Печать

Розділ ІХ Злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг

Posted in Уголовное право - Кримінальне право України Особлива частина

Розділ ІХ Злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг

 

§ 1. Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 11 червня 2009 року[1] КК України було доповнено новим розділом VII-A «Злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приват­ного права та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг». Метою таких змін у КК є посилення протидії корупційним правопорушенням.

Родовий об ’єкт - суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність у юридичних особах приватного права та нормаль­ну професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг.

У залежності від основного безпосереднього об’єкта посягання всі злочини цього розділу можна поділити на такі групи:

1)  злочини, які посягають на суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність у юридичних особах приватного пра­ва (статті 2351, 2352, 2354 КК);

2)  злочини, які посягають на суспільні відносини, що забезпечують нормальну професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг (статті 2353, 2355 КК).

Для злочинів, які передбачені статтями 2351, 2352, 2353 КК, додат­ковим безпосереднім об ’єктом є охоронювані законом права та інтереси окремих громадян, юридичних осіб, інтереси суспільства та держави.

Злочини, які передбачені статтями 2354 та 2355 КК, належать до так званих предметних злочинів. Предметом цих злочинів є неправомірна вигода, визначення якої наведено у п. 1 примітки до ст. 2351 КК, а саме неправомірна вигода — це грошові кошти або інше майно, переваги (наприклад, безпідставне надання чергової відпустки в літній період усупереч встановленому графіку), пільги (наприклад, звільнення від сплати комунальних платежів у будинках відомчого житлового фонду), послуги матеріального (наприклад, ремонт квартири, транспортного засобу, побутової техніки) або нематеріального (наприклад, перевірка приміщення на наявність спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, надання професійних консультацій) характеру, що їх обіцяють, пропонують, надають або отримують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, без законних на те підстав.

Безоплатність вказаних цінностей, привілеїв чи послуг означає, що за них не отримують будь-яку грошову або матеріальну компенсацію.

Для встановлення заниженого вартісного визначення цінностей, привілеїв чи послуг потрібно використовувати поняття ціни, нижчої за мінімальну ринкову, під якою розуміють вірогідну ціну на конку­рентному ринку в даній місцевості, за яку майно може бути продане, а послуга надана на час вчинення злочину.

Об’єктивна сторона злочинів цього розділу КК характеризується тим, що одні з них (статті 2351, 2353 КК) можуть бути вчинені як шля­хом дії, так і бездіяльності, а інші (статті 2352, 2354, 2355 КК) — лише шляхом активної поведінки — дії.

Злочини, які передбачені статтями 2354, 2355 КК, законодавець сконструював як злочини з формальним складом, тому вони вважають­ся закінченими з моменту вчинення самого діяння, незалежно від на­стання суспільно небезпечних наслідків.

Більшість злочинів (статті 2351, 2352, 2353 КК) належать до зло­чинів з матеріальним складом, тому вони вважаються закінченими з моменту настання суспільно небезпечних наслідків, які полягають у заподіянні істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства чи держави. Така шкода може полягати у спричиненні наслідків як матеріального, так і нематеріального характеру. Згідно з п. 2 примітки до ст. 2351 КК істотною шкодою, якщо вона полягає в заподіянні матеріальних збит­ків, вважається така шкода, яка у сто і більше разів перевищує нео­податковуваний мінімум доходів громадян. Такі збитки можуть поля­гати у реальних збитках або в упущеній вигоді.

Якщо шкода полягає у заподіянні суспільно небезпечних наслід­ків нематеріального характеру, питання про її істотність вирішується з урахуванням конкретних обставин справи. Зокрема, істотною шко­дою можуть визнаватися порушення охоронюваних Конституцією України чи іншими законами прав та свобод людини і громадянина (трудові, житлові права тощо), створення обстановки й умов, що ускладнюють виконання юридичною особою своїх функцій, прихову­вання злочинів.

При вирішенні питання про те, чи є заподіяна шкода істотною, по­трібно також враховувати кількість потерпілих, розмір моральної шкоди тощо.

У разі заподіяння поряд із матеріальними збитками і шкоди нема­теріального характеру загальна шкода від злочину може визнаватись істотною навіть у випадку, коли зазначені збитки не перевищують ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Якісно однорідними, але кількісно відмінними від наслідків у виді істотної шкоди є тяжкі наслідки, які в окремих статтях розділу VII-А Особливої частини КК передбачені як кваліфікуючі ознаки. Тяжкі на­слідки також можуть полягати у заподіянні як матеріальних збитків, так і нематеріальної шкоди.

Тяжкими наслідками при зловживанні повноваженнями (ч. 2 ст. 2351 КК), перевищенні повноважень (ч. 2 ст. 2352 КК), зловживанні повноваженнями особами, які надають публічні послуги (ч. 3 ст. 2353 КК), якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважа­ються такі наслідки, які у двісті п’ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (п. 3 примітки до ст. 2351 КК).

Тяжкими наслідками потрібно також визнавати і доведення особи до самогубства, припинення діяльності юридичної особи, її банкрут­ство, створення аварійної ситуації тощо.

Як істотна шкода, так і тяжкі наслідки повинні перебувати у необ­хідному причинному зв’язку із вчиненим особою діянням.

Суб ’єктивна сторона розглядуваних злочинів щодо діяння харак­теризується виключно умисною формою вини. При цьому для злочинів, передбачених статтями 2354 та 2355 КК, обов’язковим є наявність тіс­ного зв’язку між умислом особи, яка, з одного боку, пропонує, надає, передає неправомірну вигоду з умислом особи, а з іншого боку, відпо­відно її одержує. Такі особи повинні усвідомлювати як неправомірність цієї вигоди, так і правовий статус тієї особи, яка її одержує.

У злочинах із матеріальним складом (статті 2351, 2352, 2353 КК) ставлення до суспільно небезпечних наслідків може бути як умисним, так і необережним.

Для злочинів, які передбачені статтями 2351 та 2353 КК, обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є спеціальна мета: для зловживання повноваженнями (ст. 2351 КК) — одержання неправомірної вигоди, а для зловживання повноваженнями особами, які надають публічні по­слуги (ст. 2353 КК) — отримання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб або заподіяння шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства чи держави.

Для злочинів, що передбачені ст. 2351, ч. 3 ст. 2354 та ч. 3 ст. 2355 КК, обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є корисливий мо­тив.

Суб ’єкт злочинів, зазначених у розділі VII-А Особливої частини КК, може бути як загальним (ч. 1 і 2 ст. 2354, ч. 1 і 2 ст. 2355 КК), так і спеціальним (статті 2351, 2352, 2353, ч. 3 і 4 ст. 2354, ч. 3 і 4 ст. 2355 КК). До спеціальних суб’єктів належать: 1) у статтях 2351, 2352, ч. 3 і 4 ст. 2354 КК — службові особи юридичної особи приватного права (далі — службові особи приватного права); 2) у ст. 2353, ч. 3 і 4 ст. 2355 КК — особи, які здійснюють професійну діяльність, пов’язану з на­данням публічних послуг.

До службових осіб юридичної особи приватного права1 належать особи, які виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно- господарські функції у такій юридичній особі.

Організаційно-розпорядчі функції — це функції щодо здійснення керівництва трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою ді­яльністю окремих працівників у юридичних особах приватного права. Такі функції виконують, зокрема, керівники, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабо­раторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

Адміністративно-господарські функції — це функції з управління чи розпорядження майном юридичної особи приватного права (уста­новлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі функції в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінан­сових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстерня­ми, ательє, їх заступників, керівників відділів тощо.

Службова особа може здійснювати вказані функції як постійно, так і тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазна­чені функції покладені на неї у встановленому законом порядку.

Службові особи, які здійснюють функції представників влади, місцевого самоврядування чи юридичних осіб публічного права за вчинення діянь, зазначених у статтях 235[2], 235[3], ч. 3 і 4 ст. 235[4] КК, несуть відповідальність за відповідними статтями розділу XVII Осо­бливої частини КК. Військові службові особи у подібних випадках несуть відповідальність за відповідними статтями розділу XIX Осо­бливої частини КК.

За службове підроблення (ст. 366 КК), службову недбалість (ст. 367 КК) чи провокацію хабара (ст. 370 КК) несуть відповідальність як службові особи приватного права, так і службові особи публічного права (див. розділ 19 підручника).

До осіб, які здійснюють професійну діяльність, пов’язану з на­данням публічних послуг, належать аудитор1, нотаріус2, експерт[5], оцінювач4, третейський суддя[6], незалежний посередник[7] та член тру­дового арбітражу при розгляді колективних трудових спорів[8] або інша особа, яка здійснює вказану діяльність (наприклад, арбітражний ке­руючий).

Публічні послуги, зокрема, характеризуються наступними озна­ками: а) спрямованість на захист чи забезпечення умов для реалізації суспільних інтересів, прав та інтересів фізичних або юридичних осіб; б) порядок та форма їх надання визначені державою чи органом міс­цевого самоврядування; в) вони породжують наслідки правового ха­рактеру.

Кваліфікуючими ознаками злочинів, передбачених статтями 23 54 та 2355 КК є вчинення злочину:

1) повторно (п. 1 примітки до ст. 2354 КК);

2)  за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК);

3) організова­ною групою (ч. 3 ст. 28 КК);

4) поєднання із вимаганням неправомірної вигоди.

Виконавцями (співвиконавцями) злочинів, передбачених ч. 3 ст. 2354 та ч. 3 ст. 2355 КК, можуть бути лише особи, які наділені ознаками спе­ціального суб’єкта злочину (наприклад, службова особа приватного права чи аудитор). Організатор, підбурювач чи пособник, які не є спеці­альними суб’єктами, несуть відповідальність за відповідними статтями розділу VII-А Особливої частини КК із посиланням на ст. 27 КК.


§ 2. Види злочинів у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг

 

Зловживання повноваженнями (ст. 2351 КК). Об ’єктивну сторо­ну злочину характеризують: 1) діяння, яке полягає у використанні особою своїх повноважень усупереч інтересам юридичної особи при­ватного права; 2) наслідки — істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства чи держави; 3) причинний зв’язок між діянням та наслід­ками (див. § 1 цього розділу).

Під використанням повноважень слід розуміти реалізацію прав чи виконання обов’язків, що пов’язані з посадою, яку займає службова особа. Така реалізація може бути вчинена лише в межах наданих служ­бовій особі повноважень. Обсяг повноважень такої особи встановлюється відповідно до законодавства та документів юридичної особи приватного права (наприклад, статут, положення, інструкція, наказ). Діяння вважається вчиненим усупереч інтересам юридичної особи, якщо особа не виконала відповідних завдань чи виконала їх неналеж­ним чином.

Форми зловживання повноваженнями можуть бути різними і за­лежать від змісту наданих особі повноважень. До зловживання повно­важеннями можна, зокрема, віднести неправомірне використання праці підлеглих осіб у власному домашньому господарстві чи госпо­дарстві своїх родичів, незаконне використання належного підприємству автомобіля для власних потреб, укладення угод від імені юридичної особи, але в особистих інтересах.

Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків, за­значених у законі.

Суб ’єктивна сторона злочину — умисна чи змішана форма вини. При цьому ставлення особи до діяння виявляється у прямому умислі, а ставлення до наслідків може бути як умисним, так і необережним. Обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони цього злочину також є:

а) корисливий мотив; б) спеціальна мета - одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб.

Суб’єкт злочину — службова особа приватного права.

За ч. 2 ст. 2351 КК карається те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки (див. § 1 цього розділу).

 

Перевищення повноважень (ст. 2352 КК). Об’єктивну сторону злочину характеризують: 1) діяння, яке полягає у вчиненні дій, які явно виходять за межі наданих повноважень; 2) наслідки — істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, юри­дичних осіб, інтересам суспільства чи держави; 3) причинний зв’язок між діянням та наслідками.

Злочин учинюється тільки шляхом активної поведінки, яка може полягати у вчиненні дій: а) які є компетенцією іншої службової особи;

б) виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, — за від­сутності цих умов; в) одноособово, тоді як вони могли бути вчинені лише колегіально; г) які ніхто не має права виконувати або дозволяти. Однак при цьому зазначені дії повинні бути пов’язані з її повноважен­нями та обумовлені посадою, яку вона займає. Якщо такого зв’язку не було встановлено, то службова особа може за наявності для того під­став нести кримінальну відповідальність за злочини проти особи, власності, довкілля тощо.

Зазначені дії повинні явно виходити за межі наданих повноважень. Явність такого виходу означає, що він є очевидним та безсумнівним. За цією ознакою даний злочин потрібно відрізняти від зловживання повноваженнями (ст. 2351 КК), при якому особа хоча і вчинює діяння всупереч інтересам юридичної особи, однак використовує ті повно­важення, які їй надані у встановлених межах.

Злочин вважається закінченим з моменту настання передбачених законом наслідків.

Суб ’єктивна сторона злочину — умисна чи змішана форма вини.

Ставлення службової особи до своєї дії характеризується прямим умислом, а щодо наслідків вчинюваних нею дій — умислом чи нео­бережністю. Обов’язковою ознакою умислу є усвідомлення особою очевидності та безсумнівності виходу за межі наданих повноважень.

Мотиви та мета вчинення таких дій можуть бути різними і на ква­ліфікацію злочину не впливають.

Суб’єкт злочину — лише службова особа приватного права.

За ч. 2 ст. 2352 КК карається те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки (див. § 1 цього розділу).

 

Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (ст. 2353 КК). Об’єктивну сторону злочину характеризують:

1)  діяння, яке полягає у використанні особою своїх повноважень, нада­них в зв’язку зі здійсненням професійної діяльності, пов’язаної з надан­ням публічних послуг, всупереч своїм повноваженням; 2) наслідки — істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства чи держави; 3) при­чинний зв’язок між діянням та наслідками (див. § 1 цього розділу).

Зловживанням повноваженнями є протиправне використання (див. аналіз ст. 2351 КК) особою наданих їй повноважень у зв’язку зі здій­сненням професійної діяльності з надання публічних послуг. Зловжи­ванням визнається не будь-яке діяння, а лише таке, яке обумовлено:

а) професійною діяльністю, пов’язаною з наданням публічних послуг;

б) наданими особі повноваженнями.

Характер та обсяг повноважень, коло обов’язків, що визначають компетенцію особи, встановлюється, зокрема, законами, постановами, наказами, положеннями, інструкціями, актами індивідуальної дії та договорами (щодо незалежного посередника).

Конкретні форми зловживання повноваженнями особами, які здій­снюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, можуть бути різноманітними і залежать від змісту наданих повнова­жень та сфери їх використання.

Злочин визнається закінченим з моменту настання зазначених на­слідків.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною чи змі­шаною формою вини. Обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони також є: а) мета отримання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, яка поєднується з корисливим мотивом або б) мета заподіяння шкоди охоронюваним законом інтересам окремих громадян, юридич­них осіб, інтересам суспільства чи держави (див. § 1 цього розділу). У цілому злочин визнається умисним.

Суб ’єктом злочину є лише особа, яка здійснює професійну діяль­ність, пов’язану з наданням публічних послуг (див. § 1 цього розділу).

За ч. 2 ст. 2353 КК карається те саме діяння, вчинене стосовно: а) неповнолітньої особи (такої, яка не досягла 18-річного віку); б) не­дієздатної особи[9]; в) особи похилого віку[10] або г) повторно3.

За ч. 3 ст. 2353 КК карається те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки (див. § 1 цього розділу).

 

Комерційний підкуп (ст. 2354 КК). Частинами 1 і 3 ст. 2354 КК пе­редбачена відповідальність за два самостійні злочини, спільним для яких є предмет злочину — неправомірна вигода (див. § 1 цього розділу).

За ч. 1 ст. 2354 КК об’єктивна сторона злочину полягає у пропо­зиції, наданні або передачі службовій особі приватного права неправо­мірної вигоди за вчинення дій чи бездіяльність з використанням нада­них їй повноважень в інтересах того, хто надає чи передає такі вигоди, або в інтересах третіх осіб.

Під пропозицією слід розуміти звернення до іншої особи про готов­ність на передачу або надання їй неправомірної вигоди. Інші діяння полягають у наданні (наприклад, пільг, переваг, послуг) чи передачі (на­приклад, грошових коштів або іншого майна) неправомірної вигоди.

Умовами відповідальності за вказані діяння є: а) адресатом їх вчи­нення є службова особа приватного права; б) за вчинення дії чи безді­яльність з використанням наданих такій службовій особі повноважень;

в) в інтересах того, хто надає чи передає такі вигоди, або в інтересах третіх осіб.

Об’єктивна сторона вказаного злочину вичерпується пропозицією, наданням або передачею неправомірної винагороди і з моменту вчи­нення будь-яких з цих дій злочин визнається закінченим.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину — загальний. Відповідальність настає з 16 років.

Кваліфікуючими ознаками за ч. 2 ст. 2354 КК є: 1) вчинення дій повторно (див. п. 1 примітки до ст. 2354 КК); 2) за попередньою змовою групою осіб (див. ч. 2 ст. 28 КК) або 3) організованою групою (див. ч. 3 ст. 28 КК).

За ч. 3 ст. 2354 КК об ’єктивна сторона злочину полягає в одержан­ні службовою особою приватного права неправомірної вигоди за вчи­нення дій або бездіяльність з використанням наданих їй повноважень в інтересах того, хто передає чи надає такі вигоди, або в інтересах третіх осіб.

Умовами відповідальності за цей злочин є: а) вчинення дії чи без­діяльність з використанням наданих службовій особі приватного пра­ва повноважень; б) в інтересах того, хто надає чи передає такі вигоди, або в інтересах третіх осіб.

Цей злочин вважається закінченим у разі одержання суб’єктом хоча б частини неправомірної вигоди. Способи одержання можуть бути різними.

Суб ’єктивна сторона злочину — прямий умисел і корисливий мотив.

Суб’єкт злочину — службова особа приватного права.

Кваліфікуючими ознаками за ч. 4 ст. 2354 КК є: 1) вчинення дій повторно (див. п. 1 примітки до ст. 2354 КК); 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) вимагання неправомірної вигоди.

Попередня змова групи осіб має місце лише між двома або більше службовими особами приватного права.

Відповідно до п. 2 примітки до ст. 2354КК вимаганням неправомірної вигоди визнається вимога надання, передачі неправомірної вигоди з погрозою вчинення дій або бездіяльності з використанням свого служ­бового становища стосовно особи, яка надає, передає неправомірну вигоду, або умисне створення особою, яка виконує управлінські функ­ції в юридичній особі приватного права, умов, за яких особа вимуше­на надати, передати неправомірну вигоду з метою запобігання шкід­ливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів. Таким чином вимагання може вчинюватись шляхом відкритої або ж «прихованої» погрози заподіяння шкоди виключно правам і законним інтересам осо­би, від якої вимагають неправомірну вигоду.

Згідно з ч. 5 ст. 2354 КК особа, яка пропонувала, надала або пере­дала неправомірну вигоду, звільняється від кримінальної відповідаль­ності за наявності однієї з підстав: 1) стосовно неї мало місце вима­гання неправомірної вигоди або 2) після вчинення зазначених дій вона: а) добровільно; б) до порушення щодо неї кримінальної справи; в) за­явила про їх вчинення органу, наділеному законом правом порушувати кримінальну справу (суд, прокуратура, слідчий орган чи дізнання). Добровільним слід вважати повідомлення, яке здійснене за власним бажанням особи, без примусу та за будь-яких мотивів.

Підкуп особи, яка надає публічні послуги (ст. 2355 КК). Злочини, що передбачені цією статтею КК, мають велику схожість зі злочинами, ознаки яких закріплено ст. 2354 КК. При цьому принциповою відмін­ністю між ними є правовий статус особи, щодо якої вчинюється про­позиція, надання або передача неправомірної вигоди чи яка одержує таку вигоду. Йдеться про осіб, які здійснюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг (див. § 1 цього розділу).

Так, за ч. 1 ст. 2355 КК об ’єктивна сторона злочину полягає у про­позиції, наданні або передачі аудитору, нотаріусу, експерту, оцінювачу, третейському судді або іншій особі, яка здійснює професійну діяль­ність, пов’язану з наданням публічних послуг, а також незалежному посереднику чи члену трудового арбітражу при розгляді колективних трудових спорів неправомірної вигоди за вчинення дій або бездіяль­ність з використанням наданих їй повноважень в інтересах особи, яка пропонує, надає чи передає такі вигоди, або в інтересах третіх осіб. За ч. 3 ст. 2355 КК вказані особи виступають суб’єктами одержання не­правомірної вигоди за вчинення дій або бездіяльність з використанням наданих їм повноважень в інтересах того, хто передає чи надає такі вигоди, або в інтересах третіх осіб.

Характеристика інших об’єктивних та суб’єктивних ознак злочинів, що передбачені ст. 2355 КК (предмет злочину, умови настання кримі­нальної відповідальності, суб’єктивна сторона), а так само кваліфіку­ючих обставин та умов звільнення від кримінальної відповідальності та (ч. 2, 4 та 5 ст. 2355 КК) у загальному співпадає із характеристикою відповідних положень щодо характеристики злочину, передбаченого ст. 2354 КК (див. аналіз ст. 2354 КК) і тому тут не розглядається.

 

Контрольні запитання

1. Що є родовим об’єктом злочинів у сфері службової діяль­ності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг?

2. Що слід розуміти під неправомірною вигодою?

3. У яких злочинах розділу VII-А Особливої частини КК не­правомірна вигода є предметом злочину?

4. Які особливості законодавчої конструкції складів злочинів розділу VII-А Особливої частини КК?

5. Що слід розуміти під зловживанням повноваженнями у зло­чині, передбаченому ст. 2351 КК?

6. У яких формах може бути здійснено перевищення повно­важень за ст. 2352 КК?

7. Чим відрізняється зловживання повноваженнями від пере­вищення повноважень?

8. Які ознаки характеризують об’єктивні та суб’єктивні сторо­ни злочину, передбаченого ст. 2353 КК?

9. Яка особа може бути суб’єктом злочину, передбаченого ст. 2353 КК?

10. Які дії утворюють об’єктивну сторону комерційного під­купу (ст. 2354 КК)?

11. У чому полягає відмінність комерційного підкупу (ст. 2354 КК) від підкупу особи, яка надає публічні послуги (ст. 2355 КК)?



[1] Див.: Офіц. вісн. України. - 2009. - № 53. - Ст. 1824. Законом України від 23 груд­ня 2009 р. № 1787-VI зазначений Закон вводиться в дію з 1 квітня 2010 р.

[2] Див.: ст. 4 Закону України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 23. - Ст. 243.

[3] Див.: ст. 3 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 39. - Ст. 383.

[4] Див.: ст. 6 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2001. - № 47. - Ст. 251.

[5] Див., наприклад: ст. 66 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 53 Цивільного процесуального кодексу України.

[6] Див.: ст. 2 Закону України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2004. - № 35. - Ст. 412.

[7] Див.: ст. 10 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 34. - Ст. 227.

[8] Див.: п. 1.2 Положення про арбітра, затвердженого наказом Національної служ­би посередництва і примирення від 18 листопада 2008 р. № 132.

[9] Див. ст. 39, 49 Цивільного кодексу України.

[10] Див. ст. 10 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 р.