Поняття і предмет правового регулювання екологічного права України; система законодавства про охорону навколишнього природного середовища та його загальна характеристика; поняття та система екологічних прав та обов'язків громадян; система прав та обов'язків природокористувачів; складові природно-заповідного фонду; правові засоби охорони атмосферного повітря і тваринного світу; правові способи охорони водних ресурсів; порядок використання та охорони надр.

§ 1. Екологічне право України: поняття, предмет, система

Поняття «екологія» походить від грецьких слів «oicos» — дім, житло і «logos» — вчення, теорія. Отже, екологія — це наука, яка вивчає проблеми взаємодії живих організмів з тим природним середовищем, в якому вони перебувають. Тобто, екологія вив­чає питання взаємодії людини і природи, суспільства і природи, тощо.

Виходячи з цього і можна стверджувати, що екологічне пра­во — це система правових норм і принципів, якими регулюють­ся суспільні відносини щодо охорони навколишнього природ­ного середовища і раціонального використання природних ре­сурсів (екологічні правовідносини). Екологічні правовідносини -це складна галузь суспільних відносин, які охоплюють відноси­ни щодо використання, відтворення і охорони різних об'єктів природи. Суб'єктами екологічних відносин є сторони, між яки­ми вони виникають. Об'єктом екологічних відносин може бути як об'єкт природи в цілому, так і його частина. Залежно від об'єктів природи їх можна поділити на відносини, що виникають з приводу використання і охорони земель, вод, атмосфер­ного повітря, лісів, тваринного світу, надр, і природно-заповід­ного фонду. Кожна група екологічних правовідносин регулюєть­ся і охороняється відповідним видом правових норм і принципів та галуззю законодавства: земельним, водним, лісовим, про тва­ринний світ, атмосферне повітря, надра, природно-заповідний фонд. Кожна із перерахованих галузей законодавства має свою мету, але вони тісно взаємопов'язані між собою і складають єдину систему екологічного законодавства.

Предметом екологічного права є нормативно врегульовані суспільні екологічні відносини, щодо охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природ­них ресурсів¹. Метод екологічного права — комплексний і являє собою комбінацію методів підгалузей права, які становлять його систему.

Систему екологічного права складають екологічні норми, принципи та інститути, Екологічні норми - це одиничні, фор­мально-визначені, загальнообов'язкові правила поведінки за допомогою яких регулюються суспільні відносини з приводу охорони навколишнього природного середовища і раціонально­го використання природних ресурсів (екологічні правовідноси­ни). Принципи екологічного права — це головні, основоположні правила, які визначають загальну спрямованість і найсуттєвіші риси правового регулювання екологічних суспільних відносин. До найважливіших з них необхідно віднести принципи:

—переваги державної власності на землю, воду, ліси, надра та інші об'єкти природи;

—державного управління природокористуванням і охороною природи;

—поєднання раціонального використання, відтворення і охо­рони природних ресурсів;

—комплексного підходу до природокористування і природоохорони;

—поєднання заходів щодо стимулювання і відповідальності у справі використання та охорони природних ресурсів;

—законності в екологічних відносинах.

Інститут екологічного права — це відносно відокремлена су­купність екологічних норм і принципів, які регулюють та охо­роняють однорідні екологічні відносини.

Уже зазначалося, що екологічне право може розумітися не тільки як галузь права та галузь законодавства, а й як юридична наука та навчальна дисципліна. Екологічне право як юридична наука — це сукупність науково обґрунтованих теорій, концепцій, доктрин про екологічно-правову практику, екологічні право­відносини. Екологічне право, як навчальна дисципліна - це су­купність знань, умінь та навиків, які є необхідними до засвоєн­ня для здобуття фаху юриста. Екологічне право як навчальна дисципліна складається з двох частин: загальної й особливої.

§ 2. Законодавство про охорону навколишнього природного середовища: загальна характеристика

Здійснюючи загальну характеристику законодавства про охо­рону навколишнього природного середовища ми фактично роз­глядаємо екологічне право як систему національного законодав­ства. При цьому мова повинна вестися, насамперед, про його джерела. А отже, під джерелами екологічного права слід розу­міти систему нормативно-правових актів, які вміщують еко­логічні норми і принципи, розраховані на врегулювання та охо­рону екологічних правовідносин.

Джерела екологічного права мають надзвичайну вагу, оскіль­ки охорона навколишнього природного середовища — це одна із складових раціонального природокористування. Здійснюєть­ся вона (охорона) різними, в тому числі й правовими, засобами. При цьому у правових формах захищаються переважно всі ком­поненти, що складають природне середовище.

Джерела екологічного права послідовно виражають і закріп­люють екологічну політику Української держави. Основним джерелом екологічного права України є, безперечно, Конститу­ція України, яка має вищу юридичну силу і закріплює основи екологічного права. Так ст. 16 Основного Закону встановлює, що «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологіч­ної рівноваги на території України, подолання наслідків Чор­нобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком дер­жави». А ст. 50 передбачає, що «Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої по­рушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її по­ширення. Така інформація ніким не може бути засекречена». На будь-яку особу, що перебуває в Україні, покладається також кон­ституційний обов'язок не заподіювати шкоди природі відповід­но до ст. 66 Конституції України.

До того ж, сучасними нормативно-правовими актами, що безпосередньо регулюють основи організації охорони навколиш­нього природного середовища, є кодекси: Водний кодекс Украї­ни від 6 червня 1995 p., Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 p., закони України: «Про охорону навколишнього природ­ного середовища» від 25 червня 1991 р., «Про охорону атмос­ферного повітря» від 16 жовтня 1992 р., «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р., «Про тварин­ний світ» від 13 грудня 2001 р., «Про рослинний світ» від 9 квітня 1999 р., «Про карантин рослин» від ЗО червня 1993 р., «Про ве­теринарну медицину» від 25 червня 1992 р., «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 р., «Про внесення змін і до­повнень до деяких законодавчих актів України з питань охоро­ни навколишнього природного середовища» від 6 березня 1996 року тощо. До того ж, деякі відносини у сфері використання та охорони навколишнього природного середовища врегульовано земельним, лісовим кодексами, кодексом про надра, а також По­становою Верховної Ради України «Про затвердження Поряд­ку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинен­ня діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 29 жовтня 1992 р. тощо.

Загалом досить поширеними джерелами екологічного права є укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України, які спрямовані на врегулювання суспільних відносин у галузі використання, відтворення і охорони природних ресурсів та за­безпечення екологічної безпеки населення України. Серед найбільш відомих постанов Кабінету Міністрів України, які присвячені врегулюванню та охороні екологічних правовідносин, слід насамперед, згадати такі: «Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля» від ЗО березня 1998 р., «Про затвердження переліку видів діяльності, що нале­жать до природоохоронних заходів» від 17 вересня 1996 р., «Про затвердження Положення про Державний фонд охорони навко­лишнього природного середовища» від 7 травня 1998 р. тощо.

Самостійними джерелами екологічного права є накази й інструкції міністерств та інших органів центральної виконавчої влади та акти місцевих органів державної виконавчої влади й місцевого самоврядування.

Виходячи з вищевикладеного стає зрозумілим, що основа правової охорони навколишнього природного середовища це комплекс норм земельного, водного, лісового повітряного зако­нодавства, законодавства про надра тощо.

§ 3. Екологічні права та обов'язки громадян

Метою існування екологічних прав та обов'язків є забезпе­чення екологічної безпеки. Під нею розуміють стан навколиш­нього природного середовища, який забезпечує запобігання по­гіршенню екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.

Гарантіями екологічної безпеки для громадян України є ши­рокий комплекс взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, виховних, правових та інших заходів.

Отже, екологічне законодавство, по-перше, закріплює еко­логічні права та обов'язки громадян України, по-друге, перед­бачає гарантії їх реалізації, по-третє, встановлює правові, соці­альні, економічні та інші основи охорони навколишнього при­родного середовища.

Виходячи з цього, екологічне право людини і громадянина в Ук­раїни — це юридично закріплений вид і міра можливої, дозволеної поведінки людини і громадянина в екологічній сфері. Екологічний обов'язок людини і громадянина в Україні — це юридично закріп­лений вид і міра необхідної поведінки людини і громадянина в еко -логічній сфері.

Згідно з діючим законодавством кожний громадянин в Ук­раїні має право на:

—безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природ­не середовище;

—участь в обговорені проектів законодавчих актів, матері­алів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природно­го середовища, та внесення пропозицій до державних та госпо­дарських органів, установ та організацій з цих питань;

—участь у розробці та здійснені заходів щодо охорони нав­колишнього природного середовища, раціонального і комплекс­ного використання природних ресурсів;

—здійснення загального і спеціального використання при­родних ресурсів;

—об'єднання в громадські природоохоронні формування;

—одержання у встановленому порядку повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров'я населення;

—участь у проведенні екологічної експертизи;

—одержання екологічної освіти;

—подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування збитків, заподіяних його здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище, тощо.

Усі екологічні права громадян захищаються і відновлюються в судовому порядку.

Поряд із правами згадані нормативно-правові акти передба­чають і деякі обов'язки. Так, громадяни зобов'язані:

—берегти природу, охороняти, раціонально використовува­ти її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

—здійснювати діяльність з додержанням вимог законодав­ства про охорону навколишнього природного середовища, ви­мог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів;

—не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів;

—вносити плату за спеціальне використання природних ре­сурсів та штрафи за екологічні правопорушення;

—компенсувати шкоду, завдану забрудненням та іншим не­гативним впливом на навколишнє природне середовище, тощо.

§ 4. Права та обов'язки природокористувачів

Визнаними різновидами права природокористування є: пра­во землекористування, право водокористування, право лісоко­ристування, право користуватися надрами, право користувати­ся тваринним світом, право користування природно-заповідним фондом тощо.

Право природокористування — це процес раціонального ви­користання людиною природних ресурсів для задоволення різних потреб та інтересів.

Найважливішими принципами природокористування є його цільовий характер, плановість і тривалість, ліцензування, вра­хування надзвичайного значення в житті суспільства тощо. При цьому вирізняються такі групи природокористування, як право загального і спеціального використання землі, вод, лісів, надр, тваринного світу та інших природних ресурсів. Суб'єктами права загального користування природними ресурсами можуть бути, згідно із Законом України «Про охорону навколишнього при­родного середовища» від 25 червня 1991 p., всі громадяни для задоволення найрізноманітніших потреб та інтересів. Воно здійснюється громадянами безкоштовно і безліцензійно, тобто для цього не треба відповідного дозволу уповноважених органів та осіб. Загальним є, наприклад, право використання парків, скверів, водоймищ, лісів, збирання дикорослих ягід, грибів, горіхів тощо. До речі, саме право загального природокористу­вання закріплене в Конституції України: «Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону» (ст. 13).

Похідним від загального природокористування є спеціальне використання природних ресурсів. На відміну від першого, це використання конкретних природних ресурсів здійснюється громадянами, підприємствами, установами та організаціями у випадках, коли відповідна, визначена в законодавстві, частина природних ресурсів передається їм для використання. Зазвичай така передача є оплатною і такою, що визначена у часі. Надання природних ресурсів відбувається на основі спеціальних дозволів державних актів на право постійного користування, наприклад землею, договорів оренди землі, лісорубських білетів та ордерів, ліцензій, мисливських карток тощо. Цілі спеціального викори­стання можуть бути різними, але вони завжди обумовлюються. Так, землі використовуються для потреб сільськогосподарського виробництва, розвитку рослинництва і тваринництва та їхньої інфраструктури; надра — для видобування корисних копалин; вода — для фізіологічних і побутових потреб людини, а також для виробництва.

Окрім того, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» покладає на громадян і підприємства, установи й організації як на суб'єктів спеціального використан­ня природних ресурсів, спеціальні обов'язки. Так, плата за спеціальне природокористування встановлюється на основі нормативів плати і лімітів використання природних ресурсів¹. Указані нормативи визначаються з урахуванням кількості та якості природних ресурсів, можливості використання, місцезна­ходження, можливості переробки і зберігання відходів. До того ж, суб'єкти спеціального природокористування зобов'язані вно­сити плату за забруднення навколишнього природного середо­вища, що встановлюється за викиди в атмосферу забруднюючих речовин, скидання забруднюючих речовин у територіальні та морські води, а також під землю тощо.

Контроль у сфері природовикористання та охорони навко­лишнього природного середовища здійснюється через перевірку, нагляд, обстеження, інвентаризацію та експертизи. Він може здійснюватись як уповноваженими державними органами, так і громадськими формуваннями. Державний контроль покладаєть­ся на виконавчі комітети місцевих рад, державні адміністрації, Міністерство екології та природних ресурсів України, його орга­ни на місцях.

Громадський контроль здійснюється громадськими інспек­торами охорони навколишнього природного середовища, поря­док діяльності яких визначений Положенням, що затверджене Міністерством екології та природних ресурсів України.

Закон України «Про охорону навколишнього природного сере­довища» складається з преамбули і 16 розділів (72 статей). Він регулює відносини охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечен­ня екологічної безпеки життєдіяльності людини та спрямова­ний на утворення сприятливих умов економічного і соціального розвитку України у сфері здійснення екологічної політики, мета якої:

а) збереження безпечного для існування живої та неживої природи навколишнього середовища;

б) захист життя і здоров'я людей від негативного впливу,обумовленого забрудненням навколишнього середовища;

в) досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи в процесі охорони, раціонального використання й поновлення
природних ресурсів;

г) створення постійних правових, економічних і соціальних основ організації навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і наступних поколінь.

§ 5. Складові природно-заповідного фонду

Природно-заповідний фонд — це ділянки суходолу та водно­го простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особли­ву природоохоронну, наукову, естетичну та іншу цінність, а тому виокремлені з метою збереження природного середовища, ге­нофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загально­го екологічного балансу та екологічної безпеки України. У зв'язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охо­роняється як національне надбання, щодо якого встановлюєть­ся особливий режим охорони, відтворення і використання.

До природно-заповідного фонду відносять:

а) природні території та об'єкти — природні заповідники,біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні лан­дшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

б) штучно створенні об'єкти — ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам є власністю народу України. Реш­та об'єктів природно-заповідного фонду може перебувати і в інших формах власності. У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам'ятки природи, заповідні уро­чища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевлас­ники зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов'язання.

Охорона об'єктів природно-заповідного фонду забезпечуєть­ся шляхом:

—встановлення заповідного режиму;

—організації систематичних спостережень за станом заповід­них природних комплексів та об'єктів;

—проведення комплексних досліджень з метою розробки наукових основ їх збереження та ефективного використання;

—додержання вимог щодо охорони територій та об'єктів при­родно-заповідного фонду під час здійснення господарської, уп­равлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планіровочної документації, землевпорядкування, лісовпоряд­кування, проведення екологічних експертиз;

—запровадження економічних важелів стимулювання їх охорони;

—здійснення державного та громадського контролю за до­держанням режиму їх охорони та використання;

—встановлення підвищеної відповідальності за порушення режиму їх охорони та використання, а також за знищення та пошкодження заповідних природних комплексів та об'єктів;

—проведення широкого міжнародного співробітництва у цій сфері;

—проведення інших заходів.

До того ж, ці об'єкти можуть використовуватися:

—у природоохоронних цілях;

—у науково-дослідних цілях;

—в оздоровчих та інших рекреаційних цілях¹;

—в освітньо-виховних цілях;

—для потреб моніторингу навколишнього природного сере­довища.

Кожній території та об'єкту природно-заповідного фонду надається відповідний режим. Під цим розуміють сукупність науково-обгрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охоро­ни, використання і відтворення їх природних комплексів. Відпо­відно до цих режимів виділяють правові статуси: природних за­повідників; біосферних заповідників; національних природних парків; регіональних ландшафтних парків; заказників; пам'яток природи; заповідних урочищ; ботанічних садів; дендрологічних парків; зоологічних парків; парків-пам'яток садово-паркового мистецтва.

За порушення законодавства України про природно-заповідний фонд винна особа може притягуватися до дисциплі­нарної, адміністративної, цивільної або кримінальної відпові­дальності.

Закон України «Про природно-заповідний фонд України» скла­дається з 11 розділів (67 статей) та регулює економічні, соціальні, правові та екологічні засади природно-заповідного фонду в Україні. Його розділи:

Розділ 1. Загальні положення.

Розділ 2. Управління в галузі організації, охорони та викори­стання природно-заповідного фонду.

Розділ 3. Режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду (природні заповідники, біосферні заповідники, націо­нальні природні парки, регіонально-ланшафтні парки, заказни­ки, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

Розділ 4. Охоронні зони території та об'єктів природно-заповідного фонду.

Розділ 5. Науково-дослідні роботи на територіях і об'єктах природно-заповідного фонду.

Розділ 6. Екологічне забезпечення організації і функціо­нування природно-заповідного фонду.

Розділ 7. Порядок створення й оголошення територій і об'єктів природно-заповідного фонду.

Розділ 8. Державний кадастр територій і об'єктів природно-заповідного фонду.

Розділ 9. Охорона територій і об'єктів природно-заповідного фонду, контроль за додержанням їх режиму.

Розділ 10. Відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд.

Розділ 11. Міжнародне співробітництво в галузі охорони та ви­користання територій і об'єктів природно-заповідного фонду та ін.

§ 6. Правові засоби охорони атмосферного повітря і тваринного світу

Управління в царині охорони атмосферного повітря здійсню­ють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство охорони здоров'я України, місцеві органи державної виконавчої влади, інші державні органи та органи місце­вого спмоврядування. До їхніх функцій входять стандартизація і нормування в цій сфері. Державні стандарти тут є обов'язковими й визначають поняття і терміни, режим використання та охорони атмосферного повітря, методи контролю за його станом, вимоги щодо запобігання шкідливому впливу на атмосферне повітря тощо.

У галузі охорони атмосферного повітря встановлюються такі нормативи: екологічної безпеки атмосферного повітря; обмеже­но допустимих викидів забруднюючих речовин і шкідливого впливу фізичних і біологічних чинників стаціонарними джере­лами; обмежені нормативи утворення забруднюючих речовин, що відводяться в атмосферне повітря; використання атмосфер­ного повітря як сировини; концентрації забруднюючих речовин у відпрацьованих газах. З огляду на наявність державних стандартів і нормативів держава покладає на підприємства, ус­танови та організації відповідні обов'язки. Так, вони зобов'язані вживати заходів щодо зменшення обсягів шкідливих викидів, підтримувати в належному стані споруди, устаткуван­ня та апаратуру для очищення викидів тощо.

Економічний механізм забезпечення охорони атмосферного повітря полягає в лімітуванні, економічному заохоченні та стимулюванні охорони атмосферного повітря.

Законодавство передбачає, що правопорушеннями в царині охорони атмосферного повітря є: порушення нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин; перевищення нормативів гранично допустимих рівнів шкідливого впливу фізичних і біологічних чинників; використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення без дозволу спеціально уповноважених державних органів тощо.

Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р. містить преамбулу та 10 розділів і спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення й поліпшення для екологічного забезпечення життєдіяльності людини, відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище. Він визначає правові й організаційні основи, екологічні вимоги в царині охорони та використання атмосферного повітря.

Закон України «Про тваринний світ»- від 13 грудня 2001 р. регулює відносини в царині охорони, використання і відтво­рення тваринного світу, об'єкти якого перебувають у стані при­родної волі, у напіввільних умовах чи в неволі, на суходолі, у воді, грунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її кон­тинентального шельфу та виключної (морської) економічної зони. До об'єктів охорони тваринного світу належать:

—дикі тварини — хордові, в тому числі хребетні та безхре­бетні тварини в усьому їх видовому і популяційному розмаїтті та на всіх стадіях розвитку, що перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі;

—частини диких тварин (роги, шкіра тощо);

—продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо).

Об'єкти тваринного світу, а також нори, хатки, лігва, мураш­ники, боброві загати та інше житло і споруди тварин, місця то­кування, линяння, гніздування колоній птахів, постійних чи тимчасових скупчень тварин, нерестовищ, інші території, що є середовищем їх існування та шляхами міграції.

Об'єкти тваринного світу, які перебувають у стані природ­ної волі і знаходяться в межах території України, її континен­тального шельфу та виключної (морської) економічної зони, є об'єктами права власності Українського народу. Окремі об'єкти тваринного світу в Україні можуть перебувати у державній, ко­мунальній і приватній власності.

Закон передбачає також права і обов'язки громадян у сфері охорони, використання та відтворення тваринного світу. До го­ловних відносить право на:

—загальне і спеціальне використання об'єктів тваринного світу;

—тримання у власності окремих об'єктів тваринного світу;

—   компенсацію шкоди, завданої дикими тваринами.

Одночасно громадяни України зобов'язані:

—охороняти тваринний світ і середовище перебування ди­ких тварин;

—сприяти відтворенню відновлюваних об'єктів тваринного світу;

—використовувати об'єкти тваринного світу відповідно до закону;

—відшкодовувати шкоду, заподіяну ними тваринному світу внаслідок порушення вимог законодавства про охорону, вико­ристання і відтворення тваринного світу.

Державне управління та регулювання у галузі охорони, вико­ристання і відтворення тваринного світу здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, спеціально уповноважені органи.

Видами використання об'єктів тваринного світу є: мислив­ство; рибальство, включаючи добування водних безхребетних тварин; використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях; використан­ня корисних властивостей життєдіяльності тварин; використан­ня диких тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяль­ності; добування (придбання) диких тварин з метою їх утриман­ня і розведення в неволі чи напіввільних умовах.

Охорона тваринного світу забезпечується шляхом:

—встановлення правил та науково обґрунтованих норм охо­рони, раціонального використання і відтворення об'єктів тваринного світу;

—встановлення заборони та обмежень при використанні об'єктів тваринного світу;

—охорони від самовільного використання та інших порушень встановленого законодавством порядку використання об'єктів тваринного світу;

—охорони середовищ існування, умов розмноження і шляхів міграції тварин;

—запобігання загибелі тварин під час здійснення виробни­чих процесів тощо.

За порушення законодавства в галузі охорони, використан­ня і відтворення тваринного світу можлива адміністративна, цивільно-правова чи кримінальна відповідальність.

§ 7. Правова охорона водних ресурсів

Водний кодекс України регулює правові відносини з метою забезпечення збереження, наукового обгрунтованого, раціональ­ного використання вод для потреб населення і галузей еконо­міки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднен­ня, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод і ліквідації їхніх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і грома­дян на водовикористання. При цьому під водами розуміють усі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу при­родних ланок кругообігу води.

Водний фонд України включає всі води (водні об'єкти) на території України. До нього належать:

а) поверхневі води (природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і ка­нали; інші водні об'єкти;

б) підземні води та джерела;

в) внутрішні морські води та територіальне море.

До земель водного фонду належать землі, зайняті:

—морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водой­мами, болотами, а також островами;

—прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

—гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

—береговими смугами водних шляхів.

Усі водні об'єкти класифікуються на загальнодержавні й місцеві. Вони є виключною власністю народу України і нада­ються тільки у користування. Народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду Украї­ни, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами можуть на­даватися відповідним органам державної виконавчої влади.

Водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства, які здійсню­ють забір води з водних об'єктів, скидають в них зворотні води, або користуються водними об'єктами. Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними. Первинні водокористувачі — це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнан­ня для забору води. Вторинні водокористувачі — це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водоза­бірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними, та за погодженням з органом, який видав дозвіл первинному водо­користувачу. При цьому передбачається право загального та спеціального водокористування. Останнє може бути коротко­строковим (до трьох років) або довгостроковим (від трьох до двадцяти п'яти років).

Усі води підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопос­тачання, завдати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшен­ня рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршен­ня умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищен­ня, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.

Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплі­нарну, адміністративну, цивільно-правову чи кримінальну відповідальність згідно із законодавством України.

§ 8. Порядок використання та охорони надр

Надра — це частина земної кори під поверхнею суходолу та дном водоймищ; простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Надра є виключною власністю народу України і надаються лише в користування. Угоди або дії, що в прямій чи прихованій формі порушують право власності народу України на надра, є недійсними. Народ України здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, місцеві ради депутатів і місцеві державні адміністрації.

Окремі повноваження щодо розпорядження надрами зако­нодавством України можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

Державний фонд надр охоплює як ділянки надр, що викори­стовуються, так і ділянки надр, не залучені до використання, в тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.

Родовища корисних копалин — це нагромадження мінеральних речовин у надрах, на поверхні землі, у джерелах вод і газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання придатні для промислового використання.

Техногенні родовища корисних копалин — це місця, де на­копичилися відходи видобутку, збагачення та переробки мінеральної сировини, запаси яких оцінені й мають промисло­ве значення. Такі родовища можуть виникнути також внаслідок втрат під час зберігання, транспортування та використання продуктів переробки мінеральної сировини.

Усі родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, із запасами, оціненими як промислові, становлять Державний фонд родовищ корисних копалин, а всі попередньо оцінені ро­довища корисних копалин — резерв цього фонду.

Державний фонд родовищ корисних копалин є частиною Державного фонду надр.

Користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні осо­би та громадяни.

Надра надаються в користування з метою:

а) геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промисло­вої розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення;

б) видобування корисних копалин;

в) будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'яза­них з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів,захоронения шкідливих речовин і відходів виробництва, скидан­ня стічних вод;

г) створення геологічних територій і об'єктів, які мають важ­ливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи,лікувальні, оздоровчі заклади тощо);

ґ) задоволення інших потреб.

Надра надаються в постійне або тимчасове користування.

Користувачі надр мають право:

а) здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчен­ня, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу (ліцензії);

б)    розпоряджатися видобутими корисними копалинами,якщо інше не передбачено законодавством чи умовами спеціаль­ного дозволу (ліцензії);

в) здійснювати на умовах спеціального дозволу (ліцензії)консервацію наданого в користування родовища корисних ко­палин або його частини;

г) на першочергове продовження строку тимчасового корис­тування надрами.

Користувачі надр зобов'язані:

а)    використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано;

б)    забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональ­не, комплексне використання та охорону надр;

в) гарантувати безпеку людей, майна та навколишнього при­родного середовища;

г) приводити земельні ділянки, порушені під час користуван­ня надрами, у стан, придатний для подальшого їх використання
в суспільному виробництві;

ґ) виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України.

Користування надрами є платним. Плата справляється за користування надрами в межах території України, її континен­тального шельфу і виключної (морської) економічної зони.

Родовища, в тому числі техногенні, запаси і прояви корис­них копалин підлягають обліку в Державному кадастрі родовищ і проявів корисних копалин і Державному балансі запасів ко­рисних копалин.

Державний облік родовищ, запасів і проявів корисних копа­лин здійснюється в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основні вимоги в царині охорони надр:

—забезпечення повного і комплексного геологічного вивчен­ня надр;

—додержання встановленого законодавством порядку надан­ня надр у користування і недопущення самовільного користу­вання надрами;

—раціональне вилучення й використання запасів корисних копалин і наявних у них компонентів;

—недопущення шкідливого впливу робіт, пов'язаних із ко­ристуванням надрами, на збереження запасів корисних копалин,гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи законсер­вовані, а також підземних споруд;

—охорона родовищ корисних копалин від затоплення, об­воднення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або усклад­нюють їх розробку;

—запобігання необгрунтованій та самовільній забудові площ залягання корисних копалин і додержання встановленого зако­нодавством порядку використання цих площ для інших цілей;

—запобігання забрудненню надр під час підземного зберіган­ня нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронения шкід­ ливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод;

—додержання інших вимог, передбачених законодавством про охорону навколишнього природного середовища.

У разі порушення цих та інших вимог користування надра­ми може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) або припинено органами Міністерства екології та природних ресурсів України, органи державного гірничого нагляду, дер­жавного геологічного контролю або іншими спеціально упов­новаженими на те державними органами в порядку, встановле­ному законодавством України.

Спори з питань користування надрами розглядаються органа­ми державного геологічного контролю, державного гірничого на­гляду, охорони навколишнього природного середовища, місцеви­ми радами депутатів, місцевими державними адміністраціями, су­дами у порядку, встановленому законодавством України.

Запитання та завдання для самостійної перевірки знань

1. Дайте загальну характеристику екологічного права та його джерел.

2. Охарактеризуйте екологічні права та обов'язки громадян Ук­раїни.

3. Які принципи природокористування Вам відомі?

*4. Визначте права та обов'язки природокористувачів.

5. Які складові природно-заповідного фонду Вам відомі?

6. Які правові засоби охорони атмосферного повітря і тваринно­го світу передбачені чинним законодавством?

7. Як здійснюється правова охорона водних ресурсів?

8. Який порядок використання та охорони надр передбачений чинним законодавством?

**9. Розкрийте зміст таких конституційних понять, як «еко­логічна безпека* (статті 16,92 Конституції України), «екологічна рівновага* (cm. 16 Конституції), «екологічна ситуація* (статті 41, 85, 92, 106, 138 Конституції), «екологічна особливість* (cm. 132 Конституції). Наведіть аргументи щодо їх важливості.

* 10. Які з перерахованих прав людини Ви віднесли б до екологіч­них прав:

—безпечне для життя та здоров'я навколишнє природне сере­довище;

—участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть
негативно впливати на стан навколишнього природного середовища;

—участь у проведенні екологічної експертизи;

—одержання правової освіти;

—одержання екологічної освіти;

—подання до суду позовів до державних органів, підприємств,установ, організацій, громадян про відшкодування шкоди, завданої здоров'ю тамайну внаслідок негативного впливу навколишнього при­родного середовища;

— подання до суду з приводу відшкодування шкоди, завданої пра­воохоронним органам.

**11. Порівняйте загальне використання природних ресурсів та спеціальне використання природних ресурсів.

**12. Порівняйте природні заповідники та біосферні заповідники.

**13. Яких екологічних вимог при використанні природних ре­сурсів не було дотримано у нижченаведених ситуаціях:

ситуація 1: після вирубки дерев в урочищі «Волове» на підставі отриманої ліцензії працівники фірми «Мотивація» залишили бага­то відходів, територія була забруднена пально-мастильними ма­теріалами;

ситуація 2: після вирубки дерев в урочищі «Баняски* не було про­ведено нових насаджень рослин;

ситуація 3: лижна фабрика перевищила у своїй господарській діяльності гранично допустимі норми викидів у атмосферу шкідли-вихречовин;

ситуація 4: у дендрологічному парку проводилася діяльність, яка загрожувала збереженню дендрологічних колекцій.

*14. Заповніть таблицю, вписавши характерні ознаки:

Характерні ознаки: є коштовним; існує для задоволення будь-яких потреб; є визначеним у часі; є безліцензійним; його цілі обумов­лені; є використанням конкретних природних ресурсів; суб'єктами є громадяни, підприємства, установи, організації; суб'єктами є всі громадяни; є безкоштовним; здійснюються на підставі спеціальних дозволів.