Розділ 4. Органи і установи виконання покарань

§ 1. Загальна характеристика кримінально-виконавчої системи України
§ 2. Управління кримінально-виконавчою системою. Органи виконання покарань та їх компетенція
§ 3. Установи виконання покарань
§ 4. Взаємодія органів та установ виконання покарань з іншими органами держави, підприємствами та установами

§ 1. Загальна характеристика кримінально-виконавчої системи України

Діяльність, спрямована на виконання кримінальних покарань, посідає значне місце в справі реалізації державної політики у сфері виконання покарань. Ця діяльність є виразом державного примусу та має специфіку. Тому у кожній державі створена система органів, на які покладено виключно виконання покарань.
Побудова системи органів та установ виконання покарань безпосередньо залежить від тих видів покарання, які передбачені діючим законодавством.
Згідно зі ст. 51 Кримінального кодексу України існують такі види покарань:
- штраф;
- позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;
- позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
- громадські роботи;
- виправні роботи;
- службові обмеження для військовослужбовців;
- конфіскація майна;
- арешт;
- обмеження волі;
- тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;
- позбавлення волі на певний строк;
- довічне позбавлення волі.
Виконанням кожного з вказаних видів покарання займається певний орган (установа), сукупність яких складає кримінально-виконавчу систему нашої держави.
Загалом система — це множинність елементів, які перебувають у відносинах та зв'язках між собою та утворюють певну єдність та Цілісність.
Відповідно до діючого законодавства (ст. 11 КВК України) кримінально-виконавчу систему України складають органи та установи виконання покарань.
Таким чином, кримінально-виконавчу систему можна визначити як сукупність органів та установ держави, які здійснюють діяльність з виконання кримінальних покарань, наділені спеціальним статусом та перебувають у відносинах субординації між собою.
Органами виконання покарань є: Державний департамент України з питань виконання покарань, його територіальні органи, управління, кримінально-виконавча інспекція. Тобто до органів виконання покарань законодавець відносить такі організації, які переважно здійснюють управлінські та адміністративно-господарські функції.
Очолює кримінально-виконавчу систему Державний депаратамент України з питань виконання покарань (далі — Департамент).
До установ виконання покарань належать: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (виховні колонії).
Виконання кримінальних покарань у вигляді штрафу та конфіскації майна здійснює Державна виконавча служба, яка не є ні органом, ні установою виконання покарань. Окремо законодавець виділяє військові частини, гауптвахти та дисциплінарні батальйони, які здійснюють виконання покарань щодо засуджених військовослужбовців. Але, з огляду на чинне законодавство, можна стверджувати, що вказані установи, хоча і здійснюють виконання окремих видів покарань, все ж таки не входять до кримінально-виконавчої системи.
Крім того, до кримінально-виконавчої системи входять слідчі ізолятори, лікувально-трудові профілакторії, навчальні заклади, підприємства та організації забезпечення. Названі установи включені до кримінально-виконавчої системи Законом України “Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України”. Але необхідно звернути увагу на те, що КВК України не називає ці організації серед органів або установ виконання покарань.Таким чином, зі змісту Закону випливає, що установами виконання покарань називаються ті організації, які безпосередньо здійснюють виконання конкретних видів кримінальних покарань.
Ключовими ознаками органів та установ виконання покарань є:
1) виключний характер діяльності — виконання покарань;
2) здійснення визначених функцій — управлінських та адміністративно-господарських (органи виконання покарань) та виконавчо-розпорядницьких (установи виконання покарань).
Персонал, який забезпечує діяльність органів та установ виконання покарань, має статус державних службовців. Закон вимагає, що кількість цього персоналу визначається в розмірі 33% від кількості осіб, які утримуються в установах виконання покарань. Ця вимога поширюються на виправні колонії, виховні колонії, слідчі ізолятори, виправні центри, арештні доми та лікувально-трудові профілакторії. Що стосується кримінально-виконавчих інспекцій, то кількість персоналу визначається в розмірі 5% від кількості осіб, які перебувають на обліку в цій інспекції.
Правовий статус та порядок діяльності таких установ, як ізолятори тимчасового тримання, транзитно-пересильні ізолятори, приймальники-розподільники для неповнолітніх, притулки для неповнолітніх, визначений окремими нормативними актами.
Свою діяльність органи та установи виконання покарань організовують відповідно до закону та принципів кримінально-виконавчого права.
Кримінально-виконавчій системі України притаманна єдність, її побудовано за приниципами субординації та підпорядкованості, відповідності діяльності вимогам закону, відкритості діяльності органів та установ для громадскості, відповідальності органів та установ кримінально-виконавчої системи.
Органи і установи виконання покарань спрямовують свою діяльність на досягнення цілей, які стоять перед кримінальним покаранням, на досягнення мети і завдань кримінально-виконавчого законодавства, а також намагаються досягнути виправлення та ресоціалізації засудженого за допомогою тих засобів, які надані цим органам та установам законом.

§ 2. Управління кримінально-виконавчою системою. Органи виконання покарань та їх компетенція

Кримінально-виконавчій системі України притаманні всі ознаки системного явища. Оскільки система утворюється із множинності елементів, які перебувають у взаємовідносинах, їй притаманні ознаки керованості.
Управління кримінально-виконавчою системою покладено на Державний департамент України з питань виконання покарань, який є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що безпосередньо реалізовує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. У своїй діяльності Департамент керується Конституцією України та іншими законами і нормативними актами.
Будь-який процес управління передбачає здійснення організуючої, виконавчої, розпорядчої та адміністративно-господарчої діяльності певним органом. Оскільки кримінально-виконавчу систему складає множинність елементів, тобто органів та установ виконання покарань, Департамент, керуючи цією системою, здійснює цілу низку функцій: планування, організацію, загальне керівництво, оперативне розпорядження, прогнозування, регулювання, облік та контроль. Але процесу управління кримінально-виконавчою системою притаманні і специфічні функції, зокрема функція виконання кримінальних покарань. Ця функція є визначальною у всій діяльності органів та установ виконання покарань, оскільки ці органи, як уже вказувалося, наділені спеціальним статусом та зайняті спеціальною діяльністю — виконанням кримінальних покарань. З метою реалізації, насамперед, саме цієї функції Департамент у ході здійснення управління кримінально-виконавчою системою вступає у різноманітні правовідносини з метою задоволення всіх потреб вказаної системи. Ці правовідносини торкаються галузей адміністративного, господарського, цивільного, кримінального, трудового права. Принцип субординації та підпорядкованості органів та установ виконання покарань передбачає можливість управління кожним органом або кожною установою виконання покарань підпорядкованими їм процесами на відповідному рівні. У цій сфері такі органи або установи наділені владними повноваженнями щодо управління підпорядкованими їм процесами.
Таким чином, відповідно до функцій, які покликаний виконувати орган управління, повноваження Департаменту можна поділити на:
- повноваження щодо планування діяльності системи (визначення основних напрямів діяльності органів і установ виконання покарань та ін.);
- повноваження з організації та вдосконалення системи (внесення пропозицій щодо підвищення ефективності функціонування кримінально-виконавчої системи, забезпечення правопорядку та безпеки, посилення боротьби зі злочинністю, інформування громадськості з цих питань та ін.);
- повноваження щодо загального керівництва системою (здійснення переведень засуджених з однієї установи до іншої у випадках, передбачених законом, організація оперативно-розшукової діяльності, організація виконання актів амністії та помилування та ін.);
- повноваження щодо оперативного розпорядження справами системи (здійснення управління майном підприємств та установ, що належать до сфери управління Департаменту, затвердження структури та штатного розпису органів та установ виконання покарань, визначення порядку застосування дійсних і умовних найменувань установ кримінально-виконавчої системи та присвоєння їх та ін.);
- повноваження щодо прогнозування розвитку та діяльності системи (аналіз результатів діяльності органів та установ виконання покарань, складання довгострокових та оперативних прогнозів криміногенної обстановки та ін.);
- повноваження щодо регулювання, обліку та контролю за системою (контроль виконання актів законодавства з питань, що належать до його компетенції, вироків, постанов і ухвал судів, забезпечення розподілу та тримання засуджених до позбавлення волі та осіб, взятих під варту, контроль за станом охорони праці і техніки безпеки, здійснення нагляду за додержанням правил і норм щодо безпечного проведення на підприємствах кримінально-виконавчої системи робіт, видання в установленому порядку нормативних актів і їх збірників та інших матеріалів з питань діяльності установ кримінально-виконавчої системи та інші повноваження).
Згідно з Указом Президента України від 31 липня 1998 р. № 827/98 Департамент є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який безпосередньо реалізовує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
Департамент є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, гербову печатку зі своїм найменуванням.
Нормативний акт підкреслює, що Департамент — це орган зі спеціальним статусом. Специфіка статусу обумовлена завданнями, які законодавець ставить перед Департаментом, а також тим, що цей орган не виконує більше ніяких функцій.
Основними завданнями Департаменту є:
- здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;
- розроблення рекомендацій щодо організації тримання осіб, взятих під варту, забезпечення виконання вироків суду і застосування передбаченних законом засобів виправлення і перевиховання засуджених;
- здійснення контролю за виконанням вироків суду за окремими видами додаткових покарань; забезпечення примусового лікування засуджених, хворих на алкоголізм та наркоманію;
- забезпечення додержання вимог законодавства в органах і уста новах виконання покарань, запобігання злочинам, дисциплінарним проступкам з боку засуджених до позбавлення волі та щодо них, їх припинення та виявлення і розкриття злочинів, вчинених в органах і установах виконання покарань, проведення дізнання у справах про ці злочини, здійснення оперативно-розшукової діяльності;
- керівництво органами і установами виконання покарань, організація виробничо-господарської діяльності з наданням засудженим роботи, забезпечення їх професійної підготовки та загальноосвітнього навчання;
- правовий і соціальний захист осіб рядового і начальницького складу, працівників кримінально-виконавчої системи та членів їх сімей; удосконалення роботи з кадрами, їх професійної підготовки.
Для виконання покладених на нього завдань Департамент наділений необхідною компетенцією та здійснює взаємодію з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республики Крим, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, а також з відповідними органами іноземних держав. Прикладом такої взаємодії може бути підготовка засуджених до звільнення та надання звільненому допомоги у вирішенні соціально-побутових питань, у рамках яких органи та установи кримінально-виконавчої системи взаємодіють з територіальними органами внутрішніх справ і центрами зайнятості населення. Порядок такої взаємодії визначений у спільному наказі Департаменту, Міністерства внутрішніх справ та Міністерства праці та соціальної політики України від 29.06.2000 р. № 139/405/150.
Департамент у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує та контролює їх виконання. У разі необхідності Департамент разом з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади видає спільні акти.
Рішення Департаменту, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами.
Указ Президента визначає структуру Департаменту. Очолює його голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України. Голова Департаменту має заступників, які призначаються та звільняються з посади відповідно до законодавства. Голова Департаменту розподіляє обов'язки між заступниками голови.
Голова здійснює керівництво Департаментом і несе відповідальність перед Президентом України, Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Департамент завдань і здійснення ним своїх функцій, визначає ступінь відповідальності заступників голови та керівників структурних підрозділів Департаменту.
Для погодженого вирішення питань у межах своїх повноважень, обговорення найважливіших напрямів діяльності в Департаменті утворюється колегія у складі голови, заступників голови за посадою, а також керівників структурних підрозділів Департаменту. До складу колегії можуть входити керівники інших центральних органів виконавчої влади, а також керівники органів і установ виконання покарань та підприємств, які належать до сфери управління Департаменту. Членів колегії затверджує та звільняє від виконання обов'язків Кабінет Міністрів України. Рішення колегії втілюються наказами Департаменту.
Для розгляду рекомендацій та пропозицій щодо основних напрямків розвитку кримінально-виконавчої системи у Департаменті можуть утворюватися дорадчі та консультативні органи. Склад цих органів і положення про них затверджує голова Департаменту.
Департамент має у своєму підпорядкуванні воєнізовані формування.
Державний департамент України з питань виконання покарань має територіальні органи управління — управління (відділи) Державного департаменту України з питань виконання покарань в областях, Автономній Республіці Крим, містах Києві і Севастополі. Ці органи реалізують рішення і накази Департаменту на місцях, у межах своєї компетенції здійснюють поточне керівництво органами та установами виконання покарань у відповідній області (районі, місті), інформують центральний апарат Департаменту про стан органів та установ виконання покарань відповідної території, виконують інші функції щодо забезпечення діяльності кримінально-виконавчої системи.
До органів виконання покарань віднесена також кримінально-виконавча інспекція.
Кримінально-виконавча інспекція — це орган виконавчої влади, підпорядкований Державному департаменту України з питань виконання покарань, який відповідно до законодавства здійснює діяльність з виконання кримінальних покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт.
Крім цього, кримінально-виконавча інспекція здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.
Інспекція встановлює періодичність та дні проведення реєстрації засуджених до покарань у виді громадських і виправних робіт, а також осіб, звільнених від відбування покарань з випробуванням.
Кримінально-виконавчі інспекції створюються відповідними управліннями (відділами) Державного департаменту України з питань виконання покарань. У своїй діяльності кримінально-виконавчі інспекції керуються Конституцією України, іншими законами та наказами Департаменту. Органи інспекції при виконанні покладених на них функцій використовують гербову печатку та штамп.

§ 3. Установи виконання покарань

Установи виконання покарань — це такі організації, які безпосередньо і виключно здійснюють виконання конкретних видів кримінальних покарань. Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (виховні колонії).
У межах, визначених законом, виконання кримінальних покарань також здійснюють Державна виконавча служба, військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.
З наведеного визначення випливає, що оскільки виключною діяльністю виправних, виховних установ та арештних домів є виконання відповідних кримінальних покарань, то вони в повному обсязі належать до установ виконання покарань. Державна виконавча служба, військові частини, гауптвахти і дисциплінарні батальйони здійснюють різні функції та завдання, серед яких є виконання деяких видів кримінальних покарань. Тому ці органи не є установами виконання покарань.
До того ж органи та установи виконання покарань утворюються Департаментом; що стосується військових частин, гауптвахт і дисциплінарних батальйонів, то вони утворюються Міністерством оборони України.
Зупинимось докладніше на кожному з видів установ виконання покарань та інших органах, які виконують деякі види кримінальних покарань.
Арештні доми — це вид установ виконання покарань, у яких засуджені відбувають покарання у виді арешту. Оскільки цей вид покарання полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції (ст. 60 КК України), то в арештних домах створюються умови для забезпечення фізичної ізоляції засуджених від зовнішнього світу та оточуючих. Умови тримання в арештних домах повинні відповідати режимним вимогам відбування цього покарання та забезпечувати роздільне тримання окремих категорій засуджених, нагляд за ними, а сам арештний дім мати необхідну матеріально-технічну та побутову базу.
Вимоги до створення та внутрішньої і просторової організації арештних домів встановлюються законодавством.
В арештних домах тримаються повнолітні особи, а також неповнолітні, яким на момент постановлення вироку виповнилося шістнадцять років і які засуджені за злочини невеликої тяжкості.
Кримінально-виконавчі установи — це вид установ виконання покарань, в яких засуджені відбувають покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Діяльність з виконання вказаного покарання є основним завданням цих установ. Ці установи займають центральне місце у системі установ виконання покарань. Пояснюються це тим, що покарання у виді позбавлення волі має широке застосування судами України, а також залишається одним з найефективніших покарань. У кримінально-виконавчих установах утримується переважна кількість засуджених до позбавлення волі.
Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (виправні колонії).
Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього та максимального рівнів безпеки.
Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.
Існування кримінально-виконавчих установ різних видів обумовлено реалізацією вимоги закону про роздільне тримання засуджених до позбавлення волі (ст. 92 КВК України). Ця вимога спрямована на забезпечення ізоляції, запобігання негативному впливу, який може справити на засудженого вперше особа, яка вже відбувала покарання, для досягнення максимального педагогічного ефекту від покарання та для створення оптимальної системи кримінально-виконавчих установ. Роздільне тримання різних категорій засуджених дозволяє диференційовано застосовувати засоби і методи виправлення і ресоціалізації.
Кримінально-виконавчі установи мають статус юридичних осіб зі всіма правами та обов'язками, які передбачає закон для юридичної особи.
Організаційна та просторова структура кримінально-виконавчих установ встановлюється КВК України та нормативними актами Департаменту. Ці установи будуються за типовими проектами. В кримінально-виконавчих установах виділяються дві ізольовані зони: житлова — для мешкання засуджених; виробнича — для роботи засуджених. В свою чергу житлова зона поділяється на наступні дільниці: карантину, діаг-ностіки і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю; соціальної реабілітації. Ці дільниці ізолюються одна від одної. Види дільниць безпосередньо залежать від рівня безпеки колонії.
В житлових зонах розміщуються гуртожитки, 'їдальні, бібліотеки, кімнати психоемоційного розвантаження, приміщення для навчання, медична частина, перукарня, комора для зберігання постільних речей та спецодягу, кабінети для начальника установи, його заступників та інші приміщення та частини, необхідні для забезпечення діяльності установи та життєдіяльності засуджених.
На території установи обладнуються приміщення камерного типу і дисциплінарного ізолятора.
Житлова зона відокремлюється від виробничої коридорами, які проглядаються. Коридорами також відокремлюються приміщення камерного типу та дисциплінарного ізолятора. Між житловою та виробничою зонами обладнуються приміщення контрольно-перепускних пунктів та кімнати для обшуку та переодягання засуджених.
У будинку, де розташований контрольно-перепускний пункт для пропуску персоналу на територію установи, обладнуються кімнати для проведення побачень, приймання-видавання посилок (передач), огляду осіб та їх речей.
За межами установи, як правило, розташовуються склади продовольства, речового майна, паливно-мастильних матеріалів, гаражі, аптеки та інші приміщення.
Нормативними актами Департаменту, зокрема Правилами внутрішнього розпорядку, встановлюються правила та вимоги до обладнання гуртожитків у колоніях і центрах, приміщень камерного типу та дисциплінарних ізоляторів.
Внутрішнє обладнання установ також залежить від рівня безпеки конкретної кримінально-виконавчої установи.
Кримінально-виконавча установа має певну організаційну структуру. Очолює установу начальник, який має заступників. Начальник здійснює загальне управління установою, виконує розпорядчі, адміністративні, господарські та інші функції. Заступники начальника керують визначеними для них начальником установи окремими ділянками роботи, а також виконують функції начальника установи у разі його відсутності.
Кримінально-виконавча установа має відділи - оперативний відділ, відділ нагляду і безпеки, відділ по контролю за виконанням судових рішень, відділ соціально-психологічної роботи, відділ охорони, інтендантську та медичну служби. Вказані відділи очолюють відповідні начальники. Кожен з відділів організує та виконую конкретний сегмент роботи із засудженими, спрямований на досягнення завдань, які стоять перед кримінальним покаранням та кримінально-виконавчим законодавством, а також на забезпечення належного виконання кримінального покарання.
Начальник кримінально-виконавчої установи має чергового помічника начальника установи, який сприяє та допомагає начальнику кримінально-виконавчої установи у виконанні його обов'язків.
Організаційною ланкою, яка має найбільше навантаження, є начальники відділень соціально-психологічної служби. Ці посадові особи очолюють колективи засуджених та проводять з ними індивідуальну та загальну роботу, метою якої є виправлення та ресоціалізація засуджених. Серед посадових осіб кримінально-виконавчої установи є контролери, інспектори, молодші інспектори.
Як вже вказано, кримінально-виконавчі установи поділяються на виправні колонії та виправні центри.
Виправні колонії — це кримінально-виконавчі установи, які виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі.
Стаття 18 КВК України встановлює класифікацію засуджених до позбавлення волі за видами кримінально-виконавчих установ. Розподіл та направлення засуджених до відповідної установи здійснює Департамент. Виховні колонії — це кримінально-виконавчі установи, які виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх, їх організаційна та просторова побудова відповідає тим режимним вимогам, які властиві установам цього виду.
Виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким цей вид покарання призначено у зв'язку з заміною невідбутої частини покарання більш м'яким та за ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (статті 82, 389 КК України).
Дисциплінарні батальйони призначені для виконання покарання у виді тримання засуджених військовослужбовців строкової служби в дисциплінарному батальйоні. Військові частини та гауптвахти виконують покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, покарання у виді арешту з утриманням засуджених на гауптвахтах, а також здійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням. Організація і діяльність цих установ визначається Міністерством оборони України.

§ 4. Взаємодія органів та установ виконання покарань з іншими органами держави, підприємствами та установами

Реалізуючи цілі кримінального покарання та завдання, які стоять перед кримінально-виконавчим законодавством і виконанням покарання, кримінально-виконавчі установи взаємодіють з багатьма органами держави, підприємствами та установами. Зумовлено це насамперед тим, що у своїй діяльності кримінально-виконавчі установи стають учасниками різноманітних правовідносин.
Відповідно до правовідносин, учасниками яких є кримінально-виконавчі установи, можна виділити такі групи форм їх взаємодії з органами держави, підприємствами та установами.
1. Кримінально-процесуальні правовідносини — взаємодія з органами дізнання, слідства та суду. Взаємодія з органами слідства та дізнання перебуває у сфері тримання осіб, щодо яких застосований запобіжний захід у виді взяття під варту, органи слідства та дізнання допомагають кримінально-виконавчим установам у вивченні особи засудженого, причин та умов, що сприяють вчиненню злочину.
Діяльність органів та установ виконання покарань пов'язана з діяльністю судів. На підставі визначеного судом виду та розміру кримінального покарання Департамент здійснює розподілення засуджених за видами кримінально-виконавчих установ та інформує суд про місце відбування засудженим покарання, а також про будь-які подальші переміщення засуджених з однієї установи до іншої або про їх дострокове звільнення. Взаємодія можлива також з приводу необхідності зміни, перегляду та скасування вироку суду або встановлення адміністративного нагляду за засудженим.
2. Наглядові правовідносини — взаємодія з органами внутрішніх справ щодо встановлення та здійснення адміністративного нагляду, а також з органами прокуратури. У разі встановлення адміністративного нагляду на підставі матеріалів кримінально-виконавчих установ ці установи направляють постанову суду про встановлення адміністративного нагляду для виконання органу внутрішніх справ за обраним піднаглядним місцем проживання удень звільнення такої особи.
Кримінально-виконавчі установи підлягають нагляду з боку органів прокуратури. Прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень проводять перевірки відповідності закону діяльності органів та установ виконання покарань.
3. Взаємодія з територіальними органами внутрішніх справ і центрами зайнятості населення з питань підготовки засуджених до звільнення та надання допомоги в трудовому та побутовому влаштуванні особам, які звільнені з місць позбавлення волі.
4. Господарські правовідносини — взаємодія з фізичними та юридичними особами з метою отримання прибутку від господарювання для забезпечення діяльності відповідної кримінально-виконавчої установи.