національним банком України. Термін повноважень  тимчасової адміністрації не  може  перевищувати  одного  року  з дня  її призначення. Національний банк України має право продовжувати дію тимчасової адміністрації для системоутворюючих банків на термін до одного року. Тимчасовий адміністратор негайно після свого призначення зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку, а також активів та документації афілійованих осіб, в яких банк бере участь, що перевищує 50%. Протягом одного місяця з дня призначення тимчасовий адміністратор зобов'язаний провести інвентаризацію банківських активів і пасивів та скласти баланс. З дня свого призначення тимчасовий адміністратор має повне та виняткове право управляти банком та контролювати його, вживати будь-яких заходів щодо відновлення належного фінансового стану банку або, у разі необхідності, підготувати банк до продажу чи реорганізації з метою забезпечення інтересів вкладників та інших кредиторів.

Ліквідатор - це юридична або фізична особа, яка здійснює функції щодо припинення діяльності банку та задоволення вимог кредиторів, ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи. Банк може бути ліквідований: 1) з ініціативи власників банку; 2) з ініціативи Національного банку України (у тому числі за заявою кредиторів). Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством України про господарські товариства, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність» та за згодою Національного банку України. З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) банку. Протягом трьох днів з дня призначення ліквідатора керівники банку забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банку, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку ліквідатору.

Суб'єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктом правопорушення є будь-яка особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 166⁸. Здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії

Здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії - тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166^s згідно в Законом України № 2747-111 від 04.10.2001 p.]

Об'єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері ліцензування банківської діяльності. Зазначені відносини регулюються законами України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. №2121-111, «Про Національний банк України» від 20.05.1999 p. № 679-XIV, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 368 та іншими нормативно-правовими актами.

Об'єктивна сторона правопорушення полягає у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії. Банківська ліцензія - це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених законодавством, на підставі якого банки мають право здійснювати банківську діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність з залучення вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки.

Суб'єктивна сторона характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб'єктами правопорушення є посадові особи банків.

Стаття 166⁹. Порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом

Порушення вимог щодо ідентифікації особи, яка здійснює фінансову операцію, порушення порядку реєстрації фінансових операцій, що підлягають первинному фінансовому моніторингу, неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації про такі фінансові операції спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, а також невиконання вимог щодо зберігання документів, які стосуються ідентифікації осіб, що здійснюють фінансові операції, та документації щодо проведених ними фінансових операцій, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб суб'єктів первинного фінансового моніторингу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Розголошення інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, або факту надання такої інформації - тягне за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166' згідно із Законом України № 249-IVвід 28.11.2002p.]

Об'єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері запобігання та протидії запровадженню в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом. Базовим законом в цій сфері є Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28.11.2002 p. № 249-IV, який відносить до легалізації (відмивання) доходів дії, спрямовані на приховування чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, так само набутгя, володіння або використання коштів або іншого майна, за умови усвідомлення особою, що вони були доходами. Банки зобов'язані розробляти, впроваджувати та постійно поновлювати правила внутрішнього фінансового моніторингу та програми його здійснення з урахуванням вимог законодавства про запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Національний банк України при здійсненні нагляду за діяльністю банків не рідше одного разу на рік проводить перевірку банків з питань дотримання ними законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 63 Закону України «Про байки і банківську діяльність» від 07-12.2000 р. № 2121-III).

Об'єктивна сторона прапопорушень, передбачених ч. 1 коментованої статті, полягає у вчиненні таких діянь: порушенні вимог щодо ідентифікації особи, яка здійснює фінансову операцію, порушенні порядку реєстрації фінансових операцій, що підлягають первинному фінансовому моніторингу, неподанні, несвоєчасному поданні або поданні недостовірної інформації про такі фінансові операції спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, а також невиконанні вимог щодо зберігання документів, які стосуються ідентифікації осіб, що здійснюють фінансові операції, та документації щодо проведених ними фінансових операцій. Зазначені вимоги Деталізовані в Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) Доходів, одержаних злочинним шляхом».

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 2 коментованої статті, полягає у вчиненні таких діянь: розголошенні інформації, яка надається спеціально Уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, або факту Надання такої інформації. Відповідно до вимог ст. 8 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» працівникам суб'єктів первинного фінансового моніторингу, які надіслали спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу повідомлення про фінансову операцію, що підлягає згідно з цим Законом фінансовому моніторингу, забороняється повідомляти про це осіб, які здійснюють фінансову операцію, та будь-яких третіх осіб. Обов'язок вживати заходів щодо запобігання розголошенню (у тому числі особам, стосовно фінансових операцій яких проводиться перевірка) інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, та іншої інформації з питань фінансового моніторингу (зокрема про факт подання такої інформації) покладається на суб'єкта первинного фінансового моніторингу і ст. 5 зазначеного Закону.

Суб'єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення є працівники суб'єктів первинного фінансового моніторингу, до яких належать банки, страхові та інші фінансові установи; платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрінгові та клірингові установи; товарні, фондові та інші біржі; професійні учасники ринку цінних паперів; інститути спільного інвестування; гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї; підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами; підприємства і об'єднання зв'язку, інші некредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів; інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції.

Стаття 166¹⁰. Порушення порядку видачі документа дозвільного характеру

Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення дозвільним органом або адміністратором суб'єкта господарювання про прийняття рішення про відмову у видачі такого документа у строк, встановлений законом, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення строків прийняття дозвільним органом рішення про видачу документа дозвільного характеру, неповідомлення адміністратором суб'єкта господарювання про одержання від дозвільних органів відповідних документів у строк, встановлений законом, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені посадовою особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'ятдесяти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Безпідставна відмова дозвільним органом суб'єкту господарювання у видачі документа дозвільного характеру - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166"' згідно із Законом України № 2806-IV від 06.09.2005 p.]

Об'єкт: суспільні відносини в галузі функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності. Дозвільна система у сфері господарської діяльності - це сукупність урегульованих законодавством відносин, які виникають між дозвільними органами,   адміністраторами   та   суб'єктами   господарювання   у   зв'язку   з   видачею документів дозвільного характеру. Дозвільні органи - це органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, а також підприємства, установи, організації, уповноважені відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру; документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, погодження, свідоцтво тощо, який дає суб'єкту господарювання право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності. Суспільні відносини в галузі дозвільної діяльності регулюються Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», іншими законами, які визначають особливості надання дозволів в різних сферах господарювання, Положенням про дозвільну систему, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. № 576, Порядком здійснення контролю за додержанням вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру, затвердженим наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 15.05.2006 р. № 45 та іншими правовими документами.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого частиною першою коментованої статті, полягає у неповідомленні або несвоєчасному повідомленні дозвільним органом або адміністратором суб'єкта господарювання про прийняття рішення про відмову у видачі такого документа у строк, встановлений законом. Адміністратор — це посадова особа міської ради, районної та районної у містах Києві і Севастополі державних адміністрацій, яка організовує видачу суб'єкту господарювання документів дозвільного характеру та забезпечує взаємодію місцевих дозвільних органів щодо видачі документів дозвільного характеру. Основними завданнями адміністратора є: надання суб'єкту господарювання вичерпної інформації щодо вимог та порядку одержання документа дозвільного характеру; прийняття від суб'єкта господарювання документів, необхідних для одержання документів дозвільного характеру, їх реєстрація та подання документів (їх копій) відповідним місцевим дозвільним органам; видача суб'єкту господарювання документів дозвільного характеру; забезпечення взаємодії місцевих дозвільних органів та документообігу; організаційне та інформаційне забезпечення проведення представниками місцевих дозвільних органів спільного обстеження об'єкта, на який видається документ дозвільного характеру; контроль за додержанням посадовими особами місцевих дозвільних органів строків розгляду та видачі документів дозвільного характеру; формування та ведення реєстру документів дозвільного характеру; інформування посадової особи, якій він підпорядковується, а також територіального органу уповноваженого органу про порушення вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру посадовою особою місцевого дозвільного органу; підготовка пропозицій щодо удосконалення процедури видачі документів дозвільного характеру. Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», місцеві дозвільні органи протягом п'яти робочих днів з дати одержання від адміністратора заяви та документів, якщо інше не передбачено законом, приймають рішення про видачу або відмову у видачі суб'єкту господарювання документа дозвільного характеру та передають протягом двох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення адміністратору відповідні документи. У рішенні про відмову у видачі документа дозвільного характеру зазначаються підстави такої відмови. У разі прийняття місцевим дозвільним органом рішення про відмову у видачі документа Дозвільного характеру адміністратор повідомляє про це заявника наступного робочого Дня після одержання відповідного рішення. Порушення вказаних строків і складає правопорушення, передбачене частиною першою коментованої статті.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого частиною другою коментованої статті, полягає у порушенні строків прийняття дозвільним органом рішення про видачу документа дозвільного характеру, неповідомлення адміністратором ^суб’єкта господарювання про одержання від дозвільних органів відповідних документів У строк, встановлений законом.  Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», місцеві дозвільні органи протягом п'яти робочих днів з дати одержання від адміністратора заяви та документів, якщо інше не передбачено законом, приймають рішення про видачу або відмову у видачі суб'єкту господарювання документа дозвільного характеру. Адміністратор наступного робочого дня після одержання документа дозвільного характеру повідомляє заявника про місце і час видачі документа дозвільного характеру. Порушення вказаних строків і складає правопорушення, передбачене частиною другою коментованої статті.

Частина третя коментованої статті встановлює відповідальність за повторне протягом року вчинення правопорушень, передбачених ч. 1 та 2 цієї статті.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого частиною четвертою коментованої статті, полягає у безпідставній відмові дозвільним органом суб'єкту господарювання у видачі документа дозвільного характеру. Відповідно до положень ст. 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» вичерпний перелік підстав для відмови у видачі документа дозвільного характеру встановлюється виключно законами, які регулюють відносини, пов'язані з одержанням документів дозвільного характеру. Так, наприклад, відповідно до ч. 5 ст. 43 Закону України «Про радіочастотний ресурс України» підставами для прийняття рішення про відмову у видачі дозволу на експлуатацію є: недостовірність даних у документах, поданих заявником для отримання дозволу; невідповідність поданих документів технічним умовам, встановленим на експлуатацію радіоелектронного засобу; неможливість видачі дозволу внаслідок раніше прийнятого рішення щодо обмеження радіочастотного ресурсу та розподілу його на конкурсних або тендерних засадах.

Суб'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, може бути державний реєстратор - посадова особа, яка від імені держави здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Суб'єктивна сторона правопорушень характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 166¹¹. Порушення законодавства про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців

Порушення встановлених законом строків для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця чи видачі свідоцтва про державну реєстрацію, вимагання не передбачених законом документів для проведення державної реєстрації - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166" згідно із Законом України № 577-Vвід 11.01.2007р]

Об'єкт: суспільні відносини у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців. Вказані відносини регулюються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», Порядком оформлення бланка свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи і бланка свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, затвердженим наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва 06.04.2004 р. № 39 та іншими правовими актами. Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців включає, зокрема: перевірку комплектності    документів,    які    подаються    державному    реєстратору,    та    повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці; перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації; внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру; оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

Об'єктивна сторона першого правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні встановлених законом строків для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи — підприємця чи видачі свідоцтва про державну реєстрацію. Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати три робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи, а строк державної реєстрації фізичної особи - підприємця - два робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Об'єктивна сторона другого правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у вимаганні не передбачених законом документів для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи -    підприємця.   Для   проведення   державної   реєстрації   юридичної   особи   засновник (засновники)  або  уповноважена  ними  особа  повинні  особисто   подати  державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи; примірник   оригіналу   або   нотаріально   посвідчену   копію   рішення   засновників   або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом;  два примірники установчих документів;  документ,  що  засвідчує  внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.

У разі, якщо проводилося резервування найменування юридичної особи, крім документів, вказаних вище, додатково подається чинна довідка з Єдиного державного реєстру про резервування найменування юридичної особи.

У випадках, що передбачені законом, також додатково подається (надсилається) копія рішення органів Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгоджені дії або на концентрацію суб'єктів господарювання.

У разі державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу) додатково подається документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) юридичної особи в розмірі, який встановлено законом.

У разі державної реєстрації відкритих акціонерних товариств додатково подається звіт про проведення підписки на акції, який засвідчено Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України.

У разі державної реєстрації фермерського господарства додатково подається копія Державного акта на право приватної власності засновника на землю або копія Державного акта на право постійного користування землею засновником, або нотаріально посвідчена копія договору про право користування землею засновником, зокрема на умовах оренди.

У разі державної реєстрації юридичної особи, засновником (засновниками) якої є іноземна юридична особа, додатково подається документ про підтвердження реєстрації іноземної особи в країні її місцезнаходження, зокрема витяг із торговельного, банківського або судового реєстру, який відповідає вимогам частини шостої статті 8   Закону   України   «Про   державну   реєстрацію   юридичних   осіб   та  фізичних   осіб -  підприємців».

Якщо документи для проведення державної реєстрації юридичної особи подаються засновником юридичної особи, державному реєстратору додатково пред'являється його паспорт. Якщо документи для проведення державної реєстрації юридичної особи подаються особою, уповноваженою засновником (засновниками) юридичної особи, державному реєстратору додатково пред'являється її паспорт та надається документ, що засвідчує її повноваження.

Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем та має ідентифікаційний номер, або уповноважена нею особа (далі - заявник) повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену  реєстраційну картку  на проведення  державної реєстрації фізичної особи -   підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення  реєстраційного  збору за  проведення  державної реєстрації фізичної особи -    підприємця;  нотаріально  посвідчену  письмову згоду  батьків  (усиновлювачів)  або піклувальника, або органу опіки та піклування, якщо заявником є фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і має бажання займатися підприємницькою діяльністю.

Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомила про це відповідні державні органи, має відмітку у паспорті та намір стати підприємцем, повинна подати виключно особисто: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред'являється паспорт. Фізична особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомила про це відповідні органи державної влади, повинна особисто пред'явити державному реєстратору паспорт із відповідною відміткою. Уповноважена особа повинна пред'явити свій паспорт та документ, що засвідчує її повноваження.

Суб'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, можуть бути лише посадові особи.

Суб'єктивна сторона першого правопорушення, передбаченого коментованою статтею, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності, друге правопорушення може бути вчинене лише з умислом.

Стаття 166¹². Порушення законодавства про ліцензування певних видів господарської діяльності

Порушення встановлених законом строків для видачі ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, вимагання не передбачених законодавством документів для одержання такої ліцензії - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 16б'² згідно із Законом України № 577-V від 11.01.2007 p.]

Об'єкт: суспільні відносини у сфері ліцензування. Під ліцензуванням розуміється видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування. Вказані відносини регулюються Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698 «Про затвердження переліку органів ліцензування» та іншими правовими актами. Реалізацію державної політики у сфері ліцензування здійснює Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноважені виконавчі органи рад, уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.

Об'єктивна сторона першого правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні встановлених законом строків для видачі ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню. Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності. Так, наприклад, ст. 36 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що уповноважений орган здійснює нагляд за діяльністю відповідних фінансових установ, приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж тридцять календарних днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.

Об'єктивна сторона другого правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у вимаганні не передбачених законодавством документів для одержання такої ліцензії. Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані: 1) відомості про суб'єкта господарювання - заявника: найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи; прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів - для фізичної особи; 2) вид господарської діяльності, вказаний згідно з статтею 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (повністю або частково), на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію. У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження. До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа. Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Суб'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, можуть бути лише посадові особи спеціально уповноважених органів з питань ліцензування, а також органів виконавчої влади, визначених Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноважених виконавчих органів рад, уповноважених провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.

Суб'єктивна сторона першого правопорушення, передбаченого коментованою статтею, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності, друге правопорушення може бути вчинене лише з умислом.