Глава 7 Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури

Стаття 52. Псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель

Псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними і радіоактивними речовинами, нафтою і нафтопродуктами, неочищеними стічними водами, виробничими та іншими відходами, а   так   само   невжиття   заходів   по   боротьбі   з   бур'янами   -  тягнуть   за собою накладення штрафу на громадян від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 52 внесено зміни згідно із Законом України № 2977-ХІІ від 03.02.93 p.] [У статтю 52 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.] [Статтю 52 доповнено згідно із Законом України № 650/97-ВР від 19.11.97 p.]

Об'єкт цього правопорушення: суспільні відносини у сфері раціонального землекористування та охорони земель.

Такі відносини регулюються Земельним кодексом України, законами України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 p., «Про охорону земель» від 19.06.2003 p., «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 p., «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» від 24.02.1994 p., Методикою визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 27.10.1997 р. № 171 та іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 16 Конституції України визначає, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави.

Сучасне використання земельних. ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість агроландшафту. Розораність земель є найвищою в світі. Інтенсивне сільськогосподарське використання земель призводить до зниження родючості грунтів через їх переущільнення (особливо чорноземів), втрати грудкувато-зернистої структури, водопроникності та аераційної здатності з усіма екологічними наслідками. Значної екологічної шкоди земельні ресурси зазнають через забруднення ґрунтів викидами промисловості (важкі метали, кислотні дощі тощо) та використання засобів хімізації в аграрному секторі. Понад 40 % органіки, отримуваної в результаті діяльності великих тваринницьких комплексів та птахофабрик, з потенційних органічних добрив перетворюються на джерела забруднення довкілля.

Ситуація з забрудненням територій ускладнилася після аварії на Чорнобильській АЕС. Радіонуклідами забруднено понад 4,6 млн гектарів земель у 74 районах 11 областей, зокрема, 3,1 млн гектарів ріллі. З використання вилучено 119 тис. гектарів сільськогосподарських угідь, зокрема, 65 тис. гектарів ріллі.

Державна політика охорони і раціонального використання земель визначається системою правових, організаційних, економічних та інших заходів, що мають природоохоронний, ресурсозберігаючий тавідтворювальний характер

Користування земельними ресурсами означає досягнення господарських та інших цілей таких, як видобуток, переробка. Раціональне землекористування припускає дбайливе ставлення до земельних ресурсів, недопущення незворотних для них наслідків.

Охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необгрун­тованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості грунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Мета охорони земель — запобігти екологічно шкідливому впливу господарської й іншої діяльності на навколишнє природне середовище, захистити її від забруднення, псування, виснаження або руйнації, створити безпечне довкілля для життя та здоров'я людей.

Об'єктивна сторона виражається у вчиненні таких дій:

1)      псування сільськогосподарських та інших земель;

2)      забруднення земель хімічними речовинами;

3)      забруднення земель радіоактивними речовинами;

4)      забруднення земель нафтою;

5)      забруднення земель нафтопродуктами;

6)      забруднення земель неочищеними стічними водами;

7)      забруднення земель виробничими та іншими відходами;

8)      невжиття заходів щодо боротьби з бур'янами.

Ця стаття передбачає відповідальність за вчинення будь-якої з цих дій, як окремо, так і усіх разом.

Псування земель - порушення природного стану земель, яке здійснюється без обгрунтованих проектних рішень, погоджених та затверджених в установленому зако­нодавством порядку, забруднення їх хімічними, біологічними та радіоактивними речовинами, зокрема, тими, що викидаються в атмосферне повітря, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, неочищеними стічними водами, пору­шення родючого шару ґрунту, невиконання вимог встановленого режиму використання земель, а також використання земель у спосіб, що погіршує їх природну родючість. Державний контроль за вжиттям необхідних заходів щодо запобігання і ліквідації псування земель здійснюють органи Держкомзему.

Хімічні речовини - індивідуальні технічні сполуки та технічні продукти (препарати, матеріали), що виробляються згідно з нормативно-технічною документацією, затвердженою у встановленому порядку.

Радіоактивні речовини — це речовини, які містять радіонукліди і для яких питома активність та сумарна активність вантажу перевищують межі, встановленні нормами, правилами та стандартами з ядерної та радіаційної безпеки.

Підприємства, установи, організації, що виробляють, зберігають, транспортують, використовують радіоактивні речовини та джерела іонізуючих випромінювань, здійснюють їх захоронення, знищення чи утилізацію, зобов'язані дотримуватися норм радіаційної безпеки, відповідних санітарних правил, а також норм, установлених іншими актами законодавства, що містять вимоги радіаційної безпеки.

Роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випро­мінювань здійснюються з дозволу державної санітарно-епідеміологічної служби та інших спеціально уповноважених органів. Роботи на територіях, що зазнали радіоактивного впливу, регулюються законами України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 p., «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. та іншими нормативно-правовими актами.

Нафта - це корисна копалина, що є сумішшю вуглеводнів та розчинених у них компонентів, які перебувають у рідкому стані за стандартних умов(тиску 760 мм ртутного стовпа та температури 20 С), із змінними показниками густини та в'язкості. До нафти, Що забруднює землю, належать і сира нафта, мазут, важке дизельне паливо.

Поняття «нафтопродукти» містить крім нафтопродуктів, одержаних з бітумінозних мінералів, також аналогічні продукти, які містять головним чином змішані ненасичені вуглеводні, одержані будь-яким способом, у тому числі й синтетичні вуглеводні (одержані шляхом синтезу), за умови, що маса неароматичних складових перевищує масу ароматичних. Віднесення певної речовини до нафтопродуктів відбувається на підставі інформації про походження (хімічну природу) її складових речовин.

Неочищені стічні води — це води, що були використані у промисловості, сільському господарстві, для сільсько-побутових потреб, які характеризуються зміною їх первісних хімічних, фізичних, біологічних якостей та які не пройшли попереднього очищення.

Відходи - це деякі речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі виявлені кількісні або якісні зміни, що сталися в результаті господарської діяльності та інших антропогенних навантажень. До того ж зміни можуть бути зумовлені не тільки появою в зоні аерації нових речовин, яких раніше не було, а й збільшенням вмісту речовин, що характерні для складу незабрудненого ґрунту або порівняно з даними агрохімічного паспорта для земель сільськогосподарського призначення.

Факти забруднення земель встановлюються інспекторами Державної екологічної інспекції Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, посадовими особами спеціально уповноважених органів інших міністерств та органів виконавчої влади, яким надані права державних інспекторів, і оформляються протоколом про порушення законодавства з охорони навколишнього природного середовища та актом. Визначення обсягу забруднення земельних ресурсів у кожному випадку є самостійним завданням через різноманітність геоморфологічних, геологічних та гідрологічних умов, обмеженість інформації про них на конкретних ділянках. Відшкодування шкоди державі за забруднення земель не звільняє порушника від необхідності здійснення заходів для локалізації осередку забруднення та ліквідації його наслідків у найкоротший строк.

Господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і грунтів понад встановлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється. Нормативи гранично допустимих концентрацій небезпечних речовин у Грунтах, а також перелік цих речовин затверджуються спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у галузі охорони здоров'я та санітарного нагляду, екології та природних ресурсів.

Забруднені небезпечними речовинами земельні ділянки використовуються з дотриманням встановлених обмежень, вимог щодо запобігання їх небезпечному впливу на здоров'я людини та довкілля. Рівень забруднення грунтів враховується при наданні земельних ділянок у користування, вилученні з господарського обігу та зміні характеру і режиму використання.

Також відповідальність за цією статтею натупає при невжитті заходів у боротьбі з бур'янами. Бур'янами є рослини, що не культивуються людиною, але історично пристосувалися до умов розвитку культурних рослин, ростуть разом з ними і в процесі свого розвитку і росту за наявності міжвидової боротьби шкодять їм. Видовий склад бур'янів у посівах сільськогосподарських культур змінюється за мікрорайонами залежно від зовнішніх умов, зокрема вологості й температури верхнього шару грунту.

Серед найважливіших завдань, що постійно постає перед сільським господарством щодо підвищення врожайності та збереження і охорони земель, є боротьба з бур'янами, а особливо з карантинними бур'янами на території України. Як приклад можна навести нормативне регулювання боротьби із бур'янами розроблену Концепцію з ліквідації амброзії полинолистої на території України протягом 2005-2010 років.

Суб'єкт: громадяни та посадові особи.

Суб'єктивна сторона: умисел або необережність.

Стаття 53. Порушення правил використання земель

Використання земель не за цільовим призначенням, невиконання природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проекту­вання,  будівництво,  введення  в дію об'єктів,  які  негативно  впливають на стан земель,  неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень - тягнуть за   собою   накладення   штрафу   на   громадян   від   трьох   до   двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від десяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 53 внесено зміни згідно із Законом України № 2917-XII від 03.02.93 p.] [У статтю 53 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об'єкт: суспільні відносини у сфері раціонального землекористування та охорони земель.

Такі відносини регулюються Земельним кодексом, Лісовим кодексом, Водним кодексом, Законами України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 p., «Про охорону земель» від 19.06.2003 p., «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 p., «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» від 24.02.1994 p., Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (протиерозійні гідротехнічні споруди, рекультивація порушених земель) державного замовлення, затвердженого наказом Держкомземом від 09.12.1996 p., та іншими нормативно-правовими актами.

Об'єктивна сторона полягає вчиненні однієї з альтернативних дій або усіх разом:

1)      використання земель не за цільовим призначенням;

2)  невиконання природоохоронного режиму використання земель;

3)      розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, які негативно впливають на стан земель;

4)  неправильна експлуатація, знищення  або пошкодження  протиерозійних  гідро­технічних споруд;

5)  неправильна експлуатація, знищення або пошкодження захисних лісонасаджень.

До земель України належать усі землі в межах її території, зокрема, острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Цільове призначення земельної ділянки — використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

6) землі житлової та громадської забудов;

в)  землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г)   землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д)  землі історико-культурного призначення;

є) землі лісового фонду;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Можлива зміна цільового призначення земель.

Відповідно до Закону у межах населених пунктів здійснюється зонування. При зонуванні земель встановлюються вимоги щодо допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих зон відповідно до місцевих правил забудови.

При проектуванні, розміщенні, будівництві, введенні в дію нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, удосконаленні існуючих і впровадженні нових технологічних процесів та устаткування, а також в процесі експлуатації цих об'єктів забезпечується екологічна безпека людей, раціональне використання природних ресурсів, додержання нормативів шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. До того ж повинні передбачатися вловлювання, утилізація, знешкодження шкідливих речовин і відходів або повна їх ліквідація, виконання інших вимог щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров'я людей.

Підприємства, установи й організації, діяльність яких пов'язана з шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення їх у дію повинні бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та за характеристиками шкідливих факторів. Проекти господарської та іншої діяльності повинні мати матеріали оцінки її впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людей.

Оцінка здійснюється з урахуванням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, екологічної ємкості даної території, стану навколишнього природного середовища в місці, де планується розміщення об'єктів, екологічних прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу шкідливих факторів та об'єктів на навколишнє природне середовище.

Підприємства, установи та організації, які розміщують, проектують, будують, реконструюють, технічно переозброюють, впроваджують підприємства, споруди та інші об'єкти, а також проводять дослідну діяльність, що за їхньою оцінкою може негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища, подають спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та його органам на місцях спеціальну заяву про це.

Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передбачених у проектах на будівництво та реконструкцію (розширення та технічне переоснащення).

До гідротехнічних споруд належать споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби із шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їх конструктивні елементи, водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення; тунелі, канали, труби, потоки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки та водосховища, відкриті водозабори, гідромеханічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Захисні лісонасадження: ліси протиерозійні, приполонинні, захисні смуги лісів уздовж залізниць, автомобільних доріг міжнародного, державного та обласного значення, особливо цінні лісові масиви, державні захисні лісові смуги, байрачні ліси, степові переліски та інші ліси степових, лісостепових, гірських районів, які мають важливе значення для захисту навколишнього природного середовища. До цієї категорії належать також полезахисні лісові смуги, захисні лісові насадження на смугах відводу залізниць, захисні лісові насадження на смугах відводу автомобільних доріг. Мета створення захисних лісонасаджень - захист Грунту від ерозії та забезпечення інших природоохоронних цілей. Ерозія є пошкодженням грунту з порушенням їх цілісності та зміною фізико-хімічних властивостей, що супроводжується, як правило, перенесенням частини грунту з одного місця на інше.

Суб'єкт: громадяни та посадові особи.

Суб'єктивна сторона: вина у формі умислу.

Стаття 53¹. Самовільне зайняття земельної ділянки

Самовільне зайняття земельної ділянки - тягне за собою накладення штрафу  на  громадян  від десяти до п'ятдесяти  неоподатковуваних мінімумів  доходів   громадян   і   на   посадових  осіб  -   від  двадцяти   до  ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 53' згідно із Законом України № 2917-XII від 03.02.93 p.] [У статтю 53' внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.] [У статтю 53' внесено зміни згідно із Законом України№ 578- V від 11.01.2007 p.]

Об'єкт: суспільні відносини у сфері володіння та користування земельними ділянками. Предметом цього правопорушення є земельні ділянки, які є на праві власності або користування у певних осіб.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (фунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній є. Право власності на земельну ділянку поширюється на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Об'єктивна сторона полягає у здійсненні дій, які згідно із Законом визначаються як самовільне зайняття земельної ділянки.

У ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 р. визначено термін самовільного зайняття земельної ділянки. Це - будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Фактичне використання земельної ділянки означає, що на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, які є власністю, зареєстрованою в установленому порядку, або знаходиться в оренді юридичних і фізичних осіб.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про продовження дії пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 17.12.1999 р. № 1312-XIV громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР від 15.03.1991 p., повинні до 01.01.2004 p., оформити право власності або право користування землею. Після закінчення зазначеного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається.

При здійсненні державного контролю за використанням земельних ділянок перевіряються відповідність займаної площі до наданої (рішення відповідного органу), а також межі земельної ділянки, підтверджені планово-картографічними матеріалами (план зовнішніх меж, акт відведення земельної ділянки, матеріали топографічних зйомок тощо).

Якщо буде встановлено, що землекористувач самовільно змінив межі земельної Ділянки, приєднавши частину суміжних земель до своєї ділянки, то в цьому випадку фіксується самовільне зайняття земельної ділянки з застосуванням заходів адміністративного впливу до порушника земельного законодавства. Подальше викорис­тання зазначених земельних ділянок здійснюється відповідно до чинного законодавства.

У разі виявлення порушення земельного законодавства, державний інспектор складає протокол про адміністративне правопорушення та видає особі, яка його вчинила, припис з вимогою: «усунути порушення земельного законодавства у 30-денний термін».

Інспекційні органи Держкомзему України мають право після вжиття до особи, яка вчинила самовільне зайняття земельної ділянки, усіх можливих заходів адміністративного впливу, звернутися до органів прокуратури з клопотанням про подання позову до суду Щодо повернення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі, одержання документа, що посвідчує право на неї та його державної реєстрації, згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України кваліфікується як самовільне зайняття земельної ділянки та передбачає притягнення посадових осіб підприємств, організацій, установ лісокористувачів до адміністративної відповідальності на загальних підставах.

Суб'єкт: громадяни та посадові особи.

Суб'єктивна сторона: вина у формі умислу. Особа усвідомлює, що ділянка їй не належить або вона не має права нею користуватися (що встановлюється відповідним документом), але вчиняє дії, передбачені цією статтею.

Стаття 53². Приховування або перекручення даних земель­ного кадастру

Перекручення даних державного земельного кадастру і приховування інформації про наявність земель запасу або резервного фонду - тягнуть за собою накладення штрафу на посадову особу від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 53² згідно із Законом України № 2977-ХП від 03.02.93 p.] [У статтю 53² внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об'єкт: суспільні відносини у сфері землеустрою, державного управління земель­ними ресурсами, державного контролю за використанням та охороною земель, моніторингу земель та земельного оподаткування.

Об'єктивна сторона: складається з вчинення таких дій, як перекручення даних державного земельного кадастру та приховування інформації про наявність земель запасу або резервного фонду.

Державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності та права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інфор­мацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обгрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є:

а)  забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки;

б)  застосування  єдиної -системи просторових координат та системи  ідентифікації земельних ділянок;

в)  запровадження     єдиної     системи     земельно-кадастрової інформації та  її достовірності.

Державний земельний кадастр містить дані реєстрації права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування фунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель.

Державний земельний кадастр ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Порядок ведення державного земельного кадастру встановлюється законом.

Землями запасу визнаються всі землі, не передані у власність або не надані у постійне користування. До них належать також землі, право власності або користування якими припинено відповідно до статей 27 і 28 Земельного кодексу. Землі запасу перебувають у віданні сільських, селищних районних, міських, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Рад народних депутатів і призначаються для передачі у власність або надання у користування, зокрема, в оренду, переважно для сільськогосподарських потреб.

Контроль за наявністю земельних ділянок, їх грошова та економічна оцінка, реєстрація права власності та інших передбачених законом відомостей у сфері земельних відносин, необхідні для забезпечення нормального функціонування управління земельними ресурсами та реалізації земельних відносин, здійснення державної політики у сфері раціонального землекористування та охорони земель.

Суб'єкт: посадові особи. Адже, як вже зазначалося, обов'язок ведення земельного кадастру та надання інформації щодо наявності земель запасу або резервного фонду покладено на посадових осіб уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Суб'єктивна сторона: вина тільки у формі умислу.

Стаття 54. Несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель або неприведення їх у стан, придатний для викорис­тання за призначенням

Несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов'язків по приведенню їх у стан, придатний для використання за призначенням, або невиконання умов знімання, зберігання і нанесення родючого шару грунту - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від п'яти до дев'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 54 внесено зміни згідно із Законом України № 2977-ХП від 03.02.93 p.] [У статтю 54 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об'єкт: суспільні відносини у сфері раціонального землекористування та охорони земель, а саме користування та охорони тимчасово займаних земель. Громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, зокрема, на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше чинним законодавством, зберігають права на ці ділянки. Відносини щодо тимчасового користування землями регулюються Земельним кодексом, Лісовим кодексом, Водним кодексом та іншими актами законодавства України.

У тимчасове користування земельні ділянки надаються із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів. Земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним масивом з розташованими на ньому водними джерелами і лісовими угіддями.

Передача або надання земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, провадиться тільки після їх вилучення (викупу). Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох До двадцяти п'яти років. У разі виробничої необхідності ці строки можуть бути продовжені на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування. Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей повинно бути, як правило, довгостроковим.

У тимчасове користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для городництва, сінокосіння і випасання худоби, ведення селянського (фермерського) господарства; промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; громадським об'єднанням; релігійним організаціям; організаціям, зазначеним у ст. 70 Земельного кодексу для потреб оборони; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних та фізичних осіб.

Продовження строку користування земельними ділянками, наданими із земель, що перебувають у державній власності, провадиться Радами народних депутатів, які надали їх у користування. Продовження строку користування земельними ділянками, наданими із земель, що перебувають у колективній і приватній власності, провадиться власником цієї землі шляхом укладання нового договору.

У тимчасове користування на умовах оренди земля надається громадянам України, підприємствам, установам і організаціям, громадським об'єднанням і релігійним організаціям, спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам, а також іноземним державам, міжнародним організаціям, іноземним юридичним особам та фізичним особам без громадянства. Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів і власники землі.

Земля може надаватися в оренду в короткострокове користування - до трьох років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних та громадських потреб) і довгострокове- до п'ятдесяти років. Умови, строки, а також плата за оренду землі визначаються за угодою сторін і обумовлюються в договорі.

Тимчасово не використовувані сільськогосподарські угіддя, що перебувають у колективній власності колективних сільськогосподарських підприємств, сільсько­господарських кооперативів і сільськогосподарських акціонерних товариств, можуть надаватися в оренду для сільськогосподарського використання на строк не більше п'яти років.

Громадяни, які мають земельні ділянки у власності, мають право надавати їх в оренду без зміни цільового призначення на строк до трьох років, а у разі тимчасової непрацездатності, призову на військову службу до Збройних сил України, вступу до навчального закладу- до п'яти років. При успадковуванні земельних ділянок неповнолітніми допускається надання цих ділянок в оренду під контролем місцевих Рад народних депутатів на строк до досягнення спадкоємцем повноліття.

У тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам (тимчасові лісокористувачі) для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт. Тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду може бути: короткостроковим — до трьох років і довгостроковим — від трьох до двадцяти п'яти років. Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду оформляється договором. Форма договору на право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України. Також у тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися на умовах оренди. Умови оренди визначаються за угодою сторін у договорі.

У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт. Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Об'єктивна сторона полягає у здійсненні таких дій:

-      несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель (час повернення земель та умови їх використання визначаються договором, форма якого і порядок реєстрації встановлені Кабінетом Міністрів України);

-      невиконання обов'язків з приведення їх у стан, придатний для  використання за призначенням.  Приведення земель у стан, придатний для  використання за призначенням,  здійснюється  шляхом  рекультивації.  Рекультивація  земель - це комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель.

-      невиконання умов знімання, зберігання і нанесення родючого шару ґрунту. Це питання регулюється Законом України «Про охорону земель» від 19.06.2003 p., Порядком видачі та анулювання спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельних ділянок, затвердженим наказом Держкомзему від 04.01.2005 р. та іншими нормативно-правовими актами.

Суб'єкт: громадяни та посадові особи.

Суб'єктивна сторона: вина у формі умислу.

Стаття 55. Самовільне відхилення від проектів внутрігос­подарського землеустрою

Відхилення без належного дозволу від затверджених у встановленому порядку проектів внутрігосподарського землеустрою - тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 55 внесено зміни згідно із Законом України № 2977-ХП від 03.02.93 р] [У статтю 55 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Об'єкт: суспільні відносини у сфері землеустрою.

Землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Мета землеустрою полягає в забезпеченні раціонального використання та охорони земель, створенні сприятливого екологічного середовища та поліпшенні природних ландшафтів.

Правову основу землеустрою становлять Конституція України, Земельний кодекс України, закони України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність», «Про планування і забудову територій», «Про землеустрій» та інші нормативно-правові акти.

Нормативно-правові акти з питань здійснення землеустрою встановлюють порядок організації, державні стандарти, норми і правила виконання робіт із землеустрою, їх склад і зміст. Нормативно-правові акти з питань здійснення землеустрою є обов'язковими до виконання всіма суб'єктами землеустрою. Заходи, передбачені затвердженою в установленому порядку документацією із землеустрою, є обов'язковими для виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування, власниками землі, землекористувачами, зокрема, орендарями.

Землеустрій здійснюється відповідно до закону державними та іншими землевпорядними організаціями за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також коштів громадян та юридичних осіб.

Внутрігосподарський землеустрій - комплекс заходів щодо організації території конкретного господарюючого суб'єкт, що здійснюються з метою створення в рамках його територіального володіння умов для раціонального використання і охорони земель. Проект внутрігосподарського землеустрою- сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обгрунтування заходів з використання та охорони земель конкретного господарства, які передбачається здійснити протягом 5 - 10 і більше років. Внутрігосподарський землеустрій має важливе значення для нормального функціонування конкретних господарств, визначення прав господарюючих суб'єктів, раціонального використання та охорони земель певного господарства.

Об'єктивна сторона: відхилення без належного дозволу від затверджених у встановленому порядку проектів внутрігосподарського землеустрою. Здійснення таких дій порушує вимоги раціонального землекористування, що має наслідком відповідальність за цією статтею.

Суб'єкт: громадяни та посадові особи.

Суб'єктивна сторона: вина може виражатися як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 56. Знищення межових знаків

Знищення громадянами межових знаків меж землекористувань - тягне за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 56 внесено зміни згідно із Законом України № 2977-ХІІ від 03.02.93 p.] [У статтю 56 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об'єкт: встановлений порядок землеустрою, що регулюється законом України «Про землеустрій», здійснення громадянами своїх повноважень, які витікають із права власності на землю або землекористування, порядок користування і відзначення меж землекористування.

На кожній земельній ділянці або їх групі, в простих умовах відновлення меж при можливому їх порушенні, необхідно передбачити встановлення не менше двох межових знаків, виготовлених з матеріалів, які тривалий час не піддаються руйнуванню. Зазначені межові знаки необхідно встановити у місцях, де є можливість простими методами відновити усі межові знаки земельних ділянок. Обов'язковою умовою розміщення знаків є забезпечення неушкодження їх при виконанні польових механізованих робіт. Встановлення і закріплення меж земельної ділянки в натурі провадиться за участю громадянина, якому передається земельна ділянка, та представника від підприємства, а також власників землі і землекористувачів суміжних ділянок. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцерозташування поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися.

Власники землі та землекористувачі, зокрема, орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, зокрема, орендарям.

Об'єктивна сторона полягає у знищенні громадянами межових знаків меж земле-користувань. Знищення може виражатися у найрізноманітніших формах, таких як викопування межових знаків, їх підпалення, пошкодження надпису, розпилення або відпилення якоїсь частини та інше. Здійснення таких дій має наслідком відповідальність за цією статтею.

Суб'єкт: осудні громадяни, що досягай віку адміністративної відповідальності, тобто 16 років.

Суб'єктивна сторона: може виражатися як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 57. Порушення вимог щодо охорони надр

Самовільна забудова площ залягання корисних копалин, невиконання правил охорони надр і вимог щодо охорони довкілля, будівель і споруд від шкідливого впливу робіт, зв'язаних з користуванням надрами, знищення або пошкодження спостережних режимних свердловин на підземні води, а також маркшейдерських і геодезичних знаків -тягнуть за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від чотирьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від десяти до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 57 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У частішу першу статті 57 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ПІ від 05.04.2001 p.]

Вибіркова відробка багатих ділянок родовищ, яка призводить до необгрунтованих втрат балансових запасів корисних копалин, наднор­мативні втрати і наднормативне розубожування корисних копалин при видобуванні, псування родовищ корисних копалин та інші порушення вимог раціонального використання їх запасів - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від десяти до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 57 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Втрата маркшейдерської документації, невиконання вимог щодо приве­дення гірничих виробок і бурових свердловин, які ліквідуються або консервуються, в стан, що забезпечує безпеку населення, а також вимог Щодо збереження родовищ, гірничих виробок і бурових свердловин на час консервації - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від десяти до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 57 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Порушення особливих умов спеціального дозволу (ліцензії) на корис­тування надрами, якщо це не пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та фізич­них осіб від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 57 доповнено частиною четвертою згідно із Законом України № 2851-IV від 08.09.2005p.]

Отримання доходу у великих розмірах має місце, коли його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

[Статтю 57 доповнено частиною п 'ятою згідно із Законом України № 2851-IV від 08.09.2005 p.J

[У статтю 57 внесено зміни згідно із Законом України№ 8/95-ВР від 19.01.95p.]

Об'єкт: суспільні відносини, що складаються у сфері охорони надр.

Нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері охорони надр, є Закон України «Про надра» від 27.07.1994 p., Гірничий закон України від 06.10.1999 p., Положення про порядок організації та виконання дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, затверджене наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 03.03.2003 p., Положення про проектування гірничодобувних підприємств України та визначення запасів корисних копалин за ступенем підготовленості до видобування, затверджене наказом Міністерства промислової політики України від 07.05.2004 p., та інші.

Об'єктивна сторона полягає у здійсненні різноманітних дій, що перелічені у диспозиції цій статті.

Основними вимогами в галузі охорони надр є: забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр; додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами; раціональне вилучення і використання запасів корисних копалин і наявних у них компонентів; недопущення шкідливого впливу робіт, пов'язаних з користуванням надрами, на збереження запасів корисних копалин, гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи законсервовані, а також підземних споруд; охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їх розробку; запобігання необгрунтованій та самовільній забудові площ залягання корисних копалин і додержання встановленого законодавством порядку використання цих площ для інших цілей; запобігання забрудненню надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захороненні шкідливих речовин і відходів виробництва, скиданні стічних вод; додержання інших вимог, передбачених законодавством про охорону навколишнього природного середовища.

Забороняється проектування і будівництво населених пунктів, промислових комплексів та інших об'єктів без попереднього геологічного вивчення ділянок надр, що підлягають забудові. Забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, а також будівництво на ділянках їх залягання споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, допускаються у деяких випадках лише за погодженням з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду. До того ж повинні здійснюватися заходи, які б забезпечували можливість видобування з надр корисних копалин. Порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення встановлюється Кабінетом Міністрів України. Забудова площ залягання корисних копалин місцевого значення, а також розміщення на ділянках їх залягання підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, допускаються за погодженням з відповідними місцевими Радами народних депутатів.

Особливості та основні вимоги до проектування гірничих підприємств з видобування корисних копалин, а також проведення гірничих робіт, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, визначаються Кодексом України про надра.

З метою охорони підземних вод підприємства, установи, організації при користуванні надрами обладнують спеціальні спостережні режимні свердловини для проведення обов'язкових спостережень за режимом підземних вод на відповідній ділянці. Геодезичні знаки - це наземні споруди і підземні засоби, якими позначаються і закріплюються на місцевості геодезичні пункти. Маркшейдерські знаки - це знаки, які застосовуються у гірничому добуванні при позначення місць гірничого видобування, поверхні залягання корисних копалин та інших місць, де ведуться гірничі роботи.

Частина 2 цієї статті встановлює відповідальність за дії, пов'язані з вибірковою відробкою багатих ділянок родовищ, що призводить до необгрунтованих втрат балансових запасів корисних копалин. Балансові запаси корисних копалин — це такі запаси, що придатні для використання їх у промисловості за умови нинішньої економіки та техніки. Вчинення таких дій забороняється у зв'язку з тим, що на місцевості із багатим вмістом корисних копалин виповнюється (та перевиповнюється) план видобутку корисних копалин тоді, як у місцевості, де залеж корисних копалин значно менший, роботи з їх видобуванню стають набагато дорожчими і складними, і це призводить до необгрунтованих втрат балансових запасів корисних копалин.

Також встановлюється відповідальність за наднормативні втрати і наднормативні розубожування корисних копалин при видобуванні. Нормативи видобування корисних копалин, нормативи втрат корисних копалин (що спричиняються при їх видобуванні) встановлюються нормативними актами та регулюються спеціально уповноваженими органами. Псування родовищ корисних копалин та інші порушення вимог раціонального використання їх запасів завдають шкоди державі та економіці, промисловості країни.

Частина 3 визначає відповідальність за втрату маркшейдерської документації (до якої входять графічні документи, плани, карти, на яких зазначені місця залежу корисних копалин, їх сорт, компоненти тощо, гірно-геологічні умови залежу, та інші необхідні для ведення гірничих робіт відомості), невиконання вимог щодо приведення гірничих виробок і бурових свердловин, які ліквідуються або консервуються, в стан, що забезпечує безпеку населення, а також вимог щодо збереження родовищ, гірничих виробок і бурових свердловин на час консервації. Після вироблення запасів корисних копалин, а також у разі, коли за техніко-економічними розрахунками та іншими обґрунтуваннями подальша розробка родовищ чи його частин є недоцільною або неможливою, гірничодобувні об'єкти або ділянки цих об'єктів підлягають ліквідації чи консервації. У разі повної або часткової ліквідації чи консервації гірничодобувного об'єкта гірничі виробки і свердловини повинні бути приведені у стан, який гарантує безпеку людей, майна і навколишнього природного середовища, а в разі консервації — гарантує також і збереження родовищ, гірничих виробок та свердловин на весь період консервації. У разі ліквідації гірничодобувних об'єктів повинно бути вирішено також питання про можливе використання гірничих виробок і свердловин для інших цілей суспільного виробництва.

Суб'єкт: вчинення дій, передбачених ч. 1 цієї статті, можливе громадянами та посадовими особами, а за вчинення дій, передбачених частинами 2 та 3, несуть відповідальність лише посадові особи.

Суб'єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Стаття 58. Порушення правил і вимог проведення робіт по геологічному вивченню надр

Порушення правил і вимог проведення робіт по геологічному вивченню надр, яке може призвести чи призвело до недостовірної оцінки розвіданих запасів корисних копалин або умов для будівництва та експлуатації підприємств по видобуванню корисних копалин, а також підземних споруд, не зв'язаних з видобуванням корисних копалин, втрата геологічної Документації, дублікатів проб корисних копалин і керна, необхідних при дальшому геологічному вивченні надр і розробці родовищ, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від десяти до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 58 внесено зміни згідно із Законом України № 8/95-ВР від 19.01.95 p.] [У статтю 58 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об'єкт: суспільні відносини у сфері геологічного вивчення надр.

Геологічне вивчення надр здійснюється з метою одержання даних про геологічну будову надр, процеси, які відбуваються в них, виявлення і оцінки корисних копалин, вивчення закономірностей їх формування і розміщення, з'ясування гірничотехнічних та інших умов розробки родовищ корисних копалин і використання надр для цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин.

Проведення робіт з геологічного вивчення надр організується та координується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр на основі державних ком­плексних або цільових програм, міжгалузевих і галузевих планів, проектів, відповідних норм і правил.

Місцеві Ради народних депутатів і органи виконавчої влади на місцях сприяють проведенню робіт з геологічного вивчення надр, що виконуються згідно з державними програмами, розробляють та реалізують відповідні територіальні програми.

Щодо геологічного вивчення надр висуваються такі вимоги:

1)     раціональне і ефективне проведення робіт, пов'язаних з геологічним вивченням надр;

2)     екологічно безпечний для життя і здоров'я людей стан навколишнього природного середовища;

3)     повнота вивчення геологічної будови надр, гірничо-технічних, гідрогеологічних та інших умов розробки розвіданих родовищ, будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин;

4)  достовірність   визначення   кількості  та  якості  запасів  усіх   корисних  копалин і   наявних  у  них   компонентів,   геолого-економічна  оцінка  родовищ  корисних копалин;

5)     ведення   робіт  методами   і  способами,  які  б  виключали   невиправдані   втрати корисних копалин, зниження їх якості, надмірне руйнування ґрунтового покриву та забруднення навколишнього природного середовища;

6)     розміщення видобутих гірських порід і корисних копалин, яке б виключало їх шкідливий вплив на навколишнє природне середовище і здоров'я населення;

7)     збереження  розвідувальних  гірничих  виробок  і  свердловин,  які  можуть  бути використані при розробці родовищ та в інших цілях, і ліквідація у встановленому порядку виробок і свердловин, які не підлягають подальшому використанню;

8)     збереження   геологічної   і   виконавчо-технічної  документації,   зразків   гірських порід і руд, дублікатів проб корисних копалин, які можуть бути використані при подальшому вивченні  надр, розвідці та розробці родовищ корисних копалин, а також при користуванні надрами для цілей,  не пов'язаних з  видобуванням корисних копалин. Замовниками робіт можуть обумовлюватись й інші вимоги щодо геологічного вивчення надр, що не суперечать законодавству України.

Роботи з геологічного вивчення надр підлягають обов'язковій державній реєстрації та обліку з метою узагальнення і максимального використання результатів вивчення надр, а також запобігання дублюванню зазначених робіт, яка проводиться Державним інформаційним геологічним фондом України.

Розвідані родовища корисних копалин, зокрема, техногенні, або їх ділянки, запаси корисних копалин яких оцінено, включаються до Державного фонду родовищ корисних копалин і передаються для промислового освоєння в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Об'єктивна сторона: вчинення дій, зазначених у цій статті.

Суб'єкт: посадові особи підприємств, установ, організацій, що здійснюють геологічне вивчення надр.

Суб'єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Стаття 59. Порушення правил охорони водних ресурсів

Забруднення і засмічення вод, порушення водоохоронного режиму на водозаборах, яке спричиняє їх забруднення, водну ерозію грунтів та інші шкідливі явища, - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 59 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Введення в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без споруд і пристроїв, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливому діянню, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 59 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У статтю 59 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від Об. 03.96 p.J

Об'єкт: суспільні відносини у сфері охорони та використання водних ресурсів. Вимоги до складу і властивостей води та заходи з охорони водних ресурсів регла­ментуються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», Водним кодексом України і прийнятими на їх основі нормативними документами. Вимоги до охорони водних ресурсів, що включені до державних стандартів і відомчих нормативних документів, повинні відповідати положенням санітарно-гігієнічних правил і норм, а якість води водних об'єктів - встановленим для них гігієнічним нормативам.

Об'єктивна сторона полягає у вчинені зазначених у цій статті дій.

Усі води (водні об'єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.

Забруднення вод - це вчинення таких дій, що мають наслідком перевищення гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин у воді водного об'єкта, в результаті чого цей об'єкт стає частково або повністю непридатним до використання. Засміченням вважається скидання у воду сміття, відходів, що не розщепляються, та які заважають нормальному використанню водних об'єктів.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони. Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України. Виконавчі комітети місцевих Рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

З метою охорони вод, що використовуються для господарсько-питних і культурно-оздоровчих цілей, встановлюються округи і зони санітарної охорони. їх розміри, а також комплекс необхідних санітарно-гігієнічних заходів визначаються відповідно до «Положення о порядке проектирования и зксплуатации зон санитарной охраньї источников водоснабжения и водопроводов хозяйственно-питьевого назначения» або аналогічних документів, що нині діють наданий період.

Підприємствам, установам, організаціям і громадянам забороняється забруднювати, засмічувати поверхні водозборів виробничими, побутовими та іншими відходами, сміттям, нафтовими, хімічними та іншими забруднюючими речовинами, здійснювати інші дії, що не відповідають вимогам водоохоронного режиму на водозборах.

Частиною 2 цієї статті встановлюється відповідальність за введення в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без споруд і пристроїв, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливому діянню. Під час розміщення, проектування, будівництва, реконструкції і введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, а також під час впровадження нових технологічних процесів повинно забезпечуватися раціональне використання вод. До того ж передбачаються технології, які забезпечують охорону вод від забруднення, засмічення і вичерпання, попередження їх шкідливої дії, охорону земель від засолення, підтоплення або пересушення, а також сприяють збереженню природних умов і ландшафтів як безпосередньо в зоні їх розміщення, так і на водозбірній площі водних об'єктів. Забороняється проектування і будівництво прямоточних систем водопостачання промислових підприємств, за винятком підприємств, які за технологією виробництва не можуть бути переведені на оборотне водопостачання. Також забороняється здійснення проектів господарської та іншої діяльності без оцінки їх впливу на стан вод.

Суб'єкт: відповідальність за ч. 1 цієї статті несуть громадяни та посадові особи, а за дії, передбачені ч. 2, лише посадові особи.

Суб'єктивна сторона: ч. 1 передбачає вчинення зазначених дій як з умислом, так і з необережності, а ч. 2 - лише з умислом.

Стаття 59¹. Порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення

Забруднення і засмічення територіальних і внутрішніх морських вод внаслідок скидів із суден, здійснених без дозволу спеціально уповноважених на те державних органів або з порушенням встановлених правил, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від тридцяти п'яти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 59' внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Проведення навантажувальних та розвантажувальних робіт, що можуть призвести до забруднення територіальних і внутрішніх морських вод, без дозволу органів державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища, якщо одержання такого дозволу передбачено законодавством України, -тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 59' внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Неповідомлення адміністрації найближчого порту України про проведене внаслідок крайньої необхідності без належного на те дозволу скидання у море шкідливих речовин з судна або іншого плавучого засобу, повітряного судна, платформи чи іншої штучно спорудженої у морі конструкції, а у випадках скидання з метою поховання - і органу, який видає дозволи та таке скидання, одразу після здійснення або в ході здійснення такого скидання - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб судна або іншого плавучого засобу від сорока до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 59' внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[Кодекс доповнено статтею 59' згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

Правила охорони водних ресурсів регламентуються Водним кодексом України від 06.06.1995 p., законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про виключну (морську) економічну зону України» від 16.05.1995 р. та іншими нормативно-правовими актами. Мета цієї статті - забезпечення адміністративно-правовими засобами охорони вод, їх природних якостей, додержання порядку водокористування і недопущення негативного впливу на інші елементи навколишнього природного середовища.

Об'єкт: суспільні відносини у сфері використання та охорони територіальних та внутрішніх морських вод.

Об'єктивна сторона: полягає у засміченні і забрудненні зазначених вод шляхом скидів із суден, здійсненних без дозволу спеціально уповноважених на те державних органів або з порушенням встановлених правил; проведенні навантажувальних та розвантажувальних робіт, що можуть призвести до забруднення територіальних і внутрішніх морських вод, без дозволу органів державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища; неповідомленні адміністрації найближчого порту України про проведене внаслідок крайньої необхідності без належного на те дозволу скидання у море шкідливих речовин із зазначених у статті об'єктів, а у випадках скидання з метою поховання - і органу, який видає дозволи та таке скидання, одразу після здійснення або під час здійснення такого скидання.

До територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з'єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затверджуються в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватись міжнародними договорами України, а за відсутності договорів - відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

До внутрішніх вод України належать: 1) морські води, розташовані в бік берега від прямих вихідних ліній, прийнятих для відліку ширини територіального моря України; 2) води портів України, обмежені лінією, яка проходить через постійні портові споруди, які найбільше виступають у бік моря; 3) води заток, бухт, губ і лиманів, гаваней і рейдів, береги яких повністю належать Україні, до прямої лінії, проведеної від берега до берега в місці, де з боку моря вперше утворюється один або кілька проходів, якщо ширина кожного з них не перевищує 24 морських миль; 4) води заток, бухт, губ і лиманів, морів і проток, що історично належать Україні; 5) обмежена лінією державного кордону частина вод річок, озер та інших водойм, береги яких належать Україні.

Річки, озера, водосховища, канали, інші водойми, а також внутрішні морські води та територіальне море є внутрішніми водними шляхами загального користування, за винятком випадків, коли відповідно до законодавства України їх використання з цією метою повністю чи частково заборонено.

Перелік внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Усі судна та інші плавучі засоби мають бути обладнані ємностями для збирання лляльних та інших забруднених вод, які повинні систематично передаватися на спеціальні очисні споруди для очищення та знезараження.

Забороняється заходження в територіальне море суден, які не провели заміну ізольованого баласту і не обладнані цистернами і закритими фановими системами для збирання стічних вод будь-якого походження чи установками для очищення та знезараження цих вод, що відповідають міжнародним стандартам.

Користування водними об'єктами для плавання на маломірних суднах (веслових, моторних човнах) дозволяється з дотриманням правил, що встановлюються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами за погодженням з Українською державною інспекцією Регістру і безпеки судноплавства.

У внутрішні морські води та територіальне море забороняється скидати з суден і плавучих засобів, платформ та інших морських споруд і повітряних суден хімічні, радіоактивні та інші шкідливі речовини, а також радіоактивні або інші відходи, матеріали, предмети та сміття, які можуть спричинити забруднення моря.

Охорона внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення здійснюється відповідно до правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, інших актів законодавства.

У деяких випадках законодавством встановлюється обов'язок одержання доз­волу на проведення навантажувальних та розвантажувальних робіт, що можуть призвести до забруднення територіальних і внутрішніх морських вод. Такий дозвіл видається спеціально уповноваженим органом державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища. Проведення зазначених робіт без одержання дозволу тягне за собою відповідальність за частиною другою цієї статті.

У випадку, коли у море було скинуто шкідливі речовини із судна або іншого плавучого засобу, повітряного судна, платформи, іншої штучно спорудженої у морі конструкції внаслідок крайньої необхідності, посадова особа такого засобу зобов'язана повідомити адміністрацію найближчого порту України (а у випадку, коли скидання було зроблено з метою поховання, то і органу, який видає дозвіл на таке скидання) про вчинені дії. В іншому випадку особа несе відповідальність за ч. З цієї статті.

Суб'єкт: посадові особи, на яких покладені відповідні обов'язки.

Суб'єктивна сторона: вина у формі умислу.

Стаття 60. Порушення правил водокористування

Забір води з порушенням планів водокористування, самовільне проведення гідротехнічних робіт, безгосподарне використання води (добутої або відведеної з водних об'єктів), порушення правил ведення первинного обліку кількості вод, що забираються з водних об'єктів і скидаються до них, та визначення якості вод, що скидаються, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 60 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.] [У статтю 60 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Водокористування - використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення,   промисловості,   сільського   господарства,   транспорту   та   інших   галузей господарства, зокрема, право на забір води, скидання стічних вод та інші види викорис­тання вод (водних об'єктів).

Об'єкт: суспільні відносини у сфері водокористування, спрямовані на раціональне використання вод та їх охорону.

Об'єктивна сторона полягає у вчиненні таких дій: забір води з порушенням планів водокористування; самовільне проведення гідротехнічних робіт; безгосподарне використання води; порушення правил ведення первинного обліку кількості вод, що забираються з водних об'єктів і скидаються до них; порушення правил визначення якості вод, що скидаються.

Ліміт забору води - граничний обсяг забору води з водних об'єктів, який встанов­люється в дозволі на спеціальне водокористування. Забір води, що перевищує ліміт, розглядається як порушення планів водокористування.

Під гідротехнічними роботами розуміється будування, проектування, приймання та введення в експлуатацію, ремонт, реконструкція та здійснення інших дій щодо гідротехнічних споруд, а також господарське використання русел річок та прилеглих до них територій без спеціального дозволу. До гідротехнічних споруд належать водозабірні, водопровідні, водонапірні споруди, будови гідроелектростанцій, тунелі, канали, насосні станції, споруди для захисту берегів від розмивів тощо.

Задля забезпечення раціонального використання води, її охорону та збереження водних ресурсів передбачається її використання у певних цілях таким чином, щоб це не призводило до зубожіння вод, погіршення її якості. Порушеннями в такому випадку будуть використання вод не за призначенням, використання лікувальних вод без дозволу, нераціональне використання вод тощо.

Державний облік водокористування здійснюється з метою систематизації даних про забір та використання вод, скидання зворотних вод та забруднюючих речовин, наявність систем оборотного водопостачання та їх потужність, а також сучасних систем очищення стічних вод та їх ефективність тощо. Державний облік та аналіз стану водокористування здійснюється шляхом подання водокористувачами звітів про водокористування до державних органів водного господарства за встановленою формою. Завданням державного обліку вод є встановлення відомостей про кількість і якість вод, а також даних про водокористування, на основі яких здійснюється розподіл води між водокористувачами та розробляються заходи щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Якість води - характеристика складу і властивостей води, яка визначає її придатність для конкретних цілей використання. Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування зобов'язані забезпечити жителів міст та інших населених пунктів питною водою, кількість та якість якої повинні відповідати вимогам санітарних норм і державного стандарту. Виробничий контроль за якістю питної води в процесі її добування, обробки та у розподільних мережах здійснюють підприємства водопостачання. Вода відкритих водойм, що використовується для господарсько-питного водопостачання, купання, спортивних занять, організованого відпочинку, з лікувальною метою, а також вода водойм у межах населених пунктів повинна відповідати санітарним нормам. Підприємства, установи, організації, що використовують водойми (зокрема, моря) для скидання стічних, дренажних, поливних та інших забруднених вод, повинні забезпечити якість води у місцях водокористування відповідно до вимог санітарних норм.

Для водопроводів господарсько-питного водопостачання, їх джерел встановлюються зони санітарної охорони із спеціальним режимом. Порядок встановлення і режим цих зон визначаються законодавством України.

Суб'єкт: посадові особи підприємств, установ та організацій.

Суб'єктивна сторона: вина у формі вини та необережності.

Стаття 61. Пошкодження водогосподарських споруд і при­строїв, порушення правил їх експлуатації

Пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 61 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Порушення правил експлуатації водогосподарських споруд і пристроїв -тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 61 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У статтю 61 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

Об'єкт: суспільні відносини у сфері користування водогосподарськими спорудами та пристроями, що забезпечують безпеку населення та територій, раціональне використання водних ресурсів.

Предмет цього правопорушення - водогосподарські споруди та пристрої. До водогосподарських споруд належать: накопичувані води для водопостачання, споруди для транспортування води, водні об'єкти виробничого призначення (меліоративні системи, водойми-охолоджувачі, рибогосподарські ставки), споруди для накопичування та транспортування зворотних вод та інші споруди відповідного призначення.

Об'єктивна сторона: - пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв; порушення правил експлуатації водогосподарських споруд і пристроїв.

Пошкодження зазначених споруд і пристроїв призводить до унеможливлення їх нормального функціонування, недосягнення кінцевого результату їх призначення. Пошкодження можливе в результаті неправильного їх використання, використання не за призначенням, безвідповідального ставлення до роботи цих пристроїв та споруд, навмисного їх пошкодження.

Частина 2 цієї статті передбачає відповідальність за порушення правил експлуатації водогосподарських споруд та пристроїв, що дуже тісно пов'язано із пошкодженням. Для кожної водогосподарської споруди та кожного такого пристрою існують правила експлуатації, виконання яких забезпечує їх більш тривале та ефективне використання. Водокористувачі зобов'язані утримувати в належному стані водогосподарські споруди та технічні пристрої. Порушення встановлених правил експлуатації зазначених споруд та пристроїв може виявлятися у формі недотримання режимів експлуатації каналів, водоймищ, неправильного виконання наповнення та спуску води з водоймищ, порушення режиму використання підземних вод, порушення встановлених спеціальним дозволом вимог та інструкцій тощо.

Суб'єкт: за вчинення дій, передбачених ч. 1 цієї статті, несуть відповідальність громадяни та посадові особи, а за вчинення дій, передбачених ч. 2 ст., - лише посадові особи.

Суб'єктивна сторона: вина може бути як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 62. Невиконання обов'язків по реєстрації в суднових документах операцій з шкідливими речовинами і сумішами

Невиконання капітаном або іншими особами командного складу судна чи іншого плавучого засобу передбачених чинним законодавством обов'язків по реєстрації в суднових документах операцій з речовинами, шкідливими для здоров'я людей або для живих ресурсів моря, чи сумішами, які містять такі речовини понад установлені норми, внесення зазначеними особами до суднових документів неправильних записів про ці операції або незаконне відмовлення пред'явити такі документи відповідним посадовим особам - тягнуть за собою накладення штрафу від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 62 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96p.] [У статтю 62 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Об'єкт: суспільні відносини, що виникають під час проведення операцій зі шкідливими речовинами і сумішами, та які спрямовані на забезпечення здоров'я людей та захист морського середовища від шкідливого впливу шкідливих речовин та сумішей.

Об'єктивна сторона полягає у здійсненні таких дій:

-      невиконання капітаном або іншими особами командного складу судна чи іншого плавзасобу   передбачених  законодавством   обов'язків   з  реєстрації  в   суднових документах операцій з шкідливими речовинами або сумішами, які містять такі речовини   понад установлені   норми.   Цей  склад  зазначеного  правопорушення здійснюється шляхом бездіяльності відповідних осіб.

-      внесення зазначеними особами до суднових документів записів про ці операції;

-    незаконне відмовлення пред'явити такі документи відповідним посадовим особам.

Обов'язок   з   реєстрації   операцій   зі   шкідливими   речовинами   встановлюється Правилами реєстрації операцій зі шкідливими речовинами на суднах, морських установках і в портах України, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 10.04.2001 р. № 205, що були розроблені на основі Кодексу торговельного мореплавства України; Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря від забруднення та засмічення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.1996 р. № 269; Міжнародної конвенції щодо запобігання забрудненню із суден 1973 року; Міжнародного кодексу морського перевезення небезпечних вантажів, прийнятий резолюцією ІМО А.716(17); Положення про Головну державну інспекцію України з безпеки судноплавства, затверджене постановою Кабінету Міністрів від 30.12.1998 р; Положення про Інспекцію державного портового нагляду морського торговельного порту Україні, затверджену наказом Міністерства транспорту України від 18.10.2000 р. та інших нормативно-правових актів.

Вимоги зазначених Правил є обов'язковими для суден усіх типів і призначень, що плавають під прапором України, незалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності, для морських стаціонарних та плавучих установок, що перебувають у водах під юрисдикцією України, і приймальних споруду портах України.

Операції зі шкідливими речовинами на суднах, що плавають під прапором України, на морських стаціонарних і плавучих установках, що знаходяться в морських водах під юрисдикцією України, на берегових спорудах для прийняття і обробки суднових відходів у портах України повинні реєструватися у встановленому зазначеними Правилами порядку.

Відповідальність за дотриманням вимог правил на суднах покладається на судновласників і капітанів суден залежно від вини кожного, а на морських стаціонарних і плавучих установках та берегових спорудах у портах - на власників цих установок і споруд та на осіб, відповідальних за технологічні операції.

Реєстрація операцій залежно від типу шкідливої речовини і виду об'єкта, на якому Щ операції виконують, здійснюється в журналах реєстрації операцій зі шкідливими речовинами, у машинних або суднових журналах, або в диспетчерських журналах. Журнали   реєстрації  операцій   зі   шкідливими   речовинами   є   офіційними   судновими документами, повинні бути внесені в судновий реєстр обов'язкових документів, прошнуровані і засвідчені печаткою капітана будь-якого порту. Записи про операції зі шкідливими речовинами в журналах реєстрації операцій зі шкідливими речовинами здійснюють за встановленою формою з дотриманням рекомендацій щодо заповнення журналів.

Записи про операції зі шкідливими речовинами в судновому, машинному або диспетчерському журналі провадяться у довільній формі з обов'язковим зазначенням:

-     виду шкідливої речовини;

-     змісту проведеної операції згідно з рекомендаціями щодо внесення записів у журнали реєстрації операцій зі шкідливими речовинами;

-     часу початку і закінчення операції за місцевим часом;

-     місцезнаходження   судна   на  початку   і   наприкінці   операції  або   назви   порту проведення операції;

-     кількості перероблених шкідливих речовин м³;

-     номерів   або  позначок  суднових  вантажних,   паливних,   мастильних  та  інших цистерн згідно з наявною на судні звітною технічною документацією.

Зазначені правила передбачають порядок реєстрації операцій із:

-     нафтою на суднах і морських стаціонарних і плавучих установках;

-     шкідливими рідкими речовинами, що перевозяться наливом на суднах;

-     шкідливими речовинами, що перевозяться на суднах в упаковці;

-     стічними і господарсько-побутовими водами на суднах і морських стаціонарних і плавучих установках;

-     сміттям на суднах і морських стаціонарних і плавучих установках;

-     шкідливими речовинами на портових суднах-збирачах і приймальних спорудах у портах.

Записи, які вносяться до суднових документів, повинні відповідати дійсності, бути не перекрученими. В іншому випадку зазначені особи несуть відповідальність за цією статтею. До обов'язків капітанів (інших осіб командного складу) входить також пред'явлення зазначених документів на вимогу уповноваженої особи.

Суб'єкт: та інші особи командного складу, на яких покладено обов'язки здійснювати відповідні записи.

Суб'єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Стаття 63. Незаконне використання земель державного лісового фонду

Використання ділянок земель державного лісового фонду для розкор­човування,   спорудження   будівель,   переробки   деревини,   влаштування складів   і  т.   ін.   без   належного  дозволу   на   використання   цих  ділянок - тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 63 внесено зміни згідно із Законом України № 2977-XII від 03.02.93 p.] [У статтю 63 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Об'єкт: суспільні відносини, що складаються у сфері використання земель державного лісового фонду. Нормативними актами, що регулюють такі відносини, є Земельний кодекс України, Лісовий кодекс України, Закон України «Про охорону навколишнього середовища» та інші відповідні нормативно-правові акти.

Ліс - це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Об'єктивна сторона полягає у вчиненні незаконних дій з використання земель лісового фонду, а саме у користуванні ділянками земель державного лісового фонду у певних цілях без відповідного дозволу.

Землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Використання земель державного лісового фонду можливе лише за умови отримання дозволу, що видається у визначеному законом порядку.

Розкорчовування виражається у видаленні пнів, чагарників, дерев з корінням різними способами (наприклад, вручну, випалюванням, за допомогою підриву, механічно та ін.).

Під час розміщення, проектування, будівництва і введення в дію нових і реконструкції підприємств, споруд та інших об'єктів, а також удосконалення і впровадження нових технологічних процесів та устаткування, що шкідливо впливають на стан і відтворення лісів, передбачаються і здійснюються заходи щодо усунення негативної дії шкідливих факторів, зокрема викидів і скидів забруднюючих речовин, відходів виробництва, підтоплення, осушення та інших видів негативного впливу на ліси. Забороняється введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, транспортних шляхів, комунальних та інших об'єктів, не забезпечених пристроями, що запобігають шкідливому впливу на стан і відтворення лісів. Проекти будівництва зазначених підприємств, споруд та інших об'єктів підлягають екологічній експертизі у випадках і порядку, що встановлюються законодавством України.

Влаштування складів передбачає розміщення на поверхні землі лісоматеріалів, будь-якої техніки, обладнання, тари та інших предметів і речей.

Суб'єкт: громадяни та посадові особи.

Суб'єктивна сторона: вина у формі умислу. Зазначені особи не мають дозволу на проведення відповідних дій, але їх вчиняють.

Стаття 64. Порушення встановленого порядку використання лісосічного фонду, заготівлі і вивезення деревини, заготівлі живиці

Порушення встановленого порядку використання лісосічного фонду, заготівлі і вивезення деревини, заготівлі живиці - тягне за собою накла­дення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 64 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.] [У статтю 64 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об'єкт: суспільні відносини, що виникають у сфері використання лісосічного фонду. Таке використання повинно бути раціональним, забезпечувати відтворення лісосічного фонду, запобігати шкідливому впливу на ліси. Лісосічний фонд— це запаси деревини, призначеної для щорічної заготівлі під час рубок головного користування.

Об'єктивна сторона полягає у:

порушенні встановленого порядку використання лісосічного фонду; порушенні встановленого порядку заготівлі та вивезення деревини; порушенні встановленого порядку заготівлі живиці.

Щорічний розмір лісосічного фонду встановлюється Кабінетом Міністрів України з огляду на розмір розрахункової лісосіки. Визначення і передача лісосічного фонду провадиться постійними лісокористувачами відповідно до Правил відпуску деревини на пні в лісах України, передусім у стиглих і пристигаючих дерево станах, що потребують рубки за своїм станом (пошкоджені деревостани і деревостани, в яких закінчена підсочка тощо), а також ростуть на землях, які підлягають розчищенню у зв'язку з проведенням лісогосподарських заходів або передачею їх для використання в цілях, не пов'язаних із веденням лісового господарства і використанням лісових ресурсів. Під час проведення рубок головного користування цінні й рідкісні деревні та чагарникові породи, перелік яких визначається Правилами відпуску деревини на пні в лісах України, підлягають збереженню.

Основним видом лісового використання є заготівля деревини. Розмір заготівлі деревини під час проведення рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства, визначається з огляду на потреби охорони, поліпшення породного складу і якості лісів, а розмір заготівлі деревини під час проведення інших рубок- обсягом робіт, передбачених відповідними проектами або заходами. Лісове законодавство регулює порядок проведення заготівельних робіт, умови та способи. Після рубки деревини її необхідно доставити до певної точки (чи на склад, чи до відповідного пункту споживання та ін.). Вивезення деревини з лісу, а також очищення лісосік від порубкових залишків здійснюється, як правило, одночасно з її заготівлею. Порядок переміщення деревини регулюється Правилами відпуску деревини на пні в лісах України.

Живиця - світло-жовта в'язка рідина, що виділяється під час поранення хвойних дерев. Заготівля живиці здійснюється шляхом підсочки стиглих хвойних деревостанів, які після закінчення строків підсочки плануються до рубки, а також пристигаючих деревостанів, які до строку закінчення підсочки підлягатимуть рубці. До закінчення строків підсочки у хвойних деревостанах, призначених для заготівлі живиці, рубки головного користування забороняються. Вирубування цих деревостанів до їх підсочки, а також дострокове вилучення їх з підсочки може допускатися, як виняток, з дозволу Міністерства лісового господарства України. Правила заготівлі живиці, а також зони обов'язкової підсочки деревостанів визначаються Кабінетом Міністрів України.

Суб'єкт: громадяни та посадові особи.

Суб'єктивна сторона: може бути як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 65. Незаконна порубка, пошкодження та знищення лісових культур і молодняка

Незаконна порубка і пошкодження дерев і чагарників; знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розсадниках і на плантаціях, а також молодняка природного походження і самосіву на площах, призначених під лісовідновлення, - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від семи до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 65 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.] [У статтю 65 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об'єкт: суспільні відносини, що виникають у сфері раціонального використання лісу, його відтворення та охорона. Предмет цього правопорушення - дерева, чагарники, різноманітні лісові культури та інша рослинність лісу.

Об'єктивна сторона полягає у вчиненні таких дій: незаконна порубка і пошкодження дерев і чагарників; знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розсадниках і на плантаціях; знищення або пошкодження молодняка природного походження і самосіву на площах, призначених під лісовідновлення .

Дозволом на спеціальне використання лісових ресурсів державного і місцевого значення є лісорубний квиток (ордер) або лісовий квиток, виданий згідно з встановленими нормами.

Порядок обліку, зберігання, заповнення лісорубних квитків (ордерів) та лісових квитків встановлюється Міністерством лісового господарства України за погодженням з Мінприроди України і Мінфіном України. Дозволи на спеціальне використання лісових ресурсів видають органи Мінлісгоспу України. Порядок проведення рубок регулюється Правилами рубок головного користування в лісах України, Правилами рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства, та інших рубок, що затверджуються постановами Кабінету Міністрів. Незаконна порубка полягає у рубці дерев та чагарників без спеціального дозволу або з порушенням встановлених правил рубки. Під пошкодженням дерев та чагарників розуміється завдання шкоди дереву або чагарнику, що зумовлює припинення його росту або якщо і не припиняє росту, але змінює первісний стан дерев і чагарників на гірший. Пошкодження може здійснюватися різними способами: під час переміщення деревини, механічними засобами, під час рубки інших дерев та іншим шляхом м'яття, роздроблювання, знищення частини дерева чи чагарнику тощо.

Лісові культури створюються шляхом садіння сіянців, саджанців, дичок, живців або висівання насіння деревних порід і чагарників. Знищення лісових культур полягає у такому впливі на них, що має наслідком повне припинення їх життєдіяльності. Знищення та пошкодження може здійснюватися різними способами: витоптуванням, викорчовуванням, спилюванням, підпалом, проїздом транспорту тощо. Знищення та пошкодження лісових культур, сіянців, саджанців тягне за собою відповідальність, якщо воно вчинене у лісових розсадниках і на плантаціях.

Під молодняком розуміються життєздатні, що добре вкоренилися дерева головної породи нижчих сходинок товщини із підкореної частини основного полога, що здатні брати участь у формуванні насаджень. Лісовідновлення передбачає створення лісових насаджень з високими продуційними і захисними властивостями шляхом залісення непридатних для сільськогосподарського виробництва земель (яружно-балкові системи, піщані арени, крутосхили, крейдяно-мергелеві і кам'яні відклади тощо), закладання лісосмуг, алей та інших насаджень, що виконують суто захисні функції (на межах полів сівозмін, уздовж берегів річок, каналів, водоймищ, залізниць, автомобільних доріг тощо).

Роботи, пов'язані з відновленням лісів і лісорозведенням, підлягають обліку та оцінці якості. До того ж в кожному конкретному випадку встановлюється відповідність обсягів, термінів та якісних показників здійснених технологічних заходів параметрам і вимогам технічних проектів, стандартів та нормативних актів. Пошкодження та знищення молодняка природного походження має наслідком відповідальність, якщо воно здійснене на площах, призначених під лісовідновлення.

Розмір стягнень за шкоду, заподіяну підприємствами, установами, організаціями та громадянами, обчислюється за встановленими Кабінетом Міністрів України таксами, що діють на час виявлення фактів заподіяної шкоди.

Суб'єкт: громадяни та посадові особи.

Суб'єктивна сторона: незаконна порубка дерев і чагарників може здійснюватися лише з умислом, інші дії, передбачені цією статтею, як з умислом, так і з необережності.

Стаття 65¹. Знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг та захисних лісових насаджень

Знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг, захисних лісових насаджень вздовж берегів річок, каналів, навколо водних об'єктів, гідротехнічних споруд, на смугах відводу автомобільних доріг, залізниць та інших захисних лісових насаджень - тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від семи до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 65' згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.] [У статтю 65^і внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Об'єкт: суспільні відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Об'єктивна сторона: вчинення активних дій щодо знищення або пошкодження полезахисних смуг та захисних лісових насаджень.

Полезахисні лісові смуги та захисні лісові насадження належать до лісів, що виконують переважно природоохоронні функції. Протиерозійні насадження, полезахисні лісові смуги, насадження у смугах відводу залізниць, автомобільних доріг, каналів, у зелених зонах населених пунктів тощо створюються за спеціальними робочими проектами, погодженими з державними органами лісового господарства і охорони природи, які розробляються згідно з проектами землеустрою, генеральними планами та проектами забудови міст, будівництва залізниць, автомобільних доріг, гідротехнічних споруд та інших об'єктів.

До захисних лісових смуг належать спеціально створені насадження лінійного типу для виконання кліматорегулюючих, ґрунтозахисних і водоохоронних функцій.

До полезахисних лісових смуг належать штучно створені насадження лінійного типу для захисту сільськогосподарських угідь. Полезахисні лісові смуги - вирощені лісові насадження по межі засіяного поля. Зазвичай такі смуги складаються із трьох або п'яти рядів дерев різних порід (наприклад, дуб, береза, липа, клен та ін.). Такі насадження захищають поле від вітру, забезпечують більш рівномірний розподіл снігу, зменшують випарювання вологи з поверхні грунту.

До захисних смуг лісів уздовж залізниць належать ліси, що прилягають до діючих та тих, що будуються, залізниць, завширшки 500 метрів з кожного боку. Ширину смуг встановлюють від межі смуги відводу дороги, але не менш як 15 метрів від полотна залізниці. В гірських районах ширина захисних смуг лісів у разі потреби може бути збільшена на основі спеціальних обстежень до розмірів, що забезпечують надійне збереження доріг і безпеку руху.

До захисних смуг лісів уздовж автомобільних доріг державного значення належать ліси, що прилягають до діючих та тих, що будуються, автомобільних доріг, завширшки 250 метрів з кожного боку дороги. Ширину смуг визначають від межі смуги відводу дороги, але не менш як 15 метрів від полотна автомобільної дороги. У гірських районах на дорогах державного значення ширина захисних смуг лісів у разі потреби може бути збільшена на основі спеціальних вишукувань до розмірів, що забезпечують надійне збереження доріг і безпеку руху.

Смуги лісів уздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та інших водних об'єктів виділяються з лісів другої групи за встановленими нормативами. До другої групи належать ліси, не віднесені до лісів, які виконують переважно природоохоронні функції, а також лісів на територіях природно-заповідного фонду, лісів, що мають наукове або історичне значення (зокрема, генетичні резервати), лісоплодові насадження, субальпійські деревні та чагарникові угруповання, що поряд з екологічним мають експлуатаційне значення.

До захисних лісових насаджень на смугах відводу каналів належать усі ліси, розташовані в смугах відводу каналів.

Захисні лісові насадження - це штучно створені ліса, лісові смуги для захисту фунту, доріг, населених пунктів та ін. Від засухи, сильного вітру, ерозії тощо, а також дія поліпшення кліматичних та гідрогеологічних умов місцевості.

Суб'єкт: громадяни та посадові особи.

Суб'єктивна сторона: вина у формі як умислу, так і необережності.

Стаття 66. Знищення або пошкодження підросту в лісах

Знищення або пошкодження підросту в лісах - тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 66 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.] [У статтю 66внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Важливе значення підросту для відновлення лісів обумовлює необхідність охорони останнього, що закріпилося у ст. 105 Лісового кодексу України, а також у постановах Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил відновлення лісів і лісорозведення від 16.01.1996 р. № 97», «Про затвердження Правил рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства, та інших рубок від 16.05.1996 р. № 535», «Про затвердження Порядку заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань в лісах України від 23.04.1996 р. № 449», а також в інших нормативних актах. Нормотворець встановлює, що відновлення лісів і лісорозведення мають забезпечувати: раціональне використання лісового фонду; поліпшення якісного складу лісів, підвищення їх продуктивності й біологічної стійкості; підвищення водоохоронних, ґрунтозахисних, санітарно-гігієнічних, інших корисних властивостей лісів і захисних лісових насаджень; досягнення оптимальної лісистості шляхом створення в максимально короткі терміни нових насаджень найбільш економічно доцільними способами і технологіями. Догляд за підростом проводиться шляхом зрідження його перегущених куртин за 10-20 років до призначення головної рубки з метою створення різновікових деревостанів відповідно до цілей лісовирощування.

Об'єкт: суспільні відносини у сфері відновлення лісу. Предмет цього правопорушення - підріст у лісах.

Підріст у лісах - молоде покоління деревинних рослин під пологом лісу або на вирубках сім'яного та вегетативного походження, здатних сформувати деревостан та виконуючих важливі екологічні функції.

Об'єктивна сторона: вчинення дій, що призводять до знищення або пошкодження підросту в лісах. Пошкодження полягає у частковому припиненні або порушенні життєдіяльності та функціонування підросту. Пошкодження може здійснюватися різними способами: під час переміщення деревини, механічними засобами, під час рубки дерев та ін., шляхом м'яття, роздроблювання, знищення частини дерева чи чагарнику тощо. Знищення підросту полягає у такому впливі на нього, що має наслідком повне припинення його життєдіяльності та функціонування. Знищення як і пошкодження може також здійснюватися різними способами: витоптуванням, викорчовуванням, спилюванням, підпалом, проїздом транспорту тощо.

Суб'єкт: громадяни і посадові особи.

Суб'єктивна сторона: вина у формі як умислу, так і необережності.

Стаття 67. Здійснення лісових користувань не у відповід­ності з метою або вимогами, передбаченими в лісорубному квитку (ордері) або лісовому квитку

Здійснення лісових користувань не у відповідності з метою або вимогами, передбаченими в лісорубному квитку (ордері) або лісовому квитку, - тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 67 внесено зміни згідно із Законом України № 8І/96-ВР від Об. 03.96 p.] [У статтю 61 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об'єкт: суспільні відносини, що виникають у сфері раціонального використання лісу.

Об'єктивна сторона цього правопорушення виражається у здійсненні дій, що не відповідають вимогам або меті, які зазначені у лісорубному квитку (ордері) або лісовому квитку.

Дозволом на спеціальне використання лісових ресурсів державного і місцевого значення є лісорубний квиток (ордер) або лісовий квиток, виданий згідно з встанов­леними нормами

Лісорубний квиток (ордер) видається на:

а)  використання лісових ресурсів державного значення  (заготівлю деревини  при рубках головного користування і лісовідновних рубках і заготівлю живиці в лісах, які перебувають у державній власності);

б)  використання   лісових  ресурсів   місцевого  значення   (заготівлю   деревини   при рубках головного користування і лісовідновних рубках у лісах, що перебувають у колективній і приватній власності, і заготівлю другорядних лісових матеріалів - пеньків, лубу, кори, деревної зелені тощо).

Лісорубний квиток видається також на проведення рубок догляду за лісом, санітарних та інших рубок, пов'язаних з проведенням лісогосподарських заходів, і у випадках розчищення лісових земель у зв'язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів і т. п. Населенню видається ордер на дрібний (до 10 м³) відпуск деревини на пні.

Лісовий квиток видається на: сінокосіння, випасання худоби, розміщення вуликів і пасік, заготівлю дикорослих плодів, ягід, грибів, горіхів, лікарських рослин і технічної сировини, очерету, лісової підстилки, використання лісових ділянок у науково-дослідних цілях (без права рубки дерев), тимчасове використання земель лісового фонду для сільськогосподарського виробництва, крім сільськогосподарських угідь, що належать до складу земель лісового фонду, а також на використання лісових ресурсів для потреб мисливського господарства, розміщення туристських таборів, баз відпочинку та інших подібних об'єктів із спорудженням будівель некапітального типу строком до одного року. Дозволи на спеціальне використання лісових ресурсів видають органи Мінлісгоспу України.

Лісокористувачі можуть використовувати відповідні площі тільки для тих лісових користувань, на які їм виданий дозвіл, та тільки з додержанням відповідних вимог, зазначених у дозволі.

Суб'єкт: громадяни та посадові особи.

Суб'єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинене як з умислом, так і з необережності.

Стаття 68. Порушення правил відновлення і поліпшення лісів, використання ресурсів спілої деревини

Порушення правил та інструкцій по відновленню, поліпшенню стану і   породного   складу   лісів,   підвищенню  їх   продуктивності,   а   також   по використанню ресурсів спілої деревини - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 68 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06. 03.96 p.] [У статтю 68 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об'єкт: суспільні відносини у сфері відновлення і поліпшення лісів, їх раціонального використання.

Ці відносини регулюються Лісовим кодексом, Правилами відновлення лісів і лісорозведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів від 16.01.1996 p., Інструкцією з проектування, технічного приймання, обліку та оцінки якості лісокультурних об'єктів, затвердженою наказом Міністерства лісового господарства України від 08.07.1997 p., та іншими відповідними нормативно-правовими актами.

Правила регулюють здійснення лісівничих та агротехнічних заходів відповідно до природоохоронних вимог з метою підвищення ефективності робіт, пов'язаних із створенням нових лісонасаджень. Правила є обов'язковими для всіх постійних лісокористувачів.

Об'єктивна сторона виражається у здійсненні таких дій, що порушують встановлені правила та інструкції з відновлення, поліпшення стану і породного складу лісів, підвищення їх продуктивності, а також з використання ресурсів спілої деревини.

Відновлення лісів і лісорозведення здійснюються постійними лісокористувачами. На землях, що були вкриті лісовою рослинністю (зруби, згарища тощо), проводиться відновлення лісів, а на землях, не вкритих лісовою рослинністю, насамперед непридатних для використання в сільському господарстві, низькопродуктивних (яри, еродовані балки, крутосхили, піски, пустища тощо),- лісорозведення. Відновлення лісів і лісорозведення мають забезпечувати: раціональне використання лісового фонду; поліпшення якісного складу лісів, підвищення їх продуктивності й біологічної стійкості; підвищення водоохоронних, ґрунтозахисних, санітарно-гігієнічних, інших корисних властивостей лісів і захисних лісових насаджень; досягнення оптимальної лісистості шляхом створення в максимально короткі терміни нових насаджень найбільш економічно доцільними способами і технологіями.

Суб'єкт: посадові особи.

Суб'єктивна сторона: вина у формі як умислу, так і необережності.

Стаття 69. Пошкодження сінокосів і пасовищних угідь на землях державного лісового фонду

Пошкодження сінокосів і пасовищних угідь на землях державного лісового фонду - тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 69 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від Об. 03.96 p.] [У статтю 69внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Об'єкт: суспільні відносини, що виникають у сфері охорони земель держаного лісового фонду.

Об'єктивна сторона виражається у вчиненні таких дій, що призводять до пошкодження сінокосів та пасовищних угідь.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті  і  пасовища.  Також згідно  із ст.  34 Земельного  кодексу  громадяни  можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Сінокосіння, випасання худоби здійснюється на підставі дозволу, що посвідчується лісовим квитком.

Призначення земель, відведених для сінокосіння, є вирощування корму для сільськогосподарських тварин (заготівля сіна). Для сінокосіння можуть використовуватися незаліснені зруби, галявини та інші не вкриті лісовою рослинністю землі, на яких не очікується природне лісовідновлення. В окремих випадках для заготівлі сіна можуть використовуватися міжряддя лісових культур, плантацій, зріджені лісонасадження.

Пошкодження сінокосів полягає у приведенні їх у такий стан, що їх вже неможливо використовувати за призначенням.

Землі, які належать для випасу худоби без завдання шкоди до лісового господарства, є пасовищами. Випасання худоби, за винятком кіз, дозволяється на вкритих і не вкритих лісовою рослинністю землях лісового фонду, якщо це не завдає їм шкоди. Місця та терміни випасання худоби зазначаються у лісовому квитку. На територіях об'єктів природно-заповідного фонду випасання худоби може здійснюватися лише за умови, що воно не суперечить їх цільовому призначенню. Випасання худоби забороняється: у державних захисних і полезахисних лісових смугах, протиерозійних лісах, особливо цінних лісових масивах, лісах першого та другого поясів зон санітарної охорони джерел водопостачання, лісах першої і другої зон округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій та інших категорій захисності лісів, де це передбачено законодавчими актами; на площах лісових культур, природних молодняків і у насадженнях з наявністю життєздатного підросту- до досягнення ними висоти, коли вершини не пошкоджуються тваринами, на лісонасіннєвих та інших плантаціях, а також ділянках, де проводяться заходи сприяння природному поновленню лісів; на зрубах та інших не вкритих лісовою рослинністю землях, призначених для природного відновлення лісів; на площах з легко розмивними та легко розвіюваними ґрунтами та у місцях масового зростання ягідників і грибів; без пастуха, за винятком випасання на огороджених ділянках або на прив'язі; з використанням собак. Норми випасання худоби на земельних ділянках лісового фонду встановлюються Міністерством лісового господарства України. Під пошкодженням пасовищ розуміють вчинення таких дій, що землі стають непридатними для випасання худоби. Пошкодження сінокосів та пасовищ може здійснюватися різними шляхами, як механічними засобами, так і в результаті перевипасу, прогону тварин та ін.

Земельні ділянки лісового фонду для заготівлі сіна і випасання худоби щороку визначаються постійними лісокористувачами на підставі матеріалів лісовпорядкування або спеціального обстеження. При веденні лісового господарства лісокористувачі, незалежно від форми власності і господарювання, повинні забезпечувати раціональне використання земель державного лісового фонду, їх належний екологічний стан відповідно до вимог законодавства України.

Суб'єкт: громадяни і посадові особи.

Суб'єктивна сторона: вина може виражатися як формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 70. Самовільне сінокосіння і пасіння худоби, самовільне збирання дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід

Самовільне сінокосіння і пасіння худоби в лісах і на землях державного лісового фонду, не вкритих лісом, самовільне збирання дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід і т. ін. на ділянках, де це заборонено або допускається тільки за лісовими квитками, - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 70 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Збирання дикорослих плодів, горіхів, ягід і т. ін. з порушенням установлених строків їх збирання - тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 70 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У статтю 70 внесено зміни згідно із Законом України М 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

Об'єкт: суспільні відносини у сфері побічних лісових користувань.

До побічних лісових користувань належать: випасання худоби, розміщення пасік, заготівля сіна, деревних соків, збирання і заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин і технічної сировини, лісової підстилки та очерету. Здійснення побічних лісових користувань повинно провадитися без заподіяння шкоди лісу. Порядок та умови здійснення побічних лісових користувань встановлюються Кабінетом Міністрів України. Побічне лісове користування здійснюється на підставі лісового квитка (див. коментар до ст. 67).

Об'єктивна сторона виражається у вчиненні таких дій:

-     самовільне сінокосіння в лісах і на землях державного лісового фонду, не вкритих лісом;

-     самовільне пасіння худоби в лісах і на землях держаного лісового фонду, не вкритих лісом;

-     самовільне збирання дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід і т. ін. на ділянках, де це заборонено або допускається тільки за лісовими квитками;

-     збирання дикорослих плодів, горіхів, ягід і т.  ін. з порушенням установлених строків їх збирання.

Заготівля сіна і випасання худоби на сільськогосподарських угіддях, що належать до земель лісового фонду, але не належать до використання лісових ресурсів і проводяться відповідно до агротехнічних умов з урахуванням інтересів лісового господарства. Земельні ділянки лісового фонду для заготівлі сіна і випасання худоби щороку визначаються постійними лісокористувачами на підставі матеріалів лісовпорядкування або спеціального обстеження. Норми випасання худоби на земельних ділянках лісового фонду встановлюються Міністерством лісового господарства України.

У порядку загального використання лісових ресурсів громадяни мають право вільно перебувати в лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби, крім випадків, передбачених законодавчими актами. Заготівля (збирання) дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин і технічної сировини провадиться способами і методами, що виключають виснаження наявних ресурсів і заподіяння шкоди лісовому господарству. Збір рослин (їх частин) і грибів, занесених до Червоної книги України, забороняється.

Під самовільним здійсненням зазначених дій розуміється їх вчинення без належного Дозволу, тобто без отримання лісового квитка або на території, де це заборонено.

Терміни збору дикорослих плодів, ягід, горіхів встановлюються уповноваженими на те органами з метою забезпечення їх раціонального використання та охорони лісових ресурсів. Ці строки доводяться до відома населення та заготівельників. Оптимальні терміни заготівель дикорослих плодів, грибів, ягід визначаються постійними лісокористувачами, з огляду на календарні терміни їх достигання і зазначаються у лісовому квитку. Порушення встановлених строків має наслідком відповідальність за ч. 2 цієї статті.

Суб'єктом цього правопорушення можуть бути громадяни та посадові особи.

Суб'єктивна сторона: може бути як у формі умислу, так із необережності.

Стаття 71. Введення в експлуатацію виробничих об'єктів без обладнання, що запобігає шкідливому впливу на ліси

Введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, транспортних шляхів, магістральних трубопроводів, комунальних та інших об'єктів, не забезпечених обладнанням, що запобігає шкідливому впливу на стан і відтворення лісів, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 71 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.] [У статтю 71 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.] [Статтю 71 доповнено згідно із Законом України № 650/97-ВР від 19.11.97 p.]

Об'єкт: суспільні відносини у сфері охорони лісів та їх захисту.

Об'єктивна сторона: полягає у введенні в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, транспортних шляхів, магістральних трубопроводів, комунальних та інших об'єктів, які спеціально не обладнані для запобігання шкідливому впливу на стан і відтворення лісів.

Згідно зі ст. 45 Лісового кодексу під час розміщення, проектування, будівництва і введення в дію нових і реконструкції застарілих підприємств, споруд та інших об'єктів, а також удосконалення існуючих і впровадження нових технологічних процесів та устаткування, що шкідливо впливають на стан і відтворення лісів, передбачаються і здійснюються заходи щодо усунення негативної дії шкідливих факторів, зокрема викидів і скидів забруднюючих речовин, відходів виробництва, підтоплення, осушення та інших видів негативного впливу на ліси.

Частина 2 зазначеної статті встановлює, що забороняється введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, транспортних шляхів, комунальних та інших об'єктів, не забезпечених пристроями, що запобігають шкідливому впливу на стан і відтворення лісів. Таким чином, ця стаття КпАП закріплює зазначене положення і передбачає відповідальність за його порушення. Пристроями, що запобігають шкідливому впливу на ліси є різноманітні очисні споруди.

До того, введення в експлуатацію зазначених об'єктів полягає в їх здачі виконавцем відповідним уповноваженим органам на підставі перевірки встановленої документації, після чого об'єкта приводиться у стан роботи та виконування ним відповідних функцій. Прийняття об'єкту здійснюють посадові особи, які зобов'язані при виявленні недоліків, а саме виявлення відсутності обладнання, що запобігає шкідливому впливу на ліси, відмінити або відкласти введення об'єкта в експлуатацію до усунення порушених вимог. В іншому випадку наступає відповідальність за цією статтею.

Суб'єкт: лише посадові особи.

Суб'єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинено як з умислом, так і з необережності.

Стаття 72. Пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовинами, нафтою і нафтопродуктами, шкідливими вики­дами, відходами і покидьками

[Назву статті 72 доповнено згідно із Законом України № 650/97-ВР від 19.11.97 p.]

Пошкодження лісу  стічними  водами,  хімічними  речовинами,  нафтою і  нафтопродуктами,  промисловими  і  комунально-побутовими   викидами, відходами і покидьками, що спричиняє його усихання чи захворювання, -тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 72 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.] [У статтю 72 внесено зміни згідно із Законом України№ 55/97-ВР від 07.02.97p.] [Статтю 72 доповнено згідно із Законом України № 650/97-ВР від 19.11.97 p.]

Об'єкт: суспільні відносини у сфері охорони лісу, його захисту, охорони навколишнього природного середовища.

Об'єктивна сторона полягає у вчиненні таких дій:

пошкодження лісу стічними водами; пошкодження лісу хімічними речовинами; пошкодження лісу нафтою і нафтопродуктами; пошкодження лісу промисловими і комунально-побутовими викидами; пошкодження лісу відходами і покидьками, в результаті чого наступають наслідки у вигляді усихання або хвороби лісу. Між зазначеними діями та наслідками існує причинний зв'язок.

Поняття пошкодження стічними водами, хімічними речовинами, нафтою і нафтопродуктами, виробничими та іншими відходами надається у коментарі до ст. 52.

Слід зазначити, що на відміну від інших статей, в цій наведені наслідки, до яких призводить вчинення зазначених дій, тобто склад правопорушення є матеріальним і відповідальність наступає лише у випадку настання певних наслідків. Такими наслідками є усихання та захворювання лісу. Усихання -це такий стан лісу, який передбачає неможливе здійснення фотосинтезу листями дерев, чагарників та іншою рослинністю. До хвороб лісу належать інфекційні та неінфекційні хвороби, внаслідок яких знижується якість деревини, випадає листя, припиняють ріст дерева та чагарники, розмножуються шкідники та спостерігаються інші шкідливі наслідки.

Суб'єкт: посадові особи промислових, сільськогосподарських, комунально-побутових підприємств, установ, організацій, в обов'язки яких входить дотримання вимог з охорони лісу.

Суб'єктивна сторона: може виражатися як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 73. Засмічення лісів відходами

[У назву статті 73 внесено зміни згідно із Законом України№ 1288-XIV від 14.12.99 p.]

Засмічення  лісів   відходами  - тягне  за  собою   накладення   штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 73 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від Об. 03.96p.] [У статтю 73 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.] [У статтю 73 внесено зміни згідно із Законом України № 1288-XIV від 14.12.99р.]

Об'єкт: суспільні відносини у сфері охорони та захисту лісу, навколишнього природного середовища.

Об'єктивна сторона полягає у засміченні відходами території лісу.

Відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення;

Законодавство про відходи складається із законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про поводження з радіоактивними відходами», «Про металобрухт», «Про відходи Кодексу України про надра» та інших нормативно-правових актів.

Зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення) за погодженням з державною санітарно-епідеміологічною службою України. На кожне місце чи об'єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об'єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об'єктів.

Забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, в лісах, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини. Захоронення відходів у надрах допускається у виняткових випадках за результатами спеціальних досліджень з дотриманням стандартів, норм і правил, передбачених законодавством України.

Засмічення полягає у розміщенні на території лісу різних побутових відходів шляхом утворення звалення цих відходів, вивезення у ліс сміття, а також розповсюдженим є залишення після привалу туристів та відпочинку у лісах різноманітного сміття. До того ж відповідальність за цією статтею наступає незалежно від того чи були спричиненні наслідки, достатньо самого факту вчинення дій, що зумовлюють засмічення.

Підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про відходи, в порядку і розмірах, встановлених законодавством України. На цей період таким нормативними актами є Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, Тимчасова методика визначення очікуваних збитків від забруднення довкілля при транспортуванні небезпечних речовин та відходів.

Суб'єкт: громадяни та посадові особи.

Суб'єктивна сторона: це правопорушення вчинюється тільки з умислом.

Стаття 74. Знищення або пошкодження лісоосушувальних канав, дренажних систем і шляхів на землях державного лісового фонду

Знищення або пошкодження лісоосушувальних канав, дренажних систем і шляхів на землях державного лісового фонду - тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 74 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.] [У статтю 74 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об'єкт: суспільні відносини у сфері охорони та захисту лісу. Предметом цього правопорушення є лісоосушувальні канави, дренажні системи та шляхи на землях державного лісового фонду.

Об'єктивна сторона полягає у знищенні або пошкодженні зазначених об'єктів. Лісоосушувальні канави - це гідротехнічні споруди, що призначені для збору та розподілення надлишків води, направлення потоку води, переводу потоку води та для інших цілей з метою регулювання кількості та наявності води, умов її протікання.

Дренажні системи використовуються для ліквідації підтоплення, заболочення чи вторинного засолення зрошуваних земель шляхом створення штучних водотоків, тобто дренів. Лісові шляхи - це певні стежини, дороги, просіки, що використовуються для проїзду, проходу, переміщення деревини та в інших цілях, які знаходяться у лісі та підлягають занесенню у державний лісовий кадастр. Знищення зазначених об'єктів призводить до неможливості використання їх у відповідних цілях та створення загрози захисту та охороні лісу. Пошкодження полягає у частковому припиненні функціонування, тимчасовому приведенні їх у непридатність тощо. Знищення та пошкодження лісоосушувальних канав, дренажних систем та лісових шляхів може призвести до шкідливих наслідків, однак для настання відповідальності за цією статтею достатньо лише самого факту вчинення перелічених дій.

Суб'єкт: громадяни та посадові особи.

Суб'єктивна сторона: може бути як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 75. Знищення або пошкодження відмежувальних знаків у лісах

Знищення або пошкодження відмежувальних знаків у лісах -тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 75 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.] [У статтю 75 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об'єкт: суспільні відносини у сфері використання лісу при заготівлі деревини, другорядних матеріалів, плати за користування лісовою продукцією. Предмет цього правопорушення - це відмежувальні знаки, що встановлюються для визначення меж відповідної території. Так, наприклад, ділянки молодняків і середньовікових деревостанів площею 0,3 гектара і більше, розташовані серед лісосіки, відмежовуються в натурі, наносяться на план лісосіки і не включаються в експлуатаційну площу; відмежування територій відтворювальних ділянок проводиться межовими попереджувальними знаками; також межі земель іншого природоохоронного призначення закріплюються на місцевості межовими або інформаційними знаками. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Відмежувальні знаки можуть бути у вигляді стовпів (візирних, квартальних, межових, вказівних), кілометрових та пікетних колів та інших наземних споруд.

Власники та землекористувачі земельних ділянок у лісах та відповідальні посадові особи зобов'язані забезпечувати зберігання межових знаків.

Об'єктивна сторона полягає у знищенні або пошкодженні відмежувальних знаків.

До того ж пошкодження, як і знищення може бути вчинено шляхом підпалу, підрубування, викопування та інших дій. Знищення та пошкодження відмежувальних знаків призводить до неможливості розібрати напис на знаках, неможливості визначення відповідної території, порушення певних вимог щодо відповідних територій та ін.

Суб'єкт: громадяни та посадові особи.

Суб'єктивна сторона: може бути як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 76. Знищення корисної для лісу фауни

Знищення корисної для лісу фауни -тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 76 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06. 03.96 p.] [У статтю 76 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об'єкт: суспільні відносини у сфері охорони та захисту лісу та лісової фауни.

Предмет цього правопорушення - лісова фауна, тобто різноманітні корисні для лісової рослинності та фунту комахи, лісові звірі, птахи та інші представники тваринного світу, що мешкають у лісі.

Об'єктивна сторона: знищення корисної для лісу фауни, що здійснюється шляхом пошкодження, вбивства тварин, птахів, отруєння представників тваринного світу лісу різноманітними отруйними хімічними чи радіоактивними речовинами, пошкодження лісової рослинності, що може призвести до порушення цілісності біоценозу, та вчиненням інших дій. Ця стаття передбачає відповідальність за зазначені дії у зв'язку з тим, що лісова фауна забезпечує існування лісу і є невід'ємною частиною його природного життєвого циклу. Так, комахи, птахи знищують шкідливих комах, безхребетні та деякі інші тварини беруть участь у ґрунтоутворенні, деякі птахи виконують лікувальні функції (наприклад, дятли) тощо.

Суб'єкт: громадяни та посадові особи.

Суб'єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинене як з умислом, так і з необережності.

Стаття 77. Порушення вимог пожежної безпеки в лісах

Порушення вимог пожежної безпеки в лісах - тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 77 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97р.]

Знищення або пошкодження лісу внаслідок необережного поводження з вогнем, а також порушення вимог пожежної безпеки в лісах, що призвело до виникнення лісової пожежі або поширення її на значній площі, -тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від семи до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 77 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р]

[У статтю 77 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

Об'єкт: суспільні відносини у сфері пожежної безпеки і, як наслідок, громадської безпеки.

Об'єктивна сторона цього правопорушення полягає у порушенні встановлених правил та вимог пожежної безпеки шляхом вчинення відповідних дій або шляхом недотримання певних правил та вимог (бездіяльність громадян та посадових осіб); у знищенні або пошкодженні лісу внаслідок необережного поводження з вогнем; у порушенні вимог пожежної безпеки, що призвело до виникнення лісової пожежі або поширення її на значній площі.

Лісовий фонд України є пожежонебезпечним об'єктом, з метою забезпечення його охорони від пожеж встановлюються вимоги пожежної безпеки у Правилах пожежної безпеки в лісах України, що затверджені наказом Державного комітету лісового господарства України від 27.12.2004 р. Крім Правил, слід також керуватися стандартами, будівельними нормами та правилами, іншими нормативними актами, з огляду на сферу їх дії, які регламентують вимоги пожежної безпеки стосовно лісових насаджень.

Відповідно до положень Закону України «Про пожежну безпеку», Правила пожежної безпеки в лісах України є обов'язковими для виконання всіма центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями (незалежно від виду їх діяльності та форм власності) і громадянами, що з будь-яких причин перебувають у лісі. Забезпечення пожежної безпеки адміністративних та виробничих приміщень, житлових будинків, споруд тощо, що розташовані на території лісового фонду, здійснюється згідно з вимогами, що встановлені Правилами пожежної безпеки в Україні, затвердженими наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій.

Пожежна безпека повинна забезпечуватися шляхом проведення організаційних, технічних та інших заходів, спрямованих на попередження пожеж, забезпечення безпеки людей, зниження можливих майнових втрат і зменшення негативних екологічних наслідків у разі їх виникнення, створення умов для швидкого виклику пожежних підрозділів та успішного гасіння пожеж.

До загальних вимог пожежної безпеки належать заборона: розведення багаття у лісі (крім тих, що пов'язані з технологічними вимогами лісогосподарських заходів у спеціально передбачених для цього місцях; палити, кидати у лісі непогашені сірники, недопалки, витрушувати з люльок гарячий попіл, крім місць, що обладнані для цієї мети; залишати у непередбачених для цього місцях лісу обмащене, просочене бензином, гасом, мастилом або іншими горючими речовинами ганчір'я; заправляти пальним у лісі паливні баки під час роботи двигуна; експлуатувати машини та інші механізми з несправною паливною та іскрогасною системою; палити або користуватися відкритим вогнем під час проведення робіт з паливно-мастильними матеріалами (переливання пального, заправлення двигунів тощо); та ін.

Частиною 2 встановлюється відповідальність за дії, що призводять до таких наслідків: знищення або пошкодження лісу, виникнення лісової пожежі або поширення її на значній площі. До того ж лісова пожежа - стихійне поширення вогню територією лісового фонду. Притягнення до відповідальності за ч. 2 цієї статті можливе лише за умови настання зазначених наслідків. Склад цього правопорушення є матеріальним і об'єктивна сторона складається з дії, наслідків та причинного зв'язку між діями та наслідками.

Суб'єкт: громадяни та посадові особи.

Суб'єктивна сторона може бути як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 77¹. Самовільне випалювання рослинності або її залишків

Випалювання стерні, луків, пасовищ, ділянок із степовою, водно-болотною та іншою природною рослинністю, рослинності або її залишків та опалого листя у смугах відводу автомобільних доріг і залізниць, у парках, інших зелених насадженнях та газонів у населених пунктах без дозволу органів державного контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища або з порушенням умов такого дозволу, а так само невжиття особою, яка одержала дозвіл на випалювання зазначеної рослинності або її залишків та опалого листя, заходів щодо своєчасного їх гасіння -тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п'ятдесяти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, -тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від сімдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 77' згідно із Законам України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.] [Статтю 77' викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2250-IV від 16.12.2004 р.]

Прийняття Закону України «Про внесення зміни до статті 77^і Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за самовільне випалювання сухої рослинності або її залишків» спонукала ситуація, що виникла на території держави. Практично в усіх регіонах значно почастішали випадки спалювання сухої рослинності і насамперед стерні та решток соломи. Такі дії призводять до забруднення повітря продуктами горіння, пошкодження лісосмуг, лісів, унікальної заповідної рослинності, завдають значної шкоди якісному стану Грунтів.

Об'єкт: суспільні відносини у сфері пожежної безпеки та навколишнього природного середовища, а також порядок управління у сфері контролю в цій галузі.

Об'єктивна сторона полягає у вчиненні дій, спрямованих на випалювання сухої природної рослинності або її залишків без відповідного дозволу або з порушенням умов такого дозволу, а також у невиконанні посадовими особами своїх обов'язків щодо своєчасного гасіння випалювання сухої рослинності або її залишків.

Випалювання сухої рослинності або її залишків допускається лише в разі господарської необхідності за відповідним дозволом територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. У випадку отримання такого дозволу особа, що здійснює відповідні дії з випалювання, повинна дотримуватися умов, зазначених у дозволі та які визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють правила пожежної безпеки у лісі та охорону лісу і навколишнього природного середовища.

Під випалюванням сухої природної рослинності або її залишків варто розуміти усі випадки несанкціонованого спалювання. Повноваження щодо накладання штрафних санкцій надані органам Міністерства екології та природних ресурсів України.

Також у ч. 1 зазначається окремо відповідальність посадових осіб, які одержали дозвіл на випалювання відповідних об'єктів. Така відповідальність настає у разі, якщо такі особи не вживають відповідних заходів щодо своєчасного гасіння випалювання. Дії щодо гасіння випалювання є обов'язковими.

Частина 2 цієї статті встановлює відповідальність за вчинення зазначених дій на певній території та щодо певних об'єктів - природно-заповідного фонду. Територією чи об'єктом природно-заповідного фонду України оголошуються ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об'єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і народногосподарську цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, та які вилучаються з господарського використання повністю або частково.

До складу природно-заповідного фонду України належать державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища.

Суб'єкт: громадяни та посадові особи.

Суб'єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинене як з умислом, так і з необережності.

Стаття 78. Порушення порядку здійснення викиду забруд­нюючих речовин в атмосферу або впливу на неї фізичних та біологічних факторів

[У назві статті 78 деякі слова виключено згідно із Законом України № 198-IV від 24.10.2002 p.]

Викид забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноваженого органу виконавчої влади або недодержання вимог, передбачених наданим дозволом, інші порушення порядку здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря або перевищення граничних нормативів утворення забруднюючих речовин під час експлуатації технологічного устаткування, споруд і об'єктів - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 78внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У частину першу статті 78 внесено зміни згідно із Законом України № 198-IV від 24.10.2002 p.]

Перевищення гранично допустимих рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря або вплив фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у випадках, коли необхідність одержання такого дозволу передбачена законодавством, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

/У частину другу статті 78 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У частину другу статті 78 внесено зміни згідно із Законом України № 198-IV від 24.10.2002 р.]

[У статтю 78 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

Об'єкт: суспільні відносини у сфері охорони атмосфери.

Підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні своєї діяльності зобов'язані вживати необхідних заходів щодо запобігання та усунення причин забруднення атмосферного повітря, фізичного впливу на атмосферу в населених пунктах, рекреаційних зонах, а також повітря у жилих та виробничих приміщеннях, у навчальних, лікувально-профілактичних та інших закладах, інших місцях тривалого чи тимчасового перебування людей.

Об'єктивна сторона цього правопорушення полягає у здійсненні таких дій: викид забруднюючих речовин в атмосферне повітря без спеціального дозволу; недодержання вимог, передбачених дозволом; інші порушення порядку здійснення викидів у атмосферне повітря; перевищення технологічних нормативів допустимого викиду забруднюючих речовина нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел під час експлуатації технологічного устаткування, споруд і об'єктів; перевищення гранично допустимих рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря; вплив гранично допустимих рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря без спеціального дозволу.

Атмосферне повітря - життєво важливий компонент навколишнього природного середовища, яка є природною сумішшю газів, що є за межами жилих, виробничих та інших приміщень.

Забруднююча речовина - речовина хімічного або біологічного походження, що наявна або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативно впливати на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища. Викид- надходження в атмосферне повітря забруднюючих речовин або суміші таких речовин. Забруднення атмосферного повітря- змінення складу і властивостей атмосферного повітря в результаті надходження або утворення в ньому фізичних, біологічних факторів і (або) хімічних сполук, що можуть несприятливо впливати на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища.

Дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами — це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам -суб'єктам підприємницької діяльності експлуатувати об'єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну.

Дозвіл видається безоплатно територіальними органами Мінекоресурсів за погодженням з установами державної санітарно-епідеміологічної служби на термін не менш як п'ять років.

Порядок та умови видачі дозволу регулюється Порядком проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян -суб'єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 13.03.2002 р. У дозволі встановлюються певні вимоги щодо викиду забруднюючих речовин у повітря, виконання яких є обов'язковим.

Вимоги щодо порядку здійснення викидів у атмосферне повітря встановлюються у відповідних нормативно-правових актах, таких, наприклад, як Державні санітарні правила охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними та біологічними речовинами), Інструкція про порядок та критерії взяття на державний облік об'єктів, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров'я людей і стан атмосферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, та інші. Порушення встановлених вимог має наслідком за цією статтею.

Норматив гранично допустимого викиду забруднюючої речовини стаціонарного джерела- гранично допустимий викид забруднюючої речовини або суміші цих речовин в атмосферне повітря від стаціонарного джерела викиду. Порядок розроблення та затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел затверджується постановою Кабінету Міністрів (на даний час діє Порядок, затверджений постановою від 28.12.2001 р. № 1780). Гранично допустимим рівнем концентрації у повітрі, наприклад, оксиду азоту є від 0,04 до 0,085 мг/м³, цей норматив стає небезпечним, у випадку, коли він дорівнює 2 мг/м³.

Нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин та їх сукупності, які містяться у складі пилогазоповітряних сумішей, що відводяться від окремих типів обладнання, споруд і надходять в атмосферне повітря від стаціонарних джерел, встановлюються з метою забезпечення дотримання нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря з урахуванням економічної доцільності, рівня технологічних процесів, технічного стану обладнання, газоочисних установок.

Норматив гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел - норматив, який встановлюється для кожного стаціонарного джерела акустичного, електромагнітного, іонізуючого та інших фізичних і біологічних факторів на рівні, за якого фізичний та біологічний вплив усіх джерел у цьому районі з урахуванням перспектив його розвитку в період терміну дії встановленого нормативу не призведе до перевищення нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря (за найбільш суворим нормативом). У деяких випадках, передбачених законодавством, на вплив фізичних та біологічних факторів видається дозвіл спеціально уповноваженим органом виконавчої влади. Такі випадки встановлюються у Порядку видачі дозволів на експлуатацію устаткування з визначеними рівнями впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря, проведення оплати цих робіт та обліку підприємств, установ, організацій і громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. №432.

Перелік фізичних та біологічних факторів, а також критерії визначення стаціонарних джерел забруднення, для яких розробляються нормативи, встановлюються Мінекоресурсів за погодженням з Міністерство охорони здоров'я. Розроблення нормативів здійснюється підприємствами, установами, організаціями та громадянами-суб'єктами підприємницької діяльності за власні кошти.

Суб'єкт: це правопорушення може бути вчинене тільки посадовими особами організацій, установ, підприємств, що здійснюють діяльність, пов'язану з викидом забруднюючих речовин в атмосферу або з впливом на неї фізичних та біологічних факторів.

Суб'єктивна сторона: вина у формі як умислу, так і необережності.

Стаття 78¹. Порушення порядку здійснення діяльності, спря­мованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ

Порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ у господарських цілях, - тягне за собою накладення штрафу від п'яти до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 78' згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.] [У статтю 78' внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об'єкт: суспільні відносини у сфері охорони атмосферного повітря від штучних змін його стану. Такі відносини регулюються Законом України «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.1992 р. та міжнародними договорами.

Об'єктивна сторона: виражається у порушенні порядку здійснення діяльності, яка спрямована на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ у господарських цілях.

Діяльність, спрямована на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ у господарських цілях, може провадитися підприємствами, установами, організаціями та громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності тільки за дозволами, виданими спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів або його територіальними органами, за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я або його територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Порядок погодження і видачі дозволів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Підприємства, установи, організації та громадяни -суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, скорочувати і надалі повністю припинити виробництво та використання хімічних речовин, що шкідливо впливають на озоновий шар, а також проводити роботу щодо зменшення викидів речовин, накопичення яких в атмосферному повітрі може призвести до негативних змін клімату.

Суб'єктом цього правопорушення можуть бути як посадові особи підприємств, організацій, установ, так і окремі громадяни.

Суб'єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинене як з умислом, так з необережності.

Стаття 79. Недодержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при введенні в експлуатацію і експлуатації підприємств і споруд

Введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, споруд та інших об'єктів, які не відповідають вимогам щодо охорони атмосферного повітря, - тягне за собою попередження або накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 79 внесено зміни згідно із Законом України № 55/91-ВР від 07.02.97 р.]

Порушення правил експлуатації, а також невикористання встановлених споруд, устаткування, апаратури для очищення і контролю викидів в атмосферу - тягнуть за собою попередження або накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 79 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У статтю 79 внесено зміни згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 p.]

Об'єкт: суспільні відносини у сфері охорони атмосферного повітря. Обставинами, під час яких виникають відносини, за посягання на які можливе притягнення до адміністративної відповідальності за цією статтею, є введення в експлуатацію, а також експлуатація підприємств та споруд.

Об'єктивна сторона полягає у вчиненні таких дій:

-     введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, споруд та інших об'єктів, які не відповідають вимогам щодо охорони атмосферного повітря;

-     порушення правил експлуатації встановлених споруд, устаткування, апаратури для очищення і контролю викидів в атмосферу;

-     невикористання встановлених споруд, устаткування, апаратури для очищення і контролю викидів в атмосферу.

При проектуванні, розміщенні, будівництві, введенні в дію нових і реконструкції застарілих підприємств, споруд та інших об'єктів, удосконаленні існуючих і впровадженні нових технологічних процесів та устаткування, а також у процесі експлуатації цих об'єктів повинна забезпечуватися екологічна безпека людей, раціональне використання природних ресурсів, додержання нормативів шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. До того ж повинні передбачатися вловлювання, утилізація, знешкодження шкідливих речовин і відходів або повна їх ліквідація, виконання інших вимог щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров'я людей.

Підприємства, установи й організації, діяльність яких пов'язана з шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення їх у дію повинні бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та за характеристиками шкідливих факторів. Проекти господарської та іншої діяльності повинні мати матеріали оцінки її впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людей. Оцінка здійснюється з урахуванням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, екологічної ємкості цієї території, стану навколишнього природного середовища в місці, де планується розміщення об'єктів, екологічних прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу шкідливих факторів та об'єктів на навколишнє природне середовище.

Підприємства, установи та організації, які розміщують, проектують, будують, реконструюють, технічно переозброюють, впроваджують підприємства, споруди та інші об'єкти, а також проводять дослідну діяльність, що за їх оцінкою може негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища, подають спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та його органам на місцях спеціальну заяву про це.

Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передбачених у проектах на будівництво та реконструкцію (розширення та технічне переоснащення).

Підприємства, установи, організації, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших пересувних засобів, установок та виробництво і постачання пального, зобов'язані розробляти і здійснювати комплекс заходів щодо зниження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, що містяться у відпрацьованих газах та скидах транспортних засобів, переходу на менш токсичні види енергії й пального, додержання режиму експлуатації транспортних засобів та інші заходи, спрямовані на запобігання й зменшення викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих речовин та додержання встановлених рівнів фізичних впливів.

З метою забезпечення оптимальних умов життєдіяльності людини в районах житлової забудови, масового відпочинку і оздоровлення населення при визначенні місць розміщення нових, реконструкції застарілих підприємств та інших об'єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря, встановлюються санітарно-захисні зони.

Суб'єкт: посадові особи відповідних підприємств, установ, організацій, споруд та інших об'єктів.

Суб'єктивна сторона полягає як у формі умислу, так і у формі необережності.