7.1. Загальна характеристика Цивільного кодексу.

Основним джерелом цивільного права є Цивільний кодекс України (далі - ЦК України), прийнятий 16.01.2003 р., що набрав чинності з 01.01.2004 р. Кодекс складається з шести книг, які поділяються на розділи, підрозділи та глави:

1.    Книга перша. Загальні положення.

2.    Книга друга. Особисті немайнові права фізичної особи.

3.    Книга третя. Право власності та інші речові права.

4.    Книга четверта. Право інтелектуальної власності.

5.    Книга п'ята. Зобов'язальне право.

6.    Книга шоста. Спадкове право.

У Книзі першій (гл. 1-19) викладено основні положення щодо цивільного законодавства України, підстав виникнення прав, обов'язків та умов їх здійснення і захисту. Нормами цієї Книги висвітлено також загальні положення про фізичну та юридичну особу, об'єкти цивільних прав (речі, майно, цінні папери, не­матеріальні блага).

Книга друга (гл. 20-22) характеризує особисті немайнові права фізичної особи (такі, що забезпечують природне існування та соціальне буття фізичної особи).

Нормами Книги третьої ЦК України (гл. 23-34) врегульова­но право власності та інші речові права, такі як право володіння та користування чужим майном (сервітут), право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) тощо.

Загальні положення про право інтелектуальної власності та відносини, пов'язані із правом інтелектуальної власності на кон­кретні об'єкти: раціоналізаторську пропозицію, комплектування інтегральних мікросхем, географічне зазначення, комерційну таємницю, торговельну марку тощо, закріплені нормами Книги четвертої (гл. 35—46).

Зобов'язальне право визначає Книга п'ята (гл. 47-83): дано поняття зобов'язання, його сторін, основних принципів виконання, припинення та забезпечення виконання зобов'язань, висвітлено загальні положення про договір. Найбільша частина розділу присвячена окремим видам зобов'язань — дого­вірним (купівля-продаж, рента, найм, підряд, комісія тощо) та недоговірним (публічна обіцянка винагороди, вчинення дій у майнових інтересах особи без її доручення, відшкодування шкоди тощо).

Книга шоста (гл. 84—90) охоплює законодавче врегулювання відносин, пов'язаних зі спадковим правом (спадкування за за­коном та за заповітом, виконання заповіту, спадковий договір тощо).

Цивільне право - це галузь права, що врегульовує цивільно - правові відносини. Але ці відносини неоднорідні й серед них розрізняють особисті немайнові та майнові відносини.

До особистих немайнових відносин належать ті, що пов'язані з особою суб'єкта, є невіддільними від неї. Серед них розрізняють:

а) особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими (як правило, їх об'єктом є особисті права на немайнові блага, які можуть породжувати можливість одержання грошової винагороди чи іншого матеріального блага, наприклад, результати інтелектуальної праці);

б) особисті немайнові відносини, що не пов'язані з майновими. Вони виникають у зв'язку зі здійсненням особою своїх особистих прав. Їх об'єктом є особисті права на нематеріальні блага, що є невіддільними від особи та не здатні самі по собі породжувати в їхніх носіїв права на грошову винагороду чи інше матеріальне благо, наприклад, честь, гідність, ділова репутація, ім'я, право на життя і здоров'я тощо.

А майновими є відносини з приводу володіння, користування та розпорядження матеріальними цінностями (майном).

Отже цивільні правовідносини – це врегульовані нормами цивільного права вольові відносини між його суб’єктами, які виникають, змінюються та припиняються згідно з приписами цих норм і забезпечуються силою державного примусу.

Цивільні правовідносини виникають між:

а)   фізичними особами;

б)  юридичними особами;

в)  фізичними і юридичними особами.

Цивільні правовідносини мають свої особливості:

а)   рівність сторін;

б)  вільне волевиявлення;

в)  майнова самостійність сторін;

г)   особливий спосіб вирішення майнових спорів.

7.2. Учасники цивільних правовідносин. Поняття і загальна характеристика цивільної правоздатності і цивільної дієздатності.

Учасниками цивільних правовідносин є фізичні особи та юридичні особи.

Людина, як учасник цивільних правовідносин, вважається фізичною особою. Всі фізичні особи мають цивільну правоздатність і дієздатність.

Цивільна правоздатність — можливість особи мати суб'єктивні цивільні права і цивільні обов'язки.

Цивільна правоздатність фізичної особи виникає в мо­мент її народження та припиняється в момент смерті.

Однак для того, щоб самому набути цивільні права й обо­в'язки, треба мати не тільки правоздатність, а й дієздат­ність.

Цивільна дієздатність — здатність особи самостійно набувати цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивіль­ні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відпові­дальність у випадку їх невиконання.

Цивільна дієздатність залежить від віку і психіч­ного стану фізичної особи. Градації обсягу дієздатності за віком:

1)      особи, які не досягли 14 років (малолітні), є частково дієздатними. Вони мають право самостійно вчиняти дріб­ні побутові правочини, здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності.

2)      особи у віці від 14 до 18 років (неповнолітні) мають неповну цивільну дієздатність. Ряд дій вони можуть здійсню­вати самостійно: розпоряджатися своїм заробітком, стипен­дією або іншими доходами; здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності; бути учасником (заснов­ником) юридичних осіб; укладати договір банківського вкла­ду (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я;

3)      з 18 років повна дієздатність

Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі  до виповнення 18 років у випадках:

1)    з моменту одруження;

2)    працює за трудовим договором за згодою батьків;

3)    записана матір'ю або батьком дитини;

4)    бажає займатися підприємницькою діяльністю за згодою батьків.

Залежність обсягу дієздатності фізичної особи від її психічного стану виявляється в такому.

За рішенням суду фізична особа може бути визнана об­межено дієздатною, якщо вона:

- страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними;

- зловживає спиртними напоями, наркотичними за­собами, токсичними речовинами і тим самим ставить себе чи свою сім'ю у скрутне матеріальне становище. Обмежено дієздатній особі призначається піклувальник, який дає згоду на вчинення нею цивільно-правових дій. Обмежено дієздатна особа може самостійно здійснювати тільки дрібні правочини (купити продукти, квиток у кінотеатр і та ін.).

Фізична особа, що страждає на хронічний, стійкий психічний розлад і не здатна усвідомлювати своїх дій та (або) керувати ними, за рішенням суду може бути визнана недієздатною. Такій особі призначається опікун, що здій­снює громадсько-правові дії від імені опікуваного.

Таким чином, обмеження цивільної правосуб'єктності можливе виключно за рішенням суду. Судом також ці об­меження скасовуються в разі зміни психічного стану на краще (припинення вживання спиртних напоїв чи нарко­тиків, видужання).

7.3. Юридичні особи як учасники цивільних правовідносин.

Юридична особа — це організація, створена і зареєстро­вана у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем у суді.

Ознаками юридичної особи є:

1)  організаційна єдність. Юридична особа має певну структуру (відділи, управління, цехи, інші підрозділи), керівництво, певну мету і завдання (закріплені статутом, засновницьким договором або іншим установчим доку­ментом);

2)  наявність відокремленого майна. Організація повин­на мати своє майно, відокремлене від майна засновників або інших юридичних осіб;

3)  самостійна майнова відповідальність. Юридична особа сама відповідає за правочинами, що укладаються нею, за борги та інші зобов'язання;

4)  участь у цивільному обігу від свого імені. Юридич­на особа має власне найменування, закріплене державною реєстрацією;

5)  здатність бути позивачем і відповідачем у суді. Від свого імені юридична особа має право бути учасником су­дового чи господарського процесу.

Особливістю правосуб’єктності юридичних осіб є те, що:

1)  Правоздатність і дієздатність юридичної особи настає одночасно – з моменту заснування юридичної особи (тобто з моменту державної реєстрації).

2)  Обсяг дієздатності юридичної особи є спеціальним і залежить від мети та завдань, для реалізації яких ця особа створена і яка закріплена в її статуті чи положенні.

3)  Правоздатність і дієздатність юридичної особи припиняється одночасно: з моменту припинення юридичної особи.

Способами припинення юридичної особи є:

-     ліквідація (внаслідок банкрутства);

-     реорганізація (злиття, поділ, приєднання), при якій права та обов’язки переходять до новоствореної юридичної особи.

Залежно від порядку їх створення розрізняють юридичні особи:

1)  приватного права;

2)  публічного права.

Залежно від того, чи мають юридичні особи на меті отримання прибутку:

1)  підприємницькі;

2)  непідприємницькі.

Залежно від організаційно-правової форми:

1)  товариства;

2)  установи;

3)  кооперативи.

7.4. Особисті немайнові права громадян та їх захист.

Цивільним правом регулюються особисті немайнові та майнові відносини.

Особисті немайнові права громадян визначаються у книзі II «Особисті немайнові права» Цивільного кодексу України. Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визна­чати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

Особисті немайнові права:

-  належать кожній фізичній особі від народження або за законом;

-  фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав;

-  особистими немайновими правами фізична особа во­лодіє довічно;

-  перелік особистих немайнових прав, які встановлені за­конодавством, не є вичерпним.

Серед особистих немайнових прав фізичної особи розрізняють:

1)      особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи: право на життя; право на усування небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю; право на охорону здоров'я; право на медичну допомогу; право на інформацію про стан свого здоров'я; право на таємницю про стан здоров'я; права фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному ліку­ванні у закладі охорони здоров'я; право на свободу; право на особисту недоторканність; право на донорство; право на сім'ю; право на опіку або піклування; право на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

2)      особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи: право на ім’я; право на зміну імені; пра­во на використання імені; право на повагу до гідності та честі; повага до людини, яка померла; право на недоторканність ділової репутації; право на індивідуальність, право на особис­те життя та його таємницю; право на інформацію; право на особисті папери; право на таємницю кореспонденції; захист інтересів фізичної особи при проведенні фото -, кіно -, теле- та відео зйомок; право на свободу літературної, художньої, на­укової і технічної творчості; право на місце проживання; пра­во на недоторканність житла; право на вибір роду занять; право на свободу пересування; право на свободу об'єднання; право на мирні зібрання.

Кожен має право захищати свої права.

Право на захист, становить суб'єктивне цивільне право особи як вид та міру її можливої (дозволеної) поведінки щодо захисту своїх прав та інтересів. Це право випливає зі змісту ст. 55 Конституції України: права і свободи людини і громадя­нина захищаються судом. У разі порушення цивільних прав конкретної особи їх захист здійснюється в порядку цивільно­го судочинства.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

- визнання права;

- визнання недійсним правочину;

- припинення дії, що порушує право;

- примусове виконання обов’язку в натурі;

- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

- визнання незаконними рішення державних органів, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Фізична особа має право на:

1)           захист особистого немайнового права; право вимагати від посадових і службових осіб дій, спрямованих на забезпечення фізичною особою немайнових прав;

2)           поновлення порушеного особистого немайнового права;

3)           право фізичної особи на самозахист;

4)           спростування недостовірної інформації;

5)           право фізичної особи на відшкодування моральної шкоди.

7.5. Майнові права громадян і юридичних осіб.

Зміст майнових прав громадян визначається ст. 26 Ци­вільного кодексу України («Обсяг цивільної правоздатності фізичної особи»). Фізична особа здатна мати усі майнові пра­ва, що встановлені актами цивільного законодавства. З майновими правами також пов'язане право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності.

Зміст майнових прав юридичної особи визначається змістом цивільної правоздатності юридичної особи (ст. 91 Цивільного кодексу України). Юридична особа здатна мати такі самі цивільні права і обов’язки, як фізична особа, крім тих, які можуть належати лише людині.

Юридична особа набуває майнових цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Підставами виникнення майнових цивільних прав та обов'язків у юридичних та фізичних осіб є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, вина­ходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяль­ності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Фізичні та юридичні особи здійснюють свої майнові цивільні права:

- вільно, на власний розсуд;

- можуть відмовитися від свого майнового права;

- можуть за договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом;

- мають право звернутися до суду за захистом свого май­нового права та інтересу;

- мають право на відшкодування збитків, яких їм завдано у результаті порушення їх цивільного права.

Об'єктами майнових цивільних прав фізичних та юридич­них осіб є речі, у тому числі гроші (грошові кошти) та цінні папери, інше майно (окрема річ, сукупність речей), майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуаль­ної, творчої діяльності, інформація.

Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування.

Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у ци­вільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивіль­ного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Тварини є особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) нале­жать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на зе­мельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, об­меження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Майном як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Зміст майнових прав фізичної та юридичної особи конкретизується також у таких положеннях Цивільного кодексу України:

- фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати;

- закріплюється статус підприємницьких товариств, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та подальшого його розподілу між учасниками — господарські товариства (повне товариство, командитне то­вариство, товариство з обмеженою або додатковою відпові­дальністю, акціонерне товариство) або виробничі коопера­тиви:

- підприємство є єдиним майновим комплексом, що ви­користовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності,

- юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном;

- юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним осо­бам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, пере­творення) або в результаті ліквідації.

7.6. Право власності та його захист. Форми і види власності.

Право власності – це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦКУ).

Право власності

включає в себе:

Власник має право вчинити будь-які дії щодо свого майна, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності; діяльність власника може бути обмежена чи припинена у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності є непорушним.

Формами власності згідно із Конституцією України та Цивільним кодексом України є:

Права власності

Українського народу             Приватна                    Державна                  Комунальна

Усі суб’єкти права власності є рівними перед законом (Ст. 318 ЦКУ)

7.7. Інтелектуальна власність. Набуття та здійснення прав інтелектуальної власності. Система інтелектуальної власності.

Особливе місце у цивільному праві посідає право інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК України та іншими законами.

Право інтелектуальної власності становить особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів інтелектуальної власності визначається Цивільним кодексом України та іншими законами.

До об'єктів права інтелектуальної власності законодавство відносить: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконавство; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торгівельні марки ( знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності ( автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності.

Права інтелектуальної власності.

Особисті немайнові                                                                             Майнові

Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, якщо інше не встановлено законом. Майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, установлених ЦК України, іншим законом чи договором.

Особа, яка має виключне право дозволу використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб. Використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених законом.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належить працівникові, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.

Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з використанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта, а у випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати замовникові. Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належить творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором.

Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену законом чи договором.

Кожна особа має право звернутися до суду щодо захисту свого права інтелектуальної власності.

Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може винести рішення, зокрема про:

1)  застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності, на збереження відповідних доказів;

2)  зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3)  вилучення з цивільного оборогу товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

4)  вилучення з цивільного обігу матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

5)  застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об’єкта права інтелектуальної власності. Розмір визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6)  опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Авторське право діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті, рахуючи з 1 січня року, який настає за роком смерті автора. Існують різні строки дії прав промислової власності:

- патенти на винаходи і нові сорти рослин – 20 років;

- патент на промисловий зразок 10 років, може бути продовжений – + 5 років;

- свідоцтво на знак для товарів і послуг, може бути продовжений – 10 років + 10 років.

Після закінчення строку дії авторського права чи права промислової власності твір чи об’єкт власності стають спільним надбанням.

7.8. Авторське і суміжні права.

Авторське право – це сукупність майнових та особистих немайнових прав щодо творів літератури, науки та мистецтва.

Законом України "Про авторське право та суміжні права" охороняються особисті немайнові і майнові права авторів і їх правонаступників, пов'язані з створенням та використанням творів науки, літератури, мистецтва, і право виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення.

Джерелами авторського права є Конституція України, закон "Про власність"(ст.13.14). які встановлюють, що об'єктами права власності є твори науки, мистецтва, вони є об'єктами права інтелектуальної власності, ст.5 Закону "Про авторське право" дає перелік об'єктів авторського права авторського та їх загальні ознаки:

1) творчий характер;

2) виражений в об'єктивній формі.

Суб'єктами авторського права можуть бути: автор твору, а також інші фізичні і юридичні особи, для яких авторське право може виникати в силу закону, договору, спадкування.

Авторське право автора називають первісним, а авторське право правонаступників
похідним, закон визнає також спільне співавторство. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери "С" у колі, імені особи і року першої публікації твору.

Суміжні права - це права на результати творчої діяльності виконавців, права виробників фонограм та права організації мовлення, пов'язані з використанням творів літератури і мистецтва, авторські права, які належать іншим особам. Об'єктами суміжних прав є:

- виконання для фіксації, відтворення і розповсюдження за допомогою технічних засобів;

- записи виконання та інші записи за допомогою технічних засобів;

- трансляція в ефір, по кабелю.

Авторські і суміжні права захищаються законом "Про авторське право та суміжні права". Потерпілі у разі порушення авторського і суміжного прав мають право вимагати:

1.   Відшкодування збитків, завданих порушенням, у тому числі втраченої вигоди.

2.   Вилучення та спрямування на їх користь прибутків порушника, одержаних ним у результаті порушення авторського права і суміжних прав, замість відшкодування збитків.

3.   Виплати компенсацій в розмірі від 10 до 50000 мінімальних розмірів заробітної плати замість відшкодування збитків чи стягнення прибутку. Остаточну суму визначає суд.

4.   За порушення авторського чи суміжного прав суд стягує з порушника штраф у розмірі 10% від суми, присудженої судом на користь позивача. Потерпілі мають право поряд з матеріальною шкодою вимагати відшкодування моральної шкоди в розмірі, що визначається судом.

7.9. Право промислової власності. Право на нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності.

Право промислової власності – це результати науково – технічної творчості, які можуть бути використані на користь людини в будь-якій її доцільній діяльності.

Винахідництво є одним з видів творчої діяльності; це одна з необхідних стадій у "процесі" перетворення науки на безпосередню продуктивну силу. Відносини, пов'язані з винахідництвом, регулюються правом промислової власності або патентним правом, так як основним правоохоронним документом, яким захищаються об'єкти промислової власності є патент.

Патентне законодавство України досить активно розвивається, оскільки така форма охорони творчої діяльності відповідає вимогам ринкової економіки. Основним джерелом законодавства України про промислову власність є закони: "Про власність", "Про основи державної політики в сфері науки і науково - технічної діяльності" 1991р "Про науково - технічну інформацію" 1993р., "Про охорону прав на винахід і корисні моделі" 1993р "Про охорону прав на промислові зразки" 1993р., "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" 1993р., "Про охорону прав на сорти рослин" 1993р., "Про тваринництво" 1993р.. "Положення про державне відомство України" 1992р.

Важливим джерелом патентного права є міжнародні договори, до яких приєдналась Україна: Паризька конвенція про охорону промислової власності, Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків, договір про патентну кооперацію.

Основними об'єктами промислової власності є результати винахідництва та промислові знаки.

Винахідництво - один із найбільш масових видів творчості, результати якого істотно впливають на рівень виробництва, якість продукції і охороняється законами України.

Винахід - це технічне рішення у будь-якій галузі суспільно-корисної діяльності, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатний для промислового виробництва. Він має такі ознаки:

- має винахідницький рівень, тобто це винайдення, відшукання рішення, якого фахівець ще не знає;

- є промислово придатним, якщо його можна використовувати у промисловості, сільському господарстві, в системі охорони здоров'я та інших галузях;

- технічна можливість його застосування на практиці і корисність винаходу.

Корисна модель - це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим і промислово придатним. Корисна модель визнається новою, якщо вона є частиною рівня техніки. До корисної моделі застосовують всі вимоги, окрім винахідницького рівня.

Промисловий зразок - це нове художньо - конструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд і придатне для  здійснення  промисловим способом. Об'єкти промислового зразка: форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу.

Суб'єктом будь-якого результату творчої праці можуть бути як громадяни України, так і інші особи, незалежно від віку та кількості осіб. Цим суб'єктом може бути фонд винаходів України. Але суб'єктом патентних прав можна стати лише після відповідної кваліфікації даної пропозиції компетентним органом держави.

Патент - це техніко-юридичний документ, який засвідчує визначення заявленої пропозиції винаходом, корисною моделлю чи промисловим зразком, авторство на них, пріоритет і права власності на зазначені об'єкти. Оформлення прав на винаходи здійснюється належним чином: через оформлення заявки до Держпатенту України. Строк дії патенту на винахід становить 20 років від дня подання заявки. На корисну модель - 5 років + подовження на 3 роки. На промисловий зразок - 10 років + подовження на 5 років. Право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки захищаються:

1)   з приводу видачі патенту в адміністративному порядку протягом 6-ти місяців:

2)   у судовому порядку розглядаються спори про авторство на винахід, встановлення власника патенту, порушення майнових прав власника патенту, укладання та виконання ліцензійних договорів, право попереднього користування, винагороду винахіднику, компенсації.

Суди розглядають також інші спори, пов'язані з охороною прав, що надаються власнику патенту.

7.10. Поняття цивільного правочину та цивільного договору.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків( ст. 202).

Цивільним кодексом передбачається загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1.   Зміст правочину не повинен суперечити Цивільному кодексу, актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства.

2.   Учасники правочину повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3.   Волевиявлення суб’єкта має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4.   Форма правочину вчинена відповідно до закону.

5.   Правочин має бути спрямований  на реальне здійснення правових наслідків.

6.   Правочин, здійснений батьками щодо неповнолітніх дітей, не повинен суперечити правам та інтересам дітей.

Форми правочину:

а)  усна;

б) письмова( якщо підписаний сторонами, обмін телеграмами, електронною поштою між юридичними особами, правочин фізичних осіб на суму, яка не перевищує у 20 і більше разів неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

в) нотаріально-посвідчений (заповіт)

г)  державна реєстрація правочину у випадках, встановлених законом.

Невиконання вимог правочину тягне за собою недійсність правочину.

Розрізняють:

1. Нікчемні (абсолютно недійсні) правочини і заперечні (відносно недійсні ) правочини.

Нікчемний правочин недійсний з моменту його здійснен­ня, тому судове рішення про визнання його недійсним не потрібне. До нікчемних правочинів відносять: протиправні й аморальні правочини; позастатутні правочини юридичних осіб; правочини, не засвідчені нотаріально, якщо закон ви­магає тільки такої форми правочину; правочини з особами у віці до 14 років.

2. Фіктивні й удавані правочини.

Фіктивний правочин — це дія, що від­бувається для виду, без наміру створити, змінити чи при­пинити цивільні права чи обов'язки.

Удаваний правочин прикриває правочин, який у дійсності сторони уклали. На­приклад, видано довіреність на управління автотранспорт­ним засобом, хоча в реальності він був проданий власнику довіреності.

Заперечний правочин може бути визнаний недійсним у судовому порядку за умови доведеності фактів, що свідчать про пороки правочину. До заперечних правочинів нале­жить: правочини з особами у віці від 14 до 18 років; з об­межено дієздатними; з особами що перебували в момент укладання правочину в стані тимчасового розладу психіки.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Розгалужена система договорів є надійною основою ді­лових відносин. У сучасному цивільному праві розрізняють такі види договорів:

1.         За моментом початку дії розрізняють консенсуальні та реальні договори. Дія консенсуального договору почи­нається з моменту укладення угоди учасниками договору. Наприклад, права та обов'язки продавця і покупця вини­кають у момент укладення договору купівлі-продажу.

2.         За наявністю вигоди у контрагентів розрізняють оплатні та безоплатні договори. Якщо виконання договору приносить майнову вигоду обом контрагентам, договір є оплатним. Такі, наприклад, договори купівлі-продажу, оренди, підряду. Якщо договір приносить майнову вигоду тільки одному з контрагентів, він є безоплатним: наприклад, договір дарування.

3.         Залежно від розподілу прав і обов'язків між сторона­ми розрізняють односторонні та двосторонні договори. У першому з них один контрагент має тільки права, а ін­ший — тільки обов'язки. Такий, наприклад, договір по­зики: позикодавець має право вимагати повернення нада­ної в борг суми, а позичальник зобов'язаний її повернути. У двосторонньому договорі права та обов'язки мають обидві сторони.

4.         За містом регульованої діяльності розрізняють майнові й організаційні договори. Майновий договір спрямований на безпосереднє одержання майна чи блага. Такими є більшість цивільно-правових договорів. Організаційний договір призначений для створення передумов  одержання майнової вигоди, наприклад, договір про соціальну діяльність.

5.         Головні та додаткові договори. Додатковий договір не може існувати без головного договору. З виконанням головного договору припиняється дія додаткового договору. Наприклад, договір позики є головним, а договір застави з забезпечення виконання договору позики – додатковим.

6.         Попередні та основні договори. Попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються у певний строк укласти основний договір на умовах, встановлених попереднім договором.

7.11. Види цивільних договорів. Загальна характеристика окремих видів договорів.

Договір купівлі-продажу

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) продає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього повну грошову ціну.

Предмети договору:

1.   Товар, який є у продавця в момент договору.

2.   Майнові права.

3.   Право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.

Право продажу товару належить власнику товару.

Договори купівлі-продажу земельної ділянки, житлового будинку (квартири чи іншого нерухомого майна), єдиного майнового комплексу укладаються в письмовій формі і підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

7.12. Договір поставки.

За договором поставки продавець (постачальник) , який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк договору у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, товар, а покупець зобов’язується прийняти товар і оплатити за нього певну грошову суму.

7.13. Договір дарування.

За договором дарування, одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому  другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути:

§ рухомі речі, в тому числі гроші і цінні папери;

§ нерухомі речі, квартири, будинки;

§ майнові права, якими володіє дарувальник  або які можуть виникнути у нього в майбутньому

У письмовій формі укладаються і підлягають нотаріальному посвідченню договори дарування :

1)   рухомих речей, які мають особливу цінність;

2)  нерухомі речі;

3)  валютні цінності на суму, яка перевищує 50-разовий розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Право власності обдарованого виникає з моменту його прийняття.

Договір дарування квартири, будинку підлягає, крім нотаріального посвідчення державній реєстрації.

7.14. Договір майнового найму( оренди)

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування на певний строк за плату.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Строк договору найму вказується у договорі, але кожна сторона може відмовитися від договору у будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у  разі найму нерухомого майна за три місяці.

Піднайм – передання наймачем речі у користування іншій особі, і цей вид договору можливий лише за згоди наймодавця.

Договір найму припиняється у випадках:

1.   Смерті фізичної особи – наймача.

2.   Ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем.

3.   У разі розірвання договору на вимогу однієї зі сторін.

7.15. Договір підряду.

За договором підряду одна сторона ( підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони( замовник),  а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду укладається на виготовлення, обробку, переробку, ремонт та виконання іншої роботи.

Підрядник має право залучати субпідрядників для виконання роботи.

У договорі визначається ціна роботи, строки або етапи виконання роботи, а також умови оплати за виконану роботу.

Якщо виконана робота неналежної якості, замовник має право за своїм розсудом вимагати від підрядника:

а)   безоплатно усунути недоліки в роботі у розумні строки;

б)   пропорційно зменшити ціну роботи;

в)   відшкодувати свої витрати на усунення недоліків, якщо це обумовлено умовами договору. До вимог щодо неналежної якості роботи за договором підряду застосовується позовна давність в 1 рік, щодо будівель і споруд – 3 роки від дня прийняття роботи замовником.

7.16.    Договір позики

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві суму позики або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Цей договір вважається укладеним з моменту передання грошей або речей.

Письмова форма договору обов’язково за умови:

1.   Позики, якщо сума не менш як у 10 разів перевищує розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян;

2.   Якщо позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.

Позикодавець  має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, а може і бути безпроцентним.

7.17.    Договір перевезення

Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Загальні умови перевезення визначаються ЦКУ, ін. законами, транспортними кодексами (статутами), ін. нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Пасажир має право:

1)   одержати місце у транспортному засобі згідно із придбаним квитком;

2)   провозити з собою безоплатно одну дитину віком до 6 років без права зайняття нею окремого місця;

3)   купувати для дітей віком від 6 до 14 років дитячі квитки за пільговою ціною;

4)   перевозити з собою безоплатно ручну поклажу у межах норм, встановлених транспортними кодексами (статутами);

5)   зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням строку чинності проїзних документів (квитка) не більше ніж на 10 діб, а в разі хвороби - на весь час хвороби;

6)   відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад повну або часткову вартість квитка - залежно від строку зда­вання квитка згідно з правилами, встановленими транспорт­ними кодексами;

7)   отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце відправлення транспортного засобу за вказаним у транспор­тному документі (квитку) маршрутом.

8)   ін. права.

7.18.    Загальні положення про спадкування.

Спадкове право - це сукупність цивільно-правових норм, що встановлюють порядок переходу прав та обов'язків померлої особи до спадкоємців.

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) після смерті фізичної особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця не відоме, місцем відкриття спадщині є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які були живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування одержують спадкоємці за законом. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Закон позбавляє права на спадкування:

а)   осіб, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя (зазначене положення не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом);

б)   осіб, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт батьків після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини;

в)   батьків (усиновлювачів) та повнолітніх дітей (усиновлених), а також інших осіб, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;

г)   одного з подружжя, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

7.19.    Спадкування за заповітом

Спадкоємство може відбуватися двома шляхами — за законом і за заповітом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто і вчинення його через представника не допускається.

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну aбo кількох фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин; без зазначення причин може позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У такому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Однак заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.

Так, право на обов'язкову частку у спадщині мають:

а)   неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця;

б)   непрацездатна вдова (вдівець);

в)   непрацездатні батьки.

Зазначені особи успадковують 1/2 частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Проте розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Закон дозволяє подружжю скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить їм по праву спільної сумісної власності.

Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо ж фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Нотаріус посвідчує заповіт, написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

У цивільному праві передбачено посвідчення секретного заповіту. Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом після ознайомлення з його змістом.

Якщо у населеному пункті немає нотаріуса заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Так, заповіт особи, яка перебуває, на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів.

Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна. Заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений  начальником цієї експедиції.

Заповіт військовослужбовця в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні  дії, а також заповіт робітника, службовця, члена їхніх сімей та члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.

У місцях позбавлення волі заповіт може бути посвідчений начальником установи позбавлення волі.

Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

7.20.    Спадкування за законом. Черги спадкоємців за законом.

У випадку настання спадкування за законом, спадкоємці за законом одержуюсь право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, передбачених законом.

До першої черги спадкоємців належать:

1.   Діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкоємця та народжені після його смерті, усиновлені діти.

2.   Подружжя (чоловік або дружина).

3.   Батьки спадкодавця.

До другої черги :

1.   Рідні брати та сестри спадкодавця.

2.   Його баба та дід, як збоку батька, так і збоку матері.

До третьої черги :

1.   Рідні дядько та тітка спадкодавця.

До четвертої черги:

1.   Особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини.

Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

До п’ятої черги:

1.   Інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня.

2.   Утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї .

За відсутності спадкоємців 1-5 черги майно спадкодавця переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

7.21.    Здійснення права на спадкування.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спа­дщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умо­вою чи застереженням.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.

Спадкоємець, що постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців з часу її відкриття він не заявив про відмову від неї.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину з часу її відкриття.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час її відкрит­тя не проживає постійно із спадкодавцем, має особисто подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість міся­ців, який починається із часу її відкриття.

Якщо виникнення в особи права на спадкування залежить від не­прийняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємця­ми, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту такої відмови чи неприйняття. А якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого законом, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадко­ємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про її прийняття. А за позовом спадкоємця, що пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йо­му додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Заява про прийняття, або відмову від прийняття спадщини подається за місцем відкриття спадщини.

Законом передбачено можливість переходу права на прийняття спадщини, а тому, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини й не встиг її прийняти, право на прийнятта належної йому частки спадщини (крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині), переходить до його спадкоємців( спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився, а якщо він менше трьох місяців, то подовжується до трьох місяців.

7.22.    Виконання заповіту. Оформлення права на спадщину.

Законом передбачено можливість виконання заповіту, згідно з яким заповідач може доручити виконання заповіту фізичній особі з повною цивільною дієздатністю або юридичній особі (виконавцю заповіту). Спадкоємці мають право подати позов про усунення виконавця заповіту, призначеного заповідачем, від виконання ним своїх повноважень, якщо він не може забезпечити виконання волі заповідача. Спадкоємці мають право обрати виконавця заповіту або його може бути призначено судом чи нотаріусом. Особа може бути призначена вико­навцем заповіту лише за її згодою.

Виконавець заповіту зобов'язаний:

1)    ужити заходів щодо охорони спадщини;

2)    ужити заходів щодо повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів і кредиторів про відкриття спадщини;

3)    вимагати від борж­ників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань;

4)    управляти спадщиною;

5)    забезпечити одержання кожним із спадкоємців частини спадщини, яка визначена у заповіті;

6)    забезпечити одержання частки у спадщині особами, що мають право на обов'язкову частку у спадщині;

7)    забезпечити виконання спадкоємцями дій, до яких вони були зо­бов'язані заповітом.

Повноваження виконавця заповіту посвідчуються документом, що видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини, і тривають до повного здійснення волі спадкодавця, що виражена у заповіті.

Виконавець заповіту, незалежно від того, ким його було призначе­но, має право відмовитися від здійснення своїх повноважень. Спадкоємець, що прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, яке видається після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Якщо у складі спадщини є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють його державну реєстрацію.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, установлених законом.

Запитання та завдання для самостійної перевірки знань

1.  Які відносини врегульовує цивільне право України?

2.   Дайте визначення поняття „юридична особа”, її ознаки

3.   Форми власності за Цивільним кодексом України

4.   Дайте загальну характеристику спадкового права

5.   Спадкування за заповітом. Вимоги до заповіту

Тестові завдання

1.  Предметом цивільного права є ______ правовідносини (викресліть зайве):

а)   майнові;

б)   особисті немайнові;

в)   господарські;

г)   особисті немайнові відносини, пов’язані з майновими

2.  Повна дієздатність настає у особи до виповнення нею 18 років за підстав (допишіть):

а)   одруження;

б)   ....................

в)   ....................

г)   ....................

3.  Ознаками юридичної особи є (допишіть):

а)   організаційна єдність;

б)   наявність відокремленого майна;

в)   .....................................

г)   ....................................

д)   ....................................

4.  Здатність особи своїми діями набувати права та обов’язки - це:

а)   правоздатність;

б)   дієздатність;

в)   деліктоздатність;

г)   недієздатність

5.  За формою правочини бувають:

а)   ..............................

б)   .............................

в)   .............................

г)   державно зареєстровані

6.  Формами власності в Україні є власність:

а)   народу України;

б)   ............................

в)   ............................

г)   ............................

7.  На основі юридичних фактів визначити види правочинів:

а)   командировочний здав речі у камеру схову;

б)   громадянка К. придбала залізничний квиток;

в)   отримавши ордер, сім’я Н. переїхала в нову квартиру;

г)   радгосп “Кременчуцький” зобов’язується продавати місту 100т картоплі;

д)   на день народження бабуся подарувала Н. велосипед;

е)   студент, що приїхав до міста навчатися, зняв кімнату.

8.  Студент технікуму К, проходячи повз господарський магазин, побачив, що в ньому почалася пожежа. Не втрачаючи часу на виклик пожежників, С. розбив вітрину, загасив пожежу і сам одержав травму. В боротьбі з вогнем С. розбив фаянсовий сервіз. Адміністрація магазину порушила справу про відшкодування з С. збитків. Чи законні дії адміністрації? Чому? Як ви оцінюєте дії Сергія? Яке  рішення ви прийняли б в аналогічній ситуації?

9.   Спадкодавцями можуть бути:

а)   фізичні особи;

б)   юридичні особи

10. Виберіть правильну відповідь:

а)   спадкування означає перехід майна спадкодавця спадкоємцям;

б)   спадкування означає перехід прав та обов’язків спадкодавця спадкоємцям.

11. До першої черги спадкоємців належать:

а)   дружина (чоловік) померлого;

б)   брати, сестри померлого;

в)   діти померлого, у тому числі усиновлені;

г)   діти, які народилися після смерті спадкодавця;

д)   батьки померлого

12. Спадкоємцям, які прийняли належну їм за заповітом чи за законом спадщину, державна нотаріальна контора за місцем відкриття спадщини видає:

а)   патент про право на спадщину;

б)   свідоцтво про право на спадщину;

в)   ухвалу про право на спадщину

13. В яких випадках заповіт буде визначено дійсним:

а)   заповіт оголошено в присутності 3 свідків і 2 депутатів райради;

б)   заповіт завірено нотаріусом;

в)   заповіт завірено капітаном морського судна під час плавання;

г)   заповіт завірено сусідами;

д)   заповіт завірено головним лікарем санаторію;

е)   заповіт завірено директором заводу

14. Вкажіть осіб, які не можуть бути спадкоємцями:

а)   науково-дослідний інститут, в якому працював спадкодавець;

б)   особа, яка навмисне позбавила життя спадкодавця і засуджена за цей злочин до позбавлення волі;

в)   батько, який позбавлений батьківських прав стосовно свого померлого сина;

г)   колишній товариш спадкодавця, який є громадянином Франції;

д)   повнолітня донька, яка влаштувала матір у будинок пристарілих і не сплачувала аліменти на її утримання

юридичний практикум

1.   Громадяни А. і Б. у шлюбі побудували жилий будинок (іншого майна у них не має), в якому і проживали разом. При цьому вони виховали двох рідних синів (один з яких С – інвалід, другий – Г. при житті громадянина А., скоїв замах на життя А.) і усиновлених сина Д та доньку Є. Громадянин А. у заповіті все своє майно заповів Є. Визначить спадкоємців і поділіть майно між спадкоємцями за вище викладених умов.

2.   Неповнолітня Оксана (17 років) після одруження продала квартиру, подаровану їй бабусею 5 років тому. На отримані кошти вирішила здійснити навколосвітню подорож із чоловіком. Батьки Оксани стверджують, що вона не мала права продавати квартиру без їхнього дозволу і вимагають розірвання договору. Дайте оцінку юридичній ситуації?

3.   Визначте право володіння, користування та розпорядження у наступних ситуаціях:

а)   отримання будинку у спадок;

б)   керування автомобілем за довіреністю;

в)   купівля магнітофона за дешевою ціною у наркомана;

г)   здача складу в оренду;

д)   передача майна у користування;

е)   знищення художником власної картини;

ж)  скупка краденого;

з)   продаж квартири власником.

4.   У громадянина Каштанова є дружина, її дочка від першого шлюбу, яку Каштанов удочерив, син, мати і брат. На скільки частин буде поділено майно після смерті при відсутності заповіту? Вкажіть осіб, які отримають спадок.

5.   Громадянин Гуменюк у заповіті своє майно заповів усім своїм родичам у рівних частинах: дружині, двом синам, двоюрідному брату, рідній сестрі по матері. Проте заповіт визнали недійсним, оскільки Гуменюк хворів на епілепсію (хронічне психічне захворювання). Як буде вирішено долю спадку?

6.   Після смерті громадянина П. в нього залишилося майно на 10000 грн. Про своє бажання отримати це майно заявили 12-річна донька, 82-річна мати і два брати померлого (відповідно 30 та 62 роки). Прийміть рішення в цій ситуації.

7.   Громадянин С. залишив заповіт, яким розпорядився все належне йому майно (на суму 24000 грн.) передати музею, присвяченому його діду. У нього залишився син (21 рік, водій) та дочка (14 років, учениця). До вас, як до юридичного консультанта, звернулася жінка померлого (їй 45 років, працює на залізниці) і його мати (66 років). Дайте їм обґрунтовану відповідь щодо можливості отримання спадщини.

8.   Громадянин Л. звернувся до нотаріальної контори з проханням про зміну заповіту, складеного два місяці тому у зв’язку з тим, що він посварився зі своїм братом, включеним до числа спадкоємців відповідно заповіту. Помічник нотаріуса відмовила Л. у зміні заповіту, посилаючись на те, що для цього відсутні законні підстави. Дайте вашу оцінку ситуації.