10.1. Управління обороною

Конституція України встановлює, що оборона України, захист її су­веренітету, територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу. Прагнучи до мирного співіснування з усіма державами, Україна підтримує свою обо­роноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від агресії.

Основи організації оборони та повноваження державних органів з її забезпечення, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб щодо зміцнення обороноздатності країни встановлює Закон України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 р.

Оборона України — це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, органі­заційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.

Метою оборони України є створення всіх необхідних умов для запо­бігання воєнному нападу та для збройної відсічі можливій агресії проти України у будь-який час і за будь-яких обставин. Вона базується на го­товності Збройних Сил України, економіки, населення, території до обо­рони і будується відповідно до воєнної доктрини держави.

Воєнна доктрина України є складовою частиною концепції націо­нальної безпеки і становить сукупність основоположних настанов і прин­ципів щодо організації та забезпечення безпеки особи, народу і держави шляхом політичних, дипломатичних, економічних та воєнних заходів. Вона визначається принципом оборонної достатності в будівництві Збройних Сил України і грунтується на тому, що Україна:

—не визнає війну як засіб розв'язання міжнародних проблем;

—прагне до нейтралітету й додержання неядерних принципів (не
приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї);

—не має територіальних претензій до жодної держави і не бачить у
жодному народові ворога;

— ніколи першою не розпочне бойових дій проти будь-якої країни,
якщо не стане сама об'єктом агресії.

Безпосередньо воєнною доктриною принципово визначаються воєн­но-політичні цілі України та міжнародні пріоритети в галузі забезпечен­ня національної безпеки; причини воєнної небезпеки; ставлення України до війни; ставлення України до ядерної зброї та інших видів зброї масо­вого знищення; основні напрями забезпечення воєнної безпеки; завдання Збройних Сил та принципи їх будівництва; підготовка Збройних Сил до захисту від агресії; мета і принципи воєнно-економічної політики; підго­товка держави і населення до оборони.

Воєнна доктрина України, як основа воєнного будівництва держави, спирається на аналіз геополітичної ситуації у світі та довгострокові нау­кові прогнози її розвитку. Доктринальні положення є обов'язковими для державних органів, організацій, органів самоврядування та громадян Ук­раїни і є основою узгодження їх зусиль у зміцненні національної безпеки України. На основі Воєнної доктрини розробляються концепції будів­ництва видів збройних сил, родів військ, інших військових формувань України і конкретні програми їх реалізації.

Підготовка держави до оборони в мирний час включає:

— прогнозування та оцінку воєнної небезпеки і воєнної загрози;

— здійснення заходів у зовнішньополітичній сфері, спрямованих на
запобігання збройному конфлікту та відсіч збройній агресії;

— формування та реалізацію воєнної, воєнно-економічної, військово-
технічної та військово-промислової політики держави;

— вдосконалення структури, уточнення завдань і функцій Збройних
Сил України та інших військових формувань, забезпечення необхідної
чисельності їх особового складу, а також їх розвиток, підготовку і підтри­
мання на належному рівні боєздатності, бойової та мобілізаційної готов­
ності до оборони держави, планування їх застосування;

— розвиток військово-промислового комплексу, створення сприятли­
вих умов для мобілізаційного розгортання галузей національної економі­
ки з метою виробництва озброєння, військової техніки і майна в необхід­
них обсягах;

— забезпечення Збройних Сил України, інших військових форму­
вань та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням,
військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, інши­
ми матеріальними та фінансовими ресурсами;

— розвиток військово-технічного співробітництва з іншими держа­
вами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових
формувань та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою
і майном, які не виробляються в Україні;

— підготовку національної економіки, території, органів державної
влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядуван­
ня, а також населення до дій в особливий період;

—створення державного матеріального резерву та резервних фондів
коштів;

—забезпечення охорони державного кордону України;

— військово-патріотичне виховання громадян України, підготовку
молоді до служби в Збройних Силах України, забезпечення престижу
військової служби; забезпечення розвитку воєнної науки, формування
науково-технічного і технологічного набутку для створення високоефек­
тивних засобів збройної боротьби;

— захист інформаційного простору України та її входження у світо­
вий інформаційний простір, створення розвинутої інфраструктури в ін­
формаційній сфері;

— забезпечення відкритого та демократичного цивільного контролю
у сфері оборони та додержання вимог щодо збереження державної таєм­
ниці.

Закон України «Про оборону України» дає визначення понять «обо­роноздатність держави», «збройна агресія», «воєнний стан».

Стан війни згідно з Конституцією України оголошується Верховною Радою України за поданням Президента України у разі воєнного нападу (агресії) на Україну. Стан війни також оголошується за необхідності ви­конання міжнародних договорів щодо спільної оборони від агресії і ска­совується після укладення мирної угоди з протилежною воюючою сторо­ною.

З оголошенням стану війни або початком воєнних дій настає воєн­ний час. Початком воєнного часу є день і час оголошення стану війни або воєнного нападу (агресії) на Україну. Кінцем воєнного часу є оголоше­ний день і час припинення воєнних дій.

Чинним законодавством передбачено, що у разі збройної агресії про­ти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил Украї­ни, інших військових формувань, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Воєнний стан запроваджується в окремих місцевостях або на всій те­риторії України у разі оголошення стану війни або загрози воєнного на­паду (агресії). Рішення про введення воєнного стану згідно з Конститу­цією України приймає Президент України.

Із введенням воєнного стану розширюються повноваження військо­вого командування. Йому можуть передаватися функції органів держав­ного управління у сфері оборони. Під час воєнного стану в інтересах обо­рони вводяться обмеження діяльності підприємств, установ і організацій та прав громадян, розширюються повноваження відповідних правоохо­ронних органів.

Воєнний стан скасовується при зникненні загрози воєнного нападу (агресії) та з відміною стану війни.

З оголошенням стану війни або воєнного стану оголошується загаль­на або часткова мобілізація. Мобілізація є загальнодержавним заходом, що має забезпечити планомірне розгортання Збройних Сил України та інших військ, переведення народного господарства з мирного на воєнний стан.

Мобілізація проводиться відкрито або приховано. Рішення про прове­дення відкритої мобілізації підлягає негайному оголошенню через засоби масової інформації.

Рішення про проведення прихованої мобілізації доводиться через за­криті канали до керівників Ради міністрів Республіки Крим, міністерств та інших центральних і місцевих органів державної виконавчої влади у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою створення необхідних умов для своєчасного проведення мо­білізації та забезпечення потреб держави в особливий період (особливий період включає час мобілізаційного розгортання народного господарства, Збройних Сил України та інших військ, воєнний час і частково відбудов­ний період після закінчення воєнних дій) і на випадок стихійного лиха, аварій та катастроф здійснюється мобілізаційна підготовка.

Мобілізаційна підготовка народного господарства України, Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, є складовою частиною оборонних заходів, що здійснюються в мирний час центральними і місцевими органами держав­ної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприєм­ствами, установами і організаціями всіх форм власності.

Мобілізаційна підготовка проводиться на плановій основі шляхом завчасного створення стійких систем управління і зв'язку та необхідних виробничих мобілізаційних потужностей, а також спеціальних форму­вань та мобілізаційних резервів озброєння, військової техніки, матеріаль­них і продовольчих ресурсів, страхового фонду документації.

.Демобілізація є загальнодержавним заходом для планомірного пере­ведення народного господарства з воєнного на мирний стан і подальшого скорочення Збройних Сил України та інших військ.

Для виконання оборонних функцій шляхом збройного захисту неза­лежності, територіальної цілісності та недоторканності в Україні створе­но власні Збройні Сили.

До складу Збройних Сил України входять сухопутні війська (війська наземної оборони); війська повітряної оборони (військово-повітряні сили та сили протиповітряної оборони); військово-морські сили.

За Конституцією України затвердження загальної структури Зброй­них Сил України, їх чисельності, а також визначення функцій є компе­тенцією Верховної Ради України.

Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України за Консти­туцією України є Президент України. Він призначає на посади та звіль­няє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військо­вих формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави.

Для забезпечення стратегічного керівництва Збройними Силами Ук­раїни, іншими військовими формуваннями та правоохоронними органа­ми в особливий період може створюватися Ставка Верховного Головно­командувача як вищий колегіальний орган військового керівництва обо­роною держави у цей період. Пропозиції про утворення Ставки Верхов­ного Головнокомандувача, її персонального складу та граничної чисель­ності подаються Радою національної безпеки і оборони України на розг­ляд Президенту України і вводяться в дію Указом Президента України.

Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснюється Міністерством оборони України.

Міністерство оборони України (Міноборони України) є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Воно є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері оборони.

До основних завдань Міноборони України належать:

—участь у реалізації державної політики з питань оборони і військо­
вого будівництва, координація діяльності державних органів та органів
місцевого самоврядування з підготовки держави до оборони;

—участь в аналізі воєнно-політичної обстановки, визначення рівня
воєнної загрози національній безпеці України;

—забезпечення функціонування, бойової і мобілізаційної готовності,
боєздатності та підготовки Збройних Сил до виконання покладених на
них функцій і завдань;

—проведення державної військової кадрової політики, заходів щодо
реалізації соціально-економічних і правових гарантій військовослужбов­
ців, членів їх сімей та працівників Збройних Сил;

—розвиток військової освіти і науки, зміцнення дисципліни, право­
порядку та виховання особового складу;

—взаємодія з державними органами, громадськими організаціями і
громадянами, міжнародне співробітництво;

—контроль за додержанням законодавства у Збройних Силах, ство­
рення умов для демократичного цивільного контролю над Збройними
Силами.

Міноборони України очолює Міністр, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України.

На посаду Міністра оборони України призначається громадянин Ук­раїни, який має вищу освіту. Він може бути військовослужбовцем. Якщо Міністром призначено військовослужбовця, то за посадою він є Головнокомандувачем Збройних Сил. Міністр як Головнокомандувач Збройних Сил несе відповідальність за виконання Збройними Силами своїх функ­цій і покладених на них завдань, йому підпорядковуються головнокоман­дувачі усіх видів Збройних Сил.

Організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матері­ально-технічне та інше забезпечення діяльності Міноборони України ор­ганізовується Державним секретарем. Організацію роботи з виконання завдань Міністерства у сфері міжнародного співробітництва та забезпе­чення відповідної діяльності Міністра здійснює Державний секретар з питань міжнародного співробітництва.

Державний секретар подає пропозиції Міністрові стосовно державної політики з питань оборони і військового будівництва, планування оборо­ни держави, забезпечення життєдіяльності Збройних Сил, їх функціону­вання, постачання матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна, складання проекту державного бюджету та формування державного обо­ронного замовлення, координації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самовря­дування, військовими формуваннями та правоохоронними органами.

Основними завданнями Державного секретаря є:

—  організація забезпечення виконання завдань, що належать до сфе­
ри діяльності Міноборони України; забезпечення діяльності Міністра як
керівника Міноборони України, члена Кабінету Міністрів України та
члена Ради національної безпеки і оборони України; здійснення поточної
роботи, пов'язаної з виконанням покладених на Міноборони України
завдань; забезпечення стабільності та наступності у роботі Міноборони
України.

Державний секретар з питань міжнародного співробітництва подає пропозиції Міністрові щодо перспективних напрямів міжнародного військового співробітництва; узгоджує з начальником Генерального шта­бу Збройних Сил питання стосовно укладення міжнародних договорів, планування, координації та контролю за виконанням завдань у сфері військового співробітництва, визначення можливостей Збройних Сил для участі в міжнародних миротворчих операціях.

Основними завданнями Державного секретаря з питань міжнародно­го співробітництва є:

—  організація виконання Міноборони України покладених на нього
завдань щодо міжнародного співробітництва; інформаційне забезпечення
Міністра,   інших   керівників   Міністерства   та   вищого   командування
Збройних Сил у цій сфері; здійснення поточної роботи, пов'язаної з ви­
конанням завдань міжнародного співробітництва; забезпечення стабіль­
ності і наступності в роботі Міністерства у питаннях міжнародного спів­
робітництва.

Державного секретаря, його першого заступника та заступників, Дер­жавного секретаря з питань міжнародного співробітництва призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України та звільняє з посади Пре­зидент України.

Державний секретар, його перший заступник та заступники, Держав­ний секретар з питань міжнародного співробітництва призначаються на посади на строк повноважень Президента України. На ці посади можуть призначатися військовослужбовці. Вони підзвітні та підконтрольні Мі­ністрові.

Державний секретар і Державний секретар з питань міжнародного співробітництва здійснюють керівництво підпорядкованими структурни­ми підрозділами центрального апарату Міноборони України, а також військовими частинами, організаціями та установами, підпорядкованими зазначеним структурним підрозділам. Вони видають накази та розпоря­дження організаційно-розпорядчого характеру та контролюють їх вико­нання.

Державний секретар і Державний секретар з питань міжнародного співробітництва мають право: брати участь у засіданнях Кабінету Мініст­рів України з правом дорадчого голосу під час розгляду питань, що на­лежать до сфери діяльності Міністерства; залучати у встановленому по­рядку працівників органів виконавчої влади, підприємств, установ та ор­ганізацій, утворювати робочі групи, скликати наради для розгляду пи­тань, що належать до компетенції Міноборони України; одержувати від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого са­моврядування інформацію, документи, необхідні для виконання покладе­них на Міністерство завдань.

Міністр оборони України в межах повноважень Міністерства видає накази і директиви, контролює їх виконання. Накази і директиви з пи­тань реформування та розвитку Збройних Сил, їх бойової і мобілізацій­ної готовності, оперативної та бойової підготовки, організаційних заходів та інспектування військ (сил) Міністр видає разом з начальником Гене­рального штабу Збройних Сил. Нормативно-правові акти Міноборони України, видані в межах його компетенції, є обов'язковими для виконан­ня центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами міс­цевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами і підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Міністр оборони України в разі потреби видає разом з керівниками центральних та місцевих органів виконавчої влади спільні акти. Міністр оборони України має право скасовувати та вносити зміни до наказів і ди­ректив підпорядкованих йому органів військового управління і військо­вого командування.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Міноборони України, обговорення найважливіших напрямів його діяль­ності та розвитку Збройних Сил у Міністерстві утворюється колегія у складі Міністра оборони України (голова колегії), Державного секретаря та його першого заступника, Державного секретаря з питань міжнарод­ного співробітництва, начальника Генерального штабу Збройних Сил та його першого заступника, головнокомандувачів видів Збройних Сил за посадами. Членами колегії можуть бути також інші посадові особи, яких затверджує Президент України за поданням Міністра оборони України. Положення про колегію затверджує Президент України за поданням Мі­ністра оборони України. Рішення колегії проводяться в життя наказами (директивами) Міністра оборони України.

Головним військовим органом з планування оборони держави, управ­ління застосуванням Збройних Сил України, координації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органа­ми місцевого самоврядування, військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, є Генеральний штаб Збройних Сил Украї­ни, який в особливий період є робочим органом Ставки Верховного Го­ловнокомандувача (в разі її утворення).

Основними завданнями Генерального штабу є:

— стратегічне планування застосування Збройних Сил та інших
військових формувань, координація і контроль за підготовкою до вико­
нання завдань оборони держави;

—організація підготовки Збройних Сил до виконання покладених на
них завдань;

—організація і контроль за виконанням заходів, спрямованих на під­
тримання військ (сил) у постійній бойовій та мобілізаційній готовності,
комплектування їх особовим складом,  призов громадян на строкову
військову службу, визначення потреб і ресурсів, необхідних для виконан­
ня покладених завдань, та контроль за їх одержанням;

—організація взаємодії з міністерствами, іншими центральними і
місцевими органами виконавчої влади, радами оборони Автономної Рес­
публіки Крим та областей під час виконання завдань оборони держави;

—забезпечення функціонування системи управління Збройними Си­
лами та іншими військовими формуваннями.

Генеральний штаб призначений здійснювати:

1. З питань реалізації державної політики у сфері оборони та плану­вання оборони держави:

а) прогнозувати тенденції розвитку форм і способів ведення воєнних
дій та засобів збройної боротьби;

б) готувати пропозиції щодо прийняття Президентом України, орга­
нами державної влади рішень про підготовку держави і Збройних Сил до
оборони;

в) брати участь у формуванні та реалізації державної політики у сфе­
рі оборони, стратегії воєнної безпеки, обґрунтовувати напрями розвитку
Збройних Сил;

г)  розробляти пропозиції щодо проектів законів та інших норматив­
но-правових актів з питань підготовки і застосування Збройних Сил;

д) вносити пропозиції Міністерству оборони України щодо оборон­
ного бюджету;

е) проводити розвідувальну та інформаційно-аналітичну діяльність в
інтересах підтримання в готовності і бойового застосування Збройних
Сил;

є) розробляти план дислокації Збройних Сил, брати участь у його уз­годженні з Кабінетом Міністрів України;

ж) здійснювати стратегічне планування застосування Збройних Сил,
інших військових формувань та правоохоронних органів для оборони
держави;

з) організовувати територіальну оборону України;

й) здійснювати контроль за станом бойової та мобілізаційної готов­ності, боєздатності органів управління, з'єднань, частин, установ і органі­зацій військових формувань та правоохоронних органів, призначених для підпорядкування органам військового управління в особливий пері­од та для виконання завдань територіальної оборони;

і) брати участь у створенні системи управління державою в особливий період, створювати систему управління Збройними Силами, іншими військовими формуваннями та підрозділами правоохоронних органів, призначеними для підпорядкування органам військового управління Збройних Сил в особливий період та для виконання завдань територіаль­ної оборони;

ї) брати участь в організації та контролювати підготовку системи зв'язку, комунікацій і в цілому території держави до оборони;

й) організовувати використання національної системи зв'язку в інте­ресах оборони, здійснювати відповідно до закону управління та регулю­вання у сфері використання радіочастотного ресурсу, виділеного для ці­лей оборони;

к) брати участь у розробленні мобілізаційного плану держави, конт­ролювати стан мобілізаційної підготовки державних органів, органів міс­цевого самоврядування, галузей економіки, підприємств, установ, органі­зацій усіх форм власності та виконання ними мобілізаційних завдань в особливий період;

л) розробляти мобілізаційний план Збройних Сил та схему мобіліза­ційного розгортання Збройних Сил і спеціальних формувань, призначе­них для передачі під час мобілізації до складу Збройних Сил, організо­вувати розроблення мобілізаційного розгортання інших військових фор­мувань;

м) визначати потреби в особовому складі, озброєнні, військовій тех­ніці, матеріально-технічних, енергетичних, фінансових, інформаційних ресурсах, продовольстві, земельних і водних ділянках, комунікаціях, фондах та майні, необхідних для належного виконання завдань Збройни­ми Силами та іншими військовими формуваннями, контролювати повно­ту і якість їх отримання;

н) брати участь в організації використання і контролю за повітряним, водним, інформаційним простором держави та здійснювати його в особ­ливий період;

о) здійснювати координацію і контроль за підготовкою інших війсь­кових формувань та правоохоронних органів до виконання завдань обо­рони України;

п) визначати основні оперативно-стратегічні та оперативно-тактичні вимоги щодо якісних характеристик озброєння і військової техніки та розрахункову кількість основних видів номенклатури озброєння і вій­ськової техніки, необхідних для оснащення Збройних Сил;

р) організовувати застосування засобів державного розпізнавання в державних органах, Збройних Силах, інших військових формуваннях, використання цих засобів на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності.

2. З питань оперативного управління Збройними Силами:

а) організовувати підготовку Збройних Сил до виконання покладе­
них на них завдань;

б) організовувати участь військових частин Збройних Сил у заходах
надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях та в заходах,
що можуть здійснюватися у зоні надзвичайної екологічної ситуації, в разі
їх проведення у встановленому порядку;

в) організовувати і забезпечувати ефективне функціонування систе­
ми управління Збройними Силами та іншими військовими формування­
ми, приховане управління військами і зброєю;

г)  аналізувати та оцінювати обстановку в районах імовірних дій
Збройних Сил; готувати пропозиції для Верховного Головнокомандувача
Збройних Сил, Головнокомандувача Збройних Сил та Ставки Верховно­
го Головнокомандувача і на основі їх рішення розробляти й уточнювати
плани операцій Збройних Сил;

д) доводити до Збройних Сил, інших військових формувань та пра­
воохоронних органів, а в особливий період — і до міністерств та інших
центральних органів виконавчої влади, рад оборони Автономної Респуб­
ліки Крим та областей накази і директиви Верховного Головнокоманду­
вача Збройних Сил, організовувати їх виконання та здійснювати конт­
роль за їх реалізацією;

е) узагальнювати досвід підготовки штабів, ведення бойових дій, роз­
в'язання воєнних конфліктів, проводить порівняльну оцінку та готувати
пропозиції щодо підвищення бойових можливостей з'єднань, частин, під­
розділів Збройних Сил, озброєння і військової техніки;

є) сприяти розвитку воєнного мистецтва, організовувати виконання заходів щодо стратегічного забезпечення у Збройних Силах.

3. З питань адміністративного (повсякденного) управління Збройни­
ми Силами:

а) організовувати комплектування Збройних Сил та інших військових формувань військовослужбовцями, призов громадян на строкову вій­ськову службу, навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, прийнят­тя на військову службу за контрактом, накопичення військовонавчених людських ресурсів;

б) здійснювати загальне керівництво роботою, пов'язаною з організа­
цією військового обліку громадян, та контроль за її станом в органах міс­
цевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях не­
залежно від підпорядкування;

в) аналізувати і розроблявати (вдосконалювати) організаційно-штат­
ну структуру військ (сил), готує пропозиції щодо формування, перефор­
мування та розформування об'єднань, з'єднань військових частин, вій­
ськових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил;

г) забезпечувати реалізацію у Збройних Силах державної політики у
сфері інформатизації, організовувати і координувати роботи зі створення
єдиної автоматизованої системи управління Збройних Сил, впроваджує
сучасні інформаційні технології в діяльність органів військового управ­
ління;

д) організовувати, планувати та координувати наукову і науково-тех­
нічну діяльність у Збройних Силах;

е) забезпечувати правопорядок та додержання військової дисципліни
у Збройних Силах, здійснює заходи щодо зміцнення військової дисцип­
ліни та профілактики правопорушень серед особового складу безпосеред­
ньо підпорядкованих йому органів військового управління та військ
(сил);

є) організовувати та забезпечувати в межах компетенції міжнародне військове співробітництво Збройних Сил зі збройними силами інших держав, брати участь у міжнародному співробітництві за воєнно-політич­ним, військово-технічним та іншими напрямами, у підготовці пропозицій і реалізації рішень Президента України про участь миротворчих континген­тів та персоналу Збройних Сил у міжнародних миротворчих операціях;

ж)  забезпечувати згідно з міжнародними договорами в галузі роз­
зброєння та контролю над озброєннями інспекційну діяльність на тери­
торії України та за її межами, збирати, опрацьовувати інформацію та по­
відомлення відповідно до цих міжнародних договорів незалежно від під­
порядкованості об'єктів інспектування;

з) планувати та здійснювати контроль за військовими перевезеннями
всіх видів у державі в особливий період, а також перевезеннями, які здій­
снюються для Збройних Сил у мирний час;

й) організовувати виконання заходів щодо забезпечення екологічної безпеки під час діяльності Збройних Сил;

і) організовувати та контролювати службу військ у Збройних Силах;

ї) організовувати та контролювати у Збройних Силах виконання за­ходів щодо забезпечення охорони інформації з обмеженим доступом, яка є власністю держави.

4. З питань виконання завдань особливого періоду:

а) координувати здійснення заходів щодо мобілізації (демобілізації)
у Збройних Силах та інших військових формуваннях, а також брати
участь у підготовці й проведенні заходів, пов'язаних з мобілізацією (де­
мобілізацією) в державі;

б) уточнювати плани застосування Збройних Сил та інших військо­
вих формувань;

в) приймати в підпорядкування визначені органи управління, з'єд­
нання, військові частини, установи інших військових формувань;

г)  організовувати стратегічне розгортання Збройних Сил та інших
військових формувань, взаємодіяти з міністерствами, іншими централь­
ними органами виконавчої влади, радами оборони Автономної Республі­
ки Крим та областей під час виконання завдань оборони держави;

д) здійснювати управління угрупованнями військ (сил), створеними
для проведення операцій Збройних Сил, і стратегічними резервами;

е) здійснювати керівництво у сфері оборони та забезпечення громад­
ського порядку в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєн­
ний стан, у межах, визначених відповідним законом;

є) брати участь в організації та контролювати стан системи управлін­ня державою в особливий період.

5. Виконувати інші функції та реалізовувати повноваження, що вип­
ливають із законів України, актів Президента України, Кабінету Мініст­
рів України.

Генеральний штаб очолює начальник, якого призначає на посаду за поданням Міністра оборони України і звільняє з посади Президент Ук­раїни. На посаду начальника Генерального штабу призначається військо­вослужбовець.

Начальник Генерального штабу підпорядковується Міністрові оборо­ни України. Якщо Міністр оборони України є Головнокомандувачем Збройних Сил, начальник Генерального штабу є першим заступником Головнокомандувача Збройних Сил. У разі, якщо Міністр оборони Ук­раїни є цивільною особою, начальник Генерального штабу є Головноко­мандувачем Збройних Сил. Начальник Генерального штабу несе відпові­дальність за діяльність Генерального штабу, в межах повноважень здій­снює управління військами (силами) через Генеральний штаб, головно­командувачів видів Збройних Сил, начальників родів військ і спеціаль­них військ.

Начальник Генерального штабу має заступників, які є військово­службовцями. Заступників начальника Генерального штабу призначає на посаду Міністр оборони України за поданням начальника Генерального штабу. Обов'язки заступників, їх повноваження та ступінь відповідаль­ності визначає начальник Генерального штабу.

Начальник Генерального штабу у разі виконання обов'язків Головнокомандувача Збройних Сил несе відповідальність за здійснення Зброй­ними Силами своїх функцій та виконання покладених на них завдань.

Начальник Генерального штабу в межах повноважень, встановлених законами та іншими нормативно-правовими актами, видає накази, дирек­тиви військам (силам), організовує й контролює їх виконання. Він має право скасовувати та змінювати накази, директиви підпорядкованих йо­му органів військового управління і військового командування.

Структуру Генерального штабу затверджує Міністр оборони Украї­ни, а штатний розпис, кошторис та положення про структурні підрозділи Генерального штабу — начальник Генерального штабу.

Збройні Сили України комплектуються військовослужбовцями від­повідно до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і вій­ськову службу» від 25 березня 1992 р.

Загальний військовий обов'язок встановлюється з метою забезпечен­ня комплектування Збройних Сил України та інших утворених військо­вих формувань, а також підготовки населення до захисту України.

Загальний військовий обов'язок включає:

підготовку громадян до військової служби;

приписку до призовних дільниць;

призов на військову службу;

проходження за призовом або добровільно військової, альтернативної (невійськової) служби;

виконання військового обов'язку в запасі;

додержання правил військового обліку;

загальне обов'язкове військове навчання громадян у воєнний час.

Виконання Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» покладається на громадян України, центральні органи державного управління, органи місцевої державної адміністрації та міс­цевого самоврядування, громадські об'єднання, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності.

Загальний військовий обов'язок не поширюється на іноземних гро­мадян і осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають на території України.

Щодо загального військового обов'язку громадяни України поділя­ються на 6 категорій:

1)      допризовники — особи, які проходять допризовну підготовку до
приписки їх до призовних дільниць;

2)  призовники — особи, які приписані до призовних дільниць;

3)  військовослужбовці — особи, які проходять військову службу;

4)  службовці за призовом — особи, які проходять альтернативну (не­
військову) службу;

5)  військовозобов'язані — особи, які перебувають у запасі;

6)  невійськовозобов'язані — особи, не взяті на військовий облік або
зняті з нього.

Громадяни України, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, зобов'язані: прибувати за викликом військового комісаріату для приписки до призовних дільниць, проходження медично­го огляду, направлення на підготовку для одержання військової спеціаль­ності, призову на військову службу або на збори; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'я­зок у запасі; виконувати правила військового обліку.

Жінки, які за фахом мають медичну підготовку або споріднену з від­повідною військовою спеціальністю за переліком, що визначається Кабі­нетом Міністрів України, можуть бути взяті на військовий облік. Вони зобов'язані прибувати за викликом військового комісаріату для прохо­дження медичного огляду, виконувати правила військового обліку. У мирний час жінки можуть добровільно вступити на військову службу за контрактом. У воєнний час особи жіночої статі, які перебувають на вій­ськовому обліку чи пройшли загальне військове навчання, можуть бути призвані на військову службу за рішенням Президента України.

Військова служба — це різновид державної служби, особливістю якої є двояка правова природа. По-перше, вона пов'язана з виконанням гро­мадянином України загального військового обов'язку; по-друге — зі службою на конкурсно-контрактній основі у Збройних Силах України та інших військах, створених відповідно до законодавства України.

Виходячи з цього, законодавством встановлено такі види військової служби:

—  строкова військова служба;

—  військова служба за контрактом на посадах солдатів і матросів,
сержантів і старшин;

—  військова служба жінок за контрактом на посадах солдатів і матро­
сів, сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів та офіцерського складу;

—  військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів;

—  військова служба за контрактом курсантів (слухачів) військово-
навчальних закладів і студентів кафедр військової підготовки (факульте­
тів військової підготовки, відділень військової підготовки) вищих цивіль­
них навчальних закладів;

— військова служба за контрактом офіцерського складу.
Військовослужбовці та військовозобов'язані поділяються на рядовий

склад, сержантський і старшинський склад, склад прапорщиків (мічма­нів), офіцерський. Офіцерський склад поділяється на молодший офіцер­ський склад, старший офіцерський склад і вищий офіцерський склад.

Кожному військовослужбовцю і військовозобов'язаному присвоюєть­ся військове звання. Військові звання у Збройних Силах України поді­ляються на армійські та флотські.

Кожен військовослужбовець і військовозобов'язаний займає відпо­відну штатну посаду. Військові посади (штатні посади, що підлягають за­міщенню військовослужбовцями) і відповідні їм військові звання передбачаються у штатах військових частин, кораблів, органів управління, установ, військово-навчальних закладів.

Перелік посад, що підлягають заміщенню вищим офіцерським скла­дом, затверджується Президентом України, а посад інших військово­службовців — Міністром оборони України. Вони поділяються на: а) по­сади рядового складу; б) посади сержантського і старшинського складу; в) посади прапорщиків і мічманів; г) посади офіцерського складу.

Військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань за їх згодою можуть бути відряджені до органів виконавчої влади, підприємств і організацій, які виконують роботи в інтересах обо­рони держави та її безпеки. Перелік посад у цих органах та установах, які можуть бути заміщені військовослужбовцями, для вищого офіцерського складу затверджується Президентом України, для інших військовослуж­бовців — актами Кабінету Міністрів України.

10.2. Управління безпекою

Під безпекою треба розуміти стан захищеності життєво важливих ін­тересів:

а) особи, що виявляються в її правах і свободах;

б) суспільства, що сконцентровані в його матеріальних і духовних
цінностях, а виявляються в можливості народу виступати єдиним джере­
лом влади;

в) держави, що виражені в її конституційному ладі, суверенітеті, те­
риторіальній цілісності, а виявляються у праві на здійснення (реаліза­
цію) влади.

Безпека особи, суспільства і держави гарантується Конституцією Ук­раїни і досягається проведенням єдиної державної політики у галузі її за­безпечення, розробкою і своєчасним проведенням як превентивних, так і відновлюваних заходів, що адекватні погрозам відповідним інтересам. До них належать заходи політичного, економічного, організаційного, юри­дичного та іншого характеру. Виходячи з цього, у забезпеченні безпеки беруть участь органи законодавчої, виконавчої, судової влади, а також недержавні організації і громадяни.

Найбільша питома вага у вирішенні питань забезпечення безпеки припадає на державні утворення. Це Збройні Сили, Служба безпеки, прикордонні війська, органи внутрішніх справ і міліція, органи митного контролю, захисту прав споживачів, прокуратури та інші. Таким чином, держава є основним суб'єктом забезпечення безпеки.

У здійсненні цієї функції вона виходить з того, що достатня безпека особи і суспільства неможлива без ефективного захисту інтересів держа­ви. Практика розв'язання цих проблем однозначно свідчить, що в демократичній державі ступінь захищеності особи і суспільства перебуває у прямій залежності від рівня безпеки держави.

Саме внаслідок цієї обставини Конституція України передбачає об­меження прав і свобод особи з метою захисту життєво важливих держав­них інтересів. Зокрема, ст. 41 передбачає примусове відчуження майна за умов воєнного або надзвичайного стану; у ст. 64 зазначається, що за умов воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обме­ження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Найвище керівництво у сфері національної безпеки здійснює Прези­дент України, він же очолює Раду національної безпеки і оборони України.

Рада національної безпеки і оборони України є координаційним ор­ганом з питань національної безпеки і оборони при Президентові Украї­ни і передбачена Конституцією України, її діяльність регламентована За­коном України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 5 березня 1998 р.

Функціями Ради національної безпеки і оборони України є:

1)      внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад
внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборо­
ни;

2)  координація та здійснення контролю за діяльністю органів вико­
навчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час;

3)  координація та здійснення контролю за діяльністю органів вико­
навчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного
або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загро­
жують національній безпеці України.

Відповідно до функцій, визначених цим Законом, Рада національної безпеки і оборони України наділяється такою компетенцією:

1. Розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції та законів України належать до сфери національної без­пеки і оборони, та подає пропозиції Президентові України щодо:

—  визначення стратегічних національних інтересів України, концеп­
туальних підходів та напрямів забезпечення національної безпеки і обо­
рони у політичній, економічній, соціальній, воєнній, науково-технологіч­
ній, екологічній, інформаційній та інших сферах;

— проектів державних програм, доктрин, законів України, указів
Президента України, директив Верховного Головнокомандувача Зброй­
них Сил України, міжнародних договорів, інших нормативних актів та
документів з питань національної безпеки і оборони;

— вдосконалення системи забезпечення національної безпеки та ор­
ганізації оборони, утворення, реорганізації та ліквідації органів виконав­
чої влади у цій сфері;

— проекту Закону України про Державний бюджет України за стат­
тями, пов'язаними із забезпеченням національної безпеки і оборони Ук­
раїни;

—матеріального, фінансового, кадрового, організаційного та іншого за­
безпечення виконання заходів з питань національної безпеки і оборони;

—заходів політичного, економічного, соціального, воєнного, науково-
технологічного, екологічного, інформаційного та іншого характеру відпо­
відно до масштабу потенційних та реальних загроз національним інтере­
сам України;

—доручень, пов'язаних з вивченням конкретних питань та здійснен­
ням відповідних досліджень у сфері національної безпеки і оборони, ор­
ганам виконавчої влади та науковим закладам України;

—залучення контрольних, інспекційних та наглядових органів, що
функціонують у системі виконавчої влади, до здійснення контролю за
своєчасністю та якістю виконання прийнятих Радою національної без­
пеки і оборони України рішень, введених у дію указами Президента
України;

—забезпечення і контролю надходження та опрацювання необхідної
інформації, її збереження, конфіденційності та використання в інтересах
національної безпеки України, аналізу на її основі стану і тенденції роз­
витку подій, що відбуваються в Україні і в світі, визначення потенційних
та реальних загроз національним інтересам України;

—питань оголошення стану війни, загальної або часткової мобіліза­
ції, введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її
місцевостях, оголошення в разі потреби окремих місцевостей України зо­
нами надзвичайної екологічної ситуації.

2.     Здійснює поточний контроль діяльності органів виконавчої влади
у сфері національної безпеки і оборони, подає Президентові України від­
повідні висновки та пропозиції.

3.     Залучає до аналізу інформації посадових осіб та фахівців органів
виконавчої влади, державних установ, наукових закладів, підприємств та
організацій усіх форм власності.

4.     Ініціює розробку нормативних актів та документів з питань націо­
нальної безпеки і оборони, узагальнює практику їх застосування та ре­
зультати перевірок їх виконання.

5.     Координує і контролює переведення центральних і місцевих орга­
нів виконавчої влади, а також економіки країни на роботу в умовах воєн­
ного чи надзвичайного стану.

6.     Координує і контролює діяльність органів місцевого самовряду­
вання в межах наданих повноважень під час введення воєнного чи над­
звичайного стану.

7.     Координує та контролює діяльність органів виконавчої влади з від­
биття збройної агресії, організації захисту населення та забезпечення йо­
го життєдіяльності, охорони життя, здоров'я, конституційних прав, сво­
бод і законних інтересів громадян, підтримання громадського порядку в
умовах воєнного та надзвичайного стану та при виникненні кризових си­
туацій, що загрожують національній безпеці України.

Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України. Він:

1)     спрямовує діяльність і здійснює загальне керівництво роботою Ра­
ди національної безпеки і оборони України;

2)  затверджує перспективні та поточні плани роботи Ради національ­
ної безпеки і оборони України, час і порядок проведення її засідань;

3)  особисто головує на засіданнях Ради національної безпеки і обо­
рони України;

4)  дає доручення членам Ради національної безпеки і оборони Украї­
ни, пов'язані з виконанням покладених на неї функцій;

5)  заслуховує поточну інформацію Секретаря Ради національної без­
пеки і оборони України про хід виконання її рішень, у разі необхідності
виносить питання про стан виконання рішень Ради національної безпеки
і оборони України на її засідання;

6)  затверджує Положення про апарат Ради національної безпеки і
оборони України, його структуру і штати;

7)  здійснює інші повноваження, передбачені законодавством.

Поточне інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення ді­яльності Ради національної безпеки і оборони України здійснює її апа­рат, який підпорядковується Секретареві Ради національної безпеки і оборони України.

Секретар Ради національної безпеки і оборони України призначаєть­ся на посаду та звільняється з посади Президентом України і безпосеред­ньо йому підпорядковується. Правовий статус Секретаря Ради націо­нальної безпеки і оборони України як державного службовця визна­чається Президентом України відповідно до Закону України «Про дер­жавну службу». Він забезпечує організацію роботи і виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України та має заступників, які за його поданням призначаються на посаду та звільняються з посади Пре­зидентом України.

На посади Секретаря Ради національної безпеки і оборони України та його заступників можуть призначатися як цивільні особи, так і вій­ськовослужбовці.

На засіданнях Ради національної безпеки і оборони України її члени голосують особисто. Делегування ними обов'язку бути присутніми на за­сіданні Ради національної безпеки і оборони України іншим особам не допускається.

У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України.

На запрошення Голови Ради національної безпеки і оборони України у її засіданнях можуть брати участь голови комітетів Верховної Ради Ук­раїни, інші народні депутати України, керівники центральних органів ви­конавчої влади та інші особи, які не є членами Ради національної безпе­ки і оборони України.

Рішення Ради національної безпеки і оборони України приймаються не менш як двома третинами голосів її членів і вводяться в дію указами Президента України.

Для опрацювання і комплексного вирішення проблем міжгалузевого характеру, забезпечення науково-аналітичного та прогнозного супрово­дження своєї діяльності Рада національної безпеки і оборони України в рамках коштів, передбачених Державним бюджетом України, може утво­рювати тимчасові міжвідомчі комісії, робочі та консультативні органи.

Державним правоохоронним органом спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку, є Служба безпеки України. Служба безпеки України підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України.

На Службу безпеки України покладається захист державного суве­ренітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності інозем­них спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб.

До завдань Служби безпеки України також входить запобігання, ви­явлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки люд­ства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зо­бов'язана:

1)      здійснювати розвідувальну та інформаційно-аналітичну роботу в
інтересах ефективного проведення органами державної влади та управ­
ління України внутрішньої і зовнішньої діяльності, вирішення проблем
оборони, соціально-економічного будівництва, науково-технічного про­
гресу, екології та інших питань, пов'язаних з національною безпекою Ук­
раїни;

2)  здійснювати заходи контррозвідувального забезпечення диплома­
тичних представництв, консульських та інших державних установ, а та­
кож заходи, пов'язані з охороною державних інтересів у сфері зовнішньо­
політичної та зовнішньоекономічної діяльності, безпекою громадян Ук­
раїни за кордоном;

3)  виявляти, припиняти та розкривати злочини, розслідування яких
віднесено законодавством до компетенції Служби безпеки України; про­
водити дізнання і слідство у цих справах; розшукувати осіб, які перехо­
вуються у зв'язку із вчиненням зазначених злочинів;

4)  здійснювати контррозвідувальні заходи з метою запобігання, вияв­
лення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної
діяльності проти України;

5)  забезпечувати захист державного суверенітету, конституційногo ладу і територіальної цілісності України від протиправних посягань з бо­ку окремих осіб та їх об'єднань;

6)  здійснювати контррозвідувальне забезпечення оборонного ком­
плексу, Збройних Сил України, інших військових формувань, дислокова­
них на території України, енергетики, транспорту, зв'язку, а також важ­
ливих об'єктів інших галузей господарства;

7)  брати участь у розробці і здійсненні заходів щодо захисту держав­
них таємниць України, сприяти у порядку, передбаченому законодав­
ством, підприємствам, установам, організаціям та підприємцям у збере­
женні комерційної таємниці, розголошення якої може завдати шкоди
життєво важливим інтересам України;

8)  здійснювати відповідно до законодавства профілактику правопо­
рушень у сфері державної безпеки;

9)  у межах визначеної законодавством компетенції забезпечувати за­
хист особистої безпеки громадян; брати участь у реабілітації і поновленні
прав незаконно репресованих осіб;

10)     сприяти Прикордонним військам України в охороні державного
кордону України;

11)     сприяти забезпеченню режиму воєнного та надзвичайного стану
в разі їх оголошення, а також ліквідації наслідків стихійного лиха, знач­
них аварій, катастроф, епідемій, епізоотій та інших надзвичайних ситуа­
цій;

12)     подавати наявними силами і засобами, в тому числі і технічними,
допомогу органам внутрішніх справ, іншим правоохоронним органам у
боротьбі зі злочинністю;

13)     брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосують­
ся в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іно­
земців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил;

14)     забезпечувати засекреченим і шифрованим зв'язком державні ор­
гани України і посадових осіб відповідно до переліку, який встановлю­
ється Кабінетом Міністрів України;

15)     проводити наукові дослідження і дослідно-конструкторські робо­
ти, впроваджувати їх результати у практику діяльності Служби безпеки
України;

16)     виконувати за дорученням Верховної Ради України або Прези­
дента України інші завдання, безпосередньо спрямовані на забезпечення
внутрішньої та зовнішньої безпеки держави.

Діяльність Служби безпеки України, її органів і співробітників грун­тується на засадах законності, поваги до прав і гідності особи, позапар-тійності та відповідальності перед народом України.

В оперативно-службовій діяльності Служба безпеки України до­держується принципів поєднання єдиноначальності і колегіальності, гласності і конспірації.

Діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі додержан­ня прав і свобод людини. Органи і співробітники Служби безпеки Украї­ни повинні поважати гідність людини і виявляти до неї гуманне ставлен­ня, не допускати розголошення відомостей про особисте життя людини. У виняткових випадках з метою припинення та розкриття державних злочинів окремі права і свободи особи можуть бути тимчасово обмежені у порядку і межах, визначених Конституцією та законами України.

Неправомірне обмеження законних прав і свобод людини є непри­пустимим і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Орган Служби безпеки у разі порушення його співробітниками за ви­конання службових обов'язків прав чи свобод людини повинен вжити за­ходів до поновлення цих прав і свобод, відшкодування заподіяної мо­ральної та матеріальної шкоди, притягнення винних до відповідальності.

Служба безпеки України на вимогу громадян України у місячний строк зобов'язана дати їм письмові пояснення з приводу обмеження їх прав чи свобод. Такі особи мають право оскаржити до суду неправомірні дії посадових (службових) осіб та органів Служби безпеки України.

Чинне законодавство не допускає використання Служби безпеки Ук­раїни в партійних, групових чи особистих інтересах і забороняє діяль­ність у ній партій, рухів та інших громадських об'єднань, що мають по­літичні цілі.

На період служби чи роботи за трудовим договором членство співро­бітників Служби безпеки України у таких об'єднаннях зупиняється.

Як виняток, дозволяється членство працівників, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, у професійних спілках.

Громадськість України через засоби масової інформації та в інших формах у визначеному законодавством порядку інформується про діяль­ність Служби безпеки України.

Забороняється встановлювати обмеження на інформацію щодо за­гального бюджету Служби безпеки України, її компетенції та основних напрямів діяльності, а також випадків протиправних дій органів і співро­бітників Служби безпеки України.

Не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну, військову, службову та комерційну таємницю, а також інформація конфі­денційного характеру, розголошення якої може завдати шкоди націо­нальній безпеці України, честі і гідності особи або порушити її законні пра­ва, крім випадків, передбачених законодавством в інтересах правосуддя.

Служба безпеки України взаємодіє з державними органами, підпри­ємствами, установами, організаціями та посадовими особами, які сприяють виконанню покладених на неї завдань.

Громадяни України та їх об'єднання, інші особи сприяють законній діяльності Служби безпеки України на добровільних засадах.

Систему Служби безпеки України становлять Центральне управлін­ня Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, Служба безпеки Автономної Республіки Крим, органи військової контр­розвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України.

Організаційна структура Служби безпеки України визначається Пре­зидентом України.

Центральне управління Служби безпеки України, інші органи та установи, що входять до системи Служби безпеки України, є юридични­ми особами, мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки в банках, у тому числі валютні.

Центральне управління Служби безпеки України відповідає за стан державної безпеки, координує і контролює діяльність інших органів Служби безпеки України. До його складу входять апарат Голови Служби безпеки України та функціональні підрозділи: розвідки, контррозвідки, військової контррозвідки, захисту національної державності, боротьби з корупцією і організованою злочинною діяльністю, інформаційно-аналі­тичний, оперативно-технічний, оперативного документування, слідчий, урядового зв'язку, з роботи з особовим складом, адміністративно-госпо­дарський, фінансовий, військово-медичний та інші згідно з організацій­ною структурою Служби безпеки України.

Функціональний підрозділ розвідки у складі Центрального управлін­ня Служби безпеки України має статус розвідувального органу Служби безпеки України.

Центральне управління Служби безпеки України видає положення, накази, розпорядження, інструкції, дає вказівки, обов'язкові для виконан­ня у системі Служби безпеки України. Зазначені акти не підлягають ви­конанню, якщо в них встановлюються не передбачені законодавством до­даткові повноваження органів і співробітників Служби безпеки України або антиконституційні обмеження прав і свобод громадян.

У межах своєї компетенції Центральне управління Служби безпеки України вносить Президенту України пропозиції про видання актів з пи­тань збереження державної таємниці, обов'язкових для виконання орга­нами державного управління, підприємствами, установами, організація­ми і громадянами.

З метою ефективного виконання своїх завдань Службою безпеки Ук­раїни створюються її регіональні органи: обласні управління Служби без­пеки України, їх міжрайонні, районні та міські підрозділи, розміщення і територіальна компетенція яких можуть не збігатися з адміністративно-територіальним поділом України.

В інтересах державної безпеки органи і підрозділи Служби безпеки України можуть створюватися на окремих державних стратегічних об'єк­тах і територіях, у військових формуваннях.

Органи військової контррозвідки створюються для контррозвіду-вального забезпечення Збройних Сил України і Прикордонних військ України та інших військових формувань, дислокованих на території Ук­раїни.

У своїй оперативно-службовій діяльності органи Служби безпеки України є незалежними від органів місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування, посадових осіб, партій і рухів.

Керівництво всією діяльністю Служби безпеки України, її Централь­ним управлінням здійснює Голова Служби безпеки України. Він несе персональну відповідальність за виконання завдань, покладених на Службу безпеки України.

У Службі безпеки України створюється колегіальний дорадчий ор­ган — колегія, яка визначає шляхи виконання покладених на Службу безпеки України завдань, приймає рішення з основних напрямів і проб­лем оперативно-службової діяльності та роботи з кадрами. Рішення ко­легії приймаються більшістю голосів і оголошуються наказами Голови Служби безпеки України.

Кадри Служби безпеки України становлять: співробітники-військо-вослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою без­пеки України, а також військовослужбовці строкової служби.

До органів Служби безпеки України приймаються на конкурсній, добровільній і договірній основі громадяни України, здатні за діловими та моральними якостями, освітнім рівнем і станом здоров'я ефективно виконувати службові обов'язки. Критерії професійної придатності, зокре­ма юридичної обізнаності, визначаються кваліфікаційно-нормативними документами, які затверджуються Головою Служби безпеки України.

Військовослужбовці Служби безпеки України мають право зберігати, носити, використовувати і застосовувати зброю та спеціальні засоби на підставах і в порядку, передбачених Законом України «Про міліцію», військовими статутами Збройних Сил України та іншими актами зако­нодавства.

Важливі функції щодо забезпечення державної безпеки надані Дер­жавному комітету у справах охорони державного кордону України.

Державний комітет у справах охорони державного кордону Украї­ни (Держкомкордон України) є центральним органом державної вико­навчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики з прикор­донних питань, здійснює управління Прикордонними військами Украї­ни, а також координує діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань організації перетинання державного кордону особами, транспортними засобами, вантажами та іншим майном, забезпечення додержання режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в' пунктах пропуску через державний кордон України.

Основними завданнями Держкомкордону України є: організація охо­рони державного кордону та суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; розроблення разом з відповідними органами виконавчої влади пропозицій щодо правового оформлення державного кордону та реалізації міжнародних договорів з питань додержання режи­му державного кордону; забезпечення участі України в міжнародному співробітництві з прикордонних питань і виконання відповідних зобов'я­зань, що випливають із міжнародних договорів України; здійснення контролю за додержанням вимог законодавства щодо державного кордо­ну; безпосереднє керівництво Прикордонними військами України; забез­печення оснащення Прикордонних військ України озброєнням і військо­вою технікою, підготовки і розстановки кадрів, зміцнення дисципліни, "правопорядку та виховання особового складу.

Держкомкордон України очолює Голова — Командувач Прикордон­них військ України, якого призначає на посаду та звільняє з посади Пре­зидент України. Голова Держкомкордону України здійснює керівництво Держкомкордоном України та Прикордонними військами України і несе персональну відповідальність перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Держкомкордон України завдань і виконання ним своїх функцій.

Голова Держкомкордону України розподіляє обов'язки між своїми заступниками, визначає ступінь їх відповідальності, а також ступінь від­повідальності керівників структурних підрозділів Держкомкордону Ук­раїни, регіональних органів управління, органів охорони державного кор­дону та органів забезпечення Прикордонних військ України.

Важливим інструментом реалізації Держкомкордоном своїх повнова­жень є підпорядковані йому Прикордонні війська України, що функці­онують відповідно до Закону України «Про Прикордонні війська Украї­ни» від 4 листопада 1991 р.

Головним їх завданням є забезпечення недоторканності державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах Украї­ни, а також охорона виключної (морської) економічної зони України.

Діяльність Прикордонних військ України будується на принципах законності, гласності, додержання прав і свобод громадян, взаємодії з ор­ганами державної влади і управління, громадськими об'єднаннями, тру­довими колективами і населенням. При виконанні службових обов'язків військовослужбовці Прикордонних військ України керуються Конститу­цією і законами України. Діяльність будь-яких політичних партій і рухів у Прикордонних військах України забороняється. Гласність у діяльності Прикордонних військ України забезпечується систематичним інформу­ванням органів державної влади і управління, громадських об'єднань, громадян, засобів масової інформації про стан охорони державного кор­дону і заходи щодо його зміцнення.

Голова Державного комітету у справах охорони державного кордону України є Командувачем Прикордонних військ України. Він признача­ється на посаду та звільняється з посади відповідно до Конституції Ук­раїни.

При виконанні покладених на них завдань Прикордонні війська Ук­раїни зобов'язані:

1)     припиняти будь-які спроби незаконної зміни проходження дер­
жавного кордону України на місцевості;

2)  відбивати вторгнення на територію України озброєних формувань,
припиняти збройні та інші провокації на державному кордоні України,
захищати від злочинних посягань населення і власність у всіх її формах;

3)  відвертати і не допускати перетинання державного кордону Украї­
ни особами і транспортними засобами поза пунктами пропуску або інши­
ми незаконними способами; виявляти і затримувати порушників держав­
ного кордону України;

4)  здійснювати у встановлених пунктах і у встановленому порядку за
наявності належно оформлених документів пропуск через державний
кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна;

5)     забезпечувати виконання зобов'язань, що випливають з міжнарод­
них договорів України, з питань режиму державного кордону України та
виключної (морської) економічної зони України;

6)  здійснювати спільні заходи із Службою національної безпеки Ук­
раїни в межах наданої їм компетенції з питань охорони державного кор­
дону України, а також контролювати самостійно чи разом з органами
внутрішніх справ підтримання прикордонного режиму;

7)     контролювати спільно з органами внутрішніх справ, керівництвом
аеропортів (аеродромів), відкритих для міжнародних польотів, прикор­
донних залізничних станцій, морських і річкових портів, служб міжна­
родних автомобільних перевезень додержання встановленого режиму в
пунктах пропуску через державний кордон України;

8)  здійснювати контроль за додержанням усіма невійськовими судна­
ми і військовими кораблями встановленого порядку плавання та перебу­
вання в територіальному морі України, внутрішніх водах України, а та­
кож частині вод прикордонних річок, озер та інших водойм, що належать
Україні;

9) подавати в районах проходження служби спеціально уповноваже­
ним на те державним органам і посадовим особам необхідну допомогу в
їх діяльності з контролю за збереженням природних ресурсів, додержан­
ням правил промислової та іншої діяльності, з охорони природного сере­
довища і континентального шельфу;

10)    здійснювати охорону дипломатичних представництв України, по­
стійних представництв України при міжнародних організаціях і консуль­
ських установ України в іноземних державах;

11)    відповідно до чинного законодавства України забезпечувати сис­тему особливих заходів щодо захисту військовослужбовців Прикордон­них військ України, які беруть безпосередню участь в оперативно-розшуковій діяльності та здійсненні контролю за переміщенням людей, транс­портних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України, від посягань на життя, здоров'я, житло і майно зазначених осіб та їх близьких родичів у зв'язку зі службовою діяльністю цих військовослужбовців;

12) здійснювати взаємодію при охороні державного кордону з відпо­відними органами, військовими формуваннями іноземних держав у по­рядку, який встановлюється міжнародними договорами та актами зако­нодавства України.

Для ефективного виконання своїх обов'язків Прикордонним вій­ськам України надано відповідні права. Згідно з чинним законодавством вони мають право у межах прикордонної смуги, контрольованого при­кордонного району, в пунктах пропуску через державний кордон Украї­ни, а також на території, де прикордонну смугу та контрольований при­кордонний район не встановлено, але Прикордонні війська України здійснюють охорону державного кордону України або прилеглої до охо-ронюваного Прикордонними військами України узбережжя моря, тери­торії району, міста, селища, сільради, в територіальному морі України, внутрішніх водах, що належать Україні, здійснювати таке:

1)      розташовувати прикордонні наряди, пересуватися при виконанні
службових обов'язків по будь-яких ділянках місцевості, користуватися
безоплатно усіма видами міського пасажирського транспорту (крім так­
сі), залізничного і водного транспорту приміського сполучення та авто­
бусами приміських маршрутів;

2)  вести дізнання у справах про порушення державного кордону Ук­
раїни, здійснювати оперативно-розшукову діяльність відповідно до чин­
ного законодавства;

3)  здійснювати адміністративне затримання осіб, які порушили ре­
жим державного кордону України, прикордонний режим або режим у
пунктах пропуску через державний кордон України, на строк до трьох
годин для складання протоколу, а в необхідних випадках для встановлен­
ня особи і з'ясування обставин правопорушення — до трьох діб з пові­
домленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох го­
дин з моменту затримання або на строк до десяти діб з санкції прокуро­
ра, якщо правопорушники не мають документів, які посвідчують їх осо­
бу, піддавати затриманих особистому оглядові, а також оглядати і при
необхідності вилучати наявні при них речі;

4)  здійснювати на строки, передбачені попереднім пунктом (3), адмі­
ністративне затримання громадян України, іноземних громадян і осіб без
громадянства, які порушили державний кордон України, за відсутності
достатніх підстав для порушення проти них кримінальних справ, а якщо
щодо цих осіб прийнято у встановленому порядку рішення про передачу
їх прикордонній владі суміжної держави, з санкції прокурора затримува­
ти цих осіб на час, необхідний для їх передачі;

5)  тримати осіб, підданих адміністративному затриманню, в ізолято­рах тимчасового тримання або в інших приміщеннях, спеціально обладнаних для цих цілей. Про кожний випадок адміністративного затриман­ня, особистого огляду затриманого, огляду і вилучення речей, що є при ньому, складається протокол і повідомляється прокурору;

6)  запрошувати осіб у підрозділи Прикордонних військ України для
з'ясування обставин порушення державного кордону України, його ре­
жиму, прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через дер­
жавний кордон України. У необхідних випадках з'ясування обставин за­
значених порушень може здійснюватись і в інших місцях;

7)  перевіряти у осіб, які прямують через державний кордон України,
документи про право в'їзду в Україну або виїзду з України, робити в них
відповідні відмітки і за необхідності тимчасово їх вилучати; не пропуска­
ти через державний кордон України осіб, які не мають дійсних докумен­
тів на право в'їзду в Україну або виїзду з України, до належного оформ­
лення ними документів на право перетинання державного кордону Ук­
раїни або до уточнення обставин втрати документів громадянами Украї­
ни в період перебування за кордоном і встановлення їх особи;

8)  здійснювати у встановленому порядку самостійно або спільно з
митними установами огляд вантажів та іншого майна осіб, які прямують
через державний кордон України;

9)  вилучати у встановленому порядку заборонені до ввезення в Ук­
раїну або вивезення з України предмети, а також предмети контрабанди,
які переміщаються через державний кордон України;

10)     проводити у встановленому порядку огляд транспортних засобів,
що прямують через державний кордон України, і вантажів, що на них пере­
возяться, супроводжувати транспортні засоби прикордонними нарядами;

11)     визначати спільно з заінтересованими підприємствами, установа­
ми та організаціями місця і тривалість зупинок (стоянок) транспортних
засобів закордонного прямування в пунктах пропуску через державний
кордон України;

12)     забороняти сходити на берег і перебувати на березі членам екіпа­
жів іноземних невійськових суден та іншим особам, які перебувають на
них і які припустилися правопорушення під час плавання та перебуван­
ня в територіальному морі України, внутрішніх водах України, а також
під час стоянки суден у портах України;

13)     обмежувати у випадках, які спричиняються обставинами, пов'я­
заними із забезпеченням охорони державного кордону України, прова­
дження різних робіт у прикордонній смузі, за винятком робіт на будовах,
здійснюваних відповідно до міжнародних договорів України, на будовах
державного значення і проведення заходів, пов'язаних із стихійним ли­
хом та особливо небезпечними інфекційними хворобами;

14)     використовувати засоби електричного зв'язку міністерств, інших органів державного управління, транспортні засоби підприємств, уста­нов, організацій під час відбиття вторгнень на територію України, припи­нення збройних та інших провокацій на державному кордоні України,розшуку і затримання порушників державного кордону України, а також в інших випадках, спричинених обставинами, на умовах, погоджених у встановленому порядку;

15)     здійснювати інші дії щодо охорони державного кордону України,
виключної (морської) економічної зони відповідно до законодавства Ук­
раїни, її міжнародних договорів. У необхідних випадках, пов'язаних з
розшуком і затриманням порушників державного кордону України, При­
кордонні війська України можуть здійснювати на території України на­
дані їм права і за межами зазначених у цій статті територій, прикордон­
ної смуги і пунктів пропуску через державний кордон України;

16)     розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов'яза­
ні з порушенням правил прикордонного режиму і режиму в пунктах про­
пуску через державний кордон України;

17)     у випадках і в порядку, встановлених законодавством України, не
допускати в'їзду в Україну іноземних громадян, а також виїзду з неї гро­
мадян України та іноземних громадян;

18)     використовувати в порядку, передбаченому законодавством Ук­
раїни, земельні ділянки;

19)       одержувати безоплатно за письмовими запитами командирів
військових частин та начальників оперативно-розшукових підрозділів від
державних органів, підприємств, установ і організацій, а також об'єднань
громадян інформацію, необхідну для виконання покладених на війська
обов'язків, за винятком випадків, коли законодавством України встанов­
лено спеціальний порядок одержання інформації;

20)       використовувати у порядку, встановленому законодавством Ук­
раїни, водний і повітряний простір України, морські та річкові порти,
аеропорти та аеродроми (посадочні майданчики), розташовані на терито­
рії України, незалежно від їх відомчої належності і призначення; одержу­
вати навігаційну, метеорологічну, гідрографічну та іншу інформацію, не­
обхідну для забезпечення польотів і кораблеводіння, у порядку, встанов­
леному Кабінетом Міністрів України;

21)  здійснювати спеціальні заходи забезпечення безпеки військово­
службовців Прикордонних військ України та їх близьких родичів, недо­
торканності житла, а також збереження їхнього майна згідно з чинним
законодавством України.

Прикордонні війська України і Війська повітряної оборони України у порядку, передбаченому законодавством України, під час охорони дер­жавного кордону України і виключної (морської) економічної зони мають право застосовувати зброю, бойову техніку та спеціальні засоби для:

— відбиття збройного нападу і вторгнення на територію України
військових груп і банд, припинення збройних провокаційних дій на дер­
жавному кордоні України;

— відбиття нападу та припинення опору неозброєних осіб, якщо життю прикордонників або населенню загрожує небезпека та запобігти їй ін­шими засобами немає можливості;

—запобігання викраденню повітряних, морських та річкових суден,
що належать Україні;

—захисту населення від збройних нападів та інших дій, що станов­
лять загрозу життю і здоров'ю людей, а також майну, якщо інші засоби
захисту виявилися марними;

—запобігання спробі втечі осіб, затриманих за порушення державно­
го кордону України, якщо перешкодити цьому іншим способом немож­
ливо;

—запобігання спробі порушників державного кордону України пере­
ховатися на території суміжної держави або прорватися вглиб території
України, якщо всі інші засоби для їх затримання вичерпано;

—подання допомоги кораблям Прикордонних військ України під час
відбиття збройного нападу на них, припинення ворожих дій іноземних
суден щодо українського узбережжя, українських підводних та надвод­
них об'єктів або для припинення збройного опору суден-порушників дер­
жавного кордону України.

У разі потреби можуть застосовуватися зброя і бойова техніка Війсь-ково-Морських Сил України та інших видів Збройних Сил України в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Зброя, бойова техніка та спеціальні засоби застосовуються під час охорони державного кордону України і виключної (морської) економічної зони України в по­рядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

10.3. Управління закордонними справами

Конституція України відзначає, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з члена­ми міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Відповідно до конституційних норм визначення засад зовнішньої по­літики є компетенція Верховної Ради України, а керівництво зовнішньо­політичною діяльністю держави здійснює Президент України. Він же представляє державу в міжнародних відносинах, веде переговори та укладає міжнародні договори України; приймає рішення про визнання іноземних держав; призначає та звільняє глав дипломатичних представ­ництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; прий­має вірчі та відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав.

Центральним органом державної виконавчої влади у цій сфері є Мі­ністерство закордонних справ України (МЗС). Воно є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із за­безпечення реалізації державної політики у сфері зовнішніх зносин Ук­раїни та координації заходів у цій сфері. Головними завданнями МЗС є:

—участь у реалізації державного суверенітету України у сфері зов­
нішньополітичної діяльності, сприяння піднесенню міжнародного авто­
ритету держави;

—забезпечення реалізації державної політики з питань інтеграції Ук­
раїни до Європейського Союзу у сфері зовнішньої політики та безпеки;

—забезпечення в межах своїх повноважень проведення єдиного зов­
нішньополітичного курсу України з метою всебічного розвитку політич­
них, економічних, гуманітарних, наукових та інших зв'язків із зарубіжни­
ми країнами;

—розробка і участь у здійсненні концепції розвитку зовнішньополі­
тичної діяльності держави;

—захист пра^и та інтересів України, її фізичних і юридичних осіб за
кордоном;

— аналіз зовнішньополітичної діяльності України, розробка і здій­
снення комплексу заходів, спрямованих на підвищення ефективності
зовнішньополітичних зв'язків України, насамперед надання організацій­
но-методичної та інформаційної допомоги учасникам зовнішньополітич­
них відносин;

— організація, координація та фінансування роботи представництв
України за кордоном, а також сприяння діяльності представництв іно­
земних держав на території України.

З метою виконання покладених на нього завдань МЗС:

1)     розробляє та подає Кабінету Міністрів України пропозиції про ви­
рішення стратегічних питань зовнішньополітичних відносин, реалізацію
пріоритетних напрямів співробітництва з іншими державами;

2)  забезпечує створення сприятливих зовнішньополітичних умов для
встановлення і розвитку відносин між Україною та іншими державами
на двосторонньому, регіональному та глобальному рівнях;

3)  забезпечує участь України у підготовці міжнародних договорів з
іншими країнами і міжнародними організаціями та подає до Кабінету
Міністрів України пропозиції про підписання, ратифікацію, прийняття,
схвалення міжнародних договорів або приєднання до них. За необхідно­
сті готує пропозиції щодо приведення законодавства України у відповід­
ність з її міжнародними зобов'язаннями;

4)  зберігає оригінали текстів міжнародних договорів України, веде їх
облік;

4-1) розробляє та подає Президентові України та Кабінету Міністрів України пропозиції щодо реалізації державної політики з питань інтегра­ції України до Європейського Союзу у сфері зовнішньої політики та безпеки, проводить відповідні заходи та координує заходи, здійснювані ор­ганами виконавчої влади у цій сфері;

5)  здійснює нагляд за виконанням міністерствами та іншими цен­
тральними органами державної виконавчої влади України та іноземними
державами міжнародних договорів України;

6)  бере участь у роботі міжнародних організацій, органів міжурядо­
вих комісій та комітетів, конференцій, конгресів, симпозіумів і нарад з
питань міжнародної політики, приймає іноземні делегації для обговорен­
ня питань зовнішньої політики;

7)  вносить до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо створен­
ня, реорганізації та ліквідації за кордоном посольств, консульських уста­
нов, постійних представництв України при міжнародних організаціях і
представництв МЗС в Україні та спрямовує їх роботу;

8)  оформляє представникам України повноваження на участь у робо­
ті міжнародних органів;

9)  веде облік іноземних представництв та їх персоналу на території
України, підтримує з ними контакти з метою опрацювання та вирішення
питань подальшого розвитку і розширення відносин з країнами, які вони
представляють;

10)        координує діяльність міністерств, інших центральних органів
державної виконавчої влади України у сфері зовнішньополітичних від­
носин;

11)        забезпечує візову політику України, видачу дипломатичних і
службових паспортів;

12) сприяє міністерствам, іншим центральним органам державної ви­
конавчої влади та іншим юридичним особам України у їх зовнішньопо­
літичній діяльності, подає їм відповідну методичну, консультаційну та
інформаційну допомогу;

13)  аналізує найважливіші тенденції світового розвитку щодо їх
впливу на інтереси України, вносить до Кабінету Міністрів України про­
позиції про вжиття заходів для підвищення ефективності зовнішньополі­
тичних зв'язків України;

14)     забезпечує проведення у системі МЗС єдиної кадрової політики
та функціонування структур, пов'язаних з підготовкою, перепідготовкою
та підвищенням кваліфікації кадрів для представництв України за кор­
доном;

15)     вживає заходів, спрямованих на забезпечення державної політи­
ки з питань зайнятості, поліпшення умов праці, житлових, побутових
умов і медичного обслуговування працівників системи МЗС;

16)     організує здійснення заходів з питань цивільної оборони, забез­
печує на випадок війни евакуацію представництв, документів і майна
дипломатичних і консульських представництв України з інших країн, що
перебувають у стані війни, та громадян України, які тимчасово перебува­
ють у цих країнах;

17)     розробляє та затверджує кошториси доходів і видатків відповід­
них закордонних установ України;

18)     координує заходи, здійснювані органами виконавчої влади у сфе­
рі зовнішніх зносин;

19)     веде бухгалтерський облік і здійснює контроль за використанням
фінансових ресурсів закордонними установами України.

При МЗС України діє Дипломатична академія, статут якої затвер­джується Кабінетом Міністрів України.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо го­ловних напрямів розвитку зовнішньої політики України, обговорення і вивчення найважливіших міжнародних проблем та інших питань у МЗС України може утворюватися наукова рада з висококваліфікованих фахів­ців і вчених. Склад наукової ради і положення про неї затверджує Мі­ністр.

До системи МЗС входять дипломатичні представництва, консульські установи, постійні представництва України при міжнародних організаці­ях, представництва МЗС в Україні, а також установи й організації, пов'я­зані з підготовкою, перепідготовкою, підвищенням кваліфікації кадрів.

Дипломатичне представництво України є постійно діючою уста­новою України за кордоном, що покликана підтримувати офіційні між­державні відносини, здійснювати представництво України, захищати ін­тереси України, права та інтереси її громадян і юридичних осіб.

Керівництво дипломатичним представництвом здійснює Міністер­ство закордонних справ України. Діяльність дипломатичного представ­ництва базується на положеннях Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р., двосторонніх та інших багатосторонніх міжнародних договорів України, законодавства України та держави пере­бування.

Функції дипломатичного представництва України включають:

1)      представництво України в державі перебування та підтримання з
цією державою офіційних відносин;

2)  захист інтересів України, прав та інтересів її громадян та юридич­
них осіб в державі перебування;

3)  ведення переговорів з урядом держави перебування;

4)  з'ясування всіма законними засобами становища і подій у державі
перебування та інформування про них відповідних органів України;

5)  поширення в державі перебування інформації про становище в
Україні і події міжнародного життя;

6)  заохочення дружніх відносин між Україною і державою перебування
та розвиток їх співробітництва в галузі економіки, культури і науки.

Дипломатичне представництво України за дорученням Міністра за­кордонних справ України може виконувати і консульські функції.

Главою дипломатичного представництва України є посол або послан­ник, або повірений у справах. Глава дипломатичного представництва є головним представником України в державі перебування. Він здійснює загальне керівництво, координацію та контроль за діяльністю всіх уста­нов України, спеціалістів, делегацій, посадових та інших осіб, які перебу­вають у цій державі.

Керівники всіх українських установ і делегацій, представники і гро­мадяни України в іноземній державі зобов'язані неухильно виконувати вказівки посла в цій державі і подавати йому необхідну допомогу, сприя­ти в здійсненні покладених на нього завдань.

Посол або посланник призначається згідно з чинним законодавством України в разі отримання на це призначення згоди (агреману) іноземної держави, до якої він призначається.

Послу або посланнику України, що відбуває до держави перебуван­ня, вручається підписана Президентом і скріплена Міністром закордон­них справ України вірча грамота, яка після прибуття вручається главі держави перебування.

Повіреному у справах України, що відбуває до держави перебування, вручається лист Міністра закордонних справ України, який після при­буття вручається міністру закордонних справ держави перебування.

Посол або посланник України приступає до виконання своїх службо­вих обов'язків у державі перебування після вручення вірчої грамоти гла­ві держави, до якої він призначений, або після повідомлення про своє прибуття і вручення завірених копій вірчої грамоти міністру закордон­них справ цієї держави залежно від практики, яка існує в державі пере­бування.

Повірений у справах України приступає до виконання своїх службо­вих обов'язків з моменту вручення листа Міністра закордонних справ України міністру закордонних справ держави, до якої він призначений.

Глава дипломатичного представництва України або член диплома­тичного персоналу дипломатичного представництва України може бути призначений водночас представником України при будь-якій міжнарод­ній організації.

Дипломатичне представництво України в іноземній державі може водночас представляти інтереси України в інших державах за їх згодою.

Клас, до якого повинен належати глава дипломатичного представ­ництва України, і за необхідності кількісний склад персоналу диплома­тичного представництва України в іноземній державі встановлюються двосторонньою угодою України з цією державою.

Місія глави дипломатичного представництва України припиняється у чотирьох випадках:

1)      його відкликання у встановленому порядку;

2)  його відставки;

3)  його смерті;

4)  оголошення його регзопа поп §га!а в державі перебування.

Главою дипломатичного представництва України, членами диплома­тичного персоналу дипломатичного представництва України в іноземній державі можуть бути тільки громадяни України.

Членами адміністративно-технічного й обслуговуючого персоналу дипломатичного представництва України можуть бути громадяни Украї­ни і, в окремих випадках, громадяни держави перебування при відповід­ному повідомленні міністерства закордонних справ держави перебування про їх прийом на роботу до цього представництва.

Глава дипломатичного представництва України і члени дипломатич­ного персоналу дипломатичного представництва України, а також члени їх сімей, члени обслуговуючого персоналу, якщо вони не є громадянами держави перебування, користуються привілеями та імунітетами, передба­ченими Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р., якщо двосторонньою угодою України з цією державою не перед­бачено інше.

Державні службовці, які виконують дипломатичні або консульські функції за кордоном або в Україні є дипломатичними працівниками і пе­ребувають на дипломатичній службі.

Дипломатична служба є частиною державної служби і призначена за­безпечувати практичну реалізацію зовнішньої політики України, пред­ставляти та захищати інтереси України у сфері міжнародних відносин, а також її юридичних осіб та громадян за кордоном.

Дипломатичні працівники проходять дипломатичну службу на поса­дах відповідальних працівників Адміністрації Президента України з між­народних питань, Міністерства закордонних справ України та його пред­ставництв в Україні, дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном, постійних представництв України при міждержавних організаціях.

Дипломатичною службою вважається також служба дипломатичних працівників за контрактом у секретаріатах міждержавних організацій за квотою України при додержанні вимог щодо строків цих контрактів, обу­мовлених Міністерством закордонних справ України.

На дипломатичну службу приймаються на конкурсній основі грома­дяни України, які мають вищу освіту у сфері міжнародних відносин, не­обхідні професійні та ділові якості, володіють іноземними мовами і за станом здоров'я можуть бути направлені за кордон.

Особи, які мають вищу освіту за іншими спеціальностями, можуть бути прийняті на дипломатичну службу після проходження відповідної перепідготовки.

При прийнятті на дипломатичну службу встановлюється випробу­вання. Особи, які не витримали випробування, звільняються з диплома­тичної служби.

Особи, яких приймають на дипломатичну службу, призначаються на приписану до дипломатичного рангу посаду з наступним присвоєнням дипломатичного рангу. Дипломатичний працівник може бути призначе­ний на посаду, приписану до вищого або нижчого дипломатичного рангу, ніж той, що йому присвоєно.

Переведення дипломатичного працівника на іншу посаду здійснюєть­ся на конкурсній основі з урахуванням рівня його професійної підготов­ки та ефективності роботи.

Дипломатичним працівникам присвоюються такі дипломатичні ран­ги України: аташе, третій секретар, другий секретар другого класу, дру­гий секретар першого класу, перший секретар другого класу, перший сек­ретар першого класу, радник другого класу, радник першого класу, над­звичайний і повноважний посланник другого класу, надзвичайний і пов­новажний посланник першого класу, надзвичайний і повноважний посол.

Присвоєння дипломатичного рангу здійснюється згідно з посадою, яку займає дипломатичний працівник. Відповідність посад дипломатич­ним рангам визначається Переліком посад, приписаних до дипломатич­них рангів України.

Строки перебування дипломатичних працівників у дипломатичних рангах такі:

аташе, третього секретаря, другого секретаря другого класу, другого секретаря першого класу, першого секретаря другого класу — два роки;

першого секретаря першого класу, радника другого класу — три роки.

Строки перебування в дипломатичних рангах радника першого кла­су, надзвичайного і повноважного посланника другого класу, надзвичай­ного і повноважного посланника першого класу не встановлюються.

У разі призначення дипломатичного працівника на іншу посаду, при­писану до дипломатичного рангу вищого рівня, йому присвоюється до­строково дипломатичний ранг у відповідних межах.

Дипломатичні працівники, яким присвоєно дипломатичний ранг, пе­ребувають у ньому довічно. Позбавлення дипломатичного працівника дипломатичного рангу може мати місце при його звільненні з диплома­тичної служби за порушення трудової дисципліни або вчинення проступ­ків, несумісних з перебуванням на службі, а також у випадках припинен­ня громадянства України дипломатичного працівника. Позбавлення дип­ломатичного працівника рангу означає позбавлення його всіх попередніх рангів. Поновлення дипломатичного працівника у дипломатичному ранзі здійснюється за результатами службової атестації.

Дипломатичні працівники можуть бути тимчасово прикомандировані до міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади України для виконання службових обов'язків, переведені на строк до п'я­ти років для здійснення наукової або викладацької діяльності до науко­вих установ або вищих навчальних закладів в Україні, до відповідних установ, закладів за кордоном, а також направлені Міністерством закор­донних справ України на навчання. У цих випадках вони залишаються на дипломатичній службі, користуються всіма правами і пільгами та одержують надбавки до посадових окладів, встановлені для дипломатич­них працівників.

Після закінчення строку прикомандирування, тимчасового переве­дення на роботу для здійснення наукової або викладацької діяльності, навчання в очній аспірантурі або докторантурі дипломатичні працівники проходять службову атестацію, за результатами якої (за умови підтвер­дження відповідних кваліфікації та рівня професійних знань) признача­ються на посаду, не нижчу за ту, яку вони займали до прикомандируван­ня, переведення, навчання.

10.4. Управління юстицією

Термін «юстиція» (лат. .{изІШа) означає справедливість, законність. Під державним управлінням у галузі юстиції прийнято розуміти вико­навчо-розпорядчу діяльність суб'єктів державного управління, яка поля­гає в організаційному забезпеченні функціонування державного нотаріа­ту, органів запису актів громадянського стану, судово-експертних уста­нов та організацій адвокатів.

Державне управління у цій сфері здійснює Міністерство юстиції Ук­раїни.

Міністерство юстиції України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні реалізації державної правової політики, державної політики з питань міжнаціо­нальних відносин.

До його основних завдань належать:

1)     підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової рефор­
ми, сприяння розвиткові правової науки;

2)  забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина у визна­
ченій сфері;

3)  підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, його
систематизація,  розроблення  проектів  нормативно-правових  актів  та
міжнародних договорів України з правових питань, проведення правової
експертизи проектів нормативно-правових актів, державна реєстрація
нормативно-правових актів, ведення Єдиного державного реєстру таких
актів;

4)  планування за пропозиціями інших центральних органів виконав­
чої влади законопроектної роботи та роботи з адаптації законодавства
України до законодавства Європейського Союзу, координація нормо-
творчої діяльності центральних органів виконавчої влади та контроль за
здійсненням такої діяльності;

5)  забезпечення реалізації державної правової політики, державної
політики з питань міжнаціональних відносин;

6)  організація роботи нотаріату та органів реєстрації актів громадян­
ського стану;

7)  розвиток правової інформатизації, формування у громадян право­
вого світогляду; здійснення міжнародно-правового співробітництва.

Міністерство юстиції України відповідно до покладених на нього завдань здійснює такі функції:

1)     забезпечує реалізацію державної правової політики, державної по­
літики з питань міжнаціональних відносин, готує пропозиції щодо прове­
дення в Україні правової реформи;

2)  готує разом з відповідними міністерствами, іншими центральними
органами виконавчої влади, науковими установами проекти концепцій
напрямів розвитку законодавства та їх наукове обгрунтування з ураху­
ванням світового досвіду;

3)  розробляє за дорученням Президента України, Кабінету Міністрів
України та з власної ініціативи проекти законів та інших нормативно-
правових актів, що стосуються прав і свобод людини, відносин між гро­
мадянином і державною владою, конституційного устрою, повноважень і
взаємовідносин органів державної влади, судоустрою та судочинства, ци­
вільного і кримінального законодавства, або разом з іншими органами
державної влади бере участь у їх підготовці;

4)  здійснює правову експертизу (готує висновки) щодо відповідності
Конституції та законам України, основним положенням законодавства
Європейського Союзу, вимогам нормопроектної техніки проектів зако­
нів, інших актів законодавства, що подаються на розгляд Верховної Ради
України, Президента України, Кабінету Міністрів України, а також нор­
мативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

5)  розробляє за поданням міністерств, інших центральних органів ви­
конавчої влади щорічні плани законопроектної роботи та плани роботи з
адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу,
координує нормотворчу діяльність у центральних органах виконавчої
влади, здійснює контроль за цією діяльністю;

6)      готує зауваження і пропозиції до прийнятих Верховною Радою
України законів України при підготовці їх на підпис Президентові Ук­
раїни;

7)      розробляє і подає Президентові України та Кабінету Міністрів
України пропозиції щодо усунення суперечностей між актами законодав­
ства та заповнення прогалин у ньому;

8)  організовує виконання у межах своїх повноважень актів законо­
давства та здійснює контроль за їх реалізацією;

9)  узагальнює практику застосування законодавства з питань, що на­
лежать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення
законодавства та у встановленому порядку подає їх на розгляд Президен­
тові України і Кабінету Міністрів України;

10) здійснює відповідно до законодавства державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий ха­рактер, веде реєстр цих актів;

11)    забезпечує функціонування єдиної системи правової інформати­
зації, є офіційним видавцем збірників законодавства та кодексів України,
видає   інформаційний   бюлетень   «Офіційний   вісник   України»,   бере
участь у виданні журналів і газет загальноправового характеру;

12)    веде Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів, надає
інформацію з бази даних цього реєстру;

13)    здійснює роботу із систематизації законодавства України, готує
пропозиції про його кодифікацію, веде Єдиний класифікатор галузей за­
конодавства України;

14)    організовує своєчасне, повне і неупереджене примусове виконан­
ня рішень судів та інших органів (посадових осіб), виконання яких по­
кладено на державних виконавців;

15)    організовує експертне забезпечення правосуддя, формує держав­
не замовлення на науково-дослідні роботи в галузі судової експертизи,
спрямовує і контролює діяльність підвідомчих науково-дослідних інсти­
тутів судових експертиз, координує роботу відповідних державних орга­
нів з питань розвитку судової експертизи, здійснює ліцензування судово-
експертної діяльності та контроль за нею і веде реєстр атестованих судо­
вих експертів;

16)    здійснює легалізацію всеукраїнських об'єднань громадян, реєст­
рацію політичних партій, міжнародних громадських організацій, відді­
лень, філій, представництв та інших структурних осередків громадських
(неурядових) організацій іноземних держав в Україні, контролює додер­
жання ними положень їх статутів; реєстрацію всеукраїнських і міжнарод­
них благодійних організацій, всеукраїнських творчих спілок, Торгово-
промислової палати України, всеукраїнських професійних спілок, їх об'­
єднань та символіки відповідних об'єднань громадян і благодійних орга­
нізацій, реєструє статут Фонду соціального страхування від нещасних
випадків на виробництві та професійних захворювань і статути інших
фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо
їх реєстрація передбачена законами України;

17)    сприяє розвитку юридичних послуг з метою реалізації прав, сво­
бод і законних інтересів громадян та юридичних осіб, здійснює державну
реєстрацію юридичних осіб та реєстрацію прав на нерухоме майно, веде
реєстр застави майна, організовує у встановленому порядку в системі ор­
ганів юстиції надання громадянам і юридичним особам додаткових плат­
них послуг правового і технічного характеру;

18)  організовує роботу установ нотаріату, перевіряє їх діяльність і вживає заходів до її поліпшення, контролює законність вчинення нотарі­альних дій державними і приватними нотаріусами, видає та анулює свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, забезпечує реєст­рацію приватної нотаріальної діяльності, організовує виготовлення та контролює використання спеціальних бланків нотаріальних документів, веде реєстр свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю, ви­значає кількість приватних нотаріусів у межах нотаріальних округів, за­тверджує зразки печаток державних і приватних нотаріусів та умови за­мовлення на їх виготовлення;

19)     здійснює підготовку нотаріально оформлених документів для їх
консульської легалізації, надає допомогу консульським установам з пи­
тань вчинення нотаріальних дій;

20)     реєструє адвокатські об'єднання, забезпечує фінансування оплати
праці адвокатів за рахунок коштів державного бюджету в разі участі ад­
воката у кримінальній справі за призначенням та звільнення громадян
від оплати юридичної допомоги, веде реєстр адвокатських об'єднань;

21)     видає суб'єктам підприємницької діяльності ліцензії на здійснен­
ня юридичної практики, контролює додержання ліцензійних умов при
здійсненні зазначених видів діяльності, веде реєстр ліцензій на здійснен­
ня юридичної практики;

22) здійснює заходи щодо вдосконалення роботи органів реєстрації
актів громадянського стану, контролює їх діяльність, забезпечує виготов­
лення та контролює використання бланків свідоцтв про реєстрацію актів
громадянського стану;

23) надає практичну і методичну допомогу консульським установам
та дипломатичним представництвам України за кордоном щодо реєстра­
ції актів громадянського стану;

24)       здійснює нормативно-методичне забезпечення діяльності бюро
технічної інвентаризації щодо проведення реєстрації прав власності на
нерухоме майно;

25)       здійснює методичне керівництво правовою роботою в міністер­
ствах та інших центральних органах виконавчої влади, перевіряє стан
цієї роботи і дає рекомендації щодо її поліпшення та приведення їх нор­
мативних актів у відповідність із законодавством, вживає заходів щодо
підвищення кваліфікації працівників юридичних служб;

26)  координує діяльність центральних і місцевих органів виконавчої
влади, підприємств, установ та організацій щодо правової освіти населен­
ня; здійснює методичне забезпечення цієї освіти, формування у громадян
правового світогляду; вивчає стан правової освіти в навчальних закладах,
на підприємствах, в установах і організаціях,

27)  готує в межах своїх повноважень пропозиції з питань міжнарод­
но-правових відносин та приєднання України до міжнародних договорів
і конвенцій;

28)       укладає угоди про правове співробітництво з відповідними орга­
нами іноземних держав і міжнародними організаціями, організовує в ме­
жах своїх повноважень взаємодію з ними;

29)      забезпечує виконання зобов'язань, взятих за міжнародними дого­
ворами України з правових питань, здійснює у встановленому порядку
опублікування міжнародних договорів, що набрали чинності;

30)  забезпечує підготовку пропозицій щодо приведення законодав­
ства України у відповідність з принципами та стандартами Ради Європи
та інтеграції його в систему міжнародного права, координує роботу мініс­
терств та інших центральних органів виконавчої влади з цих питань;

31)  представляє Кабінет Міністрів України за його дорученням у
міжнародних організаціях та під час укладення міжнародних договорів
України;

32)  здійснює правову експертизу на відповідність Конституції Украї­
ни, законам України проектів міжнародних договорів України, готує вис­
новки щодо здійснення внутрішньодержавних процедур, необхідних для
набрання чинності міжнародними договорами України, а також юридич­
ні висновки, інші матеріали, необхідні для набрання чинності міжнарод­
ними кредитними (гарантійними) договорами України;

33)  забезпечує підготовку відповідних документів та представництво
інтересів держави в Європейському Суді з прав людини під час розгляду
справ про порушення прав людини в Україні, направляє спостерігачів у
місії з контролю за додержанням прав і свобод людини і громадянина то­
що.

Міністерство юстиції України очолює Міністр, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України за поданням Прем'єр-мі­ністра України. Він несе персональну відповідальність перед Президен­том України і Кабінетом Міністрів України за виконання Міністерством покладених на нього завдань і здійснення ним своїх функцій.

Через Міністра Кабінет Міністрів України спрямовує і координує ді­яльність Державного комітету України у справах релігій.

Для погодженого вирішення питань, що належать до повноважень Міністерства юстиції України, обговорення найважливіших напрямів йо­го діяльності в Міністерстві утворюється колегія у складі Міністра, Дер­жавного секретаря, його першого заступника, а також інших керівних працівників Міністерства.

До складу колегії можуть входити керівники інших центральних ор­ганів виконавчої влади, підвідомчих установ юстиції.

Рішення колегії проводяться в життя наказами Міністра.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо го­ловних напрямів розвитку правової системи України у Міністерстві мо­же бути утворено наукову, науково-консультативну ради та інші органи дорадчого і координаційного характеру.

Міністр юстиції України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази і контролює їх виконання.

У випадках, передбачених законодавством, нормативно-правові акти Міністра є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, представ­ницькими органами, підприємствами, установами і організаціями неза­лежно від форм власності та громадянами.

Нормативно-правові акти Міністра підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Міністр у разі потреби видає разом з керівниками інших централь­них та місцевих органів виконавчої влади, органами місцевого самовря­дування та представницькими органами спільні акти.

Міністерство юстиції України у встановленому порядку утворює Го­ловне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське і Севастопольське міські управління юстиції, установи, організації тощо.

Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Авто­номній Республіці Крим, обласні, Київське і Севастопольське міські управління юстиції не входять до складу відповідно Ради міністрів Авто­номної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської мі­ських державних адміністрацій.

До системи органів Міністерства юстиції входить державна виконав­ча служба, завданням якої є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів та інших органів відповідно до законів України. Вона утворена і функціонує згідно із Законом України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р.

Органами державної виконавчої служби є:

—Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції
України;

—відділи державної виконавчої служби Головного управління юсти­
ції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, облас­
них, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції;

—районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи
державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Вони є
юридичними особами, мають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в
установах банків, гербову печатку.

Виконання рішень покладається на державних виконавців районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби. Державними виконавцями є начальник, заступник начальника, старший державний виконавець, державний виконавець ра­йонного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби. Він здійснює примусове виконання рі­шень у порядку, передбаченому законом.

Компетенція органів юстиції щодо організації діяльності державної виконавчої служби полягає в тому, що Міністерство юстиції України че­рез Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції Ук­раїни здійснює добір кадрів, методичне керівництво діяльністю держав­них виконавців, підвищення їх професійного рівня, фінансове і матеріально-технічне забезпечення органів державної виконавчої служби, роз­глядає скарги на дії державних виконавців.

Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Авто­номній Республіці Крим, управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі організують виконання законів і здійснюють керівництво відділами державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районними, міськими (міст обласного значення), районними у містах відділами дер­жавної виконавчої служби, координують і контролюють їх діяльність; ор­ганізують професійну підготовку і атестацію державних виконавців; роз­глядають скарги на дії державних виконавців; заохочують за успіхи в ро­боті і накладають стягнення за порушення трудової дисципліни; здійсню­ють матеріально-технічне забезпечення державної виконавчої служби.

Державні виконавці є державними службовцями, їм видаються служ­бові посвідчення єдиного зразка, який затверджується Міністром юстиції України. Під час виконання службових обов'язків державний виконавець зобов'язаний носити формений одяг, зразок якого затверджується Кабі­нетом Міністрів України.

Державним виконавцем може бути громадянин України, який має юридичну освіту, здатний за своїми особистими і діловими якостями ви­конувати покладені на нього обов'язки. Начальником районного, місько­го (міста обласного значення), районного у місті відділу державної вико­навчої служби призначається громадянин України з вищою юридичною освітою і зі стажем юридичної роботи не менше трьох років. Не можуть бути призначеними на посаду державного виконавця особи, відносно яких існують обмеження, передбачені Законом України «Про державну службу».

Державні виконавці призначаються на посаду, звільняються з посади начальниками районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юс­тиції.

Начальники районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби призначаються на посаду та звільняються з посади начальниками Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції за поданням начальників відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Директор Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, начальники відділів державної виконавчої служби Го­ловного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севасто­полі призначаються Міністром юстиції України.

Контроль за діяльністю державних виконавців здійснюють Міністер­ство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а Головне управління юстиції Міністер­ства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі — через відповідні відділи дер­жавної виконавчої служби. Контроль за діяльністю державних виконав­ців здійснюють й інші державні органи в порядку, передбаченому зако­ном.

Державні виконавці несуть дисциплінарну, а у разі вчинення під час виконання службових обов'язків діяння, що має ознаки злочину чи адмі­ністративного правопорушення, — кримінальну чи адміністративну від­повідальність у порядку, встановленому законом.

Чисельність державних виконавців, порядок та норми матеріального забезпечення їх діяльності встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства юстиції України.

Центральний апарат Міністерства, Головне управління юстиції Мі­ністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Ки­ївське та Севастопольське міські управління юстиції, підпорядковані установи й організації становлять систему Міністерства юстиції України.

10.5. Управління внутрішніми справами

Центральним органом державної виконавчої влади у сфері внутріш­ніх справ є Міністерство внутрішніх справ України (МВС України).

Правові основи організації діяльності МВС України визначаються Конституцією України, чинним законодавством України, актами Прези­дента України і Кабінету Міністрів України.

Загальними функціями для всіх міністерств України, в тому числі і для МВС, є забезпечення проведення в життя державної політики у від­повідних сферах; сприяння підприємствам і організаціям у питаннях встановлення і стабілізації господарських зв'язків, у тому числі зовніш­ньоекономічних; взаємодія з іншими органами державної виконавчої вла­ди, органами місцевого самоврядування, а також здійснення передбаче­них законодавством функцій щодо діяльності підлеглих структур, під­приємств і організацій.

Специфічні завдання, функції та методи діяльності МВС України встановлюються спеціальним положенням про нього.

Міністерство внутрішніх справ України реалізує державну політику у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, організує та координує діяльність органів внутрішніх справ з боротьби зі злочинністю, з охорони громадського по­рядку та забезпечення громадської безпеки.

У межах своїх повноважень Міністерство організує виконання актів законодавства України і здійснює систематичний контроль за їх реаліза­цією; узагальнює практику застосування актів законодавства з питань, що входять до його компетенції, розробляє пропозиції щодо його вдоско­налення та вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України.

Основними завданнями МВС України є:

—організація і координація діяльності органів внутрішніх справ із
захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від про­
типравних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення гро­
мадської безпеки;

—участь у розробці і реалізації державної політики щодо боротьби зі
злочинністю;

—забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і
розслідування, розшук осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів до усу­
нення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень;

—організація охорони та оборони внутрішніми військами особливо
важливих державних об'єктів;

—забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства;

—забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та міграційної
роботи;

—організація роботи, пов'язаної із забезпеченням безпеки дорожньо­
го руху;

—здійснення на договірних засадах охорони майна всіх форм влас­
ності;

— визначення  основних напрямів  удосконалення роботи  органів
внутрішніх справ, надання їм організаційно-методичної та практичної до­
помоги;

— забезпечення додержання законності в діяльності осіб рядового і
начальницького складу органів внутрішніх справ, працівників і військо­
вослужбовців системи Міністерства;

— підготовка органів внутрішніх справ та внутрішніх військ для ін­
теграції України до Європейського Союзу.

Отже, основні завдання МВС України випливають із загальних зав­дань, покладених на органи внутрішніх справ. У цих основних завданнях програмується зміст керівництва внутрішніми справами, здійснюваного МВС України, та головні напрями діяльності Міністерства.

Зміст діяльності МВС України як центрального органу державного управління в галузі внутрішніх справ полягає у: розробці загальних проблем підвищення ефективності забезпечення громадського порядку в державі, здійсненні кадрової політики, підготовці, навчанні і вихованні кадрів, їх облікові і розподілі між територіальними та транспортними ор­ганами, галузевими службами; організації управління очолюваної ним системи, розробці та організаційному забезпеченні управлінських рішень, перспективних і поточних планів; здійсненні їх чіткого функціонування; оперативному керівництві відповідними підпорядкованими органами, підрозділами й установами, визначенні ефективних засобів і методів їх діяльності.

Відповідно до основних завдань здійснюються і головні напрями ді­яльності МВС України.

У сфері охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю МВС України забезпечує реалізацію державної політики з цих питань, визначає основні напрями діяльності підпорядкованих органів, підрозді­лів і установ та ефективні засоби й методи виконання покладених на них завдань; організує роботу органів внутрішніх справ з охорони громад­ського порядку на вулицях, майданах, у скверах, парках та інших громад­ських місцях, запобігання та припинення адміністративних правопору­шень і забезпечення провадження у справах за ними (розгляд яких зако­ном покладено на органи внутрішніх справ); накопичує й аналізує інфор­мацію щодо злочинів, вчинених у громадських місцях, масових безладь, групових хуліганських проявів, щодо ефективності діяльності підрозділів патрульно-постової служби і підрозділів органів внутрішніх справ з пи­тань раціонального використання сил і засобів та управління ними при охороні громадського порядку в містах, інших населених пунктах; вза­ємодіє із заінтересованими органами державної виконавчої влади в роз­робці та організації виконання планів охорони громадського порядку під час проведення важливих подій громадсько-політичного, культурного і спортивного характеру, особливо у разі проведення заходів з масовим пе­ребуванням людей; проводить перевірку оперативно-службової діяльності підрозділів патрульно-постової служби міліції і «Беркут»; вивчає практи­ку взаємодії з народними дружинами та іншими громадськими форму­ваннями з охорони правопорядку на вулицях і в громадських місцях; ко­ординує діяльність галузевих служб Міністерства з виконання чинного протиалкогольного законодавства; організує роботу медичних витверез­ників; забезпечує профілактику правопорушень; вносить до центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ і організацій подання щодо необхідності усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень, організує проведення серед насе­лення роз'яснювальної роботи з питань охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю; організує вжиття заходів щодо врятування лю­дей, охорони їхньої безпеки, забезпечення громадського порядку, збере­ження майна у разі стихійного лиха, аварій, катастроф та ліквідації їх на­слідків; разом з органами державної виконавчої влади організує підготов­ку проектів законодавчих і нормативних актів з питань охорони громад­ського порядку; забезпечує високу бойову і мобілізаційну готовність ор­ганів внутрішніх справ і військ внутрішньої охорони; бере відповідно до закону участь у забезпеченні режиму воєнного або надзвичайного стану в разі його оголошення на території України або в окремих місцевостях.

МВС України також організує здійснення органами внутрішніх справ профілактичних і оперативно-розшукових заходів щодо запобіган­ня, виявлення, припинення і розкриття злочинів, провадження дізнання і попереднього слідства у справах про злочини, розслідування яких зако­ном покладено на органи внутрішніх справ; безпосередньо проводить ро­боту з виявлення, розкриття і розслідування злочинів, що мають міжре­гіональний і міжнародний характер, веде боротьбу з організованою зло­чинністю та наркобізнесом і злочинами у сфері економіки; організує про­ведення експертиз у кримінальних справах і криміналістичні досліджен­ня за матеріалами оперативно-розшукової діяльності, забезпечує у вста­новленому порядку участь спеціалістів криміналістичної служби у слід­чих діях; організує інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності ор­ганів внутрішніх справ, формує центральні довідково-інформаційні фон­ди, оперативно-пошуковий та криміналістичний обліки, у межах своїх повноважень веде державну статистику; організує і проводить розшук громадян у випадках, передбачених законодавством та міжнародними угодами.

Взаємовідносини у сфері діяльності міліції між Міністерством внут­рішніх справ України і відповідними органами інших держав та міжна­родними організаціями поліції будуються на підставі міждержавних чи міжурядових угод, а також угод між Міністерством внутрішніх справ Ук­раїни та цими органами і організаціями. Правовою підставою взаємовід­носин Міністерства внутрішніх справ України і відповідними органами інших держав та міжнародними організаціями поліції є:

а) міждержавні угоди;

б) міжурядові угоди;

в) угоди між МВС України та цими органами і організаціями.
Крім угод, взаємовідносини МВС України з відповідними органами

інших держав та міжнародними організаціями поліції можуть оформля­тися протоколами, рішеннями тощо, які мають з угодами однакову юри­дичну силу.

Угоди про співробітництво МВС України з відповідними службами іноземних держав можуть бути як багатосторонніми, так і односторонні­ми і визначати співробітництво та взаємодію як за одним, так і за кіль­кома напрямами оперативно-службової діяльності. Угоди та інші доку­менти про співробітництво у сфері діяльності міліції оголошуються нака­зами Міністра внутрішніх справ України і обов'язкові для виконання в Україні, або, якщо є спеціальне застереження, на окремій частині її тери­торії. За письмовим погодженням з керівництвом МВС України, на ви­конання чинних угод щодо співробітництва з відповідними службами іноземних держав керівники служб МВС та УВС прикордонних облас­тей можуть підписувати окремі протоколи, що передбачають розвиток взаємодії з конкретних напрямів оперативно-службової діяльності з від­повідними службами та органами цих держав. Запити та окремі доручення, призначені для відповідних структур іноземних держав, що входять до СНД, підписуються керівниками органів внутрішніх справ (керівни­ками слідчих підрозділів), скріплюються гербовою печаткою і надсила­ються безпосередньо до МВС, УВС, УВСТ цих держав.

Запити та окремі доручення, призначені для відповідних структур іноземних держав, .що не входять до СНД, підписуються керівниками ор­ганів внутрішніх справ (керівниками слідчих підрозділів), скріплюються гербовою печаткою і надсилаються через відповідні галузеві служби МВС України (до підписання окремих протоколів, що спеціально регла­ментують порядок таких взаємовідносин).

Виконуючи функцію зовнішніх зв'язків з міністерствами внутрішніх справ близького і далекого зарубіжжя, МВС України бере участь у роз­робці проектів міжнародних договорів (угод) України з питань боротьби зі злочинністю, забезпечує в межах своїх повноважень виконання укла­дених міжнародних договорів (угод). Для забезпечення роботи в цьому напрямі при МВС України створене Національне бюро Інтерполу.

Разом з іншими державними органами і громадськими організаціями МВС України організує боротьбу а пияцтвом, бродяжництвом, правопо­рушеннями неповнолітніх та іншими антифомадськими явищами; скеро­вує діяльність органів внутрішніх справ на здійснення правил дозвільної системи, яка контролює придбання, зберігання, носіння, перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин та матеріалів, інших предметів і речовин, щодо зберігання і використання яких встановлено спеціальні правила, та контролює відкриття і функціонування об'єктів, де вони ви­користовуються; впроваджує в життя паспортну систему; забезпечує ви­конання законодавства з питань фомадянства України, додержання іно­земними громадянами правил перебування на території України, в'їзду в країну і виїзду за кордон, проїзду через країну.

У сфері охорони об'єктів власності та особистого майна фомадян МВС України здійснює керівництво підрозділами охорони, в тому числі спеціальними, подає їм практичну допомогу в службовій діяльності щодо захисту від злочинних посягань особливо важливих та інших об'єктів, приміщень з індивідуальною власністю фомадян, майна та вантажів, фо-шових коштів і цінних паперів, охорони фізичних осіб на договірній ос­нові, охорони громадського порядку в зонах несення служби; організує співробітництво підрозділів охорони з відповідними службами правоохо­ронних органів інших держав, іноземними фірмами з питань охорони власності, фізичних осіб, а також стандартизації технічних засобів охоро­ни; розробляє та здійснює заходи з реалізації єдиної концепції охорони усіх видів власності; узагальнює практику законодавства з питань право­охоронної діяльності, віднесеної до компетенції охорони, надає підлеглим підрозділам методичну допомогу у вдосконаленні організаційно-правово­го забезпечення їх діяльності; готує нормативні акти з питань організації охорони; забезпечує ліцензування охоронних послуг суб'єктів підприємницької діяльності; здійснює комплексний аналіз і планування діяльності охорони, розробляє та реалізує заходи з її удосконалення, вивчає пози­тивний досвід та сприяє його впровадженню; організує роботу щодо ви­користання в охороні технічних засобів сигналізації та систем централі­зованого спостереження; проводить єдину технічну політику з розробки, виробництва та впровадження в експлуатацію засобів рхоронної сигналі­зації; розробляє і реалізує заходи з удосконалення роботи з винахідни­цтва та раціоналізації, створює проектні, монтажні підрозділи, що утри­муються на принципах самоокупності; створює спільні, у тому числі з за­лученням іноземного капіталу, підприємства, фірми, компанії щодо здій­снення охорони та розвитку інших, пов'язаних з нею, видів діяльності, надає дозвіл на це підрозділам охорони, організує інспектування відомчої охорони та перевірку стану збереження матеріальних цінностей на об'єк­тах державної власності.

У сфері забезпечення безпеки дорожнього руху МВС України орга­нізує виконання Закону України «Про дорожній рух» та інших норма­тивних документів з питань боротьби з аварійністю на транспорті підві­домчими службами державної автомобільної інспекції, на основі спеці­алізації їх окремих підрозділів; бере участь у створенні законодавчої та нормативної бази, необхідної для ефективної роботи підвідомчих служб щодо забезпечення в межах компетенції державної автомобільної інспек­ції безпеки дорожнього руху, забезпечує безперервний контроль за ста­ном оперативної обстановки на автомобільних шляхах України та орга­нізує реагування на її зміни.

МВС України узагальнює та впроваджує у діяльність служб, підроз­ділів ДАІ досягнень науки і передового досвіду з питань забезпечення безпеки дорожнього руху, взаємодіє з зацікавленими міністерствами, ві­домствами, концернами, корпораціями, організаціями, іншими об'єднан­нями, Військовою автомобільною інспекцією Міністерства оборони Ук­раїни, спілкою автомобілістів, адміністрацією підприємств, установ і ор­ганізацій, громадськими об'єднаннями, діяльність яких пов'язана із за­безпеченням безпеки дорожнього руху.

В оперативному підпорядкуванні МВС України можуть бути служби нагляду за станом автомобільних шляхів і вулиць, впровадженням авто­матизованих систем керування дорожнім рухом, координації діяльності спеціалізованих монтажно-експлуатаційних управлінь (дільниць), реєст­раційно-екзаменаційні, екологічні та інші підрозділи, а також науково-дослідні установи.

У науково-дослідній роботі та підготовці кадрів МВС України, вихо­дячи з потреб практики, розробляє та організує реалізацію програм кад­рового забезпечення органів і підрозділів внутрішніх справ, військ внут­рішньої та конвойної охорони, вживає заходів щодо додержання дисцип­ліни і законності в їх діяльності; організує роботу підпорядкованих на­вчальних закладів, науково-дослідних установ; вживає відповідно до чинного законодавства заходів щодо забезпечення правового і соціально­го захисту працівників, військовослужбовців військ внутрішньої та кон­войної охорони, пенсіонерів органів внутрішніх справ, членів їх сімей, розробляє пропозиції з цих питань і вносить їх на розгляд відповідних органів; бере участь у формуванні науково-технічної політики у сфері ді­яльності органів внутрішніх справ; організує і координує впровадження у практику досягнень науки та передового досвіду, забезпечує розробку озброєнь, спеціальних, технічних і криміналістичних засобів для органів внутрішніх справ, військ внутрішньої та конвойної охорони. МВС Украї­ни бере участь у наукових, кримінологічних і соціологічних досліджен­нях, у розробках на їх основі державних програм боротьби зі злочинні­стю та охорони правопорядку.

Для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо основних напрямів діяльності органів внутрішніх справ, обговорення найважливі­ших програм та вирішення інших питань при МВС України можуть створюватися відповідні ради і комісії з включенням до їх складу провід­ник учених і висококваліфікованих фахівців-практиків. їх склад та поло­ження про них затверджуються Міністром внутрішніх справ України.

У сфері фінансової діяльності МВС України організує в Міністерстві і підпорядкованих органах роботу з питань фінансування, праці, заробіт­ної плати, економічного прогнозування, бухгалтерського обліку і звітно­сті, контрольно-ревізійної діяльності; розробляє заходи щодо підвищення ефективності використання грошей, матеріальних ресурсів; забезпечує виконання фінансових зобов'язань перед державою.

Щодо матеріально-технічного, військово-технічного, військового та господарського постачання МВС України організує у встановленому по­рядку матеріально-технічне забезпечення діяльності підпорядкованих ор­ганів, підрозділів, установ і організацій, військ внутрішньої охорони, контролює правильність використання ними ресурсів і коштів; вирішує питання щодо речового постачання особового складу органів внутрішніх справ; організує перевезення, енергозабезпечення, надання засобів зв'яз­ку, житлово-побутове і комунальне обслуговування та інше забезпечення господарських потреб органів внутрішніх справ; вносить до відповідних органів державної виконавчої влади пропозиції щодо складання планів капітальних вкладень на будівництво об'єктів адміністративного, вироб­ничого, соціально-побутового, військового призначення та житла, здій­снює контроль за їх виконанням.

У встановленому порядку МВС України вносить подання щодо при­своєння спеціальних і військових звань вищого керівного складу, вста­новлює згідно з чинним законодавством порядок звільнення у запас або у відставку. Міністерство забезпечує неухильне додержання законності у діяльності органів, їх підрозділів, підприємств та організацій системи МВС України; організує своєчасний і уважний розгляд заяв, скарг, пропозицій громадян, вживає заходів щодо усунення недоліків у діяльності органів внутрішніх справ.

Міністерство внутрішніх справ України здійснює керівництво в двох головних формах:

1)      централізоване керівництво;

2)      безпосереднє оперативне управління.

Централізоване керівництво полягає: в керівній діяльності щодо най­важливіших питань роботи органів внутрішніх справ, визначенні голов­них її напрямів; вдосконаленні системи управління й організації праці; виданні відомчих нормативних актів; веденні обліку та розподілу люд­ських і матеріально-технічних ресурсів; здійсненні координуючих, контро­люючих функцій, а також в інспектуванні; вивченні, узагальненні та поширенні позитивного досвіду організації охорони громадського поряд­ку і боротьби зі злочинністю; встановленні на основі законодавства Ук­раїни порядку та методики оперативно-службової і організаційної діяль­ності органів внутрішніх справ.

МВС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені у встановленому порядку головні управління МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управлін­ня МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті, районні, районні у містах, міські управління і відділи, а також підприємства, уста­нови і організації, що належать до сфери його управління.

МВС України має право одержувати від міністерств, інших цен­тральних органів Іержавної виконавчої влади, підприємств, установ і ор­ганізацій відомості, необхідні для виконання покладених на Міністерство завдань; залучати для розробки актуальних проблем боротьби зі злочин­ністю, проведення консультацій та експертиз вищі навчальні заклади та інші установи, а також деяких учених і висококваліфікованих фахівців, у тому числі практиків; укладати угоди щодо співробітництва у сфері бо­ротьби зі злочинністю та з інших питань, віднесених до компетенції Мі­ністерства, з відповідними органами інших держав; скликати у встанов­леному порядку наради з питань, що належать до його компетенції.

Безпосереднє оперативне управління здійснюється МВС України у випадках його прямого управлінського зв'язку з підлеглими органами внутрішніх справ усіх рівнів. Міністерство управляє на території Украї­ни органами, службами, організаціями, внутрішніми військами, відомчи­ми навчальними закладами, науково-дослідними установами, органами матеріально-технічного забезпечення та іншими установами, які нале­жать до системи Міністерства. Функції оперативного управління МВС України реалізує, як правило, щодо безпосередньо підлеглих йому орга­нів, служб, установ і організацій.

МВС України як орган управління являє собою систему взаємодію­чих елементів. До його організаційної структури входять такі елементи (підрозділи): керівництво Міністерства, штаб, департаменти, галузеві уп­равління, управління і відділи, функціональні управління та відділи.

Серед структурних елементів головна роль належить керівництву Міністерства, до складу якого входить Міністр, Державний секретар та перший заступник, заступники, колегія.

МВС України очолює Міністр, якого призначає на посаду за подан­ням Прем'єр-міністра України і звільняє з посади Президент України.

Міністр внутрішніх справ України:

1)      керує Міністерством, несе персональну відповідальність перед
Президентом України та Кабінетом Міністрів України за розроблення і
реалізацію державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян,
інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони гро­
мадського порядку, забезпечення громадської безпеки, боротьби зі зло­
чинністю, виконання Міністерством своїх завдань і функцій;

2)      спрямовує і координує як член Кабінету Міністрів України здій­
снення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, відне­
сених до його відання, визначає на виконання вимог законодавства в ме­
жах наданих йому повноважень політичні пріоритети та стратегічні на­
прями роботи Міністерства, шляхи досягнення поставленої мети;

3)  подає у встановленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів Ук­
раїни проекти законів України, актів Президента України та Кабінету
Міністрів України, розробником яких є Міністерство;

4)  подає Прем'єр-міністрові України пропозиції щодо кандидатури
на посаду Державного секретаря МВС України, а за поданням Держав­
ного секретаря — пропозиції щодо призначення на посади перших за­
ступників та заступників Державного секретаря;

5)      затверджує програми і плани роботи Міністерства та звіт Держав­
ного секретаря щодо їх виконання;

6)  підписує нормативно-правові акти Міністерства;

7)  приймає за поданням Державного секретаря рішення щодо розпо­
ділу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є Міністерство,
та затверджує звіт Державного секретаря з виконання цих рішень;

8)  погоджує проекти законів України, актів Президента України та
Кабінету Міністрів України з питань, що належать до компетенції Мініс­
терства;

9)  погоджує здійснення Державним секретарем функцій з управлін­
ня майном, яке перебуває у сфері управління Міністерства;

10)    порушує у встановленому порядку питання щодо притягнення до
дисциплінарної відповідальності Державного секретаря, його перших за­
ступників та заступників;

11)    вносить пропозиції до Кабінету Міністрів України щодо утворен­
ня та ліквідації вищих навчальних закладів МВС України;

12)    призначає на посади та звільняє з посад керівників територіальних і на транспорті органів МВС України, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства;

13)     вносить Кабінету Міністрів України пропозиції щодо утворення,
реорганізації та ліквідації у складі МВС України урядових органів дер­
жавного управління і подання щодо призначення на посади та звільнен­
ня з посад їх керівників;

14)     присвоює у встановленому порядку спеціальні звання особам ря­
дового і начальницького складу органів внутрішніх справ та військові
звання військовослужбовцям внутрішніх військ, заохочує, притягає їх до
дисциплінарної відповідальності тощо.

Організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матері­ально-технічне, кадрове та інше забезпечення діяльності МВС України здійснюється Державним секретарем.

Державного секретаря призначає на посаду за поданням Прем'єр-мі­ністра України та звільняє з посади Президент України. Державний сек­ретар підзвітний і підконтрольний Міністрові. Державний секретар має перших заступників та заступників, яких призначає на посади за подан­ням Прем'єр-міністра України та звільняє з посад Президент України. Державний секретар, його перші заступники та заступники призначають­ся на посаду на строк повноважень Президента України. Державний сек­ретар розподіляє за погодженням з Міністром обов'язки між першими заступниками та заступниками Державного секретаря, визначає ступінь їхньої відповідальності.

Основними завданнями Державного секретаря є:

— організація забезпечення виконання завдань, покладених на МВС
України;

— забезпечення діяльності Міністра як керівника МВС України та
члена Кабінету Міністрів України;

— здійснення поточної роботи, пов'язаної з виконанням покладених
на МВС України завдань;

—  забезпечення стабільності та наступності в роботі МВС України.
Державний секретар має право:

—брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом до­
радчого голосу під час розгляду питань, що належать до сфери діяльності
МВС України;

—залучати у встановленому порядку працівників органів виконавчої
влади, підприємств, установ та організацій, утворювати робочі групи,
скликати наради для розгляду питань, що належать до компетенції МВС
України;

—одержувати у встановленому порядку від центральних та місцевих
органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію,
документи, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

МВС України організує свою роботу на основі колегіальності та єди­ноначальності. Для погодженого вирішення питань, що належать до повноважень МВС України, обговорення його найважливіших напрямів діяль­ності у Міністерстві утворюється колегія у складі Міністра (голова коле­гії), Державного секретаря, його перших заступників та заступників за посадою, інших керівних працівників Міністерства, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління МВС України.

Рішення колегії проводяться в життя, як правило, наказами Міністра. Колегія розглядає основні питання організації і практичної діяльності системи органів внутрішніх справ, обговорює питання перевірки вико­нання, добору і використання кадрів, проекти найважливіших норматив­них актів, заслуховує доповіді міністра внутрішніх справ Автономної Республіки Крим, звіти начальників управлінь внутрішніх справ облас­тей, ГУВС міст Києва, Севастополя, головних управлінь, управлінь і від­ділів Міністерства та інших установ системи органів внутрішніх справ.

Керівництво МВС України у встановленому порядку скликає наради керівних та інших працівників системи МВС, проводить науково-прак­тичні конференції, на яких заслуховуються та обговорюються проблеми зміцнення законності та правопорядку, питання, пов'язані з покращан­ням діяльності органів внутрішніх справ.

Організаційна структура центрального апарату МВС України так са­мо, як і інших органів внутрішніх справ, зумовлена їх завданнями та функціями, які розподіляються на основні, забезпечувальні та організа­ційно-інспекційні.

Основні функції визначають цільове призначення органів внутрішніх справ. Це організація та забезпечення охорони громадського порядку, запобігання, припинення і розкриття злочинів, розслідування злочинів, безпеки дорожнього руху і т. ін.

Забезпечувальні функції спрямовані на здійснення основних функцій Міністерства: комплектування, розподіл, розстановка, виховання та на­вчання кадрів; медичне обслуговування працівників органів внутрішніх справ; фінансово-планова функція; виробнича і господарська функції; матеріально-технічне забезпечення, постачання, діловодство та ін.

До організаційно-інспекційних функцій належать: інформаційно-аналі­тична; розробка проектів комплексних рішень; перспективне і поточне планування; контроль за виконанням; узагальнення управлінської діяль­ності; підготовка проектів інформаційних документів для урядових ін­станцій, Прокуратури України, Верховного Суду України та ін.

Департаменти, управління й відділи центрального апарату МВС Ук­раїни вивчають стан і узагальнюють досвід роботи на місцях, готують пропозиції для керівництва, організують виконання вказівок Міністер­ства, здійснюють контроль відповідних підлеглих ланок. Ці структурні підрозділи будуються на основі галузевої спеціалізації.

МВС України як центральний орган виконавчої влади здійснює ке­рівництво місцевими органами внутрішніх справ у справі забезпечення громадського порядку та боротьби зі злочинністю.

Управління МВС України в областях створюються відповідно до за­конодавства України. У своїй діяльності вони підпорядковані централь­ному апарату МВС. Управління МВС в областях безпосередньо на міс­цях здійснюють функції виконавчої влади у галузі внутрішніх справ. Во­ни виконують свої завдання через відповідні галузеві служби, а також че­рез міські та районні відділи (управління) внутрішніх справ, інші низові апарати.

Важливе місце в діяльності УМВС посідають штаби. Вони допомага­ють керівництву управління в підготовці, прийнятті рішень і впрова­дженні їх у життя. Штаби постійно аналізують стан оперативної обста­новки в області, готують пропозиції щодо проведення конкретних заходів з виконання покладених на УМВС завдань, забезпечують впровадження науково обгрунтованих форм планування роботи в усі ланки апарату, проводять комплексне інспектування органів внутрішніх справ, контро­люють виконання вказівок МВС, узагальнюють та поширюють позитивні форми організаційної та оперативно-службової діяльності.

Основними формами керівництва УМВС підлеглими апаратами є: видання наказів, інструкцій і окремих вказівок, затвердження планів за­ходів; узагальнення та поширення позитивних форм роботи шляхом ви­дання оглядів, проведення семінарів-нарад, зборів та ін.; контроль (ін­спектування, заслуховування звітів з місць, направлення бригад у низові органи внутрішніх справ, аналіз звітів і доповідей).

Міністерство внутрішніх справ України постійно вживає заходів що­до вдосконалення методів керівництва УМВС підлеглими підрозділами з метою успішного виконання поставлених перед органами внутрішніх справ завдань.

Відділи (управління) внутрішніх справ — галузеві органи державного управління, які безпосередньо виконують функції МВС України на тери­торії міста, району. У системі органів внутрішніх справ вони є основною ланкою.

Міські (районні) відділи (управління) внутрішніх справ практично реалізують загальні для всіх ланок завдання, які визначаються законами України, постановами Уряду, а також актами місцевих рад народних де­путатів. На основі законів і підзаконних актів МВС України шляхом ви­дання наказів (інструкцій) вони визначають форми та методи діяльності апаратів внутрішніх справ на місцях щодо виконання поставлених зав­дань.

В охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю місцевим органам внутрішніх справ належить провідна роль. Саме вони своїми си­лами і засобами забезпечують порядок у громадських місцях, запобігають правопорушенням та припиняють їх.

Міські та районні відділи внутрішніх справ вживають заходів, які за­безпечують захист гідності й особистої безпеки громадян та їхнього май­на. У цих апаратах безпосередньо розглядаються заяви, скарги та повідомлення громадян, державних і громадських організацій щодо вчинення злочинів або підготовку до них і вживаються у зв'язку з цим відповідні заходи. З метою боротьби зі злочинністю зазначені органи здійснюють профілактичну роботу, вживають оперативно-розшукових заходів для виявлення ознак злочинів та осіб, які їх вчинили, встановлюють причини і умови, що сприяли злочинності на обслуговуваній території, а також вживають заходів до їх усунення.

Міські та районні відділи (управління) внутрішніх справ організують діяльність з виконання вироків судів, керують паспортною та дозвільною системами, вживають заходів щодо безпеки руху транспорту та пішохо­дів, нагляду за технічним станом автомототранспорту. У межах своїх повноважень вони сприяють посадовим особам при виконанні ними службових обов'язків у тих випадках, якщо громадяни відмовляються підкоритися їх законним вимогам.

Структура міських і районних відділів (управлінь) внутрішніх справ відповідає їх основним функціям. Вона визначається штатами, в яких да­ється найменування посад, їх чисельність, посадові оклади. Міністерство внутрішніх справ України в межах штатної чисельності та фонду заробіт­ної плати затверджує штати відповідних органів внутрішніх справ.

Найважливішою складовою частиною органів внутрішніх справ є мі­ліція України.

Завдання і обов'язки, покладені державою на міліцію, виконують різ­ні апарати загальної (територіальної), транспортної та спеціальної мілі­ції, які в організаційному відношенні належать до складу центральних і місцевих органів внутрішніх справ або є самостійними підрозділами.

Згідно із Законом України «Про міліцію» міліція України — це дер­жавний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здо­ров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтере­си суспільства і держави від протиправних посягань.

Правовою основою діяльності міліції є Конституція України, Закон України «Про міліцію», інші законодавчі акти держави, постанови Вер­ховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Мі­ністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України.

Діяльність міліції будується на принципах законності, гласності, гу­манізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудови­ми колективами, громадськими організаціями і населенням. Вона інфор­мує органи влади і управління, населення, засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо його зміц­нення. За узгодженням з міліцією засоби масової інформації можуть ак­редитувати своїх журналістів при її органах. Не підлягають розголошен­ню відомості, що становлять державну або службову таємницю.

У підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об'єднань, які мають політичну мету. При виконанні службових обов'язків співробітники міліції незалежні від впливу будь-яких політичних громадських об'єднань. Державні органи, громадські об'єднання, посадові особи, трудові колективи, громадяни зо­бов'язані сприяти міліції в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю.

Основними завданнями міліції є забезпечення особистої безпеки гро­мадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопо­рушенням і їх припинення; охорона та забезпечення громадського поряд­ку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпе­чення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних пося­гань; виконання кримінальних покарань та адміністративних стягнень; участь у наданні соціальної, правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам і організаці­ям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Міліція виконує свої завдання неупереджено, відповідно до закону. Ніякі виключні обставини або вказівки посадових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку співробітники міліції зобов'язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування.

Співробітник міліції повинен поважати гідність особи і гуманно до неї ставитися, захищати права людини незалежно від її соціального по­ходження, майнового та іншого становища, расової та національної на­лежності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань. У взаємовідносинах з громадянами він повинен виявляти високу культуру і такт, не розголошувати відомостей, що стосуються особистого життя, принижують честь і гідність, якщо ви­конання обов'язків не вимагає іншого.

Міліція тимчасово, у межах чинного законодавства, обмежує права і свободи громадян, якщо без цього не можуть бути виконані покладені на неї обов'язки, й зобов'язана дати їм пояснення з цього приводу.

До виконання завдань з охорони громадського порядку, громадської безпеки і боротьби зі злочинністю у порядку, встановленому чинним за­конодавством, можуть залучатися інші співробітники органів внутрішніх справ (курсанти, слухачі, ад'юнкти, викладацький склад навчальних за­кладів МВС України), військовослужбовці внутрішніх військ. На них, а також на працівників органів внутрішніх справ, які добровільно викону­ють ці завдання або до службових обов'язків яких входить виконання зазначених завдань, поширюються права та обов'язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції.

Міліція належить до системи Міністерства внутрішніх справ України і є складовою частиною апарату державного управління. Разом з тим мі­ліція — надзвичайний орган управління. Бона не тільки організує, а й безпосередньо практично здійснює охорону громадського порядку і бо­ротьбу зі злочинністю. Правове становище міліції, форми і методи прак­тичного здійснення завдань щодо охорони правопорядку зумовлені її призначенням: її апарати, служби і підрозділи вживають заходів із запо­бігання і припинення протиправних діянь, розкриття злочинів, розшуку і затриманню злочинців; її співробітники згідно з законом можуть застосо­вувати спеціальні засоби фізичного впливу та вогнепальну зброю; дисцип­ліна в міліції та проходження служби встановлені відповідно до військової: особи рядового і начальницького складу міліції складають Присягу на вірність державі, віддану і бездоганну службу своєму народові.

Права та обов'язки, організація роботи та структура підрозділів мілі­ції визначаються положеннями, що затверджуються Міністром внутріш­ніх справ України. Відповідно до поставлених перед міліцією завдань во­на виконує різні за своїм характером і змістом обов'язки, які можна по­ділити на чотири основні групи:

1)      охорона громадського порядку;

2)  боротьба зі злочинністю;

3)  охорона власності та фізичних осіб;

4)  запобігання правопорушенням.

При охороні громадського порядку міліція здійснює широкий комп­лекс заходів, спрямованих на запобігання і припинення правопорушень на вулицях, площах, у парках, на транспортних магістралях, вокзалах, пристанях, в аеропортах та інших громадських місцях; здійснює адмініст­ративний нагляд за виконанням посадовими особами і громадянами рі­шень органів державної влади та державного управління з питань охоро­ни громадського порядку, виявляє при цьому правопорушників і забез­печує притягнення винуватців до відповідальності; у межах своїх повно­важень сприяє народним депутатам, представникам органів державної влади у виконанні ними своїх обов'язків. Разом з іншими державними органами та громадськими організаціями міліція веде боротьбу проти пи­яцтва і алкоголізму, вилучає з громадських місць осіб, що перебувають у нетверезому стані, розпивають спиртні напої у невстановлених для цього місцях, здійснює додержання правил торгівлі спиртними напоями, оформляє, а також подає до суду матеріали на осіб, які хворі, на алкого­лізм і наркоманію для вирішення питання щодо їх примусового лікуван­ня; веде боротьбу з хуліганством та дрібною спекуляцією; вживає заходів щодо запобігання бродяжництву і дитячій безпритульності та боротьби з правопорушеннями неповнолітніх.

Служби міліції впроваджують у життя правила паспортної і дозвіль­ної систем; забезпечують безпеку дорожнього руху в містах, інших насе­лених пунктах і на автомобільних шляхах; здійснюють нагляд за техніч­ним станом автомототранспорту; забезпечують порядок у період надзви­чайних обставин (аварії і катастрофи, стихійне лихо, епідемії, епізоотії), під час проведення різних масових дійств і заходів цивільної оборони.

Міліція виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшу-кову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.

Вона складається з підрозділів: кримінальної міліції; міліції громад­ської безпеки, транспортної міліції, державної автомобільної інспекції; міліції охорони та спеціальної міліції.

До кримінальної міліції належать служби карного розшуку, з боротьби з організованою злочинністю, кримінального пошуку, боротьби з еконо­мічною злочинністю, слідчої роботи і дізнання.

Міліцію громадської безпеки становлять служби охорони громадсько­го порядку (патрульно-постової служби міліції, приймальники-розпо-дільники для затриманих за бродяжництво, приймальники-розподільни-ки для неповнолітніх, охорони, утримання і конвоювання затриманих і взятих під варту осіб, спецприймальники, підрозділи міліції швидкого реагування «Беркут»), паспортної та міграційної роботи, дозвільної сис­теми, дільничних інспекторів міліції, забезпечення карантинних і ветери­нарно-санітарних заходів у разі проведення боротьби з епізоотією.

До транспортної міліції належать відповідні підрозділи, які забезпе­чують охорону громадського порядку та боротьбу зі злочинністю на за­лізничному, водному та повітряному транспорті.

Державна автомобільна інспекція становить сукупність підрозділів дорожньо-патрульної служби, дорожнього нагляду, реєстраційно-екзаме­наційної роботи, технічного нагляду, розшуку транспортних засобів, про­паганди та агітації з безпеки руху.

Міліція охорони складається з підрозділів, які забезпечують на дого­вірних засадах охорону усіх видів власності, об'єктів майна та вантажів, фізичних осіб, грошових коштів.

До спеціальної міліції належать підрозділи внутрішніх справ на закри­тих об'єктах (наприклад, підприємства з особливим режимом функціону­вання).

Для забезпечення громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення або постраждали від сти­хійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, Міністерство внут­рішніх справ України з дозволу Кабінету Міністрів України може ство­рювати спеціальні підрозділи міліції.

Законодавством України встановлено загальні для усіх працівників міліції обов'язки, згідно з якими співробітник міліції на території Украї­ни незалежно від посади, яку він обіймає, місця перебування і часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб із заявою чи повідом­ленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких зобов'язаний вжити заходів що­до запобігання і припинення правопорушень, рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують, встановлення та затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події, а також повідомити про це в найближчий підрозділ міліції.

У питаннях забезпечення боротьби зі злочинністю та громадського порядку на працівників міліції покладений обов'язок виявляти, запобігати, припиняти та розкривати злочини, використовувати з цією метою оперативно-розшукові і профілактичні заходи; приймати, а також реєст­рувати заяви і повідомлення про злочини та адміністративні правопору­шення, своєчасно приймати за ними рішення; розшукувати осіб, які пе­реховуються від органів дізнання, слідства і суду, ухиляються від вико­нання кримінального покарання, пропали безвісти, та інших осіб; охоро­няти, конвоювати та тримати затриманих і взятих під варту осіб; забез­печувати громадський порядок під час проведення масових заходів ко­мерційного характеру, виконання загальнообов'язкових рішень місцевих рад народних депутатів, прийнятих ними в межах своєї компетенції, з питань охорони громадського порядку та правил торгівлі у невстановле-них для цього місцях.

Виконуючи адміністративні функції, міліція зобов'язана припиняти адміністративні правопорушення і здійснювати провадження у цих спра­вах; забезпечувати в межах своєї компетенції безпеку дорожнього руху, додержання законів, правил, нормативів у цій сфері, здійснювати реєст­рацію, облік автомототранспортних засобів, приймати іспити на право керування транспортними засобами та видавати відповідні документи; запобігати забрудненню повітря, водойм транспортними засобами та сільськогосподарською технікою; давати дозвіл на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин та матеріа­лів, інших предметів та речовин, щодо зберігання і використання яких встановлено спеціальні правила, а також на відкриття об'єктів, де вони використовуються, контролювати додержання зазначених правил і функ­ціонування згаданих об'єктів; контролювати додержання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, в'їзду, виїзду, перебування в Україні та транзитного проїзду че­рез її територію іноземних громадян та осіб без громадянства.

З метою забезпечення громадської безпеки міліція зобов'язана пові­домляти відповідні державні органи та громадські об'єднання про аварії, катастрофи, стихійне лихо та інші надзвичайні події, вживати невідклад­них заходів щодо ліквідації їх наслідків, рятування людей і надання їм допомоги, охорони майна, що залишилося без нагляду; брати участь у проведенні карантинних заходів під час епідемій та епізоотій; у встанов­леному порядку виявляти і повідомляти заклади охорони здоров'я про осіб, які становлять групу ризику на СНІД, та здійснювати за поданням закладу охорони здоров'я, з санкції прокурора привід цих осіб, а також інфікованих вірусом імунодефіциту людини, хворих на венеричні захво­рювання та хронічний алкоголізм і наркоманів, які вводять наркотичні речовини шляхом ін'єкцій, для обов'язкового обстеження та лікування.

У сфері боротьби зі злочинністю міліція забезпечує прийом, реєстра­цію, облік і вирішення заяв, повідомлень про вчинені і ті, що готуються, злочини, а також іншої інформації про події і факти, які стосуються бо­ротьби зі злочинністю. Вона проводить роботу з запобігання злочинам і вживає необхідних заходів щодо їх припинення, а також оперативно-роз-шукові та інші передбачені законом заходи з метою розкриття злочинів і виявлення осіб, що їх вчинили; порушує кримінальні справи, здійснює невідкладні слідчі дії для встановлення і закріплення слідів злочину; провадить у межах своєї компетенції дізнання з кримінальних справ; охороняє та конвоює затриманих і взятих під варту, виконує вироки су­дів щодо осіб, засуджених до позбавлення волі умовно з відстрочкою, а також до виправних робіт; у передбачених законом випадках здійснює адміністративний нагляд за особами, які відбули покарання.

У сфері охорони власності міліція запобігає, припиняє і розкриває посягання на власність у промисловості, будівництві, торгівлі, на транс­порті, у сфері економіки; виявляє та викриває осіб, які займаються спе­куляцією, забороненим промислом та ін. Особлива увага у цій роботі приділяється боротьбі з замаскованим розкраданням власності, порушен­ням правил заняття підприємницькою діяльністю, незаконними валют­ними операціями, хабарництвом.

Охорону найважливіших та інших об'єктів різних форм власності (державної, колективної, кооперативної, громадської і особистої), а також фізичних осіб на договірних засадах виконують підрозділи Державної служби охорони при органах внутрішніх справ. Окремі підприємства, споруди та інші найважливіші об'єкти (установ Національного банку Ук­раїни, державні архіви, музеї, водосховища з питною водою, гідровузли і водозабірні станції, метрополітен) охороняються спеціальними підрозді­лами міліції також на основі договорів, які укладаються з відповідними відомствами (юридичними особами). Взаємодіючи з іншими службами міліції, підрозділи охорони виконують також обов'язки з охорони гро­мадського порядку та боротьби зі злочинністю у місцях охорони об'єктів. Дедалі більшого поширення у діяльності служби охорони набувають пункти централізованої охорони, які забезпечують збереження майна або об'єктів від злочинних посягань за допомогою технічних засобів.

Запобігання правопорушенням (профілактична діяльність) — важли­вий напрям роботи міліції, пов'язаної з запобіганням злочинам та іншим правопорушенням, виявленням причин і умов, що сприяють їх вчинен­ню. На цій основі вживаються заходи профілактичного характеру щодо осіб, які займаються пияцтвом, хворіють на алкоголізм і наркоманію та ведуть антигромадський спосіб життя, безпритульних підлітків та непов­нолітніх правопорушників.

Міліція проводить серед населення правову пропаганду, використо­вуючи засоби масової інформації (радіо, телебачення, пресу, кіно). Бага­то в чому успіх профілактичної роботи міліцейських служб залежить від зв'язку з громадськістю, взаємодії з правоохоронними та іншими держав­ними органами, глибокого аналізу причин правопорушень, цілеспрямова­ної роботи і правильного використання сил і засобів. Значна частка у за­гальному змісті виконуваних міліцією обов'язків належить патрульне-постовій службі, наряди якої запобігають і припиняють злочини та інші правопорушення, охороняють державне майно й особисту власність. Важливу роль в охороні громадського порядку, боротьбі зі злочинністю відіграють спеціальні установи міліції (спеціальні приймальники для заарештованих в адміністративному порядку, приймальники-розподіль-ники для осіб, затриманих за бродяжництво, ізолятори тимчасового утримання затриманих і взятих під варту осіб).

Великий обсяг обов'язків виконують дільничні інспектори міліції. Вони безпосередньо запобігають правопорушенням, ведуть боротьбу зі злочинністю, здійснюють нагляд за додержанням актів, які регулюють громадський порядок, вживають заходів щодо охорони державної та осо­бистої власності, забезпечують паспортний режим і виконання правил дозвільної системи, здійснюють нагляд за безпекою дорожнього руху. Це визначає першорядну роль дільничних інспекторів у практичному вирі­шенні покладених на міліцію завдань.

Реалізуючи профілактичні функції, міліція зобов'язана виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, вживати в ме­жах своєї компетенції заходів щодо їх усунення; брати участь у правово­му вихованні населення; проводити профілактичну роботу серед осіб, схильних до вчинення злочинів, здійснювати адміністративний нагляд за особами, щодо яких його встановлено, а також контроль за засудженими до кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

Для забезпечення виконавчої функції міліція зобов'язана виконувати у межах своєї компетенції кримінальні покарання та адміністративні стягнення, а також прийняті у встановленому законом порядку рішення прокурора, слідчого, суду.

Забезпечуючи кримінально-процесуальні функції, міліція зобов'язана здійснювати досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, провадити дізнання, а також слідство у межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством; проводити криміналістичні дослідження за матеріалами оперативно-розшукової діяльності, забезпечувати у вста­новленому порядку участь спеціалістів криміналістичної служби у слід­чих діях.

Обов'язки міліції при виконанні охоронної функції полягають у то­му, що вона має охороняти на договірних засадах майно громадян, колек­тивне і державне майно, а також майно іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб і громадян, осіб без громадянства; забезпечувати захист фізичних осіб, охорону свідків, потерпілих та інших осіб за їх зверненням, якщо їх життя, здоров'я і майно перебувають у не­безпеці у зв'язку з наданням ними допомоги правоохоронним органам у запобіганні та розкритті злочинів.

Інші обов'язки міліції полягають у сприянні забезпеченню відповідно до законодавства режиму воєнного або надзвичайного стану в разі їх ого­лошення на всій території України або в окремій місцевості; здійсненні приводу до відповідних державних органів або установ згідно з чинним законодавством та з санкції прокурора громадян, які ухиляються від при­зову на військову службу; наданні у межах своїх повноважень допомоги народним депутатам, представникам державних органів і громадських об'єднань у здійсненні їх законної діяльності, якщо їм чиниться протидія або загрожує небезпека з боку правопорушників; надані у межах наявних можливостей невідкладної, у тому числі медичної, допомоги особам, які потерпіли від правопорушень і нещасних випадків, перебувають у небез­печному для життя і здоров'я стані, а також неповнолітнім, які залиши­лися без опікування; забезпеченні збереження знайдених, вилучених у затриманих і заарештованих осіб і зданих до міліції документів, речей, цінностей та іншого майна, вжитті заходів до повернення їх законним власникам. Міліція несе відповідальність за збереження зданих цінно­стей і майна.

Для виконання обов'язків з боротьби зі злочинністю міліції надано право викликати громадян і службових осіб у справах про злочини та у зв'язку з матеріалами, що знаходяться в її провадженні, а в разі ухилення без поважних причин від явки за викликом піддавати їх приводу.

Працівники міліції виступають як представники влади. Вони наділе­ні широкими повноваженнями для виконання завдань з охорони громад­ського порядку і боротьби зі злочинністю, мають право пред'являти ви­значені вимоги до громадян і посадових осіб, обов'язкові для виконання; застосовувати в необхідних випадках заходи державного примусу, їх ді­яльність в основному відбувається на очах у населення, нерідко пов'яза­на з необхідністю втручання в особисті інтереси людей. Тому їх дії при усій суворості мають бути завжди виправданими, справедливими і зрозу­мілими для людей.

Для виконання покладених на міліцію обов'язків їй надано необхідні державно-владні повноваження, згідно з якими працівники міліції мають право вимагати від громадян і посадових осіб припинення правопору­шень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, вжива­ти заходів щодо припинення порушень у разі невиконання цих вимог, складати у передбачених законодавством випадках протоколи про адмі­ністративні правопорушення; застосовувати в межах своєї компетенції заходи адміністративного примусу (адміністративно-запобіжні заходи, заходи припинення і Стягнення); перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень особисті та інші документи; затримувати та тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях: осіб, підозрю­ваних у вчиненні злочину, обвинувачених, які переховуються від дізнан­ня, слідства чи суду, засуджених, які ухиляються від виконання кримі­нального покарання; взятих під варту осіб, осіб, що вчинили правопору­шення, за які передбачено стягнення у вигляді адміністративного арешту; неповнолітніх, які залишилися без опікування або вчинили суспільно не­безпечні діяння; осіб, які перебували в громадських місцях у нетверезому стані; осіб, які підозрюються у занятті бродяжництвом; осіб, які ухиля­ються від виконання постанови суду про направлення на примусове лі­кування від хронічного алкоголізму або наркоманії; осіб з вираженим психічним розладом; військовослужбовців, які вчинили діяння, що підпа­дають під ознаки злочину або адміністративного правопорушення.

У своїй адміністративній діяльності щодо забезпечення охорони гро­мадського порядку і громадської безпеки міліція має право вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припи­нення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повнова­жень міліції, а в разі невиконання зазначених вимог застосовувати захо­ди примусу; перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопору­шень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи, необ­хідні для з'ясування питання щодо додержання правил, нагляд і конт­роль за виконання яких покладено на міліцію; складати протоколи про адміністративні правопорушення, здійснювати особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів, застосовувати інші передбачені за­коном заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення; у випадках, передбачених КУпАП накладати адмініст­ративні стягнення або передавати матеріали про адміністративні право­порушення на розгляд інших державних органів, товариських судів, гро­мадських об'єднань або трудових колективів; проводити кіно- і фото­зйомку, звукозапис як допоміжні засоби попередження протиправних дій та розкриття правопорушень; проводити фотографування, звукозапис, кі­но- і відеозйомку, дактилоскопію осіб, які затримані за підозрою у вчи­ненні злочину або бродяжництво, взяті під варту, звинувачуються у вчи­ненні злочину, а також осіб, підданих адміністративному арешту. З ме­тою забезпечення громадського порядку, громадської безпеки, охорони життя і здоров'я людей працівники міліції також мають право тимчасово обмежувати або забороняти доступ громадян на окремі ділянки місцево­сті чи об'єкти; у разі затримання злочинців, при аваріях, інших надзви­чайних обставинах обмежувати або забороняти рух транспорту і пішохо­дів на окремих ділянках вулиць та автомобільних шляхів.

Працівники міліції здійснюють у порядку провадження дізнання і за дорученням слідчих органів у кримінальних справах обшуки, вилучення, допити та інші слідчі дії відповідно до кримінально-процесуального за­конодавства; здійснюють на підставах і в порядку, встановленому зако­ном, гласні та негласні оперативно-розшукові заходи, фото-, кіно-, відео­зйомку і звукозапис, прослуховування телефонних розмов з метою роз­криття злочинів; проводять кіно-, фотозйомку і звукозапис як допоміжні засоби попередження протиправних дій та розкриття правопорушень (наприклад, у випадках проведення несанкціонованих зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій); проводять огляд поклажі, багажу та огляд пасажирів цивільних повітряних, морських і річкових суден.

Здійснюючи нагляд за виконанням правил дозвільної системи, мілі­ція має право анулювати виданий підприємству, установі й організації дозвіл на придбання, зберігання і використання зброї, боєприпасів, вибу­хових речовин і матеріалів, інших предметів та речовин при невиконанні ними встановленого порядку користування і поводження з ними або не­доцільності їх дальшого зберігання, вилучати за необхідності зазначені предмети, опечатувати склади, бази й сховища, закривати стрілецькі ти­ри, стенди, збройно-ремонтні та піротехнічні підприємства, магазини, що торгують зброєю і боєприпасами, до усунення порушень відповідних правил; анулювати дозволи на придбання, зберігання і носіння зброї та боєприпасів, видані громадянам, які зловживають спиртними напоями, вживають наркотичні засоби без призначення лікаря, інші одурманюючі засоби, мають психічні захворювання; оглядати з участю адміністрації підприємств, установ, організацій приміщення, де знаходяться зброя, боєприпаси, вибухові, наркотичні та сильнодіючі хімічні, отруйні та ра­діоактивні речовини і матеріали, з метою перевірки додержання правил поводження з ними; оглядати зброю та боєприпаси, що знаходяться у громадян, а також місця їх зберігання.

У будь-який час працівники міліції мають право входити в житлові приміщення осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, з ме­тою перевірки; перебувати на земельних ділянках, у жилих та інших при­міщеннях громадян за їхньою згодою, а також на території та у примі­щеннях підприємств, установ і організацій з метою забезпечення безпеки громадян, громадської безпеки, запобігання злочину, виявлення і затри­мання осіб, які його вчинили.

Виконуючи охоронні функції та функції боротьби з економічною злочинністю, міліція має право проводити з участю адміністрації підпри­ємств, установ і організацій огляд виробничих, складських та інших службових приміщень і територій з метою перевірки охорони державно­го і колективного майна, додержання правил продажу товарів і надання послуг населенню; вимагати від матеріально відповідальних і службових осіб підприємств, установ і організацій відомості та пояснення за факта­ми порушення законодавства, проведення документальних і натуральних перевірок, інвентаризацій та ревізій виробничої та фінансово-господар­ської діяльності; витребувати і за необхідності вилучати документи, зраз­ки сировини і продукції, опечатувати каси, приміщення та місця збері­гання документів, грошей та товарно-матеріальних цінностей.

Виконуючи функції щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, мі­ліція має право зупиняти транспортні засоби в разі порушення правил дорожнього руху, наявних ознак, що свідчать про технічну несправність транспорту або забруднення навколишнього середовища, а також за на­явності даних про те, що він використовується з протиправною метою, оглядати транспортні засоби і перевіряти у водіїв документи на право ко­ристування й керування ними, дорожні листи та відповідність вантажів, що перевозяться, товарно-транспортним документам; проводити техніч­ний огляд автомототранспорту; організувати за необхідності медичний огляд водіїв, затримувати, відстороняти від керування транспортними за­собами осіб, які перебувають у стані сп'яніння, а також тих, які не мають документів на право керування або користування транспортними засоба­ми, позбавляти водіїв у передбачених законодавством випадках права ке­рування транспортними засобами; використовувати передбачені норма­тивними актами технічні засоби для виявлення та фіксації порушень правил дорожнього руху, забороняти експлуатацію транспортних засобів, технічний стан яких загрожує безпеці дорожнього руху чи навколишньо­го середовища або номери агрегатів яких не відповідають записам у ре­єстраційних документах; відвідувати підприємства, установи й організа­ції для виконання контрольних і профілактичних функцій щодо забезпе­чення безпеки дорожнього руху; вимагати від відповідних організацій усунення порушень правил утримання шляхів, обмежувати або заборо­няти проведення ремонтно-будівельних та інших робіт, інших заходів на вулицях і автомобільних шляхах.

З метою вжиття профілактичних заходів міліція має право виявляти і вести облік осіб, які підлягають профілактичному впливу, на підставі та в порядку, встановлених законодавством, виносити їм офіційне застере­ження про неприпустимість протиправної поведінки; вести профілактич­ний облік правопорушників, криміналістичний та оперативний обліки в обсязі, структурі й порядку, що визначаються завданнями, покладеними на міліцію; повідомляти з метою профілактичного впливу державним ор­ганам, громадським об'єднанням, трудовим колективам і громадськості за місцем проживання особи про факти вчинення нею адміністративного правопорушення; вносити відповідним державним органам, громадським об'єднанням або службовим особам, підприємствам, організаціям обов'язкові для розгляду подання про необхідність усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень.

Крім зазначених, працівники міліції мають й інші права: одержувати безперешкодно та безкоштовно від підприємств, установ та організацій, громадських об'єднань відомості, необхідні у справах про злочини та у зв'язку з матеріалами про правопорушення, що перебувають у прова­дженні міліції; користуватися безплатно всіма видами громадського транспорту міського, приміського і місцевого сполучення (крім таксі), а також попутним транспортом. Працівники підрозділів на транспорті у межах обслуговуваних дільниць, крім того, мають право на безплатний проїзд у поїздах, на річкових і морських суднах. Під час службових від­ряджень працівники міліції мають право на позачергове придбання квит­ків на всі види транспорту й розміщення в готелях при пред'явленні службового посвідчення та посвідчення про відрядження. У разі невід­кладних службових поїздок вони забезпечуються квитками на проїзд незалежно від наявності місць; можуть використовувати безпосереднь транспортні засоби, що належать підприємствам, установам, організаціям і громадянам (крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав, міжнародних організацій, транспортних засобів спеціального призначення), для проїзду до місця події, стихійного лиха, доставки в лікувальні заклади осіб, які потребу­ють невідкладної медичної допомоги, для переслідування правопорушни­ків та їх доставки в міліцію; користуватися у невідкладних випадках без­перешкодно і безплатно засобами зв'язку, що належать підприємствам, установам і організаціям, а засобами зв'язку, що належать громадянам, — за їх згодою; користуватися безплатно засобами масової інформації з ме­тою встановлення обставин вчинення злочинів та осіб, які їх вчинили, свідків, потерпілих, розшуку злочинців, які втекли, осіб, які пропали без­вісти, та з іншою метою, що пов'язана з необхідністю подання допомоги громадянам, підприємствам, установам і організаціям у зв'язку з вико­нанням міліцією покладених на неї обов'язків.

Здійснюючи охорону громадського порядку та боротьбу із злочинні­стю, міліція, керуючись нормами кримінально-процесуального законо­давства, виконує функції дізнання; порушує кримінальні справи, прова­дить невідкладні слідчі дії щодо встановлення та закріплення слідів зло­чину — огляди, обшуки, виїмки, затримання і допит підозрюваних, допит потерпілих, свідків. Це регулює відносини міліції з іншими органами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, адже у та­ких випадках міліція виступає як орган дізнання і в межах своєї компе­тенції бере участь у розслідуванні злочинів.

Розглянуті напрями роботи міліції становлять окремий бік єдиної ді­яльності міліції щодо охорони громадського порядку, боротьби зі злочин­ністю, охорони власності, профілактики правопорушень, які тісно взає­мопов'язані.

Законодавством встановлені загальні для усіх працівників міліції обов'язки, які вони повинні виконувати незалежно від службового стано­вища та посади, що обіймають: попереджувати і припиняти злочини та інші правопорушення, забезпечувати захист особи, прав і свобод грома­дян від протиправних посягань. Крім того, кожний працівник міліції ви­конує регламентовані правовими актами конкретні службові функції, пов'язані з зайняттям відповідної посади у міліцейському апараті, підроз­ділі, стройовій частині. Деякими обов'язками та правами законодавство наділяє лише посадових осіб. Наприклад, застосовувати адміністративні стягнення за дрібне хуліганство, появу у громадських місцях у нетвере­зому стані, розлиття спиртних напоїв у громадських місцях правомочні тільки начальники міліції та їх заступники. Ці повноваження не можуть бути делеговані іншим посадовим особам.

Особовий склад міліції становлять працівники, які проходять дер­жавну службу в підрозділах міліції, їм відповідно до чинного законодав­ства присвоюються спеціальні звання міліції.

Працівники міліції мають єдиний формений одяг, зразки якого за­тверджуються Кабінетом Міністрів України, їм видається службове по­свідчення.

Порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внут­рішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Особи, прийняті на службу до міліції, у тому числі слухачі й курсанти училищ міліції, які перебувають на військовому обліку, на час служби знімаються з нього і перебувають у кадрах МВС України. Навчання в училищах МВС України після здобуття середньої освіти прирівнюється до прохо­дження військової служби. Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України затверджується Верховною Радою України.

Працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, і його законні вимоги обов'язкові для виконання громадянами і службовими особами. При виконанні покладених на нього обов'язків працівник міліції керується тільки законом, діє в його межах і підпоряд­ковується начальникам — своєму безпосередньому та прямому. Ніхто ін­ший, за винятком уповноважених службових осіб, не може втручатися в законну діяльність працівника міліції. Захист життя, здоров'я, честі, гід­ності, майна співробітника міліції та членів його сім'ї гарантуються зако­ном.

Образа працівника міліції, опір, погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконанню покладених на працівника міліції завдань, тягнуть за собою встановлену законом відповідальність.

Працівник міліції має право оскаржити до суду прийняті щодо нього рішення службових осіб органів внутрішніх справ, якщо вважає, що вони ущемляють його гідність і особисті права, які не пов'язані зі службовою діяльністю. Звільнення працівника міліції зі служби у зв'язку з обвину­ваченням у вчиненні злочину допускаються тільки після набуття обвину-вачувальним вироком законної сили. У разі затримання працівника мілі­ції за підозрою у вчиненні злочину або обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою він перебуває у призначених для цього установах органів внутрішніх справ окремо від інших осіб або на гарнізонній гауптвахті.

Держава гарантує працівникам міліції соціальний захист. Вони ко­ристуються пільгами при розподілі житла, встановленні квартирних те­лефонів, влаштуванні дітей у дошкільні заклади, вирішенні питань соці­ально-побутового забезпечення у порядку, передбаченому законодав­ством України.