§ 1. Види злочинів проти правосуддя

Усі передбачені у розділі XVIII Особливої частини КК злочини проти правосуддя, виходячи з їх безпосередніх об'єктів, можуть бути об'єднані у такій системі:

1. Злочини, які посягають на конституційні принципи діяльності органів досудового слідства, дізнання, прокуратури і суду.

Сюди входять: завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст. 371); притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372); порушення права на захист (ст. 374); постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375); втручання в діяльність судових органів (ст. 376); втручання в діяльність захисника чи представника особи (ст. 397 ).

2. Злочини, які посягають на життя, здоров'я, особисту безпеку, майно суддів, засідателів та інших учасників судочинства. У цю групу входять: посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379); посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400); погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 377); погроза або насильство щодо захисника чи представника особи (ст. 398); умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 378); умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи (ст. 399).

3. Злочини, які перешкоджають одержанню достовірних доказів та істинних висновків у справі. Сюди слід включити примушування давати показання (ст. 373); завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383); завідомо неправдиве показання (ст. 384); відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків (ст. 385); перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку (ст. 386).

4. Злочини, які перешкоджають своєчасному розкриттю і присіченню злочину. У цю групу входять: невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист (ст. 380); розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист (ст. 381); розголошення даних досудового слідства або дізнання (ст. 387); приховування злочину (ст. 396); порушення правил адміністративного нагляду (ст. 395).

5. Злочини, які перешкоджають виконанню вироку (рішення) і призначеного ним покарання. Це невиконання судового рішення (ст. 382); приховування майна (ст. 388); ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням, волі (ст. 389); ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі (ст. 390); злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи (ст. 391); дії, що дезорганізують роботу виправних установ (ст. 392); втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393); втеча із спеціалізованого лікувального закладу (ст. 394).

Саме за такою системою розглядаються далі злочини проти правосуддя.

§ 2. Злочини, які посягають на конституційні принципи діяльності органів досудового слідства, дізнання, прокуратури і суду

Завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст. 371). У статті 29 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути заарештований або утримуватися під вартою інакше ніж за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановленому законом. У статті 155 КПК України передбачено, що взяття під варту можливе лише у випадках, коли законом за вчинений злочин передбачено покарання у виді позбавлення волі, причому, як правило, на строк понад три роки. Підставою для взяття під варту є наявність достатніх даних, які свідчать, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може сховатися від слідства і суду або буде займатися злочинною діяльністю чи перешкоджати встановленню істини, а також із метою забезпечення виконання вироку. Взяття під варту може бути застосовано і до підозрюваного до пред'явлення йому обвинувачення, яке повинно бути пред'явлене протягом десяти днів. Закон вважає злочинними сам по собі незаконний арешт чи незаконне тримання під вартою особи, яка вже раніше була арештована.

Затримання особи провадиться у точній відповідності з положеннями статей 106, 106, 115 і 165 КПК, арешт і тримання під вартою у відповідності із статтями 165 і 165 КПК.

Саме порушення цих вимог арешту, тримання під вартою або затримання утворить злочин, передбачений ст. 371. Наприклад, такий злочин матиме місце, коли арешт або затримання застосовуються при відсутності до цього фактичних даних або за злочин, який не карається позбавленням волі, а також, наприклад, коли арешт або затримання продовжується після встановлених КПК строків, або тримання під вартою має місце без відповідного судового рішення.

Незаконність приводу має місце, коли привід здійснений без достатніх підстав або застосований до особи, яка не підлягає такому приводу, або вчинений без відповідної постанови судових, слідчих або прокурорських органів.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умислом, коли особа усвідомлює, що діє незаконно і бажає цього. Закон спеціально говорить про завідомо незаконний арешт, затримання або привід, виключаючи тим самим відповідальність за ст. 371 за помилку або через необережність при вчиненні цих слідчих дій.

Суб'єкт цього злочину — робітник органів дізнання, слідчий, прокурор, судця.

У частині 3 ст. 371 встановлена підвищена відповідальність за зазначені дії, якщо вони спричинили тяжкі наслідки (наприклад, самогубство, тяжку хворобу заарештованого) або були вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах (наприклад, з метою підвищення по службі).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 371 — позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 371 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 371 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372). Стаття 62 Конституції України встановлює, що особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Тому притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності є грубим порушенням Конституції і являє собою зловживання тими владними повноваженнями, що надані службовим особам у сфері кримінального судочинства.

З об'єктивної сторони притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності може виявитися у пред'явленні обвинувачення особі при відсутності події злочину або складу злочину в її діях або при недоведеності участі особи у вчиненні злочину. Злочин вважається закінченим з моменту, коли постанова про притягнення як обвинувачуваного пред'явлена особі для ознайомлення, тобто з моменту пред'явлення обвинувачення.

З суб'єктивної сторони цей злочин припускає лише прямий умисел — завідоме знання суб'єкта про те, що ним притягається до відповідальності невинний, і бажання вчинити такі дії.

Суб'єктами цього злочину є слідчі і прокурори та інші уповноважені законом особи. Судді за такі дії відповідають за ст. 375.

У частині 2 ст. 372 передбачений кваліфікований вид цього злочину, тобто притягнення завідомо невинного до відповідальності, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією (наприклад, використання підроблених документів, знищення або вилучення зі справи доказів, що виправдують особу тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 372 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 372 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

Порушення права на захист (ст. 374). Пункт 6 ст. 129 Конституції України відносить до одного з найважливіших принципів правосуддя право обвинувачуваного на захист. Відповідно до цієї статті в ст. 374 КК встановлена кримінальна відповідальність за порушення цього принципу.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається: 1) у недопущенні чи ненаданні своєчасно захисника (наприклад, захисник не допущений до участі в допиті обвинувачуваного або не був наданий обвинувачуваному в момент пред'явлення обвинувачення) або 2) в іншому грубому порушенні права підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного на захист (наприклад, позбавлення підозрюваного права принести скаргу на дії органів дізнання, або позбавлення чи істотне скорочення часу на ознайомлення обвинувачуваного з матеріалами закінченої слідством кримінальної справи, невручення підсудному копії обвинувального висновку, ненадання останнього слова підсудному тощо).

Суб'єктивна сторона цього злочину — тільки прямий умисел, при якому особа усвідомлювала, що грубо порушує право на захист, і бажала цього.

Суб'єкт цього злочину спеціальний — особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор або суддя.

У частині 2 цієї статті встановлені кваліфікуючі ознаки цього злочину: засудження внаслідок зазначених порушень невинної у вчиненні злочину особи; вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб; настання внаслідок порушень інших тяжких наслідків (наприклад, самогубство потерпілого, його тяжка хвороба, заподіяння йому значної майнової шкоди тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 374 — штраф від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 374 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375). Конституція України (ст. 129) встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Порушення суддями цього принципу є неприпустимим, тим більше шляхом вчинення злочину, передбаченого ст. 375.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається в постановленні суддею (судцями) завідомо неправосудного вироку, рішення з цивільних справ, ухвали або постанови з кримінальних, цивільних і адміністративних справ. Для складу злочину не має значення, винесене неправосудне рішення колегіальним органом, тобто судом, або суддею, який діє одноосібне. Не має значення і те, якою судовою інстанцією винесене рішення (першою, апеляційною чи касаційною).

Неправосудним вважається рішення, що не відповідає вимогам законності й обгрунтованості. Особливо небезпечні випадки винесення обвинувального вироку невинному або виправдання винного, застосування м'якого покарання до особи, яка вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин, або, навпаки, суворого — до особи, яка вчинила злочин невеликої тяжкості.

Злочин слід вважати закінченим з моменту підписання і проголошення відповідного судового рішення, незалежно від того, було чи не було воно потім виконано.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умислом, тобто винний завідомо знає, що виносить неправосудне рішення і бажає цього.

Суб'єктом цього злочину можуть бути лише судді будь-якої судової інстанції і засідателі, які брали участь у розгляді справи.

Якщо винесення неправосудного рішення супроводжувалося вчиненням будь-якого іншого злочину, наприклад, одержанням хабара, відповідальність настає за сукупністю злочинів.

Частина 2 ст. 375 передбачає кваліфікований вид даного злочину — спричинення ним тяжких наслідків (наприклад, призначення тривалих строків позбавлення волі, які відбув засуджений, тяжка хвороба або самогубство засудженого у результаті винесення такого рішення), а також наявність корисливих мотивів чи інших особистих інтересів.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 375 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 2 ст. 375 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.

Втручання в діяльність судових органів (ст. 376). З об'єктивної сторони цей злочин полягає у впливі на суддю в будь-якій формі з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення. Втручання може полягати, наприклад у проханні, адресованому судді, у дачі йому вказівок, у критиці в засобах масової інформації до розгляду справи у суді. Для складу злочину не має значення, за допомогою яких засобів (обіцянки різних вигід, погрози тощо) і в якій стадії процесу, в діяльності суду якої інстанції здійснюється втручання. Злочин слід вважати закінченим незалежно від того, чи вдалося винному перешкодити всебічному, повному й об'єктивному розгляду конкретної справи або добитися винесення незаконного рішення. Якщо такий вплив супроводжувався погрозами, насильством, знищенням майна суддів або засідателів, кваліфікація настає за сукупністю злочинів — за статтями 376, 377 і 378 КК.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, пов'язаний із спеціальною метою — перешкодити виконанню суддями і засідателями службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення у справі.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа. Якщо такою є особа, яка впливає на суди з використанням свого службового становища, то відповідальність настає за ч. 2 ст. 376. У цій же статті передбачена і така кваліфікуюча ознака, як вчинення втручання, яке перешкодило запобіганню злочину чи затриманню особи.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 376 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 376 — позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або арешт на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Втручання в діяльність захисника чи представника особи (ст. 397). Таке втручання є своєрідним порушенням права на захист.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається: 1) у вчиненні в будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи з надання правової допомоги або 2) порушення встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці. Так, наприклад, захиснику відмовляють у наданні можливості ознайомитися з необхідними йому для захисту документами або порушують таємницю його побачення з підзахисним. Це можуть бути і випадки, коли захисникові або законному представникові перешкоджають родичі потерпілого чи підсудного або інші особи прибути до встановленого часу на розгляд справи. Якщо такі дії пов'язані з погрозами або насильством відповідальність додатково настає за ст. 398 КК.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа, у тому числі і працівники правоохоронного органу (наприклад, конвоїр, секретар суду). У частині 2 ст. 397 передбачена кваліфікуюча ознака цього злочину: вчинення його службовою особою з використанням свого службового становища.

Покарання за злочин: за ч.І ст. 397 — штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 397 — штраф від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

§ 3. Злочини, які посягають на життя, здоров'я, особисту безпеку, майно суддів, засідателів та інших учасників судочинства

Злочини, які відносяться до цієї групи, являють собою спеціальні види посягань на суддів, народних засідателів і присяжних у зв'язку з виконанням ними обов'язків із здійснення правосуддя, а також захисника і представника особи у зв'язку із наданням ними юридичної допомоги. Це посягання на життя таких осіб та їх близьких, погрози різного характеру, заподіяння їм тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, знищення майна цих осіб. Характеристика об'єктивних та інших ознак подібних злочинів розглянута у розділах III і V цього підручника. Тому немає потреби повторювати ці положення. У цьому параграфі зазначимо лише особливості цих злочинів і покарання, яке призначається за їх вчинення.

Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379), а також посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400). З об'єктивної сторони ці злочини передбачають вбивство або замах на вбивство зазначених осіб або їх близьких родичів у зв'язку з названою діяльністю.

Суб'єктивна сторона цих злочинів — умисел з метою перешкодити зазначеній діяльності або з помсти за здійснення такої діяльності.

Суб'єкт цих злочинів — будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку.

Покарання за злочини: за ст. 379, 400 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя або присяжного (ст. 377), а також щодо захисника чи представника особи (ст. 398) у зв'язку з їх діяльністю, що пов'язана із здійсненням правосуддя або з наданням правової допомоги.

Частини перші цих статей передбачають відповідальність за погрозу вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна зазначених осіб або їх близьких родичів.

Частина 2 ст. 377 передбачає відповідальність за заподіяння судді, народному засідателю, присяжному або їх близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а ч. 2 ст. 398 — за заподіяння захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам легких або середньої тяжкості ушкоджень.

Частини треті зазначених статей встановлюють відповідальність за заподіяння цим особам тяжких тілесних ушкоджень.

Суб'єктивна сторона цих злочинів — умисел з метою перешкодити здійсненню потерпілими зазначених обов'язків або з помсти за їх виконання.

Суб'єкт цих злочинів — за погрозу і легкі тілесні ушкодження — особа, яка досягла 16-річного віку, за тілесні ушкодження середньої тяжкості і тяжкі — 14-річного віку.

Покарання за злочини: за ч. 1 ст. 377 — виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 377 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк до шести років; за ч. З ст. 377 — позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років; за ч. 1 ст. 398 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 398 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 398 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років.

Умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 378), а також захисника чи представника особи (ст. 399) при здійсненні ними правосуддя або наданні правової допомоги.

У частинах перших цих статей встановлена відповідальність за умисне знищення або пошкодження майна, що належить зазначеним особам або їх близьким родичам; у ч. 2 ст. 378 — за ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки (наприклад, тяжкі тілесні ушкодження), у ч. 2 ст. 399 — за ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним засобом, або якщо вони заподіяли шкоду в особливо великих розмірах (зруйнований або знищений будинок, автомашина); у ч. З ст. 399 — за ті самі дії, що спричинили загибель людей, завдання їм тяжких тілесних ушкоджень чи настання інших тяжких наслідків (наприклад, знищення особливо цінного майна).

Суб'єктивна сторона цих злочинів — умисел, пов'язаний з метою перешкодити потерпілим у здійсненні їх діяльності або з метою помсти за виконання їх професійних обов'язків.

Суб'єкт цих злочинів — будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку.

Покарання за злочини: за ч. 1 ст. 378 — арешт на строк до шести місяців або позбавлення волі на строк до п'яти років; за ч. 2 ст. 378 — позбавлення волі на строк від шести до п'ятнадцяти років; за ч. 1 ст. 399 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 399 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років; за ч. З ст. 399 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

§ 4. Злочини, які перешкоджають одержанню достовірних доказів та істинних висновків у справі

Примушування давати показання (ст. 373). Конституція України (ст. 28) встановлює, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Цьому кореспондує і ст. 22 КПК України, що забороняє домагатися показань обвинувачуваного, підозрюваного, свідка, потерпілого, експертів шляхом насильства, погроз та інших незаконних дій. Саме порушення цих вимог утворює злочин, передбачений ст. 373.

З об'єктивної сторони цей злочин полягає в незаконних діях, які є засобом примушування особи давати показання під час її допиту. Ці дії можуть проявлятися в різних погрозах, адресованих допитуваному або його близьким (наприклад, залишенні без їжі, погіршенні режиму тримання під вартою, притягненні до відповідальності близьких, застосуванні фізичного насильства тощо). Незаконні дії при допитах можуть полягати також в обмані, фальсифікації пред'явлених особі матеріалів слідства, в різних обіцянках (наприклад, дати наркотики тощо).

Злочин вважається закінченим з моменту примушування давати показання.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умислом. Мотиви дій для кваліфікації значення не мають.

Суб'єкт цього злочину спеціальний — робітник правоохоронного органу, який проводить дізнання або досудове слідство.

У частині 2 ст. 373 передбачений кваліфікований вид цього злочину: вчинення його із застосуванням фізичного або психічного насильства або із знущанням над особою. Фізичне насильство це, наприклад, катування, нанесення побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень. Якщо наслідком було заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або вбивство, вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів.

Під знущанням над допитуваним розуміють знущання, нанесення образ та інші дії, що грубо і цинічно принижують гідність людини.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 373 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 373 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років.

Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383). Крім основного безпосереднього об'єкта — інтересів правосуддя — цей злочин має і додатковий об'єкт — інтереси особи. З об'єктивної сторони завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину полягає у повідомленні про нібито вчинений злочин, яке адресується органам дізнання, слідчому, прокурору або суду. Це може бути повідомлення у будь-якій формі: усній, письмовій, за допомогою третіх осіб, анонімно, з використанням комп'ютерних мереж тощо. Неправдиве повідомлення може стосуватися як самого факту злочину (наприклад, повідомлення про нібито вчинену крадіжку), так і особи, яка нібито вчинила злочин. Закон чітко визначає коло органів, куди може бути спрямоване неправдиве повідомлення. Подання такого повідомлення до інших органів влади не утворює даного складу злочину, тому що безпосередньо не спрямоване проти правосуддя.

Злочин вважається закінченим з моменту одержання такого повідомлення відповідним органом, незалежно від того, чи була порушена кримінальна справа, чи було притягнуто до кримінальної відповідальності особу, про яку говорилося у повідомленні.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умислом. Винний завідомо знає, що відомості, які він повідомляє, не відповідають дійсності, і бажає їх довести до відома органів, що здійснюють дізнання або слідство, органів прокуратури чи до суду.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа.

У частині 2 ст. 383 передбачений кваліфікований вид цього злочину: завідомо неправдиве повідомлення, поєднане з обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяжкому злочині або із штучним створенням доказів обвинувачення, а також вчинене з корисливих мотивів.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 383 — виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 383 — обмеження волі на строк від двох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Завідомо неправдиве показання (ст. 384). З об'єктивної сторони цей злочин полягає у даванні завідомо неправдивих показань свідком чи потерпілим або завідомо неправдивому висновку експерта під час провадження дізнання, досудового слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді, а також у завідомо неправильному перекладі, зробленому перекладачем у таких самих випадках. •

Неправдивість показань свідка або потерпілого полягає у повідомленні відомостей про факти й обставини справи, які не відповідають дійсності. Цей злочин вчиняється лише активними діями, мовчання свідка про відомі йому дійсні обставини справи є однією з форм відмови від давання показань і може тягти відповідальність за ст. 385. Неправдивість висновку експерта виявляється у відомостях, що можуть стосуватися окремих питань та висновку в цілому. Неправдивий переклад означає неправильну передачу тих показань, документів та інших матеріалів справи, що підлягають перекладу.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється тільки з прямим умислом. Особа, завідомо знаючи про неправдивість відомостей, бажає повідомити їх дізнанню, слідству або суду.

Суб'єкт цього злочину — свідок, потерпілий, експерт, перекладач. Обвинувачуваний і підозрюваний за давання неправдивих показань відповідальності не несуть.

Частина 2 ст. 384 встановлює більш сувору відповідальність за зазначені дії, якщо вони були поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 384 — виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 384 — виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.

Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків (ст. 385). За вчинення цього злочину відповідають лише особи, викликані як свідки або призначені експертом чи перекладачем у суді, або під час провадження досудового слідства, розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України чи дізнання. Обвинувачуваний або підозрюваний за відмову давати показання відповідальності не несуть.

Відповідно до ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Цей припис Конституції фактично відтворює ч. 2 ст. 385, де зазначено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Коло близьких родичів визначене, зокрема, у п. 11 ст. 32 КПК.

Покарання за злочин: за ст. 385 — штраф від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців.

Перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку (ст. 386). З об'єктивної сторони цей злочин виражається у перешкоджанні з'явленню свідка, потерпілого, експерта до суду, органів досудового слідства, тимчасових слідчих та тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України чи дізнання; примушуванні їх до відмови від давання показань чи висновку, а також до давання завідомо неправдивих показань чи висновку шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням майна цих осіб чи їх близьких родичів або розголошення відомостей, що їх ганьблять. Злочин також може полягати в підкупі зазначених осіб із тією самою метою або в погрозі вчинити зазначені дії з помсти за раніше дані показання чи висновок. Ганебними слід вважати будь-які відомості, які свідок, потерпілий або експерт вважає такими.

Підкуп свідка, потерпілого, експерта із зазначеною метою полягає в обіцянці винагороди, передачі їм будь-яких матеріальних цінностей (гроші, речі, акції тощо) або наданні інших матеріальних послуг (наприклад, передача ордера на житлову площу, путівки в санаторій тощо).

Злочин вважається закінченим з моменту самої погрози.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, пов'язаний з метою примусити свідка, потерпілого або експерта відмовитися від давання показань або до давання неправдивих показань чи висновків.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа. Якщо ж такі дії вчиняються особою, яка проводить дізнання або досудове слідство, вони утворюють злочин, який передбачений ст. 373.

Покарання за злочин: за ст. 386 — штраф від п ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців.

Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. і Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р., які прийняті з метою охорони життя, здоров'я і майна зазначених осіб, і спрямовані тим самим на забезпечення ефективного розкриття злочинів і їх присічення, докладно регулюють види заходів з такого захисту, коло осіб, на яких такий захист поширюється, встановлюють органи, що уповноважені його застосовувати, їх права й обов'язки, види відповідальності. За найбільш небезпечні порушення вимог цих законів встановлюється кримінальна відповідальність у статтях 380 і 381 КК.

Невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист (ст. 380). З об'єктивної сторони цей злочин потребує встановлення діяння, наслідку та причинного зв'язку між цим діянням і наслідком. Діяння може полягати: 1) у неприйнятті рішення, несвоєчасному прийнятті або прийнятті недостатньо обгрунтованих рішень про заходи захисту або 2) у невжитті або несвоєчасному вжитті достатніх заходів для безпеки працівників суду, правоохоронних органів або осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та їхніх близьких родичів.

Відповідно до зазначених вище законів рішення про застосування заходів безпеки щодо судів, робітників правоохоронних органів приймає голова суду, керівники органів внутрішніх справ, служби безпеки, прокуратури, а щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві — органи суду, дізнання, слідства, прокуратури у провадженні яких знаходиться справа, або органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Органами, що забезпечують безпеку зазначених осіб, є органи внутрішніх справ, служби безпеки, прикордонної охорони, командування військових частин щодо військовослужбовців.

Можуть застосовуватися різні заходи захисту або безпеки. Це, наприклад, особиста охорона, охорона помешкання або майна, видача зброї чи інших засобів індивідуального захисту, візуальне спостереження, прослуховування телефонних розмов, переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зовнішності, переїзд до іншої місцевості тощо.

Особами, які беруть участь у кримінальному судочинстві вважаються заявник, потерпілий, його представник, підозрюваний, обвинувачуваний, захисник, законний представник, цивільний позивач і відповідач, їх представники, свідок, експерт, члени їх сімей і близькі родичі.

Злочин вважається закінченим, якщо внаслідок неприйняття відповідного рішення або заходів безпеки настали тяжкі наслідки. Ними слід вважати вбивство, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень особі, щодо якої повинні були вживатися заходи безпеки, знищення майна, викрадення дитини цієї особи та інші подібні наслідки. Зазначені наслідки повинні бути заподіяні саме внаслідок зазначених дій, тобто знаходитися з ними у причинному зв'язку.

Суб'єктивна сторона цього злочину — умисел або необережність щодо діяння (неприйняття заходів) і необережність щодо наслідків. Мотиви злочину можуть бути різними і значення для кваліфікації не мають. У більшості випадків ними є прагнення перешкодити розкриттю злочину та його присіченню, а також помста за здійснення правоохоронної діяльності.

Суб'єкт цього злочину спеціальний — це службові особи органів, на які покладені функції забезпечення безпеки зазначених раніше осіб. Конкретніше — це особи, які відповідно до Закону від 23 грудня 1993 р. зобов'язані приймати рішення, або особи, які зобов'язані вживати заходи захисту.

Покарання за злочин: за ст. 380 — позбавлення волі на строк до п'яти років.

Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взято? під захист (ст. 381). З об'єктивної сторони цей злочин виражається у розголошенні відомостей про прийняття рішення про заходи безпеки або про їх здійснення, якщо ці дії спричинили шкоду здоров'ю особи, взятої під захист.

Розголошення — це повідомлення зазначених відомостей будь-якій особі, яка ці відомості не має права знати. Спосіб розголошення та обсяг розголошених відомостей для кваліфікації значення не мають.

Цей злочин вважається закінченим, якщо внаслідок розголошення заподіяна шкода здоров'ю особи, взятої під захист (наприклад,

внаслідок того, що відомості стали відомі злочинцю, який знаходиться на волі, він завдав потерпілому тілесні ушкодження).

Суб'єктивна сторона цього злочину — саме розголошення вчинюється умисно, щодо наслідків — вина необережна.

Суб'єкт цього злочину спеціальний — особи, які прийняли рішення, або особи, які здійснюють застосування заходів захисту, а також службові особи, яким ці рішення стали відомі у зв'язку зі службовим становищем.

У частині 2 ст. 381 передбачена відповідальність за розголошення відомостей, якщо воно спричинило смерть особи, взятої під захист, або інші тяжкі наслідки. Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти, наприклад, заподіяння особі, яка не є потерпілою від даного злочину, тяжкого тілесного ушкодження, знищення цінного майна тощо.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 381 — штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 381 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на той самий строк.

Розголошення даних досудового слідства або дізнання (ст. 387). Відповідно до ст. 121 КПК дані досудового слідства або дізнання можна оголосити лише з дозволу слідчого і прокурора або органу дізнання, і лише в тому обсягу, у якому вони визнають можливим.

З об'єктивної сторони ознаки цього злочину мають місце, коли дані досудового слідства або дізнання розголошуються без необхідного дозволу або в неналежному обсязі.

Суб'єктивна сторона цього злочину прямий умисел, за якого особа усвідомлює, що нею розголошуються дані досудового слідства або дізнання без дозволу або в неналежному обсязі, і бажає вчинити це діяння.

Суб'єкт цього злочину — особа, якій відомі дані досудового слідства або дізнання, попереджена прокурором, слідчим або органом дізнання про обов'язок не розголошувати такі дані. Це захисники, свідки, потерпілі, цивільний відповідач, понятий, експерт, перекладач та інші особи, які присутні при провадженні слідчих дій.

Частина 2 цієї статті посилює відповідальність за розголошення даних досудового слідства або дізнання, вчинене суддею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання або оперативно-розшукового органу, незалежно від того, чи брали ці особи безпосередньо участь у досудовому слідстві чи дізнанні. Причому характер розголошених відомостей повинен ганьбити потерпілого або принижувати його честь і гідність.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 387 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років; за ч. 2 ст. 387 — штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Приховування злочину (ст. 396). Поняття приховування злочину дається у ч. 5 ст. 27, відповідно до якої воно може полягати в приховуванні злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом. КК розрізняє два види приховування злочинів: заздалегідь обіцяне і заздалегідь не обіцяне. Перше, відповідно до ч. 5 ст. 27 розцінюється як співучасть у злочині, а саме як пособництво. Заздалегідь не обіцяне приховування визначається як самостійний злочин проти правосудця у ст. 396. У цьому випадку приховувач не дає виконавцю або іншим співучасникам попередньої обіцянки (тобто до вчинення злочину, або у будь-якому випадку до його закінчення) на таке приховування. Карається лише приховування тяжкого або особливо тяжкого злочину. Тому заздалегідь не обіцяне приховування злочинів невеликої або середньої тяжкості взагалі не тягне кримінальної відповідальності.

З об'єктивної сторони приховування — це лише активна діяльність із приховування злочину або злочинця. Приховування злочинця може відбуватися у різних формах, наприклад, наданні йому житла, засобів, транспорту, одягу, зміні зовнішнього вигляду, забезпеченні підробленими документами тощо. Приховування злочину полягає у приховуванні знарядь (знищення знарядь злому, приховування пістолета тощо) або засобів вчинення злочину (знищення кліше для виготовлення підроблених штампів, приховування підроблених документів, якими користувався злочинець тощо), а також слідів злочину (наприклад, змивання плям крові на одязі, приховування трупа або викрадених речей).

Приховування виявляється лише у фізичних діях. Тому так зване інтелектуальне приховування за ст. 396 не карається і може тягти відповідальність, якщо воно само по собі є злочином проти правосуддя (наприклад, давання свідком завідомо неправдивого показання для приховування справжнього злочинця).

Заздалегідь не обіцяне приховування — злочин триваючий: він починається з моменту приховування злочину або злочинця і закінчується його припиненням або присіченням (наприклад, у результаті затримання приховувача органами влади або з'явлення його із зізнанням).

Суб'єктивна сторона приховування — прямий умисел, за якого винний усвідомлює, що приховує тяжкий або особливо тяжкий злочин і бажає вчинення цих дій.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа, за винятком тих, про які йдеться у ч. 2 ст. 396. Тут зазначено, що не підлягають кримінальній відповідальності за цей злочин члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом (див. п. 11 ст. 32 КПК).

Покарання за злочин: за ст. 396 — арешт на строк до трьох місяців або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк.

Порушення правил адміністративного нагляду (ст. 395). У Законі України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 1 грудня 1994 р. у ст. 2 зазначено, що такий нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається 1) у самовільному залишенні особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, 2) у неприбутті без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановлений адміністративний нагляд у разі звільнення з місць позбавлення волі.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, пов'язаний з метою ухилитися від адміністративного нагляду.

Суб'єкт цього злочину — особа, яка досягла 18 років, щодо якої встановлений адміністративний нагляд. За Законом України від 1 грудня 1994 р. — це особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкі або особливо тяжкі злочини або засуджені два або більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо: 1) під час відбування покарання їх поведінка свідчить про небажання стати на шлях виправлення і вони залишаються небезпечними для суспільства і 2) після відбуття покарання або умовно-дострокового звільнення вони, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ, систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, вчиняючи інші правопорушення.

Покарання за злочин: за ст. 395 — арешт на строк до шести місяців.

§ 5. Злочини, які перешкоджають виконанню вироку (рішення) і призначеного ним покарання

Невиконання судового рішення (ст. 382). З об'єктивної сторони цей злочин виражається в умисному невиконанні вироку, рішення, ухвали, постанови суду з цивільних, кримінальних, адміністративних справ, що набрали законної сили, або у перешкоджанні їх виконанню (наприклад, керівник установи допускає до роботи особу, яка за вироком суду позбавлена права обіймати дану посаду або перешкоджає, всупереч рішенню суду, поновленню на роботі незаконно звільненого робітника тощо). Для складу злочину не має значення, яке рішення не виконане суб'єктом злочину — те, яким закінчено провадження у справі, чи інше, прийняте відповідно до закону (про привід, арешт тощо).

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, особа, знаючи про рішення суду, не виконує його і бажає так чинити.

Суб'єкт цього злочину — тільки службова особа, яка відповідно до своїх повноваженнь повинна була виконати рішення суду або, використовуючи ці повноваження, мала можливість йому перешкодити.

У частині 2 ст. 382 передбачені кваліфікуючі ознаки даного злочину: вчинення його службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище (прим, до п. 2 ст. 368 КК), або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо злочином заподіяно істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб (наприклад, особа не була поновлена на роботі протягом тривалого часу).

У частині 3 ст. 382 встановлена відповідальність за умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 382 — штраф від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 382 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. З ст. 382 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Приховування майна (ст. 388). З об'єктивної сторони цей злочин виражається у приховуванні майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано.

Для приховування майна, що підлягає конфіскації, не має значення, чи відбувається приховування всього або частини майна чи окремого предмета, речі. Злочин може вчинюватися стосовно майна, яке підлягає конфіскації або вже конфіскованого за вироком суду. Місце знаходження майна значення не має. Майно може знаходитись у володінні інших осіб або укрите десь у схованці.

Майно, на яке накладено арешт чи яке описано, передається для збереження представникам підприємства, установи, організації (наприклад, представникам домоуправління) чи іншим особам (сусідам, родичам). Причому ці особи попереджуються про відповідальність за його приховування.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умислом.

Якщо зазначене майно привласнено або розтрачено, відповідальність настає за ст. 191.

Суб'єкт цього злочину — при приховуванні майна, яке підлягає конфіскації, — власник або інша особа; при приховуванні майна, на яке накладений арешт чи яке описано — особа, якій майно передане під охорону.

Покарання за злочин: за ст. 388 — штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк до двох років.

Ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (ст. 389). З об'єктивної сторони цей злочин виражається в ухиленні від сплати штрафу або позбавленні права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, а в ч. 2 цієї статті — в ухиленні від відбування громадських чи виправних робіт.

Суб'єкт цього злочину — лише особа, яка засуджена до цих видів покарань.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 389 — виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 389 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років.

Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі (ст. 390). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в самовільному залишенні місця обмеження волі або у злісному ухиленні від робіт, або в систематичному порушенні громадського порядку чи встановлених правил проживання, вчинених особою, засудженою до обмеження волі.

Суб'єктивна сторона цього злочину — лише прямий умисел.

Суб'єкт цього злочину — особа, яка відбуває покарання у виді обмеження волі.

Відповідно до кримінально-виконавчого законодавства України засудженому до обмеження волі чи позбавлення волі може бути дозволений короткочасний ви'їзд з місця перебування у зв'язку з винятковими обставинами: (смерть або тяжка хвороба близького родича, стихійне лихо, що заподіяло значну матеріальну шкоду засудженому чи його сім'ї). Виїзд дозволяється на строк не більш семи днів без урахування часу, необхідного на дорогу в обидва кінці (не більше п'яти діб).

У частинах 2 і 3 ст. 390 встановлена відповідальність за неповернення з короткострокової відпустки до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі або позбавлення волі у встановлений строк. Цей злочин є триваючим. Він починається з того часу, коли засуджений мав би з'явитися до місця відбування покарання, і закінчується в момент його повернення або затримання.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється лише з прямим умислом і з метою хоча б на якийсь час ухилитися від відбування покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі.

Суб'єкт цього злочину — тільки засуджений, який одержав дозвіл на короткостроковий виїзд і ухиляється потім від подальшого відбування строку покарання, що залишився невідбутим.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 390 — позбавлення волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 390 — обмеження волі на строк до двох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 390 — позбавлення волі на строк до трьох років.

Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи (ст. 391). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в злісній непокорі законним вимогам адміністрації виправної установи або іншій протидії адміністрації у законному здійсненні її функцій. Злісною непокорою, наприклад, є відмова від роботи без поважних причин, неодноразовість відмови вимогам адміністрації, демонстративність, зухвалість такої відмови. Під іншою протидією адміністрації слід розуміти, наприклад, перешкоджання нормальній праці засуджених або заходам, що проводить адміністрація відповідно до правил внутрішнього розпорядку.

Злочин є закінченим з моменту непокори або протидії.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єктом цього злочину є особа, яка відбуває покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання.

Покарання за злочин: за ст. 391 — позбавлення волі на строк до трьох років.

Дії, що дезорганізують роботу виправних установ (ст. 392). З об'єктивної сторони цей злочин може виражатися принаймні в одній з таких дій: 1) тероризування засуджених; 2) напад на адміністрацію і 3) організація з цією метою організованої групи або активна участь у такій групі. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї із зазначених дій.

Під тероризуванням засуджених слід розуміти застосування насильства або погрози застосування насильства з метою примусити відмовитися від сумлінного відношення до праці, дотримання вимог режиму, а також вчинення таких дій із помсти за виконання засудженим громадських обов'язків із зміцнення дисципліни і правопорядку у виправній установі. Тероризуванням також вважається знущання над засудженими з метою їх залякування і перешкоджання виконанню ними покарання.

Напад на адміністрацію — це вчинення насильницьких дій (зв'язування, відібрання зброї, нанесення побоїв або тілесних ушкоджень тощо), а також погроза застосувати насильство щодо представника адміністрації у зв'язку з його законною діяльністю за наявності реальних підстав побоюватися негайного виконання цієї погрози.

Тероризування засуджених або напад на адміністрацію, поєднані із вчиненням вбивства, тяжкого тілесного ушкодження, захоплення заручників, масовими заворушеннями, втечою з місць відбування покарання тягне відповідальність не тільки за ст. 392, а й за статтями КК, які передбачають ці злочини.

Під організацією організованої групи розуміють дії зі створення стійкого об'єднання трьох або більше засуджених з метою вчинення нападів на адміністрацію чи тероризування засуджених, а також дії з вербування засуджених у члени злочинної групи або організації, розробці плану дій, керівництву групою тощо.

Активна участь — це підбурювання окремих засуджених до вчинення протиправних дій щодо інших засуджених або нападу на адміністрацію, підшукування необхідних засобів, предметів або знарядь вчинення злочину.

Закінченим цей вид злочину вважається з моменту створення організованої групи або активної участі в групі, незалежно від того, чи вдалося організованій групі вчинити заплановані злочини.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, пов'язаний з метою дезорганізувати зазначеними діями нормальну роботу виправної установи.

Суб'єкт цього злочину — особа, яка відбуває покарання у місцях позбавлення або обмеження волі.

Покарання за злочин: за ст. 392 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393). Закон встановлює відповідальність за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти, вчинену особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув'язненні.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається у втечі, тобто незаконному залишенні місця, де особа відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту або місця, де особа перебуває в попередньому ув'язненні, або з-під варти. Незаконним вважається самовільне залишення місця відбування покарання або попереднього ув'язнення або втеча з-під варти, на підставі дозволу, отриманого незаконним шляхом (наприклад, підкуп конвою).

Втеча з місця позбавлення волі передбачає незаконне залишення засудженим виправної установи будь-якого виду, а також лікарні місця позбавлення волі. Втеча з-під варти це: а) втеча з місця попереднього ув'язнення, коли утримання під вартою застосоване як запобіжний захід; б) втеча з-під конвою (наприклад, під час етапування або із залу засідання суду).

Засоби втечі можуть бути різними: шляхом підкопу, зломів запорів, подолання інших перепон, обману, підкупу посадових осіб, використання підроблених документів, транспортних засобів тощо.

Втеча вважається закінченим злочином з моменту залишення винним місця позбавлення волі, арешту, попереднього ув'язнення або місця розташування конвою. Хоча цей злочин є злочином із формальним складом, можливе не тільки готування до нього, а й замах на нього. Готування може полягати, наприклад, у виготовленні знарядь злому та інших пристосувань, у підшукуванні співучасників чи в інших подібних діях. Замах на втечу полягає, наприклад, у самій спробі подолати стіни місця позбавлення волі, зламати запори або двері місця тримання під вартою, у негайному затриманні при спробі втекти з місця розташування конвою тощо.

З суб'єктивної сторони втеча — це злочин, що вчиняється лише з прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що незаконно залишає місце позбавлення волі, арешту, попереднього ув'язнення або розташування конвою і бажає ці дії вчинити. У особи є умисел щодо втечі, тобто мета постійно або хоча б тимчасово залишити місце позбавлення волі, арешту тощо. Мотиви втечі можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають.

Якщо особа була несправедливо, незаконно засуджена й вчинила втечу з місця позбавлення волі, то в таких діях склад даного злочину відсутній. Особа також не може бути засуджена за втечу з місця попереднього ув'язнення, поки судом не буде встановлена винність особи у злочині, за який до неї було застосоване попереднє ув'язнення.

Суб'єктом втечі можуть бути особи, які досягли 16-річного віку та: 1) відбувають покарання у виді позбавлення волі; 2) відбувають покарання у виді арешту; 3) підозрювані або обвинувачувані, які взяті під варту в якості запобіжного заходу. Тому особи, які затримані в порядку ст. 100 КПК та вчинили втечу, кримінальної відповідальності за ст. 393 не несуть.

Частина 2 ст. 393 передбачає кваліфікуючі ознаки цього злочину: вчинення його повторно; за попередньою змовою групою осіб; способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб; втечу, поєднану із заволодінням зброєю чи з її використанням, або із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, або шляхом підкопу, а також з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони.

Для застосування ч. 2 ст. 393 достатньо однієї із зазначених ознак, хоча можливе також їх поєднання.

Повторність втечі має місце незалежно від того, чи була особа вже засуджена за раніше вчинену втечу. Повторність виключається, якщо за раніше вчинену втечу погашена або знята судимість, або закінчилися строки давності. Повторність є і тоді, якщо раніше мало місце готування або замах на втечу або раніше вчинена втеча була закінченим злочином. Не має значення також, що раніше особа брала участь у втечі як пособник, а не як виконавець, а також у ситуаціях протилежного характеру.

Втеча за попередньою змовою групою осіб має місце тоді, коли в ній безпосередньо брали участь дві чи більше особи, які заздалегідь домовилися про спільну втечу. Створення такої групи для вчинення злочину утворює готування до вчинення цього злочину.

Втеча, вчинена способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб, має місце, коли винний усвідомлює, що ним застосовується спосіб, що є небезпечним для життя чи здоров'я не тільки однієї людини (наприклад, використання транспортних засобів, що створюють таку небезпеку, вибух, щоб зруйнувати перешкоду тощо).

Втеча, поєднана із заволодінням зброєю чи з її використанням, передбачає дії винного з обеззброєння охорони або заволодіння холодною зброєю (наприклад, заточкою), що належить іншим засудженим, а також застосування цієї зброї.

Втеча, поєднана із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, полягає у застосуванні фізичного або психічного насильства як способу подолання дій, що перешкоджають втечі. Якщо таке насильство полягало у вбивстві чи заподіянні тяжкого тілесного ушкодження, вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів. Втеча, вчинена при наявності ознак складу злочину, передбаченого у ст. 392, також утворює сукупність злочинів.

Втеча, вчинена шляхом підкопу, а також з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони (наприклад, сигналізації), також є кваліфікованою.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 392 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. 2 ст. 392 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.

Втеча із спеціалізованого лікувального закладу (ст. 394). З об'єктивної сторони цей злочин полягає у втечі із спеціалізованого закладу (психіатричного чи іншого медичного), а також по дорозі до нього. Поняття втечі за своїми ознаками таке саме, як і у ст. 393.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, що поєднаний з метою постійного або тимчасового ухилення від застосування примусових заходів медичного характеру або від примусового лікування.

Суб'єкт цього злочину — особа, щодо якої судом застосовані примусові заходи медичного характеру або примусове лікування.

Покарання за злочин: за ст. 394 — арешт на строк до шести місяців або позбавлення волі на строк до двох років.