Глава 3. Адміністративне стягнення

Административное право - Р.А. Калюжний Науково-практичний коментар: КУпАП

Глава 3. Адміністративне стягнення

Стаття 23. Мета адміністративного стягнення

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

[У статтю 23 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.]

1. У коментованій статті законодавець акцентує увагу на тому, що головна мета адміністративного стягнення - виховання порушника, тобто формування у нього звички законослухняної поведінки. Виховний вплив на порушника здійснює як сам факт накладення на нього адміністративного стягнення, так і спеціальні виховні заходи, які застосовуються до нього під час виконання деяких стягнень. Так, наприклад, під час відбування виправних робіт здійснюється трудове виховання порушника; з особами, підданими адміністративному арешту, проводяться різні бесіди тощо.

2. Застосування заходів адміністративного стягнення має на меті виховання правопорушника в дусі додержання вимог закону. Стягнення є засобом впливу на його свідомість, за допомогою якого особі подаються навички, які стимулюють добровільне свідоме виконання нею своїх обов'язків. Обмеження, які пов'язані із заходами адміністративного стягнення також здійснюють свій виховний вплив, оскільки особа у майбутньому прагне не повторювати дій, які мають наслідком встановлення зазначених обмежень. Виховання правопорушників тісно пов'язане з іншою метою адміністративного стягнення - попередженням правопорушень, як з боку самого порушника, так і з боку інших осіб. Попереджувальні можливості стягнення є дуже широкими, оскільки багато адміністративних правопорушень дуже близькі за своїм складом до злочинів і можуть переростати в них, у зв'язку з чим своєчасне застосування заходів стягнення за адміністративні правопорушення є засобом запобігання суспільно небезпечних діянь.

3. Адміністративні стягнення є каральними, «штрафними» санкціями, вони, як правило, полягають у позбавленні або обмеженні певних прав, благ. Цим досягається мета покарання порушника. За вчинений проступок громадянин або позбавляється якогось суб'єктивного права (права керування транспортним засобом), або обмежується його правосуб'єктність (адміністративний арешт), або на нього накладаються спеціальні «штрафні» обов'язки. Крім втрат та обмежень, адміністративне стягнення має наслідком для порушника ще й стан так званої «адміністративної покараності» (аналогічної судимості в кримінальному праві), який існує протягом одного року з дня закінчення виконання стягнення. Так, наприклад, повторне протягом року порушення водіями правил експлуатації транспортних засобів, правил користування ременями безпеки або мотошоломами (ст. 121 КпАП) має наслідком підвищення суми штрафу за однорідне правопорушення, а також може спричинити оплатне вилучення транспортного засобу. Правове значення стану «адміністративної з караності» полягає в тому, що вчинення до закінчення цього строку нового правопорушення спричиняє підвищену відповідальність, а інколи змінюється навіть його характер - воно визнається злочином.

Стаття 24. Види адміністративних стягнень

За вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення:

1) попередження;

2) штраф;

3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

6) виправні роботи;

7) адміністративний арешт.

Законами України може бути встановлено й інші, крім зазначених у цій статті, види адміністративних стягнень.

[Частини другу і третю статті 24 замінено частиною другою, у зв'язку з чим частина четверта вважається частиною третьою, згідно із Законом України № 2342-111від 05.04.2001 p.]

Законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.

[Частину четверту статті 24 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2247-111 від 18.01.2001 p.]

[У статтю 24 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 6347-XI від 03.08.88р.; Законом УкраїнськоїРСР № 1255-ХІ1 від 25.06.91 p.]

1. У коментованій статті систематизовані види адміністративних стягнень. Інші заходи примусового впливу, застосовувані до осіб, що вчинили адміністративні правопорушення (наприклад, адміністративне затримання, особистий огляд, вилучення речей і документів), не є адміністративними стягненнями.

2. Система адміністративних стягнень, наведена в статті, містить різні за характером і правовими наслідками санкції, що дає змогу врахувати при призначенні стягнення як особливості вчинення адміністративного правопорушення, так і особистість порушника.

3. На відміну від кримінального законодавства (ст. 51 Кримінального кодексу України), де всі покарання розташовані в певній послідовності - від менш тяжких до більш тяжких, із розташування в переліку видів адміністративних стягнень не можна зробити висновок щодо оцінки законодавцем значення кожного з видів адміністративних стягнень у їх співвідношенні між собою.

4. Перелік адміністративних стягнень, наведений у коментованій статті, не є закритим, вичерпним. Він може бути за потреби доповнений поточним законодавством. Зокрема Законом України «Про об'єднання громадян» встановлено ряд стягнень, які можуть застосовуватися до цих об'єднань і КпАП не передбачені. Хоча в Законі прямо і не сказано, що ці стягнення є адміністративними, але їх характер свідчить саме про це. Можливість такого доповнення може відбуватися за додержання двох умов. По-перше, інші, крім зазначених у цій статті, види адміністративних стягнень повинні бути встановлені відповідно до принципів і положень КпАП. По-друге, нові види адміністративних стягнень можуть бути уведені тільки законодавчими актами. Цим виключається можливість для Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вводити нові види адміністративних стягнень.

5. Частина 4 коментованої статті визнає адміністративне видворення іноземців адміністративним стягненням, хоча воно за своїм характером є заходом припинення. Це пояснюється тим, що адміністративне видворення застосовується лише до іноземців і осіб без громадянства, які постійно проживають за межами України, у випадках грубого порушення ними законодавства про правовий статус цих осіб в Україні, адміністративного, фінансового та іншого законодавства. Мета зазначеного заходу - припинити протиправну поведінку іноземців і осіб без громадянства. Метою адміністративного стягнення коментована стаття називає, перш за все, покарання порушника, виховання його в дусі додержання законів, а також запобігання вчиненню нових правопорушень. Адміністративне стягнення, крім обмежень, пов'язаних з його реалізацією, має наслідком для правопорушника ще й так званий стан «адміністративної
покараності», тобто протягом року особа вважається такою, що була піддана адміністративному стягненню. Адміністративне видворення зазначених наслідків не викликає. Нарешті про припиняючий характер цього заходу свідчить порядок його застосування. Адміністративне стягнення реалізується під час провадження в справах про адміністративні правопорушення, порядок якого на адміністративне видворення не поширюється. Все зазначене дає підстави стверджувати, що адміністративне видворення іноземців і осіб без громадянства за межі України не можна назвати адміністративним стягненням. А оскільки в цих випадках йдеться про припинення протиправної поведінки, то воно не може бути чимось іншим, крім заходу адміністративного припинення. Зазначене обумовлює необхідність удосконалення правової норми.

6. Орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення, може призначити тільки те адміністративне стягнення, яке міститься в тій або іншій статті законодавчого акта, що встановлює відповідальність за конкретне адміністративне
правопорушення.

7. Деякі з перерахованих у коментованій статті видів адміністративних стягнень взагалі не можуть застосовуватися до певних, точно зазначених у законі категорій громадян. Так, позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами в зв'язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця ДТП, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Позбавлення права полювання не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування (ч. 2, 3 ст. ЗО КпАП). Адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів першої і другої груп (ч. 2 ст. 32 КпАП). До військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, не може бути застосовано виправні роботи і адміністративний арешт (ч. 1 ст. 15 КпАП).

8. Усі види адміністративних стягнень за виключенням попередження полягають у спричиненні винній особі певних втрат майнового характеру (штраф, оплатне вилучення або конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, виправні роботи), обмеженні її прав (керування транспортним засобом, права полювання, адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо
порушують правопорядок) та короткотерміновому позбавленні волі (адміністративний арешт). Вони мають на меті від імені держави покарати винну особу за вчинення адміністративного правопорушення, а також здійснити виховний вплив на неї та інших осіб, попередити скоєння протиправних дій у майбутньому. Відповідно штрафи та інші адміністративні санкції майнового характеру стягуються у доход держави.

Стаття 24¹. Заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх

За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років можуть бути застосовані такі заходи впливу:

1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

2) попередження;

3) догана або сувора догана;

4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх
згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

[Кодекс доповнено статтею 24' згідно із Законам України № 244/94-ВР від 15.11.94 p.]

1. Необхідність виокремлення спеціальних норм про адміністративну відповідальність неповнолітніх обумовлена принципами справедливості та гуманізму. Враховуючи біологічні, психологічні та соціальні характеристики неповнолітніх, закон передбачає особливості притягнення їх до адміністративної відповідальності, звільнення від відповідальності, призначення адміністративного стягнення та специфічні заходи впливу. Ця позиція базується на міжнародно-правових актах, зокрема Декларації прав дитини, у Преамбулі якої зазначається, що неповнолітні, у зв'язку з їх фізичною і розумовою незрілістю, потребують спеціальної охорони і захисту, зокрема, належний
правовий захист. Особливості вікової психології неповнолітніх дають змогу обмежитися щодо таких осіб порівняно більш м'якими заходами, достатніми для забезпечення їх виправлення і перевиховання. Суспільство не має право висувати до неповнолітніх такі самі суворі вимоги, як до своїх дорослих членів. Тому часто щодо неповнолітніх достатніми є міри виховно-педагогічного, а не карального характеру

2. Норми, спрямовані на забезпечення нормального фізичного і психічного розвитку неповнолітніх, містяться в низці статей КпАП. Так, ст. 13 регламентує вік, з якого може наставати адміністративна відповідальність. Ст. 34 відносить до обставин, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, вчинення правопорушення неповнолітнім. Згідно зі ст. 35 відносить до обставин, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, віднесено втягнення неповнолітнього в правопорушення. Згідно зі ст. 40 встановлює особливий порядок відшкодування шкоди, заподіяної неповнолітнім у результаті вчинення адміністративного правопорушення

3. В Особливій частині КпАП містяться норми про адміністративні правопорушення, потерпілими від яких можуть виступати лише неповнолітні Так, ст. 180 встановлює адміністративну відповідальність за доведення неповнолітнього до стану сп'яніння батьками неповнолітнього, особами, які їх замінюють, або іншими особами, ст. 184 - за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей. Це свідчить про важливість охорони прав та законних інтересів неповнолітніх засобами законодавства про адміністративні правопорушення.

4. У коментованій статті передбачено застосування щодо неповнолітніх специфічних заходів впливу. Такі заходи не є адміністративними стягненнями і суттєво відрізняються від них за своєю суворістю. Водночас вони пов'язані з певними обмеженнями та позбавленнями для особи, щодо якої застосовані. Заходи впливу щодо неповнолітніх застосовується незалежно від бажання винних, їх батьків або осіб, що їх замінюють. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» справи щодо неповнолітніх, які вчинили адміністративні правопорушення у віці від 16 до 18 років, розглядають суди.

5. Слід особливо зазначити, що в коментованій статті можливість притягнення неповнолітнього до адміністративної відповідальності обмежена умовою досягнення шістнадцятирічного віку до моменту здійснення адміністративного правопорушення. Тому орган адміністративної юрисдикції зобов'язаний упевнитися, чи досягла особа, що вчинила адміністративне правопорушення, зазначеного віку на момент вчинення правопорушення.

6. Зобов'язання публічно або в іншій формі просити вибачення у потерпілого є найменш суворим заходом впливу і застосовується за умови, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, усвідомила неправомірність своєї поведінки та виявила щире розкаяння у вчиненому. Публічність вибачення означає присутність інших (крім правопорушника та потерпілого) осіб під час принесення вибачення. Форма та зміст вибачення нормативно не регламентовані та залишені на розсуд заінтересованих осіб.

7. Застереження неповнолітніх про неприпустимість протиправної поведінки застосовується з метою припинення такої поведінки, але здебільшого цей захід спрямований на недопущення подібної поведінки у майбутньому, тобто головна мета і в цьому випадку - профілактична. Застереження здійснюється в присутності батьків або осіб, які їх замінюють. Про винесення особі офіційного застереження має бути складено протокол, однак його форма та зміст нормативно не регламентовані.

8. Догана або сувора догана за своєю юридичною природою є офіційним осудженням неповнолітнього правопорушника та вчиненого ним діяння, здійсненим від імені держави.

9. Передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, допускається лише за наявності даних про їх здатність забезпечити позитивний виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою. Під особами, які заміняють батьків, слід розуміти усиновителів, опікунів і піклувальників. Передача неповнолітнього під нагляд педагогічного чи трудового колективу можлива тільки за згодою цього колективу. Неповнолітній може бути переданий і під нагляд окремих громадян на їх прохання. Як педагогічний чи трудовий колектив, так і окремий громадянин зобов'язані при цьому здійснювати виховний вплив на нього та постійний контроль за його
поведінкою. Вирішуючи питання про передачу неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, або окремих громадян, суд, уповноважений вирішувати справу, повинен керуватися даними, що їх характеризують. Неприпустимо передавати неповнолітнього під нагляд батька або матері, які позбавлені батьківських прав, а також батьків чи інших осіб, котрі через свою поведінку не здатні позитивно впливати на нього. Неповнолітній може бути переданий під нагляд педагогічного колективу навчального закладу тільки за місцем навчання, а трудового колективу - за місцем роботи за наявності даних про те, що цей колектив спроможний здійснювати належний
контроль за поведінкою неповнолітнього та позитивно впливати на його виховання (див. постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» № 6 від 31.05.2002 p.).

Стаття 25. Основні і додаткові адміністративні стягнення

Оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і додаткові адміністративні стягнення; інші адміністративні стягнення, зазначені в частині першій статті 24 цього Кодексу, можуть застосовуватись тільки як основні.

За одне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення.

1. Основними є такі адміністративні стягнення, які не можуть накладатися додатково до інших видів адміністративних стягнень. Попередження, штраф, позбавлення спеціального права, наданого цьому громадянинові, виправні роботи, адміністративний арешт можуть застосовуватися тільки як основні.

2. Додатковими є такі адміністративні стягнення, які не можуть призначатися самостійно, а можуть тільки приєднуватися до основних заходів стягнення. Такі стягнення виконують при визначенні обсягу адміністративної відповідальності не основну, а допоміжну роль.

3. Відповідно до коментованої статті оплатне вилучення та конфіскація предметів, що з'явилися знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення можуть застосовуватися як основні, так і додаткові адміністративні стягнення. Фактично оплатне вилучення й конфіскація зазначених предметів застосовуються тільки як додаткові стягнення, оскільки в Особливій частині Кодексу не залишилося статей, які передбачали б можливість застосування цих стягнень тільки як основні.

4. Необхідною умовою накладення додаткового стягнення є пряма вказівка на обов'язковість або можливість оплатного вилучення чи конфіскації предметів, що з'явилися знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, у санкції відповідної статті Особливої частини КпАП. У випадках, коли санкція не містить зазначених положень, додаткові стягнення накладатися не можуть.

5. У санкціях деяких статей Особливої частини Кодексу зазначаються стягнення, які можуть (наприклад, ст. 91, 174, ч. 1, 2 ст. 181, ч. 2 ст. 182 тощо) або повинні (наприклад, статті 158, 162, ч. 2 ст. 164, частини 2, 3, 4 ст. 164⁶ тощо) бути призначені в якості додаткових. Там, де санкція сформульована як альтернативна (наприклад, у ч. 1 ст. 190, яка передбачає за придбання, зберігання, передача іншим особам або продаж громадянами вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду без дозволу органів внутрішніх справ накладення штрафу від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зброї або без такої), додаткове стягнення може бути накладене або не накладене на розсуд органа (посадової особи), що розглядає справу про адміністративне правопорушення. Необхідність у застосуванні додаткового стягнення обумовлюється характером правопорушення, особистістю винного й іншими обставинами справи. Якщо санкція застосовуваної статті Особливої частини КпАП не містить альтернативи (як, наприклад, у ч. 1 ст. 195⁴, де встановлено, що порушення порядку виробництва, придбання, зберігання чи продажу електрошокових пристроїв і спеціальних засобів, що застосовуються правоохоронними органами, має наслідком накладення штрафу від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією електрошокових пристроїв і спеціальних засобів), то орган (посадова особа), що вирішує справу, зобов'язаний поряд з основним
накласти також і додаткове стягнення. Утриматися від його накладення, мотивуючи характером вчиненого правопорушення або особливостями особистості порушника, юрисдикційний орган не має права.

6. Коментована стаття містить важливе положення про припустимі варіанти поєднання видів адміністративних стягнень. За одне адміністративне правопорушення може бути накладене або основне, або основне та одне з додаткових адміністративних стягнень. Як основне за здійснення адміністративного правопорушення може призначатися тільки одне з основних стягнень, зазначених у санкції застосовуваної статті Особливої частини КпАП. Одночасне застосування двох основних або двох додаткових стягнень неприпустимо.

7. Якщо відповідно до ч. 2 ст. 24 КпАП законодавець буде вводити нові види адміністративних стягнень, то він одночасно повинен вирішити, чи буде це стягнення застосовуватися тільки як основне або можливо застосування його і як додаткове стягнення

Стаття 26. Попередження

Попередження як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі. У передбачених законом випадках попередження фіксується іншим установленим способом.

[У статтю 26 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-111 від 05.04.2001 p.]

1. Попередження полягає в офіційному осуді вчиненого проступку і застереженні правопорушника від його повторення. За своєю сутністю попередження - це інформування порушника про те, що його поведінка має антигромадський характер і що йому слід припинити вчинення подібних проступків, інакше він буде підданий більш суворому покаранню. У зв'язку з цим і в санкціях статей КпАП попередження
встановляється як альтернативний захід поряд зі штрафом. Єдиний виняток становить ст. 125 («Інші порушення правил дорожнього руху»), в якій попередження передбачено як єдине стягнення.

2. Попередження є найбільш м'яким адміністративним стягненням і в адміністративно-юрисдикційній практиці застосовується із урахуванням відповідних умов, серед яких: вчинення правопорушення вперше; малозначність проступку;
незнання правових норм; позитивна характеристика особи порушника за місцем роботи (проживання); випадки, коли мінімальний розмір штрафу, передбачений альтернативною санкцією, не відповідає вчиненому діянню і майновому стану порушника; наявність пом'якшуючих і відсутність обтяжуючих обставин.

3. Адміністративним стягненням визнається лише таке попередження, яке було винесено в письмовій формі або зафіксовано іншим встановленим способом. В більшості випадків воно оформляється шляхом винесення постанови уповноваженим нате органом або посадовою особою.

4. Застосування попередження, так само як і інших адміністративних стягнень, має для порушника відповідні правові наслідки. Особа, піддана цьому стягненню, вважається протягом одного року від дня його виконання покараним в адміністративному порядку (ст. 39 КпАП). Якщо протягом року така особа вчинить нове адміністративне правопорушення, до неї може бути застосоване більше суворе адміністративне стягнення.

5. Попередження як адміністративне стягнення необхідно відрізняти від усного зауваження. Останнє відповідно до ст. 22 КпАП застосовується у випадках звільнення від адміністративної відповідальності через малозначність вчиненого. Усне зауваження не є адміністративним стягненням і не має пов'язаних з ним негативних правових наслідків. Такого роду зауваження широко використовуються в повсякденній діяльності наглядових органів як профілактична міра впливу.

Стаття 27. Штраф

Штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

[Текст статті 27 викладено у новій редащії згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

1. Штраф — це грошове стягнення, який передбачається у порушника вилучення певної суми у власність держави, тим самим справляється вплив на його майнові інтереси. У статтях Особливої частини розділу II КпАП зазначається мінімальний і максимальний розмір («від і до»), іноді визначено лише верхню межу штрафу («в розмірі до»).

2. Розміри штрафів залежать від офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Мінімальний розмір штрафу, передбачений за правопорушення - 0,1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ч. 1 ст. 127 КпАП), максимальний - 300 неоподаткованих мінімумів (ст. 164⁵). У ст. 135 КпАП встановлено інший порядок визначення розміру штрафу за безквитковий проїзд - він накладається у двадцяти- чи десятикратному розмірі від вартості проїзду в тому чи іншому виді міського транспорту.

3. У разі порушення правил дорожнього руху водіями транспортних засобів Збройних сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань - військовослужбовцями строкової служби штраф як адміністративне стягнення до них не застосовується. До них може бути застосовано тільки попередження.

4. У зв'язку з набуттям чинності 01.01.2004 р. Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 p. № 889-IV згідно з п. 22.5 ст. 22 зазначеного Закону України, якщо норми чинних законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 грн., крім норм адміністративного та кримінального законодавства у частині
кваліфікації правопорушень або злочинів, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону для відповідного року (з урахуванням положень п. 22.4 ст. 22 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб»). Слід зазначити, що терміни «кваліфікація» та «санкція» за своєю правовою природою відрізняються за значенням та змістом. Санкція як структурна частина Кодексу про адміністративні правопорушення використовується для визначення виду і розмірів адміністративної відповідальності. Кваліфікація відрізняється від санкції тим, що встановлює юридичну відповідність ознак протиправного діяння ознакам складу
адміністративного правопорушення. Тобто кваліфікація встановлює, що саме вчинено, а санкція визначає міру відповідальності. Отже, запровадження податкових соціальних пільг не впливає на розмір покарань чи адміністративних стягнень у вигляді штрафу, якщо останній визначено у відповідних санкціях у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян. Для вирішення питання про наявність складу адміністративного правопорушення в діяннях, які були вчинені до 01.01.2004 p., а також для їх кваліфікації положення Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не застосовуються. У таких випадках розрахунки провадяться з огляду на неоподатковуваний мінімум доходів
громадян у розмірі 17 грн. Визнаючи діяння, вчинене після 01.01.2004 p., таким, яке спричиняє кримінальну або адміністративну відповідальність, та кваліфікуючи його, У разі, коли настання відповідальності чи кваліфікація обумовлені певною кількістю неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, необхідно керуватися тим, що сума такого мінімуму дорівнює розміру податкової соціальної пільги, визначеної пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» для відповідного року (з Урахуванням положень п. 22.4 ст. 22 зазначеного Закону).

Стаття 28. Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення

Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета.

[Частину першу статті 28 доповнено згідно із Законом України № 2342-ІП від 05.04.2001 p.]

Порядок застосування оплатного вилучення і види предметів, які підлягають вилученню, встановлюються цим Кодексом та іншими законами України.

[У частину другу статті 28 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

1. Мета стягнення у вигляді оплатного вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення - позбавити порушника права володіння предметом, який ним використовується незаконно або з порушенням загальнообов'язкових правил користування, встановлених законодавством. КпАП передбачає можливість застосування оплатного вилучення транспортних засобів за повторне протягом року керування ними в стані сп'яніння або ухилення від проходження огляду на наявність сп'яніння (ч. 2 ст. 130) і за повторне керування цими засобами, не зареєстрованими (перереєстрованими) у встановленому порядку, з підробленим номерним знаком чи з номерним знаком, який не належить цьому засобу, або з умисно прихованим номерним знаком (ч. 5 ст. 121), а також вогнепальної зброї та боєприпасів до неї за порушення правил їх зберігання чи перевезення (ч. 1 ст. 191) і за
ухилення від реалізації зброї та боєприпасів громадянами, у яких органами внутрішніх справ анульовано дозвіл на їх зберігання (ст. 193).

2. Відповідно до п. 13.7.7 Тимчасової інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.02.2005 р. № 20, постанова про оплатне вилучення предмета, який став знаряддям учинення або безпосереднім об'єктом правопорушення, надсилається на виконання відділу державної виконавчої служби за місцезнаходженням цього предмета. Предмет, вилучений на підставі постанови про його оплатне вилучення, здається державним виконавцем для реалізації в порядку, встановленому законом. Суми, виручені від реалізації оплатно вилученого предмета, відповідно до коментованої статті, передаються колишньому власникові з відрахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій. Справа передається в архів суду після долучення до матеріалів справи постанови державної виконавчої служби про виконання постанови.

3. Відповідно до ст. 37 Закону України «Про дорожній рух» переобладнання транспортних засобів, що призвело до зміни облікових даних механічного транспортного засобу, не відображене в його реєстраційних документах, невідповідність реєстраційних даних записам у свідоцтві про реєстрацію (технічному паспорті, технічному або реєстраційному талоні) може бути підставою для заборони експлуатації транспортних засобів із вилученням державних номерних знаків, а не вилученням самого транспортного засобу. Вилучення транспортного засобу в зазначених випадках або заборона експлуатації транспортних засобів із вилученням державних номерних знаків у випадках, не передбачених ст. 37 Закону України «Про дорожній рух», може бути оскаржено в судді і є підставою для визнання незаконними цих дій органів, що здійснюють контроль у сфері дорожнього руху.

Стаття 29. Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення

Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України.

[У частину першу статті 29 внесено зміни та доповнення згідно із Законом України № 2342-ІП від 05.04.2001 p.]

Конфіскація вогнепальної зброї, інших знарядь полювання і бойових припасів не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

[У частину другу статті 29 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІП від 05.04.2001 p.]

Порядок застосування конфіскації, перелік предметів, які не підлягають конфіскації, встановлюються цим Кодексом та іншими законами України.

[У частину третю статті 29 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІП від 05.04.2001 p.]

[У статтю 29 внесено зміни та доповнення згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2010-ХІ від 03.04.86p.]

1. Відповідно до ч. 5 ст. 41 Конституції України конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. У зв'язку з цим справи про адміністративні правопорушення, за вчинення яких законом передбачено конфіскацію приватного майна особи, повинні розглядатися тільки судами.

2. Конфіскація означає примусову безоплатну передачу майна у власність держави. Адміністративне законодавство допускає конфіскацію лише конкретного майна: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, і грошей, одержаних у результаті вчинення такого правопорушення.

3. Адміністративно-правова конфіскація завжди є спеціальною (має спеціальний характер). Це означає, що конфіскується не все майно і не будь-які предмети. Конфіскація провадиться тільки щодо речей, безпосередньо пов'язаних із адміністративним правопорушенням і прямо зазначених у законі (рушниць та інших знарядь полювання, предметів спекуляції тощо). Конфіскація предметів застосовується досить часто (предметів дрібної спекуляції, контрабанди, вогнепальної зброї тощо). Конфісковано може бути, як правило, предмет, який є в особистій власності порушника. Предмети контрабанди конфіскуються незалежно від того, встановлено їх власника чи ні. Не може застосовуватися конфіскація вогнепальної зброї, бойових припасів, інших знарядь полювання до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування. Конфіскація грошей допускається, наприклад, у разі вчинення правопорушень у сфері підприємницької діяльності (дрібна спекуляція, незаконна торговельна діяльність), азартних іграх тощо. Конфіскації в зазначених випадках підлягають одержаний незаконно прибуток або ставки у грі.

4. Відповідно до п. 13.7.6 Тимчасової інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.02.2005 р. № 20, постанова про конфіскацію предмета, який став знаряддям учинення або безпосереднім об'єктом правопорушення, грошей надсилається на виконання відділу державної виконавчої служби за місцезнаходженням цього предмета, грошей. Справа передається в архів суду лише після долучений до матеріалів справи постанови про конфіскацію предмета, грошей з відміткою про виконання.

Стаття З0. Позбавлення спеціального права, наданого Даному громадянинові

Позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання), застосовується на строк до трьох років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом.

Позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами в зв'язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.

Позбавлення права полювання не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

[У статтю З0 внесено зміни згідно із Законом України № З 785-ХІІ від 23.12.93 p.]

1. Позбавлення спеціального права, наданого цьому громадянинові, застосовується за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом. Для заняття деякими видами діяльності громадяни повинні одержати відповідний дозвіл, видача якого можлива за ряду умов: наявності спеціальних знань, навичок, певного стану здоров'я тощо. До таких прав належать право керування транспортними засобами, річковими та маломірними суднами, самохідними сільськогосподарськими машинами, а також право полювання. Саме цих прав громадянина може бути позбавлено в порядку адміністративного стягнення. Строк стягнення обмежено трьома роками.

2. Права на керування громадянина може бути позбавлено за керування в нетверезому стані, ухилення від проходження огляду на наявність сп'яніння та деякі інші порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, і правил користування річковими і маломірними суднами. Відповідно до ч. 2 коментованої статті позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами у зв'язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення
на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.

3. Позбавлення права на полювання застосовується за грубе або систематичне порушення правил полювання (ст. 85 КпАП). Не допускається позбавлення цього права осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

4. Фактично позбавлення спеціального права виявляється у вилученні в порушника відповідного документа, який надає таке право (посвідчення водія, свідоцтва, диплома, що дають право керувати маломірними і річковими суднами, мисливського квитка).

5. Відповідно до п. 13.7.5 Тимчасової інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.02.2005 р. № 20, якщо до правопорушника застосовано стягнення у вигляді позбавлення спеціального
права, копія постанови надсилається органу внутрішніх справ (про позбавлення права керувати транспортним засобом), Головній державній інспекції України з безпеки судноплавства чи капітану річкового порту (відповідно про позбавлення права керування
маломірним судном чи річковим судном), органу мисливського господарства (про позбавлення права полювання). Справа передається в архів суду лише після долучення до матеріалів справи повідомлення відповідного органу про виконання постанови.

Стаття 31. Виправні роботи

Виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до двадцяти процентів її заробітку в доход держави. Виправні роботи призначаються районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (народним суддею).

[У статті 31 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

1. Виправні роботи можна віднести до числа виняткових заходів адміністративної відповідальності, тому що вони застосовуються за найсерйозніші правопорушення (дрібне розкрадання, дрібне хуліганство, злісну непокору та ін.) і тільки районними (міськими) судами (суддями).

2. Суть виправних робіт полягає в тому, що із заробітку порушника відраховується до 20 % в доход держави. До того ж відрахування провадяться з усіх видів виплат, за винятком пенсій і допомог, які одержуються в порядку соціального страхування і соціального захисту, а також виплат одноразового характеру.

3. Застосування виправних робіт, крім відрахувань із заробітку, має наслідком також деякі інші правообмеження для порушника: забороняється надавати чергову відпустку під час відбування виправних робіт; у цей час забороняється звільнення за власним бажанням.

4. Строк виправних робіт не може перевищувати двох місяців. Виправні роботи відбуваються за місцем постійної роботи порушника, тому вони не можуть застосовуватися до громадян, які не працюють (пенсіонерів, учнів тощо). Не застосовується цей вид стягнення також до військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів.

5. Відповідно до п. 13.7.4 Тимчасової інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.02.2005 р. № 20, якщо до правопорушника застосовано стягнення у виді виправних робіт, дві копії постанови надсилаються на виконання до органу Державного департаменту України з виконання покарань не пізніш як наступного дня після її винесення. Справа передається в архів суду лише після долучення до матеріалів справи повідомлення органу Державного департаменту України з виконання покарань про відбуття правопорушником стягнення.

Стаття 32. Адміністративний арешт

Адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п'ятнадцяти діб. Адміністративний арешт призначається районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею).

[У частині першій статті 32 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів першої і другої груп.

1. Адміністративний арешт- найсуворіший захід адміністративної відповідальності. Суть його полягає в короткочасному, до 15 діб (відповідно до Закону України «Про надзвичайний стан» за деякі злісні порушення режиму надзвичайного стану, у випадку його введення, адміністративний арешт може застосовуватися на строк до 30 діб), позбавленні волі правопорушника з можливим використанням його на фізичних роботах без оплати праці. Застосовується адміністративний арешт лише районним (міським) судом (суддею) і лише в тих випадках, коли за обставинами справи і з врахуванням особи порушника застосування інших заходів буде визнано недостатнім. У зв'язку з цим У законодавстві за жоден адміністративний проступок арешт не встановлено як єдиний захід стягнення. Завжди є можливість застосувати попередження, штраф або виправні роботи.

2. Застосування адміністративного арешту передбачено за найсерйозніші проступки, які межують зі злочинами (дрібне хуліганство, злісну непокору, прояв неповаги до суду тощо).

3. Адміністративний арешт не може застосовуватися до ряду осіб: до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 12 років, неповнолітніх, інвалідів І та II груп (ст. 32), а також до військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів.

4. Відповідно до п. 13.7.3 Тимчасової інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.02.2005 р. № 20, звернення до виконання постанови, що передбачає застосування адміністративного арешту, полягає в негайному надісланні двох копій постанови органу внутрішніх справ для виконання. Копія постанови надсилається також за місцем роботи (з роз'ясненням у супровідному листі про правила нарахування заробітної плати за час перебування під адміністративним арештом), навчання, проживання особи (останнє може мати місце в разі застосування інших видів адміністративного стягнення). Справа передається в архів суду лише після долучення до матеріалів справи повідомлення органу внутрішніх справ про відбуття правопорушником стягнення.