Стаття 129. Допуск до керування транспортними засобами або суднами водіїв чи судноводіїв, які перебувають у стані сп'яніння, або осіб, які не мають права керування транспортним засобом

Допуск до керування транспортними засобами водіїв, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, або у хворобливому стані, або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, або таких, що не пройшли у встановлений строк медичного огляду, - тягне за собою накладення штрафу на керівників підприємств, установ, організацій або інших посадових осіб, відповідальних за допуск водіїв до керування транспортними засобами, від чотирьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 129 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-В? від 07.02.97p.]

Допуск до керування транспортними засобами осіб, які не мають права на керування транспортними засобами, - тягне за собою накладення штрафу на керівників підприємств, установ, організацій або інших посадових осіб, відповідальних за допуск водіїв до керування транспортними засобами, від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 129 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Допуск до керування річковим або маломірним судном осіб, які перебувають у стані сп'яніння, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, відповідальних за експлуатацію суден, від чотирьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 129 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-В? від 07.02.97 p.]

[У статтю 129 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української рСР № ЗІб-ХІ від 29.05.85 p., № 7542-Х1 від 19.05.89 p., № 1369-ХІІ від 29.07.91 p., № 1818-ХПвід 15.11.91 p.; Законом України № 3785-ХП від 23.12.93 p.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху і на річковому транспорті та маломірних судах. Беручи до уваги небезпеку, якою є участь у дорожньому русі осіб, що перебувають у стані сп'яніння, законодавець у нормах багатьох правових актів встановив заборону на допуск зазначених осіб до керування транспортними засобами. Так, ст. 12 Закону України «Про дорожній рух» встановлює обов'язок посадових осіб, які відповідають за експлуатацію і технічний стан транспортних засобів, не допускати до керування транспортними засобами осіб, які не пройшли у встановлений строк медичного огляду, перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, або у хворобливому стані, або під впливом ліків, що знижують їх реакцію і увагу. З метою визначення здатності кандидатів у водії і водіїв до безпечного керування транспортними засобами проводиться медичний огляд, що передбачено ст. 45 Закону України «Про дорожній рух». Зазначений огляд передбачає: попередні, періодичні, щозмінні передрейсові і післярейсові огляди, а також позачергові огляди, зумовлені необхідністю. Періодичність оглядів, порядок їх проведення і направлення водіїв на позачергові огляди визначаються Міністерством охорони здоров'я України і затверджуються відповідним державним органом з безпеки дорожнього руху. Відповідно до ст. 45 Закону України «Про дорожній рух» на виконання п. 1 додатка 5 до Програми забезпечення безпеки дорожнього руху та екологічної безпеки транспортних засобів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. № 456, з метою створення єдиної системи визначення придатності кандидатів у водії та водіїв до безпечного керування транспортними засобами спільним наказом Міністерства внутрішніх справ та Міністерства охорони здоров'я від 05.06.2000 р. № 124/345 затверджене Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів. Відповідно до п. 5.4 цього Положення у разі виявлення ознак тимчасової непрацездатності (патологічне підвищення частоти пульсу, артеріального тиску вище вікових норм, виявлення алкоголю в повітрі, що видихається, та інших ознак алкогольного сп'яніння чи сп'яніння іншого походження, наявності скарг на симптоми хвороби, що перешкоджають керуванню транспортом) водій не допускається до виконання професійних обов'язків.

Об'єктивна сторона ч. 1 цього правопорушення полягає у допуску до керування транспортними засобами водіїв, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, або у хворобливому стані, або під впливом лікарських препаратів, Що знижують їх увагу та швидкість реакції, або таких, що не пройшли у встановлений строк медичного огяяду. Щодо визначення стану сп'яніння - див. коментар до ст. 127 КпАП. Наявність хворобливого стану визначається відповідно до положень Переліку захворювань і вад, при яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я ^країни від 24.12.1999 р. № 299. Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч - 2 коментованої статті, є допуском до керування транспортними засобами осіб, які не мають права на керування транспортними засобами. Щодо визначення осіб, які мають Допуск до керування транспортним засобом, див. коментар до ст. 126 КпАП. Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. З коментованої статті, уявляє собою допуск До керування річковим або маломірним судном осіб, які перебувають у стані сп'яніння. Заборона щодо допуску до керування річковими та маломірними суднами зазначених осіб встановлена рядом нормативних актів, зокрема, Положенням про систему управління безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті, затвердженому наказом Міністерства транспорту України від 20.11.2003 р. № 904.

Суб'єктивна сторона цього правопорушення полягає у наявності вини у формі умислу або необережності.

Суб'єктами правопорушення можуть бути посадові особи, до компетенції яких належить допуск до керування транспортними засобами або суднами водіїв чи судноводіїв.

Стаття 130. Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані сп'яніння

Керування транспортними засобами особами в стані сп'яніння, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані сп'яніння, а так само ухилення осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв від трьох до п'яти мінімальних розмірів заробітної плати або позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів на строк від одного до двох років і на інших осіб - накладення штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 1 ЗО внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень: керування транспортними засобами особами в стані сп'яніння, ухилення осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння, - тягне за собою накладення штрафу на водіїв від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів на строк від двох до трьох років з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого і на інших осіб - накладення штрафу від п'яти до десяти мінімальних розмірів заробітної плати з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

[У частину другу статті 130 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Керування річковими або маломірними суднами судноводіями у стані сп'яніння, передача керування судном особі, яка перебуває в стані сп'яніння, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі від п'ятнадцяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування всіма видами плавучих засобів на строк від одного року до трьох років.

[У частину третю статті 1 ЗО внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Дії, передбачені частиною третьою цієї статті, вчинені особами, які не мають права керування плавучими засобами, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі від п'ятнадцяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину четверту статті 130 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 130 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 p., № 7542-Х1 від 19.05.89 p., № 1369-ХІІ від 29.07.91 p., № 1818-ХП від 15.11.91 р.; Законом України № З 785-ХІ1 від 23.12.93 p.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху і на річковому транспорті та маломірних судах.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, є керуванням транспортними засобами особами в стані сп'яніння, передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані сп'яніння, так само ухилення осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння. Щодо порядку визначення стану сп'яніння та правових наслідків цього - див. коментар до ст. 129 КпАП. Ухилення осіб, які керують транспортними засобами, від проходження медичного огляду є порушенням п. 2.5 Правил дорожнього руху, відповідно до яких водій повинен на вимогу працівника міліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. Встановлення у правопорушника стану сп'яніння здійснюється відповідно до Інструкції про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства юстиції України від 24.02.1995 р. № 114/38/15-36-18 на підставі його огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції працівниками міліції з використанням індикаторних трубок «Контроль тверезості» або інших спеціальних технічних засобів та (або) працівниками медичних закладів. Проведення огляду на стан сп'яніння водіїв, судноводіїв та інших осіб, які керують транспортними засобами, річковими і маломірними судами з ознаками сп'яніння, а так само зазначених осіб, незалежно від наявності ознак сп'яніння, -учасників дорожньо-транспортних пригод, внаслідок яких постраждали громадяни, є обов'язковим.

Ознаками знаходження особи у стані сп'яніння є: наявність ознак алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з рота, нестійкість пози, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкіряного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці; заява громадян про вживання водієм спиртних напоїв, а так само визнання цього самої особи. Наявність ознак наркотичного чи іншого сп'яніння: наведені ознаки алкогольного сп'яніння (крім запаху алкоголю з рота), а також звужені чи дуже широкі зіниці, які майже не реагують на світло, сповільненість рухів чи відповідей на запитання. Специфічною ознакою можуть бути численні сліди від ін'єкцій на руках чи тілі. Іноземці й особи без громадянства підлягають огляду на загальних підставах. Огляд іноземців, які користуються дипломатичним імунітетом, здійснюється за їх згодою у закладах охорони здоров'я.

До проведення огляду особи на стан сп'яніння із застосуванням індикаторної трубки «Контроль тверезості» допускаються уповноважені працівники органів внутрішніх справ, які мають спеціальні звання і пройшли відповідну підготовку в системі службового навчання. Перед застосуванням індикаторної трубки «Контроль тверезості» перевіряється її придатність до використання. Забороняється застосовувати трубку, якщо вона має механічні пошкодження, порушена її герметичність, наповнювач має зелені вкраплення та пересипається по трубці, минув гарантійний строк придатності, наявні інші порушення вимог паспорта, що додається до неї підприємством-виготовлювачем. Огляд водія (іншої особи) з використанням індикаторної трубки «Контроль тверезості» проводиться в присутності двох свідків. До того ж працівник міліції одержує згоду особи на її огляд на стан сп'яніння з використанням трубки «Контроль тверезості» або інших технічних засобів. У разі відсутності такої згоди огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. При отримані згоди трубку розкривають, безпосередньо, перед застосуванням у присутності особи, яку оглядають, і свідків.

Працівник, котрий проводить огляд, надіває мундштук респіраторного балона на кінець трубки, що знаходиться ближче до реагенту, і пропонує особі, яку оглядають, взяти з упаковки  індивідуальний  мундштук одноразового використання,  надіти його на протилежний кінець трубки і продути її до повного заповнення згаданого балона. Наповнювач під дією парів алкоголю повинен протягом 1—2 хвилин змінити колір з жовтого на зелений. Якщо колір реагенту змінився з жовтого на зелений, то пробу на вміст пари алкоголю в повітрі, що видихається, вважають позитивною. Якщо зміни кольору реагенту на зелений не відбулися, пробу вважають негативною. Результати огляду оформляються протоколом огляду особи на стан сп'яніння, а у разі, коли відповідні позиції передбачені в протоколі про адміністративне правопорушення, -розділом цього протоколу.

Позитивна проба на алкоголь у повітрі, що видихається, є підтвердженням факту вживання алкогольного напою, а протокол, при згоді особи з результатами огляду, - підставою для притягнення її, згідно з чинним законодавством до відповідальності, зокрема, водіїв - за керування транспортними засобами у стані алкогольного сп'яніння.

Якщо оглянута особа не погоджується з результатами проби, цю особу направляють на огляд до закладу охорони здоров'я. Якщо водій ухиляється від огляду, то в присутності двох свідків у протоколі про зазначене адміністративне правопорушення вказуються ознаки сп'яніння і дії порушника щодо ухилення від огляду, що є підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 2 коментованої статті, є повторним протягом року вчиненням будь-якого з порушень: керування транспортними засобами особами в стані сп'яніння, ухилення осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння. Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених частинами 3 та 4 коментованої статті передбачає такі діяння: а) керування річковими або маломірними суднами судноводіями у стані сп'яніння; б) передачу керування судном особі, яка перебуває в стані сп'яніння; в) керування річковими або маломірними суднами у стані сп'яніння та передачу керування судном особі, яка перебуває в стані сп'яніння вчинені особами, які не мають права керування плавучими засобами.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю прямого умислу.

Суб'єктом правопорушень, передбачених частинами 1 та 2 коментованої статті, є водії транспортних засобів, ч. З — судноводії. Суб'єктом правопорушень, передбачених ч. 4 коментованої статті, є особи, які не мають права керування плавучими засобами.

Стаття 131. Ухилення від проходження огляду на стан сп'яніння

Ухилення судноводіїв річкових або маломірних суден від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння - тягне за собою накладення штрафу в розмірі від п'ятнадцяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування всіма видами плавучих засобів на строк від одного року до трьох років.

[У частину першу статті 131 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Дії, зазначені в частині першій цієї статті, вчинені особами, які не мають права керування судном, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі від п'ятнадцяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 131 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 131 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 316-Х1 від 29.05.85 p., № 7542-ХІ від 19.05.89 p., № 1369-Х1І від 29.07.91 p., № 1818-ХІІ від 15.11.91 p.; Законом України № 3785-ХП від 23.12.93 p.]

Об'єктом цих правопорушень є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху і на річковому транспорті та маломірних судах.

Об'єктивною стороною правопорушень, передбачених коментованою статтею, _є ухилення осіб, визначених у диспозиції цієї статті, від проходження огляду на стан сп'яніння. Обов'язковість такого огляду встановлена низкою нормативних актів, зокрема, Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства юстиції України від 24.02.1995 р. № 114/38/15-36-18. Згідно з чинним законодавством України вчинення адміністративного правопорушення громадянином, який знаходиться у стані сп'яніння, може бути визнано обставиною, що обтяжує відповідальність. Відповідно до вимог ст. 266 КпАП, водії, судноводії та інші особи, які керують транспортними засобами, річковими і маломірними судами, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами. Встановлення у правопорушника стану сп'яніння здійснюється на підставі його огляду, який проводиться згідно з вимогами зазначеної Інструкції працівниками міліції з використанням індикаторних трубок «Контроль тверезості» або інших спеціальних технічних засобів та(або) працівниками медичних закладів. Проведення огляду на стан сп'яніння водіїв, судноводіїв та інших осіб, які керують транспортними засобами, річковими і маломірними судами з ознаками сп'яніння, а так само зазначених осіб, незалежно від наявності ознак сп'яніння, учасників дорожньо-транспортних пригод, внаслідок яких постраждали громадяни, є обов'язковим. Щодо проведення огляду на стан сп'яніння - див. коментар до ст. 130 КпАП.

Суб'єктивною стороною правопорушень, передбачених коментованою статтею, є наявність прямого умислу.

Суб'єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, може бути судноводій, ч. 2 - будь-яка особа, що не має права керування плавучими засобами.

Стаття 132. Самовільне використання транспортних засобів, машин чи механізмів або зберігання транспортних засобів у невстановлених місцях

Самовільне використання з корисливою метою транспортних засобів, машин чи механізмів, що належать підприємствам, установам, організаціям, - тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на водіїв транспортних засобів - накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.

[У частину першу статті 132 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У частину першу статті 132 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-Ш від 05.04.2001 p.J

Зберігання транспортних засобів, що належать підприємствам, Установам і організаціям, поза встановленими місцями їх стоянки - тягне за собою попередження або накладення штрафу на водіїв чи посадових осіб, відповідальних за зберігання і використання транспортних засобів, у Розмірі від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину другу статті 132 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.J

[Частину другу статті 132 доповнено згідно із Законом України № 2350-111 від 05.04.2001 p.]

[У статтю 132 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 2444-ХІ від 27.06.86 p., № 1369-ХІІ від 29.07.91 p., № 1818-ХІІ від 15.11.91 p.; Законом України № 3785-ХІІ від 23.12.93 p.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері управління.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбаченого ч. 1 коментованої статті, полягає у самовільному використанні з корисливою метою транспортних засобів, машин чи механізмів, що належать підприємствам, установам, організаціям, або зберіганні транспортних засобів, що належать підприємствам, установам і організаціям, поза встановленими місцями їх стоянки. Самовільне використання - це відкрите, тайне або шляхом обману використання зазначених у диспозиції засобів без отримання дозволу посадових осіб, до компетенції яких належить контроль за використанням цих засобів. Транспортний засіб - це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Цей термін поширюється на автомобілі, трактори, тролейбуси, трамваї, мотоцикли, та інші самохідні машини і механізми (сільськогосподарські, дорожні, будівничі тощо). Механізм розуміється як пристрій, що виконує різноманітні операції або дії (електронасос, електродвигун тощо).

Обов'язок забезпечення збереження транспортних засобів, що належать підприємствам, установам і організаціям, може бути покладений на водіїв цих засобів або посадових осіб (начальників гаражів, транспортних цехів тощо), які несуть відповідальність за збереження зазначених засобів.

Суб'єктивна сторона цього правопорушення полягає у наявності прямого умислу.

Суб'єктом правопорушення може бути будь-яка особа, зокрема, водії транспортних засобів та особи, в управлінні яких є ці транспорті засоби.

Стаття 133. Порушення правил перевезення небезпечних речовин і предметів, великогабаритних та великовагових вантажів на транспорті

Порушення правил перевезення небезпечних речовин або предметів ручною кладдю на залізничному транспорті -тягне за собою попередження або накладення штрафу в розмірі від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 133 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Порушення правил перевезення небезпечних речовин або предметів на морському і річковому транспорті - тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян у розмірі від одного до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від двох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 133 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Порушення правил перевезення небезпечних речовин або предметів на повітряному транспорті - тягне за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від двох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з оплатним вилученням або конфіскацією зазначених речовин і предметів або без таких, і на посадових осіб - у розмірі від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 133 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Порушення правил перевезення небезпечних, великогабаритних та великовагових вантажів на автомобільному транспорті - тягне за собою накладення штрафу на водіїв транспортних засобів від 0,5 до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину четверту статті 133 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У частину четверту статті 133 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-1'II від 05.04.2001 p.]

Провезення в автобусах, маршрутних таксі, тролейбусах або трамваях, а також здача в багаж чи в камеру схову на автомобільному транспорті небезпечних речовин або предметів - тягнуть за собою попередження або накладення штрафу в розмірі від 0,5 до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину п 'яту статті 133 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Перелік небезпечних речовин або предметів визначається правилами перевезення, діючими на відповідних видах транспорту.

[У статтю 133 внесено зміни та доповнення згідно з Указом Президії Верховної Ради УкраїнськоїРСР № 3282-ХІ від 19.12.86p.; Законом України № 3785-ХІІ від 23.12.93 р.]

Об'єктом цих правопорушень, передбачених цією статтею, є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Державне управління та державне регулювання безпеки у сфері перевезення небезпечних вантажів здійснюється на підставі Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 06.04.2000 р. Відповідно до зазначеного Закону небезпечний вантаж - це речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин. Небезпечні речовини - це речовини, віднесені до таких класів: клас 1 - вибухові речовини та вироби; клас 2 - гази; клас 3 - легкозаймисті розчини; клас 4.1 -легкозаймисті тверді речовини; клас 4.2 - речовини, схильні до самозаймання; клас 4.3 -    речовини, що виділяють легкозаймисті гази при стиканні з водою; клас 5.1 - речовини, що окислюють; клас 5.2 - органічні пероксиди; клас 6.1 - токсичні речовини; клас 6.2 -    інфекційні речовини; клас 7-радіоактивні матеріали; клас 8 - корозійні речовини; клас 9 - інші небезпечні речовини та вироби. Враховуючи можливість настання шкідливих наслідків  порушення  правил  перевезення  небезпечних  вантажів,  закон  покладає  на їх   відправника   низку   обов'язків.   Відправник   небезпечних   вантажів   зобов'язаний: здійснювати заходи щодо фізичного захисту, охорони і безпеки небезпечних вантажів до передачі їх перевізнику; надавати перевізнику необхідні документи з достовірною інформацією про небезпечний вантаж, а в разі дорожнього перевезення - аварійну картку;   забезпечувати   підготовку   вантажу   до   відправлення,   подавати   перевізнику небезпечний   вантаж   у   відповідній   упаковці   (тарі),   контейнері,   цистерні   та  засобі пакування; забезпечувати у певних випадках фізичний захист, охорону і супроводження небезпечного вантажу під час перевезення; забезпечувати проведення спеціального навчання, підвищення кваліфікації осіб, які займаються відправленням небезпечних вантажів, та їх медичного огляду; надавати в установленому порядку необхідну інформацію про відправлення небезпечних вантажів іншим суб'єктам перевезення та спеціально уповноваженим органам; здійснити в установленому порядку страхування відповідальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів; відшкодовувати витрати та збитки, заподіяні внаслідок порушення ним законодавства з питань перевезення небезпечних вантажів.

До небезпечних предметів належать зброя, вибухові пристрої, інші предмети, що можуть спричинити небезпеку під час перевезення. Під вибуховими пристроями слід розуміти саморобні чи виготовлені промисловим способом вироби одноразового застосування, спеціально підготовлені і за певних обставин спроможні за допомогою використання хімічної, теплової, електричної енергії або фізичного впливу (вибуху, удару) створити вражаючі фактори - спричинити смерть, тілесні ушкодження чи істотну матеріальну шкоду - шляхом вивільнення, розсіювання або впливу токсичних хімічних речовин, біологічних агентів, токсинів, радіації, радіоактивного матеріалу, інших подібних речовин.

Правила перевезення небезпечних речовин і предметів встановлено відповідними відомчими нормативними актами, зокрема: Правилами дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених наказом МВС України від 26.07.2004 р. № 822, Інструкцією з організації перевезень вантажів повітряним транспортом, затвердженою наказом Міністерства транспорту України від 15.07.2004 р. № 630, Положенням про здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері страхування при перевезенні небезпечних вантажів залізничним транспортом, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 19.11.2003 р. № 898, Правилами повітряних перевезень вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.2003 р. № 793, Правилами судноплавства на внутрішніх водних шляхах України, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 16.02.2004 р. № 91 та іншими. Так, відповідно до п. 3.11 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України пасажирам забороняється провозити у вагонах легкозаймисті, шкідливі і вибухові речовини. Перевезення цих речовин може здійснюватися лише у спеціальному порядку, визначеному Правилами перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644. Відповідно до п. 12.1.1 Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.07.2003 р. № 568, пасажиру не слід включати у багаж товари, предмети, рідкі та інші речовини, здатні створити значний ризик для здоров'я пасажирів, безпеки польоту чи власності перевізника або інших пасажирів при перевезенні, зокрема, вибухонебезпечні, стиснуті гази, матеріали, що викликають корозію, окисники, радіоактивні матеріали, магніти, легкозаймисті матеріали, отрутні, шкідливі або подразнювальні речовини, а також будь-які інші предмети та речовини, що визначені в «Технических инструкциях по безопасной перевозке опасньїх грузов по воздуху», як такі, що заборонені для перевезення на пасажирських повітряних суднах Зазначені нормативні акти встановлюють певні заборони, обмеження та спеціальні правила щодо перевезення небезпечних речовин і предметів.

Перевезення великогабаритних та великовагових вантажів на транспорті регламентується постановою Кабінету Міністрів України «Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами» від 18.01.2001 р. № З0, та Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306. Відповідно до зазначених нормативних актів за спеціальними правилами здійснюються перевезення небезпечних вантажів і незнешкодженої тари з-під них, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2 65 м, за висотою від поверхні дороги -4м (для контейнеровозів на встановлених маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактична маса понад 38 т, навантаження на одиночну вісь - 10 т, здвоєні осі - 16 т строєні - 22 т (на встановлених Мінтрансом і Державтоінспекцією маршрутах - 40 т, для контейнеровозів на встановлених маршрутах - 44 т, навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Основним документом, який дає право на рух великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами та визначає умови і режим їх проїзду, є дозвіл, що видається перевізнику Державтоінспекцією за наявності погодження з дорожніми, комунальними, залізничними та іншими підприємствами і організаціями.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у порушенні правил перевезення небезпечних речовин і предметів, великогабаритних та великовагових вантажів на транспорті. Правопорушення можуть бути вчинені як шляхом дії (наприклад, перевезення пасажирами залізничного транспорту у вагонах легкозаймистих, шкідливих і вибухових речовин), так і шляхом бездіяльності -наприклад, неотриманням дозволу Державтоінспекції на перевезення великогабаритних та великовагових вантажів на автомобільному транспорті).

Під час провадження за матеріалами про адміністративні правопорушення, передбачені частинами 1, 2, 4 та 5 коментованої статті можуть виникнути питання про наявність в діях осіб, які перевозять небезпечні предмети, ознак злочину, передбаченого ст. 263 Кримінального кодексу України, що встановлює кримінальну відповідальність за незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами. При вирішенні питання, чи є незаконними носіння вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), а також носіння холодної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв, необхідно керуватися ст.263 Кримінального кодексу України, Положенням про дозвільну систему (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.1992 р. № 576 з наступними змінами), Інструкцією про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями металевими снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів (затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21.08.1998 р. № 622) та іншими нормативними актами.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, передбачає наявність вини як у формі умислу, так і необережності.

Суб'єктами правопорушень, передбачених частинами 1 та 5 можуть бути громадяни, яким виповнилося 16 років; частин 2 та 3 - як громадяни, так і посадові особи, а ч. 4 - водії транспортних засобів.

Стаття 133¹. Порушення правил надання послуг пасажирсь­кого автомобільного транспорту

Здійснення регулярних перевезень пасажирів на постійних маршрутах без укладення договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом або без паспорта маршруту - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, громадян -суб'єктів підприємницької діяльності в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення правил надання послуг з перевезення організованих груп   дітей    або   туристів   -   тягне   за   собою    накладення    штрафу    на водіїв транспортних засобів від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відхилення від визначеного маршруту руху автобуса або маршрутного таксомотора, незаїзд на автостанцію (автовокзал), якщо такий заїзд передбачений розкладом руху автобуса або маршрутного таксомотора, -тягне за собою накладення штрафу на водіїв транспортних засобів у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Здійснення перевезень пасажирів в таксі, в яких не встановлено або не працює таксометр, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відсутність візуальної або гучномовної інформації для пасажирів про відправлення, прибуття автобусів, вартість проїзду, правила надання послуг та пільги на пасажирському автотранспорті, відсутність візуальної інформації для пасажирів в автобусах і маршрутних таксомоторах, передбаченої Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення встановленого режиму праці і відпочинку водіїв - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності в розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Безпідставна відмова від передбаченого законом пільгового перевезення громадян - тягне за собою накладення штрафу на водіїв транспортних засобів, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від восьми до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 133' доповнено частиною сьомою згідно із Законом України № 3322-IV від 12.01.2006р.]

[Кодекс доповнено статтею 133' згідно із Законом України № 2029-111 від 05.10.2000 p.]

Порядок здійснення міських, приміських, міжміських і міжнародних перевезень пасажирів, багажу, ручної поклажі та посилок, перевезень організованих груп дітей і туристів, а також обслуговування громадян на автостанціях, автовокзалах регламентується Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176. Зазначені правила є обов'язковими для виконання пасажирськими перевізниками та автостанціями (автовокзалами) всіх форм власності, замовниками транспортних перевезень, водіями та пасажирами. Крім того, ці відносини регулюються наказом Міністерства транспорту України «Про затвердження Порядку і умов організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом» від 21.01.1998 р. № 21.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 1 коментованої статті, полягає у здійснені регулярних перевезень пасажирів на постійних маршрутах без укладення договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом або без паспорта маршруту. За встановленими зазначеними нормативним актами правилами, підприємства транспорту та інші пасажирські перевізники надають послуги на підставі державних контрактів, державних замовлень і договорів про перевезення пасажирів з урахуванням економічної ефективності провізних можливостей транспорту. Пасажирський перевізник - це суб'єкт підприємницької діяльності, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії   надає   послуги   за   договором   про   перевезення   пасажирів   автомобільним транспортом загального користування. Він укладає з власником автостанції (автовокзалу) договір про продаж квитків і надання обов'язкових послуг. Договір повинен передбачати відповідальність пасажирського перевізника, власника автостанції (автовокзалу) за невиконання чи неналежне виконання умов договору, несвоєчасність розрахунків за виконані ними роботи. Форми типових договорів затверджуються Мінтрансзв'язком. На маршрут оформлюється паспорт за формою, затвердженою наказом Міністерства транспорту та зв'язку України «Про затвердження Форми паспорта міського та приміського автобусного маршруту загального користування, Форми паспорта міжміського автобусного маршруту загального користування та Інструкції про порядок складання та ведення паспортів міського, приміського, міжміського та міжнародного автобусних маршрутів загального користування від 27.12.2004 р. № 1142». Регулярні перевезення - це перевезення за визначеними та узгодженими маршрутами і розкладами руху; а перевезення нерегулярні — перевезення, умови здійснення яких визначаються в кожному окремому випадку за погодженням між замовником і перевізником. Відкриття, закриття та зміна маршрутів проводяться перевізником після вивчення пасажиропотоків і моделювання маршрутних та міжрайонних кореспонденцій, обстеження доріг та дорожніх об'єктів на маршрутах за погодженням з власниками цих дорожніх об'єктів або їх уповноваженими особами.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 2 коментованої статті, полягає у порушенні правил надання послуг з перевезення організованих груп дітей або туристів. Організована група дітей - це належно впорядкована група (певна кількість) дітей, які здійснюють спільну поїздку автобусом за певним маршрутом. Правила перевезення організованих груп дітей встановлені Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176. Відповідно цього нормативного документа перевезення організованих груп дітей повинно здійснюватися із забезпеченням високого рівня безпеки, надійності якості транспортного обслуговування. Максимальна кількість дітей для перевезення автобусом неповинна перевищувати кількості місць для сидіння у ньому згідно з паспортом заводу-виготовлювача. Організовані групи дітей повинні перевозитися досвідченими водіями, які мають стаж керування транспортним засобом більше трьох років. Перевезення організованих груп дітей здійснюється пасажирським перевізником за наявності у нього відповідного дозволу, форма та порядок видачі якого затверджуються Мінтрансзв'язком та МОН. Перевезення організованих груп дітей колоною з п'яти і більше автобусів узгоджується з органами Державтоінспекції. До початку перевезення організованих груп дітей замовнику і пасажирському перевізнику необхідно: а) визначити маршрут перевезення організованих груп дітей, як правило, такий, яким уже здійснюються регулярні автобусні перевезення; б) встановити зупинки автобуса: технічні - одна на перші 50 кілометрів і не менше однієї - на кожні наступні 100 кілометрів маршруту; для відпочинку - на 5 хвилин через кожну годину руху і на 30 хвилин - через кожні 5 годин руху (допускається поєднання 30-хвилинного відпочинку з перервою на обід); для приймання їжі - через 3-5 годин руху; для ночівлі; в) скласти схему маршруту; г) скласти розклад руху. Перевезення організованих груп дітей виконуються тільки у світлу пору доби і за сприятливих погодних умов. Схема маршруту та розклад руху складаються в трьох примірниках, узгоджуються пасажирським перевізником з відповідними органами Державтоінспекції і затверджуються замовником. На схему маршруту наносяться ділянки доріг, населені пункти, місця концентрації дорожньо-транспортних пригод, аварійно небезпечні ділянки тощо. Один примірник схеми маршруту і розкладу руху видаються водію, інші два зберігаються у замовника та пасажирського перевізника. Інформаційне забезпечення перевезень організованих груп дітей повинно бути візуальним. Візуальна інформація на автобусі розміщується на передньому трафареті (напис чорною фарбою «На замовлення»), спереду і ззаду в автобусі встановлюється розпізнавальний знак «Діти». Під час руху автобусів з організованими групами дітей у колоні відповідно до вимог Правил дорожнього руху: встановлюється розпізнавальний знак «Колона»; вмикається ближнє світло фар; автобуси повинні рухатися тільки в один ряд якнайближче до правого краю проїзної частини, за винятком випадків, коли колона супроводжується транспортними засобами Державтоінспекції; швидкість руху колони і дистанція між автобусами встановлюються старшим колони або за режимом руху головної машини; колона повинна бути поділена на групи (не більше п'яти транспортних засобів у кожній), дистанція між якими забезпечує можливість обгону групи іншими транспортними засобами; у разі зупинки колони на дорозі на всіх автобусах вмикаються засоби аварійної сигналізації. У салоні автобуса повинні бути позначені місця розташування аварійних виходів із зазначенням способу їх відкривання, вогнегасника, аптечки та кнопки екстреної зупинки. Написи можуть замінюватися відповідними символічними зображеннями. У разі настання несприятливих метеорологічних і дорожніх умов, виходу з ладу автобуса, загрози безпеці руху, а також погіршення здоров'я водія необхідно припинити рух з повідомленням про це пасажирського перевізника, який повинен вжити заходів для доставки дітей до кінцевого пункту маршруту, заміни автобуса, водія.

Правила перевезення туристів також встановлені Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176. Нормотворець встановлює, що перевезення туристів здійснюється на підставі довгострокового договору або договору разового перевезення, зразки яких затверджуються Мінтрансзв'язком та Держтурадміністрацією. До того ж максимальна кількість туристів для перевезення автобусом не повинна перевищувати кількості місць для сидіння згідно з паспортом заводу-виготовлювача. У договорі визначаються вимоги до транспортного засобу та його обладнання, умови відпочинку і харчування водіїв тощо. Договір на разове перевезення туристів укладається з пасажирським перевізником суб'єктом туристичної діяльності, який є замовником на перевезення, у формі замовлення не пізніше ніж за 48 годин до здійснення перевезення. Зміни у замовленні на перевезення повинні бути подані замовником у письмовій формі за підписом уповноваженої особи. Перевезення туристів здійснюється за маршрутом, що визначається суб'єктом туристичної діяльності. Візуальна інформація на автобусі розміщується на передньому трафареті (напис чорною фарбою «Туристичний»). У салоні автобуса повинні бути позначені місця розташування аварійних виходів із зазначенням способу їх відкривання, вогнегасника, аптечки та кнопки екстреної зупинки. Написи можуть замінюватися або дублюватися відповідними символічними зображеннями. Для належної організації туристичних перевезень пасажирському перевізнику необхідно: а) визначити маршрут перевезення туристів, як правило, такий, яким уже здійснюються регулярні автобусні перевезення; б) визначити місця зупинки автобуса з урахуванням, що після керування автобусом протягом чотирьох з половиною годин водій повинен зробити перерву не менше ніж на 45 хвилин, якщо не настала перерва на обід; в) скласти схему маршруту з нанесенням на неї ділянок доріг, населених пунктів, місць концентрації дорожньо-транспортних подій, аварійно небезпечних ділянок тощо; г) скласти розклад руху.

Порушення зазначених правил утворює склад адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 коментованої статті.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. З коментованої статті, є відхиленням від визначеного маршруту руху автобуса або маршрутного таксомотора, незаїзд на автостанцію (автовокзал), якщо такий заїзд передбачений розкладом руху автобуса або маршрутного таксомотора. Додержання визначеної у паспорті маршруту схеми та графіку руху є обов'язковими. Будь-які зміни маршруту можуть здійснюватися   у   спеціальному   порядку   за   погодженням   з   власниками   дорожніх об'єктів або їх уповноваженими особами. Однак у випадках тимчасового закриття для руху ділянок дороги відповідно до встановлених для цього правил відхилення від визначеного маршруту руху автобуса або маршрутного таксомотора не містить складу адміністративного правопорушення.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. З коментованої статті, є здійсненням перевезень пасажирів таксі, в яких не встановлено або не працює таксометр. Таксі - це спеціальний легковий автомобіль, обладнаний таксометром і призначений для перевезення пасажирів та їх багажу в індивідуальному порядку. Таксометр - реєстратор розрахункових операцій, яким оснащується таксі для надання пасажиру інформації щодо оплати поїздки. Заборона здійснювати перевезення пасажирів, якщо в таксі відсутній або не працює таксометр, встановлена ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 5 коментованої статті, - це відсутність візуальної або гучномовної інформації для пасажирів про відправлення, прибуття автобусів, вартість проїзду, правила надання послуг та пільги на пасажирському автотранспорті, відсутність візуальної інформації для пасажирів в автобусах і маршрутних таксомоторах, передбаченої Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176. Відповідно до цього нормативного акту пасажири повинні одержувати чітку і своєчасну інформацію про назви зупинок, можливі пересадки, оплату проїзду тощо. Розміщення візуальної інформації здійснюється на автобусах: міських та приміських маршрутів: на передньому трафареті - номер маршруту і назва початкової та кінцевої зупинки; на боковому - додатково назви основних проміжних зупинок (у чотиридверному автобусі встановлюється один боковий трафарет біля задніх вхідних дверей); на задньому - номер маршруту; у разі здійснення перевезень в експресному режимі руху та в режимі маршрутного таксі на передньому і боковому трафаретах над номером маршруту та назвою зупинок - напис відповідно червоною фарбою «Експрес», чорною — «Маршрутне таксі». На передньому трафареті вантажопасажирського автомобіля - напис чорною фарбою «Вантажопасажирський»; міжміських та міжнародних маршрутів: на передньому і боковому трафаретах - назва початкової та кінцевої зупинки (у разі здійснення міжнародних перевезень інформація подається двома мовами у два рядки: верхній - українською, нижній - мовою держави, до якої здійснюються перевезення). Вихід чи вхід або вхід та вихід пасажирів з автобусу позначається спеціальними знаками (написами). У салоні автобуса розміщується така інформація: витяг із зазначених Правил; позначення входу та виходу; напис про розмір штрафу за безквитковий проїзд і перевезення неоплаченого багажу; позначення місць розташування аварійних виходів із зазначенням способу їх відкривання, вогнегасника, аптечки та кнопки екстреної зупинки; написи «Не палити», «Місця для пасажирів з дітьми та інвалідів» (на міських та приміських маршрутах); відомості про пасажирського перевізника та страховика (найменування, адреса, телефон); нумерація місць при здійсненні міжміських і міжнародних перевезень. Зупинки автобусів на міських та приміських маршрутах обладнуються автопавільйонами, трафаретами з назвою зупинки і номерами маршрутів, відомостями про режим роботи автобусів (назви початкового і кінцевого пунктів, час початку та закінчення руху на маршруті, інтервал руху або час відправлення автобусів) та інформацією з безпеки дорожнього руху тощо. Порушення зазначених правил утворює склад адміністративного правопорушення, передбачених ч. 5 коментованої статті.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених частиною шостою коментованої статті, є порушенням встановленого режиму праці і відпочинку водіїв. Оскільки знаходження водія на маршруті у стані втоми може стати причиною створення аварійної   ситуації,   дорожньо-транспортної   пригоди   тощо,   нормотворцем   прийнято низку правових актів, в яких на підставі фізіологічних закономірностей виникнення та протікання процесів втоми встановлено особливі умови режиму праці і відпочинку водіїв. Положення про робочий час і час відпочинку водіїв автотранспортних засобів, затверджене наказом Міністерства транспорту України від 17.01.2002 р. № 18, яке прийнято відповідно до Кодексу законів про працю України, Конвенції про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Рекомендацій щодо тривалості робочого часу та періодів відпочинку на дорожньому транспорті, ухваленій Генеральною конференцією Міжнародної організації праці, встановлює відповідні вимоги. Так, максимальна загальна тривалість керування автотранспортним засобом, зокрема надурочні роботи, не може перевищувати 9 годин на день і 48 годин на тиждень у середньому за місячний обліковий період, а в умовах гірської місцевості під час перевезень пасажирів автобусами габаритною довжиною понад 9,5 метра та під час перевезень великовагових, великогабаритних вантажів не може перевищувати 8 годин. Водіям автобусів, які працюють на міських, приміських і міжміських регулярних пасажирських маршрутах, з їхньої згоди може встановлюватись робочий день з розподілом зміни на дві частини за умови, що тривалість цих частин не може перевищувати 4 годин з урахуванням часу, необхідного для повернення на місце стоянки. До того ж тривалість перерви між частинами зміни повинна бути не менше двох годин без урахування часу для відпочинку і харчування. Час для короткочасного відпочинку (не менше 15 хвилин) від керування автотранспортними засобами на маршруті надається у кінцевих пунктах маршруту. Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв автотранспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 17.01.2002 р. № 18, передбачені також інші особливості режиму праці та відпочинку водіїв, порушення яких утворює склад цього правопорушення.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 7 коментованої статті, виражена у відмові пасажирського перевізника в пільговому перевезенні громадян, які згідно з законом мають право на пільгове перевезення. Згідно з ч. 1 ст. 36 Закон України «Про автомобільний транспорт» пільгові перевезення осіб, які відповідно до законодавства користуються такими правами, здійснюються пасажирськими перевізниками усіх форм власності та підпорядкування. Пасажирському перевізнику забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю умислу.

Суб'єктами правопорушень, які передбачені частинами 1, 5 та 6 можуть бути посадові особи та суб'єкти підприємницької діяльності (пасажирські перевізники), ч. 2 - зазначені особи, а також водії, ч. 7 - водії та громадяни (суб'єкти підприємницької діяльності). Суб'єктами правопорушень, передбачених ч. З коментованої статті, можуть бути лише водії автобусів та маршрутних таксомоторів.

Стаття 133². Порушення умов і правил здійснення міжнародних автомобільних перевезень пасажирів і вантажів

Здійснення внутрішніх автомобільних перевезень пасажирів > вантажів на території України транспортними засобами, зареєстрованими в інших державах, або міжнародних двосторонніх чи транзитних перевезень пасажирів і вантажів без відповідного дозволу, а також порушення особливих умов і правил, зазначених у ліцензії на здійснення міжнародних автомобільних перевезень пасажирів і вантажів, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, водіїв транспортних засобів від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 133² згідно із Законом України № 2029-ІІІ від 05.10.2000 p.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері міжнародного перевезення пасажирів та вантажів. Міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються між пунктами відправлення та призначення, один з яких або обидва розташовані за межами території України. Організація міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюється перевізниками відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень, а правила міжнародних перевезень пасажирів автомобільним транспортом по території України затверджуються Кабінетом Міністрів України. Правила міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом по території України затверджуються центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту. Міжнародним перевізником пасажирів і вантажів автомобільним транспортом є суб'єкт підприємницької діяльності, який здійснює таке перевезення відповідно до міжнародних договорів України, ліцензії та договору про перевезення пасажира чи (та) вантажу автомобільним транспортом, що використовується ним на законних підставах. Так, відповідно до Правил оформлення, видачі, використання, обліку та звітності щодо дозволів Європейської конференції міністрів транспорту (ЄКМТ) на перевезення вантажів автомобільним транспортом між країнами - членами ЄКМТ, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2004 р. № 757, встановлено особливий порядок надання дозволів на міжнародне перевезення вантажів. Наказом Міністерства транспорту України 09.02.2004 р. № 75 встановлено Порядок організації регулярних, нерегулярних і маятникових перевезень пасажирів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні. Відповідно до вимог останнього, дозволи українським перевізникам на виконання міжнародних перевезень територією України та іноземних держав, а також дозволи компетентним органам іноземних держав на здійснення міжнародних перевезень пасажирів іноземними пасажирськими перевізниками територією України надає Державний департамент автомобільного транспорту (Укравтотранс). Відповідно до положень міжурядових угод дозволи можуть бути таких видів: двосторонній - дозвіл дає право на здійснення поїздки з пасажирами (вантажем) або без них (нього) між пунктом, розташованим на території України, і пунктом, розташованим на території іноземної держави, яка вказана в дозволі (туди та у зворотному напрямку); транзитний - дозвіл, який дає право на здійснення поїздки з пасажирами (вантажем) або без них (нього) через територію держави, зазначеної в дозволі, яка не є країною посадки (завантаження) або висадки (розвантаження) туди та у зворотному напрямку; універсальний - дозвіл, який дає право на здійснення поїздки з пасажирами (вантажем) або без них (нього) як транзитом, так і в двосторонньому сполученні (туди та у зворотному напрямку); до/з третіх країн - дозвіл, який дає право на здійснення поїздки з вантажем із пункту, розташованого на території держави, яка вказана в дозволі, до третьої держави або з третьої держави в пункт, розташований на території держави, яка вказана в дозволі. Здійснення внутрішніх автомобільних перевезень пасажирів і вантажів на території України транспортними засобами, зареєстрованими в інших державах, або міжнародних двосторонніх чи транзитних перевезень пасажирів і вантажів за відсутності дозволів і є об'єктивною стороною першого правопорушення, передбаченого коментованою статтею.

Відповідно до вимог Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», постанов Кабінету Міністрів України, які видані на підставі цього Закону, наказу Міністерства транспорту України від 20.01.2004 р. № 19 «Про запровадження ліцензування господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі) та ліцензування господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі», Інструкції про порядок підготовки документів для видачі ліцензій та з надання їх до Державного департаменту автомобільного транспорту, затвердженої наказом Державного департаменту автомобільного транспорту від 21.01.2004 р. № 11, надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування в обов'язковому порядку потребує ліцензування. Порядок та строки прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі, підстави для прийняття рішення про відмову в видачі ліцензії визначені ст. 11 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом. Порушення зазначених ліцензійних умов уявляє собою об'єктивну сторону другого правопорушення, передбаченого коментованою статтею.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб'єктом правопорушення можуть бути посадові особи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також водії автотранспортних засобів.

Стаття 134. Провезення ручної кладі понад установлені норми і неоплаченого багажу

Провезення ручної кладі понад установлені норми на залізничному, морському і річковому транспорті - тягне за собою накладення штрафу від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину першу статті 134 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Неоплачене провезення багажу в електротранспорті і автобусах міського, приміського, міжміського сполучення, а також у маршрутних таксі - тягне за собою накладення штрафу від 0,1 до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину другу статті 134 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 134 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 3282-ХІ від 19.12.86 р.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері транспорту.

Ручна поклажа - це предмети або речі, які перевозяться разом з пасажирами. Відомчими нормативними актами встановлено певні норми щодо ваги та габаритів такої поклажі. Так, відповідно до п. 3.1.1. Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.07.98 р. № 297, до ручної поклажі належать предмети і речі, незалежно від виду упакування, що легко переносяться і за своїми розмірами без труднощів розміщаються у вагонах на місцях, що призначені для розміщення ручної поклажі. Кожний пасажир має право безплатно перевозити із собою у вагоні ручну поклажу вагою до 36 кг на повний, пільговий, безплатний проїзний документ і 15 кг на дитячий. Перевезення ручної поклажі понад встановлену норму спричиняє накладення штрафу згідно з законодавством України. Сплата штрафу не звільняє пасажира від оплати вартості перевезення надлишкової вартості ручної поклажі. Відповідно до Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176, багаж - це вантаж, розміри якого не перевищують 100 х 50 х ЗО сантиметрів, а вага становить понад 30, але не більш як 40 кілограмів; ручна поклажа - вантаж, розміри якого не перевищують 60 х 40 х 20 сантиметрів, а вага - 30 кілограмів. До ручної поклажі належать також упаковані лижі, дитячі санчата, дитячі та складані велосипеди, дитячі коляски тощо. Відповідно до Правил користування трамваєм і тролейбусом у містах України, затверджених наказом Мінбуду України від 09.10.2006 №329, багаж - речі, упаковані для перевезення предмети, розміром більше 60 х 40 х 20 см або вагою понад 30 кг, а також довгомірні предмети завдовжки більше 150 см та діаметром понад 10 см (крім лиж), які перевозяться пасажиром; ручна поклажа- речі, упаковані для перевезення предмети, розміром до 60 х 40 х 20 см або вагою до 30 кг, а також довгомірні предмети завдовжки до 150 см та діаметром до 10 см, які перевозяться пасажиром.

Пасажирам забороняється перевозити громіздкий багаж розміром більш ніж ЮОх 50х ЗО см або вагою понад 40 кг, речі довші за 190 см та діаметром більше 30 см (крім дитячих та інвалідних колясок, велосипедів, що складаються, та лиж). Відповідні норми встановлені іншими нормативно-правовими актами.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у порушенні закріплених у правилах перевезення пасажирів на залізничному, морському і річковому транспорті, а також електротранспорті, автобусах міського, приміського, міжміського сполучення та маршрутних таксі норм щодо припустимих ваги, габаритів та тарифів оплати ручної поклажі або багажу.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб'єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 135. Безквитковий проїзд

Безквитковий проїзд пасажира, а так само провезення без квитка дитини віком від семи до шістнадцяти років:

у поїздах приміського, місцевого або дальнього сполучення - тягне за собою накладення штрафу в десятикратному розмірі від вартості проїзду;

в міському транспорті - тягне за собою накладення штрафу в двадцяти кратному розмірі від вартості проїзду;

в автобусі приміського або внутрірайонного сполучення - тягне за собою накладення штрафу в десятикратному розмірі від вартості проїзду;

в автобусі міжміського і міжнародного сполучення та у міжміському електротранспорті - тягне за собою накладення штрафу в десятикратному розмірі від вартості проїзду;

на суднах водного транспорту - тягне за собою накладення штрафу в п'ятикратному розмірі від вартості проїзду.

[У статтю 135 внесено зміни згідно з Указам Президії Верховної Ради Української РСР№ 3282-ХІвід 19.12.86р.; Законом України № 210/95-ВР від 02.06.95 p.]

[Статтю 135 доповнено згідно із Законом України № 2029-111 від 05.10.2000 p.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері транспорту.

Проїзд для пасажирів на транспорті (за винятком певних, встановлених законодавством, категорій) є платним. Після оплати проїзду пасажиру видається проїзний квиток - документ, який надає йому право на користування певним видом транспорту та підтверджує укладення між ним та транспортною організацією угоди на перевезення. Порядок придбання та компостування квитків має певні відмінності залежно від виду транспорту: шляхом збирання плати за проїзд кондуктором; придбання проїзного квитку у квитковій касі; придбання проїзного документа тривалого користування тощо.

Порядок реалізації проїзних квитків та контролю за оплатою проїзду встановлюється відповідними підзаконними нормативними актами: Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Мінтрансзвязку України від 27.12.2006 р. № 1196, Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176, Правилами надання населенню послуг з перевезень міським електротранспортом, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2004 р. № 1735 та іншими. Відповідно до положень зазначених нормативних актів, пасажир здійснює оплату транспортних послуг за встановленим тарифом (вартістю). Тарифи та вартість проїзних квитків встановлюються відповідно до законодавства. Право пасажира на пільговий проїзд посвідчується відповідним посвідченням, яке видається визначеним законом категоріям громадян у встановленому законодавством порядку.

Об'єктивна сторона цього правопорушення полягає у проїзді пасажирів та провезенні дитини віком від семи до шістнадцяти років у поїздах приміського, місцевого або дальнього сполучення, в міському транспорті, в автобусі приміського або внутрірайонного сполучення, в автобусі міжміського і міжнародного сполучення, у міжміському електротранспорті та на суднах водного транспорту без документів, які надають їм право на проїзд. Такими документами можуть бути проїзні квитки разового або тривалого користування та посвідчення, які надають право на безоплатний проїзд або зниження вартості проїзду, видані у встановленому законом порядку. До того ж необхідно додержання терміну чинності проїзного документа - періоду часу, протягом якого проїзний документ є чинним для здійснення поїздки. Обов'язок зберігати проїзні документи законодавство покладає на пасажирів.

Виготовлення з метою збуту, збут або використання завідомо підроблених квитків залізничного, водного, повітряного або автомобільного транспорту та інших проїзних документів і документів на перевезення вантажу є складом злочину, передбаченого ст. 215 Кримінального кодексу України.

Розмір штрафу, передбачений цією статтею, уявляє собою абсолютно визначеною санкцією, тобто чітко встановленою сумою штрафу.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю умислу або необережності.

Суб'єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 136. Порушення правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на залізничному, морському, річковому та автомобільному транспорті

Пошкодження пломб і запірних пристроїв вантажних вагонів, автомобілів, автомобільних причепів, контейнерів, трюмів та інших вантажних приміщень плавучих засобів, зривання з них пломб, пошкодження окремих вантажних місць та їх упаковки, пакетів, огорож вантажних дворів, залізничних станцій, вантажних автомобільних станцій, контейнерних пунктів (площадок), портів (пристаней) і складів, які використовуються для виконання операцій, зв'язаних з вантажними перевезеннями, а також перебування без належного дозволу на території вантажних дворів, контейнерних пунктів (площадок), вантажних районів (дільниць) портів (пристаней), шлюзів і зазначених вище складів - тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 136внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Пошкодження рухомого складу, контейнерів, плавучих та інших транспортних  засобів,   призначених для  перевезення   вантажів,  а  також перевізних пристроїв - тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 136внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері транспорту.

Вантажем вважаються всі предмети з моменту прийняття для перевезень до здачі одержувачу вантажу. Оскільки під час перевезення вантажів на залізничному, морському, річковому, автомобільному транспорті виникає певний ризик їх зіпсуття, розкрадання та іншого спричинення шкоди, чисельними нормативно-правовими актами передбачено особливий порядок охорони цілісності самих вантажів та їх упаковки, місць, де вони зберігаються тощо. До таких нормативних актів, зокрема, належать Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 28.07.1998 р. № 297, Правила користування вагонами і контейнерами, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 р. № 113, Правила приймання вантажів до перевезення, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644, Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 № 363, Правила перевезення вантажів у транспортних пакетах, затверджені наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 № 644 та інші. Підприємства транспорту забезпечують збереження вантажів з часу їх прийняття для перевезення і до видачі їх одержувачам, якщо інше не передбачено договором. Охорона вантажів і об'єктів транспорту, а також проведення протипожежної профілактичної роботи та контроль за виконанням встановлених вимог пожежної безпеки, ліквідація пожеж на транспорті здійснюються працівниками підприємств транспорту у встановленому порядку. Перелік вантажів, що підлягають спеціальній охороні та супроводу, затверджується Кабінетом Міністрів України. Порядок охорони та супроводу таких вантажів встановлюється Міністерством транспорту і зв'язку України. Перелік військових вантажів, порядок охорони і супроводу їх караулами встановлюються Міністерством оборони України за погодженням з Міністерством транспорту і зв'язку України. Охорона та супровід небезпечних і цінних вантажів за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, забезпечуються відправниками або одержувачами вантажів протягом усього шляху руху. Порядок охорони та супроводу вантажів, що швидко псуються, визначається відправниками (одержувачами) вантажів самостійно і погоджується з Міністерством транспорту і зв'язку України.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 1 коментованої статті, полягає у вчиненні таких дій: пошкодженні пломб і запірних пристроїв вантажних вагонів, автомобілів, автомобільних причепів, контейнерів, трюмів та інших вантажних приміщень плавучих засобів, зриванні з них пломб, пошкодженні окремих вантажних місць та їх упаковки, пакетів, огорож вантажних дворів, залізничних станцій, вантажних автомобільних станцій, контейнерних пунктів (площадок), портів (пристаней) і складів, які використовуються для виконання операцій, пов'язаних з вантажними перевезеннями, а також перебування без належного дозволу на території вантажних дворів, контейнерних пунктів (площадок), вантажних районів (дільниць) портів (пристаней), шлюзів і зазначених вище складів. До того ж вантажною автомобільною станцією є комплекс будівель, споруд, призначених для виконання вантажних, господарських робіт з вантажами та надання транспортно-експедиційних послуг перевізникам; контейнерний пункт - це комплекс будівель, споруд, обладнаних технічними засобами, призначених Для виконання навантажувально-розвантажувальних, господарських операцій з контейнерами, а також робіт з технічного обслуговування і ремонту контейнерів та надання транспортно-експедиційних послуг перевізникам. Перебування без належного дозволу на території вантажних дворів, контейнерних пунктів (площадок), вантажних районів (дільниць) портів (пристаней), шлюзів і зазначених вище складів - це знаходження на території зазначених об'єктів осіб, які не є працівниками відповідних транспортних організацій, відправниками або одержувачами вантажу або представниками інших організацій, до компетенції яких належить здійснення контролю за вантажними перевезеннями та зберіганням вантажу. Склад правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, необхідно відмежовувати від правопорушення, що передбачає адміністративну відповідальність за дрібне викрадення чужого майна (ст. 51 КпАП). Відмінність між зазначеними складами полягає у наявності або відсутності ознак заволодіння чужим майном особою, яка здійснила пошкодження зазначених у диспозиції предметів (об'єктів) або перебувала без належного дозволу на відповідній території. Якщо внаслідок таких дій винна особа заволоділа чужим майном, вона притягається до адміністративної або кримінальної відповідальності за викрадення чужого майна.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті, полягає у пошкодженні рухомого складу, контейнерів, плавучих та інших транспортних засобів, призначених для перевезення вантажів, а також перевізних пристроїв. До того ж рухомим складом є локомотиви, вагони і моторвагонний рухомий склад; Пошкодженням майна визнається погіршення якості, зменшення цінності - речі або доведення речі на якийсь час у непридатний за її цільовим призначенням стан. Склад правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті, необхідно відмежовувати від складу злочину, передбаченого ст. 197 Кримінального кодексу України, яка передбачає кримінальну відповідальність за умисне руйнування або пошкодження шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або суден, засобів зв'язку чи сигналізації, а також інші дії, спрямовані на приведення зазначених предметів у непридатний для експлуатації стан, якщо це спричинило чи могло спричинити аварію поїзда, судна або порушило нормальну роботу транспорту, або створило небезпеку для життя людей чи настання інших тяжких наслідків. Основним критерієм розмежування між ними є настання тяжких наслідків: якщо вони мають місце, винна особа несе не адміністративну, а кримінальну відповідальність.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю як умислу, так і необережності.

Суб'єктом правопорушення може бути будь-яка фізична особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 137. Порушення правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на повітряному транспорті

Пошкодження пломб і запірних пристроїв контейнерів, зривання з них пломб, пошкодження окремих вантажних місць та їх упаковки, пакетів, а також огорож складів, які використовуються для виконання операцій, зв'язаних з перевезенням вантажів на повітряному транспорті, - тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 137внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.J

Пошкодження контейнерів і транспортних засобів, призначених для перевезення вантажів на повітряному транспорті, - тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 137внесено зміни згідно із Законом УкраїниЛ? 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері транспорту.

Перевезення вантажів повітряним транспортом регламентується Повітряним кодексом України, Правилами повітряних перевезень вантажів, затвердженими наказом Державіаслужби від 13.03.2006 р. № 186, Інструкцією з організації перевезень вантажів повітряним транспортом, затвердженою наказом Державіаслужби від 02.11.2005 р. № 822 та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до зазначених нормативних актів, перевізник несе цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну в разі знищення, втрати, ушкодження чи затримки в доставці вантажу, якщо випадок, що спричинив шкоду, стався під час повітряного перевезення. Збереження вантажів забезпечується спеціальним порядком приймання, упакування, маркування, пломбування та інших дій, призначенням яких є забезпечення їх цілісності та попередження пошкоджень.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у пошкодженні пломб і запірних пристроїв контейнерів, зриванні з них пломб, пошкодженні окремих вантажних місць та їх упаковки, пакетів, а також огорож складів, які використовуються для виконання операцій, пов'язаних з перевезенням вантажів на повітряному транспорті, пошкодженні контейнерів і транспортних засобів, призначених для перевезення вантажів на повітряному транспорті. Визначення поняття пошкодження див. у коментарі до ст. 136 КпАП. Склад правопорушення є формальним: для кваліфікації дій винної особи за нормами ч. 2 коментованої статті достатньо самого факту пошкодження зазначених у диспозиції предметів (об'єктів). Відмежування складу цього правопорушення від складу правопорушення, передбаченого ст. 51 КпАП, здійснюється на тих самих засадах, що наведені у коментарі до ст. 136 КпАП.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю як умислу, так і необережності.

Суб'єктом правопорушення може бути як будь-яка фізична особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 138. Порушення Правил охорони магістральних трубопроводів

Порушення Правил охорони магістральних трубопроводів - тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятнадцяти до двадцяти семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від двадцяти до сорока п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 138 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Повторне протягом року порушення, передбачене частиною першою Цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню,

-    тягне за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до сорока п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб

-    від сорока до вісімдесяти восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 138 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У статтю 138 внесено зміни згідно із Законом України № 246/94-ВР від 15.11.94р.]

Об'єктом правопорушення, передбаченого коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері охорони трубопровідного транспорту. Магістральний трубопровід це технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, пов'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні,   міжрегіональні   поставки   продуктів  транспортування   споживачам,   або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів (ст. 1 Закону України «Про трубопровідний транспорт»). Трубопровідний транспорт призначений для транспортування вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин з місць їх знаходження, видобутку (промислів), виготовлення або зберігання до місць їх переробки чи споживання, перевантаження та подальшого транспортування. Нормативні акти, що визначають правила проектування, будівництва, експлуатації, капітального ремонту та реконструкції об'єктів трубопровідного транспорту, організацію безпеки та охорони праці під час їх будівництва та експлуатації, пожежної, екологічної безпеки та санітарні норми є обов'язковими для підприємств, установ, організацій та громадян.

Оскільки пошкодження магістральних трубопроводів може спричинити небезпечні наслідки для екологічної ситуації, здоров'я людей тощо, законодавець покладає на підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту низку обов'язків, зокрема: дотримання чинних норм і правил безпеки та технічної експлуатації трубопроводів, правил пожежної охорони та охорони навколишнього природного середовища; приймання в експлуатацію об'єктів, побудованих без порушень будівельних норм і правил; діагностичний контроль за станом трубопроводів діючими засобами згідно з правилами технічної експлуатації та нормативними актами з діагностики; технічне перезасвідчення об'єктів трубопровідного транспорту після досягнення ними амортизаційного строку служби у разі передчасного старіння, спрацьованості і часткової втрати надійності та безпеки; консервацію трубопроводів, що з тих чи інших причин не функціонують більше одного року, із забезпеченням постійного технічного нагляду за станом трубопроводів з метою підтримки їх експлуатаційної придатності; передачу матеріалів виконавчої зйомки, оформлених у встановленому порядку будівельно-монтажними організаціями і замовником, місцевим органам державної виконавчої влади і органам місцевого самоврядування для нанесення їх на районні карти землекористування, які у встановленому порядку надають відомості про місцезнаходження трубопроводів заінтересованим підприємствам, установам та організаціям; створення спеціалізованих формувань для проведення ремонтно-відбудовчих робіт на випадок аварії чи катастрофи на трубопроводах; вжиття негайних заходів щодо ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій, які призвели до порушення роботи підприємств трубопровідного транспорту, і повідомлення про це відповідних органів державного нагляду та контролю, територіальних штабів цивільної оборони України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, а також місцевих органів державної виконавчої влади, представницьких органів та органів місцевого самоврядування; відшкодування власникам землі і землекористувачам заподіяної шкоди під час ліквідації аварій і проведення ремонту; складання з місцевими органами державної виконавчої влади, представницькими органами та органами місцевого самоврядування спільних планів заходів, пов'язаних із виконанням робіт в умовах надзвичайного стану; охорону об'єктів трубопровідного транспорту. Умови забезпечення охорони об'єктів магістральних трубопроводів від пошкоджень і руйнувань внаслідок несанкціонованого доступу, охорони довкілля, а також безпечної життєдіяльності населення на прилеглих до магістральних трубопроводів територіях встановлюються Правилами охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 р. № 1747. У цьому нормативному акті містяться визначення поняття «охорона магістральних трубопроводів», що означає комплекс організаційних, організаційно-технічних і технічних заходів, спрямованих на недопущення несанкціонованих втручань сторонніх осіб у роботу магістральних трубопроводів; та «охоронна зона об'єктів магістрального трубопровідного транспорту» - земельна ділянка, прилегла до об'єктів магістрального трубопровідного транспорту, обмежена умовними лініями з обох боків трубопроводу паралельно його осі (об'єкту), на якій обмежується провадження господарської діяльності.

З метою попередження пошкоджень магістральних трубопроводів, на земельних ділянках, розташованих у межах охоронних зон, забороняється: споруджувати житлові, громадські та дачні будинки; розміщувати автозаправні та автогазозаправні станції і склади пально-мастильних матеріалів; будувати гаражі та автостоянки, садові та дачно-садові споруди, автомобільні дороги І - V категорії та залізниці; влаштовувати звалища, виливати розчини кислот, солей та лугів, що спричиняють корозію; розміщувати спортивні майданчики, стадіони, ринки, зупинки громадського транспорту, організовувати заходи, пов'язані з масовим скупченням людей; кидати у річках і водоймах якорі, проходити із закинутими якорями, ланцюгами, лотами, волокушами і тралами; будувати огорожі для відокремлення приватних земельних ділянок, лісових масивів, садів, виноградників тощо; зберігати сіно і солому, розбивати польові стани і табори для худоби, розміщувати пересувні та стаціонарні пасіки; розбирати і руйнувати водопропускні, берегоукріплювальні, земляні та інші споруди, що захищають об'єкти магістрального трубопровідного транспорту від руйнування, а прилеглу територію і навколишню місцевість - від аварійного розливання продукту, який транспортується магістральним трубопроводом; переміщувати та руйнувати знаки закріплення магістральних трубопроводів на місцевості, пошкоджувати або руйнувати лінійну частину цих трубопроводів, засоби електрохімічного захисту від корозії, кранове обладнання, засоби технологічного зв'язку і лінійної телемеханіки, інші складові магістральних трубопроводів; відчиняти люки, хвіртки і двері необслуговуваних підсилюючих пунктів кабельного зв'язку, загорож вузлів лінійної арматури, станцій катодного і дренажного захисту, лінійних і оглядових колодязів та інших лінійних споруд, відкривати і закривати запірну арматуру, вимикати і вмикати засоби зв'язку, енергозабезпечення і телемеханіки магістральних трубопроводів; розводити вогонь і розміщувати відкриті або закриті джерела вогню. Будівельні, ремонтні, земляні, геологорозвідувальні, бурові, підривні гірничі, землечерпальні та поглиблювальні роботи на земельних ділянках, розташованих у межах охоронних зон, у місцях, де магістральні трубопроводи проходять через ріки, водойми та болота, торфорозробка та організація кар'єрів для добування корисних копалин проводяться лише за письмовою згодою підприємств магістрального трубопровідного транспорту та відповідних органів державного нагляду і контролю. Підприємства та організації, які отримали письмову згоду на проведення робіт на земельних ділянках, розташованих у межах охоронних зон, зобов'язані виконувати їх з дотриманням умов, які забезпечують збереження цих об'єктів. Умови проведення зазначених робіт установлюються підприємствами магістрального трубопровідного транспорту. Порушення зазначених правил та заборон, а також інших норм Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 р. № 1747, і становить об'єктивну сторону правопорушень, передбачених коментованою статтею. Частина 2 коментованої статті встановлює відповідальність за повторне протягом року вчинення означеного правопорушення.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю як умислу, так і необережності.

Суб'єктами правопорушення можуть бути фізичні та посадові особи, якщо до компетенції останніх належить організація та контроль за виконанням робіт у межах охоронних зон або надання дозволу на виконання таких робіт.

Стаття 139. Пошкодження шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд та технічних засобів регулювання Дорожнього руху, створення перешкод для руху та невжиття необхідних заходів для їх усунення

Пошкодження шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд, трамвайних колій, технічних засобів регулювання дорожнього руху, самовільне знімання, закриття чи встановлення технічних засобів регулювання дорожнього руху, створення перешкод для дорожнього руху, в тому числі забруднення шляхового покриття або невжиття необхідних заходів до їх усунення та попередження інших учасників руху про небезпеку, що виникла, або невжиття посадовими особами заходів щодо заборони руху підвідомчих транспортних засобів і машин на гусеничному ходу шляхами, удосконалене покриття яких може бути пошкоджено, - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від чотирьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 139 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Порушення, передбачені частиною першою цієї статті, що спричинили створення аварійної обстановки або пошкодження транспортних засобів, вантажів чи іншого майна, - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від чотирьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 139внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У статтю 139 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 7542-ХІ від 19.05.89 p., № 1369-ХІ! від 29.07.91 p., № 1818-ХП від 15.11.91 p.; Законом України № 3785-ХІІ від 23.12.93 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього та залізничного руху, а також відносини в сфері власності.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють забезпечення збереження шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд та технічних засобів регулювання дорожнього руху, є закони України «Про дорожній рух», «Про автомобільний транспорт», «Про міський електричний транспорт», Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10. 10. 2001 р. № 1306, Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 р. № 198 та інші.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у пошкодженні шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд, трамвайних колій, технічних засобів регулювання дорожнього руху, самовільному зніманні, закритті чи встановленні технічних засобів регулювання дорожнього руху, створенні перешкод для дорожнього руху, зокрема, забрудненні шляхового покриття або невжитті необхідних заходів щодо їх усунення та попередження інших учасників руху про небезпеку, що виникла, або невжитті посадовими особами заходів щодо заборони руху підвідомчих транспортних засобів і машин на гусеничному ходу шляхами, удосконалене покриття яких може бути пошкоджено. Визначення залізничного переїзду - див. у коментарі до ст. 123 КпАП. Загальні вимоги до експлуатації трамвайних колій містяться у Правилах експлуатації трамвая та тролейбуса, наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 10.12.1996 р. № 103. Технічні засоби регулювання дорожнього руху описані у Правилах дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10. 10. 2001 р. № 1306. Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 р. № 198, встановлюють, що власники транспортних засобів зобов'язані виключати можливість винесення на дорожні об'єкти землі, каміння, а також засмічення проїзної частини внаслідок переповнення кузова сипучими матеріалами, пошкодження тари, розвіювання безтарних вантажів, руху із незакріпленим вантажем, забруднення або запилення повітря, а також заборону руху сільгосптехніки не у транспортному положенні транспортних засобів на гусеничному ходу по проїзній частині дорожніх об'єктів. Визначення поняття «пошкодження» див. у коментарі до ст. 136 КпАП. Перешкода для руху - це нерухомий об'єкт у межах смуги руху транспортного засобу або об'єкт, що рухається попутно в межах цієї смуги (за винятком транспортного засобу, що рухається назустріч загальному потоку транспортних засобів) і змушує водія маневрувати або зменшувати швидкість аж до зупинки транспортного засобу.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю як умислу, так і необережності.

Суб'єктами правопорушення можуть бути фізичні та посадові особи.

Стаття 140. Порушення правил, норм і стандартів при утриманні шляхів, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт

Порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при утриманні шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху при виникненні умов, які загрожують безпеці руху, або неприйняття своєчасних заходів до відновлення безпечних умов для руху - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від одного до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 140 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Порушення посадовими особами визначеного порядку погодження з державною автоінспекцією: маршрутів руху транспортних засобів загального користування; встановлення у безпосередній близькості від шляху транспарантів, плакатів; обладнання шляхів технічними засобами організації дорожнього руху; переобладнання транспортних засобів та встановлення на них спеціальної світлової і звукової сигналізації; буксирування механічних транспортних засобів; проведення на шляхах масових заходів; провадження будь-яких робіт на шляхах; виготовлення проектної документації на будівництво, реконструкцію і ремонт шляхів, залізничних переїздів та інших шляхових споруд, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 140 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Порушення нормативів щодо обладнання на дорогах місць: провадження робіт, залишення дорожніх машин, будівельних матеріалів, конструкцій тощо, а так само неусунення після закінчення робіт перешкод і неприведення дороги в стан, що гарантує безперешкодний і безпечний рух транспортних засобів та пішоходів, -тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 140 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Порушення, передбачені частиною першою або другою чи третьою цієї статті, що спричинили створення аварійної обстановки або пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд чи іншого майна, -тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від чотирьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину четверту статті 140 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 140 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 1369-ХІІ від 29.07.91 p., № 1818-ХП від 15.11.91 p.; Законом України № 3785-ХІІ від 23.12.93 p.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Об'єктивна сторона цих правопорушень полягає у недодержанні правил, норм і стандартів при утриманні шляхів та невжитті заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт. Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 р. № 198, які поширюються на автомобільні (позаміські) дороги, міські вулиці і дороги загального користування, залізничні переїзди в межах смуги їх відчуження та червоних ліній і є обов'язковими для їх власників або уповноважених ними органів, організацій, що здійснюють ремонт і утримання дорожніх об'єктів і користувачів, встановлюють визначене коло обов'язків власників зазначених дорожніх об'єктів або уповноважених ними органів, дорожньо-експлуатаційних організацій, користувачів дорожніх об'єктів та спеціалізованих служб організації дорожнього руху. Вони повинні забезпечувати зручні і безпечні умови руху, сприяти збільшенню пропускної спроможності дорожніх об'єктів, запобігати травмуванню учасників дорожнього руху, пошкодженню транспортних засобів і дорожніх об'єктів, забрудненню навколишнього середовища. Власники дорожніх об'єктів або уповноважені ними органи, дорожньо-експлуатаційні організації зобов'язані: своєчасно і якісно виконувати експлуатаційні роботи відповідно до технічних правил з дотриманням норм і стандартів з безпеки руху; постійно контролювати експлуатаційний стан усіх елементів дорожніх об'єктів та негайно усувати виявлені пошкодження чи інші перешкоди в дорожньому русі, а у разі неможливості це зробити - невідкладно позначити їх дорожніми знаками, сигнальними, огороджувальними і направляючими пристроями відповідно до чинних нормативів або припинити (обмежити) рух; контролювати якість робіт, що виконуються підрядними організаціями; вирішувати питання забезпечення експлуатації дорожніх об'єктів у надзвичайних ситуаціях за несприятливих погодно-кліматичних умов, у разі деформації та пошкодження елементів дорожніх об'єктів, аварії на підземних комунікаціях і виникнення інших перешкод у дорожньому русі й разом із спеціалізованими службами організації дорожнього руху і за погодженням з Державтоінспекцією оперативно вносити зміни до порядку організації дорожнього руху; аналізувати стан аварійності на дорожніх об'єктах, виявляти аварійно небезпечні ділянки і місця концентрації дорожньо-транспортних пригод, розробляти і здійснювати заходи щодо удосконалення організації дорожнього руху для усунення причин та умов, що призводять до їх скоєння; разом з Державтоінспекцією брати участь в огляді місць дорожньо-транспортних пригод для  визначення  дорожніх умов,  за яких  вони  сталися,  та усувати  виявлені недоліки; сповіщати виконавчі органи відповідних рад та учасників дорожнього руху про закриття або обмеження руху, стан дорожнього покриття і рівень аварійності на відповідних ділянках, погодно-кліматичні та інші умови; забезпечувати дотримання вимог техніки безпеки, а також безпеки дорожнього руху під час виконання дорожньо-експлуатаційних робіт; відшкодовувати в установленому законодавством порядку збитки власникам транспортних засобів, якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок незадовільного утримання доріг, вулиць, залізничних переїздів. Відповідно до с. З ст. 12 Закону України «Про дорожній рух» посадові особи, які відповідають за будівництво, реконструкцію, ремонт, експлуатацію та облаштування автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, мостів, шляхопроводів, інших споруд, зобов'язані: забезпечувати утримання їх у стані, що відповідає встановленим вимогам щодо забезпечення безпеки дорожнього руху; при виникненні умов, що створюють загрозу безпеці дорожнього руху, здійснювати заходи для своєчасної заборони або обмеження руху, а також відновлення безпечних умов для руху; впроваджувати у повному обсязі заходи щодо безпеки дорожнього руху при здійсненні будівництва, реконструкції та ремонту доріг, вулиць та залізничних переїздів; позначати місця виконання робіт, місця, де залишено на дорозі, вулиці, залізничному переїзді машини і механізми, будівельні матеріали тощо, відповідними дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобами, а в темний час доби і при тумані - сигнальними вогнями, передбаченими чинними нормами; після закінчення робіт на дорозі, вулиці, залізничному переїзд і негайно привести їх у стан, що забезпечує безперешкодний і безпечний рух транспортних засобів і пішоходів та впорядкувати зони відчуження; у разі забруднення проїзної частини доріг, вулиць, залізничних переїздів невідкладно здійснювати заходи для їх очищення і своєчасного попередження учасників дорожнього руху про загрозу безпеці руху, що виникла; обладнувати їх технічними засобами регулювання дорожнього руху; виявляти аварійно небезпечні ділянки та місця концентрації дорожньо-транспортних подій та забезпечувати здійснення у таких місцях відповідних заходів щодо удосконалення умов та організації дорожнього руху для забезпечення його безпеки; своєчасно виявляти перешкоди дорожньому руху та забезпечувати їх усунення, а у разі неможливості - невідкладно позначати дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобами. Відповідно до Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10. 10. 2001 р. № 1306, встановлення на транспортних засобах проблискових маячків і (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв потребує наявності дозволу, виданого Державтоінспекцією МВС.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю як умислу, так і необережності.

Суб'єктами правопорушень, передбачених частинами 1 та 2 коментованої статті, можуть бути лише посадові особи, до компетенції належить додержання правил, норм і стандартів при утриманні шляхів, вжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт. Суб'єктами правопорушень, передбачених частинами 3 та 4 коментованої статті, можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 141. Порушення правил охорони смуги відводу автомобільних шляхів

Розорювання резервів, знімання дерну і виймання грунту, складування матеріалів і вантажів, проведення будівельних, меліоративних, топогра­фічних та інших робіт, будівництво споруд, підземних і надземних комунікацій у смузі відводу автомобільного шляху без погодження з Шляховими організаціями, а також звалювання снігу і сміття у такій смузі, скидання   каналізаційних,   промислових,   меліоративних   і   стічних  вод  у систему шляхового водовідводу - тягнуть за собою попередження або накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 141 внесено зміни згідно із Законом України№ 81/96-ВР від 06.03.96p.] [У статтю 141 внесено зміни згідно із Законом України№ 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері використання земель автомобільного транспорту. Відповідно до Закону України «Про транспорт» до земель автомобільного транспорту належать землі, надані в користування під споруди і устаткування енергетичного, гаражного та паливно-роздавального господарства, автовокзали, автостанції, лінійні виробничі споруди, службово-технічні будівлі, станції технічного обслуговування, автозаправні станції, автотранспортні, транспортно-експедиційні підприємства, авторемонтні заводи, бази, вантажні двори, майданчики контейнерні та для перечеплення, службові та культурно-побутові приміщення й інші об'єкти, що забезпечують роботу автомобільного транспорту. До земель дорожнього господарства належать землі, надані в користування під проїзну частину, узбіччя, земляне полотно, декоративне озеленення, резерви, кювети, мости, тунелі, транспортні розв'язки, водопропускні споруди, підпірні стінки, смуги відведення і розташовані в їх межах інші дорожні споруди та обладнання. До складу земель дорожнього господарства належать також землі, що розташовані за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: паралельні об'їзні дороги, паромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з'їзди; майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу; будинки (зокрема, жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами; придорожні лісосмуги для захисту доріг і вирощування деревини, зокрема, ділової. Землі, що знаходяться під автомобільними дорогами загального користування та їх спорудами, надаються дорожнім організаціям у користування відповідно до чинного законодавства.

Будівництво споруд, прокладання інженерних комунікацій та виконання інших робіт у межах смуги відчуження автомобільних (позаміських) доріг або червоних ліній міських вулиць і доріг здійснюється в порядку, що визначають відповідно Укравтодор, Держбуд і Держжитлокомунгосп за погодженням з Головним управлінням Державтоінспекції МВС.

У межах смуги відчуження автомобільних (позаміських) доріг і червоних ліній міських вулиць і доріг забороняється: розміщувати гаражі, голубники та інші споруди й об'єкти, крім визначених відповідними державними будівельними нормами на дорожні об'єкти і Єдиними правилами ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 р. № 198, розміщувати контейнери та іншу тару для твердих побутових і харчових відходів; смітити, псувати дорожнє покриття, обладнання, зелені насадження; спалювати сміття, опале листя та інші відходи, складати їх для тривалого зберігання; скидати промислові, меліоративні і каналізаційні води в систему дорожнього зливостоку; встановлювати намети та влаштовувати місця для відпочинку; випасати худобу та свійську птицю; виконувати будь-які роботи без одержання на те дозволу у власника дорожнього об'єкта або уповноваженого ним органу та погодження з Державтоінспекцією; причалювати на човнах до опор мостів, влаштовувати стоянку човнів у межах охоронної зони мостів; купатися, прати білизну, ловити рибу під мостами і в межах їх охоронних зон; палити на шляхопроводах, мостах, естакадах, пішохідних містках, у тунелях і підземних пішохідних переходах.

Вимоги до стану смуги відводу закріплені у Технічних правилах ремонту та утримання автомобільних доріг загального користування України П-Г. 1-218-113-97, затверджених наказом Української державної корпорації з будівництва, ремонту та утримання автомобільних доріг «Укравтодор» від 26.09.1997 р. № 190. Ними, зокрема, встановлено, що ширина смуги відводу повинна відповідати вимогам СН 467-74 (Нормьі отвода земель для автомобильньїх дорог); трубопроводи, повітряні лінії та підземні кабелі, що знаходяться в межах смуги відводу, повинні розташовуватися з урахуванням можливого розширення земляного полотна, а також озеленення доріг; трубопроводи, що перетинають земляне полотно, повинні бути прокладені під близьким до прямого кутом в трубі-кожусі (обоймі), що запобігає пошкодженню полотна під час вибуху і витоку газу, а також від розмивання водою з водопроводу або каналізації; висота підвіски телефонних та телеграфних проводів над проїзною частиною повинна бути не менше 5,5 м; (в теплу пору року); вертикальна відстань від проїзної частини до ліній електропередач повинна бути не менше: під час напруги до 100 кВ - 7 М, до 150 кВ - 7,5 м, до 220 кВ - 8 м, до 330 кВ - 8,5 м і до 500 кВ - 9 м; 2.6.5. У межах смуги відводу необхідно регулярно проводити скошення трави, вирубування чагарнику на узбіччях і укосах та вживати заходів щодо додержання чистоти. Для забезпечення відповідності лісових насаджень своєму призначенню має проводитись регулярний догляд за ними, зокрема, боротьба зі шкідниками сільськогосподарських культур. Примикання, перехрестя залізничних, автомобільних доріг та інших комунікацій з автомобільними дорогами, а також прокладання повітряних мереж, підземних кабелів і трубопроводів різного призначення на смузі відводу виконують згідно з вимогами чинних нормативів після узгодження проектної документації із відповідними дорожньо-експлуатаційними організаціями та Державтоінспекцією МВС України.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбаченого коментованою статтею, полягає у розорюванні резервів, зніманні дерну і вийманні грунту, складуванні матеріалів і вантажів, проведенні будівельних, меліоративних, топографічних та інших робіт, будівництві споруд, підземних і надземних комунікацій у смузі відводу автомобільного шляху без погодження з шляховими організаціями, звалюванні снігу і сміття у такій смузі, скиданні каналізаційних, промислових, меліоративних і стічних вод у систему шляхового водовідводу.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю як умислу, так і необережності.

Суб'єктами правопорушень можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 142. Порушення землекористувачами правил утримання ділянок, прилеглих до автомобільних шляхів

Порушення землекористувачами правил утримання ділянок, прилеглих до смуги відводу автомобільних шляхів загальнодержавного, республіканського і місцевого значення, обов'язків по очищенню тротуарів, пішохідних доріжок у межах закріплених за ними ділянок, обладнанню і ремонту переїзних містків та їх очищенню, а також по утриманню у справному стані під'їздів до автомобільних шляхів загального користування - тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 142 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об'єктом правопорушення, передбаченого коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері використання земель автомобільного транспорту (див. коментар до ст. 141).

Відповідно до п. 24 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 р. № 198, власники та користувачі земельних ділянок, що межують зі смугою відчуження автомобільних (позаміських) доріг зобов'язані: утримувати в належному стані виїзди з цих ділянок, запобігати винесенню на дорожні об'єкти землі, каміння та інших матеріалів, сміття; установлювати і утримувати в справному стані огорожі та вживати заходів щодо запобігання неконтрольованому виходу худоби та свійської птиці на дорожні об'єкти; у місцях розміщення споруд побутово-торговельного призначення та інших будинків і споруд масового відвідування влаштовувати місця для стоянки транспортних засобів і виїзду на дорожні об'єкти.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні землекористувачами правил утримання ділянок, прилеглих до смуги відводу автомобільних шляхів загальнодержавного, республіканського і місцевого значення, обов'язків щодо очищення тротуарів, пішохідних доріжок у межах закріплених за ними ділянок, обладнання і ремонту переїзних містків та їх очищенню, а також щодо утримання у справному стані під'їздів до автомобільних шляхів загального користування. Поняття «шляхи загальнодержавного і республіканського значення» є застарілим і не зазнало редагування з часів, коли Україна входила до складу СРСР.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю як умислу, так і необережності.

Суб'єктами правопорушень можуть бути як посадові особи, так і громадяни, які є землекористувачами ділянок, прилеглих до смуги відводу автомобільних шляхів республіканського і місцевого значення.

Стаття 143.

[Статтю 143 виключено згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 7542-ХІвід 19.05.89 p.]

Стаття 144. Обладнання та експлуатація установок проводового мовлення без належної реєстрації або дозволу

Обладнання та експлуатація радіотрансляційного вузла проводового мовлення незалежно від його потужності без належної реєстрації або дозволу, отримання якого передбачено законодавством, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Обладнання та експлуатація радіотрансляційної точки проводового мовлення без належної реєстрації або дозволу, отримання якого передбачено законодавством, незалежно від відомчої належності радіотрансляційної мережі, від якої цю точку встановлено, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[Статтю 144 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 386/96-ВР від 01.10.96 р.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері зв'язку тау сфері власності. Проводове мовлення - це вид проводового електрозв'язку, який забезпечує передавання населенню програм звукового мовлення. Ці відносини регулюються законами України «Про телебачення і радіомовлення», «Про зв'язок», Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2005 року № 720, Положенням про порядок ліцензування телерадіомовлення, затвердженим рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 07.07.2003 № 938 та іншими правовими актами.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає в обладнанні та експлуатації радіотрансляційної точки або радіотрансляційного вузла проводового мовлення незалежно від його потужності без належної реєстрації або дозволу, отримання якого передбачено законодавством. Радіотрансляційна точка проводового радіомовлення (радіоточка) - це пристрій, до якого підключають гучномовець для приймання радіопрограм; радіотрансляційний вузол проводового радіомовлення (радіовузол) - це комплекс станційного та лінійного обладнання, за допомогою якого здійснюється підсилення та передавання програм звукового мовлення. Надання телекомунікаційних послуг, до яких належить забезпечення функціонування радіотрансляційної точки, здійснюється за умови: 1) укладення договору про надання телекомунікаційних послуг між оператором, провайдером і споживачем; 2) та(або) оплати замовленої споживачем телекомунікаційної послуги. Провайдер телекомунікацій - це суб'єкт господарювання, який має право на провадження діяльності у сфері телекомунікацій, крім технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку; оператор телекомунікацій - суб'єкт господарювання, який має право на провадження діяльності у сфері телекомунікацій, зокрема на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж; споживач телекомунікаційних послуг (споживач) - юридична або фізична особа, яка замовляє та(або) отримує телекомунікаційні послуги для власних потреб. Установлення радіоточок здійснюється: централізовано під час будівництва та реконструкції будинків (радіоточки встановлюються у кожній кімнаті та на кухні, одна з яких є основною); за заявами фізичних та юридичних осіб. Установлення радіоточок здійснюється після подання оператору письмової заяви фізичної або юридичної особи та внесення плати за встановлення радіоточки згідно з чинними тарифами і кошторисом (якщо виконувалися додаткові роботи) та абонентної плати. Послуги проводового радіомовлення оплачуються за тарифами, встановленими у визначеному законодавством порядку. Невнесення плати протягом місяця після зазначеного у попередженні строку може бути підставою для розірвання договору в односторонньому порядку з ініціативи оператора, якщо це передбачено договором. Обладнання та експлуатація радіотрансляційної точки без укладання відповідного договору про надання телекомунікаційних послуг і з порушенням викладених умов і є об'єктивною стороною правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті.

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення є єдиним державним органом, що здійснює видачу ліцензій телерадіоорганізаціям на всі види телерадіомовлення — ефірне, кабельне, проводове (кабельне), супутникове і на ретрансляцію телерадіопрограм (передач), визначає порядок, умови, процедуру ліцензування а також згідно із законодавством, може залишати заяви телерадіоорганізацій без розгляду або відмовляти їм у продовженні ліцензії. Метою ліцензування є регулювання діяльності телерадіоорганізацій відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Ліцензія є єдиним і достатнім документом, що надає телерадіоорганізації дозвіл на мовлення згідно з умовами, зазначеними в ліцензії. Обладнання та експлуатація радіотрансляційного вузла проводового мовлення без ліцензії Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення уявляє собою об'єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає У наявності вини у формі прямого умислу.

Суб'єктами правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, можуть бути посадові особи, ч. 2 - громадяни.

Стаття 145. Порушення умов і правил, що регламентують діяльність у сфері телекомунікацій, поштового зв'язку та користування радіочастотним ресурсом України, передбачену ліцензіями, дозволами

[Назву статті 145 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 3380-IV від 19.01.2006 p.]

Порушення умов і правил, що регламентують діяльність у сфері телекомунікацій, поштового зв'язку та користування радіочастотним ресурсом України, передбачену ліцензіями, дозволами, -

[Абзац перший частини першої статті 145 викладено у новій редакції згідно із Законом України № З380-1V від 19.01.2006 p.]

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств і організацій усіх форм власності у розмірі від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення за порушення, передбачені частиною першою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств і організацій усіх форм власності у розмірі від тридцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 145 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 386/96-ВР від 01.10.96р.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері зв'язку.

Об'єктивна сторона першого правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, є порушенням умов і правил, що регламентують діяльність у сфері телекомунікацій, передбачену ліцензіями, дозволами. Телекомунікації (електрозв'язок) -це передавання, випромінювання та (або) приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах. Надання телекомунікаційних послуг, тобто продукту діяльності оператора та(або) провайдера телекомунікацій, спрямований на задоволення потреб споживачів у сфері телекомунікацій, потребує обов'язкового ліцензування (див. коментар до ст. 144). Порядок надання ліцензій регулюється Положенням про порядок ліцензування телерадіомовлення, затвердженим рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 07.07.2003 р. № 938. Ліцензуванню підлягають: ефірне мовлення; кабельне мовлення; проводове (кабельне) мовлення; супутникове мовлення; ретрансляція програм (передач) вітчизняних телерадіоорганізацій; ретрансляція програм (передач) іноземних телерадіоорганізацій. Ретрансляція програм (передач) - це одночасне приймання і передача однією телерадіоорганізацією аудіовізуальної інформації, яка поширюється іншою телерадіоорганізацією без змін та доповнень. За видачу ліцензії телерадіоорганізація сплачує грошовий збір згідно із ст. 18 Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Ліцензування телерадіоорганізацій на конкурсній основі здійснюється відповідно до вимог статей 13-18 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», статей 22, 24, 27 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення».

Право на заснування телерадіоорганізацій в Україні належить громадянам України, не обмеженим у цивільній дієздатності, Верховній Раді України, Президенту України, іншим юридичним особам України. В Україні забороняється створення телерадіоорганізацій іноземними юридичними і фізичними особами та особами без громадянства. Забороняється створення і діяльність телерадіоорганізацій з іноземними інвестиціями, у статутному фонді яких більш як 30% іноземних інвестицій. Іноземне інвестування телерадіоорганізацій України здійснюється під контролем та за згодою Національної   ради.    Мовлення    іноземних   телерадіоорганізацій    з    використанням каналів  мовлення  України  здійснюється  на основі   міждержавних  або  міжнародних угод. Державна реєстрація телерадіоорганізацій як суб'єктів інформаційної діяльності здійснюється шляхом їх внесення до Державного реєстру телерадіоорганізацій України, що  ведеться   Національною  радою  України  з  питань  телебачення   і  радіомовлення. Державна   реєстрація   телерадіоорганізацій   як   суб'єктів    господарської   діяльності здійснюється    в    порядку,    встановленому   законодавством    України    про   державну реєстрацію суб'єктів господарської діяльності. Для отримання (продовження) ліцензії на право користування каналами мовлення телерадіоорганізація подає заяву до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Заява про видачу (продовження) ліцензії на право користування каналами мовлення телерадіоорганізації розглядається і рішення щодо неї приймається у місячний строк з дня її надходження до Національної ради з обов'язковим повідомленням про це рішення заявника. Під час проведення конкурсного відбору між заявниками на отримання ліцензії Національна рада враховує:  інтереси телеглядачів  та радіослухачів;  необхідність  захисту  загальнонаціональних  інтересів, поширення  культурних  цінностей;  необхідність  більш  повного  висвітлення  позицій різних соціальних груп  в теле-  і  радіопрограмах;  відповідність умов,  зазначених у заяві про видачу ліцензії, конкурсним умовам; відповідність технічних можливостей та творчого потенціалу в організації телерадіомовлення заявленим характеристикам, зобов'язанням  телерадіоорганізацій  щодо  ведення  соціального  мовлення;  попереднє користування   каналом   мовлення.   Телерадіоорганізації,   які   здійснювали   ліцензійне мовлення разом з іншими телерадіоорганізаціями на одному каналі мовлення, мають пріоритетне право під час конкурсного відбору на інші канали мовлення, аналогічні по території розповсюдження сигналу. Під час конкурсного відбору між заявниками на отримання ліцензії Національної ради на загальнонаціональні канали мовлення, технічні засоби розповсюдження і трансляції сигналу яких були створені за рахунок бюджетних коштів  або  за рахунок  коштів  державних  організацій  чи  підприємств,  пріоритетне право   мають  телерадіоорганізації  неприбуткового   мовлення   (системи   суспільного   і державного телерадіомовлення).  Ліцензія  на право  користування  каналом  мовлення видається   (продовжується)   не  пізніше   ніж  в  десятиденний   строк  після   прийняття рішення Національною радою за умови сплати грошового збору і є єдиною законною підставою на право користування каналом мовлення. У ліцензії зазначаються дані, які містяться у заяві про її видачу, а також: зобов'язання, визначені чинним законодавством і  взяті телерадіоорганізацією  під час  конкурсного  відбору,  строк  дії ліцензії,  дата набуття ліцензією чинності, дата початку мовлення. На отримання ліцензії не мають права претендувати телерадіоорганізації, не зареєстровані у встановленому порядку, а також телерадіоорганізації, створені  політичними  партіями,  професійними  спілками, релігійними   організаціями  та  підприємствами,  які   вони  заснували   (або   виступили співзасновниками).   Відмова   телерадіоорганізації   у   продовженні   ліцензії   на   право користування каналом мовлення допускається у випадках, якщо: а) телерадіоорганізація невчасно (менше ніж за 180 днів до закінчення терміну дії ліцензії) подала заяву на продовження ліцензії; б) телерадіоорганізація  порушувала умови ліцензії та вимоги чинного законодавства. Відмову у продовженні ліцензії може бути оскаржено до суду в тримісячний строк. Телерадіоорганізація, якій  відмовлено у продовженні ліцензії, не  позбавляється   права  брати  участь  у  конкурсі   на  право   користування   каналами мовлення на загальних підставах. Ліцензія на право користування каналом мовлення видається на строк, зазначений заявником, але не менш як на 7 років для цілей ефірного мовлення і 10 років — для цілей кабельного (проводового) мовлення. Після закінчення Цього строку ліцензія втрачає чинність. Право розпочинати мовлення зберігається за телерадіоорганізацією протягом одного року з дня набуття ліцензією чинності. Про початок мовлення телерадіоорганізація в десятиденний строк повідомляє Національну раду. Якщо телерадіоорганізація протягом року з часу набуття ліцензією чинності не розпочала мовлення, ліцензія втрачає чинність.

Об'єктивна сторона другого правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, є порушенням умов і правил, що регламентують діяльність у сфері поштового зв'язку, передбачену ліцензіями. Поштовий зв'язок- це приймання, обробка, перевезення та доставка (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій. Існують поштовий зв'язок загального користування - складова поштового зв'язку України, призначена для надання послуг поштового зв'язку встановленого рівня якості всім користувачам; та поштовий зв'язок спеціального призначення - складова поштового зв'язку України, призначена для надання послуг поштового зв'язку окремим категоріям користувачів (ст. 1 Закону України «Про поштовий зв'язок»). Приймання документів, що подаються для одержання ліцензії, видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів здійснюється Державним комітетом зв'язку та інформатизації України (далі - Держкомзв'язку України) у порядку і терміни, що визначені Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Відповідно до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до З0 кілограмів, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Державного комітету зв'язку та інформатизації України 29.10.2003 р. № 116/202, для одержання ліцензії на провадження господарської діяльності з пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до 30 кілограмів суб'єкт господарювання подає до Держкомзв'язку України заяву за встановленою формою. До заяви додаються документи згідно зі статтею 10 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та відомості щодо утворення мережі пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до 30 кілограмів і надання послуг в її межах за підписом заявника суб'єкта господарювання відповідно до п. 23 постанови Кабінету Міністрів України від 04.07.2001 р. № 756 «Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності». Для суб'єкта господарювання, який провадить господарську діяльність з пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до 30 кілограмів, встановлені певні кваліфікаційні, технологічні та організаційні вимоги, що містяться у Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до ЗО кілограмів, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Державного комітету зв'язку та інформатизації України 29.10.2003 р. № 116/202, і недодержання яких є підставою у відмові у наданні або анулюванні ліцензії.

Об'єктивна сторона третього правопорушення, передбаченого ч. 1. коментованої статті, є порушенням умов і правил, що регламентують діяльність у сфері користування радіочастотним   ресурсом   України,   передбачену   ліцензіями.   Радіочастотний   ресурс

-    це частина радіочастотного спектра, придатна для передавання та(або) приймання електромагнітної енергії радіоелектронними засобами і яку можливо використовувати на території України та за її межами відповідно до законів України та міжнародного права, а також на виділених для України частотноорбітальних позиціях. Радіочастотний спектр

-    це безперервний інтервал радіочастот, не вищий за 3 ТГц. Правові засади ефективного та раціонального використання радіочастотного ресурсу України закріплені у Законі України «Про радіочастотний ресурс України» та низці підзаконних нормативних актів. Ліцензія на користування радіочастотним ресурсом України - це документ, який засвідчує право суб'єкта господарювання на користування радіочастотним ресурсом України протягом визначеного терміну в конкретних регіонах та в межах певних смуг, номіналів радіочастот з виконанням ліцензійних умов. Національна комісія з питань регулювання зв'язку (НКРЗ) видає ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України одночасно з видачею ліцензії на вид діяльності у сфері телекомунікацій, що передбачає користування радіочастотним ресурсом України. Оператор телекомунікацій, який має відповідну ліцензію на вид діяльності у сфері телекомунікацій, може претендувати на отримання ліцензій на додаткові смуги радіочастот для розвитку своєї діяльності відповідно до ліцензії на вид діяльності в порядку, передбаченому Законом України «Про радіочастотний ресурс України». Термін дії ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України встановлюється НКРЗ, але не може бути меншим за термін дії відповідної ліцензії на вид діяльності у сфері телекомунікацій з використанням радіочастотного ресурсу України, а в інших випадках - не менше 5 років. Ліцензійні умови користування радіочастотним ресурсом України є нормативно-правовим актом, що містить вичерпний перелік обов'язкових для виконання вимог. Вони встановлюються НКРЗ і повинні обов'язково містити умови щодо: 1) визначення смуг, номіналів радіочастот; 2) визначення регіону, в якому дозволяється користування радіочастотним ресурсом України; 3) визначення радіотехнології; 4) термінів початку використання та повного освоєння визначеного радіочастотного ресурсу. Порядок контролю за додержанням ліцензійних умов користування радіочастотним ресурсом України встановлюється НКРЗ.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 2 коментованої статті, - це самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення за порушення, передбачені ч. 1 цієї статті.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, харак­теризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушень можуть бути лише посадові особи.

Стаття 146. Порушення правил реалізації, експлуатації радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, а також користування радіочастотним ресурсом України

Порушення правил реалізації, експлуатації радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв будь-якого виду і призначення, а так само користування радіочастотним ресурсом України без належного дозволу чи ліцензії або з порушенням правил, які регулюють користування радіочастотним ресурсом України, - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зазначених засобів і пристроїв або без такої і на посадових осіб та громадян - суб'єктів господарської діяльності - від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зазначених засобів і пристроїв або без такої.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адмі­ністративного стягнення за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зазначених засобів і пристроїв і на посадових осіб та громадян - суб'єктів господарської діяльності - від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зазначених засобів і пристроїв.

[Статтю 146 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1876-IV від 24.06.2004 р.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері зв'язку.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 1 коментованої статті, є порушенням правил реалізації, експлуатації радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв будь-якого виду і призначення, а так само користування радіочастотним ресурсом України без належного дозволу чи ліцензії або з порушенням правил, які регулюють користування радіочастотним ресурсом України. Радіоелектронний засіб - це технічний засіб, призначений для передавання та(або) приймання радіосигналів радіослужбами. Радіослужби - це визначені Регламентом радіозв'язку Міжнародного союзу електрозв'язку служби передавання та(або) приймання радіохвиль певними радіоелектронними засобами користувачів радіочастотного ресурсу. Випромінювальний пристрій є технічним пристроєм, що використовується для виробничих, наукових, медичних, побутових потреб, за винятком потреб радіозв'язку, який випромінює електромагнітну енергію в навколишній простір і який не є радіоелектронним засобом. Визначення радіочастотного ресурсу України - див. у коментарі до ст. 145 КпАП.

Відповідно до положень Закону України «Про радіочастотний ресурс України» необхідною умовою експлуатації радіоелектронного засобу або випромінювального пристрою є дозвіл на його експлуатацію - документ, який засвідчує право власника конкретного радіоелектронного засобу або випромінювального пристрою на його експлуатацію протягом визначеного терміну в певних умовах. Дозвіл на експлуатацію видається на кожний окремий радіоелектронний засіб або випромінювальний пристрій. Експлуатація (використання) на території України та ввезення з-за кордону безшнурових телефонів, мобільних терміналів, радіомікрофонів, радіокерованих іграшок та інших радіоелектронних засобів і випромінювальних пристроїв, типи яких визначаються Національною комісією з питань регулювання зв'язку (НКРЗ) у відповідному переліку, здійснюються на бездозвільній та безоплатній основі. Щодо ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України див. у коментарі до ст. 145 КпАП.

Користування радіочастотним ресурсом - це діяльність, пов'язана із застосуванням радіоелектронних засобів та(або) випромінювальних пристроїв, що випромінюють електромагнітну енергію в навколишній простір у межах радіочастотного ресурсу. Користувачі радіочастотного ресурсу України залежно від напрямів його використання поділяються на спеціальні і загальні. До спеціальних користувачів радіочастотного ресурсу України належать підрозділи і організації Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства з надзвичайних ситуацій України та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державної податкової адміністрації України (у частині застосування радіоелектронних засобів податковою міліцією), якщо їх діяльність пов'язана з використанням радіоелектронних засобів виключно для виконання функціональних обов'язків і за умови їх фінансування виключно за рахунок Державного бюджету України, а також Міністерства транспорту України в частині застосування радіоелектронних засобів об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України та забезпечення польотів. До загальних користувачів радіочастотного ресурсу України належать користувачі, які не внесені до цього переліку, визначеного ч. 2 ст. 5 Закону України «Про радіочастотний ресурс України». Користувачі радіочастотного ресурсу України зобов'язані: 1) дотримуватися стандартів, норм і правил використання радіочастотного ресурсу України; 2) дотримуватися умов, визначених у ліцензіях на користування  радіочастотним  ресурсом  України  та  в  дозволах  на експлуатацію; 3) повідомляти НКРЗ або Генеральний штаб Збройних сил України для загальних і спеціальних користувачів відповідно про припинення користування радіочастотним ресурсом України; 4) надавати представникам Державної інспекції зв'язку або Генерального штабу Збройних сил України для загальних і спеціальних користувачів відповідно інформацію щодо тактико-технічних характеристик, застосування, розміщення радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, а також пред'являти за їхньою вимогою відповідні ліцензії, дозволи, сертифікати, свідоцтва та інші документи, які належать до питань користування радіочастотним ресурсом України; 5) вносити платежі та збори, передбачені законом, а також у встановленому НКРЗ порядку плату за радіочастотний моніторинг у смугах радіочастот загального користування. Спеціальні користувачі зобов'язані використовувати радіочастотний ресурс України виключно для виконання функціональних обов'язків без права використання його для здійснення підприємницької діяльності та(або) передачі в користування іншим особам.

Ввезення з-за кордону, реалізація та експлуатація радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв здійснюються в Україні на дозвільній основі. Відповідні дозволи надаються Українським державним центром радіочастот у порядку, встановленому НКРЗ. Перелік радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, для ввезення з-за кордону, реалізації та експлуатації яких не потрібні дозволи, визначає НКРЗ. Радіоелектронні засоби та випромінювальні пристрої, які ввозяться з-за кордону, реалізуються та експлуатуються в Україні, повинні мати виданий у встановленому порядку документ про підтвердження їх відповідності стандартам. НКРЗ у межах своїх повноважень може запроваджувати додаткові заходи щодо недопущення ввезення з-за кордону, реалізації та експлуатації радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, не дозволених до застосування в Україні. Порядок ввезення з-за кордону, розробки, модернізації, виробництва, реалізації, придбання, встановлення та експлуатації радіоелектронних засобів і випромінювальних пристроїв спеціального призначення визначає Генеральний штаб Збройних сил України.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушень можуть бути лише посадові особи та громадяни -суб'єкти підприємницької діяльності.

Стаття 147. Порушення правил охорони ліній і споруд зв'язку

Порушення правил охорони ліній і споруд зв'язку або пошкодження кабельної, радіорелейної, повітряної лінії зв'язку, проводового мовлення або споруд чи обладнання, які входять до їх складу, якщо воно не викликало припинення зв'язку, - тягне за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - у розмірі від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 147 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 386/96-ВР від 01.10.96 р.]

[У статтю 147 внесено зміни згідно із Законом України № 1876-1V від 24.06.2004 p.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері зв'язку та у сфері власності.

Об'єктивна сторона цих правопорушень полягає у вчиненні таких дій: а) порушенні правил охорони ліній і споруд зв'язку; б) пошкодженні кабельної, радіорелейної, повітряної лінії зв'язку, проводового мовлення або споруд чи обладнання, які належать   до   їх   складу,   якщо   воно   не   викликало   припинення   зв'язку.   Відповідні відносини регулюються Правилами охорони ліній електрозв'язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.1996 р. № 135, які визначають порядок забезпечення охорони споруд кабельних, радіорелейних і повітряних ліній електрозв'язку операторів телекомунікацій усіх форм власності, що експлуатуються, перебувають на стадії прийняття в експлуатацію, будуються або проектуються. Відповідно до вимог зазначеного нормативного акта, в межах охоронних зон ліній електрозв'язку і навколо випромінюючих споруд електрозв'язку без письмової згоди операторів телекомунікацій, а також без присутності їх представника забороняється: виконувати різного виду будівельні, монтажні, вибухові і земляні роботи, а також розрівнювати грунт за допомогою бульдозера, екскаватора, скрепера, грейдера та іншої землерийної техніки; проводити сільськогосподарські земляні роботи на глибині більш як 0,3 метра; проводити геологознімальні, розвідувальні, геодезичні та інші роботи, пов'язані з бурінням свердловин, розробкою шурфів і взяттям проб грунту; саджати дерева, розташовувати польові стани (табори), утримувати худобу, складати матеріали, корми, добрива, розпалювати вогнища, влаштовувати стрільбища; облаштовувати проїзди та стоянки автотранспорту, тракторів та інших механізмів; провозити великогабаритні вантажі під проводами ліній електрозв'язку; розміщувати причали для стоянки суден, барж та плавучих кранів, проводити вантажно-розвантажувальні, днопоглиблювальні і землечерпальні роботи, опускати якорі, проходити з випущеними якорями, ланцюгами, лотами, волоками і тралами, виділяти рибопромислові ділянки, добувати рибу або інших водяних тварин та рослин придонними знаряддями вилову, влаштовувати водопої, колоти та заготовляти лід. Гірничі роботи в зонах їх впливу на лінії і споруди електрозв'язку повинні проводитися відповідно до вимог нормативних актів з питань охорони будівель, споруд і природних об'єктів від шкідливого впливу гірничих розробок.

Роботи в охоронних зонах виконуються відповідно до Умов проведення робіт у межах охоронних зон кабельних і повітряних ліній електрозв'язку згідно з додатком до Правил охорони ліній електрозв'язку.

Забороняється виконувати будь-які роботи, що можуть порушити нормальне функціонування ліній електрозв'язку, зокрема: проводити знесення та реконструкцію будівель, мостів, перебудову колекторів, тунелів метрополітену та залізниці, де прокладено кабелі електрозв'язку, установлено стоянки повітряних ліній електрозв'язку, кабельні шафи та розподільні коробки, без попереднього перенесення виконавцями робіт споруд і обладнання ліній електрозв'язку, узгодженого з операторами телекомунікацій; засипати, ламати чи самочинно знімати на трасах ліній електрозв'язку замірні стовпчики, попереджувальні та інші знаки, скидати на трасах підземних кабельних ліній електрозв'язку вантажі вагою більш як 5 тонн, влаштовувати в охоронних зонах стоки кислот, розчинів солей та лугів; відчиняти двері та люки необслуговуваних наземних і підземних регенераційних (підсилювальних) пунктів, радіорелейних станцій, колодязів кабельної каналізації, кабельних шаф, розподільних коробок, а також підключатися до ліній електрозв'язку особам, які не обслуговують ці лінії; псувати опори і арматуру повітряних ліній, обривати проводи чи накидати на них сторонні предмети, укріплювати на опорах різноманітні плакати, покажчики та ін.; проводити перепланування приміщень з порушенням вбудованих закладних пристроїв і обладнання інженерних комунікацій, пошкодженням кабелів електрозв'язку.

Підприємства, установи, організації та громадяни, яким надані у власність, постійне або тимчасове користування земельні ділянки, по яких проходять лінії електрозв'язку, несуть відповідальність за проведення робіт на ділянках і зобов'язані вживати належних заходів для збереження цих ліній.

Правопорушення, передбачене ч. 1 коментованої статті, має формальний склад: для притягнення винної особи до адміністративної відповідальності достатньо самого факту порушення правил охорони ліній і споруд зв'язку. Правопорушення, передбачене ч. 2, має матеріальний склад, і потребує настання наслідків у вигляді пошкодження кабельної, радіорелейної, повітряної лінії зв'язку, проводового мовлення або споруд чи обладнання, які входять до їх складу, якщо воно не викликало припинення зв'язку. Це правопорушення необхідно відмежовувати від злочину, передбаченого ст. 360 Кримінального кодексу України, який є умисним пошкодженням кабельної, радіорелейної, повітряної лінії зв'язку, проводового мовлення або споруд чи обладнання, які входять до їх складу, якщо воно спричинило тимчасове припинення зв'язку.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушень можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

Стаття 148. Пошкодження таксофонів

Пошкодження таксофонів - тягне за собою накладення штрафу в розмірі від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 148 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 386/96-ВР від 01.10.96 p.]

Об'єктом правопорушення, передбаченого коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері зв'язку та у сфері власності.

Таксофон - це платний телефон загального користування. За його допомогою надаються загальнодоступні (універсальні) послуги, до яких належать послуги фіксованого телефонного (місцевого, міжміського, міжнародного) зв'язку, зокрема, служб екстреного виклику, довідкових служб. Інформація про порядок отримання послуг телефонного зв'язку за допомогою таксофонів розміщується на таксофоні або надається споживачам в іншій формі. Порядок використання таксофонів регулюється регулюються Законом України «Про телекомунікації» та Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 р. № 720.

Об'єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні активних дій, внаслідок яких порушено зовнішню чи внутрішню цілісність та(або) функціональні властивості таксофона. Законодавець не визначає, що умовою настання відповідальності за коментованою статтею є спричинення втрати працездатності таксофону, тобто для притягнення до адміністративної відповідальності ця ознака не є обов'язковою.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушень можуть бути особи, яким виповнилося 16 років.

Стаття   148¹.   Порушення   Правил   надання   та   отримання телекомунікаційних послуг

Здійснення дій, що призвели до зниження якості функціонування телекомунікаційних мереж, або самовільне (без відома оператора телекомунікацій) отримання телекомунікаційних послуг - тягне за собою накладення штрафу в розмірі від тридцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення за порушення, передбачені частиною першою Цієї статті, - тягнуть за собою відшкодування збитків, завданих оператору, та накладення штрафу в розмірі від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 148' згідно із Законом України № 386/96-ВР від 01.10.96p.]

[Статтю 148' викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1280-IV від 18.11.2003 р.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері зв'язку та у сфері власності. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про телекомунікації» телекомунікаційна мережа - це комплекс технічних засобів телекомунікацій та споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та(або) приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням. Правила надання та отримання телекомунікаційних послуг, про які йдеться у назві статті, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 р. № 720, а їх дія поширюється на відносини операторів, провайдерів телекомунікацій, які згідно із законодавством надають телекомунікаційні послуги у телекомунікаційних мережах загального користування, юридичних та фізичних осіб -споживачів телекомунікаційних послуг (див. коментар до ст. 144 КпАП).

Відповідно до п. 32 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг на споживача покладається низка обов'язків, зокрема: використовувати кінцеве обладнання, на яке видано документ про підтвердження його відповідності вимогам нормативних документів у сфері телекомунікацій; не допускати використання свого кінцевого обладнання для вчинення протиправних дій або дій, що суперечать інтересам національної безпеки, оборони та охорони правопорядку; не допускати дій, що можуть створювати загрозу для безпеки експлуатації телекомунікаційних мереж, підтримки їх цілісності та взаємодії, захисту інформаційної безпеки мереж, електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів, ускладнювати чи унеможливлювати надання послуг іншим споживачам; не допускати використання на комерційній основі кінцевого обладнання для надання телекомунікаційних послуг третім особам; укласти договір та виконувати його умови; своєчасно оплачувати отримані телекомунікаційні послуги; користуватися тільки такими лічильниками обліку тривалості телекомунікаційних послуг, на які видано документ про підтвердження їх відповідності вимогам законодавства, та періодично проводити їх метрологічну повірку в установленому законодавством порядку; дотримуватися правил (порядку) користування кінцевим обладнанням у пунктах колективного користування; утримувати кінцеве обладнання у справному стані; повідомляти на запит оператора, провайдера тип кінцевого обладнання, що використовується для отримання телекомунікаційних послуг. Кінцеве обладнання необхідно розуміти як обладнання, яке може використовуватись як індивідуальний пристрій і як відомча телекомунікаційна мережа.

Об'єктивна сторона першого правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, полягає у вчиненні дій, що призвели до зниження якості функціонування телекомунікаційних мереж. Такі дії можуть бути вчинені шляхом пошкодження споживачем телекомунікаційного обладнання, телекомунікаційної мережі доступу (частини телекомунікаційної мережі між пунктом закінчення телекомунікаційної мережі та найближчим вузлом (центром) комутації включно) або шляхом вчинення інших дій, які спричинили погіршення функціонування телекомунікаційних мереж. Відповідно до Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг кожний випадок пошкодження споживачем телекомунікаційного обладнання та ліній, які перебувають на балансі оператора, оформляється актом, що підписується представником оператора та особою, з вини якої сталося пошкодження (за умови її виявлення). Якщо особа, з вини якої сталося пошкодження, відмовляється від підписання, акт підписується двома представниками оператора телекомунікацій. Усі витрати на усунення пошкодження, а також відшкодування інших збитків (зокрема, упущення вигоди) в установленому законодавством цивільно-правовому порядку покладаються на особу, з вини якої сталося пошкодження.

Об'єктивна сторона другого правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті,   є   вчиненням   активних  дій   щодо  отримання  телекомунікаційних   послуг  без укладення договору про надання таких послуг або за припинення такого договору або з порушенням його умов. Визначення та умови надання телекомунікаційних послуг, а також визначення оператора телекомунікацій див. у коментарі до ст. 144 КпАП.

Частина 2 коментованої статті встановлює відповідальність за повторне протягом року вчинення означених правопорушень.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.

Суб'єктами правопорушень можуть бути особи, яким виповнилося 16 років.

Стаття 148². Порушення порядку та умов надання послуг зв'язку в мережах загального користування

Порушення порядку та умов надання послуг зв'язку в мережах загального користування -тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відмова оператора зв'язку надати споживачу вичерпну інформацію щодо змісту, якості та порядку надання телекомунікаційних послуг, що ним надаються та/або отримані споживачем протягом останніх шести місяців, а також порушення встановленого законом строку оприлюднення тарифів, які встановлюються операторами телекомунікацій самостійно, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових та фізичних осіб - суб'єктів господарської діяльності в розмірі від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 148² згідно із Законам України № 386/96-ВР від 01.10.96 p.]

[Статтю 148^і викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1280-IV від 18.11.2003 р.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері зв'язку та у сфері інформації.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, полягає у порушенні порядку та умов надання послуг зв'язку в мережах загального користування. Телекомунікаційна мережа загального користування - це телекомунікаційна мережа, доступ до якої відкрито для всіх споживачів. Визначення телекомунікаційної мережі див. у коментарі до ст. 148' КпАП. Правила надання послуг зв'язку в мережах загального користування визначено у Правилах надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 р. № 720. Зокрема оператор (визначення поняття «оператор» див. у коментарі до ст. 144 КпАП). Оператор зобов'язаний: включити кінцеве обладнання, виключене за несплату телекомунікаційних послуг, протягом двох діб (крім вихідних та святкових днів) з моменту надання абонентом документів про погашення заборгованості з оплати послуг телефонного зв'язку (якщо договір з абонентом не було розірвано); зберігати протягом одного місяця з дня розірвання договору технічну можливість відновлення роботи телефону; узгоджувати з абонентами питання розміщення їх телефонних номерів у базах даних інформаційно-довідкових служб; у разі неусунення пошкодження телекомунікаційної мережі, яке унеможливило доступ споживача до послуги або знизило до неприпустимих значень показники якості телекомунікаційної послуги, протягом однієї доби із зафіксованого моменту подання абонентом заяви про це не нараховувати абонентну плату за весь період пошкодження та у разі неусунення пошкодження протягом п'яти діб із зафіксованого моменту подання абонентом відповідної заяви сплатити споживачу штраф у розмірі 25% добової абонентної плати за кожну добу перевищення цього строку, але не більше ніж за три місяці; інформувати абонентів про строки введення в експлуатацію нових та розширення абонентської ємності діючих АТС, а також про порядок і строки задоволення заяв на надання послуг місцевого телефонного зв'язку та чергу на встановлення телефону. Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг передбачено також інші умови надання послуг зв'язку в мережах загального користування, порушення яких має наслідком відповідальність за ч. 1 коментованої статті.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 цієї статті, включає два діяння: а) відмову оператора зв'язку надати споживачу вичерпну інформацію щодо змісту, якості та порядку надання телекомунікаційних послуг, що ним надаються та(або) отримані споживачем протягом останніх шести місяців; б) порушення встановленого законом строку оприлюднення тарифів, які встановлюються операторами телекомунікацій самостійно.

Відповідно до ст. З Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення своїх побутових потреб мають право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця). Стаття 6 Закону України «Про телекомунікації» закріплює забезпечення доступу споживачів до інформації про порядок отримання та якість телекомунікаційних послуг як принцип діяльності у сфері телекомунікацій. Правила надання та отримання телекомунікаційних послуг надають споживачу під час замовлення та(або) отримання телекомунікаційних послуг право на безоплатне отримання від оператора, провайдера вичерпної інформації про зміст, якість, вартість та порядок надання телекомунікаційних послуг, порушення якого і становить об'єктивну сторону першого правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті. Тим самим нормативним актом оператор та провайдер зобов'язуються оприлюднювати в засобах масової інформації або доводити письмово до відома споживачів тарифи на телекомунікаційні послуги, що встановлюються ним самостійно, не пізніше ніж за сім календарних днів до їх запровадження. Порушення цього обов'язку є об'єктивною ч. 2 правопорушення, передбаченого частиною другою коментованої статті.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, харак­теризується наявністю умислу або необережності.

Суб'єктом правопорушення можуть бути лише посадові особи суб'єкта господарювання, який має право на провадження діяльності у сфері телекомунікацій, зокрема на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж.

Стаття 148³. Використання засобів зв'язку з метою, що супе­речить інтересам держави, з метою порушення громадського порядку та посягання на честь і гідність громадян

Використання засобів зв'язку з метою, що суперечить інтересам держави, порушує громадський порядок та посягає на честь і гідність громадян, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі від п'ятдесяти до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 148^і згідно із Законом України № 386/96-ВР від 01.10.96 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері зв'язку.

Об'єктивна сторона правопорушення полягає у використанні засобів зв'язку з метою, що суперечить інтересам держави, з метою порушення громадського порядку та посягання на честь і гідність громадян.

Засоби зв'язку - це технічне обладнання, що використовується для організації зв'язку. Згідно з тлумаченням, що міститься у рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 p., державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Громадський порядок - це закріплена в нормативно-правових актах та у громадській думці сукупність громадських відносин, що склалися в державі і мають на меті створення сприятливих умов для суспільно корисної діяльності, відпочинку та побуту громадян.

Відповідно до Конституції України честь і гідність людини визнаються найвищою соціальною цінністю. Стаття 201 Цивільного кодексу України визнає честь та гідність особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Право на повагу до гідності та честі закріплене у ст. 297 цього Кодексу, яка визначає, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Поняття «честь» та «гідність» є оціночними Так, під гідністю найчастіше розуміють суб'єктивну оцінку особистістю своїх особистих якостей, здібностей, світогляду, виконаного обов'язку і свого суспільного значення. До того ж самооцінка грунтується на соціально значущих критеріях оцінки моральних та інших якостей особистості. Подібно до гідності, поняття честі розкриває ставлення людини до самої себе і до неї з боку суспільства. Але, на відміну від поняття гідності, моральна цінність людини в понятті честі пов'язується з конкретним суспільним станом людини, родом її діяльності та моральними якостями, що за нею визнаються.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу.

Суб'єкт правопорушення: особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 148⁴. Використання технічних засобів та обладнання, що застосовуються в мережах зв'язку загального користування, без документа про підтвердження відповідності

Використання технічних засобів та обладнання, що застосовуються в мережах зв'язку загального користування операторами зв'язку без документа про підтвердження відповідності, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 148⁴ згідно із Законом України № 386/96-ВР від 01.10.96 р.] [Статтю 148⁴ викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1280-IV від 18.11.2003 р.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері зв'язку.

Об'єктивна сторона правопорушення полягає у використанні технічних засобів та обладнання, що застосовуються в мережах зв'язку загального користування операторами зв'язку без документа про підтвердження відповідності. Порядок видання такого документа встановлено Законом України «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 р. №2406-111.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується умислом або необережністю.

Суб'єктом правопорушення як показує аналіз диспозиції цієї статті, можуть бути посадові особи суб'єкта господарювання, який має право на провадження діяльності у   сфері   телекомунікацій,   зокрема   на   технічне   обслуговування   та   експлуатацію телекомунікаційних мереж.

Стаття 148⁵. Порушення правил про взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж загального користування

Відмова в наданні необхідної інформації для взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж, доступу до цих мереж у всіх технічно можливих місцях, інформації щодо ідентифікації виклику і його тривалості між телекомунікаційними мережами, відмова оператора, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку телекомунікацій, подати на затвердження до НКРЗ пропозиції щодо взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж, відмова у виконанні рішення, яке прийняте НКРЗ і набрало чинності, - тягне за собою накладення штрафу на посадових та фізичних осіб - суб'єктів господарської діяльності в розмірі від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення за порушення, передбачені частиною першою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових та фізичних осіб - суб'єктів господарської діяльності в розмірі від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 148^s згідно із Законом України № 1280-1V від 18.11.2003 p.]

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері зв'язку.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 1 коментованої статті, складається із трьох видів діянь: а) відмова в наданні необхідної інформації для взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж, доступу до цих мереж у всіх технічно можливих місцях, інформації щодо ідентифікації виклику і його тривалості між телекомунікаційними мережами; б) відмова оператора, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку телекомунікацій, подати на затвердження до НКРЗ пропозиції щодо взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж; в) відмова у виконанні рішення, яке прийняте НКРЗ і набуло чинності. Всі три правопорушення вчинюються шляхом бездіяльності.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу.

Суб'єктом правопорушення можуть бути посадові та фізичні особи - суб'єкти господарської діяльності.