Розділ 11  НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

11.1. Поняття нотаріату. Предмет і завдання нотаріальної діяльності

Згідно зі ст. 59 Конституції України кожному громадянину гаран­товане право на одержання правової допомоги. Нотаріат разом з іншими правовими інститутами забезпечує реалізацію цього консти­туційного права громадян. При цьому предмет діяльності нотаріату обмежений безспірною цивільною юрисдикцією.

Нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на яких покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, і вчиняти інші передбачені законодавством но­таріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності.

Основне завдання нотаріату:

• забезпечувати захист і охорону власності, права і законні інте­реси фізичних та юридичних осіб;
• сприяти зміцненню законності та правопорядку;
• попереджати пр ав опорушення.

Захист прав і законних інтересів громадян та організацій при вчиненні нотаріальних дій гарантує Закон України "Про нотаріат". Порушення встановленого законодавством порядку вчинення нота­ріальних дій призводить до недійсності нотаріального акту.

Виконуючи функцію контролю за законністю в цивільному обо­роті, нотаріат реалізує друге завдання — зміцнює законність і пра­вопорядок. Вчиняючи певну нотаріальну дію, нотаріус підтверджує цим законність і достовірність нотаріальної дії та запобігає можли­вим порушенням прав й інтересів осіб, які звернулися до нього.

Підтверджуючи законність і достовірність нотаріальної дії, нота­ріус виконує третє завдання — запобігає можливим правопорушен­ням. Так, якщо нотаріальна дія, за вчиненням якої звернулася заін­тересована особа, не відповідає законодавству України, нотаріус відмовляє у її вчиненні, запобігаючи можливим негативним на­слідкам.

11.2. Правові основи діяльності нотаріату

Правовою базою діяльності нотаріату є Конституція України, За­кон України "Про нотаріат" та інші державні законодавчі акти Ук­раїни.

У правовому регулюванні діяльності нотаріату велике значення мають закони України "Про власність" (1991 p.), "Про селянське (фермерське) господарство" (1993 р.), "Про приватизацію державно­го майна" (1997 p.) "Пpo заставу" (зі змінами 1997 p.), "Про плату за землю" (1992 p.), a також постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, зокрема Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату (1994 p.), декрети "Про приватизацію земельних ділянок" (1992 p.), "Про дepжaвнe мито" (1993 p.). Джерелом право­вого регулювання нотаріальної діяльності є накази і листи Міністер­ства юстиції України, які регламентують питання організації та діяльності нотаріальних органів, зокрема накази про затвердження Положення про кваліфікаційну комісію нотаріату (1993 р. із зміна­ми 1997 p.), Положення про державний нотаріальний архів (1994 р.), Положення про порядок видачі свідоцтва про право на зайняття но­таріальною діяльністю (1994 p. зі змінами 1997 p.), Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності (1994 p.), По­ложення про Єдиний реєстр для реєстрації заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (1997 p.) i Положення про єдиний реєстр доручень (1998 p.). Суттєвим доповненням до Закону України "Про нотаріат" (далі — Закон) є затверджена наказом Міністерства юс­тиції України Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій но­таріусами України (1994 p.) із змінами, внесеними згідно з наказами Міністерства юстиції (1996, 1997 p.), та Правила вeдeння нотаріаль­ного діловодства (1993 p.).

Для організації діяльності нотаріату особливе значення мають Укази Президента України "Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій" (1998 p.), "Про врегулювання діяль­ності нотаріату в Україні" (1998 p.).

11.3. Нотаріус

Вимоги до посади нотаріуса, його права і обов'язки. Присяга нотаріуса

Нотаріус — це посадова особа, на яку покладено обов'язок вчи­няти нотаріальні дії. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені дер­жави, яка надала йому відповідні повноваження.

Нотаріусом може бути тільки громадянин України, який має вищу юридичну освіту, пройшов стажування протягом шести місяців у державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса, склав кваліфікаційний іспит і одержав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю (ст. 3 Закону). Це свідоцтво є підставою для призначення на посаду державного нотаріуса або для реєстрації приватної нотаріальної діяльності. Особа, яка має намір розпочати нотаріальну діяльність, не повинна мати судимість.

Важливою вимогою для забезпечення об'єктивності в діяльності нотаріуса є заборона перебувати у штаті інших державних, приват­них і громадських підприємств та організацій, займатися підприєм­ницькою та посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу. За сумісництвом нотаріуси мають право на вик­ладацьку та наукову діяльність у вільний від роботи час.

Особа, якій вперше надається право займатися нотаріальною діяльністю, в урочистій обстановці присягає в Головному управлінні юстиції Автономної Республіки Крим, обласних, Київському та Се­вастопольському міських управліннях юстиції (ст. 6 Закону).

Важливою гарантією діяльності нотаріуса є закріплення у ст. 4 За­кону його прав. Перелік цих прав великий, але не повний — чинним законодавством нотаріусу можуть надаватися також інші права.

Нотаріус витребовує від підприємств, установ, організацій, а та­кож від фізичних осіб відомості й документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії, якщо одержання їх безпосередньо заінтересованими особами утруднене; встановлює термін, протягом якого до нотарі­альної контори мають бути надіслані необхідні відомості чи доку­менти, але цей термін не повинен перевищувати одного місяця (ст. 42 Закону).

Нотаріус має право складати проекти угод, заяв та інших нотарі­альних документів, на прохання заінтересованих осіб виготовляти копії документів, наприклад для видачі свідоцтва про право на спадщину, давати роз яснення з питань вчинення конкретної нотарі­альної дії, надавати консультації правового характеру.

Обов'язки нотаріуса так само зумовлені реалізацією принципу сприяння фізичним і юридичним особам у здійсненні їхніх прав і за­хисті законних інтересів.

До обов'язків нотаріуса належать:

• роз'яснення учасникам нотаріального провадження їхніх прав та обов'язків, що випливають із вчинюваної дії, з метою з'ясу­вання взаємовідносин заінтересованих осіб, запобігання мож­ливим у майбутньому спорам і несподіваним ситуаціям;
• роз'яснення заінтересованим особам їхніх прав на вільне воле­виявлення при вчиненні нотаріальної дії, права відмовитися від її вчинення, поки не підписані документи; попередження про наслідки вчинюваних нотаріальних дій з метою запобігання можливим правопорушенням.

В основі нотаріальної діяльності лежить обов'язок нотаріуса до­держуватися таємниці нотаріальних дій.

Відповідно до ст. 8 Закону довідки про вчинені нотаріальні дії і нотаріальні документи видаються тільки громадянам та юридичним особам, за дорученням яких або стосовно яких вчинялися нотарі­альні дії. На письмову вимогу суду, господарського суду, прокура­тури, органів дізнання і слідства довідки про вчинені нотаріальні дії і документи видаються у зв'язку з кримінальними, цивільними, гос­подарськими справами, що перебувають у їх провадженні.

На письмову вимогу державної податкової інспекції видаються довідки, документи і копії з них, необхідні для визначення правиль­ності стягнення державного мита та цілей оподаткування.

Довідки про заповіти видаються тільки після смерті заповідача. Нотаріуси, винні в порушенні таємниці вчинюваних нотаріальних дій, несуть відповідальність у порядку, встановленому законодав­ством України.

У ст. 9 Закону передбачається обмеження у праві вчинення нота­ріальних дій, а саме: нотаріус не має права вчиняти нотаріальні дії на своє ім'я, від свого імені, на ім'я та від імені свого чоловіка чи дружини, його(її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я і від імені працівників нотаріальної контори, працівників, що перебувають у трудових відносинах з при­ватним нотаріусом. У зазначених випадках нотаріальні дії вчиня­ються в будь-якій іншій державній нотаріальній конторі, у іншого приватного нотаріуса.

Нотаріальні дії, вчинені з порушенням встановлених законом ви­мог, є недійсними.

Стажування осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю

Згідно зі ст. 13 Закону з 1994 р. вперше введено інститут ста­жистів. Основне завдання стажування осіб, які мають намір займа­тися нотаріальною практикою, полягає у вивченні специфіки робо­ти, набутті практичних навичок і засвоєнні досвіду організації праці нотаріуса.

Кваліфікаційні комісії нотаріату при управліннях юстиції здій­снюють конкурсний відбір осіб з метою зарахування їх до резерву на заміщення посади стажиста нотаріуса. До стажування допуска­ються особи, які мають вищу юридичну освіту. Термін стажування — шість місяців. З жодних причин цей термін не підлягає скороченню. Стажист проходить стажування в державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса. Умови роботи визначаються трудовим контрактом між стажистом і державною нотаріальною конторою чи приватним нотаріусом.

Керівництво і контроль за процесом стажування здійснюють відповідні управління юстиції. Відповідальність за стажування в дер­жавних нотаріальних конторах покладається на завідуючого нота­ріальної контори і приватного нотаріуса, якщо стажування відбу­вається безпосередньо у нього. Керівник стажування повинен мати щонайменше п'ятирічний практичний досвід на посаді нотаріуса за відсутності зауважень по роботі.

Після закінчення стажування керівник складає висновок про ре­зультати проходження стажування, зазначаючи ступінь підготовки стажиста, одержані ним знання і практичні навички.

Кваліфікаційна комісія нотаріату: склад і повноваження. Вища кваліфікаційна комісія нотаріату

Після проходження стажування особи, які мають намір займати­ся нотаріальною діяльністю, складають кваліфікаційний іспит. Для цього створено кваліфікаційні комісії нотаріату при Головному уп­равлінні юстиції Автономної Республіки Крим, обласних, Київсько­му та Севастопольському міських управліннях юстиції.

Основне завдання кваліфікаційних комісій нотаріату полягає у визначенні рівня професійної підготовки осіб, які мають намір зай­матися нотаріальною діяльністю. Організація і діяльність кваліфікаційних комісій нотаріату регламентуються Положенням про квалі­фікаційну комісію нотаріату. Строк повноважень кваліфікаційної комісії — три роки. Діє вона у складі семи осіб: чотирьох нотаріусів, двох представників Управління юстиції України та одного представ­ника Української нотаріальної палати. Повноваження комісії:

• розгляд заяв, здійснення конкурсного відбору з метою визна­чення професійного рівня осіб, які мають намір займатися но­таріальною діяльністю;
• зарахування до резерву на заміщення посади стажиста;
• призначення керівника стажування;
• допуск осіб до складання кваліфікаційного іспиту;
• приймання кваліфікаційного іспиту;
• прийняття рішення про можливість чи неможливість допуску особи до нотаріальної діяльності.

На підставі складеного іспиту кваліфікаційна комісія нотаріату виносить рішення про можливість допуску особи до нотаріальної діяльності. Якщо за рішенням комісії особа не склала іспит, вона має право скласти його знову не раніше як через один рік. Рішення ква­ліфікаційної комісії може бути оскаржене до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України в місячний строк від дня вручення заінтересованій особі копії рішення.

Вища кваліфікаційна комісія створюється при Міністерстві юс­тиції України і діє на підставі Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату. Cтрок повноважень Вищої кваліфікаційної комісії — три роки. До її складу входять чотири нотаріуси, три пред­ставники Міністерства юстиції України і два представники Укра­їнської нотаріальної палати.

Повноваження Вищої кваліфікаційної комісії:

• розгляд скарг на рішення кваліфікаційної комісії нотаріату про відмову допущення особи до нотаріальної діяльності;
• вирішення питання про можливість складання повторного ква­ліфікаційного іспиту особою, яка подала скаргу до Вищої ква­ліфікаційної комісії;
• розробка і затвердження програм та порядку складання квалі­фікаційних іспитів особами, які мають намір займатися нота­ріальною діяльністю.

Скарги на рішення кваліфікаційних комісій нотаріату розгляда­ються Вищою кваліфікаційною комісією в місячний строк за участю особи, яка подала скаргу, і представника кваліфікаційної комісії нотаріату, рішення якої оскаржується. За результатами розгляду Вища кваліфікаційна комісія може залишити рішення кваліфікацій­ної комісії нотаріату без змін, а скаргу або без задоволення, або до­пустити особу до повторного складання кваліфікаційного іспиту, але вже перед Вищою кваліфікаційною комісією, а також скасувати рішення кваліфікаційної комісії нотаріату і дозволити особі займа­тися нотаріальною діяльністю.

Порядок видачі свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю і підстави для його анулювання

На підставі рішення кваліфікаційної комісії нотаріату Міністер­ство юстиції України видає свідоцтво про право на зайняття нотарі­альною діяльністю. Таке свідоцтво є єдиною підставою для призна­чення на посаду державного нотаріуса або реєстрації приватної но­таріальної діяльності. Порядок видачі свідоцтва про право займатися нотаріальною діяльністю регулюється Положенням про порядок ви­дачі свідоцтва про право займатися нотаріальною діяльністю. Для одержання свідоцтва особа подає до Міністерства юстиції України заяву разом з рішенням кваліфікаційної комісії нотаріату або Вищої кваліфікаційної комісії, якщо іспит було складено повторно, доку­ментом банківської установи про внесення на рахунок Міністерства юстиції України плати за видачу свідоцтва (розмір плати встановле­ний постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.94 зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.96, і становить десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), а також документом, який посвідчує особу заявника. Заз­начену заяву Міністерство юстиції України повинно розглянути про­тягом місяця від дня її подання. Після розгляду Міністерство юстиції України може винести три рішення: про видачу свідоцтва, про відмо­ву у видачі свідоцтва або про залишення заяви без розгляду. Якщо всі вимоги щодо видачі свідоцтва про право займатися нотаріальною діяльністю виконано, а Міністерство юстиції України дійде висновку про можливість заявника займатися нотаріальною діяльністю, то ви­носиться рішення про видачу свідоцтва про право на заняття нотарі­альною діяльністю.

Свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю може бути анульоване Міністерством юстиції України з власної ініціати­ви нотаріуса або за поданням відповідного управління юстиції у ви­падках, передбачених ст. 12 3aконy:

• через втрату нотаріусом громадянства України, виїзд за межі України на постійне місце проживання;
• вчинення нотаріусом злочину і винесення проти нього обвину­вального вироку, який набрав чинності;
• винесення ухвали про застосування до нотаріуса примусових заходів медичного характеру, що набрала законної сили;
• винесення постанови про припинення кримінальної справи стосовно нотаріуса з нереабілітуючих підстав;
• визнання рішенням суду особи нотаріуса обмежено дієздат­ною, недієздатною або безвісно відсутньою, оголошення її по­мерлою;
• систематичне порушення нотаріусом чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій або грубе порушення ним зако­ну, що завдало шкоди інтересам держави, підприємств, органі­зацій, установ, громадян;
• невідповідність нотаріуса обійманій посаді у зв'язку зі станом здоров'я, що перешкоджає нотаріальній діяльності;
• порушення нотаріусом вимог ст. 3, 8, 9 Закону щодо таємниці вчинюваних нотаріальних дій, обмеження у праві вчинення но­таріальних дій та ін.

Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю ану­люється за поданням відповідного управління юстиції, що поперед­ньо розглядається Комісією з розгляду таких подань згідно з Поло­женням про Комісію Міністерства юстиції України з розгляду подань щодо анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною ді­яльністю, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 13 листопада 1998 p. Ha час розгляду Комісією Міністерства юс­тиції України подання управління юстиції про анулювання свідоц­тва про право на заняття нотаріальною діяльністю діяльність нота­ріуса призупиняється. Печатка, реєстри, спеціальні бланки нотарі­альних документів, що залишились у нотаріуса, опечатуються представником управління юстиції. Максимальний строк призупи­нення діяльності нотаріуса — три місяці. Рішення про анулювання свідоцтва може бути оскаржене до суду в місячний строк від дня його одержання.

11.4. Організаційна побудова нотаріату в Україні

Структура нотаріальних органів та організаційні форми нотаріальної діяльності

Відповідно до ст. 1 Закону вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотарі­альною діяльністю (приватні нотаріуси). Документи, оформлені дер­жавними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії вчиня­ють уповноважені на це посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, місцевих рад народних депутатів.

Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на кон­сульські установи, а в передбачених законом випадках — на дипло­матичні представництва України.

Крім того, посвідчення заповітів і доручень, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, можуть здійснювати посадові особи, зазначені у ст. 40 Закону (головні лікарі лікарень, інших стаціонар­них лікувальних установ, санаторіїв тощо, капітани морських суден, начальники експедицій та ін.).

Покладаючи на нотаріальні органи та посадових осіб функції вчинення нотаріальних дій, держава наділяє їх відповідними повно­важеннями.

Державні нотаріальні контори

Органами, які здійснюють більшість нотаріальних дій, є державні нотаріальні контори, що утворюються в містах і великих населених пунктах.

Державні нотаріальні контори відкриває і ліквідує Міністерство юстиції України. Штати державних нотаріальних контор затверджу­ють управління юстиції в межах, встановлених для державних нота­ріальних контор щодо штатної чисельності й фонду заробітної пла­ти. Державна нотаріальна контора є юридичною особою. Очолює контору завідуючий. Державних нотаріусів і завідуючих признача­ють на посаду і звільняють з неї відповідні управління юстиції.

Державні нотаріальні контори утримуються за рахунок держав­ного бюджету.

Державні нотаріальні архіви

Діяльність державних нотаріальних архівів регулюється Поло­женням про державний нотаріальний apхiв. Згідно зі ст. 23 Закону державні нотаріальні архіви створюються в обласних центрах, міс­тах Києві, Севастополі та Сімферополі для тимчасового (до 75 років) централізованого зберігання нотаріальних документів, передавання їх у відповідний державний архів, подання методичної та практич­ної допомоги фондоутворювачам у вдосконаленні роботи з докумен­тами.

Державний нотаріальний архів є юридичною особою, що має пе­чатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуван­ням. Державний нотаріальний архів очолює завідуючий, якого при­значає на посаду і звільняє з неї yпpaвління юстиції. Державні нота­ріальні архіви є складовою Національного архівного фонду України.

Основні завдання державного нотаріального архіву:

• комплектування документами, склад яких передбачений Поло­женням;
• забезпечення збереження та використання документів, що збе­рігаються;
• підготовка та своєчасне передавання документів на зберігання до відповідного державного архіву з додержанням правил і ви­мог головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України.

Фондоутворювачами архівів є державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, посадові особи виконавчих комітетів відповід­них місцевих рад і посадові особи, які посвідчують заповіти та дору­чення, що прирівнюються до нотаріально посвідчених.

Приватна нотаріальна діяльність

Закон України "Про нотаріат", що був прийнятий у 1993 p., змінив організаційну структуру побудови нотаріату в Україні. Ос­новним прогресивним положенням Закону було створення інститу­ту приватного нотаріату. Це поклало початок нотаріальної рефор­ми, мета якої полягає у створенні нотаріату, адекватного ринковій економіці демократичної держави.

З часу прийняття зазначеного Закону у правовому житті суспіль­ства з'явився новий cyб'єкт нотаріальної діяльності — приватно практикуючий нотаріус. Приватний нотаріус здійснює діяльність від імені держави, що делегує йому спеціальні повноваження і наділяє його відповідними правами та обов'язками. Приватний нотаріус не перебуває у штаті державного апарату і організовує свою діяльність самостійно.

Для того щоб стати приватним нотаріусом, необхідно одержати свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю і зареєст­рувати приватну нотаріальну діяльність в установленому законом порядку.

Згідно зі ст. 24 Закону приватну нотаріальну діяльність реєстру­ють Головне управління Міністерства юстиції в Автономній Рес­публіці Крим, управління юстиції областей, міст Києва і Севастопо­ля на підставі Положення про порядок реєстрації приватної нотарі­альної діяльності.

Реєстрація приватної нотаріальної діяльності почалася з часу вве­дення в дію Закону України "Про нотаріат" — 1 січня 1994 p. По­свідчення про реєстрацію цієї діяльності видавалися відповідними управліннями юстиції у 15-денний строк з дня надходження заяви від заінтересованої особи. Відмовляти в реєстрації приватної нотаріаль­ної діяльності заборонялося.

Згідно з Указом Президента України "Про врегулювання діяль­ності нотаріату в Україні", який набрав чинності з 1 жовтня 1998 p., кількість приватних нотаріусів у межах нотаріального округу виз­начає Міністерство юстиції України залежно від чисельності насе­лення в окрузі на підставі аналізу статистичних даних про діяльність нотаріусів у різних регіонах України. Якщо Міністерство юстиції України встановило для конкретного нотаріального округу певну кількість приватних нотаріусів (а така кількість або й більше вже за­реєстрована), управління юстиції має право відмовити заінтересо­ваній особі в реєстрації приватної нотаріальної діяльності.

У разі позитивного вирішення питання про реєстрацію приват­ної нотаріальної діяльності управління юстиції видає реєстраційне посвідчення. Про видане реєстраційне посвідчення управління юс­тиції повідомляє податкову інспекцію за місцем розміщення робочо­го місця нотаріуса.

У реєстраційному посвідченні приватної нотаріальної діяльності зазначаються прізвище, ім'я, по батькові приватного нотаріуса, те­риторія його діяльності (нотаріальний округ) і адреса розміщення робочого місця.

Нотаріальний округ визначає управління юстиції за заявою но­таріуса відповідно до адміністративно-територіального поділу України. У містах, що мають районний поділ, округом діяльності но­таріуса є територія відповідного міста, де повинно розміщуватись робоче місце нотаріуса. Уразі зміни адреси робочого місця нотаріус зобов'язаний у п'ятиденний строк повідомити про це орган юстиції для внесення змін у реєстраційне посвідчення щодо адреси робочого місця, а управління юстиції повідомляє про ці зміни податкову інспекцію.

Після отримання реєстраційного посвідчення приватний нотаріус зобов'язаний у тримісячний строк розпочати нотаріальну діяльність. Якщо він порушить цей строк, за рішенням управління юстиції вида­не йому реєстраційне посвідчення може бути анульоване.

На підставі реєстраційного посвідчення нотаріус виготовляє пе­чатку із зображенням Державного герба України (відповідно до Указу Президента України "Про врегулювання діяльності нотаріа­ту в України"), зазначенням посади, свого прізвища, імені та по батькові, а також нотаріального округу і відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку.

На відміну від державного приватний нотаріус несе особисту відповідальність за заподіяну шкоду. Шкоду, яку може заподіяти особі приватний нотаріус внаслідок власних незаконних дій або нед­балості, він відшкодовує в повному розмірі.

Згідно зі ст. 28 Закону для забезпечення відшкодування заподія­ної шкоди протягом тримісячного строку, встановленого ст. 24 За­кону, приватний нотаріус зобов'язаний укласти з органом страху­вання договір службового страхування або внести на спеціальний рахунок у банківську установу страхову заставу в розмірі стократ­ної мінімальної заробітної плати. У разі витрачення коштів на від­шкодування заподіяної шкоди приватний нотаріус зобов'язаний протягом одного року поповнити страхову заставу до встановлено­го розміру. Розмір заподіяної шкоди визначається за згодою сторін або в судовому порядку.

Припинення приватної нотаріальної діяльності регулює ст. 30 За­кону. Із припиненням приватної нотаріальної діяльності реєстрацій­не посвідчення приватного нотаріуса анулюється і особа перестає ним бути. У ч. 1 ст. 30 Закону зазначено перелік випадків, коли при­ватна нотаріальна діяльність припиняється. Цей перелік вичерпний і не підлягає розширеному тлумаченню.

Приватна нотаріальна діяльність припиняється в таких випад­ках:

• за поданням приватним нотаріусом письмового клопотання про припинення своєї діяльності;
• у разі анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріаль­ною діяльністю;
• коли приватний нотаріус не уклав угоду службового страху­вання або не вніс страхову заставу для забезпечення відшкоду­вання шкоди, що передбачається ст. 28 Закону, або не попов­нив страхову заставу до встановленого розміру;
• якщо приватний нотаріус без поважних причин не виконує своїх обов'язків протягом двох місяців і не повідомив про це управління юстиції;
• у разі невідповідності приватного нотаріуса обійманій посаді або виконуваній роботі через стан здоров'я, що на тривалий час перешкоджає нотаріальній діяльності.

Приватний нотаріус, діяльність якого припиняється, у місячний строк зобов'язаний передати документи, що стосуються вчинених ним нотаріальних дій, до державного нотаріального архіву.

Контроль за законністю виконання приватними нотаріусами їхніх обов'язків здійснюється відповідними управліннями юстиції.

Згідно зі ст. 31 Закону за вчинення нотаріальних дій приватні но­таріуси справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом і громадянином або посадовою особою.

З набранням чинності Указу Президента України "Про впоряд­кування справляння плати за вчинення нотаріальних дій" розмір плати за вчинення нотаріальних дій приватним нотаріусом не може бути менший від розміру ставок державного мита, яке справляється державним нотаріусом за аналогічні нотаріальні дії. Гроші, які при­ватний нотаріус одержує за вчинення нотаріальних дій, є його дохо­дом. Але відповідно до вимог Указу Президента "Про врегулюван­ня діяльності нотаріату в України" діяльність приватного нотаріуса не може бути визнана підприємницькою, що спрямована на одер­жання прибутку.

З доходу приватного нотаріуса справляється прибутковий пода­ток за ставками, встановленими чинним законодавством.

Приватний нотаріус має право відкрити контору, укладати ци­вільно-правові та трудові договори, а також відкривати розрахун­кові та інші рахунки в установах банку.

Організація діяльності посадових осіб виконавчих комітетів місцевих рад щодо вчинення нотаріальних дій

Відповідно до ст. 1 Закону в населених пунктах, де немає нотарі­усів, нотаріальні дії вчиняють посадові особи виконавчих комітетів (виконкомів) відповідних місцевих рад.

Нотаріальні дії у виконкомах мають право вчиняти безпосеред­ньо голова виконкому, його заступник або секретар. Таке право ви­никає за наявності рішення виконкому про покладення на одного з них обов'язків вчинення нотаріальних дій. Найчастіше обов'язок вчинення нотаріальних дій покладається на секретаря виконкому. Посадові особи виконкомів місцевих рад вчиняють нотаріальні дії, реалізуючи такі самі принципи, що й нотаріуси.

Консульські установи і дипломатичні представництва

Нотаріальні дії за кордоном вчиняють консульські установи, а в передбачених законом випадках — дипломатичні представництва України.

У консульських установах нотаріальні дії вчиняють безпосеред­ньо консули, а в дипломатичних представництвах — один з членів дипломатичного персоналу.

Діяльність консульських установ і дипломатичних представництв щодо вчинення нотаріальних дій регулюється гл. XI Консульського статуту України, затвердженого Президентом України 2 квітня 1994 p. Ця діяльність підпорядкована таким самим принципам, що й діяльність нотаріусів.

Повноваження управлінь юстиції щодо організації і контролю за діяльністю нотаріату

Безпосереднє керівництво нотаріальними органами здійснюють Головне управління юстиції в Автономній Республіці Крим, обласні, Київський та Севастопольський міські управління юстиції.

Управління юстиції створює Міністерство юстиції України, і ці управління підпорядковуються йому.

Одним із завдань управлінь юстиції є організація і матеріально-технічне забезпечення діяльності нотаріату.

Управління юстиції мають право:

• організовувати і перевіряти діяльність установ нотаріату, вжи­вати заходів щодо поліпшення цієї діяльності;
• здійснювати контроль за законністю вчинення нотаріальних дій;
• організовувати роботу з добору кадрів та підвищення кваліфі­кації працівників нотаріальних органів;
• забезпечувати діяльність кваліфікаційних комісій нотаріату.

Наказом Міністерства юстиції України від 01.06.98 № 8/5 затвер­джено Положення про районні, районні в містах, міські (міст облас­ного значення) управління юстиції зі змінами, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 05.02.99. Відповідно до цього По­ложення щодо нотаріальної діяльності управління юстиції повинні:

• забезпечувати діяльність установ нотаріату;
• вести облік і підтримувати в контрольному стані акти законо­давства та нотаріальної практики;
• організовувати і перевіряти діяльність установ нотаріату, вжи­вати заходів її поліпшення;
• здійснювати контроль за законністю вчинення нотаріальних дій державними та приватними нотаріусами, обігом спеціаль­них бланків нотаріальних документів і за стажуванням осіб, які мають намір здійснювати нотаріальну діяльність;
• готувати до розгляду Головним управлінням Міністерства юс­тиції в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севастопольським управліннями юстиції матеріали щодо ану­лювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяль­ністю;
• здійснювати контроль за організацією та змістом стажування осіб, які мають намір здійснювати нотаріальну діяльність;
• визначати нотаріальний округ, реєструвати приватну нотарі­альну діяльність, вносити зміни в реєстраційне посвідчення приватного нотаріуса;
• призупиняти діяльність нотаріусів і готувати до розгляду Міністерством юстиції України подання щодо анулювання свідоцтв про право на зайняття нотаріальною діяльністю;
• затверджувати розміри оплати за подання державними нота­ріальними конторами додаткових платних послуг правового і технічного характеру;
• здійснювати контроль за використанням спеціальних бланків нотаріальних документів.

Українська нотаріальна палата

Відповідно до ст. 16 Закону нотаріуси можуть об'єднуватись у ре­гіональні, загальнодержавні, міжнародні спілки та асоціації. Ці об'єднання репрезентують інтереси нотаріусів у державних та інших органах, захищають їх соціальні та професійні інтереси, здійснюють видавничу та методичну діяльність, можуть створювати спеціальні фонди і діють відповідно до статутів.

Саме на зазначених принципах утворено Українську нотаріаль­ну палату, що діє як добровільна громадська організація нотаріусів. Українська нотаріальна палата має статут, затверджений установ­чою конференцією нотаріусів 22 квітня 1993 p. зі змінами та допов­неннями, затвердженими третьою конференцією Української нота­ріальної палати 9 серпня 1997 p.

Основна мета Української нотаріальної палати полягає в об'єд­нанні на професійній основі нотаріусів з метою захисту їхніх закон­них професійних і соціальних інтересів Основне завдання палати — сприяти підвищенню професійного рівня нотаріусів, удосконалюва­ти правову допомогу, яку нотаріуси подають фізичним і юридичним особам. Важливе завдання палати полягає також у сприянні розвит­ку міжнародних зв'язків, обміну досвідом, співробітництві з міжна­родними організаціями нотаріату.

Українська нотаріальна палата є типовою громадською органі­зацією, створеною на професійному рівні.

11.5. Компетенція нотаріальних органів щодо вчинення нотаріальних дій

Поняття компетенції нотаріальних органів

Компетенція нотаріальних органів — це визначене законом коло дій, які вчиняють нотаріальні органи з метою виконання покладе­них на них завдань. До поняття компетенції нотаріальних дій вхо­дить комплекс дій, які вчиняють нотаріальні органи відповідно до ст. 34 Закону, а також певні права та обов'язки, що надають їм мож­ливість здійснювати дії, підвідомчі нотаріальним органам.

Компетенція нотаріальних органів щодо вчинення нотаріальних дій регламентується залежно від суб'єкта, уповноваженого вчиняти нотаріальні дії.

Нотаріальні органи мають право вчиняти лише ті дії, які згідно із законом належать до їх компетенції. Точне і неухильне дотриман­ня правових норм щодо компетенції гарантує належний захист прав і законних інтересів громадян та організацій.

Компетенція державних нотаріальних контор

Переважну більшість нотаріальних дій вчиняють державні нота­ріальні контори.

Компетенція державних нотаріальних контор регулюється поло­женнями ст. 34 Закону. У державних нотаріальних конторах вчиня­ються такі нотаріальні дії:

• посвідчуються угоди (договори, заповіти, доручення, шлюбні контракти та ін.);
• вживаються заходи до охорони спадкового майна;
• видаються свідоцтва про право на спадщину;
• видаються свідоцтва про право власності на частку у спільно­му майні подружжя;
• видаються свідоцтва про придбання жилих будинків з прилюд­них торгів;
• видаються дублікати документів, що зберігаються у справах нотаріальної контори;
• накладається заборона відчуження жилого будинку, квартири,дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого не­рухомого майна:
• засвідчується правильність копій документів і виписок з них;
• засвідчується справжність підпису на документах;
• засвідчується правильність перекладу документів з однієї мови на іншу;
• посвідчується факт, що громадянин живий;
• посвідчується факт перебування громадянина в певному місці;
• посвідчується тотожність громадянина з особою, зображеною на фотокартці;
• посвідчується час пред'явлення документів;
• передаються заяви фізичних і юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам;
• приймаються у депозит грошові суми та цінні папери;
• вчиняються виконавчі написи;
• вчиняються протести векселів;
• пред'являються чеки до платежу і посвідчується несплата чеків;
• вчиняються морські протести;
• приймаються на зберігання документи.

Законодавством України на державних нотаріусів може бути по­кладено також вчинення інших нотаріальних дій.

Компетенція приватних нотаріусів

У вчиненні нотаріальних дій нотаріуси мають однакові права та обов'язки незалежно від того, працюють вони в державній нотарі­альній конторі або займаються приватною практикою. Оформлені державними і приватними нотаріусами документи мають однакову юридичну силу. І державні, і приватні нотаріуси вчиняють нотарі­альні дії від імені держави.

До компетенції приватного нотаріуса входять майже всі нотарі­альні дії, передбачені ст. 34 Закону. Проте відповідно до ст. 36 Зако­ну з компетенції приватного нотаріуса виключається вчинення таких дій:

• накладання і зняття заборони відчуження нерухомості;
• видача свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя в разі смерті одного з них;
• видача свідоцтва про право на спадщину, вжиття заходів охо­рони спадкового майна;
• посвідчення договорів довічного утримання;
• посвідчення правильності підписів на документах, призначе­них для дії за кордоном;
• посвідчення доручення для дії за кордоном;
• засвідчення підпису батьків чи опікунів на заяві про згоду на усиновлення дитини.

Перелічені винятки з компетенції приватних нотаріусів спричи­няли певні незручності в їхній діяльності, особливо щодо заборони посвідчення доручень і справжності підписів на документах, призна­чених для дії за кордоном.

Відповідно до Указу Президента України "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні" з 1 жовтня 1998 p. приватні нотарі­уси не мають права вчиняти тільки дві нотаріальні дії: видавати свідоцтво про право на спадщину і вживати заходів до охорони спадкового майна.

Компетенція виконавчих комітетів місцевих рад

Посадові особи виконкомів місцевих рад мають право вчиняти окремі найпоширеніші й нескладні нотаріальні дії, якщо в місцевості немає нотаріусів. Відповідно до ст. 37 Закону зазначені посадові осо­би мають право посвідчувати односторонні угоди — заповіти і до­ручення, засвідчувати правильність копій документів і виписок з них, справжність підпису на документах.

До компетенції виконкомів місцевих рад входять вжиття заходів до охорони спадкового майна і реєстрація заборони на відчуження нерухомості.

Посадові особи виконкомів не мають права оформлювати доку­менти, призначені для дії за кордоном.

Повноваження консульських установ і дипломатичних представництв України

Консульські установи вчиняють нотаріальні дії, що передбачені ст. 38 Закону і Консульським статутом, затвердженим Указом Пре­зидента України від 02.04.94. Згідно з Положенням про дипломатич­не представництво України за кордоном, затвердженим розпоряд­женням Президента України від 22.10.92, дипломатичне представ­ництво за дорученням Міністерства закордонних справ України може виконувати також консульські функції. Повноваження кон­сульських установ аналогічні повноваженням державної нотаріаль­ної контори, що передбачені ст. 34 Закону, за винятком таких дій:

• посвідчення договорів про відчуження і заставу жилих бу­динків та іншого нерухомого майна, що знаходиться в Україні;
• передавання заяв фізичних і юридичних осіб іншим фізичним і юридичним особам та видача свідоцтв про передавання таких заяв;
• видача дублікатів документів, що зберігаються у справах но­таріальної контори;
• видача свідоцтв про придбання жилих будинків з прилюдних торгів;
• вчинення протестів векселів;
• пред'явлення чеків до платежу і посвідчення несплати чеків:
• накладення заборони відчуження нерухомого майна.

Консул має право вчиняти й інші передбачені законодавством України нотаріальні дії. Так, відповідно до ст. 44 Консульського ста­туту консул вчиняє ще одну додаткову нотаріальну дію — забезпе­чення доказів.

Посвідчення заповітів і доручень, що прирівнюються до нотаріально посвідчених

У ст. 40 Закону передбачене право посадових осіб окремих орга­нізацій посвідчувати заповіти й доручення, що прирівнюються до нотаріально посвідчених. Порядок посвідчення таких заповітів і доручень визначений постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок посвідчення заповітів і доручень, що прирівнюються до но­таріально посвідчених" від 15.06.94.

Надання посадовим особам права посвідчувати заповіти й дору­чення зумовлене тим, що за певних обставин, коли поблизу немає нотаріуса, може виникнути нагальна необхідність вчинити ці дії.

Заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санато­ріях, посвідчують головні лікарі, їхні заступники з медичної части­ни або чергові лікарі цих закладів, а заповіти громадян, які прожи­вають у будинках для престарілих та інвалідів, — директори та го­ловні лікарі цих будинків.

Заповіти громадян, які перебувають у плаванні, мають право по­свідчувати капітани морських суден і суден внутрішнього плавання. Таке саме право мають начальники експедицій відносно громадян, які перебувають у розвідувальних, арктичних та інших експедиціях.

Посадові особи мають право посвідчувати не лише заповіти, а й доручення військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах. Таке саме право надається начальникам і заступникам з медичної частини, старшим і черговим лікарям цих закладів.

Право посвідчувати заповіти й доручення надається командирам військових частин і військово-навчальних закладів відносно військо­вослужбовців. У пунктах, де дислокуються військові частини та військово-навчальні заклади, командири мають право посвідчувати ці угоди також відносно робітників та службовців, членів їхніх сімей і членів сімей військовослужбовців за умови, що в пунктах дисло­кації немає державних нотаріальних контор і приватних нотаріусів, посадових осіб та органів, що вчиняють нотаріальні дії.

Заповіти й доручення осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, мають право посвідчувати начальники місць позбавлення волі.

Стосовно посвідчення заповітів треба дотримуватися певних пра­вил їх подальшої реєстрації. Посадові особи, які посвідчили заповіт, повинні негайно передати один примірник заповіту до державного нотаріального архіву або державної нотаріальної контори за пос­тійним місцем проживання заповідача. Якщо заповідач не має пос­тійного місця проживання в Україні або місце його проживання не­відоме, заповіт надсилається до Державного нотаріального архіву Києва. Державна нотаріальна контора передає одержаний примірник заповіту на зберігання до відповідного державного нотаріаль­ного архіву з повідомленням про це заповідача і посадової особи, яка посвідчила заповіт.

Територіальна компетенція нотаріальних органів

Територіальна компетенція — це розмежування кола нотаріаль­них дій між нотаріальними органами з урахуванням території діяль­ності цих органів.

Відповідно до ст. 41 Закону нотаріальні дії може вчиняти будь-який нотаріус або посадова особа будь-якого виконкому на всій те­риторії України.

Законом передбачено винятки з цього загального правила, коли за вчиненням нотаріальної дії можна звернутися до певного нотарі­уса чи посадової особи певного виконкому місцевих рад. Ці винят­ки стосуються найскладніших і найважливіших нотаріальних дій. Перелічимо їх:

1.  Відповідно до ст. 55 Закону посвідчення угод про відчуження чи заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будин­ку, гаража, земельної ділянки та іншого нерухомого майна здійснюється за місцем знаходження нерухомого майна.

2. Заходи з охорони спадкового майна (ст. 60 Закону), видача свідоцтв про права на спадщину (ст. 66 Закону), про право власності на частину у спільному майні подружжя в разі смерті одного з них (ст. 71 Закону) здійснюються за місцем відкриття спадщини.

3. Свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя за життя обох, якщо до складу майна входять жилий будинок, квартира, дача, садовий будинок, гараж, земельна ділянка та інше нерухоме майно, про придбання жилих будин­ків з прилюдних торгів, про накладання заборони відчуження нерухомого майна видаються за місцем знаходження нерухо­мого майна.

4. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів здійсню­ється за місцем виконання зобов'язань (ст. 85 Закону).

5. Прийняття чеків для пред'явлення до платежу і посвідчення несплати чеків здійснюються за місцем знаходження платника (ст. 93 Закону).

11.6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

Місце вчинення нотаріальних дій

За загальним правилом нотаріальні дії вчиняються у приміщенні державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, у приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, чи у при­міщенні виконкому місцевої ради. В окремих випадках, коли грома­дянин не може з'явитись у зазначене приміщення, а також коли цьо­го потребують особливості посвідчування угоди, нотаріальні дії мо­жуть бути вчинені поза зазначеними приміщеннями.

Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням державної нотаріальної контори чи поза приміщенням, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, у посвідчувальному написі та в реєстрі нота­ріальних дій вказується місце вчинення нотаріальної дії (вдома, у лі­карні, на підприємстві, в установі, організації та ін.) і зазначається адреса й причини, з яких нотаріальну дію було вчинено поза зазна­ченими приміщeннями (ст. 41 Закону).

Строки вчинення нотаріальних дій

Нотаріальні дії вчиняються після їх оплати в день подання нота­ріусу всіх необхідних документів.

Вчинення нотаріальної дії може бути відкладене, якщо необхідно витребувати додаткові відомості чи документи від посадових осіб підприємств, установ і організацій або направити документи на екс­пертизу, а також якщо відповідно до закону нотаріус повинен пере­конатись, що у заінтересованих осіб відсутні заперечення проти вчи­нення цієї дії.

У цьому разі строк, на який відкладається вчинення нотаріальної дії, не повинен перевищувати одного місяця.

За заявою заінтересованої особи, яка бажає звернутися до суду для оспорювання права або факту, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії повинно бути відкладене на строк щонайбільше десять днів. Якщо за цей строк від суду не буде одержано повідомлення про надходження заяви, нота­ріальна дія повинна бути вчинена.

У разі одержання від суду повідомлення про надходження заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчен­ня якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом.

Законодавством України можуть бути встановлені також інші підстави для відкладення і зупинення нотаріальних дій (ст. 42 За­кону).

Підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій

Підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій визначаються ст. 49 Закону.

Нотаріус чи інша посадова особа відмовляють у вчиненні нота­ріальних дії, якщо вчинення такої дії суперечить закону; ці дії підля­гають вчиненню іншим нотаріусом або іншою посадовою особою; за вчиненням нотаріальної дії звернулася недієздатна особа або представник, який не має необхідних повноважень; коли угода, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, передба­ченим у її статуті чи положенні.

Нотаріус не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, які не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що порочать честь і гідність громадян.

Нотаріус повинен викласти причини відмови в письмовій формі (на прохання особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії) і у триденний строк винести мотивовану постанову про таку відмову і роз'яснити порядок її оскарження в суді (ст. 50 Закону).

Порядок оскарження нотаріальних дій і відмови в їх вчиненні

Відповідно до ст. 50 Закону відмова у вчиненні нотаріальних дій або неправильне її вчинення може оскаржуватися в суді. Такі спра­ви розглядає суд у порядку окремого провадження. Суд може визна­ти незаконними вчинені конкретні нотаріальні дії та скасувати їх або зобов'язати нотаріуса вчинити ті чи інші нотаріальні дії, якщо в їх вчиненні було неправомірно відмовлено.

Відповідно до ст. 50 Закону і ст. 285 ЦПК України заінтересова­на особа має право подати скаргу на дії нотаріуса чи посадової осо­би до суду за місцем знаходження державної нотаріальної контори чи робочого місця приватного нотаріуса. Скарги на дії посадових осіб консульських установ розглядаються в порядку підлеглості (ст. 13 Консульського статуту).

Скаргу на нотаріальні дії чи відмову в їх вчиненні мають право подавати особи, щодо яких мало бути вчинено нотаріальну дію, або громадяни чи юридична особа, які брали безпосередню участь у вчи­ненні нотаріальної дії, що оскаржується.

Право на порушення цієї категорії справ має також прокурор, який у цьому разі подає заяву на захист прав і законних інтересів інших осіб (ст. 285 ЦПК України).

Для подання зазначених скарг законодавством передбачений де­сятиденний строк, який обчислюється з наступного дня після вчи­нення оскарженої дії або відмови в її вчиненні.

Скарги подають до суду через нотаріуса, який вчинив нотаріаль­ну дію. Нотаріус повинен передати скаргу зі своїми поясненнями щодо сутності скарги до суду протягом трьох днів з дня одержання скарги чи заяви. Судом у порядку окремого провадження такі заяви розглядаються за умови, що у заявника відсутній спір про право ци­вільне.

Встановлення особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії

Встановлення особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, є обов'язковим правилом нотаріальної діяльності. Нотаріус повинен пересвідчитися, що саме ця особа є заінтересова­ною і саме стосовно неї вчиняється нотаріальна дія. Особу встанов­люють за паспортом або іншими документами, які виключають будь-які сумніви щодо особи громадянина (паспорт громадянина Украї­ни; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний або службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, але не є грома­дянином України; національний паспорт іноземця або документ, що його замінює; свідоцтво про народження неповнолітніх, які не досяг-ли 16 років; посвідчення водія; посвідчення інваліда або учасника Ве­ликої Вітчизняної війни; посвідчення, видане за місцем роботи гро­мадянина; довідка про звільнення з місць позбавлення волі та ін.).

Якщо за громадянина, який через фізичну ваду, хворобу або з будь-яких інших причин не може підписати угоду, заяву або інший документ, підписується інший громадянин, нотаріус встановлює осо­бу громадянина, який бере участь у нотаріальній дії, і особу грома­дянина, який підписується за нього.

Однією з обов'язкових умов вчинення нотаріальних дій є пере­вірка дієздатності громадян і правоздатності юридичних осіб, а та­кож перевірка повноважень представника.

Перевіряючи дієздатність громадян, нотаріус повинен встанови­ти вік осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальних дій. Для цього нотаріус витребовує документи, де зазначено вік заінтересованої особи. Нотаріус під час бесіди з особами, які звернулися до нього, повинен звертати увагу на їхню поведінку для того, щоб перекона­тись у відсутності обмеження дієздатності або незвичності поведін­ки. Завжди, коли учасником нотаріальної дії є неповнолітня, не­дієздатна чи обмежено дієздатна особа, нотаріус повинен перевіри­ти повноваження їхніх законних представників, тобто переконатись, що особа справді є батьком, усиновителем, опікуном або піклуваль­ником, на підставі свідоцтва про народження, запису в паспорті чи рішення виконкому місцевої ради.

Нотаріус зобов'язаний перевіряти також правоздатність юридич­них осіб, які звертаються до нього за вчиненням нотаріальних дій. Для встановлення цього нотаріус ознайомлюється зі статутом юри­дичної особи і перевіряє, чи відповідає нотаріальна дія, що вчиняєть­ся, правам, які надані цій юридичній особі статутом. Такі повнова­ження підтверджуються дорученням.

Перевірка справжності підписів на документах

При посвідченні угод і вчиненні деяких інших нотаріальних дій у випадках, передбачених законодавством України (наприклад, при засвідченні справжності підпису на документі), нотаріус перевіряє справжність підписів учасників угод та інших осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії.

Нотаріально посвідчувані угоди, а також заяви та інші докумен­ти підписують у присутності нотаріуса. Якщо угода, заява чи інший документ підписаний за відсутності нотаріуса, громадянин повинен особисто підтвердити, що саме він підписав документ.

Якщо громадянин через фізичну ваду або з інших поважних при­чин не може власноручно підписати угоду, заяву чи інший документ, за його дорученням і в його присутності, а також у присутності но­таріуса угоду, заяву чи інший документ може підписати інший гро­мадянин. Причини, з яких заінтересований у вчиненні нотаріальної дії громадянин не міг підписати документ, зазначаються в посвідчу-вальному написі. Угоду не може підписувати особа, на користь або за участю якої її посвідчено.

Якщо громадянин, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, неписьменний або сліпий, нотаріус після вчинення нотаріальної дії зачитує йому текст документа, про що на документі робиться відпо­відна відмітка. Якщо сліпий громадянин письменний, він сам підпи­сує документ.

Якщо за вчиненням нотаріальної дії звернувся глухий, німий або глухонімий громадянин, але письменний, він сам прочитує документ і підписує його. Якщо такий громадянин неписьменний, то при вчи­ненні нотаріальної дії обов'язково повинна бути присутня письмен­на особа, яка може порозумітися з глухим, німим або глухонімим громадянином і посвідчити своїм підписом, що зміст угоди, заяви чи іншого документа відповідає волі учасника нотаріальної дії.

Вимоги до нотаріальних документів

Нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій доку­менти, що мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережні виправлення, документи, текст яких неможливо прочи­тати через пошкодження, а також написані олівцем.

Дописки, закреслені слова чи інші виправлення, які є в докумен­тах, що подаються для вчинення нотаріальних дій, повинні бути за­стережені підписом посадової (або уповноваженої на те) особи і пе­чаткою установи, підприємства або організації чи особи, яка вида­ла документ. При цьому виправлення повинні бути зроблені так, щоб можна було прочитати як виправлене, так і помилково написа­не, а потім виправлене чи викреслене.

Не приймаються для вчинення нотаріальних дій документи, в яких неможливо прочитати все написане в них у первісному напи­санні, наприклад документи, залиті чорнилом, потерті тощо.

На нотаріально оформлюваних документах незаповнені до кінця рядки та інші вільні місця прокреслюються нотаріусом, за винятком документів, призначених для дії за кордоном, де прокреслення не до­пускаються. Дописки і виправлення повинні бути застережені нота­ріусом перед підписом відповідних осіб (учасників угод та інших осіб, які підписали угоду, заяву тощо) і повторені в посвідчувально-му написі. При цьому виправлення повинні бути зроблені так, щоб усе помилково написане, а потім закреслене можна було прочитати.

Виправлення, зроблені в тексті нотаріально оформлюваного до­кумента, що не потребує підпису особи, яка звернулася за вчинен­ням нотаріальної дії (наприклад, копія документа), застерігаються нотаріусом лише в кінці посвідчувального напису.

Якщо документи, які посвідчуються, видаються або посвідчу-ються, викладені на двох і більше аркушах, вони повинні бути про­шиті, а аркуші пронумеровані й скріплені підписом і печаткою но­таріуса.

Нотаріальні акти

При вчиненні кожної нотаріальної дії нотаріус видає певні доку­менти або посвідчує документи, що підтверджують вчинення конк­ретної нотаріальної дії. Документ або його посвідчення, які вказу­ють на те, що нотаріальну дію було вчинено, називають нотаріаль­ними актами.

Законодавством передбачаються різні форми вчинення нотарі­альної дії (ст. 48 Закону). На підтвердження права на спадщину, пра­ва власності на частку у спільному майні подружжя, придбання жи­лого будинку з прилюдних торгів, а також посвідчення фактів, що громадянин живий, про перебування його в певному місці, тотож­ності громадянина з особою, зображеною на фотокартці, про прий­няття на зберігання документів або передавання заяв від одних юри­дичних та фізичних осіб іншим видаються свідоцтва. Видача свідоц­тва свідчить про вчинення зазначених нотаріальних дій. Форми перелічених свідоцтв затверджені наказом Міністерства юстиції Ук­раїни "Про затвердження форм реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і зас-відчувальних документах" від 07.02.94 № 7/5.

При посвідченні угод, засвідченні правильності копій документів і виписок з них, справжності підписів на документах, правильності перекладу документів з однієї мови на іншу, посвідченні часу пред'яв­лення документа, видачі дублікатів на відповідних документах вчи­няється посвідчувальний напис за формами, затвердженими зазначе­ним наказом Міністерства юстиції України.

Посвідчувальний напис повинен бути написаний розбірливо, чітко, без підчисток, вільні місця необхідно прокреслювати, допис­ки та інші виправлення мають бути застережені.

Для вчинення посвідчувальних написів допускається застосуван­ня штампів з текстом відповідного напису.

Якщо посвідчувальний напис не вміщується на нотаріально оформленому документі, він може бути продовжений або викладе­ний повністю на прикріпленому до документа аркуші паперу. У цьо­му разі аркуші, на яких викладено текст документа, і аркуш з по-свідчувальним написом прошнуровуються і пронумеровуються, кількість аркушів завіряється підписом нотаріуса з його печаткою.

Прийняття в депозит грошових сум або цінних паперів підтвер­джується видачею квитанції. Про вчинення морського протесту свід­чить акт про морський протест. Протест векселів підтверджується актом про протест векселя про несплату. У разі пред'явлення чеків до платежу і посвідчення несплати чеків вчиняють посвідчувальний напис.

При вжитті заходів охорони спадкового майна складається опис цього майна, що свідчить про вчинення цієї нотаріальної дії. Про вчинення виконавчого напису свідчить власне вчинення виконавчого напису.

Накладаючи заборону на відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки та іншого неру­хомого майна, нотаріус вчиняє напис на відповідних документах і реєструє заборону в реєстрі заборони чи арештів.

При видачі дубліката документа на ньому робиться відмітка про те, що він має силу оригіналу, і вчиняється посвідчувальний напис. Для підтвердження вчинення цієї нотаріальної дії робиться відмітка на примірнику документа, що зберігається у справах державного но­таріального архіву, державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса.

Нотаріальне діловодство

Нотаріальне діловодство регулюють Правила ведення нотаріаль­ного діловодства, затверджені наказом Міністерства юстиції Украї­ни від 03.02.94 № 45. Ці правила встановлюють єдиний для держав­них і приватних нотаріусів порядок ведення нотаріального діловод­ства та оформлення службових документів. Мова нотаріального діловодства визначається ст. 20 Закону УРСР "Про мови в Ук­раїнській РСР" від 28.10.89. Якщо особа, яка звернулася за вчинен­ням нотаріальних дій, не знає мови, якою ведеться діловодство, тек­сти оформлених документів повинен перекласти нотаріус або пере­кладач.

Нотаріальне діловодство охоплює ведення документування уп­равлінської діяльності установ державного нотаріату, приймання, розгляд і реєстрацію кореспонденції, складання і оформлення служ­бових документів, контроль за виконанням документів, складанням номенклатури і формуванням справ.

Згідно з Положенням про постачання, зберігання, облік та звітність витрачання бланків нотаріальних документів запровадже­но спеціальні бланки нотаріальних документів нового зразка, які є необхідною складовою документального забезпечення нотаріальної діяльності. Ці бланки використовують тільки нотаріуси і тільки для виготовлення нотаріальних документів. Бланки призначені для зруч­ності, швидкості підготовки нотаріальних документів, а також з ме­тою запобігання їх підробки. На спеціальних бланках виготовляють­ся всі примірники нотаріальних документів, за винятком примірни­ка, який залишається у справах державної нотаріальної контори чи у приватного нотаріуса. На цьому примірнику нотаріус зазначає се­рію і номер використаного для вчинення нотаріальної дії спеціаль­ного бланку. Серію і номер використаного бланку нотаріус зазна­чає також у реєстрі реєстрації нотаріальних дій.

Усі вчинені нотаріальні дії нотаріус реєструє в реєстрі нотаріаль­них дій. Форми реєстрів для запису нотаріальних дій затверджені на­казом Міністерства юстиції України від 07.02.94 № 7/5.

Розрізняють два види нотаріальних реєстрів для реєстрації нота­ріальних дій (форма № 1) і реєстрації заборони відчуження жилих будинків, квартир, дач, садових ділянок та іншого нерухомого май­на, a також арештів, накладених на таке майно судовими та слідчи­ми органами (форма № 2).

Кожний нотаріус веде окремий реєстр. У державній нотаріальній конторі, де працюють кілька нотаріусів, реєстрам присвоюють індекси, що збігаються з номером печатки державного нотаріуса.

Запис у реєстрі повинен відображати порядковий номер від по­чатку року, бо такий запис у хронологічному порядку виключає можливість зловживання, зокрема здійснення нотаріальної дії заднім числом. З метою додержання таємниці нотаріальних дій згідно зі ст. 8 Закону нотаріуси можуть видавати виписки з реєстрів лише за письмовою заявою громадян чи організацій, щодо яких вчинялися нотаріальні дії, а також за письмовою вимогою суду, господарсько­го суду, прокуратури, органів слідства й дізнання у зв'язку зі спра­вами, що перебувають в їх провадженні. Виписки з реєстрів нотарі­альних дій про заповіти видаються лише після смерті заповідача.

Реєстри мають бути прошнуровані, їх аркуші пронумеровані. Кількість аркушів у реєстрі повинна бути завірена підписом посадо­вої особи, уповноваженої на те начальником відповідного управлін­ня юстиції. Підпис посадової особи скріплюється гербовою печат­кою управління юстиції.

Оплата вчинюваних нотаріальних дій

Оплата вчинюваних нотаріальних дій регулюється ст.ст. 19 і 31 Закону, згідно з якими витрати в нотаріальному процесі становлять:

• державне мито, що стягується за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і виконкомами місце­вих рад, а також за видачу дублікатів нотаріально посвідчених документів (ст. 19 Закону; Декрет Кабінету Міністрів України "Про державне мито");
• плата за вчинення приватними нотаріусами нотаріальних дій відповідно до ст. 31 Закону за домовленістю між нотаріусом і громадянином чи юридичною особою (у п. 1 Указу Президен­та України "Про впорядкування справляння плати за вчинен­ня нотаріальних дій" зазначено, що розмір такої плати не може бути менший за розмір ставок державного мита, яке справ­ляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії);
• оплата додаткових послуг правового характеру, які надають приватні нотаріуси, що стягується за домовленістю обох сторін
  (ст. 31 Закону); оплата фактичних витрат, пов'язаних з виїздом державного нотаріуса за межі нотаріальної контори для вчи­нення нотаріальних дій (п. 4 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито") та інші витрати (п. 93, 99, 157 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріуса­ми України).

Державне мито — це грошова сума, що стягується відповідно до закону в державний бюджет із заінтересованих осіб за вчинення відповідних нотаріальних дій. Розмір державного мита визначаєть­ся відповідно до Декрету Кабінету Міністрів "Про державне мито".

Чинним законодавством передбачається звільнення окремих осіб від сплати державного мита (перелік таких осіб визначається ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито").

Державне мито за угодою, згідно з якою одна сторона звільня­ється від сплати державного мита, сплачується повністю другою сто­роною (якщо вона не звільнена від сплати мита).

Контрольні питання

1. Поняття нотаріату в Україні, його завдання.
2. Правові засади нотаріальної діяльності. Значення Закону України "Про нотаріат" (1993 р.) у реформуванні нотаріальної діяльності.
3. Вимоги до посади нотаріуса.
4. Стажування осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльні­стю.
5. Кваліфікаційні комісії нотаріату, їх склад, повноваження.
6. Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю: порядок видачі, підстави для анулювання.
7. Права і обов'язки нотаріусів.
8. Організація діяльності державних нотаріальних контор.
9. Державний нотаріальний архів.
10. Приватна нотаріальна діяльність: порядок реєстрації і підстави для припинення. Страхова застава. Службове страхування.
11. Організація діяльності посадових осіб виконкомів місцевих рад щодо вчинення нотаріальних дій.
12. Роль управлінь юстиції щодо організації діяльності нотаріальних органів.
13. Українська нотаріальна палата, її завдання.
14. Поняття компетенції нотаріальних органів. Предметна компетенція.
15. Компетенція державних і приватних нотаріусів щодо вчинення но­таріальних дій.
16. Посвідчення заповітів і доручень, що прирівнюються до нотаріаль­но посвідчених.
17. Територіальна компетенція нотаріальних органів.
18. Загальні правила вчинення нотаріальних дій.
19. Підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій. Оскарження но­таріальних дій і відмови в їх вчиненні.
20. Оплата вчинюваних нотаріальних дій.
21. Нотаріальні акти. Нотаріальне діловодство.