Насамперед слід зазначити, що неможливо викласти вичерпним чином матеріал, що належить до Загальної частини кримінальних кодексів більшості іноземних країн. Тому в цьому підручнику йдеться про основні питання Загальної частини лише деяких держав. Серед країн далекого зарубіжжя розглядається законодавство Франції, Німеччини, Англії і США, а близького зарубіжжя - законодавство Росії.

§ 1. Кримінальне право Франції та Німеччини

Франція є країною, де вперше після Великої Французької революції 1789 р. з'явився перший буржуазний Кримінальний кодекс 1791 р. Пізніше цей кодекс був замінений Кримінальним кодексом Наполеона 1810 р., що діяв більше 180 років, доки 1 березня 1993 р. не набрав чинності новий, який діє і нині - кодекс 1992 р. Саме тому кодифіковану систему кримінального права, закладену КК 1791 р., називають континентальною, на відміну від англійської системи, яка не має окремого Кримінального кодексу. Після появи кодексів деяких німецьких держав, а особливо після прийняття у 1871 р. загально-німецького КК, цю систему досить часто називають франко-німець-кою. Вона вплинула на кодификацію багатьох держав Європи, Азії, Латинської і Центральної Америки, де прийняті кримінальні кодекси за типом цієї системи.

КК Франції 1992 р. складається із чотирьох книг, перша з яких містить норми Загальної частини. Кодекс відображує концепцію охорони прав особи і правової держави. Він зберігає інститути цивілізованого кримінального права, які були розроблені ще в XVIII ст.: це принцип "немає злочину - немає покарання без встановлення його законом", тричленна класифікація злочинів (злочини, проступки і порушення), відповідальність лише за виражене зовні діяння і за наявності моральної вини. КК регулює питання обмеженої осудності, відповідальності за замах (готування не карається), співучасть, містить розділ, в якому регулюються обставини, що виключають відповідальність (необхідна оборона, крайня необхідність, примус, виконання наказу та ін.). Передбачається відповідальність юридичних осіб у виді штрафу, ліквідації або тимчасового припинення їх діяльності. Смертна кара у Франції скасована. Позбавлення волі існує у виді довічного ув'язнення або на певні строки - до тридцяти років, широко передбачені застосування штрафів, додаткові покарання у виді позбавлення або заборони певних прав (наприклад, прав водія, володіння зброєю та ін.). При рецидиві покарання збільшуються, а у деяких випадках можуть подвоюватися. При призначенні покарання суд має широкі повноваження з пом'якшення покарань, застосування їх нижче нижчої межі або переходу до іншого, більш м'якого покарання. КК передбачає так званий "період надійності" - по суті це квота для звільнення від покарання, умовного звільнення і т.ін. При довічному ув'язненні ця квота дорівнює п'ятнадцяти рокам, при засудженні на строк більше п'яти років позбавлення волі - 2/3 строку. В справах про тяжкі вбивства строк надійності може бути продовжений до тридцяти років. Поряд з цим встановлений режим напівволі на строк до одного року - відбування покарання після роботи та ін. Детально регулюються питання відстрочки вироку (проста, з випробуванням, покладанням конкретних обов'язків). Передбачені давність виконання обвинувального вироку, реабілітація (фактично це є погашення судимості).

Деякі статті Загальної частини КК Франції пов'язані з питаннями боротьби з організованою злочинністю. Так, наводяться визначення банди, передумислу, злому, зброї, об'єднання злочинців, установлена відповідальність за участь у такому об'єднанні. Так, організованою бандою за КК Франції вважається будь-яка сформована група або будь-яка змова з метою підготування одного або декількох злочинних діянь.

КК Франції, зберігши вихідні положення, закладені ще класичною школою кримінального права, зазнав серйозного впливу школи нового соціального захисту (про неї йтиметься далі).

У Німеччині діє Кримінальне уложення 1871 р. у редакції від 1 січня 1975 р., хоча і після цього була прийнята низка доповнень і змін, головним чином в його Особливій частині (закони про економічну злочинність, про боротьбу з тероризмом). Кримінальне уложення (будемо далі називати його КУ) побудовано на постулатах ідей класичної і соціологічної шкіл кримінального права (про це див. далі). В ньому поєднується застосування покарання за моральну вину злочинця із заходами безпеки, що застосовуються з огляду на небезпечний стан особи (так звана система "подвійного шляху", або дуалістична система).

У § 1 КУ проголошений принцип "немає злочину без вказівки на те в законі". Злочинні діяння поділяються на злочини і проступки. Підставою кримінальної відповідальності визнається склад злочину, вина вважається необхідною умовою караності. КУ передбачає змішану формулу неосудності, обмежену осудність, формулює поняття помилки в ознаках складу злочину і помилки "в забороні", тобто в протиправності діяння. У Загальній частині КУ регулюється відповідальність за замах, яким вважається діяння, при якому особа безпосередньо розпочала виконання складу злочину. Добровільна відмова звільняє особу від кримінальної відповідальності. Готування до злочину не є караним, крім випадків, спеціально передбачених законом. КУ виділяє як співучасників: виконавців, підмовників і пособників, причому кожний карається згідно зі ступенем своєї вини. Серед обставин, що виключають злочинність діяння, КУ називає необхідну оборону, крайню необхідність; право на затримання злочинця формулюється в КПК. Так, необхідну оборону § 32 КУ визначає як захист самої особи, яка обороняється, або іншої особи , від наявного протиправного нападу на того, хто обороняється, або на іншу особу. Перевищення меж необхідної оборони виключає відповідальність, якщо особа, яка обороняється, діяла внаслідок помилки, страху чи переляку. Суб'єктом злочину можуть бути тільки фізичні особи. Правовими наслідками вчинення злочину за КУ є міри покарання і заходи виправлення і безпеки. До основних покарань належать позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років або довічне ув'язнення (смертна кара скасована) і штраф. КУ обмежує застосування короткострокового позбавлення волі. Так, позбавлення волі на строк до шести місяців призначається судом тільки за особливих обставин. Якщо санкція закону не передбачає штрафу, то позбавлення волі на строк до шести місяців може бути замінене штрафом. Призначення штрафу залежить від майнового стану суб'єкта, причому він обчислюється в спеціальній одиниці - "денний прибуток". Додатковими покараннями є позбавлення прав водія, право обіймати громадські посади, обирати і бути обраним. У КУ широко передбачене застосування "звільнення з випробуванням" при засудженні до позбавлення волі на строк не більше двох років. На такого засудженого можуть бути покладені певні обов'язки (наприклад, відшкодувати завдані збитки, пройти навчання та ін.).

КУ, як уже говорилося, передбачає застосування заходів безпеки.

Особливий характер серед них має превентивне ув'язнення. Такі заходи безпеки суд призначає на підставі ст. 66 КУ разом із покаранням, якщо суб'єкт становить небезпеку для суспільства. Через те, що захід безпеки застосовується разом з покаранням, у цьому і знаходить своє вираження дуалізм реалізації заходів кримінальної відповідальності. Превентивне ув'язнення може бути призначено до десяти років, а при засудженні в другий і більше разів може продовжуватися безстрокове. Заходом безпеки є також заборона на професії на строк від одного року до п'яти років. КУ передбачає і конфіскацію предметів, придбаних особою внаслідок вчинення нею злочину.

§ 2. Кримінальне право Англії та США

На відміну від континентальної Європи, в Англії немає єдиного Кримінального кодексу, в якому були б об'єднані кримінальні закони. У цій країні історично склалося право судових прецедентів, або загальне право, що діє поряд з парламентськими статутами (законами) - статутним правом. Загальне право ґрунтується на обов'язковості раніше прийнятого судом вищої інстанції рішення для наступного розгляду аналогічних судових справ. Так, питання неосудності вирішуються на підставі прецеденту 1843 р., коли Палата Лордів сформулювала положення про неосудність у справі Мак-Нагтона. Крім судових прецедентів, які в більшому ступені визначають положення Загальної частини, парламентські акти регулюють головним чином відповідальність за окремі злочини - вбивство, крадіжки. В останні десятиріччя видаються статути і з питань Загальної частини, наприклад. Закон 1977 р., що регулює відповідальність за змову, Закон 1981 р. про кримінальне караний замах.

Загального поняття злочину законодавство Англії не знає, воно дається в доктрині. Наприклад, Блекстон у коментарях 1765 р., що і сьогодні не втратили свого значення, визначав злочин як зло, що заподіює шкоду суспільству. Загальне право вимагає для кримінальної відповідальності не тільки фізичної дії (бездіяльності), а й суб'єктивного ставлення до неї - винності.

Своєрідною є і класифікація злочинів в англійському праві. Так, за процесуальною ознакою всі злочини поділяються на злочини, що переслідуються за обвинувальним актом і розглядаються в суді присяжних, та злочини, що розглядаються шляхом сумарної юрисдикції, тобто одноособове діючим магістратом (суддею). Є і діяння "змішаної юрисдикції", що можуть розглядатися в будь-якому із зазначених порядків.

Крім того, встановлена класифікація злочинів на "арештні" і "неарештні". Перші - це ті, що тягнуть за собою покарання у виді позбавлення волі на строк більше п'яти років. Відносно цих злочинів встановлені особливі правила арешту (наприклад, обмеження на звільнення заарештованого під заставу та ін.). Усі інші злочини вважаються "неарештними".

У регулюванні співучасті англійське право виходить з акцесорної теорії, тобто визнає, що діяльність співучасника визначається злочинними діями виконавця. Готування до злочину, якщо воно не утворює самостійного злочину, не карається. Замах, у тому числі й негідний, підлягає кримінальній відповідальності. Не тягнуть відповідальності не тільки необхідна оборона і крайня необхідність, а й подружнє примушування, наказ начальника та ін.

Видами покарання в Англії є позбавлення волі, пробація (випробування), штраф. Додатково можуть призначатися позбавлення прав водія, заборона на заняття певною діяльністю, а також надання безоплатних послуг суспільству на строк не менше сорока і не більше двохсот сорока часів. Смертна кара після призупинення її в 1965 р. на п'ять років остаточно скасована в 1970 р, за винятком випадків зради суверену або державі та піратства, поєднаного з насильством.

Широко застосовується пробація як вид умовного засудження на строк від шести до тридцяти місяців, що здійснюється під наглядом спеціального чиновника. Пробація пов'язана з покладенням на засудженого певних обов'язків і обмежень. У разі їх порушення до винного можуть бути застосовані штраф або безоплатні роботи на користь суспільства. Застосовується також відстрочка виконання вироку відносно осіб, засуджених до позбавлення волі або штрафу. Що стосується позбавлення волі, то його строки передбачені в окремих статутах, але якщо в статуті такий строк не визначений, він не може перевищувати двох років. За загальним правом строк позбавлення волі встановлюється судом. Позбавлення волі може бути призначено і на невизначений строк, а також довічно (наприклад, за умисне вбивство).

Кримінальне право США сформувалося і розвивалося під впливом англійського права прецедентів. Проте в американському праві відразу ж все більшого значення стали набувати акти Конгресу і законодавчих органів окремих штатів. США - федеративна держава, в якій діють федеральні кримінальні закони та кримінальні закони окремих штатів. Ці дві системи існують паралельно, причому федеральні кримінальні закони встановлюють лише відповідальність за злочини, що посягають на безпеку США (зрада, шпигунство), а також за злочини федеральних службовців та інші злочинні інтереси, що стосуються декількох або всіх штатів (торгівля і збут наркотиків, крадіжки автомобілів тощо). Переважна більшість злочинів передбачена в законодавстві окремих штатів.

У середині XX ст. у США розпочався рух за реформу кримінального законодавства, і у більшості штатів до сьогоднішнього часу прийняті нові кодекси. Основою для прийняття цих кодексів був Зразковий Кримінальний кодекс США (1962 р.), який розроблений інститутом американського права, а тому не має офіційного характеру. Але через те, що Зразковий КК увібрав у себе досвід розвитку американського кримінального права, він справив визначальний вплив на нову кодификацію. І хоча кримінальні кодекси штатів мають свої особливості, основні положення Зразкового КК, сприйняті ними, дають можливість однаково тлумачити головні інститути кримінального права. Водночас норми загального (прецедентного) права продовжують грати істотну роль у тлумаченні і застосуванні кримінальних законів, залишаючись одним із джерел кримінального права.

Всі злочини класифікуються на певні групи: фелонії і місдімінори. Так, КК штату Нью-Йорк (1967 р.) залежно від тяжкості злочину і покарання, що погрожує, встановлює п'ять категорій фелоній і три категорії місдімінорів. Фелонії караються тривалими строками розбавлення волі, аж до довічного ув'язнення або смертної кари, місдімінори - до одного року позбавлення волі. КК розрізняє також головні форми вини - намір, завідомість, необережність. Докладно регулюються питання неосудності, причому більшість кримінальних кодексів відтворює англійську доктрину Мак-Нагтона. Регулюються також питання відповідальності за замах і співучасть. Причому з метою боротьби з організованою злочинністю на федеральному рівні прийнятий Закон 1970 р., в якому передбачені суворі покарання для рекетирів та інших учасників злочинних об'єднань. Також прийняті закони про боротьбу з комп'ютерними злочинами.

Покараннями ц США є смертна кара, позбавлення волі, пробація, штраф. Верховний суд США обмежив застосування смертної кари в окремих штатах лише вчиненням тяжкого вбивства або позбавленням життя внаслідок іншого тяжкого злочину. Смертна кара в різних штатах виконується в різні способи: електричний стілець, газова камера, введення смертельної ін'єкції, повішення, розстріл. У деяких штатах (їх більше десяти) смертна кара скасована і заміняється довічним ув'язненням.

За федеральним законодавством смертна кара може бути призначена за низку тяжких злочинів, наприклад, вбивство федерального службовця, вчинене торгівцями наркотиків.

Позбавлення волі може бути призначено на різні строки, причому через систему абсолютного складання покарання за сукупністю злочинів ці строки набагато перевищують середню тривалість життя, наприклад, строк більше 120 років або засудження на два довічних ув'язнення. Встановлюється можливість винесення невизначених вироків, де покарання передбачається в межах якогось строку з наданням особливим комісіям або навіть адміністрації місця позбавлення волі вирішувати питання про умовно-дострокове звільнення засудженого. Пробація полягає в залишенні засудженого на волі з обов'язковим контролем за його поведінкою. Порушення умов пробації може тягти її заміну позбавленням волі.

Штраф - міра покарання, яка призначається за менш тяжкі злочини. За тяжкі злочини можуть бути призначені величезні суми штрафів (250 тис. доларів і більше), причому не виключається одночасне застосування позбавлення волі на тривалі строки.

§ 3. Кримінальне право Росії

У Російській Федерації Кримінальний кодекс, прийнятий 24 травня 1996 р., набрав чинності з 1 січня 1997 р., замінивши Кримінальний кодекс 1960 р. Новий КК Росії виданий відповідно до російської Конституції і покликаний забезпечити більш ефективну боротьбу зі злочинністю, особливо з організованою та у сфері ринкових відносин.

КК Росії висуває на перший план охорону прав і свобод людини і громадянина, формулює низку основних принципів кримінального права: законності, рівності перед законом, винної відповідальності, справедливості та гуманізму. Підставою кримінальної відповідальності КК вважає вчинення діяння, що містить всі ознаки складу злочину, передбаченого в КК. Продовжуючи традиції КК 1960 р., новий КК дає визначення злочину як винного, суспільно небезпечного діяння, забороненого законом під загрозою покарання, тим самим зберігаючи матеріально-формальне поняття злочину (ст.14). КК класифікує всі злочини на чотири категорії: невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі і особливо тяжкі злочини. Ця класифікація впливає на вирішення питань, пов'язаних з призначенням покарання, звільненням від кримінальної відповідальності і покарання, при визначенні небезпечного і особливо небезпечного рецидиву та в інших випадках. КК визнає відповідальність лише фізичних осіб, уводить поняття обмеженої осудності (ст.22). Розрізняючи умисну і необережну вину, КК Росії встановлює, що відповідальність за необережні злочини настає лише у випадках, передбачених в Особливій частині. Саму необережність КК поділяє на легковажність і недбалість, формулюється поняття подвійної форми вини. Вина виключається не тільки при наявності казусу (випадку), а й тоді, коли особа хоча і передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків діяння, але не могла їм запобігти внаслідок невідповідності своїх психофізіологічних якостей вимогам екстремальних умов або нервово-психічних навантажень (у літературі цю ситуацію часто називають спеціальною неосудністю). Караність готування обмежується лише готуванням до тяжких або особливо тяжких злочинів. Докладно регулюється добровільна відмова від вчинення злочину, в тому числі й відносно співучасників. Новим у порівнянні з КК 1960 р. є докладне визначення форм співучасті (ст.35), причому виділяються вчинення злочину групою осіб, вчинення злочину тією ж групою за попередньою змовою, організованою групою і злочинною організацією. Серед обставин, що виключають злочинність діяння, КК Росії, крім необхідної оборони і крайньої необхідності, як це було в КК 1960 р., передбачає також затримання злочинця, фізичний або психічний примус, виправданий ризик та виконання явно злочинного наказу чи розпорядження.

Як основні покарання КК Росії називає обов'язкові роботи (виконуються у вільний від роботи або навчання час на строк від 60 до 240 годин, але не більше чотирьох годин на день), виправні роботи, обмеження за військовою службою, обмеження волі, арешт, тримання в дисциплінарній військовій частині, позбавлення волі і смертну кару. Додатковими покараннями є позбавлення військового або спеціального звання і конфіскація майна.

Штраф, а також позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть призначатися як основне, так і додаткове покарання.

Позбавлення волі призначається на строк від шести місяців до двадцяти років або довічно. За сукупністю злочинів остаточне покарання може бути до двадцяти п'яти років, а при сукупності вироків - до тридцяти років позбавлення волі. Смертна кара призначається лише за особливо тяжкі злочини, що посягають на життя. Вона не застосовується до жінок, осіб, які до вчинення злочину не досягли вісімнадцяти років, і до чоловіків, які досягли на час винесення вироку шестидесяти п'яти років.

При призначенні покарання КК Росії вводить у деяких випадках формалізовані строки. Так, за відсутності обтяжуючих обставин строк або розмір покарання не може перевищувати 3/4 максимального строку або розміру покарання, встановленого в санкції статті Особливої частини. При засудженні за готування до злочину строк покарання не може перевищувати 1/2, а при замаху - 3/4 найбільш суворого виду покарання, передбаченого за закінчений злочин. Обмеження на мінімальний строк призначеного покарання введені КК і при засудженні за рецидив злочинів (ст.68).

Новий КК Росії зберігає умовне засудження, досить широко регулює звільнення від кримінальної відповідальності і покарання. Так, передбачається, зокрема, звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості внаслідок дійового каяття або в зв'язку з примиренням з потерпілим. В Особливій частині КК також передбачені випадки звільнення від кримінальної відповідальності за окремі злочини (наприклад, при добровільній видачі органам влади зброї, бойових припасів, які незаконно зберігалися винним, добровільному повідомленні про давання хабара та ін.).

КК містить норми про умовно-дострокове звільнення, заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, давність, звільнення від покарання внаслідок хвороби, погашення і зняття судимості.

Як видно, КК Росії досить докладно регулює питання Загальної частини, створюючи тим самим можливість для правильного застосування закону та індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання.