Глава 12 Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності

[Назву глави викладено у новій редакції згідно із Законом України № 3683-ХП від 15.12.93 p.]

Стаття 155. Порушення правил торгівлі і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю

Порушення правил торгівлі, виконання робіт і надання послуг праців­никами торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю, -тягне за собою накладення штрафу від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 155 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Продаж товарів зі складів, баз, підсобних приміщень підприємств (організацій) державної торгівлі (громадського харчування, сфери послуг) і споживчої кооперації на порушення встановлених правил, а так само приховування товарів від покупців, вчинене працівниками підприємств (організацій) державної торгівлі (громадського харчування та сфери послуг) і споживчої кооперації, які не є посадовими особами, - тягне за собою накладення штрафу від одного до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 155 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Дії, передбачені частинами першою та другою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу від п'яти до двадцяти семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 155 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У статтю 155 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 8918-Х1 від 27.04.89 p., № 7445-Х1 від 07.03.90 p.; Законом Української РСР № 1255-ХП від 25.Об. 91 p.; Законом України № 3683-ХІІ від 15.12.93 p.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері торгівельної діяльності. Торговельна діяльність - це ініціативна, самостійна діяльність юридичних осіб і громадян щодо здійснення купівлі та продажу товарів народного споживання з метою отримання прибутку. Вона може здійснюватися у сферах роздрібної та оптової торгівлі, а також у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері. Торговельна діяльність в Україні регулюється Господарським кодексом України, законами України «Про захист прав споживачів», «Про споживчу кооперацію», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про лікарські засоби», «Про безпечність та якість харчових продуктів», Порядком заняття торговельною діяльністю і правилами торговельного обслуговування населення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 8. 02. 1995 р. № 108, Правилами роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затвердженими наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11.03.2004 р. № 98, Правилами роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затвердженими наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11.07.2003 р. № 185, а також іншими нормативно-правовими актами.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, полягає у порушення правил торгівлі, виконання робіт і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю. Відповідно до п. 8 Порядку заняття торговельною Діяльністю і правил торговельного обслуговування населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8. 02. 1995 р. № 108, суб'єкти господарської діяльності всіх форм власності, які займаються торгівельною діяльністю, повинні забезпечити: відповідність виробничого приміщення (місця) чи будівлі для здійснення торговельної діяльності необхідним екологічним і санітарно-гігієнічним умовам, а технічного стану приміщення (місця), будівлі та устаткування, які будуть використані для торговельної (торговельно-виробничої) діяльності, - вимогам нормативних документів щодо зберігання, виробництва та продажу відповідних товарів, а також охорони праці; постійний розвиток матеріально-технічної бази підприємств, оснащення їх сучасною технікою і обладнанням; застосування прогресивних форм торговельного обслуговування населення; наявність на видному місці в торговельному приміщенні асортиментного переліку товарів, чинних санітарних і ветеринарних правил, правил продажу товарів та іншої необхідної нормативно-технічної документації та дотримання встановлених у них вимог; продаж товарів громадянам чистою вагою і повною мірою. Забороняється продаж товарів, що не мають належного товарного вигляду та із закінченим терміном придатності, а також товарів, що надійшли без документів, які засвідчують їх якість та безпеку. Забороняється обумовлення продажу одних товарів з обов'язковим придбанням інших або примушування покупця одержувати замість здачі інші товари. У разі реалізації товарів імпортного виробництва у пакувальній тарі з написами іноземною мовою суб'єкт господарської діяльності зобов'язаний забезпечити інформацію державною чи іншою мовою про найменування, основні споживчі властивості товару, термін його придатності та умови зберігання, можливі застереження щодо вмісту шкідливих компонентів і обмежень у споживанні, а також гарантійні зобов'язання. Нормативно-правовими актами, які регулюють торгівельну діяльність, встановлено також інші вимоги щодо правил торгівлі, виконання робіт і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, порушення яких спричиняє адміністративну відповідальність за ч. 1 коментованої статті.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті, полягає у продажі товарів зі складів, баз підсобних приміщень підприємств (організацій) державної торгівлі (громадського харчування, сфери послуг) і споживчої кооперації на порушення встановлених правил, а так само приховування товарів від покупців, вчиненому працівниками підприємств (організацій) державної торгівлі (громадського харчування та сфери послуг) і споживчої кооперації, які не є посадовими особами. Відповідно до Порядку заняття торговельною діяльністю і правил торговельного обслуговування населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 108, оптові бази - це основні господарські підприємства оптової торгівлі, що здійснюють оптові закупівлі та поставки (продаж) товарів і надають торговельні послуги підприємствам і організаціям роздрібної торгівлі, громадського харчування та іншим суб'єктам підприємницької діяльності; товарні склади, склади-холодильники - відокремлені або спеціально пристосовані приміщення для зберігання та переробки товарних запасів; склади-магазини, що мають функціональні площі, до яких входять торговельні та складські площі закритих та напіввідкритих приміщень для зберігання і продажу великогабаритних товарів (меблі, будівельні матеріали тощо). Товари, прийняті працівниками суб'єкта господарської діяльності, що здійснюють продаж, виставляються для продажу одразу, а в разі потреби - після проведення допродажної підготовки. Забороняється безпідставне вилучення зазначеними працівниками виставлених для продажу товарів, їх приховування або стримування реалізації.

Частина 3 коментованої статті встановлює відповідальність за повторне протягом року вчинення правопорушень, передбачених ч. 1 та 2 цієї статті.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 1 коментованої статті, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності, ч. 2 - У формі умислу.

Суб'єктами правопорушень, передбачених коментованою статтею, можуть бути як посадові, так і фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності та працівники торгівлі, громадського харчування та сфери послуг.

Стаття 155¹. Порушення порядку проведення розрахунків

Порушення встановленого законом порядку проведення розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг - тягне за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють розрахункові операції, від двох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють розрахункові операції, від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення встановленого законом порядку проведення розрахунків при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти - тягне за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти, від трьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб уповноважених банків або суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність на підставі агентських угод з уповноваженими банками з операцій купівлі-продажу іноземної валюти, - від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною третьою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти, від шести до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб уповноважених банків або суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність на підставі агентських угод з уповноваженими банками з операцій купівлі-продажу іноземної валюти, - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 155^і згідно із Законом України № 23/97-ВР від 23.01.97p.]

[Статтю 155' викладено у новій редакції згідно із Законом України № 548-IV від 20.02.2003 р.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері здійснення розрахункових операцій. Стаття 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначає, що розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами), які здійснюють операції з розрахунків у готівковій та(або) в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції   купівлі-продажу    іноземної   валюти   повинні   застосовуватися    Реєстратори розрахункових операцій, реєстратор розрахункових операцій - пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та(або) реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг). До реєстраторів розрахункових операцій належать: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, комп'ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо.

Електронний контрольно-касовий апарат - реєстратор розрахункових операцій, який додатково забезпечує попереднє програмування найменування і ціни товарів (послуг) та облік їх кількості, друкування розрахункових та інших звітних документів. До електронних контрольно-касових апаратів належать також торговельні автомати або інше подібне устаткування, що призначене для операцій з продажу товарів (послуг) без видачі покупцю чека, іншого звітного документа за готівкові кошти чи їх замінники -жетони, картки платіжних систем або інші замінники грошей, без участі фізичної особи, яка контролює здійснення оплати таких товарів (послуг). Комп'ютерно-касова система -реєстратор розрахункових операцій, виконаний із застосуванням комп'ютерних засобів, який додатково виконує технологічні операції, визначені сферою його застосування, і забезпечує друкування розрахункових та інших звітних документів. Електронний контрольно-касовий реєстратор - реєстратор розрахункових операцій, який додатково забезпечує облік кількості реалізованих товарів (послуг) найменування, друкування розрахункових та інших звітних документів. Електронний таксометр - реєстратор розрахункових операцій, який додатково забезпечує попереднє програмування тарифів за проїзд та облік вартості наданих послуг з перевезень пасажирів. Автомат з продажу товарів (послуг) - реєстратор розрахункових операцій, який в автоматичному режимі здійснює видачу (надання) за готівкові кошти або із застосуванням платіжних карток, жетонів тощо товарів (послуг) і забезпечує відповідний облік їх кількості та вартості.

Суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та(або) в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: 1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; 2) видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції; 3) застосовувати реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій з додержанням встановленого порядку їх застосування; 4) забезпечувати цілісність пломб реєстратора розрахункових операцій та незмінність його конструкції і програмного забезпечення; 5) у разі незастосування реєстраторів розрахункових операцій у випадках, визначених Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», проводити розрахунки з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки з додержанням встановленого порядку їх ведення, крім випадків, коли ведеться облік через електронні системи прийняття ставок, що контролюються у режимі реального часу Державним казначейством України; 6) забезпечувати зберігання використаних книг обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок протягом трьох років після їх закінчення; 7) подавати до органів державної податкової служби звітність, пов'язану із застосуванням реєстратора розрахункових операцій та розрахункових книжок, не пізніше 15 числа наступного за звітним місяця; 8) реалізовувати товари (надавати послуги) за умови наявності цінника на товар (меню, прейскуранта, тарифу на послугу, що надається) у грошовій одиниці України; 9) щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій; 10) друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) контрольні стрічки і забезпечувати їх зберігання протягом трьох років; 11) проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій з використанням режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості; 12) вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та(або) за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг); 13) забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня; 14) вводити в експлуатацію, проводити технічне обслуговування, ремонтувати реєстратори розрахункових операцій через центри сервісного обслуговування у встановленому порядку; 15) надавати покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця з метою виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Порушення зазначених правил є об'єктивною стороною правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті. До того ж розрахунковий документ — це документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну; розрахункова книжка — це належно зброшурована та прошнурована книжка, зареєстрована в органах державної податкової служби України, що містить номерні розрахункові квитанції, які видаються покупцям У випадках, коли не застосовуються реєстратори розрахункових операцій; книга обліку розрахункових операцій - це прошнурована і належно зареєстрована в органах державної податкової служби України книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. З коментованої статті, є порушенням встановленого законом порядку проведення розрахунків при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти. Відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» уповноважені банки, що здійснюють операції ³ купівлі-продажу іноземної валюти, а також суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють ці операції на підставі агентських угод з уповноваженими банками, зобов'язані: 1) проводити операції з купівлі-продажу іноземної валюти, змінювати курс валюти відповідно до порядку, встановленого Національним банком України; 2) проводити операції з купівлі-продажу іноземної валюти через зареєстровані, опломбовані У встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням у двох примірниках розрахункових документів, що підтверджують виконання цих операцій; 3) зберігати протягом робочої зміни другий примірник розрахункового документа, що підтверджує здійснення операції; 4) застосовувати у встановленому порядку лише ті реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій; 5) видавати особі, яка купує або продає іноземну валюту, перший примірник розрахункового документа на повну суму операції; 6) здійснювати операції з купівлі-продажу іноземної валюти тільки за рахунок коштів банку; 7) забезпечувати відповідність готівкових коштів та іноземної валюти на місці проведення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти даним фіскального звіту; 8) проводити технічне обслуговування і ремонт реєстраторів розрахункових операцій у встановленому порядку; 9) забезпечувати цілісність пломб реєстраторів розрахункових операцій, а також незмінність програмн'о-технічних засобів, що реалізують фіскальні функції. Порушення зазначених правил є об'єктивною стороною правопорушень, передбачених ч. З коментованої статті. До того ж фіскальний режим - режим роботи реєстратора розрахункових операцій, який забезпечує безумовне виконання ним фіскальних функцій; фіскальний звіт - це документ встановленої форми, надрукований реєстратором розрахункових операцій, що застосовується для реєстрації операцій з купівлі-продажу іноземної валюти, який містить дані про виконані операції з початку робочої зміни касира.

Частини 2 та 4 коментованої статті встановлюють відповідальність за повторне протягом року вчинення правопорушень, передбачених ч. 1 та 3 цієї статті.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини у формі прямого умислу.

Суб'єктами правопорушень, передбачених ч. 1 та 2 коментованої статті можуть бути особи, які відповідно до своїх функціональних обов'язків здійснюють розрахункові операції, а також посадові особи, до компетенції яких належить організація здійснення розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Суб'єктами правопорушень, передбачених ч. З та 4ю коментованої статті, є особи, які здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти, та посадові особи уповноважених банків або суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність на підставі агентських угод з уповноваженими банками з операцій купівлі-продажу іноземної валюти.

Стаття 155². Обман покупця чи замовника

Обмірювання, обважування, обраховування, перевищення встановлених цін і тарифів або інший обман покупця чи замовника працівниками торгівлі, громадського харчування і сфери послуг та громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності під час реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг, якщо матеріальна шкода, заподіяна таким обманом, не перевищує три неоподатковуваних мінімуми доходів громадян, - тягне за собою накладення штрафу від двох до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 155-згідно із Законам України № 2443-Ш від 24.05.2001 р]

Об'єктом правопорушення є встановлені законодавством правила торгівлі та надання послуг населенню, а також законні інтереси покупців та замовників.

Предметом правопорушення можуть бути товари (зокрема, вироби, ШР виготовляються на замовлення) або грошові кошти - залежно від того, на отримання якого із цих двох видів майна було спрямовано дії винної особи.

Об'єктивна сторона обману покупців та замовників полягає в діях, які набувають форми обмірювання, обважування, обраховування або іншого обману.

Обмірюванням є обманні дії, внаслідок яких покупцеві відпускається менше, а ніж належить товару, кількість якого визначається у встановлених одиницях довжини, площі й об'єму. Обмірювання може вчинюватися у формі недоміру при продажі пиломатеріалів, тканини тощо, і у формі недоливу при продажі товару, що має консистенцію рідини (бензин, молочні продукти, пиво тощо).

Обважування - це відпуск покупцеві товарів меншої ваги, ніж та, яку відповідно до встановленої ціни належить відпустити за сплачену ним грошову суму.

Обраховування має вигляд або неправильного підрахунку вартості проданого товару й отримання внаслідок цього з покупця більшої, ніж належить, грошової суми, або неправильного підрахунку кількості одиниць товару, яка передається покупцеві, і передачі йому в такий спосіб меншої, ніж оплачена кількості товару.

Перевищення встановлених цін і тарифів - це відпуск покупцеві товарів за вищою, ніж встановлено відповідними документами підприємства торгівлі, громадського харчування, сфери послуг або громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності, ціною або тарифом, і отримання внаслідок цього з покупця більшої, ніж належить грошової суми.

Інший обман - це застосування будь-яких, крім зазначених, способів, за допомогою яких винний отримує від покупця чи замовника більшу грошову суму, ніж та, що має бути сплачена за товар чи послугу відповідно до встановлених цін чи тарифів. Іншим обманом є, зокрема, продаж зіпсованих товарів, продаж товарів нижчого сорту за ціною вищого тощо.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього правопорушення є вчинення останнього лише під час реалізації товарів покупцям або надання послуг замовникам. Це може мати місце на підприємствах торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, комунального господарства, на ринках чи в інших місцях.

Склад цього правопорушення необхідно відмежовувати від складу злочину, передбаченого ст. 225 Кримінального кодексу України, яка встановлює відповідальність за умисне обмірювання, обважування, обраховування чи інший обман покупців або замовників під час реалізації товарів або надання послуг, якщо ці дії вчинені у значних розмірах. Відповідно примітки до зазначеної статті обманом покупців та замовників у значних розмірах слід вважати обман, що спричинив громадянинові матеріальну шкоду в сумі, що перевищує три неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Щодо визначення розміру матеріальної шкоди під час притягнення до адміністративної відповідальності див. коментар до ст. 27 КпАП.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом.

Суб'єктом правопорушення можуть бути працівники торгівлі, громадського харчування і сфери послуг та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності. Особа, Що укладає і здійснює окрему угоду, предметом якої є продаж її власного майна, не може визнаватися суб'єктом цього правопорушення. У випадках застосування особою обману покупця при здійсненні подібної угоди її дії за наявності підстав можуть бути кваліфіковані заст. 51 КпАП як шахрайство.

Стаття 156. Порушення правил торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами

Роздрібна або оптова, включаючи імпорт або експорт, торгівля спиртом етиловим, коньячним або плодовим або роздрібна торгівля алкогольними напоями чи тютюновими виробами без наявності ліцензії або без марок акцизного збору чи з підробленими марками цього збору - тягне за собою накладення   штрафу   від  двадцяти  до  ста  неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян з конфіскацією предметів торгівлі та виручки, одержаної від продажу предметів торгівлі.

Порушення працівником підприємства (організації) торгівлі або громадського харчування правил торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами, а саме: торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами в приміщеннях або на територіях, заборонених законом, або в інших місцях, визначених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради як такі, де роздрібна торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами заборонена, а так само торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами через торгові автомати чи неповнолітніми особами, а також продаж алкогольних напоїв або тютюнових виробів особі, яка не досягла 18 років, - тягне за собою накладення штрафу від п'яти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами з рук -тягне за собою накладення штрафу від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією предметів торгівлі.

Дії, передбачені частиною першою чи третьою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією предметів торгівлі.

[Статтю 156 викладено у новій-редакції згідно із Законом України № 2899-IV від 22.09.2005 р.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами, а також у сфері охорони здоров'я населення. Зазначені відносини регулюються законами України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби», «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення», постановою Кабінету Міністрів України «Про запровадження марок акцизного збору нового зразка з голографічними захисними елементами для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 23.04.2003 р. № 567 та іншими нормативно-правовими актами.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, полягає у здійсненні роздрібної або оптової, зокрема, імпорт або експорт, торгівлі спиртом етиловим, коньячним або плодовим або роздрібної торгівлі алкогольними напоями чи тютюновими виробами без наявності ліцензії або без марок акцизного збору чи з підробленими марками цього збору. Відповідно до положень Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» спирт етиловий - це спирт етиловий-сирець, спирт етиловий ректифікований технічний, спирт етиловий денатурований (спирт технічний), спирт етиловий технічний, спирт етиловий ректифікований, виготовлені з крохмале- і цукровмісної сировини або з нехарчових видів сировини за спеціальними технологіями; спирт етиловий питний - спирт етиловий ректифікований, розбавлений водою за спеціальною технологією до визначеного стандартом вмісту алкоголю; спирт коньячний - спирт, отриманий шляхом переробки коньячних виноматеріалів за спеціальною технологією для подальшої багаторічної витримки в контакті з деревиною дуба; спирт плодовий — спирт, отриманий шляхом переробки яблучних виноматеріалів за   спеціальною   технологією   для   виробництва   алкогольних   напоїв   за   коньячною технологією. Алкогольними напоями є продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукромістких матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 1,2% об'ємних одиниць, які належать до товарних груп Гармонізованої системи опису та кодування товарів під кодами 22 04, 22 05, 22 06, 22 08. Тютюнові вироби - це сигарети з фільтром або без фільтру, цигарки, сигари, сигарили, а також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн, махорка та інші вироби з тютюну чи його замінників для куріння, нюхання, смоктання чи жування.

Торгівля зазначеними виробами може бути оптовою або роздрібною. Оптова торгівля - діяльність з придбання і відповідному перетворенню товарів для наступної їх реалізації підприємствам роздрібної торгівлі, іншим суб'єктам підприємницької діяльності; роздрібна торгівля - діяльність з продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, зокрема на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших підприємствах громадського харчування.

Торгівля алкогольними напоями і тютюновими виробами може здійснюватися лише за наявності ліцензії (спеціального дозволу) - документа державного зразка, який засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності на провадження відповідного виду діяльності протягом визначеного строку. Імпорт, експорт або оптова торгівля спиртом етиловим і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим здійснюються за наявності ліцензій лише державними підприємствами або організаціями, спеціально уповноваженими на це Кабінетом Міністрів України, крім оптової торгівлі спиртом етиловим на медичні та ветеринарні цілі, яка може здійснюватися за наявності ліцензії закладами охорони здоров'я та підприємствами або організаціями зооветеринарного постачання незалежно від форм власності. Кабінет Міністрів України веде реєстр зазначених закладів охорони здоров'я та підприємств зооветеринарного постачання. Імпорт, експорт або оптова торгівля спиртом коньячним здійснюються за наявності ліцензій спеціалізованими коньячними підприємствами, які забезпечені дубовою тарою для витримки коньячного спирту, кваліфікованими фахівцями та власними виробничими потужностями з виробництва коньячного спирту і коньяку. Перелік підприємств затверджується Кабінетом Міністрів України. Оптовий продаж спирту-сирцю виноградного і спирту-сирцю плодового здійснюється їх виробниками суб'єктам підприємницької діяльності, які одержали ліцензію на виробництво спирту етилового ректифікованого виноградного або спирту етилового ректифікованого плодового. Роздрібна торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим забороняється.

Імпорт, експорт і оптова торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами можуть здійснюватися суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності за наявності ліцензій. Ліцензії на право імпорту, експорту алкогольних напоїв та тютюнових виробів видаються терміном на 5 років органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, плата за них справляється щорічно і зараховується до бюджету згідно з чинним законодавством. Ліцензії на право оптової торгівлі видаються терміном на 5 років органами виконавчої влади, уповноваженими Кабінетом Міністрів України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, плата за них справляється щорічно і зара\овується до бюджету згідно з чинним законодавством. Суб'єкти підприємницької діяльності, які отримали ліцензії на виробництво або імпорт алкогольних напоїв або тютюнових виробів, здійснюють поставку цієї продукції підприємствам оптової і роздрібної торгівлі та іншим українським споживачам без ліцензій на оптову торгівлю лише в межах обсягів власного виробництва (імпорту). Роздрібна торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами може здійснюватися  суб'єктами  підприємницької діяльності  всіх  форм  власності,  зокрема її виробниками за наявності у них ліцензій. Ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами видаються органами виконавчої влади, уповноваженими Кабінетом Міністрів України в містах, районах, районах у містах Києві та Севастополі за місцем торгівлі суб'єкта підприємницької діяльності терміном на один рік і підлягають обов'язковій реєстрації в органі державної податкової служби України, а в сільській місцевості — і в органах місцевого самоврядування за місцем торгівлі суб'єкта підприємницької діяльності. Ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами в поїздах, на морських або річкових суднах видаються органами виконавчої влади, уповноваженими Кабінетом Міністрів України в містах, районах, районах у містах Києві та Севастополі за місцем формування поїзда (приписки судна).

Продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці дозволяється тільки підприємствам громадського харчування та спеціалізованим відділам, що мають статус підприємств громадського харчування, підприємств з універсальним асортиментом товарів. Продаж на розлив виноградних натуральних сухих вин з тари місткістю від 50 до 600 л, виготовленої з матеріалів, дозволених до контакту з алкогольними напоями, може здійснюватися підприємствами громадського харчування, якщо у ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями про це є відповідний запис органу, що видав таку ліцензію. Продаж вин сухих і з доданням спирту (виноматеріалів оброблених) виноградних власного виробництва ординарних та марочних на розлив з тари місткістю від 50 до 600 л дозволяється підприємствам первинного та змішаного виноробства виключно за місцем розташування таких підприємств у межах адміністративно-територіальних одиниць (міст, селищ, сіл) із сплатою акцизного збору в розмірі, встановленому Законом України «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої», якщо у ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями про це є відповідний запис органу, що видав таку ліцензію. Річні обсяги продажу вин (виноматеріалів оброблених) на розлив такими підприємствами не можуть перевищувати 20% від річного обсягу вироблених виноматеріалів.

Відповідно до Закону України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» означені види виробів маркуються марками акцизного збору - спеціальними знаками, наявність яких підтверджує сплату акцизного збору, легальність ввезення та реалізації на території України цих виробів. Марки продаються суб'єктам підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства є платниками акцизного збору з алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Марки акцизного збору виготовляються, зберігаються та продаються відповідно до Положення про виробництво, зберігання, продаж марок акцизного збору, маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Виробники алкогольних напоїв та тютюнових виробів проводять маркування кожної пляшки (упаковки) алкогольних напоїв та кожної пачки (упаковки) тютюнових виробів у такий спосіб, щоб марка розривалася під час відкупорювання (розкривання) товару відповідно до Положення про виробництво, зберігання, продаж марок акцизного збору, маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Маркування алкогольних напоїв здійснюється марками акцизного збору, які відрізняються за дизайном для окремих видів продукції, визначених Кабінетом Міністрів України. Кожна марка акцизного збору на алкогольні напої повинна мати окремий номер та найменування виду продукції (для виноробної продукції: «вино сухе», «вино марочне», «вино напівсухе та напівсолодке», «вино з доданням спирту (міцне)», «вино ігристе», «вино газоване», «плодово-ягідне вино», «вермут», «коньяк», «бренді»)-Кожна марка акцизного збору на тютюнові вироби повинна мати окремий номер. Не підлягають маркуванню марками акцизного збору алкогольні напої та тютюнові вироби, які поставляються для реалізації магазинами безмитної торгівлі безпосередньо українськими виробниками цієї продукції за прямими договорами, укладеними між українськими  виробниками  алкогольних  напоїв та тютюнових  виробів  і  власниками магазинів безмитної торгівлі. До того ж митне оформлення алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що спрямовуються до магазинів безмитної торгівлі, здійснюється у момент відвантаження такої продукції від виробника. Контроль за наявністю марок на пляшці (упаковці) алкогольних напоїв та на пачці (упаковці) тютюнових виробів під час їх реалізації здійснюють державні податкові інспекції, контрольно-ревізійна служба та органи внутрішніх справ, а під час ввезення цих товарів на митну територію України -  митні органи.  У разі виявлення фактів порушення  порядку ввезення, зберігання,
транспортування,   реалізації   або   торгівлі   алкогольними   напоями   та   тютюновими виробами без наявності марок акцизного збору зазначені контролюючі органи складають і передають державним податковим органам протокол та опис товарів, на яких немає марок акцизного збору встановленого зразка для прийняття відповідної постанови.

Марки акцизного збору для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів виготовляються з паперу вагою 70 +(-) 3 г/м³ і мають такі розміри: для алкогольних напоїв -  довжина 160 мм +(-) 0,25 мм, ширина 20 мм +(-) 0,25 мм; для тютюнових виробів - довжина 44 мм +(-) 0,25 мм, ширина 20 мм +(-) 0,25 мм. Зразки марок розробляються Мінфіном разом з Державною податковою адміністрацією, СБУ, МВС та Мін'юстом. Марки   встановленого   зразка   виготовляються   на  замовлення   Державної  податкової адміністрації    державним    спеціалізованим    підприємством    Мінфіну.    Замовлення оформляється відповідно до правил виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку, затверджених Мінфіном, СБУ та МВС. Марки повинні мати наскрізну нумерацію, яка складається з двох цифр індексу регіону України за місцезнаходженням виробника продукції,  серії та окремого для  кожної марки  номера.  Така нумерація
наноситься паралельно довшій стороні марки. Незаконне виготовлення, підроблення, використання   або  збут  незаконно   виготовлених,   одержаних  чи   підроблених   марок акцизного збору має наслідком кримінальну відповідальність за ст. 216 Кримінального кодексу України.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті, полягає у вчиненні таких дій: торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами в приміщеннях або на територіях, заборонених законом, або в інших місцях, визначених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради як такі, де роздрібна торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами заборонена, а так само торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами через торгові автомати чи неповнолітніми особами, а також продаж алкогольних напоїв або тютюнових виробів особі, яка не досягла 18 років. Обмеження щодо продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів встановлюються ст. 15³ Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», відповідно до якої забороняється продаж алкогольних напоїв та тютюнових виробів: особами, які не досягли 18 років; особам, які не досягли 18 років; У приміщеннях та на території дошкільних, навчальних закладів і закладів охорони здоров'я; у приміщеннях спеціалізованих торговельних організацій, які здійснюють торгівлю товарами дитячого асортименту або спортивними товарами, а також у відповідних відділах (секціях) універсальних торговельних організацій; у місцях проведення спортивних змагань; в інших місцях, визначених органами місцевого самоврядування; з торгових автоматів; з полиць самообслуговування (крім тютюнових виробів у блоках та алкогольних напоїв); поштучно (для тютюнових виробів, крім сигар); з рук та у не визначених для цього місцях торгівлі. Продавець алкогольних напоїв або тютюнових виробів має право вимагати у покупця, який купує алкогольні напої або тютюнові вироби, документ, що засвідчує його вік, якщо у продавця виникли сумніви Щодо досягнення покупцем 18-річного віку.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. З коментованої статті, полягає у торгівлі  алкогольними  напоями  або тютюновими  виробами  з  рук,  тобто торгівля означеними виробами суб'єктами, які відповідно до вимог законодавства не мають права на здійснення такої торгівлі. До того ж не має значення наявність та дійсність акцизних марок тощо.

Ч. 4 коментованої статті встановлює відповідальність за повторне протягом року вчинення правопорушень, передбачених ч. 1 та 3 цієї статті.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 156¹. Порушення законодавства про захист прав споживачів

Відмова працівників торгівлі, громадського харчування та сфери послуг і громадян, які займаються підприємницькою діяльністю в цих галузях, у наданні громадянам-споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця), у навчанні безпечного та правильного їх використання, а так само обмеження прав громадян-споживачів на перевірку якості, комплектності, ваги та ціни придбаних товарів, - тягнуть за собою накладення штрафу від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 156' внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У частину першу статті 156' внесено зміни згідно із Законом України № 1253-IV від 18.11.2003 р.]

Відмова особами, зазначеними у частині першій цієї статті, громадянину-споживачу в реалізації його права в разі придбання ним товару неналежної якості - тягнуть за собою накладення штрафу від одного до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 156' внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[Кодекс доповнено статтею 156' згідно із Законом України № 3683-ХН від 15.12.93 p.]

[Статтю 156' викладено у новій редакції згідно із Законом України № 23/97-ВР від 23.01.97 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав споживачів. Основним правовим документом в цій сфері є Закон України «Про захист прав споживачів», який регулює відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виробниками, виконавцями, продавцями в умовах різних форм власності, встановлює права споживачів та визначає механізм реалізації державного захисту їх прав. Відповідно до тлумачення термінів, що міститься у зазначеному Законі, споживач — це громадянин, який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб; виробник - це підприємство, установа, організація або громадянин-підприємець, які виробляють товари для реалізації; виконавець - підприємство, установа, організація або громадянин-підприємець, які виконують роботи або надають послуги; продавець - підприємство, установа, організація або громадянин-підприємець, які реалізують товари за договором купівлі-продажу.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, поля­гає у вчиненні працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг і громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю в цих галузях, таких діянь: а) відмови у наданні громадянам-споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця); б) відмови у навчанні безпечного та правильного їх використання; в) обмеження прав громадян-споживачів на перевірку якості, комплектності, ваги та ціни придбаних товарів; г) відмови громадянину-споживачу в реалізації його права в разі придбання ним товару неналежної якості. Всі означені правопорушення здійснюються через бездіяльність та є порушенням закріпленими у Законі України «Про захист прав споживачів» та інших нормативно-правових актах прав споживачів.

Право споживачів на інформацію про товари (роботи, послуги) закріплене у ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), що забезпечує можливість їх свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про товари (роботи, послуги) повинна містити: назву товару; зазначення нормативних документів, вимогам яких повинні відповідати вітчизняні товари (роботи, послуги); дані про основні властивості товарів (робіт, послуг), а щодо продуктів харчування - про склад (зокрема, перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, зокрема, харчових добавок), номінальну кількість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт; відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин порівняно з вимогами нормативно-правових актів та нормативних документів і протипоказання щодо застосування; позначку про застосування генної інженерії під час виготовлення товарів; дані про ціну (тариф), умови та правила придбання товарів (виконання робіт, надання послуг); відомості про умови зберігання; гарантійні зобов'язання виробника (виконавця); правила та умови ефективного і безпечного використання товарів (робіт, послуг); термін придатності (служби) товарів (робіт, послуг), відомості про необхідні дії споживача після його закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; найменування та адресу виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування. Інформація про послуги, пов'язані з концертною, гастрольно-концертною, конкурсною, фестивальною діяльністю, повинна містити дані про використання чи невикористання виконавцями музичних творів фонограм власного вокального, інструментального, вокально-інструментального виконання музичного твору з музичним супроводом або без нього чи фонограм музичного супроводу до власного вокального, інструментального, вокально-інструментального виконання музичного твору. Стосовно товарів (робіт, послуг), які підлягають обов'язковій сертифікації, споживачеві повинна надаватись інформація про їх сертифікацію. Стосовно товарів (робіт, послуг), які за певних умов можуть бути небезпечними для життя, здоров'я споживача та його майна, виробник (виконавець, продавець) зобов'язаний довести до відома споживача інформацію про такі товари (роботи, послуги) і можливі наслідки їх впливу. Зазначена інформація доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до товарів (наслідків робіт, послуг), на етикетці, а також маркуванням чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів товарів (робіт, послуг) або в окремих сферах обслуговування. Продукти харчування, упаковані або розфасовані в Україні, повинні забезпечуватись інформацією про місце їх походження.

Права споживачів на перевірку якості, комплектності, ваги та ціни придбаних товарів, а також на навчання безпечному та правильному їх використанню товарів закріплені у ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», у п. 25 Порядку заняття торговельною діяльністю і правил торговельного обслуговування населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 108, відповідно до якого покупець має право на вільний вибір товару, перевірку його якості, комплектності, міри, ваги та ціни, демонстрування безпечного та правильного використання, а також у п. 28 цього самого нормативного акта, відповідно до якого у разі продажу складнотехнічних та інших товарів, які потребують перевірки, повинні бути створені умови для її проведення.

Права споживачів у разі придбання товару неналежної якості закріплені у ст. 14 Закону України «Про захист прав споживачів». Споживач має право вимагати від продавця (виробника, виконавця), щоб якість придбаного ним товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про товар (роботу, послугу), яку надає продавець (виробник, виконавець). Продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві товар (роботу, послугу), який за якістю відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації про товар (роботу, послугу), що надається продавцем (виробником, виконавцем). На товари, що завозяться на територію України, повинен бути передбачений чинним законодавством документ, який підтверджує їх належну якість. Виробник (виконавець) зобов'язаний забезпечити можливість використання товару (результатів виконаної роботи) за призначенням протягом терміну його служби, передбаченого нормативним документом або встановленого ним за домовленістю із споживачем, а в разі відсутності таких термінів - протягом 10 років. Виробник зобов'язаний забезпечити технічне обслуговування та гарантійний ремонт товару, а також випуск і поставку для підприємств, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт, в необхідних обсягах і асортименті запасних частин протягом усього терміну його виробництва, а після зняття з виробництва - протягом терміну служби, в разі відсутності такого терміну - протягом 10 років. Споживач при виявленні недоліків чи фальсифікації товару протягом гарантійного терміну в порядку та строки, встановлені законодавством, і на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника: а) безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою; б) заміни на товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) належної якості; в) відповідного зменшення його купівельної ціни; г) заміни на такий самій товар іншої марки (моделі, артикулу, модифікації) з відповідним перерахуванням купівельної ціни; д) розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав. Стосовно непродовольчих товарів, що були у використанні та реалізовані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, зазначені вимоги споживача задовольняються за згодою продавця. Ці вимоги споживача пред'являються за вибором споживача продавцеві за місцем купівлі товару, виробнику або підприємству, що виконує їх функції за місцезнаходженням споживача. Продавець, виробник (підприємство, що виконує їх функції) зобов'язані прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його вимоги. До того ж доставка великогабаритних товарів і товарів вагою понад п'ять кілограмів продавцю, виробнику (підприємству, що виконує їх функції) та їх повернення споживачеві здійснюються силами і засобами продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції). У разі невиконання цього зобов'язання, а також відсутності і продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції) у місцезнаходженні споживача доставка і повернення товарів можуть бути здійснені споживачем за їхній рахунок. За наявності товару вимога споживача про його заміну підлягає негайному задоволенню, а в разі необхідності перевірки якості - протягом 14 днів або за домовленістю сторін. У разі відсутності товару вимога споживача про заміну підлягає задоволенню у двомісячний термін з часу відповідної заяви. Якщо задовольнити вимогу споживача про заміну товару у встановлений термін неможливо, споживач вправі за своїм вибором пред'явити продавцю, виробнику (підприємству, що виконує їх функції) інші вимоги (безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою; відповідного зменшення його купівельної ціни;   заміни  на такий   самий  товар   іншої  марки  (моделі,   артикулу,   модифікації)  з відповідним перерахуванням купівельної ціни; розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав).

У разі придбання споживачем продовольчих товарів неналежної якості продавець зобов'язаний замінити їх на якісні товари або повернути споживачеві сплачені ним гроші, якщо зазначені недоліки виявлені у межах терміну придатності При пред'явленні споживачем вимоги про безоплатне усунення недоліків товару вони повинні бути усунуті протягом 14 днів або за згодою сторін в інший термін. На письмову вимогу споживача на час ремонту йому надається (з доставкою) товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) незалежно від моделі. Для цього виробник разом з продавцем зобов'язані на договірній основі передбачати обмінний фонд товарів. Перелік таких товарів визначається Кабінетом Міністрів України.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності у випадку обмеження прав громадян-споживачів на перевірку якості, комплектності, ваги та ціни придбаних товарів, і у формі умислу - для всіх інших правопорушень.

Суб'єктами правопорушення можуть бути працівники торгівлі, громадського харчування та сфери послуг і громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю в цих галузях.

Стаття 156². Порушення встановленого порядку промислової переробки, зберігання, транспортування або знищення конфіскованих спирту, алкогольних напоїв чи тютюнових виробів

Порушення встановленого порядку промислової переробки, зберігання, транспортування або знищення конфіскованих спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв чи тютюнових виробів -тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 156^і згідно із Законом України№ 1685-Швід 20.04.2000p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» конфісковані алкогольні напої підлягають знищенню або промисловій переробці. Порядок знищення або промислової переробки конфіскованих алкогольних напоїв встановлюється Кабінетом Міністрів України. Конфісковані тютюнові вироби підлягають знищенню. Порядок знищення конфіскованих тютюнових виробів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Об'єктивна сторона цього правопорушення полягає у порушенні встановленого порядку промислової переробки, зберігання, транспортування або знищення конфіскованих спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв чи тютюнових виробів. Визначення понять спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів див. у коментарі до ст. 156 КпАП.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення можуть бути посадові особи, до компетенції яких належить організація промислової переробки, зберігання, транспортування або знищення конфіскованих спирту, алкогольних напоїв чи тютюнових виробів.

Стаття 157.

[Статтю 157 виключено згідно із Законом України № 2635-IV від 02.06.2005 p.]

Стаття 158.

[Статтю 158 виключено згідно із Законом України№ 2342-111 від 05.04.2001 p.]

Стаття 159. Порушення правил торгівлі на ринках

[У назві статті 159 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.]

Порушення правил торгівлі на ринках-тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 159 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У статті 159 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-Ш від 05.04.2001 p.]

Об'єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері торгівельної діяльності. Правила торгівлі на ринках, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 р. № 57/188/84/105 визначають вимоги щодо функціонування створених в установленому порядку ринків усіх форм власності, організації оптового та роздрібного продажу на них сільгосппродуктів, продовольчих і непродовольчих товарів, худоби, тварин, кормів тощо, надання послуг, додержання ветеринарних, санітарних, протипожежних вимог і правил безпеки праці на ринках, прав споживачів і вимог податкового законодавства. Ринок - це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій.

Торгівлю на ринках можуть здійснювати фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від форм власності (далі - продавці). Територія ринку повинна мати відокремлену та відгороджену від проїзної частини, житлового та комунального секторів ділянку землі, зручне сполучення громадського транспорту загального користування, підземні чи наземні переходи для пішоходів, стоянки для транспортних засобів відвідувачів, безпечні для руху пішоходів входи і виходи, штучне освітлення території ринку, автостоянок та під'їздів, телефонний зв'язок, радіовузол або гучномовець на ринках з кількістю торговельних місць більше 250, електро- та водопостачання, водовідведення, туалет, облаштовані контейнерами майданчики для збирання відходів і сміття тощо. Робота ринків не повинна погіршувати санітарний та екологічний стан місцевості й негативно впливати на умови проживання населення. Вхід на ринки безплатний.

На торговельному місці продавця (юридичної особи) установлюється табличка із зазначенням назви, місцезнаходження і номера телефону суб'єкта підприємницької діяльності, що організував торгівлю, прізвища, імені та по батькові продавця та розміщується копія ліцензії у разі здійснення господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню. На торговельному місці продавця (фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності) установлюється табличка із зазначенням його прізвища, імені та по батькові, номера свідоцтва про державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності та назви органу, що здійснив цю реєстрацію, прізвища, імені, по батькові його продавця, а також розміщується копія патенту за фіксованим розміром податку чи копія свідоцтва про сплату єдиного податку та копія ліцензії у разі здійснення господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню. Продавець повинен мати при собі: документи про сплату ринкового збору та послуг ринку; належно оформлену особисту медичну книжку в разі продажу продовольчих товарів (для суб'єктів підприємницької діяльності); копії документів, що підтверджують якість та безпеку продукції та товарів; у разі реалізації тропічних плодів - копії документів, що підтверджують їх походження та проходження фітосанітарного контролю; висновок лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на ринку в разі продажу продуктів тваринного і рослинного походження.

Продавцям (фізичним особам, які не є суб'єктами підприємницької діяльності) забороняється використовувати власний санітарний та спеціальний одяг, торговельний інвентар та засоби вимірювальної техніки. Продавці (суб'єкти підприємницької діяльності) можуть мати свій санітарний чи інший одяг, торговельний інвентар, засоби вимірювальної техніки. Засоби вимірювальної техніки, які використовуються продавцями на ринку, повинні бути в справному стані, мати повірочне тавро територіального органу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики та проходити періодичну повірку в установленому порядку. Суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують власний санітарний або спеціальний одяг, торговельний інвентар та засоби вимірювальної техніки, несуть персональну відповідальність за його відповідність санітарним та технічним нормам. Продавці повинні дотримуватися Правил користування засобами вимірювальної техніки у сфері торгівлі, громадського харчування та надання послуг, затверджених наказом Держстандарту України від 24.12.2001 р. № 633.

Усі продавці зобов'язані надавати покупцям відомості про товари, не допускати порушення прав споживачів, бути ввічливими, охайно одягненими, відпускати товар упакованим або в тару покупця повною мірою і вагою, їм забороняється палити, розпивати спиртні напої. Особи в нетверезому стані не допускаються до торгівлі на ринку.

На вимогу покупців продавці зобов'язані пред'явити їм висновок лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи про відповідність продуктів, що реалізуються, ветеринарно-санітарним нормам.

Зразки товарів, що є у продажу, повинні бути виставлені на видному для покупців місці. Продавці (суб'єкти підприємницької діяльності) повинні позначати ціни товарів на ярликах цін (цінниках), клейких стрічках або іншим способом.

На вимогу покупця продавець (суб'єкт підприємницької діяльності, який відповідно до законодавства звільнений від застосування реєстраторів розрахункових операцій та розрахункових книжок) повинен видати товарний чек, що засвідчує факт купівлі, в якому зазначаються: найменування суб'єкта господарювання та ринку, ряд та номер торговельного місця, найменування товару, ціна товару, дата продажу, прізвище, ініціали продавця та його підпис. Якщо покупцю продано неякісний товар, він має право вимагати від продавця (суб'єкта підприємницької діяльності) задоволення своїх вимог, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів». У разі продажу товару з недоліками без попереднього застереження продавцем, який не є суб'єктом підприємницької діяльності, покупець має право замінити товар на якісний, повернути його продавцю і одержати назад сплачені гроші або вимагати зниження ціни.

Усі працівники ринку повинні бути одягнуті в одяг, що відповідає санітарним вимогам, а контролери повинні мати нагрудну табличку або спеціальну пов'язку на рукаві. Працівники, які безпосередньо продають або надають послуги з продажу продовольчих товарів (продавці, рубачі м'яса та інші), підлягають обов'язковому медичному обстеженню, результати якого заносяться в їх особисті медичні книжки встановленого зразка. Особи, які не пройшли медичне обстеження, до роботи не допускаються.

Ринок повинен мати зареєстрований санітарний журнал установленої форми, Книгу відгуків і пропозицій, яка має міститися у приміщенні адміністрації ринку на видному і доступному місці.

Порушення цих, а також інших, встановлених Правилами торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 р. № 57/188/84/105, вимог і є об'єктивною стороною правопорушення, передбаченого коментованою статтею.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 160. Торгівля з рук у невстановлених місцях

Торгівля в містах з рук на вулицях, площах, у дворах, під'їздах, скверах та в інших невстановлених місцях - тягне за собою накладення штрафу від одного до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією предметів торгівлі або без такої.

[У частину першу статті 160 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Торгівля з рук у невстановлених місцях промисловими товарами - тягне за собою накладення штрафу від шести до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією предметів торгівлі.

[У частину другу статті 160 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У статтю 160 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 8918-ХІ від 07.03.90 p., № 7445-Х1 від 27.04.89 p.; Законом Української РСР № 1255-ХІІвід 25.06.91 p.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері торгівельної діяльності. Відповідно до п. 7 Порядку заняття торговельною діяльністю і правил торговельного обслуговування населення, затверд­жених постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 108, суб'єкти господарської діяльності для заняття торговельною діяльністю у сфері роздрібної торгівлі можуть мати: 1) магазини - стаціонарні пункти роздрібного продажу товарів, які займають окремі приміщення або будівлі та мають торговельний зал для покупців; 2) палатки, кіоски, які займають окремі приміщення, але не мають торговельного залу для покупців, - дрібнороздрібна мережа; 3) тривалий час діючі спеціально обладнані різні пристосування для дрібної торгівлі: автомагазини, лотки, розвозки тощо - пересувна мережа. У сфері торговельно-виробничої діяльності (громадське харчування): фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети тощо - окреме приміщення або будівлі, що мають, як правило, зал, обладнаний столиками і стільцями для споживання їжі, необхідні виробничі та побутові приміщення для її приготування; відкриті літні майданчики - стаціонарні пункти з кількістю місць для обслуговування 20 осіб і більше. Робочі місця повинні бути обладнані холодильним, торговельно-технологічним устаткуванням, мати електроенергію, холодну і гарячу проточну воду, каналізацію; кіоски громадського харчування - стаціонарні пункти, де робочі місця повинні бути обладнані як і відкриті літні майданчики, за винятком столиків і стільців для обслуговування відвідувачів. Крім того, торгівля може здійснюватися на ринках (див. коментар до ст. 159). Торгівля поза означеними об'єктами є об'єктивною стороною правопорушення, передбаченого коментованою статтею.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу.

Суб'єктами правопорушення  можуть бути як працівники  сфери торгівлі, так  і громадяни.

Стаття 160¹.

[Кодекс доповнено статтею 160' згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2444-ХІ від 27. 06.86 p.]

[Статтю 160' виключено згідно із Законом України № 2342-11! від 05.04.2001 p.]

Стаття 160². Незаконна торговельна діяльність

Незаконна торговельна діяльність, тобто здійснення угод куплі-продажу товарів чи інших предметів з ухиленням від реєстрації в установленому порядку з метою одержання неконтрольованого державою прибутку, якщо розмір цього прибутку не перевищує семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, -

[В абзац перший статті 160² внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

тягне за собою накладення штрафу від п'яти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією цих товарів і виручених грошей.

[В абзац другий статті 160² внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[Кодекс доповнено статтею 160² згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 7445-ХІ від 2 7.04.89 p.]

[У статтю 160^і внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 8918-ХІ від 07.03.90 p.; Законом Української РСР № 1255-ХІІ від 25.06.91 p.; Законом України № 2547-XII від 07.07.92 р.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері торгівельної діяльності. Правовими актами України встановлено порядок здійснення торгівельної діяльності, відповідно до якого суб'єкти господарської діяльності здійснюють торговельну діяльність після їх державної реєстрації як суб'єктів підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за наявності у них ліцензії на торгівлю окремими видами товарів. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 p. № 755-IV. Торгівля окремими видами товарів відповідно до законів України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про лікарські засоби» та інших законодавчих актів здійснюється на підставі ліцензій.

Об'єктивна сторона правопорушення полягає у здійсненні угод куплі-продажу товарів чи інших предметів з ухиленням від реєстрації в установленому порядку з метою одержання неконтрольованого державою прибутку. Особа, що вчинила це правопорушення, може бути притягнена до адміністративної відповідальності за умови, Що розмір цього прибутку не перевищує семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Під договором купівлі-продажу необхідно розуміти договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Прибуток - це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Порядок державної реєстрації, ліцензування та контролю за одержанням прибутку суб'єктами торгівельної діяльності встановлено Господарським кодексом   України,   Законами   України  «Про  зовнішньоекономічну  діяльність»,   «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про безпечність та якість харчових продуктів», Порядком заняття торговельною діяльністю і правилами торговельного обслуговування населення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 108 та іншими нормативно-правовими актами.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу.

Суб'єктами правопорушення можуть бути як приватні особи, які здійснюють торговельну діяльність без одержання відповідного дозволу, так і працівники торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, які без належного оформлення дозволу займаються торгівлею.

Стаття 160³.

[Кодекс доповнено статтею І60³ згідно із Законом Української РСР № 1255-ХН від 25.06.91 p.]

[Статтю 160^і виключено згідно із Законом України № 179/94-ВР від 22.09.94 p.]

Стаття 160⁴.

[Кодекс доповнено статтею 160⁴ згідно із Законом Української РСР № 1255-ХІІ від 25.06.91 p.]

[Статтю 160⁴ виключено згідно із Законом України № 2342-Ш від 05.04.2001 p.]

Стаття 161. Незаконний відпуск або придбання бензину чи інших паливно-мастильних матеріалів

Незаконний відпуск або незаконне придбання бензину чи інших паливно-мастильних матеріалів, що належать державним або громадським підприємствам, установам і організаціям, при відсутності ознак розкрадання - тягне за собою накладення штрафу від чотирьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 161 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері використання паливо-енергетичних ресурсів. Зазначені відносини регулюються Законом України «Про енергозбереження»,

Об'єктивна сторона правопорушення полягає у незаконному відпуску або придбанні бензину чи інших паливно-мастильних матеріалів, що належать державним або громадським підприємствам, установам і організаціям. Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності за вчинення цього правопорушення лише за умови, що в її діях немає ознак розкрадання (див. коментар до ст. 51 КпАП). Єдиний порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів, проведення обліково-розрахункових операцій і застосовується на підприємствах та організаціях України, які займаються нафтопродуктозабезпеченням, регулюється Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України. Порядок приймання, зберігання і роздрібної торгівлі бензином, дизельним пальним, гасом, маслами, мастилами регулюється Правилами роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 р. № 1442. Відповідно до зазначених правових актів облік нафти і нафтопродуктів на підприємствах щодо забезпечення нафтопродуктами (ППЗН), підприємствах нафтопродуктопровідного транспорту (ПНТ) та наливних пунктах ведеться в одиницях маси, а на автозаправних станціях (АЗС) - в одиницях об'єму. Для забезпечення достовірності і єдності вимірювань маси нафти, нафтопродуктів, а також контролю за їх якістю ППЗН, ПНТ, дЗС повинні мати необхідне устаткування та засоби вимірювальної техніки, які допущені до застосування Держстандартом України і мають чинне тавро або свідоцтво _про повірку. Кількість нафти і нафтопродуктів визначається одним із методів, які передбачені ГОСТ 26976. Засоби вимірювальної техніки, що експлуатуються, підлягають повірці, яка засвідчується свідоцтвом про повірку або відтиском повірочного тавра у паспорті засобів вимірювальної техніки. Згідно з Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» повірка здійснюється лише особами, які атестовані органами Держстандарту як повірники. Перелік засобів вимірювальної техніки кількості нафти і нафтопродуктів та періодичність їх повірки встановлюється органами Держстандарту України. Відповідальність за комплектність і справний стан засобів вимірювальної техніки покладається на керівників підприємств та організацій, які наказом призначають осіб для здійснення щоденного контролю за засобами вимірювальної техніки.

Пально- та мастилороздавальні колонки на АЗС встановлюються таким чином, щоб покупець міг безпосередньо спостерігати за показаннями колонки під час вимірювання та видачі замовленої ним дози пального чи мастила. Показання колонки зберігаються протягом усього часу проведення розрахунку з покупцем (до замовлення іншої дози). Перед початком кожного відпуску нафтопродуктів показання лічильника разового відпуску колонки повинні обов'язково встановлюватися на нульову позначку. Якщо у покупця виникли сумніви щодо точності дози відпуску нафтопродукту колонкою, на його вимогу оператор АЗС зобов'язаний негайно перевірити її стан і у разі виявлення недоливу відшкодувати збитки покупцю і припинити подальше використання цієї колонки до проведення ремонту. На вимогу покупця оператор АЗС повинен надати книгу відгуків і пропозицій для виконання запису про несправність колонки із зазначенням її номера, дати і часу запису.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і необережності.

Суб'єктом правопорушення можуть бути як працівники підприємств щодо забезпечення нафтопродуктами, підприємств нафтопродуктопровідного транспорту, наливних та автозаправних станцій, так і громадяни.

Стаття 162. Порушення правил про валютні операції

Незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави - тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від тридцяти до сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією валютних цінностей.

[Статтю 162 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1744-111 від 18.05.2000 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері обігу валютних цінностей. Валютні цінності - це валюта України, іноземна валюта, платіжні документи, Що виражені в іноземній валюті. Валюта України (гривня) - це грошові знаки у формі банкнот, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу; іноземна валюта - іноземні грошові знаки у формі банкнот, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу. Іноземною валютою є також монети номіналом 1 та 2 євро, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території країн - членів Європейського валютного союзу Під валютою у коментованій статті розуміється іноземна валюта, визначення якої міститься у Декреті Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93.

Валютні операції, визначення якої міститься у Декреті Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93, є операціями, пов'язаними з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Організація та здійснення валютно-обмінних операцій на території України регулюється Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93, законами України «Про Національний банк України» та «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Інструкцією про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затвердженою Постановою Правління Національного банку України 12.12.2002 р. № 502 та іншими нормативно-правовими актами.

Інструкцією про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затвердженою Постановою Правління Національного банку України 12.12.2002 № 502, до валютно-обмінних операцій з іноземною валютою і дорожніми та іменними чеками віднесено: купівлю у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів готівкової іноземної валюти за готівкові гривні; продаж фізичним особам - резидентам готівкової іноземної валюти за готівкову гривню; зворотний обмін фізичним особам -нерезидентам невикористаних готівкових гривень на готівкову іноземну валюту; купівлю-продаж дорожніх чеків за готівкову іноземну валюту, а також купівлю-продаж дорожніх чеків за готівкові гривні; конвертацію (обмін) готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівкову іноземну валюту іншої іноземної держави; прийняття на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків. До резидентів належать фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, зокрема ті, що тимчасово перебувають за кордоном; юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України; дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності. Нерезиденти - це: фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, зокрема ті, що тимчасово перебувають на території України; юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України; розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їхні філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

Валютно-обмінні операції для фізичних осіб (резидентів і нерезидентів) здійснюються касами банків (фінансових установ) і пунктами обміну валюти згідно з порядком, установленим Інструкцією про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затвердженою Постановою Правління Національного банку України 12.12.2002 р. № 502. Пункт обміну іноземної валюти банку (фінансової установи) - це складова власного операційного залу банку (фінансової установи), де здійснюються валютно-обмінні операції з іноземною валютою і дорожніми чеками для фізичних осіб - резидентів і нерезидентів; пункт обміну іноземної валюти, що працює на підставі агентського договору, - це складова власного операційного залу банку (фінансової установи) або приміщення, що на правах власності або оренди належить агенту, в якому юридична особа - резидент, що уклала агентський договір з банком (фінансовою установою) згідно з законодавством України, здійснює валютно-обмінні операції з іноземною валютою для фізичних осіб - резидентів і нерезидентів. Безпосередньо здійснює валютно-обмінні операції касир пункту обміну валюти - штатний працівник банку (фінансової установи) або агента, основним місцем роботи якого згідно з трудовим договором є банк (фінансова установа) або агент. Агент - це юридична особа - резидент, що внесена до Державного реєстру фінансових установ, або юридична особа, що не є фінансовою установою, яка має право надавати фінансові послуги з обміну валют у порядку, установленому законодавством України, та яка уклала агентський договір з банком згідно із законодавством України про здійснення від імені банку та за рахунок коштів банку валютно-обмінних операцій.

Відкривати пункти обміну валюти для здійснення валютно-обмінних операцій мають право: банки, що отримали банківську ліцензію та письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення неторговельних операцій з валютними цінностями; фінансові установи, що отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями. Відкриття пунктів обміну валюти банком (фінансовою установою) дозволяється лише на території того територіального управління Національного банку України, на території якого розташований цей банк (фінансова установа). Банки (фінансові установи) реєструють у територіальному управлінні пункти обміну валюти за умови дотримання вимог Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затвердженою Постановою Правління Національного банку України 12.12.2002 р. № 502, щодо кваліфікації касирів, забезпечення цих пунктів засобами для визначення справжності банкнот і дорожніх чеків та наявності реєстратора розрахункових операцій. Проведення операцій у пункті обміну валюти розпочинається лише після його реєстрації в територіальному управлінні, а також реєстрації реєстратора розрахункових операцій у податковому органі та на підставі наказу з банку (фінансової установи) про відкриття пункту обміну валюти.

Скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави із порушенням наведених та інших, визначених законодавством України, вимог і є об'єктивною стороною правопорушення, передбаченого коментованою статтею.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу.

Суб'єктами правопорушення можуть бути особи, яким виповнилося 16 років.

Стаття 163.

[Статтю 163 виключено згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.]

Стаття 163. Порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з емісії цінних паперів

Порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з емісії Цінних паперів тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб емітента цінних паперів, незалежно від форм власності - від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на засновників (учасників) емітента чи їх посадових осіб чи уповноважених ними осіб - від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 163 згідно із Законом України№ 980-IVвід 19.06.2003p.] [У статтю 163 внесено зміни згідно із Законом України № 3201-IV від 15.12.2005 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері обігу цінних паперів. Зазначені відносини регулюються законами України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 p. № 3480-IV, «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.1996 р. № 448/96-ВР, іншими нормативно-правовими актами, зокрема, наказами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Цінні папери за порядком їх розміщення (видачі) поділяються на емісійні та неемісійні.

Емісійні цінні папери - цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емітент). До емісійних цінних паперів належать: акції; облігації підприємств; облігації місцевих позик; державні облігації України; іпотечні сертифікати; іпотечні облігації; сертифікати фондів операцій з нерухомістю (далі - сертифікати ФОН); інвестиційні сертифікати; казначейські зобов'язання України.

Емітент - юридична особа, Автономна Республіка Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери та бере на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками. Емітент повинен усі зобов'язання, що виникають у зв'язку з випуском цінних паперів, виконувати в строки і в порядку, передбачені законами України, а також рішеннями про випуск цінних паперів. Права і обов'язки щодо цінних паперів виникають з моменту їх передачі емітентом або його уповноваженою особою одержувачу (покупцю) чи його уповноваженій особі.

Емісія - установлена законодавством послідовність дій емітента щодо випуску та розміщення емісійних цінних паперів. Емісія цінних паперів проводиться відповідно до порядку, визначеного нормативно-правими актами України. Так, відповідно до вимог ст. 158 Цивільного кодексу України частка привілейованих акцій у загальному обсязі статутного капіталу акціонерного товариства не може перевищувати 25%. Акціонерне товариство має право випускати облігації на суму, яка не перевищує розміру статутного капіталу або розміру забезпечення, що надається товариству з цією метою третіми особами. Частина 3 ст. 164 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкту господарювання забороняється випуск акцій та облігацій підприємства для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю. Відповідно до Положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11.04.2000 р. № 39, реєстрація випуску цінних паперів, інформації про їх випуск (емісію) (далі - випуск) та звіту про наслідки підписки на акції здійснюється уповноваженими особами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку або її територіальних органів відповідно до встановленого порядку і є підставою для внесення випуску цінних паперів до загального реєстру випуску цінних паперів. Емітент публікує інформацію про випуск цінних паперів після її реєстрації у реєструвальному органі. У разі виникнення будь-яких змін в інформації про випуск акцій, що пропонуються до відкритого продажу, емітент цінних паперів повинен зареєструвати та опублікувати інформацію про зміни, що сталися, до закінчення 30-денного терміну з дня опублікування інформації, але не менш як за 10 днів до початку підписки на цінні папери. Якщо зміни до інформації неможливо внести та опублікувати в зазначений термін, то такі зміни мають також містити відомості про перенесення строків підписки на цінні папери. Не допускається внесення змін до інформації про випуск цінних паперів щодо зміни типу (виду), категорій та форми випуску цінних паперів, що пропонуються до розміщення, та обсягів випуску цінних паперів. До реєстрації та опублікування змін до інформації про випуск цінних паперів емітент не має права здійснювати підписку на цінні папери. Порушення цих, а також інших, встановлених законодавством України вимог щодо емісії цінних паперів і є об'єктивною стороною правопорушення, передбаченого коментованою статтею.

Від правопорушення, передбаченого коментованою статтею, необхідно відмежовувати злочин, передбачений ст. 223 Кримінального кодексу України, яка встановлює кримінальну відповідальність за випуск (емісію) громадянином або службовою особою суб'єкта господарської діяльності цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії у встановленому законом порядку, за внесення громадянином або службовою особою суб'єкта господарської діяльності в документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної інформації, а також затвердження таких документів, якщо ці дії заподіяли велику матеріальну шкоду інвесторові.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення можуть бути посадові особи емітента цінних паперів, а також власники емітента та уповноважені ними особи.

Стаття 163¹. Порушення порядку ведення податкового обліку, надання аудиторських висновків

Відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України, - тягне за собою накладення штрафу у розмірі від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 163' згідно із Законом України № 2322-IV від 12.01.2005 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері оподаткування. Зазначені відносини регулюються законами України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 р. № 1251-ХН, «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 Р- № 334/94-ВР, «Про податок на додану вартість» квітня 1997 р. № 168/97-ВР, «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними Цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181 - III, «Про аудиторську діяльність» від 22.04.1993 р. № 3125-ХІІ та низкою інших нормативно-правових актів.

Платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі). Об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), зокрема, митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, є а) відсутність податкового обліку; б) порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, зокрема, неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України. Перше правопорушення вчинюється у формі бездіяльності і полягає у нездійсненні передбачених законодавством України заходів щодо ведення податкового обліку. Друге правопорушення вчинюється у формі активних дій, які порушують встановлений законом порядок ведення податкового обліку або у формі бездіяльності шляхом неподання аудиторських висновків. Відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування», платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані: 1) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами; 2) подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів); 3) сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни; 4) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Правила ведення податкового обліку визначені у ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також регламентуються наказами та інструкціями Державної податкової адміністрації України.

Відповідальність за дотримання порядку ведення бухгалтерського обліку, визначеного законодавством України, своєчасне та повне надання бухгалтерської звітності користувачам та аудиторам покладається на керівника господарюючого суб'єкта. Публічна бухгалтерська звітність повинна бути перевірена аудитором (аудиторською фірмою) і може оприлюднюватись протягом року, наступного за звітним. До того ж аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визначає її кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською діяльністю на території України. Аудиторська діяльність містить організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг. Аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення. Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов'язковий аудит). Стаття 10 Закону України «Про аудиторську діяльність» визначає, що проведення аудиту є обов'язковим для: 1) підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю. Обов'язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності господарюючих суб'єктів з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки; 2) перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників; 3) емітентів цінних паперів; 4) державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форми власності; 5) порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом. Проведення аудиту є обов'язковим також в інших випадках, передбачених законами України. Аудиторський висновок складається за результатами аудиту з дотриманням відповідних норм та стандартів і повинен містити підтвердження або аргументовану відмову від підтвердження достовірності, повноти та відповідності законодавству бухгалтерської звітності замовника. Порядок оформлення інших офіційних документів за наслідками надання аудиторських послуг визначається Аудиторською палатою України з дотриманням вимог законодавства України.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення можуть бути порушення керівники та інші посадови особи підприємств, установ, організацій (заступники керівників з фінансово-економічних питань, головні бухгалтери тощо).

Стаття 163². Неподання або несвоєчасне подання платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов'язкових платежів)

Неподання або несвоєчасне подання посадовими особами підприємств, установ та організацій платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 163''згідно із Законом України № 2322-1V від 12.01.2005p.]

Об'єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері оподаткування. Під податком, збором, іншим обов'язковим платежем потрібно розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами про оподаткування. Державні цільові фонди - це фонди, які створені відповідно до закону і формуються за рахунок визначених законом податків і зборів (обов'язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форми власності та фізичних осіб (Пенсійний фонд України, фонд соціального страхування тощо). Перелік загальнодержавних і місцевих податків і зборів міститься у Законі України «Про систему оподаткування». Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і стягуються на всій території України.

Об'єктивна сторона правопорушення полягає у неподанні або несвоєчасному поданні посадовими особами підприємств, установ та організацій платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов'язкових платежів). Порядок подання платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) визначено в Інструкції про порядок відкриття, використання ¹ закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженій постановою* Правління Національного банку України від 12.11.2003 №492.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі Умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення можуть бути лише посадові особи (див. коментар до ст. 12КпАП).

Стаття 163³. Невиконання законних вимог посадових осіб органів державної податкової служби

Невиконання керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій, включаючи установи Національного банку України, комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, законних вимог посадових осіб органів державної податкової служби, перелічених у пунктах 5-8 частини першої статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», - тягне за собою попередження або накладення штрафу у розмірі від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 163^і згідно із Законом України № 2322-IV від 12.01.2005 p.J

Об'єктом правопорушення є суспільні відносини у державного управління тау сфері оподаткування.

У ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ, який визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, визначені права органів державної податкової служби. Зазначені у диспозиції статті пункти 5-8 її частини першої надають органам державної податкової служби такі права: одержувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України та комерційних банків у порядку, встановленому Законом України «Про банки і банківську діяльність», довідки та(або) копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду - про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб'єктів підприємницької діяльності; одержувати безоплатно необхідні відомості для формування інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та зборів (обов'язкових платежів) від платників податків, а також Національного банку України та його установ - про суми доходів, виплачених фізичним особам, і утриманих з них податків та зборів (обов'язкових платежів), від органів, уповноважених проводити державну реєстрацію суб'єктів, а також видавати ліцензії на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, - про видачу таких свідоцтв про державну реєстрацію та ліцензій суб'єктам господарської діяльності, від органів внутрішніх справ - про громадян, які прибули на проживання до відповідного населеного пункту чи вибули з нього, від органів реєстрації актів громадянського стану - про громадян, які померли; одержувати безоплатно від митних органів щомісяця звітні дані про ввезення на митну територію України імпортних товарів і справляння податків та зборів (обов'язкових платежів) та інформацію про експортно-імпортні операції, що здійснюють резиденти і нерезиденти, за формою, погодженою з Державною податковою адміністрацією України, та від органів статистики - дані, необхідні для використання їх у проведенні аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій усіх форм власності; вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства, контролювати виконання законних вимог посадових осіб органів державної податкової служби, а також припинення дій, які перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової служби. Ненадання зазначених документів, відомостей та даних, а також неусунення виявлених порушень податкового законодавства та неприпинення дій, які перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової служби, і є об'єктивною стороною правопорушень, передбачених коментованою статтею.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення можуть бути керівники та інші посадові особи підприємств, установ, організацій, зокрема, установи Національного банку України, комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи.

Стаття 163⁴. Порушення порядку утримання та перерахування податку на доходи фізичних осіб і подання відомостей про виплачені доходи

Неутримання або неперерахування до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті фізичній особі доходів, перерахування податку на доходи фізичних осіб за рахунок коштів підприємств, установ і організацій {крім випадків, коли таке перерахування дозволено законодавством), неповідомлення або несвоєчасне повідомлення державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей про доходи громадян, - тягне за собою попередження або накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також на громадян - суб'єктів підприємницької діяльності у розмірі від двох до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також на громадян - суб'єктів підприємницької діяльності у розмірі від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 16У згідно із Законом України № 2322-IV від 12.01.2005 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері оподаткування доходів фізичних осіб.

Об'єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні таких діянь: а) неутриманні або неперерахуванні до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті фізичній особі доходів; б) перерахуванні податку на доходи фізичних осіб за рахунок коштів підприємств, установ і організацій (крім випадків, коли таке перерахування дозволено законодавством); в) неповідомленні або несвоєчасному повідомленні державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей про доходи громадян. Фізична особа - це громадянин України, фізична особа без громадянства або громадянин іноземної держави. Дохід — це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, коли кошти або майно (немайнові активи), отримані платником податку як хабар, викрадені чи знайдені як скарб, не зданий державі згідно із законом, у сумах, підтверджених обвинувальним вироком суду, незалежно від призначеної ним міри покарання; протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. № 889-1V, визначає, що платниками податку є: резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи; нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України. Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені на умовах взаємності міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, щодо доходів, одержуваних ним безпосередньо від здійснення такої дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором іншої діяльності. Об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний оподатковуваний дохід; чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року; доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті; іноземні доходи. Об'єктом оподаткування нерезидента є: загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України; загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України; доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету визначено у ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», яка визначає особливості оподаткування доходів, нарахованих платнику податку, залежно від того, чи є суб'єкт, що їх нарахував, податковим агентом. Податковий агент- це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм зазначеного Закону. Податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам. Податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду. Якщо згідно з нормами цього Закону окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті, то платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку. Якщо оподатковуваний дохід виплачується у не грошовій формі чи готівкою з каси резидента, то податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, наступного за днем такої виплати.

Платник податку, що отримує доходи, нараховані особою, яка не є податковим агентом, зобов'язаний включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку. Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності, або не є особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

Обов'язок платника податків на вимогу податкового органу та у межах його компетенції, визначеної законодавством, пред'являти документи і відомості, пов'язані з виникненням доходу або права на отримання податкового кредиту, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у декларації з цього податку закріплений у ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушень можуть бути посадови особи підприємств, установ і організацій, а також на громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.

Стаття 164. Порушення порядку провадження господарської діяльності

Провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом, - тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу від тридцяти до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої.

Надання суб'єктом господарювання дозвільному органу або адміністратору недостовірної інформації щодо відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства - тягне за собою накладення штрафу від сорока до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 164 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2806-1V від 06.09.2005 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері регулювання господарської діяльності. Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Безпосередня участь - це зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи (п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», 28.12.1994 p., № 334/94-ВР). Підприємницькою може вважатись лише діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і зайняття торгівлею з метою одержання прибутку. У разі відсутності такої мети немає правових підстав вважати Діяльність господарюючого суб'єкта підприємницькою (п. З листа Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»№ 01-8/453 від 26.06.1995 p.).

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає У здійсненні діяльності, що містить ознаки підприємницької, без державної реєстрації ^ЯІ< суб'єкта підприємницької діяльності, або здійсненні без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону. Порядок Державної реєстрації та перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, за винятком окремих видів суб'єктів підприємницької діяльності, для яких законами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації, а також порядок скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, регулюється Положенням про державну реєстрацію суб'єктів  підприємницької діяльності,  затвердженим   постановою  Кабінету  Міністрів України від 25.05.1998 р. № 740. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання суб'єкта, якщо інше непередбачено законом. За наявності всіх необхідних документів, зазначених у зазначеному Положенні, орган державної реєстрації зобов'язаний протягом не більше п'яти робочих днів з дня їх надходження внести дані реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності (автоматизованої системи збирання, накопичення, обробки та оперативного надання інформації про суб'єкти підприємницької діяльності) та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом юридичної особи, який надається органу державної реєстрації органом державної статистики, або з ідентифікаційним номером фізичної особи -платника податків та інших обов'язкових платежів. Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органі державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках в установленому порядку. Зайняття підприємницькою діяльністю особою, яка не отримала у встановленому порядку свідоцтво про державну реєстрацію або особою, свідоцтво про державну реєстрацію якої було скасовано у визначеному законодавством порядку, і є об'єктивною стороною першого правопорушення, передбаченого коментованою статтею.

Відповідно до положень Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775-Ш, ліцензія -це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Ліцензіат — це суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню. Відповідно до ст. 9 зазначеного Закону ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: 1) пошук (розвідка) корисних копалин; 2) виробництво та ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівля вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду; 3) виробництво вибухових матеріалів промислового призначення (за переліком, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці та державного гірничого нагляду); 4) виробництво особливо небезпечних хімічних речовин (за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України); 5) видобування уранових руд; 6) видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; 7) виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; 8) виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, торгівля виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; 9) виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами; 10) виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами та препаратами; 11) виробництво пестицидів та агрохімікатів, оптова, роздрібна торгівля пестицидами та агрохімікатами; 12) виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії індивідуального захисту, активної оборони та їх продаж; 13) розроблення, виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв'язку, інших засобів негласного отримання інформації, торгівля спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв'язку, іншими засобами негласного отримання інформації; 14) розроблення, виробництво, використання, експлуатація, сертифікаційні випробування, тематичні дослідження, експертиза, ввезення, вивезення криптосистем і засобів криптографічного захисту інформації, надання послуг у галузі криптографічного захисту інформації (крім послуг електронного цифрового підпису), торгівля криптосистемами і засобами криптографічного захисту інформації; 15) розроблення, виробництво, впровадження, сертифікаційні випробування, ввезення, вивезення голографічних захисних елементів; 16) розроблення, виробництво, впровадження, обслуговування, дослідження ефективності систем і засобів технічного захисту інформації, надання послугу галузі технічного захисту інформації; 17) виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності; 18) транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл; 19) постачання природного газу за регульованим, за нерегульованим тарифом; 20) зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, установлюваний ліцензійними умовами; 21) централізоване водопостачання та водовідведення; 22) розроблення, випробування, виробництво, експлуатація ракет-носіїв, космічних апаратів та їх складових, наземної космічної інфраструктури та її складових, обладнання, що належать до складу космічного сегмента супутникових систем; 23) розроблення, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, пересилання, ввезення, вивезення, відпуск, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів; 24) культивування, використання рослин, що містять наркотичні засоби для промислових цілей; 25) проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних робіт; 26) медична практика; 27) переробка донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів; 28) ветеринарна практика; 29) організація та утримання тоталізаторів, гральних закладів, випуск та проведення лотерей, організація діяльності з проведення азартних ігор; (запроваджується мораторій на видачу ліцензій на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей до прийняття закону про державне регулювання діяльності з випуску та проведення лотерей і грошових розіграшів згідно із Законом від 02.06.2005 р. № 2630-IV) ЗО) будівельна діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж); 31) надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом; 32) надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом; 33) надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі); 34) надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі; 35) надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом; 36) заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових і чорних металів; 37) збирання, первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; 38) збирання, заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини (за переліками, які визначаються Кабінетом Міністрів України); 39) операції у сфері поводження з небезпечними відходами; 41) проектування, монтаж, технічне обслуговування засобів протипожежного захисту та систем опалення, оцінка протипожежного стану об'єктів; 42) проведення випробувань на пожежну небезпеку речовин, матеріалів, будівельних конструкцій, виробів і обладнання, а також пожежної техніки, пожежно-технічного озброєння, продукції протипожежного призначення на відповідність встановленим вимогам; 43) надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян; 44) виконання топографо-геодезичних, картографічних робіт; 45) виконання авіаційно-хімічних робіт; 46) пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до 30 кілограмів; 50) туроператорська та турагентська діяльність; 51) фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність: -організація та проведення спортивних занять професіоналів та любителів спорту; -діяльність з підготовки спортсменів до змагань з різних видів спорту, визнаних в Україні; 55) діяльність арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів); 56) посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном; 57) професійна діяльність на ринку цінних паперів; 58) проведення робіт із землеустрою, землеоціночних робіт та земельних торгів; 59) проектування, будівництво нових і реконструкція існуючих меліоративних систем та окремих об'єктів інженерної інфраструктури; 60) діяльність, пов'язана з промисловим виловом риби на промислових ділянках рибогосподарських водойм, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств; 61) посередницька діяльність митного брокера та митного перевізника; 62) виробництво дисків для лазерних систем зчитування; 63) експорт, імпорт обладнання та дисків для лазерних систем зчитування; 64) виготовлення парфумерно-косметичної продукції з використанням спирту етилового; 65) оптова торгівля насінням; 66) виробництво, зберігання і реалізація племінних (генетичних) ресурсів, проведення генетичної експертизи походження та аномалій тварин; 67) проведення знезараження підкарантинних матеріалів та об'єктів, які переміщуються через державний кордон України та карантинні зони; 68) професійна діяльність у сфері надання соціальних послуг; 69) розроблення проектів та проведення робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування пам'яток; 70) діяльність, пов'язана з виробництвом, торгівлею піротехнічними засобами; 71) діяльність, пов'язана з відкриттям та функціонуванням стрілецьких тирів, стрільбищ невійськового призначення, мисливських стендів; 72) діяльність, пов'язана з виробництвом автомобілів та автобусів; 72) розроблення, виготовлення, реалізація, ремонт, модернізація та утилізація озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї; 73) виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії. Оскільки деякі пункти цього переліку були виключені відповідними законами України, нумерація не є наскрізною. Здійснення визначених у цьому переліку видів господарської діяльності за відсутності оформленої відповідно до чинного законодавства ліцензії і складає об'єктивною стороною другого правопорушення, передбаченого коментованою статтею.

Порядок та умови одержання та анулювання ліцензій визначені Законами України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775-III, «Про запровадження мораторію на видачу ліцензій на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей» від 02.06.2005 p. № 2630-IV, постановами Кабінету Міністрів України та іншими підзаконними нормативними актами. Перелік органів, яким надано право видачі ліцензій, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2000 р. № 1698.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у наявності умислу.

Суб'єктами правопорушення можуть бути особи, яким виповнилося 16 років.

Стаття 164¹. Порушення порядку подання декларації про доходи та ведення обліку доходів і витрат

Неподання або несвоєчасне подання громадянами декларацій про доходи чи включення до декларацій перекручених даних, неведення обліку або неналежне ведення обліку доходів і витрат, для яких законами України встановлено обов'язкову форму обліку, - тягне за собою попередження або накладення штрафу у розмірі від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, _яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 164' згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2444-ХІ від 2 7.06.86 p.]

[Статтю 164' викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2322-IV від 12.01.2005 р.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері оподаткування доходів фізичних осіб.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у вчиненні таких діянь: неподання або несвоєчасного подання громадянами декларацій про доходи чи включення до декларацій перекручених даних, неведення обліку або неналежного ведення обліку доходів і витрат, для яких законами України встановлено обов'язкову форму обліку. Правопорушення можуть вчинюватися як у формі активних дій, так і у формі бездіяльності. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 p. № 889-IV річна декларація про майновий стан і доходи (податкова декларація) (далі - декларація) подається платником податку, який: а) зобов'язаний подавати таку декларацію згідно з нормами цього Закону або інших законів; б) має право подати таку декларацію для отримання податкового кредиту. Для цілей цього Закону обов'язок платника податку з подання декларації вважається виконаним, якщо він отримував доходи виключно від податкових агентів, зобов'язаних подавати звітність з цього податку у встановленому порядку.

Платники податку - резиденти, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, зобов'язані подати податковому органу декларацію не пізніше закінчення 60 календарного дня, що передує такому виїзду. Податковий орган зобов'язаний протягом 30 календарних днів від дня отримання такої декларації визначити податкове зобов'язання та надіслати податкове повідомлення платнику податку, який зобов'язаний сплатити належну суму податку та отримати довідку про таку сплату або про відсутність податкових зобов'язань з цього податку, яка здається органам митного контролю під час перетину митного кордону та є підставою для проведення митних процедур. Порядок застосування цього пункту визначається Кабінетом Міністрів України.

Платники податку звільняються від обов'язку подання декларації у таких випадках: а) незалежно від видів та сум отриманих доходів платниками податку, які: є неповнолітніми або недієздатними особами і до того ж перебувають на повному утриманні інших осіб та(або) держави станом на кінець звітного податкового року; перебувають під арештом або є затриманими чи засудженими до позбавлення волі, перебувають у полоні або ув'язненні на території інших держав станом на кінець граничного строку подання декларації; перебувають у розшуку станом на кінець звітного податкового року; перебувають на строковій військовій службі станом на кінець звітного податкового року; б) в інших випадках, визначених зазначеним Законом.

Декларація заповнюється платником податку самостійно або іншою особою, нотаріально уповноваженою таким платником податку здійснювати таке заповнення. У разі коли уповноважена платником податку особа заповнює декларацію за винагороду або зобов'язана здійснювати таке заповнення, то: а) така уповноважена особа несе відповідальність за порушення порядку заповнення та(або) подання такої декларації на рівні відповідальності, визначеної законом для платника податку, а такий платник податку звільняється від зазначеної відповідальності; б) зобов'язання щодо заповнення та подання декларації від імені платника податку покладаються на таких інших, ніж платник податку осіб: на опікуна або піклувальника - щодо доходів, отриманих неповнолітньою або недієздатною особою; на спадкоємців (розпорядників майна, державних виконавців) - щодо доходів, отриманих протягом звітного податкового року платником податку, який помер; на державного виконавця, уповноваженого здійснювати заходи щодо забезпечення майнових претензій кредиторів платника податку, оголошеного в установленому порядку банкрутом. У разі заповнення декларації іншою особою така декларація має містити інформацію про таку іншу особу на рівні інформації про платника податку.

Перевірка достовірності даних, визначених у деклараціях, здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Форма декларації визначається центральним податковим органом та узгоджується з комітетом Верховної Ради України, відповідальним за проведення податкової політики. Бланки декларацій мають безоплатно надаватися податковими органами платникам податку на їх запит, а також бути загальнодоступними для населення.

Платник податку до 1 березня року, наступного за звітним, має право звернутися із запитом до відповідного податкового органу з проханням заповнити річну податкову декларацію, а податковий орган зобов'язаний надати безоплатні послуги із такого заповнення. Відмова посадової (службової) особи податкового органу надати зазначені послуги звільняє платника податку від будь-якої відповідальності за неповне або неправильне заповнення декларації.

Обов'язок платників податку вести облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов'язаний подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податковий кредит, закріплений у ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним податковим органом за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, відповідальним за проведення податкової політики.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у наявності умислу або необережності.

Суб'єктами правопорушень, передбачених коментованою статтею, є фізичні особи -платники податків (визначення поняття «платники податків» див. у коментарі до ст. 163⁴ КпАП).

Стаття 164². Порушення законодавства з фінансових питань

Приховування в обліку валютних та інших доходів, непродуктивних витрат і збитків, відсутність бухгалтерського обліку або ведення його з порушенням установленого порядку, внесення неправдивих даних до фінансової звітності, неподання фінансової звітності, несвоєчасне або неякісне проведення інвентаризацій грошових коштів і матеріальних цінностей, порушення правил ведення касових операцій, перешкоджання працівникам державної контрольно-ревізійної служби у проведенні ревізій та перевірок, невжиття заходів щодо відшкодування з винних осіб збитків від недостач, розтрат, крадіжок і безгосподарності, - тягнуть за собою накладення штрафу від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частині першій статті 164² деякі слова виключено згідно із Законом України № 3047-ІІІ від 07.02.2002 p.]

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одно з правопорушень, зазначених у частині першій цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 164² згідно із Законам України № 2941а-ХІІ від 26.01.93 p.]

[У статтю 164² внесено зміни згідно із Законами України № 155/94-ВР від 29.07.94 p., $ 328/96-ВР від 12.07.96 p.]

[У статтю 164² внесено зміни згідно із Законам України№ 17 08-1 І І від 11.05.2000 p.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері управління економікою та у сфері власності.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у вчиненні таких діянь: а) приховуванні в обліку валютних та інших доходів, непродуктивних витрат і збитків; б) відсутності бухгалтерського обліку або веденні його з порушенням установленого порядку; в) внесенні неправдивих даних до фінансової звітності; в) неподанні фінансової звітності; г) несвоєчасному або неякісному проведенні інвентаризацій грошових коштів і матеріальних цінностей; д) порушенні правил ведення касових операцій; є) перешкоджанні працівникам державної контрольно-ревізійної служби у проведенні ревізій та перевірок; є) невжитті заходів щодо відшкодування з винних осіб збитків від недостач, розтрат, крадіжок і безгосподарності. До того ж під бухгалтерським обліком необхідно розуміти процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік та фінансова звітність грунтуються на таких основних принципах: обачність - застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства; повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі; автономність - кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства; послідовність - постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності; безперервність - оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність тривали далі; нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. До того ж доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів; превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми; історична (фактична) собівартість - пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання; єдиний грошовий вимірник - вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства ^в його фінансовій звітності здійснюються в єдиній грошовій одиниці; періодичність — Можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання Фінансової звітності.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-14 для підтвердження правильності та достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, передбачено проведення підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (далі - підприємство) незалежно від форм власності інвентаризації майна, коштів і фінансових зобов'язань. Відповідальність за організацію інвентаризації несе керівник підприємства, який повинен створити необхідні умови для її проведення у стислі строки, визначити об'єкти, кількість і строки проведення інвентаризації, крім випадків, коли проведення інвентаризації є обов'язковим. Проведення інвентаризації є обов'язковим: а) при передачі майна державного підприємства в оренду приватизації майна державного підприємства, перетворенні державного підприємства в акціонерне товариство, а також в інших випадках, передбачених законодавством; б) перед складанням річної бухгалтерської звітності, крім майна, цінностей, коштів і зобов'язань, інвентаризація яких проводилась не раніше 1 жовтня звітного року. Інвентаризація будівель, споруд та інших нерухомих об'єктів основних фондів може проводитись один раз у три роки, а бібліотечних фондів - один раз у п'ять років; в) при зміні матеріально відповідальних осіб (на день прийому-передачі справ); г) при встановленні фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей (на день встановлення таких фактів); д) за приписом судово-слідчих органів; є) у разі техногенних аварій, пожежі чи стихійного лиха (на день після закінчення явищ); є) при передачі підприємств та їх структурних підрозділів (на дату передачі). Інвентаризація може не проводитися у разі передачі підприємств та їх структурних підрозділів у межах одного органу, до сфери управління якого входять ці підприємства; ж) у разі ліквідації підприємства. При колективній (бригадній) матеріальній відповідальності проведення інвентаризації обов'язково у разі зміни керівника колективу (бригадира), вибуття з колективу (бригади) більше половини його членів, а також за вимогою хоча б одного члена колективу (бригади). У випадках, коли проведення інвентаризації є обов'язковим, інвентаризації підлягають також майно і матеріальні цінності, що не належать підприємству, та облік яких ведеться на позабалансових рахунках. Порядок проведення інвентаризації регламентується Інструкцією з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994 р. № 69.

Касові операції - це операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов'язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку. Правила ведення касових операцій визначаються Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637.

Правовий статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності регламентуються Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26.01.1993 р. № 2939-ХІІ. Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому. Державний контроль здійснюється у формі ревізій і перевірок. Ревізія - це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт. Перевірка - це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів.

Відшкодування з винних осіб збитків від недостач, розтрат, крадіжок і безгосподарності здійснюється відповідно до Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 р. № 116.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення є посадові особи підприємств, установ та організацій.

Стаття 164³. Недобросовісна конкуренція

Незаконне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені - тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини або без такої.

[У частину першу статті 164^і внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У частину першу статті 164^і внесено зміни згідно із Законом України № 2362-ІП від 05.04.2001 p.]

Умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця, - тягне за собою накладення штрафу від п'яти до дев'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 164^і внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденціальної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця - тягне за собою накладення штрафу від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 164^і внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[Кодекс доповнено статтею 164^і згідно із Законом України № 3888-ХІІ від 28.01.94 p.]

[У статтю 164^і внесено зміни згідно із Законом України № 75/95-ВР від 28.02.95 p.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері захисту суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції. Зазначені відносини регулюються Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 р. № 236/96-ВР. Стаття 32 Господарського кодексу України визначає, що недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання, створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та Досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, а також інші дії. Недобросовісна конкуренція має наслідком юридичну відповідальність осіб, якщо їх дії мають негативний вплив на конкуренцію на території України, незалежно від того, де вчинено такі дії.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, поля­гає у незаконному копіюванні форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само імітації, копіюванні, прямому відтворенні товару іншого підприємця, самовільному використанні  його  імені.  Неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, зазначень походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використання. Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного імені додається який-небудь відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця). Стаття 6 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визначає, що копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця). Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копіювання обумовлено виключно їх функціональним застосуванням. Це положення не поширюється на вироби, що мають охорону як об'єкти права інтелектуальної власності.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті, полягає в умисному поширенні неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця. Ділова репутація - це сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає змогу зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. З коментованої статті, полягає в отриманні, використанні, розголошенні комерційної таємниці, а також конфіденціальної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця. Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю). Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю). Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю. Визначення комерційної таємниці міститься у ст. 36 Господарського кодексу України, яка визначає, що відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю прямого умислу.

Суб'єктами цих правопорушень можуть бути як посадові особи підприємств, установ та організацій усіх форм власності та громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, так і громадяни, що не є підприємцями і вчинили винні діяння в інтересах третіх осіб.

Стаття 164⁴. Несвоєчасне здавання виторгу

Здавання виторгу торговельними підприємствами всіх форм власності, що  здійснюють   реалізацію  товарів  за   готівку,   з   порушенням  термінів, установлених правилами розрахунків і ведення касових операцій, -тягне за собою накладення штрафу на осіб, відповідальних за здавання виторгу, від сімнадцяти до вісімдесяти восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені особою повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення за порушення, передбачене частиною першою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від сорока трьох до ста сімдесяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 164⁴ згідно із Законом України № 155/94-ВР від 29.07.94 p.]

[У статтю 164⁴ внесено зміни згідно із Законом України № 328/96-ВР від 12.07.96p.]

Об'єктом правопорушення, передбаченого коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері торгівельної діяльності та фінансової дисципліни. Відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637, підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств -   юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб. За відсутності банків готівкова виручка (готівка) може здаватися до операторів поштового зв'язку для її переказу на банківські рахунки підприємства. Здавання готівкової виручки (готівки) здійснюється самостійно або через
відповідні служби, яким згідно із законодавством України надано право на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів. Здавання готівкової виручки (готівки) може здійснюватися   для   зарахування   на   будь-який   банківський   рахунок   підприємства (підприємця) на його вибір.

Об'єктивною стороною правопорушення, передбаченого коментованою статтею, є порушення встановлених правилами розрахунків і ведення касових операцій термінів здавання виторгу торговельними підприємствами всіх форм власності, що здійснюють реалізацію товарів за готівку. Готівка - це грошові знаки національної валюти України -   банкноти і монети, у тому числі обігові, пам'ятні та ювілейні монети, які є дійсними платіжними засобами. Порядок здавання виторгу (виручки) встановлено Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637 та Інструкцією про порядок приймання, контролю і обліку торговельної виручки структурними підрозділами підприємства поштового зв'язку, затвердженою наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 22.02.2000 р. № 34.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу.

Суб'єктами правопорушення можуть бути працівники торгівельних підприємств Усіх форм власності, відповідальні за здавання виторгу (виручки).