II. ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Глава 5 Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров'я населення

Стаття 41. Порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці

Порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата її не в повному обсязі, а також інші порушення вимог законодавства про працю - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від п'ятнадцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Частину першу статті 41 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1979-111 від 21.09.2000 p.]

Порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці - тягне за собою накладення штрафу на працівників від двох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 41 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[У частину другу статті 41 внесено зміни згідно із Законом України № 1979-Ш від 21.09.2000р.]

[У статтю 41 внесено зміни згідно із Законом України № 8/95-ВР від 19.01.95 p.]

1. Кожен має право на працю, що дає змогу заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що передбачає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Ці положення закріплені Конституцією України.

2.  Право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, зокрема, право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а за необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних результаті переходу на ринкову економіку. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

З   Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

4.  Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:  вільний  вибір виду діяльності; безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб; надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів; безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії; компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість; правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

5.  Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виражені, яку за трудовим договором власник   або   уповноважений   ним   орган   виплачує   працівникові   за   виконану   ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових   якостей   працівника,   результатів   його   праці   та   господарської діяльності підприємства. Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути залежати від здійснення інших платежів та їх черговості.

6. Законом   встановлюється   обов'язок   компенсації   працівникам   втрати   частини заробітної   плати   у   зв'язку   із   порушенням   строків   її   виплати,   яка   провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку,
встановленому чинним законодавством.

7. Охорона праці - це  система правових,  соціально-економічних,  організаційно-технічних,   санітарно-гігієнічних   і   лікувально-профілактичних   заходів   та   засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової
діяльності.

8. Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

9. Об'єкт: встановлені законодавством права громадян на працю, на оплату праці, на охорону праці, на соціальний захист у випадку втрати годувальника чи працездатності, а інші права відповідно до чинного законодавства. До законодавства про працю та про охорону праці належать: Кодекс законів про працю України, Закони України «Про охорону праці» від 14.10.1992 p., «Про оплату праці» від 24.03.1995 p., «Про відпустки» від 15.11.1996 p., «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 p., «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 р. та інші відповідні нормативно-правові акти.

10. Об'єктивна сторона виражається у вчиненні таких дій:

-    порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати

-    виплата заробітної плати не в повному обсязі

-    інші порушення вимог законодавства про працю

-    порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці.

11. Нагляд   і   контроль   за  додержанням   законодавства   про   працю   здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від    власника    або    уповноваженого    ним    органу.    Центральні    органи    державної виконавчої  влади   здійснюють  контроль  за  додержанням   законодавства  про   працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні.   Урядовим   органом   державного   управління,   який   діє   у   складі Мінпраці і підпорядковується йому, є Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю (Держнаглядпраці). Діяльність Держнаглядпраці регулюється
Положенням про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 18.01.2003 р.

12. Державний   нагляд  за додержанням  законів  та  інших  нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці; спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки; спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки; спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду та державного регулювання у сфері безпечного поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення є Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд), який діє на підставі затвердженого Кабінетом Міністрів України Положення від 23 листопада 2006 р. № 1640.

13. Суб'єкт: відповідно до 1 ч. цієї статті - посадові особи, на яких законодавством покладено обов'язки з дотримання вимог законодавства про працю; відповідно до ч. 2 - працівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також громадяни, які є суб'єктами підприємницької діяльності.

14. Суб'єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинено як з умислом, так і з необережності.

Стаття 41¹. Ухилення від участі в переговорах щодо укладення, зміни або доповнення колективного договору, угоди

Ухилення осіб, які представляють власників або уповноважені ними органи чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи, представників трудових колективів від участі в переговорах щодо укладення, зміни чи доповнення колективного договору, угоди, умисне порушення встановленого законодавством строку початку таких переговорів або незабезпечення роботи комісій з представників сторін чи примирних комісій у визначений сторонами переговорів строк - тягне за собою накладення штрафу від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 41' згідно із Законом України № 8/95-ВР від 19.01.95 p.] [У статтю 41' внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об'єкт: суспільні відносини у сфері охорони праці. Об'єктивна сторона виражається в:

-   ухиленні осіб, зазначених у статті, від участі в переговорах щодо укладення, зміни чи доповнення колективного договору, угоди;

-   умисне порушення встановленого законодавством строку початку переговорів;

-   незабезпечення роботи комісій з представників сторін чи примирних комісій у визначений сторонами переговорів строк.

Порядок ведення переговорів, відносини, що виникають при реалізації права на проведення переговорів, регулюються Законом України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 р.

Колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників або уповноважених ними органів. Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи. Зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін у порядку, визначеному колективним договором, угодою

Сторонами колективного договору, угоди є: 1) власник або уповноважений ним орган; 2) одна або кілька профспілок чи інші уповноважені на представництво трудовим колективом органи, а у разі відсутності таких органів - представники трудящих, обрані і уповноважені трудовим колективом.

Будь-яка із сторін не раніш як за три місяці до закінчення строку дії колективного договору, угоди або у строки, визначені зазначеними документами, письмово повідомляє інші сторони про початок переговорів. Друга сторона протягом семи днів повинна розпочати переговори. Порядок ведення переговорів з питань розробки, укладення або внесення змін до колективного договору, угоди визначається сторонами і оформляється відповідним протоколом. Для ведення переговорів і підготовки проектів колективного договору, угоди утворюється робоча комісія з представників сторін. Склад цієї комісії визначається сторонами.

Для врегулювання розбіжностей під час ведення колективних переговорів сторони використовують примирні процедури, про які складається протокол розбіжностей. Протягом трьох днів після складання протоколу розбіжностей сторони проводять консультації, формують зі свого складу примирну комісію, а у разі недосягнення згоди звертаються до посередника, обраного сторонами.

Особи, які беруть участь у переговорах як представники сторін, а також спеціалісти, запрошені для участі в роботі комісій, на період переговорів та підготовки проекту звільняються від основної роботи із збереженням середнього заробітку та включенням Цього часу до трудового стажу. Всі витрати, пов'язані з участю у переговорах і підготовці проекту, компенсуються в порядку, передбаченому законодавством про працю, колективним договором, угодою.

Суб єктами цього правопорушення можуть бути особи, які представляють власників, уповноважені ними органи, профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи,  представники трудових колективів,  які є сторонами  колективного договору.

Суб єкти,  крім  відповідальності, зазначеної у санкції цієї статті,  несуть також дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади.

Суб єктивна   сторона: зазначене  правопорушення   може  бути   вчинене  тільки  з умислом.

Стаття 41². Порушення чи невиконання колективного дого­вору, угоди

Порушення чи невиконання зобов'язань щодо колективного договору, угоди особами, які представляють власників або уповноважені ними органи чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи, чи представниками трудових колективів - тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 41² згідно із Законом України № 8/95-ВР від 19.01.95 p.] [У статтю 41² внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об'єкт: суспільні відносини у сфері охорони праці. Ці відносини регулюються Законом України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 р.

Об'єктивна сторона виражається у:

-    порушенні зобов'язань щодо колективного договору, угоди;

-    невиконанні зобов'язань щодо колективного договору, угоди.

Умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Статтею 18 зазначеного Закону встановлюється, що на осіб, які представляють власника або уповноважений ним орган чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи і з вини яких порушено чи не виконано зобов'язання щодо колективного договору, угоди, накладається штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, і вони також несуть дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади. Також у цій статті частиною другою зазначається, що на вимогу профспілок, іншого уповноваженого трудовим колективом органу власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вжити заходів, передбачених законодавством, до керівника, з вини якого порушуються чи не виконуються зобов'язання щодо колективного договору, угоди. Справи щодо вчинення такого правопорушення розглядаються судами (ст. 221 КпАП).

Суб'єкт: особи, які представляють власників або уповноважені ними органи чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи, представники трудових колективів.

Суб'єктивна сторона: вина у формі умислу.

Стаття 41³. Ненадання інформації для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод

Ненадання особами, які представляють власників або уповноважені ними органи чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи, представниками трудових колективів інформації, необхідної для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод, - тягне за собою накладення штрафу від одного до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 41^і згідно із Законом України № 8/95-ВР від 19.01.95 p.] [У статтю 41³ внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об'єкт: суспільні відносини у сфері охорони праці.

Об'єктивна сторона виражається у ненаданні суб'єктами цього правопорушення необхідної інформації для:

-    ведення колективних переговорів

-    здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод.

Порядок ведення колективних переговорів регулюється ст. 10 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 p., а порядок здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод регулюється ст. 15 зазначеного Закону. Цими статтями встановлюється: сторони колективних переговорів зобов'язані надавати учасникам переговорів всю необхідну інформацію щодо змісту колективного договору, угоди, а також, що у разі здійснення контролю сторони зобов'язані надавати необхідну для цього наявну інформацію.

Перед проведенням переговорів представники працівників мають право отримати необхідну для них інформацію. Така інформація може стосуватися доходів підприємства; перспективи розвитку; можливість виплати дивідендів за акціями; заходів, які вживаються задля охорони праці, охорони навколишнього природного середовища; _та інших відомостей. Учасники переговорів зобов'язані не розголошувати дані, що є державною або комерційною таємницею, про що вони підписують відповідні зобов'язання.

При здійсненні контролю за виконанням колективних договорів, угод подається запит уповноваженою на те особою (це може бути представник профкому, власник підприємства, організації, установи) щодо виконання встановлених колективним договором чи угодою вимог. Така інформація надається безоплатно.

Суб'єкт: це правопорушення може бути вчинено особами, які представляють власників або уповноважені ними органи чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи, представниками трудових колективів інформації.

Суб'єктивна сторона: вина у формі умислу або необережності.

Стаття 42. Порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм

Порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм - тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від шести до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 42 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.] [У статтю 42 внесено зміни згідно із Законом України № 352-XIV від 23.12.98 p.]

Об'єкт: охорона здоров'я населення. Охорона здоров'я населення є дуже важливим завданням, покладеним на державу, адже Конституцією України встановлюється, Що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Також Конституцією визначається право кожного на охорону здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Відносини у сфері охорони здоров'я регулюються Основами законодавства України про охорону здоров'я, законами України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз», «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення», іншими нормативно-правовими актами та санітарними нормами. Санітарне законодавство спрямоване на забезпечення такого стану здоров'я населення та середовища життєдіяльності людини, за якого показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для цієї території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності перебувають у межах, визначених санітарними нормами.

Об'єктивна сторона виражається у вчиненні дій, що порушують встановлені санітарно-гігієнічні і санітарно-протиепідемічні правила та норми.

Державні санітарно-гігієнічні та санітарно-протиепідемічні правила і норми (санітарні норми)— обов'язкові для виконання нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я, що встановлюють медичні вимоги безпеки щодо середовища життєдіяльності та окремих його факторів, недотримання яких створює загрозу здоров'ю і життю людини та майбутніх поколінь, а також загрозу виникнення і розповсюдження інфекційних хвороб та масових неінфекційних захворювань (отруєнь) серед населення.

Санітарні норми за своєю природою дуже різноманітні і залежать від того, в якій сфері та щодо чого вони встановлюються. В Україні встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до планування і забудови пунктів: будівництва і експлуатації промислових та інших об'єктів; очистки та знешкодження промислових і комунально-побутових викидів, відходів і покидьків; утримання та використання жилих, виробничих і службових приміщень та територій, на яких вони розташовані; організації харчування та водопостачання населення; виробництва, застосування, зберігання, транспортування та захоронення радіоактивних, отруйних і сильнодіючих речовин; утримання і забою свійських та диких тварин, а також до іншої діяльності, що може загрожувати санітарно-епідемічному благополуччю територій і населених пунктів. Також встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих та інших процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель, споживчих товарів та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Всі державні стандарти, технічні умови та промислові зразки обов'язково погоджуються з органами охорони здоров'я в порядку, встановленому законодавством.

Основу державної політики охорони здоров'я формує Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров'я, визначення її мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів, створення системи різноманітних регуляторів, затвердження переліку комплексних і цільових загальнодержавних програм охорони здоров'я. Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи виконавчої влади.

Головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в галузі охорони здоров'я є Міністерство охорони здоров'я України. МОЗ України, згідно з покладеними на нього завданнями, затверджує відповідно до законодавства державні санітарні норми, правила, гігієнічні нормативи.

Розділом II Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» встановлюються права та обов'язки громадян і підприємств, установ, організацій щодо забезпечення санітарного та епідеміологічного добробуту. Задля виконання вимог щодо усунення або зменшення шкідливого впливу на людину факторів середовища життєдіяльності, запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб і масових неінфекційних захворювань (отруєнь) та їх ліквідацію застосовується комплекс організаційних, адміністративних, інженерно-технічних, медич­них, нормативних, екологічних, ветеринарних та інших заходів, що мають назву санітарні та протиепідемічні (профілактичні) заходи (санітарні заходи).

Прикладами порушення санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм є недодержання встановлених вимог щодо проектування, будівництва, розробки, виготовлення і використання нових засобів виробництва та технологій щодо якості продуктів тощо. Об'єктивна сторона цього правопорушення може виражатися як дія, так і бездіяльність (у випадку, коли на особу покладено обов'язок діяти певним чином).

Суб'єкт: громадяни та посадові особи.

Суб'єктивна сторона: умисел або необережність.

Стаття 42¹. Виробництво, заготівля, реалізація сільсько­господарської продукції, що містить хімічні препарати понад гранично допустимі рівні концентрації

Виробництво, заготівля, реалізація сільськогосподарської продукції, що містить засоби захисту рослин, стимулятори їх росту, мінеральні добрива та інші хімічні препарати понад гранично допустимі рівні концентрації, - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зазначеної продукції або без такої і на посадових осіб - від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зазначеної продукції або без такої.

[Кодекс доповнено статтею 42' згідно з Указом Президії Верховної Ради Української рСР№8711-ХІвід 19.01.90 р.]

[У статтю 42' внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[Статтю 42' доповнено згідно із Законом України № 352-X1V від 23.12.98 p.]

Об'єкт: охорона здоров'я населення.

Об'єктивна сторона виражається у:

-      виробництві    сільськогосподарської   продукції,    що    містить    засоби    рослин, стимулятори  їх  росту,   мінеральні  добрива та  інші   хімічні   препарати   понад гранично допустимі рівні концентрації;

-      заготівлі такої продукції;

-      та її реалізації.

Сільськогосподарська продукція - це продукти тваринництва та рослинництва. До такої продукції належить: м'ясо, яйця, молоко, сир, овочі, фрукти, картопля, зерно та інше. Засоби захисту рослин - препарати, які вміщують одну або декілька діючих речовин і використовуються з метою захисту рослини або продукції рослинництва від шкідливих організмів та знищення небажаних рослин або окремих частин рослин. Стимулятори росту рослин - хімічні речовини, які впливають на процеси росту і розвитку рослин.

Усі хімічні препарати повинні застосовуватися у певних межах задля охорони навколишнього середовища та охорони здоров'я населення. Гранично допустимі рівні концентрації хімічних препаратів у сільськогосподарській продукції встановлюється відповідно до законів України «Про безпечність та якість харчових продуктів», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» та інших нормативно-правових актів. Затверджуються гранично допустимі рівні хімічних препаратів Головним санітарним лікарем України та Державним департаментом ветеринарної медицини.

Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни у разі застосування хімічних речовин і матеріалів, продуктів отехнології зобов'язані дотримуватися санітарних норм. Продовольча сировина, харчові продукти, а також матеріали, обладнання і вироби, що використовуються при їх виготовленні, зберіганні, транспортуванні та реалізації, повинні відповідати вимогам санітарних норм і підлягають обов'язковій сертифікації. Підприємства, установи, організації та громадяни, які виробляють, зберігають, транспортують чи реалізують харчові продукти і продовольчу сировину, несуть відповідальність за їх безпеку для здоров я і життя населення, відповідність вимогам санітарних норм. Виробник або постачальник зобов'язаний отримати висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи до введення в обіг харчового продукту, продовольчої сировини та супутніх матеріалів. Розробка і виробництво нових видів харчових продуктів, впровадження нових технологічних процесів їх виробництва та обробки, а також матеріалів, що контактують з продовольчою сировиною чи харчовими продуктами під час виготовлення, зберігання, транспортування та реалізації, дозволяються головним державним санітарним лікарем на ідставі позитивного висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи.

Державний контроль і нагляд за якістю та безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини під час їх виробництва, зберігання, транспортування, реалізації, використання, утилізації чи знищення здійснюють спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади у галузі охорони здоров'я, захисту прав споживачів, стандартизації, метрології та сертифікації, ветеринарної медицини, карантину рослин, їхні органи в Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах Києві та Севастополі у межах їх компетенції.

У випадку, якщо сільськогосподарська продукція не відповідає встановленим вимогам (містить препарати понад гранично допустимі рівні концентрації) її за змогою використовують з іншою метою, в іншому разі — її безоплатно вилучають у порядку, що передбачений Інструкцією про порядок вилучення з реалізації (конфіскації) небезпечних для здоров'я продуктів харчування, хімічних та радіоактивних речовин, біологічних матеріалів, затвердженою Наказом МОЗ від 14.04.1995 р. № 68.

Під вилученням з реалізації розуміється адміністративно запобіжний захід у вигляді примусового вилучення з реалізації предметів, в яких можливо усунення небезпеки для здоров'я шляхом спеціальної обробки, сортування, зміни споживача або цільового призначення. Конфіскацією вважають адміністративно-запобіжний захід у вигляді примусового безоплатного звернення у власність держави з наступним знищенням (утилізацією) предметів, небезпеку для здоров'я яких ні за яких умов усунути неможливо.

Вилученню (конфіскації) підлягають предмети незалежно від належності, форм власності та наявності особи, чиєю власністю вони є, а також незалежно від терміну виявлення цих предметів.

У п. 1.7. зазначеної інструкції визначено посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби України, яким надано право застосовувати вилучення з реалізації (конфіскації) небезпечних для здоров'я продуктів харчування, хімічних та радіоактивних речовин, біологічних матеріалів.

Суб'єкт: громадяни та посадові особи.

Суб'єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинено як з умислом, так і з необережності.

Стаття 42². Заготівля, переробка або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції

Заготівля, переробка з метою збуту або збут продуктів харчування чи іншої продукції, радіоактивне забруднених понад рівні, що допускаються, за відсутності ознак діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України, -

[Абзац перший частини першої статті 42^і викладено у новій редакції згідно із Законом України № 966-Vвід 19.04.2007p.]

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від восьми до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зазначеної продукції або без такої і на посадових осіб - від п'ятнадцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зазначеної продукції або без такої.

[Кодекс доповнено статтею 42^і згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР№ 661-ХІІ від 28.01.91 p.]

[У статтю 42² внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[Статтю 42² доповнено згідно із Законом України № 352-XIVвід 23.12.98 p.]

Правовий порядок забезпечення безпечності та якості харчових продуктів, що виробляються, знаходяться в обігу, імпортуються, експортуються регулюється Законом України «Про безпечність та якість харчових продуктів» та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього. Суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні регулюються Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Правове регулювання захисту життя, здоров'я та майна людей від негативного впливу іонізуючого випромінювання, спричиненого практичною діяльністю, а також у випадках радіаційних аварій, шляхом виконання запобіжних та рятувальних заходів і відшкодування шкоди здійснюється Законом України «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання». Відповідно до ст. 16 останнього вміст радіонуклідів у продуктах харчування, продовольчій сировині та питній воді не може перевищувати затверджених в установленому порядку норм. Продукти харчування, продовольча сировина та питна вода, а також супутні матеріали, що контактують з ними під час виробництва, зберігання, транспортування і реалізації, підлягають сертифікації в порядку, який визначається законодавством України.

Об'єкт: охорона здоров'я населення.

Об'єктивна сторона виражається у вчинені таких дій: заготівля продуктів харчування чи іншої продукції; переробка з метою збуту продуктів харчування чи іншої продукції; збут продуктів харчування чи іншої продукції, за умови, що зазначені продукти харчування або інша продукція є радіоактивно забрудненими понад рівні, що допускаються, однак вказані дії не містять у собі складу злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. У ст. 267^і останнього, що має назву «Порушення вимог режиму радіаційної безпеки», у частині першій, визначено, що переміщення будь-яким способом за межі зони відчуження чи зони безумовного (обов'язкового) відселення без надання передбаченого законом дозволу або проведення дозиметричного контролю продуктів харчування рослинного і тваринного походження, промислової або іншої продукції, тварин, риби, рослин або будь-яких інших об'єктів карається штрафом від п'ятдесяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від одного до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк. Придбання з метою використання або збуту об'єктів, визначених у частині першій цієї статті, якщо факт їх походження із зони відчуження чи зони безумовного (обов'язкового) відселення заздалегідь відомий винній особі, карається штрафом від сімдесяти до вісімдесяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років, або позбавленням волі на той самий строк. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені з метою збуту, або збут об'єктів, визначених у частині першій цієї статті, караються штрафом від сімдесяти п яти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, вчинені службовою особою або повторно, а також якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Харчовий продукт (їжа) - це будь-яка речовина або продукт (сирий, включаючи сільськогосподарську продукцію, необроблений, напівоброблений або оброблений), призначений для споживання людиною. Харчовий продукт включає напій, жувальну гумку та будь-яку іншу речовину, включаючи воду, які навмисно включені до харчового продукту під час виробництва, підготовки або обробки.

Продукція - це будь-яка продукція (товари) вітчизняного виробництва або імпортована на митну територію України, призначена для споживання та (або) виробництва іншої продукції, зокрема, напівфабрикати і сировина, а також матеріали, які використовуються у процесі її виробництва, зберігання, транспортування, реалізації, пакування та маркування.

Під заготівлею розуміють такі дії, як збір зерна, картоплі, овочів, фруктів, іншої сільськогосподарської продукції, доїння корів, збір грибів та інші.

Під переробкою розуміють здійснення фізичних, хімічних та технологічних операцій над продуктами харчування та іншої продукцією, внаслідок яких вони можуть використовуватися як готовий продукт, так і напівфабрикат. Такими, наприклад, є засушення, зварення, заморожування та ін. Слід зазначити, що відповідальність за це правопорушення настає лише у випадку наявності спеціальної мети при переробці та заготівлі продуктів харчування чи іншої продукції - збуту.

Під збутом розуміється передача, відчуження продуктів харчування чи іншої продукції від однієї особи до іншої. До того ж не має значення, в якій формі відбувався збут: платно чи ні, як пригощання чи продаж тощо.

Перевищення меж вмісту радіонуклідів у продуктах чи в іншій продукції створює небезпеку для здоров'я населення та навколишнього природного середовища. Внаслідок цього встановлюються певні гранично допустимі рівні радіоактивної забрудненості харчових продуктів та іншої продукції. Повноваження щодо встановлення таких рівнів належать Міністерству охорони здоров'я, Міністерству аграрної політики, а також Держаному комітету у справах захисту прав споживачів. Ці самі органи та їх територіальні утворення мають право здійснювати нагляд та контроль за додержанням вимог законодавства у цій сфері. У випадку виявлення харчових продуктів або іншої продукції, радіоактивно забрудненої понад гранично допустимі рівні, її вилучають та знищують у встановленому законом порядку. Державними гігієнічними нормативами «Допустимі рівні вмісту радіонуклідів Cs 137 та Sr 90 у продуктах харчування та питній воді», затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 03.05.2006 № 256, які обов'язкові для фізичних та юридичних осіб, діяльність яких пов'язана з виготовленням, імпортом, експортом та обігом харчових продуктів, наданням послуг у сфері роздрібної торгівлі харчовими продуктами, у сфері гуртової торгівлі та ресторанного господарства, громадського харчування, встановлено, що вміст радіонуклідів Cs 137 та Sr 90 у продуктах харчування та питній воді повинен забезпечити не перевищення прийнятої границі річної ефективної дози внутрішнього опромінення 1 мЗв. При цьому опромінення за рахунок надходження інших техногенних та природних радіонуклідів не враховується. Харчові продукти, якість яких не відповідає встановленим нормативам, вилучаються з обігу. Обґрунтування можливих способів використання чи утилізації або знищення харчових продуктів, визнаних непридатними для харчових цілей, проводиться їх власником за узгодженням із територіальними закладами державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.

Це правопорушення складається з альтернативних дій, тобто є таким, що як вчинення однієї з перелічених дій, так і вчинення усіх їх разом, має наслідком відповідальність за цією статтею.

Суб'єкт: громадяни та посадові особи.

Суб'єктивна сторона виражається у формі умислу та обов'язковою є наявність мети збуту радіоактивно забруднених продуктів харчування та іншої продукції.

Стаття 42³. Виробництво, зберігання, транспортування або реалізація продуктів харчування чи продовольчої сировини, забруднених мікроорганізмами та іншими біологічними аген­тами понад гранично допустимі рівні

Виробництво, зберігання, транспортування або реалізація продуктів харчування чи продовольчої сировини, забруднених мікроорганізмами, іншими біологічними агентами, біологічно активними речовинами та продуктами   біотехнологій   понад   гранично   допустимі   рівні,   -   тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від одного до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зазначеної продукції або без такої і на посадових осіб - від шести до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зазначеної продукції або без такої.

[Кодекс доповнено статтею 42^і згідно із Законом України № 352-XIV від 23.12.98 p.]

Об'єкт: охорона здоров'я населення.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у вчиненні таких дій: виробництво; зберігання; транспортування; реалізація продуктів харчування чи продовольчої сировини, забруднених мікроорганізмами, іншими біологічними агентами, біологічно активними речовинами та продуктами біотехнологій понад гранично допустимі рівні.

Продукт харчування - будь-який продукт, що в натуральному вигляді чи після відповідної обробки вживається людиною в їжу або для пиття.

Продовольча сировина - продукція рослинного, тваринного, мінерального, синтетичного чи біотехнологічного походження, що використовується для виробництва харчових продуктів.

Мікроорганізми - це дуже дрібні, невидимі неозброєним оком живі істоти. Мікроорганізми відіграють велику роль у кругообігу речовин у природі. До них також належать віруси.

Продукти біотехнологій - це продукти, які вироблені при використанні живих клітин організмів (мікроорганізмів, рослин, тварин).

Корисні в певних дозах мікроорганізми при перевищенні таких доз стають небезпечними для організму людини. Правом встановлення гранично допустимого рівня мікроорганізмів у харчових продуктах та продовольчій сировині наділений Головний державний санітарний лікар України (МОЗ) та Державний департамент ветеринарної медицини, що очолюється Головним державним інспектором ветеринарної медицини. Контролюють додержання цих норм органи санітарно-епідеміологічної служби України та Міністерство аграрної політики України. Для встановлення факту забруднення продуктів чи продовольчої сировини проводиться відповідна експертиза.

У випадку встановлення, що продукти харчування або продовольча сировина не відповідає встановленим вимогам, такі продукти (продовольча сировина) вилучаються і в установленому законом порядку знищуються або утилізуються.

Вживання продуктів харчування чи продовольчої сировини, забруднених мікроорганізмами та іншими біологічно активними агентами понад гранично допустимі рівні, становить небезпеку для життя та здоров'я людини. Тому цією статтею встановлюється відповідальність за вчинення дій, що складають об'єктивну сторону правопорушення.

Виробництво - діяльність, пов'язана з випуском продукції, яка передбачає всі стадії технологічного процесу, а також реалізацію продукції власного виробництва.

Транспортування - виробничий процес, який передбачає накопичення, вантаження, вивантаження, перевезення, а також зберігання вантажів на транспортних складах.

реалізація - передача, обмін, поставка за договором та відчуження іншим шляхом продуктів харчування чи продовольчої сировини від однієї особи до іншої. До того ж не має значення реалізація відбувалася платно чи в якій-небудь іншій формі.

Ці склади правопорушень є активними, тобто вчинюються шляхом дії. Цією статтею передбачено вчинення правопорушення і шляхом бездіяльності - зберігання зазначених харчових продуктів чи продовольчої сировини, тобто їх знаходження у певних місцях і До того ж створюється можливість забруднення навколишнього природного середовища аоо чистих продуктів. Такими місцями можуть бути приміщення, склади, сховище та ін., які перебувають у володінні певної особи.

Суб'єкт: громадяни та посадові особи.

Суб'єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинено як з умислом, так і з необережності.

Стаття 43.

[Статтю 43 виключено згідно із Законом України № 352-X1V від 23.12.98 p.]

Стаття 44. Незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психо­тропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах

[У назву статті 44 внесено зміни згідно із Законом України № 863-X1V від 08.07.99 р.]

Незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, переси­лання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах-тягнуть за собою накладення штрафу від вісімнадцяти до сорока трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб.

[У частину першу статті 44 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У частину першу статті 44 внесено зміни згідно із Законом України № 863-XIV від 08.07.99 р.]

Особа, що добровільно здала наркотичні засоби або психотропні речовини, які були у неї в невеликих розмірах і які вона виробила, виготовила, придбала, зберігала, перевозила, пересилала без мети збуту, звільняється від адміністративної відповідальності за дії, передбачені цією статтею.

Примітка. Невеликий розмір наркотичних засобів та психотропних речовин визна­чається спеціально уповноваженим органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.

[У примітку до статті 44 внесено зміни згідно із Законом України № 863-X1V від 08.07.99 р.]

[У статтю 44 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 4452-ХІ від 21.08.87 p., № 663-ХІІ від 28.01.91 p.; Законом України № 64/95-ВР від 15.02.95 p.]

Об'єкт: безпосередній - суспільні відносини у сфері обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, родовий - здоров'я населення. Такі відносини регулюються законами України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» від 15.02.1995 p., «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15.02.1995 р. та іншими відповідними нормативно-правовими актами.

Наркотичні засоби - включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, рослини, які становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними.

Психотропні речовини - включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, природні матеріали, які здатні викликати стан залежності та справляти депресивний або стимулюючий вплив на центральну нервову систему або викликати порушення сприйняття, або емоцій, або мислення, або поведінки і становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними.

Наркотичними засобами і психотропними речовинами визнаються лише ті, які до них віднесені Комітетом з контролю за наркотиками, завдання якого є:

-      розглядати номенклатуру нових лікарських засобів і забезпечувати контроль за тими, які  можуть бути  небезпечними з точки зору патологічного звикання та можливості виникнення наркоманії;

-      на основі даних наркологічної служби МОЗ, правоохоронних органів виявляти, здійснювати   експертизу,   реєструвати,   заносити   у   відповідні   класифікаційні таблиці переліку психотропні лікарські засоби, їх аналоги чи кустарно виготовлені препарати, що стали об'єктом зловживання окремими громадянами.

Якщо під час контролю за обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у діях осіб виявлено ознаки адміністративного правопорушення чи злочину, Комітет надсилає інформацію або подає матеріали до відповідних правоохоронних органів, що проводять боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори з урахуванням їх корисності для використання у медичній практиці та залежно від ступеня їх небезпечності для здоров'я, яку вони можуть становити у разі зловживання ними, і застосовуваних згідно з законодавством заходів контролю за їх обігом включаються до відповідно пронумерованих списків таблиць Переліку.

Об'єктивна сторона:

-      незаконне виробництво

-      незаконне придбання

-      незаконне зберігання

-      незаконне перевезення

-      пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах.

Виробництво наркотичних засобів та (або) психотропних речовин- усі дії, пов'язані з серійним одержанням наркотичних засобів та (або) психотропних речовин із хімічних речовин та (або) рослин.

Придбання (тобто отримання різними шляхами певною особою у власність) та здійснення інших операцій із психотропними речовинами та наркотичними засобами регулюються відповідними статтями Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів». Громадяни мають право придбавати наркотичні засоби або психотропні речовини, включені до таблиць II і III Переліку, лише за рецептом лікаря.

Зберігання - це фактичне володіння наркотичними засобами, психотропними речовинами, їх перебування у певному місці.

Перевезення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів -переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів з однієї території до іншої в межах України.

Пересилання здійснюється шляхом відправки наркотичних засобів, психотропних речовин за допомогою пошти, багажем, якою-небудь людиною, іншим шляхом. При Цьому ст. 12 Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» встановлюється, що пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів у поштових (у тому числі міжнародних) відправленнях забороняється.

Зазначені дії тягнуть за собою відповідальність у випадку, коли вони здійснюються незаконно, тобто з порушенням вимог, встановлених законодавством. Також важливим моментом є встановлення відсутності мети збуту при здійсненні вищезазначених Дій, а також розмір наркотичних засобів та психотропних речовин повинен бути невеликим. В іншому випадку особа, яка вчинила дані дії, підлягає не адміністративній відповідальності, а кримінальній (ч. 1. ст. 307 Кримінального кодексу України). Також   кримінальна   відповідальність   передбачається   і   у   випадку,   коли   зазначене правопорушення вчинюється особою повторно. Невеликий розмір наркотичних засобів та психотропних речовин визначається спеціально уповноваженим органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.

Ч. 2 цієї статті передбачає добровільну здачу наркотичних засобів або психотропних речовин, які були у неї у невеликих розмірах та які вона виробила, виготовила, придбала, зберігала, перевозила, пересилала без мети збуту. В такому випадку особа звільняється від адміністративної відповідальності. Важливо, щоб особа зробила це самостійно, та внаслідок зберігання, вимоги видати зазначенні речовини або примусу.

Суб'єкт: загальний, тобто осудна особа, яка досягла 16 років.

Суб'єктивна сторона: прямий умисел. До того ж, як вже зазначалося, у особи не повинно бути мети збуту зазначених речовин.

Санкція цієї статті є альтернативного, тобто передбачає штраф, а у виняткових випадках, у зв'язку з тим, що за ступенем громадської безпеки це правопорушення наближається до злочину, застосовується адміністративний арешт. Призначається адміністративний арешт тільки судом (суддею) на термін до 15 діб. Його не застосовують до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 12 років, осіб, які не досягли 18 років, інвалідів 1 і 2 груп (ст. 32 КпАП), а також військовослужбовців, призваних на збори військовозобов'язаних, осіб рядового і начальницького складу ОВС (ст. 15 КпАП)

Стаття 44¹. Ухилення від медичного огляду чи медичного обстеження

Ухилення особи, хворої на наркоманію, від медичного огляду на наявність наркотичного сп'яніння - тягне за собою накладення штрафу від п'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 44' внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Ухилення особи, яка зловживає наркотичними засобами або психо­тропними речовинами, від медичного обстеження - тягне за собою накладення штрафу від вісімнадцяти до сорока трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частішу другу статті 44' внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

[Кодекс доповнено статтею 44' згідно із Законом України № 64/95-ВР від 15.02.95 p.]

Об'єкт: встановлений порядок проходження медичного огляду чи медичного обстеження особами, які вживають наркотики та психотропні речовини у немедичних цілях, а також здоров'я населення.

Порядок проходження медичного огляду та медичного обстеження встановлюється Законом України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15.02.1995 р.

Об'єктивна сторона виражається в:

1) ухиленні особи, хворої на наркоманію, від медичного огляду на наявність наркотичного сп'яніння.

Медичний огляд - амбулаторний огляд особи з метою встановлення стану наркотичного сп'яніння. Хворий на наркоманію (наркоман) - особа, якій у встановленому порядку медичним закладом встановлено діагноз «наркоманія». Наркоманія -хворобливий психічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією внаслідок зловживання наркотичними засобами, що віднесені до таких конвенціями ООН чи Комітетом з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я України, і який характеризується психічною або фізичною залежністю від них.

Особа, відносно якої до органів Міністерства охорони здоров'я України або Міністерства внутрішніх справ України надійшла інформація від установ, підприємств, організацій, засобів масової інформації або окремих громадян про те, що вона незаконно вживає наркотичні засоби або психотропні речовини чи перебуває у стані наркотичного сп'яніння, підлягає медичному огляду. Факт незаконного вживання наркотичних засобів _або психотропних речовин встановлюється на підставі показань свідків, наявності ознак наркотичного сп'яніння, результатів медичного огляду, а також тестів на вміст наркотичного засобу або психотропної речовини в організмі особи. Медичний огляд на наявності стану сп'яніння може проводити лише лікар, на якого покладено такі обов'язки, а діагноз «наркоманія» встановлюється лікарсько-консультаційною комісією.

Медичний огляд проводиться за направленням працівників органів Міністерства внутрішніх справ України. У разі, якщо особа ухиляється від медичного огляду, вона підлягає приводу до наркологічного закладу органом внутрішніх справ.

2) ухиленні особи, яка зловживає наркотичними засобами або психотропними речовинами, від медичного обстеження.

Зловживання наркотичними засобами або психотропними речовинами - умисне систематичне незаконне вживання наркотичних засобів або психотропних речовин.

Медичне обстеження - обстеження особи в стаціонарних умовах з метою встановлення діагнозу «наркоманія». Медичне обстеження проводиться за направленням лікаря-нарколога. Особа, яка ухиляється від медичного огляду, підлягає приводу працівником органу внутрішніх справ.

Ухилення від медичного огляду, медичного обстеження або лікування - умисне невиконання розпорядження працівника органів внутрішніх справ щодо медичного огляду, а так само невиконання призначень та рекомендацій лікаря особою, яка зловживає наркотичними засобами або психотропними речовинами.

Порядок проведення медичного огляду та медичного обстеження визначається нормативним актом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України і Верховного Суду України.

На підставі заяв, повідомлень про правопорушення, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин чи прекурсорів, або за наявності про це іншої достовірної інформації компетентних органів може бути здійснено огляд транспортного засобу, вантажу, що в ньому знаходиться, особистих речей водія і пасажирів. Право на це мають посадові особи органів Міністерства внутрішніх справ України і Служби безпеки України. У разі виявлення речовин, які викликають підозру як такі, що належать до наркотичних, психотропних або прекурсорів і потребують подальшого дослідження, а також наявності у водія чи пасажирів ознак наркотичного сп'яніння транспорт і зазначені особи можуть бути доставлені в органи внутрішніх справ Для з'ясування необхідних обставин.

Суб'єкт спеціальний: ч. 1 цієї статті - особи, що хворі на наркоманію; ч. 2 цієї статті - особи, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами.

Суб'єктивна сторона: прямий умисел. До того ж метою здійснення таких дій є приховування незаконного вживання наркотиків або психотропних речовин.

Стаття 45. Ухилення від обстеження і профілактичного лікування осіб, хворих на венеричну хворобу

Ухилення від обстеження осіб, щодо яких є достатні дані про те, Що вони хворі на венеричну хворобу, або від лікування осіб, які були у контакті з хворими на венеричну хворобу і потребують профілактичного лікування, продовжуване після попередження, зробленого їм органами охорони здоров'я, - тягне за собою накладення штрафу від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 45 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об'єкт: здоров'я населення.

Венерична хвороба - це інфекційна хвороба, яка передається переважно статевим шляхом, а в деяких випадках і іншими шляхами(користування одним шприцом, від матері до дитини, тісний побутовий контакт та ін.). До таких хвороб належить сифіліс, гонорея, лімфогранулематоз, СНІД та ін.

Об'єктивна сторона виражається в:

- ухиленні від обстеження осіб, хворих на венеричну хворобу;

- ухиленні від лікування осіб, які контактували з хворим.

Ухилення від обстеження може проявлятися у відмові прийти до медичного закладу для проходження відповідного обстеження особою, щодо якої є достатні дані про те, що вона хвора на венеричну хворобу. Достатніми вважаються дані, які повідомляють про контакт з венерично хворим, свідчення заінтересованих осіб, дані органів охорони здоров'я. Особи, які перебували у контакті (статевому, тісному побутовому) із венерично хворою людиною, зобов'язані з метою попередження захворювання пройти профілактичний курс лікування. Ухилення від лікування проявляється у навмисному невиконанні вимог, рекомендацій лікаря (неприбуття на процедури, самолікування і т. ін.). До того ж слід зауважити, що Кримінальним Кодексом передбачається відповідальність за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби.

Адміністративна відповідальність за цією статтею настає лише у тому випадку, коли зазначеним особам було зроблено попередження і тільки після того, як вони продовжують ухилятися від обстеження чи профілактичного лікування. Попередження робиться органами охорони здоров'я, в цьому випадку- це районні консультації, лікарні, шкірно-венерологічні диспансери і т. п.

Суб'єктами правопорушень, передбачених коментованою статтею, є особи, щодо яких є достатні дані вважати їх хворими на венеричну хворобу, та особи, які контактували із венерично хворими і потребують профілактичного лікування.

Суб'єктивна сторона: прямий умисел. Особа знає, що їй потрібно пройти обстеження чи почати профілактичний курс лікування, її про це попереджали відповідні органи охорони здоров'я, але вона навмисно не виконує необхідних дій. До того ж мотиви можуть бути різними (нестача грошей на лікування, переконання, що вже нічого не допоможе, сором, небажання повідомлення такої інформації навіть лікарю, та ін.), але для кваліфікації вони не мають значення.

Стаття 45¹. Порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації і застосування донорської крові та (або) її компонентів і препаратів

Порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації і застосування донорської крові та (або) її компонентів і препаратів, порядку контролю за безпекою та якістю донорської крові, її компонентів, препаратів і відповідних консервуючих розчинів, порядку обміну донорською кров'ю, її компонентами і препаратами та вивезення їх за межі України, порядку медичного обстеження донора перед здаванням крові та її компонентів - тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 45' згідно із Законом України № 352-XIV від 23.12.98 p.]

Об'єкт: встановлений порядок взяття, переробки, зберігання, реалізації і застосування донорської крові та (або) її компонентів і препаратів.

Такий порядок регулюється Законом України «Про донорство крові та її компонентів» від 23.06.1995 p., Основами законодавства України про охорону здоров'я, Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 р. про затвердження Порядку заготівлі і зберігання власної крові та (або) її компонентів, а також крові та (або) її компонентів, отриманих від інших донорів, за особистий рахунок, та іншими нормативно-правовими актами.

Донорство крові та її компонентів - добровільний акт волевиявлення людини, що полягає у даванні крові або її компонентів для подальшого безпосереднього використання їх для лікування, виготовлення відповідних лікарських препаратів або використання у наукових дослідженнях. Донором може бути будь-який дієздатний громадянин України віком від 18 років, який пройшов відповідне медичне обстеження, і в якого немає протипоказань, визначених Міністерством охорони здоров'я України. Особи, хворі на інфекційні хвороби, що можуть передаватися через кров, або інфіковані збудниками таких хвороб, можуть залучатися до виконання донорської функції лише у разі подальшого використання отриманих від них крові та (або) її компонентів виключно для проведення наукових досліджень, виготовлення діагностикумів та інших продуктів, що не призначаються для введення реципієнтам.

Здача крові для лікувального застосування здійснюється громадянами добровільно. Забороняється взяття донорської крові примусово, а також від людей, захворювання яких можуть передаватись реципієнту або заподіяти шкоду його здоров'ю. Органи і заклади охорони здоров'я при сприянні власників і керівників підприємств, установ та організацій зобов'язані всебічно розвивати донорство. Донорам надаються пільги, передбачені законодавством України. Спеціалізовані установи та заклади переливання крові, відповідні підрозділи закладів охорони здоров'я, повинні забезпечити ведення реєстрів донорів, що мають містити паспортні дані кожного донора, дані про наявні або перенесені ним захворювання (зокрема й ті, що можуть передаватися через кров, її компоненти та препарати реципієнтам), дати та об'єми давання донором крові та (або) її компонентів, сфери можливого їх застосування тощо. Порядок ведення цих реєстрів, обміну даними між ними та порядок виключення донорів із зазначених реєстрів встановлюється Міністерством охорони здоров'я України. Ведення Національного реєстру донорів крові та її компонентів забезпечується Міністерством охорони здоров'я України.

Об'єктивна сторона виражається у порушенні встановленого порядку:

-      взяття донорської крові та (або) її компонентів і препаратів ;

-      переробки донорської крові та (або) її компонентів і препаратів ;

-      зберігання донорської крові та (або) її компонентів і препаратів;

-      реалізація донорської крові та (або) її компонентів і препаратів;

-      застосування донорської крові та (або) її компонентів і препаратів,

-      контроль за безпекою та якістю донорської крові, її компонентів, препаратів і  відповідних консервуючих розчинів;

-      обмін донорською кров'ю, її компонентами і препаратами ;

-      вивезення їх за межі України;

~  порядок медичного обстеження донора перед здаванням крові та її компонентів.

Взяття крові та (або) її компонентів у донора дозволяється лише за умови, що здоров'ю донора не буде заподіяно шкоди. За особистим визначенням донора давання крові та (або) її компонентів може здійснюватися безоплатно або з оплатою, порядок якої встановлюється Кабінетом Міністрів України

Взяття, переробку і зберігання донорської крові та її компонентів, реалізацію  та виготовлених з них препаратів здійснюють спеціалізовані установи і заклади переливання крові та відповідні підрозділи закладів охорони здоров'я, що знаходяться у віданні Міністерства охорони здоров'я України, інших міністерств і відомств та органів охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, за  наявності   відповідної ліцензії,  виданої Міністерством  охорони  здоров'я  України.

Переробку і зберігання донорської крові та її компонентів, реалізацію виготовлених з них препаратів можуть також здійснювати суб'єкти підприємницької діяльності (також обов'язковою є наявність відповідної ліцензії).

Порядок реалізації донорської крові, її компонентів та виготовлених з них препаратів спеціалізованими установами та закладами переливання крові, відповідними підрозділами закладів охорони здоров'я, а також порядок реалізації препаратів, виготовлених з донорської крові та її компонентів суб'єктами підприємницької діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Передачу донорської крові, її компонентів та препаратів за кордон може бути здійснено гуманітарну допомогу у випадках надзвичайних ситуацій за рішенням Кабінету Міністрів України. Донорська кров та її компоненти можуть бути вивезені за межі України для одержання з них препаратів, які в Україні не виготовляються чи виготовляються в недостатній кількості, за умови необхідності цих препаратів для потреб системи охорони здоров'я держави і обов'язкового повернення їх в Україну або в обмін на нові технології виробництва препаратів з донорської крові в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до міжнародних норм щодо експорту та імпорту крові.

Компоненти та препарати донорської крові дозволяється реалізовувати за межами України лише за умови повного забезпечення ними потреб охорони здоров'я населення України та наявності спеціального дозволу Кабінету Міністрів України. Обсяги обов'язкового забезпечення потреб охорони здоров'я населення донорською кров'ю, її компонентами і препаратами, зокрема з урахуванням необхідності створення їх відповідних резервів на випадок визначених законом ситуацій, щорічно визначаються і затверджуються Кабінетом Міністрів України на підставі даних, що подаються Міністерством охорони здоров'я України, Міністерством оборони України, іншими міністерствами та відомствами, які мають у своєму підпорядкуванні заклади охорони здоров'я, та Штабом Цивільної оборони України.

Взяття крові та її компонентів у донора проводиться лише після його медичного обстеження. Порядок взяття крові та її компонентів у донорів та порядок медичного обстеження донорів встановлюються Міністерством охорони здоров'я України. Величина разової максимально допустимої дози крові та її компонентів, що можуть бути взяті у донора, визначається Міністерством охорони здоров'я України.

Кров, її компоненти і препарати та відповідні консервуючі розчини підлягають обов'язковому контролю Державною інспекцією контролю якості лікарських засобів у порядку, встановленому Міністерством охорони здоров'я України. Донорська кров, її компоненти, виготовлені з них препарати та консервуючі розчини, які застосовуються при їх обробці і виготовленні не можуть використовуватися або передаватися для реалізації до того часу, доки вони не пройдуть визначеного законом контролю та відповідного маркування. Обов'язковому лабораторному дослідженню на наявність ВІЛ-інфекції підлягає кров (її компоненти), отримана від донорів крові (її компонентів) та донорів інших біологічних рідин, клітин, тканин та органів людини. З метою запобігання поширенню ВІЛ-інфекції через донорську кров її переливання застосовується лише у випадках, коли таке медичне втручання є єдиним засобом для врятування життя людини

За бажанням будь-якої дієздатної особи в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, за її рахунок може здійснюватися заготівля та зберігання її власної крові та (або) її компонентів, а також крові та (або) її компонентів, отриманих від інших донорів, з метою використання їх у необхідних випадках для подання медичної допомоги такій особі, членам її сім'ї або іншим особам.

Суб'єкт: загальний, тобто правопорушення може бути вчинено будь-якою осудною особою, що досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона: вина як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 46. Умисне приховування джерела зараження венеричною хворобою

Умисне приховування хворими на венеричну хворобу джерела зараження та осіб, які були у контакті з цими хворими, - тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 46 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Об'єкт: здоров'я населення. Венерична хвороба (див. коментар до ст. 45).

Об'єктивна сторона: полягає у приховуванні суб'єктами правопорушення інформації щодо джерела зараження та осіб, з якими вони були у контакті. У комплексі методів боротьби з венеричними захворюваннями велике значення має своєчасне виявлення джерел зараження та контактних осіб (осіб, що заразилися від хворого статевим або побутовим способом). Тому кожен хворий повинен обов'язково повідомити прізвище, ім'я та домашню адресу особи, від якої він заразився. Особа, яка є можливим джерелом зараження, викликається до шкірно-венеричного диспансеру для обстеження, встановлення діагнозу та лікування. Виявлення джерела захворювання є необхідним засобом профілактики, оскільки сприяє попередженню поширення венеричних хвороб серед населення.

До того ж хворий може робити усе для того, щоб приховати необхідну інформацію: казати неправду, мовчати, ігнорувати попередження лікаря і т. п. Така поведінка є дуже небезпечною, особливо для людей, які перебували у контакті з хворим і повинні вчасно почати лікуватися. Причини приховування можуть бути різноманітними: бажання відгородити свого статевого партнера від неприємностей, почуття сорому, побоювання помсти або кримінальної відповідальності (у випадках статевих контактів з неповнолітніми тощо), побоювання розголошення інформації. До того ж слід пам'ятати, що, відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», яка має назву «Лікування та правовий захист хворих на інфекційні хвороби, що передаються статевим шляхом», особи, хворі на інфекційні хвороби, що передаються статевим шляхом, підлягають обов'язковому лікуванню (за їх бажанням - анонімно). Відомості про зараження особи інфекційною хворобою, що передається статевим шляхом, проведені медичні огляди та обстеження з цього приводу, дані інтимного характеру, отримані у зв'язку з виконанням професійних обов'язків посадовими особами та медичними працівниками закладів охорони здоров'я, становлять лікарську таємницю. Надання таких відомостей дозволяється у випадках, передбачених законами України.

Джерелом зараження венеричною хворобою є особа, від якої хворий заразився венеричною хворобою в результаті статевого чи тісного побутового контакту.

Дані про те, що хворий приховує правду щодо осіб, з якими контактував та джерела зараження можуть надійти від самих контактованих осіб, анонімно, від органів охорони здоров'я і т. п.

Суб'єкт: осудна особа, що досягла 16-річного віку і яка внаслідок медичного обстеження отримала діагноз «венерична хвороба»

Суб'єктивна сторона: прямий умисел.

Стаття 46¹. Порушення вимог режиму радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення

Порушення вимог режиму радіаційної безпеки у спеціально визначеній зоні радіаційного забруднення, що виражається у проникненні в цю зону без дозволу відповідних органів або самовільному поселенні у ній, або знищенні, пошкодженні чи перенесенні знаків радіаційного забруднення або огорожі зазначеної зони, - тягне за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією знарядь вчинення правопорушення і на посадових осіб — від двадцяти п'яти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією знарядь вчинення правопорушення.

[Кодекс доповнено статтею 46' згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР№8711-ХІ від 19.01.90 р.]

[Текст статті 46' викладено у новій редакції згідно із Законом України № 966- V від 19.04.2007 p.]

Об'єкт: здоров'я населення та встановлений режим радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення.

Режим радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення, встановлюється законами України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 p., «Про поводження з радіоактивними відходами» від 30.06.1995 p., Указом Президії Верховної Ради УРСР про відповідальність за порушення вимог режиму радіаційної безпеки, заготівлю, переробку і збут радіоактивно забруднених продуктів харчування від 28.01.1991 p., Порядком видачі спеціальних дозволів на провадження окремих видів діяльності на території зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 20.12.2000 p., та іншими відповідними нормативно-правовими актами.

Об'єктивна сторона виражається у порушенні вимог режиму радіаційної безпеки в спеціально визначеній зоні радіаційного забруднення. Таке порушення проявляється: у проникненні в цю зону без дозволу відповідних органів, у самовільному поселенні у ній, у знищенні, пошкодженні чи перенесенні знаків радіаційного забруднення або огорожі зазначеної зони.

Чорнобильська катастрофа створила на значній території України надзвичайно небезпечну для здоров'я людей і навколишнього природного середовища радіаційну ситуацію. Україну оголошено зоною екологічної катастрофи. До територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, в межах України належать території, на яких виникло стійке забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами понад доаварійний рівень, що з урахуванням природнокліматичної та комплексної екологічної характеристики конкретних територій може призвести до опромінення населення понад 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік, і яке потребує вжиття заходів щодо радіаційного захисту населення та інших спеціальних втручань, спрямованих на необхідність обмеження додаткового опромінення населення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення його нормальної господарської діяльності

Залежно від ландшафтних та геохімічних особливостей фунтів, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов'язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров'я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших спеціальних заходів, з урахуванням загальних виробничих та соціально-побутових відносин територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на зони:

1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;

2)   зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтен­сивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, зі щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км² та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км² та вище, або плутонію від 0,1  Кі/км² та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

3)           зона   гарантованого   добровільного   відселення -   це   територія   зі   щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км², або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км², або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км², де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

4)           зона   посиленого   радіоекологічного   контролю -   це   територія   зі   щільністю забруднення фунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/км², або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/км², або плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/км² за умови, що  розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення  людини  з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів перевищує 0,5 мЗв (0,05 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

Додаткові критерії забрудненості грунту радіонуклідами можуть встановлюватись Національною комісією радіаційного захисту населення України з наступним затвердженням Верховною Радою України. Критерії, за якими провадиться розмежування категорій зон, встановлюються Національною комісією з радіаційного захисту населення України.

Землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення виводяться з господарського обороту, відмежовуються від суміжних територій і переводяться до категорії радіаційно небезпечних земель.

У зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення забороняється: постійне проживання населення; здійснення діяльності з метою одержання товарної продукції без спеціального дозволу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; перебування осіб, які не мають на це спеціального дозволу, а також залучення до роботи осіб без їх згоди; вивезення за межі зон без спеціального дозволу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи землі, глини, піску, торфу, деревини, а також заготівля і вивезення рослинних кормів, лікарських рослин, грибів, ягід та інших продуктів побічного лісокористування, за винятком зразків для наукових цілей; винесення або вивезення із зон будівельних матеріалів і конструкцій, машин і устаткування, домашніх речей тощо без спеціального дозволу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і дозиметричного контролю; ведення сільськогосподарської, лісогосподарської, виробничої та іншої діяльності, а також будівництво без спеціального дозволу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; випасання худоби, порушення середовища перебування диких тварин, спортивне та промислове полювання та рибальство; перегін тварин, сплав лісу. В'їзд на територію зони і виїзд з неї здійснюється тільки за спеціальними перепустками з обов'язковим дозиметричним контролем людей та транспортних засобів. Транзитний проїзд усіх видів транспорту здійснюється за спеціальними перепустками, що видаються адміністрацією зони, забороняється будь-яка інша діяльність, яка не забезпечує режим радіаційної безпеки; перебування осіб, які мають медичні протипоказання для роботи в контакті з джерелами іонізуючого випромінювання або щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з роботами щодо ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, оскільки вони є професійно хворими.

Також законодавством встановлюються відповідні вимоги і до інших територій, що зазнали радіоактивного забруднення. Ця стаття передбачає відповідальність за порушення вимог щодо усіх зон, які встановлені на території України.

Суб'єкт: громадяни та посадові особи підприємств, організацій, установ.

Суб'єктивна сторона: це правопорушення вчинюється тільки з умислом. Особа, яка вчиняє зазначені цією статтею дії, усвідомлює, що створює загрозливі умови для життя та здоров'я людей внаслідок дії радіоактивних речовин, але все одно вчиняє їх.

Стаття 46². Порушення встановлених законодавством вимог щодо заняття народною медициною (цілительством)

Порушення встановлених законодавством вимог щодо заняття народною медициною (цілительством) -тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 46² згідно із Законом України № 1033-V від 17.05.2007 p.]

Об'єкт: здоров'я населення і встановлений порядок заняття народною медициною (цілительством).

Такий порядок встановлено Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», Указом Президента України від 31.07.1998 р. № 823/98 «Про заходи щодо врегулювання діяльності в сфері народної та нетрадиційної медицини», наказами Міністерства охорони здоров'я України № 195 від 10.08.2000 р. «Про надання спеціального дозволу на медичну діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини», № 324 від 23.08.2002 р. «Про затвердження Порядку визначення установ з проведення атестації та експертизи в галузі народної і нетрадиційної медицини», Порядком проведення атестації та експертизи цілительських здібностей осіб, які виявили бажання займатись медичною діяльністю в галузі народної і нетрадиційної медицини, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України № 195 від 10.08.2000 p., Положенням про організацію роботи цілителя, який здійснює медичну діяльність в галузі народної та нетрадиційної медицини, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я № 36 від 11.02.1998 p., Статутом державного підприємства «Комітет з питань народної і нетрадиційної медицини Міністерства охорони здоров'я України», затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 27.07.2006 р. № 522.

Народна медицина (цілительство), відповідно до визначення, що міститься у ст. 74^і Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», — це методи оздоровлення, профілактики, діагностики і лікування, що ґрунтуються на досвіді багатьох поколінь людей, усталені в народних традиціях і не потребують державної реєстрації. Право на заняття народною медициною (цілительством) мають особи, які отримали спеціальний дозвіл на заняття народною медициною (цілительством), виданий Міністерством охорони здоров'я України або уповноваженим ним органом. Кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються народною медициною (цілительством), порядок заняття народною медициною (цілительством), порядок видачі та анулювання спеціального дозволу на заняття народною медициною (цілительством) встановлюються Міністерством охорони здоров'я України. Спеціальний дозвіл на заняття народною медициною (цілительством) може бути анульований за рішенням органу, що його видав, або за рішенням суду.

Забороняється проведення цілительства на масову аудиторію, у тому числі з використанням засобів масової інформації.

Спеціальний дозвіл - це документ, який підтверджує відповідність конкретної особи без спеціальної медичної освіти кваліфікаційним вимогам для провадження медичної діяльності в галузі народної і нетрадиційної медицини за умови контролю з боку лікаря. Для одержання спеціального дозволу особа, яка має намір здійснювати медичну діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини, подає до Комітету з питань народної і нетрадиційної медицини при Міністерстві охорони здоров'я України (з 27 07.2006 р. вказаний орган реорганізовано у Державне підприємство «Комітет з питань народної і нетрадиційної медицини Міністерства охорони здоров'я України», однак відповідні зміни до всіх наказів міністерства охорони здоров'я, які регулюють питання заняття народною медициною (цілительством), ще не внесено) заяву встановленого зразка. До заяви додаються копія атестаційно-експертного висновку закритого акціонерного товариства Української асоціації народної медицини (м. Київ) або інших організацій, визначених Міністерством охорони здоров'я України, про можливість здійснювати медичну діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини. Для розгляду заяв та вирішення питання щодо надання спеціального дозволу Комітет з питань народної і нетрадиційної медицини створює комісію в кількості не менше п'яти осіб, до складу якої залучаються провідні фахівці Міністерства охорони здоров'я і органів охорони здоров'я. Рішення комісії приймаються не менше 2/3 голосів від загальної кількості присутніх, оформлюються протоколами засідань та затверджуються наказами по Комітету. Рішення про надання спеціального дозволу приймається на засіданні комісії протягом десяти робочих днів з дати подання заяви. Спеціальний дозвіл особа може отримати не раніше п'яти робочих днів після засідання комісії.

У спеціальному дозволі зазначаються назва органу, що його видав, реєстраційний номер, дата видачі, прізвище, ім'я та по батькові, метод народної і нетрадиційної медицини, який буде використовуватись при здійсненні медичної діяльності, спеціальність лікаря, під контролем якого повинна здійснюватись медична діяльність, та інше. Він видається терміном на три роки.

До загальнодозволених видів медичної діяльності не відносяться: лікування онкологічних хворих; лікування хворих на інфекційні захворювання, у т.ч. венеричні та заразні шкірні, СНІД; лікування хворих на наркоманію; лікування психічно хворих, які потребують невідкладної госпіталізації; видавання висновку про психічний стан здоров'я; догляд та лікування ускладнень вагітності; хірургічні втручання, у т.ч. аборти; проведення розрахованих на масову аудиторію лікувальних сеансів та інших аналогічних їм заходів з використанням методу гіпнозу та інших методів психічного або біоенергетичного впливу.

Умови та організація роботи цілителя (особи, яка не має спеціальної медичної освіти, але володіє певним обсягом професійних знань та вмінь в галузі народної та нетрадиційної медицини) визначаються Положенням про організацію роботи цілителя, який здійснює медичну діяльність в галузі народної та нетрадиційної медицини, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я № 36 від 11.02.1998 р. У своїй роботі цілитель та лікар, під контролем якого цілитель здійснює медичну діяльність, керуються законодавством про охорону здоров'я, нормативно-правовими актами МОЗ України, а також цим Положенням. Цілитель надає допомогу населенню методами народної та нетрадиційної медицини під контролем лікаря або в умовах лікувального закладу.

Цілитель, який здійснює медичну діяльність в галузі народної та нетрадиційної медицини,   зобов'язаний:   займатися   медичною   практикою   в   галузі   народної   та нетрадиційної медицини за умови наявності спеціального дозволу (ліцензії) МОЗ України під контролем лікаря або в умовах лікувального закладу; здійснювати медичну практику, яка передбачена спеціальним дозволом (ліцензією) МОЗ України, в обсязі та порядку, встановлених законодавством; узгоджувати свої дії щодо надання консультативної та лікувальної допомоги пацієнтам з лікарем-спеціалістом; вести облікову документацію - журнал   обліку   діагностично-лікувальних   сеансів,   процедур),   де   слід   зазначати паспортні дані пацієнтів (ПІБ, вік, стать, місце проживання), діагностичний висновок, обсяг лікувальних процедур, спостереження за динамікою стану здоров'я та висновок щодо ефективності наданого лікування; у разі відсутності діагностичного або лікувального ефекту, виникненні будь-яких ускладнень від використання методів народної та нетрадиційної медицини - забезпечити консультацію лікаря-спеціаліста або направити пацієнта до лікувального закладу з метою надання кваліфікованої медичної допомоги; постійно підвищувати рівень кваліфікації у галузі основ медичних знань та володіння методами народної та нетрадиційної медицини за програмами, затвердженими Міністерством охорони здоров'я України; дотримуватись норм і правил санітарно-епідемічного режиму; знати принципи медичної етики та деонтології і неухильно дотримуватися їх.

Лікар, який контролює медичну діяльність цілителя в галузі народної та нетрадиційної медицини (крім виконання обов'язків, покладених на лікаря законодавством, кваліфікаційними вимогами за конкретною лікарською спеціальністю), зобов'язаний: визначати показання та протипоказання для призначення пацієнтам лікування методами народної та нетрадиційної медицини при наданні медичної допомоги в кожному конкретному випадку; організувати комплексний процес діагностики та лікування, складати план обстеження пацієнта з метою отримання в мінімальний термін повної та достовірної діагностичної інформації; вести медичну документацію (за формами N 025/у, N ООЗ/у) згідно з вимогами Міністерства охорони здоров'я України та контролювати оформлення облікової документації цілителем; проводити об'єктивізований методами медичного контролю і статистики аналіз ефективності використання в медичній практиці методів народної та нетрадиційної медицини; забезпечити умови для запобігання виникненню ускладнень, які можуть призвести до погіршення стану здоров'я пацієнтів при лікуванні методами народної та нетрадиційної медицини; забезпечити своєчасну кваліфіковану допомогу пацієнту в разі виникнення будь-якого ускладнення стану здоров'я.

Лікар, який контролює медичну діяльність цілителя в галузі народної та нетрадиційної медицини (крім прав лікаря, обумовлених законодавством, кваліфікаційними вимогами за конкретною лікарською спеціальністю, ліцензією), має право: припинити або заборонити, за потреби, застосування методів народної та нетрадиційної медицини, які цілитель використовує при лікуванні хворого; вносити пропозиції щодо змін в організації роботи цілителя; виступати з пропозицією про анулювання або припинення дії спеціального дозволу (ліцензії) Міністерства охорони здоров'я України на медичну практику цілителя при наявності порушень, які могли призвести до погіршення стану здоров'я пацієнтів при лікуванні методами народної та нетрадиційної медицини.

Об'єктивна сторона виражається у:

1)      вчиненні дій, які призвели до шкідливих наслідків для здоров'я пацієнта;

2)      недостовірності облікових та звітних даних;

3)      порушенні чинного законодавства щодо надання медичної допомоги та порядку здійснення підприємницької діяльності.

Суб'єктивна сторона: вина може бути як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення, передбаченого коментованою статтею, можуть бути як особи, які отримали у встановленому порядку спеціальний дозвіл на провадження медичної діяльності в галузі народної і нетрадиційної медицини, так і інші особи.