§ 1. Роль та значення авторських договорів

Авторські договори опосередковують суспільні відносини, які складаються в суспільстві з приводу створення і головним чином використання творів науки, літератури і мистецтва. Значення цих творів для духовного розвитку суспільства важко переоцінити. Результати духов­ної творчості мають для суспільства не менше значення ніж науково-технічні досягнення. Саме духовний світ людини, її світогляд, духовне бачення навколишнього середовища визначають напрями і зміст науково-технічної творчості. Ду­ховно збагачена людина не буде створювати такі винаходи, корисні моделі, промислові зразки та інші досягнення науки і техніки, які б могли зашкодити суспільству, навколишньому середовищу тощо. Чинне законодавство про інтелектуальну власність передбачає норми, які забороняють створення таких винаходів, промислових зразків тощо, які можуть за­шкодити суспільству чи навколишньому середовищу. Можна з упевненістю сказати, що якби Чорнобильську АЕС створю­вали люди більш духовно збагачені, вони не допустили тієї біди, що сталася.

Духовний внутрішній світ людини і суспільства в цілому зу­мовлює передусім рівень суспільної культури в широкому розумінні цього слова, в тому числі культури суспільного виробництва, а останній, як відомо, визначає рівень добро­буту цього суспільства. Отже, духовний розвиток суспільства певною мірою впливає і зумовлює інші напрями його діяль­ності. Тому будь-яке суспільство на будь-якому етапі свого життя' виявляє належну увагу духовному розвиткові, при­наймні не меншу, ніж розвиткові матеріального виробництва.

Зміст духовності того чи іншого суспільства визначається рівнем розвитку науки, літератури і мистецтва. Але ці безцінні у своєму значенні для суспільства людські творіння можуть збагачувати духовний світ суспільства лише за умови їх широкого розповсюдження, цілеспрямованого використання, емоційного впливу на людей. Тобто йдеться про різні форми і способи використання творів науки, літератури і мистецтва, причому масштаби такого використання можуть бути значно більшими, ніж при застосуванні науково-технічних досягнень. Книжки, наприклад, відомого автора часто видають мільйон­ними тиражами.

В наш час істотно зростає роль науки, літератури і мистец­тва у розв'язанні корінних проблем прискорення соціально-економічного розвитку України. Передусім постає завдання зміцнити матеріально-технічну базу науки, створити належні умови для плідної праці вчених, літераторів, художників та інших митців. Прискореному переходові до ринкової еконо­міки може істотно сприяти література і мистецтво, які знач­ною мірою визначають моральне здоров'я людини і суспіль­ства в цілому. Чи не найголовнішим на даному етапі нашого соціального розвитку є завдання сприяти в різній формі і, будь-яким способом широкій творчості в Україні. Саме тому Конституція України проголосила вільний розвиток особис­тості (ст. 23), громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54).

Твори науки, літератури і мистецтва стають здобутком суспільства, широкої громадськості, коли вони широко тиражовані, тобто випущені у світ у формі і порядку, що визна­чаються чинним законодавством. Видання, публічний показ, публічне виконання та інші способи відтворення творів науки, літератури і мистецтва здійснюють спеціалізовані організації та установи — видавництва, телебачення, радіомовлення, кіностудії, видовищні організації.

Відносини між авторами та зазначеними організаціями оформляються авторським договором. Чинне законодавство про авторське право допускає можливість позадоговірного використання окремих творів, але лише у випадках, передбачених законом, і за одним винятком — воно безоплатне, тому зазначені відносини не оформляються договорами. Закон України "Про авторське право і суміжні права" в ст. 29 при­писує: "Використання твору допускається виключно на основі авторського договору з автором або іншою особою, що має авторське право, за винятком випадків, зазначених у стат­тях 15—19 цього Закону".

Авторський договір є найдосконалішою (принаймні нині) правовою формою, яка найбільшою мірою дає змогу авторові належним чином реалізувати свої права та інтереси. Він має можливість у договорі в найкращий спосіб захистити свої інте­реси та права, включаючи до нього відповідні умови і засте­реження. Такі основні права автора, як право на публікацію чи інше обнародування, право на відтворення, право на роз­повсюдження та інші можуть бути реалізовані тільки через такий правовий інструмент, як договір. При цьому, звичайно, не береться до уваги незаконне використання твору в будь-який спосіб.

Майнові права виникають для автора тільки в результаті використання твору, тобто тільки з договору на використання.

У той же час авторський договір є не тільки правовою фор­мою реалізації авторських прав. Зазначений договір — один з оптимальних способів доведення твору до широкої аудито­рії. Він є основним способом забезпечення суспільного споживання продукту духовної творчості, найважливіший етап руху наукового чи художнього твору від його творця до широкого споживача — читача, слухача, глядача. Зазначені функції авторського договору тісно пов'язані між собою і здійснення однієї з них на шкоду іншої у межах договірних відносин не допускається¹.

Чинне законодавство не приділяє належної уваги регулю­ванню авторських договірних відносин. У Законі України "Про авторське право і суміжні права" є лише кілька статей, присвячених авторським договорам. Одна з них (ст. 20) регу­лює відносини між автором і роботодавцем про створення тоору, Друга (ст. 27) встановлює порядок передачі (відступ-лення) майнових прав автора іншим особам. Стаття 29 присвячена договорам на право використання творів. Тобто безпосередньо авторським договорам у цьому законі присвя­чена лише одна стаття.

Проект ЦК України авторських договорів як таких взагалі не визнає. Лише у главі 73 "Ліцензії на право користування об'єктами інтелектуальної власності" є одна ст. 1175, яка визначає ліцензійні договори на використання творів науки, літератури і мистецтва.

Жоден нормативний акт України не регулює відносини ав­тора з користувачами його творів і не містить норм про ав­торські договори.

Значно більше уваги авторським договорам приділяє Закон Російської Федерації "Про авторське право і суміжні права". В ньому є статті про передачу майнових прав, умови авторського договору, форму авторського договору, автор­ський договір замовлення і відповідальність за авторським договором¹.

Таким чином, як уже відзначалося, основною правовою формою використання творів науки, літератури і мистецтва є цивільно-правові договори, що дістали назву авторських договорів. Використання твору іншими особами можливе лише на підставі авторського договору.

За авторським договором автор зобов'язаний створити відповідно до договору і передати замовлений твір або пере­дати готовий для використання твір, а користувач — вико­ристати або почати використання твору передбаченим дого­вором способом в обумовленому обсязі, у визначений строк і виплатити авторові встановлену договором винагороду.

Авторські договори — це самостійна група договірних зобов'язань, які мають певні особливості. Передусім суб'єк­тами вказаних договорів, з одного боку, завжди є автор (спів­автори) або його правонаступники, а з іншого — як правило, певна організація, що за родом своєї діяльності може використати твір, обумовленим у договорі способом. Право­наступниками можуть бути спадкоємці та інші особи, яким автор передав право використання твору. Це, зокрема, пред­ставники автора — батьки або піклувальники, якщо з будь-яких причин сам автор не може скористатися своїм правом на використання твору. Здатність до творчої діяльності не збігається з цивільно-правовою дієздатністю, нерідко авто­рами можуть бути неповнолітні або навіть малолітні.

Якщо з боку автора виступають дві або більше осіб (спів­автори, кілька спадкоємців або інших правонаступників), то для укладення договору необхідна згода усіх цих суб'єктів не­залежно від того, яка частка авторської винагороди їм нале­жить. Без такої згоди твір не може використовуватися. Вка­зані особи можуть доручити ведення переговорів, підписання договору, а іноді й подальшу роботу з користувачем комусь одному з них. Проте, таке доручення має бути оформлене письмово, воно становить частину авторського договору.

Укладаючи авторський договір з кількома співавторами, слід з'ясувати характер співавторства — роздільний чи неподільний. У першому випадку в договорі може бути зазна­чено авторство окремих співавторів. Проте в усіх випадках колективного твору укладається один авторський договір.

В разі використання кількох колективних творів на кожний з них укладається окремий авторський договір. Так, із співавторами слів пісні — один договір, із співавторами музики — другий. У даному випадку це окремі види творів, а не співавторство.

Автор може передати право на використання свого твору як на території України, так і за рубежем будь-яким громадя­нам і юридичним особам, у тому числі й іноземними. Як правило, контрагентами авторів (співавторів та їхніх право­наступників) виступають юридичні особи — державні, гро­мадські, приватні та інші організації будь-яких форм влас­ності" які можуть використовувати твір у той чи інший спосіб. У деяких авторських договорах контрагентом автора можуть бути і громадяни, зокрема замовник у договорі художнього замовлення. Будь-який громадянин може укласти договір з художником, скульптором чи фотографом про створення твору на замовлення. Проте у видавничих, постановочних, сценарних та деяких інших авторських договорах контраген­тами авторів виступають юридичні особи.

Авторські договори з іноземними авторами та авторські договори громадян України з іноземними користувачами укладаються з участю Державного агентства України з ав­торських і суміжних прав.

Особливістю авторських договорів є те, що об'єктами (предметами) їх виступають нематеріальні блага — твори науки, літератури і мистецтва. Вони стають об'єктом договору за однієї умови — вони виражені у такій об'єктивній формі, яка дає змогу відтворювати і розмножувати їх. Об'єктом ав­торського договору можуть бути твори, уже створені на мо­мент укладення договору, а також ті, які автор (співавтори) зобов'язується створити і передати для використання.

Важливою творчою ознакою предмета договірних відносин є новизна твору, яка може виявлятися або в самому змісті твору і формі викладу нового змісту, або тільки у формі викладу вже відомого змісту.

Авторський договір має бути укладений у письмовій формі, якщо законодавством не передбачено інше (п. 2 ст. 29 Закону України "Про авторське право і суміжні права"). Письмова форма не обов'язкова для договорів про опублікування творів у періодичних виданнях та енциклопедичних словниках.

Авторські договори бувають двох типів: а) авторський договір на передачу твору для використання; б) авторський ліцензійний договір. За авторським договором на передачу твору для використання автор або правонаступник передає чи автор зобов'язується створити та у встановлений догово­ром строк передати твір організації для використання обу­мовленим за договором способом, а організація зобов'язує­ться здійснити або почати це використання у встановлений договором строк, а також сплатити авторові або його право­наступникові винагороду, крім випадків, зазначених у Законі.

За авторським ліцензійним договором, автор або його пра­вонаступник надає організації право використати твір, у тому числі шляхом перекладу іншою мовою або переробки в обумовлених договором межах і на визначений строк. Організація зобов'язується сплатити винагороду за надання цього права.

Отже, законодавець чітко не розмежовує ці два типи договорів. Минула практика склалася таким чином, що за ав­торським ліцензійним договором автор надає організації право використати твір для перекладу іншою мовою або пере­робки одного виду твору на інший. Зокрема, за цим догово­ром розповідний твір може бути перероблений на дра­матичний або сценарій і, навпаки, сценарій чи драматичний твір може бути перероблений на розповідний.

Перелік авторських договорів наведеними не вичерпуєть­ся. Відповідно до загальновизнаного визначення авторського договору це така угода, за якою автор передає чи зобов'я­заний передати у майбутньому твір для використання. Іншими словами, сутність авторського договору зводиться лише до передачі твору для використання. Проте, на нашу думку, весь цикл авторських договорів не обмежується лише використан­ням твору. Закон України "Про авторське право і суміжні права" передбачає ряд договорів, які за своїм змістом не можна віднести до ліцензійних. Серед учених є й така думка, що авторські договори — це договори на передачу твору для використання, тобто ліцензійні договори. Проект ЦК України взагалі таких договорів, як авторські, не визнає, він містить лише правила про ліцензійні договори, причому однакові для використання творів і об'єктів промислової власності.

Вищеназваний закон передбачає договори автора з робо­тодавцем про створення договору. У ст. 20 цього закону за­значається: "Авторське право на твір, створений за догово­ром з автором, який працює за наймом, належить його авто­ру". Тобто, йдеться про автора, який працює за наймом, і на підставі спеціального договору має створити твір для робото­давця. Інакше цю норму зрозуміти не можна.

Стаття 27 Закону передбачає договір, який регулює пере­дачу (відступлення) авторського права. Пункт 1 цієї статті містить такий припис: "Майнові права можуть бути передані (відступлені) автором або іншою особою, що має авторське право, іншій особі". У цій нормі йдеться не про передачу права на використання, а про передачу (відступлення) всього комп­лексу майнових прав автора.

Нарешті, Закон містить окремі статті про передачу іншим особам саме права на використання твору. Стаття 28 прямо підкреслює, що авторові належить і таке право: "Автору, крім можливості передачі майнових прав, належить виключне право надавати іншій особі дозвіл на використання твору одним або всіма відомими способами на підставі невиключ-ної чи виключної ліцензії".

Поряд із цією статтею дещо дивною видається ст. 29 Зако­ну, в п. 1 якої зазначається: "Використання твору допус­кається виключно на основі авторського договору з автором або іншою особою, що має авторське право, за винятком випадків, зазначених у статтях 15—і 9 цього Закону".

З наведених статей можна зробити висновок, що ліцензій­ний договір і договір про передачу права на використання твору — це різні договори, з чим важко погодитися.

Але нас зараз цікавить інше — наведені чотири види договорів, які регулюють відносини автора з іншими особами саме на використання майнових прав на твір, хіба не є ав­торськими. Договір автора з роботодавцем про створення для нього твору безумовно авторський. Ліцензійні договори на використання твору також авторські. Договір про передачу (відступлення) авторського права за своєю природою можли­во і не авторський, але він регулює настільки специфічні ав­торські відносини, що це дає підставу віднести його також до авторських.

Закон України "Про авторське право та суміжні права" передбачає ще одну групу договорів, які також можна віднести до авторських внаслідок їх специфічності. Йдеться про договори на використання суміжних прав. Ці договори ще тільки почали формуватися, але вони передбачені зазначе­ним законом. Виконавці, виробники фонограм та організації мовлення також мають виключні права, які можуть вико­ристовуватися іншими особами лише на підставі договору.

Ще одна група договорів, які тією чи іншою мірою стосую­ться авторських прав, передбачена ст. 40 Закону. У ній ідеть­ся про доручення управління авторськими правами спеціаль­но уповноваженим на це організаціям. Зокрема у п. 1 цієї статті зазначається: "Повноваження на колективне управлін­ня майновими правами передаються авторами та іншими особами, які мають авторське право і суміжні права, безпо­середньо на основі письмових договорів. Колективне управ­ління майновими правами авторів та їх правонаступників зу­мовлює цілу низку договорів: договори про доручення управління майновими правами авторів та їх правонаступни­ків; договори організацій, що управляють майновими права­ми авторів та їх правонаступників на колективній основі, з користувачами творів; договори про взаємне представ­ництво прав та інтересів з іноземними організаціями — гро­мадян України за кордоном, іноземних громадян — в Україні.

Отже, всі зазначені договори становлять один тип договорів, які прийнято називати авторськими.

Цивільне законодавство колишнього СРСР передбачало також так звані типові та зразкові договори, які,  на нашу думку, себе цілком виправдали. Тому варто подумати про те, щоб такі договори розробити І в Україні.

Міністерства і відомства, які мали у своєму складі організа­ції, що використовували твори, розробляли типові договори. В них передбачалися основні умови авторських договорів, від яких відступати не дозволялося, якщо вони погіршували права автора. Типові авторські договори мали нормативний характер, тобто вони були обов'язкові для сторін.

Крім того, ці відомства розробляли зразкові договори для складання авторського договору. Вони не містили обов'язко­вих умов.

§ 2. Авторські договори. Загальні положення

З вищевикпаденого випливає, що предме­том авторського договору може бути досить широке коло пра­вових дій, пов'язаних з авторськими правами. Передусім це дії автора по створенню самого твору на замовлення робото­давця. Як зазначалося, відносини автора з роботодавцем, які виникають у зв'язку зі створенням твору, також мають бути врегульовані договором. Це прямо засвідчує ст. 20 Закону України "Про авторське право і суміжні права", з п. 1 якої випливає, що відносини роботодавця регулюються двома до­говорами — договором трудового найму та цивільно-пра­вовим договором. За першим договором автор-працівник зобов'язаний виконувати свої трудові обов'язки, в коло яких входить створення певного виду творів (наприклад, художник на підприємстві чи в організації). Проте обов'язок створювати твори має бути прямо передбачений у трудовому договорі, тобто йдеться про так званий службовий твір.

Якщо в обов'язки працівника за трудовим договором не входить створення твору, а твір буде створено, то відносини між автором-працівником і роботодавцем має визначати цивільно-правовий договір. У п. 2 ст. 20 Закону зазначено, Що виключне право на використання службового твору належить роботодавцеві, якщо інше не передбачено догово­ром. Постає питання, яким договором? Трудовим? Ви­дається,   що   ні.   Це   має  бути   окремий   цивільно-правовий договір, у якому передбачено правовий статус створеного працівником твору.

Безумовно, основним предметом авторських договорів є передача іншій особі автором чи його правонаступниками права на використання творів. Це основна група договорів. Але, крім цих правових дій, предметом авторських договорів можуть бути й інші дії. Зокрема, ст. 27 Закону передбачає до­говори про передачу майнових прав автора чи іншої особи, що має авторське право, іншій особі. Йдеться про передачу всього комплексу майнових прав. Інакше кажучи, автор чи особа, що має авторське право, за певну винагороду передає користувачеві, як правило, на весь строк дії авторського права усі свої майнові права, тобто продає свої майнові ав­торські права. Це може бути дарування, міна чи будь-яке інше відчуження, аби воно не суперечило чинному законодавству. Зазначена стаття Закону прямо застерігає, що передача (відступлення) авторського права оформляється авторським договором.

Як уже відзначалося, предметом авторських договорів мо­жуть бути й Інші правові дії, пов'язані з використанням чи роз­порядженням твору.

Отже, загальновизнане визначення авторського договору потребує певного уточнення. Так, за авторським договором автор передає або бере на себе обов'язок створити і у вста­новлений договором строк передати свій твір організацї для використання обумовленим у договорі способом, а організа­ція зобов'язується здійснити або почати використання у вста­новлений договором строк, а також сплатити авторові вина­городу, крім випадків, зазначених у законі.

За цим визначенням, як бачимо, предметом авторського договору є саме передача твору для використання. Проте за чинним законодавством предметом авторського договору можуть бути й інші правові дії — будь-яке відчуження ав­торських прав, передача права на використання, передача права на управління майновими правами автора та інші.

Таким чином, авторський договір можна було б сформулю­вати так: авторський договір — це угода автора чи його пра­вонаступників з іншими особами про вчинення відповідно до закону будь-яких дій з приводу володіння, користування та розпорядження твором.

Авторський договір — двостороння і консенсуальна угода.

Відповідно до п. 2 ст. 29 авторські договори мають укла­датися у письмовій формі, якщо законодавством про автор­ське право і суміжні права не передбачено інше. Проте єдиний Закон України "Про авторське право і суміжні права" не містить інших норм про форму авторського договору. У проекті ЦК України є одна ст. 1173 про форму ліцензійного договору. У ній зазначається: "Ліцензійний договір має бути укладений у письмовій формі, якщо інше не передбачено погодженням сторін.

Письмова форма не є обов'язковою для авторських ліцен­зійних договорів про опублікування твору в періодичних ви­даннях та енциклопедичних словниках".

Практика укладення авторських договорів пішла саме цим шляхом — договори про видання твору в періодичних видан­нях та енциклопедичних словниках, як правило, укладаються в усній формі.

Сторони в авторському договорі. Сторонами в авторсь­кому договорі можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Стороною в такому договорі є передусім сам автор — тільки фізична особа. Варто зауважити, що суб'єктом авторських прав може бути і юридична особа, але не автор. Автором мо­жуть бути громадянин України, іноземний громадянин чи особа без громадянства, при цьому незалежно від віку.

Проте суб'єкт авторських правовідносин — це не тільки автор, а й інші особи, яким належать авторські права. За за­коном до них належать спадкоємці та інші правонаступники, до яких авторські права перейшли відповідно до закону. Ними можуть бути будь-які юридичні особи, в тому числі іноземні юридичні особи, а також держава.

Таким чином, суб'єктом авторських правовідносин є сам автор або його правонаступники — спадкоємці, інші особи, до яких авторське право перейшло відповідно до закону, — з однієї сторони. Ця сторона в авторському договорі не має спеціальної назви, її прийнято називати "автор або його пра­вонаступники".

Автор — це особа, творчою працею якої створено той чи інший твір. Автором можуть бути і неповнолітні дпті. При цьому неповнолітні віком від 15 до 18 років укладають ав­торські договори  самостійно,  а за  неповнолітніх віком до 15 років договори укладають від їх імені батьки або опікуни (статті 13114 ЦК).

Нерідко буває так, що на стороні автора виступають кілька осіб (співавторів). Співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір. Відносини між ними визначають­ся угодою, укладеною між ними. Право опублікування та іншого використання твору належить однаковою мірою всім співавторам. Один співавтор не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше вико­ристання або зміну твору. Якщо авторський договір укла­дається від імені співавторів, то його підписують усі співавтори.

Стороною авторського договору з цього боку можуть бути й інші особи — спадкоємці автора та інші його правонаступ­ники. Якщо авторський договір укладається спадкоємцями, то вони зобов'язані подати документи, що засвідчують їх пра-вонаступництво.

Другою стороною в авторському договорі, як правило, є юридична особа — організація чи підприємство, яке має можливість використати твір у той чи інший спосіб. Це можуть бути юридичні особи, засновані на будь-якій формі власності, державні, приватні, іноземні тощо. Але цією стороною ав­торського договору є не тільки ті організації, що можуть використовувати твір. Цією стороною може бути роботода­вець, набувач авторських прав за договором про передачу (відступлення) майнових прав автором або іншою особою, що має авторське право, організація, що управляє авторськими правами на колективній основі.

Цією другою стороною авторського договору може бути й фізична особа, цю, як правило, виступає замовником на ство­рення, наприклад, твору живопису чи скульптурного. Фізична особа може виступати і як користувач твору.

Закон України "Про авторське право та суміжні права" передбачає чимало випадків бездоговірного використання творів, тобто коли використання твору іншими особами можливе без згоди автора і без укладення авторського дого­вору. Закон називає такі випадки вільним використанням твору (ст. 15). За цією статтею без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з обов'язковим зазна­ченням імені автора і джерела запозичення допускається використання твору без укладення авторського договору і без виплати авторської винагороди, крім випадку, передба­ченого ст. 19 Закону.

Випадки бездоговірного використання творів передбача­ють статті 15—19 Закону. Вони досить численні, але це виправдовується метою використання. Так, Закон передба­чає бездоговірне використання цитат, уривків творів як ілюстрацій, відтворення у пресі опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релі­гійних питань, відтворення поточних подій засобами фото­графії або кінематографії, видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих, публічне виконан­ня музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів, відтворення твору для особистого корис­тування.

Перелік, наведений у ст. 15 Закону, є вичерпним і розши­реному тлумаченню не підлягає. Крім цього переліку. Закон передбачає вільне використання твору бібліотеками та архівами, репрографічне відтворення для власних потреб; вільне відтворення примірників творів для навчання; вільне відтворення комп'ютерних програм, а також вільне відтво­рення в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- та відеозаписах.

Авторський договір повинен відповідати встановленим вимогам. Він має передбачати способи використання твору (конкретні права, що передаються за договором). Так, якщо твір передається для використання тільки шляхом видання, його можна використати тільки у такий спосіб. Це означає, що видавець не має права розповсюджувати твір будь-яким іншим способом, публічно виконувати чи показувати його.

Якщо в авторському договорі не передбачено умову про спосіб використання твору (конкретних прав, що передаються за авторським договором), договір вважається укладеним на такі способи використання твору, які можуть вважатися необхідними для досягнення наміру сторін, які вони мали в момент укладення договору. Наприклад, передача права на відтворення літературного твору може передбачати і його розповсюдження.

Важливою умовою авторського договору є строк його здійснення, виконання. В авторському договорі можуть бути передбачені  різні  строки,  які,  зокрема,   конкретизуються  у зразкових авторських договорах. Це можуть бути передусім строки дії самого договору, строки виконання умов договору, строки видання твору чи публічного показу тощо. Але зараз йдеться лише про строки дії самого договору. Ці строки визна­чаються угодою сторін. Безумовно, вони не можуть бути триваліші, ніж чинність самого авторського права. Проте, коли в авторському договорі умову про строк його дії не передбачено (наприклад, не передбачений строк, на який передається право), договір може бути розірваний після закінчення п'яти років від дати його укладення. Необхідною умовою договору в такому разі є попередження користувача за шість місяців до розірвання договору. Але незалежно від наявності в авторському договорі умови про строк автор або його спадкоємці мають право розірвати такий договір після закінчення десяти років від дати його укладення, повідо­мивши про це користувача за шість місяців до розірвання до­говору (п. 2 ст. 1 174 проекту ЦК).

Якщо в авторському договорі не передбачено умову про територію, на яку передається авторське право, то чинність права поширюється на всю територію України.

Винагорода за використання твору чи передачу майнових прав визначається угодою сторін. Винагороду за використан­ня твору, за загальним правилом, встановлюють в автор­ському договорі у вигляді відсотка від доходу за відповідний спосіб використання.твору. Тобто винагорода має виплачу­ватися за кожний спосіб використання твору окремо. Якщо встановити розмір винагороди у вигляді відсотка від доходу неможливо у зв'язку з характером твору або особливостями його використання, то винагороду визначають у вигляді зафіксованої у договорі чітко визначеної суми або іншим спо­собом.

Проте в договорі не може бути умов, які обмежують автора у створенні ним у майбутньому творів на певну тему або в певній галузі. Такі умови авторського договору визнаються недійсними.

Умови авторського договору, що суперечать положенням Закону України "Про авторське право і суміжні права" або погіршують права автора порівнянно із зазначеним законом, є недійсними.

§ 3. Види авторських договорів та їх зміст

Найпоширенішими є авторські договори про використання творів. До них належать: видавничий дого­вір; договір про депонування рукопису твору; постановочний договір; сценарний договір; договір художнього замовлення; договір про використання у промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва.

Видавничі договори у свою чергу поділяються на: видав­ничий договір на літературні твори; видавничий договір на твори образотворчого мистецтва; видавничий договір на музичні твори; договори на видання творів у перекладі та інші.

Розглянемо загальні положення про видавничий договір. Раніше відносини автора з видавництвами регулювалися, крім ЦК, також спеціальними типовими договорами, які містили основні умови типізованого того чи іншого видавни­чого договору. В Україні типових видавничих договорів зараз немає. Проте практика укладення їх досить багата.

Предметом видавничого договору можуть бути твори в га­лузі літератури, музики, образотворчого мистецтва, тобто будь-які твори, які допускають можливість відтворити і роз­повсюдити видавничими засобами (друкарським або іншим способом).

Видавничим авторським є договір, на підставі якого автор чи його правонаступник передає або зобов'язується пере­дати видавництву твір наукової чи літературної творчості, а видавництво бере на себе зобов'язання цей твір опубліку­вати, тобто випустити у світ.

Випуском твору у світ або опублікуванням визнається випуск в обіг примірників твору чи фонограми за згодою ав­тора або іншої особи, яким належить авторське право та суміжні права, у кількості, що задовольняє розумні потреби публіки шляхом продажу, здачі в найом, публічного прокату або шляхом іншої передачі права власності чи права володін­ня примірником твору або фонограми. Під опублікуванням розуміється також надання доступу до твору чи фонограми через електронні системи інформації.

Об'єктом видавничого договору є продукт творчої діяльності автора — твори науки, літератури чи мистецтва, виражені в об'єктивній формі, яка дає можливість відтворювати твір і розповсюджувати його, тобто випускати у світ. Як уже відзначалося, об'єктом видавничого договору може бути як готовий твір, так і твір, який автор ще тільки зобов'язується створити і передати видавництву. Це можуть бути твори художні, наукові, суспільно-публіцистичні, на­вчальні тощо, твори образотворчого мистецтва — оригінали, ескізи, ескізи-макети; музичні твори — ноти у формі клавіру, партитури тощо¹.

Зміст видавничого договору становлять права та обо­в'язки сторін. Передусім видавничий договір має містити поштові адреси сторін, визначається місцезнаходження видавництва, особа, яка представляє його і діє на підставі статуту чи іншого документа, що робить цю особу управомо-ченою. Зазначається повне ім'я, по батькові та прізвище ав­тора чи його правонаступника та їх точна адреса.

У договорі обов'язково має бути зазначено місце і дата його укладення.

Далі в договорі чітко визначається його об'єкт — твір і наводиться його попередньо погоджена назва. Назва твору може уточнюватися в процесі роботи над твором.

Автор зобов'язаний передати твір в обсязі та за структу­рою, що визначені завданням видавництва, яке додається до видавничого договору і є його невід'ємною частиною. Зав­дання формулює видавництво, воно вважається прийнятим автором з моменту його письмової згоди на це.

В договорі автор має однозначно підтвердити належність саме йому авторського права і те, що він не зробив ніяких розпоряджень щодо нього, які б суперечили чинному законо­давству чи умовам договору. Таке застереження має стосу­ватися також усякого іншого матеріалу, що використовується у творі. Якщо автор пропонує ілюстративний матеріал, який йому не належить, він має застерегти про це видавництво.

Розглянемо зміст договору на прикладі конкретної видавничої угоди.

За видавничим договором автор передає видавництву на погоджений сторонами строк виключне чи не виключне право на відтворення і розповсюдження твору. Іноді цей обов'язок у видавничому договорі формулюється так: "Автор передає видавництву на визначений законом час дії автор­ського права виключне, без територіальних обмежень, право розмноження і розповсюдження твору для всіх видань і тиражів без обмеження кількості примірників і будь-якою мовою".

Крім того, автор може передати видавництву на час тривання основного права ще й додаткові права:

а)   право  попередньої публікації чи  пізнішого  передруку повністю або частково, в тому числі в газетах або часописах;

б) право перекладу іншими мовами;

в) право надання ліцензій на україномовні видання в інших країнах;

г)  право на видання мікрокопій;

д)  право на інші форми розмноження, у тому числі фото­ механічним   чи   подібним  до   нього   способом   (наприклад, фотокопіюванням);

є) право запису чи знімання на апаратурі для пізнішого повторення у зображенні чи звуку, як і право розмноження та відтворення таких записів;

є) право надання ліцензій на реалізацію вищезазначених прав.

Наведений текст одного із пунктів видавничого договору свідчить, що видавництво перебирає на себе фактично всі майнові права автора, причому на весь строк чинності ав­торського права. Цей пункт не суперечить чинному законо­давству з авторського права, але він істотно обмежує дії ав­тора щодо твору. Автор відповідно до цього пункту не може передати цей же твір у майбутньому будь-якому іншому ви­давництву, оскільки він фактично видав видавництву виключ­ну ліцензію на весь строк чинності його авторського права — протягом життя автора і 50 років після його смерті.

Цією умовою видавництво забезпечує собі свободу дій фактично на невизначений строк, а автор обмежений у своєму праві користуватися і розпоряджатися своїм твором на свій розсуд. Автор зобов'язаний передати до видавництва підготовлений відповідно до видавничих вимог підписаний рукопис у двох примірниках у вигляді машинописного тексту через два інтервали або якісного принтерного відбитка або дискети. До рукопису додається також список використаної літератури.

Обов'язки видавництва. Протягом 6 тижнів від подання автором усього твору видавництво зобов'язане розглянути рукопис і прийняти рішення про його прийняття, необхідність доопрацювання чи відхилення, про що повідомляє автора.

Протягом встановленого у договорі строку видавництво повинно видати твір. При цьому воно бере на себе всю орга­нізацію, матеріально-технічні, фінансові та інші витрати щодо підготовки рукопису до друку, виготовлення і розповсюджен­ня тиражу. Видавництво здійснює також художнє та технічне оформлення, встановлює розміри тиражу, термін випуску, порядок розповсюдження. Строк видання твору — 6 місяців від дати прийняття рукопису.

Видавництво виплачує авторові гонорар у встановленому договором розмірі протягом місяця після виготовлення тиражу.

Видавництво зобов'язане при виданні твору друкувати в ньому знак © відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права".

Обов'язки автора (авторського колективу). Автор подає рукопис видавництву у встановлений договором строк і підготовлений відповідно до видавничих вимог. Він відповідає за достовірність і повноту матеріалу та відомостей у рукопис! або на магнітному носії (дискеті).

В разі потреби на пропозицію видавництва, автор зобов'я­заний доопрацювати твір в обумовлений строк, виконати ав­торське коригування тексту та також вичитати верстку. Якщо поданий автором рукопис виявиться неякісним або автор не сумлінно виконав свої обов'язки, видавництво може пору­шити питання про зменшення суми гонорару. В разі неподан­ня рукопису в обумовлений договором строк видавництво має право на відшкодування автором заподіяних видав­ництву фінансових та моральних збитків.

Авторський гонорар. Розмір авторського гонорару вста­новлюється угодою сторін у гривнях за один авторський аркуш. Кількість авторських аркушів визначається після виго­товлення оригінал-макета.

У разі повторного випуску твору авторський гонорар також визначається угодою сторін, але видавництво може встановлювати свої розміри, наприклад 50 відсотків від суми гонора­ру, виплаченого за перше видання.

Видавництво може використати твір і в інший спосіб, передбачений договором. У такому разі одержаний внаслідок реалізації додаткових прав прибуток розподіляється між ав­тором і видавництвом за їх угодою. Проте і в цьому разі видавництво може виставити свої умови, наприклад розподілити зазначені прибутки 50 на 50 відсотків між авто­ром і видавництвом. Після смерті автора право на гонорар переходить до його спадкоємців на час чинності авторського права.

Автор одержує за рахунок видавництва авторські примір­ники твору: при першому виданні —10 примірників, при пов­торних виданнях — по 2 примірники незалежно від кількості співавторів. Так, якщо перевидається підручник, наприклад з цивільного права, написаний колективом з 10 співавторів, то їм видається аж 2 примірники на весь колектив. Як бачимо, і тут видавництво прагне зекономити на авторах.

У разі виникнення потреби у повторному виданні твору, то воно може бути здійснене лише за згодою автора. Видав­ництво зобов'язане повідомити автора про намір перевидати твір. При цьому воно має право перевидати твір будь-яким тиражем.

Авторський договір може бути змінений тільки за взаєм­ною згодою сторін. Сторони мають право порушувати питан­ня про розірвання авторського договору в разі порушення умов договору однією із них.

В авторському договорі може бути передбачена умова про його конфіденційність, за якою сторона зобов'язується не розголошувати інформацію щодо як самого договору, так і його змісту третім особам.

Авторський договір має бути підписаний сторонами.

Наведений зразок авторського видавничого договору не є обов'язковим для сторін. Вони можуть включати до договору будь-які інші умови, аби лише вони не суперечили чинному законодавству, в тому числі й такі, які не погіршують стано­вище автора.

Спірним є питання, чи може автор укласти договір на видання одного і того ж твору з двома видавництвами одно­часно, якщо в договорі немає умови, яка б забороняла це.

У типових видавничих договорах, що діяли раніше, була спеціальна умова, за якою автор передавав видавництву рукопис для видання строком на три роки від дня схвалення рукопису видавництвом. З дня укладення договору і до закінчення трьох років після схвалення рукопису автор зобов'язаний не передавати для видання іншим організацям цей же твір чи його частину без попередньої письмової згоди видавництва, з яким він уклав договір. Чинний Закон України "Про авторське право і суміжні права" не містить норми, яка б забороняла авторові укласти видавничий договір з двома видавництвами одночасно на один і той же твір. Хоч з точки зору практичної роботи це недоцільно, оскільки чинність двох видавничих договорів на один і той же твір і в один і той же час безумовно завдає шкоду обом видавництвам. Проте зга­даний закон не вважає це порушенням і не встановлює за нього будь-яку відповідальність.

Договір про депонування рукопису. Тривалість видання твору досить часто зумовлює передчасне старіння інформа­ції, яка становить його зміст. Це стосується переважно наукових творів. Крім того, висока вартість видання такого твору, необхідність донести наукову чи науково-технічну інформацію якнайшвидше до заінтересованих осіб зумовили необхідність пошуків іншого, відмінного від видання, способу донесення інформації до широкого кола читачів. Такий спосіб був знайдений у формі депонування рукопису твору без його видання. Належним чином оформлений твір передається певній організації для зберігання з метою ознайомлення з твором будь-кого, хто цього бажає. Така форма інформації дістала назву "депонування", з'явився новий вид авторського договору, який поки що грунтовно не досліджено. Немає і нормативного акта, який би регулював відносини депону­вання¹.

Об'єктом договору є реферати статей, огляди, монографії, збірники наукових праць, матеріали конференцій, з'їздів, нарад, симпозиумів тощо вузькоспеціального характеру, які буває недоцільно видавати звичайним друкарським спосо­бом. Особливості зазначених об'єктів полягають у їх рукописній формі і вузькоспеціальному характері. Але варто мати на увазі, що видавничий процес не тільки тривалий, а й досить дорогий, що істотно обмежує можливості як авторів, так і організацій (наукових, навчальних тощо). Проте потреба опублікувати твір є іноді досить гострою. Ось тоді в нагоді стає депонування. При цьому автор зберігає за собою право на видання цього твору. Важливе значення має й те, що депо­нування твору є однією із форм обнародування, або публікації (випуску твору у світ).

Тези доповідей, крім доповідей на міжнародних, респуб­ліканських наукових з'їздах, конференціях і семінарах, звіти про науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи і дисертації об'єктом договору про депонування бути не можуть.

Суб'єктами цього договору виступають організації усіх форм власності, 3 одного боку, це можуть бути науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, вищі навчаль­ні заклади, редколегії або редради наукових і науково-техніч­них журналів та інші організації, з другого — Державна науко­во-технічна бібліотека України, група депонування.

Права та обов'язки сторін у договорі про депонування рукописів. Обов'язки підготувати рукопис до депонування відповідно до встановлених вимог покладаються на самого автора або організацію, що подає рукопис. Передусім має бути прийнято рішення про депонування рукопису. Таке рішення мають право приймати вчені, науково-технічні (тех­нічні), редакційно-видавничі ради наукових, науково-дослід­них, проектно-куонструкторських організацій, вищих на­вчальних закладів; редколегії або редакційні ради наукових, науково-технічних журналів. Рішення зазначених органів має затвердити керівник організації.

До рукопису додається реферат.

Підготовлені відповідно до встановлених вимог рукопис і реферат та інші необхідні документи, передбачені норматив­ними актами, подані до організації інформації, має розгляну­ти організація депонування, за наслідками розгляду прий­мається рішення про прийняття рукопису на депонування.

Направлення рукопису на депонування здійснюється тільки за згодою автора. Організація, яка направляє рукопис на депонування, відповідає за її зміст.

Таким чином, з договору про депонування рукопису випливає право організації на передачу рукопису на депону­вання, а для органу інформації — обов'язок прийняти підготовлений відповідно до встановлених вимог рукопис на депонування.

Проте орган інформації може відмовити у прийнятті руко­пису на депонування, якщо рукопис буде оформлено нена­лежним чином.

Факт прийняття рукопису на депонування і опублікування реферату засвідчується довідкою про депонування. Факт де­понування рукопису прирівнюється до опублікованих друко­ваних робіт.

Таким чином, автор рукопису після його депонування на­буває авторських прав опублікованої роботи, але не має права на винагороду.

Інформація про депонування рукопису здійснюється шля­хом публікації рефератів (або бібліографічних описів) цих рукописів у відповідних реферативних журналах та бібліографічних покажчиках.

Доступ до рукопису мають усі заінтересовані особи. Крім того, на їх прохання орган інформації, що прийняв рукопис на депонування, видає за встановлену плату копію рукопису або її частини.

Договір про депонування рукопису близький до договору зберігання. Депонування і є передача на зберігання. Проте між цими договорами є істотні відмінності, які дають підставу віднести договір про депонування до авторських договорів. Своєрідність цього договору полягає в тому, що на відміну від договору схову (ст. 413 ЦК) його предметом є не майно вза­галі а саме рукопис, який передається на схов завжди на невизначений строк. Після закінчення певного строку власник майна, що передав його на схов, зобов'язаний його забрати. Такого обов'язку немає у договорі про депонування.

Таким чином, договір про депонування рукопису є реаль­ний, права та обов'язки в якому виникають з моменту пере­дачі рукопису на депонування. Цей договір породжує для ав­тора рукопису позитивні наслідки — депонований рукопис прирівнюється до опублікованої друкованої роботи, тобто до творів, випущених у світ за видавничим договором. Отже, договір на депонування рукопису є реальна угода, за якою організація передає належним чином оформлений рукопис органові інформації на зберігання та інформування всіх заінтересованих осіб про його зміст, а також надає можливість ознайомитися із самим рукописом.

Постановочний договір. Зміст літературного твору може бути обнародуваний (випущений у світ) шляхом його публіч­ного виконання на сцені спеціальних видовищних організацій. У такий спосіб найчастіше у світ випускають музичні, дра­матичні, естрадно-циркові та інші твори.

Раніше за чинним законодавством предметом сценічного договору міг бути тільки неопублікований твір. Опублікований твір використовувався без договору з автором. Нині Закон України "Про авторське право та суміжні права" такої можливості видовищній організації не надає — твір незалеж­но від того, опублікований він чи ні, видовищна організація може використати тільки за договором з автором.

Постановочний договір є консенсуальна угода, на підставі якої автор передає або зобов'язується створити і передати видовищній організації драматичний, музичний або музично-драматичний, хореографічний або пантомімний твір, а орга-нізація-постановник зобов'язується здійснити в обумовлений договором строк постановку і публічне виконання твору (випустити його у світ) та виплатити авторові обумовлену до­говором винагороду.

Об'єкти постановочного договору — драматичні, музичні, музично-сценічні, хореографічні та пантомімні твори як ство­рені на момент укладення договору, так і ще не створені.

Суб'єкти постановочного договору — автор-творець сценічного твору і відповідна видовищна організація. Якщо твір створено кількома авторами (автор лібрето опери і ком­позитор), суб'єктами постановочного договору є автори усіх складових частин твору.

За постановочним договором автор передає або зобов'я­зується створити і передати видовищній організації для публічного виконання обумовлений договором твір, що має відповідати творчій заявці автора, схваленій організацією.

Видовищна організація зобов'язана здійснити публічне виконання твору протягом строку, обумовленого договором. За загальним правилом, автор зобов'язується до першої по­становки твору або до закінчення строку на постановку (інше публічне виконання) не передавати цей же твір іншій видовищній організації для публічного виконання у тому ж місті. Отже автор має право укладати постановочний договір з театрами інших міст, але така умова не обов'язкова.

Видовищна організація зобов'язана виплатити авторові твору винагороду за його використання. Розмір винагороди визначається угодою сторін. Проте практика виробила певний порядок виплати винагороди за виконання твору шля­хом публічного виконання. Винагорода, що виплачується ав­торові, складається з двох частин: одноразової винагороди і відрахувань від поспектакльних зборів. Сума одноразової винагороди визначається угодою сторін з урахуванням виду, обсягу та якості твору. Поспектакпьна винагорода обчис­люється в розмірі, що встановлюється нормативними актами¹. Авторська винагорода за публічне виконання твору нараховується, як правило, незалежно від того, платний чи безплатний вхід для глядачів чи слухачів. Наприклад, за музику, що її виконують оркестри на танцювальних майдан­чиках, у будинках культури, палацах культури, авторська винагорода нараховується в усіх випадках. Тому зазначені видовищні підприємства зобов'язані чітко зазначати, якого автора музика виконувалася.

Театр має право розірвати договір і стягнути з автора одержані ним суми, включаючи аванс, у таких випадках:

автор не подав твору у встановлений строк зі своєї вини чи в строк, встановлений для внесення виправлень і доопра­цювання;

при невідповідності твору затвердженій і погодженій з ав­тором заявці;

при відмові автора внести необхідні виправлення, якщо ви­мога про їх внесення не виходить за межі заявки і договору;

при виявленні плагіату в частині чи цілому творі.

Аванс може бути стягнутий і в разі визнання судом недобросовісності автора у виконанні замовлення. В інших випадках розірвання договору не тягне за собою стягнення авансу.

Сценарний договір — це договір, за яким автор передає або  зобов'язується  створити   і   передати   кіно-,  теле-  або організації радіомовлення сценарій для фільму або телерадіо-передачі в обумовлений стронами строк, а студія зобов'я­зується сплати авторові обумовлену договором винагороду.

Сценарний договір за раніше чинним законодавством відзначався особливостями. Перша з них полягала втому, що кіно-, теле- або радіостудія не була зобов'язана використати твір, тобто випустити його у світ. При цьому студія зобов'я­зана була виплатити авторові чи авторам гонорар відповідно до закону. Такої умови нині чинний Закон України "Про ав­торське право та суміжні права" не містить.

Друга особливість (як і в попередньому постановочному договорі) полягала в тому, що об'єктом договору міг бути тільки неопублікований твір. Такої вимоги у чинному законо­давстві також немає.

Згаданий закон та інші нормативні акти з авторського права не містять норм, які б регулювали відносини за сце­нарним договором. Типових договорів Україна поки що не має і навряд чи вони будуть. Тому регулювання зазначених відносин буде викладено за загальними правилами про ав­торські договори та усталену практику їх укладення.

Сценарний договір може бути реальним або консенсу-альним. Коли йдеться про передачу студії (організації) гото­вого твору, то в такому разі це буде реальний договір. Коли ж йдеться про створення твору та його наступну передачу для використання, то це вже консенсуальний договір. Сценарний договір — договір двосторонній і оплатний.

Об'єктом сценарного договору є літературний сценарій. Він має відповідати творчій заявці, яку затверджує організа-ція-постановник і яка додається до сценарного договору. За загальним правилом, творча заявка містить виклад основної ідеї твору, сюжетний задум і характеристику головних діючих осіб майбутнього сценарію. У сценарії має бути даний опис повних і послідовних дій, діалогів тощо, тобто це закінчений кіно-, теле- чи радіодраматичний твір.

Слід мати на увазі, що творцем аудіовізуального твору є не лише автор літературного сценарію. Автори музичних творів, використаних у творі, режисери, художники-постановники, оператори тощо — всі вони є творцями аудіовізуального твору. Але зараз йдеться про договір на створення лише літературного сценарію, який має бути ідейно-художньою основою аудіовізуального твору.

Сторонами у договорі завжди є автор (сценарист) і орга­нізація (підприємство), яка на основі літературного сценарію має створити аудіовізуальний твір чи твір для радіомовлення. В роботі над сценарієм можуть брати участь кілька авторів — автори діалогів, текстів пісень, музики тощо. У такому разі всі вони є стороною у договорі. Сценарний договір може бути укладений також із правонаступниками автора.

Контрагентом автора у сценарному договорі є організація будь-якої форми власності, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору або іншим способом має використати літературний сценарій.

Укладення сценарного договору породжує для сторін певні права та обов'язки в основному такі, як і в будь-якому іншому авторському договорі. Проте у сценарному договорі є свої особливості, які зумовили характер прав та обов'язків. За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати літературний сценарій для аудіовізуального твору чи радіомовлення. Якщо автор бере на себе обов'язок ство­рити твір, то в договорі визначається строк виконання такого замовлення, якого автор повинен дотримуватися. За загаль­ним правилом, у договорі може бути умова, за якою автор протягом певного строку не може передати цей же літературний сценарій іншим організаціям для використання.

Якщо організація, яка взялася використати літературний сценарій, внаслідок попереднього його розгляду прийде до висновку, що сценарій слід доопрацювати, то автор зобов'я­заний це зробити в обумовлений строк.

На автора літературного сценарію може бути покладено за договором обов'язок брати участь у роботі по реалізації сценарію (консультування режисера-постановника, акторів з питань трактування сцен, образів дійових осіб, обставин дій тощо).

У свою чергу організація-постановник зобов'язується за договором надавати авторові необхідні консультації та іншу допомогу. Проте вона не має права без письмової згоди ав­тора вносити зміни до літературного сценарію, його назви, а також у позначення імені автора. Організація повинна зазна­чати прізвище автора в усіх випадках використання твору — літературного сценарію.

За загальними правилами, що вироблені практикою, організація-користувач   літературного   сценарію   має   право розірвати договір і стягнути з автора всі виплачені йому за договором суми в таких випадках:

літературний сценарій не поданий у строк, обумовлений договором, або у строки, визначені для доопрацювання сценарію;

поданий літературний сценарій не відповідає вимогам і умовам договору;

автор літературного сценарію відмовився вносити до нього виправлення і доробки, запропоновані організацією-користу-вачем відповідно до договору і творчої заявки;

автор літературного сценарію без письмової згоди орга-нізації-користувача, з якою укладено сценарний договір, передав цей же літературний сценарій для використання третій особі;

без письмової згоди організації-замовника літературного сценарію автор залучав до його написання третіх осіб;

суд визнав недобросовісність автора при написанні замов­леного йому літературного сценарію.

Договір художнього замовлення — угода, за якою автор зобов'язується створити і передати замовникові в обумов­лений договором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник зобов'язаний прийняти виконану роботу і оплатити її вартість. Це договір консенсуальнип, двосторонній та оплатнип.

Зазначений договір використовується для регулювання відносин автора і замовника досить широко, оскільки часто виникає необхідність створити твір образотворчого мистецт­ва саме на замовлення. Як правило, ініціатива укладення за­значеного договору виходить не від автора, а від замовника, бо саме в нього виникає потреба у створенні певного твору. Мета створення твору образотворчого мистецтва може бути різна, сфера його чинності досить широка. Це можуть бути різні форми живопису, скульптури, фотографії тощо, призна­чені для оздоблення житла, парків тощо, для увічнення пам'яті державних чи громадських діячів або близьких родичів тощо.

Договір художнього замовлення має дві особливості. Перша полягає в тому, що замовником може бути будь-яка особа — фізична, юридична, іноземний громадянин, особа без громадянства, іноземна юридична особа. При цьому особливого значення не має, чи є організація-замовник юридичною  особою.  Замовником  може  виступати  й  організація, яка прав юридичної особи не має, вона сама є скла­довою частиною юридичної особи.

Другою особливістю договору художнього замовлення є те, що замовник не зобов'язаний випускати твір образотворчого мистецтва у світ. Він може це зробити, а може й не робити — це його право.

Сторонами договору художнього замовлення можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Про замовника йшлося вище. Контрагентом у цьому договорі виступає сам автор. Не має значення, хто буде автором — громадянин України, інозе­мець чи особа без громадянства. Не має значення і вік авто­ра, ним може бути і неповнолітній автор.

Часто виконавцем замовлення на створення твору обра­зотворчого мистецтва виступає не сам автор, а організація, до якої належить автор, наприклад художні майстерні. Але у такому разі це буде вже не договір художнього замовлення, особливістю якого є саме те, що він укладається з автором.

Об'єктом договору художнього замовлення є твір образо­творчого мистецтва. Поняття "твір образотворчого мистецт­ва" охоплює досить широке коло художніх творів. Це живопис, графіка, скульптура, твори декоративно-прикладного мистец­тва, монументально-декоративного та оформлення, а також фотографічні твори та твори, одержані способом, аналогіч­ним фотографії.

Права та обов'язки сторін за договором художнього замовлення. Передусім автор зобов'язаний створити і пере­дати замовникові твір образотворчого мистецтва. Автор виконує твір за два етапи. Спочатку він має виконати ескіз майбутнього твору, узгодити його із замовником і лише на основі узгодженого ескізу виконувати сам твір. Автор за власною ініціативою може зробити кілька ескізів на вибір за­мовнику. Проте оплаті підлягає лише один ескіз.

Прийнято вважати ескіз схваленим, якщо протягом 15 днів від дня його передачі замовникові від нього не надійшло за­перечень. Сама робота вважається прийнятою, якщо протя­гом ЗО днів від дня її передачі від замовника не надійде письмова мотивована відмова в прийнятті роботи. Замовник може також запропонувати авторові доопрацювати твір у бажаному аспекті, але він має чітко сформулювати свої по­бажання.

Твір може бути відхилений внаслідок творчої невдачі авто­ра, в такому разі виплачений авторові аванс не підлягає поверненню, і сама виконана робота повертається автору.

Як уже зазначалося, замовник зобов'язаний прийняти твір, якщо він виконаний відповідно до умов договору, і опла­тити його вартість. Після цього твір переходить у власність за­мовника, який має право розпорядитися ним на свій розсуд, проте з додержанням законодавства про авторське право. Всі підготовчі матеріали (ескізи, етюди тощо), зроблені авто­ром у процесі роботи над твором, є його власністю, якщо сто­рони не домовилися про інше.

Замовник має право розірвати договір художнього замов­лення в таких випадках:

автор в обумовлений договором строк не передав твору замовникові;

твір не відповідає умовам договору;

автор відмовляється внести зміни чи виправлення, запро­поновані замовником у межах договору;

автор не дотримався умови про особисте виконання роботи або суд довів недобросовісність виконання автором обумовленої роботи.

Якщо роботу не завершено не з вини автора, то замовник зобов'язаний оплатити виконану частину роботи. Розмір плати в такому разі визначається з урахуванням розміру обумовленої винагороди за роботу в цілому і відсотка вико­наної частини.

Досить часто твори образотворчого мистецтва виконують­ся на замовлення громадян. У такому разі право власності на твір переходить замовнику-громадянину, проте за автором зберігаються його авторські права. Стаття 10 Закону України "Про авторське право і суміжні права" проголошує: "Автор­ське право і право власності на матеріальний об'єкт, в якому виражено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об'єкта, в якому виражено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки".

З цієї статті випливає, що автор твору образотворчого мистецтва, право власності на матеріальний об'єкт якого належить іншій особі, зберігає за собою всі авторські права, в тому числі право на відтворення і розповсюдження. Без­умовно, така норма досить істотно обмежує права власника матеріального об'єкта твору. Так, наприклад, на замовлення громадянина було виготовлено надгробний пам'ятник, який є оригінальним і цінним витвором високого художнього рівня. Автор цього твору вирішив його відтворити чи то в мініатюрах, чи то в листівках і розмножити. Власник пам'ятника не може цьому заперечувати. Але з огляду на ті чи інші міркування власник матеріального об'єкта твору може цього не бажати, більше того, це може завдати йому певної матеріальної чи моральної шкоди. Проте автор твору не буде відповідати у та­кому випадку перед замовником, оскільки діяв у межах зако­ну. Очевидно, законодавство в цій частині варто було б удос­коналити.

Договір про використання твору декоративно-приклад­ного мистецтва. Раніше твір декоративно-прикладного мистецтва заінтересована особа могла використати без до­говору з його автором, якщо твір був уже опублікований, але з виплатою авторської винагороди. Чинний Закон України "Про авторське право і суміжні права" не передбачає поза­договірного використання твору декоративно-прикладного мистецтва, тому такий твір в усіх випадках може бути вико­ристаний тільки на підставі договору з автором.

За договором про використання твору декоративно-прикладного мистецтва автор зобов'язується передати або створити і передати твір декоративно-прикладного мистецтва промисловому підприємству, яке зобов'язується виплатити авторові обумовлену договором винагороду і випустити твір у світ на промисловій основі.

Об'єктом зазначеного договору є твори декоративно-прикладного мистецтва. Бажано, щоб твір не був ще опублі­кований, але закон такої вимоги не містить. Зрозуміло, неопублікований твір, використаний на промисловій основі, матиме більший попит на ринку, тому користувачі-підприємці можуть включити до договору умову про те, що твір деко­ративно-прикладного мистецтва має бути неопублікований.

Законодавство не визначає, що слід розуміти під творами декоративно-прикладного мистецтва. Є тільки приблизний перелік таких творів, які можуть бути об'єктом зазначеного договору¹.

У зазначеному додатку "Мінімальні ставки авторської винагороди за відтворення творів образотворчого мистецтва і тиражування в промисловості творів декоративно-приклад­ного мистецтва і порядок їх застосування" наведено понад 20 різних творів образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва, які можуть бути використані на промисловій основі. До них належать: скульптура, живопис (відтворення), графіка (тиражування естампів), твори живопису, графіки, скульптури, художньої фотографії¹, декоративно-прикладного мистецтва, що використовуються як елементи оформлення промислової продукції (спортивних, кондитерських та інших промислових виробів, скриньок, коробок, сумок, футлярів, пакетів, упаковок, обкладинок, етикеток, поштових марок, флаковні тощо); твори з кераміки; твори з дерева, рогу, кістки, каміння; твори зі скла, металу, пластмас; твори деко­ративного ткацтва; твори ручного та машинного в'язання;

килими й килимові вироби; вироби з вишивкою, плетіння із бісеру; текстильна галантерея; іграшки; предмети-прикраси, в тому числі ювелірні вироби з дорогоцінного металу і недорогоцінного; моделювання одягу і взуття (за наявності характерних особливостей, які дають підставу для віднесення їх до творів декоративно-прикладного мистецтва); меблі, шпалери; церата, плівка; плитка керамічна.

Це, зокрема, твори утилітарного, сувенірного або декора­тивного призначення, які мають оригінальні художньо-естетичні властивості: художні вироби побутового призначен­ня, що задовольняють практичні потреби, а також є прикра­сою середовища і людини. До цієї категорії належать сер­ветки, килими, хустки, взуття; вироби зі шкіри, кістки, пласт­мас; іграшки, значки, сувеніри; вироби зі скла, фарфору, ме­талу; ювелірні та галантерейні вироби тощо.

Сторони договору. Особливістю зазначеного договору є те, що стороною в цьому договорі завжди є промислове під­приємство будь-якої форми власності, яке може використати твір декоративно-прикладного мистецтва. Отже, за цим дого­вором однією із сторін є автор, що створив і передав або зобов'язується створити і передати для використання твір, а контрагентом є промислове підприємство, яке зобов'я­зується випустити твір у світ на промисловій основі. Твір має бути придатний для використання саме на промисловій основі і відповідати певним художньо-естетичним вимогам.

Зміст договору про використання в промисловості твору декоративно-прикладного мистецтва становлять права та обов'язки сторін, що випливають із договору. Як уже зазна­чалося, автор зобов'язаний передати готовий для викорис­тання твір в обумовлений договором строк.

Автори за своїм правовим статусом поділяються на дві ка­тегорії. Одну становлять штатні художники промислового підприємства, де буде використано твір, другу — художники, які не зв'язані з зазначеним підприємством трудовим дого­вором. Але йдеться лише про художників. Іноді твір деко­ративно-прикладного мистецтва може бути створено не штатним художником підприємства, де він працює, а іншим працівником, який не є штатним художником. У такому разі з ним має бути укладений договір про використання твору, тоді як Із штатним художником такого договору укладати не потрібно, оскільки відносини між ним 1 підприємством регу­люються трудовим договором.

Якщо твір декоративно-прикладного мистецтва створив штатний художник, а потім цей твір передано на інші підприємства для використання, то з його автором має бути укладений відповідний договір, оскільки для інших підпри­ємств автор твору не є штатним художником.

Авторська винагорода за використання твору декора­тивно-прикладного мистецтва визначається угодою сторін залежно від багатьох факторів, зокрема норми виробітку, а також тиражу.

Відповідальність сторін за договором настає за загальними правилами.

Договір про створення аудіовізуального твору. Це оновлений договір у чинному законодавстві про авторське право. Скасована ст. 483 ЦК України передбачала авторське право на кінофільми, радіо- і телевізійні передач». У ст. 21 За­кону України Про авторське право і суміжні права" йдеться про окремий вид авторських договорів — договір про ство­рення аудіовізуального твору.

Аудіовізуальним твором є твір, який складається з набору пов'язаних між собою зображень, що створюють відчуття руху, з супроводжуючим звучанням або без нього, який можна бачити, а за наявності супроводжуючого звучання — чути.

До аудіовізуальних творів належать кінематографічні та інші твори, виражені засобами, аналогічними кінематогра­фії, — такі, як телевізійні способи фіксації зображень із супроводжуючим звучанням на магнітних плівках, платівках, дисках тощо. Отже об'єктом договору на створення аудіові­зуального твору можуть бути наведені твори.

Проте своєрідність об'єктів зазначеного договору полягає в тому, що аудіовізуальний твір становлять складові, які у свою чергу можуть бути окремими об'єктами авторських договорів. Основою аудіовізуального твору, як уже зазнача­лося, є літературний сценарій. Крім сценарію, аудіовізуальний твір складають діалоги, музичні твори, тексти пісень, послі­довність рухів тощо.

Багатоманітність складових аудіовізуального твору зумов­лює численність його створювачів — авторів. Тому однією із сторін можуть бути автори сценаріїв, діалогів, музичних творів, спеціально створених для аудіовізуального твору, ре-жисери-постановники, художники-постановники, оператори тощо. Для створення окремих елементів аудіовізуального твору можуть залучатися й Інші фахівці та митці.

Особливість зазначеного договору полягає в тому, цю контрагентом у ньому можуть бути дві особи — організація, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продю­сер. Такими організаціями є кіностудія, телестудія та інші, що мають своїм родом занять створення аудіовізуальних творів. Це можуть бути організації будь-якої форми власності, але з правами юридичної особи.

Продюсер — особа, яка організує або організує і фінансує постановку аудіовізуального твору. Автори за своїм вибором можуть укладати авторські договори як з організацією, яка здійснить виробництво аудіовізуального твору, так і з продю­сером.

Авторські договори укладаються між організацією, що зобов'язується здійснити виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером і з кожним з авторів окремих творів, що становлять у цілому аудіовізуальний твір. Вони є авторами окремих видів творів, які спеціально створені для даного аудіовізуального твору і увійшли складовою частиною до всього аудіовізуального твору. При цьому не має значення, створено цей твір спеціально для аудіовізуального твору раніше чи в процесі роботи над ним, чи ці твори взагалі існували раніше (наприклад, музика, текст пісень тощо). Отже, автор раніше створеного твору, переробленого (або не пере­робленого), але включеного складовою частиною до аудіові­зуального твору також вважається співавтором аудіовізуаль­ного твору.

Укладення авторського договору на створення аудіові­зуального твору (або на передачу прав на раніше створені твори) тягне за собою передачу авторами цих творів (або іншими володільцями авторських прав на раніше створені твори) виробникові аудіовізуального твору виключних прав на використання аудіовізуального твору, якщо інше не перед­бачено авторським договором.

Проте автор музичного твору з текстом чи без тексту, створеного спеціально для аудіовізуального твору, як виняток із загального положення, зберігає право на одержання вина­городи за використання цього музичного твору при кожному його публічному виконанні або публічному сповіщенні, а також здачі внайми примірників аудіовізуального твору.

Це означає, що автори, які зробили внесок або зобов'яза­лися зробити внесок у створення аудіовізуального твору і передати майнові права організації, що здійснює виробниц­тво аудіовізуального твору, чи продюсеру, не мають права за­перечувати проти відтворення, розповсюдження, публічного сповіщення і виконання, передачі в ефір і по проводах для за­гального відома або проти будь-якого іншого публічного сповіщення твору, а також проти субтитрування і дублювання його тексту. Але ця норма не стосується музичних творів, включених до аудіовізуального твору.

Автори творів, які увійшли як складова частина до аудіо­візуального твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором), зберігають ав­торське право кожний на свій твір і можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому. Проте в договорі з організацією, що здійснює вироб­ництво аудіовізуального твору, чи з продюсером може бути передбачено інше.

Виробник аудіовізуального твору має право при кожному використанні цього твору зазначати своє ім'я чи найменуван­ня або вимагати такого зазначення.

Відповідальність сторін у договорі на створення аудіові­зуального твору за порушення умов договору настає за за­гальними правилами.

Договір про передачу (відступлення) авторського права. У ст. 27 Закону України "Про авторське право і суміжні права" йдеться про два договори. В п. 1 цієї статті йдеться про передачу автором чи його правонаступниками іншій особі майнових прав, а також про те, що автор чи його правона­ступники можуть укладати ліцензійні договори (видавати ліцензію). В наступній ст. 28 уже йдеться саме про ліцензійні договори. Зазначена стаття так і називається "Право на невиключнучи виключну ліцензію".

Отже, у названих статтях містяться норми щодо двох різних договорів — договір про передачу (відступлення) ав­торського права і договори про передачу твору для вико­ристання (ліцензійні договори). Чим відрізняються зазначені два договори — про це йтиметься нижче. А зараз варто звер­нути увагу на те, що вислів "передача (відступлення) авторсь­кого права" в літературі і законодавстві тлумачиться неодноз­начно. Як було показано вище, у Законі України "Про ав­торське право і суміжні права" йдеться про два різні договори. У Законі Російської Федерації "Про авторське право і суміжні права" ці два договори тлумачаться як один ліцензійний договір, який у свою чергу поділяється на два види — автор­ський договір про передачу виключних прав і авторський договір про передачу невиключних прав. Проте саме слово "ліцензійний" не згадується взагалі.

Таким чином, законодавець РФ замість усталених понять "виключна ліцензія" і "невикпючна ліцензія" запровадив нові поняття — "виключні права" і "невиключні права". Навряд чи можна визнати це вдалим прийомом, оскільки давно визнано, що саме авторське право є виключним правом і поділяти його тепер ще й на виключні І невиключні права немає будь-яких правових підстав. Це просто недоцільно, призводить до плутанини.

Видається, що законодавець України чіткіше розрізняє за­значені договори. Договір про передачу авторських прав іншій особі і договорів про передачу права на використання твору (ліцензійний договір) — це не один і той самий договір, вони різні.

Щоб переконатися в тому, що зазначені договори різні, на­ведемо повністю текст п. 1 ст. 27: "Майнові права можуть бути передані (відступлені) автором або іншою особою, що має ав­торське право, іншій особі. Автор або інша особа, що має ав­торське право (ліцензіар), можуть також видати ліцензію іншій особі (ліцензіату) на використання твору відповідно до такої ліцензії. Передача (відступлення) авторського права і видача ліцензії оформляється авторським договором". Наведений текст поза будь-яким сумнівом свідчить, що йдеться про різні договори.

Що являє собою договір про передачу (відступлення) авторського права. Безумовно, мова йде про передачу (від» ступлення) саме майнових прав. Про це прямо сказано в п. 1 ст. 27 цього закону. Питання постає про те, як слід розуміти передачу (відступлення) майнових прав автора. Про яке відступлення йдеться.

В загальновизнаному значенні поняття "відступлення" є не що інше як відмова ви чого-небудь. Таке тлумачення дає Г.Ф. Шершеневич. Він пише: "Як майнове право, авторське право підлягає відчуженню з боку автора. Перехід авторсько­го права здійснюється за законним спадкуванням, заповітом, договором" . Отже, мова йде саме про відчуження майнових прав автора. Інакше кажучи, автор має право продати свої майнові права, подарувати їх, обміняти на інші права тощо. Тільки в такому значенні слід розуміти вислів закону "переда­ча (відступлення) авторського права".

Договір про передачу (відступлення) авторського права — це консенсуальна угода, за якою автор чи його правона­ступники передають свої майнові права на твір іншій особі на невизначений строк. Цей договір може бути платним І безоп­латним. Безумовно, автор чи його правонаступники переда­ють увесь комплекс майнових прав без будь-яких застере­жень. Вони за певних умов повністю відмовляються від своїх майнових прав, передаючи їх у власність іншої особи.

Об'єктом цього договору є майнові права автора у повній своїй сукупності. Перелік майнових прав автора наведено у ст. 14 Закону України "Про авторське право і суміжні права" при цьому він не є вичерпним.

Стороною у договорі може бути сам автор або його право­наступник. До правонаступників належать спадкоємці та інші особи, до яких авторське право перейшло за законом чи до­говором. Такими особами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Контрагентом у такому договорі також може бути будь-яка фізична чи юридична особа. Майнові права автора—об'єкт цивільного обороту і, отже, щодо цього об'єкта можуть вчинятися будь-які цивільні правочини.

Цей договір безстроковий, але його чинність зберігається лише в межах чинності самого авторського права. Проте тут можуть виникнути нерозв'язані проблеми. Якщо володільцем майнових прав автора стала інша фізична чи юридична особа, то постає питання, який строк чинності зазначених прав. Відається, що цей строк має встановлюватися відпо­відно до закону, тобто його слід визначати по особі автора. Наприклад, автор продав свої майнові права іншій особі і після продажу прожив ще 20 років. Отже, у набувача май­нових прав автора вони зберігають чинність до смерті автора і 50 років після його смерті.

Відповідальність за порушення умов договору про переда­чу (відступлення) авторського права настає за загальними правилами про відповідальність за зобов'язаннями.

Зазначені дрговори ще не набули широкого застосування і такої практики поки що немає. Варто було б розробити зра­зок такого договору.

Авторський договір про видання твору своїм коштом. Останнім часом поширилися видання літературних творів за рахунок самого автора. Бувають ситуації, коли авторові вкрай необхідно видати твір якнайшвидше. Найбільше в цьому заінтересовані здобувачі наукових ступенів. Відповідно до встановлених вимог здобувач докторського ступеня може бути допущений до захисту докторської дисертації лише за на­явності монографії не менше 8—10 друкованих аркушів. Видавництва мало заінтересовані у виданні таких наукових праць, оскільки вони не приносять очікуваного прибутку. Тому автори таких монографій вдаються до укладення з видавництвами видавничого договору на видання монографії на свій рахунок.

Автори за таким договором зобов'язані внести до каси видавництва необхідну суму, яка б відшкодувала виробничі витрати. Цю суму визначає видавництво і погоджує її з авто­ром. Вноситься вона до видання твору. Суму може внести сам автор або інші особи, які заінтересовані у виданні твору або бажають посприяти автору з благочинною метою. Так, названу суму може внести навчальний чи науковий заклад, де працює автор, або інша особа, що має намір надати допо­могу авторові.

Видавництво бере на себе обов'язок видати замовлений і оплачений твір в обумовлений договором строк. У такому разі автор бере на себе зобов'язання розповсюдження твору. Виручені від реалізації твору суми є власністю автора, якщо інше не передбачено договором.

Як правило, договір про видання твору за рахунок автора укладається на видання наукових творів. Але чинне законо­давство не містить будь-яких перешкод для видання у такий спосіб будь-якого іншого твору — літературного, художнього тощо.

Зазначений договір має відповідати всім встановленим вимогам.

Відповідальність за порушення умов договору настає за за­гальними правилами.

Договори про використання об'єктів суміжних прав. Це зовсім новий вид договорів, які за соєю природою є також ав­торськими, оскільки йдеться про використання результатів творчої діяльності.

Відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права" об'єктами суміжних прав є виконання твору, фонограми і програми мовлення. Безумовно, виконання твору може стати об'єктом використання лише за умови пев­ної фіксації, в тому числі трансляції та ретрансляції. Фоно­грами і програми мовлення — це вже об'єктивовані резуль­тати творчості, і тому вони також можуть бути об'єктами будь-якого використання.

Таким чином, об'єктами суміжних прав є виконання творів, фонограми та програми мовлення. Виконавці, вироб­ники фонограм та організації мовлення мають виключні права на зазначені об'єкти. їх використання іншими особами може  мати  місце лише  на  підставі  відповідного договору користувачів з володільцями суміжних прав. Отже, виникла нова група авторських договорів.

Об'єктами зазначених договорів є виконання твору, фонограма чи програма мовлення.

Суб'єктами договорів є виконавці, виробники фонограм та організації мовлення — володільці виключних суміжних прав, їх контрагентами у договорі можуть бути будь-які інші фізичні чи юридичні особи — користувачі зазначених об'єктів суміжних прав.

Виконавцями визнаються актори (театру, кіно тощо), співаки, музиканти, диригенти, танцюристи або інші особи, які виконують роль, співають, читають, декламують, грають на музичних інструментах чи будь-яким іншим способом вико­нують твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору, а також інші особи, які займаються такою ж твор­чою діяльністю, у тому числі виконують циркові, естрадні, лялькові номери. Виробники фонограм — фізичні чи юридичні особи, які вперше здійснили запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі.

Організації мовлення — юридичні особи, постійне місце­знаходження яких у межах України.

Зміст договорів про використання об'єктів суміжних прав визначається умовами договорів. Так, виконавцям належить виключне право дозволяти чи забороняти публічне повідом­лення їх виконання, фіксацію на матеріальному носії раніше незафіксованого виконання та передачу в ефір і по проводах їх виконання. До виключних прав виконавців належать також права відтворювати, розповсюджувати способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння або спо­собом оренди чи прокату фонограм, на яких зафіксовано їх виконання, незалежно від першого продажу та іншої передачі у власність чи володіння.

Виробники фонограм мають виключне право дозволяти чи забороняти їх відтворення, розповсюдження примірників способом першого продажу, іншого відчуження, а також шля­хом здачі внайми, в оренду, прокат незалежно від першого продажу, а також на переробку, імпорт фонограм.

Організації мовлення мають виключне право дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, відтворення своїх передач, сповіщення в ефір і по проводах, публічного сповіщення передач у місцях з платним входом, а також за­бороняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе програми.

Будь-яке використання об'єктів суміжних прав у будь-який вищенаведений спосіб має бути оформлене відповідним авторським договором володільця виключного права з користувачем.

Виключні права виконавців та виробників фонограм мо­жуть передаватися іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконання чи фонограми, розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору, строк використання виконання чи фонограми та інші умови.

Організаціям мовлення належить право на одержання винагороди за будь-яке використання їх передач.

Розмір винагороди визначається угодою сторін.

Ліцензійні договори про використання творів. Як уже зазначалося, Закон України "Про авторське право і суміжні права" виділяє ліцензійні договори в окрему групу авторських договорів. Так, відповідно до цього закону авторові належить виключне право надавати іншій особі дозвіл на використання твору одним або всіма відомими способами на підставі невикпючної чи виключної ліцензії.

За ліцензійним договором, автор чи його правонаступник, що має виключне право на твір (ліцензіар), надає іншій сто­роні (ліцензіатові) дозвіл на право використання твору спосо­бом, обумовленим у договорі Власне кажучи, всі авторські договори на право використання твору, крім договорів на за­мовлення, є ліцензійними.

У ліцензійному договорі мають бути визначені права, що надаються за ліцензійним договором, межі та строки вико­ристання їх.

Ліцензійний договір, як правило, є оплатним.

За простою невиключною ліцензією ліцензіар передає ліцензіатові право на використання твору і при цьому збе­рігає за собою право на використання цього самого твору і видачі ліцензії на право використання його іншим особам.

Виключна ліцензія передбачає видачу дозволу на право використання твору автором чи його правонаступниками (ліцензіарами) іншій особі (ліцензіатові). При цьому ліцензіар зберігає за собою право на використання цього самого твору, але не має права видавати ліцензію на право використання його іншим особам.

Виключна ліцензія може бути обмежена територією, стро­ком або кількістю примірників твору. В такому разі ліцензіар має право видати ліцензію на використання твору іншим осо­бам за межами дії ліцензій.

Ліцензійний договір передбачає способи використання твору, тобто конкретні права, що передаються за таким дого­вором, строк дії договору та визначає територію його чин­ності; розмір винагороди і порядок її визначення за кожний спосіб використання твору, порядок і строки її виплати. У ліцензійний договір за бажанням сторін можуть бути включені й інші умови, що конкретизують ліцензійний договір.

Якщо в ліцензійному договорі не визначено спосіб вико­ристання твору (конкретні права, що передаються за догово­ром), договір вважається укладеним на такі способи використання твору, які можуть вважатися необхідними для досягнення наміру сторін, що були викладені при укладенні договору.

Може бути укладено ліцензійний договір, у якому не визна­чено строк його чинності. У такому разі договір може бути розірвано в односторонньому порядку після закінчення п'яти років від дати його укладення, але за умови, що користувач буде попереджений про це за шість місяців до розірвання до­говору.

Ліцензійний договір, який не містить умови про територію його чинності, діє на всій території України. Предметом ліцензійного договору можуть бути права на використання твору, якого на момент укладення договору ще немає.

Права, передані ліцензіаром ліцензіатові, можуть бути предметом субліцензії лише за згодою ліцензіара.

Умови ліцензійного договору не можуть обмежувати авто­ра у праві створювати в майбутньому твори на певну тему або в певному жанрі.

Ті умови цього договору, що суперечать чинному законо­давству про авторське право, є недійсними.

У договорі має бути визначено розмір винагороди за уго­дою сторін. Відмова автора чи його правонаступників від винагороди є недійсною.

Ліцензійний договір може укладатися на будь-який строк, але в межах чинності авторського права. Проте, за загальновизнаним правилом, автор чи його спадкоємці незалежно від наявності чи відсутності у ліцензійному договорі умови про строк його чинності мають право розірвати в односторон­ньому порядку ліцензійний договір після закінчення десяти років від дати укладення договору, але за умови, що ліцензіата буде повідомлено про це за шість місяців до розірвання договору. Таке право виникає у автора чи його спадкоємців кожні десять років. Ліцензійні договори можуть передбачати строки використання твору, порушення яких тягне за собою розірвання договору.

Договори про управління майновими правами авторів. Закон України "Про авторське право і суміжні права" перед­бачає можливість утворення спеціальних організацій для управління майновими правами авторів на колективній основі. Доцільність такої форми управління майновими пра­вами авторів не викликає найменшого сумніву. Такі органі­зації діють на основі і в межах повноважень, добровільно переданих їм авторами та іншими особами, які мають ав­торське право або суміжні права.

Повноваження на колективне управління майновими пра­вами передаються авторами та іншими особами, які мають авторське право і суміжні права, безпосередньо на основі письмових договорів.

Отже, об'єктом зазначених договорів є майнові права авторів та їх правонаступників. Це можуть бути майнові права у своїй повній сукупності або окремі майнові права.

Сторонами у цих договорах є, з одного боку, автори та їх правонаступники, з другого — організації, що їх створюють для управління майновими правами авторів та їх правона­ступників на колективній основі. Зазначені організації не мають права займатися комерційною діяльністю. На них не поширюються обмеження, передбачені антимонопольним за­конодавством.

Зміст договорів про управління майновими правами авторів та їх правонаступників. На основі одержаних пов­новажень організації, що управляють майновими правами на колективній основі, мають певні права та обов'язки. Перед­усім вони надають ліцензії користувачам творів та об'єктів суміжних прав. Усі спірні питання, що виникають між авто­рами, їх правонаступниками та користувачами розглядають зазначені організації, що видали такі ліцензії.

Зміст повноважень, які передаються авторами та їх пра­вонаступниками організаціям, що управляють їх майновими правами, визначаються договорами.

Особи, які здійснюють використання творів, зобов'язані надавати точну інформацію:

про перелік і програми публічного використання творів, виконання, фонограм, програм мовлення;

звіти про одержані прибутки, належним чином завірені.

Таку інформацію користувачі творів зобов'язані надавати авторам та іншим особам, що мають авторське право і суміж­ні права, їх представникам, а також організаціям, які управ­ляють майновими правами на колективній основі.

Користувачі зобов'язані виплачувати авторові або його представникам винагороду в обумовлений договором строк і у визначеному розмірі.

Організації, що управляють майновими правами на колек­тивній основі, мають право резервувати на своєму рахунку суми незапитаної винагороди, що надійшла їм від користу­вачів. Після трьох років з моменту надходження на рахунок організації сум незапитаної винагороди ці суми можуть бути використані для чергових виплат або спрямовані на інші цілі, передбачені їх статутами, в інтересах осіб, які мають автор­ське право і суміжні права.