7.1. Адміністративне правопорушення

Поняття адміністративного правопорушення. Правопорушення, як випливає з терміна, є порушенням права, акт, що суперечить праву, його нормам, закону. Вчинити правопорушення — означає порушити право.

Кожне окреме правопорушення як явище реальної дійсності завжди конкретне і має риси, що дозволяють розмежувати кримінальні правопо­рушення (злочини), адміністративні правопорушення, порушення ци­вільного, трудового законодавства тощо.

Конкретність кожного правопорушення полягає в тому, що воно вчи­нюється конкретною особою, у певному місці, у певний час, порушує конкретну норму конкретної галузі права, характеризується точно визна­ченими ознаками.

Вивчення правопорушень та інших правових явищ, які з ними пов'я­зані, належить до найважливіших завдань будь-якої правової галузі. Не є винятком щодо цього й адміністративне право.

Загальне поняття адміністративного правопорушення дає ст. 9 КУпАП, яка розкриває його матеріальний зміст, юридичну природу, соціальну сутність, а також визначає важливі ознаки.

Відповідно до цієї статті адміністративним правопорушенням (про­ступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Необхідно зазначити, що до прийняття чинного КУпАП (прийнятий 7 грудня 1984 р., введений в дію 1 червня 1985 р.), законодавство Украї­ни визначення адміністративного правопорушення не містило. У рамках колишнього СРСР поняття адміністративного правопорушення на зако­нодавчому рівні вперше було сформульоване в Основах законодавства СРСР і союзних республік про адміністративні правопорушення, що бу­ли прийняті 23 жовтня 1980 р. До цього часу визначення адміністратив­ного правопорушення розглядалося лише в науковій літературі.

Аналіз ст. 9 КУпАП дає можливість виділити ознаки адміністратив­ного проступку (правопорушення).

По-перше, це виключно діяння, тобто дія (наприклад, дрібне хуліган­ство, ст. 173) чи бездіяльність (наприклад, ухилення від реєстрації вогне­пальної зброї, ст. 192). Звідси випливає, що думки, бажання чи інші ви­яви психічної діяльності юридичного значення не мають.

По-друге, до ознак адміністративного правопорушення належить його протиправність, тобто заборона адміністративно-правовими нормами від­повідного діяння як такого, що завдає шкоди чи загрожує небезпекою. Сутність протиправності полягає в тому, що конкретне діяння визнаєть­ся адміністративним правопорушенням (проступком), якщо воно перед­бачене як таке чинним адміністративним законодавством.

По-третє, важливою ознакою адміністраіивного правопорушення є винність. Винність передбачає наявність у особи відповідного власного психічного ставлення до свого діяння і його наслідків. Законодавець вва­жав за необхідне вказати на форми вини, що мають юридичне значення. Це умисел (вина у формі умислу) і необережність (вина у формі необе­режності). Умисел може бути прямим чи непрямим (евентуальним). Не­обережна вина виявляється у формі самовпевненості чи недбалості.

По-четверте, обов'язковою ознакою адміністративного правопору­шення є адміністративна караність. Караність означає, що за вчинення конкретного порушення адміністративним законодавством передбачаєть­ся відповідне покарання. Це дозволяє відмежувати правопорушення від інших протиправних (заборонених адміністративно-правовими нормами) вчинків, які не спричинюють застосування адміністративних стягнень.

Так, правила користування засобами морського транспорту досить великі й містять значну кількість приписів, які зобов'язують особу вчи­нювати чи не вчинювати певні дії. Проте порушення тільки двох пунктів з цих правил (пошкодження внутрішнього обладнання і куріння у не-встановлених місцях на судні) спричинює накладення адміністративних стягнень (ст. 115 КУпАП).

По-п'яте, юридичною ознакою адміністративного правопорушення є об'єкт посягання. Це діяння, що посягають на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління. Конкретні об'єкти, посягання, які роблять діяння адміністра­тивним правопорушенням, визначені статтями 41—212 Особливої части­ни КУпАП.

Дослідження юридичної природи адміністративного правопорушен­ня, з'ясування його сутності й змісту пов'язані з питанням його суспіль­ної небезпеки.

З цього приводу існують дві позиції. Перша — адміністративні про­ступки не є суспільне небезпечними діяннями; друга — адміністративні проступки — суспільне небезпечні діяння.

Прихильники оцінки адміністративного правопорушення як явища, що не є суспільне небезпечним (О. Якуба, А. Клюшниченко та ін.) спи­раються на твердження, що злочини — це якісно особливий вид правопорушень, а їх основна матеріальна властивість полягає у суспільній небез­пеці. Причому, на їх думку, суспільна небезпека повно характеризує ви­ключно злочини. Тому для інших правопорушень така ознака не обов'яз­кова.

Визначення злочину як суспільне небезпечного діяння міститься в ч. 1 ст. 11 КК України, а в ч. 2 цієї статті фіксується, що не є злочином дія чи бездіяльність, яка навіть формально містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК України, але через малозначущість не стано­вить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істот­ної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі.

Отже, зазначають вони, у праві чітко закріплено, що малозначущий протиправний вчинок не є суспільне небезпечним і не може розглядати­ся як злочин. Виходячи з цього положення робиться два висновки.

Перший: ознака суспільної небезпеки властива тільки злочинам, інші правопорушення позбавлені цієї якості.

Другий: адміністративні правопорушення (проступки) не являють со­бою суспільної небезпеки; це суспільне шкідливі, антигромадські явища. Тому й відрізняються злочини від адміністративних правопорушень тим, що злочини — діяння суспільне небезпечні, а адміністративні правопору­шення — діяння лише шкідливі.

Науковці, які розглядають адміністративні правопорушення як сус­пільне небезпечні діяння (Є. Додін, Л. Коваль та ін.) виходять з матері­альної єдності усіх правопорушень. І злочини, й адміністративні право­порушення, й дисциплінарні провини, й цивільні правопорушення пев­ною мірою є суспільне небезпечними діяннями. Тому суспільна небезпе­ка — це ознака, властива їм усім без винятку. Відмінність полягає лише в ступені суспільної небезпеки.

Злочини мають підвищений ступінь суспільної небезпеки. Адмініст­ративним правопорушенням вона властива «меншою», «невеликою», «невисокою», «незначною» мірою і не досягає того рівня, з якого почи­нається застосування заходів кримінальної відповідальності.

Підтвердження цієї позиції, на думку її прихильників, міститься в ч. 2 ст. 1 КК України, де йдеться щодо суспільне небезпечних діянь, які є злочинними. Звідси випливає обгрунтований висновок, що поняття суспільне небезпечного діяння значно ширше поняття злочину, тобто да­леко не всі суспільне небезпечні діяння є злочинами.

Підкріплюють цю думку дві обставини.

По-перше, злочини і адміністративні правопорушення як соціальні явища дуже близькі між собою, а межі між ними досить рухливі й надто умовні. Тому відомі випадки, коли перші з них перетворюються на другі й навпаки. Іншими словами, юридична практика знає випадки, коли одне й те саме діяння на одному проміжку часу може розцінюватись як зло­чин, а на іншому — як адміністративний проступок.

Так, у 1956 р. було встановлено адміністративну відповідальність за дрібне хуліганство. Навіть якщо хуліганські дії протягом року вчинюва­лись однією й тією самою особою два, три і чотири рази, винний щоразу притягався лише до адміністративної відповідальності. У 1960 р. за третє дрібне хуліганство, вчинене протягом року, введено кримінальну відпові­дальність. 26 липня 1996 р. була встановлено кримінальну відповідаль­ність за повторне дрібне хуліганство. У 1997 р. кримінальну відповідаль­ність за дрібне хуліганство скасували.

Нині, як і в 1956—1960 рр., дрібне хуліганство тягне за собою лише адміністративну відповідальність.

Чи можна з цього зробити висновок, що в 1969 р. суспільне небезпеч­ним діянням стало третє дрібне хуліганство, в 1966 р. — уже друге, а до 1977 р. це правопорушення втратило суспільне небезпечний характер? Чи відображають наведені правові метаморфози реальну зміну соціаль­ної значущості відповідних діянь? Ні. За вказаний проміжок часу влас­тивості дрібного хуліганства майже не змінилися, а от їх правова оцінка змінилася істотно.

Отже, все залежить від волевиявлення законодавця, вираженого у праві й зумовленого соціально-політичними та іншими потребами сус­пільства, а також ситуацією, що в ньому склалася.

По-друге, про суспільну небезпеку того чи іншого правопорушення можна робити висновок з урахуванням його поширення та результатив­ності боротьби з ним. Тут важко не погодитися з Л. Ковалем, який у зв'язку з цим зазначає, що окремо взяті дрібні проступки, такі, як проїзд у громадському транспорті без квитка, торгівля у невстановленому місці тощо, можливо, й не мають чітко вираженої суспільної небезпеки. Однак у своїй сукупності та поширеності вони, без сумніву, набувають суспіль­не небезпечного характеру¹.

До цього можна додати, що, встановлюючи адміністративну відпові­дальність за ті чи інші діяння, законодавець обов'язково бере до уваги їх поширення і необхідність боротьби не з окремо взятими випадками, а з явищами, які не можна розцінювати як прояв обставин, що випадково склалися, через виникнення небезпеки для суспільних відносин, які від­повідають інтересам держави. Якби це було не так, то не було б необхід­ності боротися з такими діяннями, як торгівля у невстановлених місцях тощо.

Незважаючи на тривалість дискусії щодо проблеми суспільної небез­пеки адміністративних правопорушень, можна констатувати спільність поглядів її учасників у визнанні негативного характеру усіх правопору­шень. Негативна ж оцінка не може полягати в чомусь іншому, крім шко­ди і суспільної небезпеки. Тому виникає потреба з'ясувати співвідношен­ня таких понять, як «шкідливість» і «суспільна небезпека».

Отже, суспільна небезпека правопорушень (злочинів і адміністратив­них проступків) полягає саме в тому, що вони завдають шкоди правопо­рядку, громадським і особистим інтересам. Шкідливі наслідки мають як кримінальні, так і адміністративні правопорушення. Нешкідливих або байдужих для держави, суспільства, громадян правопорушень не існує. Не може бути правопорушень суспільне «корисних» або суспільне «без­печних». Усі вони тільки суспільне небезпечні, а відрізняються лише ступенем заподіяної шкоди й саме тому різні за ступенем суспільної не­безпеки.

Відмінність адміністративного правопорушення від злочину та дис­циплінарного проступку. Розмежування злочинів, адміністративних і дисциплінарних правопорушень має не лише теоретичне (навчальне, піз­навальне), а й велике практичне значення.

Правильне розв'язання цього питання у кожному конкретному ви­падку має принциповий характер, оскільки прямо пов'язане з визначен­ням засобів і форм державного впливу. Цілком очевидно, що якщо особа за вчинення адміністративного правопорушення буде притягнуто до кри­мінальної відповідальності чи навпаки, за вчинення злочину — до адмі­ністративної, іміджу правової системи буде заподіяно шкоди.

Основними ознаками, за якими здійснюється розмежування адмі­ністративних правопорушень і злочинів є такі.

Перша ознака. Включення складу правопорушення або в Кодекс Ук­раїни про адміністративні правопорушення, або в Кримінальний кодекс.

Підставою для включення складу в той чи інший кодекс є ступінь суспільної небезпеки. Принципові положення для вирішення питання про ступінь суспільної небезпеки містяться в ст. 9 КУпАП, а також у статтях 1 і 11 КК.

Частина 2 ст. 9 КУпАП визначає, що адміністративна відповідаль­ність за правопорушення настає тільки в тому разі, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

Частина 2 ст. 1 КК встановлює, що виключно Кримінальний кодекс України прямо і чітко визначає, які суспільно небезпечні діяння є зло­чинними.

Таким чином, діяння може розглядатися як адміністративне правопо­рушення тільки в тому разі, якщо КК не визнає його злочином.

Частина 2 ст. 11 КК вказує на найбільш загальний критерій відмежу­вання проступків від злочинів. Це — малозначність діянь. Зі змісту цієї статті випливає, що малозначним є діяння, що формально передбачене КК, однак не заподіяло істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, су­спільству чи державі.

Слід зазначити, що малозначність (мала суспільна небезпека) діяння являє собою властивість не однієї, а всіх сторін складу правопорушення. Питання, чи є діяння малозначним, вирішується з урахуванням усіх його суб'єктивних і об'єктивних ознак (завданого збитку, місця, способу, ха­рактеру проступку, мотиву, мети, особливих якостей суб'єкта та ін.).

Таким чином, найважливішим критерієм розмежування адміністра­тивних правопорушень і злочинів є ступінь суспільної небезпеки. Керую­чись саме цим критерієм, законодавець відносить одні діяння до про­ступків, інші — до злочинів і включає їхні склади у відповідні кодекси.

Друга ознака. Склад будь-якого злочину може бути встановлений тільки законом. Склади адміністративних проступків — як законами, так і підзаконними актами.

Так, сільські, селищні, міські, обласні ради (органи місцевого само­врядування) правомочні приймати рішення (ст. 107 «Порушення правил карантину тварин»), а також затверджувати правила, за порушення яких передбачено адміністративна відповідальність (ст. 152 «Порушення пра­вил благоустрою», ст. 159 «Порушення правил торгівлі на ринках», ст. 182 «Порушення тиші в громадських місцях»).

Третя ознака. Джерело кримінальної відповідальності єдине. Це Кримінальний кодекс України (ст. 3). Джерел адміністративної відпові­дальності безліч. Це Кодекс України про адміністративні правопорушен­ня (ст. 2) та інші закони.

Четверта ознака. За вчинення злочинів передбачені покарання, їх вичерпний перелік міститься у КК (ст. 51). За здійснення адміністратив­них правопорушень передбачені стягнення. Перелік стягнень, що містить ст. 24 КУпАП не є вичерпним. Закони можуть встановлювати інші, крім перелічених у даній статті, стягнення.

П'ята ознака. Згідно зі ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання правопоруш­ника і запобігання правопорушенням. За ст. 50 КК покарання — насам­перед кара за вчинення злочину. Кара виступає як засіб для досягнення виправних і превентивних цілей покарання.

Шоста ознака. Кримінальні справи розглядаються тільки судами, і тільки суд визначає і призначає те чи інше покарання за злочин. Правом розглядати адміністративні справи КУпАП наділяє більш як 40 суб'єктів. Серед цих суб'єктів є як органи держави, так і органи місцевого самовря­дування — виконавчі комітети рад (ст. 213 КУпАП).

Сьома ознака. Законодавством встановлено пріоритет кримінальної відповідальності перед адміністративною відповідальністю (ст. 9 КУпАП).

Одне й те саме діяння не може бути водночас і злочином, і адмініст­ративним правопорушенням. Тому ч. 2 ст. 9 КУпАП визначає, що адмі­ністративна відповідальність настає лише в тому разі, якщо діяння не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Такий підхід зумовлений наявністю численних випадків, коли відме­жування злочину від адміністративного проступку утруднено.

Є правопорушення, що завжди кваліфікувалися і кваліфікуватимуть­ся як адміністративні проступки. Наприклад, безквитковий проїзд в автобусі, знищення межових знаків, торгівля у невстановлених місцях, нед­бале зберігання паспорта, що спричинило його втрату. У таких ситуаціях пред правозастосувачем навіть не виникає питання про розмежування проступку і злочину.

Разом з тим відомо чимало правопорушень, які залежно від низки об­ставин можуть розглядатися або як адміністративний проступок, або як злочин.

Для прикладу порівняємо ст. 248 «Незаконне полювання» КК Украї­ни і ст. 85 «Порушення правил використання об'єктів тваринного світу» КУпАП.

Відповідно до ст. 248 КК України злочином буде порушення правил полювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду, а також незаконне по­лювання у заповідниках або на інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду або полювання на звірів, птахів чи інші види тварин­ного світу, що занесені до Червоної книги України.

Відповідно до ст. 85 КУпАП проступком визнається грубе порушен­ня правил полювання, тобто полювання без належного на те дозволу, в заборонених місцях, у заборонений час, забороненими знаряддями чи способами.

Порушення правил, установлених для боротьби зі шкідниками і хво­робами рослин, та інших вимог законодавства щодо захисту рослин ква­ліфікується як злочин (ст. 247 КК України), якщо таке діяння спричи­нило тяжкі наслідки. Якщо таких наслідків немає, то діяння розцінюєть­ся як адміністративне правопорушення (ст. 105 КУпАП).

Кримінальне каране порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту (ст. 286 КК України) відрізняється від адміністративно кара­ного (статті 123, 124, 125, 128 КУпАП) такою ознакою, як заподіяння по­терпілому легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Значно схожі між собою адміністративні та дисциплінарні правопо­рушення. І ті й другі є незлочинними. Розслідування та застосування санкцій за їх вчинення здійснюються у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності. Ступінь суспільної небезпеки адміністративних і дисциплі­нарних правопорушень практично рівнозначний. Підтверджує цю обста­вину те, що особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, за адміністративні правопорушення несуть дисциплінарну відповідальність.

Мають вони й інші схожі риси (винність, протиправність).

Однак це різні правові явища. Суть відмінностей між ними полягає у такому.

По-перше, дисциплінарний проступок — це порушення трудової дис­ципліни, яка діє у межах конкретної організаційної структури з метою забезпечення її ефективного функціонування.

Адміністративний проступок — це порушення загальнообов'язкових правил, які діють у межах всієї держави. Вони встановлюються з метою охорони прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, ви­ховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до пра­вил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.

Слід зазначити, що у ряді випадків трудові обов'язки й обов'язки за­гальні (адміністративно-правові) можуть збігатися. Це стосується водіїв, працівників торгівлі й ін. У таких випадках, вчинені ними порушення є водночас дисциплінарними і адміністративними.

По-друге, адміністративні проступки зафіксовані в законодавстві про адміністративні правопорушення, яке на даний час кодифіковано. У ньому дається визначення адміністративного правопорушення, опису­ються конкретні склади, встановлюється підвідомчість щодо розгляду справ, докладно регламентуються процесуальні питання тощо.

Дисциплінарні ж проступки прямо чи побічно називаються в норма­тивному матеріалі адміністративного, трудового, виправно-трудового й інших галузей права. Визначення дисциплінарного проступку міститься тільки в науковій літературі (під ним розуміється протиправне, винне порушення трудової чи службової дисципліни). Опису конкретних скла­дів дисциплінарних проступків, за вкрай рідкісними винятками, наприк­лад, прогул (ч. 4 ст. 40 КЗпП), немає.

По-третє, головною ознакою суб'єкта дисциплінарного проступку е обов'язкова належність до конкретного трудового колективу. Відсутність цієї ознаки виключає визнання особи суб'єктом дисциплінарного про­ступку.

Головними ознаками суб'єкта адміністративного проступку є вік, осудність, винність.

По-четверте, суб'єктом розгляду дисциплінарних справ є керівник колективу, в якому працює правопорушник. Між ними (керівником і по­рушником дисципліни) обов'язково існують стійкі організаційні зв'язки типу «начальник—підлеглий».

Суб'єктом розгляду справ про адміністративні правопорушення є но­сій функціональної влади, повноваження якого чітко визначені і зафіксо­вані у законодавстві. Між ним і правопорушником немає стійких органі­заційних зв'язків.

7.2. Склад адміністративного правопорушення

Поняття складу адміністративного правпорушення. Вчення про склад правопорушення посідає одне з центральних місць в адміністра­тивно-правовій науці та має велике практичне значення. По-перше, воно сприяє виявленню найістотніших ознак антигромадських діянь, їх розмежуванню і встановленню справедливих санкцій; по-друге, допомагає пра­вовим органам правильно кваліфікувати правопорушення та вживати адекватних їм заходів впливу; по-третє, дає можливість зрозуміти закон, допомагає навчанню юристів і правовому вихованню громадян.

Так що ж таке склад проступку? Як він співвідноситься із самим пра­вопорушенням?

Адміністративне правопорушення — це конкретне діяння (факт, яви­ще, подія), що відбулося (мало місце) у реальній дійсності.

Склад адміністративною правопорушення — це абстрактний опис ді­яння (події, факту, явища), що являє собою фіксацію в законі найтипо-віших, що частіше трапляються, характерних ознак проступку. Це опис ще не зробленого, а тільки передбачуваного чи можливого діяння.

Реальність значно повніша, яскравіша, життєвіша, ніж його абстрак­ція, тобто склад. Однак для висновку про те, є чи ні якесь діяння про­ступком, його слід сполучити, порівняти з цією абстракцією. «Накласти» абстрактний опис (склад) на конкретну подію. Якщо в реальному діянні виявляються ознаки, зафіксовані у складі (абстракції), то його треба ви­знати правопорушенням.

Таким чином, під складом адміністративного правопорушення розумі­ється встановлена адміністративним законодавством сукупність об'єк­тивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адмі­ністративним правопорушенням.

КУпАП визнає відсутність у діянні складу (сукупності суб'єктивних і об'єктивних ознак) адміністративного правопорушення як обставини, що виключає провадження у справах про адміністративні правопорушен­ня. Це рівнозначно визнанню того, що діяння без таких ознак не є про­ступком.

Так, п. 1 ст. 247 «обставини, що виключають провадження у справі про адміністративне правопорушення» КУпАП визначає, що проваджен­ня у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпоча­то, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності події і складу адмі­ністративного правопорушення.

Щодо цього виникає питання: скільки ознак у правопорушення, які ці ознаки за своїми юридичними властивостями, які з них є обов'язкови­ми для визнання діяння адміністративним проступком, тобто утворюють його склад.

Цілком очевидно, що кожне конкретне правопорушення має величез­ну кількість ознак, що виділяють його із загальної маси проступків і роб­лять особливим, специфічним явищем реальної дійсності.

За своїми юридичними властивостями ці ознаки поділяються на такі, що а) мають юридичне значення (юридичне значущі) та б) не мають юридичного значення (юридичне незначущі).

Наприклад, за вчинення дрібного розкрадання (ст. 51 КУпАП) вар­тість викраденого має юридичне значення. Зріст правопорушника, його стать, комплекція, матеріальне становище тощо такого значення не мають, тобто ці ознаки є юридичне незначущими.

Юридичне знащучі ознаки у свою чергу поділяються на дві групи: по-перше, ознаки, що входять до складу проступку (описані в законі), або конструктивні ознаки; по-друге, ознаки, що не входять до складу проступку.

До другої групи належать обставини, що пом'якшують (ст. 34), обтя­жують (ст. 35), виключають (ст. 17) відповідальність тощо.

Наявність у діянні конструктивних (які утворюють склад) ознак і ро­бить те чи інше діяння адміністративним правопорушенням. Більше того, реальне діяння тільки тоді вважається проступком, якщо воно містить усі ознаки складу (відсутність хоч би однієї з них означає відсутність складу в цілому). Всі інші його ознаки на таку кваліфікацію не впливають.

Як випливає з дефініції (визначення) складу, ці ознаки мають бути закріплені (описані) у законі. Засіб, за допомогою якого зазначені ознаки зафіксовані в законі, має важливе значення для розуміння сутності скла­ду адміністративного правопорушення.

Існує, як мінімум, дві думки щодо цієї проблеми.

Відповідно до першої ознаки складу проступку закріплюються у статтях Особливої частини КУпАП, але вона вважається помилковою, виходячи з таких підстав.

По-перше, вона грунтується на ототожненні статті Особливої части­ни з нормою закону, що визначає склад проступку. Варто зауважити, що проблема співвідношення норми права та статті нормативного акта давно привертає увагу вчених-юристів. Тут найбільш плідними виявилися до­слідження науковців, учених-спеціалістів з кримінального права. За їхні­ми висновками з тим, що стаття закону може бути частиною норми, а норма може міститися в низці статей і навіть у кількох законодавчих ак­тах, оскільки норма — це правило, а стаття законодавчого акта — лише форма викладу думки законодавця і форма вираження його державної волі, важко не погодитися.

По-друге, аналіз Особливої частини КУпАП вказує на те, що диспо­зиції будь-якої статті не містять повного переліку всіх ознак складу. На­приклад, у них немає вказівок на вік правопорушника, його осудність, намір тощо. Ці ознаки, загальні для всіх адміністративних правопору­шень, закріплюються нормами Загальної частини КУпАП.

Відповідно до другої думки адміністративно-правова норма, що зак­ріплює склад проступку, синтезується з положень Загальної й Особливої частин КУпАП. Загальна частина закріплює ознаки, що є обов'язковими для будь-якого проступку (вік, за досягнення якого настає адміністратив­на відповідальність, форми вини), але в статтях Особливої частини вони не фігурують. Особлива частина закріплює конкретні (особливі) ознаки адміністративних правопорушень. Таке «розчленування» адміністратив­но-правової норми за статтями Загальної й Особливої частин проведено з метою, щоб десятки разів не повторювати загальні ознаки при визна­ченні діяння адміністративного правопорушення.

Наприклад, ст. 148 КУпАП застерігає: «Пошкодження таксофонів — тягне за собою накладення штрафу». Ця стаття означає, якщо осудна осо­ба, яка досягла 16 років, умисно пошкоджує телефон-автомат, то компе­тентний орган має право накласти на неї адміністративне стягнення у ви­гляді попередження або штрафу. Отже, відповідно з'ясування складу будь-якого адміністративного правопорушення в обов'язковому порядку містить аналіз статей Загальної й Особливої частин КУпАП.

Саме такий висновок щонайкраще відповідає сьогоднішнім потребам науки та практики.

Усі ознаки складу адміністративного правопорушення взаємопов'яза­ні та взаємозалежні, тобто їх сукупність є цілісним системним утворен­ням. Візьмемо для прикладу дрібне розкрадання (ст. 51 КУпАП). Самі по собі такі його ознаки, як державне чи колективне майно, намір, досяг­нення 16-річного віку тощо, взяті як окремо, так і в сукупності, нічого вартого осуду не містять. Але якщо вони поєднуються законодавцем у відповідній нормі як ознаки конкретного протиправного діяння, перед нами виникає юридична модель адміністративного правопорушення (йо­го склад).

З визнання такої властивості складу, як цілісність, випливає дуже важливий висновок: якщо в діянні немає хоч би однієї з ознак, що міс­тяться у складі, то в ньому немає і цього складу. Тобто воно не може бу­ти кваліфіковане за конкретною статтею, на основі норми права, що за­кріплює цей склад. Це означає, що в діянні або є інший склад, або немає ніякого.

Велике практичне значення має виділення постійних і перемінних ознак складів правопорушень.

До постійних належать ознаки, які отримали загальне визнання у за­конодавстві, правовій теорії, соціальній практиці. Наприклад, «вік адмі­ністративної відповідальності», «безквитковий проїзд», «транспортний засіб», «пішохід», «торгівля з рук» тощо.

Перемінними називають ознаки, зміст яких може доволі часто зміню­ватись. За правилом, ці ознаки містяться у підзаконних актах. Наприк­лад, законом установлена відповідальність за порушення правил санітарії (статті 42, 43, 107), торгівлі спиртними напоями (ст. 156), благоустрою населених пунктів (ст. 152), тримання собак і кішок (ст. 154), охорони лі­ній і споруд зв'язку (ст. 147) і т. ін. Ці правила можуть установлюватися, змінюватися, скасовуватися відповідними органами, що тягне за собою зміну ознак відповідних складів.

При описі складів досить широко використовуються оцінні ознаки. Зміст таких ознак у нормативному порядку чітко не визначається і пи­тання про їх наявність або відсутність вирішується практичними праців­никами з урахуванням конкретних обставин. Тому значну роль у розкриті їхнього змісту відіграють теоретичні дослідження. Це такі ознаки, як «грубе порушення» (статті 85, 86, 108), «істотна шкода» (ст. 186), «аварійна обстановка» (ст. 128^і), «забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання» (ст. 184), «безгосподарне утримання» (ст. 150), «об'єкти, що сприяють масовому скупченню птахів, небезпечних для по­льотів повітряних суден» (ст. 111), «образливе чіпляння до громадян» (ст. 173), стан, «що ображає людську гідність і громадську мораль» (ст. 178), «злісна непокора» (ст. 185), «злісне ухилення» (статті 185³, 185⁴), «поважні причини» (ст. 210) і т. ін.

Ознаки можна розрізняти за ступенем узагальнення. У такому разі йдеться про ознаки: а) загальні; б) родові або видові; г) конкретні або одиничні.

Загальні властиві всім складам (протиправність, осудність, вина та ін.).

Родові (видові) характерні для групи складів. Наприклад, для складів, що описують правопорушення у галузі стандартизації, якості продукції, метрології і сертифікації, специфічним буде об'єкт зазіхань — суспільні відносини, що складаються в цій сфері.

Конкретні (одиничні) характеризують окремі конкретні склади. На­приклад, «нецензурна лайка» (ст. 173), «безквитковий проїзд пасажирів» (ст. 135), «проституція» (ст. 181^і), «тиша в громадських місцях» (ст. 182), «невелика кількість наркотичних засобів» (ст. 44), «організатор вуличного походу» (ст. 185^і), «неповага до суду» (ст. 185³).

Характеризуючи ознаки, важко обминути одну цікаву обставину. Зазвичай законодавець прямо називає ознаки проступку або точно вка­зує на окремо прийняті та чинні норми, правила тощо, в яких вони міс­тяться. Проте в одному випадку, чи то через очевидність факту, чи в ре­зультаті відхилень від правил правотворчості, ознака виводиться логіч­ним шляхом. Це стосується ст. 180 «Доведення неповнолітнього до стану сп'яніння» КУпАП. У ній не сказано, з якого віку може наставати відпо­відальність за таке правопорушення. Аналіз статті дає змогу зробити тільки один висновок: за такі дії відповідальність має наставати не з 16 років, як установлено загальними правилами (ст. 12 КУпАП), а з 18 років — віку повноліття.

Види складів адміністративних правопорушень. Склади адміністра­тивних правопорушень поділяються залежно від:

1)       ступеня суспільної небезпеки — на основні і кваліфіковані;

2)   характеру шкоди — на матеріальні і формальні;

3)   суб'єкта проступку — на особисті і службові (посадові);

4)   структури — на однозначні й альтернативні;

5)   особливості конструкції — на описові і бланкетні (відсильні).
Коротко зупинимося на характеристиці кожного з перелічених видів

складів адміністративних правопорушень.

1. Основні і кваліфіковані склади. Визнаючи те чи інше діяння адміністративним правопорушенням і встановлюючи за його вчинення санкцію, законодавець враховує, що ступінь суспільної небезпеки одно­типних проступків може бути різний. Так, порушення водіями транс­портних засобів правил проїзду залізничних переїздів характеризується більшою громадською небезпекою, якщо при цьому виникла аварійна об­становка (ст. 123).

Внаслідок цієї обставини законодавець у ряді випадків конструює кілька складів адміністративних проступків, належних до одного типу діянь. Такі склади різняться ступенем громадської небезпеки. На більш високий ступінь небезпеки вказують додаткові ознаки, які прийнято на­зивати кваліфікуючими.

Таким чином, ознаки можуть бути основними, тобто такими, що мають місце в кожному випадку вчинення проступку, і кваліфікуючими, тобто такими, що доповнюють основні.

Основні ознаки утворюють так званий основний склад. Якщо необ­хідно законодавець доповнює склад кваліфікуючими ознаками, за наяв­ності яких діяння може кваліфікуватися за статтею, що передбачає суво­ріше покарання. Склади з такими ознаками називають кваліфікованими.

Частіше в КУпАП трапляються такі кваліфікуючі ознаки, як повтор­ність (статті 130, 186³, 164⁴, 154, 181^і, 187 та ін.), наявність або можли­вість настання шкідливих наслідків (статті 123, 126, 127, 128^і та ін.), стан сп'яніння (ст. 127 та ін.), аварійна ситуація (статті 123, 127, 128^і та ін.), залишення місця події (ст. 127), учинення діяння посадовою особою (статті 73, 74, 75, 76, 77, 208^і, 209, 195²), грубе порушення правил (статті 85 і 108).

2. Матеріальні і формальні склади. До матеріальних належать склади, у яких: а) міститься така ознака, як настання шкідливих матері­альних наслідків антигромадського діяння. Наприклад, пошкодження лісу стічними водами, що спричинило його усихання (ст. 72), знищення лісу в результаті підпалу (ст. 77), дрібне розкрадання майна (ст. 51); б) описується дія, що обов'язково спричиняє шкідливі наслідки, хоч ос­танні законом і не названі: самовільне користування надрами (ст. 47); пе­ревищення лімітів використання природних ресурсів (ст. 91²); безгоспо­дарне використання електричної енергії для освітлення (ст. 98).

До формальних (термін умовний) належать склади, в яких немає ознаки настання шкідливих матеріальних наслідків. Наприклад, прожи­вання за недійсним паспортом (ст. 197), неявка за викликом у військо­вий комісаріат (статті 210, 211^і), порушення правил в'їзду в прикордонну зону (ст. 202), прийняття паспорта в заставу (ст. 201).

Слід підкреслити, що вчинення проступку, передбаченого статтею КУпАП, що містить формальний склад, нерідко тягне за собою настання майнового збитку. Наявність збитку в таких випадках не є конструктив­ною ознакою складу, але враховується у разі визначення розміру стяг­нення. Наприклад, непідготовленість установок, що використовують газ, до роботи на резервних видах палива (ст. 103), пуск газу без дозволу ор­ганів державного газового нагляду (ст. 101), порушення технічних умов на виконання будівельно-монтажних робіт (ст. 96), порушення інструк­цій з безпечного ведення робіт у промисловості (ст. 93).

Завершуючи характеристику матеріальних і формальних складів ад­міністративних правопорушень, зазначимо, що в кримінальному праві в ці поняття вкладається дещо інший зміст. Під матеріальними складами тут розуміють ті, в яких момент закінчення злочину пов'язуєтья з на­станням суспільне небезпечних наслідків (за вбивство особа притягуєть­ся лише в тому випадку, якщо в результаті його дій настала будь-чия смерть); під формальними — ті, за яких настання суспільне небезпечних наслідків не є ознакою, тобто для визнання злочину з таким складом до­статньо встановити, що вчинене діяння, заборонене законом. До таких злочинів належить, наприклад, незаконне носіння вогнепальної зброї.

3. Особисті і службові склади. Склади адміністративних правопо­
рушень поділяються на особисті і службові (посадові) залежно від того,
хто є суб'єктом проступку — просто громадянин чи посадова особа (стат­
ті 86, 93, 96, 201). Для посадового проступку характерно, що протиправне
діяння має бути вчинене через дію по службі. Посадові особи, як зазна­
чено в ст. 14 КУпАП, підлягають адміністративній відповідальності за
адміністративні правопорушення, пов'язані з недодержанням установле­
них правил, забезпечення виконання яких входить до їхніх службових
обов'язків.

4. Однозначні й альтернативні склади. Велике практичне значення
має поділ складів на однозначні й альтернативні. Однозначні склади
описують ознаки одного діяння у межах однієї статті нормативного акта.
Наприклад, доведення неповнолітнього до стану сп'яніння (ст. 180), дріб­
не хуліганство (ст. 173), заняття проституцією (ст. 181^і), торгівля з рук
у невстановлених місцях (ст. 160).

Альтернативні склади описують кілька дій у межах однієї статті нор­мативного акта. При цьому проступком вважається вчинення як однієї з описаних дій, так і кількох (або навіть усіх). Наприклад, ст. 189 КУпАП установлює відповідальність за порушення правил відкриття поліграфіч­них і штемпельних підприємств, придбання, збут, використання, облік, зберігання розмножувальної техніки, шрифтів і матриць особами, відпо­відальними за додержання цих правил.

Проступком буде і порушення тільки правил обліку чи тільки правил збереження, і тільки правил використання розмножувальної техніки, і порушення всіх зазначених правил разом. У цій статті ми зустрічаємо, крім того, альтернативу предметів проступку: у ній йдеться про норми, які регламентують дії відповідно поліграфічного устаткування, розмно­жувальних апаратів, шрифтів, матриць.

Таким чином, якщо однозначний склад називає ті єдині ознаки, сукупність яких його утворює, то в альтернативному є кілька варіантів ознак. Частіше ця особливість в описі ознак зумовлена прагненням зако­нодавця уникнути загальних формулювань, розкрити зміст ознаки, кон­кретизувати її. А в ряді випадків конструювання альтернативних складів пов'язано з прагненням нормотворчих органів заощадити нормативний матеріал і замість кількох статей створити єдину, але більш широку за охопленням явищ.

5. Описові і блаикетиі (відсильні). Описові склади цілком розкрива­ють зміст і сутність діяння, що визнається адміністративним правопору­шенням. Наприклад, дрібне хуліганство (ст. 173), розпиття спиртних на­поїв на виробництві (ст. 179), завідомо неправдивий виклик спеціальних служб (ст. 183), навмисне псування паспорта чи втрата його з необереж­ності (ст. 198).

Бланкетні склади вказують на те, що ознаки проступку містяться в окремо встановлених нормах і правилах. Наприклад, порушення правил адміністративного нагляду (ст. 187), порушення правил торгівлі спирт­ними напоями (ст. 156), порушення правил охорони і використання пам'ятників історії і культури (ст. 92).

Крім зазначених, в основу класифікації складів адміністративних правопорушень можуть бути покладені й інші критерії. За такою озна­кою суб'єктивної сторони як форми вини, проступки можна поділити на навмисні та необережні, а за ознакою мотиву поведінки — на корисливі та некорисливі тощо.

Структура складу адміністративного правопорушення. Правопору­шення як подія, що сталася реально, є ніщо інше, як специфічна поведін­ка людини чи групи людей.

Будь-яка поведінка, зокрема й протиправна, це результат взаємодії людської свідомості (уявлення щодо навколишнього світу та внутріш­нього ставлення до подій, що відбуваються) і людських діянь (вчинків), що спрямовані на зовнішні об'єкти (довкілля і суспільство). Отже, пове­дінка — це взаємозв'язок і взаємозалежність суб'єктивного (свідомості) і об'єктивного (вчинку, діяння). Виходячи з цього у будь-якій поведінці, у тому числі й протиправній (правопорушенні), виділяють чотири чинни­ки, які її утворюють: об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт, суб'єктивну сто­рону. У зв'язку з цим і склад проступку конструюють як сукупність чо­тирьох аналогічних елементів.

Таким чином, об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторо­на становлять структуру складу адміністративного правопорушення. Зу­пинимося на характеристиці кожного з зазначених елементів.

/. Об'єкт — це те, на що спрямоване посягання. Об'єктом адмініст­ративного проступку, як і будь-якого правопорушення, є суспільні відно­сини. Визначені діяння тому і називаються антигромадськими і заборо­няються, що заподіюють шкоду існуючим суспільним відносинам. Ви­знання останніх об'єктом правопорушення допомагає розкрити соціальну сутність адміністративного проступку, моральний характер адміністра­тивної відповідальності.

Законодавець забороняє курити у невстановлених місцях (статті 110, 115), управляти транспортом у нетверезому стані (ст. 130), організовувати азартні ігри (ст. 181), їздити в громадському транспорті без квитка (ст. 135), знищувати корисну для лісу фауну (сг. 76), мешкати без паспор­та (ст. 197), ламати телефони-автомати (ст. 148) тощо, тому що такі дії заважають нормальному розвиткові схвалюваних державою суспільних зв'язків.

Не всі соціальне корисні відносини врегульовано за допомогою пра­ва, і не всі врегульовані правом відносини охороняються юридичними санкціями. Об'єктом адміністративного проступку можуть бути лише та­кі суспільні відносини, які охороняються адміністративною санкцією.

Цей висновок безпосередньо випливає зі ст. 1 КУпАП, у якій зазна­чено, що завданням законодавства про адміністративні правопорушення є охорона конституційного ладу України, власності, прав і свобод грома­дян, а також прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого праворядку, зміцнення законності, запобігання правопору­шенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших гро­мадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, від­повідальності перед суспільством.

Отже, об'єктом адміністративного проступку визнаються суспільні відносини, врегульовані правовими нормами, які охороняються адмініст­ративними санкціями. Якщо ми говоримо про об'єкт проступку як еле­мент (сторону) його складу, то маємо на увазі ознаки об'єкта, зазначені у відповідній нормі.

У багатьох випадках у статтях Особливої частини КУпАП прямо за­значені ознаки об'єкта, що охороняється: порушення права державної власності на надра (ст. 47), порушення права державної власності на во­ди (ст. 48), порушення права державної власності на ліси (ст. 49), пору­шення права державної власності на тваринний світ (ст. 50).

Ознаки об'єкта, що охороняється, закріплюються також у назві глав Особливої частини: «Адміністративні правопорушення, що посягають на власність» (глава 6), «Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку» (глава 14), «Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління» (глава 15).

Крім того, мають місце випадки, коли вони логічно випливають зі змісту статті. Так, ст. 132 КУпАП встановлює відповідальність за само­вільне використання з корисливою метою транспортних засобів, машин чи механізмів, що належать підприємствам, установам, організаціям. Хоч ця стаття вміщена в главі 10 «Адміністративні правопорушення на транс­порті, в галузі шляхового господарства і зв'язку», об'єктом такого проступку виступає власність. Це виявляється особливо наочно у разі вико­ристання з корисливою метою не транспортного засобу, а, скажімо, буро­вої установки, зварювального апарата, розчинозмішувача, електропідйом­ника.

Велике теоретичне і практичне значення має класифікація об'єктів проступків. Саме класифікація дозволяє чітко визначити об'єкт кожного діяння, його місце в загальній системі відносин, що охороняються адмі­ністративними санкціями, його цінність. Вона допомагає структурувати весь масив суспільних відносин, що охороняються в адміністративному порядку, правильно кваліфікувати протиправні діяння, а також обрати оптимальний захід впливу на правопорушника. Залежно від ступеня уза­гальнення, рівня абстрагування розрізняють загальний, родовий, видовий і безпосередній об'єкти проступків.

У першому випадку, цілком абстрагуючись від будь-яких конкретних ознак суспільних відносин, використовують тільки ті, що єдині для об'­єктів усіх адміністративних правопорушень. Рівень узагальнення знижу­ється при виділенні родових, ще більше — при виділенні видових об'єк­тів і стає мінімальним, якщо йдеться щодо безпосередніх об'єктів.

Загальним об'єктом адміністративних проступків є суспільні відноси­ни, що мають дві ознаки: по-перше, вони регулюються різними галузями права; по-друге, охороняються адміністративними санкціями. Так, ст. 10 «Висновок колективного договору» КЗпП передбачає попереднє обгово­рення умов договору. Порушення цієї норми тягне за собою відповідаль­ність за ст. 41^і «Ухилення від участі в переговорах щодо укладення, змі­ни або доповнення колективного договору, угоди» КУпАП.

Родовий об'єкт — це однорідна група суспільних відносин, що є не­від'ємною і самостійною частиною загального об'єкта, тобто самостійною частиною якогось цілого. Розподіл цього цілого (загального об'єкта) на частини (родові об'єкти) може проводитися за різними критеріями.

По-перше, усю сукупність суспільних відносин, що охороняються ад­міністративними санкціями, можна поділити на частини залежно від то­го, якою галуззю права вони регулюються. Отже, можна говорити про ад­міністративні, земельні, трудові, цивільні та інші правовідносини як ро­дові об'єкти проступків.

По-друге, як критерій класифікації можна використовувати структу­ру соціально-господарського комплексу. За цією ознакою можна виділи­ти такі родові об'єкти, як відносини в сільському господарстві, промис­ловості, на транспорті тощо.

По-третє, як критерій класифікації можна використовувати зміст суспільних відносин, що охороняються. З урахуванням цього критерію розрізняють такі родові об'єкти, як власність, громадський порядок, гро­мадська безпека, здоров'я населення, порядок управління.

При кодифікації адміністративного законодавства для класифікації всього масиву складів адміністративних правопорушень (Особлива частина розділу II КУпАП) законодавець застосував другий і третій крите­рії. Таким чином, класифікацію складів проведено залежно від:

•    структури соціально-господарського комплексу;

•    змісту відносин, що охороняються.

Залежно від структури соціально-господарського комплексу склади проступків об'єднано у главі 8 «Адміністративні правопорушення в про­мисловості, будівництві та в галузі використання електричної і теплової енергії», главі 10 «Адміністративні правопорушення на транспорті, в га­лузі шляхового господарства і зв'язку» тощо.

Залежно від змісту відносин, що охороняються, склади проступків об'єднано в главі 6 «Адміністративні правопорушення, що посягають на власність», главі 14 «Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку» тощо.

Використання при кодифікації двох критеріїв призвело до того, що проступки, що посягають на єдиний родовий об'єкт, виявилися в різних главах. Зокрема, основна маса складів, пов'язаних з посяганням на влас­ність, міститься не в главі 6 «Адміністративні правопорушення, що пося­гають на власність», а в інших главах. Наприклад, ст. 104 «Потрава посі­вів» — у главі 9; ст. 132 «Самовільне використання транспортних засобів підприємств з корисливою метою», статті 110, 115, 119, 139 «Пошко­дження транспортних засобів і шляхових споруд», ст. 148 «Пошкодження таксофонів» — у главі 10; ст. 150 «Самовільне переобладнання та пере­планування жилих приміщень» у главі 11 тощо.

Звичайно, такий підхід не бездоганний, але на цому етапі кодифікації законодавства про адміністративну відповідальність його було визнано найбільш корисним.

Видовий об'єкт — це різновид родового об'єкта. Видовий об'єкт утво­рюють спільні для ряду проступків суспільні відносини. Вони виступа­ють відокремленою і досить самостійною частиною родового об'єкта. На­приклад, якщо взяти такий родовий об'єкт, як власність, то її види — це власність приватна, колективна, державна (див. п. 4 ст. 2 Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 р.). Видовий об'єкт широко викори­стовується законодавцем, який спеціальними актами встановив адмініст­ративну відповідальність за порушення правил дорожнього руху, вій­ськового обліку, прав споживачів тощо.

Безпосередній об'єкт. Адміністративний проступок завдає шкоди кон­кретним суспільним відносинам, що охороняються адміністративною санкцією. Саме ці відносини є безпосереднім об'єктом проступку. На­приклад, при дрібному розкраданні держаного майна — це відносини що­до оперативного управління певним об'єктом державної власності; при перевищенні швидкості — громадська безпека на певній дорозі.

Не позбавлений доцільності поділ адміністративних правопорушень на одно-, дво- і навіть триоб'єктні. Перші завдають збитку одному об'єк­тові, а другі і треті — кільком. Так, злісна непокора працівникові міліції (ст. 185) посягає і на порядок державного управління, і на громадський порядок; незаконна порубка лісу — на раціональне природокористування і державну власність.

Адміністративне законодавство в ряді випадків визнає безпосереднім об'єктом предмет посягання.

Зокрема пункти 3 і 4 ст. 24, статті 28 і 29 регламентують конфіскацію і сплатне вилучення предмета, що був безпосереднім об'єктом адмініст­ративного правопорушення. Чи не суперечить це положенню щодо того, що об'єктом правопорушення є суспільні відносини? Ні. Посягання на суспільні відносини здійснюється шляхом впливу на його елементи, а та­кими є суб'єкти відносин, їх зв'язки, діяльність, матеріальні речі (пред­мети).

Суспільні відносини порушуються внаслідок руйнування сформова­них зв'язків (крадіжка), заподіяння шкоди речам (потрава посівів, псу­вання таксофонів), посягання на учасників відносин. Предмет посягання — елемент суспільних відносин, його складова частина. Очевидно, що охорона суспільних відносин має на меті також і охорону елементів, з яких вони складаються.

2. Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення. Об'­єктивна сторона складу проступку — це зовнішній прояв суспільне не­безпечного посягання на об'єкт, що перебуває під охороною адміністра­тивно-правових санкцій. Відповідно до цього об'єктивну сторону складу адміністративного правопорушення утворюють ознаки, що характеризу­ють зовнішні прояви проступку. Тобто це система передбачених нормою адміністративного права ознак, які характеризують зовнішній бік право­порушення.

У реальній дійсності виокремити в діяльності людини зовнішню і внутрішню сторони неможливо. Людська діяльність є визначеною психо­фізичною єдністю. У вчинках людини, у її діяльності чи бездіяльності завжди виявляється її психічний настрій, прагнення до досягнення по­ставленої мети. Крім того, сторонній спостерігач про внутрішні пережи­вання, думки, почуття, цілі людини може судити тільки за зовнішніми проявами її поведінки. На запитання: «За якими ознаками можна судити про реальні думки і почуття реальної особистості?» відповідь однознач­на: «Такі ознаки — це дії даної особи».

Одним з основоположних принципів адміністративного права є від­повідальність тільки за об'єктивовану поведінку людини, тобто за її ді­яльність або бездіяльність.

Саме тому, забороняючи ті чи інші діяння, законодавець у першу чергу описує їх зовнішні прояви.

Обов'язковою з об'єктивної сторони адміністративного правопору­шення є ознака, що характеризує саме діяння (розкрадання, торгівля, пи­яцтво, придбання, збереження, використання, ухиляння, управління, до­пуск тощо).

Ознака діяння — провідна, головна ознака об'єктивної сторони, це стрижень, навколо якого групуються інші її ознаки (спосіб, час, місце тощо). Основу кожного діяння становить свідомий рух тіла, а найчасті­ше — система елементарних дій чи навіть певна діяльність.

Протиправне діяння може бути простим і складним. Просте являє со­бою єдину дію або короткочасну бездіяльність, єдиний короткочасний акт протиправної поведінки. Наприклад, крадіжка, безквитковий проїзд.

Складне діяння або складається з кількох самостійних дій, або роз­тягнуте в часі, або вчинюється групою осіб. Розрізняють такі різновиди складних діянь, які караються в адміністративному порядку:

•    з двома різними діями;

•    такі, що складаються з альтернативних дій;

•    збірні;

•    триваючі;

•    такі, що продовжуються.

Правопорушення з двома діями — склад такого правопорушення утво­рює єдність двох самостійних дій. Вчинення тільки однієї, передбаченої законом, дії складу правопорушення в цьому випадку не створює. Харак­терним прикладом такого правопорушення може бути дрібна спекуляція (ст. 157 КУпАП). її склад утворить єдність скуповування і перепродажу, тобто єдність двох самостійних дій. Відсутність у діянні скуповування або перепродажу виключає визнання його адміністративним правопору­шенням.

Правопорушенням, що складається з альтернативних дій, є таке, склад якого утворить учинення різних дій, перелічених у законі. При цьому для виконання складу не має значення учинена одна дія, дві дії або всі разом. Тут важливо зазначити, що особа не вчинює нового право­порушення, якщо вона послідовно здійснює всі названі в законі дії, на­приклад, спочатку незаконно придбаває наркотичні речовини, потім пев­ний час їх зберігає і пересилає (ст. 44 КУпАП). Якщо громадянин розпи­ває спиртні напої в громадському місці, а потім з'являється в громадсько­му місці в п'яному стані, що ображає людську гідність і громадську мо­раль, то він теж чинить один, а не два проступки (ст. 178 КУпАП). Са­мостійні дії тієї самої особи щодо виготовлення, збуту заборонених зна­рядь добування об'єктів тваринного або рослинного світу, а також збут незаконно добутої продукції утворюють один склад (ст. 85^і КУпАП). Дії робітника торгівлі, що відмовив споживачеві в інформації стосовно това­ру, навчання, безпечного використання, перевірки якості, комплектності, ваги та ціни також утворюють один склад (ст. 156^і КУпАП).

Збірний проступок — це проступок, склад якого «зібраний» з кількох різних порушень, що існують самостійно. У нормативному акаті такі склади сформульовані як бланкетні. При формальному підході у цьому випадку завжди можна побачити кілька правопорушень. Законодавець розглядає такі діяння як одне правопорушення. Підставою такого підходу до самостійних протиправних діянь є те, що вони тотожні і цілком збі­гаються за юридичними ознаками складу. До них належать порушення різних окремо встановлених правил, інструкцій, вимог.

Наприклад, порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів щодо безпечного ведення робіт у галузях промисловості (ст. 93 КУпАП), вчинення тією самою особою окремих дій, що порушують різні норми, які містяться у правилах складування, зберігання, розміщення, транспортування, утилізації, ліквідації та використання промислових і побутових відходів, розглядаються законодавцем як одне правопорушен­ня (ст. 82 КУпАП). Аналогічним чином розглядаються порушення пра­вил тримання собак і котів (ст. 154 КУпАП), адміністративного нагляду (ст. 187 КУпАП), торгівлі спиртними напоями (ст. 156 КУпАП), охорони і використання пам'яток історії та культури (ст. 92 КУпАП), навчання карате (ст. 196 КУпАП) тощо.

Правопорушення, що тривають, почавшись з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконан­ня обов'язку. Початковим моментом такого діяння може бути як активна дія, так і бездіяльність. Потім винний або не виконує конкретно покла­дений на нього обов'язок, або виконує його не повністю, не належним чи­ном, і його поведінка оцінюється як бездіяльність щодо цього обов'язку. Прикладами адміністративного проступку, що триває, можна назвати проживання без паспорта (ст. 197 КУпАП), невиконання правил військо­вого обліку (ст. 210 КУпАП), самовільне підключення телефонного апа­рату до діючого телефону (ст. 148¹ КУпАП).

Правопорушення, що триває, може припинятися як фактично, так і юридичне. Фактичне припинення відбувається або шляхом виконання обов'язку, або в результаті зміни обстановки. Юридичне припинення оз­начає, що винний притягнутий до відповідальності за своє діяння, а обов'язок ще не виконав. Наприклад, за проживання без паспорта винно­го оштрафовано. У день винесення постанови про застосування санкції правопорушення, що триває, вважається закінченим. З наступного дня починається нове аналогічне правопорушення.

Адміністративне правопорушення, що продовжується, складається з низки тотожних, тісно пов'язаних між собою проступків, їх сукупність утворює єдине правопорушення. Таке правопорушення складається з ок­ремих, дискретних, тотожних діянь, що віддалені одне від одного в часі. Вони цілком збігаються за основними юридичними ознаками (формою провини, метою суб'єкта, обсягом, місцем і характером дій тощо), між ними існує тісний внутрішній зв'язок, їх можна порівняти з ланками од­ного ланцюга.

Адміністративними проступками, що продовжуються, вважаються, при­міром, такі як багатократні пошкодження таксофонів (ст. 148 КУпАП), багаторазове фотографування з борта повітряного судна (ст. 112 КУпАП), багатократне проведення без належного дозволу водолазних робіт у портових водах (ст. 114 КУпАП) тощо. Наприклад, посадова осо­ба автотранспортногно підприємства випускає у рейс кілька автомобілів, у яких вміст забруднюючих речовин у викидах перевищує встановлені нормативи. У такому випадку дії посадової особи утворюють один про­ступок (ст. 80 КУпАП), а не низку тотожних правопорушень.

Неодноразовий перепродаж громадянином скуплених товарів також утворює один проступок — дрібну спекуляцію (ст. 157 КУпАП).

Для правопорушень, що продовжуються, характерно те, що кожне з діянь, що їх утворюють, саме по собі містить всі ознаки складу, і усі ра­зом вони виконують той же склад. Уже перше діяння винного можна кваліфікувати за певною статтею закону. Наступні неправомірні вчинки істотно не змінюють ні юридичне значущих властивостей, ні юридичної оцінки вчиненого. Вони лише збільшують тривалість правопорушення у часі, розмір заподіяної шкоди тощо.

Правопорушення, що продовжується, (як і те, що триває) може при­пинятися фактично й юридичне.

Діяння з ознаками адміністративного правопорушення може бути за­кінченим і незакінченим (перерваним з тих чи інших причин, що не до-сягли бажаної мети). На відміну від кримінального законодавства, КУпАП не містить у загальній частині статті (аналогічної статтям 14 і 15 КК), що передбачає відповідальність за незакінчене правопорушення, тобто за підготовку до нього або замах на нього. Таким чином, законода­вець встановлює загальне правило, за яким навмисне створення умов для вчинення протиправних дій не є адміністративним правопорушенням і незакінчене правопорушення не карається.

Разом з тим Особлива частина КУпАП містить кілька статей, якими встановлюється відповідальність за підготовчі дії, тобто відповідальність за незакінчене діяння (незакінчене діяння визнається адміністративним правопорушенням).

Так, ст. 188 КУпАП встановлює відповідальність за приховану від ог­ляду передачу або спробу передачі заборонених предметів особам, які перебувають у виправно-трудових установах. Стаття 185² має відповідну назву — «Створення умов для організації і проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонст­рацій».

Кожне явище реального світу існує в часі та просторі. Розташування правопорушення у часі і просторі є його важливими ознаками. У відпо­відних випадках вони фігурують як конструктивні ознаки. Коли виникає необхідність ввести час до складу як конструктивну ознаку, законодавець враховує форму діяння. Якщо йдеться про діяння у формі дії, то ознака часу — момент вчинення проступку.

Наприклад, заборонений час (статті 85, 182 КУпАП), час судового засідання (ст. 185³ КУпАП), час проходження (ст. 208 КУпАП), стоянки (ст. 207 КУпАП), експлуатації (ст. 97 КУпАП) тощо. У такий спосіб законодавець вказує на часові відрізки, в які вчинення зазначених дій є протиправними.

Якщо йдеться про діяння у формі бездіяльності, то ознака часу — термін, якийсь заздалегідь обумовлений період, після закінчення якого бездіяльність стає проступком. Так, посадова особа чинить адміністра­тивне правопорушення, якщо до встановленого терміну не забезпечує за­селення жилого приміщення (ст. 149 КУпАП); якщо до встановленого терміну відповідальні за те особи не здійснюють перерахування необхід­них внесків до відповідних фондів, вони підлягають адміністративній відповідальності (ст. 165^і КУпАП); якщо до встановленого терміну гро­мадянин не перереєструє мисливську рушницю, то стає правопорушни­ком (ст. 192 КУпАП).

Розташування правопорушення у просторі визначається через ознаку місця. Частіше місце як конструктивна ознака фігурує у складі: а) тери­торій, де діють особливі правила поводження: громадське місце (ст. 173 КУпАП), заборонене місце (ст. 85), невідведене місце (ст. 174), прикор­донна зона (ст. 202); б) споруд: автомобільна дорога (ст. 141), проїзна частина шляху (ст. 122), залізничні колії (ст. 109), залізничний переїзд (ст. 128^і), морський порт, річковий порт, аеропорт, автовокзал, пристань (ст. 106), аеродром (ст. 111) тощо; в) установ: військовий комісаріат (ст. 211°), органи загсу (ст. 212^і), суд (ст. 185⁵); г) транспортних засобів: річкові і маломірні судна (ст. 117), трамвай, тролейбус, автобус, мар­шрутне таксі (ст. 119), повітряне судно (ст. 112), вантажний поїзд, гужо­вий транспорт, підніжки і дах вагонів (ст. 109), приміський поїзд, поїзди далекого і місцевого прямування, метрополітен (ст. 110 КУпАП).

У відповідних випадках законодавець вводить до складу як конст­руктивну ознаку спосіб учинення проступку. Спосіб — це форма, в якій виражаються дії. Він містить: порядок, метод, послідовність дій, при­йоми, застосовані правопорушником.

Так, дрібне розкрадання є адміністративним проступком лише в тому разі, якщо воно здійснене шляхом крадіжки, присвоєння, розтрати, зло­вживання службовим становищем, шахрайства (ст. 51), але не шляхом грабіжництва або розбою (у цьому випадку настає кримінальна відпові­дальність).

У цілому ряді випадків для вчинення конкретних дій або конкретної діяльності необхідно дістати дозвіл (згоду) органів виконавчої влади. Та­кий дозвіл (згода) є конструктивною ознакою об'єктивної сторони для деяких складів.

Зокрема, підприємницька діяльність без державної реєстрації тягне за собою адміністративну відповідальність за ст. 164 КУпАП; для публіч­ного показу кіно- і відеофільмів необхідно одержати прокатне свідоцтво (ст. 164⁶); керівництво об'єднанням громадян, що не легалізувалося (одержало офіційне визнання), у встановленому порядку тягне за собою відповідальність за ст. 186⁵; для пуску газу на установки, що використовують газ, необхідно одержати дозвіл органів державного газового нагля­ду (ст. 101); самовільне проведення гідротехнічних робіт тягне за собою адміністративну відповідальність (ст. 61); встановлення без належного дозволу споруд, що перешкоджають розпізнаванню навігаційних знаків і сигналів, тягне за собою відповідальність за ст. 116² КУпАП) тощо.

Для характеристики способу вчинення окремих правопорушень зако­нодавець може використовувати такі оцінні поняття, як «злісне» (статті 185, 185³, 185⁴), «грубе» (статті 85, 86, 108), «безгосподарне» (ст. 150 КУпАП) тощо.

Серед ознак об'єктивної сторони називаються засоби, що використо­вуються при вчиненні проступків. Це, зокрема, самовільне використання з корисливою метою транспортних засобів (ст. 132); використання засо­бів зв'язку з метою порушення громадського порядку (ст. 148³); застосу­вання засобів вимірювання, що мають відхилення від гранично припус­тимих значень, для використання результатів вимірювань у сферах, що підлягають державному метрологічному наглядові (ст. 171); самовільне використання з корисливою метою електричної, теплової енергії або газу (ст. 103^і КУпАП).

У визначених випадках законодавець використовує розмір шкоди як критерій, за допомогою якого розмежовуються прості і кваліфіковані склади (статті 77, 123, 126, 128^і, 139, 140 КУпАП), а також обумовлюєть­ся застосування адміністративної або кримінальної відповідальності. Так, розкрадання визнається адміністративним проступком, якщо вартість викраденого не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 51); самоуправство (ст. 186 КУпАП) є адміністративним правопорушенням, якщо незаконні дії не завдали істотної шкоди (запо­діяння значної шкоди тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 356 КК України).

Однією з поширених ознак об'єктивної сторони є ознака «іншої осо­би», тобто особи, яка у будь-якій формі бере участь у відносинах з пра­вопорушником. Серед «інших осіб» розрізняють:

по-перше, представників органів держави, які мають виконавчо-роз­порядчі повноваження. Так, КУпАП містить статті, якими встановлюєть­ся відповідальність за невиконання розпоряджень командира повітряно­го судна (ст. 112); злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громад­ського порядку, військовослужбовця (ст. 185); злісну непокору законно­му розпорядженню або вимозі працівника транспорту, який здійснює контроль за перевезенням пасажирів (ст. 185⁹); ухилення від виконання законних вимог прокурора (ст. 185⁸);

по-друге, потерпілих громадян, щодо яких вчинено хуліганські дії (ст. 173); громадян — споживачів, яким відмовлено в реалізації їхніх прав на перевірку якості, комплектності, ваги, ціни придбаних товарів (ст. 156^і); робітників, щодо яких порушено законодавство про працю і про охорону праці (ст. 41). До цієї категорії слід віднести осіб, які по­страждали в результаті ненадання транспортних засобів медичним пра­цівникам і працівникам міліції (ст. 124^і);

по-третє, учасників правопорушення (неповнолітніх), доведених до стану алкогольного сп'яніння (ст. 180); осіб, які користуються послугами повій (ст. 181^і); особи, які незаконно навчаються карате (ст. 196); грома­дяни, які здали паспорт у заставу (ст. 202);

по-четверте, правопорушників, яким винний сприяв у прийнятті на роботу осіб, які мешкають без паспортів або з недійсними паспортами (ст. 200); допущення проживання без паспорта (ст. 199); прийняття на роботу військовозобов'язаних і призовників, які не перебувають на вій­ськовому обліку (ст. 2II³).

В адміністративному праві немає загальних норм щодо співучасті, у яких би вирішувалося питання про детермінацію відповідальності кіль­кох осіб, які умисно і спільно вчинили адміністративне правопорушення. Лише ст. 35 КУпАП відносить до обставин, що обтяжують відповідаль­ність, вчинення правопорушення групою осіб. Проте будь-які ознаки гру­пового правопорушення (спільне, умисне, з розподілом ролей, участь у правопорушенні двох або більше осіб тощо) у нормативному порядку не закріплюються. Разом з тим, у кількох статтях Особливої частини КУпАП є норми, що регулюють відповідальність за групове правопору­шення і містять низку конкретних ознак такого правопорушення. Саме вони дають можливість зробити висновок про те, що адміністративному праву відомі як проста співучасть, так і складна (з розподілом ролей).

Так, у ч. 1 ст. 181 встановлено адміністративну відповідальність за участь в азартних іграх на гроші; ст. 122^і визначає, що участь водіїв мо­тоциклів та інших транспортних засобів у груповому (більш як два) пе­ресуванні, зупинці чи стоянці, що створюють перешкоди дорожньому ру­ху в містах та інших населених пунктах, тягне за собою адміністративну відповідальність.

Частина 3 ст. 181 встановлює відповідальність за організацію азарт­них ігор; ст. 185^і передбачає накладення адміністративних стягнень на організаторів зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, якщо по­рушено порядок їх організації чи проведення.

3. Суб'єкт адміністративного правопорушення. Чинне адміністра­тивне законодавство не дає узагальненого визначення суб'єкта адмініст­ративного правопорушення і такого терміну не вживає. Аналіз відповід­них статей КУпАП дозволяє зробити висновок, що ним є осудна особа, яка досягла певного віку і вчинила описаний у законі склад адміністра­тивного проступку. Таким чином, суб'єктом адміністративного правопо­рушення є той, хто його вчинив. Сам суб'єкт, як реально існуюча особа, до складу не входить. Склад містить лише окремі ознаки, якими ця особа характеризується.

У КУпАП не вживається термін «фізична особа». Використовується тільки термін «особа». Це дає змогу припустити, що суб'єктом адмініст­ративного правопорушення може бути і юридична особа.

Такий висновок небезпідставний, оскільки за межами КУпАП діє до­сить велика група норм, що встановлюють відповідальність осіб за вчи­нення протиправних дій. І хоч такі дії не віднесені законодавцем до ад­міністративних правопорушень, а відповідальність за них не названа ад­міністративною, вони мають їх найважливіші ознаки. Це, зокрема, норми, що встановлюють відповідальність об'єднань громадян (статті 28—32 За­кону України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р., норми Закону України «Про відповідальність підприємств, установ і організа­цій за порушення законодавства про ветеринарну медицину» від 5 груд­ня 1996 р. тощо). Саме ця обставина дозволяє дослідникам вказувати на існування інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб.

Проте чинний КУпАП однозначно визнає суб'єктом проступку ви­ключно фізичну особу. Про це, зокрема, свідчать його ознаки, закріплені нормативне. Так, ст. 12 встановлює вік, після досягнення якого настає адміністративна відповідальність (16 років); ст. 20 передбачає як обов'яз­кову ознаку суб'єкта його осудність; ст. 33 вимагає при накладенні стяг­нення враховувати особу правопорушника; ст. 256 вимагає, щоб у прото­колі про адміністративне правопорушення в обов'язковому порядку були відомості про особу правопорушника, а також вказується на обов'язок правопорушника підписати протокол; ст. 268 закріплює за тим, хто вчи­нив проступок, право виступати рідною мовою тощо. Важко уявити, що зазначені норми розраховані на юридичних осіб. Більше того, ст. 27 КУпАП абсолютно точно визначає, що штраф є грошовим стягненням, яке накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні право­порушення.

Усі ознаки складу, що характеризують індивідуального суб'єкта, можна поділити на дві групи: загальні та спеціальні (аналогічно і суб'єк­тів прийнято поділяти на загальні та спеціальні).

Загальними визнаються такі, які повинна мати будь-яка особа, що піддається адміністративному стягненню. У першу чергу до них нале­жать вік і осудність. Вони закріплені статтями 12 і 20 Загальної частини КУпАП. У деяких випадках законодавець указує на загальну ознаку, щоб підкреслити відсутність якоїсь певної особливості, що впливає на оцінку проступку. Так, ст. 126 КУпАП вказує на таку загальну ознаку, як від­сутність у особи прав на керування транспортними засобами. Наводить­ся вона тут тільки для того, щоб легко можна було відмежувати названий склад від складів проступків, що встановлюють відповідальність водіїв транспортних засобів.

Спеціальними визнаються такі, що вказують на особливості правового становища суб'єктів і дозволяють диференціювати відповідальність різ­них категорій осіб, забезпечуючи тим самим справедливу правову оцінку вчиненого діяння. Вони містяться в Особливій частині Кодексу і вплива­ють на кваліфікацію правопорушення.

Загальні та спеціальні ознаки суб'єкта входять до складу адміністра­тивного правопорушення.

Чому поряд із загальними законодавець використовує спеціальні оз­наки? Справа в тому, що правове становище суб'єктів неоднакове. Вони різняться за видами трудової діяльності, займаними посадами, відношен­ням до військового обов'язку тощо. Посадовим обов'язком службовця може бути забезпечення додержання визначених загальнообов'язкових правил. Наприклад, виконання санітарних, протипожежних норм — обов'язок усіх громадян, а для службовців — ще і трудовий обов'язок. То­му за порушення таких норм покарання має бути суворішим. Деякі обов'язки стосуються не всіх, їх мають виконувати лише визначені кате­горії осіб (військовозобов'язані, іноземці, батьки неповнолітніх дітей, особи, що перебувають під адміністративним наглядом) і, звичайно, тіль­ки вони можуть відповідати за невиконання таких обов'язків. Суворіші заходи стягнення передбачаються стосовно тих, хто раніше притягався до адміністративної відповідальності, тобто за наявності рецидиву адмініст­ративного проступку.

У всіх названих випадках йдеться про специфічний правовий статус тих чи інших осіб, що виникає зазвичай на основі індивідуальних актів компетентних органів управління. Ці особливості правових статусів і обумовили закріплення спеціальних ознак суб'єктів. Законодавець також прагне диференціювати відповідальність різних категорій громадян, а от­же, створити умови для індивідуального, справедливого впливу на пра­вопорушників, що й зумовило включення цих ознак до закону. Спеціаль­ні ознаки не стосуються будь-яких розходжень національного, класового характеру, ставлення до релігії, статі, віку, освіти.

Спеціальні ознаки можна поділити на три групи, що визначають:

•    особливості трудової діяльності та службового становища (посадова
особа, капітан судна, робітник підприємства торгівлі, водій, підпри­
ємець);

•    протиправну поведінку в минулому (особа, що перебуває під адмі­
ністративним наглядом; особа, що раніше притягувалася до адмініст­
ративної відповідальності);

•    інші особливості суб'єкта (військовозобов'язаний, призовник, пред­
ставник власника, хворий).

За загальним правилом, спеціальні ознаки мають тимчасовий харак­тер (хоч особа може мати таку властивість досить тривалий час), вони мобільніші, особа може мати їх відразу кілька, одержувати нові, втрачати старі.

Спеціальні ознаки мають такі особливості: 1) властиві лише окремим групам громадян; 2) відображають специфіку їх правового статусу; 3) ви­никають на основі індивідуальних актів управління або інших юридичнo значущих дій повноважних органів; 4) динамічніш!, ніж загальні ознаки; 5) містяться у статтях Особливої частини КУпАП; 6) закріплюються за­конодавцем з метою диференціації відповідальності різних категорій осіб, забезпечення справедливої правової оцінки їх неправомірних дій.

Спеціальні ознаки виконують одну з двох функцій:

по-перше, вони можуть бути конструктивними ознаками простих складів, а це означає, що до адміністративної відповідальності за відпо­відні правопорушення притягуються лише спеціальні суб'єкти;

по-друге, вони можуть бути кваліфікуючими ознаками кваліфікова­них складів. У таких випадках за конкретні дії до адміністративної від­повідальності може бути притягнутий будь-який громадянин, який досяг 16-річного віку, а вчинення подібних дій спеціальним суб'єктом оціню­ється як виконання кваліфікованого складу.

Тут варто звернути увагу на статті КУпАП, що містять водночас дві санкції. У таких випадках одна з них розрахована на громадян, інша, як правило, — на посадових осіб. Так, у ст. 66 сказано, що знищення або по­шкодження підросту в лісах тягне за собою накладення штрафу на гро­мадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян, а на посадових осіб — від трьох до семи мінімумів. У таких статтях міститься одразу два склади: простий і кваліфікований. Ознака спеціаль­ного суб'єкта (наприклад, посадова особа) виступає в цій ситуації як та­ка, що кваліфікує. Тут ми маємо справу з одним із прийомів юридичної техніки, що забезпечує чіткий за змістом і економний за формою виклад правових норм.

Поряд із загальними та спеціальними ознаками, у Загальній частині КУпАП та інших правових актах викладена значна кількість обставин, що характеризують суб'єкта правопорушення, але до складу не входять. Це становище особи на військовій службі (ст. 15), відсутність громадян­ства України (ст. 16), вагітність та сильне душевне хвилювання (ст. 34) тощо. Вони ніяк не впливають на кваліфікацію вчиненого, проте вплива­ють на вид, розмір та інші характеристики стягнення.

Як приклад розглянемо становище особи на військовій службі. Якщо військовим вчинено такі проступки, як порушення правил дорожнього руху, правил полювання, неправомірне використання державного майна та інші, передбачені ч. 1 ст. 15 КУпАП, то відповідальність за них настає на загальних підставах. Проте до зазначеної особи не можуть бути засто­совані такі адміністративні стягнення, як адміністративний арешт і ви­правні роботи. Матеріал щодо військового може бути переданий коман­дуванню для притягнення винного до дисциплінарної відповідальності.

Не належить до складу і такий факт, як вагітність. Але в ст. 32 КУпАП вказано, що адміністративний арешт не може застосовуватися до вагітних жінок, а в ст. 34 вагітність жінки названа серед пом'якшуючих провину обставин.

Ці ознаки нерідко зараховують до розряду спеціальних і за аналогією до спеціальних відносять тих суб'єктів, що їх мають. Вважається, що це дещо спрощений підхід. Спеціальна ознака, як уже зазначалося, включа­ється до складу та є або конструктивною, або кваліфікуючою. Ознаки, про які йдеться, таких характеристик не мають. На підставі цього їх до­цільно позначити як особливі ознаки, а суб'єктів з цими ознаками — особ­ливими суб'єктами.

Таким чином, адміністративному праву відомі загальні, спеціальні й особливі суб'єкти адміністративного правопорушення.

Наявність особливих ознак може мати для суб'єкта такі юридичні наслідки:

вони можуть бути обставинами, що пом'якшують або обтяжують від­повідальність;

особливі суб'єкти не піддаються деяким стягненням. Так, адміністра­тивний арешт не може застосовуватися до військових, неповнолітніх, ва­гітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 12 років, інвалідів 1 і 2-ї груп;

ціла низка суб'єктів з особливими ознаками за адміністративні про­ступки можуть бути піддані не адміністративним, а дисциплінарним стягненням.

Завершуючи характеристику спеціальних і особливих ознак суб'єкта, необхідлно відзначити, що та сама ознака може використовуватися як спеціальна (така, що має статус конструктивної, або така, що кваліфікує) та як особлива. Так, вчинення правопорушення у стані сп'яніння ст. 35 КУпАП називає серед обставин, що обтяжують відповідальність. Водно­час стан сп'яніння є конструктивною ознакою складу, передбаченого ст. 130 КУпАП.

4. Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення.

Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення полягає у психічному ставленні суб'єкта до вчиненого антигромадського діяння.

Основною ознакою, ядром суб'єктивної сторони складу є вина. Вста­новлення вини — головне завдання аналізу суб'єктивної сторони адмі­ністративного правопорушення.

У ст. 9 КУпАП прямо зафіксовано, що адміністративний просту­пок — діяння винне. Таким чином, відсутність у діянні вини означає від­сутність у ньому суб'єктивної сторони і складу правопорушення взагалі.

Під виною правопорушника розуміють його негативне психічне став­лення до інтересів суспільства і конкретних громадян.

Такий стан свідомості осуджується державою і суспільством.

Вина — поняття родове, вона охоплює дві можливі форми стану пси­хіки, що осуджується: умисел і необережність. Тільки умисне або необе­режне відношення до свого протиправного поводження може осуджува­тися, тільки в цих двох формах може існувати вина.

Умисел. Згідно зі ст. 10 КУпАП, проступок визнається умисним, як­що особа, яка його вчинила:

а)  усвідомлювала протиправний характер свого діяння; передбачала
його шкідливі наслідки; бажала настання цих наслідків.

б) усвідомлювала протиправний характер свого діяння; передбачала
його шкідливі наслідки; свідомо допускала настання цих наслідків.

Таким чином, закон називає два елементи умислу:

по-перше, прямий (сіоіиз сіігесіиз), коли особа усвідомлює протиправ-ність свого діяння, передбачає і бажає настання шкідливих наслідків;

по-друге, непрямий (сіоіиз ішгігесШз), коли особа усвідомлює проти-правність свого діяння, передбачає шкідливі наслідки і при цьому прямо не бажає, але свідомо допускає їх настання.

У цьому зв'язку необхідно підкреслити, що багато складів адмініст­ративних проступків є формальними і в них не описується така ознака, як настання шкідливих наслідків чи заподіяння правопорушником збитку.

Це положення обумовлене різними обставинами:

в одних випадках збиток очевидний (незаконна порубка, ушкоджен­ня і знищення лісових культур — ст. 65; знищення зелених насаджень — ст. 153);

у других його складно визначити (обчислити) і законодавець не вва­жає за потрібне обтяжувати правозастосувачів установленням ще однієї ознаки складу (марнотратне використання електричної і теплової енер­гії — ст. 98);

у третіх існування шкідливих наслідків конкретного діяння взагалі проблематично, хоч шкода від маси аналогічних правопорушень очевид­на (проживання за недійсним паспортом — ст. 197).

У формальних складах обсяг об'єктивної сторони вичерпується пере­ліком ознак діяння й обставин його здійснення. Виходить, і від винного можна вимагати усвідомлення, розуміння лише тих обставин, що названі у складі, але не передбачення шкідливих наслідків і, тим більше, бажання їх настання.

При виконанні формальних складів умисел полягає в усвідомленні протиправності дій і бажанні їх вчинити (у навмисності протиправного поводження).

Лише у деяких статтях КУпАП (41^і, 46^і, 116, 121, 164³, 198, 211) умисел прямо зазначається як ознака складу проступку. У багатьох же інших статтях умисел як необхідна ознака складу мається на увазі, хоч у тексті цього слова немає.

При вчиненні таких правопорушень, як підпал лісу (ст. 77), дрібне розкрадання (ст. 51), ухилення від проходження огляду на стан сп'яніння (ст. 131) питання про форму вини вирішується шляхом тлумачення цих статей (теорія і практика тлумачить їх однозначно: у названих випадках вина може бути тільки умисною).

З урахуванням зазначеного, можна стверджувати, що кількість адміністративних проступків, що вчиняються тільки навмисно, досить вели­ка. Крім того, значна кількість проступків може вчинятися навмисно або необережно (порушення санітарно-гігієнічних правил), а деякі — найчас­тіше навмисно (безквитковий проїзд).

Необережність. У ст. 11 КУпАП дано визначення необережності.

У ній говориться, що проступок визнається необережним, якщо осо­ба, яка його вчинила:

а) передбачала настання шкідливих наслідків свого діяння, але лег­
коважно розраховувала на їх відвернення;

б) не передбачала настання таких наслідків, хоч повинна була і могла
їх передбачити.

Необережність може виступати як необачність, самовпевненість, лег­кодумство, недбалість, неощадливість, необдуманість і т. ін.

Опис психічної діяльності за необережної форми вини, сформульова­ний у КУпАП, запозичено з кримінального законодавства (ст. 25 КК).

У кримінальному праві розрізняють два види необережної вини: зло­чинну самовпевненість і злочинну недбалість.

За аналогією можна розрізняти два види необережної вини і в адмі­ністративному праві — легковажну самовпевненість і недбалість.

Самовпевненість характеризується законодавцем як передбачення можливості настання шкідливих наслідків свого діяння і легковажний розрахунок на їх запобігання.

Недбалість полягає в тому, що винний не передбачав шкідливих на­слідків, але був зобов'язаний і міг їх передбачити.

З тексту ст. 11 КУпАП видно, що поняття необережності пов'язуєть­ся законодавцем із психічним ставленням до шкідливих наслідків.

Будучи придатним для матеріальних складів проступків, таке визна­чення необережності не цілком підходить для формальних складів.

Наприклад, громадянин, якому виповнилося 25 років, через недба­лість не звернувся до РВВС з проханням про вклеювання в паспорт но­вої фотографії. Внаслідок цього він живе за недійсним паспортом, тобто вчинив проступок, передбачений ст. 197 КУпАП. Які суспільне шкідливі наслідки він міг і повинен був передбачити? Очевидно, ніяких.

Якщо при виконанні формальних складів умисел характеризується як навмисність дій, то необережність можна розуміти як відсутність на­лежної обачності, недбалість.

Необережна форма вини як конструктивна ознака складу використо­вується в Особливій частині КУпАП рідко. Так, ст. 198 КУпАП передба­чає відповідальність за втрату паспорта через недбалість, а ст. 211 — від­повідальність за втрату через недбалість обліково-військових документів.

Конструктивною ознакою складу в ряді випадків є і підлягає вста­новленню мета правопорушення. Як така вона є у текстах статей 42², 103^і, 132, 157, 160², 164³, 181², 185⁷ та ін.

Ціль — це уявний образ результату, до якого прагне винний, його уявлення про ті бажані наслідки, що мають настати в результаті здійс­нення проступку.

Як конструктивна ознака складу ціль називається тільки в тих ситуа­ціях, коли діяння вчиняється умисно.

Наприклад, використання засобів зв'язку з метою порушення громад­ського порядку (148³); використання з корисливою метою транспортних засобів (132); використання комерційної таємниці з метою заподіяння шкоди діловій репутації (164³) та ін.

У ряді статей КУпАП ознаку мети прямо не названо, але вона все одно є у складах таких проступків, як дрібне розкрадання (ст. 51), прос­титуція (ст. 181^і), організація азартних ігор (ст. 181) та ін.

У цьому зв'язку слід зазначити, що там, де є умисел, обов'язково ви­никає питання про мету, хоч вона може бути і не включена до конструк­тивних ознак складу.

На закінчення необхідно відзначити, що психічний стан правопоруш­ника значно більший, об'ємніший за своїм змістом порівняно з тими ком­понентами, що включені до суб'єктивної сторони складу, і становлять зміст умислу, необережності, мети.

У психіці винної особи в період підготовки і вчинення адміністратив­ного проступку істотне місце посідають настрій і емоції, спонукання, різ­ного роду переживання.

Ці явища не включаються до конструктивних ознак складів, але у ря­ді випадків мають юридичне значення. Так, здійснення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу важких осо­бистих чи сімейних обставин визнається обставинами, що пом'якшують відповідальність (п. З ст. 34 КУпАП).

7.3. Адміністративна відповідальність

Поняття та підстави адміністративної відповідальності. За вчинення адміністративного правопорушення, тобто виконання складу проступку, законодавством передбачена адміністративна відповідальність. На жаль, КУпАП не містить визначення адміністративної відповідальності, обме­жуючись вказівкою на те, що її мірою є адміністративне стягнення, що застосовується з метою перевиховання правопорушника і запобігання правопорушенням.

Внаслідок цього всі існуючі дефініції категорії «адміністративна від­повідальність» мають дослідницький характер і досить різні.

Так, Л. В. Коваль вважає, що адміністративна відповідальність — це застосування до порушників загальнообов'язкових правил, що діють у сфері управління та інших сферах адміністративних стягнень¹.

Радянське адміністративне право. — К., 1986. — С. 189.

Ю. П. Битяк і В. В. Зуй пишуть, що це вид юридичної відповідаль­ності фізичних і юридичних осіб перед органами виконавчої влади чи су­дом за порушення адміністративно-правових норм на основі застосуван­ня адміністративних стягнень¹.

Е. В. Додин дійшов висновку, що адміністративна відповідальність — це визначення повноважними державними органами через застосування адміністративно-примусових заходів, обмежень майнових, а також осо­бистих благ і інтересів за здійснення адміністративних правопорушень².

Переліченим дефініціям бракує відсутність про виконання суб'єкта­ми протиправних дій та вживаних за їх вчинення заходів адміністратив­ного примусу. Це є істотним компонентом будь-якої відповідальності, зокрема і адміністративної. Не можна сумніватися у тому, що відпові­дальність настане лише тоді, коли правопорушником виконані встанов­лені компетентною особою заходи впливу.

Враховуючи зазначене, формулюється дефініція адміністративної відповідальності. Адміністративна відповідальність — це примусове, з до­держанням встановленої процедури, застосування правомочним суб'єктом передбачених законодавством за вчинення адміністративного проступку заходів впливу, які виконані правопорушником.

Як явище правової дійсності вона характеризується двома видами ознак. По-перше, це ознаки, властиві юридичній відповідальності в ціло­му (основні); по-друге, ознаки, що відмежовують адміністративну відпо­відальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні).

Основні ознаки адміністративної відповідальності полягають у тому, що вона:

1)       є засобом охорони встановленого державою правопорядку;

2)   нормативно визначена і полягає в застосуванні (реалізації) санк­
цій правових норм;

3)   є наслідком винного антигромадського діяння;

4)   супроводжується державним і громадським осудом правопоруш­
ника і вчиненого ним діяння;

5)   пов'язана з примусом, з негативними для правопорушника наслід­
ками (морального або матеріального характеру), яких він має зазнати;

6)   реалізується у відповідних процесуальних формах.

Похідні ознаки адміністративної відповідальності визначаються її юридичною природою.

Тривалий час у правовій науці підставою адміністративної відпові­дальності вважалася протиправна винна дія або бездіяльність, що пору­шує встановлене адміністративно-правовою нормою правило, але за сво­їм характером і наслідками не тягне за собою кримінального покарання.

Отже, вихідним моментом була теза про те, що порушення правил пове­дінки, встановлених будь-якою адміністративно-правовою нормою, тягне за собою адміністративну відповідальність.

Проте дослідження адміністративної відповідальності свідчать, що вона настає при порушенні не всіх, а тільки певної групи адміністратив­но-правових норм. Це пояснюється специфікою адміністративного права, яке, як відомо, регулює суспільні відносини, що виникають у сфері вико­навчо-розпорядчої діяльності держави. Внаслідок багатоманітності сус­пільних відносин, які виникають у цій галузі, всі норми адміністративно­го права утворюють кілька груп. Це такі, що:

— закріплюють порядок утворення і правове становище суб'єктів;

— визначають форми і методи управлінської діяльності;

— встановлюють порядок проходження державної служби, права та
обов'язки державних службовців;

— визначають способи і порядок забезпечення законності в держав­
ному управлінні;

— регулюють управління окремими галузями (соціально-культур­
ною, адміністративно-політичною тощо), державними функціями і тери­
торіями;

— встановлюють права та обов'язки різних категорій фізичних осіб у
сфері виконавчої і розпорядчої діяльності держави.

Як правило, адміністративна відповідальність настає за порушення найменшої частини адміністративно-правових норм, а саме за порушення фізичними особами деяких обов'язків, тобто за вчинення адміністратив­них правопорушень (проступків).

Щодо основної маси норм адміністративного права, то порушення встановлених ними правил не тягне за собою адміністративної відпові­дальності. Більше того, у деяких випадках окремі категорії фізичних осіб (зокрема, військовослужбовці) при вчиненні адміністративних право­порушень підлягають дисциплінарній відповідальності, тоді як за за­гальним правилом встановлена відповідальність адміністративна (ст. 15 КУпАП).

Таким чином, не кожне порушення правил, встановлених адміністра­тивно-правовою нормою, спричиняє адміністративну відповідальність. Адміністративну відповідальність тягне за собою порушення тільки тієї норми адміністративного права, яка охороняється адміністративними санкціями.

Викладене дає змогу встановити, що похідними ознаками адміністра­тивної відповідальності є:

1)      притягнення до адміністративної відповідальності можливо тільки
в результаті вчинення адміністративного проступку;

2)  адміністративна відповідальність полягає в застосуванні до вин­
них адміністративних стягнень. У ст. 23 КУпАП зазначено, що адмініст­
ративне стягнення є міра відповідальності;

3)  мета адміністративної відповідальності полягає: а) у вихованні
особи   в   дусі   додержання   законів,   поваги   до   правил   співжиття;
б) запобіганню здійснення нових проступків;

4)  право притягнення до адміністративної відповідальності надано
багатьом суб'єктам, серед яких — органи державної виконавчої влади,
місцевого самоврядування, суди (ст. 213);

5)  акт про притягнення до адміністративної відповідальності може
прийматися: а) індивідуально (судді і посадові особи відповідних орга­
нів); б) колегіальне шляхом голосування (виконавчі комітети й адмініст­
ративні комісії);

6)  законодавством встановлений особливий порядок притягнення до
адміністративної відповідальності (складання протоколу, збір і оцінка
доказів, винесення постанови і т. ін.);

7)      норми, що регулюють адміністративну відповідальність, містяться
у різних за своєю правовою природою актах: а) кодексах (КУпАП, ТК);
б) законах («Про боротьбу з корупцією», 1995 р.); в) правилах, причому,
правила можуть затверджуватися Кабінетом Міністрів (Правила дорож­
нього руху, 2001 р.), центральними органами виконавчої влади (Правила
торгівлі на ринках, 2002 р.), рішеннями місцевих рад (правила дотриман­
ня тиші - ст. 5 і 182 КУпАП).

Реальна юридична відповідальність настає за наявності трьох під­став: нормативної, складовою частиною якої є норма, що закріплює склад; фактичної (правопорушення); процесуальної (правозастосовний, юрисдикційний акт).

Система правових норм, які регулюють застосування адміністратив­них стягнень, є нормативною основою адміністративної відповідальності.

За змістом їх можна поділити на три види:

а) матеріально-правові, що закріплюють загальні питання адміністра­
тивної відповідальності (завдання і система законодавства про адмініст­
ративні правопорушення, підстави і суб'єкти відповідальності, система
адміністративних стягнень та ін.); склади адміністративних проступків;

б)  адміністративно-процесуальні, що закріплюють провадження у
справах про адміністративні правопорушення;

в)  організаційні, що закріплюють порядок утворення органів, уповно­
важених розглядати справи про адміністративні проступки (ст. 215) і
розмежування компетенції між ними (ст. 214); правомочність засідань
колегіальних органів (ст. 216) та ін.

У 60—70-х роках учені-адміністративісти провели велику роботу з розробки основних положень про адміністративну відповідальність і під­готували проекти кодифікованих актів, її результатом стало прийняття 7 грудня 1984 р. Кодексу про адміністративні правопорушення (набрав чинності з 1 червня 1985 р.), що діє і сьогодні, щоправда, зі значними змі­нами і доповненнями. Він містить понад 330 статей, об'єднаних у 33 гла­ви і 5 розділів.

У розділі І КУпАП викладені загальні положення і завдання законо­давства про адміністративні правопорушення.

Розділ II «Адміністративне правопорушення і адміністративна відпо­відальність» складається із Загальної й Особливої частин. У Загальній частиш вміщено загальні положення про поняття адміністративного пра­вопорушення, суб'єктів відповідальності та форми їх провини, адмініст­ративні стягнення і правила їх накладення. В Особливій частині, що складається з 11 глав, описано діяння, що визнаються адміністративними правопорушеннями, або, іншими словами, закріплені склади проступків. Кожна стаття Особливої частини закріплює не тільки конкретний склад, а й санкцію за його вчинення.

У розділі III КУпАП перелічуються органи і посадові особи, уповно­важені розглядати справи про адміністративні правопорушення. Спеці­альна глава цього розділу встановлює, які види справ може розглядати кожний орган (посадова особа), тобто регулює підвідомчість справ.

Цілі, принципи, повноваження учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення закріплені в розділі IV КУпАП. Тут же містяться положення про порядок адміністративного розслідування і розгляду справ, оскарження прийнятих постанов.

Останній, розділ V КУпАП називається «Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень». У ньому сконцентровано норми, якими регулюється виконання кожного з існуючих стягнень.

Необхідно зазначити, що адміністративні проступки здебільшого вчиняються в один час, а розглядаються в інший. Між днем учинення ді­яння і днем притягнення до відповідальності за це діяння проходить пев­ний час, протягом якого може змінитися законодавство. Якщо стара нор­ма скасована, виникає питання, якою нормою слід керуватися: тією, що діяла на момент учинення, чи тією, яка діє на момент розгляду справи.

За загальним правилом, особа, яка вчинила адміністративне правопо­рушення, підлягає відповідальності на підставі законодавства, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення (ч. 1 ст. 8 КУпАП).

Тому акти, що встановлюють або посилюють відповідальність, зво­ротної сили не мають і можуть застосовуватись лише щодо діянь, вчине­них після вступу цих актів у законну силу. Гуманізм адміністративного права виявляється у встановленому законом винятку із загального пра­вила, відповідно до якого норми, що пом'якшують або скасовують відпо­відальність, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопору­шення, вчинені до вступу таких норм у силу (ч. 2 ст. 8 КУпАП).

Назване правило і виняток з нього (щодо дії актів у часі) поширю­ються тільки на матеріальні норми адміністративного права. Щодо про­цесуальних норм питання вирішується інакше: провадження у справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі законодавства, що діє не під час учинення, а під час і за місцем розгляду справи. І нія­ких винятків тут немає (ч. З ст. 8 КУпАП).

Отже, якщо громадянин вчинив проступок, коли діяли одні процесу­альні норми, а справа розглядаєтья пізніше, коли вже набрали чинності нові процесуальні правила, провадження має бути проведене відповідно до нових норм.

Характеристика адміністративних стягнень. Сутність і мета ад­міністративного стягнення зафіксовані в ст. 23 КУпАП. У ній підкреслю­ється, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності та застосо­вується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопо­рушення, в дусі додержання законів, а також запобігання вчиненню но­вих правопорушень.

Стаття 24 КУпАП встановлює такі види адміністративних стягнень: 1) попередження; 2) штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного пра­вопорушення; 4) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правополрушення; 5) позбавлення спецального права, наданого даному громадянинові (пра­ва керування транспортними засобами, права полювання); 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт.

До іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, може бути застосовано (крім передбачених у ст. 24 КУпАП) адміністративне видворення за межі України.

Усі зазначені стягнення тісно пов'язані між собою й утворюють єди­ну систему, їх насамперед об'єднує загальна мета: захист правопорядку, виховання осіб, які вчинили адміністративні проступки, у дусі додержан­ня законів, а також запобігання вчиненню нових проступків як самими правопорушниками, так і іншими особами.

Кожне стягнення є мірою відповідальності, призначеної за проступ­ки, а застосування і виконання будь-якого стягнення означає настання адміністративної відповідальності і тягне за собою для винного неспри­ятливі юридичні наслідки.

Адміністративні стягнення, як правило, полягають у позбавленні або обмеженні прав чи благ. За вчинений проступок громадянин або позбав­ляється якогось суб'єктивного права (права керування транспортним за­собом), тобто звужується його правоздатність, або на нього покладаються спеціальні обов'язки (сплата штрафу).

Адміністративне стягнення заподіює винному певні обмеження. Про­те покарання не є самоціллю, воно є необхідним засобом виховання і за­побігання правопорушенням. Стягнення — це запобіжний захід на шляху вчинення нових правопорушень з боку винного (індівідуальна превен-ція) і правопорушень з боку інших осіб (загальна превенція). Завдання запобігання правопорушенням деякі покарання розв'язують не тільки своїм виховним впливом, а й позбавленням правопорушника можливості знову порушити закон.

Тому слід розрізняти заходи, що мають тільки виправно-виховний вплив (штраф, виправні роботи), і заходи, які нарівні з виправно-вихов­ним впливом створюють умови, що виключають можливість учинення нових правопорушень (конфіскація, позбавлення прав).

Адміністративні стягнення накладаються компетентними органами і посадовими особами шляхом видання спеціальних індивідуальних актів, що мають примусовий характер. Примусовий вплив має бути справедли­вим, відповідати характерові проступку й особи правопорушника. Його тяжкість залежить від тяжкості проступку.

Перелік стягнень подано у ст. 24 КУпАП у суворо визначеному по­рядку: від менш суворих до суворіших. Іншими словами, закон містить «щаблі» заходів впливу. Ці «щаблі» потрібні й для тих, хто видає норми права, і для тих, хто їх застосовує. Зокрема, вони мають велике значення, коли видаються норми з альтернативними санкціями.

За характером впливу стягнення поділяються на особисті, майнові, особисто-майнові. Так, попередження й адміністративний арешт спрямо­вані безпосередньо на особу правопорушника. До майнового стягнення належать штраф, виправні роботи, вилучення і конфіскація предмета. Особисто-майновим стягненням є позбавлення спеціального права. Воно впливає на особистість правопорушника через його майнові інтереси.

Стягнення також можуть бути разовими, одномоментними (конфі­скація, попередження, штраф) і тривалими, розтягнутими в часі (арешт, позбавлення прав, виправні роботи).

Законодавець поділяє стягнення на основні й додаткові. Це положен­ня закріплене у ст. 25 КУпАП, де йдеться про те, що сплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись як у вигляді основних, так і додаткових стягнень, а інші стягнення можуть бути тільки основни­ми. За правопорушення накладається одне основне або основне і додат­кове стягнення. Додаткові стягнення не накладаються окремо, а приєдну­ються до основного.

Кожне адміністративне стягнення містить правовідновний потенціал. Його застосуванням припиняється протиправне становище і відновлю­ються порушені проступком юридичні відносини.

Система адміністативних стягнень суворо формалізована: ними є тільки ті засоби примусового впливу, які визначив законодавець. Будь-які інші, навіть якщо вони схожі зі стягненням за метою, змістом, назвою, до таких не належать. Так, слід розрізняти такі стягнення, як адміністра­тивний арешт (ст. 32), сплатне вилучення предмета (ст. 28), конфіскація предмета (ст. 29), позбавлення спеціального права (ст. ЗО) від таких за­ходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопо­рушення, як адміністративне затримання (ст. 261), вилучення речей і до­кументів (ст. 265), відсторонення водіїв від керування транспортними за­собами (ст. 266).

Перелік стягнень, які містяться у ст. 24 КУпАП, не є вичерпним. Частина 3 цієї статті передбачає, що законодавчими актами можуть вста­новлюватися й інші види адміністративних стягнень.

Види адміністративних стягнень. Попередження (ст. 26 КУпАП) за­стосовується як самостійна міра за вчинення незначних адміністратив­них порушень, а також щодо осіб, які вперше вчинили проступок і при цьому мають добрі характеристики. Зміст попередження як міри адмі­ністративного стягнення полягає в офіційному, від імені держави, осу­дженні протиправного діяння органом адміністративної юрисдикції й у попередженні правопорушника про неприпустимість таких дій надалі. Воно розраховане на виховний ефект і не зачіпає ні майнових, ні інших прав порушника.

Як і будь-яке інше стягнення, попередження потребує юридичного оформлення у вигляді винесення письмової постанови, що відповідає ви­могам ст. 283 КУпАП. Поряд з цим законодавець передбачає можливість фіксації попередження в іншій установленій законом формі. Так, ст. 306 КУпАП визначає, що за вчинення порушень, передбачених статтями 116, 116², 117, 125 і ч. 1 ст. 127 КУпАП, адміністративні стягнення у вигляді попередження на місці оформляються способом, установленим МВС Ук­раїни або Міністерством транспорту. Однією з таких форм є «Талон по­переджень», у якому фіксуються порушення водіями транспортних засо­бів правил дорожнього руху.

До попередження, як і до будь-якого основного стягнення, може бути приєднане додаткове стягнення. Усні попередження посадових осіб не можуть розглядатися як стягнення.

Попередження як адміністративне стягнення слід відрізняти від по­передження як запобіжного заходу протиправного поводження.

Сутністю попередження як запобіжного заходу є роз'яснення поруш­нику протиправного характеру його дій, вимагання їх припинення, усу­нення допущених порушень і застереження щодо можливості вжиття су­воріших примусових заходів. Це оформлюється компетентним держав­ним органом письмово. Водночас може бути встановлений і конкретний термін виконання обов'язку.

Попередження щодо припинення протиправної поведінки є самостій­ним запобіжним засобом, якщо закон установлює, що спочатку до по­рушника має бути застосована саме ця міра, а потім, у разі невиконання правового обов'язку — суворіша. Так, знести самовільно зведену будівлю можна лише в тому випадку, якщо і після зробленого попередження гро­мадянин продовжує порушувати закон.

Попередження щодо припинення протиправної поведінки провадить­ся, якщо правопорушення ще не закінчене, з метою припинення проти­правної поведінки й у встановлених законодавством випадках є обов'яз­ковим першим примусовим заходом.

Таким чином, цей запобіжний захід відрізняється від попередження як адміністративного стягнення тим, що стягнення накладається за пев­ний проступок компетентним державним органом шляхом винесення спеціальної постанови.

Штраф (ст. 27 КУпАП) — це грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у ви­падках, установлених законодавством України.

Необхідно зазначити, що це виключно грошове стягнення. Чинному законодавству про адміністративні правопорушення не відомі інші фор­ми штрафу (наприклад, натуральний штраф).

В адміністративно-юрисдикційній практиці штраф є домінуючим ви­дом стягнення, що передбачений як єдиний або альтернативний захід відповідальності за більшість адміністративних правопорушень.

Адміністративний штраф — не відшкодувальне (компенсаційне) стягнення. Цією ознакою він відрізняється від цивільно-правового штра­фу. Перше (адміністративний штраф) — це захід впливу на психіку та майнове становище правопорушника. Друге — компенсація матеріально­го збитку, що заподіяний внаслідок порушення договірних зобов'язань.

За одиницю обчислення адміністративного штрафу відповідно до За­кону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністра­тивні правопорушення щодо посилення адміністративної відповідально­сті у вигляді штрафу» від 7 лютого 1997 р. прийнято неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Як адміністративно-правова санкція штраф характеризується:

1)      державним примусом;

2)      обмеженням майнових інтересів тих, до кого він застосовується;

3)  одночасним (разовим) стягненням.

Штраф має бути сплачений порушником не пізніше як через 15 днів від дня вручення йому постанови про накладення стягнення, а у випадку оскарження або опротестування — 15 днів від дня повідомлення про за­лишення скарги або протесту без задоволення. Якщо штраф накладено на особу віком від 16 до 18 років, яка не має самостійного заробітку, то штраф стягується з батьків або осіб, що їх замінюють.

У разі несплати штрафу у встановлений термін постанова про його накладення надсилається для примусового виконання до відділу держав­ної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна.

З тексту ст. 258 КУпАП випливає, що за незначні адміністративні правопорушення допускається накладення і стягнення штрафу на місці їх учинення. До таких належать: пошкодження внутрішнього обладнання вагонів, стекол у пасажирських поїздах, куріння у вагонах приміських поїздів, куріння у невстановлених місцях у поїздах місцевого і далекого сполучення, а також у метрополітені (ст. 110); пошкодження внутрішньо­го обладнання морських суден і куріння у невстановлених місцях цих суден (ст. 115); керування річковими або маломірними суднами, які заре­єстровані у встановленому порядку або не пройшли технічного огляду; перевищення водіями цих суден швидкості руху, стоянка в заборонених місцях, недодержання вимог навігаційних знаків, порушення правил ма­неврування, подача звукових сигналів, несення бортових вогнів і сигна­лів (ч. З і 5 ст. 116); викидання за борт річкового або маломірного судна сміття або інших предметів (ст. 116); порушення правил безпеки пасажи­рів під час висадки і посадки при користуванні річковими і маломірними суднами, куріння у невстановлених місцях на річкових суднах (ч. 1 і З ст. 117) тощо.

Накладення і стягнення штрафу на місці вчинення правопорушень, передбачених статтями 70, 73, 77, 90, 91 і 153 допускається у разі, якщо його розмір не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів прибутків громадян (ст. 258 КУпАП). При стягненні штрафу на місці правопоруш­нику видається квитанція встановленого зразка, що є документом суво­рої звітності.

Оплатив вилучення (ст. 28 КУпАП) застосовується виключно за рі­шенням суду і тільки щодо предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення. Воно поля­гає у примусовому вилученні предмета, його наступній реалізації і пере­дачі колишньому власнику вирученої суми з відрахуванням витрат по реалізації. Фактично йдеться щодо примусової реалізації майна, що пере­бувало в особистій власності правопорушника. Це стягнення може бути основним або додатковим.

Мета сплатного вилучення — виключити володіння предметом, забо­роненим до використання або ж використовуваним з порушенням уста­новлених правил. Ця міра більш м'яка порівняно з конфіскацією та різ­ниться від неї сплатним характером.

За цільовою спрямованістю це стягнення різниться від такої міри, як реквізиція.

Реквізиція (від лат. геяиізШо — вимога) — це вилучення май­на у власника в державних або громадських інтересах з виплатою влас­нику вартості реквізованого майна.

Так, ст. 68 Кодексу торговельного мореплавства України передбачає, що капітан судна у разі нестачі продовольства, «якщо усі життєві припа­си, у тому числі незнижуваний запас продовольства, вичерпані, з метою загального розподілу має право провести реквізицію необхідної кількості продовольства, що є в розпорядженні осіб, які перебувають на судні, і реквізицію вантажу, що перебуває на судні і який може бути використа­ний для харчування. Про реквізицію складається акт. Вартість реквізова­ного продовольства та вантажу відшкодовується судновласником».

Конфіскація (ст. 29). Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушен­ня, — це примусова безоплатна передача його у власність держави. Кон­фіскація здійснюється виключно за рішенням суду.

Це не компенсаційний захід. Відшкодування майнового збитку не на­лежить до цілей цього стягнення. Не пов'язана конфіскація і з задоволен­ням будь-яких державних або громадських інтересів, її мета як адмініст­ративного стягнення полягає у примусі особи до виконання покладених на неї обов'язків.

Адміністративно-правова конфіскація завжди є спеціальною (має спеціальний характер). Це означає, що конфіскується не все майно і не будь-які предмети. Конфіскація провадиться тільки щодо речей, безпосе­редньо пов'язаних із проступком і прямо названих у законі (рушниць, знарядь полювання тощо).

У ст. 29 КУпАП підкреслено, що конфіскувати можна лише предмет, що є особистою власністю порушника, якщо інше не передбачено законо­давчими актами. Справа в тому, що конфісковувати річ, що не належить правопорушнику, означає покарати власника майна, який не вчинив пра­вопорушення і не підлягає адміністративній відповідальності. Конфіско­ваний предмет переходить з особистої власності у власність держави.

Конфіскацію як адміністративне стягнення слід відрізняти, по-перше, від реквізиції; по-друге, від вилучення речей і документів як заходу при­пинення адміністративних правопорушень (статті 260 і 265 КУпАП); по-третє, від вилучення як заходу запобігання адміністративним правопору­шенням; по-четверте, від конфіскації як одного з додаткових покарань за вчинення злочинів (статті 51 і 59 КК); по-п'яте, від вилучення, що здій­снюється в цивільно-правовому порядку (статті 105 і 136 ЦК).

Стаття 55 Закону України «Про власність» визначає, що «за обста­вин надзвичайного характеру: у випадках стихійного лиха, аварій, епіде­мій, епізоотій майно в інтересах суспільства за рішенням органів держав­ної влади може бути вилучено (реквізовано) у власника в порядку і на умовах, встановлених законодавчими актами України з виплатою йому вартості майна».

Вилучення предметів як захід припинення адміністративних право­порушень застосовується в несудовому порядку на підставі статей 260 і 265 КУпАП.

Вилученню підлягають речі і документи, які, по-перше, виявлені під час затримання правопорушника, його особистого огляду або огляду його ре­чей; по-друге, є знаряддям або безпосереднім об'єктом правопорушення.

Вони вилучаються посадовими особами органів контрольно-ревізій­ної служби, податкової служби, захисту прав споживачів, внутрішніх справ, воєнізованої охорони, цивільної авіації, митних установ, прикор­донних військ тощо (статті 234^і, 234², 244⁴, 262 і 264 КУпАП).

Вилучені речі і документи зберігаються до розгляду справи про адмі­ністративне правопорушення у місцях, що їх визначають органи (посадо­ві особи), яким надано право провадити вилучення речей і документів, а після розгляду справи, залежно від результатів її розгляду, їх у встановленому порядку конфіскують або повертають володільцеві, або знищу­ють, а при сплатному вилученні речей реалізують.

Вилучені орден, медаль, нагрудний знак до почесного звання СРСР, почесного звання Української РСР, Почесної Грамоти і Грамоти Президії Верховної Ради Української РСР, почесного звання України, відзнаки Президента України після розгляду справи підлягають поверненню їх за­конному володільцеві, а якщо він невідомий, надсилаються відповідно до Адміністрації Президента України.

Вилучені самогон та інші міцні спиртні напої домашнього вироблен­ня, апарати для їх вироблення після розгляду справи підлягають знищен­ню працівниками міліції.

Про вилучення речей і документів складається протокол або робить­ся відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення, про огляд речей або адміністративне затримання.

При вчиненні порушень, передбачених статтями 174,190 — 195⁴ КУпАП, працівник міліції має право вилучити вогнепальну, пневматичну зброю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду та холодну зброю, бойові припаси, електрошокові пристрої і спеціальні засоби.

Вилучення з метою запобігання правопорушенням допускається що­до предметів, якими володіють на законних підставах, проте конкретні обставини дають можливість відповідним державним органам приймати рішення щодо їх вилучення в адміністративному порядку відповідно до чинного законодавства. Ця міра від інших видів вилучення відрізняється відсутністю зв'язку з конкретним правопорушенням. Вона має чисто пре­вентивний характер і її мета — усунення умов, що можуть сприяти вчи­ненню правопорушення.

Так, при введенні надзвичайного стану, органами, що здійснюють надзвичайний стан, може застосовуватися тимчасове вилучення у грома­дян зареєстрованої вогнепальної та холодної зброї.

Конфіскація як одне з додаткових покарань за вчинення злочинів провадиться виключно за вироком суду, є додатковим покаранням за вчинений злочин, може поширюватися на все майно засудженого або йо­го частину, незалежно від зв'язку предметів, що конфіскуються, із зло­чинним діянням.

Вилучення на підставі цивільно-правових норм здійснюється лише в судовому порядку з відповідним позовом (див. статті 105 і 136 ЦК Ук­раїни).

Позбавлення спеціальних прав (ст. ЗО КУпАП). Позбавлення прав — це обмеження правосуб'єктності громадянина в адміністративному по­рядку за адміністративні проступки. Ця міра застосовується щодо тих суб'єктивних прав, які раніше були надані суб'єкту органами державного управління. Якщо громадянин неправильно використовує надане йому право, орган державного управління тимчасово позбавляє його цього права.

Серед стягнень КУпАП називає тільки два види позбавлення спеці­ального права: права керування (статті 108, 116, 122, 123, 124, 130 та ін.) і права полювання (ст. 85).

Таке стягнення передбачається за грубе чи систематичне порушення порядку користування правом. Воно застосовується судом і уповноваже­ними на те посадовими особами.

У всіх випадках застосування цього стягнення йдеться про позбав­лення спеціальних прав, що відрізняються від прав конституційних, які громадяни мають від народження або які виникають у результаті при­дбання дієздатності. Основна їх особливість полягає в тому, що вони пер­соніфіковані, тобто даються конкретній особі в дозвільному порядку.

Позбавлення прав, будучи стягненням, водночас виконує завдання припинення протиправної діяльності, у ньому вдало поєднуються ка­ральний і припинювальний моменти. Попереджувальне завдання воно розв'язує не тільки шляхом виправлення і перевиховання правопоруш­ника, а й шляхом позбавлення його можливості знову чинити аналогічні проступки.

Виправні роботи (ст. 31 КУпАП) — стягнення майнового характеру, що триває. Воно застосовується на термін до двох місяців із відбуванням за місцем постійної роботи винного і з відрахуванням до 20 відсотків йо­го заробітку в дохід держави.

Виправні роботи призначаються у судовому порядку. Ця санкція за­стосовується тільки до правопорушників, які мають постійну роботу. Во­на не може застосовуватися до непрацездатних осіб (пенсіонерів за ві­ком, інвалідів, до вагітних). Крім того, відповідно до ст. 15 КУпАП, ви­правні роботи не можуть бути застосовані до військових, призваних на збори військовозобов'язаних, осіб рядового і начальницького складу ор­ганів внутрішніх справ.

Таке стягнення застосовується за адміністративні правопорушення, що за ступенем суспільної небезпеки наближаються до злочинних діянь. Це дрібне розкрадання (ст. 51), ухилення від відшкодування майнового збитку, заподіяного злочином (ст. 51^і), дрібне хуліганство (ст. 173), зліс­на непокора законному розпорядженню працівника міліції (ст. 185) та ін.

Виправні роботи призначаються тільки як основне стягнення й від­буваються виключно за місцем постійної роботи правопорушника. Відра­хування здійснюються із заробітку за основним місцем роботи, за суміс­ництвом, гонорарів, одержуваних за договорами і трудовими угодами. Вони не допускаються з пенсій, грошової допомоги, виплат одноразового характеру.

Крім відрахувань грошових сум у дохід держави, виправні роботи припускають ще низку правообмежень майнового та трудового характе­ру. Так, у період відбування виправних робіт забороняється надання чергової відпустки, час їх відбування не зараховується у виробничий стаж, не допускається звільнення з роботи за власним бажанням, крім окремих випадків (перехід на роботу з кращими умовами праці, на роботу за фа­хом тощо).

У всіх випадках виправні роботи встановлюються законодавцем у межах альтернативних санкцій.

Адміністративний арешт (ст. 32 КУпАП). Ці стягнення встановле­но за адміністративні правопорушення, що за ступенем громадської небез­пеки наближаються до злочинів. Арешт є найбільш суворим з усіх видів адміністративних стягнень. Тому законодавець прямо зазначає, що адмі­ністративний арешт застосовується лише у виняткових випадках за окре­мі види адміністративних правопорушень. Цією ж обставиною поясню­ється використання цього стягнення тільки в альтернативних санкціях.

Призначається адміністративний арешт тільки судом (суддею) термі­ном до 15 діб. Його не застосовують до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 12 років, осіб, які не досягли 18 років, інвалідів 1 і 2-ої груп (ст. 32), а також військовослужбовців, призваних на збори військо­возобов'язаних, осіб рядового і начальницького складу органів внутріш­ніх справ (ст. 15).

Винятковість адміністративного арешту означає, що можливість вжиття до правопорушника альтернативних заходів впливу старанно ви­вчена і визнана недоцільною. У цьому зв'язку характерними є санкції ст. 173 «Дрібне хуліганство», ст. 178 «Розпивання спиртних напоїв у гро­мадських місцях і поява у громадських місцях у п'яному вигляді», ст. 185 «Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника мілі­ції, члена громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовця, ст. 185^і «Порушення порядку організації і прове­дення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій». У них підкрес­люється, що ці проступки тягнуть за собою адміністративний арешт ли­ше у тому разі, якщо з урахуванням обставин справи й особи правопо­рушника вжиття до нього інших заходів впливу визнається недостатнім.

За чинним законодавством адміністративний арешт передбачається за вчинення таких видів правопорушень:

—незаконні вироблення, придбання, зберігання, перевезення, переси­
лання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в
невеликих розмірах (ст. 44);

—дрібне хуліганство (ст. 173);

—розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява у гро­
мадських місцях у п'яному вигляді (ч. З ст. 178);

—злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника
міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку,
військовослужбовця (ст. 185);

—порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, ву­
личних походів і демонстрацій (ст. 185^і);

— прояв неповаги до суду (ст. 185³).

Крім того, адміністративний арешт передбачений як наслідок ухи­лення особи від відбування виправних робіт, застосованих за вчинення дрібного хуліганства. Відповідно до ст. 325 КУпАП постановою судді не-відбутий строк виправних робіт може бути замінено адміністративним арештом із розрахунку один день арешту за три дні виправних робіт, але не більш як на 15 діб.

Виселення за межі України як міра адміністративного стягнення за­стосовується за рішенням органів внутрішніх справ або Служби безпеки України.

Вона поширюється виключно на іноземців, її застосування передба­чене ст. 24 КУпАП і ст. 32 Закону України «Про правовий статус інозем­ців» від 4 квітня 1994 р.

Іноземець може бути виселений за межі України в трьох випадках:

1)     якщо його дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України
або охорони громадського порядку;

2)  якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних
інтересів громадян України;

3)  якщо іноземець грубо порушив законодавство про правовий статус
іноземців.

У разі ухвалення рішення про виселення іноземець зобов'язаний по­кинути територію України у терміни, зазначені в цьому рішенні. Якщо іноземець ухиляється від виконання такого рішення, то він підлягає за­триманню і примусовому виселенню, проте для цього необхідна санкція прокурора. Затримання для примусового виселення допускається тільки на термін, необхідний для практичної реалізації цього рішення.

Рішення про виселення іноземця може бути оскаржене в судовому порядку. Оскарження не припиняє виконання рішення про виселення.