§ 1. Поняття і види злочинів проти власності

Об'єктом злочинів проти власності є суспільні відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.

Юридичним вираженням відносин власності є право власності — це, відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України «Про власність», врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Цей закон визначає, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Відповідно до Конституції України від імені українського народу права власника на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси України здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Таким чином, суб'єктами права власності виступають — держава, юридичні та фізичні особи. Стаття 13 Конституції України проголошує рівність усіх суб'єктів права власності перед законом і забезпечення захисту їх прав державою. Тому кримінальне законодавство також охороняє всі форми власності, що існують в Україні.

Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охорони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона є найважливішою соціальною цінністю: нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи, підвищення рівня добробуту народу.

Єдність об'єкта — відносин власності — не виключає того, що безпосереднім об'єктом конкретних злочинів може виступати та чи інша форма власності. Крім об'єкта, злочини проти власності мають також інші загальні об'єктивні і суб'єктивні ознаки.

Особливе значення для цих злочинів має їх предмет. Ним є приватне, колективне або державне майно.

Майно як предмет злочину має певні ознаки: 1) юридична — право на майно належить певному власнику або особі, якій воно на законній підставі ввірено, знаходиться у її веденні чи під її охороною. Для винного майно є чужим; 2) економічна — майно має представляти певну матеріальну цінність, мати певну вартість. Іноді цю ознаку називають соціальною, оскільки вона означає, що в майно вкладена праця людини. Цінність, вартість майна якраз і вимірюється цією працею; 3) фізична — це предмети, речі, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо.

Не відносяться до предметів злочинів проти власності предмети, що знаходяться в природному стані: ліс на корені, риба та інші водні тварини в природних водоймах, звірі у лісі тощо, їх незаконне знищення, пошкодження, вилов відносяться до злочинів проти довкілля (статті 246, 248 і 249). Але ці предмети стають предметом злочинів проти власності, якщо вони вже витягнуті з природного стану за допомогою праці людини, або вирощуються людиною в спеціальних розплідниках, ставках тощо.

Не є предметом злочинів проти власності вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини, радіоактивні матеріали — статті 262—267; наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори — ст. 312 та ін.; військове майно — статті 410, 411 та ін.

Крім майна у деяких злочинах проти власності предметом можуть бути право на майно, а також дії майнового характеру, наприклад, при вимаганні (ст. 189) та шахрайстві (ст. 190).

Специфіка об'єкта і предмета визначають і загальні об'єктивні та суб'єктивні ознаки злочинів проти власності.

З об'єктивної сторони більшість з них сконструйовані законодавцем як злочини з матеріальним складом — їх обов'язковою ознакою є спричинення внаслідок протиправного діяння суспільне небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди відносинам власності. Тому закінченими вони є з моменту настання цієї шкоди. Однак для закінчення таких злочинів як розбій, вимагання, погроза знищення майна не потрібно фактичного настання шкоди (це так звані усічені склади злочинів).

З суб'єктивної сторони більшість злочинів проти власності характеризуються прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, на яку вона не має права, передбачає спричинення матеріальної шкоди і бажає цього, одночасно бажаючи та власного незаконного збагачення. Поряд з цим знищення або пошкодження майна (ст. 194) може бути вчинене і з непрямим умислом, а необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196) і порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197) можуть бути вчинені через необережність.

За наявності ряду загальних ознак, що характеризують злочини проти власності, вони істотно розрізняються між собою за характером діяння, способом їх вчинення, мотивами. Саме це дає можливість класифікувати їх на різні групи, побудувати їх систему. Так, за наявності корисливого мотиву злочини проти власності поділяються на корисливі і некорисливі. Корисливі злочини, у свою чергу, за характером діяння, за способом їх вчинення можуть бути поділені на злочини: пов'язані з незаконним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб і не пов'язані з таким обертанням.

Це можна представити за такою системою.

Злочини проти власності (статті 185—198):

1) корисливі (статті 165—193): пов'язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб (статті 185—191); не пов'язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб (статті 192, 193);

2) некорисливі (статті 194—198).

§ 2. Корисливі злочини, пов'язані з незаконним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб

Загальними ознаками, що об'єднують різні злочини цієї групи, є: 1) незаконне, безоплатне обертання чужого майна на користь винного або інших осіб; 2) корисливий мотив — прагнення, спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна.

Обертання як обов'язкова ознака об'єктивної сторони злочинів цієї групи передбачає активну поведінку (дію) — вилучення чужого майна з володіння, розпорядження, користування власника або особи, якій воно ввірене на законній підставі, на користь винного або інших осіб і збагачення його або інших осіб за рахунок цього майна.

Обертання має бути незаконним. Це означає, що суб'єкт не має права на це майно, оскільки воно для нього є чужим. Майно має бути безоплатним, тобто воно не повертається, не оплачується, не відшкодовується власнику еквівалент його вартості.

З об'єктивної сторони більшість злочинів, пов'язаних з незаконним безоплатним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб, відносяться до злочинів з матеріальним складом: крім діяння необхідною ознакою їх об'єктивної сторони є наслідки — матеріальна шкода: власник позбавляється майна, можливості володіти, користуватися, розпоряджатися ним. Тому закінченими ці злочини визнаються з моменту фактичного заподіяння матеріальної шкоди у визначеному розмірі. Певні особливості в цьому питанні є в складах розбою і вимагання, про що буде сказано при аналізі цих злочинів.

Суб'єктивна сторона всіх цих злочинів характеризується прямим умислом, корисливими мотивом і метою: особа усвідомлює, що вона посягає на чужу власність, не маючи права на неї, передбачає матеріальну шкоду власнику (державі, колективу, приватній особі) і бажає настання цього наслідку, переслідуючи мету незаконного збагачення.

Мотив корисливий — прагнення одержати матеріальну вигоду для себе або інших осіб, спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна.

Суб'єкт корисливих злочинів — крадіжки, грабежу, розбою, вимагання — будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку. В інших випадках — особа, яка досягла 16-річного віку. У разі привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем суб'єкт спеціальний — особа, якій майно ввірено чи перебувало в її віданні або службова особа, яка заволодіває чужим майном шляхом зловживання службовим становищем.

Поряд з цими загальними ознаками ці злочини мають і відмінні ознаки, характерні для конкретних складів злочинів. Вони відрізняються один від одного за способом (формою) їх вчинення, тобто прийомами, методами, які використовує винний для досягнення злочинної мети збагачення за рахунок чужого майна. КК передбачає відповідальність за такі злочини залежно від способу їх вчинення: крадіжка; грабіж; розбій; викрадення шляхом демонтажу та іншим способом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання; вимагання; шахрайство; привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

Крадіжка (ст. 185). Частина 1 ст. 185 визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна.

Об'єктивна сторона крадіжки виражається в дії — таємному незаконному, безоплатному, поза волею власника вилученні чужого майна. Таємне викрадення означає, що майно вилучається потайки, непомітно, за відсутності власника чи інших осіб, або в їх присутності, але за умови, що потерпілий або інші особи не здатні усвідомлювати факт викрадення (наприклад, на очах у людей, що відпочивають на пляжі, не усвідомлюють, що винний викрадає чужі речі, в присутності малолітніх тощо). Таємним вважається викрадення в присутності осіб, які усвідомлюють крадіжку, що здійснюється, але суб'єкт знає, що ці особи не будуть йому перешкоджати, він впевнений в їх мовчазній згоді, невтручанні (наприклад, крадіжка продуктів на м'ясокомбінаті в присутності інших працівників).

З суб'єктивної сторони крадіжка передбачає прямий умисел, за якого винний усвідомлює, що вилучає чуже майно таємно. І це психічне відношення винного має вирішальне значення для кваліфікації викрадення як крадіжки. Якщо злочинець помиляється, вважаючи свої дії непомітними, а за ним фактично хтось спостерігає і усвідомлює, що ці дії є незаконними, все вчинене є крадіжкою.

Закінченою крадіжка визнається з моменту вилучення майна і отримання винним можливості хоча б початкового розпорядження вилученим (сховати, передати, викинути тощо).

Частина 2 ст. 185 встановлює відповідальність за крадіжку, вчинену повторно або за попередньою змовою групою осіб. Відповідно до примітки 1 до ст. 185 повторною визнається крадіжка, вчинена особою, яка раніше вчинила не лише крадіжку, а й будь-який із злочинів, передбачених статтями 185, 186, 189—191 або статтями 187 і 262, незалежно від того, чи була особа судима за раніше вчинений злочин чи ні. Важливо лише мати на увазі загальне положення, що відноситься до поняття повторності: повторність крадіжки виключається, якщо за раніше вчинену крадіжку (або інший злочин, вказаний в примітці) особу було звільнено від кримінальної відповідальності, або якщо судимість за цей злочин була погашена чи знята.

Повторну крадіжку слід відрізняти від продовжуваної крадіжки, при якій вчиняється одна крадіжка, але частинами, кількома тотожними діями, об'єднаними однією метою (наприклад, крадіжка із заводу велосипеда частинами, окремими деталями).

У разі вчинення крадіжки після інших, вказаних у статтях 186, 189—191, 187 і 262 однорідних злочинів, необхідна кваліфікація вчиненого за сукупністю — за ч. 2 ст. 185 і відповідною статтею, що передбачає відповідальність за ці злочини.

Крадіжка, вчинена за попередньою змовою групою осіб, передбачає вчинення її спільно декількома особами (двома і більше), які заздалегідь, тобто до початку вчинення крадіжки, домовилися про спільне її вчинення (ч. 2 ст. 28). При цьому не має значення, яку конкретно роль виконував кожний з них при вчиненні крадіжки.

У частині 3 ст. 185 встановлена відповідальність за крадіжку, поєднану з проникненням до житла, іншого приміщення чи сховища або що завдала значної шкоди потерпілому.

Аналіз першої ознаки передбачає з'ясування, по-перше, понять «житло», «інше приміщення», «сховище»; по-друге, поняття «проникнення».

Житло — це приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). До житла прирівнюються і його складові частини, де може зберігатися майно (балкон, льох тощо), за винятком господарських приміщень, не пов'язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо). Приміщення — це різного роду споруди, будови, в яких постійно або тимчасово знаходиться майно. Це може бути магазин, база, промислове підприємство, музей тощо. Інше сховище — це широке поняття — будь-яка споруда для постійного або тимчасового зберігання майна (контейнер, фургон, дільниця території, що охороняється тощо).

Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище розуміється незаконне вторгнення до них будь-яким способом — із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання. Однак обов'язковою його ознакою є незаконність — з метою крадіжки. Якщо особа увійшла в приміщення, житло не з метою крадіжки, але потім викрала майно, то ознака, що розглядається, відсутня. Так, І. прийшов в гуртожиток до своєї знайомої, якої в кімнаті не було, і пішов шукати її в інших кімнатах. Побачивши, що в одній з кімнат, в якій нікого не було, на столі лежав гаманець, викрав його. У цьому випадку відсутня крадіжка з проникненням у житло.

Для проникнення не має значення, чи проник винний сам (фізично) в житло, приміщення або використав знаряддя, якими, наприклад, через відкриту кватирку вилучав майно.

Якщо з метою проникнення застосовується насильство (наприклад, до охоронця, господаря квартири та інших) то, залежно від характеру насильства, все вчинене має кваліфікуватися як грабіж або розбій.

Крадіжка, що завдала значної шкоди потерпілому, визначається за сукупності двох умов: матеріального становища потерпілого та розміру збитку на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (примітка 2 до ст. 185).

Частини 4 і 5 ст. 185 передбачають відповідальність за крадіжку, вчинену у великому і особливо великому розмірі. Крадіжка, вчинена у великому розмірі, має місце при вчиненні її однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а в особливо великих розмірах — на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину (примітки 3 і 4 до ст. 185).

Крім того, ч. 5 ст. 185 передбачає відповідальність за крадіжку, вчинену організованою групою (ч. 2 ст. 28).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 185 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 185 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 185 — позбавлення волі на строк від трьох до шести років; за ч. 4 ст. 185 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років; за ч. 5 ст. 185 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Грабіж (ст. 186) з об'єктивної сторони виражається у відкритому викраденні — вилученні чужого майна в присутності власника або інших осіб, які усвідомлюють те, що вчиняється. При цьому винний також усвідомлює, що його дії помічені, усвідомлюються цими особами, але ігнорує це. Якщо винний помиляється і вважає, що його бачать, а фактично його дії не були помічені, він відповідає за грабіж; якщо ж ситуація зворотна — особа вважає, що його ніхто не бачить, але насправді за ним стежать, то вчинене вважається крадіжкою. Грабіж матиме місце і в тому випадку, якщо викрадення, почате таємно, переросло у відкрите (наприклад, при вчиненні винним крадіжки несподівано з'явився сторож, але винний ігнорує це, і, схопивши викрадене, тікає).

Грабіж, як і крадіжка, вважається закінченим з моменту вилучення майна і отримання початкової можливості розпорядитися ним як своїм власним.

Частина 2 ст. 186 передбачає відповідальність за грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Під таким насильством розуміється як фізичне насильство — обмеження волі потерпілого або інших осіб (зв'язування, замкнення в певному приміщенні), нанесення ударів, побоїв, заподіяння легкого тілесного ушкодження, так і психічне насильство — погроза застосувати вказане фізичне насильство. Такий грабіж має додатковий безпосередній об'єкт — свободу і тілесну недоторканність особи. Більш небезпечне насильство до потерпілого утворить склад розбою.

Насильство при грабежі у більшості випадків застосовується з метою вилучити майно, а тому передує вилученню. Але насильство може застосовуватися і для утримання вже вилученого майна, тобто слідувати за вилученням (наприклад, винний, скориставшись тим, що продавець вийшов до підсобного приміщення, з прилавка магазина викрав річ.. Продавець, помітивши злодія, намагався її відібрати, але винний, утримуючи річ, наніс кілька ударів продавцю і з викраденим зник). Якщо ж насильство застосовується тільки з метою уникнути затримання, то грабежу, поєднаного з насильством, не буде (наприклад, винний кинув відкрито викрадену річ і, тікаючи, застосовує насильство до особи, яка намагається його затримати).

Від грабежу, поєднаного з насильством, слід відрізняти так званий грабіж-ривок, при якому винний застосовує певні зусилля, щоб відібрати у потерпілого річ, предмет (наприклад, вирвав з рук сумку, зірвав з голови шапку тощо). У цих випадках насильство до потерпілого не застосовується, тому грабіж-ривок кваліфікується за ч. 1 ст. 186.

Всі інші кваліфікуючі ознаки грабежу (повторність, за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у житло, інше приміщення, завдання значної шкоди, а також у великих і особливо великих розмірах, організованою групою) аналогічні тим, які проаналізовані стосовно крадіжки.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 186 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до чотирьох років; за ч. 2 ст. 186 — позбавлення волі на строк від чотирьох до шести років; за ч. З ст. 186 — позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років; за ч. 4 ст. 186 — позбавлення волі на строк від семи до десяти років; за ч. 5 ст. 186 — позбавлення волі на строк від восьми до тринадцяти років із конфіскацією майна.

Розбій (ст. 187) є найбільш небезпечним злочином проти власності. Його обов'язковим додатковим об'єктом виступають життя і здоров'я потерпілих.

Об'єктивна сторона розбою полягає в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Насильство носить реальний характер: здатне подавити волю потерпілого і примусити його передати майно винному.

Під фізичним насильством, небезпечним для життя чи здоров'я розуміється легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості, тяжке тілесне ушкодження, замах на вбивство, вбивство. Однак слід відмітити, що замах на вбивство і вбивство, що супроводили розбій, не охоплюються цим складом і вимагають додаткової кваліфікації за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115.

До насильства як обов'язкової ознаки розбою відноситься і насильство, небезпечне для життя в момент заподіяння. Специфіка його у тому, що реальна небезпека для життя існує для потерпілого лише в момент застосування насильства, фактично воно не приводить до настання смерті.

До такого насильства відносяться також дії, що не призвели у конкретному випадку до будь-яких наслідків, але містили реальну небезпеку для життя в момент їх вчинення; Наприклад, здушення шиї, застосування електроструму, скидання з висоти тощо. Фізичне насильство може бути як відкритим, так і таємним (нанесення удару потерпілому, який спав). Психічне насильство — це погроза заподіяти вказане фізичне насильство або погроза вбивством. Тому додаткової кваліфікації за ст. 129 тут не потрібно. Насильство при розбої є способом заволодіння майном і, як правило, передує йому. Однак воно може застосовуватися і після заволодіння майном для його утримання.

Насильство, небезпечне для життя чи здоров'я, застосоване винним з метою уникнути затримання, вимагає самостійної кваліфікації за сукупністю з крадіжкою чи грабежем.

Тривалий час спірним у судовій практиці було питання про можливість віднесення до насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, давання потерпілому, з метою вилучення у нього майна, наркотичних, психотропних речовин, що призвели до його несвідомого стану. Пленум Верховного Суду України визнав, що, якщо такі засоби були застосовані без згоди потерпілого (всупереч його волі) і містили в собі небезпеку для його життя чи здоров'я, про що знав винний, то такі дії кваліфікуються як розбій.

Розбій відноситься до усічених складів злочинів, тому вважається закінченим з моменту нападу, тобто з моменту застосування насильства, незалежно від того, чи вдалося винному заволодіти майном, чи ні.

Кваліфікуючими ознаками розбою є: вчинення його за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм (ч. 2 ст. 187); поєднання розбою з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. З ст. 187); спрямовання розбою на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинення організованою групою, або поєднання із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187). Ці ознаки аналогічні тим, які розкриті при аналізі крадіжки, за виключенням двох. Це розбій, вчинений особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм і розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.

Розбій вважається повторним лише тоді, коли йому передував розбій або бандитизм. Вчинення раніше крадіжки, грабежу чи інших корисливих злочинів, пов'язаних із обертанням чужого майна, повторності розбою не утворить.

Заподіяння в процесі розбою тяжких тілесних ушкоджень охоплюється ч. 4 ст. 187 і додаткової кваліфікації за ст. 121 не потребує.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 187 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. 2 ст. 187 — позбавлення волі на строк від семи до десяти років із конфіскацією майна; за ч. З ст. 187 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 187 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна.

Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання (ст. 188). Додатковим безпосереднім об'єктом цього злочину є відносини, пов'язані із забезпеченням електроенергією, послугами зв'язку споживачів, і, отже, нормальна діяльність служб життєзабезпечення.

Див.: Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України (1963—1995). Частина друга. - К., 1995. - С. 120.

Цей склад відрізняється своїм предметом злочину — ним є електричні мережі, кабельні лінії зв'язку та їх обладнання.

З об'єктивної сторони посягання виражається у викраденні, тобто в таємному або відкритому вилученні вказаних предметів шляхом демонтажу чи іншим засобом. Наприклад, особа з метою здачі металолому вирізала більше ста метрів електрокабеля, внаслідок чого протягом доби було порушено електропостачання ряду підприємств і житлових будинків. Закінченим злочин визнається з моменту вилучення вказаних предметів.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом та корисливою метою.

Частина 2 ст. 188 встановлює відповідальність за вчинення цього злочину за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за такий самий злочин, чи у великих розмірах; а ч. З ст. 187 — за викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання, вчинене організованої групою або таке, що спричинило особливо тяжкі наслідки. З них рецидив цього злочину та спричинення ним особливо тяжких наслідків є специфічними, інші кваліфікуючі ознаки аналогічні тим, що розглядалися при аналізі крадіжки.

Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж та їх обладнання визнається кваліфікованим, якщо воно вчинене особою, раніше судимою за такий самий злочин, за умови, що судимість не погашена або не знята.

Особливо тяжкими наслідками, згідно з приміткою до ст. 188, вважаються: загибель людини; перерва в забезпеченні споживачів електричною енергією та послугами зв'язку, внаслідок якої припинена діяльність промислових підприємств, порушена діяльність органів влади, державних установ, лікарських закладів, правоохоронних органів, частин пожежної охорони, збройних сил, порушено функціонування залізничного, морського, річного, повітряного, автомобільного транспорту та електротранспорту.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 188 — штраф від ста до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 188 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років; за ч. З ст. 188 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна.

Вимагання (ст. 189) має своїм безпосереднім додатковим об'єктом відносини у сфері охорони безпеки життя, здоров'я, честі, гідності, особистої недоторканності потерпілих.

Предметом вимагання є не тільки майно, а й право на майно, а також дії майнового характеру. Право на майно — документ, що дозволяє отримати в свою власність майно (наприклад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо).

Дії майнового характеру — це, наприклад, вимога підвищити в посаді, видати безкоштовну путівку на курорт тощо.

Об'єктивна сторона вимагання виражається у вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Таким чином, діяння виражається в активній поведінці та може виявлятися в незаконній вимозі: а) майна; б) права на майно; в) вчинення будь-яких дій майнового характеру.

Потерпілими можуть бути: власник, особа, якій майно ввірене на законній підставі, близькі родичі цих осіб (батьки, діти, бабуся, дідусь, сестри, брати).

Спосіб вимагання — це погроза заподіяння шкоди потерпілому або його близьким родичам, зміст якої може бути різним. Це не тільки погроза насильством, хоч вона зустрічається найчастіше, а й обмеженням прав, свобод або законних інтересів вказаних осіб, пошкодженням чи знищенням їхнього майна, або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошенням відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (наприклад, оповістити дані про усиновлення потерпілим дитини, про наявність захворювання, про інтимне життя, про злочинну діяльність тощо). Ці відомості можуть бути дійсними або вигаданими, ганебними або не такими. Погроза може бути виражена усно, письмово, жестами, демонстрацією зброї тощо. У будь-якому разі важливо встановити, що винний, застосовуючи погрозу, прагне до того, щоб у потерпілого склалося переконання про реальність, дійсність реалізації цієї погрози, якщо він не виконає пред'явленої вимоги. Тому, навіть у тому випадку, якщо винний і не думав розголошувати відомості або погрожував непридатною зброєю або її макетом, а потерпілий сприймав таку погрозу як реальну — вчинене є вимаганням.

При вимаганні суб'єкт злочину вимагає передати майно в майбутньому (завтра, через тиждень). При цьому сама погроза також звернена в майбутнє: вона буде реалізована лише після того, як не буде виконана вимога. У потерпілого є час прийняти певне рішення — виконувати чи не виконувати цю вимогу.

Вимагання вважається закінченим з моменту пред'явлення вимог, тобто з моменту погрози. Якщо винний реалізував свою погрозу і умисно заподіяв потерпілому або його близьким родичам смерть, необхідна кваліфікація за сукупністю ч. 4 ст. 189 і ст. 115. Кваліфікація за сукупністю необхідна також у разі, якщо реалізована погроза пошкодженням або знищенням майна шляхом підпалу чи іншим загальнонебезпечним способом, або така, що спричинила загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194).

Частина 2 ст. 189 передбачає відповідальність за вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому. У частині 3 кваліфікованим визнається вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах, а в ч. 4 — вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження.

Такі кваліфікуючі ознаки, як повторність, вчинення вимагання за попередньою змовою групою осіб, завдання значної шкоди або майнової шкоди у великих або в особливо великих розмірах, або вчинення організованою групою, за своїм змістом аналогічні ознакам крадіжки і розбою, розглянутим раніше.

Кваліфікуючими ознаками, специфічними для вимагання є: вчинення вимагання службовою особою (поняття якої визначено в ст. 364) з використанням свого службового становища; з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; пов'язане з пошкодженням чи знищенням майна (ч. 2 ст. 189); вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи (ч. 3), а також поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4). У всіх цих випадках вимагання пов'язане з реальним завданням шкоди потерпілому: вимога передати майно, право на майно, вчинити дії майнового характеру в майбутньому підкріплюється негайним, в момент вимоги, фізичним насильством, а також пошкодженням або знищенням майна. Ці дії відіграють роль залякування, попередження про серйозність вимоги, реальну можливість виконання погрози, якщо вимога не буде виконана. Вказане насильство охоплюється складом вимагання і не вимагає додаткової кваліфікації.

Аналіз об'єктивних і суб'єктивних ознак вимагання і, особливо, його кваліфікованих видів, свідчить, що воно дуже схоже зі складами насильницького грабежу (ч. 2 ст. 186), розбою (ст. 187) і, тому, для виключення помилок в кваліфікації, слід виділяти ті ознаки, за якими ці злочини відрізняються: 1) при вимаганні винний погрожує застосуванням насильства, пошкодженням або знищенням майна, розголошенням відомостей, а при насильницькому грабежі і розбої має місце тільки погроза насильством; 2) при вимаганні винний погрожує застосувати насильство і вчинити інші дії в майбутньому, якщо не будуть виконані вимоги, а при насильницькому грабежі і розбої — негайно; 3) при вимаганні вимога стосується не тільки передачі майна, а й прав на майно або вчинення дій майнового характеру, а при грабежі і розбої — тільки майна; 4) при вимаганні погроза завдання шкоди існує не тільки для потерпілого, а і його близьких родичів, а при грабежі і розбої — для особи, яка зазнала нападу (насильства); 5) реальне застосування насильства при вимаганні переслідує мету підкріплення вимоги, залякування потерпілого, при грабежі і розбої — воно є способом негайної передачі майна.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 189 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 189 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. З ст. 189 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років із конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 189 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Шахрайство (ст. 190). Предметом шахрайства є не тільки майно, але і право на майно.

Об'єктивна сторона цього злочину виражається у заволодінні чужим майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Обман — це повідомлення неправдивих відомостей або замовчування відомостей, які мають бути повідомлені, з метою заволодіння чужим майном або придбання права на майно. Він може виражатися в усній, письмовій формі, у використанні підроблених документів.

Зловживання довірою — це вид обману, що полягає у використанні винним довірливих відносин з власником або іншою особою, заснованих на родинних, службових відносинах, знайомстві, інших цивільно-правових відносинах.

Особливості шахрайства полягають у тому, що потерпілий, будучи введеним в оману, зовні добровільно передає винному майно або право на майно. Тому обман або зловживання довірою за часом передує передачі майна або права на майно і викликає у потерпілого усвідомлення правомірності такої передачі. Наприклад, винний за фальшивим документом отримує грошовий переказ. Таким чином, обман чи зловживання довірою виступають як спосіб зовні законного, за згодою потерпілого, отримання майна або придбання права на майно.

Якщо обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, а власне вилучення відбувалося таємно чи відкрито, то склад шахрайства відсутній. Винний має відповідати за крадіжку або грабіж (наприклад, особа під виглядом телефонного майстра, пред'явивши підроблене посвідчення, проникає до квартири, а потім непомітно викрадає зі стола золоту обручку. У цьому випадку він має відповідати за крадіжку і використання підробленого документа).

Закінченим шахрайство вважається з моменту заволодіння майном або придбання права на майно. Обман, що не призвів до заволодіння майном, визнається незакінченим шахрайством. Так, якщо винний підробив документ для заволодіння чужим майном, але був затриманий, вчинене буде приготуванням до шахрайства, якщо ж він був затриманий при пред'явленні такого документа з метою заволодіння майном, то це буде замахом на шахрайство.

Частина 2 ст. 190 передбачає відповідальність за шахрайство, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому; ч. З — за шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки; ч. 4 — за вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою.

Специфічною ознакою шахрайства, таким чином, є спосіб обману: шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки. Небезпека такого шахрайства полягає у тому, що ця техніка значно полегшує вчинення шахрайства, дозволяє заволодівати значними коштами, завдаючи непоправної шкоди власникам. Всі інші ознаки тотожні за своїм змістом тим, що були викладені при аналізі крадіжки.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 190 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 190 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. З ст. 190 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 4 ст. 190 — позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191). Цей злочин характеризується особливим відношенням винного до майна, яким він заволодіває. Особа в цих випадках не є сторонньою для майна: воно їй ввірене, перебуває в її віданні, або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо цього майна. Юридичною підставою для такого відношення винного до майна є цивільно-правові відносини, договірні відносини, спеціальне доручення, службові повноваження.

У разі привласнення та розтрати особа заволодіває майном, яке їй ввірене чи перебуває в її правомірному володінні. Іншими словами, суб'єкт злочину здійснює повноваження щодо майна на законній підставі. При цьому суб'єкт привласнення і розтрати може бути як службовою (ч. 2 ст. 191), так і приватною особою — експедитором, комірником, водієм приватної машини, агентом з нерухомості тощо (ч. 1 ст. 191).

Привласнення — це незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі. Утримання як спосіб привласнення полягає у невиконанні вимог повернути майно у певний строк і встановленні володіння над ним як власним. Тому час невиконання вимоги про повернення свідчить про закінчення привласнення. Розтрата — це незаконне безвідплатне відчуження, використання, витрачення майна, яке було ввірене винуватому чи перебувало в його віданні (продаж, дарування, споживання, передача іншим особам тощо).

Найчастіше за все розтрата слідує за привласненням, є наступним після привласнення етапом злочину. Але розтрата може бути і не пов'язаною з привласненням. Наприклад, коли комірник незаконно, з корисливою метою передає майно третім особам.

Розтрата вважається закінченою з моменту відчуження, витрачення майна. На відміну від привласнення, при розтраті, на момент пред'явлення вимоги про повернення, ввірене майно у винного відсутнє.

Частина 2 ст. 191 передбачає, крім того, відповідальність за заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за умови, що майно, яким винуватий заволодіває, не ввірене йому, не знаходиться в його безпосередньому віданні, але внаслідок службового становища суб'єкт злочину має право оперативного управління цим майном.

Зловживання службовим становищем як спосіб заволодіння майном означає, що особа порушує свої повноваження і використовує організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції для незаконного і безоплатного обертання чужого майна: незаконно дає вказівку матеріально відповідальній особі, підлеглій їй, про видачу майна; отримує майно за фіктивними документами тощо. Наприклад, службова особа, зловживаючи своїм службовим становищем, незаконно отримує премії, надбавки до зарплати тощо.

Закінченим цей злочин визнається з моменту незаконного безоплатного заволодіння майном.

Кваліфікуючими ознаками цього злочину є: вчинення його повторно або за попередньою змовою групою осіб (ч. З ст. 191); у великих розмірах (ч. 4 ст. 191); в особливо великих розмірах або організованою групою (ч. 5 ст. 191). Всі ці ознаки аналогічні тим, які були розглянуті при аналізі крадіжки.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 191 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до чотирьох років, або позбавлення волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 191 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. З ст. 191 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 4 ст. 191 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 5 ст. 191 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

§ 3. Корисливі злочини проти власності, не пов'язані з обертанням чужого майна на свою користь або користь інших осіб

Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192). Безпосередній об'єкт цього злочину — відносини власності в галузі використання майна, що належить власнику, а також відносини, які випливають з різного роду договорів і зобов'язань, внаслідок яких власник мав би отримати доход (прибуток), — відносини з формування фондів власності.

Предмет злочину — майно, що незаконно використовується всупереч інтересам власника, а також грошові суми (кошти), які мали б надійти в розпорядження власника майна на підставі тих або інших операцій і договорів, — не одержаний прибуток (упущена вигода).

Об'єктивна сторона цього злочину характеризується відсутністю ознак шахрайства (ст. 190). Тут особа, яка вдається до обману або зловживання довірою, не заволодіває чужим майном, не обертає його на свою користь або інших осіб, не отримає право на таке майно. Власник не позбавляється реально належного йому майна, воно не вибуває з його фондів. Заподіяння майнової шкоди може виражатися в таких формах: а) незаконному використанні чужого майна (незаконне користування); б) ухиленні від сплати обов'язкових платежів; в) обертанні на власну користь грошових коштів, які на підставі тих або інших договорів і зобов'язань мають надійти на користь власника.

Незаконне використання чужого майна являє собою протиправне безоплатне використання чужого майна всупереч інтересам власника для витягання майнових вигод.

Майно, що належить власнику, незаконно використовується винним для виконання різного роду робіт в інтересах окремих громадян або організацій, від яких він отримує винагороду (наживу) і таким чином протиправне збагачується (тобто «ліві роботи»). Судовій практиці відомі випадки незаконного використання різних знарядь виробництва: транспортних засобів (автотранспорт, залізничний і повітряний транспорт), будівельних машин і механізмів (трактори, автокрани, скрепери, грейдери, бульдозери, екскаватори) та інших. Тут винний, який перебуває в договірних відносинах з власником майна, зловживає наданою йому довірою (вихід за межі наданих повноважень), використовує майно всупереч інтересам власника для особистого незаконного збагачення. При цьому завжди порушується одна з правомочностей власника — право користування належним йому на праві власності майном.

Склад заподіяння майнової шкоди утворять також дії, що полягають в незаконному використанні теплової енергії, опалювального газу, електроенергії (крадіжка газу, електроенергії), якщо винний самовільно підключається до відповідних енергетичних систем і приладів і тим самим заподіює майнову шкоду власнику.

Ухилення від сплати обов'язкових платежів виражається в тому, що суб'єкт шляхом обману не передає організації або громадянинові своє особисте майно — обов'язкові платежі, які він зобов'язаний був передати власнику. Це може випливати з цивільно-правових договорів про надання громадянам в користування майна і полягає в обов'язку здійснити (виконати) платежі за комунальні послуги, користування електроенергією, газом, транспортом тощо, або з вчинених на користь винного тих або інших послуг немайнового характеру — ухилення від сплати (в повному або частковому об'ємі) мита за посвідчення нотаріальними конторами договорів, довіреності тощо.

Цю форму заподіяння майнової шкоди слід відрізняти від злочину, передбаченого ст. 212 КК, — ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів. В останньому випадку злочин також вчиняється (або може вчинитися) шляхом обману. Однак тут особа ухиляється від сплати спеціальних видів платежів — податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять до системи оподаткування, введених у встановленому законом порядку.

Обертання на власну користь платежів, які мали, б надійти власнику від окремих громадян або організацій, характеризується тим, що обов'язкові платежі, які мали б надійти у володіння власника майна за надані ним майнові послуги організаціям або громадянам, винний протиправне обертає на власну користь. Такі суспільне небезпечні діяння вчиняються шляхом обману або зловживання довірою особою, наділеною повноваженнями використання або контролю за використанням майна, що надається громадянам або організаціям за відповідну оплату у вигляді транспортних, комунальних, видовищних та подібних послуг. Ці особи, порушуючи свої обов'язки, протиправне привласнюють платежі, що мають надходити до фондів власника (провезення провідником залізничного транспорту, водієм автобуса пасажирів, які не мають квитків, з отриманням від них оплати вартості проїзду тощо). Проте, якщо на цю особу покладений обов'язок отримання платежів від громадян або організацій за надані їм послуги (кондуктор, касир, бухгалтер), вчинене має розглядатися як привласнення чужого майна (ст. 191 КК).

Способами заподіяння майнової шкоди, як і при шахрайстві, виступають обман або зловживання довірою (див. § 2 цього розділу). Однак у злочині, що розглядається, обман на відміну від шахрайства виступає не як спосіб заволодіння чужим майном або правом на нього, а як спосіб ухилення від сплати обов'язкових платежів або обертання на власну користь платежів, які мали б надійти власнику від окремих громадян або організацій за надані їм послуги майнового або немайнового характеру, але ще не надійшли до фондів власності. Зловживання довірою виступає, як правило, у вигляді способу незаконного використання чужого майна. Якщо обман при заподіянні майнової шкоди був пов'язаний з використанням підроблених документів або їх підробкою, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за статтями 192 і 358.

У злочині, що розглядається, суспільно небезпечний наслідок, як і при шахрайстві, виражається в майновій шкоді. Але при шахрайстві майнова шкода полягає в позбавленні власника (потерпілого) належного йому майна внаслідок його протиправного заволодіння і обертання винним на свою користь або користь інших осіб. При заподіянні ж майнової шкоди, залежно від форми вчинення цього злочину, в одних випадках (при незаконному користуванні чужим майном) вона полягає у вартості використаного або спожитого майна (газ, електроенергія, паливно-мастильні матеріали, амортизаційні відрахування, інші майнові витрати), або в розмірі платежів, що мали б надійти, але не надійшли внаслідок обману або зловживання довірою до фондів власника. Майнова шкода відповідно до ч. 1 ст. 192 має бути значною, тобто у п'ятдесят і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Від майнової шкоди як наслідку складу, що розглядається, слід відрізняти незаконну наживу (збагачення), отриману винним. Нажива може бути рівною, більшою або меншою порівняно до заподіяної шкоди і не впливає на кваліфікацію вчиненого. Розмір наживи при призначенні покарання враховується судом при оцінці тяжкості вчиненого.

Злочин вважається закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків — заподіяння значної майнової шкоди.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, що поєднаний з корисливими мотивом і метою.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка не є службовою. Такі самі дії службової особи слід кваліфікувати за ст. 364 — зловживання владою або службовим становищем.

Частина 2 ст. 192 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли майнову шкоду у великих розмірах, тобто таку, яка у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 192 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 192 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років.

Привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї (ст. 193). Цей злочин полягає у привласненні особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна, яке має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність, а також скарбу.

Безпосереднім об'єктом цього злочину виступають відносини власності та право власності на майно, що вибуло з фактичного володіння власника: держави, організації, громадянина, а також право держави на отримання знайденого скарбу. Відповідно до цивільного законодавства України (ст. 138 Цивільного кодексу України) громадянин, який знайшов чужу річ, зобов'язаний повідомити про знахідку власника і повернути річ йому або органу влади, а скарб здати фінансовому органу або ж представнику влади (ст. 140 Цивільного кодексу України).

Предмет злочину — чуже майно, яке має особливу історичну, наукову, художню, культурну цінність, а також скарб.

Майно, яке має історичну цінність, — це предмети та цінності, пов'язані з історичними подіями у житті народів, розвитком суспільства і держави, історією науки і техніки, а також такі, що стосуються життя і діяльності видатних осіб (державних, політичних, суспільних діячів), рідкісні рукописи, предмети та їх фрагменти, отримані внаслідок археологічних розкопок, старовинні книги та архіви, що становлять історичну цінність тощо.

Майно, яке має наукову цінність, — це предмети (цінності), що містять інформацію (систему знань) про закони природи, суспільства і мислення, а також інформацію з окремих галузей знання. До цих предметів слід відносити наукові праці, відкриття, винаходи, що належать на праві авторства іншим особам, рідкісні колекції та зразки флори і фауни, інші предмети, що становлять винятковий інтерес для різних наук.

Майно, яке має художню цінність, — це твори мистецтва, які відтворюють дійсність у творчих образах. До них відносяться твори художників: картини, малюнки, портрети, фрески, гравюри, естампи, літографії; інші твори: кіно-, фото-, відеоматеріали, скульптурні твори, аудіовізуальні твори, унікальні та рідкісні музичні інструменти тощо.

Майно, яке має культурну цінність, — це предмети, що відображають досягнення людства в духовних, інтелектуальних, культурних, виробничих відносинах. Це, наприклад, твори прикладного мистецтва; предмети культового призначення (зокрема ікони); вироби традиційних художніх народних промислів; старовинні книги; вироби, що становлять літературний інтерес; рідкісні рукописи; поштові марки, інші філателістичні матеріали; монети, ордени, медалі та інші предмети колекціонування тощо.

Знайдене або таке, що випадково опинилося у винного, чуже майно має володіти ознакою особливої цінності. Питання про особливу цінність чужого майна, так само як і належність його до історичних, наукових, художніх або культурних цінностей, слід вирішувати в кожному конкретному випадку на підставі висновку судової експертизи.

Знайдене або таке, що випадково опинилося у особи, чуже майно і привласнене нею має бути для неї чужим. Це означає, що ця особа не має на це майно ні дійсного, ні передбачуваного права. Воно фактично належить на праві власності (державної, колективної, приватної), іншій особі — юридичній або фізичній.

Скарб — це зариті в землю або приховані іншим способом валютні та інші цінності, власник яких невідомий або внаслідок закону втратив на них право.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає у привласненні особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна. Привласнення знайденого чужого майна полягає у тому, що особа заволодіває виявленим нею майном, що вибуло з фактичного володіння власника цього майна. До знахідки слід відносити виявлене і привласнене особою чуже майно, власник якого втратив його, наприклад, під час перевезення (випало з автомобіля, вагона) або внаслідок стихійного лиха (повені, землетрусу) тощо. До знайденого чужого майна відноситься і скарб, який за його виявлення має бути переданий державі в особі її фінансових органів. Для цієї форми вчинення злочину характерно, що суб'єкт не вчиняє жодних дій для втрати власником належного йому майна. Останнє виявляється у його володінні випадково, внаслідок знахідки.

Привласнення чужого майна, що випадково опинилося у особи, полягає у тому, що майно випадково переходить до її володіння. Тут має місце помилка (омана) власника або особи, якій це майно було ввірено. Наприклад, привласнення особою помилково направленої йому художньої картини як подарунка, яка була адресована іншій особі тощо. Якщо при цьому були порушені авторське право або суміжні права, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів за статтями 193 і 176.

Привласнення особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна полягає у тому, що винний включає його до фонду майна, що належить йому на праві власності, «умисно робить його своїм», користується ним як таким, що належить йому на праві власності.

Суспільно небезпечні наслідки злочину виражаються у тому, що власник майна, яке має особливу історичну, наукову, художню або культурну цінність, втрачає його і не може здійснювати свою правомочність користування, володіння і розпорядження ним. У цьому випадку знайдене винним або таке, що випадково опинилося у нього, чуже майно протизаконно привласнюється ним і не повертається власнику (скарб не передається державі).

Привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося у особи, чужого майна слід відрізняти від заволодіння чужими речами (майном) в місці, відомому для особи, яка їх забула, наприклад, в автомобілі чи іншому транспорті, в якому вони перевозилися. Тут потерпілий має можливість здійснити своє право власника, але не реалізовує його внаслідок протиправних дій винного. Подібні дії слід кваліфікувати як крадіжку за ст. 185. Крадіжкою також слід вважати привласнення особою чужого майна, що опинилося у неї внаслідок катастрофи літака, автоаварії, краху поїзда тощо.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, що поєднаний з корисливими мотивом і метою.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа. Службова особа, на яку покладений обов'язок з охорони і збереження майна, що випадково вибулого з володіння власника, за привласнення цього майна несе відповідальність за ст. 191.

Покарання за злочин: за ст. 193 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи до двох років, або арешт на строк до шести місяців.

Придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом (ст. 198). Злочин виражається у заздалегідь не обіцяному придбанні або збуті чи зберіганні майна, завідомо здобутого злочинним шляхом і представляє собою спеціальний вид (форму) причетності до злочину, за допомогою якої (наприклад, крадіжки, грабежу, шахрайства, контрабанди тощо) здобуте те чи інше майно.

Безпосереднім об'єктом злочину виступають відносини власності в області виникнення, зміни і припинення права власності на майно. Суспільна небезпека злочину, який розглядається, полягає в дезорганізації порядку придбання і відчуження майна, внаслідок чого до товарного обігу надходить і легалізується майно, здобуте злочинним шляхом.

Предмет злочину — майно, здобуте злочинним шляхом. Це — товари (промислові, побутові товари, продукти харчування), речі, гроші, цінні папери (векселя, акції), які мають являти собою матеріальну цінність і володіти товарною, міновою вартістю. Таке майно має здобуватися злочинним шляхом, тобто бути «результатом» вчиненого суспільне небезпечного діяння, що визнається злочином.

Виключення складають предмети, поводження з якими (придбання, зберігання, збут) утворить самостійний склад злочину — зброя, бойові припаси, вибухові речовини (ст. 263), радіоактивні матеріали, легкозаймисті та їдкі речовини (ст. 267), наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги, прекурсори (статті 307, 309, 311) тощо. Стаття 198 в цих випадках не підлягає застосуванню.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає у заздалегідь не обіцяному придбанні, збуті чи зберіганні майна, завідомо здобутого злочинним шляхом.

Придбання полягає в отриманні майна, здобутого злочинним шляхом в будь-яких формах: купівлі, обміні, прийнятті в дарунок тощо. При цьому особа, яка придбає майно (відшкодувально чи безвідплатно) отримує можливість користуватися, володіти і розпоряджатися цим майном, хоч і не стає його власником у прямому значенні цього слова, оскільки таке майно здобуте злочинним шляхом.

Не є придбанням виготовлення майна (предметів), щодо якого встановлена спеціальна заборона — виготовлення чи ремонт вогнепальної зброї, вибухонебезпечних речовин тощо.

Збут майна може бути відшкодувальним і безвідплатним та виражатися в будь-яких формах його відчуження (продаж, передача в якості погашення боргу, дарування тощо), а також інших формах, наприклад, в прийнятті особою на себе зобов'язань з реалізації викраденого, або здобутого іншим злочинним шляхом, коли реалізатор продає за винагороду чуже майно, що не належить йому.

Зберігання полягає в тимчасовому знаходженні вказаного майна у володінні особи або у визначеному місці (сховищі), що має винний для подальшої реалізації чи повернення особі, яка передала на зберігання майно, здобуте злочинним шляхом.

Придбання, збут чи зберігання майна здобутого злочинним шляхом має бути заздалегідь не обіцяним. Це означає, що вказані дії вчинені вже після факту вчинення злочину, не знаходяться з ним в причинному зв'язку і винний заздалегідь (до вчинення злочину) не обіцяв сприяти в придбанні, збуті чи зберіганні майна, здобутого злочинним шляхом. Якщо така обіцянка мала місце до вчинення злочину або в момент його вчинення і перебувала з ним у причинному зв'язку, вчинене слід розглядати як співучасть у йому злочині (пособництво) і кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини КК (наприклад, крадіжка — ст. 185, грабіж — ст. 186, контрабанда — ст. 201 тощо). Як співучасть у злочині слід розглядати і систематичне (хоча заздалегідь не обіцяне в конкретних випадках) придбання або зберігання краденого майна чи іншого майна, здобутого злочинним шляхом, коли особа, яка вчиняє злочин, має підстави розраховувати, що майно, здобуте ним злочинним шляхом, у цьому випадку, як і раніше, буде придбано (наприклад, для збуту краденого) або буде прийнято на зберігання внаслідок попередніх систематичних дій винного («скупника»).

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного придбання чи збуту майна або ж з моменту прийняття на зберігання майна, здобутого злочинним шляхом.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Особа усвідомлює, що придбає, зберігає чи збуває майно, здобуте злочинним шляхом і бажає цього. При цьому винний достовірно може не знати конкретних обставин вчиненого злочину (місце, час, обстановка, спосіб, засоби вчинення злочину тощо). Досить, щоб він усвідомлював, що майно здобуте за допомогою вчинення іншою особою суспільне небезпечного діяння, що визнається злочином в результаті, наприклад, крадіжки, шахрайства, грабежу тощо.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа. Дії, вчинені службовою особою шляхом використання свого службового становища, підлягають кваліфікації за статтями 198 і 364.

Покарання за злочин: за ст. 198 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк.

§ 4. Некорисливі злочини проти власності

Умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194). Безпосереднім об'єктом цього злочину виступають відносини власності з приналежності матеріальних благ (при знищенні майна) і використання матеріальних благ (при пошкодженні майна). Додатковим об'єктом злочину (ч. 2 ст. 194) виступає життя і здоров'я людини.

Предмет злочину — майно, що належить державним, колективним організаціям, а також індивідуальне чи приватне майно. Воно може бути рухомим і, на відміну від викрадення, заволодіння і привласнення чужого майна, нерухомим — будівлі, споруди, обладнання тощо. Майно як предмет злочину повинно мати товарну, мінову вартість. При цьому воно повинне бути для особи, яка вчиняє цей злочин, чужим — тобто належати на праві власності іншій особі і на це майно винний не має ні дійсного, ні передбачуваного права.

Знищення і пошкодження спеціальних видів майна або природних багатств в їх природному стані вимагає кваліфікації за іншими статтями КК. Зокрема, знищення або пошкодження лісових масивів та зелених насаджень, незаконна порубка лісу, умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду, за наявності ознак складу злочину, підлягає кваліфікації відповідно за ст. 245 або ст. 246, або ст. 252; пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів — за ст. 277; нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури — за ст. 298. Застосовуються спеціальні норми (статті 290, 292, 347, 352, 399 і 411) і у випадках знищення чи пошкодження інших спеціальних видів майна. Стаття 194 тут не застосовується, за виключенням випадків, якщо знищення або пошкодження спеціальних видів майна підпадає під ознаки ч. 2 ст. 194 і карається більш суворо, ніж передбачено санкціями спеціальних норм.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає у знищенні або пошкодженні чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах.

Знищення чужого майна — це такий протиправний руйнуючий вплив на майно, внаслідок якого воно повністю втрачає свою споживчу або економічну цінність, приведення його до такого стану, при якому воно взагалі не може бути використане за своїм призначенням, причому втрачені майном властивості не можуть бути відновлені. Предмет — майно (речі, гроші, цінні папери, будівлі, споруди тощо) — внаслідок знищення перестає існувати як таке.

Пошкодження чужого майна полягає в такому протиправному впливі на предмет, внаслідок якого він частково, не в повному обсязі втрачає свої споживчі властивості та економічну цінність і при цьому істотно обмежується можливість його використання за призначенням. Пошкоджене майно може бути відновлене і знову набути тимчасово або частково втрачених корисних якостей для використання його за функціональним призначенням лише при необхідних фінансових, трудових та інших витратах.

Суспільне небезпечні наслідки як ознака об'єктивної сторони злочину виражаються в шкоді у великих розмірах. Шкода у великих розмірах — поняття оціночне, яке уточнюється у кожному конкретному випадку, з урахуванням матеріального становища потерпілого. Між знищенням або пошкодженням чужого майна і заподіяною шкодою має бути встановлений причинний зв'язок.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується умисною формою вини — прямий або непрямий умисел.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, а за ч. 2 ст. 194 — особа, яка досягла 14річного віку.

Частина 2 ст. 194 передбачає відповідальність за те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Щодо загибелі людей (людських жертв) та інших тяжких наслідків повинна бути необережна форма вини. Якщо при знищенні або пошкодженні чужого майна особа бажала або свідомо допускала настання смерті потерпілого або настання інших тяжких наслідків (наприклад, спричинення тяжкого тілесного ушкодження), вчинене потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 194 КК і за відповідною статтею КК, що передбачає відповідальність за злочин проти життя та здоров'я людини.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 194 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 194 — позбавлення волі на строк від трьох до п'ятнадцяти років.

Погроза знищення майна (ст. 195). Об'єкт злочину — відносини власності. Додатковий об'єкт — особиста безпека.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає у погрозі знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози. Поняття погрози і поняття знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом висвітлені при аналізі статей 129 і 194.

Цей злочин з усіченим складом і вважається закінченим з моменту здійснення погрози, за наявності реальних підстав побоюватися її здійснення. Якщо після погрози майно знищене, вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 194.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Мотиви і мета погрози можуть бути різними — помста, ненависть, нездорова конкуренція тощо. Якщо погроза здійснюється з хуліганських мотивів у процесі вчинення хуліганських дій, вчинене охоплюється ст. 296 КК (хуліганство) і додаткової кваліфікації за ст. 195 не потребує. Погроза знищення майна, поєднана із вимаганням, тобто вимогою передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру на користь винного кваліфікується за ст. 189 як вимагання.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа.

Покарання за злочин: за ст. 195 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного року, або арешт на строк до шести місяців.

Необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196) утворить злочин, якщо воно спричинило тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей.

Об'єкт, предмет і об'єктивна сторона злочину такі самі, як і в злочині, передбаченому ст. 194.

Суб'єктивна сторона — необережність (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість).

Суб'єкт злочину — будь-яка особа.

Покарання за злочин: за ст. 196 — виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до чотирьох років, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197). Предметом цього злочину виступає чуже майно, яке передане власником іншій особі, наприклад, сторожу, водію, кур'єру на зберігання чи під охорону і яка несе перед власником на договірних основах обов'язок із забезпечення збереження цього майна.

Об'єктивна сторона злочину виражається в порушенні винним обов'язків із забезпечення збереження майна, тобто у невиконанні або неналежному виконанні особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов'язків. Невиконання особою своїх обов'язків з охорони чужого майна виражається в тому, що вона не робить ніяких дій щодо виконання прийнятих на себе обов'язків із забезпечення збереження ввіреного чужого майна. Неналежне виконання обов'язків передбачає, що особа хоч і здійснює певні дії із забезпечення збереження ввіреного їй майна, але не в повному обсязі або не так, як це було потрібно відповідно до прийнятих нею на себе зобов'язань.

Об'єктивна сторона злочину відсутня, якщо у особи не було можливості забезпечити охорону майна (наприклад, внаслідок стихійного лиха — землетрусу, розливу ріки, раптового приступу хвороби, серцевого нападу тощо).

Для наявності об'єктивної сторони необхідне настання, внаслідок порушення особою обов'язків щодо охорони майна, тяжких наслідків, які мають перебувати в причинному зв'язку з цим порушенням. Тяжкі наслідки — це розкрадання, загибель, псування майна тощо. Це оціночне поняття уточнюється в кожному конкретному випадку. Якщо заподіяна майнова шкода, її вартісний критерій може бути визначений виходячи з примітки до ст. 185.

Порушення обов'язків щодо охорони чужого майна саме по собі не викликає настання тяжких наслідків, але створює для цього необхідні умови їх спричинення. Тяжкі наслідки наступають внаслідок дій інших осіб (розкрадання, пошкодження майна), стихійних сил природи (загибель, псування майна) тощо.

Суб'єктивна сторона злочину — стосовно порушення обов'язків щодо охорони майна — будь-яка форма вини (як умисел, так і необережність), щодо тяжких наслідків — тільки необережність.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка не є службовою. Для службової особи відповідальність за такі дії настає за службову недбалість за ст. 367.

Покарання за злочин: за ст. 197 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на той самий строк.