ТЕМА 4. ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВЕ ДЕРЖАВНЕ ПЕНСІЙНЕ СТРАХУВАННЯ. ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ОСІБ

 

ТЕМА 4. ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВЕ ДЕРЖАВНЕ ПЕНСІЙНЕ СТРАХУВАННЯ. ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ОСІБ

1. Структура системи пенсійного забезпечення в Україні
2. Солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування: суб’єкти, страховий стаж, пенсійні виплати та соціальні послуги
3. Накопичувальна система пенсійного страхування
4. Види пенсійних виплат із коштів Накопичувального фонду
5. Недержавне пенсійне забезпечення
6. Пенсійне забезпечення окремих категорій осіб

 

1. Структура системи пенсійного забезпечення в Україні

Реформування пенсійної системи на засадах пенсійного страхування є логічним продовженням та складовою економічних реформ у країні, послідовною реалізацією раніше прийнятих рішень і відповідає вимогам ст. 46 Конституції України; положенням Концепції соціального забезпечення населення України; Основам законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування; Указу Президента України “Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні”.
Указані документи передбачають зміну пенсійної системи та запровадження пенсійного страхування в Україні.
В Україні історично склалась однорівнева система пенсійного забезпечення на засадах солідарності поколінь, яка певним чином узгоджувалася з командно-адміністративною системою [19, с. 210]. За ринкових умов вона не забезпечує громадянам адекватного заміщення пенсією заробітку, втраченого ними у зв’язку із старістю, та запобігання бідності серед людей похилого віку. Внаслідок цього діючою пенсійною системою незадоволені як платники пенсійних внесків, так і переважна більшість пенсіонерів. Зволікання з усуненням зазначених суперечностей може призвести до гострої й затяжної соціальної напруженості.
Виходячи із завдань пенсійної реформи, визначених у “Посланні Президента до Верховної Ради і Уряду” [15], яке на сьогодні є основоположним документом у роботі Пенсійного фонду, в Україні запроваджується трирівнева пенсійна системи, до якої входитиме загальнообов’язкове державне пенсійне страхування і недержавне пенсійне забезпечення. Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у свою чергу складається з двох рівнів: реформована солідарна система і накопичувальна частина загальнообов’язкової системи.
Світова практика доводить, що таке поєднання є оптимальним, оскільки забезпечує соціальні гарантії та фінансову стабільність пенсійної системи. Адже солідарна й накопичувальна системи підвладні впливу різних ризиків: перша вразлива щодо демографічних ризиків і досить стійка до інфляційних, а друга — навпаки. Крім того, слід звернути увагу, що реформована солідарна складова враховуватиме насамперед інтереси малозабезпечених верств населення, а накопичувальна — стимулюватиме до пенсійних заощаджень усіх громадян, особливо із середніми та високим доходами.
Успішність реформування пенсійної системи залежить від багатьох чинників, які прямо чи опосередковано впливають на розвиток цієї сфери соціального життя. Тому для вдалого початку процесу реформування необхідно створити певні економічні та соціальні передумови, а саме:
- зростання виробництва, зміцнення фінансового стану підприємств і відповідне нарощування фінансових можливостей пенсійної системи;
- розширення продуктивної зайнятості населення, мінімізація прихованого безробіття, тіньової зайнятості, захист трудових і соціальних інтересів громадян україни на іноземних ринках праці;
- погашення заборгованості із заробітної плати, підвищення її розміру й збільшення питомої ваги у валовому внутрішньому продукті;
- розширення бази сплати пенсійних внесків за рахунок охоплення пенсійним страхуванням усіх категорій юридичних і фізичних осіб;
- припинення практики списання та реструктуризації заборгованості перед пенсійним фондом;
- скасування пільг у сплаті пенсійних внесків і заборона запровадження нових пільг у виплаті пенсій без визначення джерел їх фінансування;
- переведення фінансування виплат пенсій сільським пенсіонерам і пільговим категоріям із пенсійного фонду на державний бюджет України, корпоративні та професійні пенсійні фонди.
Отже, система пенсійного забезпечення в Україні відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” складається з трьох рівнів [2, ст. 2].

Перший рівень — це діюча солідарна система, за рахунок якої виплачуються базові пенсії (фактично йдеться про Пенсійний фонд, що працює за принципом моментальних виплат). Пенсії будуть виплачуватися пенсіонерам за рахунок внесків, що сплачуються сьогоднішніми працюючими. Пенсійний фонд здійснює персоніфікований облік сплати внесків, накопичує внески на індивідуальних рахунках, а також призначатиме й буде виплачувати пенсії. Розмір відрахувань окремого працівника не впливатиме на розмір його майбутньої пенсії. В цьому і полягає основне протиріччя солідарної системи — працівники не зацікавлені в збільшенні та систематичності своїх внесків до державного Пенсійного фонду.

Другий рівень — накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.
Запровадження цієї системи повинно встановити необхідну залежність розміру майбутньої пенсії від розміру сплачених за трудовий (страховий) стаж внесків, а отже, стимулювати працівників і роботодавців легалізувати доходи та сплачувати внески в повному обсязі. Основою такої системи є індивідуальні пенсійні рахунки, на яких протягом трудової діяльності будуть обліковуватися пенсійні внески громадян. Індивідуальний пенсійний рахунок — це щось на зразок банківського рахунка. Особа робить грошові внески на цей спеціальний рахунок протягом трудової діяльності. Далі здійснюється інвестування цих коштів до досягнення особою пенсійного віку. Після досягнення пенсійного віку особа може використовувати заощаджені кошти разом із нарахованими відсотками для підтримки себе у старості. Запровадження цієї системи є дуже важливим для середньо- та високооплачуваних працівників.

Система індивідуальних пенсійних рахунків має ряд переваг:
- розмір внесків визначає розмір майбутньої пенсії;
- внески, що робить особа, є її власністю;
- особа контролює суму накопичених грошей;
- у разі значних внесків протягом трудової діяльності розмір пенсії буде більшим, аніж за солідарною системою;
- система індивідуальних пенсійних рахунків сприяє створенню гнучкого ринку праці в країні;
- національна економіка отримає досить значний фонд довгострокових інвестиційних проектів.
Запровадження обов’язкового державного пенсійного страхування вимагає від держави створення певного механізму, який гарантуватиме захист інтересів усіх учасників. Передбачається, що управління коштами загальнообов’язкового державного пенсійного страхування буде здійснюватися спільно державою та приватним сектором. Для інвестиційних компаній мають бути розроблені правила, що регламентують їх діяльність, а держава, у свою чергу, гарантує безпеку зберігання коштів шляхом контролю за діяльністю таких приватних компаній.

Третій рівень — система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень із метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.
Таким страхуванням можуть займатися недержавні пенсійні фонди, банки, страхові компанії та інші фінансові інститути.

Недержавне пенсійне забезпечення ґрунтуватиметься на використанні двох типів пенсійного забезпечення:
1. Професійних пенсійних схем, за якими буде здійснюватися пенсійне забезпечення тільки тих громадян, що перебувають у трудових відносинах із певним роботодавцем.
2. Загальних пенсійних схем — пенсійне забезпечення будь-яких категорій громадян.
Запровадження недержавного пенсійного забезпечення регулюється Законом України “Про недержавне пенсійне забезпечення” та відповідними нормативно-правовими актами з пенсійного забезпечення.
Розвиток системи недержавних пенсійних фондів є вигідним як для держави, так і для населення. Зрозуміло, що крім вирішення такого важливого соціального завдання, як додаткове недержавне пенсійне забезпечення громадян, недержавні пенсійні фонди також матимуть змогу здійснювати регулярні капіталовкладення в національну економіку.
Створення другого та третього рівнів пенсійної системи вимагає забезпечення надійного збереження та захисту пенсійних активів, а також здійснення ефективного управління ними.
З цією метою функціонуватимуть банківські установи-зберігачі, в яких будуть зберігатися пенсійні активи як у грошовій формі, так і в цінних паперах. Зазначені банківські установи наділені досить широкими повноваженнями для належного виконання покладених на них обов’язків. Водночас такі установи будуть досить жорстко контролюватися та регулюватися НБУ та створеною у ході пенсійної реформи Державною інспекцією з пенсійного забезпечення.
Банківські установи-зберігачі забезпечать фізичне відокремлення пенсійних активів від засновників недержавних пенсійних фондів, а також компаній, які будуть здійснювати адміністративне управління фондами та управління активами.
Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.
Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення.
Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного забезпечення в Україні. Обов’язковість участі або обмеження щодо участі громадян у відповідних рівнях системи пенсійного забезпечення в Україні та отримання пенсійних виплат установлюються законами з питань пенсійного забезпечення.
Для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися умови, норми і порядок їх, пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов’язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення.
Питання участі іноземців і осіб без громадянства в системі пенсійного забезпечення в Україні та участі громадян України в іноземних пенсійних системах регулюються Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншими законами з питань пенсійного забезпечення та міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
У ході пенсійної реформи зменшиться кількість пільгових пенсій, виникне зацікавленість зайнятого населення у власному матеріальному забезпеченні на старість чи у випадку непрацездатності, з’являться стимули до праці в офіційному, а не в тіньовому секторі економіки: чим більше людей буде зайнято в легальному секторі, тим вищими будуть пенсійні та інші соціальні виплати.
Кошти з фондів обов’язкового пенсійного страхування, інвестовані у виробництво, сприятимуть його розвиткові. Поступово виникатимуть нові робочі місця. Працівники сплачуватимуть більше внесків до пенсійних фондів. Завдяки цьому буде надходити достатня кількість коштів на потреби соціальної сфери.
Почнуть зростати надходження до чинної солідарної пенсійної системи. Розмір пенсії стане адекватним доходам, утраченим унаслідок виходу на пенсію.

 

 

 

2. Солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування: суб’єкти, страховий стаж, пенсійні виплати та соціальні послуги

Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають [2, ст. 8]:
- громадяни України, які застраховані згідно із Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб — члени їхніх сімей;
- особи, яким до дня набрання чинності вказаним Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України “Про пенсійне забезпечення” — за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених Законом, — члени їхніх сімей.
Особи, які не підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, але добровільно сплачували страхові внески у визначеному порядку до солідарної системи та/або накопичувальної системи пенсійного страхування, мають право на отримання пенсії і соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду та/або отримання довічної пенсії чи одноразової виплати за рахунок коштів Накопичувального фонду.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Законодавство визначає суб’єктів солідарної системи. По-перше, це застраховані особи, а в окремих випадках — члени їхніх сімей.

Загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню підлягають:
1) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об’єднаннях громадян, у фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування — фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру;
2) члени колективних та орендних підприємств, сільськогосподарських кооперативів та фермерських господарств, у тому числі тих, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент);
3) фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
До членів сімей фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, належать: дружина (чоловік), батьки, діти та інші утриманці, які досягли 15 років, не перебувають у трудових або цивільно-правових відносинах з такою фізичною особою — суб’єктом підприємницької діяльності, але разом із ним здійснюють підприємницьку діяльність і отримують частину доходу від заняття цією діяльністю;
4) особи, які забезпечують себе роботою самостійно — займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов’язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності;
5) громадяни України, які працюють у розташованих за межами України дипломатичних представництвах, консульських установах України, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах підприємств та організацій (у тому числі міжнародних), створених відповідно до законодавства України (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України);
6) громадяни України та особи без громадянства, які працюють в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах іноземних держав, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах іноземних підприємств та організацій, міжнародних організацій, розташованих на території України (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України);
7) особи, обрані на виборні посади до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, профспілок, політичних партій, які отримують заробітну плату (винагороду) за роботу на виборній посаді;
8) особи, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, Службі безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, а також в органах Міністерства внутрішніх справ України;
9) працівники воєнізованих формувань, особи начальницького і рядового складу фельд’єгерської служби спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань зв’язку та інформатизації, гірничорятувальних частин незалежно від підпорядкування, а також особовий склад аварійно-рятувальної служби, створеної відповідно до законодавства на постійній основі;
10) особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу;
11) особи, які отримують щомісячні страхові виплати відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, крім осіб, які отримують виплати у зв’язку зі смертю годувальника, та непрацюючих осіб, які отримують пенсії по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання;
12) особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за направленням підприємств, установ, організацій (без збереження заробітної плати та з отриманням стипендії відповідно до законодавства);
13) особи, які відповідно до законів отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
14) один із непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або за особою похилого віку, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства;
15) особи, які отримують допомогу у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю;
16) безробітні в період отримання допомоги у зв’язку з безробіттям.
Особи, які досягли 16-річного віку та не належать до кола осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють на території України, громадяни України, які постійно проживають або працюють за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, мають право на добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування [2; 12].
Зазначені особи можуть брати добровільну участь у солідарній системі або в накопичувальній системі пенсійного страхування, або одночасно в обох системах.
Вони беруть добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування протягом терміну, визначеного в договорі про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, але не менше одного року.
Зазначені особи подають до територіального органу Пенсійного фонду за місцем проживання відповідну заяву за формою, встановленою правлінням Пенсійного фонду, та документи за затвердженим ним переліком.
З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, територіальним органом Пенсійного фонду в термін не пізніше ніж 30 календарних днів із дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (далі — договір про добровільну участь) відповідно до типового договору, що затверджується правлінням Пенсійного фонду, який набирає чинності з дня його підписання.
Територіальний орган Пенсійного фонду може відмовити в укладенні договору про добровільну участь у разі, якщо особа:
- підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню;
- не відповідає іншим вимогам, визначеним Законом;
- подала неповні або недостовірні відомості;
- уже уклала договір про добровільну участь, строк дії якого не припинено або за яким не виконала передбачені умови;
- бажає укласти договір на строк менше одного року.
В інших випадках відмова в укладенні договору про добровільну участь не допускається.
Другим суб’єктом є страхувальники [2; 12]:
1) роботодавці:
- підприємства, установи й організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об’єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування — фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру;
- колективні та орендні підприємства, сільськогосподарські кооперативи та фермерські господарства, у тому числі ті, які
обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент);
- дипломатичні представництва, консульські установи України, філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств та організацій (у тому числі міжнародних), створені відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами;
- іноземні дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав, філії, представництва, інші відокремлені підрозділи іноземних підприємств та організацій, міжнародних організацій, розташовані на території України;
2) підприємства, установи, організації, військові частини та органи, які виплачують заробітну плату (винагороду), грошове забезпечення, допомогу;
3) фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;
4) фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України — для працюючих осіб, за яких роботодавець сплачує внески в сумі меншій, ніж сума внеску із заробітку, який потерпілий мав до ушкодження здоров’я, а також для непрацюючих осіб;
5) застраховані особи, зазначені в пунктах 3 і 4 статті 11 та частині першій статті 12 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
Держава, встановлюючи за допомогою правових норм міру можливої та належної поведінки суб’єктів пенсійного страхування, домагається дотримання законності у формуванні та використанні страхових коштів. Для досягнення цієї мети на страхувальника покладається низка обов’язків:
1) зареєструватися як платник страхових внесків в територіальних органах Пенсійного фонду в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду у десятиденний термін із дня:
- отримання свідоцтва про державну реєстрацію як суб’єкта підприємницької діяльності;
- отримання дозволу на провадження нотаріальної та іншої діяльності;
- прийняття рішення про створення установи, організації, філії, представництва, іншого відокремленого підрозділу;
- зміни юридичного статусу чи адреси, якщо відповідно до Закону державна реєстрація таких установ, організацій та відокремлених підрозділів не проводиться;
- укладення трудового договору з найманим працівником;
- зміни прізвища, ім’я та по батькові.
Страхувальник зобов’язаний зареєструватися в територіальних органах Пенсійного фонду незалежно від того, чи він фактично веде господарську діяльність та провадить розрахунки з оплати праці, чи ні;
2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи за кожним календарним місяцем та календарним роком, зберігати ці дані за період до 1 липня 2000 року протягом 75 років, а за період після цієї дати — протягом усього часу сплати страхових внесків та протягом п’яти років після припинення їх сплати на паперових носіях та в електронному вигляді за наявності засобів, що гарантують ідентичність паперової та електронної форми документа, після чого дані передаються до архіву на належне зберігання протягом 70 років згідно з порядком, установленим Кабінетом Міністрів України;
3) допускати посадових осіб виконавчих органів Пенсійного фонду до перевірок правильності обчислення та сплати страхових внесків, надавати їм передбачені законодавством документи та пояснення з питань, що виникають під час перевірок;
4) подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом;
5) надавати безоплатно застрахованій особі та на вимогу членам сім’ї померлої застрахованої особи відомості про заробітну плату (дохід), суми сплачених страхових внесків та інші відомості, що стосуються застрахованої особи та подаються до територіальних органів Пенсійного фонду;
6) нараховувати, обчислювати й сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески;
7) пред’являти на вимогу виконавчих органів Пенсійного фонду та застрахованих осіб, за яких страхувальник сплачує страхові внески, повідомлення про реєстрацію платника страхових внесків;
8) вимагати в разі прийому на роботу або укладення відповідного договору з фізичною особою пред’явлення нею свідоцтва про загальнообов’язкове державне соціальне страхування;
9) повідомляти територіальному органу Пенсійного фонду про прийом на роботу або укладення відповідного договору з фізичною особою, яка не зареєстрована в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (у тому числі вперше приймається на роботу) або не пред’явила на вимогу страхувальника свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, і подавати необхідні відомості та документи для реєстрації зазначеної особи;
10) отримати в територіальному органі Пенсійного фонду від імені фізичної особи, яку він зобов’язаний зареєструвати у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування та видати його застрахованій особі;
11) повідомляти територіальним органам Пенсійного фонду:
- про ліквідацію (реорганізацію) підприємства, установи, організації у десятиденний термін із дня прийняття відповідного рішення;
- про зміну облікових реквізитів підприємства, установи, організації, їх місцезнаходження, юридичної адреси в десятиденний термін із дня виникнення відповідних змін;
- про відкриття або закриття поточних рахунків у банках чи в органах Державного казначейства України, які використовуються для здійснення відповідної діяльності;
- про чисельність найманих працівників, розмір їх заробітної плати (доходу) за встановленою формою звітності;
- про зміну відомостей, що вносяться до системи персоніфікованого обліку, про застраховану особу, за яку або на користь якої ним сплачуються страхові внески, у десятиденний термін із дня одержання цих відомостей;
12) виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом, а також нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.
Також суб’єктами солідарної системи є: уповноважений банк; підприємства, установи, організації, що здійснюють виплату й доставку пенсій, Пенсійний фонд.
Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов’язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом. Він є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Статусу юридичної особи набуває з дня реєстрації статуту в спеціально уповноваженому органі виконавчої влади.
Управління Пенсійним фондом здійснюється на основі паритетності представниками держави, застрахованих осіб і роботодавців. Органами управління є правління та виконавча дирекція Пенсійного фонду.
До складу правління Пенсійного фонду входять по п’ять представників від держави, застрахованих осіб і роботодавців.
Бюджет Пенсійного фонду формується за рахунок страхових внесків до солідарної системи та надходжень з інших джерел, визначених Законом.
Джерелами формування коштів Пенсійного фонду є:
1) страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, крім частини внесків, що спрямовується до Накопичувального фонду;
2) інвестиційний дохід, який отримується від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах;
3) кошти Державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених Законом “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”;
4) суми від фінансових санкцій, застосованих відповідно до цього Закону та інших законів до юридичних та фізичних осіб за порушення встановленого порядку нарахування, обчислення й сплати страхових внесків та використання коштів Пенсійного фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до Закону на посадових осіб та громадян за ці порушення;
5) благодійні внески юридичних та фізичних осіб;
6) добровільні внески;
7) інші надходження відповідно до законодавства.
Кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України і не підлягають оподаткуванню.
Ці кошти використовуються на: виплату пенсій; надання соціальних послуг; фінансування адміністративних витрат, пов’язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; оплату послуг із виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду.
Забороняється використання коштів Пенсійного фонду для оплати договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат та на цілі, не передбачені Законом “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
За рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія у зв’язку з інвалідністю внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства);
3) пенсія у зв’язку з утратою годувальника.
Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, у зв’язку з інвалідністю, у зв’язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором [2, ст. 10].
У солідарній системі надаються соціальні послуги за рахунок коштів Пенсійного фонду. Зокрема, такою послугою є допомога на поховання пенсіонера.
Для призначення пенсії у солідарній системі однією з умов є наявність визначеного Законом страхового стажу. Страховий стаж — період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії у зв’язку з інвалідністю або у зв’язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення особі інвалідності до досягнення застрахованою особою пенсійного віку та період із дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би пенсійного віку. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку — на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Такими документами є трудова книжка, довідка з Пенсійного фонду, відомості про виплату заробітної плати і т. ін. [10].
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою:

ТП = Св : В,

де ТП — тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях;
Св — сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць;
В — мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.
Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, за невеликим винятком.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності Законом про пенсійне страхування, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
При цьому за кожний повний рік стажу роботи, до набрання чинності вказаним Законом, на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України [8], зайнятість на яких давала право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Пенсії за віком у солідарній системі
Застраховані особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками — 55 років та наявності страхового стажу не менше п’яти років [2, ст. 26].
Розмір пенсії за віком обчислюється за формулою, визначеною в ст. 27 Закону “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”:

П = Зп х Кс,

де П — розмір пенсії у гривнях;
Зп — заробітна плата, з якої обчислюється пенсія, у гривнях;
Кс — коефіцієнт страхового стажу.
Коефіцієнт страхового стажу визначається залежно від величини оцінки одного року страхового стажу:

Кс = См х Вс / 100 % х 12,

де Кс — коефіцієнт страхового стажу;
См — сума місяців;
Вс — величина оцінки одного року страхового стажу (1 % у солідарній системі)
Коефіцієнт страхового стажу не може перевищувати 0,75.
Для визначення пенсії буде враховуватись заробітна плата в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати, із якої сплачуються страхові внески (з 1.01.2005 р. — 4100 грн на місяць).
За бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності Законом про пенсійне страхування, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, — відповідно до нового Закону.
При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених Законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом.
Розмір пенсії за віком, обчислений відповідно до частини першої статті 27, не обмежується.
Мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок — 20 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність [12, ст. 2].
За наявності страхового стажу меншої тривалості пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.
Особі, яка набула право на пенсію за віком, але після досягнення пенсійного віку виявила бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього строку, пенсія за віком призначається з урахуванням страхового стажу на день звернення за призначенням пенсії з підвищенням розміру пенсії за віком за кожний повний рік страхового стажу після досягнення пенсійного віку в такому порядку [2, ст. 29]:

При цьому підвищення розміру пенсії за неповний рік страхового стажу не здійснюється.
Пенсії у зв’язку з інвалідністю в солідарній системі
Підставою для призначення пенсії з інвалідності, на відміну від пенсії за віком, є чітко виражена непрацездатність громадянина. Підставою для встановлення інвалідності є стійке порушення функцій організму, яке ставить хворого перед необхідністю припинити професійну діяльність чи значно змінити її умови. Встановлення інвалідності проводять медико-соціальні експертизи (МСЕК) на підставі Порядку організації та проведення МСЕК, затвердженого Постановою КМУ від 4 квітня 1994 року.
Поняття “інвалідність” нерозривно пов’язане з групою інвалідності. Залежно від ступеня втрати працездатності інвалідність є трьох груп. В інструкції “Про встановлення груп інвалідності”, затвердженій МОЗ України 28 грудня 1991 року, перераховано конкретні анатомічні дефекти й соціальні підстави для встановлення кожної з трьох груп інвалідності.
Законодавством передбачено строки встановлення групи інвалідності. Вони встановлюються залежно від стану здоров’я та віку інваліда. Оскільки інвалідність настає внаслідок захворювання, то може настати й одужання. Тому проводяться періодичні огляди через 1—3 роки. Особам пенсійного віку, які мають анатомічні дефекти, та деяким іншим інвалідність встановлюється довічно. В цих випадках переосвідчення може здійснюватися лише за заявою інваліда.
Пенсія у зв’язку з інвалідністю призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства), за наявності страхового стажу [2, ст. 32]:
- до досягнення особою 23 років включно — 2 роки;
- від 24 років до досягнення особою 26 років включно — 3 роки;
- від 27 років до досягнення особою 31 року включно — 4 роки;
- для осіб 32 років і старших — 5 років.
Якщо інвалідність настала в період проходження строкової військової служби, то пенсія у зв’язку з інвалідністю призначається особі незалежно від наявності страхового стажу.
Пенсія у зв’язку з інвалідністю призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи [2, ст. 30].
Пенсія у зв’язку з інвалідністю від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання призначається відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.
Пенсія у зв’язку з інвалідністю залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах:
- інвалідам I групи — 100 відсотків пенсії за віком;
- інвалідам II групи — 90 відсотків пенсії за віком;
- інвалідам III групи — 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 Закону про пенсійне страхування.
Така пенсія призначається на весь строк установлення інвалідності. Інвалідам чоловікам старшим 60 років і жінкам старшим 55 років пенсії у зв’язку з інвалідністю призначаються довічно. Повторний огляд цих інвалідів провадиться тільки за їх заявою.
У разі зміни групи інвалідності пенсія в новому розмірі виплачується з дня зміни групи інвалідності. Якщо особа визнана інвалідом нижчої групи, пенсія виплачується за попередньою групою до кінця місяця, в якому змінено групу інвалідності.
У разі визнання особи, яка пройшла повторний огляд, здоровою пенсія виплачується до кінця місяця, по який установлено інвалідність.
Якщо заінтересована особа не з’явилася в органи медико-соціальної експертизи на повторний огляд у визначений для цього строк, виплата пенсії у зв’язку з інвалідністю припиняється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому вона мала з’явитися на повторний огляд.
У випадку пропуску строку повторного огляду медико-соціальної експертизи інвалідом з поважних причин або в разі визнання його знову інвалідом виплата пенсії у зв’язку з інвалідністю відновлюється з дня, з якого припинено виплату, до дня повторного огляду, але не більш як за три роки, якщо орган медико-соціальної експертизи визнає його за цей період інвалідом. При цьому якщо під час повторного огляду інваліда переведено на іншу групу інвалідності (вищу або нижчу), пенсія за зазначений період виплачується за попередньою групою інвалідності.
Якщо виплату пенсії інвалідові було припинено у зв’язку з відновленням здоров’я або якщо він не отримував пенсії внаслідок нез’явлення на повторний огляд без поважних причин, то в разі наступного визнання його інвалідом виплата раніше призначеної пенсії поновлюється з дня встановлення інвалідності знову за умови, що після припинення виплати пенсії минуло не більше п’яти років.
Якщо минуло більше п’яти років, пенсія призначається знову на загальних підставах.
Органи медико-соціальної експертизи зобов’язані повідомляти територіальним органам Пенсійного фонду в порядку, встановленому законодавством, про результати повторного огляду осіб, яким призначена пенсія у зв’язку з інвалідністю, та про нез’явлення цих осіб на зазначений огляд.
Пенсія у зв’язку з утратою годувальника в солідарній системі
Пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії у зв’язку з інвалідністю, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 Закону “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, — незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв’язку з утратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв’язку з утратою годувальника, якщо втратили джерело засобів для існування.
Непрацездатними членами сім’ї вважаються:
1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку;
2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців із дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років. Діти, які навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах I—IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах, — до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти — до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;
3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності — один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
До членів сім’ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, належать особи, зазначені в п.п. 1—3, якщо вони:
1) були на повному утриманні померлого годувальника;
2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів для існування.
Члени сім’ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів для існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв’язку з утратою годувальника.
Усиновлені діти мають право на пенсію у зв’язку з утратою годувальника нарівні з рідними дітьми.
Пасинок і падчерка мають право на пенсію у зв’язку з утратою годувальника нарівні з рідними дітьми, якщо вони не одержували аліментів від батьків.
Неповнолітні діти, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника, зберігають це право і в разі їх усиновлення.
Положення, що стосуються сім’ї померлого, відповідно поширюються і на сім’ю особи, визнаної безвісно відсутньою або оголошеною померлою у встановленому законом порядку.
Пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, призначаються відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.
Пенсія у зв’язку з утратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім’ї — 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім’ї — 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Дітям-сиротам пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається виходячи з розміру пенсії за віком кожного з батьків.
Пенсія у зв’язку з утратою годувальника призначається на весь період непрацездатності, а членам сім’ї, які досягли пенсійного віку, — довічно.
Зміна розміру пенсії або припинення її виплати членам сім’ї здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому склалися обставини, що спричинили зміну розміру або припинення виплати пенсії.
На всіх членів сім’ї, які мають право на пенсію у зв’язку з утратою годувальника, призначається одна спільна пенсія. На вимогу члена сім’ї із загальної суми пенсії виділяється його частка, яка виплачується окремо [2, ст. 39].
Порядок визначення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії у солідарній системі. Призначення, перерахунок та виплата пенсії
Для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року, незалежно від перерв, та страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року.
У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж.
За вибором особи, яка звернулася за пенсією, із періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключається період до 60 календарних місяців підряд за умови, що зазначений період становить не більше ніж 10 відсотків тривалості страхового стажу.
Для визначення розміру пенсії за віком заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності Законом “Про загальнообов’язкове пенсійне страхування” визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності вказаним Законом — на умовах, передбачених цим Законом.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року — за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою:

Зп = Зс х (Ск : К),

де Зс — середня заробітна плата в Україні за рік, що передує року звернення за призначенням пенсії;
Ск — сума коефіцієнтів заробітку за кожний місяць (Кз1 + …Кзn);
К — кількість місяців страхового стажу.
Середньоарифметичний коефіцієнт заробітку буде дорівнювати 1, якщо у відповідний період особа отримувала заробітну плату на рівні середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України. Якщо коефіцієнт заробітку менший або більший за 1, то індивідуальний заробіток особи був відповідно вищим або нижчим за середню заробітну плату.
У разі відсутності на момент призначення пенсії даних про середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки України, за попередній рік для визначення заробітної плати (доходу) враховується наявна середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України, за місяці попереднього року з наступним перерахунком заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії після отримання даних про середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки України, за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії.
У разі подання застрахованою особою для обчислення розміру пенсії даних про заробітну плату (дохід) за період до 1 січня 1992 року при визначенні коефіцієнта заробітної плати (доходу) середня заробітна плата за рік (квартал) у відповідному періоді вважається щомісячною середньою заробітною платою працівників, зайнятих у галузях економіки України, відповідного року (кварталу).
У разі відсутності на момент призначення пенсії даних про щомісячну середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки України, за попередні місяці для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) враховується щомісячна середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України, за наявний попередній місяць з наступним перерахунком коефіцієнта заробітної плати (доходу) після отримання даних про щомісячну середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки України, за місяць (місяці), що передує зверненню за призначенням пенсії.
До заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються:
1) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності Законом про пенсійне страхування, з яких згідно із цим Законом були фактично обчислені та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), із якої сплачуються страхові внески;
2) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності новим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), із якої сплачувалися зазначені внески (збір), — у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”, і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум.
Пенсії індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Крім індексації пенсії, у разі якщо величина середньої заробітної плати в Україні за даними спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі статистики за минулий рік зросла, то з 1 березня поточного року розмір пенсії підвищується на коефіцієнт, який відповідає не менше ніж 20 відсоткам темпів зростання середньої заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком. Розмір та порядок такого підвищення пенсії визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України.
У разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, провадиться перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії.
Кожний наступний перерахунок пенсії провадиться не раніш як через два роки після попереднього перерахунку з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії.
При цьому заробітна плата (дохід) для обчислення та перерахунку пенсії визначається із застосуванням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2002 рік.
Строки призначення (перерахунку) та виплати пенсії
Пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли вона призначається з більш раннього строку:
1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців із дня досягнення особою пенсійного віку;
2) пенсія у зв’язку з інвалідністю призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців із дня встановлення інвалідності;
3) пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців із дня смерті годувальника.
Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії. Переведення з одного виду пенсії на інший провадиться з дня подання заяви з усіма необхідними документами.
Нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком із нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Виплата пенсії
Пенсія виплачується щомісяця у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, без урахування одержуваної заробітної плати (доходу) або пенсійних виплат із накопичувальної системи пенсійного страхування чи пенсійних виплат із системи недержавного пенсійного забезпечення.
Пенсія може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення й строк дії якої визначаються законом. Виплата пенсії за довіреністю здійснюється протягом усього періоду дії довіреності за умови поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю через кожний рік дії такої довіреності.
Під час перебування пенсіонера в місцях позбавлення волі виплата призначеної йому пенсії здійснюється на загальних підставах у порядку, встановленому законодавством.
Під час перебування пенсіонера на повному державному утриманні у відповідній установі (закладі) йому виплачується 25 відсотків призначеної пенсії. У випадках, якщо розмір його пенсії перевищує вартість утримання, виплачується різниця між пенсією й вартістю утримання, але не менше 25 відсотків призначеної пенсії.
Якщо у пенсіонера, який перебуває у відповідній установі (закладі) на повному державному утриманні, є непрацездатні члени сім’ї, зазначені в частині другій статті 36 Закону “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, які перебувають на його утриманні, пенсія виплачується в такому порядку: 25 відсотків пенсії — самому пенсіонерові, а інша частина пенсії, але не більш як 50 відсотків призначеного розміру пенсії — зазначеним членам сім’ї.
Частина пенсії, що залишилася після виплати суми пенсії пенсіонеру та членам його сім’ї, перераховується до установи (закладу), де пенсіонер перебуває на повному державному утриманні, за його особистою заявою. Зазначені кошти зараховуються на банківські рахунки цих установ понад бюджетні асигнування і спрямовуються виключно на поліпшення умов проживання в них пенсіонерів у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Дітям-сиротам за період перебування на повному державному утриманні пенсія у зв’язку з утратою годувальника виплачується в повному розмірі та перераховується на їхні особисті рахунки у банку.
Іншим дітям, які перебувають на повному державному утриманні, виплачується 50 відсотків призначеної пенсії у зв’язку з утратою годувальника та перераховується на їхні особисті рахунки у банку. При цьому частина пенсії, що залишилася після виплати суми пенсії у зв’язку з утратою годувальника, перераховується на банківський рахунок установи, де ця дитина перебуває на повному державному утриманні, і спрямовується виключно на поліпшення умов проживання дітей у цих установах.
Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців поспіль;
5) в інших випадках, передбачених Законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з’ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Відрахування з пенсії проводяться в установленому Законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до Закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Розмір відрахування з пенсії обчислюється із суми, що належить пенсіонерові до виплати.
З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру: на утримання членів сім’ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також у зв’язку зі смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених Законом випадках.
З усіх інших видів стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії.
У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, виплачується за шість місяців наперед перед від’їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв’язку з його смертю, не включається до складу спадщини і виплачується — по місяць смерті включно непрацездатним членам сім’ї, які знаходилися на його утриманні. Батькам, чоловіку (дружині), а також членам сім’ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, сума недоотриманої пенсії виплачується незалежно від того, чи належать вони до кола непрацездатних членів сім’ї та від перебування на його утриманні.
У разі звернення кількох членів сім’ї померлого пенсіонера належна їм сума пенсії відповідно до цієї статті ділиться між ними порівну. Зазначена сума пенсії виплачується, якщо звернення за нею надійшло не пізніше 12 місяців після смерті пенсіонера.
Допомога на поховання пенсіонера
У разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті
[2, ст. 53].

 

 

 

3. Накопичувальна система пенсійного страхування

Суб’єктами системи накопичувального пенсійного забезпечення є [2, ст. 3]:
- застраховані особи й члени їхніх сімей та/або спадкоємці;
- особи, від імені та на користь яких здійснюється накопичення та інвестування коштів;
- підприємства, установи, організації та фізичні особи, що здійснюють перерахування внесків до системи накопичувального пенсійного забезпечення;
- Накопичувальний фонд;
- недержавні пенсійні фонди;
- юридичні особи, які здійснюють адміністративне управління Накопичувальним фондом і недержавними пенсійними фондами та управління їх пенсійними активами;
- зберігач;
- страхові організації.
Накопичувальний фонд створюється Пенсійним фондом як цільовий позабюджетний фонд. Адміністративне управління Накопичувальним фондом здійснює виконавча дирекція Пенсійного фонду. Управління пенсійними активами Накопичувального фонду здійснюється компаніями з управління активами.
Застрахована особа, яка сплачує (за яку сплачують) страхові внески до Накопичувального фонду, має право спрямувати ці страхові внески до будь-якого недержавного пенсійного фонду. При цьому застрахована особа подає територіальному органу Пенсійного фонду та страхувальнику такі документи:
- заяву про обрання недержавного пенсійного фонду;
- заповнену картку за формою, встановленою правлінням Пенсійного фонду, в якій зазначаються відомості про обраний недержавний пенсійний фонд;
- копію пенсійного контракту, укладеного застрахованою особою з обраним недержавним пенсійним фондом.
Джерелами формування коштів Накопичувального фонду є:
1) страхові внески застрахованих осіб, що спрямовуються до Накопичувального фонду;
2) інвестиційний дохід, що утворюється внаслідок розміщення та інвестування коштів Накопичувального фонду в порядку, встановленому Законом;
3) суми від фінансових санкцій, застосованих відповідно до Закону “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та інших законів до юридичних і фізичних осіб за порушення встановленого законодавством порядку нарахування, обчислення й сплати страхових внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду, та використання коштів Накопичувального фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до Закону на посадових осіб та громадян за ці порушення.
Кошти Накопичувального фонду використовуються на: інвестування з метою отримання доходу на користь застрахованих осіб; оплату договорів страхування довічних пенсій або здійснення одноразових виплат; оплату послуг компаній з управління активами; оплату послуг виконавчої дирекції Пенсійного фонду, пов’язаних з адміністративним управлінням Накопичувальним фондом, у тому числі на проведення тендерів, у порядку та розмірах, установлених Радою Накопичувального фонду; оплату послуг радника (радників) з інвестиційних питань; оплату послуг зберігача; оплату послуг із проведення планової аудиторської перевірки.
Забороняється використання коштів Накопичувального фонду не за призначенням та для забезпечення виплати пенсій та надання соціальних послуг із солідарної системи. Кошти Накопичувального фонду є власністю застрахованих осіб, які сплачували страхові внески до цього фонду, та належать кожній застрахованій особі в частині, облікованій на її накопичувальному пенсійному рахунку.
Управління пенсійними активами здійснюється компаніями з управління активами [2, ст. 85], визначеними Радою Накопичувального фонду за результатами тендера, з якими Пенсійним фондом укладені договори.
Компанії з управління активами обираються з числа компаній, які:
1) мають не менше п’яти років досвіду роботи з управління активами на фінансових ринках України та/або світу, перелік яких визначається в технічному завданні тендера;
2) мали одночасно в управлінні активи в сумі, розмір якої встановлюється в технічному завданні тендера;
3) підтримують власний капітал, який визначається згідно із законодавством України, у сумі, еквівалентній 1 млн євро за офіційним обмінним курсом Національного банку України на день подання заяви на отримання ліцензії;
4) відповідають вимогам, встановленим Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку щодо кваліфікаційного рівня та досвіду роботи фахівців, які безпосередньо виконуватимуть функції, передбачені технічним завданням тендера.
Повноваження компанії з управління активами можуть бути припинені Радою Накопичувального фонду за поданням Пенсійного фонду, зберігача, органів, що здійснюють державний нагляд у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, у разі:
1) порушення умов договору, укладеного з Пенсійним фондом;
2) порушення положень основних напрямів інвестиційної політики та нормативів інвестування коштів Накопичувального фонду;
3) дій або бездіяльності, що призвели до зменшення пенсійних активів Накопичувального фонду за результатами бюджетного року на суму, яка перевищує встановлений у договорі відсоток загальної суми коштів Накопичувального фонду, якщо таке зменшення не зумовлено об’єктивними змінами на фінансовому ринку;
4) анулювання ліцензії на провадження професійної діяльності з управління активами в частині пенсійних активів.
Зберігач — це банк, який здійснює свою діяльність відповідно до законодавства про банки і банківську діяльність та відповідає вимогам цього Закону щодо зберігання та обслуговування коштів Накопичувального фонду;
За результатами тендера Пенсійний фонд укладає із зберігачем договір строком на п’ять років. Зазначений договір схвалюють Рада Накопичувального фонду та Наглядова рада зберігача.
Кошти Накопичувального фонду обслуговуються лише одним зберігачем, який повинен відповідати таким вимогам:
1) мати ліцензію Національного банку України на здійснення всіх видів банківських операцій та ліцензію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на право провадження професійної депозитарної діяльності зберігача цінних паперів;
2) мати розмір регулятивного капіталу в сумі, еквівалентній не менше ніж 40 млн євро за офіційним обмінним курсом Національного банку України;
3) мати посадових осіб, які здійснюють безпосереднє керівництво підрозділами з виконання депозитарної діяльності зберігача цінних паперів і мають відповідну вищу освіту та досвід роботи в банківській чи фінансовій сфері не менше п’яти років;
4) не бути компанією з управління активами, пов’язаною особою компанії з управління активами та її пов’язаних осіб;
5) не бути кредитором органів Пенсійного фонду або компаній з управління активами, із якими зберігачем укладено договір про зберігання пенсійних активів;
6) не бути пов’язаною особою аудитора Накопичувального фонду та його пов’язаних осіб.
Зберігач виконує такі функції:
1) у встановленому порядку відкриває рахунок Накопичувального фонду, здійснює розрахунково-касові операції у грошових коштах та операції по рахунку у цінних паперах Накопичувального фонду і забезпечує зберігання грошових надходжень до Накопичувального фонду та цінних паперів, що становлять його пенсійні активи, а також інших документів, пов’язаних із формуванням та використанням пенсійних активів;
2) у встановленому порядку відкриває та здійснює розрахунково-касові операції по рахунку Пенсійного фонду, на якому акумулюється резерв коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах, забезпечує їх зберігання;
3) здійснює операції по активах у цінних паперах, сформованих за рахунок резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах;
4) здійснює розміщення резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах на депозитних рахунках із виплатою відсотків у розмірах, передбачених відповідним договором;
5) виконує доручення виконавчої дирекції Пенсійного фонду щодо перерахування коштів у сумі, облікованій на накопичувальному пенсійному рахунку застрахованої особи, до недержавного пенсійного фонду, страхової організації для оплати договору страхування довічної пенсії або одноразової виплати застрахованій особі чи спадкоємцям;
6) виконує доручення виконавчої дирекції Пенсійного фонду щодо перерахування коштів Накопичувального фонду для оплати витрат, пов’язаних з адміністративним управлінням Накопичувальним фондом, виплати винагороди раднику з інвестиційних питань, компаніям з управління активами, зберігачу, аудитору Накопичувального фонду;
7) виконує інші функції.
Зберігач зобов’язаний забезпечити відокремлене зберігання та окремий облік коштів Накопичувального фонду, що інвестуються кожною з компаній з управління активами та пенсійних активів у цінних паперах, які перебувають у їх управлінні.

 

 

 

4. Види пенсійних виплат із коштів Накопичувального фонду

Застрахована особа в разі досягнення пенсійного віку має право на отримання довічної пенсії або одноразової виплати за рахунок коштів Накопичувального фонду, облікованих на її накопичувальному пенсійному рахунку.
Страхування й виплата довічної пенсії здійснюється згідно із Законом України “Про страхування” страховою організацією, обраною застрахованою особою.
Розмір довічної пенсії розраховується страховою організацією актуарно, виходячи з вартості оплаченого договору страхування довічної пенсії, з урахуванням майбутнього інвестиційного доходу, забезпечуваного страховою організацією, видатків, пов’язаних із подальшим інвестуванням зазначених сум, та з урахуванням середньої для чоловіків і жінок величини тривалості життя.
Виплата довічної пенсії здійснюється у строки і в порядку, що визначені договором страхування довічної пенсії.
Одноразова виплата застрахованій особі з коштів Накопичувального фонду здійснюється територіальним органом Пенсійного фонду.
Пенсійні виплати, що здійснюються застрахованим особам за рахунок коштів Накопичувального фонду, підлягають оподаткуванню відповідно до законів України про оподаткування.
Договір страхування довічної пенсії укладається між застрахованою особою та страховою організацією відповідно до законодавства про страхову діяльність після досягнення застрахованою особою пенсійного віку.
Для укладення договору страхування довічної пенсії застрахована особа подає страховій організації протягом місяця до досягнення пенсійного віку заяву за формою, встановленою страховою організацією.
Застрахована особа повідомляє територіальному органу Пенсійного фонду про обрану нею страхову організацію та подає письмову заяву про перерахування коштів для оплати договору страхування довічної пенсії до цієї страхової організації.
Територіальний орган Пенсійного фонду зобов’язаний не пізніше ніж через десять календарних днів із дня отримання такої заяви забезпечити перерахування коштів застрахованої особи в сумі, облікованій на її накопичувальному пенсійному рахунку, до обраної нею страхової організації.
У разі неподання застрахованою особою такої заяви протягом місяця з дня досягнення нею пенсійного віку територіальний орган Пенсійного фонду зобов’язаний з’ясувати причини неподання заяви та запропонувати застрахованій особі укласти договір страхування довічної пенсії.
У разі відмови застрахованої особи від укладення цього договору, крім випадків відмови у зв’язку з виявленням бажання працювати і одержувати пенсію за віком із більш пізнього строку, територіальний орган Пенсійного фонду самостійно укладає договір страхування довічної пенсії з установленим періодом на користь цієї застрахованої особи та перераховує страховій організації кошти в сумі, облікованій на її накопичувальному пенсійному рахунку. При цьому вартість оплати договору страхування довічної пенсії з установленим періодом не повинна перевищувати середню вартість оплати договорів страхування довічної пенсії цього виду для осіб відповідного пенсійного віку. Така середня вартість оплати договору страхування довічної пенсії визначається виходячи з останньої інформації про вартість оплати договорів страхування довічних пенсій, опублікованої страховими організаціями.
Територіальний орган Пенсійного фонду має право відмовити застрахованій особі в перерахуванні коштів страховій організації у випадках:
- якщо договір страхування довічної пенсії укладено з особою, яка не має права на одержання довічної пенсії;
- якщо договір страхування довічної пенсії укладено зі страховою організацією, яка не відповідає вимогам, установленим Законом для страхових організацій, які можуть здійснювати страхування й виплату довічних пенсій, передбачених Законом “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”;
- якщо договір страхування довічної пенсії укладено з порушенням або суперечить вимогам цього Закону та іншим нормативно-правовим актам;
- якщо територіальним органом Пенсійного фонду або застрахованою особою вже укладено договір страхування довічної пенсії;
- якщо сума пенсійних активів, облікованих на накопичувальному пенсійному рахунку застрахованої особи, є меншою від мінімальної суми коштів, необхідних для оплати договору страхування довічної пенсії.
В інших випадках відмова в перерахуванні коштів для оплати договору страхування довічної пенсії не допускається.
Відомості про укладення договору страхування довічної пенсії, про перерахування коштів для оплати цього договору вносяться до системи персоніфікованого обліку.
Порядок вибору та зміни страхових організацій, із якими укладаються договори страхування довічної пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Умови та порядок отримання одноразової виплати
У разі якщо сума належних застрахованій особі на момент набуття права на пенсію пенсійних активів не досягає мінімальної суми коштів, необхідної для оплати договору страхування довічної пенсії, визначеної Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, то ця особа (а в разі її смерті — члени її сім’ї чи спадкоємці) має право на отримання одноразової виплати.
На вимогу застрахованої особи одноразова виплата здійснюється в разі виїзду цієї особи за кордон на постійне місце проживання.
Якщо застрахована особа визнана інвалідом I або II групи і набуває права на пенсію у зв’язку з інвалідністю відповідно до Закону, належні їй пенсійні активи використовуються за її вибором у такому порядку:
- на отримання одноразової виплати незалежно від достатності суми коштів для оплати договору страхування довічної пенсії;
- на оплату договору страхування довічної пенсії після досягнення нею пенсійного віку в разі достатності суми коштів для оплати договору страхування довічної пенсії.
Пенсійні активи, належні застрахованій особі, визнаній інвалідом III групи, залишаються в Накопичувальному фонді, а після досягнення нею пенсійного віку використовуються на оплату договору страхування довічної пенсії, а в разі недостатності суми коштів для оплати такого договору — на отримання одноразової виплати.
У разі смерті застрахованої особи до досягнення нею пенсійного віку належні їй пенсійні активи успадковуються в порядку, визначеному Цивільним кодексом України, якщо застрахована особа не визначила конкретних осіб, які мають право на їх отримання.
Застрахована особа має право у будь-який час визначити конкретних осіб, які мають право на отримання коштів у сумі, облікованій на її накопичувальному пенсійному рахунку, в разі її смерті, та визначити, в яких частках повинні бути розподілені між ними зазначені кошти.
Особи, які мають право на отримання у спадщину коштів у сумі, облікованій на накопичувальному пенсійному рахунку померлої особи, і не досягли пенсійного віку, можуть подати заяву про спрямування цих коштів до Накопичувального фонду та облік на їхньому накопичувальному пенсійному рахунку. При цьому зазначені кошти не оподатковуються.
У разі відсутності в померлої застрахованої особи спадкоємців належні їй пенсійні активи враховуються у складі інвестиційного доходу Накопичувального фонду, про що робиться позначка в її персональній обліковій картці в системі персоніфікованого обліку та надається повідомлення зберігачу.
Для отримання одноразової виплати застрахована особа або члени її сім’ї чи спадкоємці подають до територіального органу Пенсійного фонду заяву та документи, що підтверджують їх право на отримання цієї виплати.
Одноразова виплата здійснюється протягом п’яти робочих днів після отримання заяви та необхідних документів.
Види довічних пенсій:
- довічна пенсія з установленим періодом;
- довічна обумовлена пенсія;
- довічна пенсія подружжя.
Довічна пенсія з установленим періодом — щомісячна виплата, яка здійснюється протягом життя пенсіонера, але не менше ніж протягом десяти років із дня її призначення. У разі смерті пенсіонера право на отримання призначеної довічної пенсії протягом установленого періоду мають спадкоємці, зазначені в договорі страхування довічної пенсії або визначені відповідно до Цивільного кодексу України.
Довічна обумовлена пенсія — щомісячна виплата, яка здійснюється протягом життя пенсіонера.
У разі якщо загальна сума довічної обумовленої пенсії, виплачена пенсіонеру на момент смерті, є меншою, ніж сума вартості договору страхування довічної пенсії на час його укладення, різниця коштів між зазначеними сумами виплачується спадкоємцям, зазначеним у договорі страхування довічної пенсії або визначеним відповідно до Цивільного кодексу України.
Довічна пенсія подружжя — щомісячна виплата, яка здійснюється протягом життя пенсіонера, а після його смерті — його чоловіку (дружині), який (яка) досягли пенсійного віку, протягом їхнього життя.
Застрахована особа має право вільного вибору одного із зазначених видів довічних пенсій. Вид довічної пенсії, обраний застрахованою особою, зазначається в договорі страхування довічної пенсії.
Дострокове припинення дії договору страхування довічної пенсії за бажанням сторін забороняється.
Страхові внески до Накопичувального фонду сплачуються застрахованими особами, яким на день їх запровадження не виповнилося: чоловікам 40, жінкам 35 років.
Застраховані особи — чоловіки віком від 40 до 50 років, а жінки — від 35 до 45 років можуть прийняти рішення щодо перерахування страхових внесків до Накопичувального фонду протягом року з дня запровадження цих внесків. Якщо ці особи не прийняли рішення щодо перерахування внесків до Накопичувального фонду в зазначений строк, то вони втрачають право на перерахування таких внесків до Накопичувального фонду.
Чоловіки, яким на день запровадження страхових внесків до Накопичувального фонду виповнилося 50 років, та жінки, яким на день запровадження цих внесків виповнилося 45 років, не мають права та обов’язку сплачувати страхові внески до Накопичувального фонду.
Максимальний розмір страхових внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду, не може перевищувати 7 відсотків суми заробітної плати (доходу).

 

 

5. Недержавне пенсійне забезпечення

Основу системи недержавного пенсійного забезпечення становлять недержавні пенсійні фонди, які за типами поділятимуться на відкриті, корпоративні та професійні. В рамках цієї системи працівники матимуть можливість, тільки в разі бажання майбутнього пенсіонера, додатково до заощаджень у загальнообов’язковій системі перераховувати внески до обраного недержавного пенсійного фонду. Система недержавних пенсійних фондів дасть можливість залучати і кошти роботодавців до формування пенсійних заощаджень їхніх працівників. Розмір пенсії у такій системі залежатиме від розміру страхових внесків, терміну, протягом якого ці внески накопичувались, та розміру отриманого на них інвестиційного доходу. Законом України “Про недержавне пенсійне забезпечення” встановлено жорсткі вимоги до процедури заснування недержавних пенсійних фондів. Окреслено і вимоги до банків-зберігачів, визначено їхні функції та межі відповідальності за цільове використання добровільних пенсійних заощаджень.
Пенсійні фонди можуть здійснювати такі види пенсійних виплат:
- пенсія на визначений строк;
- одноразова пенсійна виплата.
Підставами для здійснення пенсійних виплат є досягнення учасником фонду пенсійного віку, визначеного у договорі страхування [3, ст. 60] визнання учасника фонду інвалідом; медично підтверджений критичний стан здоров’я (онкозахворювання, інсульт тощо) учасника фонду; виїзд учасника фонду на постійне місце проживання за межі України; смерть учасника фонду.
На сьогодні відомі три схеми недержавного пенсійного страхування, які вже працюють в Україні. Це послуги недержавних пенсійних фондів, пенсійна програма банку “Аркада” і корпоративний пенсійний фонд “Київенерго”. Суть їх однакова: кожна людина може забезпечити свою старість, не розраховуючи на державу, а уклавши угоду з недержавним пенсійним фондом.
Згідно з укладеною угодою, вкладник перераховує на свій пенсійний рахунок певну частину заробітної плати, а вийшовши на пенсію, окрім обов’язкової державної, отримує і додаткову допомогу (довічно або певний період, залежно від укладеного договору). У випадку смерті власника сума вкладу переходить у спадок.
Зі свого боку пенсійний фонд розміщує “пенсійні” гроші у прибуткові проекти і, таким чином, дає змогу убезпечити кошти від інфляції та стабільно нараховувати відсотки за вкладами. До речі, пенсійні фонди у світі посідають перші місця у рейтингу привабливості серед інших інвестиційних структур.
Кожна зі згадуваних програм має свої позитиви й негативи.
Пенсійний фонд “Київенерго” є корпоративним. Це означає, що в програмі задіяні кошти саме цього підприємства, тобто прибутки “Київенерго” (статутом компанії визначено, що на пенсійне забезпечення може бути нараховано до 5 % прибутку).
Узяти участь у цій програмі можуть тільки працівники підприємства, до того ж тільки ті, які пропрацювали на ньому не менше п’яти років. Отже, безперечним плюсом програми для споживачів є те, що гроші відраховуються до пенсійного фонду не із зарплати, а з прибутку підприємства. Відтак, нічого не втрачаючи, вони отримують додаткову пенсію.
Недоліком тут є те, що програма “замикається” тільки на “Київенерго”. До того ж підприємство саме визначає рівень додаткової пенсії. Підприємству не вдалося остаточно вирішити проблему убезпечення пенсійних коштів від інфляції.
Послуги щодо забезпечення альтернативною пенсією всіх бажаючих надають недержавні пенсійні фонди і пенсійна система банку “Аркада”.
Перерахувати кошти на особистий пенсійний рахунок може як підприємство, так і сам громадянин. Схема роботи недержавного пенсійного фонду в загальних рисах така: фонд залучає кошти й інвестує їх, з отримуваних прибутків нараховуються відсотки і виплачуються пенсії. Особливістю вітчизняних пенсійних фондів є те, що через недостатність інвестиційно привабливих підприємств пенсійні гроші доводиться розміщувати в банку. Тобто малі недержавні пенсійні фонди на цьому етапі є посередниками між клієнтом і одним із банків. Недоліком цих фондів є те, що їхню діяльність не оформлено законодавчо.
Єдина пенсійна програма, що в даний момент оформлена законодавчо, — це програма банку “Аркада”. Її впровадження регламентовано Законом України “Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії “Київміськбуд”.
Переваги очевидні: в Законі визначені досить жорсткі умови для фінансових установ, задіяних у програмі, аби унеможливити чи звести до мінімуму ризик утрати пенсійних заощаджень, їх діяльність повністю контролюється державою. Кошти, які надходять на рахунок, переводяться в “одиницю інвестування” (ОдІн). Індексація вкладів за допомогою ОдІн захищає їх від інфляції, оскільки курс ОдІн переглядається щотижня і відображає реальну купівельну спроможність національної валюти. Всі гроші вкладників спрямовуються винятково на кредитування будівництва житла, яке споруджується ХК “Київміськбуд”, під заставу цього житла.

 

 

 

6. Пенсійне забезпечення окремих категорій осіб

Пенсійне забезпечення значної кількості працівників залежить від вислуги років.                                                                                                       Вислуга років — це особливий вид спеціального стажу окремих категорій працівників, який передбачає пільгове пенсійне забезпечення у зв’язку з утратою професійної працездатності й виходом на пенсію до настання віку, який дає право на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років пов’язується не з досягненням пенсійного віку та наявністю загального трудового стажу, а з утратою професійних якостей, коли працівник не може повноцінно працювати за своєю спеціальністю до похилого віку. Пенсія призначається як компенсація втраченої працездатності за професією.
Сьогодні дана пільга застосовується до значної кількості категорій працівників і регулюється великою кількістю законів та підзаконних нормативних актів.
Пенсійне забезпечення військовослужбовців
Закон України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ” [5] визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України: військовослужбовців Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Управління державної охорони, інших військових формувань, що створюються ВРУ, СБУ, осіб начальницького і рядового складу ОВС, осіб начальницького складу податкової міліції, осіб начальницького і рядового складу кримінально-виконавчої системи та членів їх сімей, а також військовослужбовців колишніх Збройних Сил СРСР, КДБ, військовослужбовців, які в період Великої Вітчизняної війни проходили службу у складі 1-го Чехословацького корпусу під командуванням Л. Слободи та членів їх сімей.
Нарівні з військовослужбовцями забезпечуються: партизани і підпільники та члени їх сімей; робітники та службовці відповідних категорій, які стали інвалідами у зв’язку з пораненням, каліцтвом або внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на військовій службі в період Великої Вітчизняної війни чи на роботі в районах воєнних дій; військовозобов’язані, призвані на навчальні, спеціальні або перевірочні збори, котрі стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, які були отримані під час виконання службових обов’язків у період проходження цих зборів, та члени їх сімей; працівники воєнізованої охорони, які не підлягають державному соціальному страхуванню, та члени їх сімей.
Перелічені особи мають право на пенсію за вислугу років, у зв’язку з інвалідністю, в разі втрати годувальника. Пенсії призначаються й виплачуються тільки після звільнення зі служби.
Пенсії за вислугу років військовослужбовцям
Право на таку пенсію мають:
1) військовослужбовці, які на момент звільнення зі служби мають вислугу на військовій службі 20 років і більше;
2) військовослужбовці, які звільнені зі служби за вислугу років, за віком, за станом здоров’я, у зв’язку із скороченням штатів і які на день звільнення досягли 45 років, а ті, хто є інвалідами війни, — незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 років і більше, із яких не менше 12 років і 6 місяців складає військова служба.
Для осіб, визначених п. 1, розмір пенсії складає 50 % відповідних сум грошового забезпечення. Якщо військовослужбовець має спеціальний стаж 20 років, і при цьому звільнений зі служби за віком або за станом здоров’я, то розмір пенсії буде складати 55 % відповідних сум грошового забезпечення. За кожен рік вислуги понад 20 років нараховується 3 % відповідних сум грошового забезпечення.
Для осіб, визначених п. 2, розмір пенсії складає 50 % відповідних сум грошового забезпечення, а за кожен рік служби понад 25 років — 1 % відповідних сум грошового забезпечення.
Особам, віднесеним до пп. 1 і 2, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС під час проходження служби, розмір пенсії збільшується на 10 % — для І категорії, 5 % — для ІІ, ІІІ, ІV категорій.
Загальний розмір пенсії не повинен перевищувати 85 % відповідних сум грошового забезпечення, для ліквідаторів І категорії — 95 %, ІІ і ІІІ категорій — 90 %.
Мінімальний розмір пенсії за вислугу років не повинен бути нижчим від мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст. 16 Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців…” до пенсії за вислугу років може нараховуватися надбавка.
Пенсії у зв’язку з інвалідністю
Пенсії у зв’язку з інвалідністю призначаються військовослужбовцям, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, одержаних у період проходження служби.
Залежно від причин інвалідності інваліди з числа військовослужбовців поділяються на такі категорії [5, ст. 20]:
1) інваліди війни — якщо інвалідність настала під час виконання службових обов’язків;
2) інші інваліди — якщо інвалідність не пов’язана з виконанням службових обов’язків.
Пенсії у зв’язку з інвалідністю встановлюються у розмірах:
- інвалідам війни: І група — 100 %
ІІ група — 80 %
ІІІ група — 60 % відповідних сум грошового забезпечення.
- іншим інвалідам: І група — 70 %
ІІ група — 60 %
ІІІ група — 40 % відповідних сум грошового забезпечення.
Ці пенсії призначаються на весь час інвалідності, а особам пенсійного віку — довічно.
Пенсії у разі втрати годувальника
Право на пенсію мають непрацездатні члени сім’ї, які перебували на утриманні загиблих, померлих, таких, що пропали безвісти. Непрацездатним дітям, непрацездатним батькам, дружині (чоловіку) призначається пенсія незалежно від факту перебування на утриманні, якщо вони втратили джерело засобів для існування після смерті годувальника.
Пенсії у разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах:
1) якщо годувальник помер під час виконання службових обов’язків або внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням служби — 40 % відповідних сум грошового забезпечення на кожного непрацездатного члена сім’ї;
2) сім’ям інших військовослужбовців — 30 % відповідних сум грошового забезпечення на кожного непрацездатного члена сім’ї.
Пенсійне забезпечення наукових працівників
Це питання регулюється Законом України “Про наукову і науково-технічну діяльність”.
Пенсія науковому працівнику призначається після досягнення пенсійного віку: чоловікам — за наявності стажу роботи не менше 25 років, у тому числі стажу наукової роботи не менше 20 років; жінкам — 20 років загального і 15 років спеціального стажу.
До стажу наукової роботи зараховується час роботи на посадах наукових працівників незалежно від наукового ступеня або вченого звання та посадах, які до них прирівнюються, на підприємствах, в установах, організаціях, ВНЗах, закладах післядипломної освіти III—IV рівнів акредитації [11]. До стажу наукової роботи зараховується час навчання в аспірантурі [6, ст. 24].
Пенсії науковим працівникам призначаються в розмірі 80 % заробітної плати наукового працівника. За кожен рік роботи понад 25 і 20 років пенсія збільшується на 1 % зарплати, але не більше 90 % середньомісячного заробітку. Різниця в розмірі пенсії виплачується з Державного бюджету (для бюджетних установ) або з бюджету підприємств.
Пенсія призначається після звільнення з посади наукового працівника.
Розмір пенсії у зв’язку з інвалідністю внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання становить 80 %, 60 %, 40 % зарплати наукового працівника.
Стаж наукового працівника може бути зарахований до стажу державної служби і навпаки.
Пенсії за особливі заслуги перед Україною
Пенсії за особливі заслуги перед Україною встановлюються громадянам України:
1) Героям України, Героям Радянського Союзу, Героям Соціалістичної Праці, особам, нагородженим орденом Леніна, орденом Слави трьох ступенів, орденом Трудової Слави трьох ступенів, чотирма і більше медалями “За відвагу”, чотирма і більше орденами України та колишнього Союзу РСР, повним кавалерам ордена “За службу Родине в Вооруженных Силах СССР”, особам, відзначеним почесним званням України, колишніх Союзу РСР та Української РСР “народний”;
2) ветеранам Великої Вітчизняної війни, нагородженим у період бойових дій орденом, медаллю “За відвагу” або медаллю Ушакова, партизанам Великої Вітчизняної війни, нагородженим медаллю “За відвагу”;
3) видатним спортсменам — переможцям Олімпійських та Параолімпійських ігор, Всесвітніх ігор глухих, чемпіонам і рекордсменам світу та Європи;
4) космонавтам, які здійснили політ у космос, членам льотно-випробувальних екіпажів літаків;
5) народним депутатам України, депутатам колишніх Союзу РСР та Української РСР, членам Кабінету Міністрів України та Уряду колишньої Української РСР;
6) особам, відзначеним почесним званням України, колишніх Союзу РСР та Української РСР “заслужений”, державними преміями України, колишніх Союзу РСР та Української РСР, нагородженим одним із орденів України або колишнього Союзу РСР;
7) депутатам — всього чотирьох і більше скликань Верховної ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад, районних, районних у містах, міських рад міст обласного значення в Україні та в колишній Українській РСР;
8) матерям, які народили п’ятеро і більше дітей та виховали їх до восьмирічного віку. При цьому враховуються діти, усиновлені в установленому законом порядку.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про пенсії за особливі заслуги перед Україною” для призначення пенсій за особливі заслуги особам, зазначеним у пунктах 1, 3—5, створюється Комісія зі встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною при Кабінеті Міністрів України, Положення про яку та її склад затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Особам, зазначеним у пунктах 2, 6—8, пенсії за особливі заслуги встановлюються комісіями зі встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях, положення про які та їх склад затверджуються відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Органи, що здійснюють підготовку документів для встановлення пенсій за особливі заслуги, оформлення відповідних рішень комісій зі встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях, визначаються відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями (дія цього пункту припинена на 2004 рік).
Комісія з встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною при Кабінеті Міністрів України розглядає скарги щодо відмови у встановленні пенсій за особливі заслуги комісіями при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях, приймає стосовно них рішення, а також встановлює порядок подання й підготовки зазначеними комісіями звітності по призначених і виплачених пенсіях.
За Законом України “Про пенсії за особливі заслуги перед Україною” встановлюються такі пенсії:
- за віком;
- у зв’язку з інвалідністю;
- у разі втрати годувальника;
- за вислугу років.
Пенсії за особливі заслуги встановлюються громадянам, які мають право на пенсію за віком, у зв’язку з інвалідністю, у разі втрати годувальника та за вислугу років відповідно до Закону [7, ст. 4].
Пенсія за особливі заслуги встановлюється як надбавка до розміру пенсії, на яку має право особа згідно із Законом, у таких розмірах прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які втратили працездатність:
- від 35 до 40 відсотків — особам, зазначеним у пункті 1;
- від 25 до 35 відсотків — особам, зазначеним у пунктах 2—5;
- від 20 до 25 відсотків — особам, зазначеним у пунктах 6—8.
Розмір надбавки визначається відповідними комісіями, залежно від заслуг особи. У разі, якщо особа одночасно має право на кілька надбавок, зазначених у Законі, призначається та надбавка, яка є більшою у максимальному розмірі.
Якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Законів України “Про державну службу”, “Про Національний банк України”, “Про дипломатичну службу”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”, “Про прокуратуру”, “Про статус народного депутата України”, “Про статус суддів”, “Про судову експертизу”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, Митного кодексу України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України, призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповідно до зазначених законодавчих актів, та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.

 

Література до теми

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. / Відомості ВР України. — 1996. — № 30. — С. 141.
2. Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV від 9 липня 2003 р. // Голос України. — 2003. — 22 серпня. — № 157 (3157).
3. Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” № 1057-IV від 9 липня 2003 р. // Голос України. — 2003. — 19 серпня. — № 154 (3154).
4. Закон України “Про пенсійне забезпечення” № 1788-ХІІ від 5 листопада 1991 р. // Відомості ВР України. — 1992. — № 3. — С. 10.
5. Закон України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців і осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ” № 2262-ХІІ від 9 квітня 1992 р. // Відомості ВР України. — 1992. — № 29. — С. 399.
6. Закон України “Про наукову і науково-технічну діяльність” № 284-XIV від 1 грудня 1998 р. // Відомості ВР України. — 1999. — № 2—3. — С. 20.
7. Закон України “Про про пенсії за особливі заслуги перед Україною” № 1767-ІІІ від 1 червня 2000 р. // Відомості ВР України. — 2000. — № 35. — С. 298.
8. Про затвердження Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що надають право на пенсію за віком на пільгових умовах: Постанова КМУ № 162 від 11 березня 1994 р. // Інформ. бюл. Мін. праці України “Людина і праця”. — 1994. — № 6.
9. Положення про Комісію з встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною / Затв. постановою КМУ № 1578 від 20 жовтня 2000 р. // ЗП. — 2001. — № 4. — С. 78.
10. Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Постанова КМУ № 637 від 12 серпня 1993 р. // ЗП. — 1993. — № 17. — С. 124.
11. Про затвердження переліку посад наукових (науково-педагогічних) працівників державних підприємств, установ, організацій, перебування на яких дає право на призначення пенсій та виплати грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до статті 24 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність”: Постанова КМУ № 1571 від 22 листопада 2001 р.
12. Про заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян: Постанова КМУ від 20 листопада 2003 р. № 1783.
13. Концепція соціального забезпечення населення України / Схвалена постановою Верховної Ради України від 21.12.1993 р. // Відомості ВР України. — 1994. — № 6. — С. 31.
14. Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр.: Послання Президента України до Верховної Ради України 2000 р. // Урядовий кур’єр. — 28 січня 2000. — № 16.
15. Послання Президента України до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України “Про основні напрями бюджетної політики на 2002 рік” // Урядовий кур’єр. — 2001. — 12 червня. — № 12.
16. Загальнообов’язкове соціальне страхування та пенсійне забезпечення (у цифрах і фактах). — К., 2002.
17. “Аналіз ефективності і соціальної справедливості діючої в Україні системи надання пільг населенню” (за результатами швидкого оціночного обстеження), РВПС України, НАНУ України, 2000 р.
18. Рєпін К. Ю. Перспективи впровадження в Україні пенсійного страхування як гарантії соціального захисту населення та зростання економіки // Соціальний захист. — 2001. — № 1. — С. 39—40.
19. Ярошенко І. С. Система соціального захисту в Україні: шлях до реформування // Зб. наук. праць “Правове регулювання економіки”. — 2000. — № 1. — С. 203—212.