ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ'Я ОСОБИ^[1]

Пост. ПВСУ від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» // ВВСУ. — 2003. — №1. — С. 37—42

Злочинні дії засуджених перекваліфіковано з ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 121 цього Кодексу у зв'язку з відсутністю в них умислу на вбивство за попередньою змовою групою осіб

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 31 січня 2005 р. // ВВСУ. — 2006. — № 4. — С. 21—22

(витяг)

Апеляційний суд Луганської області вироком від 25 жовтня 2005 р. засу­див Б., раніше засудженого за умисне вбивство, за пунктами 12,13 ч. 2 ст. 115 КК на 15 років позбавлення волі, Д. — за п. 12 ч. 2 цієї ж статті на 11 років по­збавлення волі. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків Д. до покарання за цим вироком приєднано один рік позбавлення волі, невідбутий ним за поперед­нім вироком, і остаточно визначено до відбування 12 років позбавлення волі.

Б. і Д. визнано винними в умисному вбивстві О., яке вони, як установив суд першої інстанції, вчинили за таких обставин.

11  квітня 2005 р. зазначені особи, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, затіяли сварку з О., під час якої в них на ґрунті особистих неприяз­них стосунків виник умисел на його вбивство.

Б., діючи за попередньою змовою з Д., завдав кілька ударів кулаками в обличчя О. Після нього потерпілому завдав ударів кулаками в цю ж частину тіла Д., від чого О. впав на підлогу. Намагаючись позбавити життя потерпі­лого, Д. і Б. завдали йому не менше ніж п’ять ударів ногами по тулубу з обох боків, а останній — ще й удару ногою по голові. Потім Д., а після нього й Б., завдали металевим совком не менше ніж п’ять ударів по голові О., а Б. — ще й по тулубу потерпілого.

Діючи спільно, Б. і Д. заподіяли О. тілесні ушкодження у виді ран, пере­лому кісток носа, численних переломів ребер, розриву тканини печінки, від яких той помер на місці події.

У касаційній скарзі Б. просив змінити вирок: перекваліфікувати його дії з пунктів 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 296 цього Кодексу і призначити за цим законом покарання. Свої доводи він обґрунтував тим, що не причетний до смерті О., оскільки вважав, що від завданих ним ударів той померти не міг. Б. також оспорив висновки суду про наявність у нього умислу на вбивство О. та вчинення злочину за попередньою змовою із Д.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верхо­вного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню част­ково, а вирок щодо Б. і Д. — зміні у порядку, передбаченому ст. 395 КПК, з таких підстав.

Висновки суду про винність Б. у злочині, за який його засуджено, відпо­відають фактичним обставинам справи і підтверджені наведеними у вироку доказами, які суд належним чином дослідив.

Доводи засудженого Б. про те, що між його діями і смертю О. немає при­чинного зв’язку, безпідставні і спростовані такими доказами.

При розслідуванні справи та її розгляді в суді Б. визнав факт побиття разом із Д. потерпілого. Б. засвідчив, що спочатку ударів О. він завдав кула­ками в обличчя, а після того, як той впав, — ногами по тулубу й голові, а та­кож ударив один раз у живіт.

Показання Б. про обставини побиття потерпілого підтверджені показан­нями Д., які останній давав під час досудового слідства, а також об’єктивно узгоджуються з даними судово-медичної експертизи трупа О., згідно з яки­ми наявні на ньому рани, крововиливи, ссадина, переломи кісток носа і ре­бер та розрив тканини печінки утворилися внаслідок дії тупих твердих пред­метів, якими, за висновком експерта, могли бути кулаки, взуті ноги. Рани в ділянці голови, за його ж твердженням, могли утворитися від дії тупого твер­дого предмета з обмеженою контактуючою поверхнею, яким міг бути метале­вий совок, долучений до справи як речовий доказ. Смерть потерпілого наста­ла від закритої травми тулуба, що супроводжувалася численними перелома­ми ребер, розривом тканини печінки.

Разом з тим, доводи Б. про відсутність у нього умислу на вбивство О. та вчинення злочину за попередньою змовою із Д. ґрунтуються на матеріалах справи, тому заслуговують на увагу.

Обґрунтовуючи наявність у засуджених умислу на вбивство потерпіло­го, суд у вироку послався на їхні дії, спрямовані на виконання об’єктивної сто­рони злочину, а також кількість і локалізацію тілесних ушкоджень на трупі О. та механізм їх заподіяння.

Однак з такими висновками суду погодитися не можна.

Як убачається з матеріалів справи, Б., Д. і О. проживали неподалік один від одного, стосунки між ними були нормальними. Безпосередньо перед по­дією, що сталася, а також у перервах між побиттям потерпілого Б. і Д. розпи­вали з ним спиртні напої.

Б. і Д. ще на початку досудового слідства заявили, що умислу на вбивство О. не мали, а побили його за те, що він проміняв телевізора, який йому не на­лежав, на горілку, але в цьому зізнатися не бажав. Крім того, відповідно до показань засуджених при побитті потерпілого вони один одного стримували від активних дій і залишили його живим. Такі показання Б. і Д. наявними у справі доказами не спростовані та не суперечать висновку судово-медичної експертизи, згідно з яким потерпілий після заподіяння йому тілесних ушко­джень короткий проміжок часу міг рухатися і вчиняти певні дії.

Не може в цьому випадку бути доказом про умисне позбавлення життя засудженими О. й та обставина, що вони, як установив суд, завдали йому уда­рів совком по голові. Такі дії не мають причинного зв’язку зі смертю потерпі­лого. Згідно з висновком судово-медичного експерта в такий спосіб О. були заподіяні легкі тілесні ушкодження.

З пояснень експерта в суді вбачається, що за умови надання потерпіло­му медичної допомоги наслідок його лікування міг бути позитивним.

Суд установив і зазначив у вироку, що Б. і Д. під час побиття потерпілого діяли спільно і в ситуації, що склалася, були співвиконавцями злочину. Да­них про те, що вони заздалегідь домовилися про вбивство О., у справі немає. Не навів їх у вироку й апеляційний суд, обмежившись лише формальним по­силанням на вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб.

Враховуючи всі обставини вчинення злочину, спосіб заподіяння тілес­них ушкоджень потерпілому, причини припинення злочинних дій, а також поведінку засуджених і потерпілого, яка передувала події, їх відносини, коле­гія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що Б. і Д. при побитті О. не мали умислу на його вбивство, а тілесні ушкодження заподіяли йому в обопільній бійці без мети позбавлен­ня життя. Про те, що така бійка мала місце, крім визнання цієї обставини за­судженими свідчать також дані судово-медичних експертиз про наявність у них тілесних ушкоджень.

При цьому, завдаючи потерпілому ударів по тулубу, засуджені усвідом­лювали, що такими діями заподіюють тілесні ушкодження, небезпечні для його життя, передбачали, що від таких дій може настати смерть О., але легко­важно розраховували на її відвернення, тобто ставлення засуджених до нас­лідків, що настали, було необережним.

За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних спра­вах Верховного Суду України вирок Апеляційного суду Луганської області від 25 жовтня 2005 р. щодо Б. за його касаційною скаргою та щодо Д. у по­рядку, передбаченому ст. 395 КПК, змінила: перекваліфікувала дії Б. із пунк­тів 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК, Д. — із п. 12 ч. 2 цієї ж статті на ч. 2 ст. 121 КК і за цим законом призначила Б. 10 років позбавлення волі, Д. — дев’ять років по­збавлення волі. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків Д. остаточно ви­значено покарання у виді 10 років позбавлення волі. У решті вирок залише­но без зміни.

Умисне вбивство кваліфікується за ст. 116 КК лише у разі, коли хви­лювання виникло раптово і внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 5 жовтня 2004 року // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах. Офіц. вид. — К.,— С. 44—48

(витяг)

Вироком Апеляційного суду !вано-Франківської області від 10 червня 2004 р. С. засуджений за п. 4 ч. 2 ст. 115 та ч. 3 ст. 185 КК, а за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК — до позбавлення волі строком на 14 років із зарахуванням до строку відбування покарання перебування в Українській психіатричній лікарні з 28 грудня 2002 р. по 25 березня 2004 р.

Судом встановлено, що в 1995 р. С. познайомився з жителькою м. !ва- но-Франківська М. і став жити разом із нею в її квартирі № 24 на вул. !ва- сюка, 36. Після народження в 1997 р. сина між ними неодноразово вини­кали конфлікти та сварки на ґрунті ревнощів із боку С. Наприкінці 2001 р. М. розірвала стосунки з С. та виселила його з помешкання. Проте останній, будучи невдоволеним таким рішенням, через помсту та ревнощі вирішив її вбити.

З цією метою, вживши алкогольні напої, вночі 28 червня 2001 р. він при­йшов до квартири М., ключами, які залишилися в нього з часу спільного про­живання з потерпілою, відкрив вхідні двері й зайшов до кімнати, де у цей час перебувала М.

З її дозволу С. зайшов до кімнати і під час розмови з нею, яка переросла у сварку та бійку, з помсти за те, що потерпіла не захотіла з ним спільно про­живати, ножем, який він взяв перед цим на кухні, умисно вбив її, завдавши не менше 25 ударів у життєво важливі органи.

Після вчинення цього злочину С. таємно викрав гроші потерпілої на за­гальну суму 526 грн, спричинивши значну шкоду. Після цього на таксі при­їхав до м. Києва до свого знайомого і після бесіди з ним та телефонної розмо­ви з батьками добровільно повідомив про вчинені злочини і з’явився з повин- ною в органи міліції м. Києва.

У касаційній скарзі засуджений твердить, що суд не повною мірою вра­хував його добровільне зізнання про вчинені ним злочини і те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, і просить пом’якшити об­ране йому покарання, застосувавши ст. 69 КК.

Адвокат засудженого вважає, що С. здійснив умисне вбивство у стані си­льного душевного хвилювання, викликаного неправильною поведінкою по­терпілої (образами з її боку та знаходженням у квартирі в пізній час сторон­нього чоловіка), тому просить вирок змінити, дії засудженого перекваліфіку­вати на ст. 116 КК як вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилю­вання, і за цією статтею визначити мінімальне покарання.

Прокурор та сестра потерпілої М. вважають касаційні скарги безпідстав­ними і просять залишити їх без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, вислухавши по­яснення засудженого С. та його адвоката, вислухавши думку прокурора про необхідність зміни вироку з перекваліфікацією дій засудженого з ч. 3 на ч. 1 ст. 185 КК, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що каса­ційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини злочинів і його висновок про доведеність вини С. в умисному вбивстві з особливою жорстокістю потерпілої М. та у викраденні майна потерпілої відповідає до­казам у справі.

Викладені у касаційних скаргах доводи про те, що С. вчинив умисне вбивство потерпілої М. у стані сильного душевного хвилювання, є безпідста­вними.

Для застосування ст. 116 КК необхідно, щоб сильне душевне хвилюван­ня було раптовим і викликане протизаконним насильством, систематич­ним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілої особи. Тільки зазна­чені підстави можуть свідчити про наявність такого складу злочину, а якщо це хвилювання було обумовлене іншими обставинами — склад злочину від­сутній.

За обставинами події злочину жодна з цих підстав, яка б могла виклика­ти у С. стан сильного душевного хвилювання, при розгляді цієї справи не вста­новлена.

У своїх поясненнях засуджений дійсно згадував про те, що, зайшовши до квартири М., побачив якогось 40-річного чоловіка, який сидів у кімнаті, і на його питання М. пояснила, що це товариш батька. Коли чоловік пішов, С. став сваритися з потерпілою, приревнувавши її до нього, а потім взяв на кух­ні ніж, підійшов до М., схопив її за руку і ножем став завдавати удари в гру­ди. Потерпіла намагалась вирватись, але він повалив її на підлогу, ножем по­різав шию, потім встромив ніж у груди і спостерігав, як потерпіла мучилася до настання смерті.

З огляду на пояснення засудженого з боку потерпілої жодних дій, які б могли викликати у С. стан сильного душевного хвилювання, вчинено не бу­ло.

Та обставина, що в момент приходу засудженого у квартиру потерпілої там перебував чоловік, особа якого не встановлена, теж не могла викликати у нього такий стан.

Описуючи свій стан, засуджений визнав, що приревнував потерпілу до цього чоловіка, на ґрунті чого посварився з нею, пішов на кухню, взяв ніж і умисно вбив її, завдаючи удари в життєво важливі органи.

Крім того, показаннями свідків встановлено, що С. безпідставно звину­вачував потерпілу в невірності, ревнував, ображав і бив. Саме через таку по­ведінку С. потерпіла розірвала з ним стосунки.

За висновком судової психолого-психіатричної експертизи, на момент вчинення умисного вбивства емоційно-вольова сфера С. не була порушеною. Він перебував у стані простого алкогольного сп’яніння.

Показаннями самого засудженого встановлено, що під час умисного вбивства він діяв з особливою жорстокістю, завдаючи потерпілій такі удари ножем у життєво важливі органи, якими потерпілій були спричинені перед­смертні страждання. Як визнав засуджений, встромивши в груди М. ніж, він протягом 30 хв. спостерігав за тим, як вона страждає перед настанням смерті.

Суд припустився помилки, кваліфікуючи дії засудженого за ч. 3 ст. 185 КК. Суд виходив з того, що сума заподіяної шкоди у розмірі 526 грн 30 коп. для потерпілої була значною, оскільки вона отримувала невисоку заробітну плату.

Проте згідно з приміткою до ст. 185 КК значна шкода визначається не тільки з урахуванням матеріального становища потерпілої особи, сума запо­діяної шкоди повинна складати від 100 до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тому в цій частині вирок підлягає зміні з перекваліфікаці­єю дій засудженого з ч. 3 на ч. 1 ст. 185 КК.

З огляду на матеріали справи після вчинення зазначених злочинів С. по­чав проявляти ознаки реактивного психозу з шизофреноподібною симпто­матикою.

У зв’язку з цим та вчиненням ним суспільно небезпечних діянь ухвалою Апеляційного суду !вано-Франківської області від 5 грудня 2002 р. до ньо­го були застосовані примусові заходи медичного характеру з поміщенням у психіатричну лікарню до виходу із хворобливого стану.

Ухвалою цього суду від 22 січня 2004 р. застосовані до С. примусові за­ходи медичного характеру скасовано у зв’язку з його повним одужанням. За висновком судово-психіатричної експертизи, С. психічними розладами не страждає і не страждав на період часу, що належить до інкримінованих йому злочинів.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги С. та його адвоката за­довольнила частково. Вирок Апеляційного суду !вано-Франківської облас­ті від 10 червня 2004 р. щодо С. змінила: перекваліфікувала його дії з ч. 3 на ч. 1 ст. 185 КК, а за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 185 та п. 4 ч. 2 ст. 115 КК на підставі ст. 70 КК України, визначила покарання у виді позба­влення волі строком на 14 років. В іншій частині колегія суддів вирок зали­шила без зміни.

Умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборо­ни, помилково кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК

Ухвала спільного засідання Судової палати у кримінальних спра­вах і Військової судової колегії Верховного Суду України від 21 травня 2004року // Судова практика Верховного Суду України у криміналь­них справах: Офіц. вид. — К., 2006. — С. 48—50

(витяг)

Вироком Сумського районного суду Сумської області від 5 жовтня 2001 р. С. засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 18 грудня 2001 р. ви­рок залишено без зміни.

С. засуджено за вчинення умисного вбивства потерпілого П. за таких об­ставин.

Судом встановлено, що близько 20 год. 8 червня 2001 р. до будинку, де С. мешкав із сім’єю, зайшов П. у стані алкогольного сп’яніння. П. вихопив із рук С. металеву товкачку, а потім наніс С. один удар кулаком у груди, після чого схопив сокиру, але С. вибив її з рук. Продовжуючи небезпечне посяган­ня, П. вдарив С. кулаком в обличчя і намагався продовжити побиття, але С. вирвався і, схопивши ножі зі столу, почав розмахувати ними перед потерпі­лим, який продовжував наступати на нього. Тоді С. завдав П. удару ножем, і внаслідок проникаючого поранення грудної клітини з пораненням стінки гир­ла аорти та розвитком тампонади серця, потерпілий помер.

У клопотанні засуджений порушує питання про перегляд судових рі­шень щодо нього у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону.

Розглянувши справу за поданням п’яти суддів на спільному засіданні, Су­дова палата у кримінальних справах і Військова судова колегія Верховного Суду України клопотання засудженого задовольнила з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 27 Конституції України і ст. 36 КК України кожна особа має право на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання незалежно від можливості уникнути його або звернутися по допомогу до ін­ших осіб чи органів влади.

Судом встановлено, що засуджений С. разом зі своєю дружиною та діть­ми перебував у себе вдома, коли до них прийшов П., який був п’яний і за­кривавлений. Саме він розпочав сварку з господарем будинку, погрожував йому товкачкою та сокирою, не хотів виходити з будинку і першим почав бити С.

Відповідно до свідчень засудженого, коли П. зайшов до нього, він запро­понував йому проспатися, але останній став погрожувати, завдав йому удару в обличчя і, коли він впав, почав його душити. Захищаючись і обороняючись від нападу, він завдав потерпілому удар ножем.

Ці показання засудженого узгоджуються з показаннями свідка Л., дру­жини засудженого, про те, що П. й до цього погрожував її чоловіку, а коли він прийшов до них додому, вона, злякавшись, вибігла з хати, оскільки потерпі­лий взяв сокиру і хотів нанести нею удари її чоловіку. Раніше вона була свід­ком того, як П. жорстоко бив свого батька та брата; показаннями свідків Ч. та X., з огляду на які П. був набагато здоровішим і сильнішим від С. і був того дня п’яний. Відповідно до показань свідка Ч. потерпілий у цей день був агре­сивним і до того, як іти до С., побив О.

У справі встановлено, і суд фактично визнав доведеним вчинення потер­пілим неправомірних дій, які свідчать про реальність та дійсність суспільно небезпечного посягання, що існувало об’єктивно, і С. ударив ножем П. із ме­тою припинити таке посягання та захистити себе і свою сім’ю. Однак засу­джений застосував таке знаряддя і завдав потерпілому шкоди, яка не відпові­дає небезпечності посягання та обстановці захисту.

На підставі наведеного Судова палата у кримінальних справах і Війсь­кова судова колегія Верховного Суду України судові рішення змінила і пере­кваліфікувала дії С. з ч. 1 ст. 115 КК України на ст. 118 КК України, при­значила йому за цим законом покарання у виді 2 років позбавлення волі та звільнила з-під варти у зв’язку з відбуттям зазначеного строку покарання.

Лікар несе відповідальність за здоров'я пацієнта незалежно від то­го, чи обрав саме його пацієнт, чи він лікував останнього за призна­ченням.

У разі настання смерті пацієнта внаслідок невиконання або нена­лежного виконання професійних обов'язків через злочинну недбалість чи несумлінне до них ставлення лікуючий лікар несе кримінальну від­повідальність за вбивство з необережності за ст. 98 КК України 1960 р. або за ст. 140 КК України 2001 р.

Ухвала спільного засідання Судової палати у кримінальних спра­вах і Військової судової колегії Верховного Су ду України від 14 березня 2003 року // Судова практика Верховного Суду України у криміналь­них справах: Офіц. вид. — К., 2006. — С. 50—55

(витяг)

Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 червня 1998 р. К. засуджена за ст. 98 КК 1960 р. до 2 років позбавлення волі. Суд постановив стягнути із засудженої на користь потерпілого В. В. 20 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. На підставі п. «б» ст. 1 Закону від 26  червня 1997 р. № 401/97-ВР «Про амністію з нагоди першої річниці Кон­ституції України» К. від відбування покарання звільнена.

Ухвалою від 2 вересня 1998 р. судова колегія у кримінальних справах Київського обласного суду залишила вирок без зміни.

Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду України ухва­лою від 22 березня 2001 р. ухвалу обласного суду скасувала і направила спра­ву на новий касаційний розгляд.

Ухвалою від 16 травня 2001 р. судова колегія у кримінальних справах Київського обласного суду вирок залишила без зміни.

К. визнана винною у вбивстві з необережності О., вчиненому за таких об­ставин.

К., лікар-гінеколог, спеціаліст вищої категорії і кандидат медичних наук, завідуюча відділенням патології вагітних пологового будинку, на прохання своєї знайомої В. Л. — матері вагітної О., 1978 р. н., пообіцяла прийняти по­логи у останньої та лікувати її в післяпологовий період.

О., також знаючи К. як висококваліфікованого спеціаліста, за порадою матері обрала її лікуючим лікарем, що передбачено ст. 6 Закону від 19 листо­пада 1992 р. № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоро­в’я» (далі — Закон № 2801-XII).

Після надходження О. 10 березня 1997 р. приблизно о 8 год. ранку до по­логового будинку К., згідно з попередніми домовленостями, незважаючи на ви­хідний день, прийшла до пологового будинку і поставила до відома завідуючо­го фізіологічним відділенням, що прийматиме пологи в О., з чим той погодився.

Прийнявши пологи, К. того ж дня поїхала до матері породіллі й повідо­мила, що вони пройшли благополучно.

У післяпологовий період К., виконуючи обов’язки лікуючого лікаря О. з 10 по 19 березня 1997 р., несвоєчасно й неповно обстежувала пацієнтку, не виявила гнійного запального процесу в статевих органах останньої, не нада­ла значення підвищенню температури, не з’ясувала причини підвищення рів­ня лейкоцитів і не пояснила хворій дійсний стан її здоров’я та прогноз мож­ливого розвитку захворювання.

Виявляючи злочинну недбалість, К. перед випискою О. з пологового бу­динку не провела належних обстежень, унаслідок чого не виявила у пацієнт­ки збільшення розмірів матки й ендометрит, що в подальшому призвело до погіршення стану здоров’я породіллі.

Наступного дня після виписки — 20 березня 1997 р. — приблизно о 9 год. 30 хв. К., оглянувши О. вдома й поставивши діагноз «грип», виявила злочин­ну недбалість: не вжила заходів до її госпіталізації, що призвело до подаль­шої ускладнення стану здоров’я пацієнтки і розвитку в неї інфекційно-ток­сичного шоку. Цього ж дня викликана родичами О. машина швидкої допо­моги доставила її в центральну районну лікарню, де вона й померла.

Засуджена у клопотанні просила скасувати судові рішення у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону і закрити справу за від­сутністю в її діях складу злочину оскільки вона не була лікуючим лікарем О.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення потерпілих В. Е. та О. В. і за­судженої К., міркування прокурора про відсутність підстав для скасування судових рішень і закриття справи, перевіривши матеріали останньої, судді Су­дової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верхов­ного Суду України дійшли висновку, що клопотання засудженої задоволен­ню не підлягає з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, висновок суду про винність К. відпо­відає фактичним обставинам справи, що підтверджені дослідженими в судо­вому засіданні доказами, аналіз яких суд дав у вироку, і є обґрунтованим.

У справі встановлено, що особисте знайомство між К. і В. Л. стало під­ставою для звернення останньої до К. із проханням прийняти пологи у її доч­ки та вести її в післяпологовий період.

Як на досудовому слідстві, так і в суді К. визнала, що на прохання В. Л. вона погодилася прийняти пологи в О., після чого щоденно приходила до тієї в палату, оглядала, знімала шви, повідомила медичний персонал, коли саме пацієнтку можна готувати на виписку, а 20 березня 1997 р. оглянула її вдома. За показаннями К., вона заповнила історію пологів і післяпологового періоду.

Потерпіла В. Л. показала, що після прийняття пологів К. щоденно пові­домляла про стан здоров’я дочки, котра також говорила, що її оглядала К.

Наведене свідчить про те, що К., по суті, взяла на себе обов’язки лікую­чого лікаря й усвідомлювала свою відповідальність за стан здоров’я О.

За показаннями потерпілої В. Л., дочка повідомляла, що її лікуючим лі­карем є К. Це підтверджується і змістом записок О. з пологового будинку до чоловіка, де вона неодноразово згадує ім’я К. як лікаря, що нею опікується, повідомляє про день виписки і з яким необхідно «розрахуватися».

Свідок X. — завідуючий фізіологічним відділенням пологового будин­ку — підтвердив, що К. з його дозволу була лікуючим лікарем О., оглядала її, приймала рішення про виписку, а коли він хотів оглянути породіллю — та відмовилася, пославшись на те, що це вже зробила К.

Як лікуючого лікаря сприймали К. й свідки Л. та С., які разом з О. пере­бували у післяпологовій палаті й бачили, що її оглядала К., якій О. скаржи­лася на біль у животі та температуру.

Свідки Л. С., К. М., Т., Т. С. — акушери лікарні — показали, що під час обходів палат лікарями О. заявляла, що її оглядала К.

Жоден зі свідків із медперсоналу пологового будинку не показав, що К. будь-коли зверталася за інформацією про стан здоров’я О., тоді як К. щоден­но надавала таку інформацію В. Л. і довела до відома медперсоналу дату ви­писки О. з пологового будинку, що свідчить про те, що сама вона володіла та­кою інформацією.

Усі ці докази в сукупності свідчать, що обов’язки, які виконувала К. із дня прийняття пологів і до виписки О. з пологового будинку, відповідали обо­в’язкам лікуючого лікаря, передбаченим внутрішньою інструкцією пологово­го будинку. Такого ж висновку дійшла і комісійна судово-медична експертиза.

Наведені у клопотанні та підтримані у поданні доводи про те, що з юри­дичної точки зору К. не була лікуючим лікарем і у зв’язку з цим не може від­повідати за смерть О., безпідставні, оскільки статті 34,38 Закону № 2801-XII передбачають дві категорії лікуючих лікарів: безпосередньо обраного пацієн­том та призначеного керівником закладу охорони здоров’я чи його підрозді­лу. При цьому жодним нормативно-правовим актом не передбачено видан­ня наказів або розпоряджень про закріплення лікуючого лікаря за пацієнтом, який його обрав. Більше того, ст. 38 Закону № 2801-XII обумовлює вільний вибір пацієнтом лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, і таку угоду Закон не ставить у залежність від наявності офіційної чи неофі­ційної згоди на це адміністрації лікувального закладу. У цьому ж випадку про лікування О. лікарем К. поставили до відома завідуючого відділенням X. Останній не мав права відсторонити К. від лікування, оскільки згідно зі ст. 34 зазначеного Закону право вибору такого лікаря належить лише пацієнтові. Водночас ч. 3 цієї статті передбачено відповідальність лікуючого лікаря за здо­ров’я пацієнта незалежно від того, обрав його пацієнт чи він лікував остан­нього за призначенням.

Суд обґрунтовано визнав, що смерть О. сталася внаслідок злочинної не­дбалості К.

За висновком комісійної судово-медичної експертизи причиною смерті О. став післяпологовий метроендометрит, який ускладнився інфекційно-ток­сичним шоком.

Допитаний у суді експерт Ш. пояснив, що причиною ендометриту була інфекція у порожнині матки, і це свідчило про те, що запальний процес три­вав не один день.

Експерт X. В. підтвердив, що інфекційно-токсичний шок був виклика­ний інфекцією, занесеною в матку не пізніше ніж за 2 дні до смерті О.

Об’єктивним свідченням наявності в О. запального процесу на день її виписки з пологового будинку є дані в журналі й у зошиті аналізів фізіоло­гічного відділення, які вказують на значний лейкоцитоз та збільшення швид­кості осідання еритроцитів.

За висновками судово-медичних експертиз, ендометрит розвинувся в післяпологовий період, і за умови проведення огляду О. безпосередньо перед випискою з пологового будинку 19 березня 1997 р. з урахуванням зазначе­них результатів аналізу крові й того, що в породіллі була збільшена в розмі­рах матка (як виявлено при патологоанатомічному дослідженні трупа), ліку­ючий лікар міг і повинен був встановити захворювання.

Наведені дані дають підстави для висновку, що безпосередньо перед випис­кою О. з пологового будинку К. її не оглянула, хоча повинна була це зробити.

За показаннями потерпілих В. В. та В. Л., при відвіданні хворої О. вдома 18  березня 1997 р. К. не надала значення її тяжкому стану і не вжила заходів до її своєчасної госпіталізації, а обмежилася записом на аркуші паперу назв антибіотиків, застосування яких, на її думку, було достатньо, щоб вивести хвору з такого стану.

Зазначені об’єктивні обставини дали достатні підстави судово-медич­ним експертам для висновку, що смерті О. можна було запобігти.

Погоджуючись із цим висновком і беручи до уваги стаж роботи, досвід і ступінь кваліфікації К., яка є кандидатом медичних наук, місцевий суд об­Грунтовано визнав, що вона з урахуванням наведених даних повинна була й могла передбачити можливість настання смерті О. і вжити заходів, щоб їй за­побігти, але не зробила цього. Тобто вона виявила злочинну недбалість, на­слідком якої стала смерть потерпілої О.

На те, що К. усвідомила свою відповідальність за смерть О., вказує і її подальша поведінка, спрямована на зміну результатів аналізів крові та запе­речення факту призначення О. медикаментів удома. Тому К. обГрунтовано визнано винною у вбивстві з необережності. Її дії правильно кваліфіковані за ст. 98 КК 1960 р.

У справі не допущено порушень закону, які б відповідно до ст. 400⁴ КПК могли бути підставами для перегляду судових рішень.

З урахуванням наведеного судді Судової палати у кримінальних спра­вах і Військової судової колегії Верховного Суду України на спільному засі­данні клопотання засудженої К. про скасування судових рішень щодо неї за­лишили без задоволення.

Кількість, характер, локалізація, сила нанесення ножових поранень і знаряддя вчинення злочину свідчать про спрямованість умислу на заподіяння смерті потерпілої, хоча смерть не настала з незалежних від волі винного обставин

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 17 січня 2006 р. — Судова практика у кримінальних справах //Кримінальне судочинство. — 2006. — Вип. 1—2. — С. 81—83

(витяг)

Вироком колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеля­ційного суду Волинської області від 13 жовтня 2005 р. Г. засуджений за ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України на 11 років позбавлення волі з конфіскаці­єю всього майна, яке є його власністю; за ч. 4 ст. 187 КК України — на 10 ро­ків позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно призначено 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Постановлено стягнути з Г.: на користь потерпілої Л. на відшкодування матеріальних збитків — 1418 грн 29 коп., на відшкодування моральної шко­ди — 10 000 грн; на користь Волинської обласної клінічної лікарні за ліку­вання Л. — 5116 грн; на користь держави — 1224 грн судових витрат за про­ведення експертиз.

Г. визнано винним у тому, що він близько 9 год. 23 травня 2005 р., пере­буваючи в будинку, з метою заволодіння чужим майном вчинив розбійний напад на Л., під час якого умисно з корисливих мотивів вчинив замах на вбивство Л., смерть якої не настала з незалежних від його волі причин. До того ж Г. наніс потерпілій декілька ударів кухонним ножем у різні частини тіла, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, від чого та втратила свідомість і лежала без ознак життя, що сприймалось засудженим як її смерть. Під час на­паду Г. заволодів майном потерпілого Л. В. на загальну суму 6708 грн 1 коп.

У касаційній скарзі захисник засудженого посилався на те, що у справі не знайдено і у вироку суду не наведено доказів наявності у Г. прямого умис­лу на вбивство Л., а сам Г. неодноразово вказував, що не мав наміру вбити потерпілу і не бажав її смерті. У зв’язку з цим просив вирок у частині засу­дження Г. за ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України скасувати.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про відсутність підстав для задоволення скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Висновок суду про доведеність вини Г. у вчиненні злочинів, за які його засуджено, відповідає фактичним обставинам справи, обГрунтований сукуп­ністю доказів, розглянутих у судовому засіданні, належно оцінених і наведе­них судом у вироку, і є правильним.

Так, на стадії досудового слідства Г. звернувся з явкою з повинною і на допитах дав показання як підозрюваний, обвинувачений: він зайшов до бу­динку Л., де раніше виконував ремонтні роботи, маючи намір заволодіти чу­жим майном, напав на Л. і, бажаючи її смерті (щоб вона не могла надалі його викрити, оскільки знала його), завдав їй ударів кухонним ножем у спину, груди, по руках, шиї. Вирішивши, що Л. мертва, Г. припинив свої дії і кинув поруч із нею ніж, обшукав будинок, заволодів майном її сина, яке частково зберігав при собі, а частково сховав у кущах.

З даних протоколу відтворення обстановки та обставин події з участю Г. вбачається, що той показав, як наносив удари ножем потерпілій, де саме в бу­динку перебували речі, якими він заволодів, та видав викрадене. Викрадені речі були впізнані потерпілим Л. В.

Потерпілий Л. В., свідки Ц., С. підтвердили, що Л. була знайдена 23 тра­вня 2005 р. вдень у своєму будинку з ножовими пораненнями, їй своєчасно була надана медична допомога, внаслідок чого вдалося зберегти життя потер­пілої, яка одразу вказувала, що напад на неї з ножем вчинив Г.

З показань потерпілої Л. видно, що Г. спочатку вдарив її ножем у спину, а коли вона повернулась до нього — у груди, по руках, при цьому вимагав сказати, де в будинку знаходяться гроші, не реагував на її прохання не вбива­ти; залишаючи будинок, усвідомлюючи, що вона ще жива, заподіяв їй ножем різану рану шиї, від чого вона втратила свідомість.

Згідно з висновками судово-медичних і судово-криміналістичних експер­тиз виявленим на місці події ножем Л. були заподіяні тяжкі тілесні ушкоджен­ня, небезпечні для життя в момент заподіяння, у виді множинних колото-рі- заних поранень тіла, зокрема задньої поверхні грудної клітини, проникаюче в грудну клітину з пораненням лівої легені і травматичним зламом третього ребра зліва, а також різана рана в підщелеповій ділянці на шиї довжиною 15 см і глибиною до 7 см.

Оцінивши зазначені докази в сукупності, суд обГрунтовано дійшов ви­сновку, що дії Г. були спрямовані на умисне вбивство Л. — жінки похилого віку з користі під час розбійного нападу на неї, оскільки про це свідчать не тільки показання Г. на досудовому слідстві і показання потерпілої, а й дані щодо кількості, характеру, локалізації виявлених у неї поранень, сили нане­сення їй ножем ударів, достатньої для такого тілесного ушкодження, виявле­ного у потерпілої, як злам ребра.

Тобто Г. виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця — настання смерті Л., але цей злочин не було закінчено з причин, що не залежали від його волі, — внаслідок своєчасного виявлення пораненої, яку він залишив, вважаючи її мертвою, і своєчасного надання їй необхідної медичної допомоги.

За таких обставин доводи захисника М. з посиланням на показання за­судженого в суді про відсутність у Г. прямого умислу на вбивство Л. є безпід­ставними.

Наведені вище докази спростовують посилання захисника М. і на те, що винність Г. у вчиненні замаху на умисне вбивство Л. із користі не доведено.

Дії засудженого Г. за ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України кваліфіковані правильно.

!стотних порушень кримінально-процесуального законодавства, які ма­ють наслідком скасування чи зміну вироку, у справі не встановлено.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК Украї­ни в межах санкції статей КК України, за якими його засуджено, з врахуванням тяжкості вчиненого злочину, даних про особу засудженого, його віку, обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання, і це покарання є справедливим.

Підстав для пом’якшення покарання колегія суддів не вбачає.

Враховуючи викладене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу захисника засудженого залишила без задоволення, а вирок колегії суддів судової палати у криміна­льних справах апеляційного суду Волинської області від 13 жовтня 2005 р. щодо Г. — без змін.

Дії засудженого, який вчинив умисне вбивство трьох осіб на ґрунті особистих неприязних стосунків правильно кваліфіковані за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 16 лютого 2006 р. — Судова практика у кримінальних справах //Кримінальне судочинство. — 2006. — Вип. 1—2. — С. 86—88

(витяг)

Вироком колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеля­ційного суду Донецької області від 29 вересня 2005 р. В. засуджений за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України на 14 років 6 місяців позбавлення волі.

За вироком В. визнано винуватим і засуджено за умисне вбивство трьох осіб, вчинене за таких обставин.

7 травня 2005 р. у другій половині дня неповнолітній В. із його знайоми­ми С. В. та О. вживали спиртні напої в кафе «Едем» (м. Зугрес), а потім він поїхав до баби і діда Я., які проживають у смт Троїцько-Харцизьк.

Уранці 8 травня 2005 р. до В. прийшов С. В. і заявив, що той у кафе ви­крав у нього із внутрішньої кишені піджака 1000 грн.

У період часу з 8 по 13 травня 2005 р. С., О. та їх знайомий С. О., якому вони повідомили про нібито крадіжку В. 1000 грн, вимагали від останнього, погрожуючи розправою, повернути гроші до 13 травня 2005 р. Зазначено­го дня приблизно о 19 год. 30 хв. у смт Троїцько-Харцизьк С. В., О. і С. О. зустріли В. і, погрожуючи, вимагали повернення грошей до 21 год. Після цієї розмови у В. виник умисел на їх вбивство.

З цією метою В. узяв дома кухонний ніж і, коли С. О. прийшов приблиз­но о 21 год. до будинку діда і баби В., той запросив його зайти у двір. Там піс­ля того як С. О. кілька разів ударив кулаком в обличчя В., останній під вига­даним приводом нібито передачі грошей запропонував йому пройти за буди­нок і пропустив уперед. Після цього В. завдав ножем один удар у спину С. О., а коли той повернувся, ударив ножем другий раз біля серця. Від отриманих колото-різаних поранень задньої поверхні грудної клітки зліва з пошкоджен­ням лівої легені та передньої поверхні грудної клітки зліва з пошкодженням правого передсердя, яке ускладнилось розвитком тампонади сердечної соро­чки кров’ю, набряканням головного мозку та легенів, внаслідок чого потерпі­лий помер на місці вчинення злочину.

Переконавшись, що С. О. помер, В. перетяг труп за будинок, вийшов на вулицю і запросив С. В. зайти у двір під приводом вживання спиртних напо­їв разом з С. О.

Коли С. В. зайшов у двір, В. пропустив його вперед і завдав ножем два уда­ри в спину, заподіявши два проникаючих колото-різаних поранення задньої поверхні грудної клітки зліва з пошкодженням лівої легені, які ускладнились розвитком лівостороннього гемопневмотораксу, набряком головного мозку та легенів, унаслідок чого потерпілий помер на місці вчинення злочину.

Після переміщення трупа С. В. за будинок В. вийшов на вулицю і запросив О. зайти у двір, повідомивши, що його чекають С. О. та С. В. Коли О. зайшов у двір, В. також пропустив його вперед і завдав ножем два удари в спину, заподіяв­ши проникаючі колото-різані поранення задньої поверхні грудної клітки зліва з пошкодженням лівої легені, внаслідок чого потерпілий помер на місці події.

Після вбивства потерпілих В. закопав їх трупи на подвір’ї в купі гною.

У касаційних скаргах засуджений В. і його захисник, не оспорюючи до­веденості винуватості засудженого в умисному вбивстві на Грунті особистих неприязних стосунків трьох осіб і правильність кваліфікації його дій, проси­ли вирок змінити. На їхню думку, при призначенні покарання суд не повною мірою врахував, що В. учинив злочин у неповнолітньому віці внаслідок не­правомірних дій потерпілих, що він добровільно з’явився із зізнанням, сприяв розкриттю злочину, щиро розкаявся у скоєному. На зазначених підставах во­ни просили пом’якшити призначене засудженому покарання.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, міркування про­курора про залишення касаційних скарг без задоволення, а вирок — без змін, перевіривши кримінальну справу, колегія суддів не знайшла підстав для за­доволення касаційних скарг.

Висновок суду про доведеність винуватості В. в умисному вбивстві на Грунті особистих неприязних стосунків трьох осіб за обставин, викладених у вироку, підтверджується сукупністю доказів, зібраних у справі і перевірених у судовому засіданні в установленому кримінально-процесуальним законо­давством порядку, яким дана належна оцінка у вироку.

Зокрема, з матеріалів справи видно, що В. добровільно звернувся до мі­ліції із заявою про явку з повинною, в якій детально описав мотиви та обста­вини умисного вбивства С. В., С. О. та О., місце захоронення їх трупів та інші обставини скоєного.

Про добровільність звернення В. до міліції із заявою про вбивство трьох осіб підтвердили свідки Ч. К. та Ч. О.

У наступних показаннях під час допитів як підозрюваного, обвинуваче­ного та при відтворенні обстановки та обставин події В. підтвердив викладе­ну в заяві про явку з повинною інформацію про вбивство ним С. В., С. О. та О. і деталізував обставини вчиненого злочину.

Ці показання В. відповідають у деталях сукупності інших зібраних у справі доказів, зокрема даним протоколів огляду місця події, огляду знаряддя зло­чину (ножа), висновків судово-медичних експертиз про причину смерті по­терпілих, локалізацію та характер виявлених на їх тілі тілесних ушкоджень.

Істотних порушень норм кримінально-процесуального законодавства під час досудового слідства і в судовому засіданні не допущено.

Юридична кваліфікація дій В. відповідає тому, що фактично було ним скоєно, і є правильною.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК Украї­ни у межах, установлених санкцією ч. 2 ст. 115 КК України, відповідно до по­ложень Загальної частини КК України, з урахуванням ступеня тяжкості вчи­неного злочину, особи винного та обставин, що пом’якшують відповідаль­ність, тому колегія суддів не вбачає підстав для його пом’якшення.

Не вбачаючи підстав для зміни чи скасування вироку, колегія суддів Су­дової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги засудженого В. і його захисника залишила без задоволення, а вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду До­нецької області — без змін.

Особливі страждання і мучення, спричинені потерпілому при позбав­ленні життя, дають підстави для кваліфікації вбивства як вчиненого з особливою жорстокістю

Ухвала колеги суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 березня 2006 р. — Судова практика у кримінальних справах //Кримінальне судочинство. — 2006. — Вип. 1—2. — С. 89—92

(витяг)

Вироком апеляційного суду Запорізької області від 28 вересня 2005 р. X. засуджений:

за пунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 15 років позбавлення волі;

за ч. 3 ст. 186 КК України на 6 років позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі;

— за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточно визначено 15 років позбавлення волі;

за ст. 357 ч. 3 КК України X. виправданий. С. засуджений:

за пунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 13 років позбавлення волі;

за ч. 3 ст. 186 КК України на 5 років позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі;

за ч. 3 ст. 357 КК України на 2 роки обмеження волі,

—            за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК України визначено 12 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з X. та С. солідарно на користь потерпілого М. 529 грн 80 коп., з X. на користь потерпілого Б. 610 грн.

За вироком суду засуджені визнані винуватими у вчиненні злочинів за таких обставин.

У ніч на 29 грудня 2004 р. X. і С. за попередньою змовою з автомобі­ля ВАЗ-2166 45106 НЄ біля будинку по вул. Рози Люксембург у м. Орехово таємно викрали майно потерпілого М. на загальну суму 529 грн 80 коп.

1  січня 2005 р. приблизно 24 год. 30 хв. С. біля гастроному в м. Орехово таємно викрав у потерпілого П., який спав, куртку-дублянку, кепку, мобіль­ний телефон, гроші (150 грн), а загалом — на суму 950 грн.

Після цього приблизно о 1 год. 30 хв. біля будинку № 66 по тій же вули­ці X. і С., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, почали вимагати від П. номер захисного коду викраденого у нього мобільного телефону. З цього приводу між ними виникла сварка і особиста неприязнь. На Грунті цих сто­сунків засуджені вирішили вбити П.

Реалізуючи умисел на позбавлення життя потерпілого, діючи узгодже­но, С. і X. затягнули П. у автомобіль ЗАЗ-1102 № 97501 НА. X. керував авто­мобілем, а С. на задньому сидінні утримував потерпілого, наносячи йому при цьому численні удари руками по голові і тулубу.

Приїхавши до лісопосадки на 287 км автодороги Запоріжжя—Маріуполь, X. і С. з метою позбавлення життя, діючи узгоджено з особливою жорстокіс­тю, наносили П. руками і ногами удари по різних частинах тіла. X., крім того, наніс 23 удари ножем, численні удари молотком, а С. — численні удари пал­кою. Потерпілого П. засуджені били тривалий час, від чого П. відчував особ­ливі фізичні страждання і мучення.

Спільними діями засуджених П. було спричинено поєднана, комбінова­на травма голови, грудної клітки, кінцівок, яка ускладнилась травматичним шоком, від якого настала смерть.

Помилково вважаючи, що П. живий, з метою спричинення йому особ­ливих страждань X. і С. прив’язали його мотузкою до фаркопа автомобіля і протягнули близько 150 метрів по Грунтовій дорозі зі швидкістю приблиз­но 60 км/год.

2  січня 2005 р. приблизно о 6 год. 30 хв. X. і С. за попередньою змовою з метою викрадення чужого майна проникли до будинку по вул. Машинотрак- торній у м. Орехово, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров’я потерпілої Ч., відкрито заволоділи її майном на загальну су­му 1918 грн.

2 січня 2005 р. приблизно о 19 год. X. з автомобіля ВАЗ-2103 № 34824 НА біля будинку по вул. Горького у м. Орехово таємно викрав майно потерпіло­го А. на загальну суму 530 грн.

7 січня 2005 р. приблизно о 22 год. 30 хв. С. у квартирі будинку у с. Ново- ніколаївка таємно викрав паспорт на ім’я С.

7 січня 2005 р. приблизно о 23 год. X. і С. за попередньою змовою з авто­мобіля ЗАЗ-1102 № В9778 ЯН біля будинку по вул. Леніна у с. Новоніколаїв- ка таємно викрали майно потерпілого К. на загальну суму 800 грн.

У цей же час засуджені за попередньою змовою з автомобіля «Моск- вич-412» № 04816 НА таємно викрали майно потерпілого С. на 498 грн.

X. крім того 7 січня 2005 р. у м. Вільнянськ таємно викрав з автомобіля ВАЗ-21003 № 12783 НЄ біля будинку по вул. Бочарова майно потерпілого Б. на загальну суму 730 грн.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений X. просив зміни­ти вирок, перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 115 (пункти 4,12) на ч. 2 ст. 121 КК України, оскільки, на його думку, не доведено, що він мав умисел на по­збавлення життя потерпілого П., посилався на те, що судом не враховано не­правомірну поведінку потерпілого, який намагався заволодіти автомобілем, де його засуджені і побачили, ці дії потерпілого викликали у X. сильне душе­вне хвилювання, просив усе це урахувати, перекваліфікувати його дії та по­м’якшити покарання.

Захисник О. у доповненнях до скарги X., підтримуючи доводи засудже­ного щодо неправильної кваліфікації дій X., просив скасувати вирок, справу направити на додаткове розслідування, оскільки, на його думку, обставини справи досліджені неповно, однобічно.

Вирок щодо С. не оскаржений, на нього не подано подання.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокуро­ра, який вважав за необхідне виключити з вироку кваліфікуючу ознаку ч. 3 ст. 186 КК України щодо обох засуджених — спричинення значної шкоди по­терпілій Ч., а в іншій частині вирок залишити без змін, перевіривши матеріа­ли справи та доводи, наведені у скаргах, колегія суддів вважає, що вони під­лягають задоволенню частково на таких підставах.

ОбГрунтованість засудження за крадіжки майна потерпілих М., П., А., К., С., Б., паспорта С. В. і правильність кваліфікації дій X. і С. за ч. 2 ст. 185, а С. і за ч. 3 ст. 357 КК України у скарзі та доповненнях до неї не оспорюється.

Винуватість засуджених X. і С. у вчиненні цих злочинів підтверджена дослідженими у судовому засіданні доказами, яким у вироку дана належна оцінка.

Дії X. і С. за ч. 2 ст. 185 КК України, а С. і за ч. 3 ст. 357 КК України ква­ліфіковано правильно.

Обгрунтовано X. і С. визнані винуватими і в умисному вбивстві П. за об­ставин, викладених у вироку.

У судовому засіданні С. визнав себе винуватим в умисному вбивстві П., показав, що за пропозицією X. вони вивезли П. на автомобілі у лісопосадку, витягнули з автомобіля і почали наносити йому удари руками, ногами, но­жем, палкою, молотком протягом тривалого часу, прив’язали потерпілого за ноги до фаркопа автомобіля і протягнули по дорозі, а потім відтягнули у лі­сопосадку.

Зі змісту показань X. вбачається, що він визнавав усі дії щодо потерпіло­го, визначені у вироку, вони з С. учинили вдвох.

Показання засуджених у судовому засіданні про обставини вчинення зло­чину, узгодженість дій відповідають їх показанням на досудовому слідстві, зокрема під час відтворення обстановки і обставин події, даним, що містяться у протоколах огляду місця події, огляду автомобіля, висновках судово-іму­нологічної, судово-криміналістичної, судово-медичних експертиз, показаннях свідків.

За висновками судово-медичної експертизи смерть П. настала від поєд­наної, комбінованої травми голови, грудної клітки і кінцівок, яка ускладни­лася травматичним шоком. Показання засуджених щодо механізму спричи­нення тілесних ушкоджень потерпілому не суперечать даним судово-медич­ної експертизи.

Судом перевірялися доводи засуджених про незаконні методи слідства на стадії досудового слідства. Ці доводи не були підтверджені.

Таким чином, усі обставини справи досліджені повно.

Оцінивши досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, суд дійшов обгрунтованого висновку про доведеність винуватості засуджених X. і С. в умисному вбивстві П. за попередньою змовою, з особливою жорс­токістю, і правильно кваліфікував їх дії за пунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

X. і С. обгрунтовано визнані винуватими і у відкритому заволодінні май­ном потерпілої Ч. за обставин, викладених у вироку.

З показань потерпілої Ч. вбачається, що вночі 2 січня 2005 р. у її буди­нок проникли двоє чоловіків, один з яких почав бити її, а потім вони удвох винесли телевізор і відеомагнітофон.

Ці обставини підтвердив С.

Показаннями свідка О. встановлено, що він придбав у X. телевізор і ві- деомагнітофон, які на стадії досудового слідства були вилучені працівника­ми міліції.

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи і за цим епі­зодом обвинувачення.

Дії засуджених за ч. 3 ст. 186 КК України кваліфіковано правильно.

Водночас з вироку підлягає виключенню кваліфікуюча ознака цього зло­чину — спричинення значної шкоди потерпілої, оскільки вартість викраде­ного майна (1918 грн) не дає підстав вважати такий розмір викраденого знач­ною шкодою для потерпілої.

Покарання засудженим призначено з дотриманням вимог ст. 65 КК Украї­ни, підстав для його пом’якшення немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалила касаційну скаргу засуджено­го X. з доповненнями до неї адвоката О. задовольнити частково, вирок апе­ляційного суду Запорізької області щодо X. та С. змінити, виключити з ви­року кваліфікуючу ознаку ч. 3 ст. 186 КК України — спричинення значної шкоди потерпілої, а в іншій частині цей вирок щодо X. та С. залишити без змін.

Умисне вбивство на ґрунті особистих неприязних стосунків однієї осо­би і замах на життя іншої правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 4 квітня 2006 р. — Судова практика у кримінальних справах //Кримінальне судочинство. — 2006. — Вип. 1—2. — С. 92—94

(витяг)

Вироком апеляційного суду м. Києва від 1 листопада 2005 р. Р. засудже­но за ч. 1 ст. 115 КК України на 15 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України на 14 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України остаточно Р. призначено покарання на 15 ро­ків позбавлення волі.

Р. засуджено за те, що він 21 лютого 2005 р. близько 22 год. 45 хв., пере­буваючи у квартирі по вул. Рокосовського у м. Києві, на грунті особистих не­приязних стосунків, з метою вбивства двох осіб, почав завдавати удари ніж­кою від табурета по голові Ч. та П., від чого останні впали на підлогу. Продо­вжуючи свої дії Р. з метою доведення свого умислу до кінця завдав ножові поранення потерпілим. Смерть Ч. настала в результаті колото-різаної рани шиї з ушкодженням сонної артерії. П. були спричинені тяжкі тілесні ушко­дження, небезпечні для життя в момент заподіяння, і його смерть не настала у зв’язку із своєчасно наданою медичною допомогою.

У касаційній скарзі засуджений Р. зазначив, що суд неправильно вста­новив фактичні обставини справи, умислу на вбивство потерпілих у нього не було. Посилався на те, що досудове слідство пройшло неповно та однобічно, до нього застосовувались недозволені методи слідства, засоби психологічно­го та фізичного тиску. Просив вирок щодо нього скасувати, а справу закрити за ст. 6 п. 2 КПК України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, виступи захисника А. та засудженого Р. про підтримання касаційної скарги, прокурора про зали­шення вироку щодо Р. без змін, а касаційної скарги — без задоволення, переві­ривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги засуджено­го, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає на таких підставах.

До висновку про винність засудженого Р. у вчиненні умисного вбивства потерпілого Ч. та замаху на умисне вбивство потерпілого П. суд дійшов на підставі доказів, перевірених у судовому засіданні, яким дав належну оцінку у вироку.

Доводи засудженого про його невинуватість у вчиненні інкримінованих злочинів були предметом дослідження апеляційного суду і спростовані наве­деними у вироку доказами.

Суд правильно послався на показання Р., дані під час досудового слідства, що прямо викривають його у вчиненні цих злочинів.

При допитах як підозрюваного та обвинуваченого за участю адвоката Р. детально пояснював обставини вчиненого.

Ці показання суд обгрунтовано визнав достовірними, оскільки вони стверджуються іншими доказами.

Зокрема, під час відтворення обстановки і обставин події за участю Р. та його захисника засуджений розповів, за яких обставин вчинив злочинні дії, чим, як і у які ділянки тіла потерпілих завдавав удари та ножові поранення.

Пояснення Р. про характер поранень були підтверджені висновками про­ведених у процесі досудового слідства експертиз.

Заданими судово-медичних експертиз пояснення Р. про спосіб, інтенсив­ність і локалізацію тілесних ушкоджень, які він завдав потерпілим, повністю підтверджені. Локалізація та характер цих ушкоджень свідчать про намір за­судженого позбавити життя потерпілих.

Згідно з висновками медико-криміналістичної та судово-криміналістич­ної експертиз виявлені на трупі потерпілого Ч. поранення, а також колото- різана рана грудей П. могли бути завдані клинком ножа, вилученого з місця події.

Потерпілий П. ствердив суду, що Р. 21 лютого 2005 р. неодноразово за­ходив до них у квартиру і вимагав у Ч. гроші, однак останній відмовився їх давати. Після 22 год. знову зайшов Р. і почав сваритись із Ч. П. почув звук ударів і побачив, що засуджений завдає удари Ч., а коли останній падав, то з шиї у нього текла кров. Р. також завдав йому особисто не менше п’яти силь­них ударів по голові та поранив у груди.

Ставити під сумнів ці показання потерпілого підстав немає. Вони узго­джуються з наведеними судом доказами, зокрема з даними судово-імунологіч­ної експертизи, про те, що на вилученій при затриманні Р. куртці виявлено кров людини, що могла належати потерпілому Ч., а також не виключається наявність крові потерпілого П.

Немає й підстав вважати, що стосовно Р. допущено істотне порушення кри­мінально-процесуального законодавства, яке тягне скасування судового рішення.

Стосовно посилань засудженого про застосування до нього під час досу- дового слідства недозволених методів, у зв’язку з чим він обмовив себе у вчи­ненні злочинів, то вони були предметом детальної перевірки під час розгля­ду судом справи і спростовані наведеними у вироку доводами. Цей висновок суду є обгрунтованим і сумніву не викликає.

Кваліфікація дій Р. за ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України є правильною.

Оскільки кримінальне законодавство судом застосовано правильно і по­карання засудженому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України, ко­легія суддів не знайшла підстав для скасування вироку та закриття справи, як про це порушується у касаційній скарзі.

Дії засуджених правильно кваліфіковані за пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, оскільки умисне вбивство на замовлення було вчинено ними з метою одержання грошової винагороди, тобто з корис­ливих мотивів

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 25 квітня 2006р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2006. — Вип. 1—2. — С. 94—102

(витяг)

Вироком колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеля­ційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2006 р. було засуджено:

О. за пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 14 років позбавлення волі з конфіскацією майна, за ч. 1 ст. 263 КК України на 3 роки 6 місяців по­збавлення волі, а за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК України на 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна;

Г. за пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115ККУкраїни на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна, за ст. 263 ч. 1 КК України на 2 роки позбавлення волі, а за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 ч. 1 КК України на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна;

М. за пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна, за ст. 263 ч. 1 КК України на 4 роки позбавлення волі, а за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 ч. 1 КК України на 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

О. і Г. за ч. 2 ст. 15 та пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України виправ­дано за відсутністю в їх діях складу злочину.

О., Г. і М. визнано винними у вчиненні за попередньою змовою групою осіб з мотиву користі умисного вбивства на замовлення Б., а також у неза­конному поводженні зі зброєю і боєприпасами.

Як зазначено у вироку, О. у 1998—1999 рр. без передбаченого законом дозволу придбав, носив при собі та зберігав до 31 травня 2005 р. за місцем свого проживання мисливський нарізний самозарядний карабін моделі «Вепр 7,62», який є вогнепальною зброєю, а також 332 набої калібру 7,62 мм, які є бойовими припасами. Згодом цей карабін та частину боєприпасів було використано під час вчинення умисного вбивства Б. за таких обставин.

У лютому 2005 р. у м. Одесі особа, матеріали справи щодо якої виділено в окреме провадження у зв’язку з її розшуком, запропонувала О. за грошову винагороду вчинити вбивство Б., на що той погодився за умови, що сам під­готує цей злочин. До того ж О. отримав половину обумовленої суми винаго­роди, а іншу частину мав одержати після вчинення вбивства Б.

Реалізуючи свій злочинний намір, направлений на умисне вбивство Б., О. вступив у попередню змову з Г., якому запропонував вчинити разом з ним вбивство Б. за винагороду, на що той дав згоду за умови, що не буде вбивати потерпілого особисто. Як безпосереднього виконавця вбивства вони виріши­ли залучити Р., який спочатку погодився вбити Б. за грошову винагороду в сумі 4000 дол. США, однак згодом добровільно відмовився від вчинення зло­чину (щодо нього відмовлено в порушенні кримінальної справи за відсутніс­тю в його діях складу злочину).

О. і Г. вирішили вбити Б. за допомогою наявного в першого мисливсько­го карабіна «Вепр». У березні 2005 р. вони домовилися з жителем м. Балти М., який раніше працював тренером з кульової стрільби в ДТСААФ, щоб він пристріляв зазначений карабін і навчив їх стріляти з нього. М. відрегулював оптичний приціл, пристріляв карабін, вчив стріляти з нього О. і Г. на терито­рії ферми КСП «Промінь», що біля с. Перельоти Балтського району, однак результати їх стрільби були низькими. Тоді О. запропонував вчинити вбив­ство Б. за 4000 дол. США винагороди М., на що той погодився.

На початку квітня 2005 р. О. передав М. для зберігання незаконно при­дбані ним раніше 316 набоїв калібру 7,62 мм, які той приніс до себе додому і зберігав без передбаченого законом дозволу до їх вилучення у нього 26 трав­ня 2005 р.

9  квітня 2005 р., взявши із собою карабін «Вепр» із оптичним прицілом і бойові припаси до нього, О., Г. та М. автомобілем прибули до м. Дніпродзер- жинська Дніпропетровської області, де вивчили обстановку та прийняли рі­шення стріляти в Б. з 10-го технічного поверху будинку № 39 по вул. Айва- зовського. Того самого дня О. та Г. показали М. людину, яку він мав убити, — Б.

10  квітня 2005 р., діючи відповідно до умов попередньої змови, М. та Г., маючи при собі зазначений вище карабін з оптичним прицілом, проникли на10-й технічний поверх зазначеного будинку, а О. залишився поруч з бу­динком спостерігати за дорогою. Побачивши Б., який рухався по дорозі убік свого дому, останній по мобільному телефону повідомив про його наближен­ня М. і Г., а сам став чекати останніх у легковому автомобілі в обумовленому заздалегідь місці.

Коли Б. наблизився, М. з метою вбивства чотири рази вистрелив у нього з мисливського нарізного карабіна з оптичним прицілом, завдавши проника­ючі вогнепальні поранення тулуба, які спричинили ушкодження внутрішніх органів і ускладнились гострою крововтратою, від чого потерпілий помер. Г. у момент вчинення М. пострілів за допомогою мішка уловлював гільзи від­стріляних патронів.

Вчинивши умисне вбивство Б., О., Г. та М. одержали від замовника гро­шову винагороду в сумі 11 000 дол. США.

У поданому на вирок касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, наводячи доводи, що:

— суд допустив протиріччя щодо кількості пострілів (було 5 поранень, суд визнав, що М. вчинив 4 постріли),

— суд необгрунтовано виправдав О. і Г. за епізодом підготовки до вчи­нення умисного вбивства Б. за участю Р. за ч. 2 ст. 15 та пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, а також у частині засудження перших двох та М. за ст. 263 ч. 1 КК України безпідставно виключив окремі кваліфікаційні ознаки цього злочину,

— у справі допущено істотне порушення кримінально-процесуального за­конодавства, оскільки при призначенні покарання суд не зазначив обставин, які обтяжують чи пом’якшують вину засуджених, суд достроково закінчив судове слідство без його згоди на це,

— порушено порядок проведення судових дебатів, оскільки потерпіла Б. О. не взяла в них участі,

— суд безпідставно зазначив у вироку, що саме П. був замовником зло­чину, порушує питання про скасування вироку суду з направленням справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неповнотою судового слідства та непра­вильним застосуванням кримінального законодавства.

У касаційних скаргах:

— засуджений М., наводячи доводи, що слідство у справі проведено не­повно і зібраним доказам дана неправильна оцінка, що його винність не до­ведена, що в потерпілого стріляв не він, а інша особа, що О. і Г. його обмови­ли, що згідно з протоколом обшуку у нього патронів не було виявлено, а у вироку зазначено, що знайдено, просив вирок скасувати і справу направити на додаткове розслідування;

— захисник С., наводячи такі самі доводи, що й М., та зазначаючи, що у справі не встановлено, хто і в якій послідовності стріляв у Б. і від якого по­стрілу настала його смерть, оскільки у вироку зазначено, що М. стріляв у по­терпілого 4 рази, тоді як на трупі виявлено 5 поранень, як не встановлено, де О. придбав мисливський карабін та неправильно зазначено кількість патро­нів, що судом порушено вимоги ст. 317 КПК України і судове слідство закін­чено без урахування його думки, вважає, що з обвинувачення М. слід виклю­чити зберігання патронів, що при призначенні тому покарання не взято до уваги, що він є ліквідатором аварії на Чорнобильській АЕС, має пристарілу матір, добровільно видав 1200 дол. США, просив вирок щодо М. скасувати і справу направити на додаткове розслідування;

— засуджений О. та захисник Ч., не заперечуючи факту вчинення вбив­ства Б. за наведених у вироку обставин, вважаючи не доведеним, що О. був організатором злочину, просили з урахуванням того, що останній розкаявся, сприяв розкриттю злочину, має позитивну характеристику, вирок змінити і пом’якшити О. покарання;

— засуджений Г., зазначаючи, що він щиро розкаявся у вчиненому, дав явку з повинною, допоміг слідству, раніше не судимий, просив вирок щодо нього змінити і пом’якшити йому покарання.

Перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи касаційного подан­ня та касаційних скарг, колегія суддів підстав для їх задоволення не знайшла.

Висновки суду про доведеність винності засуджених О., Г. і М. у вчинен­ні зазначених у вироку злочинів грунтуються на досліджених у судовому за­сіданні та викладених у вироку доказах.

Твердження у касаційних скаргах засудженого М. та його захисника С. про те, що не доведено, що саме М. був безпосереднім виконавцем вбивства Б., є безпідставними.

Ці заперечення звинувачення детально розглядалися судом і спростова­ні наведеними у вироку доказами.

Так, сам засуджений М. у своїх показаннях у судовому засіданні визна­вав, що на прохання О. встановив на його мисливському карабіні «Вепр» оп­тичний приціл, відрегулював та пристріляв його, учив стріляти з нього О. і Г., а також зберігав у себе передані йому О. 316 патронів калібру 7,62 мм. Він та­кож не заперечував, що 9—10 квітня 2005 р. разом із О. і Г. був у м. Дніпродзе- ржинську, де піднімався на технічний поверх будинку № 39 по вул. Айвазов- ського, та був присутній під час убивства Б., що отримав від О. 2000 дол. США.

Як показав засуджений О., він у 1998—1999 рр. придбав, носив, переда­вав Г. і М. та зберігав у себе вдома мисливський карабін «Вепр» з патронами, залишки яких передав М.

Коли його знайомий «Саша» запропонував йому вбити Б. за винагороду, він погодився і повідомив про це Г., який теж згодився взяти участь у вбивстві, але не як виконавець. Тому вони вирішили залучити Р., який спочатку на це погодився, проте через деякий час відмовився, після чого він і Г. вирішили вчинити вбивство із використанням зазначеного вище карабіна. Оскільки вони стріляли погано, то запропонували взяти участь у цьому злочині М. Той встановив на карабіні оптичний приціл і 10 квітня 2005 р. пострілами з нього з технічного 10-го поверху будинку № 39 по вул. Айвазовського вбив Б. По­руч із ним був Г., який уловлював мішком відстріляні гільзи, а він сам (О.) у цей час чекав на них у автомобілі.

За вбивство Б. він отримав від «Саші» 11 000 дол. США, які поділив з іншими учасниками злочину.

Засуджений Г. теж підтвердив свою та О. і М. участь у вчиненні вбив­ства Б. за зазначених у вироку суду обставин, при цьому за його показання­ми, коли М. стріляв у потерпілого з карабіна, він був поруч і за допомогою мішка уловлював відстріляні гільзи. Він також не заперечував, що носив на­лежний О. мисливський карабін.

Аналогічні показання засуджені О. і Г. дали у своїх явках з повинною, у поясненнях на досудовому слідстві та при проведенні з ними відтворень об­становки і обставин події.

Ці їх показання узгоджуються з показаннями свідка Б. А., який був оче­видцем вбивства свого батька, і який показав, що першим пострілом батьку влучили в ногу, а іншими — у груди, та свідка Ш., яка показала, що чула біля зазначеного будинку звуки, подібні до пострілів, які прозвучали з інтервалом у дві секунди.

Згідно з висновком проведеної у справі судово-медичної експертизи при­чиною смерті Б. стали ушкодження внутрішніх органів, зокрема легень, і гост­ра крововтрата внаслідок вогнепальних поранень тулуба; у нього також було виявлено поранення голови і лівої ноги.

Згідно з даними протоколів огляду місць подій від 10 квітня 2005 р. на вул. Бойка в м. Дніпродзержинську між двома будинками та автостоянкою було виявлено сліди бурої речовини, схожої на кров, та ушкодження асфаль­ту у виді вибоїн, на 10-му технічному поверсі будинку по вул. Айвазовського виявлено відбуток взуття та відстріляну гільзу, а на території ферми КСП «Промінь» Балтського району Одеської області — 12 відстріляних гільз, фрагменти оболонки куль та кулю.

Як убачається з матеріалів справи, у М. було вилучено взуття, в якому він був 10 квітня 2005 р.

Згідно з висновком трасологічної експертизи відбиток взуття, виявлений під час огляду місця події на 10-му технічному поверсі будинку по вул. Айвазов­ського, міг бути залишений кросівкою М., вилученою у нього при затриманні.

З протоколів обшуків убачається, що у гаражі М. виявлено і вилучено 316 патронів калібру 7,62 мм, а у квартирі за місцем проживання О. — кара­бін у розібраному вигляді.

Тому доводи в скарзі засудженого М. про те, що в нього не було знайде­но патронів, а також захисника С., що з обвинувачення першого слід виклю­чити зберігання 316 патронів, є безпідставними.

Згідно з висновками судово-балістичних експертиз гільза, вилучена з тех­нічного поверху будинку по вул. Айвазовського; гільзи, фрагмент оболонки кулі та куля, знайдені на території ферми КСП «Промінь»; фрагменти обо­лонки кулі, виявлені під час розтину трупа Б., є складовими частинами військо­вих проміжних патронів калібру 7,62 мм зразка 1943 року, однотипні з гіль­зами, вилученими з гаража М., відстріляні з одного екземпляра вогнепальної зброї — мисливського нарізного самозарядного карабіна «Вепр 7,62», який у розібраному вигляді вилучено з квартири за місцем проживання О.

Таким чином, результати огляду місць події та вилучених речових дока­зів, показання свідків, результати проведення відтворення обстановки і об­ставин події, висновки зазначених експертиз повністю підтверджують вин­ність О., Г. і М. у вчиненні умисного вбивства Б. з корисливих мотивів, на за­мовлення, за попередньою змовою групою осіб та у незаконному поводженні зі зброєю та бойовими припасами.

Доводи в касаційних скаргах засудженого О. та захисника Ч. про те, що О. не був організатором убивства Б., є безпідставними.

Вони спростовуються показаннями, наведеними у вироку, як самого за­судженого О., так і засудженого Г., з яких убачається, що саме О. отримав за­мовлення на вбивство від «Саші», домовлявся про вчинення вбивства спочат­ку із Г., потім з особою, кримінальну справу щодо якої закрито у зв’язку з її добровільною відмовою від вчинення злочину, потім із М., показав на Б. як на особу, яку треба вбити, він забезпечив виконавця злочину зброєю і бойо­вими припасами.

Необгрунтованими є й доводи в касаційному поданні прокурора про ска­сування вироку на тих підставах, що суд заклав протиріччя щодо кількості пострілів (4 чи 5), які було зроблено в Б., та у касаційних скаргах засуджено­го М. і захисника С. у зв’язку з тим, що у справі не встановлено, хто і в якій послідовності стріляв у Б. і від якого пострілу настала його смерть.

Зокрема із зазначених вище показань засуджених О. і Г. та доказів вба­чається, що у потерпілого Б. стріляв М. — єдиний, хто з них мав відповідні навички спортсмена і працював тренером по кульовій стрільбі в ДТСААФ, при цьому володів зброєю з оптичним прицілом. У матеріалах справи вста­новлено, що всі засуджені мали єдиний умисел на вчинення вбивства Б. і дія­ли відповідно до умов попередньої змови. М. з 10-го поверху будинку стрі­ляв у Б., Г. за допомогою мішка уловлював гільзи відстріляних патронів, а О., який надав зброю і боєприпаси, був біля будинку і повідомив про наближен­ня потерпілого.

Із висновку зазначеної судово-медичної експертизи вбачається, що при­чиною смерті Б. були ушкодження внутрішніх органів тулуба, які призве­ли до гострої крововтрати, і ці тілесні ушкодження віднесено до тяжких, які призвели до смерті.

Крім того, у потерпілого було виявлено поранення лівої кістки стегна, яке зараховано до тяжких тілесних ушкоджень як небезпечних для життя. На трупі знайдено 4 вхідних та 3 вихідних отвори та дотичне ушкодження шкіри на голові. Усі ці поранення завдані в дуже малий проміжок часу вогне­пальною зброєю високої пробивної дії.

Судом встановлено всі зазначені вище обставини, перелічені в касацій­ному поданні прокурора та скаргах засудженого М. і його захисника. Встано­влено, що внаслідок вогнепальних кульових поранень потерпілий Б. помер, тому немає значення від 4 чи 5 пострілів настала його смерть.

Даних, які б свідчили про неповноту чи необ’єктивність дослідження слід­чими органами та судом обставин справи чи упередженість суду щодо М. чи О., не встановлено.

Не встановлено також й істотних порушень кримінально-процесуального законодавства, які б спричинили скасування вироку (ст. 370 КПК України), при порушенні цієї кримінальної справи, розслідуванні її та під час розгляду справи судом першої інстанції, зокрема при вирішенні питання про закінчен­ня судового слідства та постановленні судового рішення, на що посилаються у поданні та касаційній скарзі відповідно прокурор та захисник С.

Доводи, зазначені у касаційному поданні прокурора, про скасування ви­року на тих підставах, що потерпілій Б. О. не було надано слово в судових де­батах, є надуманими.

Як вбачається з протоколу судового засідання, Б. О. була допитана як потерпіла 22 грудня 2005 р., а 5 січня 2006 р. під час проведення судових де­батів вона не була присутня, тому і не взяла у них участі.

Безпідставними є й доводи в поданні прокурора про те, що суд необгрун­товано виправдав О. і Г. за епізодом підготовки до вчинення умисного вбив­ства Б. за участю Р. зач. 2 ст. 15 та пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, а також в частині засудження О., Г. та М. за ч. 1 ст. 263 КК України безпідстав­но виключив окремі кваліфікаційні ознаки цього злочину.

Як вбачається з вироку, суд, встановивши, що на момент добровільної відмови Я. від участі у злочині О. та Г. лише створювали умови для його вчи­нення, шукали виконавця, домовлялися про спосіб вбивства та про суму ви­нагороди, але їх фактично вчинені дії ще не спричинили шкоди потерпілому і не призвели до настання суспільно небезпечних наслідків, дійшов думки про те, що в їх діях відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 15 та пункта­ми 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Колегія суддів визнає ці доводи апеляційного суду обгрунтованими і не вбачає підстав для скасування вироку на підставах, зазначених проку­рором.

Те, що суд у частині кваліфікації дій Г. та М. за ч. 1 ст. 263 КК України визнав, що перший лише носив вогнепальну зброю, а другий носив і зберігав її та боєприпаси без передбаченого законом дозволу, а інші не зазначені у ви­року кваліфікаційні ознаки цього злочину виключив, не вплинуло на квалі­фікацію дій зазначених та на міру призначеного їм покарання.

Водночас доводи в касаційному поданні прокурора про те, що суд без­підставно зазначив у вироку, що саме П. був замовником злочину, є обгрун­тованими.

Зокрема, відповідно до вимог ст. 275 КПК України розгляд справи про­водиться лише стосовно підсудних і лише в межах пред’явленого їм обвину­вачення.

Як вбачається з матеріалів справи, П. не є обвинуваченим у цій справі, щодо нього на час розгляду цієї справи в суді першої інстанції справу було виділено в окреме провадження, суд не мав підстав зазначати його у вироку як особу, яка замовила вбивство.

Тому посилання на П. як на особу, яка замовила вбивство, з мотивуваль­ної частини вироку слід виключити.

Таким чином, усі обставини справи досліджено судом всебічно, повно та об’єктивно, зібраним доказам дана належна оцінка в їх сукупності, дії О., Г. і М. за пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України кваліфіковано правильно.

За даними проведених щодо О., Г. і М. судово-психіатричних експертиз вони хронічним психічним захворюванням не страждали і не страждають, є осудними.

При призначенні засудженим О., Г. і М. покарання суд згідно з вимога­ми ст. 65 КК України врахував характер і ступінь суспільної небезпечності вчинених ними злочинів, дані про їх особи та обставини справи, які вплива­ють на ступінь їх відповідальності, і обгрунтовано призначив засудженим по­карання у вигляді позбавлення волі на певний строк у межах, встановлених у санкціях зазначених статей КК України.

Тому підстав для скасування чи зміни вироку та пом’якшення засудже­ним покарання, про що йдеться у скаргах засуджених та їх захисників, коле­гія суддів не вбачає.

На підставі наведеного колегія суддів касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, задовольнила частково, а касаційні скарги засуджених О., Г. і М. та захисників залишила без задово­лення.

Виключила з мотивувальної частини вироку колегії суддів Судової пала­ти у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2006 р. щодо О. посилання на П. як на особу, яка замовила вбивство.

Суд обґрунтовано дійшов висновку про доведеність винності засу­дженого у вчиненні розбійного нападу, поєднаного з проникненням у житло і умисного вбивства потерпілої з корисливих мотивів і пра­вильно кваліфікував його дії у цій частині за пунктами 6,12 ч. 2 ст. 115 і  ч. 4 ст. 187 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 25 квітня 2006р. — Судова практика у кримінальних справах //Кримінальне судочинство. — 2006. — Вип. 1—2. — С. 102—105

(витяг)

Вироком колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеля­ційного суду Запорізької області від 23 серпня 2005 р. було засуджено:

М. за пунктами 6,12 ч. 2 ст. 115 КК України до позбавлення волі на 13 ро­ків, за ч. 4 ст. 187 КК України на 10 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 186 КК України на 5 років позбавлення волі, за ч. 3 ст. 185 КК України на 4 роки по­збавлення волі, за ч. 2 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі; на під­ставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточне покарання йому призначене у виді 13 років позбавлення волі;

К. за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до позбавлення волі на 14  років з конфіскацією всього майна, за ч. 4 ст. 187 КК України на 12 ро­ків позбавлення волі з конфіскацією всього майна, за ст. 304 КК України на 4  років позбавлення волі; на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочи­нів остаточне покарання йому призначене у виді 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

Постановлено стягнути із засудженого М. на користь Т., К, Б. на відшко­дування матеріальної шкоди відповідно 1000, 150 та 200 грн, на користь О. — 331 грн і 1000 грн на відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

М. засуджено за вчинення таких злочинів.

З лютого 2004 р. у с. Дніпровка Кам’янсько-Дніпровського району Запо­різької області М., К та малолітній Я. (до нього цим самим судом застосовано примусові заходи виховного характеру) у стані сп’яніння за попередньою змо­вою між собою вчинили розбійний напад на С., поєднаний із проникненням у її житло, під час якого з корисливих мотивів за попередньою змовою умис­но вбили потерпілу.

Як визнав у вироку суд, під час нападу зазначеними особами на С. з ме­тою позбавлення її життя їй було завдано металевою трубою і металевим ріж­ком безліч ударів по голові. Потім усі троє винесли потерпілу з будинку і вки­нули її в колодязь.

Після цього М. та зазначені особи заволоділи грошима і майном С. на за­гальну суму 1202 грн.

У лютому 2004 р. М. у с. Дніпровка таємно викрав металеву трубу та сіт­ку з алюмінію загальною вартістю 200 грн, що належали Б.

У ніч на 19 березня 2004 р. у тому самому населеному пункті М. таємно викрав зерно пшениці в мішках, металеві стовпці (на загальну суму 331 грн), що належали потерпілій О.

8  квітня 2004 р. у м. Енергодарі Запорізької області М. відкрито викрав у неповнолітнього Т. мобільний телефон зі стартовим пакетом (на загальну суму 1000 грн), що належали його батькові, завдавши потерпілому значної шкоди.

Раніше (у ніч на 31 грудня 2003 р.) він у зазначеному селі з проникнен­ням у приміщення курятника викрав 8 курей вартістю 152 грн, що належали потерпілій К.

У поданій на вирок касаційній скарзі та доповненні до неї засуджений М. просив про скасування вироку щодо нього, посилаючись на порушення слідчими органами і судом кримінально-процесуального закону, зокрема й порушення його права на захист; звертав увагу і на однобічність та необ’єк- тивність судового слідства.

За твердженням засудженого напад на С. було вчинено не 3, а 5 чи 7 лю­того 2004 р.; крадіжку курей у ніч на 31 грудня 2003 р. він учинив не сам, а за участю К.

Вирок стосовно К. у касаційному порядку не оскаржено і касаційного по­дання на нього не внесено.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора про необгрунтованість ка­саційної скарги та про відсутність підстав для скасування чи зміни вироку щодо М., перевіривши матеріали справи і доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Висновок суду про доведеність винності М. у вчиненні зазначених зло­чинних дій підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, відповідає фактичним обставинам справи і є обгрунтованим.

Так, М. на стадії досудового слідства, визнаючи частково себе винним у вчиненні злочинних дій щодо С., давав показання про те, що під час нападу на С. він брав участь у заволодінні її грошима і майном та допомагав вкинути потерпілу в колодязь.

У судовому засіданні М. дав показання, згідно з якими вбивство потер­пілої С. він учинив сам без участі інших осіб і не 3 лютого, а на кілька днів пізніше. До того ж він стверджував, що 3 лютого вони утрьох вчинили кра­діжку майна С., а 5 лютого сам прийшов до її будинку з метою вкрасти ще що-небудь, але оскільки вона була вдома, він, обороняючись, через необереж­ність убив потерпілу.

Суд перевірив ті чи інші показання М., з’ясував причину зміни ним по­казань, дав їм оцінку у сукупності з іншими розглянутими в судовому засі­данні доказами і визнав необгрунтованими його твердження в судовому засі­данні про вчинення вбивства потерпілої ним одним без участі інших осіб, та що це вбивство сталося через необережність і не 3, а 5 лютого 2004 р., оскіль­ки ці твердження спростовуються наявними у справі доказами, зокрема і по­казаннями Я. та К. тощо.

Як видно з показань Я., і на стадії досудового слідства, і в судовому засі­данні, про напад і вбивство С. з метою заволодіння її грошима і майном М., К. та він домовилися перед вчиненням цих дій, хоча спочатку мали намір вчи­нити крадіжку.

Із  його показань також убачається, що перед проникненням до будинку С. вони озброїлися різними предметами, які знайшли на території садиби по­терпілої. Безпосередньо перед нападом на С. М. передав К. металеву трубу, якою той став завдавати удари потерпілій по голові. Потім вони забрали гро­ші та різне майно, після чого утрьох вкинули С. у колодязь униз головою.

Суд обгрунтовано визнав достовірними показання Я., оскільки вони під­тверджуються іншими дослідженими в судовому засіданні доказами, зокре­ма й показаннями К., даними протоколу огляду місця події, даними, встанов­леними судово-медичною експертизою, про характер, локалізацію ушкоджень на тілі потерпілої С. та про причини її смерті, а також частково показаннями самого М. Крім того, як видно з матеріалів справи, підстав для обмови М. у Я. не було.

Із  показань К. під час розслідування справи і в судовому засіданні вба­чається, що, прийшовши до садиби С. для здійснення крадіжки, він, М. і Я. проникли в її будинок, де К. металевою трубою, яку йому передав М., ударив потерпілу по голові. Потім вони забрали гроші та різне майно, після чого вкинули С. у колодязь униз головою.

Винність М. у вчиненні вказаних дій щодо потерпілої С. підтверджуєть­ся й іншими наявними у справі доказами, яким суд дав оцінку у вироку.

Суд також обгрунтовано визнав М. винним у вчиненні зазначених кра­діжок чужого майна та у грабежі.

Його винність підтверджується розглянутими в судовому засіданні до­казами, наведеними у вироку суду, зокрема і його показаннями, в яких він визнавав себе винним. У касаційній скарзі засудженого доведеність його вин­ності у вчиненні зазначених злочинних дій не оспорювалася.

Посилання у касаційній скарзі М. на те, що крадіжку курей у ніч на 31  грудня 2003 р. він учинив не сам, а разом із К., є безпідставним. У справі відсутні дані, які б свідчили про те, що у цій крадіжці брав участь і К.

Як видно з матеріалів справи, слідчими органами і судом досліджені всі обставини, з’ясування яких могло мати істотне значення для правильного ви­рішення справи. Проявів упередженості щодо М. як з боку слідчих органів, так і суду, вивченням матеріалів справи не виявлено.

Тому твердження у касаційній скарзі засудженого про однобічність і не- об’єктивність судового слідства необгрунтоване.

Безпідставними є також доводи у скарзі М. про істотне порушення слід­чими органами i судом кримінально-процесуального законодавства, оскільки пєрєвіркою матеріалів справи не виявлено порушень вимог КПК України, які б перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всє6ічно розглянути справу і постановити законний і обґрунтований вирок, зокрема і порушень, пов’язаних із забезпеченням права підозрюваного, обвинуваченого, підсуд­ного на захист.

Злочинні дії М. за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 і 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 4 ст. 187 КК України кваліфіковані правильно.

Призначене М. покарання відповідає ступеню тяжкості ним скоєного (вчинення особливо тяжкого злочину, поєднаного з умисним позбавленням життя потерпілої С., та інших особливо тяжких і тяжких злочинів) та його особі.

Підстав для скасування чи зміни вироку (в частині, що стосується обся­гу обвинувачення, кваліфікації злочинних дій та призначеної міри покаран­ня) стосовно М. не вбачається.

Водночас згідно зі ст. 395 КПК України колегія суддів зазначає, що суд, правильно кваліфікувавши дії М. з відкритого викрадення мобільного теле- фона в Т. за ч. 2 ст. 186 КК України за ознакою повторності, водночас необ­грунтовано послався у мотивувальній частині вироку на те, що цими діями потерпілому було завдано значної шкоди, оскільки за розміром спричинених збитків (на суму 1000 грн) шкода не може визнаватися значною. Тому поси­лання на це підлягає виключенню з мотивувальної частини вироку.

На підставі викладеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалила касаційну скаргу засудженого М. залишити без задоволення.

Згідно зі ст. 395 КК України виключити з мотивувальної частини виро­ку колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Запорізької області щодо М. посилання на заподіяння його діями з відкрито­го викрадення мобільного телефона значної шкоди потерпілому Т.

Здавлюючи із значною силою шию, що призвело до перелому щито­видного хряща, особа передбачала настання смергі потерпілої, тому дiяла з прямим умислом на вбивство, яке не було доведене до кінця з причин, що не залежали від її волі

Ухвала колеги суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вГд 8 червня 2006 р. — Судова практика у кримтальних справах // Кримтальне судочинство. — 2006. — Вип. 1—2. — С. 83—86

(витяг)

Вироком апеляційного суду Закарпатської області від 10 лютого 2006 р. С. засуджено:

за ч. 1 ст. 15, пунктами 7, 13 ч. 2 ст. 115 КК України на 13 років позбав­лення волі;

за ч. 1 ст. 125 КК України на 1 рік виправних робіт.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинан­ня менш суворого покарання більш суворим остаточно С. призначено 13 ро­ків позбавлення волі.

Згідно з вироком С. визнано винним у вчиненні злочину за таких об­ставин.

22 серпня 2005 р. о 21 год. С., перебуваючи у стані алкогольного сп’янін­ня, на перехресті вулиць Гагаріна та Артилерійської у м. Ужгороді з хуліган­ських мотивів, безпричинно, виражаючи явну неповагу до суспільства та не­хтуючи загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, з метою позбавлення життя підійшов позаду потерпілої Б. та із застосуванням знач­ної фізичної сили схопив її рукою за шию, а іншою рукою затулив їй рота, повалив на землю та, здавлюючи життєво важливий орган (органокомплекс шиї), почав душити. Побачивши, що Б. обм’якнула і не може чинити опо­ру, він, тримаючи потерпілу за шию обома руками, підняв її у такий спосіб із землі і, бажаючи довести умисел на вбивство до кінця, затуляючи їй однією рукою рота, відтягнув потерпілу від перехрестя на відстань 20—25 м у більш безлюдне місце на вул. Артилерійську, де, притуливши до дерева, наказав мовчати, погрожуючи їй при цьому вбивством. Після цього С. знову повалив Б. на землю та, сівши на неї зверху, продовжував душити потерпілу. Пручаю­чись, Б., удалося вирватись від С., але він, схопивши за ногу, знов повалив потерпілу на землю і продовжував душити. У цей час на крики потерпілої про допомогу до них підійшов Т., який з вимогою відпустити потерпілу зіштовх­нув С. на землю, надавши Б. можливість утекти. Після цього між С. і Т. ви­никла сварка. Вважаючи, що С. заспокоївся, Т. пішов додому, але С. наздо­гнав його і з мотиву помсти наніс Т. удар каменем у скроневу ділянку голови.

Внаслідок дій С. потерпілій Б. було заподіяно здирання на шкірних по­кривах спини, синці на шкірних покривах шиї, перелом щитовидного хряща, що належить до тяжких тілесних ушкоджень, а потерпілому Т. — забійну ра­ну скроневої ділянки ліворуч, що є легким тілесним ушкодженням.

У касаційних скаргах:

Засуджений С. навів свій аналіз доказів, які є у справі, і зазначив, що переконливі докази його винності у вчиненні замаху на умисне вбивство Б. у справі відсутні. Вважає, що досудове та судове слідство проведено непов­но, упереджено та з порушенням вимог кримінально-процесуального зако­нодавства, вирок обгрунтовано суперечливими та неправильно оціненими судом доказами, а призначене йому покарання є надмірно суворим. Просив переглянути вирок щодо нього і направити справу на додаткове розсліду­вання.

Захисник-адвокат Ш. просив перекваліфікувати дії засудженого С. на ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 128, ст. 129, ч. 1 ст. 125 КК України та звільнити С. від по­карання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, мотивуючи це тим, що дії С. щодо Б. є хуліганством, умислу в засудженого на заподіяння потер­пілій тяжкого тілесного ушкодження не було, і його дії в цій частині можна кваліфікувати за ст. 128 КК України, а висновок судово-медичної експерти­зи про заподіяння потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, на його думку, є сумнівним. Вважає також, що при призначенні С. покарання суд не врахував належним чином ступеня тяжкості вчиненого злочину, позитивні характе­ристики та стан його здоров’я.

У запереченнях на касаційні скарги прокурор, який брав участь у роз­гляді справи судом першої інстанції, посилається на безпідставність доводів касаційних скарг і вважає, що скарги задоволенню не підлягають.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення засу­дженого С., який підтримав свою касаційну скаргу, міркування прокурора про безпідставність доводів касаційних скарг та законність і обгрунтованість вироку, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що скарги задоволенню не підлягають.

Твердження у касаційній скарзі засудженого С. про відсутність перекон­ливих доказів його винуватості у вчиненні замаху на умисне вбивство потер­пілої Б. безпідставні і спростовуються дослідженими судом доказами.

У судовому засіданні С. показав, що помилково визнав Б. за свою знайо­му, яка колись його пограбувала, наздогнав її та взяв за плече, а потім за го­лову, щоб побачити її обличчя. Вони разом падали, і він допускає, що під час падіння міг зламати потерпілій щитовидний хрящ.

Але під час досудового слідства С., допитаний як підозрюваний та обви­нувачений, визнавав, що він безпричинно напав на дівчину, яка йшла перед ним, повалив її на землю та душив її. Тоді він був у стані алкогольного сп’я­ніння і не міг контролювати своїх дій.

Крім того, потерпіла Б. показала, що 22 серпня 2005 р. о 21 год. на пере­хресті вулиць Гагаріна та Артилерійської в м. Ужгороді на неї безпричинно напав раніше не знайомий їй С., і описала обставини вчинення щодо неї С. зло­чину так, як вони наведені у вироку. Вона також показала, що С. не намагався роздивитись її обличчя і жодних запитань щодо з’ясування її особи не задавав.

З показань потерпілого Т. убачається, що він, почувши крики про допо­могу, побачив, як С., сидячи на Б., яка лежала на землі, душив її і кричав, що вб’є. Він підбіг до них і зіштовхнув С., але той схопив її за руку. Він розтис­нув руку С. і наказав Б. тікати. С. почав йому погрожувати. Між ними виник­ла суперечка, під час якої вони штовхали один одного. Після цього Т. пішов додому, але С. наздогнав його і наніс удар каменем у голову зліва. С. нама­гався нанести йому ще удар, але він вибив камінь з його руки.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи у потерпілої Б. було ви­явлено тілесні ушкодження у виді синців на шкіряних покривах шиї, пере­лом щитовидного хряща праворуч, які могли виникнути від здавлювання шиї руками сторонньої людини і належать до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпечності в момент заподіяння, а також здирання на шкіряних покривах спини.

Правильність та об’єктивність цих висновків експертизи сумнівів не ви­кликають, і доводи касаційної скарги захисника Ш. із цього приводу безпід­ставні.

Посилання у скаргах засудженого С. та його захисника Ш. на відсутність у С. умислу на вбивство Б. безпідставні. Про наявність у С. такого умислу свідчить те, що він умисно із значною силою здавлював шию Б., що спричи­нило перелом щитовидного хряща, але не зміг довести свій умисел до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки його злочинні дії були при­пинені потерпілим Т.

На цих самих підставах не можна визнати обгрунтованими і дово­ди касаційної скарги захисника Ш. про можливість кваліфікації дій С. що­до заподіяння потерпілій Б. тяжкого тілесного ушкодження за ст. 128 КК України.

Суд перевірив версію С. про те, що він помилково визнав Б. за свою зна­йому, яка колись пограбувала його, обґрунтовано визнав це твердження С. безпідставним і належним чином мотивував таке рішення у вироку.

Винність С. в умисному заподіянні потерпілому Т. легкого тілесного ушкодження у касаційних скаргах не оспорюється і підтверджується дослі­дженими судом доказами.

Досудове та судове слідство проведено з достатньою повнотою, суд дав належну оцінку дослідженим доказам і обґрунтовано визнав С. винним у вчи­ненні злочинів, за які його засуджено.

Злочинні дії засудженого С. кваліфіковано правильно, а покарання йому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України (з урахуванням ступеня тяжкості вчинених злочинів, даних про його особу та конкретних обставин справи) і не вбачається підстав вважати призначене йому покарання надмір­но суворим.

Порушень вимог кримінально-процесуального законодавства, які могли би бути підставою для зміни чи скасування постановленого у цій справі ви­року, не виявлено.

З  урахуванням наведеного колегія суддів Судової палати у криміналь­них справах Верховного Суду України касаційні скарги засудженого та його захисника залишила без задоволення, а вирок апеляційного суду Закарпат­ської області — без зміни.

Для квалiфiкацiї дій за ст. 123 КК України як умисне тяжке плесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання, необхідно, щоб стан душевного хвилювання було викликано внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. З ви­року виключено посилання суду на застосування до засудженого при­мусового лікування від алкоголізму

Ухвала колеги суддів Судової палати у кримтальних справах Верховного Суду України від 26 вересня 2006 р. — Судова практика у кримтальних справах //Кримтальне судочинство. — 2006. — Вип. 1—2. — С. 79—80

(витяг)

Вироком Алуштинського міського суду АРК від 1 вересня 2005 р. М. за­суджено за ч. 1 ст. 121 КК України на 5 років позбавлення волі та на підставі ст. 96 КК України до нього застосовано примусове лікування від алкоголізму.

Ухвалою апеляційного суду АРК від 13 жовтня 2005 р. вирок залишено без змін.

М. засуджено за те, що він 7 липня 2004 р. у під’їзді будинку № 25 по вул. Партизанській у м. Алушті на ґрунті особистих неприязних стосунків, що виникли раніше, під час конфлікту з потерпілим П. умисно заподіяв останньому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент запо­діяння.

У касаційній скарзі засуджений посилався на неправильну кваліфіка­цію його дій, вважаючи, що злочин він вчинив у стані сильного душевного хвилювання, крім того, він стверджував безпідставність застосування щодо нього примусового лікування від алкоголізму, а тому просив судові рішен­ня змінити, перекваліфікувати його дії з ч. 1 ст. 121 на ст. 123 КК України та звільнити від примусового лікування від алкоголізму.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про необхідність виключення з судових рішень посилання суду на застосу­вання до М. ст. 96 КК України, перевіривши матеріали справи, колегія суд­дів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Доводи засудженого про те, що тяжкі тілесні ушкодження потерпілому він заподіяв у стані сильного душевного хвилювання, не грунтуються на за­коні та матеріалах справи.

Для кваліфікації дій за ст. 123 КК України, про що йдеться в касаційній скарзі, необхідно щоб стан душевного хвилювання виник унаслідок протиза­конного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

У справі встановлено, що М. прийшов до потерпілого у квартиру, де між ними виник конфлікт. Під час конфлікту засуджений штовхнув потерпілого на сходи та декілька разів ударив головою об сходи, після чого завдав потер­пілому численних ударів ногами по тулубу та рукою по голові, чим заподіяв П. тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

За таких обставин у справі відсутні будь-які дані про те, що потерпілий вчиняв протизаконне насильство або тяжко образив М., а тому підстав для перекваліфікації дій засудженого з ч. 1 ст. 121 на ст. 123 КК України немає.

Висновки про доведеність вини М. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, суд зробив на підставі досліджених ним доказів, а са­ме: показань М. про визнання себе винуватим у вчиненні злочину як на досу­довому слідстві, так і в судовому засіданні, пояснень потерпілого П. і свідків М. В., К., висновків судово-медичних експертиз, протоколів слідчих дій, ін­ших матеріалів справи.

Перевіркою матеріалів справи не встановлено процесуальних порушень, які ставили б під сумнів правильність висновків суду щодо доведеності вини М. у вчиненні зазначеного у вироку злочину. Призначене М. покарання від­повідає вимогам ст. 65 КК України.

Як видно з вироку, суд застосував до засудженого примусове лікування від алкоголізму, оскільки той учинив злочин на грунті пияцтва.

Однак відповідно до роз’яснень, викладених у постанові Пленуму Вер­ховного Суду України «Про практику застосування судами примусових за­ходів медичного характеру та примусового лікування» від 3 червня 2005 р. № 7 примусовому лікуванню на підставі ст. 96 КК України підлягають неза­лежно від виду призначеного покарання лише особи, які вчинили злочини та страждають на хвороби, що становлять небезпеку для здоров’я інших осіб (алкоголізм та наркоманія до цих хвороб не належать).

Цієї помилки апеляційний суд не виправив, хоча про це засуджений за­значав у своїй апеляції та в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

За таких обставин з вироку підлягає виключенню посилання суду на за­стосування щодо М. примусового лікування від алкоголізму. Отже, касацій­на скарга засудженого підлягає частковому задоволенню, а судові рішення — зміні у цій частині.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Алуштинського міського суду АРК від 1 вересня 2005 р. та ухвалу апеляційного суду 13 жовтня 2005 р. щодо М. змінила, виключила з вироку рішення суду про застосування до М. примусо­вого лікування від алкоголізму на підставі ст. 96 КК України.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» питання про наявність у днях особи умислу необхідно вирішу­вати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локаліза­цію поранень та інших тілесних ушкоджень тощо

Ухвала колеги суддїв Судової палати у кримтальних справах Верховного Суду України вГд 14 грудня 2006р. //ВВСУ. — 2007. — №3. — С. 12—13

(витяг)

Центральний районний суд м. Сімферополя вироком від 25 травня 2006 р. засудив В. за ч. 1 ст. 115 КК на сім років позбавлення волі.

Апеляційний суд Автономної Республіки Крим ухвалою від 18 липня 2006 р. зазначений вирок залишив без зміни.

Як визнав суд, 26 січня 2006 р. В., перебуваючи у стані алкогольного сп’я­ніння, під час конфлікту, що виник з неприязні між нею та Д., з метою вбив­ства завдала йому ударів сокирою по голові, внаслідок чого потерпілий помер.

У касаційних скаргах засуджена В. та її захисник посилалися на невід­повідність висновків суду фактичним обставинам справи, що потягло необ- ґрунтоване її засудження, та на неповноту й однобічність досудового і судо­вого слідства, оскільки не було допитано всех свідків у справі. В. також ствер­джувала, що: завдала Д. декілька ударів обухом сокири по руках, а не по голові, тому від цих дій не могла настати його смерть; до смерті потерпілого могли бути причетні інші особи; суд не врахував, що її руки внаслідок отри­маної опікової травми обмежені в русі, а це ставить під сумнів можливість за­вдання нею ударів сокирою. Захисник дав оцінку доказам у справі та навів доводи щодо непричетності В. до вбивства потерпілого аналогічні наведеним у скарзі засудженої.

У зв’язку з наведеним вони просили змінити вирок: перекваліфікувати дії В. з ч. 1 ст. 115 на ч. 1 ст. 125 КК і призначити їй за цим законом покарання.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України їх не задовольнила.

На підставі матеріалів справи встановлено, що суд дослідив усі обстави­ни, які могли мати значення для правильного вирішення справи. Суд переві­рив зібрані у справі докази та дійшов обґрунтованого висновку про доведе­ність вини В. у вчиненні інкримінованого їй злочину. При цьому він взяв до уваги показання засудженої В. про обставини події злочину, котра під час до- судового слідства та в судовому засіданні визнала себе винною у вбивстві Д. Ці показання узгоджуються із свідченням очевидиці події Ф., даними прото­колів відтворення обставин та обстановки події злочину і відеозапису слід­чих дій, висновками судово-медичної та імунологічної експертиз.

Характер заподіяних тілесних ушкоджень, їх локалізація та механізм спричинення свідчать, що засуджена умисно позбавила життя Д.

Відповідно до встановлених судом фактичних обставин події злочину дії засудженої кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК правильно.

Твердження В. та захисника засудженої про те, що руки у неї внаслідок отриманих опіків обмежені в русі, тому вона не могла спричинити ударів со­кирою, спростував у судовому засіданні експерт, який підтвердив, що засу­джена за обставин, вказаних у вироку, могла ударити сокирою потерпілого, та зазначив, що для настання смерті останнього достатньо було двох таких ударів.

Доводи засудженої про те, що до вбивства Д. могли бути причетні інші особи, ретельно перевірив суд першої та апеляційної інстанцій. Викладені в судових рішеннях мотиви про визнання цих доводів безпідставними, спря­мованими на уникнення відповідальності за вчинене, колегія суддів визнала аргументованими.

Порушень норм матеріального чи кримінально-процесуального закону, які були б підставою для скасування чи зміни вироку, не встановлено.

У зв’язку з цим колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Центрального районного суду м. Сімферо­поля від 25 травня 2006 р. та ухвалу Апеляційного суду Автономної Респуб­ліки Крим від 18 липня 2006 р. залишила без зміни.

Вчинення засудженими вбивства потерпілого з мотивів помсти суд помилково кваліфікував за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство, вчинене з хуліганських мотивів

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 6 липня 2006 р. // РВСУ. — 2007. — Вип. 1(14). — С. 100—103

(витяг)

Апеляційний суд Київської області вироком від 24 листопада 2005 р. за­судив: Ш. — за підпунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК — на 13 років позбавлення волі, а на підставі ст. 71 цього Кодексу за сукупністю вироків до призначено­го покарання частково приєднав невідбуте покарання за попереднім вироком від 25 червня 2002 р. і остаточно призначив засудженому 14 років позбавлен­ня волі; Т. — за підпунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК — на 14 років позбавлення волі, а на підставі ст. 71 цього Кодексу за сукупністю вироків до призначено­го покарання частково приєднав невідбуте покарання за попереднім вироком від 17 листопада 2003 р. і остаточно призначив йому 15 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з Ш. і Т. солідарно на користь потерпілої Д. 50 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Згідно з вироком суду засуджені вчинили злочин за таких обставин.

27  лютого 2005 р. приблизно о 2-й годині ночі Ш. і Т., перебуваючи у квартирі, вживали спиртні напої разом з її господарем К. Через деякий час до них приєднався Д. П., якого засуджені запідозрили в тому, що він заявив у міліцію про вчинення ними злочину. У зв’язку з цим Ш. і Т. почали завдава­ти численних ударів руками й ногами по голові та тулубу потерпілого і з ху­ліганських мотивів вирішили його вбити з особливою жорстокістю.

Реалізуючи свій злочинний намір, Т. надів на голову потерпілого полі­етиленовий пакет та обхопив його руками за шию, а Ш. накинув на шию Д. П. зашморг, після чого засуджені почали із силою здавлювати шию потерпіло­го, спричинивши йому значні страждання та перешкоджаючи диханню.

Після цього злочинці перенесли Д. П. до ванної кімнати, де поклали йо­го у ванну, наповнену водою, зануривши голову під воду, що позбавляло по­терпілого можливості дихати.

Продовжуючи дії, направлені на позбавлення потерпілого життя з особ­ливою жорстокістю, засуджені витягли Д. П. з ванни, відвели його на балкон та скинули з третього поверху.

У касаційному поданні та доповненні до нього прокурор порушив пи­тання про скасування вироку з направленням справи на новий судовий роз­гляд у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчинено­го злочину та особі засуджених.

У касаційних скаргах та доповненнях:

— засуджений Ш. зазначав, що в його діях відсутній склад злочину, пе­редбаченого пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК, посилався на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однобічність та неповноту досудового і судового слідства. Зі змісту скарги вбачається, що Ш. просив перекваліфікувати його дії на ч. 1 ст. 115 цього Кодексу та пом’якшити при­значене покарання;

— захисник засудженого Ш. просив перекваліфікувати дії свого підзахи­сного з пунктів 4,7, 12, ч. 2 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 121 цього Кодексу та призна­чити йому покарання в межах санкції зазначеної статті;

— засуджений Т. та його захисник посилалися на однобічність і непов­ноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фак­тичним обставинам справи, неправильну кваліфікацію дій Т. Просили вирок щодо нього скасувати, а справу направити на нове розслідування;

— захисник Т. посилався також на допущені судом істотні порушення кримінально-процесуального закону під час досудового слідства, неправиль­не розв’язання цивільного позову. Просив вирок щодо його підзахисного ска­сувати, а справу направити на нове розслідування.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у поданні та скаргах доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України дійшла висновку, що касаційне подання прокурора задоволенню не підлягає, а касаційні скарги засуджених та їхніх захисників підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винності Ш. і Т. у вчиненні умисного вбив­ства з особливою жорстокістю Д. П. за попередньою змовою групою осіб від­повідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у справі та перевіреними в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим.

Зі змісту показань засуджених в судовому засіданні вбачається, що вони підтвердили зазначені у вироку обставини вчинення злочину, а саме: думаю­чи, що Д. П. заявив про них у міліцію, завдали потерпілому численних ударів по голові та тулубу, надягли йому на голову поліетиленовий пакет та здав­лювали зашморгом шию, не даючи вільно дихати, топили потерпілого у ван­ні, а потім викинули його з балкона третього поверху. При цьому Т. зазна­чив, що саме Ш. надягав на голову потерпілого поліетиленовий пакет, здав­лював його шию зашморгом, топив Д. П. у ванні та викинув його з балкона. У той же час Ш. вказував, що всі ці дії щодо потерпілого вчинив Т.

Аналогічні показання засуджені давали і на досудовому слідстві, факти­чно викриваючи один одного у вчиненні злочину. Обставини вчинення зло­чину вони також підтвердили при відтворенні обстановки й обставин події за їх участю.

Свідок К. на досудовому слідстві зазначив, що Ш. і Т., підозрюючи Д. П. в тому, що він заявив про них у міліцію, вчинили щодо потерпілого названі дії.

Свідки Д. Ю. та Г. підтвердили, що 27 лютого 2005 р. приблизно о 5-й го­дині ранку бачили, що на першому поверсі їхнього будинку лежав роздягну­тий Д. П., який був у крові.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи Д. П. були заподіяні ті­лесні ушкодження, а саме: п’ять саден, три забиті рани та дев’ять синців в ді­лянці голови та на обличчі, крововиливи під м’яку мозкову оболонку, крово­виливи у речовину головного мозку, численні переломи кісток та склепіння черепа, перелом лівої лопатки, численні переломи ребер зліва і справа, пере­лом щитовидного хряща та під’язикової кістки, які у своїй сукупності є тяж­кими тілесними ушкодженнями, що є небезпечними для життя в момент їх заподіяння.

Смерть Д. П. настала від механічної асфіксії внаслідок здавлювання ор­ганів шиї.

Таким чином, оцінивши досліджені у судовому засіданні докази в їх су­купності, суд дійшов правильного висновку про те, що Ш. і Т. за попередньою змовою між собою з особливою жорстокістю вчинили умисне вбивство Д. П., та правильно кваліфікував їх дії за підпунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115 КК.

Покарання, яке призначено Ш. і Т. з дотриманням вимог ст. 65 КК, є не­обхідним та достатнім для виправлення засуджених і попередження нових злочинів, а тому наведені у касаційному поданні доводи прокурора про над­мірну м’якість призначеного засудженим покарання колегія суддів визнала необгрунтованими.

У процесі досудового слідства та при розгляді справи в суді були вста­новлені і досліджені всі обставини, з’ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення справи, проведені необхідні експертизи, вста­новлена роль кожного із засуджених у вчиненні злочину, належним чином з’ясовані обставини, що характеризують об’єкт і об’єктивну сторону злочину, допитані всі особи, показання яких мають істотне значення для справи. З ура­хуванням цього колегія суддів визнала, що наведені у скаргах доводи про не­відповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однобічність та неповноту досудового і судового слідства є безпідставними.

Не погодилася колегія суддів і з доводами про відсутність у діях засу­джених складу злочину, передбаченого підпунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115 КК.

Суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що вбивство Д. П. було вчи­нене з особливою жорстокістю, враховуючи спосіб вчинення злочину, його тривалість, характер, кількість та локалізацію тілесних ушкоджень, заподія­них потерпілому, внаслідок чого він зазнав особливих страждань.

Правильним також є висновок суду про те, що Ш. і Т. вчинили вбивство Д. П. за попередньою змовою між собою, оскільки вони були об’єднані спіль­ним умислом на позбавлення життя потерпілого, діяли узгоджено й обоє ви­конали той обсяг дій, який вважали необхідним для реалізації цього умислу.

Цивільний позов, який пред’явила потерпіла Д., вирішений відповідно до вимог цивільного та кримінально-процесуального законодавства. Поста­новивши стягнути із засуджених солідарно на користь Д. 50 тис. грн на від­шкодування моральної шкоди, суд урахував характер та обсяг душевних страж­дань, яких зазнала позивачка у зв’язку з позбавленням життя її батька, а то­му наведені у касаційній скарзі доводи захисника Т. про безпідставність за­доволення цивільного позову колегія суддів визнала необгрунтованими.

Водночас колегія суддів дійшла висновку про необхідність виключення з вироку кваліфікації дій засуджених за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК з таких підстав.

Як умисне вбивство з хуліганських мотивів за цією нормою закону дії винного кваліфікуються тоді, коли він позбавляє іншу особу життя внаслі­док явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правила­ми співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини чи з вико­ристанням малозначного приводу.

Проте суд установив, що Ш. і Т. запідозрили Д. П. в тому, що він заявив у міліцію про вчинення засудженими злочину. Саме це стало мотивом для з’ясування стосунків з потерпілим, а потім і його вбивства.

За таких обставин, оскільки засуджені вчинили вбивство Д. П. з помсти за начебто написану ним заяву до міліції, їхні дії не можуть бути кваліфіко­вані як убивство з хуліганських мотивів і ця кваліфікуюча ознака має бути виключена з вироку.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Апеляційного суду Київської обла­сті від 24 листопада 2005 р. змінила, виключивши з нього кваліфікацію дій засуджених за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК.

У решті зазначений вирок залишено без змін.

Завдання ударів ногами по тілу потерпілого, від яких настала його смерть, за відсутності доказів наявності умислу в особи на позбав­лення потерпілого життя, суд правильно кваліфікував за ч. 2 ст. 121 КК

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 17 жовтня 2006 р. // РВСУ. —2007. — Вип. 1(14). — С. 103—105

(витяг)

Дніпровський районний суд м. Києва вироком від 24 травня 2005 р. за­судив Б. зач. 2 ст. 121 КК на вісім років позбавлення волі, зач. 1 ст. 187 цього Кодексу — на чотири роки позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК за сукуп­ністю злочинів остаточно призначив вісім років позбавлення волі.

Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 8 вересня 2005 р. зазначений ви­рок змінив: виключив посилання суду на судимості Б. у 1994 та 1997 роках. У решті вирок залишено без змін.

Б. визнано винним у тому, що він 18 вересня 2004 р. о 22-й годині, пере­буваючи у стані алкогольного сп’яніння, через особисту неприязнь побив А., завдавши йому по декілька ударів кулаком у голову та ногою в живіт, заподі­явши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, від яких 22 вересня цього ж ро­ку А. помер.

19 вересня 2004 р. о 20-й годині Б. під час вживання спиртних напоїв з В. відкрито заволодів грошима останнього в сумі 80 грн і з метою утримання за­значених коштів завдав потерпілому удар кулаком у голову, заподіявши то­му легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.

У касаційній скарзі захисник посилався на те, що судове слідство у спра­ві проведено неповно й однобічно, з порушенням права засудженого на за­хист та інших вимог кримінально-процесуального закону. Він стверджував, що Б. злочинів, за які його засуджено, не вчиняв, а висновки суду не відпові­дають фактичним обставинам справи і не підтверджені зібраними у ній дока­зами, котрим суд, крім того, не дав належної оцінки, внаслідок чого непра­вильно застосував кримінальний закон. Захисник також зазначив, що апеля­ційний суд при розгляді справи не перевірив належним чином усіх доводів, що були наведені в його та засудженого апеляціях, і не усунув допущених су­дом першої інстанції недоліків. У зв’язку з наведеним захисник просив ска­сувати постановлені щодо Б. судові рішення, а справу направити на новий судовий розгляд.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у кримі­нальних справах Верховного Суду України у задоволенні касаційної скарги захисника Б. відмовила з таких підстав.

Як убачалося із матеріалів справи, досудове та судове слідство у ній про­ведено з додержанням вимог кримінально-процесуального закону, порушень закону, що тягли б скасування постановлених у справі судових рішень, не встановлено, а висновки суду про винність Б. у вчиненні ним злочинів, за які його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені перевіреними у ній та викладеними у вироку доказами.

Зокрема, свідок К. на досудовому слідстві та в судовому засіданні дав докладні показання про обставини побиття Б. потерпілого А. і заподіяння останньому таких тілесних ушкоджень, від яких той помер. Свої показання свідок підтвердив і при проведенні за його участю відтворення обстановки й обставин події, очної ставки з Б.

Інший свідок — Л. — послався у своїх показаннях на те, що під час інци­денту між А. та Б. останній завдавав удари ногами по тілу потерпілого і при цьому один з ударів було завдано ногою зверху вниз.

Згідно з висновками судово-медичної експертизи в А. виявлені тяжкі ті­лесні ушкодження живота, небезпечні для життя в момент заподіяння, від яких сталася смерть потерпілого.

Експерт у судовому засіданні повністю підтвердив висновок експертизи і пояснив, що між отриманою потерпілим А. травмою живота та настанням його смерті є прямий причинний зв’язок. Крім того, експерт зазначив, що та­ка травма при падінні виникнути не може.

Винність Б. у вчиненні ним розбійного нападу підтверджена даними, що містяться у показаннях потерпілого В., з яких видно, що 19 вересня 2004 р. під час розлиття спиртних напоїв Б. вихопив із кишені піджака В. 80 грн, а потім, завдавши йому удар кулаком в обличчя, з грошима втік.

Факт учинення Б. розбійного нападу підтверджений також показан­нями свідків, висновком судово-медичної експертизи, іншими матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у задоволенні касаційної скарги захисни­ка Б. відмовила.

Суд обґрунтовано визнав прямий умисел на вбивство у діях засудже­ного, який, будучи раніше судимим за умисне вбивство, наніс ножем колото-різані поранення шиї та грудей зліва з ушкодженням серця, що призвело до смерті потерпілого

Ухвала колеги суддїв Судової палати у кримїнальних справах Верховного Суду України вїд 11 квїтня 2006р. //Кримїнальне судо­чинство в Українї: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офїц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «^ Юре»,— С. 104—108

(витяг)

Вироком колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеля­ційного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2005 р. С. А., раніше неодноразово судимий, останній раз 16 листопада 1995 р. за ст. 94 та за ч. 3 ст. 222 КК України на 11 років позбавлення волі, звільнений 18 червня 2004 р. умовно-достроково на 2 роки 11 днів, засуджений за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України на 13 років 6 місяців позбавлення волі і на підставі ч. 1 ст. 71 КК України до цього покарання частково приєднано невідбуте покарання за по­переднім вироком від 16 листопада 1995 р. — 6 місяців позбавлення волі, оста­точно йому призначено 14 років позбавлення волі.

С.  А. визнано винним у тому, що 29 липня 2005 р. він, будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, знаходячись у стані алкогольного сп’я­ніння, в буд. 7 по пров. Комуністичному в м. Нікополі під час сварки з бра­том С. М. вчинив його умисне вбивство шляхом нанесення удару кухонним ножем у грудну клітку з ушкодженням серця.

У поданій на вирок касаційній скарзі засуджений С. А., наводячи дово­ди, що умислу на вчинення вбивства брата він не мав і що той сам наштрик­нувся на його ніж, що тілесні ушкодження в області шиї тому спричинили ін­ші особи, що у справі допущена неповнота й однобічність досудового і судо­вого слідства, оскільки залишились недопитаними ряд свідків, що порушено його право на захист, оскільки йому з початку слідства не надали захисника, а потім дали й замінили його іншим, що щодо нього застосовувались неза­конні методи ведення слідства, що суд неправильно застосував кримінальний закон, просить вирок змінити та перекваліфікувати його дії за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК на ст. 119 КК України.

Заслухавши доповідача, пояснення засудженого С. А., прокурора, пере­віривши матеріали справи та вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів підстав для її задоволення не знайшла.

Висновки суду про винність С. А. у вчиненні зазначеного злочину грун­туються на досліджених у судовому засіданні та викладених у вироку до­казах.

Твердження у касаційній скарзі засудженого С. А. про те, що вбивства він не вчиняв і що потерпілий сам наштрикнувся на його ніж, є безпідставними.

Ці заперечення звинувачення були детально розглянути апеляційним судом і спростовані наведеними у його вироку доказами.

Так, сам засуджений С. А. у своїх показаннях у судовому засіданні не за­перечував, що 29 липня 2005 р. під час вживання з потерпілим С. М. спирт­них напоїв вони посварились і останній «навалився» животом йому на ніж, який він тримав перед собою, після чого помер.

Це саме він стверджував під час проведення з ним відтворення обстанов­ки й обставин події за участю захисника та понятих, зазначивши, що він но­жа, який тримав у правій руці, увіткнув у область грудної клітки свого брата.

Із  досліджених судом показань свідка Б., даних ним під час досудового слідства, вбачається, що того дня він разом із братами С. у них вдома вживав спиртні напої, після чого там заснув. Наступного дня зранку його розбудив С. А. та наказав іти додому і при цьому не дивитись у бік, де сидів С. М., про­те він глянув і зрозумів, що той мертвий, про що повідомив у міліцію.

Як показала свідок К. Л., між братами С. часто відбувались сварки через будинок, який дістався їм у спадщину. С. М. розповідав їй, що С. А. кидався на нього з сокирою, порізав шию, брати часто бились.

Це саме підтвердив і свідок К. В.

Згідно з даними протоколу огляду місця події від 30 липня 2005 р. у буд. 7 по пров. Комуністичному в м. Нікополі було виявлено труп С. М. з ознаками насильницької смерті та вилучено кухонного ножа зі слідами крові, який С. А. впізнав як такий, яким він учинив убивство потерпілого.

Згідно з даними судово-медичної експертизи на трупі С. М. виявлено 2  різані рани лівої бокової поверхні шиї та проникаюче колото-різане по­ранення передньої поверхні грудей зліва з ушкодженням сорочки та лівого шлуночка серця, крововиливи у сорочку серця та ліву плевральну порожни­ну. Смерть його настала від зазначеного проникаючого колото-різаного по­ранення з ушкодженням серця від гострої крововтрати.

Усі ці поранення могли бути спричинені вилученим під час огляду міс­ця події ножем за обставин, зазначених С. А. під час відтворення обстановки й обставин події.

З огляду на висновки судово-імунологічних експертиз виявлена на ножі та на шльопанці кров могла бути потерпілого, ножове поранення С. М. могло бути спричинено цим ножем, а виявлена під нігтями у С. А. кров згідно з да­ними судово-цитологічної експертизи могла походити від потерпілого.

Таким чином, твердження в касаційній скарзі С. А. про те, що С. М. сам випадково наткнувся на ножа, який він необачно тримав у руці, спростову­ється його ж показаннями під час проведення відтворення обстановки й об­ставин події, в яких зазначено, що він ножа увіткнув у область грудної клітки свого брата, а також даними висновку судово-медичної експертизи, згідно з яким С. М. було нанесено 3 поранення — 2 різані рани лівої бокової поверхні шиї та проникаюче колото-різане поранення передньої поверхні грудей зліва з ушкодженням серця.

Те, що тілесні ушкодження в області шиї спричинив потерпілому не С. А., а інші особи, не знайшло свого підтвердження.

Отже, результати огляду місця події, висновки зазначених експертиз, по­казання свідків, дані проведеного за участю С. А. відтворення обстановки й обставин події повністю підтверджують винність С. А. у вчиненні умисного вбивства потерпілого С. М. Суд дійшов обґрунтованого висновку, що обста­вини справи й характер дій засудженого свідчать про те, що С. А., який уда­рив С. М. ножем у життєво-важливий орган — груди — з ушкодженням сер­ця, усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав його наслідки та свідомо допускав заподіяння потерпілому смерті.

Тому твердження в касаційній скарзі С. А. про те, що він не мав умислу на позбавлення життя С. М., є безпідставними.

Слід визнати необґрунтованими й доводи в скарзі С. А. про неповноту досудового та судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, оскільки вивченням матеріалів справи не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ’єктивність дослідження слідчи­ми органами та судом обставин справи.

Те, що в судовому засіданні не було допитано усіх свідків і показання окремих із них було оголошено, не вплинуло на повноту судового слідства.

Не встановлено й істотних порушень кримінально-процесуального за­кону, які б призводили до скасування вироку, при порушенні вказаної кримі­нальної справи, її розслідуванні, допитах С. А., наданні йому захисника, про­веденні з ним відтворення обстановки й обставин події та під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Те, що у С. А. змінювались захисники, не вплинуло на його право на за­хист. Тому посилання у його скарзі на порушення права на захист є безпід­ставними.

Застосування до С. А. незаконних методів ведення слідства, які могли б вплинути на правдивість його показань під час досудового слідства, не знай­шло свого підтвердження.

Таким чином, усі обставини справи досліджені судом всебічно, повно й об’єктивно, зібраним доказам дана належна оцінка в їх сукупності і дії С. А. за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України кваліфіковані правильно.

За даними проведеної щодо С. А. судово-психіатричної експертизи він хронічним психічним захворюванням не страждав і не страждає, є осудним.

Покарання С. А. призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого ним злочину, особи винного та об­ставин, що обтяжують та пом’якшують його покарання.

Тому підстав для зміни вироку, про що порушується питання у касацій­ній скарзі, колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області щодо засудженого С. А. залишила без зміни, а його касаційну скаргу — без задо­волення.

Суд дійшов висновку про доведеність винності засудженого в умис­ному вбивстві потерпілої на підставі доказів, які були ретельно пе­ревірені в судовому засіданні та отримали відповідну оцінку

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 17 січня 2006р. //Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 146—149

(витяг)

Вироком колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеля­ційного суду Сумської області від 19 жовтня 2005 р. К. засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до позбавлення волі строком на 13 років.

К. засуджено за умисне вбивство на грунті неприязних стосунків.

Як визнав суд, проявляючи схильність до зловживання алкогольними на­поями, К. співмешкав з Р. і проживав разом з нею, її матір’ю О. (1929 р. н.) та двома неповнолітніми дітьми в будинку, що в с. Порозок Краснопільського району Сумської області.

25 червня 2005 р., прийшовши додому у стані алкогольного сп’яніння, він учинив сварку зі своєю співмешканкою Р. та її матір’ю О.

Коли співмешканка пішла з дому до своїх знайомих, К. продовжив свар­ку з її матір’ю, в процесі якої ображав та бив її руками і ногами, а потім зда­вив руками шию і таким чином задушив її.

У касаційній скарзі засуджений К. просить вирок скасувати, а справу на­правити на додаткове розслідування, посилаючись на те, що органи досудо- вого слідства і суд у цій справі допустили суттєву неповноту у з’ясуванні об­ставин вбивства, внаслідок чого його безпідставно визнано винним в умис­ному позбавленні життя потерпілої О.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення засу­дженого К. на підтримання касаційної скарги, міркування прокурора, переві­ривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задово­ленню не підлягає на таких підставах.

Суд дійшов висновку про доведеність вини К. в умисному вбивстві по­терпілої О. за обставин, що зазначені у вироку, на підставі доказів, які були ретельно перевірені в судовому засіданні й отримали відповідну оцінку.

Засуджений К. у касаційній скарзі хоч і твердить про необхідність ска­сування вироку та направлення справи на додаткове розслідування у зв’язку з неповнотою досудового і судового слідства та для встановлення особи, яка вчинила вбивство потерпілої, але водночас він взагалі не оцінює власні дії та аналіз доказів, які суд поклав в основу обвинувального вироку.

Між тим згідно з поясненнями К. у стадії досудового слідства і в судово­му засіданні 25 червня 2005 р. після завершення роботи він ужив значну кіль­кість алкогольних напоїв і прийшов додому, де кілька разів ударив матір спів­мешканки за те, що вона не дала йому грошей.

На досудовому слідстві, зокрема під час проведення відтворення обста­новки й обставин події, визнаючи себе повністю винним у позбавленні жит­тя потерпілої, К. пояснив, що після завданих О. кількох ударів вона почала плакати і голосно кричати, що вивело його з рівноваги та розлютило, а тому своїх подальших дій він не пам’ятає, але визнає, що рукою задушив потерпі­лу і що ніхто інший, крім нього, не міг вчинити такі дії.

У судовому засіданні К. твердив, що він тільки кілька разів ударив по­терпілу, але не душив її і таких дій не пам’ятає.

Твердження К. в касаційній скарзі про те, що він непричетний до позба­влення життя потерпілої О., спростовується не тільки поясненнями самого засудженого в стадії досудового слідства, де він повністю визнав себе винним у цьому злочині, а й поясненнями потерпілої Р. про те, що 25 червня 2005 р. К. прийшов додому в нетверезому стані, став вимагати у матері гроші — 50 грн, погрожуючи в разі невиконання його вимоги позбавити життя.

Як пояснила потерпіла Р., коли вона втрутилася у ці події, він її вдарив кулаком у обличчя. Вона вимушена була піти до сусідів і переховуватися в них до ночі, а потім повернулася з сином додому; вранці наступного дня ви­явила мертву матір з синцями на шиї та на обличчі.

Свідок Г. підтвердила, що вона була понятою під час відтворення обста­новки й обставин події за участю К., коли той показував і розповідав, за яких обставин вбив потерпілу О.

Крім цього, зазначений свідок пояснила, що 26 червня 2005 р. її зустрів К. і повідомив, що померла О.; але про причину її смерті нічого не повідомив. Прийшовши до будинку, де проживала потерпіла і К., вона побачила труп О. зі слідами насильницької смерті.

Підозрюючи, що її міг вбити К., який зловживав алкогольними напоями, на ґрунті чого в сім’ї часто виникали сварки, вона повідомила про факт смер­ті в міліцію.

За висновком судово-медичної експертизи смерть О. настала внаслідок механічної асфіксії від здавлювання органів шиї.

Крім того, експерт відмічає наявність переломів хрящів гортані та під’язи­кової кістки, переломів хрящів ребер та чисельні синці на обличчі та шиї.

За висновком додаткової судово-медичної експертизи пояснення К. про обставини вбивства, про які він повідомив під час відтворення обстановки та обставин події, збігаються з механізмом утворення в потерпілої тілесних ушкоджень.

Оцінивши зазначені докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що саме К. на ґрунті неприязних стосунків, що склалися між ним і потерпілою О., умисно вбив її.

Такі дії правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК України.

Доводи засудженого про те, що деякі члени його бригади, де він працю­вав, та свідки не були судом допитані, що не була проведена експертиза на предмет виявлення потовиділення на шиї потерпілої, що до кінця не був уста­новлений механізм заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень, зокрема по­шкодження органів шиї, є безпідставними, оскільки на підставах тих доказів, які були предметом перевірки в судовому засіданні, з достатньою повнотою з’ясовано всі обставини вбивства, причину смерті потерпілої, а також меха­нізм заподіяння їй тілесних ушкоджень.

Отже, немає підстав додатково з’ясовувати ще якісь обставини, які не ма­ють значення для встановлення істини у справі, про що необґрунтовано за­значає в скарзі засуджений.

За таких обставин відсутні підстави для скасування вироку з мотивів неповноти досудового і судового слідства.

Суд на підставі вимог ст. 65 КК України визначив засудженому покаран­ня, яке є достатнім і необхідним для його виправлення і попередження нових злочинів, враховуючи як ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочи­ну, так і дані про особу засудженого.

Процесуальних порушень під час розслідування та розгляду зазначеної справи судом, які б давали підстави сумніватися в правильності прийнятого судом рішення щодо К., не встановлено.

3  огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що постановлений щодо К. вирок є законним і обґрунтованим, а тому вирок колегії суддів Судо­вої палати у кримінальних справах апеляційного суду Сумської області що­до К. залишила без зміни, а касаційну скаргу засудженого — без задоволення.

Умисне вбивство під час сварки на ґрунті особистих стосунків пра­вильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК України. Підстав для пере­кваліфікації дій засудженого на ст. 121 КК України не знайдено

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 7 лютого 2006 р. // Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. /Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 150—152

(витяг)

Вироком апеляційного суду Волинської області від 23 листопада 2005 р. засуджено: Г. за ч. 1 ст. 115 КК України на 10 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК Украї­ни за сукупністю злочинів остаточно призначено 10 років позбавлення волі; М. за ч. 2 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі; за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України виправдана на підставі ч. 2 ст. 213 КПК за недоведеністю їїучас- ті в учиненні злочину.

За вироком суду Г. та М. визнані винними у вчиненні злочинів за таких обставин.

4  липня 2005 р. Г., М. та потерпіла З. в її будинку на вул. Гоголя, 9/1 у м. Ковелі спільно вживали спиртні напої. Між Г. та З. виникла сварка, в про­цесі якої у Г. виник умисел на вбивство останньої. З цією метою він наніс їй численні удари ножем в груди та живіт, спричинивши проникаючі колото-рі- зані ушкодження грудної клітки та серця, внаслідок чого настала смерть по­терпілої З.

Після вчиненого вбивства Г. та М. за попередньою змовою між собою таємно викрали з будинку потерпілої 400 грн та дезодорант <^а» вартістю 8 грн 75 коп.

У касаційній скарзі засуджений Г., посилаючись на те, що у справі не здобуто доказів наявності у нього умислу на вбивство З., вважає, що суд не­правильно застосував кримінальний закон і безпідставно засудив його за ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки він наносив потерпілій удари ножем тіль­ки в живіт, а після цього М. тим самим ножем нанесла їй удари в груди. Крім того, Г. зазначає, що гроші з будинку потерпілої викрала особисто М. У зв’язку з цим просить вирок у частині його засудження за ч. 2 ст. 185 КК України скасувати, а за ч. 1 ст. 115 КК України — змінити, перекваліфіку­вавши його дії на ст. 121 КК України, та пом’якшити призначене йому по­карання.

Щодо засудженої М. касаційне подання не внесено, вирок не оскаржено.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Висновок суду про доведеність вини Г. у вчиненні злочинів, за які його засуджено, відповідає фактичним обставинам справи, обґрунтований сукуп­ністю доказів, розглянутих у судовому засіданні, належно оцінених і наведе­них судом у вироку.

З показань свідка Г-го видно, що він прийняв від Г. явку з повинною, в якій засуджений власноруч написав, що 4 липня 2005 р. у м. Ковелі він убив жінку. Це підтверджується дослідженою в судовому засіданні явкою з по- винною.

Свідки В. та Н. пояснили, що 4 липня 2005 р. М. прийшла додому разом з Г., а наступного дня вона повідомила їм, що цей хлопець вбив жінку. На ста­дії досудового слідства Г. під час його допиту 4 липня 2005 р. при відтворенні обстановки та обставин події 5 липня 2005 р., проведених за участю захисни­ка, також давав показання про те, що він наносив удари ножем у живіт та гру­ди потерпілої.

Тому посилання засудженого на те, що він вбивства З. не вчиняв, коле­гією суддів розцінюється як необґрунтоване.

Суд ретельно перевірив у судовому засіданні і доводи Г. про його непри­четність до викрадення майна потерпілої. Викладені у вироку мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів розцінює аргументова­ними, такими, що відповідають матеріалам справи.

Згідно з протоколом відтворення обстановки та обставин події Г. чітко вказував, звідки саме були викрадені гроші та дезодорант потерпілої.

Згідно з послідовними поясненнями засудженої М. вони спільно з Г. скоїли крадіжку 400 грн та дезодоранта з помешкання потерпілої.

Свідок І. пояснила, що вона 4 липня 2005 р. бачила, як засуджені разом рахували гроші.

Г. у судовому засіданні підтвердив, що викрадені гроші, якими в по­дальшому він розпоряджався разом з М., знаходились у нього.

На підставі цього суд дійшов правильного висновку про наявність спіль­ного умислу у засуджених на заволодіння майном 3. Виходячи з доказів, які були перевірені в судовому засіданні, суд правильно кваліфікував дії Г. за ч. 1 ст. 115 та ч. 2 ст. 185 КК України.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, що призводять до скасування чи зміну вироку, у справі не встановлено.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК Украї­ни в межах санкції статей КК України, за якими його засуджено, з урахуван­ням тяжкості вчиненого злочину, даних про особу засудженого, і покарання є справедливим.

Підстав для пом’якшення покарання колегія суддів не знаходить.

Враховуючи викладене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу засудженого Г. залиши­ла без задоволення, а вирок колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Волинської області щодо Г. — без зміни.

Умисне вбивство із мисливської рушниці на ґрунті напружених і не­приязних стосунків двох осіб не може кваліфікуватись як вбивство при перевищенні меж необхідної оборони

Ухвала колеги суддїв Судової палати у кримїнальних справах Верховного Суду України від 14 лютого 2006р. // Кримїнальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «^ Юре», 2007. — С. 174—177

(витяг)

Вироком апеляційного суду Волинської області від 23 листопада 2005 р.

В. засуджено за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України на 14 років позбавлення волі.

Суд постановив стягнути із В. 4440 грн на користь Л. М. на відшкоду­вання заподіяної матеріальної шкоди, по 50 000 грн на користь Л. М. та Д. на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

В. визнано винним у вчиненні злочину за наступних обставин.

25 липня 2005 р. біля 5 год. ранку, на березі р. Луга поблизу с. Зимне Во- лодимир-Волинського району засуджений В., перебуваючи у стані алкоголь­ного сп’яніння, з метою вбивства Д. та Л. на ґрунті неприязних стосунків із двоствольної мисливської рушниці спочатку вистрілив у груди Д., а потім також у груди Л., який стояв поряд. Після цих пострілів потерпілі упали на землю. Щоб довести задумане до кінця, В., перезаряджаючи рушницю, ще кілька разів вистрелив у Л. і в Д. У результаті потерпілим були заподіяні ті­лесні ушкодження у вигляді проникаючих сліпих і наскрізних шротових по­ранень грудей та живота з численними переломами ребер, розривами легень, серця та інших внутрішніх органів. Смерть потерпілих настала на місці подій від поєднаного травматично-геморогічного шоку.

У касаційних скаргах представник потерпілої та цивільного позивача просить вирок щодо В. скасувати, а справу направити на новий судовий роз­гляд у зв’язку з м’якістю призначеного засудженому покарання, а також у зв’язку з неповнотою судового слідства. На думку представника, суд першої інстанції залишив поза увагою наявні у справі дані, які свідчать про причет­ність до вбивства Д. та Л. крім В. ще й інших осіб. На думку скаржника, не­правильно суд визначив розмір стягнення моральної шкоди на користь по­терпілої Д. О.; захисники К. та С. вважають, що вирок щодо В. підлягає змі­ні. На їх думку, у справі були встановлені докази, які свідчили про те, що з боку загиблих мали місце погрози життю В., які він сприймав як реальні. У зв’язку з цим вони просять дії засудженого перекваліфікувати на ст. 118 КК України і призначити покарання у межах санкції цієї статті, а також змен­шити розмір стягнень із засудженого на користь потерпілих на відшкодуван­ня моральної шкоди; засуджений В. теж просить перекваліфікувати його дії на ст. 118 КК України і пом’якшити покарання, посилаючись на те, що вбив­ство потерпілих він учинив у зв’язку з реальною загрозою його життю з боку загиблих.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисників, які підтримали пода­ні скарги, і міркування прокурора, перевіривши матеріали справи й обгово­ривши викладені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів вважає, що ка­саційні скарги захисників, засудженого та представника потерпілої і цивіль­ного позивача задоволенню не підлягають.

Висновки суду про доведеність вини засудженого В. у вчиненні ним ука­заних у вироку злочинів відповідають дослідженим у ході судового слідства доказам.

Так, із показань самого засудженого видно, що дізнавшись про конфлікт між Б. та Д., він хотів примирити їх. Для цього разом з Д., Л., а також Т. і Н., взявши спиртні напої, вони поїхали на берег річки. Коли вони сиділи на бе­резі, між ним та потерпілими також виник конфлікт. Він пішов до автомобі­ля, де взяв мисливську рушницю, зарядив її, а повернувшись назад, по кілька разів вистрілив у Д. та Л. Аналогічного змісту показання дали суду очевидці цих подій — свідки Т. та Н.

Дані висновків судово-медичних експертиз свідчать про те, що при до­слідженні трупів Д. та Л. були виявлені проникаючі, сліпі, а також наскрізні вогнепальні шротові поранення з чисельними зламами ребер, розривом сер­ця, легень та інших внутрішніх органів, від яких смерть настала миттєво.

Посилання у скаргах захисників та засудженого на те, що вчинив вбив­ство потерпілих при перевищенні меж необхідної оборони, оскільки Д. йому погрожував, зокрема пістолетом, колегія суддів розцінює як надумані та без­підставні. Такі самі показання В. у судовому засіданні суд першої інстанції цілком обґрунтовано і мотивовано визнав недостовірними.

Зокрема суд указав на те, що на початку досудового слідства В., якого допитували у присутності захисника, давав показання, зі змісту яких видно, що між ним і Д. виник конфлікт, але потерпілий пістолетом йому не погро­жував. У кінці судового слідства на уточнюючі запитання засуджений кіль­ка разів підтвердив, що з боку Д. реальних погроз, зокрема з використанням пістолета, на його адресу не було.

Про те, що Д. не погрожував зброєю засудженому, як під час досудового слідства, так і у судовому засіданні зазначав свідок.

У зв’язку з цим суд першої інстанції з урахуванням встановлених обста­вин вбивства Д. та Л. також обґрунтовано дійшов висновку про вчинення В. умисного вбивства двох осіб і правильно кваліфікував його дії за п. 1 ч. 2 ст. 15 КК України.

Не відповідають дослідженим у справі доказам викладені у скарзі пред­ставника потерпілої та цивільного позивача доводи про те, що до вбивства потерпілих причетні Т. та Н. Як під час досудового слідства, так і у судовому засідання вказані особи заперечували свою причетність до вчинення цього злочину. Засуджений В. у цій частині теж давав послідовні, однакового зміс­ту показання про те, що вбивство потерпілих він скоїв самостійно.

Будь-яких інших достовірних доказів, які б спростовували зазначені по­казання засудженого, свідків Т. та Н. і свідчили про причетність останніх до вбивства потерпілих, у справі не було встановлено. Також у справі відсутні дані, які б указували на необхідність додаткового дослідження обставин вчи­нення вбивства потерпілих.

Що стосується призначеного В. покарання, то вирішення судом першої інстанції цього питання відповідає положенням, передбаченим ст. 65 КК України, оскільки судом було враховано ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, встановлені у справі характеризуючи засудженого дані та інші на­ведені у вироку обставини.

Мотивованим і аргументованим вважає колегія суддів вирішення судом заявлених у справі цивільних позовів, зокрема стосовно визначення розміру стягнень на відшкодування моральної шкоди.

На підставі наведеного колегія суддів скарги представника потерпілої та цивільного позивача, захисників К. та С., засудженого В. залишила без задо­волення, а вирок апеляційного суду Волинської області щодо В. — без змін.

Умисне вбивство у сварці однієї особи та вмисне вбивство іншої з ме­тою приховання першого судом кваліфіковано за ч. 1 та пунктами 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 лютого 2006р. // Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «^Юре», 2007. — С. 180—185

(витяг)

Вироком апеляційного суду Запорізької області від 1 листопада 2005 р. П. засуджено: за ч. 1 ст. 115 КК України до позбавлення волі на 10 років, за пунктами 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України на 14 років позбавлення волі; на під­ставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточне покарання йому визначено у вигляді 14 років позбавлення волі.

П. засуджено за те, що він 21 лютого 2005 р. близько 20 год. у с. Верхній Токмак Чернігівського району Запорізької області у сварці, що виникла під час розпиття спиртних напоїв із Я. Г. (1930 р. н.), умисно вбив його, а після цього з метою приховати цей злочин умисно вбив дружину Я. Г. — Я. Д.

Як визнав у вироку суд, з метою вбивства Я. Г. на подвір’ї садиби потер­пілих П. завдав йому не менше 4 ударів ломиком для монтування коліс по го­лові, а потім із куска матерії зробив зашморг на шиї потерпілого і задушив його. Після цього він зайшов до будинку, де з куска матерії зробив зашморг на шиї Я. Д. і задушив її.

У поданій на вирок касаційній скарзі і доповненнях до неї П. зазначає, що вбивств потерпілих Я. Г. і Я. Д. він не вчиняв і за ці злочини його засу­джено необґрунтовано. Посилається і на те, що показання, в яких він визна­вав себе винним, змушений був давати тому, що стосовно нього застосовува­лися незаконні методи слідства.

Засуджений вказує також і на відсутність доказів його винності, на од­нобічність досудового і судового слідства у справі, на неправильне застосу­вання кримінального закону та істотні порушення кримінально-процесуаль­ного законодавства.

З огляду на зміст касаційної скарги засудженого в ній порушується пи­тання про скасування вироку як незаконного.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого П., який підтримав свою касаційну скаргу і міркування, перевіривши матеріали справи та дово­ди касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не під­лягає.

Висновок суду про доведеність винності П. у вчиненні зазначених зло­чинних дій підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами, які суд проаналізував у вироку, і є обґрунтованим.

Доводи ж у касаційній скарзі П. про те, що зазначених злочинів він не вчиняв, та про відсутність у справі доказів його винності є безпідставними.

Так, П. на стадії досудового слідства під час його допиту як підозрюва­ного, який проводився за участю захисника, визнав себе винним в умисному вбивстві потерпілого Я. Г. та потерпілої Я. Д., докладно розповів про обста­вини вчинення злочинів та про його конкретні дії щодо потерпілих.

Згідно з показаннями П. увечері 21 лютого 2005 р. під час вживання спиртних напоїв у Я. Г. і Я. Д. між господарем і ним виникла сварка, під час якої Я. Г. став висловлювати погрози та вдарив його, у відповідь на що П. збив потерпілого з ніг, а потім ломиком для монтування коліс завдав йому два удари по голові, після чого куском матерії задушив його.

За тими самими показаннями П. після вбивства Я. Г. він вирішив убити і його дружину — Я. Д., яка перед цим бачила його в їх будинку. З цією ме­тою він повернувся до будинку і куском матерії задушив її.

Свої показання П. підтвердив при проведенні відтворення обстановки й обставин події, яке теж проводилося за участю захисника, під час якого він розповів, у який спосіб учинив убивство Я. Г. та Я. Д., продемонстрував, як саме були скоєні ним убивства.

Пізніше П., згідно з матеріалами справи, змінив свої показання, зокрема під час допиту його як обвинуваченого, і твердив, що зазначених злочинів він не вчиняв, що того дня (21 лютого 2005 р.) він дійсно був у Я-в, але до будин­ку не заходив, а спілкувався з Я. Г. на подвір’ї, і приблизно о 17 год. пішов звідти додому.

Такі самі показання П. давав і в судовому засіданні.

Суд, згідно з матеріалами справи та вироком, ретельно перевірив ті й ін­ші показання П., з’ясував причини зміни показань і в результаті їх ретельно­го дослідження у сукупності з іншими доказами, зібраними у справі, дав їм належну оцінку й обґрунтовано визнав достовірними ті його показання на стадії досудового слідства, в яких він визнавав факт учинення ним убивства потерпілих Я. Г. і Я. Д.

Такий висновок суду є обґрунтованим, оскільки показання, в яких П. ви­знавав себе винним, підтверджуються іншими зібраними у справі доказами й узгоджуються з ними.

Так, його показання про спосіб і час убивства Я. Г. і Я. Д. підтверджуєть­ся даними, встановленими судово-медичними експертизами, про характер, локалізацію ушкоджень на тілах потерпілих та про причини їх смерті, а його показання щодо конкретного місця вчинення вбивств (про те, де саме зали­шалися трупи Я. Г. і Я. Д. після вчинення ним їх убивств) та щодо знаряддя вбивства узгоджуються із даними протоколу огляду місця події.

Показання П. про вчинення ним цих убивств підтверджуються і тим фак­том, що, згідно з висновком судово-медичної імунологічної експертизи на одязі, що був на ньому увечері 21 лютого 2005 р., виявлено сліди крові, котра могла походити від потерпілих Я. Г. та Я. Д. і не могла походити від нього.

Крім того, в зазначених показаннях під час досудового слідства П. ука­зував, що кусок тканини, яким він задушив Я. Г. (цього куска тканини П., за його твердженням, зняв із білизняної мотузки на подвір’ї Я-в), стакани, з яких вони з потерпілим перед тим пили горілку, і ганчірку, якою після вбивства Я. Д. він витер підлогу в будинку, ним були вкинуті в колодязь Я-в.

Ці його показання підтверджуються фактом вилучення 20 квітня 2005 р. із колодязя потерпілих стакана, жіночого фартуха і куска тканини.

Зазначені стакан і фартух, як зазначила свідок П., належали потерпілим і 21 лютого 2005 р. ще знаходилися в їх будинку.

Згідно з показаннями цього свідка вранці 21 лютого 2005 р. вона, до­помагаючи по господарству Я-м, повісила на білизняній мотузці у них на по­двір’ї ганчірку, якою перед тим мила підлогу в їх будинку, а коли вранці на­ступного дня прийшла до них, то виявила їх мертвими; ганчірки на мотузці вже не було.

Цей самий свідок також показала, що 21 лютого 2005 р. Я. Г. говорив їй, що того дня до нього має прийти П.

Та обставина, що у другій половині дня 21 лютого 2005 р. П. знаходився в Я-в, підтверджується й показаннями свідка Б.

Посилання у касаційній скарзі засудженого на те, що показання під час проведення досудового слідства, в яких він визнавав себе винним, його зму­сили давати працівники міліції через застосування незаконних методів діз­нання і слідства, є аналогічними за їх змістом твердженням П. під час остан­нього його допиту як обвинуваченого 10 червня 2005 р. та в судовому засі­данні, які згідно з матеріалами справи і вироку ретельно перевірялись і на стадії досудового слідства, і в суді, але не підтвердилися і були визнані без­підставними.

Під час вивчення матеріалів справи також не виявлено даних, які б дава­ли підстави вважати, що стосовно П. застосовувались чи могли застосовува­тись незаконні методи слідства чи дізнання. Не виявлено й інших порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б перешкодили чи могли пе­решкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити закон­ний і обґрунтований вирок.

Зокрема за твердженнями П. незаконні методи до нього застосовувалися безпосередньо після його затримання (П. затримано було 22 лютого 2005 р.). Проте під час медичного освідування П., яке проводилося 24 лютого 2005 р., у нього будь-яких тілесних ушкоджень виявлено не було, і крім того, при цьому він заявляв, що з моменту затримання і до його освідування фізичного насильства до нього ніхто не застосовував.

Крім цього, після того, як П. почав заявляти про непричетність його до вбивств потерпілих Я-в, він став указувати, що про обставини вчинення вбивств та конкретні дії щодо потерпілих він розповідав зі слів працівників міліції.

Однак, як видно із матеріалів справи, П. під час допиту 24 лютого 2005 р. його як підозрюваного та під час відтворення обстановки й обставин події, що проводилися у присутності захисника, вказував на такі деталі події, які не могли бути відомі на той час іншим (стороннім) особам (про це докладно зазначив у вироку суд).

П., крім того, згідно з протоколом судового засідання заявляв, що про локалізацію ушкоджень на тілах потерпілих працівники міліції йому не го­ворили, та не зміг пояснити, де взялася кров на його одязі, яка, за висновком експертизи, могла походити від Я-в.

Доводи у скарзі засудженого про однобічність досудового і судового слід­ства у справі про те, що залишилось неспростованим його алібі, необґрунтовані.

З огляду на матеріали справи слідчими органами й судом досліджено всі обставини, з’ясування яких могло мати істотне значення для правильного ви­рішення справи.

Посилання П. на алібі перевірялося і не підтвердилося.

Так, П. вперше заявив про алібі під час допиту його як обвинуваченого 10 червня 2005 р. До того ж він твердив, що весь вечір 21 лютого 2005 р. зна­ходився вдома й у той час (приблизно з 19 год. 30 хв. до 23 год.) у них гостю­вало подружжя Ж.

У судовому засіданні П. змінив свої показання у цій частині і заявив, що з 17 до 21 год. 21 лютого 2005 р. він порався по господарству, а о 21 год. 30 хв. ліг спати. П. також не стверджував, що у той вечір у нього у гостях було по­дружжя Ж.

Допитані у судовому засіданні як свідки Ж. показали, що у гостях у П. вони були ввечері 20 лютого, а не 21 лютого 2005 р.

Дружина П. — П. Т. — у судовому засіданні від дачі показань відмови­лась.

За таких обставин слід визнати, що П. обґрунтовано засуджено за вмис­не вбивство потерпілих Я. Г. та Я. Д.

Злочинні дії П. за ч. 1 ст. 115, пунктами 9,13 ч. 2 ст. 115 КК України ква­ліфіковано правильно. Доводи ж у касаційній скарзі засудженого про непра­вильне застосування судом кримінального закону є необґрунтованими.

Призначене йому покарання відповідає ступеню тяжкості ним скоєного і його особі.

Отже, підстав для скасування чи зміни вироку щодо П. немає.

З урахуванням викладеного колегія суддів Судової палати у криміналь­них справах Верховного Суду України вирок апеляційного суду Запорізької області щодо П. залишила без зміни, а касаційну скаргу засудженого — без задоволення.

Суд правильно кваліфікував дії засудженого за ч. 2 ст. 15 і пункта­ми 1, 5 і 7 ч. 2 ст. 115 КК України як закінчений замах на умисне вбивство двох і більше осіб, вчинений з хуліганських мотивів і спосо­бом, небезпечним для життя багатьох осіб

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 14 березня 2006р.//Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.:Вид. Дім «^ Юре», 2007. — С. 186—190

(витяг)

Вироком колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляцій­ного суду Одеської області від 27 жовтня 2005 р. засуджено С.: за ч. 1 ст. 263 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки; за ч. 1 ст. 125 КК Украї­ни до штрафу у сумі 1000 грн; за ч. 2 ст. 15 і пунктами 1, 5, 7 ч. 2 ст. 115 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до позбавлення волі строком на 6  років 6 місяців; за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України до по­збавлення волі строком на 6 років 6 місяців; за сукупністю вироків на підста­ві ст. 71 КК України остаточно до позбавлення волі строком на 7 років.

С. засуджено за замах на вмисне вбивство кількох осіб з хуліганських мо­тивів, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб.

Як визнав суд, вночі 4 квітня 2005 р. С. разом з Ш. перебував у барі «Ко­рал», який розташований в будинку Ренійського морвокзалу Одеської облас­ті, де вони вживали алкогольні напої.

Після сварки і бійки, що відбулася між Ш. та іншими особами, які пере­бували в барі, внаслідок чого Ш. було заподіяно легкі тілесні ушкодження, С. вийшов з бару, захопив із собою бойову гранату РГД-5, яку незаконно придбав і зберігав, і знову повернувся до цього приміщення. Тут з метою вбивства з хуліганських мотивів осіб, причетних до побиття Ш., він привів гранату в бойову готовність і кинув у напрямку У. А., У. I. та У. Т.

Внаслідок вибуху гранати потерпілим У. А., У. I., П. та невстановленій слідством особі було заподіяно легкі тілесні ушкодження без розладу здоро­в’я, тобто намір засудженого на умисне вбивство потерпілих не було доведе­но до кінця з незалежних від його волі причин.

Засуджений С. твердить, що він ніяких дій, спрямованих на позбавлен­ня життя потерпілих, не вчиняв, гранату не зберігав і не кидав у напрямку потерпілих.

Він вважає, що суд безпідставно визнав його винним у замаху на умисне вбивство потерпілих, а тому просить вирок скасувати, а справу — направити на новий судовий розгляд.

Адвокат Б. посилається на те, що під час розгляду зазначеної справи суд допустив неповноту та однобічність судового слідства, неправильно застосу­вав кримінальний закон, у повній мірі не з’ясував усі обставини справи, вна­слідок чого залишилися без відповідної оцінки важливі показання засудже­ного про те, що особи, які перебували у барі, обступили його, погрожували і хтось із них кинув у нього гранату, яку він спіймав і, у свою чергу, кинув у бік залу бару, де не було людей. Виходячи з цього, адвокат вважає, що у С. не було прямого умислу на умисне вбивство потерпілих, а тому він просить ви­рок щодо С. скасувати і справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, міркування про­курора, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.

Висновок суду про доведеність вини С. у замаху на умисне вбивство кількох осіб з хуліганських мотивів та способом, небезпечним для життя ба­гатьох осіб, ґрунтується на доказах, які були всебічно перевірені в судовому засіданні та отримали відповідну оцінку у вироку.

Викладені у касаційній скарзі засудженого доводи про недоведеність його вини у зазначеному злочині є безпідставними, оскільки спростовуються су­купністю доказів у справі.

З приводу подій, які відбулися в барі 4 квітня 2005 р., С. у суді давав су­перечливі пояснення: спершу заявив, що свої дій не пам’ятає, а потім твер­див, що у барі його обступили раніше незнайомі особи кавказької національ­ності, які висловлювали на його адресу погрози, а згодом хтось із них кинув у нього гранату, яку він піймав і кинув на середину зали, де нікого не було, після чого пролунав вибух.

У стадії досудового слідства С. зазначав, що у зв’язку з конфліктом, що виник у барі з його товаришем Ш., він узяв зі своєї машини петарду, а не гра­нату, і жартома кинув її в зал бару.

З цих пояснень С., не дивлячись на їх суперечливість, видно, що саме він кинув до зали предмет, який завідомо для нього мав вибухові властивості.

Доводи засудженого про те, що його безпідставно визнано винним у вчи­ненні замаху на умисне вбивство потерпілих, спростовуються показаннями потерпілих У. Т., У. І., У. А. про те, що після конфлікту, який відбувся у барі між Ш. та У. Т., С. вийшов з бару і через деякий час повернувся з гранатою в руці, яку кинув на середину приміщення бару, не дивлячись на те, що вони на­магались запобігти таким діям. Вибухом цієї гранати їм заподіяно поранення.

За висновком судово-медичної експертизи потерпілим П., У. А., У. І. та невстановленій особі внаслідок дії осколків гранати було заподіяно легкі ті­лесні ушкодження без розладу здоров’я.

Згідно з протоколом огляду місця події в приміщенні бару, де відбулися події, було знайдено запобіжник бойової гранати та металеві осколки, меблі бару мають сліди пошкодження, характерні для вибуху гранати.

За висновком технічної експертизи наслідки, які настали в барі і зафік­совані в протоколі огляду місця події, були результатом дії вибуху бойової гранати РГД-5 і не можуть бути викликаними спрацюванням іншого вибухо­вого пристрою.

У висновку експертизи також зазначеного, що, враховуючи властивості зазначеної гранати РГД-5, в умовах приміщення бару існувала небезпека смертельного ураження людей, які перебували в зоні вибуху гранати.

Наведені у вироку докази свідчать про те, що С., використовуючи вибу­хові властивості гранати РГД-5, мав намір з хуліганських мотивів позбавити життя У. Т. та його товаришів, які перебували у барі, використовуючи конф­лікт, який відбувся між його товаришем Ш. та У. Т., як привід для таких дій.

Тільки завдяки збігу обставин бажані для С. наслідки у вигляді позбав­лення їх життя не настали і потерпілі та присутні у залі отримали лише легкі тілесні ушкодження.

Таким чином з незалежних причин умисел засудженого, спрямований на позбавлення життя багатьох присутніх у барі способом, небезпечним для їх життя, не було доведено до кінця.

У цьому випадку, реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на по­збавлення життя певних осіб з хуліганських мотивів, засуджений усвідом­лював, що застосовує такий спосіб убивства, який є небезпечним для життя не тільки цих осіб, а й інших потерпілих.

За таких обставин висновок суду про те, що С. діяв з прямим умислом, є правильним.

Згідно з матеріалами справи всі версії, висунуті в процесі розгляду спра­ви, про непричетність С. до злочину чи про вимушеність його дій в обстанов­ці, що склалася в барі, зокрема ті, на які є посилання в касаційних скаргах за­судженого і його адвоката, були предметом ретельного дослідження. Вони у вироку отримали всебічну і правильну оцінку.

За таких обставин не можна погодитися з доводами, які викладено в ка­саційних скаргах, про те, що суд поверхово дослідив докази у справі та не­правильно застосував щодо С. кримінальний закон.

Виходячи з сукупності доказів, які отримали відповідну оцінку у виро­ку, суд обґрунтовано кваліфікував дії засудженого С. за ст. 15 і пунктами 1, 5, 7  ч. 2 ст. 115 КК України як замах на умисне вбивство двох і більше осіб, вчи­нений з хуліганських мотивів і способом, небезпечним для багатьох осіб.

Крім того, його дії правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 125 КК України за умисне заподіяння потерпілим легких тілесних ушкоджень та за ч. 1 ст. 263 КК України за незаконне придбання і зберігання вибухового пристрою — бойової гранати РГД-5.

Призначене покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, оскільки воно є необхідним і достатнім для перевиховання засудженого та попереджен­ня нових злочинів з його боку.

Процесуальних порушень, які б ставили під сумнів рішення суду про до­веденість вини засудженого С., не встановлено.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги засудженого С. та його адвоката Б. залишила без задоволення, а вирок колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Одеської області щодо С. — без зміни.

Замах на вбивство двох осіб за попередньою змовою при розбійному нападі з особливою жорстокістю, поєднаний із задоволенням стате­вої пристрасті неприродним способом, суд правильно кваліфікував за ч. 2 ст. 15, пунктами 1,4, 6,10,12 ч. 2 ст. 115 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 20 квітня 2006р. //Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.:Вид. Дім «М Юре», 2007. — С. 193—198

(витяг)

Вироком апеляційного суду АР Крим від 24 листопада 2005 р. засудже­но: Г. О. за ч. 4 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 153 КК України на 5 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 4, 6, 10, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 12 років позбав­лення волі; за сукупністю злочинів згідно зі ст. 70 КК України призначено

12 років позбавлення волі; на підставі ст. 71 КК України частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком і остаточно визначено 13 років позбавлення волі;

Г. І. зач. 2 ст. 15, пунктами 1, 4, 6, 10, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 12 ро­ків позбавлення волі; за ч. 4 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення во­лі; за ч. 2 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 153 КК України на 5 років позбавлення волі; за сукупністю злочинів згідно зі ст. 70 КК України призначено 12 років позбавлення волі.

За вироком суду засуджені визнані винними у вчиненні злочинів за та­ких обставин.

17 березня 2005 р. приблизно о 4 год неповнолітні Г. О. і Г. І. за поперед­ньою змовою з метою заволодіння чужим майном у дворі буд. 11/1 на вул. Мат- росова у м. Євпаторія напали на Р. В. При цьому повалили його на землю та наносили удари руками і ногами, а також жерстяною водостічною трубою по голові, обличчю, спричинивши легкі тілесні ушкодження, що призвели до ко­роткочасного розладу здоров’я, після чого засуджені забрали з кишені курт­ки матері — Р. Л., яка знаходилася поруч, 44 грн і з місця вчинення злочину втекли.

26  березня 2005 р. приблизно о 21 год. 30 хв. Г. О. і Г. І. у дворі буд. 62 на вул. Конституції у м. Євпаторія з метою заволодіння чужим майном напали на М. і С. М. Застосовуючи насильство, нанесли М. удари ногами по голові, заподіявши легкі тілесні ушкодження, які не призвели до розладу здоров’я, після чого заволоділи його майном на загальну суму 300 грн. У процесі по­биття М. С. М. почала кричати, вимагаючи зупинити його побиття, Г. О., про­довжуючи дії з метою заволодіння чужим майном, наніс С. М. удари ногами по голові і тулубу, спричинивши легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров’я.

3 квітня 2005 р. приблизно о 4 год. Г. І. і Г. О. за попередньою змовою з метою заволодіння чужим майном у лісопосадці поблизу озера Майнаки на­пали на С. І. і Р. С., нанесли їм численні удари ногами і камінням по голові і тулубу, після чого заволоділи майном Р. С. на загальну суму 825 грн та май­ном С. І. на загальну суму 1270 грн.

Після заволодіння майном потерпілих Г. О. і Г. І., діючи узгоджено з ме­тою задоволення статевої пристрасті неприродним способом, застосовуючи фізичне насильство, задовольнили статеву пристрасть неприродним спосо­бом із потерпілою С. І.

Під час вчинення розбійного нападу і задоволення статевої пристрас­ті неприродним способом, діючи узгоджено, Г. О. і Г. І. з метою позбавлен­ня життя потерпілих з особливою жорстокістю, наносили Р. С. удари па­лицею і камінням по голові, від чого вона знепритомніла. Завдавши їй ще кілька ударів ногами по тулубу і побачивши, що Р. С. не подає ознак життя, Г. І. і Г. О. з метою позбавлення життя почали наносити удари камінням по голові потерпілої С. І. Переконавшись у тому, що потерпіла не подає ознак життя, і вважаючи, що вона померла, Г. О. і Г. І. втекли з місця вчинення злочинів.

Умисел на позбавлення життя двох осіб засуджені не довели до кінця з причин, які не залежали від їх волі, оскільки потерпілим своєчасно була на­дана медична допомога.

Засуджений Г. О. визнаний винним і в тому, що 20 березня 2005 р. при­близно о 23 год. за попередньою змовою з невстановленою особою з метою заволодіння чужим майном поблизу буд. 5 на вул. Чапаєва у м. Євпаторія на­пали на Д., нанесли йому удари кулаками по обличчю, спричинивши легкі ті­лесні ушкодження, після чого заволоділи його майном на загальну суму 1024 грн 33 коп.

29  березня 2005 р. приблизно о 21 год. 30 хв. Г. О. за попередньою змо­вою з двома невстановленими особами з метою заволодіння чужим майном на автобусній зупинці на вул. Інтернаціональна у м. Євпаторії напали на Є. О. і, погрожуючи застосуванням ножа та пневматичного пістолета, вимагали гро­ші. С. О. вчинила опір, з метою його подолання Г. О. вистрелив їй у голову, спричинивши тілесні ушкодження у вигляді поранень лобної області та стру­су головного мозку.

У касаційних скаргах:

— засуджений Г. О. просить скасувати вирок у частині засудження за час­тинами 2, 4 ст. 15, пунктами 1, 4, 6,10,12 ст. 115 КК України стосовно потер­пілих С. І. і Р. С., справу направити на додаткове розслідування, посилаю­чись на неповноту досудового слідства; вказує, що він не мав умислу на по­збавлення життя потерпілих;

— адвокат В. в інтересах засудженого Г. І. просить скасувати вирок щодо Г. І., справу провадженням закрити, посилаючись на те, що у справі відсутні докази на підтвердження винності Г. І. у вчиненні злочинів.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення засудже­ного Г. О., який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та доводи, наведені у скаргах, колегія суддів підстав для їх задоволення не вбачає.

Висновок про доведеність винності Г. О. і Г. І. у вчиненні злочинів за об­ставин, викладених у вироку, підтверджений доказами, дослідженими у су­довому засіданні.

Твердження у скарзі адвоката В. про відсутність доказів причетності Г. І. до вчинення злочинів є необґрунтованими і спростовуються доказами, яким у вироку дана належна оцінка.

Згідно з показаннями потерпілих Р. В. і Р. Л. під час розбійного нападу Г. О. і Г. І. діяли узгоджено, обидва наносили удари, під час застосування на­сильства Г. О. вихопив гроші з кишені куртки Р. Л.

За висновками судово-медичної експертизи Р. В. внаслідок дій засудже­них спричинені легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров'я.

Засуджений Г. О. не оспорює вирок у частині його засудження за цим епізодом обвинувачення.

Обґрунтованим є вирок і у частині засудження Г. О. і Г. І. за епізодом розбійного нападу на М. і С. М.

Згідно з показаннями потерпілого М., коли вони з С. М. вийшли з бара, його ззаду ударили по голові, від чого він упав і знепритомнів.

Внаслідок розбійного нападу у нього викрали майно на загальну суму 300 грн.

Показаннями потерпілої С. М. встановлено, що їх з М. наздогнали двоє невідомих, один з яких ударив М., від чого той упав і знепритомнів, після чо­го обидва нападника продовжили бити М., а потім один з них ударив і її, від чого вона впала, її продовжили бити, вона знепритомніла.

У стадії досудового слідства С. М. впізнала Г. О. як одного з нападників. Г. О. у стадії досудового слідства визнавав, що у розбійному нападі на М. і С. М. брав участь Г. І. Підстав вважати ці показання Г. О. обмовою немає.

Засуджений Г. О. не оспорює вирок у частині його засудження за епізо­дом стосовно потерпілого Д. Останній показав, що пізно увечері 20 березня 2005 р. двоє невідомих йому осіб із застосуванням фізичного насильства від­крито заволоділи його майном на загальну суму 1024 грн 33 коп. Г. О. підтве­рдив ці обставини і не оспорював їх у скарзі.

Показаннями потерпілої С. О. у судовому засіданні встановлено, що 29 бе­резня 2005 р. на зупинці трамвая до неї підійшли троє осіб, одним з яких був Г. О., і, застосовуючи фізичне насильство, вимагали гроші. Один з нападни­ків у руці тримав ніж, а Г. О. — пневматичний пістолет, з якого вистрелив їй у голову.

Згідно з медичною довідкою у С. О. при її зверненні у травматологічний пункт виявлені тілесні ушкодження у вигляді крапкових поранень лоба і стру­су головного мозку.

Твердження у скарзі адвоката В. про непричетність Г. І. до вчинення зло­чинів щодо потерпілих С. І. і Р. С. також необґрунтовані.

Показаннями потерпілої Р. С. встановлено, що коли вони з С. І. сіли у таксі, до них підсіли Г. І. з Г. О.

За вказівкою засуджених таксист вивіз їх за місто, де Г. О. і Г. І. із засто­суванням насильства витягнули їх з машини, після чого почали бити, вима­гаючи зняти та віддати їм сережки, обручки, що вони і зробили. Г. І. зірвав з шиї Р. С. ланцюжок із хрестиком. Г. О. бив її палкою по голові, руках, а Г. І. — каменем по голові, вимагаючи, щоб вона зняла одяг, від цих ударів вона зне­притомніла. Коли прийшла до тями, то почула, як Г. О. і Г. І. били С. І., вима­гаючи гроші. Побоюючись за своє життя, вона прикинулася мертвою і не по­давала ознак життя, почула, як хтось із них сказав, що вона вже «готова». За­суджені повернулися до С. І., потім Р. С. почула, що хтось із засуджених сказав, що «все, вже треба уходити», після чого засуджені повернулися до Р. С., ударили її ще по спині, забрали сумку і пішли. Удвох із С. І. вони вибралися на дорогу, де зупинили автомобіль, розповіли чоловікам, які у ньому знахо­дилися, про скоєне, через деякий час під’їхали працівники міліції та лікарі.

Ці обставини підтвердила і потерпіла С. І., яка також показала, що саме Г. І. бив її ногами, кулаками, каменем, палкою, вимагаючи, щоб вона зняла прикраси, що вона і зробила, із застосуванням насильства задовольнив з нею статеву пристрасть неприродним способом.

Обидва засуджені били її по голові, руках. Коли вона перестала кричати для того, щоб засуджені переконалися, що вона знепритомніла, вони відійшли до Р. С. і продовжили бити її.

Показаннями свідків Г. і К. встановлено, що 3 квітня 2005 р. приблизно о 4 год. 45 хв. вони побачили спочатку двох молодих хлопців, коли проїхали ще по дорозі, побачили жінку, яка лежала на дорозі, і махала шарфом. Жінка повідомила, що її з подругою побили. Обидві жінки були дуже закривавлені, з відкритими переломами пальців, знаходилися у сильному больовому шоку. Одного з двох хлопців чоловіки затримали, а другий утік.

За висновками судово-медичних експертиз потерпілим С. І. і Р. С. спри­чинені численні тілесні ушкодження у вигляді крововиливів, саден по всій поверхні тулубу, кінцівок, обличчя, забитої рани голови і забиття головного мозку, а Р. С. і відкритої черепно-мозкової травми, яка відноситься до тяж­ких тілесних ушкоджень, небезпечних у момент спричинення.

Показання потерпілих, свідків, характер заподіяних потерпілим тілесних ушкоджень, їх локалізація, знаряддя злочину обґрунтовано судом визнані як докази, що свідчать про прямий умисел на позбавлення життя потерпілих з особливою жорстокістю.

Судом перевірялися твердження засуджених про те, що на стадії досудо­вого слідства до них застосовувалися незаконні методи, і ці твердження не знайшли підтвердження.

Оцінивши досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, суд обґрунтовано визнав Г. О. і Г. І. винними і правильно кваліфікував дії Г. О. і Г. І. за частинами 2, 4 ст. 187, ч. 2 ст. 153, пунктами 1, 4, 6, 10, 12 ч. 2 ст. 15 КК України, а Г. О. — і за ч. 2 ст. 186 КК України.

Покарання засудженим призначено з дотриманням вимог статей 65—67, 102, 103 КК України і підстав для його пом’якшення немає.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги засудженого Г. О., адво­ката В. залишила без задоволення, а вирок апеляційного суду АР Крим щодо Г. О. та Г. І. — без зміни.

Суд повно дослідив обставини справи, дав належну оцінку наявним у ній доказам і правильно кваліфікував дії засудженого за пункта­ми 1, 4 ч. 2 ст. 115 КК України за вбивство з особливою жорстокістю своєї матері та нареченої брата

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 квітня 2006 р. // Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «^ Юре», 2007. — С. 199—201

(витяг)

Вироком апеляційного суду Харківської області від 7 грудня 2005 р. С. В. засуджено за пунктами 1, 4 ч. 2 ст. 115 КК України на 15 років позбавлення волі.

Вироком суду С. В. визнано винним у тому, що він 2 вересня 2004 р. піс­ля 14 год. за місцем свого проживання у кв. 76 на вул. Шевченка, 343 у м. Хар­кові під час сварки та бійки зі своєю матір’ю С. Л. та нареченою брата П. на ґрунті особистих неприязних стосунків вчинив умисне вбивство обох потер­пілих з особливою жорстокістю, заподіявши їм множинні зі значною силою удари ножем та ножицями в життєво важливі органи, за обставин, викладе­них у вироку.

У касаційних скаргах:

— засуджений С. В. заперечує свою причетність до вчинення вбивства матері та нареченої брата і просить виправдати його повністю та скасувати вирок щодо нього;

— адвокат З. просить вирок щодо С. В. скасувати та закрити справу, по­силаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, обмову засудженого під тиском працівників слідства;

— потерпілий С. М. стверджує про недоведеність вини засудженого у вчиненні злочину, про зловживання працівників слідства та фальсифікацію доказів і просить вирок скасувати, виправдати С. В. за недоведеністю вини або повернути справу на новий судовий розгляд зі звільненням засудженого з-під варти.

Заслухавши доповідача, засудженого С. В., адвоката З., потерпілого С. М., які підтримали свої міркування, дослідивши матеріали справи та обговорив­ши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги задоволенню не підлягають на наступних підставах.

Висновок суду про винність засудженого С. В. у вчиненні злочину за об­ставин, викладених у вироку, ґрунтується на доказах, досліджених і належ­ним чином оцінених судом.

Вина засудженого С. В. підтверджується його показаннями, даними в хо­ді досудового слідства, показаннями свідків та іншими доказами, зібраними у справі.

Доводи касаційних скарг про те, що С. В. непричетний до вбивства мате­рі і нареченої брата, є безпідставними.

Під час досудового слідства С. В. визнавав той факт, що він скоїв убив­ство матері та нареченої брата, нанісши їм численні поранення кухонним но­жем. Він описав механізм нанесення тілесних ушкоджень, їх локалізацію та кількість. Його показання узгоджуються з висновками судово-медичних екс­пертиз, із яких видно, що С. Л. були заподіяні пошкодження голови, шиї, ту­лубу, правої руки, і від отриманих поранень настала смерть потерпілої. По­терпілій П. були заподіяні пошкодження голови та шиї, від яких настала її смерть.

До показань С. В. ніхто не знав про механізм і кількість нанесених поте­рпілим тілесних ушкоджень, оскільки судово-медичні експертизи були про­ведені: трупа С. Л. — через 1 місяць і 2 тижні — 18 жовтня 2004 р., а трупа П. — 1 листопада 2004 р.

Визнавальні показання С. В. давав у присутності медичних працівників Б., М., Н., Ц. Названі медичні працівники підтвердили в судовому засіданні, що дійсно С. В. у їх присутності розповідав про обставини вбивства матері та нареченої брата.

Свідок С. А. — хірург, підтвердив, що С. В. розповідав йому, як скоїв убивство матері та П. після сварки з ними, при цьому він розповів, що після вбивства він порізав і зв’язав себе з метою імітації нападу.

З висновку трасологічної експертизи видно, що вузли, якими був зв’яза­ний С. В., він міг зробити сам. Судово-медична експертиза зробила висно­вок, що пошкодження на тілі С. В. зроблені самонанесенням.

У результаті цитологічної експертизи на шнурках С. В. виявлено кров, походження якої не виключене від потерпілої С. Л. У своїх показаннях засу­джений стверджував, що до матері він не підходив. Також на шнурках взуття С. В. виявлено його слину.

Необґрунтованими є і доводи касаційної скарги адвоката З. про те, що засуджений С. В. у ході досудового слідства обмовив себе внаслідок застосу­вання до нього неприпустимих методів впливу. Зазначені обставини переві­рялися і не знайшли підтвердження.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що апеляційний суд обґрун­товано визнав С. В. винним у скоєнні умисного вбивства двох осіб з особ­ливою жорстокістю і його дії правильно кваліфіковані за пунктами 1, 4 ч. 2 ст. 115 КК України.

Покарання С. В. призначене відповідно до вимог ст. 65 КК України, з ура­хуванням підвищеної суспільної небезпечності скоєного злочину та даних, що характеризують особу засудженого.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Судової палати у криміна­льних справах Верховного Суду України касаційні скарги засудженого С. В., адвоката З., потерпілого С. М. залишила без задоволення, а вирок апеляцій­ного суду Харківської області щодо С. В. — без зміни.

Закінчений замах на вмисне вбивство малолітньої дитини з особли­вою жорстокістю правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 15, пункта­ми 2, 4 ч. 2 ст. 115 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 17 січня 2006р. //Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «^ Юре», 2007. — С. 203—207

(витяг)

Вироком колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеля­ційного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2005 р. З. засуджено за ч. 2 ст. 15, пунктами 2, 4 ч. 2 ст. 115 КК України на 15 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з засудженого З. на користь представника непо­внолітньої потерпілої Д. 50 000 грн моральної шкоди. Цивільний позов про стягнення матеріальної шкоди залишено без розгляду.

Питання речових доказів вирішено відповідно до вимог ст. 81 КПК.

Згідно з вироком З. визнано винним і засуджено за злочин, який він учи­нив, як визнав суд, за наступних обставин.

25  лютого 2005 р. приблизно о 17 год. З., перебуваючи в стані алкоголь­ного сп’яніння і знаходячись за місцем свого проживання, висловлювався нецензурною лайкою на прохання малолітньої внучки його співмешканки П. — Д. В. — дати йому гральні карти. При цьому засуджений завдав малоліт­ній Д. В. один удар кулаком по тулубу, від чого вона впала, вдарившись голо­вою об дерев’яну підлогу, і стала плакати.

Продовжуючи свої злочинні дії, направлені на умисне вбивство малоліт­ньої дитини з особливою жорстокістю, засуджений, перевернувши її на спи­ну, наступив ногою на кисть руки потерпілої і завдав їй не менше 5 ударів но­жем у груди та шию.

Після цього він, взявши малолітню потерпілу на руки, підійшов до від­критого ним полум’я печі та поклав на нього потерпілу, чим заподіяв їй тер­мічні опіки шкіри у місцях їх безпосереднього контакту — грудної клітки, живота й лівої верхньої кінцівки.

Бажаючи настання смерті малолітньої потерпілої, він залишив її лежати на плиті, яка була у робочому стані, і з метою усунути перешкоди своїм діям з боку П. завдав останній кілька ударів кулаками й ногами в різні частини ту­луба, від чого вона впала і знепритомніла.

Своїми діями засуджений заподіяв малолітній потерпілій Д. В. тілесні ушкодження у вигляді проникаючих колото-різаних ран правої і лівої по­ловини грудної клітки, що відносяться до категорії тяжких тілесних ушко­джень, за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння та опіків шкіри грудної клітки, живота і лівої верхньої кінцівки, які утворилися в результаті термічної дії високотемпературного фактора полум’я, розпечених предметів і т. д. і відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

У касаційній скарзі засуджений З. та його захисник Я. просять вирок су­ду змінити, перекваліфікувати дії засудженого на ч. 2 ст. 121 КК України та пом’якшити призначене покарання, стверджують, що умислу на умисне вбив­ство потерпілої він не мав.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, міркування про­курора, перевіривши матеріали справи, доводи касаційних скарг, колегія суд­дів вважає, що вони задоволенню не підлягають на таких підставах.

Висновки суду про те, що засуджений учинив злочини за зазначених у вироку обставин, є обґрунтованими.

В обґрунтування цього рішення суд послався на показання в суді самого засудженого З. про те, що 25 лютого 2005 р. він був у стані алкогольного сп’я­ніння і коли внучка його співмешканки стала просити його про щось, він ви­лаявся нецензурними словами і вдарив її кулаком. Дитина почала плакати і побігла на кухню. Він пішов за нею і двічі завдав їй удар ножем у груди.

Не дивлячись на те, що в судовому засіданні З. свою винність в інкримі­нованих йому злочинах визнав лише частково, суд на обґрунтування сво­го висновку про її доведеність послався також і на показання свідків П. В., Д. А., Я., представника неповнолітньої потерпілої Д. Н.

Зокрема свідок-очевидець П. В. ствердила в суді, що того дня З. був у стані алкогольного сп’яніння і близько 22 год. він побив її внучку, після чого завдав їй удари ножем і кинув на відкрите полум’я плити. Вона намагалася захистити дитину, однак З. побив її, від чого вона впала і знепритомніла. При­йшовши до тями, вона зняла дитину з плити і надала необхідну допомогу.

Свідок Я. також ствердила, що близько 22 год. цього вечора вона чула з квартири П. В. сильні крики її внучки, а тому повідомила про це батьків ди­тини — Д. А. і Д. Н.

Разом із батьками вона побачила їх малолітню дочку Д. В. із заподіяни­ми їй співмешканцем П. В. — З. — тілесними ушкодженнями.

Крім того, винність засудженого у вчиненні інкримінованих їм злочинів підтверджується й іншими зібраними та дослідженими в суді доказами, зок­рема даними протоколів відтворення обстановки й обставин події за участю П. В., котра підтвердила дані нею показання про обставини заподіяння її внучці тілесних ушкоджень З., очної ставки між П. В. і З., під час якої остан­ній повністю підтвердив показання П. В., огляду місця події — будинковоло- діння П. В., у ході якого виявлено чисельні сліди речовини, подібної до крові, а також вилучено ніж з аналогічними слідами; пред’явлення предметів для впізнання за участю свідка П. В., під час якого вона впізнала ніж, яким З. за­вдавав удари потерпілій.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи від 2 лютого 2005 р. № 231 малолітній потерпілій Д. В. заподіяно тілесні ушкодження у вигляді прони­каючих колото-різаних ран правої і лівої половини грудної клітки, що відно­сяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння та опіки шкіри грудної клітки, живота і лівої вер­хньої кінцівки, які утворилися в результаті термічної дії високотемператур­ного фактора і відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Зазна­чені ушкодження потерпілій могло бути заподіяно за обставин, вказаних під час відтворення обстановки й обставин події за участю свідка П. В. і З.

Належно оцінивши зібрані у справі й досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що винність З. у зама­ху на умисне убивство малолітньої потерпілої Д. В. з особливою жорстокіс­тю за ч. 2 ст. 15, пунктами 2, 4 ч. 2 ст. 115 КК України доведено.

До того ж, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно зазна­чив у вироку те, що про направленість умислу засудженого на умисне вбивс­тво малолітньої потерпілої з особливою жорстокістю свідчить послідовність і характер дій З., локалізація завданих ним тілесних ушкоджень. Про закін­чений замах на вчинення умисного вбивства малолітньої потерпілої з особ­ливою жорстокістю, як указано у вироку, свідчить і те, що засуджений, запо­діявши тяжкі тілесні ушкодження малолітній потерпілій, залишив її на від­критому полум’ї плити у кухні, сам звідти вийшов, збивши з ніг П. В., яка намагалася забрати дитину з плити, тобто вчинив усі дії, необхідні для дове­дення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, що не зале­жали від його волі.

Твердження у касаційних скаргах засудженого З. та його захисника Я. про те, що за наведених обставин у засудженого не було умислу на умисне вбивство з особливою жорстокістю малолітньої потерпілої Д. В., а він, буду­чи у стані алкогольного сп’яніння, не контролював свої дії, а тому їх слід ква­ліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України, є безпідставними.

Відповідно до висновків судово-психіатричної експертизи З. на момент учинення злочину був у стані алкогольного сп’яніння, на хронічні психічні захворювання не страждав і не страждає, міг усвідомлювати свої дії та керу­вати ними.

Призначаючи покарання засудженому З., суд першої інстанції з достат­ньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, дані про особу винного, учинення злочинів у стані алкогольного сп’яніння.

Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримі­нально-процесуального закону, які були б підставою для зміни або скасуван­ня судових рішень, як про це йдеться у касаційній скарзі, не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України апеляційного суду Дніпропетровської об­ласті щодо З. залишила без зміни.

Умисне вбивство малолітньої дитини правильно кваліфіковано судом за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 4 липня 2006р. // Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 207—210

(витяг)

Вироком колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеля­ційного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2006 р. М. засуджено за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України на 15 років позбавлення волі.

М. визнано винним у вчиненні умисного вбивство малолітньої дитини за таких обставин.

14  вересня 2005 р. приблизно о 13 год. М., який мав близькі стосунки з Д. О. і неприязні — з її малолітньою дочкою Д. К. (1994 р. н.), прийшов з ме­тою позбавлення життя останньої до кв. 15, розташованої в ж/м Парус, 1а у м. Дніпропетровську. Коли Д. К. відкрила йому двері, М., впевнившись, що вона знаходиться вдома одна, з метою її вмисного вбивства поклав на облич­чя потерпілої подушку і став її душити, до того ж тиснув на її шию перед­пліччям та ліктем до тих пір, поки Д. К. не перестала подавати ознаки життя. Після цього М. поклав труп Д. К. у раніше приготовлену сумку і виніс у лісо­смугу поблизу р. Дніпро у м. Дніпропетровську.

У касаційній скарзі засуджений М. просить вирок щодо нього скасувати, а провадження у кримінальній справі закрити, мотивуючи це тим, що досу- дове слідство проведено з порушенням норм кримінально-процесуального законодавства, а вирок суду ґрунтується лише на доказах, здобутих незакон­ним шляхом.

Заслухавши доповідача, потерпілих Д. О. та Д. В., які просили вирок що­до М. залишити без зміни, міркування прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що вона не під­лягає задоволенню. Доводи касаційної скарги засудженого М. про те, що його безпідставно засуджено за вчинення умисного вбивства малолітньої Д. К., позбавлені підстав і спростовуються дослідженими у судовому засіданні до­казами, аналіз яких суд дав у вироку, зокрема показаннями самого М., які він давав у ході досудового слідства.

Згідно з показаннями М. 26 червня 2004 р. він познайомився з Д. О., з якою в нього склалися дружні стосунки й якій він згодом запропонував одру­житися. Однак, як йому здавалося, проти цього заперечувала донька Д. О. — Д. К., а тому 13 вересня 2005 р. він вирішив її вбити. З цією метою 14 верес­ня 2005 р., попередньо придбавши велику сумку, прийшов до квартири Д. О. Коли Д. К., яка перебувала вдома одна, відчинила йому двері та запросила в квартиру і повідомила, що йде гуляти на вулицю, він зробив їй зауваження, після чого вона лягла обличчям на диван, а він вирішив задушити її подуш­кою. Також підтвердив, що душив потерпілу приблизно півгодини, поки во­на не обм’якла і не перестала подавати ознак життя, потім поклав труп у сум­ку та виніс на берег р. Дніпро, де з метою приховання слідів злочину — відби­тків пальців на одязі Д. К. — підпалив її одяг та залишив місце події. Після чого поїхав на дачу, викорчував дерево, а приблизно о 18 год заїхав на роботу до Д. О. Також повідомив, що він, щоб відволікти від себе увагу, 17 вересня 2005 р. на аркуші паперу написав Д. В. лист, в якому вказав, щоб той зали­шив місто, тому що вже постраждала його дочка, а згодом постраждають й інші родичі.

М. у ході відтворення обстановки та обставин події злочину добровіль­но, послідовно та докладно розповідав і показував на місці події злочину, як саме позбавив життя Д. К., а також показав місце, де залишив труп малоліт­ньої потерпілої.

Крім того, показання М. підтверджуються даними висновку судово-ме­дичної експертизи, згідно з яким смерть Д. К. настала в результаті механічної асфіксії, внаслідок закритої тупої травми шиї. Крім того, виявлені на трупі де­фекти шкіри і м’яких тканин є наслідком дії високої температури, які могли виникнути після настання смерті потерпілої.

Потерпіла Д. О. підтвердила, що в червні 2004 р. вона познайомилася з М., який згодом запропонував їй одружитися, однак вона йому відмовила, оскільки у нього виникли складні стосунки з її дочкою. 13 вересня 2005 р. М. залишився ночувати у неї, а вранці 14 вересня 2005 р. в 9 год. 30 хв. вони піш­ли з дому, а дочка Д. К. залишилася в квартирі. В обід М. відправив їй на мо­більний телефон повідомлення, що він на дачі, а в період з 16 до 18 год. при­віз їй на роботу виноград. Коли ввечері цього самого дня вона повернулася додому, виявила, що дочки вдома не було. Біля дверей стояв стілець, який зазвичай Д. К. підставляла, щоб подивитися в глазок, коли хтось дзвонить у двері. Крім того потерпіла підтвердила, що дочка не відчиняла двері незна­йомим.

Потерпілий Д. В. пояснив, що його дочка Д. К. після розлучення прожи­вала з Д. О. 14 вересня 2005 р. Д. О. зателефонувала йому і запитала, чи він не бачив Д. К., а згодом йому стало відомо, що дочка зникла. 17 вересня 2005 р. йому прийшов лист, в якому були висловлені погрози. Зазначений лист було вилучено працівниками міліції.

Згідно з даними криміналістичної експертизи лист написано під трафа­рет барвником чорного кольору.

У ході проведення слідчої дії — огляду квартири, в якій проживав М., було вилучено, зокрема, кросівки та 68 аркушів паперу.

Відповідно до висновку судово-криміналістичної експертизи надані на дослідження зазначені зразки чистого паперу та лист мають спільну родову приналежність.

Крім того, зі змісту зазначеного листа видно, що особа, яка його написа­ла, знала про склад сім’ї Д. В., в якому одязі була Д. К. у день її вбивства, що остання вже мертва, а також місце знаходження її трупа.

Зазначені докази повністю погоджуються із показаннями М., які він до­бровільно дав під час досудового слідства.

Крім того, згідно з даними висновків судово-ґрунтознавчої експертизи ґрунт, виявлений на кросівках М. та поблизу місця виявлення трупа, іденти­чний за характеристиками.

Судом також ретельно досліджувалися та перевірялися й інші матеріали справи, зокрема показання свідків Г., Б., Д. та П., які підтвердили, що М. мав неприязні стосунки з Д. К., а також дані протоколу виїмки графіку вхідних та вихідних телефонних дзвінків з мобільного телефона М., з якого встанов­лено маршрут пересування М.

З урахуванням наведеного твердження в касаційній скарзі засудженого М., що він не позбавляв життя Д. К., безпідставні.

Аналіз приведених даних, взятих в їх сукупності, дав підстави суду дійти правильного висновку щодо винності М. у вчиненні вмисного вбивства ма­лолітньої дитини — Д. К. — і правильно кваліфікувати його дії за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України.

При обранні міри покарання М. суд урахував дані про його особу, зокре­ма те, що він учинив тяжкий злочин, і правильно призначив йому покарання в межах санкції статті закону, за яким його визнано винним.

Будь-яких даних про істотне порушення норм кримінально-процесуаль­ного законодавства, котрі б безумовно призвели до скасування вироку, у спра­ві не встановлено.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу засудженого М. залиши­ла без задоволення.

З вироку суду виключено за недоведеністю умислу таку кваліфікую­чу ознаку вбивства, як вчинення цього злочину з особливою жорс­токістю

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 31 січня 2006р. //Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. /Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «^ Юре», 2007. — С. 233—240

(витяг)

Вироком колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеля­ційного суду Дніпропетровської області від 7 листопада 2005 р. засуджено: Б. за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі; за ч. 3 ст. 185 КК Укра­їни на 4 роки позбавлення волі; за пунктами 4, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 15 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупніс­тю злочинів йому призначено покарання у вигляді 15 років позбавлення во­лі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України в строк покарання зараховано покаран­ня, призначене за попереднім вироком Жовтоводського міського суду Дніп­ропетровської області від 8 червня 2005 р. і остаточно призначено 15 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі; за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі; за пунктами 4, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України — на 15 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточно за сукупністю злочинів призначено покарання у вигляді 15 років позбавлення волі.

Б. та Г. визнано винними у вчиненні злочинів за таких обставин.

16 травня 2005 р. о 17 год. 30 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп’я­ніння, за місцем проживання Щ. у кв. 55 буд. 2 по пров. Баумана в м. Жов­ті Води Дніпропетровської області, Б. та Г., скориставшись тим, що господар заснув, за попередньою змовою групою осіб таємно викрали два велосипеди, належні Щ. та його матері С., на суму 502 грн.

У цей самий день, реалізувавши велосипеди, Б. та Г. о 19 год. знову пове­рнулись до квартири Щ., де продовжили вживання спиртного. Коли Щ., про­кинувшись, виявив пропажу велосипедів і став докоряти Б. та Г. за крадіжку, останні з метою приховати цей злочин і уникнути відповідальності за нього вирішили вбити Щ. з особливою жорстокістю. Для цього Б. наносив йому удари кулаками, клав на обличчя подушку, а Г. рушником зав’язав потерпі­лому рота, після чого вони зв’язали йому руки й ноги та залишили в такому стані. Через 20—30 хв., впевнившись, що Щ. ще живий і намагається звільни­тися, вони скинули його з ліжка на підлогу обличчям донизу, знову зв’язали, Г. накинув рушник ззаду на шию Щ. та, намагаючись задушити його, з силою натягнув кінці рушника на себе, впершись коліном у спину Щ. У цей час Б., допомагаючи Г., скотчем замотав голову Щ., перекривши доступ повітря через рот і ніс. Через спільні дії Б. і Г. смерть Щ. настала від механічної асфіксії.

Після вбивства Щ. Б. та Г. перенесли його труп до ванної кімнати та ви­рішили виїхати з міста, для чого обшукали квартиру; не виявивши грошей, таємно викрали з квартири майно, що належало С., на суму 1360 грн, а саме: відеомагнітофон, 3 відеокасети, сумку.

19 травня 2005 р. о 12 год. Б. і Г., будучи в стані алкогольного сп’яніння, за попередньою змовою групою осіб з проникненням до квартири Щ. таємно викрали майно С. на суму 1230 грн, а саме: телевізор та сумку.

24 травня 2005 р. о 21 год. Б., будучи в стані алкогольного сп’яніння, по­вторно проник до квартири Щ. та таємно викрав звідти майно С. на суму 1360 грн, а саме: музичний центр та дві сумки.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений Г. просить вирок суду скасувати, а справу щодо нього закрити за відсутністю в його діях скла­ду злочинів. Посилається на те, що участі у злочинах не приймав, має алібі на час вбивства Щ., а саме: 16 травня 2005 р. з 16 год. 30 хв. перебував у іншо­му місці зі своїм знайомим К. Крім того, зазначає, що під час дізнання та до- судового слідства обмовив себе під впливом застосованого до нього фізично­го насильства і внаслідок порушення його права на захист, а також його об­мовив Б.

Засуджений Б. у касаційній скарзі, не заперечуючи доведеності вини у вчиненні зазначених у вироку злочинів, просить вирок суду змінити, пом’як­шити призначене йому покарання. Посилається на те, що суд під час призна­чення йому покарання не врахував його сімейні обставини та наявність ряду інших пом’якшуючих покарання обставин.

Заслухавши доповідача, пояснення засудженого Г., який підтримав свою касаційну скаргу, міркування прокурора, перевіривши матеріали справи та об­говоривши доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія суддів вважає, що скарги підлягають задоволенню частково на таких підставах.

Висновок суду про доведеність винності засуджених у вчиненні злочи­нів за обставин, встановлених судом, є правильним, оскільки відповідає фак­тичним обставинам справи, обґрунтований сукупністю розглянутих у судо­вому засіданні доказів, які досліджені, належно оцінені судом та детально викладені у вироку.

Визнаючи Б. і Г. винними у вчиненні крадіжок і вбивства потерпіло­го Щ. за попередньою змовою групою осіб з метою приховати вчинений зло­чин, суд навів у вироку переконливі судження на обґрунтування цього ви­сновку.

Суд поклав в основу вироку показання під час досудового слідства Б. і Г., які під час допитів, на очних ставках, при відтворенні обстановки й обста­вин події, зокрема за участю захисників, виклали дані щодо конкретних об­ставин вчиненого ними за попередньою змовою групою осіб вбивства Щ. і крадіжок майна з його квартири.

Аналіз цих показань, зазначений у вироку, свідчить, що Б. і Г. після сво­го затримання кожний по-своєму, із суб’єктивних міркувань свого захисту, відтворювали події 16 травня 2005 р. і вчинені кожним з них дії щодо викра­дення майна та вбивства Щ., але водночас наводили такі деталі основних об­ставин злочинів, які вони не могли б знати, якби не були безпосередніми їх виконавцями.

Ці показання Б. та Г. були взаємно уточнені та доповнені під час очних ставок і відтворення обстановки та обставин події. Вони повністю узгоджу­ються з даними протоколів огляду місця події й трупа Щ., висновками дак­тилоскопічних експертиз.

Висновками проведених у справі основної та додаткових судово-медич­них експертиз підтверджено, що виявлені у загиблого Щ. пошкодження, зокре­ма перелом рога щитоподібного хряща гортані, і причина його смерті — меха­нічна асфіксія, яка виникла як внаслідок закриття отворів роту та носу, так і як наслідок набряку тканин гортані, що виник на тлі перелому хряща, відпо­відають обставинам і способу вбивства, зазначеним Б. та Г., зокрема при від­творенні обстановки та обставин події, і свідчать про достовірність їх пока­зань щодо спільної участі у вбивстві Щ., учиненому з метою приховати рані­ше вчинений злочин — крадіжку велосипедів.

Свої визнавальні показання Б. підтвердив і в судовому засіданні.

Крім того, показання засуджених в обсязі подій, встановлених судом, знайшли своє повне підтвердження і наведеними у вироку суду показаннями потерпілої С., свідків М., Р., Т., X., У., Л., О., даними протоколів добровільної видачі покупцями майна С., яке було їм продане Б., а такого майна як вело­сипед, відеомагнітофон і телевізор — за участю або в присутності Г. Сам Г., будучи допитаним на досудовому слідстві, визнавав, що разом з Б. викрав з квартири Щ. до загибелі останнього два велосипеди, після вбивства — відео- магнітофон з відеокасетами, а через кілька днів, погодившись з пропозицією Б., — і телевізор.

Твердження засудженого Г. у касаційній скарзі про те, що він обмовив себе на досудовому слідстві внаслідок порушення його права на захист — не­забезпечення захисником і застосування до нього недозволених методів слід­ства — фізичного насильства, є необґрунтованими.

Згідно з матеріалами справи Г. після затримання роз’яснювалось право мати захисника, від чого він, будучи підозрюваним у вчиненні злочину, пе­редбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, відмовився, і дав визнавальні показан­ня. Надалі під час перекваліфікації його дій на пункти 4, 9,12 ч. 2 ст. 115 КК України він був забезпечений захисником з числа адвокатів, у присутності якого він також неодноразово, зокрема під час відтворення обстановки та об­ставин події, давав показання, в яких визнавав свою вину, і до того ж як ні­коли не посилався на застосування до нього методів фізичного насильства. В матеріалах справи є висновок судово-медичної експертизи Г., згідно з яким у нього при огляді під час досудового слідства не виявлено будь-яких тілес­них ушкоджень.

Посилання в касаційній скарзі Г. на те, що Б. обмовив його у вчиненні вбивства Щ. і крадіжок із квартири останнього, і на те, що він — Г., на час вбивства має алібі, оскільки перебував разом з знайомим К. в іншому місці, що не перевірив суд, є надуманими і спростовуються матеріалами справи.

Зокрема, згідно з матеріалами справи про наявність алібі Г. заявив 23 серп­ня 2005 р. під час виконання вимог ст. 218 КПК, і ця його заява була перевіре­на. Для цього був здійснений обхід будинку, який, як адресу, вказав Г., та обхід інших будинків, встановлена П., на яку посилався Г. як на особу, за місцем проживання якої він знаходився з К. 16 серпня 2005 р., встановлені інші осо­би, які знали чоловіка на ім’я К. Будучи допитаними у справі, зазначені особи пояснили, що Г. дійсно перебував у квартирі П. 16 серпня 2005 р., але з 21 до 22 год, тобто після вчинення вбивства Щ., і без чоловіка на ім’я К.; такого чо­ловіка вони знають лише одного, і він виїхав на постійне місце проживання і роботи в іншу місцевість більше року тому. У судовому засіданні для перевір­ки заяви Г. також була допитана П., яка підтвердила свої попередні показан­ня. Крім того, версія Г. про наявність у нього алібі спростована показаннями Б. та іншими дослідженими у справі доказами, яким суд дав належну оцінку.

На цій версії Г. не наполягав у судовому засіданні, під час якого зазна­чав, що визнає свою вину частково: був присутнім при вбивстві Б. Щ. і вчи­няв з Б. крадіжки майна з його квартири.

Підстав у Б. для обмови Г. у вчиненні злочинів не встановлено. На наяв­ність таких підстав, що заслуговують на увагу, не посилається і Г.

З урахуванням викладеного колегія суддів не може погодитись із твер­дженнями засудженого Г. у касаційній скарзі про його непричетність до кра­діжок і вбивства І. Д. і не знаходить підстав для скасування вироку щодо ньо­го і закриття справи, як про це він просить в касаційній скарзі.

Суд належно оцінив сукупність наведених доказів і правильно кваліфі­кував дії засуджених за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, пунктами 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Разом з тим, колегія суддів вважає помилковою кваліфікацію судом дій засуджених у вбивстві Щ. за такою ознакою, передбаченою п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, як вчинення цього вбивства з особливою жорстокістю.

На підтвердження особливої жорстокості в діях засуджених під час вбив­ства Щ. суд у вироку не навів ніяких доказів, цей свій висновок належним чином не мотивував.

У той самий час згідно з даними судово-медичних експертиз у померло­го Щ. не виявлено інших тілесних ушкоджень, крім тих, які викликали меха­нічну асфіксію, і його смерть настала після отримання цих ушкоджень у не­значний проміжок часу, який вираховується хвилинами; саме у цей час він міг відчувати фізичний біль.

Таким чином, у справі не доведено, що, позбавляючи потерпілого життя, Б. та Г. мали намір і застосували до Щ. мучення, тортури, мордування та інші дії, які б завдавали Щ. особливих фізичних, психічних чи моральних страждань.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що з вироку суду підля­гає виключенню як недоведена така кваліфікуюча ознака дій засуджених у вбивстві Щ., як вбивство з особливою жорстокістю, що передбачена п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України.

Будь-яких даних, які б свідчили про істотне порушення на досудовому і судовому слідстві норм кримінально-процесуального закону, які б призвели до скасування вироку, у справі не встановлено.

Покарання засудженим обрано відповідно до вимог закону з урахуван­ням ступеня тяжкості вчинених злочинів, обсягу злочинних дій, даних про їх особу і ставлення до вчиненого, попередньої судимості Б., наявності обтя­жуючих та пом’якшуючих покарання обставин, зокрема тих, на які є поси­лання в касаційній скарзі Б.

Те, що близькі родичі Б. є особами похилого віку, мають тяжкі захворю­вання, на що він посилається в касаційній скарзі, не є підставами для пом’як­шення призначеного Б. покарання.

Також не дає достатніх підстав для пом’якшення покарання засудже­ним і виключення з вироку однієї з кваліфікуючих ознак вчиненого ними вбивства.

Тому колегія суддів не знаходить підстав для пом’якшення призначено­го засудженим покарання і задоволення касаційних скарг у цій частині.

Разом з тим, колегія суддів у порядку ст. 395 КПК вважає необхідним виключити зі вступної частини вироку посилання на судимість Б. від 13 черв­ня 2001 р., оскільки за вимогами ст. 89 КК України ця судимість погашена, а також замість солідарного стягнення судових витрат із засуджених засто­сувати стягнення з них цих витрат у дольовому порядку, як це передбачено ст. 93 КПК. Враховуючи ступінь вини засуджених у злочинах та їх майновий стан, колегія суддів вважає, що судові витрати повинні бути стягнуті з них у рівних частках.

На підставі викладеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги засуджених Б. та Г. задо­вольнила частково, вирок колегії суддів Судової палати у кримінальних спра­вах апеляційного суду Дніпропетровської області щодо Б. та Г. змінила, ви­ключила з вироку кваліфікуючу ознаку дій засуджених за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України — вчинення вбивства з особливою жорстокістю, і в порядку ст. 395 КПК виключила зі вступної частини вироку посилання на судимість Б. від 13  червня 2001 р. та стягнула із засуджених Б. та Г. судові витрати в дольово- му порядку — по 157 грн 65 коп. з кожного на користь НДЕКЦ УМВС Украї­ни в Дніпропетровській області. У решті цей вирок залишено без зміни.

Кількість і характер спричинених потерпілому тілесних ушкоджень (не менш 100—130 ударів) травмуючими предметами, їх локаліза­ція, знаряддя злочину, значна сила та механізм їх заподіяння свідчать про наявність у засуджених умислу на вмисне вбивство з особливою жорстокістю

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 16 травня 2006р. //Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «^ Юре», 2007. — С. 245—251

(витяг)

Вироком Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 грудня 2005 р. Ш. і С. М. засуджено за пунк­тами 4,12 ч. 2 ст. 115 КК України на 14 років позбавлення волі кожного; С. В. засуджено за пунктами 4,12 ч. 2 ст. 115 КК України на 13 років позбавлення волі; Г. засуджено за пунктами 4,12 ч. 2 ст. 115 КК України на 12 років позба­влення волі; Є. засуджено за ст. 186 КК України з застосуванням ст. 69 КК України на 2 роки позбавлення волі; за ч. 1 ст. 396 КК України — на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів Є. призначено ос­таточне покарання у вигляді 4 років позбавлення волі.

Стягнуто з засуджених Ш., С. М., С. В. і Г. на користь потерпілої П. О. 50 000 грн моральної та 4213 грн 77 коп. — матеріальної шкоди.

Доля речових доказів вирішена відповідно до вимог ст. 81 КПК.

За вироком суду Ш., С. М., Г. і С. В. визнано винними у тому, що вони 27  липня 2004 р. приблизно о 1 год. ночі біля буд. 19 на вул. Гоголя у м. Си- нельниково Дніпропетровської області, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, за наведених у вироку обставин, на ґрунті неприязних стосунків, з особливою жорстокістю та за попередньою змовою групою осіб вчинили умисне вбивство потерпілого П.

Є. цієї самої ночі вчинила заздалегідь не обіцяне приховування зазначе­ного особливо тяжкого злочину. Крім того, Є. 15 липня 2004 р. приблизно о 10 год. 45 хв., перебуваючи у буд. 32 на вул. Московській у м. Синельниково, за попередньою змовою групою осіб, застосовуючи насильство, яке не було небезпечним для життя чи здоров’я потерпілої С. Н. та погрожуючи застосу­ванням такого насильства, відкрито заволоділа майном потерпілої на загаль­ну суму 170 грн.

У касаційних скаргах:

— засуджений Ш. та адвокат С. просять врахувати визнання вини Ш. та його каяття, стан здоров’я, що злочин вчинив неповнолітнім, виховувався у неповній сім’ї та пом’якшити призначене покарання;

— засуджений С. М. і адвокат І. зазначають, що С. М. брав участь лише у першому побитті потерпілого, що умислу на позбавлення життя останнього не мав. Просять вирок змінити, перекваліфікувати дії С. М. з пунктів 4,12 ч. 2  ст. 115 на ч. 2 ст. 296 КК України та з урахуванням неповнолітнього віку призначити йому покарання у межах санкції зазначеного закону із застосу­ванням статей 75 та 76 КК України. Крім того, С. М. посилається у своїй скар­зі на те, що під час досудового слідства органами слідства застосовувались недозволені методи, внаслідок чого він обмовив себе;

—  засуджений Г. посилається на порушення органами слідства норм кримінально-процесуального закону, зокрема і його права на захист. Зазна­чає, що справа розглянута необ’єктивно, з обвинувальним ухилом, що суд дав неправильну оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам. Ствер­джує, що у першому побитті потерпілого участі не брав, що під час повтор­ного побиття потерпілого наніс йому лише кілька ударів по ногах. Вважає, що пред’явлене обвинувачення є неконкретним, що тілесні ушкодження, які спричинили смерть потерпілого, були заподіяні під час дорожньо-транспорт­ної пригоди. Просить вирок щодо нього скасувати, а справу направити на но­вий розгляд;

— адвокат С. просить пом’якшити призначене засудженому С. В. пока­рання, посилаючись на те, що він позитивно характеризується за місцем про­живання та навчання, раніше не судимий та давав показання про свою роль у скоєному злочині;

— адвокат К. просить урахувати обставини, що пом’якшують покарання засудженої Є., а саме: її неповнолітній вік, визнання вини та каяття, відшко­дування збитків та думку потерпілої. Зазначає, що призначення покарання за ч. 1 ст. 396 КК України у вигляді позбавлення волі належно не мотивова­но. Вважає, що на підставі ст. 70 КК України необхідно призначити остаточ­не покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим. Доведеність винності Є. у вчиненні інкримінованих їй злочинів та правиль­ність їх кваліфікації не оспорюється.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення засу­джених Ш., Г. і С. М., перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.

Винність Ш., Г., С. М., С. В. і Є. у вчиненні за наведених у вироку обста­вин інкримінованих їм злочинів доведена об’єктивними доказами, які зібра­ні у передбаченому законом порядку і належно оцінені судом.

Наведені у скаргах доводи про відсутність у Ш., Г., С. М. і С. В. умислу на умисне вбивство потерпілого П. є необґрунтованими і спростовуються су­купністю наведених у вироку доказів.

Так, у судовому засіданні Ш., Г., С. М. і С. В. визнавали, що наносили потерпілому численні удари ногами та руками в різні частини тіла, але, на їх думку, такі дії не могли спричинити настання смерті.

Є. в судовому засіданні також стверджувала, що вона в ніч з 26 на 27 ли­пня 2004 р. у неї вдома разом з Г., Ш., С. М., С. В. та К. вживали спиртні на­пої, після чого хлопці пішли прогулятися, а вона разом з подругою — К. — за­лишились дома. Через деякий час Г., Ш., С. М. та С. В. повернулися. Їх руки та одяг були в крові. Вони повідомили, що разом побили чоловіка. При цьо­му С. В. показав ремінь, годинник та запальничку, яку відібрав у потерпіло­го. Вона (Є.), Г., і Ш. за пропозицією останнього повернулись на місце злочи­ну. Побачила лежачого на дорозі закривавленого чоловіка, який хрипів. Після того, як сказала хлопцям, що чоловік ще живий, спочатку Ш., а за ним Г. і С. М. почали наносити потерпілому численні удари ногами у різні частини тіла. Після побиття, побачивши автомобіль швидкої допомоги, всі сховались. А коли медичні працівники оглядали потерпілого, то до них підійшли Ш. і С. М., які допомогли помістити потерпілого в машину.

На досудовому слідстві допитана як обвинувачена Є. в присутності ад­воката давала аналогічні показання, але стверджувала, що після того як вона оглянула потерпілого і сказала хлопцям, що той ще живий, Ш. висловився нецензурно на адресу побитого ними чоловіка і зробив не менш 10 стрибків ногами на груди потерпілого та наніс численні удари ногами. С. В. також не менш 10 разів стрибав потерпілому на груди. Крім того, С. В. та Г. били потер­пілого руками і ногами в різні частини тіла.

Крім того, Є. стверджувала, що в її квартирі Ш., С. В., С. М. і Г. з метою при­ховання слідів злочину змивали зі своїх рук, одягу і взуття кров потерпілого.

Допитаний на досудовому слідстві як обвинувачений Г. у присутності адвоката також стверджував, що коли після вживання спиртних напоїв при­близно о 1 год. ночі разом з С. В. і С. М. прогулювались на вул. Гоголя, то біля буд. 32 С. В. став прискіпуватись до незнайомого чоловіка та говорити грубо­щі. У відповідь чоловік сказав, що він — працівник міліції і показав посвід­чення. Незважаючи на це, С. В. наніс потерпілому удар ногою в груди, від чого той впав на спину. Після цього вони всі разом стали бити потерпілого но­гами, наносячи удари в різні частини тіла. Особисто він наніс потерпілому приблизно 10 ударів ногами по тулубу, не думаючи про можливі наслідки. Інші хлопці нанесли потерпілому також не менш 10 ударів кожен по голові і тулубу. Під час побиття С. М. зірвав з руки потерпілого годинник, а С. В. — зняв з чоловіка ремінь, яким наносив удари в різні частини тіла. Потім С. М. і С. В., взявши потерпілого за ноги, перетягли його на невелику відстань по дорозі і кинули, після чого разом із Ш. почали стрибати ногами на різні час­тини тіла потерпілого. Кожен з них здійснив не менш 5 стрибків. Після цього Ш. вчинив щодо потерпілого ще й дії, що супроводжувались винятковим ци­нізмом.

8  серпня 2004 р. на одязі потерпілого П. було виявлено наявність сечі, походження якої від Ш., С. В. і С. М. не виключається, що підтверджується висновками експертизи й узгоджується з наведеними вище показаннями.

Під час огляду місця події було знайдено службове посвідчення на ім’я П., банківська картка, частина браслету від наручного годинника тощо.

У кишені одягу С. В. було виявлено наручний годинник «Адідас» і за­пальничка, а в квартирі Є. — брючний ремінь. Зазначені речі були впізнані потерпілою П. О. як такі, що належали її чоловіку П.

На одязі та взутті Ш., С. М., на одязі С. В. і Г. було виявлено кров люди­ни, походження якої від потерпілого П. не виключається, що підтверджуєть­ся висновками судово-імунологічних експертиз.

Наведені у скаргах доводи про те, що на досудовому слідстві засуджені у зазначеній справі обмовили себе внаслідок застосування щодо них недо- зволених методів слідства, є безпідставними. Зазначені доводи були пред­метом перевірки як судом, так і прокуратури Дніпропетровської області і не знайшли свого підтвердження, про що свідчить постанова про відмову в по­рушенні кримінальної справи від 7 листопада 2005 р.

Необґрунтованими є і доводи про неконкретність пред’явленого обви­нувачення про те, що органами досудового слідства і судом не з’ясовано, які тілесні ушкодження були заподіяні потерпілому кожним з засуджених, та про те, що тілесні ушкодження, що спричинили смерть П., були спричинені остан­ньому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Так, згідно з висновками судово-медичної експертизи на трупі П. вияв­лено величезну кількість тілесних ушкоджень голови, шиї, грудей, кінцівок, внутрішніх органів, які утворилися не менше ніж від 100—130 ударів травму­ючими предметами.

Характер, численність, локалізація та особливості комплексу всіх вияв­лених на трупі тілесних ушкоджень свідчать про те, що вони були прижит­тєвими, нанесеними невдовзі перед настанням смерті та заподіяні діями ту­пих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею, якими могли бути кулак, взуті ноги або інші предмети аналогічного характеру, які мали жорстку чи напівжорстку конструкцію. Зазначений висновок підтверджуєть­ся і висновками медично-криміналістичного дослідження.

Смерть потерпілого П. настала внаслідок поєднаної тупої травми тіла, яка супроводжувалась численними зовнішніми ушкодженнями голови, у вигляді забоїв м’яких тканин, саден, крововиливів і забійних ран, закритою внутріш­ньочерепною травмою з крововиливами під оболонки, в речовину і шлуноч­ки головного мозку, численними забоями, саднами, крововиливами тулуба і кінцівок, численними двосторонніми переломами ребер, забоями внутрішніх органів: серця, легень, підшлункової залози, нирок, крововиливів печінки, що в сукупності ускладнилось розвитком шоку, який і став безпосередньою при­чиною смерті.

Наведені вище та у вироку тілесні ушкодження, їх кількість і характер, локалізація, знаряддя, значна сила та механізм їх спричинення свідчать про наявність умислу на умисне вбивство з особливою жорстокістю, вчинене за попередньою змовою групою осіб, та спростовує посилання засуджених про настання смерті потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Об­винувачення Ш., С. М., С. В., Г. пред’явлено правильно, оскільки смерть по­терпілого настала внаслідок сукупності всіх заподіяних йому тілесних ушко­джень голови, шиї, тулуба та кінцівок.

Згідно з висновками стаціонарних судових психолого-психіатричних екс­пертиз Ш., С. М., С. В., Г. і Є є осудними.

Належно оцінивши зібрані у справі і досліджені у судовому засіданні до­кази в їх сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винності Ш., С. М., С. В., Г. і Є. у вчиненні інкримінованих їм злочинів.

Дії ІІІ., С. М., С. В., Г. за пунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115 КК України і Є. — за ч. 2 ст. 186 та ч. 1 ст. 396 КК України кваліфіковано правильно.

Покарання ІІІ., С. М., С. В., Г. і Є. призначено відповідно до вимог ста­тей 65 та 102 КК України. До того ж суд урахував ступінь тяжкості вчинених ними злочинів, дані про їх особи, роль і ступінь участі кожного у скоєному та обставини, що впливають на їх відповідальність. Колегія суддів вважає, що призначене покарання кожному з зазначених осіб є достатнім і необхідним для їх виправлення. З урахуванням кількості вчинених Є. злочинів, ступеня їх суспільної небезпечності та даних про її особу, колегія суддів не вбачає підстав для пом’якшення призначеного їй покарання. Крім того, поглинання рівнозначних покарань, як про це йдеться у касаційній скарзі, є неприпус­тимим. Зазначена справа розглянута судом відповідно до вимог ст. 22 КПК. Порушень норм кримінально-процесуального закону, які б призвели до змі­ни чи скасування вироку, не встановлено. Цивільний позов вирішено відпо­відно до чинного законодавства. За таких обставин підстав для задоволення касаційних скарг немає.

З урахуванням наведеного колегія суддів Судової палати у криміналь­них справах Верховного Суду України скарги засуджених Ш., С. М., Г. та адвокатів залишила без задоволення.

Характер вчинених засудженим дій, пов'язаних із нанесенням ним потерплій руками та викруткою численних ударів (74) у життєво важливі органи, а також здавлюванням її шиї руками, внаслідок чого потерпіла зазнавала особливих страждань, свідчить про те, що він діяв з умислом на її вбивство з особливою жорстокістю

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 6 червня 2006р. //Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.:Вид. Дім «М Юре», 2007. — С. 252—255

(витяг)

Вироком апеляційного суду Харківської області від 27 січня 2006 р. Д., раніше судимого за вироком Московського районного суду м. Харкова від 24 березня 1998 р. за ст. 94, частинами 2 та 3 ст. 140 КК України на 10 ро­ків позбавлення волі та звільненого постановою Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 січня 2005 р. умовно-достроково на 2 роки 5 місяців та 14  днів, засуджено за пунктами 4, 13 ч. 2 ст. 115 КК України на 15 років по­збавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України до цього покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком і за сукупністю вироків йому призначено остаточне покарання у вигляді 17 років та 5 місяців позбав­лення волі.

Д. визнано винним у тому, що він, будучи раніше судимим за умисне вбивство, вночі 6 липня 2005 р. у розташованій біля Салтівського житлово­го масиву м. Харкова лісосмузі, запідозривши К. у крадіжці грошей, з особли­вою жорстокістю умисно вбив її шляхом нанесення численних ударів руками та викруткою в життєво важливі органи, а також здавлювання руками шиї К.

У касаційній скарзі засуджений наводить доводи про те, що досудове та судове слідство у справі проведено неповно, необ’єктивно, з порушенням інших вимог кримінально-процесуального законодавства. Д. зазначає, що діяв щодо потерпілої у стані сильного душевного хвилювання, у нього умислу на позбавлення потерпілої життя і на її вбивство з особливою жорстокістю не було, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи і не підтверджені зібраними у ній доказами, яким суд, крім того, не дав належ­ної оцінки. Одночасно стверджує, що суд призначив йому занадто суворе по­карання, без урахування даних про те, що він у вчиненому злочині щиро роз­каявся та сприяв його розкриттю.

Засуджений просить про скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає на таких підставах.

Матеріалами справи з’ясовано, що досудове та судове слідство у ній проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, таких порушень цього закону, котрі були б суттєвими і призвели до скасування ви­року, у справі не допущено, а висновки суду про винність Д. у вчиненні ним зазначеного злочину відповідають фактичним обставинам справи і підтвер­джені розглянутими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами і, зокрема, даними, що містяться у показаннях самого засудженого, потерпі­лої К., свідків С., Л., Ч., Ш., О., протоколах огляду місця події, відтворення обстановки та обставин події, висновку судово-медичної експертизи.

Так, сам засуджений у судовому засіданні дав показання, якими підтвер­див факт нанесення ним руками та викруткою ударів потерпілій у різні час­тини тіла, але він стверджував, що діяв у стані сильного душевного хвилю­вання, у нього був відсутній не тільки умисел на вбивство з особливою жорс­токістю, а й умисел на вбивство взагалі.

Подібне твердження засудженого, як і доводи аналогічного характеру в його скарзі, є необґрунтованими і спростовуються перевіреними у справі до­казами.

Згідно з показаннями у судовому засіданні Д. перед початком нанесення ним ударів потерпілій остання не застосувала до нього будь-якого насильст­ва, тяжко його не ображала.

Згідно з даними протоколу огляду місця події у лісосмузі, розташованій неподалік Салтівського житлового масиву м. Харкова, виявлено труп жінки з ознаками насильницької смерті.

Матеріалами справи встановлено, що це труп К.

За висновком судово-медичної експертизи на трупі К. виявлені садна на животі, 7 колотих ран на обличчі, 28 колотих ран на шиї, 46 колотих ран на передній і боковій поверхні грудної клітки, тупа травма шиї. Смерть К. на­стала від гострої крововтрати, обумовленої проникаючими колотими пора­неннями грудної клітки з пошкодженням лівої легені та серця.

Судово-медичний експерт Л. у судовому засіданні дійшов висновку про те, що під час спричинення К. численних колотих тілесних ушкоджень вона відчувала сильний біль.

Характер вчинених засудженим дій, пов’язаних із нанесенням ним по­терпілій руками та викруткою численних ударів у життєво важливі органи, а також здавлюванням ним її шиї руками, внаслідок чого К. зазнавала особли­вих страждань і їй були спричинені зазначені у висновку судово-медичної експертизи тілесні ушкодження, що призвели до смерті потерпілої, свідчить про те, що Д. діяв не тільки з умислом на вбивство К., а ще й з умислом, спря­мованим на її вбивство з особливою жорстокістю.

Отже, наведені з зазначеного приводу у скарзі засудженого доводи по­збавлені підстав.

Правильно проаналізувавши зібрані у справі докази в їх сукупності, зокре­ма ті, на які містяться посилання у скарзі, та давши їм належну оцінку, суд дійшов обґрунтованого висновку про винність Д. у вчиненні ним за викладе­них у вироку обставин злочину, за який його засуджено.

Дії Д. за пунктами 4,13 ч. 2 ст. 115 України як умисне вбивство з особли­вою жорстокістю та особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, кваліфі­ковані правильно.

Відсутні підстави для пом’якшення засудженому і покарання, оскільки воно йому призначене судом справедливо і відповідає ступеню тяжкості вчи­неного ним злочину та даним про його особу.

На підставі викладеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу засудженого залишила без задоволення, а постановлений щодо нього вирок апеляційного суду Хар­ківської області — без змін.

Дії засуджених, які з помсти за відмову збільшити розмір оплати за виконану роботу облили потерпілого бензином і підпалили його, свід­чать про наявність у них прямого умислу на вбивство і виявлення ними в цей час особливої жорстокості.

Кваліфікація дій винних за п. 6 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 187 КК України визнана необґрунтованою

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 15 червня 2006р. //Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.:Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 255—262

(витяг)

Вироком апеляційного суду Житомирської області від 27 лютого 2006 р. засуджено: К. О. за ч. 4 ст. 187 КК України на 9 років позбавлення волі з кон­фіскацією всього майна; за ст. 246 КК України на 2 роки позбавлення волі з конфіскацією незаконно добутого; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточ­но визначено 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна та кон­фіскацією незаконно добутого; С. за пунктами 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 10 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна; за ч. 4 ст. 187 КК України на 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна; за ст. 246 КК України на 2 роки позбавлення волі з конфіскацією незаконно добутого; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточно визначено 10 років 6  місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна та конфіскацією не­законно добутого; К. Г. за пунктами 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 10 ро­ків 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна; за ч. 4 ст. 187 КК України на 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна; за ст. 246 КК України на 1 рік позбавлення волі з конфіскацією незаконно добутого; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточно визначено 10 років 6 місяців позбав­лення волі з конфіскацією всього майна та конфіскацією незаконно добутого.

Постановлено стягнути: з К. О., С., К. Г. солідарно на користь О. М. 30  000 грн моральної і 3492 грн — матеріальної шкоди; з К. О. та С. солідарно на користь Ємільчинського держлісгоспу 743 грн 45 коп. заподіяної матері­альної шкоди; з К. О., К. Г., С. солідарно на користь Ємільчинського держліс- госпу 6584 грн 14 коп. заподіяної матеріальної шкоди.

За вироком суду засуджені визнані винними у вчиненні злочинів за та­ких обставин.

К. О., С. та К. Г. протягом 2003—2004 рр. періодично підробляли на пи­лорамі, що належить жителю цього селища О. На пропозицію О. з метою за­безпечення роботи пилорами сировиною зазначені особи за його участю та за грошову винагороду з боку О. за попередньою змовою між собою виріши­ли проводити незаконну вирубку дерев.

З цією метою К. О., С., О. та інші особи, матеріали відносно яких виділе­ні в окреме провадження, 29 жовтня 2003 р. приблизно о 23 год. прибули на лісову ділянку № 16 кварталу № 40 (урочище «Жорства») Ємільчинського лісництва Ємільчинського держлісгоспу, де самовільно, без відповідного до­зволу, діючи узгоджено, відокремили від кореня шляхом зрізання 7 дерев по­роди «сосна звичайна», чим заподіяли шкоду лісовому господарству в особі Ємільчинського держлісгоспу на загальну суму 2781 грн 79 коп. Добутий лі­соматеріал зазначені особи завезли на пилораму, де О. його у подальшому використав на власний розсуд. За вчинення вирубки зазначених 7 дерев О. заплатив її учасникам грошову винагороду.

1  січня 2004 р. приблизно о 18 год. К. О. разом із С., К. Г., О., перебуваю­чи в стані алкогольного сп’яніння, прибули у 13-й квартал заказника «Вовчі острови» Ємільчинського лісництва Ємільчинського держлісгоспу, що нале­жить до території та об’єкту природно-заповідного фонду, де самовільно, без відповідного дозволу, діючи узгоджено, відокремили від кореня шляхом зрі­зання 10 дерев породи «сосна звичайна» на загальну суму 6584 грн 19 коп.

За вчинену вирубку лісу К. О., К. Г., С. зажадали від О. заплатити по 100 грн кожному, що останній зробити відмовився. Тоді зазначені особи, як вказано у вироку суду, на пропозицію К. О. вирішили вчинити розбійний на­пад на О. з метою заволодіння його майном, під час якого вбити потерпілого.

Реалізуючи свій умисел, спочатку К. О., а потім К. Г. та С. з метою вбив­ства О. умисно нанесли чисельні удари в голову та грудну клітку. В цей час К. О., діючи узгоджено з К. Г. та С., взяв у руки пляшку з бензином для бен- зопили ємністю до 2 л, умисно вилив його на О. і, усвідомлюючи, що від його дій потерпілий буде відчувати особливий біль та страждання, і бажаючи цьо­го, умисно підпалив потерпілого, спричинивши О., який відчував особливий біль та страждання, несумісні з життям тілесні ушкодження у вигляді терміч­них опіків тіла 2, 3, 4 ступеня на площі 95% поверхні тіла, які супроводжу­вались опіковим шоком 3 ступеня, опіком дихальних шляхів 1—2 ступеня, внаслідок яких 5 січня 2004 р. настала смерть О.

У касаційних скаргах та доповненнях:

— засуджений К. О. просить вирок скасувати, справу направити на но­вий судовий розгляд, посилаючись на неповноту судового слідства, оскільки суд не перевірив його доводи стосовно можливості отримання потерпілим опіків під час спроби завести двигун автомобіля, який мав пошкодження;

— адвокат К. просить скасувати вирок щодо К. О. у частині засуджен­ня за пунктами 4, 6,12, ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України і справу закрити за недоведеністю його вини, вирок у частині засудження за ст. 246 КК України не оспорюється;

— адвокат П. просить скасувати вирок щодо С., справу направити на но­вий судовий розгляд, посилаючись на те, що висновки суду у вироку не від­повідають фактичним обставинам справи, що суд дав однобічну оцінку до­казам і не перевірив доводи С. про те, що О. міг отримати опіки за інших об­ставин;

— адвокат П. В. просить скасувати вирок щодо К. Г. у частині засуджен­ня за пунктами 4, 6, 12, ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України, справу прова­дженням закрити за недоведеністю його вини, посилається на те, що у стадії досудового слідства К. Г. обмовив себе під тиском з боку працівників міліції, а інших доказів причетності його до смерті О. немає.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення адво­катів, які підтримали скарги потерпілих О. Л. та О. Г. та їх представника 3., які просили вирок залишити без зміни, міркування прокурора, перевіривши матеріали справи та доводи, наведені у скаргах, колегія суддів вважає, що во­ни підлягають задоволенню частково на таких підставах.

Вирок у частині засудження К. О., С. та К. Г. за ст. 246 КК України у скар­гах не оспорюється.

Суд обґрунтовано визнав засуджених винними у незаконній вирубці де­рев за обставин, викладених у вироку, цей висновок суду підтверджений до­казами, дослідженими у судовому засіданні, і відповідає матеріалам справи.

Дії засуджених за ст. 246 КК України кваліфіковано правильно.

Твердження у скаргах про неповноту судового слідства і відсутність до­казів на підтвердження винності К. О., К. Г. та С. в умисному вбивстві О. є необґрунтованими і спростовуються наявними у справі доказами.

Згідно з показаннями К. Г. на досудовому слідстві після незаконної ви­рубки дерев і вживання спиртних напоїв К. О. повідомив йому та С. про те, що попросить О. заплатити їм винагороду у сумі не 40—50 грн як раніше, а по 100 грн кожному. Коли К. О. відійшов з О. від них, вони чули, як К. О. розмовляв з О. про гроші, а потім вдарив його кулаком в обличчя, від чого той упав на землю.

Після цього вони втрьох почали бити О. ногами по тулубу і голові, а К. О. взяв пластмасову пляшку і полив рідиною лежачого на землі О., потім запа­лив сірник і кинув на потерпілого. О. зайнявся великим полум’ям і почав го­ріти, кричав, качався по землі. Вони втрьох почали зривати з нього одяг, зня­ли взуття, посадили О. на заднє сидіння автомобіля, туди ж положили його обгорілий одяг. К. О. завів двигун автомобіля і сказав, що відвезе О. на трасу, однак через півгодини повернувся і сказав, що двигун автомобіля заглух на лісовій дорозі. Втрьох вони підійшли до автомобіля і побачили на задньому сидінні О. К. О. запропонував їм розповідати про подію таким чином, що О. поїхав по вантажний автомобіль, а вони залишились у лісі, не дочекавшись О., пішли йому назустріч і побачили його обгорілим в автомобілі. Надалі во­ни розповідали саме таку версію розвитку події.

Такі самі показання давав у стадії досудового слідства і С., підтвердив­ши, що вони утрьох били О., а К. О. облив його бензином, запалив сірника і кинув на О. Підтвердив С. і те, що за пропозицією К. О. вони розповідали про обставини події таким чином, що О. обгорів внаслідок нещасного випадку.

Згідно з показаннями К. О. у стадії досудового слідства після розмови з О. щодо плати за роботу вони утрьох побили його, а коли О. впав, він, К. О., вилив на нього бензин із пляшки, а хтось інший кинув на О. предмет, який горів і спалахнув.

Суд визнав показання засуджених у стадії досудового слідства достовір­ними, оскільки вони підтверджені іншими доказами.

Потерпіла О. М., мати О., показала, що під час розпитувань сина у лікар­ні він повідомив, що його побили люди, з якими він їхав у ліс, вони його і па­лили.

Згідно з показаннями свідка Р., коли він під’їхав до автомобіля, в якому знаходився обгорілий, без одягу О., С. йому повідомив, що О. облився бензи­ном і обгорів, коли з’єднував трубку бензопроводу. Однак будь-яких ознак загоряння біля автомобіля О. свідок не побачив, а пізніше, коли буксували автомобіль, він виявив, що паливна трубка бензопроводу не була роз’єднана.

Про те, що не було ознак пожежі біля автомобіля, показали і свідки Г., Н., А.

Показання К. Г., С., К. О. у стадії досудового слідства підтверджені дани­ми, що містяться у протоколах відтворення обстановки й обставин події за участю К. О., С, у протоколах огляду місця події. Дані протоколів огляду під­тверджують показання К. Г. і С. у частині створення ними собі на пропози­цію К. О. штучного алібі та інсценування місця обгорання О. не в тому місці, де вони його підпалили.

Під час огляду гумових чобіт К. О. встановлено, що як на лівому, так і на правому чоботі резина деформована та оплавлена.

Під час огляду куртки С. виявлено розрив в області коміра. Як пояс­нив на досудовому слідстві К. О., куртку С. пошкодив 1 січня 2004 р. під час бійки.

За висновками хімічної експертизи рідина, яка міститься в баках бензо- пил, вилучених з місця події, металевій каністрі, яку видав Р., є бензином. А рідина, яка міститься в пластиковій пляшці, вилученій під час огляду місця, де за показаннями засуджених на досудовому слідстві вони підпалили О., є бензином з домішками масла. На залишках одягу потерпілого О. виявлено сліди світлого нафтопродукту, зміненого за своїми фізико-хімічними харак­теристиками в процесі термічного впливу та випаровування.

Світлі нафтопродукти відносяться до легкозаймистих пальних рідин та можуть бути використані для підпалу.

Світлі нафтопродукти, сліди яких виявлено на залишках одягу О., мог­ли мати спільне походження з рідинами у пластиковій пляшці, металевій ка­ністрі, баках бензопил.

За висновками токсилогічної експертизи на штанах і куртці К. О., курт­ках С. та К. Г. виявлена група речовин, які за фізико-хімічними властивостя­ми схожі з речовинами, що входять у склад рідини з флаконів із написами «зразок з бензопили № 1», «зразок з пляшки № 3».

Згідно з висновками судово-медичних експертиз О. були спричинені тя­жкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя в момент заподіяння, у ви­гляді опіків тіла полум’ям 2, 3, 4 ступеня на площі 95% поверхні тіла, які супроводжувались опіковим шоком 3 ступеня, опіками дихальних шляхів 1, 2  ступеня, що ускладнились опіковим шоком 3 ступеня і супроводжувались відчуттям О. особливого болю. Зазначені тілесні ушкодження були несуміс­ними з життям. Малоймовірним було збереження життя потерпілому і при більш ранньому доставленні його в лікарню.

У судовому засіданні судово-медичний експерт Ц. показав, що такі тіле­сні ушкодження, як садна, крововиливи, поверхневі шкірні рани при опіках, які отримав О., виявити неможливо, оскільки вони локалізуються в епідер­місі, який у потерпілого в результаті опіків був відсутній.

За висновками комплексної судово-медичної та пожежно-технічної екс­пертизи для отримання опіків, виявлених при розтині трупа, достатньо було 1,5—2 л бензину, вилитого на одяг та відкриті частини тіла потерпілого, який було запалено. Зазначені тілесні ушкодження могли виникнути від горіння тривалістю від однієї до кількох хвилин.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи об’єкти інородного ті­ла, вилучені з місця події, є епідермісом шкіри людини, фрагмент епідермісу є частиною шкіри кисті людини.

Твердження засуджених про їх непричетність до смерті О. судом належ­но перевірені у судовому засіданні.

Доводи засуджених про те, що О. міг загорітися від іскри, яка виникла під час запуску двигуна, спростовуються висновками комплексної автотех- нічної-пожежотехнічної експертизи, згідно з якою виникнення горіння одя­гу О. від іскри електрообладнання автомобіля та висікання іскри при роботі стартера автомобіля малоймовірне.

Ці висновки у судовому засіданні підтвердив експерт О. В., який також показав, що для запалення бензину під час проведення ремонтних робіт не­обхідне потужне джерело запалення, як мінімум сірник.

Перевірялись органами досудового слідства, а також судом доводи за­суджених про причетність до вбивства О. інших осіб, але підтвердження не знайшли.

Твердження К. Г., С., К. О. про застосування до них незаконних методів під час досудового слідства, внаслідок чого вони обмовили себе, також пере­вірялись прокуратурою району і судом. У вироку наведені переконливі мо­тиви про необґрунтованість таких тверджень.

Таким чином, суд обґрунтовано дійшов висновку про доведеність вин­ності К. О., К. Г. і С. в умисному вбивстві О. з особливою жорстокістю.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції К. О., С. і К. Г. необґрунтовано визнані винними в розбійному нападі на О. Згідно з по­казаннями засуджених на досудовому слідстві розмова К. О. з О. йшла не про негайне заволодіння його майном, а про оплату у більшому розмірі за ви­конану роботу, і після відмови О. збільшити розмір оплати К. О., а потім і К. Г. з С. почали бити його.

Таким чином, фактичні обставини справи свідчать про те, що засудже­ні вбили О. з помсти за відмову збільшити розмір оплати за виконану ро­боту, а оскільки вбивство вчинене за попередньою змовою групою осіб із особливою жорстокістю, дії К. О., К. Г., С. підлягають кваліфікації лише за пунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115 КК України. Вирок у частині їх засудження за ч. 4 ст. 187 КК України підлягає скасуванню, справа — закриттю, з ви­року підлягає виключенню кваліфікація дій засуджених за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

Покарання засудженим призначено з дотриманням вимог ст. 65 КК Украї­ни. Враховуючи, що за сукупністю злочинів покарання засудженим призна­чено шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призна­ченим за пунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, колегія суддів підстав для пом’якшення покарання не вбачає.

Рішення суду щодо цивільних позовів у вироку належно мотивовано і відповідає матеріалам справи.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги засудженого К. О., адво­катів задовольнила частково. Вирок апеляційного суду Житомирської області щодо К. О., С., К. Г. у частині їх засудження за ч. 4 ст. 187 КК України скасу­вала, а справу провадженням закрила, виключила з вироку кваліфікацію їх дій за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, призначила вважати засудженими К. О., С., К. Г. за сукупністю злочинів, передбачених пунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115, ст. 246 КК України до покарання, визначеного судом.

Дії винного, який з метою позбавлення життя наніс потерпілому 36 ножових поранень, обґрунтовано кваліфіковано за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України як вбивство з особливою жорстокістю

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 20 липня 2006 р. // Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «ІнЮре», 2007. — С. 263—264

(витяг)

Вироком апеляційного суду Тернопільської області від 10 квітня 2006 р. З. засуджено за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України на 10 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з З. на користь Г. А. 30 000 грн моральної шкоди.

З. засуджено за те, що він у ніч на 1 жовтня 2005 р. під час вживання спиртних напоїв разом із Г. В. на кухні кв. 29 на вул. Карпенка, 17 у м. Терно­полі внаслідок конфлікту, що виник між ними, на ґрунті особистих неприяз­них стосунків вчинив умисне вбивство останнього з особливою жорстокістю, нанісши йому 36 ножових поранень.

У касаційній скарзі захисник засудженого порушує питання про пере­кваліфікацію дій З. із п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України на ст. 118 КК України, по­силаючись на те, що засуджений не мав умислу на умисне вбивство Г. В. з особливою жорстокістю, а наносив останньому тілесні ушкодження, захища­ючись від його нападу, перевищивши межі необхідної оборони.

В обґрунтування своєї позиції захисник посилається на те, що З. із ди­тинства хворіє на гемофілію, переніс кілька важких операцій, ніколи ні з ким не конфліктував, крім того, Г. В. був братом його дружини і причин для вчи­нення вбивства у нього не було. Твердить, що на досудовому слідстві не здо­буто доказів того, що, наносячи ножові поранення, Г. В. усвідомлював, що за­вдає йому особливих фізичних страждань і бажав цього.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.

Висновки суду про доведеність винності засудженого З. у вчиненні за­значеного злочину є обґрунтованими.

Як встановлено перевіркою матеріалів кримінальної справи, досудове слідство і судовий розгляд проведено відповідно до вимог кримінально-про­цесуального закону, обставини справи досліджено всебічно, повно й об’єкти­вно, а викладені у вироку висновки суду відповідають фактичним обстави­нам справи, підтверджені детально наведеними у вироку доказами.

Судом першої інстанції ретельно перевірялися доводи засудженого З., аналогічні тим, які викладені у касаційній скарзі захисника, про те, що він не мав умислу на вбивство Г. В. з особливою жорстокістю, а наносив останньо­му ножові поранення, захищаючись від його нападу.

Викладені у вироку мотиви визнання цих доводів безпідставними ко­легія суддів вважає аргументованими, такими, що відповідають матеріалам справи.

Злочинні дії З. правильно кваліфіковані за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України.

Процесуальних порушень, які могли б вплинути на законність та обґрун­тованість вироку, не встановлено.

Покарання засудженому З. призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що обтяжують та пом’якшують покарання, зокрема тих, на які по­силається захисник у касаційній скарзі.

Враховуючи викладене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу захисника засудженого залишила без задоволення, а вирок апеляційного суду Тернопільскої області щодо З. — без зміни.

Умисне вбивство з корисливих мотивів у зв'язку з відмовою потерпі­лої виконати вимоги засуджених передачі їм належного їй майна (грошей) правильно кваліфіковано судом за пунктами 6,12 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 189 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 березня 2006р. // Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. /Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «^ Юре», 2007. — С. 301—305

(витяг)

Вироком апеляційного суду Донецької області від 29 вересня 2005 р. Т. засуджено: за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю; за ч. 4 ст. 189 КК України на 8  років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю; за ч. 1 ст. 263 КК України на 3 роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 263 КК України на 1 рік позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю зло­чинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно при­значено 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Постановлено стягнути з Т. на користь потерпілого Ц. 4586 грн на від­шкодування майнової шкоди і 50 000 грн — моральної.

Згідно з вироком Т. визнано винним у вчиненні злочинів за таких об­ставин.

На початку вересня 2003 р. особа, справу щодо якої закрито у зв’язку зі смертю, не маючи роботи та зазнаючи матеріальних труднощів, запропону­вала Т. вчинити корисливий злочин, на що останній погодився.

Приблизно 7—8 вересня 2003 р. ця сама особа за місцем свого проживан­ня у м. Горлівка, вул. Жукова, 8, кв. 111 шляхом укорочення стволів та ложа незаконно виготовила з двоствольної мисливської рушниці 16 калібру обріз, який є вогнепальною зброєю. Вказаний обріз і два патрони до нього ця особа зберігала за зазначеною вище адресою.

Розробляючи план злочину, ця особа та Т. вирішили вчинити вимагання грошей у Ц., яка займалась підприємницькою діяльністю.

Для полегшення вчинення злочину особа, справу щодо якої закрито у зв’язку зі смертю, та Т. запропонували знайомому Т. — особі, щодо якої спра­ву виділено в окреме провадження у зв’язку з розшуком і у якої у користу­ванні був автомобіль «Ніссан», взяти участь у вимаганні, на що ця особа по­годилась.

9 вересня 2003 р. приблизно о 6 год. 50 хв. особа, яка померла, реалізуючи злочинний намір, зателефонувала Ц. на мобільний телефон і шляхом обма­ну, під приводом скористатись перукарськими послугами Ц. домовилась про зустріч з нею.

Цього самого ранку близько 7 год. 20 хв. Т., особа, яка померла, та осо­ба, яка у розшуку, взявши заздалегідь заготовлений обріз мисливської руш­ниці і ніж, на автомобілі «Ніссан» прибули на зустріч з Ц., посадили її в авто­мобіль і шляхом обману вивезли у безлюдне місце в район кладовища се­лища Жовтневе у Калінінському районі м. Горлівки. На шляху особа, яка померла, реалізуючи умисел на заволодіння майном і грошима Ц., шляхом вимагання забрала у неї належний їй мобільний телефон «Алкател-310» вартістю 500 грн. Прибувши до кладовища, особа, яка померла, і Т., перебу­ваючи разом з Ц. в автомобілі, діючи за попередньою змовою, групою осіб, стали висловлювати Ц. вимогу про передачу їм належних їй грошей, погро­жуючи при цьому застосуванням насильства. На ці вимоги Ц. відповіла від­мовою, мотивуючи тим, що у неї відсутні гроші у зв’язку з придбанням авто­мобіля.

Після цього Т. та ці самі особи вивезли Ц. на зазначеному вище автомо­білі в лісопосадку селища Кузнецовка Калінінського району м. Горлівки, де примусили її вийти з автомобіля.

9  вересня 2003 р. близько 7 год. 50 хв., перебуваючи біля залізничної опо­ри № 80 МСВ 10538, особа, яка померла, і Т. продовжили вимагати від Ц. пе­редачі їм грошей, погрожуючи їй вбивством. При цьому особа, яка померла, демонструвала потерпілій вогнепальну зброю — обріз мисливської рушниці, а Т. — ніж типу мисливського, який є холодною зброєю.

У зв’язку з тим, що Ц. відмовилась виконувати їхні вимоги передачі їм грошей, особа, яка померла, та Т., діючи умисно, з корисливих мотивів і за попередньою змовою, виходячи за межі домовленості з особою, справу щодо якої виділено в окреме провадження у зв’язку з розшуком, вирішили вбити Ц.

З цією метою особа, яка померла, передала Т. обріз мисливської рушни­ці, а Т., підійшовши до Ц. позаду, приставив до її голови обріз і вистрілив з нього в потиличну частину голови Ц., заподіявши їй наскрізьне поранення голови з переломами кісток черепа та пошкодженням головного мозку, які в сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень і від яких Ц. померла на місці події.

Після цього особа, яка померла, бажаючи упевнитись у смерті Ц., взяла з рук Т. обріз і вистрілила з нього у напрямку лежачої на землі Ц., не спричи­нивши їй ніяких тілесних ушкоджень.

У касаційній скарзі засуджений Т. просить вирок щодо нього змінити та пом’якшити призначене йому покарання, мотивуючи це тим, що при призна­ченні покарання судом не в повній мірі було враховано його щире каяття, за­довільна характеристика, наявність у нього малолітньої дитини та хворої ма­тері. Вважає, що він став несвідомим співучасником злочину, а суд дав не­правильну оцінку доказам, які є у справі, та неправильно визначив його роль у злочинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, міркування про­курора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, коле­гія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Аналіз показань засудженого Т., які він давав під час досудового слід­ства та судового розгляду справи, свідчить про те, що він висував три версії своєї участі в інкримінованих йому злочинах, а саме: спочатку визнавав свою участь у вчиненні вимагання та вбивства Ц., показавши, що саме він вистрі­лив у голову Ц. з обрізу мисливської рушниці та підтвердив такі свої пока­зання під час відтворення обстановки та обставин події; потім показував, що постріл з обрізу, яким було вбито Ц., стався у зв’язку з необережним пово­дженням його з цією зброєю; а за іншими показаннями Т. вбивство Ц. вчини­ла особа, щодо якої справу закрито у зв’язку зі смертю.

Суд обґрунтовано визнав достовірними показання Т. про вчинення ним вбивства Ц., оскільки вони підтверджуються даними, які містяться у виснов­ку судово-медичної експертизи, про те, що наскрізьне вогнепальне поранення голови Ц. могло виникнути за обставин, зазначених Т. при відтворенні об­становки та обставин події під час досудового слідства, у висновку медико- криміналістичної експертизи про те, що вогнепальне поранення голови Ц. утворилось при пострілі в упор або з близької до неї дистанції.

Крім того, обріз мисливської рушниці, з якого було відстріляно патрон, гільзу якого знайдено на місці вбивства Ц., а також ніж виявлено у місці, за­значеному Т. у його показаннях, — за місцем проживання його знайомого К., мобільний телефон було виявлено у квартирі Б., з якою проживав Т., а допи­тана як свідок Б. показала, що зі слів Т. їй відомо, що Ц. померла від вчинено­го ним пострілу з обріза.

Свідок Т. О. показала, що на прохання Т. вона дала йому номер телефо- на Ц., з якою раніше працювала у перукарні.

Винність Т. у незаконному поводженні з вогнепальною та холодною зброєю ним не оспорюється і підтверджується дослідженими судом дока­зами.

Отже, суд дав належну оцінку дослідженим доказам і обґрунтовано ви­знав Т. винним у вчиненні злочинів, за які його засуджено, і посилання його у скарзі на неправильне визначення судом його ролі у вчинених злочинах безпідставне.

Злочинні дії Т. кваліфіковано правильно, а покарання йому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням ступеня тяжкості вчи­нених злочинів, його особи та конкретних обставин справи і вважати при­значене йому покарання надмірно суворим підстав немає.

Міркування прокурора, який брав участь у касаційному розгляді спра­ви, про необхідність виключення з вироку кваліфікації дій Т. за ч. 4 ст. 189 КК України як зайвої, суперечить вимогам ст. 33 КК України, згідно з якою сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особ­ливої частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. При су­купності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу, а вчинення Т. щодо Ц. вимагання прокурором не оспорюється.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу засудженого Т. залиши­ла без задоволення, вирок апеляційного суду Донецької області щодо нього — без зміни.

З огляду на докази, що були досліджені в судовому засіданні, суд пра­вильно кваліфікував дії засуджених за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 187 КК України як вбивство с корисливих мотивів і розбійний напад

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від23 березня 2006р.//Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «ІнЮре», 2007. — С. 305—309

(витяг)

Вироком апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2005 р. за­суджено Л. за ч. 4 ст. 187 КК України на 9 років позбавлення волі, за пункта­ми 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 11 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів Л. визначено 11 ро­ків позбавлення волі, а на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків остаточно призначено 12 років позбавлення волі.

Вироком апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2005 р. за­суджено Ч. за ч. 4 ст. 187 КК України на 9 років позбавлення волі, за пункта­ми 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 11 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів Ч. визначено 11 ро­ків позбавлення волі, а на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків остаточно визначено 12 років позбавлення волі.

За вироком суду Л. і Ч. визнано винними і засуджено за вчинення зло­чинів за таких обставин.

26 липня 2004 р. Л. і Ч. за попередньою змовою з метою розбійного напа­ду і заволодіння грошима близько 1 год. 30 хв. на пр-ті Металургів у м. Єна- кієве зупинили автомобіль таксі, яким керував водій В., і запропонували йому відвезти їх у м. Юнокомунарівськ на вул. Ревуцького. Коли приїхали в ука­зане місце, Л. наніс В. 2 удари ножицями у праву частину грудей, а Ч. наніс 6 ударів ножем потерпілому у праву руку та праву частину спини, спричинив­ши останньому тяжкі тілесні ушкодження, та заволоділи його грошима у су­мі 150 грн.

5 серпня 2004 р. Л. і Ч., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, за попередньою змовою з метою заволодіння грошима прибули на пункт при­йому металобрухту на вул. Заводській, 9 у м. Єнакієве. Виявивши там особу без постійного місця проживання В., вони з метою вбивства та заволодіння грошима заманили останнього у зарості очерету, де почергово нанесли йому 7  ударів ножем у життєво важливі органи, від яких настала смерть потерпі­лого. Після вчиненого Л. і Ч., зламавши двері, проникли до пункту прийому металобрухту та заволоділи грошима у сумі 700 грн.

У касаційній скарзі захисник К. просить вирок суду у частині засуджен­ня Л. за умисне вбивство невстановленої особи скасувати, а справу направи­ти на додаткове розслідування. Дії Л. із заволодіння грошима на пункті при­йому металобрухту перекваліфікувати на ч. 3 ст. 185 КК України, а за епізо­дом розбійного нападу на В. вирок залишити без зміни. Посилається на те, що досудове і судове слідство проведено однобічно і неповно, а обвинувачен­ня ґрунтується тільки на показаннях обвинувачених, які ті давали на досудо­вому слідстві під впливом працівників міліції.

Касаційна скарга засудженого Л. за змістом аналогічна скарзі захисника.

Захисник А. у касаційній скарзі вказує на те, що участь Ч. у вчиненні вбивства В. ґрунтується тільки на його зізнанні, яке було одержано із пору­шенням норм кримінально-процесуального законодавства — без участі захис­ника та із застосуванням психологічного та фізичного впливу. Вважає, що досудове та судове слідство проведено однобічно, неповно та з обвинуваль­ним ухилом. Не були встановлені та допитані всі особи, які є причетними до таких обставин справи, не дана оцінка показанням обвинувачених під час відтворення обстановки й обставин події про місце приховування ножа після вбивства потерпілого, про зображення обвинуваченими на малюнках форми ножа, яким було вчинено вбивство та висновку судово-медичної експертизи про предмет, яким були нанесені колюче-різані рани потерпілому. Просить вирок суду у частині засудження Ч. за вмисне вбивство невстановленої осо­би скасувати, справу повернути на додаткове розслідування, в частині засу­дження за розбійний напад на пункт прийому металобрухту дії засудженого перекваліфікувати на ч. 3 ст. 185 КК України.

Касаційна скарга засудженого Ч. за змістом аналогічна скарзі захисника А.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, пояснення засуджених Л., Ч., які підтримали касаційні скарги, перевіривши матеріали справи, обго­воривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги задово­ленню не підлягають.

Висновки суду про доведеність винності Л. і Ч. у вчиненні зазначеного злочину щодо потерпілого В. є обґрунтованими.

Доводи у касаційних скаргах засуджених та їх захисників про те, що до­судове слідство та судовий розгляд у справі проведені необ’єктивно, неповно й упереджено, а висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактич­ним обставинам справи та ґрунтуються тільки на показаннях засуджених, які вони давали під впливом працівників міліції, є безпідставними.

Як встановлено перевіркою матеріалів кримінальної справи, досудове слідство і судовий розгляд у справі проведені з дотриманням вимог кримі­нально-процесуального законодавства, а викладені у вироку висновки про винність Л. та Ч. у вчиненні злочинів, за які їх засуджено, відповідають фак­тичним обставинам справи та підтверджуються дослідженими в судовому засіданні та детально наведеними у вироку доказами.

Зокрема їх винність підтверджується особистими показаннями, які во­ни давали під час проведення досудового слідства, матеріалами огляду місця події, показаннями потерпілої М. та свідка X.

Суд обґрунтовано послався на показання засуджених, які вони дали на досудовому слідстві, визнаючи свою винність у пред’явленому обвинувачен­ні, детально розповіли про обставини вбивства В. та заволодіння грошима на пункті прийому металобрухту. Вони дали пояснення про те, хто перший на­ніс удари потерпілому, та про послідовність їх нанесення. До того ж засуджені вказували на деталі, які могли бути відомі тільки особам, причетним до цьо­го злочину.

Крім того, ці показання Л. і Ч. підтверджуються висновком судово-ме­дичної експертизи про характер та локалізацію заподіяних потерпілому тілес­них ушкоджень.

Твердження у касаційних скаргах про те, що при проведенні досудового слідства засуджені Л. і Ч. давали показання без участі захисника і під впли­вом працівників міліції, є безпідставними, оскільки згідно з протоколами допиту як підозрюваних, обвинувачених при відтворенні обстановки й обста­вин події всі слідчі дії проводилися за участю захисників та законних пред­ставників засуджених. Заяви про застосування до Л. і Ч. недозволених мето­дів слідства від них не надходили і зауваження на протоколи цих дій не по­ступали. Проведеною перевіркою прокуратури доказів застосування до Л. і Ч. незаконних методів слідства не встановлено.

Виходячи із доказів, які були досліджені в судовому засіданні, суд пра­вильно кваліфікував злочинні дії Л. і Ч. по зазначеному епізоду за пункта­ми 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України.

Покарання засудженим призначено відповідно до вимог ст. 65 КК Украї­ни з урахуванням ступеня тяжкості вчинених злочинів, осіб винних та обста­вин, що обтяжують і пом’якшують покарання. Призначене покарання є необ­хідним й достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів і під­став для його пом’якшення немає.

Під час досудового і судового слідства істотних порушень вимог кримі­нально-процесуального законодавства, які могли б вплинути на законність і обґрунтованість вироку, не встановлено.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги захисників та засудже­них Л. і Ч. залишила без задоволення, а вирок апеляційного суду Донецької області — без зміни.

Суд обґрунтовано визнав винними засуджених у замаху на умисне вбивство потерпілого з корисливих мотивів, вчиненому за поперед­ньою змовою групою осіб під час розбійного нападу на потерпілого

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 15 червня 2006р. //Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 324—328

(витяг)

Вироком апеляційного суду Донецької області від 20 жовтня 2005 р. за­суджено: О. за ч. 2 ст. 15, пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч. 2 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ст. 304 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом част­кового складання призначених покарань О. призначено 11 років позбавлен­ня волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком від 9 липня 2004 р. і остаточно призначено О. покарання — 11 ро­ків 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його влас­ністю; Ш. за ч. 2 ст. 15, пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України із застосуван­ням ст. 69 КК України на 6 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом по­глинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено Ш. покарання — 6 років позбавлення волі;

П. за ч. 2 ст. 15, пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 8 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим П. остаточно визначено покарання — 8 років позбавлення волі.

За частиною 2 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України О., Ш. та П. виправдані за недоведеністю їх участі у вчиненні вказаного злочину.

Як установив суд, злочини засудженими особами були вчинені за таких обставин.

О., достовірно знаючи про неповнолітній вік П., Ш. та особи, яка не до­сягла віку, з якого може настати кримінальна відповідальність (X.), 16 берез­ня 2005 р. запропонував їм вчинити умисне вбивство водія таксі з метою за­володіння його грішми та цінностями.

Згідно з розробленим О. планом всі четверо мають сісти в автомобіль і поїхати в безлюдне місце, де він та Ш. вийдуть та, знаходячись поблизу, спо­стерігатимуть за навколишньою обстановкою. П. та особа, яка не досягла ві­ку, з якого настає кримінальна відповідальність, залишившись у салоні авто­мобіля, вчинять напад на водія і позбавлять його життя за допомогою удавки та ножа, які їм передасть О.

Реалізуючи цей злочинний план, О., П. та особа, яка не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність (X.), 16 березня 2005 р. приблиз­но о 18 год. 30 хв. прийшли на кінцеву зупинку громадського транспорту на вул. Вуглегорське шосе в селищі Кондратівка м. Горлівки Донецької облас­ті та запропонували водію автомобіля «Москвич» відвезти їх у селище По- клонськ.

По дорозі О. та Ш. попросили водія зупинити автомобіль та вийшли з нього. П., залишившись у салоні автомобіля, накинув на шию К. удавку, а особа, яка не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність (X.), намагалася завдати потерпілому удару ножем у шию, проте злочинний намір до кінця доведений не був, оскільки К. чинив активний опір нападникам. Пі­сля цього О., Ш., П. та особа, яка не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність, були змушені втекти з місця події.

У касаційних скаргах:

— засуджений П., його захисник — адвокат Є. — та законний представ­ник П. зазначають, що в його діях відсутній склад злочину, передбачений ст. 15, пунктами 2, 6 ч. 2 ст. 115 КК України, просять закрити справу в цій час­тині та пом’якшити П. покарання за ч. 2 ст. 187 КК України;

— засуджений Ш. та його захисник — адвокат Р. — зазначають про не­причетність Ш. до вчинених злочинів та просять кримінальну справу щодо нього закрити;

— засуджений О. та його захисник — адвокат Є. — зазначають, що кримі­нальна справа щодо О. підлягає закриттю у зв’язку з недоведеністю його ви­ни у вчиненні злочинів.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення захис­ника засудженого Ш. — адвоката Р., який підтримав свою касаційну скаргу, міркування прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши ви­кладені у скаргах доводи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задово­ленню не підлягають на таких підставах.

Висновок суду про доведеність винності О., Ш., та П. у вчиненні зазна­чених у вироку злочинних дій відповідає фактичним обставинам справи, під­тверджується зібраними у справі та перевіреними в судовому засіданні дока­зами і є обґрунтованим.

Так, П. у судовому засіданні пояснив, що О. розробив план нападу на та­ксиста з метою заволодіння його майном та наказав йому та X. вчинити цей напад за допомогою ножа та удавки. Коли О. та Ш., які діяли згідно з цим планом, вийшли з автомобіля, він накинув удавку на шию водієві та побачив, що в руці у X. блиснув якийсь предмет, також пояснив, що водій почав хри­піти, а він вискочив з автомобіля і почав тікати.

Допитаний у судовому засіданні X. підтвердив показання П., крім того, пояснив, що коли П. накинув удавку на шию водієві, він дістав з кишені но­жа та приставив його до К., проте потерпілий почав чинити опір і вони з П. були змушені втекти.

Потерпілий К. пояснив, що як тільки О. та Д. вийшли з його автомобіля, П. накинув йому на шию удавку та почав душити, а X. намагався завдати йому удару ножем у шию. Потерпілий також пояснив, що він почав чинити актив­ний опір нападникам, а X. став кликати на допомогу тих осіб, які вийшли з автомобіля. Після того, як удавка порвалася, П. та Ш. втекли з місця події.

Згідно з протоколом огляду місця події в автомобілі, яким керував К., виявлено плями бурого кольору, у верхній частині пасажирського сидіння — 5  різаних пошкоджень, а неподалік від автомобіля — складний ніж.

Згідно з висновком судово-цитологічної експертизи на клинку вказано­го складного ножа виявлено кров людини, яка могла походити від К., засу­джених та X.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи у К. виявлено забій го­ртані, садна та різану рану на шиї, забій м’яких тканин обличчя, садна на пра­вій гомілці, які є легкими тілесними ушкодженнями, що спричинили корот­кочасний розлад здоров’я.

На підставі оцінки й аналізу наведених доказів, які повно і всебічно пе­ревірялися в судовому засіданні, суд обґрунтовано визнав винними О., П. та Ш. у замаху на умисне вбивство К. з корисливих мотивів, вчиненому за по­передньою змовою групою осіб під час нападу на потерпілого з метою заво- лодіння його майном.

Суд дійшов такого висновку, виходячи з сукупності всіх обставин вчи­неного діяння, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, що були заподіяні потерпілому, причину припинення злочинних дій, і правильно кваліфікував дії засудже­них за ч. 2 ст. 15, пунктами 6,12 ч. 2 ст. 115 КК України та ч. 2 ст. 187 КК України.

Твердження захисників О., Ш. та самих засуджених про їх непричетність до вчинення злочинів, а також твердження П., його законного представни­ка та захисника про відсутність у цього засудженого умислу на позбавлен­ня життя К. належно перевірялися в судовому засіданні й обґрунтовано ви­знані безпідставними, оскільки не відповідають фактичним обставинам спра­ви та спростовуються зібраними у справі та покладеними в основу вироку доказами.

Покарання, яке призначено засудженим з дотриманням вимог ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження но­вих злочинів, а тому підстав для його пом’якшення, про що йдеться у каса­ційних скаргах засудженого П., його захисника та законного представника, колегія суддів не вбачає.

Вирок щодо О., Ш. та П. є законним і обґрунтованим, будь-яких перед­бачених ст. 398 КПК підстав для його скасування чи зміни при перевірці справи у касаційному порядку не виявлено, а тому касаційні скарги не підля­гають задоволенню.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги засуджених, захисників, законного представника неповнолітнього П. залишила без задоволення, а ви­рок апеляційного суду Донецької області щодо О. — без зміни.

Вбивство, вчинене з метою заволодіння наркотичними засобами, правильно кваліфіковано як вчинене з корисливих мотивів. Незаконне заволодіння наркотичними засобами, психотропними ре­човинами, їх аналогами та наступне їх зберігання, перевезення, пере­силання з метою збуту чи без такої мети, а також їх незаконний збут утворюють сукупність злочинів, передбачених статтями 307, 308 чи ст. 309 КК, проте не утворюють ознаки повторності, передбаченої ч. 2 ст. 307 або ч. 2 ст. 309 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 6липня 2006р.//Кримінальне судочин­ство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбив­ства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 328—331

(витяг)

Вироком апеляційного суду Запорізької області від 30 березня 2006 р. У. засуджено: за ч. 3 ст. 308 КК України на 9 років позбавлення волі з конфіска­цією всього майна; за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України на 12 років позбавлення во­лі з конфіскацією майна; за ч. 1 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення во­лі; за ч. 2 ст. 309 КК України на 3 роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 307 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

На підставі ст. 70 КК України У. остаточно призначено 12 років позбав­лення волі з конфіскацією всього майна.

Постановлено стягнути з У. на користь Г. на відшкодування матеріаль­ної шкоди 1525 грн.

У. засуджений за вчинення таких злочинів.

28 липня 2005 р. У., перебуваючи в буд. 13 на вул. Ватутіна м. Бердянсь­ка, з метою заволодіння наркотичними засобами вчинив напад на проживаю­чу там О., повалив на ліжко, а потім обмотав електричним шнуром шию і з застосуванням сили затягнув петлю, задушив її.

Смерть потерпілої О. настала від механічної асфіксії.

Після цього У. заволодів особливо небезпечним наркотичним засобом — опієм ацетильованим.

Потім він вчинив крадіжку 5000 грн та мобільного телефона «Нокія—2100» вартістю 270 грн, що належали О.

29 липня 2005 р. У. у своєму буд. 202/1 на вул. Мічуріна м. Бердянська збув Є. медичний шприц, заповнений особливо небезпечним наркотичним за­собом — опієм ацетильованим, об’ємом 2 мл.

Під час виїзду в цей день з міста У. та Є. їх автомашина була зупине­на працівниками міліції, в ній було виявлено: опій ацетильований вагою 2,044 грн та 5,7 г сухої суміші, яка відноситься до особливо небезпечного наркотичного засобу — канабісу, який він зберігав без мети збуту.

У касаційній скарзі засуджений У. вважає, що суд при призначенні йому покарання не врахував того, що він є єдиним годувальником у сім’ї, з ним про­живала мама, яка хворіє, він повністю визнав свою винність, у зв’язку з чим просить пом’якшити призначене йому покарання.

Висновок суду про винність засудженого У. у вчиненні злочинів за об­ставин, зазначених у вироку, підтверджується сукупністю доказів, перевіре­них у встановленому законом порядку, досліджених у судовому засіданні та належно оцінених судом, зокрема показаннями самого засудженого У. на по­чатку досудового слідства під час допиту як підозрюваного, при відтворенні обстановки й обставин подій та викладених у явці й з повинною, в яких він визнавав себе винним у вчиненні зазначених злочинів; його частковими по­казаннями у судовому засіданні, показаннями свідків С. та М., які впізнали флакон з-під медикаментів, вилучений у засудженого У., таким, що належав потерпілій О., у якої вони постійно купували наркотичні засоби; свідків Є. та

С. про їх поїздку з У. в м. Бердянськ за наркотичними засобами; даними про­токолу огляду місця події про виявлення трупа О., протоколом огляду авто­мобіля, під час якого були виявлені наркотичні засоби; даними огляду елект­ричного шнура, виявленого в очереті біля ДОЦ «Горніст» м. Бердянська; висновками судово-медичної експертизи про те, що смерть О. настала вна­слідок здавлювання її шиї петлею, що зумовило механічну асфіксію; виснов­ками судово-хімічної експертизи про те, що рідина коричневого кольору, ви­явлена при огляді автомобіля, є розчином особливо небезпечного наркотич­ного засобу — ацетильованого опію, вага якого складає 1,044 г.

Винність У. у вчиненні зазначених злочинів підтверджується також ін­шими доказами, дослідженими у судовому засіданні, і не оспорюється засу­дженим у касаційній скарзі.

Апеляційний суд всебічно, повно й об’єктивно дослідив обставини спра­ви, дав зібраним доказам належну оцінку, а дії засудженого У за ч. 3 ст. 308, п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 185 та ч. 2 ст. 307 (за кваліфікуючою ознакою — особ­ливо небезпечний наркотичний засіб) КК України кваліфікував правильно.

Водночас дії засудженого У. підлягають перекваліфікації з ч. 2 на ч. 1 ст. 309 КК України, оскільки відповідно до роз’яснень п. 10 постанови Пле­нуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочи­ни у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» від 26 квітня 2002 р. № 4 незаконне заволодіння наркотичними засобами та наступне їх зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту чи без такої мети, а також їх незаконний збут утворюють сукупність злочи­нів, передбачених ст. 308 і ст. 307 чи ст. 309 КК, проте не утворюють ознаки повторності, передбаченої ч. 2 ст. 307 або ч. 2 ст. 309 КК.

У зв’язку з цим дії У. необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 309 КК України, оскільки у його діях повторності однорідних злочинів немає, а зберігання ним наркотичних засобів у великих розмірах йому не ставилося в обвинувачення.

З урахуванням наведеного підлягає також виключенню з обвинувачен­ня У. така кваліфікуюча ознака ч. 2 ст. 307 КК України, як вчинення ним по­вторного однорідного злочину.

Що стосується міри покарання, обраної судом У., то вона призначена йому з урахуванням характеру та ступеня суспільної небезпечності вчинених ним злочинів, даних про його особу, а також всіх обставин справи, зокрема тих, на які він посилається у касаційній скарзі.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок апеляційного суду Запорізької об­ласті щодо У. змінила, виключила з обвинувачення засудженого У. кваліфі­куючу ознаку ч. 2 ст. 307 КК України — повторність однорідних злочинів — перекваліфікувала дії У. з ч. 2 ст. 309 на ч. 1 ст. 309 КК України і призначила за цим законом 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України У. за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 308, п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 307 та ч. 1 ст. 309 КК України призначила 12 років позбавлення волі з кон­фіскацією всього майна. У решті цей вирок щодо У. залишила без зміни.

Умисне вбивство засудженими потерпілого з особливою жорстокістю з використанням незначного приводу правильно кваліфіковано як вчинене з хуліганських мотивів за пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 18 квітня 2006 р. // Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «М Юре», 2007. — С. 341—347

(витяг)

Вироком апеляційного суду Волинської області від 7 лютого 2006 р. за­суджено: П. за пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 20 років позбав­лення волі; З. за пунктами 4, 7,12 ч. 2 ст. 115 КК України на 11 років позбав­лення волі.

П. і В. визнано судом винними і засуджено за злочин, вчинений ними за таких обставин.

П. і З. у ніч на 19 липня 2005 р., будучи в стані алкогольного сп’яніння та перебуваючи у дворі буд. 50 на вул. Академіка Глушкова в м. Володимир-Во- линському Волинської області, за попередньою змовою між собою з хуліган­ських мотивів, використовуючи незначний привід — нецензурні висловлю­вання з боку Б., напали на нього з метою умисного вбивства і нанесли чис­ленні удари ногами, руками та невстановленим предметом по тілу та голові. Крім того, З. стрибав на тілі потерпілого. У результаті таких дій Б. було запо­діяно тілесні ушкодження (забій головного мозку, рану голови, травму груд­ної клітки з переломами ребер та ін.), від яких він помер.

Після вчиненого вбивства П. і З., приховуючи сліди злочину, перетягли тіло Б. на сусідню вулицю.

Засуджений З. у своїй касаційній скарзі не погоджується з вироком суду внаслідок його невиправданої суворості, просить переглянути його та пом’я­кшити покарання з урахуванням його щирого каяття. Водночас він посила­ється на те, що під час досудового слідства допускалися порушення закону з  боку працівників правоохоронних органів, щодо нього чинилися фізичний та моральний тиск з метою домогтися певних показань. Під час прийняття рішення просить урахувати, що потерпілий спровокував їх дії своєю поведін­кою, а також те, що попередньої змови у нього з П. не було, він ударив по го­лові потерпілого, але не стрибав по його тілу.

Захисник Я. у свої касаційній скарзі просить вирок щодо її підзахисного П. змінити та перекваліфікувати його дії на ч. 1 ст. 122 КК України, вважаю­чи, що за умисне вбивство його засуджено неправильно.

Захисник Я. у касаційній скарзі порушує питання про зміну вироку що­до П., перекваліфікацію його дій на ч. 1 ст. 396 КК України та обрання йому покарання, не пов’язаного з позбавленням волі. Захисник посилається на те, що під час проведення досудового слідства та судового розгляду справи була допущена однобічність та неповнота, невідповідність висновків суду фактич­ним обставинам справи, неправильне застосування кримінального закону. На думку захисника, у справі немає доказів, що б свідчили про намір З. уби­ти потерпілого. Б. сам розпочав конфлікт і своїми діями спровокував бійку. У вироку не наведено обґрунтування кваліфікуючих ознак — вчинення зло­чину з хуліганських мотивів та з особливою жорстокістю. У справі не з’ясо­вано ряд обставин, які підлягають доказуванню, зокрема місце вчинення зло­чину, спосіб та інше. Захисник посилається на те, що судом неправильно було дано оцінку доказам, зокрема показанням свідків, а також щодо засудженого П. допущено інші істотні порушення норм КПК.

Доводи касаційної скарги захисника З. по суті аналогічні доводам скар­ги захисника.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення захис­ника, який підтримав касаційні скарги, міркування прокурора, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційних скарг, ко­легія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають.

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи та зроблено обґрунтований висновок про доведеність винності З. і В. у вчиненні злочи­нів. Такий висновок ґрунтується на зібраних у встановленому законом по­рядку та перевірених судом доказах.

У судовому засіданні П. винним себе не визнавав і показував суду, що він та З. після вживання спиртних напоїв пізно ввечері прогулювалися по ву­лиці і почули, як незнайомий їм чоловік висловився нецензурно на їх адресу. У зв’язку з цим між 3. та незнайомцем виникла сварка, під час якої вони шар­пали один одного за одяг. Тоді він, маючи намір їх розборонити, наніс удар потерпілому Б. у груди, а З. ударив кулаком по спині, від чого той упав на землю. Вони обидва протягом 10 хв. наносили удари потерпілому по тулубу, З. стрибав на його тілі, а П. продовжував наносити удари ногами. З. куском асфальту наносив також потерпілому удари по голові. Потім вони перетягли Б. через залізничну колію та залишили в траві. Ударів по голові він не нано­сив і вбивати потерпілого не бажав тому, визнавав себе винним лише в запо­діянні тілесних ушкоджень.

З.  також у судовому засіданні винним себе не визнавав і показував, що не він, а П. затіяв сварку та бійку з потерпілим, він їх розбороняв, але, отри­мавши удар, упав на землю. Коли підвівся, то побачив, як П. бив Б. у голову. Він також наніс Б. один удар ногою в лівий бік, після чого разом з П. перетяг­ли тіло потерпілого до паркану якогось підприємства.

Однак, винність П. і З. підтверджено такими доказами. Під час досудо­вого слідства П. у присутності захисника пояснював, що він та З. збили потер­пілого з ніг, близько 10 хв. наносили йому удари ногами по тулубу, спині, го­лові, ногах і руках. З. стрибав по тілу потерпілого та уламком асфальту бив по голові.

З. також підтверджував нанесення ними обома ударів ногами та твердим предметом по голові потерпілому.

Такі показання П. і З. на досудовому слідстві про механізм заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, як правильно зазначив суд у вироку, узгод­жувалися з іншими доказами.

Зокрема згідно з показаннями потерпілого Б. Л. 18 липня 2005 р. близь­ко 24 год. його брат Б. узяв гроші та пішов на вулицю, щоб придбати спиртне, але додому не повернувся. Уранці йому повідомили, що брата знайшли мерт­вим у траві біля паркану фірми.

З  огляду на протокол огляду місця події в м. Володимир-Волинському неподалік приміщення СП «Істменеджмент» було виявлено труп Б. з ознака­ми насильницької смерті, а в дворі між буд. 50 і 52 на вул. Академіка Глушко- ва виявлено пляму речовини бурого кольору, схожу на кров, та гроші в сумі 2  грн однією купюрою й хатні туфлі. Виявлено також слід волочіння в на­прямку місця, де було виявлено труп.

Із висновків комісійної судово-медичної експертизи встановлено, що смерть Б. настала внаслідок шоку, обумовленого черепно-мозковою травмою

3 ушкодженням м’яких тканин голови, крововиливів під м’яку оболонку го­ловного мозку, забою головного мозку, травмою грудної клітки з множин­ними переломами ребер, забоєм легені та пошкодженням інших внутрішніх органів. Усі тілесні ушкодження виникли внаслідок дії тупих твердих пред­метів, вони могли бути заподіяні кулаками, ногами, уламком асфальту. При падінні з висоти власного росту тілесні ушкодження, виявлені у Б. крім саден на лівому лікті, виникнути не могли. Експертизою також підтверджено, що заподіяння множинних тілесних ушкоджень викликало у Б. тривале відчут­тя особливого фізичного болю, всі ці ушкодження були завдані прижиттєво.

Про те, що у Б. в момент залишення помешкання на тілі не було ніяких ушкоджень, підтвердили потерпілий Б. Л. та свідок Л.

Свідки М. та Я. показали, що П. і З. пізно ввечері виходили з квартири Д., були відсутні 30—35 хв., коли повернулися, то їх одяг та руки були забру­днені кров’ю, а свідок З. О. підтвердив, що 19 липня 2005 р. на прохання П. він виправ футболку останнього, на якій були схожі на кров плями. М. також показувала, що вона запрала штани П., а З. у ванні мив свої кросівки. Засу­джені розповідали їй, що вони побили якогось чоловіка, який висловлював­ся на їх адресу нецензурною лайкою, били його руками й ногами по всьому тілу, а З. також наносив удари цеглиною по голові.

Із даних протоколу огляду під’їзду № 1, де розташована кв. 4 на вул. Ака­деміка Глушкова, 54 у м. Володимир-Волинському і де перебували засуджені, на підлозі, сходах, стінах, порозі квартири виявлено плями, які, як встановлено висновком судово-імунологічної експертизи, є кров’ю, що могла походити від Б.

Про виявлення трупа Б. та наявність слідів волочіння підтвердили свід­ки Г., О., М. Згідно з показаннями свідка З. І. вранці 19 липня 2005 р. у дворі між буд. 50 і 52 на вул. Академіка Глушкова вона бачила велику пляму, схо­жу на кров, та хатній туфель, в якому ходив Б. Від місця, де була пляма, в бік залізничної колії були сліди волочіння зі слідами, схожими на кров.

Із квартири, в якій у той час перебували П. і З., було вилучено двоє джин­сових штанів синього та сірого кольору, на яких виявлено плями бурого ко­льору, схожі на кров. Судом встановлено, що саме в цей одяг були одягнуті засуджені.

Згідно з висновком судово-імунологічної експертизи на цих штанях знай­дено кров, що могла походити від потерпілого Б.

Свідки Л. А. і Ю. показували, що 18 липня 2005 р. приблизно опівночі вони з вікна будинку бачили, що попід вікнами пройшов Б., який висловився нецензурною лайкою. П. і З., які вийшли із-за рогу, підбігли до потерпілого і, висловлюючись нецензурними словами, почали бити Б. Уранці на тому місці вони побачили схожу на кров велику пляму.

Свідок Л. також показала, що зі слів її дочки Л. А. та подруги дочки Ю., які не спали і стояли біля вікна, вона дізналася, що вони бачили, як П. і З. ко­гось били.

Сукупність цих та інших наведених у вироку доказів, яким суд дав пра­вильну оцінку, переконливо свідчить про те, що П. і З. за попередньою змо­вою між собою з хуліганських мотивів та з особливою жорстокістю умисно вбили Б. і їх винність у вчиненні злочину доведена повністю, що спростовує доводи скарг про незаконність засудження.

Кваліфікація їх дій за пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України є прави­льною. Підстав для перекваліфікації дій засуджених, як про це порушено пи­тання у скаргах, не вбачається. Як правильно зазначив суд у вироку, обидва засуджені завдавали протягом тривалого часу численні удари руками, нога­ми, уламком асфальту, тілесні ушкодження вони наносили в такі місця тіла, де розташовані життєво-важливі органи людини. Отже, суд правильно вста­новив, що обидва засуджені не лише усвідомлювали, що вчиняють умисне вбивство, а й розуміли, що обраний ними спосіб пов’язаний зі спричиненням потерпілому особливих мук і страждань, передбачали і бажали настання смер­ті Б., тобто діяли з умислом на позбавлення життя потерпілого. Узгодженість їх дій свідчить про наявність у них попередньої змови на вчинення злочину, що спростовує доводи скарг щодо відсутності такої змови. Судом у вироку наведено, що для побиття Б. засудженими було використано незначний при­від, що правильно судом розцінено як хуліганські мотиви вчинення злочину.

Покарання П. і З. судом призначено з дотриманням вимог закону, з ура­хуванням характеру та ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про осо­бу засуджених та всіх обставин справи, що обтяжують і пом’якшують їх від­повідальність, зокрема тих, які наведені в касаційних скаргах. Колегія суддів вважає, що в зазначеному випадку покарання обом засудженим визначено саме таке, яке є необхідним і достатнім для виправлення П. і З. та поперед­ження нових злочинів, і пом’якшенню не підлягає. Тому доводи скарг про невиправдану суворість призначеного покарання є необґрунтованими.

Безпідставними є й посилання скарг про застосування під час розсліду­вання справи недозволених методів слідства. Це питання перевірялося су­дом і було спростовано. Допитані судом свідки Н., О., М. та інші працівники міліції показали, що до затриманих насильства чи інших протиправних дій не застосовувалося.

Слідчий Р., який був допитаний у судовому засіданні, показував, що він проводив затримання З., який був у стані алкогольного сп’яніння. Допиту­вався затриманий як підозрюваний наступного дня за участю захисника. На­сильства до З. він не застосовував і той не скаржився на неправомірні дії пра­цівників міліції.

Відсутність у діях правоохоронних органів протиправних дій підтверд­жена й постановою, якою було відмовлено в порушенні кримінальної спра­ви щодо працівників міліції Володимир-Волинського МВ УМВС за відсут­ністю в їх діях ознак злочину.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги засудженого З., захисни­ків залишила без задоволення, а вирок апеляційного суду Волинської облас­ті — без зміни.

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєд­нане зі зґвалтуванням потерпілої, правильно кваліфіковано судом за пунктами 10,12 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 152 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 14 березня 2006р. // Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «ІнЮре», 2007. — С. 371—376

(витяг)

Вироком колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеля­ційного суду Одеської області від 21 жовтня 2005 р. Р. засуджено: за пункта­ми 10, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 15 років позбавлення волі; за ч. 4 ст. 152 КК України на 10 років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 153 КК Украї­ни на 5 років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 186 КК України на 1 рік позбавлен­ня волі, а за сукупністю вчинених злочинів на підставі ст. 70 КК України ос­таточно визначено 15 років позбавлення волі;

С. за пунктами 10, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 12 років позбавлення волі, за ч. 4 ст. 152 КК України на 10 років позбавлення волі, за ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 153 КК України на 3 роки позбавлення волі, а за сукупністю злочи­нів на підставі ст. 70 КК України остаточно визначено 12 років позбавлен­ня волі.

За вироком суду Р. і С. визнано винними у тому, що вони 15 травня 2005 р. близько 22 год., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, в с. Лар- жанка Ізмаїльського району Одеської області на дискотеці познайомилися з М., яка також перебувала в стані алкогольного сп’яніння, і разом продовжи­ли вживання спиртних напоїв.

Близько 23 год Р. і С. відвели М., у безлюдне місце на територію дитя­чого садка, де, використовуючи її безпорадний стан внаслідок алкогольного сп’яніння і застосовуючи фізичне насильство, по черзі ґвалтували її. До того ж під час вчинення з С. насильницького статевого акту Р. намагався задоволь­нити з потерпілою статеву пристрасть неприродним способом, проте не до­вів свій намір до кінця через активний опір потерпілої, не дивлячись на те, що С. допомагав йому в цьому.

Після таких дій потерпіла М. стала погрожувати повідомленням в орга­ни міліції про вчинення щодо неї статевого злочину. Внаслідок чого у Р. і С. виник умисел на вбивство потерпілої, щоб помститися за опір та з метою приховання вчинених злочинів.

Реалізуючи свій намір, діючи узгоджено між собою, Р. колготами потер­пілої став здушувати їй шию, а С. тримав їй руки та ноги, і в такий спосіб во­ни позбавили М. життя, а після цього труп потерпілої кинули в каналізацій­ний люк, що був неподалік.

Крім того, 22 березня 2005 р. близько 23 год. Р., перебуваючи в стані алко­гольного сп’яніння, поблизу бару «Зов» у с. Ларжанка Ізмаїльського району Одеської області відкрито заволодів велосипедом і рибою Н., завдавши йому збитків на суму 315 грн.

У касаційних скаргах:

— захисник Д. стверджує, що матеріалами справи доведена добровіль­ність вступу потерпілої М. у статеві стосунки з С. і Р., а тому засудження останнього за ч. 4 ст. 152 і ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 153 КК України є безпідставним. Також вважає, що вбивство потерпілої було скоєно Р. одноособово, С. про такі його наміри не знав і не був присутнім при цьому, тому дії його підзахисного Р. за цим обвинуваченням слід перекваліфікувати на ч. 1 ст. 115 КК України.

Крім того, звертає увагу на порушення права на захист, оскільки допит обвинувачених проводився без участі захисника;

— засуджений Р. визнає свою вину у вбивстві потерпілої та грабежі, про­сить виправдати його за ч. 4 ст. 152, ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 153 КК України й по- м’якшити покарання. Вказує, що під час досудового слідства визнавальні по­казання він давав внаслідок тиску з боку працівників міліції;

— захисник-адвокат П. також вважає, що потерпіла вступила у статеві стосунки із засудженими добровільно, і що її вбивство вчинив Р. без учас­ті С. Вказує, що показання, в яких засуджені визнавали свою вину, були до­буті через застосування незаконних методів ведення слідства.

Просить перекваліфікувати дії С. на ч. 1 ст. 396 КК України і звільнити з-під варти через відбуття покарання;

— засуджений С. стверджує, що його необґрунтовано засуджено за зло­чини, яких він не скоював. Звертає увагу на те, що Р. внаслідок тиску з боку працівників міліції вимушений був обмовити його у вбивстві М. Просить ви­правдати його.

Заслухавши доповідача, засуджених Р. і С., які підтримали свої касацій­ні скарги, потерпілого Н., захисника, міркування прокурора, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вва­жає, що скарги засуджених та їхніх захисників підлягають частковому задо­воленню.

Висновки суду про винність Р. та С. в умисному вбивстві потерпілої М., вчиненому ними за попередньою змовою між собою, поєднаному зі зґвалту­ванням групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки, підтверджуються суку­пністю зібраних у справі доказів, яким суд дав належну оцінку.

Так, засуджений Р. у явці з повинною та під час допитів його як підо­зрюваного й обвинуваченого за участю захисника-адвоката детально і послі­довно показував, що після статевого акту з М. потерпіла стала кричати і по­грожувати повідомленням у міліцію про зґвалтування, він закривав їй рота рукою, а С. запропонував задушити потерпілу, обмотавши колготками шию, що він і зробив, а сам С. утримував її тіло, щоб не робила різких рухів руками.

Такі свої покази Р. підтвердив під час відтворення обстановки й обста­вин події, із застосуванням відеозапису, в присутності адвоката і понятих, розповівши, за яких обставин вони вирішили задушити М., вказував, які саме дії щодо неї вчинив він, у якій спосіб її утримував С., як переховували труп, а також про мотив, що спонукав їх.

Пізніше Р. заявив про одноособове вчинення ним вбивства М., проте су­дом правильно покладені в основу обвинувачення його визнавальні свідчен­ня, оскільки вони узгоджуються зі свідченнями іншого засудженого С., який хоча і заперечував той факт, що утримував потерпілу, однак в присутності захисника-адвоката визнав, що вони побоювалися заяви потерпілої про її зґвалтування, а після вбивства він виходив на стежку переконатися у відсут­ності сторонніх осіб і був ініціатором у схованні трупа в каналізаційному лю- ці та брав участь у його прихованні.

Самі засуджені не заперечували, що пригощали горілкою М., котра вже до того була сп’янілою, згідно з висновком експертизи вона перед смертю пе­ребувала в тяжкому ступені алкогольного сп’яніння, що свідчить про її без­порадний стан на момент, коли засуджені вступали з нею в статеві стосунки. Також Р. протягом слідства показував, що М. дала згоду на статеві стосунки лише з однією особою, а не двома.

Зазначені обставини свідчать про те, що засуджені усвідомлювали про­типравний характер своїх дій.

За таких обставин суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що Р. і С. вчинили умисне вбивство М. за попередньою змовою групою осіб, поєднане зі зґвалтуванням, що спричинило особливо тяжкі наслідки та правильно ква­ліфікував їх дії за пунктами 10, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 152 КК України.

Р. також обґрунтовано засуджено за ч. 1 ст. 186 КК України, що не оспо­рюється в касаційних скаргах.

Разом із тим суд, визнаючи Р. і С. винними у насильницькому задово­ленні статевої пристрасті неприродним способом, послався на показання останнього, який під час досудового слідства показував, що Р. намагався за­довольнити статеву пристрасть неприродним способом. Проте в судовому за­сіданні С. заперечив цей факт, інших доказів у справі немає.

Відповідно до положень ст. 74 КПК показання обвинуваченого підляга­ють перевірці і можуть бути покладені в основу обвинувачення лише за під­твердження сукупності доказів, що є в справі.

Крім того, суд у вироку, формулюючи обвинувачення в цій частині, всу­переч вимогам ст. 334 КПК, не вказав у який спосіб засудженими було вчине­но злочин, які саме їхні дії сексуального характеру були судом розцінені як за­мах на насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом.

За таких обставин вирок у частині засудження Р. і С. за ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 153 КК України відповідно до ст. 213 КПК підлягає скасуванню через не­доведеність такого обвинувачення.

Також із мотивувальної частини вироку підлягає виключенню вказівка су­ду про те, що у засуджених виник умисел на вбивство М. з метою приховати ра­ніше вчинені ними злочину, оскільки таке обвинувачення їм не пред’являлося.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що допити засуджених, на яких вони давали визнавальні свідчення, що покладені в основу обвинувачення, проводилися в присутності захисників-адвокатів Д. та Ц. і жодних зауважень з їхнього боку щодо проведених слідчих дій не було, що засвідчено їхніми під­писами. Тому доводи касаційних скарг цих захисників-адвокатів про приму­совість визнавальних показань засуджених є надуманими і неспроможніми.

Твердження захисника-адвоката Д. про порушення права на захист його підзахисного є безпідставними, оскільки згідно з матеріалами справи під час допиту його як підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, Р. було роз’яснено його право мати захисника, яким він відмовився ско­ристатися.

Оскільки згідно зі ст. 45 КПК у зазначеному випадку участь захисника не є обов’язковою, то порушень права на захист засудженого не було.

Міра покарання призначена Р. і С. відповідно до вимог ст. 65 КК Украї­ни, вона відповідає характеру і ступеню суспільної небезпечності вчинених злочинів, особам засуджених та обставинам, що обтяжують і пом’якшують покарання.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок апеляційного суду Одеської облас­ті в частині засудження Р. і С. за пунктами 10, 12 ч. 2, ст. 115, ч. 4 ст. 152 КК України залишила без змін, а в частині їх засудження за ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 153 КК України вирок скасувала, а справу закрила за недоведеністю обвинува­чення. Ухвалила вважати засудженими: Р. за пунктами 10, 12 ч. 2 ст. 115, за ч. 4 ст. 152, ч. 1 ст. 186 КК України на підставі ст. 70 КК України на 15 років позбавлення волі; С. за пунктами 10, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 152 КК України, на підставі ст. 70 КК України на 12 років позбавлення волі, виключила з мо­тивувальної частини вироку вказівку суду, що засуджені вчинили вбивство М. з метою приховати інший злочин. У решті вирок залишила без зміни.

Суд правильно кваліфікував за пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України дії засуджених, які вчинили умисне вбивство на замовлен­ня з метою одержання грошової винагороди

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 16 березня 2006р. //Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «^ Юре», 2007. — С. 378—384

(витяг)

Вироком апеляційного суду Донецької області від 29 квітня 2005 р. засу­джено: Ч. за ч. 1 ст. 358 КК України на 3 місяці арешту; за ч. 3 ст. 358 КК України — 2 місяці арешту; за ч. 2 ст. 190 КК України на 2 роки позбавлення волі; за ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього особис­того майна. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів Ч. остаточ­но призначено покарання у вигляді 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна;

С. за пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна. На підставі ч. 4 ст. 70 за сукуп­ністю злочинів С. остаточно призначено покарання у вигляді 14 років позба­влення волі з конфіскацією всього особистого майна;

Н. за пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна.

Ч., С., Н., як зазначено у вироку, засуджені за таких обставин.

Приблизно з 17 грудня 1999 р. по 26 вересня 2000 р. у м. Маріуполі Ч. підробила документ, який засвідчує установа і який надає право, з метою ви­користання, завідомо підробленого документа і шахрайства із заподіянням значної шкоди.

У травні 1999 р. Ч. познайомилася із З., з яким стала співмешкати і про­живати в його кв. 26 буд. 37 на вул. Латишева у м. Маріуполі. У жовтні 1999 р. З. був засуджений до позбавлення волі і відбував покарання у випра­вній колонії № 27 м. Горлівки, а перед цим перебував під вартою в слідчому ізоляторі № 7 м. Маріуполя.

Після засудження З. у Ч. виник умисел на заволодіння квартирою З.

З цією метою 17 грудня 1999 р. Ч. шляхом обману, не повідомляючи про свої наміри, за допомогою невстановленої слідством особи з числа праців­ників слідчого ізолятора № 7 м. Маріуполя одержала чистий аркуш паперу з підписом З. на право розпорядження його квартирою, власноруч виконала текст довіреності та завірила її, підробивши підпис в. о. начальника слідчого ізолятора Я. з метою використання цієї довіреності під час реалізації кварти­ри З. і одержання при цьому матеріальної вигоди.

Після цього 26 вересня 2000 р. Ч. звернулась в універсальну товарну бір­жу «Содействие» у м. Маріуполі з метою продажу квартири З., використа­ла завідомо підроблену довіреність на її ім’я від З. на право розпорядження кв. 37 буд. 26 на вул. Латишева, пред’явивши її (довіреність) при укладен­ні договору купівлі-продажу і право власності на зазначений об’єкт нерухо­мості перейшло до Н. При цьому Ч. одержала 3000 дол. США (16 318 грн 20 коп.), розпорядившись цими грошима на власний розсуд, заподіявши З. значну матеріальну шкоду на зазначену суму.

Крім того, дізнавшись, що З. 10 вересня 2001 р. звільняється з місць по­збавлення волі, Ч. з корисливих мотивів, з метою збереження за собою пра­ва на розпорядження майном, яке вона придбала на викрадені шахрайським шляхом гроші З., вирішила організувати його вбивство.

На цю пропозицію С. і Н. погодилися і, діючи спільно, за попередньою змовою групою осіб на замовлення Ч. з корисливих мотивів 10 вересня 2001 р. автомобілем Н. приїхали у виправну трудову колонію № 27 м. Горлівки, з якої звільнився З. При цьому Ч., забезпечуючи фінансування злочинних дій С. і Н., передала їм перед поїздкою 100 дол. США для забезпечення витрат на бензин для автомобіля та продукти харчування.

Близько 12 год. С. і Н., зустрівши З., повідомили, що відвезуть його до­дому.

Під час руху автомобіля С. з метою приспати З. дав останньому випити спиртне з розбавленим снодійним, внаслідок чого той заснув.

Скориставшись цим, С., реалізуючи спільний умисел з Ч. на вчинення вбивства З., руками почав стискати шию останнього, від чого той знепритомнів.

Після цього приблизно о 14 год. поблизу с. Обільне С. з метою доведен­ня злочину до кінця ножем завдав З. два удари в шию. Від отриманих тілес­них ушкоджень смерть потерпілого настала на місці події.

Крім того, С. наніс З. у груди та руки кілька ударів ножем, які не були смертельними.

Потім С. з метою приховання слідів злочину зняв із трупа одяг та взут­тя, разом з Н. з місця події зникли, спаливши зазначені предмети у лісопосадці в 5 км від смт Старобешеве.

У цей самий день за виконання замовленого вбивства 3. Ч. передала С. та Н. 400 дол. США, які були ними витрачені на власні потреби.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи, не заперечуючи доведеності вини та кваліфікації дій засуджених, просить вирок щодо Ч. скасувати за м’якістю призначеного покарання, а справу направити на новий судовий розгляд. Посилається на те, що суд, призначаючи покаран­ня Ч., необгрунтовано застосував ст. 69 КК України.

У касаційних скаргах:

— захисник М. просить вирок щодо Н. змінити, перекваліфікувавши йо­го дії з пунктів 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 125 КК України і призначити покарання з урахуванням обставин справи та даних про особу Н., посилається на застосування недозволених методів з боку пра­цівників міліції під час досудового слідства, вважає, що вина Н. у злочині, за який він засуджений, не доведена;

— засуджений Н. посилається на застосування до нього недозволених методів слідства; умисного вбивства З. він не вчиняв, а лише виконував роль водія; просив вирок змінити, пом’якшити покарання, не застосовуючи кон­фіскацію майна;

— засуджений С. вважає вирок щодо нього незаконним і необґрунтова- ним, посилається на застосування недозволених методів на досудовому слід­стві, на порушення норм кримінально-процесуального законодавства під час судового слідства; просить вирок щодо нього скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд;

— засуджена Ч. просить вирок щодо неї скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд; посилається на неповноту досудового слідства та порушення норм кримінально-процесуального законодавства, на застосуван­ня недозволених методів з боку працівників міліції.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, перевіривши матеріали справи та доводи касаційних подання та скарг, колегія суддів вважає, що ка­саційне подання та касаційні скарги не підлягають задоволенню. Допитані в судовому засіданні засуджені винними себе в інкримінованих злочинах не визнали, вказували на застосування фізичного та психологічного тиску з бо­ку працівників міліції під час досудового слідства.

Висновки суду про винність Ч., Н. та С. у злочинах, вчинених за зазначе­них у вироку обставин, обґрунтовані об’єктивними доказами, які всебічно і повно перевірені судом із дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства.

Так, потерпіла З. показала, що син Ч. наполягав, щоб вона покинула ква­ртиру. Після виписки її та дітей з квартири Ч. дала їй 400 дол. США для при­дбання житла. Остання повідомляла їй про хвороби З. і про смерть останньо­го в місцях позбавлення волі.

Свідок Г. підтвердила, що Ч. перешкоджала проживанню в квартирі З. його дружини З. С. з дітьми.

Згідно з показаннями свідка О. під час його перебування в місцях позбавлен­ня волі із З. до останнього приїжджала Ч., якій він доручив продати його кварти­ру, а вона повинна була придбати «малосімейку», а решта грошей мала бути використана на утримання сина З. і на підтримку в місцях позбавлення волі.

Свідок Я. під час судового слідства показав, що він не підписував довіре­ності від З. на ім’я Ч. про продаж квартири. З. до нього з таким проханням не звертався. Коли він підписував такі довіреності, то надпис про посвідчення підпису особи, яка перебувала під вартою, він робив власноруч.

Відповідно до висновку почеркознавчої експертизи в довіреності на ім’я Ч. від З. на право розпорядження квартирою, вбачається, що рукописний за­пис «17.12.99 г. (З.)» виконаний ним самим. Чи виконаний ним підпис, вста­новити неможливо. І те, ким — Я. або іншою особою — виконаний підпис на довіреності, встановити також неможливо.

Згідно з висновками судово-криміналістичної експертизи в довіреності на ім’я Ч. і З. на право розпорядження квартирою на аркуші паперу спочатку виконаний підпис З., потім текст довіреності, спочатку зроблений відтиск печатки, потім виконаний підпис від імені Я., а лише потім віддрукований машинописний текст.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 26 вересня 2000 р. Ч., вико­ристовуючи довіреність від імені З., продала громадянці Н. належну йому квартиру вартістю 5556 грн.

Ч. стала власником 23/50 частини житлового будинку на вул. Піонера Балабухи, 98 у м. Маріуполі вартістю 7134 грн, про що стверджується у дого­ворі купівлі-продажу. Згідно з показаннями допитаного як підозрюваного Н. у присутності захисника він зазначив, що Ч. просила його знайти особу, яка б убила З. Вчинити вбивство останнього він запропонував С., який погодився вбити З. у день його звільнення з колонії м. Горлівки. За виконання замов­лення Ч. обіцяла 500 дол. США. 100 дол. США остання дала за день до поїзд­ки. На ці гроші він заправив автомобіль і придбав продукти харчування, реш­ту — поділили з С. порівну. У С. був також ніж. Під час поїздки С. і З. розпи­вали спиртне, Н. бачив, як С. розчиняв у склянці з горілкою димедрол. Потім С. почав душити З., після чого витягнув останнього з машини. Повернувшись через 5 хв., С. приніс одяг, взуття та документи З. Через деякий час він спа­лив його речі в лісопосадці. У цей самий день Ч. передала С. 400 дол. США.

Згідно з протоколом відтворення обстановки та обставин події в присут­ності захисника Н. показав місце, де вони в Горлівці разом із С. зустріли З., де був залишений труп останнього і де речі З. були спалені С. Зазначене Н. місце залишення трупа З. збігається з місцем його виявлення, а місце, де бу­ли спалені одяг, взуття і документи потерпілого, працівникам міліції і проку­ратури відоме не було.

Згідно з протоколом місця події 16 вересня 2001 р. поблизу с. Обільне Старобешівського району було виявлено труп З.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи безпосередньою при­чиною смерті З. стали різані поранення шиї.

Згідно з висновком комплексної судово-товарознавчої експертизи та екс­пертизи матеріалів і речовин у спалених залишках речей, виявлених у місці, зазначеному Н., є фрагменти тканини чорного кольору, які є характерними для побутового взуття з тканинним верхом на литій підошві. Суд першої ін­станції дійшов правильного висновку про правдивість показань Н. під час допиту його як підозрюваного 31 грудня 2003 р. про обставини вчинення вбивства З.

Сукупність наведених доказів у вироку свідчить про доведеність вини засуджених у вчиненні інкримінованих їм діянь.

Злочинні дії Ч. за ч. 1 ст. 358 КК України, ч. 3 ст. 358 КК України, ч. 2 ст. 190 КК України, ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11,12 ч. 2 ст. 115 КК України; Н. та С. за пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України кваліфіковані правильно.

Посилання у касаційних скаргах на застосування недозволених методів під час досудового слідства щодо засуджених є безпідставними, оскільки во­но перевірялося уповноваженим на те органом, яким винесено рішення про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції.

З урахуванням того, що Ч. раніше не судима, позитивно характеризуєть­ся за місцем проживання, має на утриманні матір похилого віку, яка має ба­гато хвороб, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість при при­значенні покарання Ч. застосування ст. 69 КК України. Тому доводи каса­ційного подання про необґрунтованість призначення покарання Ч. нижче від найнижчої межі за злочин, передбачений ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, є безпідставними.

Покарання засудженим Н. і С. призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України і підстав для його пом’якшення колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень норм кримінально-процесуального законодавства, які б тягли скасування вироку, не виявлено.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання прокурора, касаційні скарги захисника М., засуджених Ч., Н. та С. залишила без задоволення, а ви­рок апеляційного суду Донецької області щодо Ч., Н. та С. — без зміни.

^[1] Див. також: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочин­ство. — 2006. — Вип. 1—2. — С. 53—58; 2007. — Вип. 3(5). — С. 59—61; Вип. 4(6). — С. 61—63; 63—64; Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ь Юре», 2007. — С. 297—300; 316—320; 354—361; 366—371; 385—387; 397—404; 405—411; 435—438; 817—835; Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд Украї­ни. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 29—30; 156—159; 160—164; 250—253; 270—272; 273—275; РВСУ. — 2007. — Вип. 2(15). — С. 105—106.