12.1. Поняття підприємницької діяльності та н суб'єкти

Конституція України закріплює підприємництво як найважливіше право людини і громадянина. Згідно з нею (ст. 42) кожен має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом. У свою чергу держа­ва забезпечує захист конкуренції у цій сфері (ст. 42), виключно законами визначає гарантії та правові основи підприємництва (п. 8 ст. 91).

Основні ознаки підприємницької діяльності зафіксовані в Законі Ук­раїни «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р.

У ст. 1 цього Закону вказано, що підприємництво — це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибут­ку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстровани­ми як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому за­конодавством.

Тут названі такі ознаки підприємництва, як здійснення цієї діяльно­сті на власний ризик, ініціативність, систематичність. Вказано її зміст — виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг. Названо основ­ну мету — отримання прибутку.

Далі зазначається, що вона є вільною, не повинна суперечити чинно­му законодавству, у разі необхідності ліцензується. Крім того, фіксують­ся її принципи, встановлюються суб'єкти і визначаються їх відповідаль­ність.

Узагальнення вміщених у Законі характеристик дає змогу сформу­лювати визначення підприємництва (підприємницької діяльності).

Підприємництво — це визнана державою, підзаконна, самостійна і систематична, з метою отримання прибутку діяльність фізичних та юридичних осіб з виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, здійснювана на власний ризик і під свою відповідальність.

По-перше, підприємницька діяльність — діяльність, визнана держа­вою. Визнання державою (легалізація) полягає в наданні конкретним ін­дивідуальним особам чи колективам статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

По-друге, підприємницька діяльність є підзаконною, тобто повинна здійснюватися виключно в межах правових приписів. У цьому зв'язку за­конодавець встановлює два типи обмежень: а) обмеження на певні види діяльності та б) обмеження права власності на ряд об'єктів.

Обмеження на певні види діяльності передбачає, з одного боку, забо­рону деяких видів діяльності, а з другого, — надання конкретним суб'єк­там підприємництва права займатися тільки тією діяльністю, яка дозво­лена їм особисто.

Таким дозволом є фіксація конкретних видів діяльності в установчих документах, підтверджена у разі необхідності ліцензіями, патентами. Во­ни становлять предмет діяльності суб'єкта підприємництва.

Обмеження права власності передбачає неможливість для суб'єкта підприємницької діяльності володіти на правах власника певними об'єк­тами. Такі обмеження встановлюються з урахуванням загальнодержав­них інтересів.

По-третє, підприємництво — самостійна, здійснювана на власний ри­зик і відповідальність діяльність. Це означає, що підприємці мають право без будь-яких обмежень приймати рішення і здійснювати будь-яку діяль­ність, що не суперечить чинному законодавству. Свою діяльність підпри­ємці організаційно, матеріально, методично забезпечують самостійно. Во­ни користуються повною свободою у виборі сфер, методів, форм, харак­теру підприємницької діяльності. На власний розсуд обирають партнерів і клієнтів, а взаємовідносини з ними будують виходячи із взаємних інте­ресів.

По-четверте, регламентуючи підприємництво, законодавець підкрес­лює систематичний характер цієї діяльності. Отже, одноразове надання послуг, виготовлення продукції тощо не може розглядатися як підприєм­ницька діяльність.

По-п'яте, до ознак, що характеризують підприємництво, треба віднес­ти й мету цієї діяльності — отримання прибутку, її прибутковість розгля­дається державою як важлива складова механізму, за допомогою якого задовольняються суспільні потреби. Саме вона виступає індикатором ко­рисності підприємницької діяльності та фактором, що стимулює вироб­ництво товарів і надання необхідних суспільству послуг.

Сутність підприємницької діяльності зводиться до одержання макси­мально можливого прибутку, тобто різниці між отриманими доходами і витратами, пов'язаними з веденням справи. Для цього підприємець праг­не, по-перше, заощадити якнайбільше коштів для придбання ресурсів, сировини, матеріалів тощо, по-друге, реалізувати вироблений продукт за оптимальною ціною, тобто ціною, яка і прибуток забезпечує, і відповідає можливостям споживача.

Саме тому успіх підприємницької діяльності прямо залежить від уміння проявляти і задовольняти потреби суспільства в цілому й кон­кретної людини зокрема. Отже, за умов ринкових відносин підприємець повинен передбачити, які товари і послуги потрібні сьогодні та що треба буде завтра суспільству й окремим громадянам.

По-шосте, важливою характерною рисою підприємницької діяльності є персональна відповідальність суб'єкта підприємництва. Беручи на себе певні зобов'язання, суб'єкт підприємництва несе відповідальність за їх виконання у межах чинного законодавства.

Підприємець зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому сере­довищу, не порушувати прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій і держави, що охороняються законом. За завдані шкоду та збитки підприємець несе встановлену законодавством відповідальність.

На законодавчому рівні зафіксовано принципи підприємницької ді­яльності:

—вільний вибір діяльності;

—залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької
діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

—самостійне формування програми діяльності та вибір постачальни­
ків і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до
законодавства;

—вільний найом працівників;

—залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, тру­
дових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборо­
нено або не обмежене законодавством;

—вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення
платежів, установлених законодавством;

—самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовніш­
ньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належ­
ної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Чинне законодавство чітко визначає коло суб'єктів підприємницької діяльності. Так, у ст. 2 Закону України «Про підприємництво» визна­чається, що ними можуть бути:

1)      громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не об­
межені законом у правоздатності або дієздатності;

2)      юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом Ук­
раїни «Про власність», об'єднання юридичних осіб, що здійснюють діяль­
ність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції.

Суб'єкти підприємницької діяльності можуть утворювати підприєм­ства відповідно до Закону України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р.

Цей Закон визначає, що підприємство — основна організаційна ланка народного господарства. Воно є самостійним господарюючим статутним суб'єктом, має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання відповідного при­бутку (доходу).

Відповідно до законодавства в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

— приватне підприємство, основане на власності фізичної особи;

— колективне підприємство, основане на власності трудового колек­
тиву підприємства;

— господарське товариство;

— підприємство, основане на власності об'єднання громадян;

— комунальне підприємство, основане на власності відповідної тери­
торіальної громади;

— державне підприємство, основане на державній власності, в тому
числі казенне підприємство.

Залежно від обсягів господарського обороту підприємства та чисель­ності його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесено до категорії малих підприємств. Особливості створення та ді­яльності малих підприємств встановлюються законодавством України.

До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприєм­ства:

— у промисловості та будівництві — з чисельністю працюючих до 200
осіб;

— в інших галузях виробничої сфери — з чисельністю працюючих до
50 осіб;

— у науці та науковому обслуговуванні — з чисельністю працюючих
до 100 осіб;

— у галузях невиробничої сфери — з чисельністю працюючих до 25
осіб;

— у роздрібній торгівлі — з чисельністю працюючих до 15 осіб.

Крім зазначених, в Україні можуть діяти інші види та категорії під­приємств (наприклад, орендні), створення яких не суперечить чинним законодавчим актам.

Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо інше не передбачено законодавством України.

Підприємства можуть об'єднуватися в:

— асоціації — договірні об'єднання, створені з метою постійної коор­
динації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у
виробничу і комерційну діяльність будь-кого з їх учасників;

— корпорації — договірні об'єднання, створені на основі об'єднання
виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих
повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учас­
ників;

— консорціуми — тимчасові статутні об'єднання промислового і бан­
ківського капіталу для досягнення спільної мети;

— концерни — статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі на основі повної фінансо­вої залежності від одного або групи підприємств;

—  інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принци­
пами.

Об'єднання діють на основі договору або статуту, який затверджуєть­ся їх засновниками або власниками. Підприємства, що входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичної особи і на них поширюється дія законодавства, що регламентує діяльність під­приємства.

До об'єднання підприємств, зареєстрованого в Україні, можуть вхо­дити підприємства інших держав. У свою чергу підприємства України можуть входити до об'єднань, зареєстрованих в інших державах. Поря­док вступу до об'єднань у зазначених випадках здійснюється відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність.

Підприємства, які входять до об'єднання, можуть вийти з його скла­ду зі збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами та організаціями. Вихід структурних підрозділів і само­стійних підприємств з об'єднань може здійснюватися за згодою власника майна чи уповноваженого ним органу та за участю трудового колективу з наданням їм права підприємства. Відмову власника може бути оскар­жено трудовим колективом до суду.

Ліквідація об'єднання здійснюється за рішенням підприємств, які входять до нього, у порядку, встановленому для підприємства чинним за­конодавством. Майно, що залишилося після ліквідації об'єднання, розпо­діляється між учасниками згідно зі статутом об'єднання.

Одним з найпоширеніших видів підприємств є господарські това­риства, що утворюються і діють згідно із Законом України «Про госпо­дарські товариства» від 19 вересня 1991 р.

Такими товариствами визнаються підприємства, установи, організа­ції, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шля­хом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержан­ня прибутку. Вони є юридичними особами і можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, що не суперечить законодавству Ук­раїни. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді від свого іме­ні. Придбання господарським товариством часток (акцій), активів інших господарських товариств має здійснюватися з додержанням вимог анти-монопольного законодавства.

Закон України «Про господарські товариства» визначає такі органі­заційно-правові форми господарських товариств:

—  акціонерне товариство;

—товариство з обмеженою відповідальністю;

—товариство з додатковою відповідальністю;

—     повне товариство;

—командитне товариство.

Кожна з перелічених форм передбачає певну структуру товариства, ступінь інтегрованості партнерів, характер відповідальності за зобов'я­заннями та боргами, розмір підприємств. Виходячи з цього законодавець по-різному регулює питання їх утворення та управління своєю діяльні­стю. З урахуванням цих обставин можна виділити дві групи товариств.

До першої слід віднести акціонерне товариство, товариство з обмеже­ною відповідальністю та товариство з додатковою відповідальністю. Во­ни відрізняються найбільшим ступенем інтегрованості. Такі товариства створюються і діють на підставі статуту та установчого договору, а для управління ними спеціально передбачено виконавчі органи.

До другої групи належать повне та командитне товариства. Вони менш інтегровані, їх учасники наділені більшою самостійністю у межах товариства. Тому вони створюються та діють тільки на підставі установ­чого договору, їх справи проводяться за спільною згодою, а обсяг повно­важень може визначатися дорученням, яке підписується учасниками то­вариства.

Найменування будь-якого товариства має містити відомості про вид товариства. Для повних і командитних товариств — прізвища (наймену­вання) учасників товариства, а також інші необхідні відомості. Наймену­вання товариства міститься в установчих документах товариства. Найме­нування товариства не може вказувати на належність товариства до від­повідних міністерств і громадських організацій. Місцезнаходження (роз­ташування) товариства має бути в Україні.

Засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, встановлених за­конодавчими актами України. Іноземні громадяни, особи без громадян­ства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з гро­мадянами та юридичними особами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Підприємства, установи та організації, які стали учасниками товариства, не ліквідуються як юридичні особи.

Акціонерне товариство, товариство з обмеженою та товариство з до­датковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту. Повне та командитне товариства створюються і діють на підставі установчого договору. Установчі документи товариства у ви­падках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимо-нопольним комітетом України.

Установчі документи мають містити відомості про вид товариства предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, наймену­вання та місцезнаходження, розмір і порядок утворення статутного фон­ду, порядок розподілу прибутків і збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів і порядок ліквідації та реорганізації товариства. До установчих документів можуть бути вклю­чені й інші умови, що не суперечать законодавству України. Учасники товариства мають право:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визна­
ченому в установчих документах, за винятком випадків, передбачених
Законом;

б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його
частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів)
пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками
товариства на початок строку виплати дивідендів;

в) вийти у встановленому порядку з товариства;

г)  одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу
учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні
баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів.

Крім зазначених, учасники можуть мати також інші права, передба­чені законодавством і установчими документами товариства. Учасники товариства зобов'язані:

а) додержуватися установчих документів товариства і виконувати рі­
шення загальних зборів та інших органів управління товариства;

б) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі й
пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції)
у  розмірі,  порядку  та  засобами,  передбаченими  установчими  доку­
ментами;

в) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інфор­
мацію про діяльність товариства;

г) нести інші обов'язки, якщо це передбачено законодавством Украї­
ни та установчими документами.

Будь-яке товариство має право власності на майно товариства. Воно є власником:

—майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність;

—продукції, виробленої товариством у результаті господарської ді­
яльності;

—одержаних доходів;

— іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю

товариства або передане йому в користування, несе товариство, якщо ін­ше не передбачено установчими документами.

Вкладами учасників і засновників товариства у статутний фонд мо­жуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права на користування землею, водою та іншими природ­ними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші май­нові права (в тому числі на інтелектуальну власність), кошти, в тому числі в іноземній валюті. Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під за­ставу. Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та заснов­ника в статутному фонді. Порядок оцінки вкладів визначається в уста­новчих документах товариства, якщо інше не передбачено законодав­ством України.

Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) роз­мір статутного фонду. Збільшення статутного фонду може бути здійсне­но лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (опла­ти акцій), крім випадків, передбачених законодавством. Зменшення ста­тутного фонду — за відсутності заперечень кредиторів.

Фінансовий стан засновників (крім фізичних осіб) відкритих акціо­нерних товариств щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду має бути перевірений аудитором (аудиторською фір­мою).

У товаристві створюється резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків ста­тутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими докумен­тами, але не може бути меншим 5 відсотків суми чистого прибутку.

Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської ді­яльності після покриття матеріальних і прирівняних до них витрат і ви­трат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються відсотки з кредитів банків та з облігацій, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у пов­ному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих докумен­тів визначає напрями його використання.

Управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких проводяться відповідно до виду товариства. Посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена рада товариства (спостережна рада), — голова та члени ради товариства (спостережної ради).

Посадовими особами органів управління товариства не можуть бути члени виборних органів громадських організацій, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів держав­ної влади і управління, що покликані здійснювати контроль за діяльні­стю товариства. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльніс­тю, не можуть бути посадовими особами тих товариств, які здійснюють цей вид діяльності. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть займати у товарист­вах керівні посади та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

Зупинимося на характеристиці передбачених законодавством видів господарських товариств.

Акціонерне товариство. Таким визнається товариство, яке має ста­тутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном това­риства.

Володіння акціями (тобто право власності на певну кількість частин статутного фонду) підтверджується або цінним папером або документом, який згідно зі статутом видається власникові. У такому документі вказу­ється кількість і вартість акцій, а також їх належність на праві власності конкретній особі.

Цінний папір, що посвідчує участь в акціонерному товаристві на пра­вах власника певної частини статутного фонду і дозволяє одержувати частку в прибутку, як правило, має назву «акція». Акції можуть бути різ­них видів: іменні, на пред'явника, прості, привілейовані.

Акціонери (володарі акцій) відповідають за зобов'язаннями това­риства тільки в межах належних їм акцій. У випадках, передбачених ста­тутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми.

Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути менше суми, еквіва­лентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки міні­мальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного това­риства. Акціонерне товариство має право випускати акції відповідно до вимог, встановлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Залежно від способу розповсюдження акцій акціонерні товариства поділяються на два види:

а) відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджу­
ватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;

б) закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між
засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купува­
тися та продаватися на біржі. Закрите акціонерне товариство може бути
реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, пе­
редбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесен­
ням змін до статуту товариства. Закрите акціонерне товариство має пра­
во випускати лише іменні акції.

Акції купуються учасниками при створенні товариства на підставі договору з його засновниками, а при додатковому випуску акцій у зв'яз­ку зі збільшенням статутного фонду — з товариством. Акція може бути придбана також на підставі договору з її власником або держателем за ці­ною, що визначається сторонами, або за ціною, що склалася на фондовoму ринку, а також у порядку спадкоємства громадян чи правонаступ-ництва юридичних осіб та з інших підстав, передбачених законодавством. Перехід та реалізація права на акції здійснюються відповідно до законо­давства України.

При створенні акціонерного товариства акції можуть бути розповсю­джені шляхом відкритої підписки на них (у відкритих акціонерних това­риствах) або розподілу всіх акцій між засновниками (у закритих акціо­нерних товариствах).

Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організується засновниками. Засновники в будь-якому випадку зобов'я­зані бути держателями акцій на суму, не менше 25 відсотків статутного фонду і строком не менше двох років. Засновники відкритого акціонер­ного товариства (емітенти) зобов'язані опублікувати відповідно до вимог чинного законодавства інформацію про випуск акцій, зміст та порядок реєстрації якої встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Строк відкритої підписки на акції не може перевищу­вати шести місяців.

Особи, які бажають придбати акції, повинні внести на рахунок за­сновників не менше 10 відсотків вартості акцій, на які вони підписалися, після чого засновники видають їм письмове зобов'язання про продаж від­повідної кількості акцій. Після закінчення вказаного у повідомленні строку підписка припиняється. Якщо до того часу не вдалося покрити підпискою 60 відсотків акцій, акціонерне товариство вважається незасно-ваним. Особам, які підписалися на акції, повертаються внесені ними су­ми або інше майно не пізніш як через ЗО днів. За невиконання цього зо­бов'язання засновники несуть солідарну відповідальність. У разі якщо підписка на акції перевищує розмір статутного фонду, засновники мо­жуть відхиляти зайву підписку, якщо це передбачено умовами випуску. Відмова у підписці проводиться згідно з переліком передплатників з кін­ця переліку. У разі, якщо засновники не відхиляють зайву підписку, рі­шення про прийняття чи відмову зайвої підписки приймають установчі збори. За відмови засновниками або установчими зборами зайвої підпис­ки внесені суми повертаються.

До дня скликання установчих зборів особи, які підписалися на акції, повинні внести (враховуючи попередній внесок) не менше ЗО відсотків номінальної вартості акцій. На підтвердження внеску засновники вида­ють тимчасові свідоцтва.

У разі, якщо всі акції акціонерного товариства розподіляються між засновниками, вони повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 50 відсотків номінальної вартості акцій.

Акціонерне товариство має право викупити у акціонера оплачені ним акції тільки за рахунок сум, що перевищують статутний фонд, для їх на­ступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або ану­лювання. Вказані акції слід реалізувати або анулювати протягом одного року. За цей період розподіл прибутку, а також голосування та визначен­ня кворуму на загальних зборах акціонерів провадиться без урахування придбаних акціонерним товариством власних акцій.

Акціонер у строки, встановлені установчими зборами, але не пізніше року після реєстрації акціонерного товариства, зобов'язаний сплатити повну вартість акцій. У разі несплати у встановлений строк акціонер, як­що інше не передбачено статутом товариства, сплачує за час прострочен­ня 10 відсотків річних від суми простроченого платежу. При несплаті протягом 3 місяців після встановленого строку платежу акціонерне това­риство має право реалізувати ці акції в порядку, встановленому статутом товариства.

Установчі збори акціонерного товариства скликаються у строк, за­значений у повідомленні, але не пізніше двох місяців з моменту завер­шення підписки на акції. В разі пропущення вказаного строку особа, яка підписалася на акції, має право вимагати повернення сплаченої нею част­ки вартості акцій. Установчі збори акціонерного товариства визнаються правомочними, якщо в них беруть участь особи, які підписалися більш як на 60 відсотків акцій, на які проведено підписку. Якщо через відсут­ність кворуму установчі збори не відбулися, протягом двох тижнів скли­каються повторні установчі збори. Якщо і при повторному скликанні установчих зборів не буде забезпечено кворуму, акціонерне товариство вважається таким, що не відбулося.

Голосування на установчих зборах проводиться за принципом: одна акція — один голос.

Рішення про створення акціонерного товариства, його дочірніх під­приємств, філій та представництв, про обрання ради акціонерного това­риства (спостережної ради), виконавчих і контролюючих органів акціо­нерного товариства та щодо надання пільг засновникам за рахунок акціо­нерного товариства мають бути прийняті більшістю у 3/4 голосів присут­ніх на установчих зборах осіб, які підписалися на акції, а інші питання — простою більшістю голосів.

Установчі збори акціонерного товариства вирішують такі питання:

а) приймають рішення щодо створення акціонерного товариства і за­
тверджують його статут;

б) приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що
перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку (у разі прий­
няття рішення про підписку, що перевищує розмір, на який було оголо­
шено підписку, відповідно збільшується передбачений статутний фонд);

в) зменшують розмір статутного фонду у разі, якщо у встановлений
строк підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, вказана у пові­
домленні;

г) обирають раду акціонерного товариства (спостережну раду), вико­
навчий та контролюючий орган акціонерного товариства;

д) вирішують питання щодо схвалення угод, укладених засновника­
ми до створення акціонерного товариства;

е) визначають пільги, що надаються засновникам;

є) затверджують оцінку вкладів, внесених у натуральній формі;

ж) інші питання відповідно до установчих документів.

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товарист­ва. У загальних зборах мають право брати участь усі акціонери, незалеж­но від кількості та класу акцій, власниками яких вони є. Брати участь у загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть і члени виконавчих органів, які не є акціонерами. Акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Реєстрація акціонерів (їх представників), які прибули для участі у загальних зборах, здійснюється згідно з реєстром акціонерів у день проведення загальних зборів виконавчим органом ак­ціонерного товариства або реєстратором на підставі укладеного з ним до­говору. Цей реєстр підписується головою та секретарем зборів.

Реєстрація акціонерів — власників акцій на пред'явника здійснюєть­ся на підставі пред'явлення ними цих акцій (сертифікатів акцій) або ви­писок з рахунку у цінних паперах. Право участі у загальних зборах ак­ціонерів мають особи, які є власниками акцій на день проведення загаль­них зборів (крім випадку проведення установчих зборів). Передача ак­ціонером своїх повноважень іншій особі здійснюється відповідно до за­конодавства. Доручення на право участі та голосування на загальних збо­рах акціонерів може бути посвідчено реєстратором або правлінням акціо­нерного товариства.

Акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голо­сів, можуть призначати своїх представників для контролю за реєстрацією акціонерів для участі у загальних зборах, про що вони до початку реєст­рації письмово повідомляють виконавчий орган акціонерного товариства.

До компетенції загальних зборів належить:

а) визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства
та затвердження його планів і звітів про їх виконання;

б) внесення змін до статуту товариства;

в) обрання та відкликання членів ради акціонерного товариства (спо­
стережної ради);

г) обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної
комісії;

д)  затвердження річних результатів діяльності акціонерного това­
риства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і вис­
новків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку і порядку
виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття
збитків;

е) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій
та представництв, затвердження їх статутів і положень;

є) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства;

ж) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів
товариства, визначення організаційної структури товариства;

з)  вирішення питання про придбання акціонерним товариством ак­
цій, що випускаються ним;

й) визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного това­риства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;

і) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства;

ї) прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призна­чення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання. Загальні збори визнаються правомочними, як­що в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту това­риства більш як 60 відсотків голосів. Протокол загальних зборів акціоне­рів підписується головою і секретарем зборів і не пізніш як через три ро­бочі дні після закінчення зборів передається виконавчому органові акціо­нерного товариства.

Про проведення загальних зборів акціонери — держателі іменних ак­цій повідомляються персонально передбаченим статутом способом. Крім того, загальне повідомлення друкується в місцевій пресі за місцезнахо­дженням акціонерного товариства і в одному із офіційних друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України чи Держав­ної комісії з цінних паперів та фондового ринку із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Якщо до порядку денного включено питання про зміну статутного фонду акціонерного товариства, то одночасно з порядком денним друкується інформація, передбачена ст. 40 цього Закону. Повідомлення має бути зроблено не менш як за 45 днів до скликання загальних зборів. У разі необхідності повідомлення слід по­вторити в засобах масової інформації. Загальні збори акціонерів прово­дяться, як правило, за місцезнаходженням акціонерного товариства.

Будь-який з акціонерів має право вносити свої пропозиції щодо по­рядку денного загальних зборів не пізніш як за ЗО днів до їх скликання. Рішення про включення цих пропозицій до порядку денного приймаєть­ся виконавчим органом товариства. Пропозиції акціонерів, які володіють більш як 10 відсотками голосів, вносяться до порядку денного обов'язко­во. Рішення про зміни в порядку денному слід довести до відома всіх ак­ціонерів не пізніш як за 10 днів до проведення зборів у порядку, перед­баченому статутом.

Голосування на загальних зборах акціонерів проводиться за принци­пом: одна акція — один голос.

В акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися ра­да акціонерного товариства (спостережна рада), яка представляє інтереси акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів і в межах компе­тенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління.

В акціонерному товаристві, що налічує понад 50 акціонерів, створен­ня ради акціонерного товариства (спостережної ради) обов'язкове.

Статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних зборів акціонерів на раду акціонерного товариства (спостережну раду) може бу­ти покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів.

Члени ради акціонерного товариства (спостережної ради) не можуть бути членами виконавчого органу та ревізійної комісії.

Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керів­ництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передба­чений статутом. Роботою правління керує голова правління, який при­значається або обирається відповідно до статуту акціонерного това­риства.

Правління вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів і ради акціонер­ного товариства (спостережної ради). Загальні збори можуть винести рі­шення про передачу частини належних їм прав до компетенції правління. Правління підзвітне загальним зборам акціонерів і раді акціонерного то­вариства (спостережній раді) та організує виконання їх рішень. Правлін­ня діє від імені акціонерного товариства в межах, передбачених цим За­коном і статутом акціонерного товариства.

Голова правління акціонерного товариства має право без довіреності здійснювати дії від імені товариства. Інші члени правління також можуть бути наділені цим правом згідно зі статутом. Голова правління товарист­ва організує ведення протоколів засідань правління. Книга протоколів має видаватися акціонерам у будь-який час. На їх вимогу видаються за­свідчені витяги з книги протоколів. Головою та членами правління това­риства можуть бути особи, які перебувають з товариством у трудових відносинах.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю правління акціо­нерного товариства здійснюється ревізійною комісією, яка обирається з числа акціонерів. Членами ревізійної комісії не можуть бути члени прав­ління, ради акціонерного товариства (спостережної ради) та інші посадо­ві особи.

Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад затвер­джуються загальними зборами акціонерів згідно зі статутом товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки. Кожна частка відповідає внеску конкретного учасника до статутного фонду, їх розміри визнача­ються установчими документами. Учасники несуть відповідальність у межах своїх внесків. У передбачених установчими документами випадках учасники, які не повністю внесли свої внески, відповідають за зо­бов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини внеску.

Отже, товариство з обмеженою відповідальністю — це така форма організації підприємства, за якої відповідальність кожного з його учасників обмежена розмірами внеску до статутного капіталу. Зміна вартості май­на, що є внеском, і додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному фонді, зафіксованій установчими документами.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників або їх представників. Збори скликаються не рідше двох разів на рік. Усі питання діяльності товариства, винесені на збори учасників, вирішуються шляхом голосування. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розмірові їхньої частки у статутному фонді. Збори вважа­ються повноважними, якщо на них присутні учасники, які в цілому во­лодіють більш як 60 відсотками голосів. Прибулі на збори учасники ре­єструються в тому самому порядку, що передбачений для акціонерів то­вариства. Збори обирають голову товариства.

У товаристві з обмеженою відповідальністю утворюється виконавчий орган. Він може бути колегіальним (дирекція) чи одноосібним (дирек­тор). Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і виконує прийняті зборами рішення. Дирекція (директор) не має права приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства.

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділено на частки, їх розмір і належність фіксу­ються у статутних документах. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду. Якщо цих сум ви­являється недостатньо, то вони додатково відповідають належним їм майном. Додаткова відповідальність повинна виражатися однаковим для кожного учасника відсотком (кратністю) щодо внеску кожного до статут­ного фонду.

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в уста­новчих документах.

Повним товариством є товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю та несуть солідарну відповідаль­ність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Створення повного товариства регулюється спеціальним договором. Звичайно договір про створення повного товариства містить такі поло­ження: відомості про учасників; найменування фірми; місцезнаходження товариства; предмет діяльності; внесок кожного члена товариства; по­рядок розподілу прибутку; термін функціонування створюваного това­риства. Після подання відповідної заяви повне товариство підлягає реєстрації.

Ведення справ повного товариства здійснюється на підставі згоди всіх учасників. Справи товариства можуть вестися усіма учасниками, а також одним учасником чи кількома. Якщо справи товариства ведуться одним або кількома учасниками, то їх повноваження слід зафіксувати в особливому документі — дорученні. Доручення має бути підписано інши­ми учасниками товариства.

Кожний уповноважений учасник вести справи товариства може ви­ступати від імені товариства самостійно.

Особливості ведення справ повного товариства фіксуються в уста­новчому договорі.

Учасникам повного товариства заборонено конкурувати з самим то­вариством. Вони не мають права від власного імені й у власних інтересах укладати й реалізовувати договори, угоди тощо, спрямованість яких збі­гається зі спрямованістю та метою функціонування товариства.

Командитним товариством визнається товариство, що включає по­ряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зо­бов'язаннями товариства всім своїм майном, також одного чи більше учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майно товарист­ва. Учасники, що несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є повними товаришами (комплементарями). Учасни­ки, відповідальність яких обмежується розміром внеску в майно, назива­ються командитистами.

Якщо в командитному товаристві беруть участь два або більше учас­ників з повною відповідальністю, то вони несуть солідарну відповідаль­ність за боргами товариства.

Основні риси командитного товариства такі:

—наявність двох типів учасників (командитистів і повних товари­
шів — комплементарів);

—командитисти відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в
межах своїх внесків, а повні товариші — усім майном (солідарна відпові­
дальність);

—командитні товариства діють під найменуванням фірми із зазна­
ченням імен повних товаришів;

—управління справами командитного товариства здійснюється лише
учасниками з повною відповідальністю (повними товаришами). Якщо та­
кий учасник тільки один, то управління справами товариства він здій­
снює самостійно.

Особливості функціонування конкретних командитних товаришів фіксуються в установчому договорі.

Отже, слід зазначити, що господарські товариства і об'єднання грома­дян, які створюються на підставі Закону України «Про підприємства в Україні», хоч і мають багато спільного, є різними за своєю правовою при­родою суб'єктами підприємництва. Головна відмінність між ними поля­гає в тому, що господарські товариства створюються шляхом поєднання майна підприємницької діяльності з метою одержання прибутку (ст. 1 Закону України «Про господарські товариства»). Об'єднання підпри­ємств створюються для координації господарської діяльності. Для досягнення цієї мети згідно зі ст. З Закону України «Про підприємства в Ук­раїні» підприємства на добровільних засадах поєднують свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності.

12.2. Адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність в Україні не є стихійною і некерованою. За умов удосконалення ринкових відносин вона відчуває на собі сильний керуючий вплив з боку держави.

Державне регулювання підприємництва забезпечується за допомо­гою спеціального державно-правового механізму, який складається, по-перше, з організаційно-структурних формувань, по-друге, з адміністра­тивно-правових засобів впливу на відносини, що складаються в цій сфері.

Організаційно-структурні формування — це виконавчо-розпорядчі органи держави та місцевого самоврядування, наділені управлінськими повноваженнями у сфері підприємництва. На практиці відомі два такі органи: а) спеціально створені для реалізації державної політики у сфері підприємництва, наприклад, Державний комітет України з питань регу­ляторної політики та підприємництва; б) що виконують регулюючі функ­ції у сфері підприємництва поряд з іншими функціями державного уп­равління, наприклад, МВС України здійснює видачу ліцензій на такі ви­ди підприємницької діяльності, як виготовлення і реалізація спеціальних засобів, споряджених речовинами сльозоточивої дії; виготовлення, ре­монт та реалізацію спортивної вогнепальної зброї.

Адміністративно-правові засоби — це перш за все акти управління, призначені для регулювання відносин у сфері підприємництва. До них належать: Конституція України, закони України, укази та інші акти Пре­зидента України, нормативні документи Кабінету Міністрів, акти мініс­терств, інших органів виконавчої влади, місцевих державних адміністра­цій, органів місцевого самоврядування.

Особливе місце серед органів управління у сфері підприємництва по­сідає Державний комітет України з питань регуляторної політики та під­приємництва. Він створений Указом Президента України від 25 травня 2000 р. для забезпечення реалізації державної політики у сфері підпри­ємництва та є спеціально уповноваженим органом з питань ліцензу­вання.

До основних функцій Комітету належать:

— участь у формуванні та реалізації єдиної державної політики у сфері підприємництва, зокрема регуляторної політики, державної політи­ки щодо ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстра­ції підприємництва;

—     координація діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної з роз­
робленням та реалізацією заходів щодо проведення єдиної державної ре­
гуляторної політики у сфері підприємництва, ліцензування підприєм­
ницької діяльності, державної реєстрації підприємництва;

—сприяння формуванню системи фінансово-кредитної, консульта­
тивної та інформаційної підтримки підприємництва.

Центральне місце в системі правових актів, що регламентують під­приємницьку діяльність та розвивають і конкретизують відповідні поло­ження Конституції України, належить Закону України «Про підприєм­ництво» від 26 лютого 1991 р. (з наступними змінами та доповненнями). Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлює конкретні га­рантії свободи підприємництва та його державної підтримки.

Цим Законом зафіксовано, що правове регулювання підприємни­цької діяльності здійснюється з метою забезпечення свободи конкуренції між підприємцями, недопущення монополізму та захисту прав спожи­вачів.

Держава взяла на себе обов'язок підтримувати і гарантувати розви­ток підприємництва незалежно від його організаційно-правових форм, проголосила рівність усіх форм власності, а також рівні можливості до­ступу підприємців до матеріально-технічних, фінансових, трудових, ін­формаційних, природних та інших ресурсів.

Держава заявила про свою готовність створити інфраструктуру під­приємництва, надавати підприємцям на умовах і в порядку, передбачено­му законодавством, земельні ділянки, державне майно і цільові кредити, а також сприяти їх матеріально-технічному й інформаційному обслуго­вуванню, підготовці та перепідготовці відповідних кадрів.

Визначено також основи, на яких грунтуються відносини органів державного управління з підприємцями. У цьому Законі йдеться, що ор­гани державного управління будують свої взаємини з підприємцями, за­стосовуючи податкову і фінансово-кредитну політику, включаючи вста­новлення ставок податків і відсотків за державними кредитами, податко­вих пільг, цін і правил ціноутворення, цільових дотацій, валютного кур­су, розмірів економічних санкцій. Крім того, вони використовують дер­жавне майно і систему резервів; ліцензії, патенти, концесії, лізинг; соці­альні, економічні та інші нормативи; республіканські та регіональні про­грами; угоди на виконання робіт і поставок для державних потреб. Разом з тим вони не втручаються у господарську діяльність підприємців, якщо вона не зачіпає прав державних органів у здійсненні контролю за нею.

Важливе значення для розвитку підприємництва мають правила і по­рядок реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, оскільки саме в результаті державної реєстрації здійснюється їх легалізація, набуваються права та обов'язки у цій сфері, встановлюється відповідний правовий статус.

Реєстрація проводиться відповідно до Положення про державну ре­єстрацію суб'єктів підприємницької діяльності.

Це Положення визначає порядок державної реєстрації та перереєст­рації суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від їх організацій­но-правових форм і форм власності, за винятком окремих видів суб'єктів підприємницької діяльності, для яких законами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації (наприклад, банківські устано­ви), а також порядок її скасування.

Проводиться державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяль­ності органами державної реєстрації за місцезнаходженням або місцем проживання суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. Такими орга­нами є: а) виконавчий комітет міської ради; б) виконавчий комітет ра­йонної у місті ради; в) районна державна адміністрація; г) районна міст Києва і Севастополя державна адміністрація.

Забороняється реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, у найменуваннях яких використовуються повні або скорочені найменуван­ня органів державної влади, органів місцевого самоврядування та похідні від цих найменувань, а також найменування, тотожні найменуванням ін­ших суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб чи об'єд­нань громадян, внесених до відповідних реєстрів.

Орган державної реєстрації дає змогу попередньо здійснити перевір­ку заявленого найменування суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи на тотожність найменуванню вже зареєстрованого суб'­єкта, внесеного до відповідних реєстрів.

Орган державної реєстрації може зарезервувати терміном на один мі­сяць (для відкритих акціонерних товариств — на дев'ять місяців) найме­нування суб'єкта підприємницької діяльності, яке включається до окре­мого переліку зарезервованих найменувань та враховується під час пере­вірки на тотожність поряд з найменуванням уже зареєстрованих суб'єк­тів. Перелік зарезервованих найменувань є складовою частиною Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності. Положення про порядок резерву­вання найменувань суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб затверджується Державним комітетом України з питань регулятор­ної політики та підприємництва.

Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи до органу державної реєстрації подають:

а) установчі документи в повному обсязі, що передбачені законодав­ством для створюваної організаційно-правової форми суб'єкта. До таких документів належать, по-перше, рішенігя власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ни­ми • . ганів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених за­коном; по-друге, статут, якщо відповідно до законодавства це необхідно для створюваної організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності;

б) реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою
про державну реєстрацію;

в) документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;

г) документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до
статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, перед­
баченому законом.

Місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності — юридич­ної особи на час державної реєстрації може бути місцезнаходження (міс­це проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою. Інша адреса підтверджується договором, що передбачає переда­чу засновникові у власність або користування приміщення, частини при­міщення (договір купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу, без­платного користування майном, про спільну діяльність, установчий дого­вір тощо).

Якщо засновником (одним із засновників) суб'єкта підприємницької діяльності є юридична особа, державна реєстрація її підтверджується сві­доцтвом про державну реєстрацію.

Іноземна юридична особа відповідним документом засвідчує свою реєстрацію у країні місцезнаходження (витяг із торговельного, банків­ського або судового реєстру тощо). Цей документ має бути засвідчений згідно із законодавством країни його видання, перекладений українською мовою та легалізований у консульській установі України, якщо міжна­родними договорами, у яких бере участь Україна, не передбачено інше. Зазначений документ може бути також засвідчено у посольстві відповід­ної держави в Україні та легалізовано в МЗС.

У разі якщо власником (власниками) суб'єкта підприємницької ді­яльності є фізична особа (фізичні особи), її (їх) підпис на установчих до­кументах засвідчується нотаріусом.

Установчі документи подаються до органу державної реєстрації у трьох примірниках (з них два — оригінали), оформлених у встановлено­му порядку.

Відповідальність за відповідність установчих документів законодав­ству несе власник (власники) або уповноважені ним (ними) органи, які подають документи для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Фізична особа (заявник), яка має намір проводити підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подає до органу державної ре­єстрації:

а) реєстраційну картку, яка є водночас заявою про державну реєстра­цію суб'єкта підприємницької діяльності;

б) дві фотокартки,

в) довідку (чи її копію) про включення до Державного реєстру фі­
зичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів;

г) документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію.
Вона також пред'являє документ, що посвідчує особу.

За наявності всіх зазначених документів орган державної реєстрації зобов'язаний протягом не більше п'яти робочих днів від дня їх надхо­дження внести дані реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприєм­ницької діяльності (автоматизованої системи збирання, накопичення, об­робки та оперативного надання інформації про суб'єкти підприємницької діяльності) та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом юридичної особи, який надається органу державної реєстрації органом державної статистики, або з ідентифікаційним номером фізичної особи — платника податків та інших обов'язкових платежів.

Заявникові видається оригінал свідоцтва про державну реєстрацію з трьома його копіями, а також оригінал та копія поданих ним установчих документів з відміткою органу державної реєстрації.

Безпосередньо орган державної реєстрації подає у п'ятиденний строк від дня державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності:

а) до органу державної статистики — копію реєстраційної картки з
відміткою про державну реєстрацію,

б) до органу державної податкової служби — копію реєстраційної
картки з відміткою про державну реєстрацію,

в) до органів Пенсійного фонду — інформаційне повідомлення,

г)  до органів Фонду соціального страхування — інформаційне пові­
домлення.

Крім того, у п'ятиденний строк по закінченні календарного місяця він подає до органу державної статистики відомості про державну реєст­рацію суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб.

Підставою для взяття суб'єкта підприємницької діяльності на облік в органах державної податкової служби є копія реєстраційної картки, сві­доцтво про державну реєстрацію та копія установчих документів (для юридичної особи).

Термін взяття на облік суб'єкта підприємницької діяльності органа­ми державної податкової служби, за наявності цих документів, не пови­нен перевищувати двох днів.

Для одержання дозволу на виготовлення печаток і штампів суб'єкт підприємницької діяльності (уповноважена ним особа) подає відповідно­му органу внутрішніх справ копію свідоцтва про державну реєстрацію, два примірники зразків печаток і штампів, які затверджуються власни­ком (додаткового погодження не потребують), а також документ, що під­тверджує внесення плати за видачу дозволу на виготовлення печаток і штампів.

Протягом п'яти робочих днів від дня одержання документів орган внутрішніх справ зобов'язаний видати дозвіл на виготовлення печаток і штампів або письмову відмову із зазначенням причин, які обумовлюють­ся законодавством України.

На печатках і штампах повинен зазначатись ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи або ідентифіка­ційний номер фізичної особи.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяль­ності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органі державної податкової служби, е підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках у встановленому порядку.

Підрозділи суб'єкта підприємницької діяльності (філії, відділення, представництва), що функціонують без створення юридичної особи, дер­жавної реєстрації не потребують.

Про їх створення та ліквідацію суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний зробити повідомлення за місцем своєї державної реєстрації. Повідомлення здійснюється шляхом внесення відповідних додаткових відомостей до реєстраційної картки суб'єкта підприємницької діяльності.

Орган державної реєстрації зобов'язаний у 10-денний строк подати відомості щодо створення та ліквідації зазначених підрозділів відповід­ному органу державної статистики та органу державної податкової служ­би за місцезнаходженням цих підрозділів.

Зміни (доповнення) в установчих документах суб'єкта підприєм­ницької діяльності підлягають державній реєстрації у 5-денний строк від дня надходження відповідної інформації до органу державної реєстрації за наявності документа, що підтверджує внесення плати за державну ре­єстрацію змін (доповнень) до установчих документів.

Внесення змін (доповнень) оформляється у вигляді окремих додатків або шляхом викладення установчих документів у новій редакції з додер­жанням вимог, визначених цим Положенням. На титульному аркуші оригіналу статуту чи установчого договору робиться відмітка про внесен­ня змін (доповнень), а на титульних аркушах додатків до установчих до­кументів щодо того, що зазначені документи є невід'ємною частиною від­повідних установчих документів. У разі подання установчих документів у новій редакції на титульному аркуші робиться відповідна відмітка.

У разі зміни а) назви, б) організаційно-правової форми, в) форми власності здійснюється перереєстрація суб'єкта підприємницької діяль­ності, її термін — один місяць з моменту настання зазначених змін.

Перереєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у порядку, встановленому для його державної реєстрації.

Положенням регламентовано скасування державної реєстрації суб'­єкта підприємницької діяльності. Воно здійснюється органом державної реєстрації шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

Визначено два види підстав скасування державної реєстрації: а) за заявою власника (власників), якщо йдеться про юридичну особу, і за зая­вою підприємця-громадянина; б) на підставі рішення господарського суду.

Рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприєм­ницької діяльності суд може прийняти у разі:

—визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству,
установчих документів;

—провадження діяльності, що суперечить установчим документам та
законодавству;

—несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності
про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місце­
знаходження;

—визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у ви­
падках, передбачених законодавством);

—неподання протягом року до органів державної податкової служби
податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно із за­
конодавством.

Процедура скасування державної реєстрації суб'єкта підприємни­цької діяльності — юридичної особи включає проведення ліквідаційною комісією заходів щодо ліквідації суб'єкта та подання до органу державної реєстрації таких документів:

—заяви (рішення) власника (власників) або уповноваженого ним
(ними) органу чи рішення господарського суду у випадках, передбачених
законодавством;

—акта ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, затвердженого
органом, що призначив ліквідаційну комісію;

—довідки аудитора, якщо це необхідно відповідно до вимог законо­
давства для перевірки достовірності ліквідаційного балансу;

—довідки установ банків про закриття рахунків;

—довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку;

—підтвердження про опублікування у друкованих засобах масової ін­
формації оголошення про ліквідацію суб'єкта підприємницької діяльності;

—довідки архіву про прийняття документів, які підлягають довго­
строковому зберіганню;

—довідки органу внутрішніх справ про прийняття печаток і штампів;

—оригіналів установчих документів (статут, установчий договір);

—свідоцтва про державну реєстрацію.

Для скасування державної реєстрації підприємця-громадянина необ­хідна наявність таких документів:

—особистої заяви підприємця-громадянина або рішення суду (госпо­
дарського суду) у випадках, передбачених законодавством;

—довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку;

—довідки установ банків про закриття рахунків;

—     довідки органу внутрішніх справ про здачу печаток і штампів;

—оригіналу свідоцтва про державну реєстрацію.

Орган державної реєстрації у 10-денний строк повідомляє відповідні органи державної податкової служби та державної статистики про скасу­вання державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності. Реєст­раційна справа суб'єкта підприємницької діяльності, державну реєстра­цію якого скасовано, передається органом державної реєстрації до місце­вої державної архівної установи у встановленому порядку.

Важливу роль у адміністративно-правовому регулюванні підприєм­ництва відіграє ліцензування підприємницької діяльності. У Концепції розвитку державної системи ліцензування підприємницької діяльності за її видами, зазначено, що ліцензування є складовою частиною державного регулювання підприємництва в Україні. Воно спрямоване на забезпечен­ня єдиної державної політики у цій сфері та впроваджується відповідно до Конституції України щодо права кожного на здійснення підприєм­ницької діяльності, не забороненої законом.

Головним завданням ліцензування є захист економічних та інших ін­тересів держави, її громадян шляхом встановлення з боку держави пев­них умов і правил здійснення окремих видів підприємницької діяльності.

Важливим напрямом організаційно-правового забезпечення держа­вою підприємницької діяльності стало вжиття заходів щодо ліквідації різного роду обмежень і бар'єрів. Найхарактернішими у цьому розумінні є укази Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» від 3 лютого 1998 р. і «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23 липня 1998 р.

Указ «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприєм­ницької діяльності» прийнятий з метою зменшення втручання держав­них органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністра­тивних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприєм­ництва, запровадження нових підходів до державного регулювання під­приємництва, забезпечення економічного зростання України.

У ньому наголошується, що дерегулювання є одним із пріоритетних напрямів реформування державного управління економікою, та визна­чається, що дерегулювання є сукупність заходів, спрямованих на змен­шення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усу­нення правових, адміністративних, економічних та організаційних пере­шкод у розвитку підприємництва. До цих заходів включаються:

— спрощення порядку створення, реєстрації  та ліквідації суб'єктів
підприємницької діяльності;

— скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підля­
гають ліцензуванню та патентуванню, вимагають одержання сертифікатів
і будь-яких інших дозволів на здійснення підприємницької діяльності;

— лімітування перевірок і контролю за діяльністю суб'єктів підпри­
ємництва;

— спрощення процедури митного оформлення вантажів при здій­
сненні експортно-імпортних операцій;

— забезпечення послідовності та стабільності нормативно-правового
регулювання підприємницької діяльності.

Важливою рисою Указу є визначення шляхів, якими забезпечується дерегулювання. Такими шляхами є:

а)  аналіз законодавства України з питань регулювання підприєм­
ницької діяльності з метою підготовки пропозицій щодо внесення до
нього відповідних змін та доповнень;

б) експертиза проектів нормативно-правових актів з питань підпри­
ємницької діяльності щодо відповідності їх основним принципам дерегу­
лювання;

в)  систематичний контроль за належним виконанням відповідних
нормативно-правових актів щодо дерегулювання.

У нормах Указу, адресованих Кабінету Міністрів України, міністер­ствам та іншим центральним органам виконавчої влади, викладено кон­кретні завдання щодо забезпечення дерегулювання:

— максимальне скорочення витрат суб'єктів підприємницької діяль­
ності, пов'язаних з виконанням нормативно-правових актів;

— створення рівних умов захисту суб'єктів підприємницької діяль­
ності всіх форм власності;

— спрощення змісту нормативно-правових актів, механізму їх впро­
вадження та прозорості контролю за їх виконанням;

— адекватність відповідальності суб'єктів підприємництва характеру
вчинених правопорушень та розміру заподіяної шкоди;

— відповідальність органів державної влади, їх посадових і службо­
вих осіб за прийняття незаконних рішень, дії чи бездіяльність, що при­
звели до заподіяння шкоди суб'єктам підприємницької діяльності, пору­
шення прав підприємців, встановлених законами.

У цьому зв'язку особливими функціями наділяється Державний ко­мітет України з питань регуляторної політики та підприємництва:

по-перше, це забезпечення реалізації заходів щодо дерегулювання;

по-друге, це забезпечення координації діяльності органів виконавчої влади у цій сфері;

по-третє, це аналіз нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади, рішень голів місцевих державних адміністрацій норма­тивно-правового характеру з питань підприємницької діяльності з метою зменшення надмірного державного регулювання.

Державний комітет України з питань регуляторної політики та під­приємництва:

— готує пропозиції щодо формування єдиної державної політики у сфері підприємництва, зокрема регуляторної політики, та забезпечує їх реалізацію;

—погоджує проекти нормативно-правових актів та директивних лис­
тів, які готуються органами виконавчої влади, з питань регулювання під­
приємницької діяльності, готує пропозиції щодо доцільності їх видання;

—приймає рішення щодо опублікування проектів регуляторних ак­
тів, які істотно впливають на ринкове середовище, права та інтереси під­
приємців, для публічного обговорення, забезпечує опублікування таких
проектів;

—контролює в межах своїх повноважень виконання органами вико­
навчої влади заходів щодо реалізації єдиної державної регуляторної по­
літики у сфері підприємництва та приймає рішення щодо усунення ви­
явлених порушень;

—здійснює методичне керівництво діяльністю органів виконавчої
влади, пов'язаною з проведенням єдиної державної регуляторної політи­
ки у сфері підприємництва;

—аналізує стан розвитку підприємництва та реалізації заходів щодо
проведення єдиної державної політики у сфері підприємництва, зокрема
регуляторної політики;

—сприяє в межах своєї компетенції розвитку зовнішньоекономічної
діяльності суб'єктів підприємницької діяльності;

—розробляє пропозиції, спрямовані на вдосконалення системи та ме­
ханізму фінансово-кредитної підтримки підприємництва;

—бере участь у розробленні проектів Державного бюджету України,
Державної програми економічного і соціального розвитку України, Про­
грами діяльності Кабінету Міністрів України;

—організовує разом з іншими центральними органами виконавчої
влади розроблення та реалізацію державних цільових програм розвитку
підприємництва, виступає державним замовником такого розроблення,
організовує проведення експертизи зазначених програм;

—здійснює методичне керівництво розробленням регіональних про­
грам підтримки і розвитку підприємництва, аналізує стан їх виконання,
готує разом з Міністерством економіки України, Міністерством фінансів
України, іншими центральними органами виконавчої влади пропозиції
щодо визначення умов виділення необхідних для реалізації зазначених
програм матеріально-технічних ресурсів, а також коштів Державного
бюджету України;

—готує пропозиції щодо ефективного використання бюджетних кош­
тів для фінансування заходів з підтримки і розвитку підприємництва,
аналізує використання цих коштів;

—організовує збирання інформації, необхідної для проведення аналі­
зу ефективності заходів з реалізації єдиної державної регуляторної полі­
тики у сфері підприємництва, програм підтримки і розвитку підприєм­
ництва;

—вживає в межах своїх повноважень заходів до захисту прав та за­
конних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності;

—розробляє пропозиції з питань регулювання інвестиційної та інно­
ваційної діяльності суб'єктів підприємницької діяльності;

—організовує здійснення заходів щодо створення інформаційної інф­
раструктури  для забезпечення одержання суб'єктами підприємницької
діяльності економічних, правових, статистичних та інших даних, а також
обміну таким й даними;

—бере участь у підготовці міжнародних договорів України з питань,
що належать до його компетенції, готує пропозиції щодо укладення, де­
нонсації таких договорів, у межах своєї компетенції укладає міжнародні
договори України;

—організовує виконання науково-дослідних робіт з питань здійснен­
ня єдиної державної політики у сфері підприємництва, в тому числі за
рахунок коштів, що виділяються з цією метою з Державного бюджету
України;

—організовує та координує в межах своїх повноважень підготовку,
перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів у сфері підприємництва;

—здійснює функції з управління об'єктами державної власності, що
належать до сфери його управління;

—використовує у встановленому порядку бюджетні та позабюджетні
кошти для реалізації затверджених програм розвитку підприємництва;

—взаємодіє зі спілками, асоціаціями підприємців, громадськими ор­
ганізаціями;

—бере участь у міжнародних конференціях, симпозіумах, семінарах
з питань підтримки підприємництва;

—співпрацює з питань проведення єдиної державної регуляторної
політики у сфері підприємництва, розвитку підприємництва з відповід­
ними міжнародними організаціями;

—координує діяльність органів виконавчої влади, які видають ліцен­
зії та здійснюють державну реєстрацію підприємництва, проводить мето­
дичне забезпечення діяльності цих органів з питань, що належать до його
компетенції;

—веде Єдиний ліцензійний реєстр та Реєстр суб'єктів підприємни­
цької діяльності, забезпечує доступ до даних цих реєстрів органів вико­
навчої влади, підприємств, установ, організацій;

—здійснює ліцензування окремих видів підприємницької діяльності;

—виступає у встановленому порядку державним замовником виго­
товлення бланків ліцензій єдиного зразка;

—організовує контроль за додержанням встановленого порядку лі­
цензування підприємницької діяльності та державної реєстрації підпри­
ємництва;

—забезпечує підтримку діяльності уповноважених з питань захисту
прав підприємців;

—     забезпечує в межах своїх повноважень надання інформаційних, пра­
вових послуг та консультацій з питань розвитку підприємництва, ліцензу­
вання підприємницької діяльності, державної реєстрації підприємництва;

—затверджує за поданням відповідних органів інструктивно-мето­
дичні матеріали щодо визначення умов і правил здійснення підприємниць­
кої діяльності, яка підлягає ліцензуванню, контролює їх додержання;

—забезпечує реалізацію державної політики стосовно державної та­
ємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті Комітету та
своїх територіальних органах;

—забезпечує з питань, що належать до його компетенції, підготовку,
перепідготовку, а також атестацію посадових осіб органів виконавчої вла­
ди, уповноважених здійснювати ліцензування підприємницької діяльно­
сті і державну реєстрацію підприємництва;

—інформує громадськість про свою діяльність та стан розвитку під­
приємництва в Україні тощо.

Для виконання покладених завдань Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва наділений особливими правами:

—  залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої
влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівни­
ками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

— представляти Кабінет Міністрів України, за його дорученням, у
міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів
України;

— одержувати у встановленому законодавством порядку від цен­
тральних і місцевих органів виконавчої влади, органів Автономної Рес­
публіки Крим, органів місцевого самоврядування інформацію, документи
і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

— скликати у встановленому порядку наради з питань, що належать
до його компетенції;

— засновувати друковані видання для висвітлення в них питань
здійснення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприєм­
ництва, ліцензування підприємницької діяльності, державної реєстрації
підприємництва.

Держкомпідприємництво України під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим, органами міс­цевого самоврядування, об'єднаннями громадян, а також з відповідними органами іноземних держав.

Рішення Держкомпідприємництва України є обов'язковими для ви­конання.

Держпідприємництво України очолює Голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України у встановленому законо­давством порядку.

Голова здійснює керівництво Комітетом, розподіляє обов'язки між заступниками, визначає ступінь відповідальності заступників Голови та керівників структурних підрозділів ДержкомпідприємництваУкраїни.

Голова несе персональну відповідальність перед Президентом Украї­ни і Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Держком-підприємництво України завдань і здійснення ним своїх функцій.

Голова має заступників, які призначаються на посаду та звільняють­ся з посади відповідно до законодавства. Заступники виконують за дору­ченням Голови окремі його функції, заміщують Голову у разі його відсут­ності або неможливості здійснювати свої повноваження.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Держкомпідприємництва України, обговорення найважливіших напря­мів його діяльності у Комітеті утворюється колегія у складі Голови (го­лова колегії), заступників Голови за посадою, інших керівних працівни­ків, а також керівників територіальних органів Держкомпідприємництва України.

Члени колегії затверджуються та увільняються від обов'язків Кабіне­том Міністрів України за поданням Голови.

У складі Держкомпідприємництва України Кабінетом Міністрів Ук­раїни можуть бути утворені урядові органи державного управління (де­партаменти, служби, інспекції).

Регламентація питання з перевірок фінансово-господарської діяль­ності суб'єктів підприємницької діяльності контролюючими органами здійснюється на підставі Указу «Про деякі заходи з дерегулювання під­приємницької діяльності».

Він встановлює, що органи виконавчої влади, уповноважені від імені держави здійснювати перевірку фінансово-господарської діяльності суб'­єктів підприємницької діяльності, проводять лише планові та позаплано­ві виїзні перевірки.

Плановою виїзною перевіркою вважається перевірка, що передбачено планом роботи контролюючого органу. Вона проводиться:

за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності;

тільки за письмовим рішенням керівника відповідного контролюючо­го органу;

не частіше одного разу на календарний рік;

у межах компетенції відповідного контролюючого органу.

Забороняється проведення планових виїзних перевірок за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім зобов'язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.

Право на проведення планової виїзної перевірки суб'єкта підприєм­ницької діяльності надається лише у тому разі, якщо йому не пізніше ніж за десять календарних днів до дня проведення такої перевірки надіслано письмове повідомлення з зазначенням дати її проведення.

Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи контролюючого органу і проводиться за наяв­ності хоч би однієї з таких обставин:

а) за наслідками зустрічних перевірок виявлено факти, що свідчать про
порушення суб'єктом підприємницької діяльності норм законодавства;

б) суб'єктом підприємницької діяльності не подано у встановлений
строк документи обов'язкової звітності;

в) виявлено недостовірність даних, заявлених у документах обов'яз­
кової звітності;

г) суб'єкт підприємницької діяльності подав у встановленому поряд­
ку скаргу про порушення законодавства посадовими особами контро­
люючого органу під час проведення планової чи позапланової виїзної пе­
ревірки;

д) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від
особи, яка мала правові відносини з суб'єктом підприємницької діяльно­
сті, якщо суб'єкт підприємницької діяльності не надасть пояснення та їх
документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контр­
олюючого органу протягом трьох робочих днів від дня отримання запиту;

е) проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства. Позапланові
виїзні перевірки з цієї підстави проводяться лише органами державної
податкової служби та органами контрольно-ревізійної служби в межах їх
повноважень.

Позапланова виїзна перевірка може здійснюватись і на підставі рі­шення Кабінету Міністрів України.

Вищестоящий контролюючий орган може за власною ініціативою пе­ревірити достовірність висновків нижчого контролюючого органу шля­хом перевірки документів обов'язкової звітності суб'єкта підприємни­цької діяльності або висновків акта перевірки, складеного нижчим контролюючим органом. Вищестоящий контролюючий орган має право прийняти рішення щодо повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності лише у тому разі, якщо стосовно посадових або службових осіб контролюючого органу, які проводили планову або позапланову пе­ревірку зазначеного суб'єкта, розпочато службове розслідування або по­рушено кримінальну справу.

Державна податкова адміністрація України має право прийняти рі­шення про проведення повторної перевірки суб'єкта підприємницької ді­яльності у разі, якщо таке рішення оформляється наказом за підписом її Голови.

Контролюючими органами, які мають право проводити планові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єк­тів підприємницької діяльності, є:

а) органи державної податкової служби — здійснюють перевірки сто­
совно сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та
державних цільових фондів, неподаткових платежів;

б) митні органи — здійснюють перевірки стосовно сплати ввізного мита, акцизного збору та податку на додану вартість, які справляються у разі ввезення (пересилання) товарів на митну територію України в мо­мент перетинання митного кордону;

в) органи державного казначейства, державної контрольно-ревізійної служби та органи державної податкової служби в межах їх компетенції — здійснюють перевірки стосовно бюджетних позик, позик та кредитів, га­рантованих коштів бюджетів, цільового використання дотацій та субси­дій, інших бюджетних асигнувань, коштів позабюджетних фондів, а та­кож належного виконання державних контрактів, проавансованих за ра­хунок бюджетних коштів.

Планові виїзні перевірки проводяться всіма контролюючими органа­ми одночасно в день, визначений органом державної податкової служби. Порядок координації проведення таких перевірок встановлюється Кабі­нетом Міністрів України.

Рішення про вилучення документів первинного обліку, зупинення операцій на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах, а також заборону відчуження майна суб'єкта підприємницької діяльності у зв'язку з порушенням податкового, бюджетного або валют­ного законодавства можуть прийматися лише органами державної подат­кової служби, а у випадках, визначених митним законодавством, — мит­ними органами.

Нормативно-правові акти контролюючих органів, які регламентують порядок проведення перевірок суб'єктів підприємницької діяльності, по­годжуються з Державним комітетом України з питань регуляторної по­літики та підприємництва.

Позапланові перевірки додержання суб'єктами підприємницької ді­яльності пожежної безпеки не провадяться, якщо суб'єкт підприємни­цької діяльності уклав договір страхування цивільної відповідальності перед третіми особами стосовно відшкодування наслідків можливої шко­ди. У такому разі шкода, завдана третім особам у зв'язку з порушенням суб'єктом підприємницької діяльності вимог пожежної безпеки, компен­сується в повному обсязі страховою компанією.

Державні органи у справах захисту прав споживачів здійснюють по­запланову перевірку діяльності суб'єктів підприємницької діяльності ви­ключно на підставі отриманих від споживачів скарг про порушення таки­ми суб'єктами вимог законодавства про захист прав споживачів.

Скарга споживача повинна подаватися в письмовому вигляді та міс­тити такі відомості: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, серію та номер паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, а також да­ні про товар, при продажу якого були порушені права споживача. Органи у справах захисту прав споживачів не мають права розголошувати зазна­чені відомості про споживача, який подав скаргу.