Розділ 17. Класифікація засуджених до позбавлення волі і їх розподіл за видами установ виконання покарань

§ 1. Поняття, значення і критерії класифікації засуджених до позбавлення волі
§ 2. Визначення засудженим виду установи виконання покарання

§ 1. Поняття, значення і критерії класифікації засуджених до позбавлення волі

Необхідною умовою ефективного досягнення цілей покарання є індивідуалізація покарання не тільки при його призначенні, а й при його виконанні, що передбачає зміну обсягу кари залежно від поведінки засудженого, іншими словами — на стадії виконання покарання має місце індивідуалізація карально-виховного процесу, тобто визначення оптимальних засобів виховного характеру для досягнення позитивних змін в особистості засудженого, розробці сучасних науково обґрунтованих програм комплексної психолого-педагогічної переорієнтації осіб, які відбувають покарання, для подальшої їхньої ресоціалізації.
Особи, які вчинили злочини і засуджені до позбавлення волі, повинні відбувати призначений судом строк покарання в установах виконання покарань. За цей час з ними має бути проведений складний комплекс різних заходів виховного характеру. Процес виховання і особливо виправлення дорослих людей складний сам по собі, однак найбільша складність цього процесу виявляється в умовах місць позбавлення волі, коли він відбувається при негативному оточенні, в умовах міжгрупових і особистісних конфліктів. Різний вік засуджених, різний рівень їхньої соціально-моральної зіпсованості, відмінності в характері, ступінь суспільної небезпеки вчинених злочинів, тривалість злочинного способу життя та інші фактори потребують різноманітних підходів до різних груп засуджених на підставі Індивідуальних програм соціально-психологічної роботи у процесі організації всієї діяльності в установах виконання покарань. Разом із тим, певним групам засуджених властиві загальні, найбільш суттєві ознаки, згідно з якими вони можуть розподілятись на відносно однорідні категорії. Необхідність дотримання вимог диференційованого виконання покарання У виді позбавлення волі обумовила класифікацію засуджених.
За словником “класифікація” — це розподіл будь-якої чисельності, множини на відносно однорідні групи, класи. Вона базується на судженнях про схожість і відмінність між об'єктами, є опорним пунктом . Наука неможлива без класифікації і типології об'єктів і предметів, що вивчаються. Більше того, класифікація — одна з людського розуму, яка певним чином забезпечує економію мислення Вона має також і важливе практичне значення, оскільки обґрунтований диференційований підхід до впливу на різні класи об'єктів, більш глибоке їх вивчення і осмислення.
Значення класифікації засуджених полягає в тому, що вона забезпечує:
- ізоляцію різних категорій засуджених, що зменшує шкідливий взаємовплив. Відомо, що понад 30% рецидивістів, котрі відбувають покарання, новий злочин вчинили завдяки набутому досвіду в місцях позбавлення волі;
- індивідуалізацію виконання призначеного покарання, враховуючи при цьому особисті відмінності різних категорій засуджених, забезпечення карально-виховного впливу, необхідного з точки зору його характеру і ступеня інтенсивності безпосередньо для даної категорії за суджених (класифікаційної групи). Цілком зрозуміло, що режим тримання і заходи такого впливу щодо осіб, які раніше відбували покарання, суттєво відрізняються від режиму й аналогічних заходів, які застосовуються до осіб, засуджених уперше. Згідно зі ст. 67 Мінімальний стандартних правил поводження з ув'язненими класифікація засуджених має на меті: а) відокремлення ув'язнених від злочинців, які через своє злочинне минуле то негативні риси характеру можуть шкідливо впливати на них; б) розподіл ув'язнених на категорії, які полегшують роботу з ними, з метою повернення до життя в суспільстві;
- створення умов для належного виконання покарання під час його відбування засудженими. Європейські тюремні правила (пункт 11) рекомендують при розміщенні в'язнів за різними установами або режимами належним чином враховувати їх правове становище (попередньо ув'язнений або засуджений в'язень, засуджений уперше, рецидивіст, короткий чи тривалий термін позбавлення волі), особливі вимога щодо режиму. Відокремлювати від таких в'язнів, які можуть використовувати спільне розміщення на свою користь, шкідливо впливати на інших; сприяти розміщенню, яке полегшує їх виправлення та соціальну реінтеграцію і враховує вимоги управління та безпеки;
- створення раціональної системи установ виконання покаранні (УВП), на яку впливає характер і стан злочинності у країні, отже, і склад засуджених до позбавлення волі. Структура, штати, розміщення об'єктів на території УВП залежать від визначення певних категорій засуджених, тобто від офіційної класифікації. Для застосування різних виправних режимів або розміщення особливих категорій в'язнів Європейські тюремні правила в міру можливості рекомендують використовувати окремі установи або окремі блоки таких установ (п. 13).
Таким чином, класифікація засуджених до позбавлення волі — розподіл їх на відносно однорідні категорії за певними ознаками створення найбільш ефективних умов у досягненні цілей покарання.
Зміст класифікації залежить від її основи, класифікаційної ознаки критерію). У свою чергу критерії визначаються завданнями (цілями) групування.
Класифікація засуджених до позбавлення волі, яка передбачена нормами кримінально-виконавчого права, має тісний зв'язок з класифікацією злочинів у кримінальному праві і класифікацією особи злочинця у кримінології. Вони перебувають у постійній взаємодії, доповнюють одна одну, і це зрозуміло, оскільки досягнення цілей покарання у виді позбавлення волі неоднакове стосовно різних категорій засуджених, що обумовлено різними факторами.
Крім того, кримінальне право класифікує злочинців за статтю і віком, а також залежно від їхньої минулої злочинної діяльності. За цією ознакою можна вирізнити: а) осіб чоловічої і жіночої статі, повнолітніх та неповнолітніх, осіб, які вчинили злочин уперше (серед них і особи, які вчинили злочини умисно і з необережності); б) рецидивістів (інколи така класифікація має назву класифікації залежно від соціальної небезпеки особи злочинця або класифікації за суб'єктом).
Віднесення злочину до певної класифікаційної групи пов'язане з певними правовими наслідками для засуджених, що вчинили злочини, причому ці наслідки мають досить суттєве значення з точки зору призначення і виконання покарання. Наприклад, чоловіки, які засуджені за особливо тяжкий злочин, можуть відбувати покарання у виправній колонії як середнього, так і максимального рівня безпеки, де умови утримання суттєво відрізняються, і саме за такими особами, як правило, встановлюється адміністративний нагляд; порівняно з іншими засудженими вони потребують значно більшого терміну перебування у колонії для застосування умовно-дострокового звільнення, заміни невідбутої частини покарання більш м'яким та ін.
Кримінально-правова класифікація не ставить перед собою завдання якось впливати на порядок організації виконання і відбування покарання. Вона покликана розв'язувати інші проблеми, головні з яких — вирішення питання притягувати чи не притягувати особу до кримінальної відповідальності, кваліфікація злочину, вид і розмір покарання, Що призначається, тощо.
Головним завданням, метою класифікації засуджених до позбавлення волі є передусім диференціація 'їх за установами виконання покарання для того, щоб забезпечити індивідуалізацію покарання на стадії його виконання. Це означає зміну обсягу покарання залежно від особи засудженого, його поведінки під час відбування покарання, характеру і ступеня небезпеки вчиненого злочину. Окрім того, необхідність індивіду-алізації виконання покарання передбачає обрання індивідуальних засобів і методів впливу, вибір необхідних саме конкретному засудженому заходів виховного характеру.
Отже, індивідуалізація покарання при його виконанні означав індивідуалізацію всього карально-виховного процесу. Це потребує встановлення не загальних вимог для всіх засуджених у цілому, а безпосередньо для конкретної, однорідної групи, категорії засуджених, і робиться для того, щоб забезпечити диференційний підхід до процесу виконання покарання, надає можливість працівникам різних служб  виконання покарання більш ефективно взаємодіяти між собою у визначенні оптимальних заходів виховного впливу на засуджених.
У літературі традиційно виділяють дві класифікаційні системи: перша — юридична (яка має правове значення), друга — психологічна (які, має педагогічне значення). Іноді їх ще називають зовнішньою і внутрішньою, первинною і вторинною.
Оскільки головним завданням класифікації засуджених до позбавлення волі є, як результат, досягнення максимальної ефективності виконання покарання, то в основу юридичної класифікації покладені тісно пов'язаних між собою групи ознак, які визначають:
а) особу засудженого;
б) характер і тяжкість вчиненого злочину.
До першої групи ознак слід віднести соціально-демографічні (вік, стать, стан здоров'я, ступінь непрацездатності) і правові.
Згідно з законом і вказаними критеріями засуджені до позбавлення волі поділяються:
- за віком: на дорослих і неповнолітніх. Дорослі засуджені тримаються у виправних колоніях мінімального, середнього та максимального рівня безпеки (ст. 18 КВК України), неповнолітні засуджені — у виховних колоніях (ст. 19 КВК). Виокремлення із загальної кількості засуджених неповнолітніх обумовлено тим, що психіка і інтелект засудженого на час вчинення ним злочину ще недостатньо сформовані і розвинуті. При відбуванні, покарання таким засудженим на перший план як найважливіші висуваються виховні завдання, тому і колонії, де вони тримаються, мають назву виховних. Крім того, ці спеціальні колонії для неповнолітніх засуджених існують для ізоляції їх від шкідливого впливу дорослих злочинців;
- за статтю, що зумовлює окреме тримання осіб жіночої статі і чоловічої. Ця вимога поширюється і на неповнолітніх засуджених.
Засуджені іноземні громадяни та особи без громадянства повинні були б триматися окремо від засуджених громадян України. Для таких засуджених раніше, за часів існування Радянського Союзу, створювалися спеціальні установи виконання покарань. Нині за наказом Держдепартаменту України з питань виконання покарань спеціально виділені колонії, в яких утримуються ці особи. За станом здоров'я засуджені поділяються на працездатних, непрацездатних, хворих на тяжкі та хронічні захворювання. Наприклад, засуджені, хворі на туберкульоз, утримуються в окремих, спеціальних виправних установах на правах лікувальних. Засуджені особи пенсійного віку, а також засуджені інваліди першої і другої груп мають певні пільги щодо працевлаштування, оплати праці, обов'язкового навчання тощо. Окремо розміщуються засуджені, які залишені в слідчому ізоляторі для робіт по господарському обслуговуванню цієї установи, вагітні жінки і жінки з немовлятами, при деяких установах виконання покарання створені будинки дитини.
Серед даних, які характеризують особу засудженого, важливе значення має його минула злочинна діяльність, тобто сукупність відомостей, що дають уявлення про характер раніше вчинених злочинів, вид покарання, яке відбувала людина раніше. Згідно з названими підставами кримінально-виконавче право вирізняє такі групи засуджених:
1) засуджені уперше;
2) особи, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі.
Ці засуджені тримаються окремо в спеціально створених для них установах виконання покарань різного рівня безпеки.
Принцип роздільного тримання засуджених в УВП на практиці здійснюється відповідно до ст. 92 КВК України. Так, уперше засуджених до позбавлення волі чоловіків тримають окремо від тих, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; уперше засуджених за злочини, що не є тяжкими, тримають окремо від уперше засуджених за тяжкі злочини.
Ізольовано від інших засуджених, а також окремо тримаються засуджені до довічного позбавлення волі, засуджені, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі, засуджені, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування. Окремо тримаються чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, а також засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах.
Проте вимога роздільного тримання засуджених не поширюються на лікувальні заклади місць позбавлення волі і колонії, призначені для тримання і лікування інфекційних хворих засуджених. Порядок тримання таких засуджених у лікувальних установах визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.
Отже, класифікація засуджених до позбавлення волі передбачає передусім ізоляцію і роздільне тримання в'язнів. Але під ізольованим і роздільним триманням слід мати на увазі таке їхнє перебування не тільки на території житлових секцій та інших приміщень установи виконання покарання, а й на виробництві.
У спеціальній літературі висловлюються пропозиції щодо ізольованого тримання засуджених психопатів. Це дозволяло б, з одного боку, застосовувати такий карально-виховний процес, який потрібен саме для Такої категорії людей, умови тримання яких включали б усі вимоги звичайного режиму і доповнювалися б специфічними засобами медичного і психологічного характеру, а з другого — створювати нормальну обстановку відбування покарання для здорових засуджених.
До другої групи ознак належать характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину. Виходячи з цього критерію, окрім осіб, зазначених у ст. 92 КВК, виокремлюються групи засуджених:
1) які вчинили злочини невеликої, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини;
2) чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості, умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі.
Окреме тримання засуджених за названими ознаками здійснюється з з урахуванням інших підстав класифікації (стать, вік, особа засудженого, громадянство і т. ін.). Наприклад, особа, яка вчинила тяжкий злочин, відбуватиме покарання в одній із таких установ: виправній колонії, мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, якщо, злочин вчинено жінкою, і у виховній колонії, якщо такий злочин вчинений неповнолітньою особою; середнього рівня безпеки, якщо злочин вчинено дорослим чоловіком.
Таким чином, юридична класифікація засуджених до позбавлення,, волі впливає на систему установ виконання покарання, призводить до, змін у правовому становищі засуджених.
Водночас при організації процесу карально-виховного впливу в конкретній установі виконання покарання така класифікація у ряді випадків 5 є недостатньою. З метою диференціації цього процесу з'являється необхідність вирізнити інші групи засуджених, які мають спільні риси з точки зору психолого-педагогічної характеристики осіб, які відбувають покарання. Виділення таких груп за певними ознаками є по суті своїй психолого-педагогічною класифікацією. Глибоке і всебічне вивчення особи, засудженого — обов'язкова умова виховного процесу в місцях позбавлення волі, завдяки чому він стає більш обґрунтованим і усвідомленим, дозволяє враховувати особливості психологічної структури тих, хто відбуває, покарання, орієнтувати систему їх правових і моральних переконань відповідно до норм і цінностей, прийнятих у суспільстві.
На відміну від юридичної, психолого-педагогічна класифікація не впливає на правове становище засудженого, однак її застосування обов'язкове при формуванні відділень соціально-психологічної служби і бригад засуджених, при поселенні в житлове приміщення. Критеріями такої класифікації можуть бути вік, освіта, властивості характеру, професія і трудовий досвід, стан здоров'я, сімейний стан, ступінь соціально-моральної занедбаності, характер антисоціальної спрямованості особи засудженого тощо.
Психологічну класифікацію засуджених на відміну від юридичної інколи називають ще внутрішньою, бо використовується вона безпосередньо в установі виконання покарання під час перебування засудженого у відділенні карантину, діагностики і розподілу, насамперед, для осягнення педагогічних цілей. Вона не впливає на розподіл засуджених за видами установ виконання покарання, проте її мають на увазі, коли необхідно розподілити засуджених між установами одного й того ж виду. Наприклад, засуджені, до яких згідно з вироком суду (ст. 96 КК України) застосовується примусове лікування, направляються до тих колоній, де буде організоване їхнє лікування, зокрема хворі на туберкульоз — у спеціалізовані лікувальні установи.
Професія, трудовий досвід беруться до уваги при працевлаштуванні, а значить, і при комплектуванні відділень соціально-психологічної служби. Обмежено працездатні, так звана “госпобслуга”, може триматися окремо. Якщо виховний процес в установах виконання покарання розглядати як постійне проходження засудженим певних етапів виправлення, то слід якимось чином визначити ці етапи, щоб зафіксувати на кожному з них досягнення щодо кожного засудженого. Саме це і передбачає кримінально-виконавче законодавство (статті 100, 101 КВК України). Так, наприклад, серед засуджених вирізняють групи осіб, які стали на шлях виправлення, які твердо стали шлях виправлення і довели своє виправлення зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці, навчання, активною життєвою позицією. Віднесення засудженого до однієї з певних груп має велике практичне значення і пов'язане зі зміною умов тримання при відбуванні покарання: від покращання їх в межах однієї колонії або переведення до установи з менш суворими умовами тримання, аж до умовно-дострокового звільнення (статті 81,107 КК України). Цілком зрозуміло, що не всі засуджені одразу стають на шлях виправлення. Серед них чимало й таких, які порушують встановлені правила. Щоб мати можливість здійснити стосовно таких засуджених більш інтенсивний карально-виховний вплив, кримінально-виконавче законодавство виокремлює такі групи, як порушники режиму, злісні порушники режиму (статті 101,133 КВК України). Віднесення засудженого до однієї з таких груп також має серйозні наслідки — умови тримання під час відбування покарання можуть погіршуватися: таких осіб переводять До дисциплінарного ізолятора, приміщення камерного типу, в карцер. Психологічна класифікація засуджених до позбавлення волі може Здійснюватися і за такими критеріями, як ступінь педагогічної занедбаності засуджених та їхньої моральної деформації, і таким чином розрізняти осіб з неукоріненими антисуспільними поглядами і звичками, із сформованою антисуспільною установкою і з особливо стійкою анти-сУспільною установкою. Така класифікація у більшості випадків законом Не регулюється, тож залишається широке поле для творчих пошуків з боку працівників установ виконання покарання і наукових працівників.
У спеціальній літературі пропонується виділяти засуджених за спрямованістю особистості як системою потреб, потягів, переконань, ідеалів, інтересів, прихильностей, світогляду, які визначають вибірковість ставлення індивіда до оточуючого світу, його життєві плани, перспективи діяльності і на цій підставі диференціювати їх на осіб зі стійкою позитивною, стійкою, негативною, пристосовницькою та нестійкою або суперечливою спрямованістю особистості. Вважається, що володіння цією класифікацією дозволить забезпечити правильність вибору стратегії і тактики індивідуальною впливу на особистість, прогнозувати її поведінку як у період відбування; покарання, так і після звільнення з установ виконання покарання.
Відповідно до практичних цілей класифікації можлива диференціація засуджених і за іншими критеріями. Так, у педагогічних цілях можна розподіляти засуджених залежно від строку покарання, їхнього ставлення до, праці, навчання як до засудження, так і в період відбування покар; ставлення до вчиненого злочину, до призначеного покарання і т. ін. урахуванням вікових особливостей можна також виділяти засуджених молодого віку (18 — 25 років), середнього та старшого (понад 60 років).
Необхідність організації виховної роботи серед засуджених молодого віку пояснюється тим, що це вік найактивнішого періоду соціалізації особистості, період, коли відбувається формування основних рис характеру особи. Крім того, останнім часом, як свідчить наукова статистика, помітну: збільшилася кількість засуджених віком від 18 до 25 — 30 років, і становить 60, а в деяких УВП — до 70% від загальної кількості всіх засуджених. 10%, зрозуміло, слід враховувати у виховній роботі. Тому в деяких установах виконання покарання засуджених молодого віку об'єднують в окремі відділення соціально-психологічної служби, виробничі бригади і ланки. Практика знає випадки, коли створювалися цілі молодіжні колонії.
Розглянемо таку класифікаційну ознаку, як спрямованість вчиненого злочину. Кожна людина неповторно індивідуальна. Водночас між людьми багато спільного, надто коли вони ведуть подібний спосіб життя і займаються однією й тією ж діяльністю. Проблема класифікації осіб, які вчинили окремі злочини, є досить актуальною ще й через те, що вона пов'язану з завданням індивідуального кримінологічного прогнозування, в свою чергу це потребує всебічного урахування особливостей правопорушників, передусім тих, хто безпосередньо вчинив злочин. Вважають, наприклад, якщо  людина вкрала один раз, то від неї можна очікувати нової крадіжки. Таке побоювання небезпідставне: як свідчать кримінологічні дослідження рецидиву, однорідні злочини повторюються з умовною ймовірністю в 60%. Але з іншого боку, випадкові і ситуативні правопорушення, звичайно, не відтворюють спрямованості особи. Проте саме в спрямованості вчиненого злочину виявляються, передусім, негативні якості особи засудженого, що й  визначає зміст впливу на нього в період відбування покарання. За цією ознакою можна вирізнити категорії засуджених:
1) за насильницькі (агресивні) злочини: вбивці, ґвалтівники, хулігани тощо; їх об'єднує те, що вчинення злочину відбувається шляхом насильства над особою, вони посягають на життя, здоров'я честь і гідність людини;
2) за корисливі злочини: крадії, хабарники, спекулянти, бандити, продавці наркотиків тощо;
3) за корисливо-насильницькі злочини: бандити, грабіжники, рекетири, розбійники;
4) за правопорушення, в яких виявляється правовий нігілізм, анархічне ставлення до державних правових заборон і наказів, нехтування своїми загальногромадянськими та правовими (професійними) обов'язками. Це досить неоднорідна група злочинців, вона охоплює посадових осіб, засуджених за некорисливі правопорушення, усі ненасильницькі замахи на порядок управління і суспільний порядок, господарські злочини тощо.
Наукові дослідження показують, що названі групи засуджених до позбавлення волі відрізняються одна від одної за поведінкою як до вчинення ними злочину, так і в період відбування покарання, отже, кожна з цих груп потребує особливого педагогічного підходу. Найбільш негативну характеристику, як свідчать працівники УВП, мають засуджені за насильницькі і корисливо-насильницькі злочини. Через те така класифікація засуджених має не тільки теоретичне, але й важливе практичне значення, допомагає акцентувати увагу на вивченні певних якостей кожної групи, застосовувати індивідуальні і групові заходи виховного впливу на засуджених. На жаль, зазначені групи засуджених в установах виконання покарання не тримаються окремо, але необхідність такої диференціації — один із шляхів, спрямований на підвищення ефективності виконання призначеного покарання, створення цільових програм виховного впливу для конкретної групи засуджених.
Проблема класифікації засуджених до позбавлення волі ні в науковому, ні в практичному відношенні не є повністю завершеною і, як свідчить практика, потребує свого подальшого удосконалення відповідно до вимог кримінально-виконавчого права і реалій нинішнього часу. Слід зазначити, що Державний департамент України з питань виконання покарань розробив і впроваджує в практичну діяльність установ виконання покарання Методичні рекомендації щодо класифікації засуджених та її врахування при формуванні відділень соціально-психологічної служби та організації індивідуально-профілактичної роботи з різними категоріями засуджених, складання індивідуальних виховних програм, визначення форм і методів такої роботи.

§ 2. Визначення засудженим виду установи виконання покарання

Правильне визначення виду установи виконання покарання з відповідним рівнем безпеки і режимними вимогами, в якій буде тримався засуджений до позбавлення волі, має важливе значення для індивідуалізації карально-виховного впливу і ступеня обмежень щодо нього. До 2001 року зовнішню класифікацію засуджених до позбавлення волі здійснювали суди при призначенні покарання.
За діючим кримінально-виконавчим законодавством порядок призначення виду установи виконання покарання регламентований Інструкцією про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, яка затверджена Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 261 від 16 грудня 2003 року.
Відповідно до неї Департамент сам визначає вид установи виконання покарання з необхідним рівнем безпеки (так звана первинна класифікація).
Розподіл і направлення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, до установ виконання покарання здійснюється безпосередньо у слідчих ізоляторах, спеціально,, створеними в територіальних органах управління Державного департаменту України з питань виконання покарань Регіональними комісіями.
Регіональна комісія у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів,, України, наказами, розпорядженнями, рішеннями, вказівками, роз'ясненнями та методичними рекомендаціями Державного департаменту, України з питань виконання покарань.
Підставою для визначення колонії з необхідним рівнем безпеки, де засуджені до позбавлення волі будуть відбувати покарання, є вирок суду  та інші матеріали, які характеризують засудженого.
Регіональна комісія відповідно до покладених на неї завдань:
- здійснює у межах своєї компетенції визначення рівня безпеки виправної колонії, переведення засуджених до позбавлення волі, направлення та розподіл осіб, засуджених до позбавлення волі, до установ виконання покараннях у межах регіону або відповідно до вимог Інструкції запитує у Державному департаменті України з питань виконання покарань наряди на направлення засуджених осіб до установ виконання покарань;
- направляє відповідні матеріали на розгляд Апеляційної комісії;
- узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства і нормативно-правових актів та в установленому порядку вносить їх на розгляд Апеляційної комісії;
- забезпечує апробацію та впровадження інформаційних технологій у практику своєї діяльності та здійснює їх інтеграцію в інформаційну систему Департаменту;
- організовує підготовку, підвищення кваліфікації та стажування членів Регіональної комісії; вносить пропозиції до Департаменту щодо вдосконалення її діяльності;
- здійснює іншу діяльність у межах своїх повноважень та покладених на неї завдань.
Регіональна комісія має право залучати спеціалістів установ і органів кримінально-виконавчої системи та інших відомств за погодженням з керівниками для розгляду і вирішення питань, що належать до її компетенції; проводити в установах та органах кримінально-виконавчої системи соціальні дослідження.
Комісію очолює голова (перший заступник начальника територіального органу управління Департаменту за посадою), який має двох заступників (заступника начальника територіального органу управління Департаменту з соціально-виховної та психологічної роботи та начальника слідчого ізолятора за посадою).
Заступники голови Регіональної комісії та її члени призначаються та звільняються наказами начальників територіальних органів управління Департаменту за поданням голів Регіональних комісій. До складу комісії входять: начальники відділу, відділення (групи) по контролю за виконанням судових рішень, начальники медичної служби, начальники оперативного відділу (відділення) територіального органу управління Департаменту та слідчого ізолятора. До складу комісії можуть включатись також інші фахівці.
Голова Комісії здійснює керівництво діяльністю Регіональної комісії, несе персональну відповідальність за виконання покладених на Комісію завдань щодо законності прийнятих рішень, визначає ступінь відповідальності членів Комісії, затверджує структуру Комісії в межах чисельності її членів, затверджує положення про Комісію та функціональні обов'язки її членів, видає в межах своєї компетенції рішення та розпорядження, організовує і контролює їх виконання, діє від імені Комісії і представляє її у державних та громадських організаціях і установах.
Отже, розподіл і направлення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, із слідчих ізоляторів до установ виконання покарань здійснюється на підставі статей 12, 64, 65 КК України та статей 11, 18, 19, 86, 87, 88, 92, 93, 138,139, 140, 147 КВК України за відповідними індивідуальними або персональними нарядами.
До виправних колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними Умовами тримання із слідчого ізолятора направляються особи, засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості.
Однак слід зауважити, що існує певна категорія засуджених осіб, які Не підпадають під це правило, безпосередньо до них належать:
- особи, які злісно порушували вимоги режиму в місцях попереднього ув'язнення;
- інваліди першої та другої груп та особи, які досягай пенсійного віку;
- вагітні жінки та жінки, які мають при собі дітей віком до трьох років;
- особи, які не пройшли повний курс лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу, алкоголізму та наркоманії;
- особи, які засуджені за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів;
- особи, яких засуджено за вчинення умисного злочину в період відбування покарання у виді арешту або обмеження волі.
До виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання із СІЗО направляються:
- чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості;
- жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини.
До виправних колоній середнього рівня безпеки із слідчого ізолятору направляються:
- жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі;
- жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування;
- чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини;
- чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі;
- чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі.
Особа визнається такою, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі, якщо вона раніше була засуджена до покарання у виді позбавлення волі та фактично його відбувала в кримінально-виконавчих установах, незалежно від зняття або погашення судимості на момент виголошення вироку за знову вчинений злочин.
До виправних колоній максимального рівня безпеки із слідчого ізолятора направляються чоловіки:
- засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі;
- яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі;
- яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строку порядку помилування або амністії;
- засуджені за умисні особливо тяжкі злочини;
- засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі.
До виправних колоній максимального рівня безпеки з відбуванням покарання у звичайних житлових приміщеннях направляються:
- чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування;
- чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини, які мають незняту та непогашену судимість за умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин, за який вони фактично відбували покарання в місцях позбавлення волі;
- чоловіки, які раніше двічі в будь-якій послідовності були засуджені та фактично відбували покарання у виді позбавлення волі за такі злочини: проти основ національної безпеки України; умисне вбивство, умисне тяжке тілесне ушкодження, захоплення заручників; зґвалтування, розбій, вчинений при обтяжуючих обставинах, вимагання, вчинене при обтяжуючих обставинах, виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї, створення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт; створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань, викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем; незаконне заволодіння транспортним засобом при обтяжуючих обставинах; контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; організація або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи; втеча з місця позбавлення волі або з-під варти; посягання на життя представника іноземної держави — і які знову вчинили будь-який з перелічених злочинів, за який вони засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі.
До виправних колоній або секторів максимального рівня безпеки з відбуванням покарання у приміщеннях камерного типу направляються:
1) чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі;
2) чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі;
3) чоловіки, засуджені до покарання у виді позбавлення волі на певний строк за посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, яке призвело до загибелі людей або інших тяжких наслідків-державну зраду; посягання на життя державного чи громадського діяча диверсію, шпигунство; умисне вбивство: двох або більше осіб, заручника, особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку; вчинене на замовлення; вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116,118 КК України; захоплення заручників, якщо вони були вчинені щодо неповнолітнього або організованою групою, або були поєднані з погрозою знищення людей, або такі що спричинили тяжкі наслідки; створення злочинної організації; бандитизм, терористичний акт, вчинений повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо він призвів до заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків або загибелі людини; створення терористичної групи чи терористичної організації; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги; посягання на життя представника іноземної держави; захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника;
4) чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі;
5) чоловіки, які раніше були засуджені до позбавлення волі за будь-який з таких злочинів: проти основ національної безпеки України; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; захоплення заручників; зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього, малолітньої чи малолітнього; розбій, вчинений організованою групою або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; вимагання, вчинене організованою групою або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження; створення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт; посягання на життя працівника
правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи; втеча з місця позбавлення волі або з-під варти — і які знову вчинили будь-який з перелічених злочинів, за який вони засуджені до покарання у виді позбавлення волі.
Неповнолітні особи, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, направляються із слідчого ізолятора до спеціальних виховних установ — виховних колоній. Особи, які вчинили злочин у неповнолітньому віці і до набрання вироком законної сили досягли повноліття, направляються до виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.
Про прийняття Регіональною комісією рішення щодо визначення рівня безпеки виправної колонії засудженому оголошується під розпис на витязі з протоколу її засідання, який долучається до матеріалів його особової справи разом із довідкою про встановлення рівня безпеки виправної колонії.
Запити на індивідуальні наряди щодо направлення осіб, засуджених до позбавлення волі, із слідчого ізолятора до виправно-трудових установ за межі регіону підписуються головою комісії або його заступником і в установленому порядку надсилаються безпосередньо до управління по контролю за виконанням судових рішень Департаменту.
Індивідуальні наряди на запити готуються управлінням по контролю за виконанням судових рішень Департаменту протягом трьох робочих днів та в установленому порядку надсилаються ініціатору запиту.
За індивідуальними нарядами Департаменту направляються:
а) засуджені особи, розмістити яких немає змоги через відсутність у регіоні колоній чи секторів визначеного рівня безпеки або через відсутність у регіоні достатньої кількості установ для окремого розміщення осіб, яких засуджено за одним вироком суду як співучасників;
б) особи, які до засудження постійно проживали за межами регіону, де вони вчинили злочин, або мають постійні соціальні зв'язки з близькими родичами ( подружжя, батьки, діти, рідні брати і сестри, онуки, дід, баба, усиновителі, всиновлені) за межами цього регіону.
Запити на персональні наряди щодо направлення осіб, засуджених до позбавлення волі, із слідчого ізолятора до виправних установ за межі регіону підписуються головою комісії або його заступником і в установленому порядку надсилаються безпосередньо до управління по контролю за виконанням судових рішень Департаменту.
Персональні наряди на запити готуються управлінням по контролю за виконанням судових рішень Департаменту протягом п'яти робочих днів та в установленому порядку надсилаються ініціатору запиту.
За персональними нарядами Департаменту розподіляються:
- засуджені іноземці, громадянство яких документально підтверджено (національний паспорт, паспортний документ, довідка з дипломатичного представництва, запис у судовому рішенні), незалежно від наявності в регіоні установ відповідного рівня безпеки;
- особи, засуджені до довічного позбавлення волі;
- особи, яким визначено відбування покарання в колонії максимального рівня безпеки у приміщеннях камерного типу;
- особи, засуджені за вчинення злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі.
Категорично забороняється переміщення засуджених, які прибули з виправних установ за персональними нарядами, до інших установ без погодження з Департаментом. За наявності виняткових обставин, які перешкоджають подальшому триманню засудженого уданій виправній установі, його переведення з виправної установи одного регіону до установи іншого регіону здійснюється за персональними нарядами на підставі рішення відповідної комісії Департаменту з питань переведення засуджених з однієї установи до іншої.
Засуджені до позбавлення волі особи, які за висновком начальника медичної частини СІЗО потребують стаціонарного лікування у спеціалізованих установах-лікарнях або в лікарнях при установах, направляються до зазначених установ.
Особи, засуджені до покарання у виді позбавлення волі на певний строк за злочини проти основ національної безпеки України; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; захоплення заручників; створення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги; геноцид; посягання на життя представника іноземної держави; захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника, — відбувають покарання у виправних установах, які розташовані за межами тієї області, де було вчинено злочин.
Без нарядів із СІЗО до установ виконання покарання направляються:
- неповнолітні особи жіночої статі — до Мелітопольської виховної колонії управління Держдепартаменту Запорізької області;
- жінки, які вперше засуджені за злочини, вчинені з необережності, — до Орджонікідзевської виправної колонії управління Держдепартаменту в Дніпропетровській області;
- вперше засуджені до позбавлення волі на певний строк жінки, які визнані інвалідами першої або другої групи, — до Дніпродзержинської виправної колонії управління Держдепартаменту в Дніпропетровській області;
- засуджені до позбавлення волі на певний строк жінки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі і визнані інвалідами першої або другої групи, — до Чернігівської виправної колонії управління Держдепартаменту в Чернігівській області; в цю ж колонію направлять також жінок з вагітністю понад чотири місяці, а також тих, хто має дітей віком до трьох років;
- уперше засуджені до позбавлення волі на певний строк жінки з вагітністю понад чотири місяці або такі, які мають при собі дітей віком до трьох років, — до Чорноморської виправної колонії управління Держдепартаменту Одеської області;
- чоловіки, які вперше засуджені за злочини, вчинені з необережності, направляються до Кагарлицької виправної колонії управління Держдепартаменту України в Київській області.
Вперше засуджені до позбавлення волі на певний строк чоловіки, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах (Закон України “Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів”), направляються до Менської виправної колонії Чернігівської області.
Засуджені до позбавлення волі на певний строк чоловіки, які визнані інвалідами першої або другої групи та потребують постійного медичного нагляду і реабілітації, яким визначено відбування покарання у виправній колонії середнього рівня безпеки, — до Софіївської виправної колонії управління Держдепартаменту в Чернігівській області.
Осіб, вперше засуджених до позбавлення волі за злочини невеликої або середньої тяжкості чи тяжкі злочини, може бути за їхньою письмовою згодою залишено у слідчому ізоляторі чи направлено у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування. Оформлюється таке рішення щодо названих окремих категорій засуджених або наказом начальника слідчого ізолятора, або Держдепартаментом України при направленні осіб у колонію максимального рівня безпеки (ст. 89 КВК України).
Звернення засуджених осіб та інших громадян з питань розподілу та направлення засуджених із СІЗО до виправної установи подаються в установленому порядку на розгляд голові Регіональної комісії не пізніше однієї доби з дня їх отримання і розглядаються у порядку, передбаченому чинним законодавством. Про результати розгляду заяв і скарг громадянам надається письмова відповідь, а засудженому оголошується під розпис. Якщо рішення комісії оскаржується заявником, то відбувається повторний розгляд за вказівкою начальника територіального органу управління Департаменту.
Подальший розгляд заяв і скарг засуджених осіб, громадян, звернень державних або громадських установ та організацій, апеляційних подань органів прокуратури з питань розподілу та направлення засуджених осіб До установ виконання покарання здійснює Апеляційна комісія, яку очолює голова Держдепартаменту України згідно з Положенням (Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 16 грудня 2003 року № 261).
Апеляційна комісія здійснює також контроль за дотриманням вимог законодавства України та нормативно-правових актів Департаменту Регіональними комісіями, готує вказівки, роз'яснення та методичні Рекомендації з питань їх діяльності. Подання скарг і заяв на рішення Регіональних комісій особами, які тримаються у слідчому ізоляторі здійснюється у порядку, встановленому ст.13 Закону України “Про попереднє ув'язнення”, а особами, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, - у порядку, встановленому ст. 113 КВК України. Інші громадяни подають заяви і скарги згідно з Законом України “Про звернення громадян”. Рішення Апеляційної комісії є обов'язковими для виконання Регіональними комісіями, органами та установами кримінально-виконавчої системи, набирають чинності з моменту їх підписання, зворотної сили не мають.
Порядок направлення засуджених до виправних і виховних колоній визначається нормативно-правовими актами Держдепартаменту України. Він передбачає, що такі особи направляються для відбування покарання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня надходження із суду розпорядження про виконання вироку, який набрав законної сили. Протягом цього строку засуджений має право на короткострокове побачення з близькими родичами. Одночасно адміністрація слідчого ізолятора зобов'язана сповістити сім'ю засудженого про місце, де він буде відбувати покарання, і його поштову адресу.
Разом з відправленням засудженого до відповідної установи виконання покарання направляється його особова справа, документи, гроші, якщо вони були на особистому рахунку.
Особова справа на кожного заарештованого відкривається за місцем попереднього ув'язнення. Вона складається з двох частин. Перша частина — це анкета, дактилокарта, пізнавальне фото, копія вироку суду, протокол затримання, копії судових ухвал і постанов, довідка про попередні судимості. У другій частині містяться довідка-характеристика слідчого, персональний або індивідуальний наряд на етапування, медична картка, копії характеристик із слідчого ізолятора, документи про заходи заохочення і стягнення.