Загальна декларація прав людини

Історичний досвід і практика свідчать, що мета і зміст кримінального покарання, як правило, перебувають у тісному взаємозв'язку з конкретними умовами та епохою, загальним устроєм держави, станом економіки та суспільно-політичним ладом, поглядами, звичаями, а також ідеологічними стереотипами, що склалися в суспільстві.

Поновивши у 1991 р. свою незалежність, українська держава проходить складний шлях перебудови і переоцінки матеріальних та духовних цінностей. Цей процес обтяжується тим, що населення протягом поколінь виховувалося у традиціях соціалістичного світосприйняття, що передбачувало інше ставлення до багатьох категорій суспільства.

Захист прав людини є однією з основ демократії, а захист прав засуджених осіб є підґрунтям для здійснення демократичної карної політики.

Протягом багатьох десятиліть людство працює над тим, щоб засуджені зберігали свої права як члени суспільства, а також набували певних специфічних прав. З цією метою була прийнята низка законодавчих міжнародних правових актів, які носять міждержавний характер. Вони стабільні, на них не розповсюджується дія соціальної кон'юнктури, яка віддзеркалює політичні, ідеологічні, економічні, релігійні, історичні та кримінологічні фактори.

Міжнародні правові акти є чітким орієнтиром для розвитку кримінально-виконавчого законодавства України та застосування його норм у механізмі виконання та відбування покарань.

Загальне розуміння характеру міжнародних правових актів щодо захисту прав і свобод людини має велике значення для повного виконання зобов'язань всіма державами, які ратифікували ці акти.

Не є виключенням і Україна, яка у 1995 р. зробила свій вибір входженням до Європейського правового поля, коли взяла на себе правові зобов'язання щодо безумовного дотримання ратифікованих Верховною Радою України найважливіших міжнародних правових актів. Міжнародні правові акти - це врегульовані міжнародним правом норми, принципи, які мають рекомендаційний характер у галузі виконання і відбування покарань.

Загальна декларація - це перший в історії міжнародних відносин акт, у якому проголошено широке коло основних свобод і прав людини, що підлягають загальній повазі і дотриманню.

Підґрунтям її розробки і прийняття стало бажання людства створити такий світ, у якому люди будуть мати свободу слова і переконань і будуть вільні від страху і нужди. Реалізація цієї мети передбачає сприяння розвитку дружніх відносин між народами охорону права людини силою закону, забезпечення прав людини, гідності й цінності людської особи, рівноправності чоловіків і жінок, поліпшення умов життя в умовах більшої свободи.

Окремим напрямком декларації є зобов'язання держав-членів сприяти співробітництву з Організацією Об'єднаних Націй. Загальне розуміння характеру цих прав і свобод має величезне значення для повного виконання цього зобов'язання.

Дотримуватися Загальної декларації прав людини повинні всі народи і всі держави. Декларація сприяє поважанню цих прав і свобод і забезпеченню їх дотримання через національні й міжнародні прогресивні заходи, визнанню і здійсненню їх як серед держав-членів Організації, так і серед територій, що перебувають під їх юрисдикцією.

Відповідно до норм Загальної декларації всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану.

Крім того, кожна людина має право на життя, свободу і особисту недоторканність. Ніхто не повинен бути в рабстві або у підневільному стані; рабство і работоргівля забороняються в усіх їх видах. Ніхто не повинен зазнавати тортур або жорстокого, нелюдського або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання.

Це положення передбачає, що всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом, право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію. Ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання.

Кожна людина, для визначення її прав і обов'язків і для встановлення обґрунтованості пред'явленого їй кримінального обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом.

Людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом оприлюдненого судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту. Крім того, ніхто не може бути засуджений за злочин на підставі вчинення будь-якого діяння або за бездіяльність, які під час їх вчинення не становили злочину за національними законами або за міжнародним правом. Не може також накладатись покарання тяжче від того, яке могло бути застосоване на час вчинення злочину.

Людина як член суспільства має право:

- на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави;

- на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття;

- на рівну оплату за рівну працю;

- на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення;

- на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку;

- на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини.

Материнство і дитинство дають право на особливе піклування і допомогу. Всі діти, народжені у шлюбі або поза шлюбом, повинні користуватися однаковим соціальним захистом;

- на освіту. Освіта повинна бути безплатною, хоча б початкова і загальна. Початкова освіта повинна бути обов'язковою. Технічна і професійна освіта повинна бути загальнодоступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного.

Освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма народами, расовими або релігійними групами і повинна сприяти діяльності Організації Об'єднаних Націй щодо підтримання миру;

- вільно брати участь у культурному житті суспільства, втішатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користуватися його благами;

- на захист її моральних і матеріальних інтересів, що є результатом наукових, літературних або художніх праць, автором яких вона є;

- на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Крім прав кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

Здійснення цих прав і свобод ні в якому разі не повинно суперечити цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.

Зазначені в Декларації норми не можуть бути витлумачені як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації.

Отже, знання Загальної декларації прав людини допоможе студенту, слухачеві, курсанту використовувати її положення у практичній роботі та у власному житті.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права

Відповідно до норм Міжнародного пакту всі народи мають право на самовизначення. На підставі цього права вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток. Крім того, для досягнення своїх цілей народи можуть вільно розпоряджатися своїми природними багатствами і ресурсами без шкоди для будь-яких зобов'язань, що випливають з міжнародного економічного співробітництва, яке базується на принципі взаємної вигоди, та з міжнародного права. Жоден народ ні в якому разі не може бути позбавлений належних йому засобів існування.

Держави, які беруть участь у Пакті, в тому числі ті, що несуть відповідальність за управління несамоврядними і підопічними територіями, відповідно до положень Статуту Організації Об'єднаних Націй повинні заохочувати здійснення права на самовизначення і поважати це право.

Поряд з тим держава, яка бере участь у Пакті, зобов'язується поважати і забезпечувати всім, хто перебуває у межах її території та під її юрисдикцією, права, визнані в цьому Пакті, без будь-якої різниці щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини.

Якщо це не передбачено існуючими законодавчими чи іншими заходами, держава-учасниця Пакту зобов'язується вжити необхідних заходів відповідно до своїх конституційних процедур і для здійснення прав, визнаних у цьому Пакті.

Кожна держава, яка бере участь у Пакті, зобов'язується:

- забезпечити будь-які особі, права і свободи якої, визнані цим Пактом, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні;

- забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалося компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими органами влади або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту;

- забезпечити застосування компетентними властями засобів правового захисту, коли вони надаються.

Держави, які беруть участь у Пакті, зобов'язуються забезпечити рівне для чоловіків і жінок право користування всіма громадянськими і політичними правами, передбаченими в цьому Пакті.

Під час надзвичайного стану в державі, коли життя нації перебуває під загрозою, про наявність якого офіційно оголошується, держави-учасниці Пакту можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов'язань за цим нормативним актом тільки такою мірою, яку диктує гострота становища, за умови, що такі заходи не є несумісними з їх іншими зобов'язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи соціального походження.

Це положення не може бути підставою для якихось відступів від статей 6, 7, 8(п. 1, 2), 11,15,16 і 18.

Будь-яка держава, що бере участь у цьому Пакті і використовує право відступу, повинна негайно інформувати інші держави, які беруть участь у Пакті, за посередництвом Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй, про положення, від яких вона відступила, і про причини, що спонукали до такого рішення. Має бути також зроблено повідомлення через зазначеного посередника про дату, коли держава припиняє такий відступ.

Крім того, ніщо в цьому Пакті не може тлумачитись як таке, що означає, що якась держава, група чи особа має право займатися будь-якою діяльністю або чинити будь-які дії, спрямовані на знищення яких-небудь прав чи свобод, визнаних у Пакті, або на обмеження їх більшою мірою, ніж передбачається в цьому нормативному акті.

Ніяке обмеження чи приниження будь-яких основних прав людини, визнаних або існуючих в якій-небудь державі-учасниці Пакту на підставі закону, конвенцій, правил чи звичаїв, не припускається під тим приводом, що в цьому Пакті не визнаються такі права або що в ньому вони визнаються в меншому обсязі.

Право на життя є невід'ємним правом кожної людини. Це право охороняється законом. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.

У країнах, які не скасували смертної кари, смертні вироки можуть виноситися тільки за найтяжчі злочини відповідно до закону, який діяв під час вчинення злочину і який не суперечить постановам Пакту і Конвенції про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього. Це покарання може бути здійснене тільки як виконання остаточного вироку, винесеного компетентним судом.

Коли позбавлення життя становить злочин геноциду, слід мати на увазі, що ніщо в цій статті не дає державам-учасницям Пакту права яким би то не було чином відступати від будь-яких зобов'язань, прийнятих згідно з постановами Конвенції про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього.

Кожен, кого засуджено до смертної кари, має право просити про помилування чи про пом'якшення вироку. Амністія, помилування або заміна смертного вироку можуть бути даровані в усіх випадках.

Смертний вирок не виноситься за злочини, вчинені особами, молодшими за вісімнадцять років, і не виконується щодо вагітних жінок.

Ніщо не може бути підставою для відстрочення або недопущення скасування смертної кари будь-якою державою-учасницею Пакту.

Нікого не може бути піддано катуванню чи жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Зокрема, жодну особу не може бути без її вільної згоди піддано медичним чи науковим дослідам.

Нікого не можуть тримати в рабстві (рабство і работоргівля забороняються в усіх їх видах), в підневільному стані, приневолювати до примусової чи обов'язкової праці. Поряд з тим, якщо в країнах, де у виді покарання за злочин може призначатися позбавлення волі, пов'язане з каторжними роботами, цей пункт не вважається перешкодою для виконання каторжних робіт за вироком компетентного суду, що призначив таке покарання.

Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути піддано свавільному арешту чи триманню під вартою. Нікого не може бути позбавлено волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, які встановлено законом. Тому кожному заарештованому повідомляються під час арешту причини його арешту і в терміновому порядку повідомляється будь-яке пред'явлене йому обвинувачення.

Заарештована або затримана за кримінальним обвинуваченням особа в терміновому порядку доставляється до судді чи іншої службової особи, якій належить за законом право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд протягом розумного строку або на звільнення. Тримання під вартою осіб, які чекають судового розгляду, не має бути загальним правилом, але звільнення може ставитись у залежність від подання гарантій явки до суду, явки на судовий розгляд у будь-якій його стадії і, в разі необхідності, явки для виконання вироку.

Кожному, хто позбавлений волі внаслідок арешту чи тримання під вартою, належить право на розгляд його справи у суді, щоб цей суд міг невідкладно винести постанову щодо законності його затримання і розпорядитися про його звільнення, якщо затримання є незаконним.

Кожен, хто був жертвою незаконного арешту чи утримання під вартою, має право на компенсацію, якій надано позовної сили.

Всі особи, позбавлені волі, мають право на гуманне поводження і поважання гідності, властивої людській особі; у випадках, коли немає виняткових обставин, обвинувачувані розташовуються окремо від засуджених і їм надається окремий режим, що відповідає їхньому статусу незасуджених осіб.

Обвинувачені неповнолітні відокремлюються від повнолітніх і в найкоротший строк доставляються до суду для винесення рішення.

Пенітенціарною системою передбачається режим для ув'язнених, істотною метою якого є їхнє виправлення і соціальне перевиховання. Неповнолітні правопорушники відокремлюються від повнолітніх, і їм надається режим, що відповідає їхньому віку і правовому статусу.

Ніхто не може бути позбавлений волі на тій лише підставі, що він не в змозі виконати якесь договірне зобов'язання.

Кожному, хто законно перебуває на території будь-якої держави, належить право на вільне пересування і свобода вибору місця проживання у межах цієї території. Тому людина має право покинути будь-яку країну, включаючи свою власну.

Перераховані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім передбачених законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав та свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в Пакті. Таким чином, ніхто не може бути свавільно позбавлений права на в'їзд у свою власну країну.

Особа, яка законно перебуває на території будь-якої держави-учасниці Пакту, може бути вислана за рішенням органів відповідно до закону.

Всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'явлене йому, або при визначенні його прав та обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону. Преса і публіка можуть не допускатися на весь судовий розгляд або частину його з міркувань моралі, громадського порядку чи державної безпеки в демократичному суспільстві, або коли того вимагають інтереси приватного життя сторін, або - тією мірою, якою це, на думку суду, є строго необхідним, - при особливих обставинах, коли публічність може порушувати інтереси правосуддя; однак будь-яка судова постанова в кримінальній або цивільній справі повинна бути публічною, за винятком тих випадків, коли інтереси неповнолітніх вимагають іншого чи коли справа стосується матримоніальних спорів або опіки над дітьми.

Кожен обвинувачений в кримінальному злочині має право вважатися невинним, поки винність його не буде доведена згідно з законом.

Кожен має право при розгляді будь-якого пред'явленого йому кримінального обвинувачення на основі цілковитої рівності як мінімум на такі гарантії:

- бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу пред'явленого йому обвинувачення;

- мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту і спілкуватися з обраним ним самим захисником;

- захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника;

- мати призначеного йому захисника в будь-якому разі, коли інтереси правосуддя того вимагають, безплатно для нього в усякому такому випадку, коли у нього немає достатньо коштів для оплати цього захисника;

- допитувати свідків, що свідчать проти нього, або вимагати їх допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків з його боку на тих самих умовах, що і свідків, які свідчать проти нього;

- користуватися безплатною допомогою перекладача, якщо він не розуміє мови, використовуваної в суді, або не говорить цією мовою;

- не бути приневоленим до давання свідчень проти самого себе чи до визнання себе винним.

Щодо неповнолітніх процес повинен бути таким, щоб враховувались їхній вік і бажання сприяти перевихованню.

Кожен, кого засуджено за будь-який злочин, має право на те, щоб його засудження і вирок були переглянуті вищестоящою судовою інстанцією згідно з законом.

Якщо будь-яку особу остаточним рішенням було засуджено за кримінальний злочин і якщо винесений їй вирок був потім скасований або їй було даровано помилування на тій підставі, що якась нова чи нововиявлена обставина незаперечно доводить наявність судової помилки, то ця особа, котра зазнала покарання в результаті такого засудження, одержує компенсацію згідно з законом, якщо не буде доведено, що зазначена невідома обставина не була свого часу виявлена виключно або частково з її вини.

Ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону і кримінально-процесуального права кожної країни.

Крім того, ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні будь-якого кримінального злочину внаслідок якогось діяння, яке згідно з діючим на момент його вчинення внутрішньодержавним законодавством або міжнародним правом, не було кримінальним злочином. Так само не може призначатися більш тяжке покарання, ніж те, яке підлягало застосуванню на момент вчинення кримінального злочину. Якщо після вчинення злочину законом встановлюється більш легке покарання, дія цього закону поширюється на даного злочинця.

Ніхто не може перешкоджати відданню під суд і покаранню будь-якої особи за будь-яке діяння чи упущення, що на момент вчинення було кримінальним злочином згідно з загальними принципами права, визнаними міжнародним товариством.

Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності:

-право на захист, як передбачає ст. 17, від свавільного чи незаконного втручання в її особисте і сімейне життя;

- право на захист від посягань на недоторканність її життя або таємницю її кореспонденції чи незаконних посягань на її честь і репутацію;

- право на захист закону від такого втручання чи таких посягань;

- право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних і ритуальних обрядів та вчень;

— право безперешкодно дотримуватися своїх поглядів, тобто вільно передавати погляди. Це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження або в інший спосіб на свій вибір.

Сім'я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства і держави. Чоловіки і жінки, які досягли шлюбного віку, мають право на одруження і право заснувати сім'ю. Жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються.

Держави, які беруть участь у зазначеному Пакті, повинні вжити належних заходів для забезпечення рівності прав і обов'язків обох з подружжя щодо одруження під час перебування в шлюбі і за умови його розірванні. В разі розірвання шлюбу має передбачатися необхідний захист усіх дітей. Дитина без будь-якої дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, національного чи соціального походження, майнового стану або народження має право на такі заходи захисту, які є необхідними через її становище як малолітньої з боку сім'ї, суспільства і держави. Кожна дитина повинна бути зареєстрована негайно після її народження і повинна мати ім'я.

Всі люди є рівними перед законом і мають право на рівний захист закону без будь-якої дискримінації. Будь-яка дискримінація повинна бути заборонена законом, і закон повинен гарантувати всім особам рівний і ефективний захист проти дискримінації за будь-якою ознакою, як-то: раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політичні чи інші переконання, національне чи соціальне походження, майновий стан, народження чи інші обставини.

У тих країнах, де існують етнічні, релігійні та мовні меншості, особам, які належать до таких меншостей, не може бути відмовлено в праві разом з іншими членами таких груп користуватися своєю культурою, сповідувати свою релігію і виконувати відповідні обряди, а також користуватися рідною мовою.

Вищевикладене дозволяє зробити висновок, що зазначений міжнародний правовий документ є документом прямої дїї для всіх держав, які беруть участь у Пакті, в тому числі і для України.

Європейська Конвенція з прав людини

Право кожної людини на життя захищається законом. Жодна людина не може бути умисно позбавлена життя інакше ніж на виконанням смертного вироку суду, винесеного після визнання її винною у вчиненні злочину, за який законом передбачено таке покарання.

Позбавлення життя не розглядається як порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили:

- для захисту будь-якої людини від незаконного насильства;

- для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою;

- при вчиненні правомірних дій з метою придушення повстання або заколоту.

Таким чином, жодна людина не може:

- зазнавати катувань чи нелюдського або такого, що принижує її гідність, поводження чи покарання;

- бути в рабстві або у підневільному стані;

- бути приневолена до примусової чи обов'язкової праці;

- бути позбавлена волі інакше як у випадках і відповідно до процедури, встановлених законом.

Законним є ув'язнення людини після її засудження компетентним судом.

Законним є арешт або затримання людини за невиконання законного рішення суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, передбаченого законом.

Законним є арешт або затримання людини, здійснене з метою забезпечення її присутності перед компетентним юридичним органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення.

Законним є затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або затримання неповнолітнього з метою забезпечення її присутності перед компетентним правоохоронним органом.

Законним є затримання осіб для запобігання розповсюдженню інфекційних захворювань, психічно хворих осіб, алкоголіків або наркоманів чи бродяг.

Законним є арешт або затримання людини, здійснені з метою запобігання її незаконному в'їзду в країну, або людини, щодо якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції.

Кожна заарештована людина негайно повідомляється зрозумілою для неї мовою про підстави її арешту і про будь-яке обвинувачення проти неї, а також має бути негайно поставлена перед суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд протягом розумного терміну або на звільнення до початку судового розгляду. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями явки до суду. Кожна людина має право:

- при визначенні її громадянських прав і обов'язків або у разі будь-якого кримінального обвинувачення проти неї на справедливий і відкритий розгляд протягом розумного терміну незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. Судове рішення оголошується прилюдно, але преса і відвідувачі можуть не допускатися до зали засідань протягом усього судового розгляду або якоїсь його частини з метою збереження моралі, громадського порядку або національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси малолітніх чи захисту конфіденційності особистого життя сторін або у разі крайньої необхідності, якщо, на думку суду, в особливих випадках привселюдність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя;

- при обвинуваченні у вчиненні кримінального злочину вважати невинною доти, поки її винність не буде доведена згідно з законом.

Обвинувачена у вчиненні кримінального злочину особа має щонайменше такі права:

- бути негайно і детально проінформованою зрозумілою для неї мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти неї;

- мати достатньо часу й можливостей для підготовки свого захисту;

- захищати себе особисто або використовувати правову допомогу захисника на свій вибір або, якщо вона не має коштів для оплати правової допомоги захисника, одержувати таку допомогу безкоштовно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;

- допитувати свідків, обвинувачення або вимагати їх допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що і свідків обвинувачення;

- отримувати безкоштовну допомогу перекладача, якщо вона не розуміє і не розмовляє мовою, яка використовується у суді.

Кожен має право на повагу до свого особистого і сімейною життя, житла і таємниці листування.

Держава не може втручатися в здійснення цього права інакше як згідно з законом і у випадках, необхідних в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи для захисту прав і свобод інших людей.

Цією Конвенцією визначено також такі свободи:

- свобода думки, совісті і релігїї; це право включає свободу змінювати свою релігію або свої переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдно чи приватно, під час богослужіння, навчання, виконання релігійних і ритуальних обрядів. Свобода сповідувати релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, які встановлені законом і є необхідні в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони громадського порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших людей;

- свобода вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Зазначена норма не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної, територіальної цілісності, або громадської безпеки, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

- свобода мирних зборів і свобода асоціації з іншими, що включає право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів.

Здійснення цих прав не підлягає ніяким обмеженням, за винятком тих, які встановлені законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей. Крім того, зазначені права не перешкоджають запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції або органів державного управління.

Вищевикладене дозволяє зробити висновок, що здійснення прав і свобод, викладених в цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин.

Крім того, ніщо в Конвенції не може тлумачитися як таке, що надає будь-якій державі, групі або особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких із тих прав і свобод, що викладені в Конвенції, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж передбачено в цьому нормативному акті.

Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими

Сьогодні існують усі підстави для ствердження, що Мінімальні стандартні правила разом з іншими документами, прийнятими в рамках ООН з пенітенціарних проблем, складають міжнародно-правовий інститут захисту прав людини, засудженої в умовах позбавлення волі, як елемент єдиної системи міжнародного права, єдиного міжнародного механізму їх реалізації, також відіграють значну роль у справі підвищення поваги до демократичних прав і свобод, у зміцненні миру та демократії.

З огляду на розмаїтість юридичних, соціальних, економічних і географічних умов зрозуміло, що не всі правила можна застосовувати повсюди і водночас. В цілому вони відображають ті мінімальні умови, які Організація Об'єднаних Націй вважає прийнятними.

З іншого боку, ці стандартні правила не перешкоджають проведенню експериментів і введенню нової практики, які є сумісними з викладеними в них принципами і спрямованими на досягнення окресленої в них мети.

В усіх місцях ув'язнення треба мати реєстр у вигляді журналу з пронумерованими сторінками, куди повинні заноситися щодо кожного в'язня такі дані:

- відомості про особу;

- причини, за якими його ув'язнено, і найменування урядового органу, що прийняв рішення про його ув'язнення;

- день і година його прибуття, а також виходу з місця ув'язнення.

Нікого не можна приймати до в'язниці без офіційного наказу про ув'язнення, подробиці якого попередньо заносяться в реєстр.

Тримаються засуджені в різних закладах або в різних частинах одного й того самого закладу, з урахуванням їхньої статі, віку.

попередньої судимості, юридичних причин їх ув'язнення та нормативно визначеного характеру поводження з ними.

Так, чоловіки та жінки повинні, якщо це можливо, утримуватися в різних закладах. Якщо вони утримуються в одному й тому самому закладі, то жінок слід розташовувати в абсолютно окремих приміщеннях. Крім того, засуджених вперше в'язнів слід розміщувати окремо від інших засуджених.

Осіб, засуджених за невиконання боргових зобов'язань, та інших в'язнів, засуджених за цивільними справами, слід розташовувати окремо від осіб, які вчинили кримінальний злочин.

Неповнолітніх правопорушників слід утримувати окремо від дорослих.

Стосовно приміщень, у яких тримаються ув'язнені, мають бути виконані такі умови: там, де в'язні ночують у камерах або кімнатах, кожен з них повинен мати окрему камеру або кімнату. Якщо ж з особливих причин, таких як тимчасове перевантаження тюрми, центральному в'язничному управлінню необхідно відмовитися від цього правила, все одно розміщення двох в'язнів в одній і тій самій кімнаті є небажаним.

Там, де є загальні камери, в'язнів, яких в них розміщують, треба ретельно відбирати, аби переконатися, що вони здатні жити разом у таких умовах. Кожної ночі слід здійснювати постійний нагляд, відповідно до характеру закладу.

Всі приміщення, якими користуються в'язні, особливо спальні, мають відповідати всім санітарним вимогам, причому належну увагу слід звертати на кліматичні умови, особливо на кубатуру цих приміщень, на їхню мінімальну площу освітлення, опалення і вентиляцію.

Приміщення, де живуть і працюють ув'язнені мають відповідати таким вимогам:

- вікна повинні мати достатні розміри для того, щоб в'язні могли читати і працювати при денному світлі, і повинні бути сконструйовані так, щоб забезпечувати доступ свіжого повітря, незалежно від наявності штучної системи вентиляції;

- штучне освітлення має бути достатнім для того, щоб в'язні могли читати і працювати без шкоди для зору.

Санітарні вузли повинні бути достатні для того, щоб кожен в'язень міг задовольнити свої природні потреби, коли йому це потрібно, в умовах чистоти і пристойності.

Окремо треба зупинитися на ролі лікаря в установі виконання покарань. Про фізичне і психічне здоров'я в'язнів зобов'язаний піклуватися лікар, який повинен щодня приймати або відвідувати всіх хворих, а також всіх, хто скаржиться на хворобу, та тих, на кого він звернув особливу увагу.

Щоразу, коли лікар вважає, що фізична або розумова рівновага в'язня була порушена чи загрожує бути порушеною в результаті його ув'язнення або у зв'язку з якимись умовами ув'язнення, він доповідає про це директорові.

Лікар зобов'язаний регулярно здійснювати інспекцію і доповідати директорові з таких питань:

- кількість, якість приготування і умови розподілення їжі;

- гігієна і чистота установи та осіб, які там утримуються;

- санітарія, опалення, освітлення й вентиляція установи;

- придатність і чистота одягу та постелі в'язнів;

- дотримання правил, що стосуються фізкультури і спорту, в тих випадках, коли це не покладено на спеціалізований персонал.

Директор тюрми зобов'язаний брати до уваги доповіді і поради, що надає йому лікар, відповідно до правил 25 (2) і 26, і, якщо він згоден з рекомендаціями останнього, повинен негайно вжити заходів для втілення їх у життя; якщо ж ці рекомендації виходять за межи його компетенції або якщо він з ними не згоден, то він мусить негайно подати до вищих органів як свою власну доповідь, так і рекомендації лікаря.

Дії держав щодо даних правил. Усі держави, де норми захисту всіх осіб, які підлягали будь-якій формі затримання або тюремного ув'язнення, не відповідають Мінімальним стандартним правилам поводження з в'язнями, приймають ці правила. Мінімальні стандартні правила втілюються в національне законодавство та інші положення з урахуванням, якщо це необхідно, їх адаптації до чинних законів і культури, але без шкоди для духу і мети цих Правил. Мінімальні стандартні правила надаються в розпорядження всіх осіб, зокрема в розпорядження посадових осіб, що займаються підтриманням правопорядку, і персоналу виправних закладів для того, щоб вони могли застосовувати і виконувати їх у системі карного правосуддя. Мінімальні стандартні правила, втілені в національне законодавство та в інші положення, доводяться також до відома і роз'яснюються серед усіх в'язнів і всіх затриманих осіб під час їх прийняття до відповідних закладів і в період ув'язнення.

Держави інформуватимуть Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй один раз на п'ять років у формі відповідей на питання анкети, яку направлятиме до них Генеральний секретар, про масштаби здійснення заходів і досягнутий прогрес в плані застосування Мінімальних стандартних правил, а також про наявні фактори і труднощі, що впливають на їх застосування. Така анкета має бути підготовлена відповідно до особливої схеми, бути вибірковою і обмежуватися спеціально підібраними питаннями, щоб забезпечувати глибокий огляд і дослідження окреслених проблем.

Генеральний секретар, беручи до уваги доповіді урядів, а також іншу відповідну інформацію, доступну в межах системи Організації Об'єднаних Націй, у свою чергу здійснюватиме підготовку окремих доповідей, що стосуються застосування Мінімальних стандартних правил. Для підготовки цих звітів Генеральний секретар може також співпрацювати зі спеціалізованими установами та іншими відповідними міжурядовими та неурядовими організаціями, що мають консультативний статус при Економічній і Соціальній Раді. Генеральний секретар буде передавати зазначені доповіді на розгляд у Комітети з профілактики злочинності й боротьби з нею, з тим щоб останній вдавався до відповідних дій.

Згідно з положенням про передачу інформації, що згадувалося раніше, держави передають Генеральному секретареві:

- копії або витяги з усіх законодавчих положень, правил і адміністративних норм про застосування Мінімальних стандартних правил до осіб, які перебувають в ув'язненні, а також до місць ув'язнення;

- будь-які дані та матеріали описового характеру про програми поводження з правопорушниками, про персонал, який працює у виправних закладах, і кількість осіб, що були в будь-якій формі ув'язнені, а також статистичні матеріали, якщо такі є;

- будь-яку іншу відповідну інформацію про застосування Правил, а також дані про можливі труднощі під час їх здійснення.

Генеральний секретар розповсюджує Мінімальні стандартні правила і зазначені процедури застосування на якомога більшій кількості мов і забезпечує доступ до них усіх держав, зацікавлених міжурядових і неурядових організацій, з тим щоб добитися максимально широкого розповсюдження Правил і процедур їх застосування.

Генеральний секретар розповсюджує свої доповіді стосовно застосування Правил включно з коротким аналітичним викладом періодичних оглядів, з доповідями Комітету профілактики злочинності та боротьби з нею, з доповідями, підготовленими для конгресів Організації Об'єднаних Націй з профілактики злочинності та поводження з правопорушниками, а також з доповідями конгресів, науковими публікаціями й іншою, що стосується справи, документацією, що час від часу може бути необхідною для сприяння застосуванню Мінімальних стандартних правил.

Генеральний секретар забезпечує найчастіше звернення до тексту Мінімальних стандартних правил і використання їх в усіх відповідних програмах Організації Об'єднаних Націй, утому числі стосовно діяльності, спрямованої на здійснення технічного співробітництва.

У межах своїх програм технічного співробітництва й розвитку Організація Об'єднаних Націй:

- надає на прохання урядів допомогу у створенні та зміцненні всеохоплюючих та гуманних виправних систем;

- надає урядам, за їх проханням, послуги експертів і регіональних та міжрегіональних радників з питань профілактики злочинності та карного правосуддя;

- сприяє організації регіональних і національних семінарів та інших нарад на професійному й непрофесійному рівнях з метою сприяння поширенню Мінімальних стандартних правил і процедур застосування їх;

- розширює значну підтримку регіональним дослідницьким і навчальним інститутам у галузі попередження злочинності та карного правосуддя, пов'язаним з Організацією Об'єднаних Націй.

Комітет профілактики злочинності ООН:

- регулярно проводить перегляд Мінімальних стандартних правил з метою розробки нових норм, стандартів і процедур, що застосовуються для поводження з особами, позбавленими волі;

- здійснює контроль за виконанням процедур застосування Правил, в тому числі подає періодичні доповіді згідно з визначеною процедурою;

- надає належну допомогу Генеральній Асамблеї, Економічній і Соціальній Раді та всім іншим Органам Організації Об'єднаних Націй, що займаються питаннями прав людини, при підготовці рекомендацій за доповідями спеціальних комісій для проведення обстеження щодо питань, пов'язаних із застосуванням і виконанням Мінімальних стандартних правил;

- бере участь у процедурах застосування Правил, які не повинні тлумачитися як такі, що виключають застосування будь-яких інших заходів чи засобів правового захисту, що надаються згідно з міжнародним правом або встановлені іншими органами й установами Організації Об'єднаних Націй;

- з метою усунення випадків порушення прав людини, включаючи процедуру, що стосується систематичних грубих порушень прав людини, викладену в резолюції 1503 (ХЬУІІІ) Економічної і Соціальної Ради від 27 травня 1970 р., розглядає повідомлення, викладені у Факультативному протоколі до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та у Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.

Вище викладене дозволяє зробити висновок, що мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими за своїм змістом мають скоріше рекомендаційний характер, але їх врахування позитивно вплине на процедуру виправлення і ресоціалізації засуджених.

Європейські тюремні правила

Особи, засуджені до покарань у виді позбавлення волі, згідно з Європейськими тюремними правилами, зберігають усі права, яких вони не були позбавлені на підставі рішення суду.

Обмеження, що накладаються на осіб, позбавлених волі, повинні бути мінімально необхідними і відповідати тій обґрунтованій меті, з якою вони накладалися.

Утримання ув'язнених в умовах, що принижують їхні особисті права, не може бути виправдане браком ресурсів.

Життя в місцях позбавлення волі повинне бути, наскільки можливо, наближене до позитивних аспектів життя в суспільстві.

Утримання під вартою має бути організоване так, щоб сприяти поверненню осіб, позбавлених волі, у суспільство.

Слід заохочувати співпрацю із зовнішніми соціальними службами і, наскільки можливо, участь громадянського суспільства в житті ув'язнених.

Співробітники пенітенціарних установ виконують важливу громадську функцію, і тому порядок їх набору, професійної підготовки і умови роботи повинні забезпечувати їм можливість підтримувати високі стандарти поводження з ув'язненими.

Всі пенітенціарні установи повинні на регулярній основі інспектуватися державними органами і перевірятися незалежними структурами.

Європейські пенітенціарні правила застосовуються щодо всіх осіб, узятих під варту відповідно до рішення судового органу, і осіб, засуджених до позбавлення волі.

Власне, особи, взяті під варту відповідно до рішення судового органу, і особи, засуджені до позбавлення волі, повинні триматися в пенітенціарних установах, тобто установах, призначених для ув'язнених, що відносяться до цих двох категорій.

Зазначені Правила застосовуються також щодо таких осіб:

- які можуть триматися в пенітенціарній установі з тієї або іншої причини;

- які взяті під варту відповідно до рішення судового органу або засуджені до позбавлення волі, але з тих або інших причин тримаються в інших місцях;

- неповнолітні віком до 18 років повинні триматися не в пенітенціарних установах для дорослих, а в спеціально призначених для них установах;

- особи, які страждають на душевні захворювання або стан душевного здоров'я яких несумісний з тюремним утриманням, повинні триматися в спеціально призначених для цього установах.

Порядок прийняття засудженої особи до пенітенціарної установи;

1. Особу може бути прийнято до пенітенціарної установи або утримано в неї лише за наявності дійсної ухвали про тримання під вартою відповідно до вимог національного закону.

2. Відомості про особу ув'язненого реєструються негайно.

3. При реєстрації обов'язково фіксується:

- день і година прийому;

- список особистого майна, що належить ув'язненому і приймається на відповідальне зберігання згідно з Правилом 31;

- будь-які помітні тілесні ушкодження і скарги на погане ставлення до перебування у пенітенціарній установі;

- відповідно до вимог медичної таємниці будь-які відомості про здоров'я ув'язненого, що мають відношення до фізичного і психічного стану ув'язненого або інших осіб, оголошувати забороняється.

У мінімальні строки після прийняття:

- відомості про стан здоров'я ув'язненого, отриманні під час прийому доповнюють результатами медичного огляду;

- визначається режим утримання ув'язненого;

- визначається ступінь небезпеки ув'язненого;

- розглядаються всі наявні відомості про соціальне становище ув'язненого для задоволення його особистих і матеріальних потреб;

- здійснюються необхідні кроки щодо здійснення програм виправлення і ресоціалізації.

Щодо місця відбування покарання і розміщення, то по можливості ув'язнені повинні спрямовуватися для відбування покарання до пенітенціарних установ, розташованих поблизу від дому або місць соціальної реабілітації.

При направленні слід також враховувати вимоги, пов'язані з продовженням кримінального розслідування і забезпеченням безпеки, а також необхідність створення відповідного режиму для всіх ув'язнених.

По можливості слід з'ясувати думку ув'язненого стосовно призначеного для нього місця відбування покарання і будь-яких подальших переведеннях з однієї пенітенціарної установи до іншої.

Розміщення ув'язнених, зокрема надання місць для сну, необхідно проводити з повагою людської гідності відповідно до санітарно-гігієнічних вимог, з урахуванням кліматичних умов, площі, кубатури приміщення, освітлення, опалювання і вентиляції, а також намагатися забезпечити можливість самоти.

Правилами визначено вимоги до всіх будівель, де ув'язнені повинні жити, працювати або збиратися:

- вікна мають бути достатньо великими, щоб ув'язнені могли читати або працювати при природному освітленні в нормальних умовах, а також для забезпечення притоки свіжого повітря, окрім тих випадків, коли є відповідна система кондиціонування повітря;

- штучне освітлення має відповідати загальноприйнятим технічним нормам;

- має бути передбачена система сигналізації, яка дозволяє ув'язненим негайно встановлювати контакт із персоналом.

Ув'язнених зазвичай слід розміщувати на ніч в окремих камерах, за винятком тих випадків, коли має перевагу їх спільне розміщування з іншими ув'язненими.

Спільне розміщення допускається лише в тому випадку, якщо приміщення підходить для цієї мети і у в' язнені підходять один до одного.

Якщо це можливо, ув'язнені мають бути вправі обирати, з ким із ув'язнених їх розміщуватимуть на час сну.

При ухваленні рішення про направлення ув'язненого до тієї або іншої пенітенціарної установи або до конкретного відділення пенітенціарної установи слід належним чином врахувати необхідність утримання під вартою:

- підслідних окремо від засуджених;

- чоловіків окремо від жінок;

- молодих ув'язнених окремо від ув'язнених старшого віку. Допускаються відступи від вимог про роздільне утримання з

тим, щоб дати ув'язненим можливість спільно брати участь у заходах, що організовуються, проте ці групи завжди розділяються на ніч, якщо тільки ув'язнені не згодні утримуватися разом і адміністрація пенітенціарної установи не вважає, що це найбільшою мірою відповідатиме інтересам всіх ув'язнених.

Заходи безпеки при розміщенні всіх ув'язнених повинні бути мінімально обмеженими з урахуванням небезпеки втечі або спричинення ув'язненими шкоди собі або іншим.

Всі частини пенітенціарної установи повинні постійно утримуватися в порядку і чистоті.

Камери або інші приміщення, в яких ув'язнені розміщуються, повинні бути чистими.

Ув'язнені повинні мати безперешкодний доступ до санітарних устроїв, що відповідають вимогам гігієни і дозволяють самоту.

Ванн і душових повинно бути достатньо для того, щоб кожний ув'язнений міг користуватися ними при температурі, відповідній клімату, по можливості щоденно, але не менше двох разів на тиждень або частіше, якщо це необхідно для підтримки гігієни.

Ув'язнені повинні утримувати себе, свій одяг і спальні місця в чистому і охайному вигляді.

Адміністрація пенітенціарної установи надає їм для цього відповідні засоби, у тому числі туалетне приладдя, а також приладдя і матеріали для підтримки чистоти. Слід передбачити необхідні заходи для задоволення санітарних потреб жінок.

Ув'язнені, що не мають власного припустимого одягу, отримують одяг відповідно до клімату. Цей одяг не повинен бути принизливим або образливим. Весь одяг повинен утримуватись у хорошому стані і у разі необхідності замінюватися.

Ув'язнених, які отримали дозвіл на вихід за територію місця ув'язнення, не можна примушувати надягати одяг, що видає в них ув'язнених. Кожний ув'язнений забезпечується окремим ліжком та індивідуальним постільним приладдям, яке утримується в належному порядку і чистоті та оновлюється так часто, як це необхідно.

Харчування ув'язнених здійснюється з урахуванням їх віку, стану здоров'я, релігії, культури і характеру їх роботи.

Вимоги стосовно раціону харчування, включаючи мінімальну кількість калорій і утримання білків, визначаються національним законодавством.

їжа готується і подається із урахуванням санітарно-гігієнічних вимог. Харчування організовується три рази на день із розумними інтервалами. Ув'язнені повинні постійно мати доступ до чистої питної води.

Лікар або кваліфікована медична сестра можуть наказати змінити раціон харчування окремому ув'язненому, якщо це необхідно за медичними міркуваннями.

Правилами врегульовано й такий аспект, як контакти з зовнішнім світом. Так, для ув'язнених передбачено можливість максимально часто спілкуватися поштою, за телефоном або за допомогою інших засобів спілкування зі своїми сім'ями, іншими особами і представниками зовнішніх організацій; дозволяється також відвідування ув'язнених згаданими особами.

Спілкування і відвідування можуть бути обмежені або поставлені під контроль, якщо це необхідно для продовження кримінального розслідування, підтримки порядку і безпеки, запобігання кримінальним злочинам і захисту жертв злочинів, проте такі обмеження, включаючи спеціальні обмеження, що встановлюються судовим органом, повинні допускати прийнятний мінімальний рівень спілкування.

У національному законодавстві повинні бути зазначені національні й міжнародні органи і посадовці, спілкування •ув'язнених з якими не обмежується.

Відвідування повинні бути організовані таким чином, щоб дати ув'язненим можливість максимально природно підтримувати і зміцнювати родинні відносини.

Адміністрація пенітенціарних установ повинна допомагати ув'язненим підтримувати адекватні контакти із зовнішнім світом, з цією метою надає їм відповідну матеріальну підтримку.

Будь-які відомості про смерть або важку хворобу кого-небудь із близьких родичів негайно доводяться до ув'язненого.

Завжди, коли це дозволяють обставини, ув'язненому слід надавати можливість із супроводом або самостійно покидати пенітенціарну установу для відвідування хворого родича, присутності на похоронах або за іншими гуманними мотивами.

Слід дозволяти ув 'язненим негайно інформувати свої сім'ї про ув'язнення або переведення до іншої пенітенціарної установи, а також про будь-яке важке захворювання або травму.

При прийнятті ув'язненого до пенітенціарної установи у разі його серйозного захворювання, отримання ним тяжкої травми або переведення ув'язненого до лікарні адміністрація повинна, якщо тільки ув'язнений не попросить не робити цього, негайно проінформувати чоловіка (дружину) чи партнера ув'язненого, якщо ув'язнений неодружений, найближчого родича або іншу особу, раніше вказану ув'язненим. В разі смерті ув'язненого зазначені особи також негайно про це повідомляються.

Ув'язнені повинні мати нагоду регулярно отримувати інформацію про суспільні події, одержуючи за передплатою або в інший спосіб газети, періодичні видання й інші публікації, а також із телевізійних та радіоповідомлень, за винятком окремих випадків, коли судовий орган встановлює конкретну заборону на певний період.

Адміністрація пенітенціарної установи забезпечує участь ув'язнених у виборах, референдумах та інших сферах життя суспільства, враховуючи обмеження цього права не національним законода вством.

Ув'язнені повинні мати нагоду спілкуватися із представниками засобів масової інформації, за винятком випадків, коли є вагомі причини заборонити це з метою забезпечення безпеки, або в громадських інтересах, або для захисту жертв, інших ув'язнених або персоналу.

Утримання всіх ув'язнених повинне передбачати збалансовану програму заходів, які дають їм можливість проводити стільки часу в день за межами своїх камер, скільки необхідно для нормальної людської і соціальної взаємодії, а також дозволяти забезпечувати матеріальні потреби ув'язнених.

Особливу увагу слід приділяти потребам ув'язнених, що стали жертвами фізичного, психічного або сексуального насильства.

Трудову діяльність в місцях ув'язнення слід розглядати як позитивний елемент внутрішнього режиму і ніколи не застосовувати як покарання.

Адміністрація пенітенціарної установи повинна прагнути надати у достатній мірі корисної роботи. Наскільки це можливо, характер роботи, що надається, повинен підтримувати або розвивати навички, які дозволять ув'язненому заробляти собі на життя після звільнення.

Під час розподілення роботи не повинно бути ніякої дискримінації за ознакою статі. Ув'язненим, для яких це може мати користь, особливо молодим ув'язненим, має надаватися робота, що включає елемент професійної підготовки.

Вони можуть вибирати вид діяльності, в якій хотіли б брати участь, в межах наявних можливостей, із урахуванням відповідного професійного відбору і вимог порядку і дисципліни.

Організація і методи роботи у виправних установах повинні бути максимально схожими на організацію і методи аналогічної роботи в суспільстві, з тим щоб підготувати ув'язнених до умов їхньої професійної діяльності.

Хоча отримання фінансового прибутку від діяльності підприємств у виправних установах може бути корисним з огляду на підвищення стандартів, а також на якість і доцільність професійної підготовки, проте інтереси ув'язнених не можна підкорювати цій меті.

Робота ув'язненим надається або адміністрацією пенітенціарної установи, безпосередньо або спільно з приватними підрядчиками як на території пенітенціарної установи, так і за її межами.

У будь-якому випадку ув'язнені мають отримувати за свою працю справедливу винагороду. Ув'язнені повинні мати нагоду витрачати принаймні частину свого заробітку на придбання дозволених предметів для особистого користування і виділяти частину заробітку своїм сім'ям.

Слід заохочувати ув'язнених до того, щоб вони економили частину свого заробітку, який вручатиметься їм після звільнення або використовуватиметься для інших дозволених цілей.

Заходи з охорони здоров'я ув'язнених і забезпечення безпеки їхньої праці повинні бути не менш жорсткими, ніж заходи, що приймаються стосовно працівників на волі.

Слід передбачити засоби для виплати ув'язненим компенсації у разі отримання виробничої травми, включаючи професійні захворювання, на умовах не менш сприятливих, ніж умови, передбачені законом для працівників на волі.

Максимальна тривалість робочого дня і робочого тижня ув'язнених встановлюється відповідно до місцевих норм або звичаїв, що визначають умови найму вільних працівників.

Ув'язнені повинні мати принаймні один день відпочинку на тиждень і достатньо часу для освіти та інших занять.

Наскільки це можливо, ув'язнених, що працюють, необхідно включати до в національних систем соціального забезпечення. Кожен ув'язнений повинен мати нагоду щодня не менш як годину на день займатися фізичними вправами на відкритому повітрі, якщо дозволяє погода. За несприятливої погоди слід передбачити інші можливості займатися фізичними вправами.

Належним чином організовані заходи щодо підтримки фізичної форми і надання можливостей для заняття фізичними вправами та дозвілля є невід'ємною складовою частиною внутрішнього режиму.

Адміністрація пенітенціарних установ сприяє таким заняттям, через надання відповідних споруд та устаткування, вживає заходів щодо організації спеціальних видів занять для ув'язнених, які потребують їх.

Надається можливість для проведення дозвілля, у таких формах, як спорт, ігри, культурні заходи, захоплення та інші форми проведення дозвілля, і ув'язненим в міру можливості слід дозволяти організовувати такого роду заняття.

Ув'язнені повинні мати нагоду спілкуватися один із одним під час занять і з метою участі в заходах, пов'язаних з дозвіллям.

Правилами передбачено доступ всіх ув'язненим всіх ув'язнених до освітніх програм, які повинні бути максимально широкими і відповідати індивідуальним потребам та спрямуванням ув'язнених.

Першочергову увагу слід надавати ув'язненим, які не вміють читати, писати і рахувати, а також тим, які не мають базової освіти або професійної підготовки.

Особливої уваги слід приділяти освіті молодих ув'язнених, а також ув'язнених із особливими потребами.

За внутрішнім режимом статус освіти повинен бути не нижчим, ніж статус праці, і ув'язнені не повинні бути ущемленими у фінансовому плані або в інший спосіб внаслідок участі в освітніх програмах.

Кожна установа повинна мати бібліотеку для ув'язнених, відповідним чином укомплектовану різноманітними популярними та навчальними матеріалами, книгами й іншими носіями інформації. По можливості, роботу бібліотек пенітенціарних установ слід організовувати спільно з місцевими бібліотечними службами.

Наскільки можливо освіта ув'язнених має бути інтегрованою в загальнонаціональну систему освіти і професійного навчання з тим, щоб після звільнення вони могли продовжити без проблем свою освіту і професійну підготовку. Також організація навчального процесу має проходити під патронажем зовнішніх закладів.

Процедура звільнених ув'язнених відбувається відразу ж після закінчення строку їх ув'язнення або при винесенні судом або іншим органом ухвали про звільнення.

Дата і час звільнення реєструються в спеціальному журналі. Всі ув'язнені повинні мати нагоду скористатися заходами, що здійснюються для надання їм допомоги під час повернення до суспільства після звільнення. При звільненні ув'язненому повертаються всі предмети і гроші, які були узяті на відповідальне зберігання, та які належать йому, за винятком тих випадків, коли проводилося санкціоноване вилучення грошей або санкціоноване направлення будь-якого такого майна за межі пенітенціарної установи, або за санітарними міркуваннями було визнано необхідним знищити ті чи інші предмети. Ув'язнені розписуються в отриманні поверненого майна.

При підготовці до звільнення, відповідно до Правил проводиться медичний огляд ув'язненого, по можливості якомога ближче до дати звільнення.

Мають бути зроблені відповідні кроки для того, щоб при звільненні ув'язнені отримували відповідні документи і документи, що засвідчують їх особу, а також допомогу в пошук у відповідного житла і роботи. Звільненим ув'язненим надаються засоби допомоги, вони мають бути одягнені відповідно до клімату і пори року та мати достатньо коштів, щоб дістатися до місця призначення.

Вищевикладене дозволяє зробити висновок, що Європейські тюремні правила - це певний порядок виконання та відбування покарань, тому доцільно порівняти їх з порядком і умовами виконання та відбування покарань в Україні, ознайомити з ними персонал установ виконання покарань, які повинні використовувати їх у професійній діяльності.

(Максимальна оцінка ведення конспекту — 1 бал)

Запитання для перевірки

(Максимальна оцінка відповіді — 2 бали)

1. Розкрийте основний зміст Загальної декларації прав людини.

2. Які права людини передбачені у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права.

3. Які стандарти передбачено у Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

4. Головна мета Мінімальних стандартних прав поводження з ув'язненими.

5. Європейські тюремні правила

Самостійна робота

(Максимальна оцінка відповіді — 4 бали)

Завдання для самостійного опрацювання і закріплення матеріалу з теми

1. Основні положення Загальної декларації прав людини.

2. Громадянські і політичні права відповідно до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

3. Права людини відповідно Європейської конвенції про захист прав людини і її основних свобод.

4. Права людини відповідно до Загальної декларації з прав людини.

5. Права людини відповідно до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

6. Процедура позбавлення волі людини відповідно до Європейської конвенції про захист прав людини і її основних свобод.

7. Порядок і умови перебування особи під арештом до розгляду справи в суді відповідно до Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями.

8. Основні принципи Європейських тюремних правил.

9. Міжнародні інструменти захисту прав людини щодо засудженої особи в Україні у контексті Європейської інтеграції.

10. Порівняльна характеристика дотримання прав засуджених в Україні з міжнародними правовими документами.

Мозковий штурм

(Максимальна оцінка відповіді — 2 бали)

1. Що таке Загальна декларація?

Загальна декларація - це перший в історії міжнародних відносин акт, у якому проголошено широке коло основних прав і свобод людини, що підлягають загальній повазі і дотриманню.

2. Чи має право засуджена особа до смертної кари просити про помилування чи про пом'якшення вироку?

Згідно з Міжнародним пактом про громадянські і політичні права кожен, кого засуджено до смертної кари, має право просити про помилування чи про пом'якшення вироку. Амністія, помилування або заміна смертного вироку можуть бути даровані в усіх випадках.

3. Що таке Європейські тюремні правила? Європейські тюремні правила - це певний порядок виконання

та відбування покарань, тому доцільно порівняти норми які містять, з порядком і умовами виконання та відбування покарань в Україні, ознайомити з ними персонал установ виконання покарань, які мають використовувати їх у професійній діяльності.

4. Що, на Вашу думку, є головною передумовою будь-якої карної політики держави?

Незаперечним е той факт, що турбота про права і свободи засуджених осіб є головною передумовою будь-якої карної політики держави, яка зацікавлена у громадській безпеці суспільства.

5. До яких місць можуть бути направлені ув'язнені для відбування покарання і розміщення?

По можливості, ув'язнені повинні бути направлені для відбування покарання до пенітенціарних установ, розташованих поблизу від дому або місць соціальної реабілітації.

Використана література

1. Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 р.; Протокол № 1 від 20 березня 1952 р.; № 2 від 6травня 1963 р.; № 4від 16 вересня 1963р.; № від 28квітня 1983 р.; № 7 від 22 листопада 1990 р.

2. Загальна декларація прав і свобод людини і громадянина від 10 грудня 1948 р. // Міжнародний захист прав і свобод людини. 36. документів. - М., 1990.

3. Коментар до Мінімальних стандартних правил поводження з ув'язненими / Під ред. П. Г. Міщенкова. - М., 1997.

4. Конвенція про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для відбування покарання в державі, громадянами якої вони є, від 19 травня 1978 р. Ратифікована СРСР 3 квітня 1979 р. Набула чинності 26 серпня 1979 р.

5. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р.

6. Кримінально-виконавчий кодекс України. - К.: Атіка, 2003.

7. Кіршенблат С. Тлумачення прав ув'язнених осіб у міжнародно-правових джерелах: 36. наук, статей / За заг. ред. О. Доброжинського, С. Сворака. - Чернівці, 2006. - С. 94-101.

8. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 19 грудня 1966 р.

9. Міжнародний пакт про цивільні і політичні права від 19 грудня 1966 р.// Міжнародний захист прав і свобод людини. 36. документів. - М.: Юрид. література, 1990.

10. Про дотримання правоохоронними органами України конституційних гарантій та законності в забезпеченні прав і свобод людини: Постанова Верховної Ради України від 23 березня 2000 р. №1592-111.

11. Рекомендація №К (92) 16. Прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 19 жовтня 1992 р. // Європейські громадські санкції та заходи (мат. семін. слухань 11-12 квітня 2000 р.). - К., 2000. -С. 5-25.

12. Стандартные минимальные правила Организации Объединенных Наций в отношении мер, не связанных с тюремным заключением (Токийские правила): Приняты резолюцией Генер. Ассамблеи 45/11014 декабря 1990 г. // Междунар. акты о правах человека. Сб. докум. -М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1998. - С. 217-225.

13. Яцина I. 17. Захист прав людини в умовах позбавлення волі // Пробл. пенітенц. теорії і практики. - № 1. - К.: " МП Леся ", 1996. - С. 34.

14. Степанюк А. X., Яковець І. С. Втілення міжнародних стандартів у практику діяльності кримінально-виконавчої системи України: Монографія. - Харків: "Кроссрод", 2007. - 184 с.