Розділ З ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ Печать
Право - А.П.Гель та ін. Судові та правоохоронні органи

Розділ З ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ

 

3.1. Завдання і принципи діяльності прокуратури України

Прокуратура України — це самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів і є скла­довою цієї системи. Прокуратура забезпечує захист від протиправ­них посягань суспільного та державного ладу, прав і свобод людини, а також основ демократичного устрою державної влади засобами та методами, передбаченими законом. Прокуратура не підпорядкова­на законодавчій, виконавчій або судовій владі, оскільки її діяльність не залежить від будь-якої гілки влади, що згруповані в державі відповідно до Конституції України 1996 р.

Проголосивши незалежність, Верховна Рада України 5 листопа­да 1991 р. одним з перших прийняла Закон України "Про прокура­туру", який було введено в дію 1 грудня 1991 р. Саме цей день виз­начається як День працівника прокуратури.

Нині прокуратура — це багатофункціональна державна структу­ра з чітко визначеними функціями, найважливішими з яких є функції нагляду за додержанням законів у соціально-економічній, по­літичній та інших сферах життєдіяльності країни.

Діяльність прокуратури України спрямована на утвердження вер­ховенства права і відповідно до ст. 4 Закону України "Про прокура­туру" її завдання полягає в захисті від протиправних посягань:

  • закріплених Конституцією України незалежності держави, сус­пільного й державного ладу, політичної і економічної систем,
    прав національних груп і територіальних утворень;
  • гарантованих Конституцією України соціально-економічних, політичних й особистих прав і свобод людини;
  • основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів територіального громадського
    самоврядування.

Конституція України визначає прокуратуру як організаційно са­мостійну державно-правову інституцію, що забезпечує додержання режиму законності в державі.

Регулювання діяльності прокуратури в окремому (сьомому) розділі Конституції України означає, що виконання покладених на органи прокуратури функцій є самостійним видом державної діяль­ності. Прокуратура — це організаційно самостійна державна інсти­туція, яка при виконанні своїх повноважень активно взаємодіє з усі­ма гілками державної влади і є важливим елементом у забезпеченні балансу між ними.

Правовою основою організації діяльності прокуратури є насам­перед Конституція України 1996 р., Закон України "Про прокурату­ру" із змінами від 12 липня 2001 р., Кримінально-процесуальний та Цивільний процесуальний кодекси України із змінами від 21 червня 2001 р., Закон України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. та інші закони України, а також визнані Україною відповідні міжнародні договори та угоди.

Крім загальнодержавних нормативних актів важливе значення для регулювання діяльності органів прокуратури мають накази Ге­нерального прокурора України, в яких відповідно до чинного зако­нодавства роз'ясняються та конкретизуються завдання прокуратури при здійсненні нею наглядових та інших повноважень.

Відповідно до положень Конституції України пріоритетним на­прямком діяльності прокуратури є захист прав, свобод і законних інтересів людини. Для цього прокуратура наділена повноваження­ми обмежувати протиправні дії певного кола державних органів і посадових осіб передбаченими законом засобами.

У ст. 6 Закону України "Про прокуратуру" закріплено принципи організації та діяльності прокуратури, де зазначено, що органи про­куратури України:

  • становлять єдину централізовану систему, яку очолює Гене­ральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим — принцип єдності та центра­лізації;
  • здійснюють свої повноваження на основі додержання Консти­туції України та чинних на території держави законів незалеж­но від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів — принцип незалежності;
  • захищають у межах своєї компетенції права і свободи грома­дян на засадах їх рівності перед законом незалежно від націо­нального чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак — принцип захисту громадян на засадах їх рівності перед законом;
  • вживають заходи до усунення порушень закону, скасування не­законного, необґрунтованого рішення, що його прийняв про­курор нижчого рівня;
  • відповідному керівникові органу проку­ратури надано право одноособово вирішувати це питання. Принцип незалежності прокуратури означає, що прокуратура здійснює свої повноваження незалежно від органів влади та держав­ного управління, політичних партій та громадських об'єднань. Втру­чання органів державної влади, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій та їх представників у діяльність прокуратури з нагляду за додержанням законів або з розслідування діянь зумовлює передбачену законом відповідаль­ність — це є визначені ст. 7 Закону України "Про прокуратуру" га­рантії незалежності прокуратури у здійсненні повноважень, що впливають на правосвідомість громадян, підвищуючи їх правову культуру.

Принцип гласності виявляється в тому, що відповідно до ст. 2 За­кону України "Про прокуратуру" Генеральний прокурор України не менше як один раз на рік інформує Верховну Раду України про стан законності у країні.

 

3.2. Функції прокуратури, їх значення щодо виконання завдань, покладених на прокурора

Сутність інституту прокуратури, його роль у державному ме­ханізмі розкриваються передусім через функції прокуратури.

Функції є одним з основних понять, за допомогою яких розкри­вається основний зміст діяльності прокуратури. Функції прокурату­ри зумовлені завданнями органів прокуратури, на вирішення яких вони спрямовані.

Регулювання діяльності прокуратури, у тому числі визначення її функцій, в окремому розділі Конституції України означає, що вико­нання покладених на органи прокуратури завдань є самостійним ви­дом державної діяльності.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру покла­дено такі функції:

  • підтримання державного обвинувачення в суді;
  • представництво інтересів громадянина і держави в суді у перед­бачених законом випадках;
  • нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
  • нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших за­ходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особи­стої свободи громадян.

На прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не пе­редбачених Конституцією України (ст. 121) і Законом України "Про прокуратуру" (ст. 5).

Згідно з Конституцією України прокуратура здійснює нагляд за додержанням законів лише обмеженим колом суб'єктів — органів, що ведуть боротьбу із злочинністю, а також органів і установ, на які покладено виконання покарань і застосування заходів примусового медичного характеру.

Окремо зазначимо, що відповідно до п. 9 розд. 15 Перехідних по­ложень Конституції України прокуратура на сучасному етапі продов­жує виконувати функцію нагляду за додержанням і застосуванням за­конів (загальний нагляд) та функцію попереднього (досудового) слідства. Ці функції прокуратура має виконувати до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контро­лю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

Конкретні функції прокуратури мають два аспекти.

По-перше, вони ґрунтуються на існуючій нормативній базі та пе­ревірені практикою. Прокуратура є надійним державним органом, що забезпечує захист прав і свобод громадян й інтересів держави.

По-друге, конституційні положення дещо звужують сферу діяль­ності прокуратури. Нині згідно з Конституцією України прокурату­ра виконує чотири основні та дві тимчасові функції.

Наведемо характеристику функцій прокуратури.

1. Підтримання державного обвинувачення в суді — одна з основ­них функцій діяльності прокуратури. Участь прокурора в суді як державного обвинувача — важлива гарантія винесення судом закон­ного обвинувального вироку. Сутність обвинувачення полягає в су­купності дій прокурора з обстоюванням перед судом обвинувально­го висновку про злочин, що його вчинив підсудний.

Джерелом державного обвинувачення є діяльність органів дізнан­ня та досудового слідства, внаслідок якої викрито особу, що вчинила злочин, у зв'язку з чим така особа має постати перед судом. Під­тримуючи обвинувачення перед судом, прокурор привселюдно об­винувачує підсудного і наполягає на застосуванні до нього справед­ливого покарання, допомагає суду у кваліфікованому вирішенні справи.

Державний обвинувач бере участь у допитах підсудного, потерпі­лого, свідків, у дослідженні висновків експертів і речових доказів. Він розпочинає судові дебати у кримінальній справі, виступаючи з обви­нувальною промовою і висловлюючи міркування з питання призна­чення покарання. Об'єктивність і незалежність прокурора в суді га­рантовані передбаченою законом можливістю для прокурора відмо­витися від підтримання обвинувачення, якщо дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення, виклав­ши при цьому мотиви відмови. Відмова від обвинувачення означає, що, на думку прокурора, підсудний має бути виправданий.

Після винесення судом вироку прокурор зобов'язаний вжити за­ходів у встановленому законом порядку щодо виправлення з його точки зору судових помилок, висловити незгоду з визначеною судом мірою покарання, якщо вона не відповідає ступеню тяжкості злочину та суспільної небезпеки особи, яка його вчинила.

Таким чином, підтримання державного обвинувачення— це діяльність прокурора у встановленому кримінальним процесуаль­ним законом порядку, яка складається з аналізу матеріалів справи і доказування вини особи в суді, сприяння винесенню законного, об­ґрунтованого та справедливого вироку.

2. Представництво інтересів громадянина і держави в суді у виз­начених законом випадках — одна з важливих гарантій забезпечення захисту прав і свобод громадян й інтересів держави. Участь проку­рора в суді — один із засобів забезпечення й поновлення порушених прав та законних інтересів громадян і держави.

Форми представництва такі:

  • звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод особи, законних інтересів юридичних осіб, коли пору­шуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів, посадових осіб;
  • участь у судовому розгляді справ;
  • внесення апеляційних чи касаційних подань на судові рішення або заяви про їх перегляд з нововиявленими обставинами.

Прокуратура представляє інтереси громадян або держави в суді від імені держави України, здійснюючи представництво через прокурорів, які уповноважені на це державою. Тому довіреності чи доручення про­курору не потрібні, оскільки він представляє інтереси конкретної осо­би чи органу влади. У межах своєї компетенції прокурор діє як пред­ставник держави, маючи водночас усі процесуальні права позивача. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форми його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому законом.

Право прокурора на позов регламентується цивільним процесу­альним та господарським процесуальним законодавством, а також наказами Генерального прокурора. Процесуальне становище проку­рора в ролі позивача дещо відрізняється від становища інших осіб, які заявляють позов у цивільній справі. Так, прокурор не несе судо­вих витрат, до нього не може бути пред'явлено зустрічного позову, рішення суду за позовом прокурора поширюються не на прокурату­ру, а на особу, в інтересах якої пред'явлено позов.

Прокурор здійснює представництво в суді, якщо громадянин не спроможний через фізичні вади, матеріальний стан або з інших при­чин самостійно захищати свої порушені чи оскаржені права.

3. Сутність і завдання прокурорського нагляду визначені в п. 3, 4 ст. 121 Конституції України. Правове регулювання прокурорсько­го нагляду в Конституції України визначає наглядові функції про­куратури як самостійну форму державної діяльності.

Нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють опера-тивно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. Згідно з Конституцією України прокурорський нагляд за додержанням за­конів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, є однією з основних функцій прокура­тури, що реалізується Генеральним прокурором і підпорядкованими йому прокурорами. Цей напрямок прокурорського нагляду спрямо­ваний на забезпечення встановленого громадського порядку, вияв­лення і розкриття злочинів, розгляду заяв і повідомлень про них, за­конності оперативних заходів та досудового слідства.

Предметом правоохоронної діяльності прокуратури при цьому є насамперед захист прав і свобод громадян, а також інтересів держа­ви і суспільства.

У Законі України "Про оперативно-розшукову діяльність" (1992 р.) визначається, що оперативно-розшукова діяльність —це си­стема гласних, негласних, розшукових, розвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-техніч­них засобів. До оперативних підрозділів належать оперативні служ­би міліції, служби безпеки України, прикордонних військ, кримі­нально-виконавчої системи, податкової міліції.

Діяльність прокуратури з нагляду за додержанням законів органа­ми, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, започатковано зприйняттям Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 р. івиданням наказу Генерального прокурора "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органа­ми, які ведуть боротьбу із злочинністю" 4квітня 1992 р. У наказі чітко окреслено завдання прокурорів усіх інстанцій —постійно здійснюва­ти нагляд за додержанням кримінальною міліцією вимог Закону Ук­раїни "Про оперативно-розшукову діяльність".

Основне завдання прокуратури в цьому напрямку діяльності полягає в попередженні та припиненні порушення прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, залучених до оперативно-роз-шукової діяльності. При цьому слід ураховувати, що саме при здійс­ненні оперативно-розшукових заходів найбільшою мірою можуть бути обмежені чи порушені права та законні інтереси громадян щодо таємного листування, телефонних розмов, свободи руху, недотор­канності житла тощо.

До порядку здійснення нагляду за оперативно-розшуковою діяль­ністю входять:

  • наявність передбачених законом підстав здійснення оперативно-розшукової діяльності;
  • наявність повноважень у осіб, які здійснюють таку діяльність;
  • обов'язковість документування оперативно-розшукових дій;
  • об'єктивність і повнота здійснюваних перевірок;
  • своєчасне і повне надання органам слідства оперативних даних, матеріалів про застосування спеціальних технічних засобів;
  • відповідність оперативно-розшукових дій завданням оперативно-розшукової діяльності.

При здійсненні нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю прокурор не втручається безпосередньо в цю діяльність, а лише зо­бов'язаний забезпечувати законність і обґрунтованість оперативно-розшукових заходів.

Предметом прокурорського нагляду за додержанням закону органами дізнання та досудового слідства є сприяння таким діям:

  • розкриттю злочинів, захисту особи, її прав, свобод, усіх форм власності від злочинних посягань;
  • запобіганню незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності;
  • виконанню вимог закону про невідворотність покарання за вчинений злочин;
  • охорони прав і законних інтересів громадян, які перебувають під слідством;
  • здійсненню заходів запобігання злочинам, усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню.

Здійснюючи нагляд за додержанням законів при провадженні дізнання і досудового слідства, прокурор вживає заходів, щоб ці органи виконували такі вимоги:

  • додержання передбаченого законом порядку порушення, при­ зупинення, закриття кримінальних справ, а також встановле­них законом процесуальних строків розслідування та триман­ня під вартою;
  • у процесі розслідування злочинів дотримуватись вимог ст. 22 КПК України про всебічне, повне та об'єктивне дослідження всіх обставин, що викривають або виправдовують обвинува­ченого, пом'якшують або обмежують його відповідальність;
  • виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів та вжиття заходів їх усунення.

Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших примусових заходів, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Ос­новне завдання в цьому напрямку діяльності прокуратури — не при­пустити порушення прав і законних інтересів громадян, засуджених до позбавлення волі, а також інших осіб, обмежених у свободі і внас­лідок цього не здатних повною мірою реалізувати своє право на за­хист. Чинне законодавство наділяє прокурора великими повнова­женнями у здійсненні цієї сфери нагляду. Прокурорський нагляд при цьому має бути систематичний з тим, щоб забезпечити своєчасне і правильне виконання відповідно до вимог закону судових рішень у кримінальних справах; законне і обґрунтоване перебування особи в місцях тримання затриманих і попереднього ув'язнення (слідчих ізо­ляторах), у виправно-трудових та інших установах, що виконують покарання; дотримання встановлених законом прав узятих під вар­ту осіб, порядку, умов їх тримання та відбування кримінального по­карання; виконання законодавства про звільнення засуджених від відбування покарання, відстрочку виконання вироку та інших пи­тань, пов'язаних з виконанням вироку, а також поміщення осіб у психіатричні лікарні та перебування в них.

Прокурор має право безперешкодно в будь-який час відвідувати установи, що виконують покарання, місця тримання затриманих і попереднього ув'язнення; опитувати затриманих, заарештованих, засуджених; ознайомлюватися з документами, на підставі яких осо­би тримаються в місцях позбавлення волі або затримані чи взяті під варту; перевіряти законність доказів, розпоряджень, постанов, інструкцій, інших актів адміністрації виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання; вимагати від посадових осіб відповідних установ пояснень з приводу допущених порушень, здійснення перевірок; звільняти негайно своєю мотивованою поста­новою осіб, які без законних підстав тримаються в місцях затриман­ня, попереднього ув'язнення, виправно-трудових та інших устано­вах; вимагати скасування незаконних і необґрунтованих наказів, розпоряджень, постанов та інших актів виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання.

Постанови і вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов тримання затриманих, заарештова­них, засуджених до позбавлення волі підлягають обов'язковому ви­конанню адміністрацією відповідних установ.

Предметом такого нагляду є також стан додержання законів при застосуванні примусових заходів медичного та виховного характе­ру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів у відповід­ному напрямі своєї діяльності, повинен забезпечувати виключення фактів незаконного і безпідставного обмеження особистої свободи громадян.

Прокурорський нагляд як форма діяльності органів прокуратури спрямований на всебічне утвердження верховенства права.

Загальний нагляд. Суть і призначення загального нагляду поляга­ють у тому, щоб забезпечити нагляд прокуратури з додержанням і точним виконанням законів в усіх сферах життєдіяльності держави.

До предмета загального нагляду входять законність актів, вида­них органами державного управління, місцевими радами, їх виконавчими органами, громадськими організаціями і посадовими осо­бами. До таких правових актів належать накази, рішення, ухвали, розпорядження, інструкції та інші нормативні документи як загаль­ного, так і індивідуального характеру. Нагляд за додержанням за­конів у сфері економічних та міжнаціональних відносин, охорони навколишнього природного середовища, митної та зовнішньоеко­номічної діяльності становить значну частину діяльності прокура­тури.

Згідно зі ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" при вико­нанні загального нагляду прокурор користується великими повно­важеннями. При цьому зазначимо, що прокуратурі не надано право відміняти чи змінювати рішення, які є незаконними або необґрунто­ваними. Повноваження прокурора полягають у тому, що він зобо­в'язаний своєчасно виявляти порушення закону і вживати заходів усунення виявлених порушень, причин та умов, які їм сприяли, а та­кож притягти порушників до відповідальності.

До предмета загального нагляду входять також:

  • відповідність актів, що видаються всіма органами, підприєм­ствами, установами, організаціями та посадовими особами, Конституції України та чинному законодавству;
  • додержання законів щодо недоторканності особи, соціально-економічних, політичних, особистих прав людини, захисту її честі й гідності;
  • додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціо­нальних відносин, зовнішньоекономічної діяльності, охорони навколишнього середовища.

Перевірка виконання законів здійснюється за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що потребує проку­рорського реагування, а за наявності приводів — з власної ініціати­ви прокурора.

Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та конт­ролю і не втручається в господарську діяльність, якщо вона не супе­речить чинному законодавству.

При здійсненні загального нагляду прокурор має право:

  • безперешкодно за посвідченням, що підтверджує обійману ним посаду, входити у приміщення державних органів, підприємств,
    установ, організацій незалежно від форм власності, а також до військових частин; доступу до документів і матеріалів, необхідних для перевірки, у тому числі за письмовою вимогою, і тих, що містять комерційну чи банківську таємницю або конфіден­ційну інформацію. Письмово вимагати подання у прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі не­обхідних довідок, у тому числі щодо операцій і рахунків юри­дичних осіб, для вирішення питань, пов'язаних з перевіркою;
  • вимагати для перевірки розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан закон­
    ності й заходи її забезпечення;
  • вимагати від керівників та колегіальних органів здійснення пе­ревірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, а також залучення спеціалістів для виконання пе­ревірок, відомчих та позавідомчих експертиз;
  • викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них даних або письмових пояснень щодо порушення закону.

При виявленні порушень закону прокурори в межах своєї компе­тенції мають право:

  • опротестовувати акти Прем'єр-міністра України, Кабінету Міністрів України, Уряду Республіки Крим, міністерств, дер­жавних комітетів і відомств, виконавчих органів місцевих рад, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також рішення і дії посадових осіб;
  • вносити докази або протести щодо рішень місцевих рад залеж­но від характеру порушень;
  • порушувати у встановленому законом порядку кримінальну справу, дисциплінарне провадження або провадження про ад­міністративне правопорушення;
  • давати приписи щодо очевидних порушень закону;
  • вносити подання до державних органів, громадських органі­зацій і посадових осіб про усунення порушень закону та умов, що сприяли їм;
  • звертатися до загальних чи господарських судів із заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, юридич­них осіб.

До правових актів загального нагляду належать протест, припис, подання, постанови.

Протест — це акт прокурорського реагування на виявлення по­рушення закону, який вноситься прокурором до органу або посадо­вої особи, що допустили порушення, або до вищестоящого органу чи посадової особи, які мають право усунути правопорушення. У протесті прокурор ставить питання про скасування акту або приве­дення його у відповідність з актом, припинення незаконної дії поса­дової особи, поновлення порушеного права. Протест зупиняє дію опротестованого акту і підлягає обов'язковому розгляду відповід­ним органом або посадовою особою в десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурор. У разі ухиляння від розгляду протесту прокурор може звернутися в суд із заявою про визнання акту неза­конним.

Припис — це акт прокурорського реагування на виявлення оче­видного порушення закону, що вноситься органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому в порядку підпорядко­ваності органу чи посадовій особі, які наділені повноваженнями щодо усунення правопорушення. Припис підлягає негайному вико­нанню, про що повідомляється прокурор. Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищестоящому прокурору, який зобов'я­заний розглянути скаргу протягом десяти днів. Рішення вищестоя­щого прокурора є остаточним.

Подання — це акт реагування на виявлення порушеного закону з вимогами про усунення порушення, причин цих порушень і умов, що їм сприяли. Подання вноситься державному органу, громадській організації або посадовій особі, які наділені повноваженнями щодо усунення порушення закону. Не пізніше як у місячний строк проку­рор має бути повідомлений щодо вжиття відповідних заходів усунен­ня порушень закону, причин та умов, що сприяють їм.

Постанова — це акт реагування на виявлене порушення закону посадовою особою або громадянином. Залежно від характеру пору­шення прокурор виносить мотивовану постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи. Постанова про порушення дис­циплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення підлягає розгляду повноваженою посадовою осо­бою або відповідним органом у десятиденний строк.

Збереження за прокуратурою функції нагляду за додержанням і застосуванням законів на сучасному етапі пов'язано з формуванням нових державних органів, що здійснюватимуть контроль за додер­жанням законів. Реалізуючи принципи створення правової держави, останніми роками з'явились і почали діяти такі інституції, як уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Рахункова палата, Державна податкова адміністрація, Антимонопольний комітет, орга­ни, що забезпечують захист прав споживачів, та ін. У цьому зв'язку в умовах перехідного періоду прокуратура дещо звузила межі проку­рорського втручання. Дискусія щодо повноважень з нагляду за до­держанням і застосуванням законів в умовах перехідного періоду по­в'язана з державно-правовою реформою. Вирішення на законодавчо­му рівні меж цих повноважень, безумовно, сприятиме поповненню новим змістом правозахисної діяльності прокуратури, головним зав­данням якої була й залишається охорона прав і свобод громадян.


3.3. Слідство в органах прокуратури. Координація діяльності по боротьбі із злочинністю

Відповідно до п. 9 розд. 15 Перехідних положень Конституції Ук­раїни прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних за­конів функцію "попереднього слідства — до формування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функ­ціонування".

Згідно з кримінально-процесуальним законодавством (ст. 112 КПК України) слідчі слідчого апарату прокуратури здійснюють слідство у кримінальних справах про вбивства, зґвалтування, злочи­ни у сфері службової діяльності, проти довкілля, правосуддя та ін. Крім того, в усіх справах про злочини, вчинені службовими особа­ми, які займають відповідне становище, згідно зі ст. 9 Закону Украї­ни "Про державну службу" досудове слідство здійснюють також слідчі прокуратури.

У Генеральній прокуратурі України працюють старші слідчі з особливо важливих справ і слідчі з особливо важливих справ, у про­куратурі Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Се­вастополя — слідчі з особливо важливих справ і старші слідчі, у ра­йонних, районних у містах і міських прокуратурах— старші слідчі та слідчі.

Усі рішення про напрямки слідства і провадження слідчих дій слідчі прокуратури приймають самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди, затвердження чи санкції від прокурора або вмотивованого рішення суду, і несуть по­вну відповідальність за їх законне і своєчасне виконання.

Як зазначалося, прокуратура є часткою правоохоронної системи і за конституційним статусом та наглядовими повноваженнями по­сідає особливе місце серед правоохоронних органів, що ведуть бо­ротьбу зі злочинністю і корупцією. Закон України "Про прокурату­ру" покладає на прокуратуру роль координатора діяльності право­охоронних органів по боротьбі із злочинністю.

Координаційні повноваження прокурорів закріплені у ст. 10 За­кону України "Про прокуратуру", відповідно до якої Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори координують діяльність по боротьбі із злочинністю органів внутрішніх справ, органів служби безпеки, податкової міліції, органів митної служби та інших правоохоронних органів.

З метою забезпечення координаційної діяльності зазначених пра­воохоронних органів прокурор скликає координаційні наради, організовує робочі групи, отримує статистичну та іншу необхідну інформацію, а також бере участь в організації нарад координацій­ного комітету з боротьби з організованою злочинністю та коруп­цією при Президентові України.

На основі зазначених положень Закону України "Про прокурату­ру" Президент України 12 лютого 2000 р. видав Указ № 299 "Про вдосконалення координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю", відповідно до якого діяльність по боротьбі із злочинністю, у тому числі з її проявами в організованих формах і корупцією, координують прокурори.

Таким чином, особливим напрямком діяльності прокуратури є також координація діяльності правоохоронних органів з боротьби зі злочинністю.

 

3.4. Система органів прокуратури і організація її діяльності

Прокуратура України — це єдина централізована система органів, що пов'язані загальними завданнями та функціями. Систе­ма органів прокуратури створена згідно з адміністративно-терито­ріальним устроєм держави і визначається ст. 13 Закону України "Про прокуратуру". Систему органів прокуратури становлять Гене­ральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури. До органів військових прокуратур на­лежать військові прокуратури регіонів, військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах обласних) і військові прокуратури гарнізонів (на правах міських).

У системі органів прокуратури діють спеціальні прокуратури (на правах регіональних), що підпорядковуються обласному прокуро­рові. До таких прокуратур належать природоохоронні, транспортні прокуратури, прокуратури з питань нагляду за додержанням кримі­нально-виконавчого законодавства та ін.

Генеральна прокуратура України є центральним органом систе­ми прокуратури, який очолює Генеральний прокурор України. Ге­неральний прокурор України керує діяльністю всіх органів проку­ратури і забезпечує виконання завдань, покладених на прокурату­ри Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру".

Відповідно до Конституції України Генеральний прокурор Украї­ни призначається на посаду за згодою Верховної Ради України і звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада Украї­ни може висловити недовіру Генеральному прокуророві, що має на­слідком його відставку з посади. Строк повноважень Генерального прокурора України — 5 років.

Генеральний прокурор звільняється з посади ще й у таких випад­ках:

  • закінчення строку, на який його призначено;
  • неможливості виконувати свої повноваження за станом здо­ров'я;
  • набрання сили обвинувальним вироком щодо нього;
  • припинення його громадянства;
  • подання заяви про звільнення за власним бажанням.

Генеральний прокурор України спрямовує діяльність органів прокуратури і здійснює нагляд за нею, призначає першого заступ­ника та заступників Генерального прокурора України, прокурорів усіх рівнів.

Структуру Генеральної прокуратури України становлять головні управління, управління та відділи з різних напрямків діяльності про­куратури, визначених Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру".

У Генеральній прокуратурі, прокуратурі Автономної Республіки Крим, прокуратурах областей, міст Києва і Севастополя створюються колегії. Колегії в органах прокуратури є дорадчим органом. Рішення колегії реалізуються наказами відповідних прокурорів. Ко­легія Генеральної прокуратури України створюється у складі Гене­рального прокурора України, його першого та інших заступників, прокурорів Автономної Республіки Крим та деяких керівників апа­рату Генеральної прокуратури. Колегії прокуратур розглядають найважливіші питання щодо додержання законності, стану правопо­рядку, діяльності органів прокуратури у сфері боротьби зі злочинні­стю і зміцнення законності.

Система органів прокуратури може ефективно діяти лише за умо­ви належної організації її діяльності. Організація діяльності — це за­соби, форми й методи реалізації завдань, покладені на органи проку­ратури. Головним в організації діяльності органів прокуратури є виз­начення її основних напрямків, належне планування, забезпечення дієвого контролю виконання, правильний добір і розстановка кадрів.

Правоохоронна діяльність прокуратури, яка побудована на чіткій системі, має внутрішню організаційну логіку, підпорядковану закономірностям, що дають можливість виявляти порушення зако­ну та відповідно реагувати на них. Централізація органів прокура­тури, вертикальне підпорядкування прокурорів нижчого рівня та не­залежність їх від будь-якого впливу є основою зміцнення законності, забезпечення демократичних принципів правової держави.

 

3.5. Кадри органів прокуратури

Особливий характер діяльності прокурорів і слідчих прокурату­ри зумовлює необхідність визначення певних вимог профе6сійного та морально-етичного плану щодо осіб, які призначаються на такі посади.

Прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни Украї­ни, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові та моральні якості. Працівники прокуратури повинні мати високі людські якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, по­єднувати свої професійні обов'язки з громадською мужністю, не­підкупністю, справедливістю. Вони повинні особливо дотримувати­ся вимог закону.

Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах прокуратури стажування до одного року. Особи, які вперше призначені на посаду помічників прокурорів, проку­рорів управлінь, відділів, слідчих прокуратури, складають Присягу працівника прокуратури.

На посади прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя призначаються особи віком не молодше ЗО років, які мають досвід роботи в органах прокуратури або на су­дових посадах не менше семи років. На посади міських, районних прокурорів призначаються особи віком не молодше 25 років зі ста­жем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не мен­ше трьох років.

Прокурори і слідчі прокуратури підлягають атестації один раз на 5 років. Прокурорам і слідчим органів прокуратури присвоюються класні чини відповідно до посади, яку вони обіймають, і стажу ро­боти.

Чинне законодавство гарантує недоторканність особи праців­ників прокуратури. Нанесення тілесних ушкоджень, образа, погроза щодо працівника прокуратури чи його близьких родичів, а також знищення майна, інші насильницькі дії у зв'язку з виконанням служ­бових обов'язків спричинюють встановлену кримінальним законом кримінальну відповідальність.

 

3.6. Сутність змін, внесених у Закон України "Про прокуратуру" у зв'язку з приведенням його положень у відповідність до ст. 8 Конституції України

З прийняттям Конституції України 1996 р. багато законодавчих положень з регулювання судової діяльності й діяльності правоохо­ронних органів потребували суттєвих змін, що безпосередньо стосу­ються і органів прокуратури.

Зокрема, суттєво змінено в судочинстві функції прокурора як представника держави. Нині у відповідність до Конституції України приведені кримінально-процесуальне законодавство (із змінами від 21 червня 2001 р.) та Закон України "Про прокуратуру" (із змінами від 12 липня 2001 р.). У цьому зв'язку прокурор позбавлений пере­ваг, які він мав у судовому процесі та провадженні у кримінальних справах, а саме санкціонувати арешт громадян, які звинувачуються у вчиненні злочину, давати санкції на обшук житлового приміщен­ня та інших володінь особи, вносити протести щодо судових рішень, які набрали чинності, або припиняти їх виконання, складати висно­вок після виступів сторін у цивільному процесі, навіть тоді, коли він виступає як позивач, продовжувати строки перебування під вартою.

Такі функції, як санкції на арешт, обшук житлових приміщень, продовження строків тримання під вартою, згідно з Конституцією України відійшли виключно до судів, а прокурор, як і громадянин або його адвокат, звертається до суду з клопотанням, направляє апе­ляційні та касаційні подання на судове рішення до апеляційного або касаційного суду.

Після внесення змін у кримінально-процесуальне законодавство участь прокурора під час розгляду судом кримінальних справ обо­в'язкова, крім випадків, коли розглядаються кримінальні справи щодо приватного звинувачення і коли прокурор відмовляється від підтримання державного обвинувачення.

При судовому розгляді справи прокурор підтримує державне об­винувачення, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, по­вний і об'єктивний розгляд справи, висловлює свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання для підсудного. На відміну від положення, яке діяло раніше, за новим процесуальним законом у разі відмови прокурора від обвинувачен­ня суд може продовжувати розгляд справи, якщо цього вимагає по­терпілий у справі.

Як державний обвинувач прокурор обов'язково бере участь у розгляді справи апеляційним судом, а при незгоді з рішенням апеля­ційного суду він, як і інші учасники процесу, має право на касаційне подання до Касаційного суду України та Верховного Суду України.

Конституція України визначила як основну засаду судочинства підтримання державного обвинувачення в суді прокурором, тобто поставила під сумнів участь у судочинстві представника громадсь­кості — громадського обвинувача. Через це внаслідок змін, внесених у кримінально-процесуальний закон, такий учасник кримінального процесу, як громадський обвинувач, відсутній.

Потреба подальшого реформування українського законодавства щодо організації та діяльності прокуратури України зумовлена на­самперед змінами як структури, функцій органів державної влади та управління, так і суспільних відносин у цій сфері. На нових засадах відповідно до Конституції України та Закону України "Про судо­устрій України" від 7 лютого 2002 р. сформовано систему органів судової влади, створено нові інституції, покликані здійснювати захист прав людини; з розширенням прав суб'єктів господарювання одночасно обмежується сфера діяльності контролюючих та наглядо­вих органів. Потреби реформування законодавства у сфері проку­рорської діяльності продиктовані також вимогами п. 9 розд. 15 Пе­рехідних положень Конституції України.

Закон України "Про судоустрій України", який набрав чинності 1 червня 2002 р., а також зміни, які було внесено у кримінально-про­цесуальний, цивільний процесуальний кодекси України 21 червня 2001 р., зумовлюють такі напрямки реформування прокуратури:

  • поступове приведення структури в системі органів прокурату­ри у відповідність до конституційних функцій прокуратури з
    урахуванням нового судоустрою та досудового слідства;
  • забезпечення конкретного визначення обсягів, меж та форм по­вноважень прокуратури щодо представництва інтересів грома­дянина і держави в суді;
  • точне визначення і встановлення кола найважливіших інте­ресів держави, які повинна захищати прокуратура.

Новий Закон України "Про судоустрій України", що набрав чин­ності з 1 червня 2002 р., зумовлює необхідність чіткого розподілу функцій між органами правосуддя та прокуратури, у тому числі щодо зобов'язань, які випливають з положень Європейської Кон­венції про захист прав і основних свобод громадян (1950 р.).


Контрольні питання

  1. Правові основи діяльності органів прокуратури і Конституційний статус прокуратури України.
  2. Зміни, внесені 12 липня 2001 р. до Закону України "Про прокурату­ру", і їх відповідність положенням Конституції України 1996 р.
  3. Місце прокуратури в системі органів державної влади, роль у забез­печенні взаємодії всіх гілок влади.
  4. Завдання органів прокуратури, їх визначення в Законі України "Про прокуратуру", відповідність основним принципам правової держави.
  5. Функції прокуратури і їх правове регламентування.
  6. Охарактеризуйте принципи організації і діяльності органів прокура­тури.
  7. Сутність функції підтримання прокурором державного обвинувачен­ня в суді.
  8. Форми представництва прокурором інтересів громадянина і держа­ви в суді.
  9. Напрямки прокуратури на сучасному етапі, визначені Перехідними положеннями Конституції України.
  10. Визначення прокурорського нагляду як самостійної форми держав­ної діяльності.
  11. Загальний нагляд, його предмет, значення щодо забезпечення закон­ності в усіх сферах життєдіяльності країни.
  12. Акти прокурорського реагування на порушення законності.
  13. Нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність; предмет і завдання такого нагляду.
  14. Нагляд за додержанням законів органами дізнання, досудового слідства і значення цієї галузі; нагляд за забезпеченням законності при розкритті та розслідуванні злочинів.
  15. Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кри­мінальних справах, а також при застосуванні інших примусових за­собів, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян: суть такого нагляду, повноваження прокурора при його здійсненні.
  16. Слідство в органах прокуратури.
  17. Координація прокурорами діяльності правоохоронних органів у бо­ротьбі зі злочинністю.
  18. Система органів прокуратури і організація їх діяльності.
  19. Генеральний прокурор України: порядок його призначення, повно­важення, роль щодо спрямованості діяльності органів прокуратури.
  20. Кадри органів прокуратури.
  21. Значення і основні напрямки подальшого реформування прокуратури.