Шкоду, заподіяну злочином, у кримінальному праві розглядають у кількох аспектах. Перш за все, як «негативний результат злочинної діяльності особи, як включений законодавцем у диспозицію статті, так і такий, що перебуває за межами її дії»^[829], тобто, так звані, фактичні наслідки^[830]. В цьому розумінні шкода, заподіяна злочином, властива для всіх без винятку злочинів. Загальновизнано, якщо діяння, передбачене кримінальним законом, не потягло і не здатне потягти шкідливі наслідки, воно не може визнаватися суспільно небезпечним і злочинним^[831]. Але настання шкоди в такому її розумінні значення для кримінально-правової кваліфікації, а значить і для розмежування складів злочинів, не має. М.Д. Дурманов стверджував, що з безкінечної кількості змін, які викликаються певною людською поведінкою, кримінальне право цікавлять не наслідки взагалі, не наслідки в широкому розумінні слова, а лише ті, котрі відповідають описаним в законі ознакам конкретного злочину^[832]. «Кваліфікуюче значення мають ознаки, що вказані в диспозиціях кримінально-правових норм», — писав В.О. Навроцький^[833]. Така ж думка висловлювалася Б.А. Куріновим^[834]. Відповідно, для кримінально-правової кваліфікації має значення інформація про ту заподіяну злочином шкоду, яка відображена відповідною ознакою складу злочину, тобто про наслідки, які в теорії кримінального права називають юридичними наслідками злочину. У кримінальному праві вирішення питання про суть цієї шкоди, співвідношення поняття, що її позначає, з іншими ознаками складу злочину, термінологічне її позначення, досі є багатоваріантним. Вирішення цього питання знаходиться за межами даного дослідження. Крім того з достатньою повнотою воно було досліджено у працях інших вчених, найновішою з яких є монографія П.С. Берзіна^[835]. Для цілей даного дослідження становить інтерес обґрунтована у кримінально-правовій доктрині^[836], в тому числі й П.С. Берзіним, необхідність розрізнення понять «злочинні наслідки» як негативні зміни в об'єкті злочину і «наслідки як елемент складу злочину» (лише у разі, якщо такі наслідки включені в юридичну конструкцію складу злочину)^[837]. У інших наукових джерелах пропонується дещо інше термінологічне позначення, котре б відображувало різний статус наслідків. Не вдаючись у дискусії з приводу термінологічної точності, з свого боку не претендуючи на якусь принципово іншу позицію з цього приводу, а лише для того, щоб уникнути громіздкості мовних конструкцій, у цій структурній частині роботи вони позначатимуться як «наслідки злочину», коли йтиметься про наслідки як явище реальної дійсності, які мають значення для кримінально-правової кваліфікації; і «наслідки у складі злочину» або «наслідки у складі адміністративного правопорушення», коли йтиметься про складову відповідної законодавчої конструкції. У положеннях, твердженнях, які однаковою мірою застосовні як до наслідків злочину, так і до наслідків складу злочину чи наслідків у складі адміністративного правопорушення використовуватиметься узагальнюючий термін «наслідки». Термінологія, що використовувалась іншими авторами, буде відтворюватися у варіанті оригіналу.

У кримінально-правовій літературі пропонуються різні дефініції наслідків як ознаки складу злочину. Проте більшість із них зводяться до того, що це шкода, заподіяна об'єкту кримінально-правової охорони суспільно небезпечним діянням^[838].

Можливість «розмежування злочинів» за ознаками наслідків констатував В.Н. Кудрявцев. Він фрагментарно розглядав це питання в межах проблеми розмежування за об'єктивною стороною, звернувши увагу лише на два моменти: можливість розмежувати склади злочинів, у яких збігаються всі інші ознаки, за «різним характером шкідливих наслідків» (тяжкою, середньої тяжкості чи легкою шкодою здоров'ю) в одних ситуаціях, у інших — за ступенем тяжкості наслідків (сумою викраденого).

Є.В. Благов назвав дві характеристики суспільно небезпечних наслідків, які «здатні розмежовувати склади злочинів». Це вид (смерть, шкода здоров’ю, збитки та ін.) та розмір наслідків^[839].

Встановленню шкідливих наслідків діяння в процесі кваліфікації злочинів в окремому параграфі своєї праці приділив увагу Б.А. Курінов^[840]. Проте, окремо роль цієї ознаки складу злочину для розмежування складів злочинів він не розглядав.

Злочинні наслідки як критерій диференціації відповідальності за екологічні злочини розглядав А.І. Чучаєв^[841].

Таким чином, про роль наслідків у розмежуванні складів злочинів у кримінально-правовій літературі лише згадувалось, а детально, тобто з виокремленням функцій цієї ознаки у розмежуванні, врахуванням видів та інших параметрів наслідків, питання не аналізувалось.

Розглядаючи функції наслідків у розмежуванні складів злочинів, потрібно враховувати ту обставину, що вони поділяються за різними критеріями на види, утворюючи кілька класифікаційних груп. Різними авторами виділяються неоднакові класифікаційні ряди суспільно небезпечних наслідків. Але детальний аналіз цієї проблеми виходить за межі даного дослідження. Нижче буде наведена така класифікаційна вертикаль, яка, на думку автора цих рядків, є найбільш логічною.

Перш за все, залежно від ступеня змін у об'єкті наслідки поділяють на дійсну (фактичну) шкоду суспільним відносинам та загрозу заподіяння такої шкоди^[842]. Щодо другого з названих видів наслідків, у кримінально-правовій літературі доречно уточнюють, що йдеться про реальну загрозу заподіяння шкоди^[843].

Далі, наслідки у вигляді реальної шкоди суспільним відносинам за характером заподіяної шкоди, В.Н. Кудрявцев^[844] та Н.Ф. Кузнєцова^[845] цілком логічно, поділяли на матеріальну і нематеріальну шкоду. Дещо іншу термінологію щодо позначення матеріальних і нематеріальних наслідків застосував П.С. Берзін. Він вів мову про зміни в об'єкті злочину (злочинні наслідки), які сприймаються на чуттєвому рівні (мабуть, це аналог матеріальної шкоди — Л.Б.) та ті негативні зміни, які не сприймаються органами чуття людини, зокрема зміни, що уражають моральність, авторитет органів держави, фізичних і юридичних осіб (припускаю, що це аналог нематеріальних наслідків — Л.Б.). Щодо останніх П.С. Берзін вважав за доцільне відображати їх у нормах кримінального права, насамперед, як характеристику суспільної небезпечності самого діяння^[846]. Така пропозиція вченого є виправданою, її варто підтримати.

Матеріальну шкоду, в свою чергу, поділяють на фізичну шкоду людині, майнову шкоду та екологічну шкоду^[847]. Думаю, що точніше було б матеріальну шкоду ділити на фізичну шкоду та майнову. А фізична шкода в свою чергу виявляється у фізичній шкоді людині, фізичній шкоді довкіллю. Фізична шкода людині проявляється у шкоді здоров'ю людини та її смерті, що відображено у КК дуже розмаїто, що детальніше буде розглянуто далі у підрозділах 4.1 і 4.2.

Фізична шкода довкіллю позначена у КК України також різноманітними термінами: інші тяжкі наслідки (ст. 236, ст. 237, ч. 2 ст. 238, ч. 2 ст. 239, ч. 3 ст. 239¹; ч. 2 ст. 240, ч. 2 ст. 241, ч. 2 ст. 242, ч. 2 ст. 243, ч. 2 ст. 245, ст. 251, ч. 2 ст. 252, ч. 2 ст. 253 КК), тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 239²; ст. 247 КК), масова загибель об’єктів тваринного і(чи) рослинного світу (ч. 3 ст. 239¹; ч. 2 ст. 242, ч. 2 ст. 243 КК), екологічне забруднення значних територій (ст. 236), масова загибель тварин (ч. 2 ст. 245), екологічні катастрофи (ч. 2 ст. 253), знищення або пошкодження лісових насаджень (ч. 1 ст. 245), знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави та об’єктів природно-заповідного фонду (ч. 1 ст. 252), «масово знищені об’єкти рослинного або тваринного світу, отруєна атмосфера або водні ресурси на певній території тощо» (ст. 441). Окремі з перелічених наслідків є конкретизованими, інші — неконкретизованими, тобто такими, що мають широкий зміст і нечіткі межі.

Наслідки одного виду в тому разі, якщо вони є такими, що підлягають кількісному виміру, класифікуються за розміром. Наприклад, така група злочинів проти власності як розкрадання, або, за іншою термінологією, злочини проти власності, які полягають у незаконному вилученні чужого майна і зверненні його на свою користь чи користь третіх осіб, поділяються на види за таким критерієм, як вартість викраденого майна.

Є різні варіанти спільності наслідків, але обов’язковою умовою цього їхнього статусу (функції) у розмежуванні є те, що наслідки можуть бути спільною ознакою лише тоді, коли вони збігаються за змістовим видом. Відповідна ознака складу злочину у диспозиції статті (частини статті) Особливої частини КК може бути позначена термінами, що охоплюють різні види наслідків. Зокрема, шкода здоров’ю, крім інших, позначається термінами «тяжкі наслідки», «інші тяжкі наслідки», «особливо тяжкі наслідки», про що детальніше йтиметься у підрозділі 4.2. Як було обґрунтовано вище в ході загальної характеристики спільних ознак, суспільно небезпечні наслідки є носієм спільності навіть у разі збіжності їхнього змісту не в повному обсязі, тобто якщо поняття про них співвідносяться як філософські категорії «рід» і «вид».

Спільною ознакою наслідки як ознака складу злочину можуть бути як у разі, коли у кількох складах злочинів тотожним є їх вид, якщо такі наслідки не підлягають кількісному виміру; вид і розмір щодо наслідків, які підлягають кількісному виміру; лише вид щодо наслідків, які підлягають кількісному виміру. Таким чином, спільною ознакою можуть бути наслідки як цілісна ознака складу злочину, так і окремі її характеристики (спільні елементи). Розмір наслідків у разі незбіжності їх виду сам по собі не може виконувати функцію спільної ознаки. Протилежне твердження було б абсурдним, оскільки розмір — це ознака, яка характеризує форму. А філософська категорія «форма» — це спосіб існування, організації структури змісту. Відповідно, стосовно такого кримінально-правового явища як наслідки в розумінні ознаки складу злочину, чи злочинних наслідків в розумінні ознаки реально вчиненого злочину, у різних видів розмір збігатися в принципі не може. З точки зору формальної логіки наслідки різних видів є непорівнюваними явищами. Що стосується можливості виду наслідків бути носієм спільності навіть тоді, коли наслідки одного виду є нетотожними за розміром, то в такому випадку, розмір наслідків буде ознакою, за якою відрізняються склади злочинів.

Можливість наслідків бути спільною ознакою у складах злочинів того, чи іншого типів співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками залежить від критерію, що визначає тотожність їхнього змісту. Збіжність змісту наслідків у розумінні ознаки складу злочину, що належать до одного виду, якщо вони не піддаються кількісному виміру, а також змісту наслідків за видом та розміром щодо тих, котрі піддаються кількісному виміру, за усіх інших необхідних умов є можливою у будь-якому з типів співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками: суміжних; передбачених нормами, що можуть конкурувати як загальна і спеціальна; як кілька спеціальних норм; як частина і ціле; передбачених колізуючими нормами. Слід зауважити, що відповідні склади злочинів не можуть фігурувати у одній формулі кримінально-правової кваліфікації, що відображує ідеальну сукупність злочинів. Пояснюється це тим, що у разі наведених вище проявів збіжності такої ознаки як суспільно небезпечні наслідки, відповідні склади злочинів для того, щоб бути різними складами злочинів, мусять відрізнятися або за суспільно небезпечним діянням, або за ознаками спеціального суб'єкта. А збіжність діяння і суб’єкта, як відомо, є необхідними умовами, що детермінують можливість ідеальної сукупності злочинів. Проте, у судовій практиці, і що особливо прикро, у практиці Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, який, як суд касаційної інстанції покликаний розставити всі крапки над «і» — звершити правосуддя, в тому числі й шляхом здійснення абсолютно правильної кримінально-правової кваліфікації, непоодинокими є школярські помилки, коли на порушення принципу non bis in idem одна й та сама шкода була оцінена судами як наслідок кількох злочинів^[848]. Оскільки, такі помилки роблять не всі колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, то неоднакове застосування одних і тих самих статей кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень ставало причиною перегляду справ Верховним Судом України в порядку ст. 400¹² КПК України 1960 р.^[849].

Збіжність же змісту наслідків одного виду, якщо вони відрізняються за розміром, є можливою лише у таких типах співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками: що передбачені нормами, які можуть конкурувати як загальна і спеціальна; суміжних складів злочинів. Розмір же наслідків одного виду в такому разі належить до ознак, що відрізняються за змістом.

Так, розмір наслідків є спеціальною конкретизуючою ознакою, за умови, що розмір наслідків одного й того ж виду описаний у законі шляхом встановлення однієї його межі. Наприклад, у співвідношенні основного складу крадіжки в істотному розмірі (ч. 1 ст. 185 КК України) зі складами крадіжки: 1) що заподіяла значну шкоду потерпілому, 2) вчиненої у великому розмірі; 3) вчиненої в особливо великому розмірі. Якщо ж у законі встановити верхню і нижню межу наслідків одного виду і ці межі не накладаються один на одного, то між поняттями про них виникне логічне відношення несумісності, що детермінує співвідношення суміжних складів злочинів.

Таким чином, розмір наслідків може виконувати у розмежуванні функції спільної ознаки, а також залежно від способу його конкретизації в законі, спеціальної конкретизуючої, або розмежувальної ознаки.

Логічне відношення підпорядкування між поняттями, що позначають наслідки у складах злочинів зі спільними ознаками не завжди призводить до виникнення такого типу співвідношення між цими складами злочинів, що потенціює конкуренцію відповідних кримінально-правових норм як загальної і спеціальної. Якщо поняття про наслідки як ознаку одного складу злочину співвідноситься як підпорядковане, з поняттям, що позначає наслідки в іншому складі злочину, і водночас відповідні склади злочинів містять розмежувальні ознаки, то співвідношення між цими складами злочинів може характеризуватись лише суміжністю. Наприклад, основний склад крадіжки (ч. 1 ст. 185 КК України) є суміжним не лише щодо основного складу вимагання, котрий є усіченим, а й щодо складу вимагання, що завдало майнової шкоди у великих (ч. 3 ст. 189 КК України), в особливо великих розмірах (ч. 4 ст. 189 КК України).

Лише наслідки, що піддаються кількісному виміру, повинні бути спільною ознакою складу злочину і складу адміністративного правопорушення. Зрозуміло, що в таких випадках склади відповідних: злочину і адміністративного правопорушення мають відрізнятися за розміром наслідків. Така можливість з огляду на характер суспільної небезпеки властива лише для наслідків, що є проявом, майнової шкоди, шкоди довкіллю. Що стосується фізичної шкоди людині, то єдиним винятком за чинним законодавством, коли розмір наслідків є розмежувальною ознакою складу злочину і складу іншого правопорушення є наслідки у вигляді легкого тілесного ушкодження, котрі за певних обставин (заподіяні з необережності) становлять навіть не адміністративне, а цивільне правопорушення.

Проте порівняльний аналіз чинного законодавства дає можливість виявити не продумане законодавцем з точки зору відмежування складу злочину від складу адміністративного правопорушення співвідношення наслідків як ознаки складу правопорушення з одного боку і ознаки складу злочину — з іншого, один з яких (наслідок у складі злочину) є неконкретизованим. Саме неконкретизованість поняття, яким відображені наслідки у складі злочину, й створює проблеми, як для тлумачення відмінності між відповідними складами правопорушень, так і для розмежування, що здійснюється в процесі кримінально-правової кваліфікації відповідних діянь. Так, у ст. 166 КК України «Злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування» зафіксовано тяжкі наслідки як обов’язкову ознаку основного складу злочину. У ст. 184 КУпАП «Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей» кваліфікуючими ознаками є відповідно: вчинення неповнолітнім віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачена КУпАП (ч. 3 ст. 184 КУпАП); вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України (ч. 4 ст. 184 КУпАП). Виникає запитання, де проходить межа між вказаними наслідками у складі адміністративного правопорушення і «тяжкими наслідками», що є ознакою складу злочину. В.О. Навроцький цілком слушно вважає неприпустимим враховувати як ознаки складу злочину діяння, за які передбачена адміністративна відповідальність^[850]. Протилежний висновок суперечив би закону формальної логіки — суперечності (несуперечності). Звідси випливає, що вчинення неповнолітнім віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення; вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, не охоплюється поняттям «тяжкі наслідки» щодо складу злочину, передбаченого ст. 166 КК України.

Позицію судової практики з цього питання однозначно оцінити не можна. Так, Олевський районний суд Житомирської області вироком від 18 травня 2004 р. виправдав Ч.В. і Ч.М. за відсутністю в їхніх діях складу злочину, передбаченого ст. 166 КК. Органи досудового слідства і прокурор обвинувачували Ч.В. і Ч.М. у злісному невиконанні встановлених законом обов'язків з догляду за неповнолітнім сином — Ч.В.В., внаслідок чого протягом 2001–2002 рр. він вчинив кілька крадіжок чужого майна і вироком суду від 19 листопада 2002 р. був засуджений на чотири роки позбавлення волі, що згідно з пред'явленим зазначеним особам обвинуваченням визнано тяжкими наслідками для неповнолітнього. Апеляційний суд Житомирської області ухвалою від 13 липня 2004 р. виправдувальний вирок щодо цих осіб залишив без змін. Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалою від 15 лютого 2005 р. у задоволенні касаційного подання прокурора Житомирської області відмовила і виправдувальний вирок залишила без змін^[851].

Правильний за своїм кінцевим результатом, але неточний висновок суду про те, що «відповідно до диспозиції ст. 166 КК України засудження неповнолітнього до позбавлення волі за вчинений ним злочин не є тяжким наслідком для нього» дістав неправильну мотивацію. Недоліком процитованого твердження є те, що в основу обґрунтування висновку про те, що засудження неповнолітнього за вчинений ним злочин не є тяжким наслідком для нього, покладено посилання на диспозицію ст. 166 КК України. По-перше, викликає заперечення, що поняття «тяжкі наслідки» визначають через його співвідносність із засудженням особи. Правомірна діяльність уповноважених органів держави із застосування права не може вважатись наслідком злочину, вчиненого особою. Мова може йти лише про те, чи охоплюється «тяжкими наслідками», як ознакою складу злочину, факт вчинення неповнолітнім злочину. По-друге, висновок суду про те, що вчинення неповнолітнім злочину не повинно вважатися «тяжкими наслідками» не може випливати лише з аналізу диспозиції ст. 166 КК України. Саме порівняння змісту та обсягу наслідків у складі злочину і у кваліфікованих складах адміністративного правопорушення, закріплених у ст. 184 КУпАП й дає підстави для висновку, що тяжкими наслідками не охоплюється вчинення злочину неповнолітнім. Зауваження до мотивації наведеного висновку суду, який став наріжним каменем виправдувального вироку, полягають у тому, що суд вів мову про відсутність причинового зв’язку між злісним невиконанням Ч.В. і Ч.М. обов’язків з догляду за сином та його засудженням за вчинені ним крадіжки. Але висновок про те, що вчинення злочину дитиною чи особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, в принципі не охоплюється поняттям «тяжкі наслідки» як ознакою складу злочину, передбаченого ст. 166 КК України, робить алогічним аналіз наявності чи відсутності причинового зв’язку між діянням засуджених і «тяжкими наслідками» щодо цього складу злочину. З’ясування питання про наявність в цьому випадку детермінуючого зв’язку, тобто не лише причинового, а й обумовлюючого, мало б сенс, якби розглядалося питання про притягнення батьків неповнолітнього до адміністративної відповідальності. Але судячи з опублікованих матеріалів, питання про застосування ст. 184 КУпАП у аналізованій справі навіть не поставало.

Прикладом, коли особі, яка не є співучасником злочину, ставиться у вину вчинення злочину іншою особою, є кваліфікація за статтею про відповідальність за зловживання владою або службовим становищем (ст. З 64 КК України) бездіяльності — невжиття службовою особою заходів щодо подолання відомих їй фактів вчинення злочинів її підлеглими. Це одна з форм (проявів вчинення) зловживання владою або службовим становищем, яка у кримінальному праві традиційно визнається потуранням вчиненню злочинів. Також вважалось, що саме це потурання автоматично тягне наслідки у вигляді істотної шкоди інтересам держави. Наведене демонструє доцільність постановки питання про можливість визнання наслідками злочину однієї особи вчинення злочину іншою за відсутності у вчиненому об’єктивних і суб’єктивних ознак співучасті. Порівнюючи склади злочинів, закріплені у ст. 364 КК України та у ст. 166 КК України, під кутом зору включення чи не включення вчинення злочину іншою особою до змісту наслідків як ознаки кожного з порівнюваних складів злочинів, слід відмітити, що вони мають певну подібність. Перш за все, в тому, що і щодо одного і щодо другого з розглядуваних складів злочинів постає питання про можливість детермінуючого зв’язку між наслідками у вигляді вчинення злочину іншою особою і саме бездіяльністю суб’єкта; що і в одному, і в другому складі злочину питання про зв’язок бездіяльності одного суб’єкта злочину з учиненням злочину іншим суб’єктом постає щодо осіб, які не є співучасниками злочину; а також у тому, що ознаки спеціального суб’єкта кожного із порівнюваних складів злочинів проявляються в тому, що його правовий статус передбачає певні повноваження і відповідальність за особу, яка вчинила злочин. Водночас, на відміну від складів, закріплених у ст. 364 КК України, визначення змісту «тяжких наслідків» у складі злочину, передбаченого ст. 166 КК України перебуває у залежності від того, як законодавцем окреслені наслідки у диспозиціях відповідних частин ст. 184 КУпАП. Як уже говорилося вище, саме описання в законі наслідків у ст. 184 КУпАП є чіткою і нездоланною перешкодою для включення до змісту поняття «тяжкі наслідки» у складі злочину, передбаченого ст. 166 КК, вчинення злочину неповнолітнім — особою, за яку суб’єкт є відповідальним. Виходячи з принципу системності права ці висновки мали б поширюватись на визначення змісту поняття «тяжкі наслідки» й щодо інших статей КК.

Позицію, що суперечить проаналізованому вище підходу законодавця, продемонстровано у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2004 р. № 2 «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність». У п. 9 цієї постанови вчинення злочину неповнолітнім, втягнутого у злочинну діяльність службовою особою, яка діяла з використанням свого службового становища, пропонується розглядати як тяжкі наслідки і кваліфікувати залежно від змісту вчиненого діяння за ч. 2 ст. 364 КК України або за ч. 2 ст. 365 КК України. Проте, таке роз’яснення суперечить правилам системного тлумачення, зокрема, тому, що однакові поняття, що позначені однаковими термінами, повинні мати однаковий зміст.

З наведеного можна виснувати кілька узагальнюючих висновків: 1) законодавець не відносить вчинення злочину однією особою до «тяжких наслідків» як ознаки складу злочину, що інкримінується іншій особі; 2) законодавець визнає можливою наявність детермінуючого зв’язку^[852] між бездіяльністю однієї особи і вчиненням злочину іншою особою, навіть за відсутності у вчиненому об’єктивних і суб’єктивних ознак співучасті; 3) детермінуючий зв’язок між бездіяльністю однієї особи і вчиненням злочину іншою можливий лише за певних умов, зокрема, коли правовий статус особи, бездіяльність якої піддається кримінально-правовій оцінці, передбачає певні повноваження і відповідальність за особу, яка вчинила злочин; 4) вчинення злочину однією особою включається законодавцем до наслідків складу злочину, або складу адміністративного правопорушення, що інкримінується іншій особі, які не досягають ступеня суспільної небезпеки «тяжких наслідків», й, відповідно, позначаються іншими термінами.

Покладаючи на розмір наслідків функцію відмежувальної ознаки законодавець повинен витримати умову нерозривності (відсутності прогалин) між розміром наслідків як ознаки складу адміністративного правопорушення та розміром наслідків як ознаки складу злочину. У кримінально-правовій літературі ця умова сформульована так: «верхня межа шкоди, заподіяної проступком, є, водночас, нижньою межею шкоди, за наявності якої настає кримінальна відповідальність»^[853]. Проте, ця теза потребує уточнення, оскільки суперечить логічному закону тотожності (нетотожності). Один і той самий розмір шкоди не може бути одночасно і верхньою межею складу адміністративного правопорушення, і нижньою межею складу злочину. Ці розміри мають не накладатися один на одного, а межувати, тобто розмір, що є нижньою межею складу злочину має бути наступною величиною за тією, котра є верхньою межею складу адміністративного правопорушення. У разі ж наявності розриву між верхньою межею наслідків у складі адміністративного правопорушення і нижньою межею наслідків у складі злочину, вчинене діяння, що потягло наслідки більш тяжкі, ніж ті, що є верхньою межею складу адміністративного правопорушення, але менш тяжкі, ніж ті, що є нижньою межею складу злочину, В.О. Навроцький рекомендував кваліфікувати як адміністративне правопорушення^[854].

Гіпотетична потенційна можливість колізії між нормами існує завжди. Вона не залежить від місця спільної ознаки в системі ознак складу злочину.

Тепер потрібно розглянути придатність наслідків як ознаки складу злочину виконувати функції ознак, за якими відрізняються склади злочинів зі спільними ознаками.

Наслідки, за умови, що вони належать до різних видів, можуть бути розмежувальними ознаками складів злочинів. Ця можливість обумовлена об’єктивними характеристиками явищ реальної дійсності, котрі відображуються поняттями про наслідки різних видів. Проте можливість співвідношення суміжності між складами злочинів, кожен з яких включає наслідки, поняття про які є несумісними, залежить від кількох умов. По-перше, якщо у іншому з порівнюваних складів злочину як альтернатива до диз’юнктивного наслідку не передбачені наслідки такого самого виду. Наприклад, кваліфікуючими ознаками складу «Порушення правил охорони вод» (ч. 2 ст. 242 КК України) є загибель або захворювання людей, тобто фізична шкода людині, і масова загибель об’єктів тваринного і рослинного світу, тобто фізична шкода довкіллю. Відповідно склад необережного вбивства двох або більше осіб (ч. 2 ст. 119 КК України) не може бути суміжним з кваліфікованим складом порушення правил охорони вод (ч. 2 ст. 242 КК України), незважаючи на те, що поняття «загибель людей» перебуває у співвідношенні диз’юнкції з поняттям «масова загибель об’єктів тваринного і рослинного світу». Ще однією умовою розмежувальної функції наслідку як ознаки певного складу злочину є те, що він не охоплюється єдиним неконкретизованим поняттям, яке поряд з ним включає ще й інший диз’юнктивний наслідок. Прикладом останнього є поняття «тяжкі наслідки», та «інші тяжкі наслідки», що використовуються законодавцем як універсальні, і щодо необхідності заміни яких термінами, що позначають конкретизовані поняття, висловлювалось багато вчених. А.А. Тер-Акопов, наводячи приклади неконкретизованих наслідків щодо поняття «тяжкі наслідки», яке він характеризував безвідносно до конкретного складу злочину, писав, що це поняття може включати і фізичну, і матеріальну, і організаційну та іншу шкоду^[855]. Зміст цих понять повинен визначатися для кожного конкретного складу злочину і в окремих складах злочинів може пересікатися (накладатися), у інших — не збігатися й бути диз’юнктивним. Прикладом останньої ситуації є співвідношення понять, що відображують наслідки складу злочину у ст. 251 КК України та 325 КК України. О.М. Готін у розмежуванні складів злочинів, закріплених у ст. 325 «Порушення правил боротьби з епідеміями» і ст. 251 КК України «Порушення ветеринарних правил» пропонує віддавати перевагу ст. 325 КК України в тих випадках, коли вчиненням відповідних суспільно небезпечних діянь (реалізації товарів тваринного походження) не було спричинено захворювання людей на заразні інфекційні хвороби, смерть людини або інші тяжкі наслідки (у тому числі поширення епізоотії) тощо. «Однак у разі заподіяння таких наслідків, — вважає О.М. Готін, кваліфікація дій винних осіб повинна була б здійснюватися за ст. 251 КК України»^[856]. Такі пропозиції є нелогічними, а їх реалізація призведе до порушення принципу non bis in idem з огляду на те, що обидва основні склади згаданих злочинів є матеріальними. Так, у ст. 251 КК України наслідками злочину названі поширення епізоотії, або інші тяжкі наслідки; у ч. 1 ст. 325 КК України — спричинення або можливість спричинення поширення епідемічних та інших інфекційних захворювань, а в ч. 2 ст. 325 КК України — загибель людей чи інші тяжкі наслідки. Насправді, це суміжні склади злочинів. Розмежувальною ознакою між ними є зміст суспільно небезпечного діяння, тобто порушення яких саме правил мало місце, а також вид наслідків. Вважаю, що поняття «інші тяжкі наслідки», що названі у диспозиції ст. 251 КК України не тотожне за змістом поняттю «інші тяжкі наслідки», що є ознакою складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 325 КК України. Ситуація, коли, всупереч принципу системності кримінального права та вимогам, закріпленим у формальній логіці^[857], однакові терміни тлумачаться по різному може бути в цьому випадку виправдана тим, що, як показує порівняльний аналіз відповідних складів злочинів, ці однакові терміни позначають різні поняття. Ця нетотожність обумовлена відмінним змістом суспільно-небезпечного діяння та різними об’єктами порівнюваних складів злочинів. Шкода, заподіяна безпосередньо учасникам відносин, має бути однорідною вчиненому злочинному діянню, тобто норма має бути створена для охорони саме тих відносин, яким заподіяна шкода, — повторюють за В.Н. Кудрявцевим інші вчені^[858]. «Інші тяжкі наслідки» у складі злочину, закріпленого ст. 251 КК України включають лише шкоду для довкілля, яка стосується тваринного світу. «Інші тяжкі наслідки» у складі злочину, передбаченого ч. 2 ст. 325 КК України охоплюють лише відповідні прояви фізичної шкоди людині. У випадку ж порушення правил, спрямованих на недопущення поширення антропозоонозних інфекцій, тобто тих, якими можуть хворіти і тварини, і люди, вчинене має кваліфікуватись залежно від того, для кого: для людей чи тварин настали передбачені у диспозиціях відповідних статей наслідки. Якщо ж злочинна шкода була заподіяна і тваринному світу, і людям, то маємо реальну сукупність злочинів. Виявлення саме реальної, а не ідеальної сукупності злочинів тут ускладнене існуванням видимості одного діяння, яке заподіяло шкоду кільком об’єктам кримінально-правової охорони і потягло різні види наслідків. Насправді ж діяння, яке полягає у порушенні правил запобігання поширенню антропозоонозних інфекцій для того, щоб потягти шкоду і тваринному світу, і людям об’єктивно має бути складним і включати двояке порушення.

На підставі наведеного вище обґрунтування важко погодитися з О.О. Дудоровим в тому, що «інші тяжкі наслідки» у складі порушення ветеринарних правил включають масове отруєння людей або тяжке захворювання на відповідну хворобу хоча б однієї людини^[859]; та з В.В. Кудрявцевим, який до «інших тяжких наслідків» у названому складі злочину відносив «захворювання людей на хвороби, спільні для людей і тварин»^[860].

Інші види неконкретизованих наслідків, що позначені термінами «істотна матеріальна шкода» та «істотна шкода», охоплюють різні види шкоди. Їхній зміст повинен визначатися щодо кожного складу злочину окремо і може як збігатися, так і не збігатися у кожному зі складів злочинів, підданих порівнянню. Недоречність використання у законі термінів «істотна матеріальна шкода» та «істотна шкода» достатньо обґрунтована у літературі^[861].

Лише щодо наслідків, позначених такими і подібними термінами (маються на увазі терміни, що позначають неконкретизовані поняття великого обсягу), наслідки позначені термінами, що відображають конкретизовані поняття, за умови, що останні є складовою перших, гіпотетично можуть бути ознаками, що визначають спеціальний характер норми.

Якщо склади злочинів відрізняються за розміром наслідків одного виду, то це вказує, що за умови тотожності змісту діяння, між поняттями, що відображують відповідні склади злочинів, існує логічне відношення підпорядкування, що визначає тип співвідношення відповідних складів злочинів, як передбачених загальною і спеціальною нормою. Такий самий тип співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками має місце в тому випадку, коли конструкція об'єктивної сторони одного складу злочину не включає наслідків, іншого ж, що має з ним спільну ознаку — діяння, включає.

Розмір наслідків одного виду може виконувати розмежувальну функцію між складами злочинів, ознакою яких є наслідки одного й того самого виду, лише за умови, що він чітко фіксований. Це може бути здійснено за допомогою абсолютно визначених понять, або встановлення чітких меж відносно визначених понять. Для того, щоб забезпечити співвідношення диз’юнкції, відносно визначені поняття не повинні пересікатися.

Наслідки є найбільш поширеною з ознак, наявність яких відрізняє склад злочину від складу адміністративного правопорушення. Склад злочину може відрізнятися від складу адміністративного правопорушення як наявністю у першому та відсутністю у другому наслідків як ознаки відповідної юридичної конструкції, так і їхнім розміром. За умови, що у відповідних складі злочину і складі адміністративного правопорушення збігається форма вини, співвідношення складу адміністративного правопорушення та складу злочину є передумовою конкуренції відповідних кримінально-правових норм, як загальної і спеціальної. Правила кваліфікації за такого співвідношення відомі у кримінальному праві. Варто погодитися з І.Г. Куцом, який вважає, що «відмежування адміністративного делікту порушення встановлених вимог законодавства порушення пожежної безпеки від аналогічного діяння, передбаченого кримінальним законодавством, проводиться за ознакою наявності чи відсутності суспільно-небезпечних наслідків. Настання внаслідок пожежі, що виникла в результаті порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, наслідків у вигляді шкоди здоров’ю людей та їх загибелі, майнової шкоди у великих та особливо великих розмірах чи інших тяжких наслідків становить склад злочину, передбаченого ст. 270 КК. Відсутність вказаних наслідків означає, що допущене порушення може тягнути за собою лише адміністративну відповідальність»^[862].

Проте, якщо розглядати проблему з точки зору забезпечення правильного відмежування складу злочину від складу адміністративного правопорушення, що мають спільні ознаки, зокрема, характеризуються виною у виді прямого умислу, то недоречно, щоб їхня відмінність полягала лише в тому, що склад злочину матеріальний, а склад адміністративного правопорушення — формальний. Оскільки, це зумовлює існування колізії, з одного боку — між нормами про замах чи готування до злочину, з іншого — про склад адміністративного правопорушення.

І нарешті наслідки як ознака злочину є відомим маркером для визначення його об’єкта. За наслідками злочину ми визначаємо, якому об’єкту заподіюється шкода злочином^[863], і не навпаки. Об’єкт же складу злочину може визначати зміст наслідків як ознаки законодавчої конструкції.

Підсумовуючи викладене, можна стверджувати, що на наслідки доречно покладати у розмежуванні складів злочинів та відмежуванні складів злочинів від адміністративних правопорушень залежно від співвідношення їхнього змісту в кожній конкретній парі (групі) складів правопорушень виконання функції спільної, спеціальної конкретизуючої, розмежувальної ознак.