ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ'Я ОСОБИ

Суд правильно кваліфікував за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України дії засу­джених, які з метою позбавлення потерпілої життя викинули її з вік­на квартири на восьмому поверсі

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 25 квітня 2006 р. // Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «^ Юре», 2007. — С. 428—432

(витяг)

Вироком апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2006 р. В. і К. засуджено за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 12 і 11 років по­збавлення волі відповідно.

Постановлено стягнути солідарно із засуджених на користь О. О. для від­шкодування моральної шкоди 10 000 грн.

Засуджених визнано винними у вчиненні ними 26 липня 2005 р. у м. Дніпродзержинську такого злочину.

Приблизно о 21 год. 40 хв. під час спільного вживання спиртних напоїв у кв. 32 корпуса № 1 буд. 41а на вул. Дунайській у К. та В. на ґрунті особистих неприязних відносин виникла сварка із О., у процесі якої К. руками та нога­ми побила потерпілу і зняла з неї верхній одяг.

Потім за пропозицією К. засуджені домовилися викинути О. з вікна роз­ташованої на 8 поверсі зазначеної квартири, тобто вбити її.

З цією метою приблизно о 23 год. вони удвох схопили О. за руки та ноги і понесли її до вікна. Коли остання намагалася чинити опір, то В. наніс їй удар кулаком у голову, внаслідок чого потерпіла втратила свідомість.

Після цього засуджені піднесли потерпілу до вікна і викинули її з нього на вулицю, позбавивши таким чином О. життя, а самі зникли з місця події.

У касаційних скаргах:

—  засуджений В. наводить доводи про те, що до нього на досудовому слідстві працівниками міліції застосовувалися недозволені заходи, він один учинив умисне вбивство потерпілої, К. у цей час на місці події не було, а ви­кладені у вироку висновки не відповідають фактичним обставинам справи і не підтверджені дослідженими у судовому засіданні доказами, яким суд, крім того, не дав належної оцінки. Порушує питання про скасування вироку та на­правлення справи на новий судовий розгляд;

— засуджена посилається на те, що до неї на досудовому слідстві праців­никами міліції застосовувалися недозволені заходи; досудове та судове слід­ство у справі проведено неповно, необ’єктивно, з порушенням її права на за­хист та інших вимог кримінально-процесуального законодавства; вона до вбивства О. не причетна, а висновки суду про її винність у цьому злочині є необґрунтованими і не підтверджені доказами у справі; просить про скасу­вання вироку та направлення справи на нове розслідування.

Заслухавши доповідача, засуджену К., яка підтримала доводи своєї скар­ги, міркування прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не під­лягають.

Матеріалами справи з’ясовано, що досудове та судове слідство у ній про­ведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства, по­рушення права засудженої на захист або інших вимог, котрі були б суттєви­ми і призводили до скасування вироку, у справі не допущено, а висновки су­ду про винність В. та К. у вчиненні ними за попередньою змовою умисного вбивства О. відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені розглянутими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами.

Зокрема сам засуджений у судовому засіданні дав показання, якими під­твердив факт учинення ним умисного вбивства О. шляхом викидання її з вік­на квартири на вулицю.

Разом з тим, у цих показаннях В. стверджував, що потерпілу він убив один, без участі К., якої в той час у квартирі не було, оскільки вона ходила купувати сигарети.

Засуджена К. у судовому засіданні, в свою чергу, стверджувала, що вона під час вбивства потерпілої на місці події не була і до злочину непричетна.

Подібні твердження засуджених, як і аналогічного характеру в їх каса­ційних скаргах доводи, є необґрунтованими і спростовуються перевіреними у справі доказами.

Так, згідно з показаннями В. на досудовому слідстві, які він давав при допитах його за участю захисника як підозрюваного та як обвинуваченого, ввечері 26 квітня 2005 р. він, К., І. та О. у кімнаті квартири останньої, якароз- ташована на 8 поверсі, вживали спиртні напої. У процесі цього він вийшов у туалет, а коли повертався з нього, почув, що К. лаяла О. Зайшовши в кімна­ту, побачив, як К. уже била О., повалила її на підлогу і роздягла. Потім він та К. вирішили викинути О. з вікна. Для цього схопили О.: він — за руки, а К. — за ноги, потягли її до вікна іншої кімнати. Однак О. чинила опір і кричала. Щоб уникнути цього, він ударив її кулаком в обличчя, внаслідок чого потер­піла втратила свідомість, а він та К. дотягли її до вікна і викинули з нього.

Під час проведення за участю В. відтворення обстановки та обставин по­дії він докладно відтворив обставини, за яких ним і К. були вчинені проти­правні дії щодо потерпілої.

Засуджена К. на досудовому слідстві при допиті її за участю захисника 29  липня 2005 р. як підозрюваної дала, по суті, аналогічні показання про те, як вона та В. побили О. і викинули її з вікна.

Доводи в касаційних скаргах засуджених про те, що такі їх показання на досудовому слідстві не відповідають дійсності і були отримані від них у зв’яз­ку із застосуванням до них працівниками міліції недозволених заходів, є не- обґрунтованими.

Ця інформація була перевірена судом і дані, які б свідчили про застосу­вання на досудовому слідстві з боку працівників міліції до засуджених недо- зволених заходів, у справі відсутні.

Більше того, матеріалами справи з’ясовано, що у зазначених вище випад­ках засуджені на досудовому слідстві допитувалися не працівниками органів внутрішніх справ, а слідчим прокуратури й їх показання підтверджені інши­ми доказами у справі.

Згідно з наведеними у вироку показаннями на досудовому слідстві свідка І. ввечері 26 липня 2005 р. вона знаходилася в квартирі О. і була очевидицею того, як К. та В. побили потерпілу, удвох дотягли її до вікна і викинули з нього.

Свідок Т. послалася у своїх показаннях на те, що ввечері 26 липня 2005 р. вона поверталася у свою квартиру, яка розташована поверхом вище від квар­тири, в якій проживала О. Дійшовши до 7 поверху, вона чула, як з квартири на 8 поверсі доносилися 2 жіночі голоси. Одна із жінок називала другу ім’ям І. і кричала, що вона не допустить знущання над собою.

Даними протоколу огляду місця події встановлено, що 27 липня 2005 р. на асфальті біля буд. 41а на вул. Дунайській знайдено оголений труп О. з озна­ками насильницької смерті.

За висновком судово-медичної експертизи смерть О. настала 26 липня 2005 р. приблизно о 23 год. внаслідок падіння та удару об асфальт від ту­пої травми тіла з численними переломами кісток та пошкоджень внутрішніх органів, які супроводжувалися внутрішньою та зовнішньою крововтратою.

Правильно проаналізувавши зібрані у справі докази в їх сукупності, зокре­ма ті, на які містяться посилання в скаргах, та давши їм належну оцінку, суд дійшов обґрунтованого висновку про винність В. та К. у вчиненні ними за попередньою змовою за викладених у вироку обставин умисного вбивства потерпілої.

Дії засуджених за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України кваліфіковані правильно.

Відсутні підстави для пом’якшення їм і покарання, оскільки воно кож­ному з них призначене справедливо і відповідає ступеню тяжкості вчиненого ними злочину та даним про їх особи.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги засуджених В., К. зали­шила без задоволення, а постановлений щодо них вирок апеляційного суду Дніпропетровської області — без зміни.

Вчиненим за попередньою змовою групою осіб умисне вбивство вва­жається тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь кілька осіб (дві і більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовились про спільне його виконання

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 27 червня 2006р. //Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. /Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 432—435

(витяг)

Вироком апеляційного суду Одеської області від 17 лютого 2006 р. П., раніше неодноразово судимий, засуджено за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 11 років позбавлення волі; Д. засуджено за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 10 років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуте за попереднім вироком покарання й остаточно призначено 11 років позбавлення волі.

Як встановив суд, П. і Д. 15 серпня 2005 р. у с. Криничне Белградського району за попередньою змовою вчинили умисне вбивство В. за таких обставин.

Увечері 15 серпня 2005 р., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, Д. і П. прибули до знайомого М., де познайомились із потерпілим. Після вжи­вання спиртних напоїв Д. і П. повезли на підводі М. додому.

Під час руху, на ґрунті неприязних відносин, що раптово виникли, за по­передньою змовою з помсти Д. і П. почали бити М., завдаючи удари руками і ногами у життєво важливі органи — голову, шию, грудну клітку і живіт.

Після того, як М. упав на землю, Д. і П. поклали його на підводу, Д. шну­ром зв’язав ноги потерпілого й удвох продовжили бити М.

Побачивши, що М. подає ознаки життя, Д. і П., діючи за попередньою змовою, з метою вбивства притягли потерпілого до магістрального каналу, де занурили голову, шию і грудну клітку М. у воду і так тримали до настання смерті потерпілого.

У касаційній скарзі засуджений П. стверджує, що попередньої змови з Д. на вбивство М. не було. Посилаючись на зазначене, а також на молодий вік, позитивну характеристику, просить пом’якшити покарання.

Засуджений Д. вирок не оскаржив і касаційного подання не було прине­сено.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не знахо­дить підстав для задоволення скарги.

Висновок суду про доведеність винності П. у вчиненні зазначених зло­чинних дій відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується до­слідженими у судовому засіданні доказами.

Згідно з матеріалами справи П. на стадії досудового слідства і в судово­му засіданні послідовно поясняв, що 15 серпня 2005 р. він і Д. у різних ком­паніях і місцях вживали спиртні напої, зокрема з потерпілим М., з яким рані­ше знайомі не були. Коли він з Д. підвозив на підводі М., між ними виникла сварка з приводу того, що М. відмовився вживати спиртні напої.

З почуттів помсти за це він і Д. стали його бити руками і ногами у різні частини тіла, потім зв’язали йому ноги і продовжували побиття.

Побачивши, що М. живий, він і Д. вирішили втопити потерпілого.

Затягнувши його до магістрального каналу, вони удвох занурили голову М. у воду і так тримали до моменту, коли він номер.

Ці показання П. повністю узгоджуються з поясненнями Д., вони допов­нюють один одного, не містять розбіжностей.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи смерть М. настала від механічної асфіксії внаслідок утоплення у воді.

П. не заперечував у судовому засіданні, що смерть М. настала від його і Д. спільних дій.

Згідно з показаннями свідків С. і Д. вони були очевидцями дій П.: пер­ший — побиття М., другий — утоплення потерпілого.

Наведені обставини і дані дали підстави суду першої інстанції дійти об­ґрунтованого висновку про доведеність винності П. у вчиненні за поперед­нього змовою умисного вбивства М. і правильність кваліфікації його дій за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Згідно з роз’ясненнями, які містяться у п. 16 постанови Пленуму Верхо­вного Суду України «Про судову практику про злочини проти життя та здо­ров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2 вчиненим за попередньою змовою гру­пою осіб умисне вбивство вважається тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь кілька осіб (дві і більше), які заздалегідь, тобто до почат­ку злочину домовились про спільне його виконання.

Згідно з матеріалами справи і показаннями П. та Д. вони діяли узгодже­но, з метою спричинити тілесні ушкодження потерпілому; ступінь насильст­ва, який вони мали застосувати до М., ними не обговорювався. Упевнившись, що М. живий, вони спільними діями, спрямованими на утоплення, досягли бажаного результату — смерті.

Виходячи з зазначеного, доводи П. про відсутність ознак попередньої змови з Д. на вбивство М. є безпідставними.

Призначене П. покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого зло­чину й даним про особу; судом ураховано пом’якшуючі його покарання об­ставини, тому призначене покарання слід визнати достатнім для його випра­влення.

З огляду на наведене колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу засудженого залишила без задоволення, а вирок апеляційного суду Одеської області щодо нього — без зміни.

Дії засудженого, який учинив умисне вбивство на ґрунті особистих стосунків, правильно кваліфіковані судом за ч. 1 ст. 115 КК Украї­ни, оскільки за раніше вчинене суспільно небезпечне діяння — позбав­лення життя двох осіб у стані неосудності — до нього були застосовані примусові заходи медичного характеру

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 лютого 2006р. // Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «ІнЮре», 2007. — С. 443—447

(в и т я г)^[1]

Приговором апелляционного суда Донецкой области от 20 октября 2004 г. П. осужден по ч. 1 ст. 115 УК Украини на 12 лет лишения свободи.

В соответствии со ст. 96 УК Украини к П. применено принудительное лечение от алкоголизма.

Согласно приговора П. осужден за умишленное убийство Т. при следующих обстоятельствах.

25 июля 2003 г. в г. Часов-Яр Донецкой области П. встретил ранее ему незнакомого Т., которого пригласил к себе домой в квартиру на ул. О. Коше- вого, где они совместно употребляли спиртньїе напитки до 27 июля 2003 г. В ^тот день приблизительно в 18 ч. во время ссорьі Т. ударил П. металлмчес- ким предметом по голове. После ^того П. на почве неприязненньїх отноше- ний с целью лишения жизни Т. несколько раз ударил его ножом, деревянной палкой и металлмческмм кронштейном. От колото-резаного ранения шеи с повреждением левой яремной вени наступила смерть Т. После ^того П. расч- ленил труп, конечности и голову викмнул в лесопосадке, а тело — в канал р. Северский Донец.

В кассационной жалобе и дополнениях к ней осужденний П. указивает, что умисла на убийство Т. у него не било, а он лишь защищался от протмво- правних действий потерпевшего, которий первим начал драку и мог лишить его жизни. По смислу жалоби просит переквалифицировать его действия с ч. 1 ст. 115 на ст. 119 КК Украини либо направить дело на дополнительное расследование.

Заслушав докладчика, осужденного П., прокурора, проверив матермали дела и обговорив доводи кассационной жалоби, коллегия судей считает, что она подлежит частичному удовлетворению.

Виновность П. в умишленном убийстве Т. подтверждается собранними и исследованними в судебном заседании доказательствами, которим дана правильная юридмческая оценка.

Так, в судебном заседании П. пояснмл, что они с 25 по 27 июля 2003 г. вместе с Т. распмвалм спмртние напитки. 27 июля 2003 г. Т. на почве вознмк- шмх непрмязненних отношенмй беспрмчмнно ударил его железним предме­том по лмцу, а он ударил его ножом, затем плоскогубцамм, деревяной палкой и металлмческмм кронштейном. Потерпевшмй прмсел, он ножом еще раз уда­рил Т. в глаз и перерезал шею. Через пару дней он расчленмл труп м по час- тям винес мз квартири.

Также П. не отрмцал, что перерезал шею Т., когда последнмй не мог двм- гаться.

Потерпевшмй Т. А. пояснмл, что вмдел брата последнмй раз 27 июля

2003  г. около 10 ч. в нетрезвом состоянмм с незнакомим мужчмной лет пятм- десятм.

Свмдетель Е. — соседка П. — видела, что 29 июля 2003 г. около 1 ч. ночм П. возле дверей своей квартири тащмл тяжелий полтатмленовий мешок, а позже нес что-то за спмной.

Аналогмчние показанмя дала свмдетель Г., которая находилась вместе с Е.

При воспромзведенмм обстановки и обстоятельств собитмя П. рассказал и показал обстоятельства совершенного им убмйства Т., а также бил обнару- жен и мзьят нож, на ручке которого найден пот, в котором прммесь пота П. не мсключается.

Согласно данним судебно-медмцмнской ^кспертизи при мсследованмм останков трупа Т. обнаружени 2 ссадмни на голове, 2 кровомзлмянмя в мяг- кие тканм голови, колото-резаное раненме шеи слева с повреждением ярем­ной вени и резаная рана правой кисти. Смерть Т. наступила в результате острого кровотеченмя, обусловленного колото-резаним раненмем левой бо- ковой поверхностм шеи с повреждением яремной вени. Края отчлененмя ко- нечностей и голови промзводмлмсь остро-режущмм орудмем, все фрагменти расчлененного трупа прмнадлежат одному м тому же человеку.

Из материалов дела следует, что 28 февраля 1989 г. П., будучи невменяе- мим, совершил убийство двух лиц — П. П. и Д. — и к нему били применени принудительние мери медицинского характера в виде помещения в психиа- трическую больницу со строгим наблюдением.

На основании представления администрации Славянской психиатриче- ской больници Славянским городским судом Донецкой области било вине­сено постановление от 3 октября 2002 г. об отмене принудительного лечения П.

Согласно заключению стационарной судебно-психиатрической ^кспертизи П. как в момент совершения преступления, так и в настоящее время ни- каким хроническим психическим заболеванием либо временним расстройством психической деятельности, при котором не мог би осознавать свои действия и руководить ими, не страдает, а обнаруживает психопатию мозаичная форма, хронический алкоголизм. Его действия носили ситуационно- обусловленний характер и не свидетельствовали о болезненном восприятии им окружающего.

Как в момент совершения преступления, так и в настоящее время по своему психическому состоянию П. мог и может осознавать свои действия и руководить ими. В принудительних мерах медицинского характера по свое- му психическому состоянию не нуждается.

Принимая во внимание изложенное више, а также то, что при соверше- нии предидущего противоправного деяния П. бил невменяем, то есть не яв- лялся субьектом преступления, в связи с чем к нему били применени при- нудительние мери медицинского характера, коллегия судей считает, что его действия правильно судом квалифицировани по ч. 1 ст. 115 УК Украини.

Утверждение П. о том, что у него не било умисла на убийство Т. и он винужден бил защищаться от противоправних действий последнего, колле- гия судей признает необоснованним.

Как в ходе досудебного следствия, так и в судебном заседании П. пояс- нял, что после конфликта потерпевший убегал от него по комнате, но после причиненного ему удара по голове кронштейном Т. присел, уже не мог дви­гаться и он ножом перерезал ему шею.

Изучением материалов дела не виявлено нарушений уголовно-процес- суального закона, которие влекут отмену приговора.

Наказание П. назначено в соответствии с требованиями ст. 65 УК Украи- ни с учетом степени общественной опасности содеянного, личности винов- ного, которий является инвалидом 3-й группи, содействовал в раскритии преступления, а также с учетом поведения самого потерпевшего.

Однако, согласно п. 24 постановления Пленума Верховного Суда Украи­ни «О практике применения судами принудительних мер медицинского ха- рактера и принудительного лечения» от 3 июня 2005 г. алкоголизм не отно- ситея к болезням, которие представляют опасность для других лиц, в связи с чем применение к П. ст. 96 УК Украини подлежит исключению.

На основании изложенного коллегия судей Судебной палати по уголов- ним делам Верховного Суда Украини кассационную жалобу осужденного П. удовлетворила частично, исключила из приговора апелляционного суда Донецкой области в отношении П. применение принудительного лечения от алкоголизма в местах лишения свободи.

В остальной части указаннний приговор оставила без изменения.

При відмежуванні умисного вбивства від заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких настала смерть потерпілого, суду слід виходити з сукупності всіх обставин вчиненого злочину, при цьому вра­ховувати не тільки кількість нанесених поранень, а й використані вин­ним знаряддя і засоби вчинення злочину, характер і локалізацію по­ранень та інших тілесних ушкоджень, його стосунки з потерпілим, які передували злочину, поведінку під час вчинення злочину, причини при­пинення злочинних дій винного тощо

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 12 січня 2006р. //Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 480—482

(витяг)

Вироком апеляційного суду АР Крим від 15 вересня 2005 р. засуджено А., неодноразово судимого, за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України на 13 років позба­влення волі, а на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків йому ви­значено остаточне покарання у вигляді 14 років позбавлення волі.

А. визнано винним у тому, що він, будучи судимим за умисне вбивство, 9  травня 2005 р. під час сварки, що виникла під час процесу застілля у кв. 160 на вул. Субхи, 5 смт Гаспра м. Ялти, з неприязні умисно вбив У. Він наніс потерпі­лому численні удари ногами в різні частини тіла, наступив йому на шию ногою.

У касаційній скарзі засуджений А. просить змінити вирок, перекваліфі­кувати його дії з п. 13 ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК України. Стверджує, що він побив потерпілого, але не мав наміру вбивати його.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, засудженого А., який підтримав доводи скарги, міркування прокурора, перевіривши матеріа­ли справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла наступного.

Винність А. у вчиненні злочину за обставин, зазначених у вироку, дове­дена показаннями самого засудженого, свідка К. та іншими доказами у спра­ві. Разом із тим суд безпідставно дійшов висновку про те, що, наносячи У. численні удари ногами, А. мав умисел на позбавлення його життя.

Приймаючи рішення про зміст і спрямованість умислу винного, суду слід виходити з сукупності всіх обставин вчиненого злочину, до того ж урахову­вати не тільки саму по собі кількість нанесених винним ударів потерпілому, а й використані ним знаряддя і засоби злочину, його стосунки з потерпілим, які передували злочину, поведінку під час виконання злочину, причини при­пинення злочинних дій.

Визнаючи засудженого винним в умисному вбивстві У. під час сварки і кваліфікуючи ці дії за ч. 2 п. 13 ст. 115 КК України, суд фактично виходив із факту нанесення ним численних ударів ногами в різні частини тіла потерпі­лого, від чого той і помер. Разом із тим суд не врахував, що сам по собі факт нанесення потерпілому численних ударів не свідчить про умисел А. на вбив­ство. Не було взято до уваги і ставлення засудженого до вчиненого та інші дані, які містяться в матеріалах справи.

Під час досудового слідства і в судовому засіданні А. сам визнавав факт побиття ним потерпілого і стверджував, що не мав умислу на вбивство.

Зазначені твердження засудженого не спростовані, у матеріалах справи немає даних, які б свідчили про намір А. вчинити вбивство У.

Згідно з матеріалами справи засуджений, потерпілий і свідок К. упро­довж вказаного дня розпивали спиртні напої. Застілля вони розпочали у квар­тирі останньої з самого ранку. Напідпитку з’ясовували між собою стосунки і весь час сварились. Надвечір, коли вони знову зійшлися, між А. і У. розго­рівся конфлікт, оскільки К. продовжувала за столом жалітись на останнього та розповідала, що він її часто б’є. А. став на захист господарки квартири. За­явивши, що провчить її кривдника, він побив його руками і ногами.

Щодо безпосередньої події злочину, то суд, згідно з мотивувальною час­тиною вироку, побудував своє рішення винятково на показаннях свідка К. на досудовому слідстві. Разом із тим він проаналізував їх вибірково. До того ж у судовому засіданні К. безпосередньо не допитував і ті її твердження, які мають суттєве значення для справи, залишив без уваги. Йдеться про наступне: К. за­значала, що як тільки А. на її зауваження припинив бити У., він заставив потер­пілого йти до ванної кімнати вмитись і, не дочекавшись цього, примусив його зробити це. Незабаром вони вийшли звідти та А. знову почав бити потерпіло­го, проте на її зауваження припинив свої дії і пішов із квартири. Крім цього, К. твердила, що коли залишав квартиру, то вони ще раз повернулись до спиртно­го. Вона пригостила і потерпілого, який перебував на підлозі, при цьому запи­тала його чи потрібно викликати швидку допомогу, але він відмовився.

За таких обставин вчинене А. діяння необхідно розглядати не як умисне вбивство У., а як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спри­чинило смерть потерпілого. Тому злочинні дії засудженого слід перекваліфі­кувати з п. 13 ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК України.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу засудженого А. задоволь­нила, вирок апеляційного суду АР Крим щодо А. змінила, перекваліфікувала дії А. з п. 13 ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК України і за цим Законом призначи­ла йому покарання — 10 років позбавлення волі, а за сукупністю вироків на підставі ст. 72 КК України — 11 років позбавлення волі.

Оскільки засуджені діяли з прямим умислом на заподіяння смерті по­терпілому, а не на спричинення йому тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до смерті, дії засуджених не можуть кваліфікуватися за ч. 2 ст. 121 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від28 березня 2006р.//Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «^ Юре», 2007. — С. 483—488

(витяг)

Вироком апеляційного суду м. Києва від 13 жовтня 2005 р. засуджено: П. за ч. 4 ст. 296 КК України на 3 роки позбавлення волі; за пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 12 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів П. остаточно призначено 12 років позбав­лення волі, Л. за ч. 2 ст. 296 КК України на 4 роки позбавлення волі; за пунк­тами 4, 7,12ч.2ст. 115 КК України на 15 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів Л. остаточно призначено 15 років позбавлення волі; К. за ч. 2 ст. 296 КК України на 2 роки позбавлення волі; за пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 13 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів К. остаточно призначено 13 років позбавлення волі.

Згідно з вироком Л., П., К. та В. визнано винними у тому, що вони за по­передньою змовою групою осіб вчинили хуліганство та умисне вбивство по­терпілого М. з особливою жорстокістю з хуліганських мотивів за таких об­ставин.

22 березня 2005 р. протягом дня підсудний Л. разом із неповнолітнім П., знаходячись у квартирі останнього № 32 на вул. Уманській, 45 у м. Києві вживали спиртні напої. Приблизно о 19 год. П. запропонував Л. піти з ним на вулицю, знайти і побити особу без певного місця проживання на прізвись­ко «Петруха» (як встановлено слідством — М.), який проживав на території спорткомплексу, розташованого поблизу вул. Петровського, 12 у м. Києві.

У цей час до квартири П. з метою розпивання алкогольних напоїв при­йшли їхні знайомі — К. С. та його батько К. В., де й залишилися, а П. з Л. пі­шли шукати М.

Приблизно о 19 год. 30 хв. П. і Л. зустріли М. і, діючи групою осіб, із ху­ліганських мотивів, грубо порушуючи громадський порядок та діючи з особ­ливою зухвалістю, побили останнього. При цьому Л. спочатку наніс М. уда­ри руками і ногами по голові та у живіт, після чого вони удвох перетягнули його на територію спорткомплексу, де, продовжуючи свої хуліганські дії, на­несли потерпілому Л. — металевою палицею, а П. — лижею, численні удари по голові та в інші частини тіла. Після цього вони доручили малолітньому К. стежити за потерпілим, а самі повернулися до квартири і запропонували К. С. та К. В. приєднатися до побиття потерпілого, на що останні погодилися.

Продовжуючи свої хуліганські дії, П., Л., К. С., та К. В. о 20 год. 40 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, повернулися до потерпілого М. і, діючи групою осіб, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, кожен наніс численні удари руками і ногами потерпілому по голові та тулубу. Вод­ночас неповнолітній П., діючи з хуліганських мотивів, використовуючи спец- засіб — газовий балончик, який заздалегідь взяв із собою для нанесення тілес­них ушкоджень, бризнув з нього кілька разів в обличчя М. із близької відста­ні, від чого той почав кричати і корчитися.

Під час вчинення хуліганських дій П., Л., К. С. та К. В. за попередньою змовою, маючи умисел на позбавлення життя М., з хуліганських мотивів та особливою жорстокістю нанесли потерпілому численні удари руками і нога­ми в життєво важливі органи, зокрема П. — ногами та куском шиферу по го­лові, Л. і К. В. — ногами в грудну клітку та інші частини тіла, а К. С. — ру­ками і ногами по голові, грудній клітці та шиї потерпілого. Цими спільними діями Л., К. С. і К. В. потерпілому М. були заподіяні тілесні ушкодження, від яких він помер на місці вчинення злочину. У касаційних скаргах:

— засуджений Л. просить вирок змінити, його дії перекваліфікувати з ч. 2 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 121 КК України, призначене за ч. 4 ст. 296 КК покарання пом’якшити, посилаючись на те, що умислу на вбивство потерпілого у нього та інших засуджених не було;

— засуджений К. С. у скарзі та доповненнях до неї посилається на те, що під час досудового слідства до нього застосовувалися незаконні методи слід­ства, судом справа розглядалася однобічно, свідок К. Н. давав неправдиві по­казання, що, на його думку, вплинуло на правильність судового рішення, але в підсумку просить вирок змінити, перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК України, посилаючись на відсутність у нього умислу на вбмв- ство потерпілого;

—засуджений П. у скарзі та доповненнях до неї просить про пом’якшення призначеного йому покарання до 8 років позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК, посилаючись на явку з повмнною, допомогу слідству, щире каяття, вчинення злочину вперше та свою попередню позитивну поведінку.

Вирок щодо засудженого К. В. не оскаржено.

Заслухавши доповідача, пояснення засуджених Л. і К. С., які підтрима­ли свої касаційні скарги з доповненнями до них, прокурора, перевіривши ма­теріали справи та обговоривши доводи цих скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги засуджених не підлягають задоволенню на таких підставах.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що висновки суду про вин­ність засуджених П., Л., К. С. у вчинені злочинів за встановлених судом і ви­кладених у вироку обставин підтверджені показаннями самих засуджених у судовому засіданні, а також під час досудового слідства, зокрема викладени­ми П. у своїй явці з повмнною, протоколах очних ставок з Л. та К. С., відтво­ренні обстановки й обставин події з ним, а також з Л., К. С. і К. В., які об’єк­тивно підтверджуються показаннями свідків К. і Б., даними протоколу огляду місця події, висновком судово-медичної експертизи про чисельність, харак­тер та локалізацію заподіяних М. тілесних ушкоджень і причину його смерті, яка настала і знаходиться у прямому причинному зв’язку зі сполучною трав­мою тіла (тупою травмою голови, шиї, грудей і живота), що ускладнилася розвитком шоку, а також речовими доказами та висновками судово-цмтоло- гічної експертизи щодо цих речових доказів.

Наведеним у вироку доказам суд дав оцінку в їх сукупності, обґрунтовано визнавши правдивими показання свідка К. про обставини вчинення засудже­ними злочинних дій, оскільки вони об’єктивно узгоджуються із показання­ми П. під час досудового слідства та у судовому засіданні, даними протоколу огляду місця події, висновками судово-медичної та цитологічної експертиз і речовими доказами.

Виходячи з сукупності досліджених у судовому засіданні доказів та об’єк­тивності їх оцінки у вироку, колегія суддів дійшла однозначного висновку, що фактичні обставини вчинених засудженими злочинів у справі встановле­ні правильно, а дії засуджених кваліфіковані правильно як щодо вчиненого ними хуліганства, так і умисного вбивства потерпілого М., зокрема П. — за пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 та ч. 4 ст. 296 КК України, Л. та К. С. — за пунк­тами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 та ч. 2 ст. 296 КК України. Тому доводи касаційної скарги К. С. про однобічність розгляду справи, застосування до нього неза­конних методів слідства як таких, що вплинули на правильність судового рі­шення, колегія суддів вважає безпідставними, тобто такими, що не ґрунту­ються на матеріалах справи.

Що стосується доводів засуджених Л. та К. С. про те, що у них не було умислу на умисне вбивство потерпілого П., то вони спростовуються наведе­ними у вироку показаннями засудженого П. і свідка К. та висновками судо­во-медичної експертизи, сукупність яких свідчить про те, що саме К. С. за­пропонував іншим засудженим добити потерпілого, з чим погодилися решта співучасників, після чого вони прийшли на місце події, де, діючи узгоджено, тобто за попередньою змовою між собою, шляхом нанесення численних уда­рів ногами та шматком шиферу, спільними діями заподіяли потерпілому спо­лучну травму тіла, яка знаходиться у прямому причинному зв’язку із настан­ням його смерті. Таким чином спрямованість вчинених засудженими умис­них дій та встановлені у справі фактичні обставини свідчать про те, що усі засуджені діяли з прямим умислом на досягнення єдиного спільного резуль­тату — смерті потерпілого, а не заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень, про що зазначають Л. та К. С. у своїх касаційних скаргах.

Тому з урахуванням зазначених обставин справи та роз’яснень, які міс­тяться у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2, підстав для перекваліфікації злочинних дій засуджених Л. і К. С. з ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК України колегія суддів не вбачає.

Разом із тим у порядку ст. 395 КПК із мотивувальної частини вироку підлягає виключенню посилання суду на кваліфікуючу ознаку хуліганства як вчиненого поряд із особливою зухвалістю, з винятковим цинізмом, бо дій, які б безумовно підтверджували вчинення хуліганства за вказаної обстави­ни, у матеріалах справи немає, а в обвинуваченні, що визнано судом доведе­ним у мотивувальній частині вироку, такої кваліфікуючої ознаки не зазначено.

Доводи К. В. про порушення його права на ознайомлення з матеріалами справи під час досудового слідства та протоколом судового засідання після розгляду справи судом є безпідставними, бо згідно з матеріалами справи з документами він ознайомився за участю захисника, право на ознайомлення з протоколом судового засідання та порядок такого ознайомлення йому було роз’яснено судом, але цим правом він у встановлений ст. 88 КПК час не ско­ристався, не заявляв він також і клопотання про ознайомлення із касацій­ними скаргами інших засуджених, хоча про їх надходження згідно зі ст. 251 КПК його було двічі повідомлено судом першої інстанції, тобто і цим правом він у встановлений цим законом строк також не скористався

Покарання засудженим Л. та К. С. призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України, а П. — з урахуванням вимог статей 102 та 103 КК України, тоб­то з урахуванням тяжкості вчинених злочинів, даних про їх особи, їх віку та того, що злочини вони вчинили у стані алкогольного сп’яніння. Підстав вва­жати призначене засудженим покарання таким, що не відповідає вимогам кримінального законодавства, колегія суддів не вбачає. Немає підстав і для пом’якшення покарання П. із застосуванням ст. 69 КК України, оскільки на­ведені ним у своїй касаційній скарзі обставини в достатній мірі враховані су­дом під час призначення конкретного строку покарання.

Таким чином, не знаходячи підстав для задоволення касаційних скарг, керуючись статтями 394, 396 КПК, колегія суддів Судової палати у кримі- нальнмх справах Верховного Суду України касаційні скарги засуджених П., Л. та К. С. залишила без задоволення. У порядку ст. 395 КПК виключила з вироку апеляційного суду м. Києва від 13 жовтня 2005 р. щодо П., Л., К. С. та К. В. посилання суду на кваліфікуючу ознаку хуліганства — вчинення цього злочину з винятковим цинізмом.

У решті цей вирок щодо усіх засуджених залишила без зміни.

Дії особи, винної в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких настала смерть потерпілої, за відсутності або недо­веденості умислу винного на заподіяння смерті не можуть кваліфіку­ватися як умисне вбивство

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 4липня 2006р.//Кримінальне судочин­ство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбив­ства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «^ Юре», 2007. — С. 488—491

(в и т яг)

Вироком Саратського районного суду Одеської області від 25 квітня 2005  р. С. М. засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України на 10 років позбавлення волі.

За вироком суду С. М. засуджено за те, що він 25 вересня 2003 р. близь­ко 23 год., перебуваючи в стані сп’яніння, на ґрунті особистих неприязних стосунків в процесі бійки умисно з метою вбивства кухонним ножем двічі вдарив свою дружину С. Л. у груди, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, від яких вона померла 26 серпня 2003 р. у районній лікарні.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеля­ційного суду Одеської області від 4 серпня 2005 р. апеляції захисника та за­судженого С. залишено без задоволення, а вирок — без зміни.

У касаційній скарзі засуджений С. М., посилаючись на відсутність у нього умислу на вбивство дружини, неповноту та необ’єктмвність досудового та судового слідства, неправильне застосування судом кримінального закону, суворість призначеного покарання, просить судові рішення змінити, переква­ліфікувати його дії на ст. 124 КК України та призначити більш м’яке пока­рання.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Су­ду України визнала, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Згідно з матеріалами справи С. М. на досудовому слідстві, при неодно­разових допитах як підозрюваного і обвинуваченого, у судовому засіданні послідовно й незмінно зазначав, що саме він під час сварки, яка переросла в бійку, завдав ударів ножем дружині С. Л.

Такі показання засудженого підтверджені сукупністю наведених у виро­ку і належно оцінених судом доказів.

У касаційній скарзі засуджений також наголошує на тому, що саме він наніс удари ножем потерпілій С. Л., але стверджує, що діяв у стані необхідної оборони з перевищенням її меж.

Зазначені посилання засудженого є безпідставними, оскільки спросто­вуються дослідженими у справі доказами.

З огляду на матеріали справи С. М. та С. Л., перебуваючи в стані алкого­льного сп’яніння, на ґрунті особистих неприязних стосунків затіяли сварку, яка переросла в бійку. С. Л. схопила кухонну качалку та вдарила С. М. нею по голові. Присутні при цьому Б. та С. О. намагалися відштовхнути їх одне від одного, але С. М. вирвав із рук С. Л. качалку та, схопивши зі столу кухон­ний ніж, наніс удари ножем С. Л.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи С. Л. були спричи­нені тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранен­ня лівої половини грудної клітки в області 3 ребра з пошкодженням ребра і верхньої долі легень та проникаючого колото-різаного поранення лівої поло­вини грудної клітки в області 5 міжребер’я, які відносяться до тяжких тілес­них ушкоджень, та інші легкі тілесні ушкодження.

Наведені дані свідчать, що С. М. у момент застосування ножа не перебу­вав у стані необхідної оборони та не перевищував її меж, оскільки в цей мо­мент з боку потерпілої вже не існувало суспільно небезпечного посягання на життя і здоров’я засудженого.

Разом з тим, при кваліфікації дій С. М. судом було неправильно застосо­вано кримінальне законодавство.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2 для відмежування умисного вбивства від умисного за­подіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпі­лого, (ч. 2 ст. 121 КК України) необхідно визначити суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоп­люється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкоджен­ня, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання ха­рактеризується необережністю.

Обґрунтовуючи наявність у засудженого умислу на вбивство потерпілої С. Л., суди першої та апеляційної інстанцій послалися на кількість і локаліза­цію заподіяних їй тілесних ушкоджень і використане для цього знаряддя — ніж.

Разом з тим, судами не було враховано, що як на досудовому слідстві, так і в суді С. М. незмінно та послідовно зазначав, що умислу на вбивство С. М. не мав, ніж використав випадково і, наносячи ним удари, діяв з помсти за нанесені нею йому удари качалкою, однак не бажав смерті дружини.

Ці показання підтверджуються матеріалами справи, згідно з якими піс­ля нанесення під час обопільної бійки дружині ударів ножем С. Л., бажаючи врятувати її життя, намагався зупинити у неї кровотечу, а коли потерпілій стало важко дихати — виніс її на подвір’я, а потім разом із Б., У. відвіз потер­пілу в лікарню, яка знаходилась ближче до дому, ніж Саратська центральна районна лікарня, направлення до якої виписала фельдшер Ф.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи С. Л. з наявними у неї тілесними ушкодженнями жила протягом тривалого часу і могла здійс­нювати активні дії, а при наданні їй своєчасної кваліфікованої медичної до­помоги можливо було попередити смерть потерпілої С. Л.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що засуджений С. М. під час завдання ударів ножем усвідомлював, що спричиняє тяжкі тілесні ушко­дження, але не мав умислу на вбивство своєї дружини С. Л., а тому його дії необхідно перекваліфікувати з ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України з призначенням покарання в межах санкції вказаної статті.

Суттєвих порушень вимог кримінально-процесуального законодавства у справі не встановлено.

Під час призначення покарання колегія суддів враховує тяжкість вчине­ного злочину, дані про особу засудженого, пом’якшуючі та обтяжуючі пока­рання обставини.

На підставі наведеного колегія суддів касаційну скаргу засудженого С. М. задовольнила частково, вирок районного суду на ухвалу апеляційного суду щодо С. М. змінила, перекваліфікувала його дії з ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України та призначила йому покарання за ч. 2 ст. 121 КК Украї­ни — 9 років позбавлення волі.

Замах на вбивство визнано вчиненим на ґрунті особистих неприязних відносин, а не в стані необхідної оборони, оскільки дії потерпілого, який хотів залишитись у будинку до ранку, не носили агресивного ха­рактеру і не загрожували життю та здоров'ю засудженого і його сестри

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 16 березня 2006р. //Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «^ Юре», 2007. — С. 553—556

(витяг)

Вироком колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апе­ляційного суду Донецької області від 29 листопада 2005 р. Ф., засуджено­го 14 травня 1997 р. за ч. 3 ст. 101 КК України до 9 років позбавлення волі, звільненого від відбування покарання 30 квітня 2003 р. умовно-достроково на 2 роки 4 місяці 3 дні, засуджено за ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на 8 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначено­го покарання частково приєднане покарання за попереднім вироком і остато­чно визначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 8 років 6 мі­сяців.

Цим вироком колегії суддів частково в частині призначення покарання скасовано вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 7 вересня 2005 р., яким його було засуджено за ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на 8 років позбавлення волі.

Ф. визнано винним у тому, що він 2 квітня 2005 р. близько 0 год. 30 хв., знаходячись у стані алкогольного сп’яніння у флігелі буд. 21, що у пер. Крас- носільському м. Артемівська, діючи умисно на ґрунті особистих неприязних відносин, з метою вбивства О. наніс йому удар ножем в груди, заподіявши колото-різану рану грудей з пошкодженням внутрішніх органів, але свій зло­чинний намір на вбивство останнього не довів до кінця з причин, що не зале­жали від його волі унаслідок активного опору потерпілого.

У касаційній скарзі засуджений Ф., не оспорюючи факту нанесення уда­ру ножем потерпілому О., просить перекваліфікувати його дії на статтю за­кону, яка передбачає самооборону. Під час конфлікту з потерпілим він захи­щав себе та свою сестру, інваліда дитинства 2-ї групи. Потерпілий вів себе протиправно щодо них і він мусив захищатись.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокуро­ра, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого Ф. задоволенню не підлягає.

Висновок суду щодо доведеності винності Ф. у вчиненні замаху на уми­сне вбивство О. за встановлених судом обставин, що викладені у вироку, є обґрунтованим і правильним, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.

Ф. у судовому засіданні підтвердив факт нанесення удару ножем у ліву частину грудей О. під час сварки, що виникла між ними після спільного вжи­вання спиртних напоїв.

Потерпілий О. в судовому засіданні вказав на конкретні обставини запо­діяння йому засудженим колото-різаної рани грудей ножем.

Свідок Ф. В., сестра засудженого, у судовому засіданні описала обстави­ни сварки, яка виникла між її братом та потерпілим, та вказала на те, що Ф. узяв ніж на кухні і після відмови О. негайно покинути будинок наніс йому ножем удар у ліву частину грудей.

Локалізація і характер колото-різаної рани грудей на тілі потерпілого з пошкодженням внутрішніх органів, яка за висновками судово-медичної екс­пертизи відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, повністю узгоджується з показаннями потерпілого О. та свідка Ф. В. щодо механізму заподіяння по­ранення.

Згідно з висновками додаткової судово-медичної експертизи не виклю­чається можливість заподіяння колото-різаного поранення грудної клітки потерпілому О. саме ножем, який виявлений і вилучений у дворі будинку за місцем проживання Ф. під час огляду місця події, на якому виявлена кров потерпілого.

Саме локалізація рани та її глибина свідчать про нанесення удару ножем зі значною силою, що підтверджує висновок суду про направленість умислу Ф. на вмисне вбивство потерпілого.

Посилання Ф. на те, що він діяв у межах необхідної оборони, захищаючи від дій О. свою сестру Ф. В., з достатньою повнотою перевірено судом і спро­стовується наведеними та іншими доказами, що є у справі. Дія О. у сварці з Ф. та Ф. В. з приводу того, що він хотів залишитись у будинку до ранку, не носили агресивного характеру і не загрожували ні їх життю, ні здоров’ю, з огляду на показання засудженого і свідка Ф. В.

Суд на підставі досліджених доказів дійшов правильного висновку щодо доведеності винності Ф. та обґрунтовано кваліфікував його злочинні дії за ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.

Порушень вимог КПК, що ставлять під сумнів доведеність винності Ф. у зазначеному вироком обсязі злочинних дій, не встановлено. Призначене су­дом покарання Ф. відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, да­ним про його особу та обставинам, що пом’якшують та обтяжують покаран­ня, а тому відповідає вимогам ст. 65 КК України. Отже, підстав для зміни чи скасування вироку колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок колегії суддів Судової палати у кри­мінальних справах апеляційного суду Донецької області щодо Ф. залишила без змін, а його касаційну скаргу — без задоволення.

Доведення особи до замаху на самогубство, що стало наслідком жорс­токого з нею поводження, передбачає наявність безпосереднього причинного зв'язку між фактом спроби самогубства та злочинними дія­ми обвинуваченого

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 4липня 2006р.//Кримінальне судочин­ство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбив­ства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «^ Юре», 2007. — С. 611—614

(витяг)

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Су­ду України розглянула в судовому засіданні 4 липня 2006 р. в м. Києві кримі­нальну справу за касаційною скаргою засудженого Ш. на вирок Кілійського районного суду Одеської області від 8 червня 2005 р. та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Одеської області від 13 вересня 2005 р.

Цим вироком засуджено: Ш. за ч. 2 ст. 309 КК України на 2 роки позбав­лення волі; за ч. 2 ст. 314 КК України на 5 років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 120 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового скла­дання призначених покарань остаточно призначено покарання у вигляді 7 ро­ків позбавлення волі.

Постановлено стягнути з Ш. на користь Кілійської центральної район­ної лікарні 94 грн за лікування потерпілої Г. та на користь держави 42 грн 23  коп. судових витрат.

Ш. визнано винним у тому, що він на початку жовтня 2004 р. у лісосмузі біля с. Новоммколаївка Кілійського району зірвав рослини коноплі, із верхі­вок яких шляхом подрібнення виготовив особливо небезпечний наркотичний засіб — маріхуану, частину якої, вагою 585,9 г зберігав для особистого вжи­вання в кв. 1 на вул. Леніна, 25 у с. Новоммколаївка Кілійського району.

Окрім того, проживаючи в будинку своєї співмешканки Г., Ш. шляхом її побиття, подавивши її волю до опору, умисно не менше трьох разів шля­хом внутрішніх ін’єкцій увів їй в організм наркотичний засіб — розчин опію, що призвело до наркотичної залежності потерпілої Г. Також Ш. з 2001 р. жорстоко поводився з Г., неодноразово бив її, принижуючи її людську гід­ність, застосовував до неї психічне та фізичне насильство, примушував її до виготовлення і вживання наркотичних засобів, що призвело до наркотичної залежності і в подальшому вживанню нею наркотиків, а 9 березня 2005 р. на висловлене нею зауваження про припинення довготривалого вживання спиртного зі сторонніми особами, які знаходились у квартирі протягом де­кількох днів, Ш. знову побив Г., внаслідок чого вона, не витримавши жорс­токого поводження з нею, систематичного приниження її людської гідності, вчинила замах на самогубство, для чого випила велику кількість таблеток «Ізоніазід», від яких могла померти, однак у результаті своєчасного надан­ня медичної допомоги її було врятовано.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеля­ційного суду Одеської області від 13 вересня 2005 р. апеляцію Ш. залишено без задоволення, а вирок Кілійського районного суду Одеської області від 8 червня 2005 р. щодо нього — без зміни.

У касаційній скарзі засуджений Ш., посилаючись на незаконне засу­дження його за ч. 1 ст. 120, ч. 2 ст. 314 КК України внаслідок обмови з бо­ку потерпілої Г. та свідків у справі, на неправильне застосування судом кри­мінального закону, зокрема визнання ознаки повторності за ч. 2 ст. 309 КК України і ознак ч. 2 ст. 314, ч. 2 ст. 309 КК України — вчинення злочинів осо­бою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 229⁶ КК України (1960 р.) (ст. 309 КК України 2001 р.), при погашеній судимості за це, а також на при­значення йому надто суворого покарання та на формальний розгляд справи апеляційною інстанцією, просить судові рішення скасувати в частині засу­дження за ч. 1 ст. 120, ч. 2 ст. 314 КК України, а за ч. 1 ст. 309 КК України, з виключенням зазначених вище кваліфікуючих ознак, пом’якшити покаран­ня, застосувавши ст. 69 КК України, або скасувати вирок у повному обсязі з направленням справи на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про часткове задоволення касаційної скарги засудженого, перевіривши мате­ріали справи та обговоривши доводи засудженого Ш., викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задо­воленню на наступних підставах.

Вирок Кілійського районного суду Одеської області від 8 червня 2005 р. не відповідає вимогам ст. 334 КПК України, згідно з якими мотивувальна час­тина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачен­ня, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинен­ня та наслідків кожного зі злочинів, форми вини та мотиви злочинів.

Зокрема, судом у вироку не вказано час і місце вчинення Ш. злочину, передбаченого ч. 2 ст. 314 КК України, що має істотне значення для кваліфі­кації дій засудженого і визначення, погашені чи не погашені його попередні судимості з урахуванням вимог ч. 1 п. 5 ст. 55 КК України (1960 р.), та для встановлення кваліфікуючих ознак злочинів, за які він засуджений.

Крім того, зазначивши у вироку, що жорстоке поводження до співмеш­канки Г., яке призвело до спроби її самогубства, Ш. здійснював з 2001 р., суд вийшов за межі пред’явленого Ш. обвинувачення, за яким вчинення цих дій йому інкриміновано в період з весни 2003 р. по осінь 2004 р. і 9 березня 2005 р.

Зазначені порушення є істотними порушеннями вимог кримінально- процесуального законодавства, що тягнуть скасування вироку суду першої інстанції.

Оскільки апеляційний суд не звернув уваги на ці порушення, розгляну­вши справу щодо Ш. формально, не надавши відповідей на зазначені доводи Ш., викладені у його апеляції, та ухваливши рішення, зміст якого не відпові­дає вимогам ст. 377 КПК, підлягає скасуванню й ухвала колегії суддів Судо­вої палати у кримінальних справах апеляційного суду Одеської області від 13 вересня 2005 р.

При новому судовому розгляді справи суду слід повно і всебічно дослі­дити всі обставини справи, наявні докази, дати їм належну оцінку, перевіри­вши доводи Ш. на свій захист, і постановити законний та обґрунтований ви­рок. У разі встановлення винності Ш. у вчиненні злочинів, суду слід пра­вильно кваліфікувати його дії та призначити йому покарання відповідно до вимог закону.

З огляду на викладене касаційна скарга засудженого Ш. підлягає част­ковому задоволенню.

На підставі наведеного, керуючись статтями 394, 396 КПК України, ко­легія суддів касаційну скаргу Ш. задовольнила частково.

Вирок Кілійського районного суду Одеської області від 8 червня 2005 р. та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційно­го суду Одеської області від 13 вересня 2005 р. щодо Ш. скасувала, а справу направила на новий судовий розгляд у той самий суд в іншому складі суддів.

Відповідальність за ч. 3 ст. 135 КК України настає в тому разі, якщо між залишенням потерпілого у небезпеці та настанням його смерті або іншими тяжкими наслідками є причинний зв'язок. Заподіяння пішо­ходу тілесних ушкоджень, унаслідок яких він помер одразу після наїзду, суд помилково кваліфікував за ч. 3 зазначеної статті, оскільки життя потерпілого не залежало від надання чи ненадання йому допомоги

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 21 червня 2007р. //ВВСУ. —2007. — №9. — С. 16—17

(витяг)

Миколаївський районний суд Львівської області вироком від 8 червня 2006 р. засудив П. за ч. 2 ст. 286 КК на чотири роки позбавлення волі з позбав­ленням права керувати транспортними засобами строком на три роки, за ч. 3 ст. 135 цього Кодексу — на три роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів П. визначено остаточне покарання у виді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засо­бами строком на три роки. Постановлено також стягнути із засудженого на користь К. 1 тис. 632 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 20 тис. грн моральної, а на користь П. Я. — лише 2 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 22 серпня 2006 р. за­значений вирок залишив без змін.

П. визнано винним у тому, що він 31 липня 2005 р. приблизно о 18-й го­дині, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, рухаючись на мікроавто­бусі із несправною гальмівною системою зі швидкістю більше 60 кілометрів на годину, вчинив наїзд на пішоходів К. і П. Я., внаслідок чого перший по­мер, а другий отримав легкі тілесні ушкодження. Крім того, П., поставивши потерпілих у небезпечний для життя стан, свідомо залишив їх без допомоги, що призвело до смерті К.

У касаційній скарзі захисник засудженого послався на істотні порушен­ня органами досудового слідства та судами вимог кримінально-процесуаль­ного закону, на неправильність застосування кримінального закону та вирі­шення цивільних позовів. У зв’язку з цим він просив скасувати судові рішен­ня щодо П., а справу направити на нове розслідування або на новий судовий розгляд.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верхов­ного Суду України дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню частко­во з таких підстав.

Висновок суду про винність П. у порушенні правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, що спричинило смерть потерпілого К., ґрун­тується на доказах, які зібрані в установленому законом порядку, досліджені в судовому засіданні та належно оцінені судом, і є обґрунтованим. Цей висно­вок зроблено на підставі показань потерпілого П. Я., свідків, експерта, даних протоколу огляду місця події, огляду і перевірки технічного стану автомобі­ля, довідки біохімічного аналізу, висновків судово-медичної та судово-авто- технічної експертиз, протоколів відтворення обстановки й обставин події, огляду речових доказів, очної ставки.

Дії П. кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК правильно.

Під час перевірки справи в касаційному порядку не виявлено істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б перешкоджали чи могли перешкодити суду повно і всебічно розглянути справу й постано­вити щодо П. законний та обґрунтований вирок.

Цивільні позови суд вирішив відповідно до вимог цивільного та кримі­нально-процесуального законодавства.

Разом із тим суд, кваліфікуючи дії П. за ч. 3 ст. 135 КК, неправильно за­стосував кримінальний закон.

Відповідальність за зазначеною нормою настає лише в тому разі, якщо між залишенням у небезпеці та настанням смерті особи або іншими тяжкими наслідками встановлено причинний зв’язок.

Як убачається із матеріалів справи, смерть К. настала одразу ж після на­їзду на нього автомобілем, тому життя потерпілого не залежало від надання чи ненадання йому допомоги. Отже, настання смерті потерпілого не перебу­вало у причинному зв’язку із залишенням його в небезпеці, що виключає кримінальну відповідальність П. за ч. 3 ст. 135 КК.

У діях засудженого міститься склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК, оскільки він свідомо залишив без допомоги К., який від отриманих ті­лесних ушкоджень помер, та П. Я., котрий внаслідок дорожньо-транспортної події деякий час перебував у безпорадному стані.

За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 8 червня 2006 р. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 22 серпня 2006 р. змінила: перекваліфікувала дії П. з ч. 3 на ч. 1 ст. 135 і призначила йому за цим законом покарання у виді двох років позбавлення во­лі, а на підставі ст. 70 КК постановила вважати його засудженим за сукупніс­тю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 135 та ч. 2 ст. 286 КК, на чотири роки позба­влення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки. В решті судові рішення щодо засудженого залишено без змін.

Вирок, яким засуджених визнано винними за пунктами 4,12 ч. 2 ст. 115 КК України скасовано з направленням справи на новий розгляд, оскільки мотивувальна частина вироку не містила формулювання об­винувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення злочину, форми вини і мотивів злочину

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 17 жовтня 2006 р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 3(5). — С. 56—58

(витяг)

Вироком апеляційного суду Харківської області від 27 червня 2006 р. за­суджено Д. за пунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 15 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 263 КК України — на 3 роки позбавлення волі, за ч. 1 ст. 357 КК України — на 1 рік обмеження волі, за ч. 3 ст. 357 КК України — на 2 роки обмеження волі, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів оста­точно — на 15 років позбавлення волі;

Л. за пунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115 КК України — на 15 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 263 КК України — на 3 роки позбавлення волі, за ч. 3 ст. 357 КК України — на 2 роки обмеження волі, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно — на 15 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути:

— солідарно із засуджених на користь потерпілої Х. Т. для відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно — 4712 грн 20 коп. та 200 000 грн.

— з кожного із засуджених у дохід держави — по 1540 грн 18 коп. судо­вих витрат.

Засуджених визнано винними у вчиненні ними таких злочинів.

На початку лютого 2006 р. за пропозицією Д. останній та Л. домовилися вбити X.

З цією метою вони взяли із собою два ножі, що були холодною зброєю, хоча передбаченого законом дозволу на її носіння вони не мали, заманили X. у розташований неподалік Журавлівського водосховища лісомасив, де при­близно о 21 год. 40 хв. за попередньою змовою між собою та з особливою жо­рстокістю умисно позбавили життя потерпілого шляхом нанесення йому за­значеними ножами численних ударів у різні частини тіла та перерізання йо­му ножем горла.

Після вбивства Д. та Л. викрали з кишені одягу X. належний йому пас­порт, який Д. умисно пошкодив, вирвавши із нього декілька аркушів.

У касаційних скаргах:

— захисник С. наводить доводи про те, що суд необгрунтовано визнав Л. винним у вчиненні ним умисного вбивства з особливою жорстокістю, при призначенні Л. покарання суд не взяв до уваги того, що він не був організато­ром та ініціатором злочину, у злочині щиро розкаявся і позитивно характе­ризувався;

— засуджений Л. стверджує, що судове слідство у справі проведено не­повно і необ’єктивно, висновок суду про вчинення ним убивства з особли­вою жорстокістю не підтверджений матеріалами справи, при призначенні йому покарання судом не враховано того, що його роль у вчиненні злочину була другорядною, він у злочині щиро розкаявся і сприяв його розкриттю, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно харак­теризувався.

Просять змінити вирок, виключити з нього вказівку суду про засуджен­ня Л. за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, пом’якшити йому покарання та зменши­ти суму зробленого з Л. на користь X. для відшкодування моральної шкоди стягнення;

— захисник К. у поданих до скарги засудженого Л. доповненнях по суті наводить такі самі доводи і додатково звертає увагу на те, що у Л. не було по передньої змови з Д. на вбивство потерпілого.

Просить про зміну вироку щодо Л. шляхом перекваліфікації дій остан­нього з пунктів 4,12 ч. 2 ст. 115 КК України нач. 1 ст. 115 КК України, пом’як­шення йому за цією статтею закону покарання і зменшення суми зробленого на користь стягнення;

— захисник П. з посиланням на те, що Д. у вчинених злочинах щиро роз­каявся, сприяв їх розкриттю, раніше до кримінальної відповідальності не при­тягався і позитивно характеризувався просить про зміну постановленого що­до Д. вироку і пом’якшення йому покарання;

— засуджений Д. зазначає, що судове слідство у справі проведено не­об’єктивно, суд дійшов безпідставного висновку про вчинення ним убивства з особливою жорстокістю, а при призначенні йому покарання не врахував поведінки самого потерпілого і того, що він, засуджений, щиро розкаявся, ра­ніше до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характе­ризувався. Крім того, суд необґрунтовано стягнув із нього на користь X. для відшкодування моральної шкоди зазначену у вироку суму.

Просить при розгляді справи в касаційному порядку постановити стосо­вно нього рішення з урахуванням таких доводів.

Заслухавши доповідача, захисника К., який підтримав доводи скарги за­судженого Л., потерпілу та прокурора, які заперечували проти задоволення скарг, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню, а справа — на­правленню на новий судовий розгляд на таких підставах.

Згідно зі ст. 64 КПК України при провадженні досудового слідства, діз­нання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину), а також вин­ність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину.

Матеріалами справи встановлено, що ці вимоги закону судом належним чином не виконані.

Так, органи досудового слідства в постановах про притягнення Д. та Л. як обвинувачених і в обвинувальному висновку послалися на те, що вони з ме­тою вбивства X. на початку лютого 2006 р. вступили в попередню змову між собою, тоді ж розробили спільний план таких дій, а безпосередньо злочини, пов’язані із незаконним носінням холодної зброї, умисним вбивством X., про­типравним заволодінням і пошкодженням його паспорта, вчинили у зазначе­ний у наведених процесуальних документах вечірній час 17 лютого 2006 р.

Разом з тим, у мотивувальній частині вироку, яка містить визнане дове­деним формулювання обвинувачення Д. та Л. у вчиненні ними злочинів, за які їх засуджено, суд не навів конкретної дати, місяця та року, коли Д. і Л. бу­ли вчинені дані злочини.

Тобто суд не установив і не зазначив у мотивувальній частині вироку часу вчинення засудженими злочинів, чим допустив порушення вимог ста­тей 64 та 334 КПК України, що свідчить про неповноту судового слідства.

Тому постановлений вирок необхідно скасувати, а справу — направити на новий судовий розгляд.

Що ж стосується наведених у відповідних скаргах доводів про необґрун­тованість засудження Д. і Л. за умисне вбивство з особливою жорстокістю, відсутність у Л. попередньої змови на вбивство, призначення засудженим надто суворого покарання та безпідставність стягнення з них для відшкоду­вання моральної шкоди на користь Х. Т. 200 000 грн, то ці доводи можуть бу­ти перевірені при новому судовому розгляді справи.

Керуючись статтями 394—396 КПК України, колегія суддів Судової па­лати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги за­хисників С, П., засуджених Д. та Л. (з доповненнями до неї захисника К.) за­довольнила частково.

Вирок апеляційного суду Харківської області від 27 червня 2006 р. щодо Д. та Л. скасувала, а справу направила на новий судовий розгляд.

Ухвала апеляційного суду скасована з направленням справи на но­вий апеляційний розгляд у зв'язку з необґрунтованою перекваліфі­кацією дій винного з ч. 1 ст. 115 на ч. 1 ст. 119 КК України.

Суд повинен критично ставитися до висновків експертизи, оціню­ючи їх у світлі всіх обставин у справі та в їх сукупності

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 22 лютого 2007 р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 3(5). — С. 62—64

(витяг)

Вироком Харківського районного суду Харківської області від 23 лютого 2005 р. Ж. засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України на 9 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з Ж. на користь X. І. 2901 грн 48 коп. на відшко­дування матеріальної та 30 000 грн — моральної шкоди.

Як визнав місцевий суд, 25 липня 2004 р., приблизно о 1 год., Ж., пере­буваючи у стані алкогольного сп’яніння, на території садового товариства «Світле», під час сварки із мисливської рушниці ТОЗ-63 умисно вбив Ш.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляцій­ного суду Харківської області від 13 липня 2006 р. дії Ж. перекваліфіковано з ч. 1 ст. 115 ч. 1 ст. 119 КК України та призначено покарання за цей злочин у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі. У решті вирок Харківського район­ного суду Харківської області від 23 лютого 2005 р. залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник Т. в інтересах потерпілого Х. I. просить ухва­лу апеляційного суду в частині перекваліфікації дій засудженого скасувати, залишивши без зміни вирок місцевого суду. Захисник вважає, що висновки апеляційного суду не відповідають фактичним обставинам справи, при цьо­му були порушені вимоги статей 367, 370 КПК України.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора про часткове задоволен­ня касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду під­лягає скасуванню, а справа — направленню на новий апеляційний розгляд на таких підставах.

Місцевий суд, як це убачається з вироку, дійшов висновку, що 25 липня 2004 р., приблизно о 1 год., Ж., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння на території садового товариства «Світле» під час сварки заволодів зарядже­ною мисливською рушницею ТОЗ-63, що належала члену товариства Ш., і, націливши рушницю X., який стояв перед ним, з метою позбавлення його життя вистрілив йому в голову.

Апеляційний суд, обґрунтовуючи свій висновок про необхідність пере­кваліфікації злочинних дій Ж. з ч. 1 ст. 115 на ч. 1 ст. 119 КК України, посла­вся на показання Ж., який стверджував, що наміру вбивати потерпілого не мав. Постріл із рушниці відбувся без його участі, у той момент, коли він, три­маючи рушницю дулом до гори, мав намір передати зброю X., який наближав­ся до нього. Винний вважає, що постріл стався випадково.

При цьому апеляційний суд послався на показання свідків К., П., 3., Ш. та висновок судово-балістичної експертизи.

Апеляційний суд також зробив висновок, що жодної сварки на прохід­ній товариства не було, мотиву на вбивство у Ж. також не було, а смерть X. настала від необережного поводження винного зі зброєю.

Колегія суддів вважає це рішення апеляційного суду необґрунтованмм і передчасним.

Апеляційний суд, роблячи висновок, що у зазначений у вироку місцевого суду час жодної сварки між потерпілим і Ш., з одного боку, і К., Ж., Л. і Б., з іншого, не було, залишив поза увагою показання винного та свідків про те, що саме стало підставою приходу на прохідну товариства Ш. із рушницею та X.

Не взято до уваги й те, що Ш. зробив постріл із рушниці, щоб припини­ти неправомірні дії Б. та інших стосовно П.

Проігноровано апеляційним судом і те, що саме Ж. відібрав у Ш. рушни­цю, а також те, що Ш. збили з ніг і Б. та Л. завдали йому декілька ударів ногами.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд належним чином не ураху­вав детальних показань свідків Ш., П. та К. про те, як розгорталися події і які дії виконував Ж., тримаючи у руках рушницю.

Апеляційний суд послався на висновок судово-балістичної експерти­зи, зазначивши що на поверхні капсюля гільзи, вилученої із рушниці, є сліди осічки, які могли виникнути внаслідок тривалого зберігання набоїв, і це є од­нією з підстав вважати, що постріл стався випадково.

Проте поза увагою суду залишилися:

— висновки судово-медичної експертизи № 1103-с від 26 липня 2004 р. та додаткової судово-медичної експертизи № 52/1 103-с від 30 серпня 2004 р.;

— висновки трьох судово-балістичних експертиз, а також пояснення екс­перта К. про те, що постріл без натискування на спусковий гачок неможливий.

Не дана оцінка й тому, що на місці події вилучено ще одну відстріляну гільзу 16-го калібру, а з рушниці — дві, також 16-го калібру.

Не взято до уваги висновок експерта, що напрям раневого каналу спере­ду назад, зліва направо і дещо зверху до низу.

Не звернув увагу апеляційний суд і на те, що відстань між потерпілим та дульним зрізом рушниці не могла вимірюватися декількома сантиметрами або десятками сантиметрів.

Крім того, показання Ж. при відтворенні обстановки та обставин події про положення рушниці та її нахил суперечать даним судово-медичного до­слідження. Це також залишилося поза увагою апеляційного суду.

Апеляційний суд, кваліфікуючи дії Ж. за ч. 1 ст. 119 КК України не на­вів жодних переконливих доводів на спростування висновку місцевого суду, що є неприпустимим.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного су­ду у справі щодо Ж. підлягає скасуванню з направленням цієї справи на но­вий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду справи слід усунути зазначені недоліки, переві­рити доводи, наведені у скарзі захисника, і з урахуванням встановленого та усіх обставин справи постановити обґрунтоване і правильне рішення.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової па­лати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу представника потерпілого Х. І. задовольнила. Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області від 13 липня 2006 р. щодо Ж. скасувала, а справу направила на новий апеляцій­ний розгляд.

Кваліфікація дій винної особи, яка вчинила умисне вбивство, як та­ких, що вчинені з хуліганських мотивів, виключається, якщо проти­правні дії винний вчинив на ґрунті неприязних стосунків з потерпілим

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України від 9 серпня 2007р. // ВВСУ. — 2007. — № 11. — С. 15—16

(витяг)

Апеляційний суд Автономної Республіки Крим вироком від 14 травня 2007  р. засудив: С. — за ч. 2 ст. 296 КК — на два роки позбавлення волі, за ч. 2 пунктами 7, 12 ст. 115 КК — на 14 років позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточно визначив 14 років позбавлення волі; З. — за ч. 2 ст. 296 КК — на два роки позбавлення волі, за пунктами 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК — на 13 років позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю зло­чинів остаточно визначив 13 років позбавлення волі.

С. і З. засуджені за вчинення умисного вбивства З. Р. та хуліганство за таких обставин.

2 січня 2007 р. вони за попередньою змовою між собою, використовуючи як привід незначний конфлікт із З. Р., взявши із собою ножа для залякуван­ня останнього, прийшли до нього додому для з’ясування стосунків. Діючи з хуліганських мотивів, виражаючи явну неповагу до суспільства і з особли­вою зухвалістю, вимагали від З. Р. впустити їх у будинок, розбили вікно й кидали в нього каміння, відірвали ручку та порізали оббивку вхідних дверей.

Коли З. Р. впустив їх у дім для примирення, вони стали разом розпивати спиртні напої. З’ясовуючи стосунки, З. ударив З. Р. пляшкою по голові та ру­ками в обличчя.

Після того, як З. Р. схопив ножа, С. і З. вибігли з будинку. У дворі С. взяв дерев’яну палицю, вибив із рук З. Р. ножа та з метою умисного вбивства завдав останньому кілька ударів палицею по голові, від чого той впав на зем­лю, а С. і З. за попередньою змовою, бажаючи настання смерті потерпілого, ще били його палицями по голові.

Продовжуючи свій злочинний намір, С. і З. затягнули З. Р. в його буди­нок та продовжували з хуліганських мотивів умисно завдавати йому ударів різними предметами по голові, у зв’язку з чим настала смерть потерпілого.

У касаційному поданні прокурор порушив питання про зміну вироку апе­ляційного суду і виключення з нього кваліфікації дій засуджених за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, оскільки засуджені вбили З. Р. за попередньою змовою групою осіб на ґрунті особистих неприязних стосунків, а не з хуліганських мотивів.

У касаційній скарзі засуджений С. зазначив, що його дії безпідставно ква­ліфіковано за пунктами 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК, оскільки він умислу на вбивство не мав, а захищаючись від З. Р., вибив у нього з рук ножа та, перебуваючи у ста­ні афекту, став його бити. С. вважав, що суд при призначенні йому покаран­ня не врахував, що він раніше не засуджувався, позитивно характеризується, сприяв розкриттю злочину, та у зв’язку з цим просив пом’якшити покарання.

Касаційна скарга засудженого З. за змістом аналогічна скарзі С.

Перевіривши матеріали справи та викладені в касаційних поданні та скаргах доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України визнала, що подання підлягає задоволенню в повному обсязі, а скарги — частково з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винності С. і З. у вчиненні зазначених зло­чинних дій відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується до­слідженими в судовому засіданні доказами та є обґрунтованим.

На досудовому слідстві і в судовому засіданні С. і З. свою вмну у вчи­ненні умисного вбивства З. Р. визнали повністю. Їх показання підтверджу­ються й узгоджуються із висновками судово-медичної експертизи про харак­тер і локалізацію ушкоджень на тілі потерпілого та про те, що смерть З. Р. на­стала від відкритої черепно-мозкової травми.

Твердження засуджених про відсутність у них умислу на вбивство З. Р. необґрунтовані.

Про наявність у них такого умислу свідчить той факт, що вони завдали по голові потерпілому велику кількість ударів. Сам характер їхніх дій свід­чить, що вони стосовно потерпілого діяли спільно, активно й узгоджено, з єдиним умислом — позбавити його життя.

Наведені в касаційних скаргах засуджених доводи про те, що вони ви­мушені були захищатися від потерпілого та, перебуваючи у стані афекту, зав­дали йому різними предметами ударів, є безпідставними і спростовуються висновками судово-медичної експертизи, згідно з якими С. і З. під час вчи­нення інкримінованих їм діянь у стані патологічного чи фізіологічного афек­ту не перебували.

Щодо кваліфікації дій С. і З., то колегія суддів визнала, що вирок суду в цій частині підлягає зміні.

Мотивуючи кваліфікацію дій засуджених за п. 7 ч. 2 ст. 115 і ч. 2 ст. 296 КК, суд у вироку зазначив, що вони використали як привід для вчинення злочину незначний конфлікт із З. Р., який виник того ж дня, та, взявши із со­бою ножа, щоб налякати останнього, пішли до нього додому для з’ясування стосунків.

Із показань засуджених С. і З. та свідків убачається, що потерпілий З. Р. сам спровокував конфлікт своїми образливими діями щодо матері засудже­ного З. та першим його ударив. У будинку потерпілого всі троє розпивали спиртні напої та продовжували з’ясовувати, чому З. Р. ображав матір З., після чого знову виникла сварка і З. Р., схопивши ножа, вигнав С. і З. із будинку та побіг за ними. Тільки після того як З. вибив у потерпілого ножа, засуджені стали його бити.

Зазначені обставини свідчать про те, що у вчиненому відсутній мотив яв­ної неповаги до суспільства. Тому дії засуджених, які були зумовлені особис­тими неприязними стосунками, повинні кваліфікуватися тільки за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

У зв’язку з наведеним колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Апеляційного суду Автономної Рес­публіки Крим від 14 травня 2007 р. змінила: виключила із вироку кваліфіка­цію дій засуджених за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК; у порядку, передбаченому ст. 395 КПК, вирок у частині засудження С. і З. за ч. 2 ст. 296 КК скасувала, а справу в цій частині закрила. Постановлено вважати засудженими: С. — за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК — на 14 років позбавлення волі, З. — за п. 12 ч. 2 цієї ж статті — на 13 років позбавлення волі. В решті вирок залишено без змін.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про зло­чини проти життя і здоров'я особи», при вчиненні декількох умисних вбивств за обтяжуючих обставин, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК України, дії винного кваліфікуються за цими пунктами та за п. 13 ч. 2 зазначеної статті з урахуванням повторності

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України від 10 липня 2007р. // ВВСУ. — 2007. — № 11. — С. 17—18

(витяг)

Апеляційний суд Сумської області вироком від 13 квітня 2007 р. засу­див: Я. — за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачена п. 12 ч. 2 ст. 115, пунктами 9,13 ч. 2 цієї статті, ч. 1 ст. 122 і ч. 1 ст. 146 КК, і відпові­дно до ст. 70 цього Кодексу визначив 15 років позбавлення волі, а на підставі ст. 71 того ж Кодексу за сукупністю вироків остаточно призначив покарання у виді 15 років шести місяців позбавлення волі;

Н.  — за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачена п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 122 і ч. 1 ст. 396 КК, а відповідно до ст. 70 цього Кодексу остаточно визначив 13 років позбавлення волі;

В. — за ч. 1 ст. 396 КК — на два роки шість місяців позбавлення волі.

Із кожного засудженого постановлено стягнути 79 грн судових витрат за проведення експертиз.

Згідно з вироком Я., Н. і В. визнано винними у вчиненні злочинів за та­ких обставин.

10  жовтня 2006 р. Я. і Н., перебуваючи в будинку Л. і Ш., під час розпи­вання з ними спиртних напоїв, діючи спільно, заподіяли їм ударів ніжкою від стільця, металевим совком, а також руками й ногами у різні частини тіла, у тому числі по голові та в грудну клітку, унаслідок чого Ш. знепритомнів, а Л. отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження. Я. і Н., доводячи до кінця спільний умисел на позбавлення життя Ш., з метою приховати злочин за до­помогою В., який вважав, що потерпілий мертвий, відвезли тіло останнього до озера і вкинули у воду. Смерть Ш. настала від механічної асфіксії внаслі­док потрапляння води в органи дихання.

Того ж дня, щоб приховати вчинене, Я., примусивши очевидця вбивства Л. сісти в автомобіль, привіз його до свого будинку й закрив у погребі, неза­конно позбавивши волі, а 11 жовтня умисно вбив.

Наступного дня Я., Н. і В. із метою приховати вбивство віднесли труп Л. за межі господарства Я. і закопали.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи су­дом першої інстанції, порушив питання про скасування вироку щодо засудже­них та направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неправиль­ним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначено­го їм покарання тяжкості вчинених злочинів та їх особам унаслідок м’якості. При цьому він указував на те, що суд помилково кваліфікував злочинні дії Я. окремо за пунктами 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК, по кожному вчиненому ним вбивстві, тоді як мав кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 115 цього Кодексу та від­повідними пунктами цієї статті.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в касаційному поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України дійшла висновку, що подання підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що суд правильно встановив фактичні обставини вчинених засудженими Я., Н. і В. злочинів та правильно кваліфікував злочинні дії: Н. — за п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 122 та ч. 1 ст. 396 КК, В. — за ч. 1 ст. 396 цього Кодексу, Я. — за ч. 1 ст. 122 та ч. 1 ст. 146 того ж Кодексу.

Разом із тим суд неправильно кваліфікував злочинні дії Я. окремо за п. 12 ч. 2 ст. 115 і пунктами 9, 13 ч. 2 цієї статті, оскільки відповідно до вимог кримінального закону при вчиненні особою кількох умисних вбивств за об­тяжуючих обставин, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК, дії вин­ного мають бути кваліфіковані за цими пунктами та за п. 13 ч. 2 зазначеної статті з урахуванням повторності.

Про це зазначено і в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи». Крім того, у п. 18 цієї постанови Пленуму передба­чено, що при засудженні особи за декількома пунктами ч. 2 ст. 115 КК пока­рання за кожним пунктом цієї статті окремо не призначається. Проте суд всупереч вимогам кримінального закону та вказаним роз’ясненням Пленуму окремо кваліфікував злочинні дії засудженого Я. за конкретними пунктами ч. 2 ст. 115 КК та окремо за ними ж призначив йому покарання.

Доводи прокурора про невідповідність призначеного засудженим пока­рання тяжкості вчинених злочинів та їх особам унаслідок м’якості, необґрун- товані, оскільки покарання засудженим призначено відповідно до вимог ст. 65 КК, а Я. також із дотриманням вимог ст. 71 цього Кодексу.

Отже, підстав для скасування вироку за м’якістю призначених засудже­ним покарання, передбачених ст. 372 КПК, немає, у зв’язку з чим касаційне подання прокурора в цій частині задоволенню не підлягає.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних спра­вах Верховного Суду України вирок Апеляційного суду Сумської області від 13 квітня 2007 р. щодо засуджених Н. і В. залишила без змін, а щодо засу­дженого Я. — змінила: постановила вважати його засудженим за пунктами 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК на 15 років позбавлення волі, на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, передбачених пунктами 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 122 і ч. 1 ст. 146 КК, визначила йому 15 років позбавлення волі та відповідно до ст. 71 КК за сукупністю вироків остаточно призначила засудженому покаран­ня у виді 15 років шести місяців позбавлення волі.

Дії особи, яка на ґрунті особистих стосунків одночасно вчинила умис­не вбивство однієї людини і замах на вбивство другої, кваліфіковані за ст. 17 та п. «г» ст. 93, ст. 94 КК України 1960 р.

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 27 жовтня 2005 р. // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «h Юре», 2007. — С. 165—171

(витяг)

Вироком апеляційного суду Донецької області від 15 червня 2005 р. Ч. засуджено: за п. «г» ст. 93 КК України 1960 р. на 12 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 17, п. «г» ст. 93 КК України 1960 р. на 9 років позбавлення волі, а на підставі ч. 1 ст. 42 КК України 1960 р. за сукупністю злочинів визначено 12 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути із засудженого Ч. на користь потерпілої М. С. на відшкодування матеріальної шкоди 5000 грн і 40 000 грн — моральної та на користь потерпілої М. М. 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Як визнав суд, Ч., діючи з умислом, спрямованим на вбивство двох осіб, на ґрунті особистих неприязних стосунків вчинив замах на вбивство потер­пілої М. М. і вбивство М. О. за таких обставин.

Так, 22 серпня 2001 р., близько 16 год., Ч. А., перебуваючи у стані алко­гольного сп’яніння, разом зі своїм сином Ч. В. на тракторі під’їхав до будмн- ку сім’ї М. на вул. Восточній, 10 с. Калинка в м. Єнакієве, з якою у нього про­тягом останнього року склалися неприязні стосунки, щоб забрати, як вважав Ч. А., належний йому культиватор.

Коли батько і син стояли біля культиватора, з будинку вибігли М. М., М. А. і М. О. і підбігли до Ч.

Не дійшовши між собою згоди щодо належності культиватора, між ро­динами М. і Ч. на ґрунті неприязних стосунків виникла сварка, яка перерос­ла в обопільну бійку, учасники якої наносили побої один одному, внаслідок чого М. А., М. О. і Ч. А. було спричинено легкі тілесні ушкодження без роз­ладу здоров’я, а Ч. В. — з короткочасним розладом здоров’я.

Після припинення бійки Ч. В. на тракторі, а Ч. А. — пішки направилися до свого місця проживання, при цьому останній пообіцяв повернутися.

Знаходячись уже у своєму будинку, приблизно через 15—20 хв. після конфлікту, відчуваючи неприязнь до сім’ї М., Ч. А. вирішив позбавити життя членів цієї сім’ї. З метою реалізації цього умислу він дістав із сейфа двоство­льну мисливську рушницю, зарядив її та знову попрямував до будинку М.

Близько 17 год. цього самого дня Ч. А. підійшов до будинку потерпілих і, побачивши М. М., яка йшла назустріч, прицільно, з метою позбавлення жит­тя потерпілої, вистрілив у неї з рушниці, однак не довів свій умисел до кінця з причин, які не залежали від його волі, оскільки М. М. встигла впасти під автомобіль, що стояв у дворі та розділяв її й Ч. А., уникнувши у такий спосіб прицільного пострілу, отримавши при цьому вогнепальне поранення лівого колінного суглобу.

На звук пострілу з двору будинку вибіг син М. М. — М. О. — і тоді Ч. А., продовжуючи реалізацію свого злочинного наміру на вбивство двох осіб, умисно з іншого ствола рушниці здійснив прицільний постріл з близької від­стані в М. О.

Від спричиненого внаслідок пострілу сліпого вогнепального поранення живота з ушкодженням печінки, шлунка і тонкого кишечнику потерпілий по­мер на місці події. Після цього Ч. А., досягши бажаного результату, залишив місце злочину.

На вирок подано касаційні скарги засудженим і його захисником та вне­сено касаційне подання прокурором, який брав участь у розгляді справи апе­ляційним судом по першій інстанції.

Захисник засудженого — адвокат О. — просить вирок щодо Ч. А. скасу­вати, а справу направити на новий судовий розгляд через неправильне засто­сування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяж­кості злочину та могли мати злочини для прийняття рішення у справі, а тому доводи у касаційних скаргах захисника і засудженого про неповноту досудо- вого і судового слідства у справі необґрунтовані.

Безпідставними є і посилання у скаргах на неналежну оцінку судом до­казів у справі та невідповідність у зв’язку з цим висновків суду фактичним обставинам справи.

Як видно з вироку, суд навів у ньому докладні мотиви прийнятого рі­шення щодо оцінки показань потерпілої М. М. і свідка М. В.; зокрема у тій частині, що стосується механізму проведення Ч. А. пострілів з рушниці та са­мого положення зброї в його руках, вказавши, чому не взято до уваги перших пояснень цих осіб безпосередньо після події.

Під час перевірки справи в касаційному порядку не виявлено обставин, які могли б свідчити про те, що потерпілий і свідок давали заздалегідь неправ­диві показання, що давало б підстави сумніватися у правильності оцінки за­значених доказів апеляційним судом, а тому заяви засудженого про необхід­ність порушення кримінальної справи щодо потерпілої і свідка за завідомо неправдиві показання не ґрунтуються на матеріалах справи, крім того, ці пи­тання не є предметом вирішення касаційного суду, а входять до компетенції прокуратури.

Ураховуючи конкретні обставини справи, зокрема те, що Ч. А. зарядив рушницю двома патронами, 2 рази вистрелив майже одночасно, спочатку у потерпілу М. М., яка встигла заховатися за машиною від прицільного пострі­лу, про що, крім показань потерпілої, свідчать дані медико-криміналістмчної експертизи про характер пошкодження автомобіля та сліпого дробового по­ранення ноги М. М., а в потерпілого М. О. постріл був здійснений з близької відстані, і відразу на місці події він помер від проникаючого сліпого дробово­го поранення живота з ушкодженням внутрішніх органів, що теж встановле­но експертизами, апеляційний суд з огляду на ці обставини та на підставі ана­лізу зібраних у справі доказів дійшов обґрунтованого висновку про спрямова­ність умислу винного на вбивство обох потерпілих і такого наслідку він бажав.

Твердження у касаційних скаргах засудженого про те, що він не мав уми­слу на вбивство, стріляв, не цілячись, у потерпілих, не відповідають фактич­ним обставинам справи і спростовуються сукупністю зібраних у справі дока­зів, як і необґрунтованмми є доводи у касаційних скаргах засудженого і його захисника про неправильне встановлення судом фактичних обставин справи.

Правильно зазначив суд у вироку, що, виходячи з конкретних обставин справи, дії Ч. А. щодо потерпілих не можна розцінювати як вчинені ним у стані сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілих, оскільки після бійки з потерпілими до вчинення зазначених зло­чинних дій Ч. А. пройшов значний проміжок часу, витрачений ним на шлях додому, взяття зброї з сейфу й спорядження патронами та повернення назад до будинку потерпілих, що складало майже півгодини, а відповідно до ст. 95 КК України стан сильного душевного хвилювання виникає раптово.

Крім того, як установлено у справі Ч. А. зі своїм сином першими приїха­ли до будинку потерпілих і намагалися забрати культиватор з їх двору, що, по суті, стало приводом для конфлікту і подальшої обопільної бійки з потер­пілими, а тому посилання у скаргах на те, що з боку потерпілих мали місце неправомірні дії, що викликали сильне душевне хвилювання у Ч. А., не від­повідає дійсним обставинам справи.

Отже, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що твер­дження підсудного і його захисника про вчинення Ч. А. злочинних дій у ста­ні сильного душевного хвилювання не знайшли свого підтвердження у мате­ріалах справи і не відповідають фактичним обставинам.

Водночас, апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи та визнавши доведеними обвинувачення Ч. А., який, діючи з єдиним умислом на вбивство двох осіб, на ґрунті неприязних стосунків позбавив жит­тя одну — потерпілого М. О., а на іншу — потерпілу М. М. — вчинив лише за­мах, помилково кваліфікував такі дії Ч. А. за п. «г» ст. 93 КК України як за­кінчений злочин, пов’язаний з убивством двох осіб, та замах на цей злочин.

З огляду на конкретні обставини та реальні наслідки злочинних дій, від­повідно до сформульованого у вироку обвинувачення дії Ч. А. необхідно пра­вильно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 17, 94 КК України (умисне вбивство потерпілого М. О.) та п. «г» ст. 93 КК України 1960 р. (замах на вбивство потерпілої М. М.), що одночасно вказує на наяв­ність єдиного умислу у засудженого на вбивство двох осіб.

Тому колегія суддів вважає за необхідне внести зміни у вирок та переквалі­фікувати дії Ч. А. з п. «г» ст. 93 КК України 1960 р. на ст. 94 КК України 1960 р.

Оскільки така зміна кваліфікації дій засудженого на більш м’який не впливає на обсяг доведеного судом обвинувачення та встановлені фактичні обставини справи, то, відповідно, не призводить до пом’якшення покарання.

При вирішенні питання про покарання засудженому суд дотримався ви­мог ст. 65 КК України.

Як свідчать матеріали справи, органом слідства і судом у справі повно досліджено всі ті обставини, які могли мати значення для прийняття рішен­ня у справі, а тому доводи у касаційних скаргах захисника і засудженого про необхідність повернення справи на новий судовий розгляд через суттєву не­повноту слідства є необґрунтованими.

Отже, при перевірці справи у касаційному порядку не виявлено допуще­них у ній суттєвих порушень закону, що відповідно до ст. 398 КПК України були б підставами для скасування вироку щодо Ч. А., як про це порушено пи­тання у касаційних скаргах і касаційному поданні.

Вирок щодо Ч. А. відповідає вимогам статей 323, 324, 334 КПК України.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової па­лати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок апеляційно­го суду щодо Ч. змінила, перекваліфікувала дії засудженого з п. «г» ст. 93 на ст. 94 КК України 1960 р. та визначила йому за цим законом 12 років позбав­лення волі і на підставі ч. 1 ст. 42 КК України 1960 р. за сукупністю злочинів, передбачених ст. 17, п. «г» ст. 93, ст. 94 КК України, визначила 12 років по­збавлення волі. У решті зазначений вирок залишила без зміни.

Оскільки особи, які погодилися позбавити потерпілого життя за гро­шову винагороду, добровільно відмовилися від вчинення злочину і звернулися з цього приводу до правоохоронних органів, дії замовника умисного вбивства, який був організатором злочину, кваліфіковано за ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11 і 12 ч. 2 ст. 115 КК України як співучасть у готуванні до умисного вбивства на замовлення

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 15 березня 2005 р. // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. /Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 171—175

(витяг)

Вироком апеляційного суду Харківської області від 12 листопада 2004 р. І. засуджено: зач. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК Украї­ни на 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

Засудженого визнано винним у вчиненні ним у м. Харкові такого злочину.

Приблизно в 1997 р. І. познайомився з приватним підприємцем Б. та пра­цюючою в нього бухгалтером Г. і став сприяти ПП «Бондаренко» в комерцій­ній діяльності.

Крім того, І. та Г. були співзасновниками виробничо-комерційної фірми «Лідер», в якій І. виконував обов’язки директора.

У квітні 2002 р. Б. та Г. відмовилися від послуг І. в наданні їм комерцій­ної допомоги, внаслідок чого той запідозрив їх у несправедливому до нього відношенні, невідшкодуванні йому матеріальних затрат та в несплаті йому грошей.

Тому він вирішив із корисливих мотивів убити Г. з метою впливу на її керівника Б. і отримання від нього грошей.

Реалізуючи свій злочинний намір, 18 березня 2003 р. І. познайомився у кафе «Італія-піцца» з громадянами К. та М., яким після вживання алкоголь­них напоїв запропонував за грошову винагороду вбити Г.

Наступного дня, близько 14 год., під час зустрічі з К. та М. у кафе «Мо- Ан-Ві» у стані алкогольного сп’яніння продовжував переконувати їх вчи­нити вбивство Г., пообіцявши за це заплати їм 5000 дол. США (26 672 грн 50 коп.). Причому, схиляючи К. та М. учинити цей злочин і бажаючи зміц­нити їх рішучість у цьому, І. передав їм частину обіцяної винагороди у сумі 5300 грн (1000 дол. США).

Крім того, І. надав К. та М. фотографії та анкетні дані щодо Г., інформа­цію про її автомобіль та її місцеперебування, а також про оточуючих Г. осіб.

У дійсності К. та М. добровільно відмовилися від учинення вбивства Г. і звернулися з цього приводу з відповідною заявою до правоохоронних органів.

Сприяючи розкриттю злочину, К. та М. вдень 24 березня 2003 р. по теле­фону повідомили І. про те, що вони нібито вчинили вбивство.

24 березня 2003 р., близько 14 год., у кафе «Візаві» І. у стані алкогольно­го сп’яніння вручив К. та М. ще 4000 дол. США (21 338 грн) як винагороду за вбивство Г., після чого його було затримано працівниками правоохоронних органів.

У касаційних скаргах захисник, потерпіла та засуджений посилаються на те, що кримінальну справу сфальсифіковано; до засудженого та потерпілої на досудовому слідстві застосовувалися недозволені методи; досудове та су­дове слідство у справі проведено неповно, необ’єктивно, з порушенням кон­ституційних норм, права засудженого на захист та інших вимог криміналь­но-процесуального закону; І. жодних протиправних дій не вчиняв, а виснов­ки суду про його винність у злочині, за який його засуджено, не відповідають фактичним обставинам справи і не підтверджені зібраними у ній доказами, яким суд, крім того, не дав належної оцінки; порушують питання про скасу­вання вироку щодо І. та закриття справи.

Засуджений наводить також доводи про те, що суд необґрунтовано ви­ніс постанову від 28 грудня 2004 р., якою було припинено ознайомлення його з протоколом судового засідання, і додатково просить її скасувати.

Заслухавши доповідача, потерпілу та засудженого, які підтримали дово­ди відповідних скарг, міркування прокурора, перевіривши матеріали спра­ви та обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню.

Посилання у касаційних скаргах на те, що справу сфальсифіковано, до­судове та судове слідство у ній проведено неповно, необ’єктивно, з порушен­ням конституційних норм, права засудженого на захист та інших вимог кри­мінально-процесуального закону і на те, що висновки суду про винність I. в організації готування ним умисного вбивства свого підтвердження не знай­шли, є необґрунтованммм.

Матеріалами справи з’ясовано, що досудове та судове слідство у справі проведено з дотриманням конституційних норм та вимог кримінально-про­цесуального закону, порушення права засудженого на захист або інших вимог процесуального закону, котрі були б суттєвими і тяглм за собою скасуван­ня вироку, у справі не допущено, а висновки суду про винність I. у вчиненні ним злочину, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені розглянутими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами.

Так, під час допиту за участю захисника на досудовому слідстві як підо­зрюваного I. дав показання, згідно з якими він підтвердив ними зазначені у вироку факти про те, що 18 березня 2003 р. у кафе він запропонував К. та М. за 5000 дол. США вбити Г., вказавши, з яких саме мотивів. Наступного дня він вручив за це К. та М. як задаток 5300 грн, а 24 березня 2003 р. після пові­домлення йому про вбивство Г. він зустрівся у кафе з К. та М. і вручив їм ще 4000 дол. США.

Потерпіла Г. під час допиту її на досудовому слідстві у наведених у виро­ку показаннях посилалася на те, що I. реально погрожував їй убивством, а во­на до затримання I. реально побоювалася виконання ним таких його погроз.

У справі відсутні дані про застосування до засудженого та потерпілої на досудовому слідстві недозволених заходів, а, отже, доводи, що містяться з цього приводу у відповідних касаційних скаргах, є безпідставними.

Свідки К. та М. своїми показаннями підтвердили зазначені вище пока­зання засудженого на досудовому слідстві щодо обставин замовлення їм I. убивства Г., отримання ними за це від I. грошей і відповідної інформації сто­совно Г., а також вказали, як вони відмовилися від учинення вбивства Г. і звернулися з цього приводу з заявою до правоохоронних органів.

Такі показання свідків К. та М., у свою чергу, відповідають даним, що міс­тяться в протоколах очних ставок I. з цими свідками, відтворення останніми обстановки та обставин подій, добровільної видачі К. та М. отриманих від I. грошей, наведених у вироку показаннях свідків Ж., С., 1-ої та інших доказах.

Посилання в касаційних скаргах на те, що свідки К. та М. своїми пока­заннями обмовили I. в учиненні злочину, є необґрунтованммм.

Згідно з матеріалами справи у цих свідків не було причин обмовляти за­судженого, їх показання відповідають іншим дослідженим доказам, а тому у суду не було підстав сумніватися в достовірності показань свідків К. та М., і він правильно обґрунтував ними свої висновки у вироку.

Правильно проаналізувавши зібрані у справі докази в їх сукупності, зок­рема ті, що зазначені у касаційних скаргах, та давши їм належну оцінку, суд дійшов обґрунтованого висновку про винність I. у вчиненні ним за викладе­них у вироку обставин злочину, за який його засуджено.

Дії засудженого за ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України кваліфіковані правильно.

У справі встановлено, що суд, враховуючи клопотання засудженого про ознайомлення його з протоколом судового засідання, надав йому таку мож­ливість.

Однак засуджений умисно затягував час ознайомлення його з цим про­цесуальним документом, незважаючи на визначений йому для цього судом графік і зроблене йому з цього приводу судом письмове попередження.

Тому після закінчення встановленого судом графіку та надання І., крім того, ще й додаткового часу для ознайомлення з протоколом судового засі­дання, головуючий з дотриманням вимог, передбачених ст. 88 КПК України, правильно виніс постанову від 28 грудня 2004 р., якою з зазначених підстав припинив ознайомлення засудженого з протоколом судового засідання.

Отже, наведені з цього приводу у касаційній скарзі засудженого доводи є необґрунтованими.

Що стосується вироку в частині призначеного І. покарання, то він під­лягає зміні на таких підставах.

З огляду на матеріали справи І. раніше до кримінальної відповідальнос­ті не притягувався, займався суспільно корисною працею, за місцем прожи­вання характеризувався позитивно, тяжких наслідків від вчиненого ним зло­чину не настало.

Такі дані свідчать про можливість пом’якшення призначеного йому су­дом покарання.

Керуючись статтями 394—396 КПК України, колегія суддів Судової па­лати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги за­хисника Д., потерпілої Г. та засудженого І. задовольнила частково.

Вирок апеляційного суду Харківської області від 12 листопада 2004 р. щодо І. змінила, пом’якшила призначене І. за ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 27, пункта­ми 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України покарання до 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

У решті зазначений вирок та постанову апеляційного суду Харківської області від 28 грудня 2004 р. щодо І. залишила без змін.

Вирок у частині засудження особи за пунктами 6,10 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України скасовано, а справу в цій частині закрито за не­доведеністю її участі у вчиненні цих злочинів.

Відповідно до ч. 2 ст. 74 КПК України визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише у разі підтвердження цього визнання сукупністю доказів, що є в справі

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 22 березня 2005 р. // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 176—181

(витяг)

Вироком апеляційного суду Одеської області від 29 жовтня 2004 р. засу­джено: Н. за ч. 4 ст. 187 КК України на 12 років позбавлення волі з конфіска­цією майна; за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 13 років позбавлен­ня волі з конфіскацією майна; за ч. 2 ст. 194 КК України на 8 років позбав­лення волі, а на підставі ст. 70 КК України остаточно за сукупністю злочинів визначено покарання у вигляді 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна; Л. за ч. 4 ст. 187 КК України на 9 років позбавлення волі з конфіска­цією майна; за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна; за ч. 2 ст. 194 КК України на 6 років позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК України остаточно за сукупністю злочинів визна­чено покарання у вигляді 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Постановлено стягнути з Н. і Л. солідарно на користь С. 443 458 грн 20 коп. на відшкодування матеріальної і 100 000 грн — моральної шкоди, 274 грн 50 коп. з кожного за судові витрати.

Згідно з вироком суду Н. і Л. визнані винними і засуджені за вчинення злочинів за таких обставин.

7 жовтня 2003 р., близько 8 год. 30 хв., Н. і Л. згідно з раніше розроб­леним планом щодо розбійного нападу та вбивства Я., під приводом купів­лі взуття проникли в квартиру останнього, розташовану на вул. Єкатермнін- ській, 24, кв. 28 у м. Одесі, де напалм на потерпілого.

При цьому Н. ударив Я. гантеллю у шию, а потім у печінку та сонячне сплетіння, а Л. наніс потерпілому кілька ударів металевим диском від штан­ги в голову.

Після цього, як визнав суд, Л., імітуючи наявність у нього вогнепальної зброї, погрожував потерпілому вбивством, вимагаючи сказати, де він збе­рігає кошти, а коли Я., боячись за своє життя, показав, де зберігає 950 дол. США., Л. разом з Н. заволоділи цими коштами, і після цього Л. з місця зло­чину зник.

Н., залишившись у квартирі і продовжуючи діяти відповідно до розроб­леного з Л. плану, зв’язав потерпілого, погрожував йому убивством і заволо­дів коштами в розмірі 2800 дол. США, 220 євро і 140 грн. Після цього, діючи відповідно до обумовленого з Л. плану, убив потерпілого ножем, а потім з ме­тою укриття злочину та знищення майна облив приготовленим керосмном труп та інші речі й підпалив.

Внаслідок пожежі було знищено майно потерпілого на загальну суму 249  550 грн 60 коп. та спричинено матеріальної шкоди пошкодженням квар­тири на загальну суму 74 620 грн.

На вирок подані касаційні скарги.

Засуджений Н., не заперечуючи винності у вчиненні злочинів та прави­льності кваліфікації його дій, просить змінити вирок і пом’якшити покаран­ня, вважаючи його надмірно суворим.

Засуджений Л., з огляду на зміст його касаційної скарги і доповнень до неї, просить вирок щодо нього скасувати, а справу закрити.

Доводи скарги обґрунтовуються тим, що вирок постановлений на пока­заннях Н., який його обмовив, а інших доказів його причетності до злочину у справі немає.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про залишення вироку без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що скарга Н. задоволенню не підлягає, а скарга Л. підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Як визнав суд, Н. і Л. домовилися учинити розбійний напад на Я. з ме­тою заволодіння його майном, а також учинити умисне вбивство останнього і з метою укриття слідів злочину підпалити квартиру.

В обґрунтування своїх висновків суд послався на показання Н. на інші об’єктивні дані його причетності до злочину, які добуті під час проведення слідчих дій і зокрема під час відтворення обстановки й обставин події, під час огляду місця злочину, особистого обшуку Н. та при проведенні експертиз.

Разом з тим винність Л. у вчиненні злочинів за обставин, викладених у вироку, ґрунтується лише на показаннях Н., на факті вилучення в будинку Л. 250 дол. США та його показаннях на досудовому слідстві, від яких він у судовому засіданні відмовився.

Проте, згідно з показаннями Л. на досудовому слідстві він мав домов­леність із Н. на вчинення розбійного нападу на Я. з метою забрати кошти, які останній винен Н. Про вбивство Я. та про підпал квартири розмови не було.

Н. у судовому засіданні підтвердив, що після того, як він і Л. напали на Я. і, застосувавши насильство, заволоділи грошима, які передав Л., останній з місця злочину зник.

Під час обшуку у Л. виявлено і вилучено 250 дол. США.

Згідно з показаннями свідків Д. і Б. в їх присутності як понятих Л. видав 250 дол. США і пояснив, що це залишок коштів, якими вони з Н. заволоділи під час нападу на потерпілого Я., після чого він з квартири пішов.

Крім показань Н. про те, що у нього з Л. була змова на вчинення убивства потерпілого і підпалу його квартири, жодних інших доказів у справі немає, у вироку не наведено.

Відповідно до ст. 74 КПК України показання обвинуваченого, зокрема такі, в яких він визнає себе винним, підлягають перевірці. Визнання обвину­ваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише у ра­зі підтвердження цього визнання сукупністю доказів, що є у справі.

Л. винним себе у змові на вчинення вбивства Я. та у підпалі його майна не визнавав, а інших доказів, які б свідчили про його участь у цьому, у справі немає. Показання Н. щодо попередньої змови з Л. на убивство і підпал об’єк­тивно не підтверджені.

За таких обставин вважати доведеним факт попередньої змови Л. з Н. на умисне вбивство потерпілого та на підпал його квартири підстав немає.

З огляду на викладене колегія суддів вважає необхідним скасувати ви­рок у частині засудження Л. за пунктами 6, 12, ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України, а справу у цій частині закрити за недоведеністю його участі у вчи­ненні цих злочинів.

Крім того, матеріалами справи не доведено, що під час розбійного напа­ду Н. і Л. до залишення останнім квартири потерпілому були спричинені тя­жкі тілесні ушкодження.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи трупа Я. його смерть настала від гострої крововтрати внаслідок колото-різаних ран шиї. Тілес­ні ушкодження на голові належать до категорії легких з короткочасним роз­ладом здоров’я, а перелом ребра — до тілесних ушкоджень середньої тяж­кості.

Оскільки судом встановлено, що колото-різані рани шиї, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, спричинив потерпілому Н. без будь-якої участі Л., то ця кваліфікуюча ознака ч. 4 ст. 187 КК України підлягає виклю­ченню із обвинувачення Л., і його дії слід перекваліфікувати з ч. 4 ст. 187 на ч. 3 ст. 187 КК України як вчинення розбійного нападу за попередньою змо­вою групою осіб шляхом проникнення у житло.

Оскільки вирок щодо Л. у частині засудження за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України скасовується із закриттям справи, то підлягає виключен­ню із вироку рішення суду про засудження Н. за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України. Тобто підлягає виключенню кваліфікуюча ознака ч. 2 ст. 115 КК України — вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб.

Крім того, колегія суддів вважає, що у зв’язку із закриттям справи щодо Л. за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України підлягає зміні і вирок суду в частині вирішення цивільного позову.

Доводи засудженого Л. про те, що він взагалі не вчиняв злочину, та про­хання засудженого Н. пом’якшити покарання задоволенню не підлягають, враховуючи наступне.

Винність Л. у вчиненні розбійного нападу на Я. за попередньою змовою з Н., шляхом проникнення у житло підтверджена показаннями Н., фактом ви­явлення у Л. 250 дол. США, які, за його словами, він одержав під час розбій­ного нападу на потерпілого, та показаннями Л. на досудовому слідстві.

Названим доказам у сукупності з іншими доказами у справі суд дав на­лежну оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про участь Л. у розбійному нападі за обставин, викладених у вироку.

Доводи засудженого Н. про пом’якшення йому покарання у скарзі не об­ґрунтовуються, а згідно з вироком покарання йому суд призначив відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням ступеня тяжкості вчинених зло­чинів, особи та обставин, що пом’якшують і обтяжують покарання.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 394—396 КПК України, ко­легія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду Украї­ни касаційну скаргу засудженого Н. залишила без задоволення, а касаційну скаргу засудженого Л. задовольнила частково.

Вирок апеляційного суду Одеської області від 29 жовтня 2004 р. щодо Л. і в порядку ст. 395 КПК України щодо Н. змінила.

Названий вирок у частині засудження Л. за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України скасувала, справу в цій частині закрила за недове­деністю його участі у вчиненні цих злочинів; перекваліфікувала дії Л. з ч. 4 ст. 187 на ч. 3 ст. 187 КК України і призначила за цим законом покарання у вигляді 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна; виключила із резолютивної частини вироку щодо Н. його засудження за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України й ухвалила вважати його засудженим за суку­пністю злочинів, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 194 КК України до призначеного судом покарання.

Змінила вирок у частині вирішення цивільного позову С.

Стягнула з Н. і Л. на користь С. солідарно 5073 грн матеріальної шко­ди. Стягнула з Н. на користь С. 340 588 грн на відшкодування матеріальної і 50 000 грн — моральної шкоди.

У решті вирок залишила без зміни.

Вироку частині засудження особи за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України ска­совано, і справу в цій частині закрито за відсутністю в її діях складу злочину

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 6 вересня 2005р. // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 181—194

(витяг)

Вироком колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеля­ційного суду Львівської області від 27 квітня 2005 р. засуджені: Р. за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України на 14 років із конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 187 КК Украї­ни на 11 років із конфіскацією майна; за ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187 КК України на 9 років із конфіскацією майна; за ч. 3 ст. 187 КК України на 9 років із конфіс­кацією майна; за ч. 5 ст. 185 КК України на 8 років із конфіскацією майна; за ч. 3 ст. 185 КК України на 4 роки; за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки; за ч. 1 ст. 263 КК України на 5 років; за ч. 2 ст. 263 КК України на 2 роки; за ст. 335 КК України на 3 роки обмеження волі, а на підставі ст. 70 КК України за су­купністю злочинів на 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що належить йому за правом власності; X. за ч. 3 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна; за ч. 1 ст. 263 КК України на 3 роки позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів — на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що належить йому за правом власності. На підставі ст. 71 КК України до цього покарання частко­во приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком суду від 18 жовтня 2002 р. — 1 рік позбавлення волі, остаточно йому визначено 8 років позбавлен­ня волі з конфіскацією всього майна, що належить йому за правом власності; Б. за ч. 1 ст. 263 КК України на 3 роки позбавлення волі та на підставі ст. 71 КК України до цього покарання частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком суду від 11 квітня 2002 р. — 3 місяці 12 днів позбавлен­ня волі; остаточно йому визначено 3 роки 3 місяці 12 днів позбавлення волі.

Згідно з вироком суду зазначені особи визнані винними та засуджені за вчинення злочинів за таких обставин.

Р. під час злісного ухиляння від призову на строкову військову службу в лютому 2002 р. разом із уже засудженими вироком апеляційного суду Львів­ської області від 16 липня 2004 р. С. Ю., С. С. і Л. та іншими особами, кри­мінальну справу щодо яких виділено в окреме провадження у зв’язку з їх розшуком, вступив у стійке об’єднання — організовану злочинну групу для вчинення крадіжок, розбійних нападів на магазини, кіоски, пункти обміну ва­лют, помешкання громадян, окремих осіб з метою заволодіння чужим майном для особистого збагачення.

Для скоєння злочинів спільними зусиллями членів групи були придба­ні та використовувалися обріз мисливської рушниці, револьвери «Таурус», «Магнум», газовий пістолет та інші засоби.

Склад групи був стабільним, згуртованим, об’єднаним єдиною метою з розподілом ролей при підготовці і вчиненні злочинів, з усвідомленням спо­собів і засобів досягнення поставленої мети, спільністю дій, які були підпо­рядковані досягненню заволодіння чужим майном.

З застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров’я осіб, які зазнали нападу, або погроз його застосування, фізичного та психологічно­го тиску на потерпілих, діючи за попередньо розробленим планом на вчинен­ня кожного злочину з метою заволодіння чужим майном, організована група в період з 3 лютого 2002 р. по 31 серпня 2002 р. учинила низку злочинів на території м. Львова та Львівської області і припинила свою діяльність лише після розкриття готування до останнього злочину та затримання С. Ю. і С. С, а Р. і Л. з місця скоєння злочину втекли. Крім того, у процесі вчинення роз­бійного нападу Р. спостерігав за тим, щоб їх не помітили сторонні особи та працівники міліції, а С. Ю. з обрізу мисливської рушниці вчинив умисне вбив­ство касира пункту обміну валют А.

Після ліквідації основної злочинної групи Р. скоїв грабіж і придбав у Б. пістолет «Берета» і набої до нього та разом із X. і ще однією особою придба­ли мисливську рушницю, з якої виготовили обріз. Р. учинив повторно роз­бійні напади сам, один раз — разом із X. та з іншими невстановленммм особа­ми, а 17 квітня 2004 р. був затриманий працівниками міліції.

Злочини було вчинено за таких обставин.

Р., будучи придатним до військової строкової служби у Збройних Силах України, знаючи про рішення призовної комісії від 11 березня 1999 р. про при­датність його до військової служби, від отримання повістки для явки до вій­ськового комісаріату на 10 год. 11 вересня 2000 р. з метою відправки на вій­ськову службу ухилився. Надалі він ухилявся від отримання повісток для яв­ки до військового комісаріату у квітні і жовтні 2001 р., квітні і жовтні 2002 р., квітні 2003 р. з метою уникнення від призову на військову строкову службу та в Шевченківський районний військовий комісаріат м. Львова не з’явився.

У період ухилення від призову на військову службу Р. вступив в органі­зовану злочинну групу.

Так, 3 лютого 2002 р., близько 4 год. 30 хв., Р. у складі організованої гру­пи разом із Л. і С. С. проник у приміщення магазину ПП «Гердан-Плюс» у м. Львові, що на вул. Володимира Великого, 51, звідки викрав майно на загаль­ну суму 11810 грн 40 коп., а також пошкодив вхідні двері на суму 525 грн, чим завдав ПП «Гердан-Плюс» матеріальну шкоду в особливо великих розмірах.

Вночі, приблизно 1—3 березня 2002 р., Р. повторно за попередньою змо­вою групою осіб із С. С., зірвавши решітку на вікні та розбивши скло, проник у кімнату № 103 студентського гуртожитку № 1 Української академії дру­карства у м. Львові, що на вул. Підголоско, 23/1, звідки викрав майно потер­пілої В. вартістю 3775 грн, завдавши значної матеріальної шкоди, та умисно пошкодив майно академії на суму 60 грн.

7 березня 2002 р., близько 2—3 год., Р. разом із уже засудженими Л., С. Ю. і С. С. повторно в складі організованої групи проник у приміщення магазину ТОВ «В’юн», що на вул. Ольжмча, 13 у м. Львові, звідки викрав майно вар­тістю 2451 грн 86 коп. та пошкодив і знищив майно на суму 155 грн, завдав­ши ТОВ «В’юн» значної матеріальної шкоди.

7 квітня 2002 р., вдень, Р. разом із уже засудженими С. Ю. і С. С. у складі організованої групи повторно, розбивши скло у вікні, проник у приміщення будинку З., що в с. Рокмтне Яворівського району Львівської області, звідки таємно викрав чуже майно на загальну суму 4450 грн, зокрема мисливську рушницю 16-го калібру та 8 набоїв до неї, завдавши потерпілому матеріаль­ної шкоди у великих розмірах, а також пошкодив майно на суму 155 грн. Того самого дня Р. разом із зазначеними особами за місцем свого проживання у кв. 45 на вул. Липи, 216 у м. Львові із цієї рушниці виготовив обріз, який не­законно носив і зберігав без передбаченого законом дозволу та використову­вав під час вчинення злочинів.

Р. разом із уже засудженими С. Ю., С. С. і Л. та іншими особами, кримі­нальну справу щодо яких виділено в окреме провадження у зв’язку з їх роз­шуком, у невстановлених слідством осіб придбав холодну зброю: заводський штик-ніж до автомата Калашникова (АК-74, АКС-74), саморобний ніж, ви­готовлений по типу мисливських ножів, які віднесено до холодної зброї, дві металеві палиці, виготовлені саморобним способом по типу кистенів, які є холодною зброєю ударно-дробильної дії та які без передбаченого законом дозволу носив і використовував під час вчинення розбійних нападів, збері­гав за місцем проживання та в спеціально найнятому приміщенні у кв. 5а на вул. Мушака, 22 у м. Львові.

15  квітня 2002 р., близько 4 год. 30 хв., Р. у складі організованої групи разом із уже засудженими С. Ю. і С. С. учинив розбійний напад з проникнен­ням у належний ПП «Сажеві» пункт обміну валют, що на вул. Шевченка, 376а у м. Львові, під час якого С. Ю. бризнув з газового балончика в обличчя каси­ру Т. та, погрожуючи металевою палицею та обрізом рушниці, нападники, і серед них Р., заволоділи у такий спосіб грішми, валютою і майном на загаль­ну суму 3567 грн 78 коп. та умисно пошкодили вітрину вартістю 120 грн.

30  квітня 2002 р., близько 5 год., Р. повторно за попередньою змовою групою осіб із уже засудженим С. Ю. шляхом розбійного нападу з проник­ненням у приміщення кіоску ПП «Сальвадор», що на вул. Дж. Вашингтона, 7 у м. Львові, погрожуючи Б. застосуванням обрізу, заволодів грішми та цигар­ками на загальну суму 165 грн.

2 травня 2002 р., близько 18 год., Р. повторно за попередньою змовою гру­пою осіб із уже засудженим С. Ю., озброївшись обрізом та штик-ножем, учи­нив розбійний напад із проникненням у приміщення магазину «Молоко», що на вул. Личаківській, 165 у м. Львові. При цьому С. Ю., погрожуючи за­стосуванням обрізу, а Р. — штик-ножа, намагалися заволодіти грішми мага­зину, проте продавці Я. та К. вчинили активний опір, а перша ввімкнула сиг­налізацію, після чого їй були спричинені легкі тілесні ушкодження, а напад­ники з місця вчинення злочину втекли.

4  травня 2002 р., близько 4 год., Р. повторно за попередньою змовою гру­пою осіб разом із уже засудженим С. Ю., озброївшись обрізом мисливської рушниці, з метою вчинення розбійного нападу підійшли до пункту обміну ва­лют, належного ТОВ «Рубін», що на вул. Пасічній, 43 у м. Львові. Р. залишив­ся на вулиці з метою спостереження за навколишньою обстановкою, а С. Ю., звівши курки, просунув стволи зарядженого набоями обрізу у вікно пункту обміну валют і, погрожуючи його застосуванням, став вимагати від касира А. гроші. Коли той відмовився їх віддати і вчинив опір, С. Ю. двома пострілами з обрізу рушниці умисно його вбив.

27 травня 2002 р., близько 4—5 год., Р. повторно, у складі організова­ної групи разом із С. Ю. і С. С. учинив розбійний напад, поєднаний із про­никненням у приміщення кіоску ПП «Крисько», що на вул. Симоненка, 4 у м. Львові. Зокрема, розбивши скло, він проник у приміщення кіоску і, погро­жуючи потерпілій К. застосуванням обрізу, заволодів майном на загальну су­му 934 грн 20 коп. та умисно знищив майно на суму 20 грн.

I   червня 2002 р., близько 13 год., Р. повторно, у складі цієї самої органі­зованої групи, проник у приміщення магазмну-салону мобільних телефонів ТОВ «Ф-Арсенал», що на вул. Л. Українки, 45 у м. Львові, і вчинив розбій­ний напад на Г., погрожуючи йому обрізом рушниці, заволодів майном това­риства на суму 40 402 грн, що є крадіжкою в особливо великих розмірах.

29  червня 2002 р. він повторно, у складі цієї самої групи, вчинив розбій­ний напад з проникненням у пункт обміну валют, що належить ПП «Саже- ві». При цьому С. Ю., погрожуючи обрізом рушниці, бризнув в обличчя Л. із газового балончика, а Р. та С. С. ножицями перекусили прути металевих ґрат, розбили скло і проникли всередину приміщення, заволодівши грошима й іно­земною валютою на суму 12 138 грн 40 коп., що є крадіжкою в особливо ве­ликих розмірах, та умисно пошкодили майно на суму 220 грн.

30 липня 2002 р., близько 5 год., Р. повторно, у складі організованої гру­пи, разом із уже засудженими С. Ю., С. С. та ще однією особою вчинив роз­бійний напад з проникненням у кіоск «Нагірний», що на вул. Зеленій, 113 у м. Львові. Розбивши скло вхідних дверей і відчинивши їх, члени групи про­никли у приміщення кіоску, де С. Ю. погрожував застосуванням обрізу про­давцю Г. та наніс їй удари по голові. У такий спосіб Р. заволодів належним приватному підприємству майном вартістю 3535 грн.

2    серпня 2002 р., близько 1 год., Р. повторно, за попередньою змовою групою осіб разом із уже засудженим С. Ю. вчинив розбійний напад з про­никненням у кіоск ТОВ «Львівський тютюн», що на вул. I. Франка, 66 у м. Львові, під час якого нападники нанесли К. удари по голові й тілу, спричи­нивши легкі з короткочасним розладом здоров’я тілесні ушкодження, і Р. за­володів грошима і цигарками на загальну суму 652 грн 55 коп. та умисно по­шкодив майно вартістю 634 грн 97 коп.

16 серпня 2002 р. блмзько21 год. Р. повторно, у складі організованої гру­пи, разом із С. Ю. і С. С. вчинив розбійний напад, поєднаний із проникнен­ням у приміщення пункту обміну валют ПП «Нікея», що на вул. Копернм- ка, 47 у м. Львові, під час якого нападники застосували до Т. і К. небезпечне для життя та здоров’я насильство. Р. заволодів грошима та іноземною валю­тою на загальну суму 5900 грн 62 коп., а також належним К. В. годинником.

31  серпня 2002 р. Р. повторно, разом із уже засудженими С. Ю., С. С. та Л., організованою групою спланував і намагався вчинити розбійний напад на магазмн-салон мобільних телефонів «Кмївстар», розташований на вул. I. Фран­ка, 47 у м. Львові, та на пункт обміну валют.

Для цього група озброїлася обрізом мисливської рушниці та револьве­ром моделі «Таурус», який у серпні 2002 р. Л. незаконно придбав у невстано- вленої слідством особи і приніс до місця вчинення розбійного нападу. При­бувши близько 18 год. до цього магазину, Р. разом із членами групи став че­кати зручного моменту для вчинення розбійного нападу, однак свій умисел не реалізував із причин, які не залежали від його волі, оскільки групу було викрито нарядом міліції, і Р. втік.

6 грудня 2003 р., близько 2 год., Р., будучи особою, яка раніше вчинила розбій, за попередньою змовою групою осіб разом із невстановленммм слід­ством особами на ім’я «Василь» та «Петро», матеріали справи щодо яких ви­ділено в окреме провадження, вчинив розбійний напад на приватного під­приємця С. Л. із проникненням у його кіоск, що на вул. Панча, 26 у м. Львові, заволодівши його майном вартістю 3575 грн.

29 грудня 2003 р., близько 5 год. 30 хв., Р. повторно вчинив розбійний напад на Т., поєднаний із проникненням у приміщення належної ТОВ «Мар- лін» автозаправки № 11, яка розташована на вул. Варшавській-Підголоско у м. Львові, під час якого, погрожуючи Т. застосуванням пневматичного пісто­лета, став вимагати гроші, однак останній натиснув кнопку сигналу тривоги, після чого нападник залишив його і втік.

3 лютого 2004 р., близько 20 год., Р. повторно на вул. Ярошенка, 26 у м. Львові шляхом грабежу заволодів майном потерпілої Г. вартістю 97 грн.

23 березня 2004 р., близько 4 год. 40 хв., Р. і X. за попередньою змовою групою осіб разом із ще однією особою вчинили розбійний напад із проник­ненням у приміщення належного ТОВ «МебліСтиль» магазину «Венета», що по пр-ту Чорновола, 45 у м. Львові.

При цьому X., маючи мобільний телефон, залишився на вулиці для спо­стереження і в разі небезпеки мав подзвонити Р. і попередити його. Р. розбив скло у вітрині магазину «Венета» і вони проникли у приміщення магазину, де, погрожуючи пістолетом та обрізом рушниці С. П., повалили його на під­логу, зв’язали і нанесли йому удари по тулубу. Потім Р. за допомогою ножиць перекусив навісний замок на дверях пункту обміну валют, розташованого все­редині магазину «Венета», проник у приміщення і заволодів грошима, іно­земною валютою та іншим майном на загальну суму 6442 грн 46 коп. При цьому вони умисно пошкодили та знищили майно ПП «Індекс Вектор» на суму 60 грн та майно ТОВ «МебліСтиль» вартістю 5529 грн.

8 квітня 2004 р., близько 5 год., Р. повторно за попередньою змовою гру­пою осіб із невстановленою слідством особою вчинив розбійний напад на Г. із проникненням у приміщення кіоску ПП «Тимченко», який розташований на вул. Лінкольна, 29 у м. Львові. Погрожуючи Г. застосуванням пістолета «Берета», він заволодів майном та грошима приватного підприємця на загаль­ну суму 788 грн 10 коп.

З метою озброєння та подальшого використання вогнепальної зброї при вчиненні злочинів Р. весною-літом 2003 р. у кв. 21, що на вул. Коперника, 20 у м. Львові, незаконно, без передбаченого законом дозволу придбав, а Б., який їх незаконно зберігав за місцем свого проживання в кв. 56 на вул. Коломийсь­кій, 10 та в інших місцях, йому продав пістолет «Берета» № 936674 калібром 9 мм з глушником до нього та 4 набої Браунінга калібром 9 мм. Зазначений пістолет та набої Р. спочатку зберігав у кв. 219 на вул. Ю. Липи, 230, у підваль­ному приміщенні, у буд. 78 дачного масиву «Підголоско» та в кв. 20 на вул. Ко- перніка, 21 у м. Львові. Цей пістолет та набої Р. незаконно носив та передав для тимчасового користування двом невстановленим слідством особам під час вчи­нення розбійних нападів 6 грудня 2003 р., використав при розбійних нападах

23 березня і 8 квітня 2004 р. та здійснив з нього постріли восени 2003 р. Р. та X. на території дачного масиву «Підголоско» у м. Львові за попередньою змовою між собою та ще з однією особою незаконно виготовили з мисливської гладкоствольної одноствольної рушниці 16 калібру «ІЖ-К» № 68684, придбаної остан­нім, шляхом перепилювання стволу обрізу, який є вогнепальною зброєю.

Р. також незаконно придбав 31 спортивно-мисливський набій калібру 5,6 мм, які є боєприпасами до нарізної зброї. Цей обріз рушниці та набої Р.

зберігав у тих самих місцях, що й зазначений вище пістолет. Обріз і набої він незаконно носив та передав для тимчасового користування X. і ще одній осо­бі під час вчинення розбійного нападу 2 березня 2004 р.

На вирок подано касаційні скарги.

Захисник С. В. і засуджений X., не заперечуючи факту причетності X. до заволодіння майном із магазину «Венето» ТОВ «МебліСтиль» 23 березня 2004 р., зазначаючи, що X. участі в розбійному нападі не брав, а лише був бі­ля будинку і спостерігав за обстановкою, озброєний не був, тому його умис­лом охоплювалося лише вчинення грабежу, просять вирок змінити і переква­ліфікувати дії X. з ч. 3 ст. 187 на ч. 3 ст. 186 КК України та пом’якшити йому покарання.

Засуджений Р., наводячи доводи, що він до вчинення умисного вбивства потерпілого А. не причетний, оскільки мав домовленість із С. Ю. лише на за- володіння майном шляхом залякування касира, що цей злочин учинив сам С. Ю., а він у цей час знаходився біля пункту обміну валют і спостерігав за обстановкою, просить вирок суду в частині засудження його за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України скасувати, а в іншому — пом’якшити покарання.

Захисник І., вважаючи, що винність Б. у вчиненні злочину, передбачено­го ч. 1 ст. 263 КК України, не доведена, що Р. і Д. його обмовили, що він пісто­лет «Берета», глушник до нього та 4 набої у Д. не придбавав, їх не зберігав і Р. не продавав, просить вирок щодо Б. скасувати і справу закрити.

Засуджений Б., наводячи такі самі доводи, що і його захисник, а також зазначаючи, що Р. не підтвердив у суді те, що він йому продав пістолет, слідів від зброї і самої зброї у нього не було виявлено, що йому призначено занадто суворе покарання, просить вирок щодо нього скасувати і справу закрити за недоведеністю обвинувачення.

Заслухавши доповідача, пояснення засуджених Р., X. та Б., захисників С.  В. і В., які підтримали доводи своїх касаційних скарг, думку прокурора, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи касаційних скарг, коле­гія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого Р. підлягає частковому задоволенню, а касаційні скарги засуджених Б. і X. та їх захисників задово­ленню не підлягають.

Висновки суду про винність засуджених Р. (крім умисного вбивства з корисливих мотивів А.), X. і Б. у вчиненні злочинів за зазначених у вироку обставин відповідають матеріалам справи і ґрунтуються на досліджених у су­довому засіданні та викладених у вироку доказах.

Доводи в касаційних скаргах засудженого X. та його захисника С. В. про те, що умислом першого під час вчинення розбійного нападу на С. П. 23 берез­ня 2004 р. з проникненням у приміщення магазину «Венето» охоплювалося лише вчинення грабежу, тому його дії мають кваліфікуватися за ч. 3 ст. 186 КК України, є безпідставними.

Ці заперечення проти звинувачення детально розглядалися судом і спро­стовані наведеними у вироку доказами.

Так, сам засуджений X. у своїх показаннях не заперечував, що домовив­ся разом із Л. і Р. 23 березня 2004 р. учинити озброєний напад на магазин «Венето» у м. Львові. Він залишився на вулиці, щоб спостерігати за обстанов­кою, і мав у разі небезпеки подзвонити по мобільному телефону Р., який ра­зом із Л., розбивши вітрину, проник до магазину. Коли ж він помітив пат­рульний автомобіль, то крикнув, щоб останні втікали, і побіг сам.

Це саме він підтвердив і під час проведення відтворення обстановки й обставин події за його участю.

Ці його показання узгоджуються із показаннями засудженого Р., який підтвердив, що напад на С. П., поєднаний із проникненням у магазин «Вене- то», він учинив разом із X. При цьому вони мали з собою зброю, він та Л. про­никли до магазину, де зв’язали сторожа, а X. залишився на вулиці з мобіль­ним телефоном, щоб попередити їх про можливу небезпеку. Побачивши, що X. біжить вулицею, а за ним їде міліцейська машина, вони також стали втіка­ти, захопивши з собою вкрадені гроші та майно.

Ці свої показання він підтвердив під час відтворення обстановки й об­ставин події та під час проведення очних ставок із X.

Як показав потерпілий С. П., 23 березня 2004 р. у приміщення магазину «Венето», розбивши скло вітрини, проникли двоє невідомих йому осіб, які були в масках, і повалили його на підлогу, зв’язали і наказали лежати тихо, погрожуючи застрелити.

Потерпілий П. Ю. пояснив, що під час розбійного нападу було викраде­но його майно на загальну суму 6442 грн 46 коп.

Згідно з даними протоколу огляду місця події обстановка в магазині «Ве­нето» порушена, а згідно з висновком судово-трасологічної експертизи дужка навісного замка з магазину розрізана вилученими з місця вчинення злочину ножицями для різання металу.

З огляду на матеріали справи у X. було вилучено мобільний телефон «Моторола», за допомогою якого він мав попередити Р. та ще одну особу про небезпеку, а у Р. — пістолет «Берета» й обріз рушниці, які викормстовувалм- ся під час розбійного нападу.

Отже, доводи зазначених касаційних скарг про те, що засуджений X. мав умисел лише вчинити грабіж, спростовуються фактично вчиненими ним та Р. узгодженими діями, направленими на відкрите заволодіння майном із ма­газину «Венета» із застосуванням зброї, тобто насильства, небезпечного для життя і здоров’я потерпілих, які в ньому могли бути. При цьому кожний із на­падників виконував заздалегідь відведену йому роль у цьому злочині. Зокре­ма X. у час вчинення іншими нападниками розбійного нападу вів спостере­ження за обстановкою і був біля магазину.

Таким чином, винність X. у вчиненні зазначеного злочину повністю до­ведена.

Є безпідставними й доводи у скаргах засудженого Б. та його захисника I. про недоведеність винності першого у незаконному придбанні, зберіганні, носінні, а також збуті вогнепальної зброї та боєприпасів.

Зокрема винність Б. у незаконному збуті пістолета «Берета» та набоїв підтверджується даними під час досудового слідства показаннями засудже­ного Р., в яких він показав, що в червні 2003 р. під час розмови з Б. той по­відомив, що в нього є пістолет «Берета» з глушником та чотири патрони і що він хоче продати їх за 600 дол. США. Через два тижні він позичив 400 дол. США і 350 з них віддав Б., а той віддав йому пістолет «Берета» з глушни­ком і чотирма набоями. В той самий день він показав пістолет Л., у якої в той час проживав на квартирі. Решту 250 дол. США він пообіцяв повернути Б. пізніше.

Це саме Р. підтвердив під час очної ставки з Б. та під час проведення від­творення обстановки й обставин події.

Суд обґрунтовано прийняв саме ці показання Р. як докази і поклав їх в основу обвинувального вироку, оскільки вони підтверджуються іншими зібраними у справі доказами, і серед них дослідженими у судовому засідан­ні показаннями свідка Д. про те, що пістолет «Берета» він передав Б., про що підтвердив у явці з повинною щодо вбивства В., та під час допитів як підозрюваного, а також показаннями свідка Л., що їй Р. показував пістолет, схожий на той, який разом із обрізом рушниці було виявлено в її будинку під час обшуку 17 квітня 2004 р.

Таким чином винність Б. у вчиненні незаконного поводження зі зброєю та боєприпасами повністю доведена.

Винність Р. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 185, ч. 5 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 263, ст. 335 КК України, підтверджена наведеними у вироку доказами і засудже­ним не оскаржується.

Таким чином усі обставини справи досліджені судом всебічно, повно й об’єктивно, зібраним доказам дана належна оцінка в їх сукупності і дії засу­джених X. за ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 263, Б. за ч. 1 ст. 263 КК України та Р. за за­значеними вище статтями закону кваліфіковано правильно.

Разом з тим доводи в касаційній скарзі Р. про те, що за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України його засуджено безпідставно, заслуговують на увагу і є обґрунто­ваними.

Згідно з матеріалами справи Р. під час вчинення С. Ю. умисного вбивства А. був біля кіоску обміну валют і спостерігав за обстановкою, безпосередньо сам потерпілого не вбивав.

У своїх показаннях Р. та уже засуджений за цим епізодом вироком апе­ляційного суду Львівської області від 16 липня 2004 р. за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України С. Ю. послідовно стверджували, що мали попередню змову лише на відкрите заволодіння чужим майном, при цьому вони планували залякати ка­сира демонстрацією зброї, але попередньої домовленості про вбивство касира між ним не було. Вбивство А. було вчинено С. Ю. без участі Р. і його допомоги.

Таким чином, у матеріалах справи відсутні об’єктивні дані про те, що між Р. і С. Ю. була попередня домовленість на вчинення умисного вбивства А. чи що Р. виконував певний обсяг дій або надавав конкретну допомогу С. Ю. під час вчинення цього вбивства, спрямовану на позбавлення потерпілого життя, чи знав про те, що С. Ю. під час вчинення розбійного нападу позба­вить життя А., і що це охоплювалося його умислом. Не наведені вони і в фор­мулюванні обвинувачення у вироку, визнаному судом доведеним.

Більш того, з огляду на вирок апеляційного суду Львівської області від 16 липня 2004 р. щодо С. Ю. із обвинувачення останнього, визнаного судом до­веденим, виключено п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України на підставах відсутності дока­зів вчинення ним умисного вбивства А. за попередньою змовою групою осіб.

Виключив цю ознаку суд і щодо Р. у вироку від 27 квітня 2005 р., зали­шивши йому п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України — «вбивство з мотивів користі».

За таких обставин вирок щодо Р. у частині засудження його за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України підлягає скасуванню, а справа — закриттю на підставі п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю в його діях складу злочину.

При призначенні засудженим покарання суд, згідно з вимогами ст. 65 КК України врахував характер і ступінь суспільної небезпечності вчинених ни­ми злочинів, дані про їх особи, обставини справи, що пом’якшують їх пока­рання, зокрема ті, що зазначені у касаційних скаргах, та призначив кожному з них справедливе покарання, а тому доводи касаційних скарг про суворість призначеного X. та Б. покарання є безпідставними.

Покарання Р. у зв’язку зі скасуванням щодо нього вироку за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України слід визначити на підставі ст. 70 КК України із урахуван­ням зазначених обставин у межах статті закону, яка передбачає найбільш суво­ре покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Цивільний позов у справі вирішено правильно.

Підстав для пом’якшення засудженим покарання колегія суддів не зна­ходить.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової па­лати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу за­судженого Р. частково задовольнила, а касаційні скарги засудженого Б. і X. та захисників С. В. та I. залишила без задоволення.

Вирок колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляцій­ного суду Львівської області від 27 квітня 2005 р. щодо Р. у частині засуджен­ня його за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України скасувала і справу в цій частині закрила на підставі п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю в його діях складу злочину.

Ухвалила вважати Р. засудженим на підставі ст. 70 КК України за сукуп­ністю злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 187, ч. 5 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 263, ст. 335 КК України на 11 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що належить йому за правом власності.

Цей самий вирок у решті щодо нього та щодо засуджених X. і Б. залиши­ла без зміни.

Умисне вбивство необґунтовано кваліфіковано як вчинене з особли­вою жорстокістю

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 30 червня 2005 р. // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 204—208

(витяг)

Вироком апеляційного суду Донецької області від 5 липня 2004 р. засу­джено: Л. за ч. 4 ст. 117 КК України 1960 р. на 11 років позбавлення волі, за пунктами «е», «ж», «і» ст. 93 КК України 1960 р. на 14 років позбавлення во­лі, на підставі ст. 42 КК України 1960 р. за сукупністю злочинів йому визна­чено 14 років позбавлення волі, а на підставі ст. 43 КК України 1960 р. за су­купністю вироків Л. визначено остаточне покарання — 15 років позбавлення волі; Б. за ч. 4 ст. 117 КК України 1960 р. на 11 років позбавлення волі, за пунктами «е», «ж», «і» ст. 93 КК України 1960 р. на 13 років позбавлення во­лі, а на підставі ст. 42 КК України 1960 р. за сукупністю злочинів йому ви­значено остаточне покарання — 13 років позбавлення волі; К. за ч. 4 ст. 117 КК України 1960 р. на 9 років позбавлення волі, за пунктами «е», «ж», «і» ст. 93 КК України 1960 р. на 12 років позбавлення волі, а на підставі ст. 42 КК України 1960 р. за сукупністю злочинів їй визначено остаточне покаран­ня — 12 років позбавлення волі.

Суд визнав, що Л., Б. і К., вночі 19 липня 2001 р., разом з іншою особою після розпивання спиртних напоїв у м. Світловодську, вчинили згвалтуван­ня Н. і тут же, за пропозицією Л., з особливою жорстокістю вбили потерпілу. До того ж Б. з іншою особою держали Н. за руки, К. закривала їй рота, а Л. спочатку футболкою, а потім шнурком здавив потерпілій шию. В результаті смерть останньої наступила на місті події.

У касаційній скарзі засуджена К. просить скасувати вирок, а справу за­крити за відсутністю в її діях складу злочинів. Стверджує, що вона не причет­на до зазначених злочинів. Вважає, що суд поклав в основу вироку ті пока­зання на досудовому слідстві, які були отримані недозволеними методами.

Захисник — адвокат Н. — у касаційній скарзі теж просить скасувати ви­рок щодо К. із закриттям справи. Стверджує, що досудове і судове слідство були проведені однобічно, неповно, з суттєвими порушеннями норм кримі­нально-процесуального закону, зокрема тих, що регулюють право на захист. В основу вироку суд поклав неправдиві показання засуджених, які обмовили один одного під фізичним і психологічним тиском з боку працівників право­охоронних органів.

Засуджений Л. у своїй скарзі з доповненням до неї порушує аналогічне питания про скасування вироку і закриття справи за відсутністю в його діях складу злочинів. Вважає, що суд прийняв рішення про його винність на ос­нові суперечливих і неправдивих показань К. і Б.

Захисник — адвокат А. — у касанійній скарзі просить скасувати вирок щодо Л., а справу закрити. Наголошує на порушеннях кримінально-процесу­ального закону, зокрема права на захист під час провадження у справі. Вва­жає, що засуджені обмовили один одного під тиском слідчих. Стверджує, що органи досудового слідства припустились неповноти і необ’єктивності під час з’ясування обставин справи, судом не враховано ряд доказів про непри­четність підзахисного до злочинів.

Засуджений Б. у своїй скарзі з доповненням до неї порушує питания про скасування вироку та закриття справи за відсутністю в його діях складу зло­чинів. На його думку, всі докази у справі є сфальсифікованими, обвинуваль­ний вирок Грунтується лише на його власних показаннях і показаннях К., отриманих незаконним шляхом, інші докази, які могли б істотно вплинути на висновок суду, не були взяті до уваги.

Заслухавши доповідача, засуджених Л., Б. і К., які підтримали доводи своїх скарг, міркування прокурора, перевіривши матеріали справи та обгово­ривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Рішення суду про винність Л., Б. і К. у вчиненні згвалтування потерпілої та її умисного вбивства відповідає фактичним обставинам справи і є обГрун­тованим. Твердження засуджених про їх непричетність до цих злочинів є без­підставними.

З огляду на протоколи допитів на досудовому слідстві засуджені Б. і К. у деталях розповідали про обставини вчинення ними зґвалтування потер­пілої і про те, як вони домовились вбити потерпілу, в який спосіб виконали задумане.

Привертає увагу те, що під час проведення з ними допитів, зокрема на очних ставках, під час відтворення обстановки й обставин події з Б. кожний з них хоча й намагався применшити свою роль у вчиненому, проте наводив та­кі дані, якими викривав іншого й одночасно самого себе.

Твердження Б. і К. зводились до того, що вони разом з іншою особою, а також Л. після розпивання спиртного вчинили зґвалтування Н. Це відбулося біля підвального приміщення у будинку м. Світлодарська. Л. із Б. ґвалтува- лн потерпілу, а К. затуляла їй рота. Тут же було вирішено вбити потерпілу і вони разом зробили це. Л. накинув на шию Н. зашморг, Б. з іншою особою тримали потерпілу за руки, а К. затуляла їй рота, позбавляючн можливості чинити опір. Коли Н. припинила подавати ознаки життя, вони пішли додому до Б. змивати сліди злочинів і домовились як поводитися далі.

Оскільки зазначені показання Б. і К. щодо обставин цієї події були одна­ковими, відповідали іншим об’єктивним доказам у справі, зокрема тим да­ним, які зафіксовані у протоколі огляду місця події та висновках експертних досліджень про виявлення на тілі Н. слідів, характерних для її зґвалтування, суд мав підстави визнати їх достовірними і покласти в основу вироку.

Вважати, що засуджені Б. і К. обмовляли Л. чи самого себе у вчиненні цих злочинів, як стверджується в скаргах, підстав не було.

За таких обставин і враховуючи ті дані, що містяться у висновках судо­во-медичної експертизи, про кількість, характер і локалізацію тілесних ушко­джень, виявлених на тілі Н., і ті, які зафіксовані у протоколі виїмки про ви­явлення за місцем проживання Б. одягу зі слідами крові, походження якої, за даними судово-імунологічної експертизи, не виключається від Н., а також показання свідків Л. I., М. Н., П. Д., Р., У., Є., які змістовно наведені у виро­ку, — усе це в сукупності давало суду підстави дійти обґрунтованого виснов­ку про те, що саме Л., Б. і К. спільними діями зґвалтували потерпілу і за по­передньою змовою умисно вбили її.

Кваліфікація злочинних дій Л., Б. і К. за пунктами «ж», «і» ст. 93 і ч. 4 ст. 117 КК України 1960 р. є правильною, в колегії суддів сумніву не ви­кликає.

Що стосується юридичної оцінки дій засуджених за п. «є» ст. 93 КК Украї­ни 1960 р., то з цим рішенням суду колегія суддів погодитись не може.

За змістом закону умисне вбивство може визнаватись учиненим із особ­ливою жорстокістю лише в тому разі, коли такі дії супроводжувались заподі­янням потерпілій чи потерпілому (їхнім близьким) особливих страждань і це охоплювалось умислом винного.

Якщо суд приймає таке рішення, то він має належно обґрунтувати його, при цьому в мотивувальній частині вироку зазначити конкретні дії винних, які свідчать про особливу жорстокість, і чому суд так вважає.

Про те, що в цьому конкретному випадку позбавлення життя потерпілої засудженими супроводжувалось заподіянням їй особливих страждань і що ця обставина охоплювалась їхніми умислами, у вироку не наведено і в матеріа­лах справи таких даних немає.

Тому колегія суддів вважає необхідним виключити з вироку зазначену кваліфікуючу ознаку ст. 93 КК щодо всіх засуджених.

Рішення суду про призначення засудженим виду і розміру покарань, на думку колегії суддів, є обґрунтованим.

Судом з огляду на вирок були враховані ступінь тяжкості вчинених вин­ними злочинів, дані про їхні особи, а також всі обставини, які обтяжують і по­м’якшують покарання.

Підстав для пом’якшення покарання засудженим колегія суддів не вбачає.

Будь-яких даних, які б свідчили про упередженість органів досудового слідства чи суду або порушення ними норм КПК України, зокрема тих, що забезпечують право засуджених на захист, немає.

На підставі наведеного та керуючись статтями 394—396 КПК Украї­ни, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги засуджених Л., К. і Б. та захисників — адвокатів Н. і А. — задовольнила частково, а вирок апеляційного суду Донецької області від 5 липня 2004 р. щодо Л., Б. і К. змінила. Виключила з вироку рішення су­ду про засудження Л., Б. і К. за п. «є» ст. 93 КК України 1960 р.

Ухвалила вважати Л., Б. і К. засудженими за пунктами «ж», «і» ст. 93 і ч. 4 ст. 117 КК України 1960 р. і на підставі ст. 42 КК України 1960 р. за су­купністю цих злочинів, а Л. і на підставі ст. 43 КК України за сукупністю ви­років до покарань, призначених судом.

У решті цей вирок залишено без зміни.

Ознака особливої жорстокості як кваліфікуюча обставина пов'язу­ється не тільки із способом вбивства, айз іншими даними, які свід­чать про спричинення потерпілій особі особливих мук та страждань

Ухвала колегії суддів Судової плати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України від 21 червня 2005р. // Судова практика Вер­ховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 209—211

(витяг)

Вироком апеляційного суду м. Києва від 11 квітня 2005 р. С. засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України на 13 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з С. на користь потерпілої Б. 100 000 грн мора­льної та 3500 грн — матеріальної шкоди, а також судові витрати.

Вироком суду С. визнано винним у вчиненні умисного вбивства потер­пілої Ш. близько 3 год. ночі, 10 жовтня 2004 р., у кімнаті засудженого в кому­нальній кв. 28 на вул. Туполєва, 22 у м. Києві шляхом нанесення потерпілій двох ударів металевою палицею по голові, одного удару ножем у потиличну область голови, двох ударів ножем в область грудей та, здушуючи шию потер­пілої рукою, по одному удару ножицями в кожне око. Смерть Ш. настала на місці події впродовж короткого проміжку часу від численних колото-різаних поранень тіла (голови, шиї, грудей) з ушкодженням внутрішніх органів і роз­витком крововтрати.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи, просить вирок щодо С. скасувати, а справу направити на новий судовий роз­гляд, оскільки суд безпідставно виключив з обвинувачення кваліфікуючу ознаку — вчинення убивства з особливою жорстокістю, що не відповідає фак­тичним обставинам справи, та допустив неповноту судового слідства, не спро­стувавши і не підтвердивши показання С. про причетність до вбивства особи на ім’я «Володимир», чим не виконано ухвалу суду в порядку ст. 315¹ КПК України.

У касаційній скарзі засуджений С. просить вирок скасувати, а справу направити на додаткове слідство, посилаючись на непричетність його до вчи­нення вбивства, недобровільність явки з повинною, суперечливість показань свідка Л. та надмірну суворість призначеного покарання.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали спра­ви та обговоривши доводи касаційного подання і скарги засудженого, коле­гія суддів вважає, що подання прокурора підлягає задоволенню, а касаційна скарга засудженого — частковому задоволенню.

Постановляючи вирок щодо С., суд допустив суттєве порушення вимог кримінально-процесуального закону в частині кваліфікації дій, вчинених за­судженим.

Так суд, виключаючи з обвинувачення С. кваліфікуючу ознаку ч. 2 ст. 115 КК України «вбивство потерпілої з особливою жорстокістю», в порушення вимог ст. 334 КПК України не навів переконливих мотивів прийнятого рі­шення, а лише констатував, що сама по собі значна кількість тілесних ушко­джень не може свідчити про спричинення потерпілій особливих страждань, що могло стати підставою для кваліфікації дій засудженого як «убивство з особливою жорстокістю».

Згідно з матеріалами кримінальної справи потерпілій були заподіяні чис­ленні тілесні ушкодження, які наносилися металевою палицею, потім ножем у передню частину тіла і в потиличну частину голови та шиї, після цього зду­шування шиї потерпілої, нанесення ударів ножицями у праве та ліве око. З висновку судово-медичної експертизи видно, що жодне з нанесених тілесних ушкоджень не було смертельним. Допитаний у судовому засіданні судово- медичний експерт зазначив, що потерпіла фактично не втрачала свідомості і відчувала фізичні страждання протягом 30 хв.

Необґрунтованммм є твердження в поданні про те, що суд не перевірив доводи засудженого С. про причетність до вбивства потерпілої мужчини на ім’я «Володимир». Як видно з протоколу судового засідання, суд уживав за­ходів для встановлення зазначеної особи, однак не зміг цього зробити.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що вирок підлягає скасу­ванню, а справа поверненню на новий судовий розгляд.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової па­лати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи, та касаційну скаргу засудже­ного С. задовольнила частково.

Вирок апеляційного суду м. Києва щодо С. скасувала, а справу направи­ла на новий судовий розгляд.

З вироку суду виключена кваліфікація дій засудженого крім п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, ще й за п. 12 ч. 2 цієї статті, оскільки в матеріа­лах справи відсутні докази того, що умисне вбивство з хуліганських мотивів було вчинено за попередньою змовою групою осіб

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України від 2 червня 2005 р. // Судова практика Вер­ховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «h Юре», 2007. — С. 211—217

(витяг)

Вироком апеляційного суду АР Крим від 6 вересня 2004 р. Ш. засудже­но за пунктами 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 13 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з Ш. на користь Л. О. на відшкодування матері­альної шкоди 3000 грн, моральної — 50 000 грн.

Ш. засуджено за умисне вбивство з хуліганських мотивів і за поперед­ньою змовою групою осіб за таких обставин.

Як визнав суд першої інстанції, 13 квітня 2002 р., близько 22 год., Ш., пере­буваючи в стані алкогольного сп’яніння у дворі школи № 23 на вул. Вороши- лова в м. Керчі АР Крим, використовуючи незначний привід з хуліганських причин, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, діючи за попередньою домовленістю з іншими невстановленими слідством особами, з метою позбавити Л. життя почав бити останнього мета­левою телескопічною палицею по голові, а зазначені особи наносили удари Л. в інші ділянки тіла.

У результаті цього побиття Л. була заподіяна відкрита черепно-мозкова травма з пошкодженням головного мозку, від якої він і помер.

У касаційному поданні прокурор просить змінити вирок щодо Ш., ви­ключивши з вироку кваліфікацію його дій зап.12ч.2ст.115 КК України. Це він мотивує тим, що в матеріалах справи відсутні докази того, що Ш. учинив умисне вбивство Л. за попередньою змовою з іншими особами.

Захисник С. у своїй касаційній скарзі просить вирок щодо Ш. скасувати, а справу закрити за недоведеністю участі Ш. у злочині. При цьому він вка­зує, що судом не були всебічно, повно й об’єктивно досліджені всі обставини справи. Посилається також на те, що слідство велося з суттєвими порушен­нями кримінально-процесуальних законів, а суд у вироку послався на дока­зи, отримані під час слідства незаконним шляхом.

Засуджений Ш. у касаційній скарзі стверджує, що Л. не вбивав і до цьо­го злочину він не причетний.

Також вказує, що вирок суду не містить доказів його вини і не ґрунту­ється на матеріалах справи. Тому просить скасувати цей вирок, а справу щодо нього закрити.

Заслухавши доповідача, пояснення захисника Г. і засудженого Ш., які підтримали касаційні скарги, потерпілу Л. О., перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання і касаційних скарг, колегія суд­дів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню, а касаційні скарги — не підлягають.

Висновок суду про винність Ш. в умисному вбивстві Л. з хуліганських мотивів підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку.

Так, потерпіла Л. О. пояснила, що 13 квітня 2002 р. її син пішов у школу на дискотеку і не повернувся. Близько 23 год. вона від працівників міліції по­чула, що на території школи виявлено труп. Прибігши туди, дізналася, що то був її син.

Свідок К. на досудовому слідстві дала показання про те, що 13 квітня 2002 р. вона була на дискотеці разом з Ш. і Ч. До них підходив Л. і вона бачи­ла, як вони вживали спиртні напої. Л. пропонував їй провести разом час, але вона відмовилася. При цьому Ш. обурився і сказав, щоб Л. до неї не чіпляв­ся. Після дискотеки вона, Ш. і Ч. пішли додому. Через деякий час на виході з території школи побачила, що Л. оточили Ч., Ш. і ще три хлопці. Ш. лаявся на Л. нецензурно і наніс йому удар предметом циліндричної форми по голо­ві, від чого Л. упав на землю. Вона злякалася і втекла додому. Наступного дня дізналася, що Л. вбили.

Ці свої показання К. підтвердила і на очній ставці з Ш.

Свідок Ч. пояснив, що 13 квітня 2002 р. ввечері він з Ш. і К. був на дис­котеці в школі № 23 м. Керчі. Там з Ш. уживав спиртні напої. Тоді ж між Ш. і Л. виник конфлікт через К. Після закінчення дискотеки він, Ш. і К. пішли до виходу з території школи і побачили, що 4 хлопці оточили Л. і штовхають його. Л. від поштовху наштовхнувся на Ш., який з кишені вийняв телеско­пічну палицю і нею завдав Л. удар по голові.

Били Л. і незнайомі йому хлопці. Коли Ш. ще раз вдарив Л. палицею по голові, той упав на землю. Ч. усе це спостерігав, не втручаючись у бійку. По­тім пішов до школи. Через невеликий проміжок часу Ч. повернувся на місце, де били Л., і побачив, що Ш. перевіряв у Л. пульс. Коли вони з ним відійшли, Ш. йому сказав, що треба приховувати свою участь у вбивстві Л.

Ці показання Ч. підтвердив на очній ставці з Ш. і під час відтворення об­становки й обставин події.

Під час досудового слідства Ч. намалював ескіз телескопічної палиці, яка була у Ш.

Свідок П. пояснив, що він як спеціаліст проводив огляд трупа Л. і був на відтворенні обстановки та обставин події, яка відбулася за участю Ч. Той без примусу з боку працівників міліції і без їх підказок пояснив і показав, як від­бувалося побиття Л., говорив, що Л. двічі вдарив по голові телескопічною па­лицею Ш.

На трупі Л. була виявлена металізація ран на голові, від яких і наступн- ла його смерть.

Згідно з показаннями свідка А. 13 квітня 2002 р. після дискотеки йому,

З. і М. повідомили, що Л. розбили голову. Побачивши, що той лежить на зем­лі, він побіг викликати швидку допомогу. Коли повернувся, побачив біля Л. Ш., Ч. і К.

Свідок Д. дав показання про те, що 13 квітня 2002 р. після дискотеки він повертався додому разом із Л. і Б.

Потім він і Б. пішли до школи, щоб забрати касету, а Л. залишився і че­кав їх на території школи. Після того, як забрали касету, почули від З. і М., що побили Л., і в цей час біля школи побачили Ш. з компанією, які йшли з того місця, де лежав Л. Аналогічні показання дав свідок Б., доповнивши, що в той вечір на дискотеці бачив у Ш. телескопічну палицю.

У судовому засіданні він намалював на папері палицю і цей малюнок відповідає тому, який зробив на слідстві Ч.

Свідок З. пояснила, що 13 квітня 2002 р. ввечері вона з М. сиділи у дво­рі будинку біля школи. Почувши звуки ударів, побігли на територію школи. Там побачили, що на землі лежав Л., а від нього втікала група хлопців. Вони покликали зі школи А. і разом з ним підійшли до Л. Ш., який також підійшов і став перевіряти, чи дихає Л., а Ч. розпитував їх, чи бачили вони тих, хто бив Л. Вона відповіла, що не бачила тих осіб.

Такі самі показання дала свідок М.

Свідок Б. О. вказав на те, що 13 квітня 2002 р. він разом з X. і дівчатами повертався з дискотеки, яка проводилася в школі. На території школи ба­чив Л., якого оточила група хлопців. Вони лаялися на Л. нецензурними сло­вами. В цій групі хлопців бачив Ш., а неподалік стояла К. і спостерігала за конфліктом. Вони пішли далі додому, а наступного дня йому стало відомо, що на тому самому місці, де вони бачили Л., Ш. і ще трьох хлопців, знайшли труп Л.

Місце, на яке вказав свідок Б. О., збігається з даними протоколу огляду місця події, де було виявлено труп Л.

Свідок X. на досудовому слідстві дав аналогічні показання.

За фотокартками обидва свідки впізнали Ш.

Такі самі показання дала свідок Ч.

З показань свідка А. видно, що вона від свого сина Т. чула, що 13 квітня 2002 р., коли він повернувся додому, то зустрів К., яка бігла і плакала. При цьому говорила, що все сталося через неї. Наступного дня майже в тому міс­ці, де син зустрів К., виявили труп Л. Це підтверджується даними протоколу огляду місця події — території школи № 23, де було виявлено труп Л. зі слі­дами насильницької смерті.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи причиною смерті Л. ста­ла відкрита черепно-мозкова травма голови з переломом кісток черепа і по­шкодженням головного мозку.

Крім того, на трупі Л. були виявлені садна на голові й обличчі.

З показань П. видно, що крововилив в області тім’я міг виникнути від удару тупим предметом циліндричної форми або від дії поверхні кулі.

Це узгоджується з показаннями свідка Ч. про заподіяння Ш. ударів Л. телескопічною палицею на кінці якої була куля.

З висновку судово-психіатричної експертизи видно, що Ш. є осудним.

Таким чином, всебічно й повно дослідивши обставини справи, давши на­лежну оцінку доказам, суд дійшов обгрунтованого висновку про винність Ш. у вчиненні умисного вбивства з хуліганських мотивів і правильно ці його дії кваліфікував за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України.

Водночас колегія суддів вважає, що у матеріалах справи відсутні докази вини Ш. у тому, що умисне вбивство з хуліганських мотивів було вчинено за попередньою змовою групою осіб, а тому кваліфікація дій Ш. за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України підлягає виключенню з вироку.

Так, сам Ш. не визнав себе винним в умисному вбивстві Л., а допитані слідчими і судом свідки пояснили, що саме Ш. наносив Л. удари по голові те­лескопічною палицею і саме від цього настала смерть Л., а не від ударів, які Л. наносили інші особи.

Це підтверджується висновком судово-медичної експертизи про при­чини смерті Л.; інших доказів, які б свідчили про зговір між Ш. та невстано- вленими слідством особами на умисне вбивство Л., у матеріалах справи не­має.

Не можна погодитися з доводами Ш. про його непричетність до вбивст­ва Л., оскільки свідки К. і Ч. на досудовому слідстві вказали, що Л. вбив Ш., використовуючи для цього незначний привід — залицяння Л. до К., з якою дружив Ш.

Було ними вказане і знаряддя, яким Ш. вбив Л. — телескопічна палиця.

Те, що ці показання свідків К. і Ч. є об’єктивними, підтверджується по­казаннями інших допитаних у судовому засіданні свідків, які бачили Ш. із  Л. безпосередньо перед вбивством потерпілого, і що між ними був конф­лікт.

Суд ретельно перевірив причину зміни в показаннях К. і обґрунтовано вказав, що показання, які вона давала відразу після вчиненого злочину, бу­ли правдивими, а потім вона їх змінила на користь Ш., з яким підтримувала дружні стосунки під впливом батьків Ш.

Не знайшли підтвердження доводи захисника С. і стосовно того, що К. і Ч. свої показання на досудовому слідстві давали під тиском працівників мі­ліції.

Свідки Ч., А. і К. спростували ці доводи.

У зв’язку з цим не можна погодитися з твердженнями захисника С. про відсутність у справі об’єктивних доказів вини Ш., що докази зібрані з пору­шеннями кримінально-процесуального закону, що слідство велося поверхо­во, необ’єктивно.

Суд, як видно з вироку, не посилався на показання Ш., які він давав під час слідства, а тому доводи захисника, що Ш. себе обмовив під тиском пра­цівників міліції, є необґрунтованими і такими, що не мають юридичного зна­чення, оскільки суд не визнав їх доказом його вини.

Необгрунтованими є твердження захисника С., що Ш. був безпідстав­но затриманий як підозрюваний, оскільки для його затримання за підозрою у вчиненні злочину підстави були і це випливає з показань свідків К., Ч. та інших.

Незаконність притягнення Ш. до адміністративної відповідальності ніяк не вплинула на ведення досудового слідства.

Докази в підтвердження вини Ш. в умисному вбивстві Л. з хуліганських мотивів зібрані органами досудового слідства відповідно до вимог криміналь­но-процесуального законодавства.

З огляду на матеріали справи незаконного впливу на слідчі органи мате­рі Л. та тих осіб, які зазначені в касаційні скарзі захисника С., не було.

Усі клопотання захисника суд вирішив з додержанням вимог криміна­льно-процесуального закону.

Усі свідки, яким було щось відомо про злочин, допитані судом, а пока­зання тих свідків, які були відсутні з поважних причин, досліджені в судово­му засіданні.

Тому вважати судове слідство неповним і необ’єктивним підстав немає.

Покарання Ш. призначене з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого ним злочину, даних про його особу, обставин, які обтяжують і пом’якшують його покарання, а тому підстав для пом’якшення покарання Ш. колегія суд­дів немає.

Керуючись статтями 395—396 КПК України, колегія суддів Судової па­лати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання прокурора повністю задовольнила, а касаційні скарги захисника С. та засу­дженого Ш. — частково.

Вирок апеляційного суду АР Крим від 6 вересня 2004 р. щодо Ш. зміни­ла, виключила з вироку кваліфікацію його дій за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України й ухвалила вважати Ш. засудженим за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України на 13 років позбавлення волі.

У решті цей самий вирок залишила без зміни.

Замах на вбивство, вчинений на ґрунті неприязних стосунків, непра­вильно кваліфіковано як вчинений із хуліганських мотивів

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України від 24 березня 2005р.// Судова практика Вер­ховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «^ Юре», 2007. — С. 218—221

(витяг)

Вироком апеляційного суду Донецької області від 18 жовтня 2004 р. Д. засуджено: за ч. 2 ст. 15, п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України на 10 років позбавлен­ня волі.

За вироком суду Д. визнано винним у замаху на умисне вбивство Н. з хуліганських мотивів за таких обставин.

1 травня 2004 р., близько 15 год., Д., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, на літньому майданчику біля входу в магазин «Олімп», розташо­ваному на вул. Ювілейній, 83 у м. Артемівську Донецької області, безпідстав­но втрутився в розмову раніше йому незнайомого Н. з Ш., висловлювався на його адресу нецензурною лайкою. У відповідь на це Н. також відповів нецен­зурно, що Д. сприйняв як образу.

Використовуючи цей незначний привід для вбивства Н., Д. у своєму по­мешканні — кв. 66, буд. 10 на вул. Ювілейній у м. Артемівську, взяв кухонну сокиру і повернувся до магазину «Олімп».

Близько 15 год. 30 хв. Д. з метою умисного вбивства, використовуючи вказаний незначний привід, грубо порушуючи громадський порядок, вира­жаючи явну неповагу до суспільства, наніс кілька ударів обухом і лезом со­кири в голову Н.

Під час нападу потерпілий, захищаючи голову, підставляв руки, у зв’яз­ку з чим деякі удари сокирою, зокрема лезом, попадали в область долонь і плечей Н.

Захищаючись, потерпілий наніс Д. удар кулаком в голову, збив його з ніг, вибив з його рук сокиру й утримував до прибуття працівників міліції.

Умисел на вбивство Н. Д. не довів до кінця з причин, які не залежали від його волі, — у зв’язку з активним опором потерпілого.

Діями Д. потерпілому заподіяно легкі тілесні ушкодження з короткочас­ним розладом здоров’я, а саме: садна у потиличній області, на лівому плечо­вому суглобі, лівої кисті, забнто-рубані рани правої кисті.

У касаційних скаргах:

— засуджений Д. просить вирок змінити, перекваліфікувати його дії на ч. 1 ст. 296 КК України, застосувати ст. 69 КК України, призначити більш м’яке покарання, посилаючись на те, що суд без достатніх на те підстав ви­знав його винним у замаху на умисне вбивство Н. із хуліганських спонукань;

— захисник Т. просить вирок скасувати, справу направити на новий роз­гляд, вказавши, що висновок суду є неправильним щодо винуватості Д. у за­маху на вбивство Н.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали спра­ви і доводи, наведені у скаргах, колегія суддів вважає, що вони підлягають задоволенню частково.

Твердження у скаргах про недоведеність винності Д. у замаху на умисне вбивство Н. за обставин, викладених у вироку, необґрунтовані.

Згідно з показаннями потерпілого Н. у судовому засіданні поміж ним та Д. виникла сварка, під час якої вони обидва нецензурно висловлювались.

З метою уникнути продовження конфлікту він відійшов від Д. і сів за столик. Д. пішов з площадки біля магазину, але через 20—30 хв. повернувся і намагався ударити його сокирою. Оскільки він встиг підставити руку і від­хилитися, удар у потилицю вийшов дотичним.

Коли він заскочив у хол магазину, Д. продовжував наносити удари, але Н. підставляв руки, а потім схопив його за зап’ястя, повалив на підлогу й утримував до приїзду працівників міліції, яких викликали продавці мага­зину.

Про те, що між потерпілим і Д. стався конфлікт, після якого Д. пішов, а потім повернувся, показали свідки Ше-ов, Ши-ов.

Згідно з показаннями свідків Г., Б. і С. Д. не вчиняв жодних дій щодо ін­ших, крім Н., осіб.

Свідок Г. показав, що Д. наносив удари Н. у голову блискучим предме­том, а Н. підставляв руки, захищаючи голову. Коли Г. зайшов у підсобне при­міщення магазину, побачив, що Н., у якого була кров на потилиці, утримував на підлозі Д., а поруч лежала сокира.

У судовому засіданні перевірялись доводи Д. про те, що тілесні ушко­дження Н. спричинені не Д. і при інших обставинах, і не знайшли підтвер­дження.

За висновками судово-медичної експертизи Н. були спричинені тілес­ні ушкодження у вигляді саден у потиличній області, на лівому плечовому суглобі, на лівій кисті, забитих ран правої кисті, крововиливів на нижній гу­бі, які віднесені до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочас­ний розлад здоров’я.

У судовому засіданні експерт, уточнивши свій висновок, зазначив, що садна у потиличній частині голови могли бути спричинені обухом сокири, а рани правої кисті — загостреною частиною сокири.

Таким чином, висновок суду про те, що Д. діяв з прямим умислом на по­збавлення життя потерпілого Н., яке не настало з причин, не залежних від волі засудженого, відповідає дослідженим у судовому засіданні доказам і у вироку належним чином мотивований.

Разом з тим, при кваліфікації дій Д. судом не ураховано, що після конф­лікту з потерпілим у Д. виникли неприязні стосунки, тому не можна оціню­вати дії Д. як вчинені з хуліганських мотивів, навіть і враховуючи, що вони вчинені у приміщенні, де знаходились інші особи. Тому колегія суддів вва­жає, що дії Д. слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України як за­мах на умисне вбивство на ґрунті неприязних стосунків.

Під час призначення покарання Д. колегія суддів враховує характер і сту­пінь тяжкості вчиненого, дані про його особу, те, що він позитивно характе­ризувався до вчинення злочину, має на утриманні малолітню дитину.

Рішення суду щодо цивільного позову у вироку належно мотивовано.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової па­лати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги за­судженого Д., його захисника — адвоката Т. — задовольнила частково.

Вирок апеляційного суду Донецької області від 18 жовтня 2004 р. щодо Д. змінила, перекваліфікувала його дії з ч. 2 ст. 15, п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України і призначила йому покарання за цим за­коном — 7 років позбавлення волі.

У решті вирок залишила без зміни.

З вироку суду виключено як зайву кваліфікуючу ознаку, передбачену п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України, — «вчинення умисного вбивства з ме­тою приховати інший злочин», оскільки дії винного в цій частині пов­ністю охоплюються п. 10 ч. 2 ст. 115 КК України, як вбивство, поєднане зі зґвалтуванням потерпілої особи

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України від 24 травня 2005р. // Судова практика Вер­ховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «h Юре», 2007. — С. 221—224

(витяг)

Вироком апеляційного суду Волинської області від 14 лютого 2005 р. Я. засуджено: за ч. 4 ст. 152 КК України на 11 років позбавлення волі; за пунк­тами 9, 10 ч. 2 ст. 115 КК України на 15 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 383 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю цих злочинів Я. остаточно призначено 15 років позбавлення волі.

За частиною 3 ст. 153 КК України Я. виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні злочину.

Згідно з вироком Я. визнано винним у тому, що 24 серпня 2004 р., близь­ко 4 год. 30 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, зустрівши рані­ше незнайому I. неподалік від буд. 7 на вул. Сухомлннського в м. Ковелі, з метою подолання опору з її боку та зґвалтування він наніс їй численні удари в обличчя та інші частині тіла, схопивши за шию, затягнув її до розташовано­го поблизу цього будинку підсобного приміщення, де із застосуванням фізич­ного насильства, утримуючи за шию, проти волі вступив із нею у статеві зно­сини. Безпосередньо після цього, з метою приховати вчинений злочин, він здавив I. шию руками, спричинивши їй подвійний поперечний перелом тіла під’язикової кістки, що призвело до механічної асфіксії, внаслідок якої наста­ла смерть потерпілої.

У цей самий день, близько 6 год., попередньо викинувши свій одяг, взут­тя та інші речі, з метою відведення від себе підозри та викриття вчинених злочинів, Я. зробив неправдиве повідомлення в органи міліції про те, що його побили невідомі особи, які забрали його одяг та інші речі, штучно створивши докази такого обвинувачення.

У касаційній скарзі засуджений просить вирок змінити, перекваліфіку­вати його дії з пунктів 9,10 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 115 КК України, а за ч. 4 ст. 152 КК України виправдати. При цьому він посилається на те, що потерпіла добровільно вступила з ним у статеві зносини, під час яких між ними виник конфлікт і він заподіяв їй смерть. Також він посилається на не­повноту досудового слідства, яка виражається у тому, що в основу вироку по­кладені його показання, які були дані ним у зв’язку із застосуванням до нього фізичного насильства та психологічного тиску з боку слідчих органів. Свої дії, передбачені ч. 2 ст. 383 КК України, засуджений не оспорює, просить ви­рок у цій частині залишити без зміни.

Заслухавши доповідача, пояснення засудженого, який підтримав доводи своєї касаційної скарги, думку прокурора про залишення вироку без зміни, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, ко­легія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Висновки суду про винність засудженого Я. у вчиненні умисного вбив­ства потерпілої I., поєднаного з її згвалтуванням, а також у завідомо неправ­дивому повідомленні органів дізнання про вчинення щодо нього злочину зі штучним створенням доказів такого обвинувачення, обгрунтовані показання­ми свідків М., Р., Л., Х. С., Х. В., Т., Ш. і П., даними протоколу огляду місця події, під час якого було виявлено труп I. зі слідами насильницької смерті, висновком судово-медичної експертизи про кількість, характер і тяжкість ви­явлених у I. тілесних ушкоджень, вчинення з нею насильницького статевого акту та причину її смерті, висновком судово-медичного експерта про вияв­лення у піхві I. сперматозоїдів, походження яких від Я. не виключається, яв­кою з повинною Я., його показаннями як підозрюваного, зокрема під час від­творення обстановки й обставин події, висновком судово-медичної експер­тизи про наявність на обличчі та обох передпліччях Я. множинних саден, а також показаннями засудженого у судовому засіданні, яким суд дав належну оцінку.

Що стосується доводів засудженого Я. про те, що потерпіла добровільно вступила з ним у статеві зносини та її умисне вбивство пов’язане не зі згвал­туванням, а з бійкою, яка виникла між ними під час цих зносин у зв’язку із його неправильними діями щодо неї, то колегія суддів вважає оцінку цих до­водів засудженого судом першої інстанції правильною.

До того ж колегія суддів вважає, що судом першої інстанції ретельно досліджені та обгрунтовано не взяті до уваги показання засудженого під час досудового та судового слідства, в яких він заперечував зґвалтування та по­єднане з ним умисне вбивство потерпілої I., посилаючись на добровільну згоду потерпілої щодо статевих зносин та висуваючи різні версії її умисного вбивства.

З огляду на матеріали справи зазначені версії та аналогічні доводи засу­дженого у касаційній скарзі спростовуються даними протоколу огляду місця події та трупа I., висновками судово-медичних експертиз про кількість, хара­ктер і тяжкість заподіяних тілесних ушкоджень, пошкодження дівочої пліви та причини смерті I., виявлення сперматозоїдів у піхві потерпілої, а також на­явністю множинних тілесних ушкоджень, виявлених у Я. на обличчі та обох передпліччях.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що судом першої ін­станції правильно встановлені фактичні обставини вчинених ним злочинів, яким дано належну оцінку у вироку, а злочинні дії засудженого Я. правильно кваліфіковані за ч. 4 ст. 152, п. 10 ч. 2 ст. 115 та ч. 2 ст. 383 КК України.

Тому підстав для скасування вироку і закриття справи за ч. 4 ст. 152 КК України та перекваліфікації його дій на ч. 1 ст. 115 КК України у колегії суд­дів немає.

Разом з тим із вироку підлягає виключенню як зайва кваліфікуюча озна­ка, передбачена п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України, а саме — «вчинення Я. умисного вбивства з метою приховати інший злочин», оскільки його дії в цій частині повністю охоплюються п. 10 ч. 2 ст. 115 КК України.

Перевіркою доводів засудженого про застосування до нього незаконних методів ведення досудового слідства встановлено, що вони не ґрунтуються на матеріалах справи. Не допущено у справі й інших процесуальних пору­шень, які б тягнули зміну або скасування вироку на цих підставах.

Покарання засудженому Я. призначено судом відповідно до вимог ст. 65 КК України, з урахуванням ступеня тяжкості вчинених ним злочинів, да­них про його особу та вчинення інкримінованих йому злочинів у стані алко­гольного сп’яніння. На підставі наведеного, керуючись статтями 394—396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України касаційну скаргу засудженого Я. задовольнила част­ково.

Вирок апеляційного суду Волинської області від 14 лютого 2005 р. щодо Я. змінила, виключила з нього обвинувачення Я. у вчиненні умисного вбив­ства з метою приховати інший злочин як кваліфікуючу ознаку, передбачену п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України. Ухвалнла вважати Я. засудженим за умисне вбив­ство, поєднане із зґвалтуванням, за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК України. У решті цей вирок щодо Я. залишила без зміни.

Замах на умисне вбивство з метою приховати інший злочин крім п. 9 ч. 2 ст. 115 і ч. 3 ст. 15 КК України помилково кваліфіковано ще й за п. 6 ч. 2 ст. 115 і ч. 3 ст. 15 КК України як вчинений з корисливих мо­тивів

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України від 1 березня 2005р. // Судова практика Вер­ховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «h Юре», 2007. — С. 225—229

(витяг)

Вироком Апеляційного суду м. Києва від 24 листопада 2004 р. О. засу­джено: за ч. 4 ст. 187 КК України на 10 років позбавлення волі з конфіска­цією всього майна, яке є його власністю; за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України на 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч. 3 ст. 15 та пунктами 6, 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України на 13 років позбав­лення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів О. остаточно при­значено 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Стягнуто з засудженого О. на користь Б. 1384 грн 80 коп. матеріальної та 95 985 грн моральної шкоди.

О. визнано винним у тому, що він з метою заволодіння чужим майном проник у кв. 120, буд. 3 на вул. Тростянецька м. Києва, де за викладених у ви­року обставин близько 2 год. 10 хв., 5 липня 2004 р. вчинив розбійний напад на потерпілу Б. О., застосовуючи насильство, небезпечне для життя і здоро­в’я потерпілої, під час якого з корисливих мотивів скоїв її умисне вбивство.

Крім того, близько 2 год. 25 хв., 5 липня 2004 р., після вбивства Б. О., О. вчинив обшук квартири з метою відшукання цінних речей, якими мав на ме­ті заволодіти. Зайшовши в одну з кімнат квартири, побачив доньку потерпі­лої — Б. В., яка спала на ліжку. В цей момент у О. виник злочинний намір вчинити на неї напад аналогічним способом і вбити її з метою безперешкод­ного заволодіння майном, а також з метою позбутися можливого свідка вбив­ства Б. О.

Реалізуючи свій злочинний намір, О. схопив Б. В. руками за шию і став душити. Але потерпіла прокинулась і вчинила йому опір. Під час вчинен­ня злочинних дій О. почув сторонній шум і через вікно помітив працівни­ків міліції. Свій злочинний умисел, направлений на умисне вбивство Б. В., О. до кінця не довів з незалежних від його волі причин, оскільки був викри­тий працівниками міліції і під час спроби втечі з місця злочину затрима­ний ними.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи, просить вирок змінити, за епізодом замаху на умисне вбивство Б. В. виклю­чити з вироку кваліфікуючу ознаку, передбачену п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, а в решті вирок залишити без зміни.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений О. просить вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, оскільки вважає, що справа розглянута упереджено, з обвинувальним ухилом, що суд дав не­правильну оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначає, що умислу на вбивство потерпілих не мав. Просить перекваліфікувати його дії на ч. 2 ст. 121 та ст. 125 КК України і призначити більш м’яку міру покарання.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав доводи касаційно­го подання, пояснення засудженого О. і захисника К., які підтримали доводи скарги засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання і скарги, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню, а касаційна скарга — частковому задоволенню на та­ких підставах.

Винність О. у злочинах, вчинених за викладених у вироку обставин, до­ведена об’єктивними доказами, які зібрані у передбаченому законом порядку і належним чином оцінені судом.

Наведені у скарзі доводи про відсутність в О. умислу на вбивство потер­пілих є безпідставними.

Так, згідно з показаннями О., даними на досудовому слідстві, зокрема за участю захисника, умисел на пограбування Б. О. виник у нього в той час, ко­ли він вперше побачив потерпілу на центральному вокзалі і вона запропону­вала йому орендувати у неї на одну ніч кімнату. На прийняття такого рішен­ня його спонукав зовнішній вигляд потерпілої, який свідчив про її замож­ність, та його невлаштованість і матеріальні труднощі. Уже перебуваючи в квартирі потерпілої і зрозумівши, що Б. О. також залишається в квартирі і може перешкодити йому заволодіти майном, він напав на Б. О. і душив її за шию руками, доки потерпіла не померла. Тільки після пересвідчення в на­станні смерті Б. О. відпустив її шию.

Під час огляду квартири з метою відшукання для викрадення майна в другій кімнаті побачив потерпілу Б. В., яка спала в ліжку. Оскільки, на його думку, вона могла бути свідком, вирішив позбавити життя і її. З цією метою руками став здавлювати шию потерпілої. Коли вони внаслідок активного опо­ру потерпілої разом впали на підлогу, він, щоб досягти своєї мети, знову схо­пив Б. В. за шию і став душити. I тільки побачивши працівників міліції, був вимушений припинити свої дії та став тікати.

Згідно з висновками судово-медичної експертизи на трупі Б. О. вияв­лені садна на обличчі, крововиливи та внутрішньо-шкіряні крововиливи на шиї, в м’які тканини шиї, які супроводжувались розвитком механічної ас­фіксії.

Зазначені висновки узгоджуються з показаннями О. щодо обставин та механізму вчинення вбивства Б. О., з його та свідка Б. М. показаннями сто­совно часу, протягом якого О. вчинив цей злочин.

Про те, що О. мав намір вбити і другу особу — потерпілу Б. В. — свідчать показання останньої про інтенсивність дій О. та небезпечний спосіб застосо­ваного насильства.

Унаслідок дій О. потерпілій Б. В. були заподіяні легкі тілесні ушкоджен­ня з короткочасним розладом здоров’я у вигляді крововиливів та саден на кін­цівках, крововиливів на передній поверхні шиї з наявністю численних крап­линних підшкірних крововиливів, краплинних крововиливів на віках обох очей. Крововилив в області шиї з краплинними крововиливами на віках обох очей є характерною ознакою механічної асфіксії. Характер, кількість та лока­лізація тілесних ушкоджень, особливо небезпечний спосіб застосування щодо потерпілих насильства та його аналогічність свідчать про наявність у О. умис­лу на вбивство потерпілих. Однак свій умисел, направлений на вбивство, Б. В. не зміг довести до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки його дії були припинені працівниками міліції.

Ця справа розслідувана органами досудового слідства і розглянута су­дом відповідно до вимог ст. 22 КПК України.

Належно оцінивши зібрані у справі і досліджені у судовому засіданні до­кази в їх сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винності О. у розбійному нападі з метою заволодіння чужим майном, поєд­наному з насильством, небезпечним для життя та здоров’я потерпілої, запо­діянням тяжких тілесних ушкоджень та з проникненням у житло і в умисному під час розбійного нападу вбивстві з корисливих мотивів, у замаху на умисне вбивство з метою приховання іншого злочину, вчиненого особою, яка раніше вчинила умисне вбивство.

Дії О. за ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 15, пунктами 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України кваліфіковано правильно.

Разом з тим кваліфікація дій О. за п. 6 ч. 2 ст. 115 і ч. 3 ст. 15 КК України підлягає виключенню з вироку. Як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні О. стверджував, що душив Б. В. з метою приховати раніше вчинені злочини щодо потерпілої Б. О. Про відсутність корисливого мотиву в О. під час замаху на умисне вбивство Б. В. свідчить і кваліфікація його дій за п. 13 ч. 2 ст. 115 і ч. 3 ст. 15 КК України при фактично відсутньому розриві у часі між вчиненнями злочинів щодо Б. О. і Б. В.

Покарання О. призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України, з ура­хуванням ступеня тяжкості вчинених злочинів, даних про особу винного та обставин, що пом’якшують і обтяжують покарання. Колегія суддів вважає, що призначене О. покарання є необхідним для його виправлення. Підстав для пом’якшення покарання немає.

Порушень вимог норм кримінально-процесуального закону, які б спри­чинили собою скасування вироку, не встановлено.

На підставі наведеного, керуючись статтями 395, 396 КПК України, ко­легія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду Украї­ни задовольнила касаційне подання прокурора, а касаційну скаргу засудже­ного О. — частково.

Вирок Апеляційного суду м. Києва від 24 листопада 2004 р. щодо О. змі­нила, виключила з вироку кваліфікацію дій О. за п. 6 ч. 2 ст. 115 і ч. 3 ст. 15 КК України.

Ухвалила вважати О. засудженим на підставі ст. 70 КК України за су­купністю злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 15 і пунк­тами 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України на 15 років позбавлення волі з конфіска­цією всього майна.

У решті зазначений вирок залишила без зміни.

Вирок змінено у зв'язку з неправильною кваліфікацією вбивства як вчиненого з метою приховати інший злочин і полегшити його вчинення

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України від 22 березня 2005р.// Судова практика Вер­ховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 229—235

(витяг)

Вироком колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеля­ційного суду Одеської області від 22 листопада 2004 р. засуджено: З. за ч. 4 ст. 187 КК України на 10 років позбавлення волі без конфіскації майна; за пунктами 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 11 років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів З. остаточно ви­значено покарання у вигляді 11 років позбавлення волі без конфіскації май­на; К. за ст. 304 КК України на 5 років позбавлення волі; за ч. 4 ст. 187 КК України на 11 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна; за пунктами 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів К. остаточно визначено 14 років позбавлен­ня волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; М. за ст. 304 КК України на 5 років позбавлення волі; за ч. 4 ст. 187 КК України на 11 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна; за пункта­ми 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 13 років позбавлення волі з конфіска­цією всього майна, яке є його власністю. На підставі ст. 70 КК України за су­купністю злочинів М. остаточно призначено 13 років позбавлення волі з кон­фіскацією всього належного йому майна.

Доля речових доказів вирішена відповідно до вимог ст. 81 КПК України.

За вироком суду К., М. і З. визнано винними у тому, що вони 17 серпня 2004 р., близько 20 год., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, в районі 34 км автошляху «Одеса—Рені», зустрівши незнайомого чоловіка (особу по­терпілого не встановлено органами досудового слідства і судом), почали з ним сварку. Потім за попередньою змовою між собою К., М. і З. вирішили вчинити розбійний напад на потерпілого з метою заволодіння його майном та вчинити умисне вбивство потерпілого з корисливих мотивів з особливою жорстокіс­тю та з метою полегшити скоєння розбійного нападу і приховати цей злочин.

Реалізуючн свій умисел, вони напалм на потерпілого і за наведених у ви­року обставин стали наносити йому численні удари руками, ногами, ременя­ми по голові, тулубу та інших частинах тіла, неодноразово намагалися заду­шити потерпілого за допомогою ременя та повісити його на дереві. З метою доведення свого злочинного умислу до кінця К. і З., діючи узгоджено і з єди­ним умислом з М., почергово нанесли потерпілому удари ножами в груди та шию. Унаслідок заподіяних К., М. і З. тілесних ушкоджень потерпілий по­мер на місці злочину.

Переконавшись в настанні смерті, вони обшукали кишені одягу потерпі­лого з метою виявлення цінних речей і грошей, однак нічого не знайшли, піс­ля цього заволоділи належними потерпілому речами та одягом і залишили місце злочину.

Крім того, К. і М., достовірно знаючи про неповнолітній вік З., втягли його у злочинну діяльність.

У касаційній скарзі засуджений З. посилається на те, що органами до­судового слідства і судом справа розслідувана і розглянута неповно, з обви­нувальним ухилом, що не повною мірою встановлені дані про його особу та стан здоров’я. Вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обста­винам справи, внаслідок чого його діям дана неправильна юридична оцінка та призначено надто суворе покарання. Крім того, зазначає, що під час роз­слідування було порушено вимоги кримінально-процесуального закону. Про­сить вирок щодо нього скасувати, а справу направити на додаткове розслі­дування.

Внрок щодо К. і М. не оскаржено, не принесено стосовно них і касаційне подання.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Винність З. у злочинах, вчинених за викладених у вироку обставин, до­ведена об’єктивними доказами, які зібрані у передбаченому законом порядку і належно оцінені судом.

Доводи у скарзі про неповноту та необ’єктнвність розслідування і роз­гляду справи, про порушення вимог норм кримінально-процесуального за­кону та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи є без­підставними.

Ця справа розслідувана органами досудового слідства і розглянута су­дом відповідно до вимог ст. 22 КПК України, тобто повно, всебічно й об’єк­тивно.

Так, згідно з явками з повинною та з показаннями З., М. та К. на досу- довому слідстві протягом дня 17 серпня 2004 р. вони разом вживали спиртні напої, під час чого домовились між собою разом учинити напад на будь-ко­го з громадян з метою заволодіння чужим майном. Озброївшись кухонни­ми ножами, які мали намір використати під час нападу, направились авто­шляхом в бік м. Одеси. По дорозі зустріли чоловіка на ім’я «Віктор», вчи­нили розбійний напад і умисне вбивство потерпілого. Під час нападу всі на­носили потерпілому удари по голові і тулубу, примусили його роздягнути­ся, після знову продовжили побиття. Крім того, потерпілого били і ременя­ми, кілька разів душили його, намагалися повісити на дереві. Потім К. і З. кухонним ножем по черзі нанесли потерпілому по кілька ударів в область серця, а К. ще й удар ножем в шию. Після вбивства потерпілого вони заво­лоділи його майном і пішли в напрямку м. Одеси. Близько 6 год. ранку їх було затримано працівниками міліції. Як З., так і М. та К. стверджували, що вони усвідомлювали, що своїми діями спричиняли потерпілому особливі му­ки та страждання.

Під час відтворення обстановки й обставин події М., З. і К. підтвердили зазначені обставини вчинених злочинів, вказали місце та показали механізм скоєння злочинів.

Згідно з показаннями свідків Т. і Ш. вони 18 серпня 2004 р., близько 6 год. ранку, на дільниці 23 км автошляху «Одеса—Рені» затримали З., М. і К., на одязі та руках яких були сліди крові. Крім того, на місці, де спав К., знайшли два кухонні ножа, на одному з яких (ніж зі зламаною рукояттю си­нього кольору) було видно сліди крові.

Згідно з висновками судово-біологічних експертиз на зазначеному ножі та одязі З., К. і М. виявлено кров людини, походження якої від потерпілого не виключається.

У судовому засіданні З., К. і М. підтвердили, що саме зазначеним ножем були нанесені ножові поранення потерпілому і кров на їх одязі також похо­дить від вбитого ними чоловіка.

Локалізація, характер та кількість тілесних ушкоджень об’єктивно узго­джуються з показаннями З., К. і М. про обставини та механізм умисного вбив­ства потерпілого.

Згідно з висновками судово-медичної експертизи смерть потерпілого на­стала внаслідок поєднаної комбінованої травми голови, органів шиї, грудної клітки, живота, що підтверджується переломами кісток основи черепа, кро­вовиливами в м’які мозкові оболонки, забоєм головного мозку, двійним пе­реломом нижньої щелепи, крововиливами в м’які тканини шиї, переломом ріжка щитовидного хряща, численними переломами ребер, забоєм легені, про­никаючими колото-різаними ранами передньої поверхні грудної клітки зліва з пошкодженнями легені, розтрощенням печінки.

У судовому засіданні К., М. і З. відмовились давати показання щодо об­ставин вчинення ними злочинів, але підтвердили правдивість їх показань на досудовому слідстві в повному обсязі.

Належно оцінивши зібрані у справі і досліджені в судовому засіданні до­кази в їх сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винності З. у розбійному нападі, вчиненому за попередньою змовою групою осіб та поєднаному із заподіянням потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, а також у скоєнні під час розбійного нападу умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю, з корисливих мотивів та за попередньою змовою гру­пою осіб.

Дії З. за ч. 4 ст. 187 та пунктами 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України кваліфі­ковано правильно.

Разом з тим кваліфікуюча ознака умисного вбивства, передбачена п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України, підлягає виключенню з вироку на таких підставах. Згід­но з роз’ясненнями, що містяться в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоро­в’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2, у випадках, коли особа, вчиняючи умисне вбивство, керувалась не одним, а кількома мотивами, судам належить з’ясо­вувати, який із них був домінуючим, і кваліфікувати злочинні дії за тим пунк­том ч. 2 ст. 115 КК України, яким визначено відповідальність за вчинення вбивства з такого мотиву.

З огляду на матеріали справи домінуючим мотивом вбивства був корис­ливий. Отже, кваліфікація дій засуджених за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України є зайвою, тому підлягає виключенню з вироку.

Міра покарання З. призначена відповідно до вимог ст. 65 КК України, з урахуванням ступеня тяжкості вчинених злочинів, даних про особу винного, обставин, що пом’якшують і обтяжують його відповідальність.

Порушень норм кримінально-процесуального закону, які б спричинили скасування чи зміну вироку, не встановлено.

Дані про особу З., які встановлені органами досудового слідства і судом, є повними, об’єктивними і достатніми для вирішення питання щодо міри по­карання. Отже, посилання З. про неповноту з’ясування даних про його осо­бу, є безпідставними.

Посилання З. про порушення його права на захист є необґрунтованммм.

Доля речових доказів вирішена відповідно до вимог ст. 81 КПК України.

На підставі наведеного, керуючись статтями 395, 396 КПК України, ко­легія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду Укра­їни касаційну скаргу засудженого задовольнила частково.

Вирок колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляцій­ного суду Одеської області від 22 листопада 2004 р. щодо З. та в порядку ст. 395 КПК України щодо К. і М. змінила. Виключила з вироку кваліфіку­ючу ознаку, передбачену п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України, і ухвалила вважати за­судженими за пунктами 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України З. на 11 років, К. — на 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, а М. — на 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187 і пунктами 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, остаточно З. призначити покарання у вигляді 11 років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 4 ст. 304, ст. 187, пунктами 4, 6,12 ч. 2 ст. 115 КК України, остаточно визначила К. 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, а М. — 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

У решті зазначений вирок залишила без зміни.

Оскільки засуджений позбавив життя потерпілу під час вчинення щодо неї статевих злочинів, його дії повністю охоплюються п. 10 ч. 2 ст. 115 КК України, а інша кваліфікуюча ознака — «вбивство з метою приховати інші злочини» — є зайвою

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України від 6жовтня 2005р. // Судова практика Вер­ховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 235—238

(витяг)

Вироком апеляційного суду Миколаївської області від 30 червня 2005 р. С. засуджено: за пунктами 9, 10 ч. 2 ст. 115 КК України на 14 років позбав­лення волі; за ч. 4 ст. 152 КК України на 12 років позбавлення волі; за ч. 3 ст. 153 КК України на 10 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 153 КК України на 5 років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 152 КК України на 4 роки позбавлення волі; за ст. 15 і ч. 2 ст. 152 КК України на 6 років позбавлення волі, а на під­ставі ст. 70 КК України остаточно визначено покарання за сукупністю зло­чинів — 15 років позбавлення волі.

За вироком суду С. визнано винним в умисному вбивстві за обтяжую­чих обставин, у зґвалтуванні та задоволенні статевої пристрасті неприродним способом.

Як визнав суд, С. 12 серпня 2004 р., близько 23 год., перебуваючи в ста­ні алкогольного сп’яніння, зустрівши в парку «Дубки», розташованому на вул. Космонавтів м. Миколаєва, раніше йому незнайому П., затягнув її в лі­сосмугу парку. Там, в проміжок часу з 23 год. 12 серпня до 3 год. 13 серпня 2004  р., застосовуючи фізичне насильство і погрози, неодноразово ґвалтував потерпілу і задовольняв з нею статеву пристрасть неприродним способом.

27 жовтня 2004 р., близько 18 год., С., зустрівши в цьому самому парку Ш., застосовуючи фізичне насильство і погрози, намагався зґвалтувати остан­ню, однак не довів злочин до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпіла вчинила активний опір, зуміла вирватись від нападника і втекла від нього.

У цьому самому парку, у вечірній час 24 листопада 2004 р., С., перебува­ючи в стані алкогольного сп’яніння, зустрів Н., зґвалтував її та задовольнив з нею статеву пристрасть неприродним способом. Під час вчинення цих стате­вих злочинів здавлював Н. шию, внаслідок чого настала смерть потерпілої від механічної асфіксії.

У касаційній скарзі засуджений С. вказує, що органи досудового слід­ства і суд з достатньою повнотою не встановили, що призвело до безпід­ставного засудження його за зазначені статеві злочини щодо потерпілих П., Ш. таН.

Заслухавши доповідача, засудженого С., який підтримав касаційну скар­гу, міркування прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід за­довольнити частково.

З огляду на матеріали кримінальної справи висновки суду про винність С. в умисному вбивстві Н. під час вчинення щодо неї статевих злочинів, а та­кож у вчиненні статевих злочинів щодо потерпілих П. та Ш. та кваліфікація його дій за п. 10 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 152, ч. 3 ст. 153, ч. 2 ст. 153, ч. 1 ст. 152, ст. 15 і ч. 2 ст. 152 КК України відповідають фактичним обставинам справи, які встановлені з урахуванням усіх обставин справи, що мали бути взяті до уваги під час з’ясування дійсних обставин подій та ґрунтуються на зібраних у справі і детально досліджених у судовому засіданні доказах в їх сукупності та взаємозв’язку. I зокрема вони ґрунтуються на показаннях самого засудже­ного С., котрий у стадії досудового слідства і в судовому засіданні не запере­чував факту зустрічі з потерпілими в парку «Дубки» м. Миколаєва і вчинення щодо них статевих злочинів, не заперечував також того, що душив потерпілу Н.  за шию, щоб вона не кричала; показаннях потерпілих П. та Ш., зокрема під час виконання такої слідчої дії, як впізнання, в яких, як свідчать матеріа­ли справи, не було підстав для обмови С. про те, що саме останній учиняв щодо них вказані у вироку злочини; даних протоколів відтворення обстанов­ки й обставин події за участю С., а також очних ставок з потерпілими про те, що під час виконання цих слідчих дій він детально розповідав і показував на місці про обставини вчинення інкримінованих йому злочинів; показаннях ці­лого ряду зазначених у вироку свідків, котрі підтверджували показання по­терпілих про вчинення на них нападу в парку «Дубки»; даних висновків екс­пертиз, зокрема судово-медичних про характер та локалізацію заподіяних потерпілим тілесних ушкоджень та їх тяжкість, а також про причину смер­ті потерпілої Н., що збігається з внзнавальннми показаннями С.; матеріалах огляду місця події та проведення інших слідчих дій.

Як видно зі справи, у С. не було підстав для самообмовн. Він на стадії досудового слідства неодноразово давав ті показання, якими суд обґрунту­вав свої висновки. У справі відсутні також дані, які б свідчили про те, що до С. у стадії досудового слідства застосовувалися недозволені методи ведення слідства, і він про це не вказував ні на стадії досудового слідства, ні під час розгляду справи в суді. Отже, доводи, які наведені з цього приводу в касацій­ній скарзі засудженого С., є безпідставними.

З урахуванням наведеного суд, з’ясувавши причини часткової зміни С. показань у судовому засіданні і давши цій обставині у вироку відповідну оцін­ку, правильно обґрунтував свої висновки у вироку його показаннями, дани­ми в стадії досудового слідства.

Таким чином у справі зібрано достатньо доказів, які прямо і побічно ви­кривають С. у вчиненні злочинів щодо потерпілих П., Ш. та Н., зокрема умис­ного вбивства останньої.

Разом з тим колегія суддів вважає необхідним змінити вирок і виключи­ти з нього рішення суду про кваліфікацію дій С. за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК Украї­ни, оскільки, як свідчать матеріали справи і про це вказав суд у вироку, С. по­збавив життя потерпілу під час вчинення щодо неї статевих злочинів, тобто його дії повністю охоплюються п. 10 ч. 2 ст. 115 КК України, а інша кваліфі­кація (вбивство з метою приховати інші злочини) є зайвою.

Органами досудового слідства і судом досліджені всі обставини справи, які могли мати значення для прийняття правильного рішення у справі. Ви­сновки суду ґрунтуються на достатніх та допустимих доказах, а отже, доводи засудженого у касаційній скарзі з цього приводу також є безпідставними.

Вирішуючи питання про міру покарання С., суд відповідно до ст. 65 КК України врахував як ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, так і дані про його особу, те, що він учинив злочини, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння. Отже, призначене йому покарання з урахуванням змін, які вно­сяться у вирок судом касаційної інстанції, є справедливим, підстав для зміни вироку у цій частині також немає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 395—396 КПК України, ко­легія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду Украї­ни касаційну скаргу задовольнила частково.

Вирок апеляційного суду Миколаївської області щодо С. змінила, ви­ключила з вироку рішення суду про кваліфікацію дій С. за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України. В решті цей вирок залишила без зміни.

Вчиненим за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України) умисне вбивство вважається тоді, коли в позбавленні жит­тя потерпілого брали участь кілька осіб, які заздалегідь, тобто до почат­ку злочину, домовились про спільне його виконання

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України від 17 травня 2005р. // Судова практика Вер­ховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 239—244

(витяг)

Вироком апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 лютого 2005 р. засуджено: С. за пунктами «а», «і» ст. 93 КК України 1960 р. на 15 років по­збавлення волі з конфіскацією всього майна, за ч. 1 ст. 185 КК України на 2  роки позбавлення волі і на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочи­нів на 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його осо­бистою власністю; Р. за ч. 6 ст. 19, пунктами «а», «і» ст. 93 КК України 1960 р. на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особис­тою власністю.

Постановлено стягнути з С. на користь Л. О. 2074 грн 72 коп. відшкоду­вання матеріальної шкоди та 100 000 грн — моральної, з Р. на користь Л. О. — 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

С. та Р. засуджено за вчинення таких злочинів.

С., маючи боргові зобов’язання перед своїм знайомим Л., і бажаючи по­збавитись від їх виконання, в травні 2001 р. вирішив убити Л. З метою реалі­зації свого злочинного плану він запропонував Р. допомогти йому і пообіцяв за це 100 дол. США. С. повинен був вбити Л., а Р. — допомогти викопати яму, в яку потрібно було сховати тіло вбитого Л.

Вони розробили план своїх дій. 23 травня 2001 р. С. та Р. викопали яму в лісопосадці на околиці с. Дубове Синельниковського району Дніпропет­ровської області. С. також приготував канат і зробив зашморг. Потім во­ни запропонували Л. поїхати з ними в с. Новогніде нібито для придбання металу.

23 травня 2001 р., близько 23 год. 30 хв., С., Р. та Л. на автомобілі «Опель- Кадет» поїхали в с. Новогніде Синельниковського району Дніпропетровської області, там випили пляшку горілки. Л. сів за кермо автомобіля, а С. — позаду. По дорозі С. попросив Л. зупинити автомобіль поблизу буд. 1 на вул. Га- гаріна с. Новогніде. Потім С. з метою вбивства Л., діючи погоджено, за по­передньою змовою з Е., який знаходився на передньому сидінні автомобіля, накинув на шию Л. зашморг і став здавлювати шию, що призвело до смерті останнього. Після цього С. оглянув кишені одежі вбитого Л. і таємно вкрав 50 грн і 60 дол. США. Тіло Л. С. та Р. кинули в яму і закопали на околи­ці с. Дубове Синельниковського району Дніпропетровської області. 24 травня 2001 р. С. за виконане заплатив Р. 100 дол. США.

Приблизно 29—31 травня 2001 р. з метою приховати злочин С. і Р. вико­пали труп Л. і закопали в іншу яму в лісопосадці на околиці с. Дубове Сине- льниковського району Дніпропетровської області.

У касаційному поданні прокурор порушує питання про зміну вироку у частині рішення про відмову потерпілому у позові про стягнення суми боргу, а також про повернення потерпілому речового доказу — записної книжки.

У касаційних скаргах та доповненнях:

— потерпілій Л. О. просить скасувати вирок через неправильну кваліфі­кацію дій засуджених за КК України 1960 р., м’якість призначеного покаран­ня та направити справу на новий судовий розгляд;

— засуджений С. стверджує, що Р. не брав участі у злочині і що його дії кваліфіковано за ст. 93 КК України неправильно. Просить змінити кваліфі­кацію його дій та пом’якшити покарання. Крім того, зазначає, що на досудо- вому слідстві було порушено норми кримінально-процесуального закону, що призвело до неправильного його засудження;

— захисник Т. вважає, що у справі не доведено наявності у засуджених попередньої змови на вбивство Л. та того, що С. діяв з корисливих мотивів. Порушує питання про перекваліфікацію його дій на ст. 94 КК України, ска­сування вироку у частині засудження за ч. 1 ст. 185 КК України через недо­веденість винності, а також про пом’якшення С. покарання;

— засуджений Р. стверджує, що він не брав участі у вбивстві Л. та про­сить вирок щодо нього змінити у частині кваліфікації його дій та пом’якши­ти покарання;

— захисник К. порушує питання про скасування вироку щодо Р. та за­криття справи. На думку захисника, винність Р. у тому, що він брав участь у вбивстві Л., не доведена, судове слідство проведено однобічно, суд неправи­льно оцінив докази.

Заслухавши доповідача, потерпілого Л. О., засуджених, які підтри­мали свої касаційні скарги, думку прокурора про задоволення касаційного подання, частково — скарг потерпілого, та залишення інших скарг без за­доволення, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що каса­ційне подання підлягає задоволенню, скарга потерпілого — частково, а скар­ги засуджених та їх захисників — залишенню без задоволення на таких під­ставах.

Внсновок суду щодо доведеності винності С. та Р. у вчиненні зазначених у вироку злочинів підтверджено зібраними у справі та перевіреними у судо­вому засіданні доказами, які наведені у вироку.

Доводи у скаргах про те, що С. вбив Л. з особливо неприязних стосунків у сварці з ним, а не з корисливих мотивів, та що Р. не був учасником злочину, безпідставні.

Аналогічні твердження засуджених у судовому засіданні всебічно, пов­но та об’єктивно перевірені судом і спростовані зібраними у справі дока­зами.

На досудовому слідстві С. та Р. визнали себе винними у вбивстві Л. з ко­рисливих мотивів та за попередньою змовою і під час допитів їх як підозрю­ваних та обвинувачених розповіли про обставини вчинення злочину та мо­тиви дій. Їх показання збігаються та підтверджуються доказами, які є у справі. У судовому засіданні С. визнав, що вчинив умисне вбивство Л. та заволодів його грошима.

Під час відтворення обстановки та обставин події вони в деталях розка­зали та показали, як було вчинено вбивство Л., показали також місце захоро- нення та перезахоронення трупа.

Як видно з протоколу судового засідання від 20 серпня 2004 р., при об­ранні міри запобіжного заходу С. та Р. підтвердили та доповнили свої пока­зання. Вони пояснили, що план вбивства обговорили разом, зашморг виго­товили з гойдалки доньки Р., вбивство було вчинено у присутності Р., який уточнив, що він хоча і є учасником вбивства, але виконував його С.

Зазначені показання засуджених у деталях збігаються з фактичними да­ними, які містяться у протоколах огляду місць подій та висновку судово-ме- днчної експертизи трупа Л.

Під час огляду місць захоронення трупа Л. були знайдені та вилучені фрагменти одягу вбитого, які були опізнані рідними Л.

Свідок С. Л. пояснила, що за повідомленням її сина С. їй було відомо, що Л. дає гроші в борг, а також що її син за участю Р. у своєму автомобілі вчинив вбивство Л., задушивши його зашморгом, а потім вони закопали труп у лісосмузі біля с. Дубове.

!з записної книжці Л. видно, що С. зазначається серед осіб, які брали гроші в борг у Л.

Доводи у скаргах засуджених про те, що під час проведення досудового слідства було допущено порушення кримінально-процесуального законодав­ства, зокрема їх права на захист, тим, що їх захищав один адвокат, який не­повністю виконував свої обов’язки, а також, що на досудовому слідстві до них застосовувалися незаконні методи слідства, безпідставні.

Згідно зі ст. 61 КПК України одна і та сама особа не може бути захисни­ком двох і більше підозрюваних, обвинувачених чи підсудних, якщо інтереси захисту одного з них суперечать інтересам захисту іншого.

Однак, як видно з матеріалів справи, на досудовому слідстві інтереси за­хисту одного засудженого не суперечили захисту другого, оскільки з часу їх затримання вони давали однакові показання, спочатку визнаючи, що діяли за попередньою змовою на вбивство Л. з корисливих мотивів та розподілом ролей, а потім — що такої змови між ними не було. Під час судового розгляду справи їх захищали різні захисники.

Крім того, на досудовому слідстві на цих підставах, а також через непов­не невиконання захисником своїх обов’язків, про що вони стверджують у скаргах, вони не заявляли відвід захиснику. Даних про те, що захисник непов­но виконував свої обов’язки, у справі немає.

Що стосується доводів скарг про те, що на досудовому слідстві до засу­джених застосовувалися незаконні методи слідства, то аналогічні тверджен­ня засуджених у судовому слідстві повно та всебічно перевірені судом, дока­зи, що їх спростовують, викладені у вироку й обґрунтовано визнані такими, що не відповідають дійсності.

Таким чином, висновки суду про доведеність винності засуджених є об­ґрунтованими. Дії С. за п. «а» ст. 93 КК України 1960 р. та ч. 1 ст. 185 КК України 2001 р. і Р. за ч. 6 ст. 19, п. «а» ст. 93 КК України кваліфіковано пра­вильно.

Разом з тим, перевіряючи справу в повному обсязі, судова колегія зазна­чає, що оскільки суд визнав, що Р. був не виконавцем злочину, а пособником і кваліфікував його дії за п. «а» ст. 93 КК України 1960 р. із застосуванням ст. 19 КК України, то п. «і» підлягає виключенню з кваліфікації дій засудже­них як зайвий.

Покарання обом призначено з дотриманням вимог ст. 65 КК України. Суд урахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, особи винних, обставини справи, що пом’якшують та обтяжують відповідальність. Підстав для пом’як­шення покарання, про що порушується питання у скаргах засуджених, а та­кож для скасування вироку через м’якість покарання, про що порушується питання у скарзі потерпілого, немає.

Суд обґрунтовано задовольнив цивільні позови потерпілого до С. та Р. і прийняв рішення про стягнення з них відповідно 100 000 грн та 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої злочином.

Разом з тим суд безпідставно відмовив у задоволенні позову потерпіло­го у частині відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної неповерненням С. боргу потерпілому, тому рішення суду про відшкодування матеріальної шкоди підлягає скасуванню, а справа у цій частині — направленню на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.

Речовий доказ — записна книжка вбитого — підлягає поверненню потер­пілому за його проханням. На підставі наведеного та керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнила, касаційну скаргу по­терпілого Л. задовольнила частково, а касаційні скарги засуджених С., Р., за­хисників Т., К. залишила без задоволення.

Вирок апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 лютого 2005 р. щодо С. у частині рішення за цивільним позовом потерпілого Л. до нього про відшкодування матеріальної шкоди скасувала і справу у цій частині напра­вила на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.

Цей самий вирок щодо засуджених С. та Р. у порядку ст. 395 КПК Украї­ни змінила. Виключила п. «і» ст. 93 КК України 1960 р. як зайвий.

У решті цей вирок залишила без зміни.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про зло­чини проти життя та здоров'я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2 дії за­мовника умисного вбивства, який одночасно був і співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за пунктами 11 і 12 ч. 2 ст. 115 КК України 2001 р. (пункти «и», «і» ст. 93 КК України 1960 р.) як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб, а за на­явності до цього підстав — і за іншими пунктами цієї статті

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України від 5 квітня 2005 р. // Судова практика Вер­ховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «h Юре», 2007. — С. 245—250

(витяг)

Вироком апеляційного суду Херсонської області від 14 грудня 2004 р. М. М. засуджено: за п. «і» ст. 93 КК України 1960 р. на 15 років позбавлення волі, за ч. 4 ст. 19, п. «а» ст. 93 КК України 1960 р. на 14 років позбавлен­ня волі з конфіскацією майна, а за сукупністю злочинів на підставі ст. 42 КК України 1960 р. — на 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього належ­ного йому майна.

М. М. визнано винним у тому, що він організував і підготував умисне вбивство М. В. із залученням до цього злочину за грошову винагороду Ю., за попередньою змовою з яким групою осіб він учинив це вбивство.

У поданих касаційних скаргах:

— захисник М. О., зазначаючи, що винність М. М. у вчиненні умисного вбивства М. В. не доведена, оскільки Ю., якого засуджено за вчинення цього самого злочину, не впізнав М. М. і не назвав його замовником вбивства;

— що у справі допущено істотні порушення кримінально-процесуального закону та неповноту й однобічність досудового і судового слідства, оскільки судом не допитано свідків Ш., Н. і Г.;

— що впізнання М. М. за фотовідбитками було проведено з порушенням закону, просить вирок щодо М. М. скасувати із закриттям провадження у справі;

— засуджений М. М., наводячи такі самі доводи, що і його захисник, та вказуючи, що суд не задовольнив його клопотань про допит свідків для пере­вірки його алібі, що він є інвалідом 2-ї групи і рухається за допомогою пали­ці, тому не міг втікати як особа, яка разом із Ю. вчинила умисне вбивство, що його не впізнали такою особою і свідки, які бачили обставини вбивства, що його не ознайомили з протоколом судового засідання, просить вирок щодо нього скасувати і справу закрити.

Заслухавши доповідача, пояснення засудженого М. В., який підтримав доводи своєї касаційної скарги і просив вирок скасувати, думку прокурора про необґрунтованість касаційних скарг, перевіривши матеріали справи та доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що вирок апеляційного суду щодо М. М. підлягає зміні.

Висновки суду про винність М. М. у вчиненні за попередньою змовою групою осіб з іншою особою умисного вбивства потерпілого М. В. ґрун­туються на досліджених у судовому засіданні і викладених у вироку до­казах.

Твердження у касаційних скаргах М. В. та його захисника М. О. про те, що причетність засудженого М. М. до вбивства М. В. не доведена, є безпід­ставними.

Ці заперечення проти звинувачення детально розглядалися апеляцій­ним судом і спростовані наведеними у вироку доказами.

Так, згідно з показаннями потерпілої М. З. зі слів сина М. В. їй стало ві­домо, що в середині лютого 1999 р. той познайомився з якимсь чоловіком, який повідомив, що його замовили вбити, 26 лютого син по телефону розмов­ляв із цим чоловіком і домовився з ним зустрітись у м. Херсоні, куди він по­їхав і не повернувся, оскільки там його було вбито.

Ці її показання узгоджуються з показаннями раніше засудженого за вчи­нення цього самого убивства Ю., який у судовому засіданні хоча і не впізнав М. М., разом із тим визнав, що вбивство М. В. учинив на замовлення М. М., а також підтверджені іншими зібраними у справі і перевіреними у судовому засіданні доказами.

Так, згідно з вироком апеляційного суду Херсонської області від 3 берез­ня 2000 р., який досліджено в судовому засіданні, засуджений Ю. у своїх пока­заннях вказував на М. М., як на особу, яка дала йому 100 дол. США та 100 грн, передала ножа і попросила бути присутнім під час з’ясування стосунків із М. В. Згідно з його показаннями про обставини вчинення вбивства 27 люто­го він: у м. Херсоні стояв на площадці між 5—6 поверхами і чекав появи М. М. з М. В., які близько 13 год. зайшли в під’їзд будинку і стали підніматись схо­дами, М. М. став бити М. В. і позвав його, щоб дістати ножа, яким завдав М. В. удари в груди, а коли той упав, то він бачив, як його став бити ножем і М. М. Після вчинення вбивства вони сіли в автомобіль «Москвич», який вже чекав їх, і поїхали в м. Миколаїв, викинувши по дорозі ножа.

Про це саме Ю. стверджував і під час проведення за його участю відтво­рення обстановки й обставин події.

Згідно з дослідженими у судовому засіданні показаннями свідка Ш. 27 лютого 1999 р. він на своєму автомобілі возив М. М.іЮ.з м. Миколаєвау м. Херсон, де деякий час чекав їх біля будинку, в якому було виявлено труп М. В., потів відвіз назад, а свідки Н. і Г. того дня бачили, як М. М. разом із М. В. заходили в під’їзд цього будинку.

Зазначені свідки, з огляду на протоколи впізнання, впізнали М. М. за фо­тографією.

Твердження в скаргах про те, що впізнання М. М. за фотовідбитками Ш., Н. і Г. проведено із порушенням закону і що ці особи з урахуванням по­казань засудженого у зазначеній справі Ю., що він вбивство вчинив з іншою особою, могли помилитись, є необґрунтованими.

Як показав свідок Ш., він був знайомий із М. М. з 1998 р., тому помилка у впізнанні ним останнього виключена.

Що стосується показань засудженого Ю. про те, що М. М. непричетний до вчинення цього вбивства, то суд першої інстанції їх дослідив і дійшов об­ґрунтованого висновку, що ці показання є неправдивими і дані вони з ме­тою допомогти М. М. уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

Згідно з даними протоколу огляду місця події від 27 лютого 1999 р. у під’їзді № 8 буд. 22 по пр-ту 200-річчя Херсону в м. Херсоні на сходовій пло­щадці шостого поверху виявлено труп М. В. із ознаками насильницької смерті.

Згідно з даними судово-медичної експертизи у М. В. виявлено численні колото-різані поранення, частина з яких є проникаючими у грудну клітку з ушкодженням легенів, що супроводжувалось гострою кровотечею, внаслідок чого настала смерть потерпілого.

Усі поранення могли бути спричинені дією гострого предмета по типу ножа.

Отже, результати огляду місця події, висновки зазначеної експертизи і показання потерпілої та свідків повністю підтверджують винність М. М. у вчиненні умисного вбивства потерпілого М. В. за попередньою змовою гру­пою осіб з корисливих мотивів.

Доводи в скарзі захисника М. О. і засудженого М. М. про неповноту досудового та судового слідства слід визнати необґрунтованммм, оскільки вивченням матеріалів справи не встановлено даних, які б свідчили про не­повноту, необ’єктнвність дослідження слідчими органами та судом обста­вин справи, чи упередженість суду щодо М. М.

Не встановлено й істотних порушень кримінально-процесуального зако­ну, які б призводили до скасування вироку, при порушенні цієї кримінальної справи, її розслідуванні, допитах М. М. та під час розгляду справи в суді пер­шої інстанції.

Те, що у справі не було допитано свідків Ш., Н. і Г, не відобразилось на повноті судового слідства.

Їх показання відповідно до вимог ст. 306 КПК України були дослідже­ні у судовому засіданні. При цьому з огляду на протокол судового засідання (з яким М. М. було ознайомлено 18 лютого 2005 р.) ні М. М., ні інші учасни­ки процесу не були проти цього і не вимагали безпосереднього допиту цих свідків у судовому засіданні.

Аналіз зібраних у справі даних свідчить про те, що М. М. діяв з метою умисного вбивства за попередньою змовою групою осіб із засудженим за цей самий злочин Ю., він зокрема залучив останнього до цього злочину за гро­шову винагороду, привів потерпілого М. В. з метою вчинення його вбивства в під’їзд будинку, де напав на потерпілого і бив його в обличчя та інші ділян­ки тіла, покликав Ю., щоб той ножем вбив потерпілого, для чого той ножем наніс удари в жнттєвоважлнві органи потерпілого, і це охоплювалось умис­лом М. М. Разом із тим дії М. М. як замовника і виконавця за п. «і» ст. 93, ч. 4 ст. 19, п. «а» ст. 93 КК України 1960 р. кваліфіковано неправильно.

Згідно зі змістом п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лю­того 2003 р. № 2, дії замовника умисного вбивства, який одночасно був і спів- внконавцем цього злочину, кваліфікуються за пунктами 11 і 12 ч. 2 ст. 115 КК України 2001 р. (відповідно пункти «и», «і» ст. 93 КК України 1960 р.) як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб, а за наявністю до цього підстав — і за іншими пунктами цієї статті.

Тому вирок суду підлягає зміні, ст. 42 КК України 1960 р. підлягає ви­ключенню, а дії М. М. — перекваліфікації з п. «і» ст. 93, ч. 4 ст. 19, п. «а» ст. 93 КК на пункти «а», «і» ст. 93 КК України 1960 р. і за цим законом із урахуван­ням зазначених у вироку ступеня тяжкості вчиненого ним злочину, особи винного та обставин, що пом’якшують та обтяжують його покарання, йому слід визначити покарання у вигляді 15 років позбавлення волі з конфіска­цією всього належного йому майна.

Підстав для скасування вироку, про що порушується питання у касацій­них скаргах, колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової па­лати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги за­судженого М. М. і захисника М. О. частково задовольнила, а вирок апеляцій­ного суду Херсонської області від 14 грудня 2004 р. щодо засудженого М. М. змінила.

Виключила з вироку застосування до М. М. ст. 42 КК України 1960 р., перекваліфікувала його дії з п. «і» ст. 93, ч. 4 ст. 19, п. «а» ст. 93 КК на пункти «а», «і» ст. 93 КК України 1960 р. і визначила йому за цим законом 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. У решті ви­рок залишила без зміни.

Дії засуджених перекваліфіковані з пунктів 4, 7 ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК України, оскільки їх умислом вбивство потерпілого не охоп­лювалося

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України від 15 березня 2005р.// Судова практика Вер­ховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 253—261

(витяг)

Вироком Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2004 р. засудже­но: Я. за пунктами 4, 7 ч. 2 ст. 115 КК України на 14 років позбавлення волі; Б. В. за пунктами 4, 7 ч. 2 ст. 115 КК України на 14 років позбавлення волі; А. за пунктами 4, 7 ч. 2 ст. 115 КК України на 14 років позбавлення волі; Б. К. за пунктами 4, 7 ч. 2 ст. 115 КК України на 11 років позбавлення волі; Ч. за пун­ктами 4, 7 ч. 2 ст. 115 КК України на 11 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути солідарно із засуджених на користь К. О. на від­шкодування моральної шкоди 90 000 грн.

Я., Б. В., А., Ч. та Б. К. визнано винними в тому, що вони з мотивів хуліган­ства з особливою жорстокістю вчинили умисне вбивство потерпілого К.

Як зазначено у вироку, 11 листопада 2003 р. Я., Б. В., А., Ч. та неповноліт­ня Б. К. були в кафе «Росинка», що на розі вулиць Ілліча та Привокзальної у м. Києві, де вживали спиртні напої.

Знаходячись у стані алкогольного сп’яніння, Ч. близько 22 год. вийшла з кафе на вулицю і, повернувшись назад, повідомила Я., що незнайомий їй чо­ловік запропонував вступити з нею в статеві стосунки.

Я., який також був у стані алкогольного сп’яніння, вийшов з Ч. на вули­цю і, побачивши К., із хуліганських мотивів став його бити, наносити удари кулаками в обличчя та по тулубу. Далі до нього приєднався А., який наніс К. удари кулаками в живіт, спину й обличчя, від чого К. упав. Після цього Я., Б. В. і Ч., не звертаючи уваги на прохання осіб, які спостерігали за їх діями, припинити побиття, продовжили наносити удари К. ногами по тулубу та го­лові. Дії Б. К. були припинені лише після втручання Б. В. Коли ж потерпілий намагався підвестись, Ч. ногами нанесла йому удари по голові та тулубу, від чого він знову впав.

Коли К. втратив свідомість, Я., А. і Б. В. перетягли його в безлюдне місце біля каси продажу квитків залізничної станції «Дарниця», а коли той опри­томнів, Я. наніс йому ногою удар в обличчя і збив з ніг. Після цього Я., А. і Б. В. продовжили побиття К., наносячи йому удари ногами в жнттєвоважлн- ві органи — по голові та тулубу, діючи при цьому з особливою жорстокістю та спричиняючи йому особливі страждання. Від відкритої черепно-мозкової травми, перелому кісток склепіння та основи черепа, крововиливів під обо­лонки, шлуночки і тканини мозку, що обумовило набряк головного мозку, по­терпілий К. 13 листопада 2003 р. помер.

На вирок подано касаційні скарги.

Захисник Г. та засуджений Б. В., зазначаючи, що останній ударив К. ли­ше 2 рази, не маючи при цьому умислу на вчинення його умисного вбивства, що показання під час досудового слідства отримано від Б. В. внаслідок засто­сування до нього незаконних методів ведення слідства; що у справі допуще­но неповноту і неправильність досудового і судового слідства, що при при­значенні Б. В. покарання суд недостатньо взяв до уваги, що він розкаявся у вчиненому і позитивно характеризувався, та вважаючи, що дії Б. В. необхід­но кваліфікувати як спричинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, просять вирок змінити і перекваліфіку­вати дії Б. В. з пунктів 4, 7 ч. 2 ст. 115 нач. 2 ст. 121 КК України та пом’якши­ти йому покарання, призначивши його в межах мінімального.

Захисник К. О. та засуджений Я., наводячи доводи, що останній не мав умислу на вчинення умисного вбивства потерпілого, якого вдарив лише 2 ра­зи, що причиною побиття стала неправомірна поведінка самого потерпілого, просять вирок щодо Я. змінити і перекваліфікувати його дії з пунктів 4, 7 ч. 2 ст. 115, пунктів 4, 7 на ч. 2 ст. 121 КК України та пом’якшити йому покарання.

Захисник Н., зазначаючи, що Б. К. побила потерпілого біля кафе з не­приязні, а не з хуліганських мотивів, що особливу жорстокість їй вмінено не- обґрунтовано, що вона участі в побитті К. біля білетних кас не брала, просить вирок суду в частині засудження Б. К. змінити і перекваліфікувати її дії з пунктів 4, 7 ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК України та пом’якшити їй покарання.

Засуджена Ч., наводячи доводи, що вона ударів потерпілому по голові не наносила і після побиття К. помер не відразу, що у справі допущено пору­шення кримінального процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, просить вирок суду скасувати і справу направити на новий судовий розгляд.

Засуджений А., зазначаючи, що у нього не було умислу на вчинення умис­ного вбивства потерпілого, просить вирок змінити і перекваліфікувати його дії з пунктів 4, 7 ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК України та пом’якшити йому покарання.

У касаційному поданні прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, порушено питання про скасування вироку у зв’язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, оскільки суд, вста­новивши наявність у засуджених єдиного умислу, спрямованого на позбав­лення потерпілого життя, не виклав цього у вироку. Крім того, суд не розгля­нув цивільний позов К.

Заслухавши доповідача, пояснення засуджених А. і Б. В., захисників Г., К. О. і Н., законного представника неповнолітньої засудженої Б. Л., які під­тримали доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи та обгово­ривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги засуджених Я., Б. В. і А. та захисників Г., К. О. і касаційне подання прокурора задоволенню не підлягають, а касаційні скарги засуджених Б. К. і Ч. та захис­ника Н. підлягають частковому задоволенню.

Висновки суду про винність засуджених Я., Б. В. і А. у вчиненні з мотивів хуліганства з особливою жорстокістю умисного вбивства потерпілого К. (крім Б. К. і Ч.) за зазначених у вироку обставин відповідають матеріалам справи і ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні та викладених у вироку доказах.

Доводи в касаційних скаргах засуджених Я., Б. В. і А. та захисників Г. і К. О. про те, що суд розглянув справу необ’єктивно, що винність Я., Б. В. і А. у вчиненні умисного вбивства потерпілого не доведена і про необхідність роз­цінювати дії засуджених як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричини­ло смерть потерпілого, а також касаційної скарги засудженої Ч., в якій вона стверджує, що взагалі непричетна до смерті потерпілого, є безпідставними.

Ці заперечення звинувачення детально розглядались судом і спростова­ні наведеними у вироку доказами.

Так, сам засуджений Я. у своїх показаннях у судовому засіданні не запе­речував, що коли 11 листопада 2003 р. від Ч. він дізнався про те, що до неї чі­плявся якийсь чоловік, він вийшов з кафе і ударив К. у плече, тут же з’яви­лись А., Б. В., Ч. і Б. К., які також стали бити потерпілого.

Разом із тим у своїх показаннях під час досудового слідства, які суд ви­знав достовірними, Я. показував, що вдарив потерпілого в плече й обличчя, а також брав участь в побитті лежачого потерпілого, аж доки його не відтяг від нього Б. О.

Засуджений Б. В. також підтвердив показання Я. і визнав, що 2 рази вда­рив потерпілого, а також показав, що Б. К нанесла удари К. у голову і била його, доки він не відтягнув її від нього. У своїх показаннях під час досудово- го слідства, які суд визнав достовірними, він також показав, що після побит­тя потерпілого він, Я. і А. відтягли його до вокзалу.

Доводи Б. В. і його захисника Г. про те, що показання під час досудового слідства отримано від Б. В. внаслідок застосування до нього незаконних ме­тодів ведення слідства, є безпідставними, оскільки ці його показання підтвер­джені іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, і серед них за­значеними вище показаннями засудженого Я., а також даними під час досу- дового слідства показаннями засудженого А. про те, що біля кафе він вдарив К. 5 раз по тулубу, 1 — по голові, Ч. вдарила потерпілого ногою 2—3 рази в голову та по тулубу, Б. В. і Б. К. нанесли йому по 5—6 ударів. Коли ж потер­пілий втратив свідомість, Я. запропонував перенести його в безлюдне місце, що й зробили Б. В і Я. Вони відтягли К. до каси залізничного вокзалу, де всі разом продовжили його побиття.

Згідно з показаннями засудженої Ч., даними нею під час досудового слід­ства, які суд визнав достовірними, вона розповіла Я., що до неї чіплявся не­знайомий їй чоловік, після чого вони, побачивши К., підійшли до нього і Я. став його бити. Далі до нього приєднались А. і Б. В., які продовжили побиття, вона теж нанесла К. 5 ударів ногою у верхню частину тіла і бачила, як кілька ударів ногою по голові нанесла потерпілому і Б. К.

Засуджена Б. К. у своїх показаннях під час судового та досудового слідст­ва також підтвердила причетність Я., А., Б. В. і Ч. до побиття К. Вона не запе­речувала, що й сама нанесла потерпілому 2 удари.

Ці показання засуджених про обставини побиття К. підтвердила свідок Т., яка зазначила, що 11 листопада 2003 р. вона була в кафе і бачила, як Ч. щось повідомила Я., після чого він і А. вийшли. Вона також вийшла на вулицю і бачила, як Я. кілька разів ударив К., до нього приєдналися А., від удару якого потерпілий впав, а також Б. В. і Б. К., які били потерпілого ногами по тулубу і голові. Коли ж К. намагався встати, підбігла Ч. і вдарила його ногою в голо­ву. Б. О. намагався відштовхнути їх від потерпілого, проте це йому не вдалось.

Це саме підтвердили у своїх показаннях свідки Б. О. та Б. Г.

Ці показання Я., А., Ч., Б. К. і Б. В. частково узгоджуються з проведеним у справі за їх участю відтворенням обстановки й обставин подій, даними оч­них ставок між ними, впізнанням ними за фотографією К., наведеними у ви­року показаннями свідків Ю., Д., I. та К. про обставини знайдення побитого К. біля каси продажу квитків станції «Дарниця», показаннями свідків Р. та I. про те, що через вікно приміщення вокзалу вони бачили, як 11 листопада 2003 р., близько 22 год. 15 хв., 2—3 чоловіки тяглн когось у бік залізничної каси.

За даними протоколу огляду місця події від 12 листопада 2003 р. біля каси продажу квитків залізничної станції «Дарниця» на землі, бордюрах, на дверях каси та на лавці було виявлено плями бурого кольору, які за дани­ми судово-медичної молекулярно-біологічної експертизи є слідами крові, яка збігається з генетичними ознаками зразка крові К.

З огляду на довідку Київської міської клінічної лікарні швидкої медич­ної допомоги К. поступив у лікарню 12 листопада 2004 р. з тяжкою відкри­тою черепно-мозковою травмою, забиттям головного мозку, переломом зводу черепа, вдавленим переломом тім’яної кістки справа, забиттям м’яких тканин голови й обличчя.

Згідно з даними судово-медичної експертизи смерть К. настала 13 лис­топада 2003 р. внаслідок відкритої черепно-мозкової травми у вигляді чис­ленних крововиливів, саден, забитих ран, крововиливів у м’які тканини — в обличчя і волосистої частини голови, перелому кісток склепіння та основи черепа, кісток обличчя, крововиливів над і під оболонки та у шлуночки і тка­нини мозку, які призвели до розвнтоку набрякання головного мозку.

Таким чином, результати огляду місця події, висновки зазначених екс­пертиз, показання засуджених Я., Б. В., А., Б. К. та Ч. повністю підтверджу­ють, що Я., Б. В. і А., які завдавали потерпілому численні удари кулаками і ногами в жнттєвоважлнві органи — голову і груди — біля кафе, а потім і бі­ля квиткової каси залізничного вокзалу, діяли з умислом на вчинення його умисного вбивства з особливою жорстокістю та з хуліганських мотивів, тому їх дії за пунктами 4, 7 ч. 2 ст. 115 КК України кваліфіковано правильно.

Разом із тим за цією статтею дії Б. К. та Ч. кваліфіковано необґрунтовано.

Згідно з матеріалами справи Б. К. та Ч. брали участь у побитті потерпі­лого К. лише біля кафе і в той час, як Я., Б. В. і А. добивали потерпілого біля каси залізничного вокзалу, там не були, у своїх показаннях Б. К. і Ч. послідов­но стверджували, що не мали умислу і попередньої змови на вчинення вбив­ства, вони лише були обурені поведінкою потерпілого і на цих підставах на­несли йому кілька ударів, доки їх не відігнали від потерпілого.

Таким чином, у матеріалах справи відсутні об’єктивні дані про те, що між Б. К. і Ч. та Я., Б. В. і А. була попередня домовленість на вчинення умис­ного вбивства, або що вони під час добивання К. були біля каси продажу квитків і виконували якийсь певний обсяг дій, або надавали конкретну до­помогу Я., Б. В. і А. під час вчинення вбивства, спрямованих на позбавлення потерпілого життя, чи знали про те, що зазначені особи, які відвели потер­пілого від кафе в інше місце, позбавлять його життя і що це охоплювалось їхнім умислом.

Не наведені вони і в формулюванні обвинувачення у вироку, визнаному судом доведеним.

Тому вирок щодо Б. К. і Ч. у частині засудження її за пунктами 4, 7 ч. 2 ст. 115 КК України підлягає зміні, а дії — перекваліфікації на ч. 2 ст. 121 КК України як умисне спричинення тяжкого тілесного ушкодження, що спри­чинило смерть потерпілого, та з урахуванням зазначених у вироку даних про їх особи, обставин справи, які впливають на ступінь їх відповідальності, а та­кож характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого ними злочину, визначити за цим законом Б. К. 7, а Ч. — 8 років позбавлення волі.

Твердження в скаргах Б. В. і його захисника Г. про те, що показання під час досудового слідства, в яких Б. В. визнавав себе винним, отримані внаслі­док застосування до нього незаконних методів ведення слідства, перевірялись і не знайшли свого підтвердження.

Доводи в касаційному поданні прокурора про скасування вироку на тих підставах, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального за­кону, оскільки суд, встановивши наявність у засуджених єдиного умислу, спрямованого на позбавлення потерпілого життя, не виклав цього у вироку, є безпідставними.

Так, суд у формулюванні обвинувачення, визнаного доведеним, відпові­дно до вимог ст. 334 КПК України зазначив місце, час, спосіб вчинення та наслідки злочину, форму вини і мотиви злочину. Він також навів обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину та докази, на яких ґрун­тується висновок суду щодо кожного підсудного, обставини, що пом’якшу­ють і обтяжують покарання. Мотивував суд і визнання частини обвинува­чення (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України) необґрунтованою.

Тому для скасування вироку з мотиву збільшення обсягу обвинувачен­ня за відсутності доводів про м’якість призначеного засудженим покарання, немає підстав.

Вважати, що стосовно Я., Б. В., А., Б. К. і Ч. допущене істотне порушен­ня кримінально-процесуального закону, яке призводить до скасування по­становленого у справі судового рішення, з мотивів, зазначених прокурором, а також засудженої Ч., на думку якої у справі порушена підслідність, немає підстав.

Досудове слідство у справі з урахуванням положень ч. 2 ст. 112 КПК України, якою передбачено, що у всіх справах про злочини, вчинені неповно­літніми (якою є Б. К.), досудове слідство проводиться слідчим органу внут­рішніх справ, проведено правильно.

Вивченням матеріалів справи не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ’єктивність дослідження органами досудового слідства та судом обставин справи або упередженість суду щодо засуджених Я., Б. В., А., Б. К. і Ч.

За даними проведених щодо зазначених засуджених судово-психіатрич­них експертиз вони хронічним психічним захворюванням не страждали і не страждають, є осудними.

Під час призначення засудженим Я., Б. В. і А. покарання суд згідно з ви­могами ст. 65 КК України врахував характер і ступінь суспільної небезпеч­ності вчиненого ними злочину, дані про їх особи, обставини справи, які впли­вають на ступінь їх відповідальності, зокрема ті, що пом’якшують їх відпові­дальність, зазначені у касаційних скаргах, і призначив кожному з них спра­ведливе покарання.

Тому підстав для скасування вироку, про що порушено питання у каса­ційній скарзі Ч., чи зміни вироку та пом’якшення засудженим Я., Б. В. і А. покарання, про що зазначається в їх касаційних скаргах, колегія суддів не знаходить.

Цивільний позов у справі вирішено правильно.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової па­лати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги за­суджених Я., Б. В. і А. та захисників Г. і К. та касаційне подання прокурора, залишила без задоволення, а касаційні скарги засуджених Б. К. і Ч. та захис­ника Н. частково задовольнила.

Вирок апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2004 р. щодо Б. К і Ч. змінила. Перекваліфікувала їх дії з пунктів 4, 7 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 121 КК України і визначила їм за цим законом: Б. К. — 7 років, а Ч. — 8 років по­збавлення волі.

У решті цей вирок щодо них, а також щодо Я., Б. В. і А. залишила без зміни.

Вирішуючи питання про зміст умислу винної особи (наявність в її діях ознак умисного вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинило смерть потерпілого), суд повинен ви­ходити з сукупності всіх обставин вчиненого злочину і враховувати засоби і знаряддя останнього, причини припинення злочинних дій, стосунки потерпілого і засудженого та їх поведінку, яка передувала злочину

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України від 17 листопада 2005 р. // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 262—265

(витяг)

Вироком колегії суддів Судової палати в кримінальних справах апеля­ційного суду Кіровоградської області від 31 березня 2005 р. засуджено: М. та Ш. за ч. 2 ст. 121 КК України на 8 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 296 ч. 2 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України остаточно визначено до відбування М. і Ш. 8 років позбавлення волі кожному.

Стягнуто з М. і Ш. на користь Ж. на відшкодування матеріальної шкодн 3820 грн та по 12 500 грн — моральної.

Засуджених визнано винними у вчиненні злочинів за таких обставин.

24 березня 2004 р., близько 00 год. 15 хв., М. і Ш., перебуваючи у нетве­резому стані, у м. Олександрія Кіровоградської області на перехресті вулиць Семашка і 50-річчя Жовтня зустріли незнайомого їм Ж., який також знахо­дився у нетверезому стані.

Під виглядом отримати цигарку, використовуючи незначний привід, М. і Ш., у котрого були цигарки, проявляючи явну неповагу до суспільства, гро­мадського порядку і діючих у суспільстві загальноприйнятих правил поведін­ки і моральності, руками і ногами стали бити потерпілого, наносячи йому удари у різні частини тіла.

Всього М. і Ш. нанесли Ж. не менш 20 ударів, умисно спричинивши тяж­кі тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми з субарах- ноїдальним крововиливом в обох лобних долях, безлічі ран, саден і кровови­ливів на тілі.

Продовжуючи хуліганські дії, М. і Ш. зняли з потерпілого туфлі, які по дорозі додому викинули у каналізаційний колодязь.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи в суді, просить скасувати вирок у зв’язку з невідповідністю висновків суду фак­тичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування за­кону і м’якості призначеного покарання.

Потерпіла Ж. Л. вважає, що суд неправильно встановив фактичні обста­вини справи і призначив обом засудженим надто м’яке покарання, у зв’язку з чим просить скасувати вирок.

Засуджений Ш. також вважає, що суд неправильно встановив фактичні обставини справи, що призвело до неправильного застосування криміналь­ного закону. Він просить вирок скасувати, а справу направити на новий су­довий розгляд.

Доводи скарги захисника засудженого Ш. — адвоката В. — фактично ана­логічні доводам скарги його підзахисного, він просить вирок скасувати, а спра­ву направити на новий судовий розгляд.

Захисник засудженого М. — адвокат Т. — вважає, що у справі відсутні докази винності його підзахисного у вчиненні злочину, у зв’язку з чим він просить вирок щодо нього скасувати, а справу закрити за відсутністю в діях М. складу злочину

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, пояснення засудженого, який підтримав свою касаційну скаргу, виступи захисників — адвокатів В., Т., захисника М. С. — М, які підтримали свої скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню, а касаційні скарги — частковому задоволенню.

Згідно зі статтями 367, 398 КПК України неправильне застосування кримінального закону є підставою для скасування вироку в касаційному по­рядку.

Органами досудового слідства М. і Ш. було пред’явлено обвинувачення в тому, що обидва за попередньою змовою, з хуліганських мотивів вчинили умисне вбивство Ж.

В обґрунтування такого висновку органи досудового слідства взяли до уваги той факт, що приводом для вчинення умисного вбивства став якраз ху­ліганський мотив — малозначний привід, пов’язаний з відмовою потерпілого надати цигарки, а також заподіяння при цьому не менше 20 локальних ударів у різні частини тіла, зокрема в життєво-важливі органи.

Ці обставини, як свідчать матеріали справи, знайшли своє підтверджен­ня в судовому засіданні.

У касаційному поданні звернуто увагу суду на ту обставину, що, знімаю­чи з потерпілого взуття, М. і Ш. розуміли, що повністю виконали всі дії, на­правлені на позбавлення Ж. життя і, отже, сприймали потерпілого вже не як живу людину. Про це свідчать і дані висновку судово-медичної експертизи, згідно з якими потерпілий після спричинення тілесних ушкоджень міг жити годину, що вимірювалася лише десятком хвилин.

За показаннями М. на досудовому слідстві, даними за участю захисника, в той момент, коли Ш. бив Ж. за кіоском, він стояв на тротуарі і дивився, щоб ніхто не їхав.

Цим та іншим обставинам, які у сукупності свідчать про суб’єктивне став­лення Ш. і М. до наслідків своїх дій у вигляді настання смерті потерпілого та про узгодженість їх дій щодо настання смерті Ж., — суд не дав належної оцін­ки, що призвело до неправильної кваліфікації дій Ш. і М. за ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 296 КК України.

Обґрунтованими є і доводи касаційного подання щодо неправильного вирішення цивільного позову про відшкодування моральної шкоди потерпі­лій Ж. Л., яке суперечить вимогам ст. 1190 ЦК України.

За наведених обставин вирок як незаконний підлягає скасуванню, а справа — направленню на новий судовий розгляд, у процесі якого слід всебічно, повно й об’єктивно дослідити всі обставини справи, дати на­лежну оцінку зібраним у справі доказам і правильно кваліфікувати дії Ш. та М.

Під час нового розгляду справи слід ретельно перевірити викладені у касаційних скаргах доводи щодо мотиву позбавлення життя Ж., якщо в цьому разі знайде підтвердження обвинувачення в об’ємі, не менше раніше встановленого судом, — призначене М. і Ш. покарання слід вважати надмір­но м’яким.

На підставі наведеного, керуючись статтями 395, 396 КПК України, ко­легія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду Украї­ни касаційне подання прокурора задовольнила, касаційні скарги засуджено­го ПІ., захисників-адвокатів В. і Т. задовольнила частково.

Вирок колегії суддів Судової палати в кримінальних справах апеляцій­ного суду Кіровоградської області від 31 березня 2005 р. щодо Ш. та М. ска­сувала, а справу направила на новий судовий розгляд.

Ухвалу апеляційного суду скасовано з направленням справи на новий апеляційний розгляд з мотивів неправильного застосування кримі­нального закону через необґрунтовану перекваліфікацію дій засудже­ного зі ст. 94 КК України 1960 р. на ч. 3 ст. 101 цього Кодексу та м'якість покарання

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України від 22 листопада 2005 р. // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. /Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «h Юре», 2007. — С. 265—267

(витяг)

Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 червня 2004 р. Б. засуджено заст. 94 КК України 1960 р. на 10 років позбав­лення волі.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2004 р. вирок щодо Б. змінено, постановлено вважати його засудженим за ч. 3 ст. 101 КК України 1960 р. на 7 років позбавлення волі.

Згідно з вироком та внесеними до нього змінами Б. визнано винним у тому, що 28 грудня 1996 р., в період часу між 19 та 20 год., знаходячись на прохідній Білоцерківської птахофабрики, розташованої на 6-му км Київсько­го шосе м. Біла Церква Київської області, на ґрунті особистих неприязних стосунків під час сварки з Р., що переросла в бійку, кухонним ножем наніс йому цілеспрямований удар у серце, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, у вигляді колото- різаної рани грудей з пошкодженням серця, тампонадою його кров’ю та кро­вовтратою, внаслідок чого настала його смерть.

У касаційній скарзі потерпіла Р. Н. просить ухвалу апеляційного суду скасувати як незаконну, посилаючись на те, що апеляційний суд безпідстав­но перекваліфікував дії засудженого Б. на менш тяжкий злочин та пом’як­шив призначене йому покарання.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали спра­ви та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що ка­саційна скарга потерпілої підлягає частковому задоволенню на таких під­ставах.

З огляду на матеріали справи підставою для перекваліфікації дій засу­дженого Б. зі ст. 94 КК України на ч. 3 ст. 101 КК України 1960 р. апеляцій­ний суд вважав відсутність у засудженого умислу на умисне вбивство потер­пілого Р. С., пославшись в ухвалі на його поведінку після вчиненого злочину. Разом із тим таке рішення апеляційним судом зроблено без урахування фак­тичних обставин справи та наслідків, що настали, які суд вважав доведени­ми, — удар ножем потерпілому було нанесено в серце, що призвело до його пошкодження, тампонадн та крововтрати, які в сукупності й є безпосередньою причиною смерті потерпілого.

Зазначене свідчить про те, що до визначення умислу засудженого Б. апеляційний суд підійшов без урахування цих обставин, а взяв до уваги лише його поведінку після вчинення злочину, яка свідчить не про відсут­ність у нього певного умислу на вчинення злочинних дій, а про бажання за­побігти наслідкам своїх дій, тобто про бажання зменшити тяжкість цих на­слідків.

За таких обставин ухвала апеляційного суду як така, в якій неправильно застосовано кримінальний закон, підлягає скасуванню, а справа — направ­ленню на новий апеляційний розгляд.

Якщо при новому апеляційному розгляді справи буде встановлено, що Б. учинив більш тяжкий злочин ніж той, за який його визнано винним апе­ляційним судом, то призначене йому покарання слід вважати несправедли­вим внаслідок м’якості.

Оскільки касаційний суд не має права переглядати справу по суті обви­нувачення або залишити вирок суду першої інстанції без зміни, як про це по­ставлено питання у касаційній скарзі потерпілої, то ця скарга підлягає част­ковому задоволенню, а справа щодо Б. — направленню на новий апеляцій­ний розгляд.

На підставі наведеного, керуючись статтями 394—396 КПК України, ко­легія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду Укра­їни касаційну скаргу потерпілої Р. задовольнила частково, ухвалу апеляцій­ного суду Київської області від 24 листопада 2004 р. щодо засудженого Б. скасувала, а справу направила на новий апеляційний розгляд.

Апеляційний суд прийняв необґрунтоване, а отже, передчасне рішен­ня про необхідність перекваліфікації злочину з ч. 2 ст. 121 на ст. 124 і  ч. 1 ст. 119 КК України, фактично не навівши мотивів, чому одні й ті самі дії засудженої мають кваліфікуватися як вбивство через необереж­ність і як умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при пере­вищенні меж необхідної оборони

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України від 29 листопада 2005 р. // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 268—270

(витяг)

Вироком Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 14 січня 2005  р. С. засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України на 7 років позбавлення волі.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 22 березня 2005 р. вирок щодо С. змінено: її дії перекваліфіковано з ч. 2 ст. 121 на ст. 124 і ч. 1 ст. 119 КК України і призначено їй покарання за ст. 124 КК України у вигля­ді 2 років обмеження волі, а за ст. 119 КК України 4 роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України визначено С. остаточне покарання — 4 роки позбавлення волі. У решті вирок залишено без зміни.

С. визнано судом винною і засуджено (з урахуванням змін, внесених су­дом апеляційної інстанції) за умисне тяжке тілесне ушкодження при переви­щенні меж необхідної оборони та вбивство через необережність, які вчинені за таких обставин.

С., будучи в стані алкогольного сп’яніння, 7 травня 2004 р. у буд. 46 на вул. Толстого в с. Чорнобай Черкаської області під час суперечки з Т. запо­діяла йому 2 удари кочергою по потилиці, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких настала смерть останнього.

У касаційному поданні прокурора порушується питання про скасування ухвали апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний роз­гляд. Свою вимогу прокурор мотивує тим, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи було порушено кримінальний закон та призначено покаран­ня, що не відповідає тяжкості злочину та особі засудженої внаслідок м’якос­ті. Крім того, прокурор зазначає, що апеляційний суд у порушення вимог за­кону та постанов Пленуму Верховного Суду України неправильно кваліфі­кував дії С.

Заслухавши доповідача-прокурора С. В., який підтримав касаційне по­дання, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог закону під перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони за законом спричиняє кримінальну відповідальність ли­ше у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу (ч. 3 ст. 36 КК України).

Апеляційний суд, приймаючи рішення про перекваліфікацію дій С. на ст. 124 і ч. 1 ст. 119 КК України, обґрунтовував своє рішення тим, що за­суджена мала право на необхідну оборону, а тому її дії щодо насильства з боку потерпілого були умисними, а щодо наслідків — мали необережний ха­рактер.

Однак при цьому суд належно не мотивував свого рішення щодо того, чому він вважав, що в цьому випадку мало місце протиправне посягання з боку Т. на охоронювані законом права та інтереси С. та в чому вони поляга­ли, чому її дії явно не відповідали небезпечності посягання або обстановці захисту. Суд в ухвалі не послався на відповідні докази в обґрунтування сво­го рішення, не дав оцінки показанням засудженої, яка себе повністю визна­вала вннною в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, що спри­чинили смерть потерпілого. Крім того, судом фактично не мотивовано, чому дії С. мають кваліфікуватись як вбивство через необережність і як умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони.

Таким чином апеляційний суд прийняв немотивоване, а отже передчас­не рішення про необхідність перекваліфікації дій засудженої та призначенні їй покарання за ст. 124 і ч. 1 ст. 119 КК України.

Наведені порушення, що допущені апеляційним судом, істотно вплину­ли на правильність прийняття рішення у справі, що є безумовною підставою для скасування ухвали апеляційного суду Черкаської області від 22 березня 2005  р. через неправильність застосування кримінального закону. Якщо під час нового апеляційного розгляду справи буде встановлено, що С. учинила більш тяжкий злочин, ніж визнав апеляційний суд, то визначену ним міру покарання слід визнати невиправдано м’якою. Про це правильно зазначено в поданні прокурора, тому скарга підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 395—396 КПК України, колегія суддів Судової па­лати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання заступника прокурора Черкаської області задовольнила, ухвалу апеляційно­го суду Черкаської області від 22 березня 2005 р. щодо С. скасувала, а справу направила на новий апеляційний розгляд.

Суд апеляційної інстанції без урахування обставин справи дійшов ви­сновку про відсутність у засудженого умислу на вбивство і необґрун- товано перекваліфікував його дії з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ст. 125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження, що спри­чинило короткочасний розлад здоров'я

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 22 лютого 2007 р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 4(6). — С. 57—60

(витяг)

Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листо­пада 2005 р. К., раніше не судимого з огляду на ст. 89 КК України, засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на 8 років позбавлення волі.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2006 р. вирок щодо К. змінено, його дії перекваліфіковано з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України та призначено покарання 2 роки обме­ження волі.

За вироком суду К. засуджено за те, що він, 27 квітня 2005 р. близько 14  год., маючи умисел на позбавлення життя С. на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, усвідомлюючи суспільно небезпечний ха­рактер свого діяння та передбачаючи його наслідки, наніс потерпілому С., який був за кермом автомобіля «МАЗДА — 929» (К. сидів поруч на перед­ньому пасажирському сидінні), один удар ножем у життєво важливий орган — в області шиї зліва, коли автомобіль проїжджав поблизу готелю «Світанок» на вул. Фучика, рухаючись у напрямку вул. 6-ї Стрілкової дивізії у м. Дніп­ропетровську. Потім К. коцюбою, яку дістав зі своєї сумки, наніс ще три уда­ри в область голови потерпілого, заподіявши останньому легкі тілесні ушко­дження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я. Свої дії К. не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі — у зв’язку з тим, що потер­пілий С. самостійно надав собі першу медичну допомогу та своєчасно звер­нувся до лікувальної установи.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи, просив ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляду зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону. При цьому прокурор посилався на те, що висновок апеляційного суду про відсутність у К. умислу на умисне вбивство є необґрунтованим, оскільки, як убачається з матеріалів справи, потерпілому було спричинено поранення ножем у життєво важливий орган — шию, при цьому раневий канал зупиня­ється за 2 мм від сонної артерії, а його глибина досягає 6—7 см, після чого за­суджений, продовжуючи свої злочинні дії, завдав потерпілому ще три удари металевою коцюбою в область голови. Крім цього, судом апеляційної інстан­ції не були взяті до уваги дані про особу засудженого, зокрема те, що К. рані­ше притягався до адміністративної відповідальності за нанесення колото-рі- заного поранення, неодноразово затримувався правоохоронними органами за те, що бив свою дружину та сина, а іноді нападав на них із ножем. Також прокурор зазначає, що апеляційний суд своє рішення про перекваліфікацію дій засудженого з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 125 КК Украї­ни належним чином не мотивував, а також при призначенні покарання без­підставно послався на наявність на утриманні засудженого К. неповнолітньої дитини.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговорив­ши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає за­доволенню на таких підставах.

Перекваліфіковуючи дії К. із ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України, апеляційний суд послався на те, що суд першої інстанції не встановив наявності у засудженого умислу на вбивство.

Разом із тим, апеляційний суд у своїй ухвалі, крім посилання на висно­вок судово-медичної експертизи, не навів жодних доводів про те, чому він дійшов висновку про вчинення К. умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’ю потерпілого, не навів дока­зів, якими підтверджується такий висновок, та чому відкинуто докази, яки­ми Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська обґрунтував винність К. у замаху на умисне вбивство С., зокрема показання свідка К. С. — завідуючого відділенням хірургічної стоматології ДОКЛ ім. Мечнікова, який надавав ме­дичну допомогу потерпілому С., та з яких вбачається, що у потерпілого бу­ло виявлене ножове поранення шиї з ушкодженням великих та життєво важ­ливих судин, зокрема, заннжньощелепної та потиличної артерій і низки вен. Глибина раневого каналу становила 6—7 см; при цьому раневнй канал закін­чувався в декількох міліметрах від ствола зовнішньої сонної артерії, ушко­дження якої могло призвести до настання смерті. Зазначене ушкодження бу­ло небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, якого врятувало те, що він самостійно надав собі першу медичну допомогу та своєчасно звернувся до лікувальної установи.

Таким чином, за наявності в матеріалах справи суперечливих даних що­до характеру та ступеня тяжкості виявленого у потерпілого тілесного ушко­дження в області шиї апеляційному суду належало з використанням перед­бачених законом процесуальних можливостей перевірити зазначені обстави­ни та залежно від установленого, а також з урахуванням доказів, що мають значення для з’ясування змісту й спрямованості умислу, дати правильну юри­дичну оцінку діям засудженого К., належним чином мотивувавши своє рі­шення.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, засуджений після нанесен­ня удару ножем у шию ще тричі вдарив потерпілого металевою коцюбою по голові. Ці обставини також залишились поза увагою апеляційного суду.

Отже, апеляційний суд допустив таку неповноту з’ясування обставин злочину, яка істотно вплинула на правильність постановлення рішення у спра­ві, що є безумовною підставою для скасування ухвали апеляційного суду й направлення справи на новий апеляційний розгляд, як про це правильно по­рушується питання в касаційному поданні.

Обґрунтованими є і посилання в касаційному поданні на те, що апеля­ційний суд, призначаючи К. покарання, належним чином не врахував даних про його особу, з яких вбачається, що він характеризується з негативної сто­рони, притягався до адміністративної відповідальності за нанесення колото-- різаного поранення громадянці М., має емоційно нестійкий розлад особистос­ті, а також безпідставно послався на наявність на його утриманні неповноліт­ньої дитини, оскільки з матеріалів справи вбачається, що утриманням та вихо­ванням дитини займається колишня дружина засудженого та його мати.

Керуючись статтями 394—396 КПК України, колегія суддів Судової па­лати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задо­вольнила.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2006 р. щодо К. скасувала, а справу направила на новий апеляційний розгляд.

^[1] Подається мовою оригіналу.

^[2] Подається мовою оригіналу.