| Розділ 12 АДВОКАТУРА УКРАЇНИ |
|
| Право - А.П.Гель та ін. Судові та правоохоронні органи |
|
Розділ 12 АДВОКАТУРА УКРАЇНИ
12.1. Поняття адвокатури Адвокатура — це правова інституція, яка виконує важливу суспільну функцію, що полягає в захисті прав, свобод та законних інтересів громадян. У сучасних умовах розвитку суспільства проблема прав людини набула глобального значення. Дотримання прав і свобод людини стало символом справедливості у внутрішніх і зовнішніх справах виключної більшості держав. В Україні право на захист є конституційним принципом. Вперше в Конституції України 1996 року закріплено право громадян на правову допомогу. Роль адвокатури в забезпеченні цього права та її основні завдання викладені в розд. II Конституції України, присвяченому правам, свободам і обов'язкам людини й громадянина. Конкретно конституційний статус адвокатури визначено у ст. 59 Конституції України: "Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура". Забезпечуючи захист прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, адвокатура своєю діяльністю сприяє утворенню правової держави, оскільки згідно з Конституцією України права та свободи людини і їх гарантія визначають зміст та спрямованість діяльності держави. Згідно з конституційним статусом адвокатури до її завдань належать:
12.2. Принципи і гарантії адвокатської діяльності Організація і принципи діяльності адвокатури України визначаються Законом України "Про адвокатуру" від 12 грудня 1992 р. Цей закон відводить адвокатурі чільне місце, маючи на меті відновити престиж цієї професії, її історичні традиції, піднести роль адвоката в суспільстві як одного з гарантів забезпечення конституційних прав і свобод громадян. За законом адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм юридичну допомогу. Таке визначення поняття адвокатури як правового інституту є значним кроком у напрямку визнання адвокатури як громадської організації, адже до цього в законодавстві не акцентувалось на цій важливій ознаці юридичної природи адвокатури. За природою вона є вільною професією, а тому й має громадський характер. Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму, конфіденційності. Закон України "Про адвокатуру" окремо закріплює норму щодо гарантій адвокатської діяльності. Цією нормою встановлено, що професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом: забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, інших працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань адвокати не можуть допитуватись як свідки. Документи, що пов'язані з виконанням адвокатом професійних обов'язків, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди. Забороняється прослуховування телефонних розмов адвоката у зв'язку з оперативно-розшуковим заходами без вмотивованого рішення на те суду. Не допускається офіційне негативне реагування з боку правоохоронних органів (дізнання, слідства, прокуратури, суду) на правову позицію адвоката у кримінальній справі. Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу. Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором, його заступниками, прокурорами Автономної республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної, адміністративної відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв'язку з поданням юридичної допомоги громадянам та юридичним особам. Згідно із Законом України "Про адвокатуру" адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційний іспит і одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв присягу адвоката України. Він не може працювати в суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, національної безпеки. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.
12.3. Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури Для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатись адвокатською діяльністю в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, існують кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатів, Положення про які затверджено Указом Президента України від 05.05.93. Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії діють у складі двох палат — атестаційної та дисциплінарної. Атестаційна палата має у складі 11 членів. До неї входять чотири адвокати, чотири судді та по одному представнику від відповідних міських рад і управлінь юстиції, а також відділення Спілки юристів України. Атестаційна палата приймає кваліфікаційні іспити, ухвалює рішення про видачу або відмову у видачі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Особа, яка не склала кваліфікаційного іспиту, має право скласти його повторно через рік. Дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії утворюється у складі 9 членів. До неї входять п'ять адвокатів, два судді, по одному представнику від управління юстиції та відділення спілки адвокатів України. Ця палата розглядає скарги громадян, окремі ухвали судів, подання слідчих органів, заяви адвокатських об'єднань, юридичних осіб на дії адвокатів, а також вирішує питання про притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності. За порушення вимог Закону України "Про адвокатуру", інших актів законодавства України, що регулюють діяльність адвокатури і присяги адвокатів, рішенням дисциплінарної палати до адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення:
Рішення про анулювання свідоцтва кваліфікаційно-дисциплінарною комісією приймається в таких випадках:
12.4. Вища кваліфікаційна комісія адвокатів Уст. 14 Закону України "Про адвокатуру" передбачено створення та функціонування Вищої кваліфікаційної комісії адвокатів. Порядок її діяльності визначається Положенням про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури, затвердженим Указом Президента України від 09.04.93. Вища кваліфікаційна комісія адвокатури утворюється при Кабінеті міністрів України і строк її повноважень становить три роки. До її складу входять по одному представнику від кожної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Верховного суду України, Міністерства юстиції України, Спілки адвокатів України. Вища кваліфікаційна комісія адвокатури має такі завдання:
Вища кваліфікаційна комісія адвокатів є юридичною особою, що має печатку зі своїм найменуванням.
12.5. Організаційні форми адвокатської діяльності Особа, що одержала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, може практикувати індивідуально, відкрити власне бюро або об'єднатися з іншими адвокатами в колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до Закону України "Про адвокатуру" і своїх статутів. Діяльність адвокатських об'єднань ґрунтується на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Вони реєструються в Міністерстві юстицію України, після чого повідомляють місцевим органам влади про свою реєстрацію, а адвокати — про одержання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Адвокатські об'єднання є юридичними особами. Вони, як і адвокати, які практикують приватно, мають рахунки в банках на території України, а у встановленому законом порядку і в іноземних банках. Закон України "Про адвокатуру" визначає відносини адвокатури з державними структурами, гарантуючи при цьому її самостійність і незалежність. Зокрема, Міністерство юстиції України забезпечує фінансування оплати праці адвокатів за рахунок держави в разі участі адвоката у кримінальній справі за призначенням і при звільненні громадян від оплати юридичної допомоги, узагальнює статистичну звітність, сприяє здійсненню заходів підвищення професійного рівня адвокатів. Місцеві органи державного управління в межах своєї компетенції сприяють адвокатам і адвокатським об'єднанням у вирішення соціальних питань, забезпечують їх приміщеннями для роботи тощо. Закон України "Про адвокатуру" вперше надав адвокатам і адвокатським об'єднанням право створювати регіональні, загальнодержавні та міжнародні спілки, які представляють інтереси адвокатів у державних органах і громадських об'єднаннях, захищають їх соціальні та професійні права, здійснюють методичну і видавничу діяльність, сприяють підвищенню професійного рівня адвоката, а також створюють спеціальні фонди. Особливо слід підкреслити, що організаційне оформлення української адвокатури, її незалежне від державних структур існування, як зазначалося, відбулось у вересні 1990 р. на установчому з'їзді адвокатів, де було створено Спілку адвокатів України — добровільну, громадську, незалежну, самоврядну організацію. Мета Спілки за її статутом полягає в об'єднанні зусиль адвокатів у розбудові демократичної, правової держави, поліпшенні юридичної допомоги, підвищенні ролі адвокатури в суспільстві, сприянні розвитку індивідуальної адвокатської практики, а також набутті адвокатурою повної самостійності та самоврядування, турботі про історичні традиції української адвокатури, розвитку і поглиблення міжнародних зв'язків тощо.
12.6. Види адвокатської діяльності Згідно із Законом України "Про адвокатуру" адвокати дають консультації і роз'яснення з юридичних питань; усні та письмові довідки з норм законодавства; розглядають заяви, скарги, інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво в суді, інших державних органах; подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб; виконують передбачені кримінально-процесуальним законодавством обов'язки, у процесі дізнання та досудового слідства. Адвокату надається можливість згідно із законом здійснювати й інші види юридичної допомоги. Адвокат подає допомогу на підставі угоди з клієнтом про подання правової допомоги.
12.7. Права адвоката при здійсненні адвокатської діяльності До професійних прав адвоката згідно із законом належать представництво та захист прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб за їх дорученням в усіх органах, установах, підприємствах, організаціях; збирання фактів, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні порушення. Наведений перелік прав адвоката при збиранні доказів не вичерпний. Зокрема, він може запитувати й отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, а від громадян — за їх згодою; ознайомлюватися на підприємствах, в установах, організаціях з необхідними для виконання доручення документами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань. Закон надає адвокату право мати одного або кількох помічників. Інститут помічника адвоката вже відомий українській адвокатурі — він існував до жовтня 1917 р. Помічником адвоката може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту. Умови роботи помічника адвоката визначаються контрактом між ним та адвокатом або адвокатським об'єднанням з додержанням законодавства про працю. Помічник користується рівними з адвокатом соціальними правами. Оплата праці визначається угодою між помічником та адвокатом або адвокатським об'єднанням. Заробітна плата помічника адвоката не може бути нижчою від встановленого державою мінімального розміру. Згідно із законом України "Про адвокатуру" адвокати користуються правом на відпустку та всі види допомоги з державного соціального страхування. Внески в Державний фонд соціального страхування сплачуються адвокатом як особою, що займається діяльністю, яка базується на особистій власності особи та виключно на її праці. Оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином (юридичною особою) і адвокатським об'єднанням або адвокатом. У разі участі останнього у кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави. Якщо договір розривається достроково, оплата праці здійснюється за фактично виконану роботу. У разі неналежного виконання доручення внесена плата повертається громадянину або юридичній особі повністю або частково, а при виникненні спору — за рішенням суду. При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний діяти відповідно до вимог закону, використовувати лише передбачені ним засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб. Адвокат не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, інтереси якої він представляє, а також відмовитись від прийнятого на себе захисту. Якщо підозрюваний, обвинувачений чи підсудний визнає свою вину у вчиненні злочину, адвокат за наявності підстав для цього має обстоювати перед судом, прокурором, слідчим його невинуватість. При цьому він зобов'язаний погодити свою позицію з підзахисним, оскільки колізія між позиціями адвоката і підзахисного є неприйнятною. Адвокат не може визнавати доведеною вину свого підзахисного, якщо останній її заперечує. Адвокат не має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги, якщо він подавав чи подає таку допомогу в цій або іншій пов'язаній з нею справі особам з протилежними інтересами, що може зашкодити особі, яка звернулась по юридичну допомогу. Адвокат також не має права виступати як такий, якщо раніше він працював дізнавачем, слідчим, прокурором, суддею, секретарем судового засідання, експертом, перекладачем чи як спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, свідок, понятий брав участь у розслідуванні, судовому розгляді цієї чи іншої пов'язаної з нею справи щодо особи, яка звернулася за захистом. Адвокат не може прийняти доручення на ведення справи і тоді, коли у розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою він перебуває в родинних стосунках. Згідно зі ст. 61 КПК України за наявності перелічених обставин адвокат повинен відмовитись від виконання обов'язків захисника. На цих підставах він може бути усунутий від участі у справі слідчим, прокурором, судом. Рішення про це оформлюється мотивованою постановою органу, якому це стало відомо. Постанова може бути оскаржена як захисником, так і підзахисним відповідному прокурору чи суду. Слід зазначити, що адвокат не може бути захисником чи представляти інтереси кількох осіб, якщо ці інтереси не збігаються чи істотно різняться. Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю, предметом і змістом якої є обставини, що змусили громадянина або юридичну особу звернутися до адвоката, а також зміст консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при виконанні професійних обов'язків. Дані попереднього слідства, які стали відомі адвокату, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Адвокати, що винні в розголошенні даних попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
12.8. Адвокат у кримінальному процесі Адвокат—захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного Конституційні принципи забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист та презумпції невинуватості є важливою гарантією об'єктивного розслідування і судового розгляду справи та запобігання притягненню до кримінальної відповідальності невинних осіб. Право вказаних осіб на захист включає як право захищатися від підозри чи обвинувачення, так і право на захист особистих і майнових інтересів. Функція захисту виникає одночасно з функцією обвинувачення і здійснюється паралельно з нею на всіх етапах руху кримінальної справи, поки існує обвинувачення. Оскільки сторони обвинувачення й захисту обстоюють кожна свою позицію, свій процесуальний інтерес, кримінальний процес набирає змагального характеру, що забезпечує повне, всебічне й об'єктивне дослідження всіх обставин справи та її правильне вирішення з урахуванням законних інтересів сторін. Змагальність сторін, свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості є однією з основних засад судочинства. Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист полягає в тому, що закон:
Найефективнішим засобом забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист є участь у кримінальному процесі захисника. Закон визнає участь захисника при провадженні дізнання, досу-дового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції обов'язковою, крім випадків добровільної відмови підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від захисника, причому в окремих випадках добровільна відмова від захисника не може бути прийнята (ст. 45 КПК України). Як захисники до участі у кримінальних справах допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; фахівці з галузі права, які за законом мають право подавати юридичну допомогу, а за згодою і близькі родичі підозрюваного, обвинуваченого та підсудного, його опікуни та піклувальники. На практиці захисниками є переважно адвокати. Закон передбачає участь захисника у справі за запрошенням і за призначенням. Захисник запрошується за угодою підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним, його законними представниками, родичами або іншими особами за їх дорученням або на їх прохання. Захисник за призначенням (причому лише з числа адвокатів) залучається до участі у справі особою, яка здійснює дізнання, слідчим, суддею чи судом, через адвокатське об'єднання у випадках, коли відмова від захисника не може бути прийнята і він не запрошений підозрюваним, підсудним або іншими переліченими посадовими особами. На прохання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного участь захисника у справі забезпечується особою, яка здійснює дізнання, слідчим, суддею чи судом. Основні положення про роль адвокатів передбачають, що особа, яка не має адвоката, у випадках, коли інтереси правосуддя потребують цього, повинна бути забезпечена допомогою адвоката, який має відповідну компетенцію й досвід ведення справ, щоб забезпечити їй ефективну юридичну допомогу без оплати з її боку, якщо у неї немає необхідних коштів. У ч. 1 ст. 59 Конституції України також встановлено, що кожен має право на правову допомогу, а в передбачених законом випадках ця допомога подається безоплатно. У разі участі адвоката у кримінальній справі за призначенням та звільнення громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Слідчий орган, суддя й суд не мають права відмовити в допуску захисника за угодою під тим приводом, що у справі бере участь захисник за призначенням. Підозрюваний, обвинувачений, підсудний мають право в будь-який момент провадження відмовитись від захисника. Така відмова допускається лише з їх ініціативи, має бути добровільною за наявності реальної можливості участі адвоката у справі й не може бути перешкодою для провадження участі у справі прокурора, а також захисників інших підозрюваних, обвинувачених чи підсудних. Відмова від захисника не може бути прийнята особою, яка здійснює дізнання, слідчим, судом чи суддею, у таких випадках:
За загальним правилом захисник допускається до участі у справі з моменту пред'явлення обвинувачення і може, таким чином, брати участь у справі на стадії досудового розслідування і на усіх судових стадіях кримінального процесу, включаючи стадію виконання вироку. Але у трьох випадках захисник допускається до участі у справі й до пред'явлення обвинувачення:
Адвокат не має права відмовитися від захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Визначаючи свою правову позицію, адвокат не має права ігнорувати думку підзахисного, його показання, ставлення до пред'явленого обвинувачення. Адвокат не вільний у визначенні позиції (крім випадків, коли підзахисний обмовляє себе), але у вирішенні питань правового характеру, виборі тактики та методики захисту є незалежним. Процесуальна самостійність адвоката не виключає необхідності узгодження з підзахисним лінії захисту загалом і позиції в окремих процесуальних питаннях, зокрема при заявленні клопотань. Адвокат — представник потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача Право на захист законних інтересів у кримінальному процесі забезпечується також потерпілому, цивільному позивачу і цивільному відповідачу. Ефективним засобом забезпечення цього права є участь адвоката у кримінальній справі як представника цих суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності. Про визнання потерпілим, цивільним позивачем, а також про притягнення як цивільного відповідача особа, яка здійснює дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу. З цього моменту вони стають учасниками кримінального процесу, набувають процесуальні права для захисту своїх законних інтересів, у тому числі й право мати захисника. Представниками потерпілого, цивільного позивача й цивільного відповідача можуть бути і адвокати. Представники користуються процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють, тобто на відміну від захисників вони не є такими ж самостійними учасниками процесу, не мають своїх особливих процесуальних прав і діють поряд з потерпілим, цивільним позивачем і цивільним відповідачем або замінюють їх, але не мають права діяти на шкоду своїм довірителям. Потерпілий і адвокат як його представник мають право подавати докази: заявляти клопотання; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка здійснює дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також на вирок та ухвали суду і постанови судді. У процесі судового розгляду справи потерпілий та його представник мають право заявляти відводи і клопотання, висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду, давати пояснення з приводу досліджуваних судом обставин справи, ставити запитання свідкам, експерту, спеціалісту і підсудним, брати участь в огляді місця вчинення злочину, речових доказів, документів. Цивільний позивач або адвокат як його представник має право подавати докази; заявляти клопотання; брати участь у судовому розгляді; просити орган дізнання, слідчого, суддю і суд про вжиття заходів забезпечення заявленого ними позову; підтримувати цивільний позов; ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка здійснює дізнання, слідчого, прокурора, судді й суду, а також на вирок або ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову. Цивільний відповідач і адвокат як його представник обстоюють позиції захисту, оскільки заінтересовані в тому, щоб факт вчинення злочину, матеріальна шкода, винність обвинуваченого в їх вчиненні не були доведені і, отже, у задоволенні позову було відмовлено. У своїй промові під час судових дебатів вони повинні торкатися лише питань доведеності та вчинення злочину і його цивільно-правових наслідків. Адвокат як представник потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача має право оскаржити вирок в апеляційному порядку тільки за згодою свого довірителя, а також брати участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції і давати там пояснення, підтримуючи свою скаргу чи скаргу свого довірителя і заперечуючи за наявності підстав проти подання прокурора і скарг інших учасників процесу. Адвокат не може бути допитаний як свідок про обставини, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням ним обов'язків представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача. Закон передбачає низку обставин, що виключають участь адвоката у справі як представника зазначених учасників процесу: якщо він брав участь у цій справі як слідчий або особа, що здійснювала дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, захисник чи допитувався або підлягав допиту як свідок. Потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у кримінальній справі мають право на забезпечення їх безпеки. Рішення про застосування заходів безпеки приймається органом дізнання, слідчим, прокурором, судом, у провадженні яких перебуває кримінальна справа.
12.9. Представництво адвоката в цивільному процесі Адвокат як правозахисник і представник у цивільному процесі Законодавство України покладає на адвоката виконання в цивільному процесі подвійних функцій. Відповідно до ст. 6 Закону України "Про Адвокатуру" і Цивільного процесуального кодексу України адвокат у цивільному процесі виконує одночасно функції правозаступництва і представництва. Участь адвоката в цивільному процесі полягає у здійсненні ним представництва і захисту суб'єктивних майнових й особистих немай-нових прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб (громадян і юридичних осіб) та у сприянні суду у всебічному, повному і об'єктивному з'ясуванні всіх обставин справи, прав і обов'язків сторін. У процесуальному представництві адвоката поєднуються два види правовідносин — між адвокатом і особою, інтереси якої він представляє, між адвокатом і судом у цивільному процесі. Правовідносини між адвокатом і довірителем (стороною, третьою особою та ін.) мають матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Матеріально-правовий характер ґрунтується на договорі доручення. Процесуально-правові зв'язки виникають з приводу оформлення і визначення обсягу повноважень представника в цивільному процесі й регулюються ст. 112-115 ЦПК України. Правові відносини між адвокатом і судом у цивільному судочинстві врегульовані нормами процесуального права (ст. 110-117 ЦПК України) і є цивільно-правовими. Процесуальне представництво є найпоширенішим у судочинстві України. При здійсненні професійної діяльності адвокату надано право представляти і захищати права й інтереси громадян та юридичних осіб за їх дорученням в усіх судових органах і на всіх стадіях цивільного судочинства. Для ведення справи в суді адвокат повинен мати певні повноваження. Повноваження дають адвокату право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, крім передання справи до третейського суду, повну або часткову відмову від позовних вимог, на погодження з позовом, зміну предмета позову, укладення мирової угоди, передання повноважень іншій особі (передоручення), оскарження рішення суду, подання виконавчого листа до стягнення, на одержання присудженого майна або грошей. Повноваження адвоката на вчинення кожної із зазначених дій мають бути спеціально обумовлені у виданому йому дорученні. Адвокат, що займається адвокатською діяльністю індивідуально, набуває повноважень після подання судові доручення, виданого довірителем, а також свідоцтва про право займатись адвокатською діяльністю. На підставі наданих повноважень адвокати допомагають заінтересованим особам звернутися до суду за захистом їх цивільних прав. Для цього використовуються цивільні процесуальні засоби — позовна заява; у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, — скарга і заява, а при окремому провадженні — заява. До подання позову адвокат виконує велику і складну допроцесу-альну роботу, пов'язану з вивченням матеріалів справи і написанням заяви. Вивчення матеріалів справи дає можливість адвокату визначитись у правовій природі позову, його елементах і наявності необхідних підстав для реалізації права на пред'явлення позову, намітити склад сторін та інших осіб, які візьмуть участь у справі, а також інших учасників процесу; визначити предмет доказування і докази для підтвердження, зібрати їх і подати суду разом з позовною заявою. Позовна заява складається адвокатом у письмовій формі за змістом, визначеним ст. 137 ЦПК України. Суддя, до якого надійшла заява з додатками, вирішує питання про її прийняття. Відмова у прийнятті оформлюється мотивованою ухвалою, яка може бути оскаржена адвокатом за наявності у нього відповідного повноваження. З прийняттям позовної заяви виникають цивільно-процесуальні відносини, у яких бере участь адвокат, який набирає прав і обов'язків процесуального представника. Підготовку цивільних справ до судового розгляду, мета якої полягає в забезпеченні своєчасного та правильного вирішення справи, покладено на суддю. Процесуальні дії осіб, що беруть участь у справі, а також їх процесуальних представників (у тому числі адвокатів) здійснюються переважно на вимогу судді. Разом з тим процесуальні дії з підготовки цивільної справи до судового розгляду можуть здійснюватись і з ініціативи процесуальних представників — адвокатів і спрямовуватися на визначення характеру спірних правовідносин, обставин, які підлягають встановленню, на відшукування доказів, визначення кола осіб, що братимуть участь у справі, тощо. Представники мають право ставити перед суддею питання про витребування доказів від осіб, які відхилили вимогу адвоката про їх добровільну видачу, а також можуть порушувати клопотання про забезпечення доказів і позову, про зміну умов його забезпечення або скасування. При оформлених повноваженнях на ведення справи в суді адвокат відповідача може використовувати загальні процесуальні засоби захисту, передбачені ст. 99, 103 ЦПК України, а також спеціальні процесуальні засоби — заперечення проти позову і зустрічний позов. Право на пред'явлення зустрічного позову може бути реалізовано адвокатом не пізніше як за три дні до судового засідання. Процесуальним забезпеченням участі адвокатів у судовому засіданні є своєчасне одержання від суду викликів і повідомлень про день, місце і час розгляду судом спірної справи, а також про відкладення судом розгляду справи за відсутності відомостей, що їм вручено повістки. У підготовчій частині судового засідання процесуальні представники з'ясовують можливість розглянути справу в конкретному судовому засіданні, при певному суді й учасниках процесу. Представникам надається можливість ознайомитись зі складом суду, а також з прізвищами прокурора, експерта, перекладача, секретаря судового засідання і заявляти їм відвід за наявності для цього підстав. Незважаючи на те що обов'язок роз'яснення особам, що беруть участь у справі, їх прав покладається на суддю, процесуальний представник повинен проконсультувати особу, яку він представляє, про її права, порядок їх реалізації та правові наслідки зазначених дій. Він може заявляти клопотання про витребування від третіх осіб додаткового доказового матеріалу, внесення змін до складу осіб, що беруть участь у справі, про зміну домагання в позовному спорі, подавати заяви про залучення до справи співучасників, третіх осіб тощо. При дачі сторонами та іншими особами, що беруть участь у засіданні, пояснень суду про обставини справи та інші питання, які підлягають розгляду, процесуальний представник має право ставити їм запитання про уточнення вимог, їх підстав і заперечень, висловлювати власні міркування з приводу питань, що постають у процесі провадження справи. Основним у поясненні є обов'язок сторін та їх процесуальних представників, пов'язаний з доказуванням підставності позову і заперечень на нього. Адвокати мають також право брати участь у судових дебатах, обмінюватися з дозволу суду репліками, одержувати від суду роз'яснення щодо змісту винесеного рішення та про строки і порядок його оскарження, а в разі неучасті в судовому засіданні одержати його копію. У судових дебатах представники осіб підбивають підсумки розгляду судом справи, дають правову оцінку дослідженим доказам і спірним правовідносинам, викладають судження з приводу розгляду справи по суті. У промові представник висловлює думку щодо розподілу між сторонами судових витрат, а в разі встановлення при розгляді справи порушень законності має право порушити клопотання про винесення судом окремої ухвали. Важливою частиною процесуально-правового положення представника є повноваження, які забезпечують його діяльність, спрямовану на виправлення допущених у протоколі судового засідання і в рішенні суду неточностей або неповноти.
Контрольні питання
|