§ 1. Поняття та значення договору підряду

За договором підряду, одна сторона (під­рядчик) зобов'язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням іншої сторони (замовника) з її або своїх мате­ріалів, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити вико­нану роботу (ст. 332 ЦК)¹.

Аналіз наведеного визначення договору підряду дає до­статні підстави для висновку про те, що це консенсуальнип, двосторонній та оплатний договір.

Закон не розкриває змісту робіт, які можуть виконуватися за договором підряду. Безперечним, однак, є факт, що пред­метом договору підряду є індивідуалізований результат праці підрядчика, який набуває тієї чи іншої матеріалізованої фор­ми, оскільки робота виконується з матеріалів сторін і здається У вигляді, придатному для оцінки. Буквальне тлумачення ст. 332 ЦК України виключає можливість віднесення до пред­мета договору підряду робіт, які виконуються без використан­ня матеріалів (наприклад, ремонт годинника, радіоприймача, телевізора без використання запасних деталей чи інстру­ментів). Правда, деякі автори радянського періоду, зокрема В. Г. Вердников, визнавали за можливе розглядати як матеріал річ, що її надавали для ремонту. Відомі випадки виконан­ня робіт без використання матеріалів, але із застосуванням інструментів або без них (риття траншеї, переміщення ванта­жу тощо). Такі роботи можуть бути визнані підрядними, оскільки їх дія спрямована на відповідні зміни матеріальних об'єктів.

У юридичній літературі договір підряду розглядається як один з багатьох так званих договорів про надання послуг, хоч у законодавстві така категорія договорів не виділяється. При цьому необхідно договір підряду відмежовувати від інших договорів, що стосуються надання різних послуг (договорів зберігання, доручення тощо), оскільки в останніх результат роботи не має подібного речового відтворення і використо­вується у процесі самої діяльності виконавця таких послуг. Однак на практиці відносини, які виникають у зв'язку з на­данням послуг, настільки різноманітні, що такі рекомендації щодо розуміння предмета договорів про надання послуг не завжди можуть дати позитивні наслідки. При цьому найбільші труднощі виникають під час визначення правової природи послуг з навчання музики, іноземних мов (репетиторство), з відправлення обрядів, а також послуг, пов'язаних з кінокон­цертною, театральною діяльністю тощо, оскільки для таких послуг характерна відсутність матеріалізованого результату і в цивільному законодавстві фактично немає норм, які б регу­лювали договірні відносини такого роду. До таких відносин можливе застосування (за аналогією) відповідних норм, що регулюють договір підряду.

Отже, за ЦК України, предметом договору підряду є мате­ріалізовані результати створення, перетворення, поновлення і навіть ліквідації речей виробничого, споживчого та науково-культурного призначення. У змісті цієї статті не враховано особливості численних послуг, для яких характерна відсут­ність матеріалізованого результату. У зв'язку з цим певний інтерес становить досвід зарубіжних країн. Так, Цивільним ко­дексом Франції передбачено договір найму робіт і послуг як єдиний договір. Цивільне законодавство Федеративної Рес­публіки Німеччини окремо регулюює договір найму послуг та договір підряду. При цьому предметом договору послуг мо­жуть бути будь-які послуги, а предметом договору підряду — як виготовлення чи переробка речі, так і інший результат виробничої діяльності чи послуг. Отже, за законодавством ФРН лише певна частина послуг розглядається як підряд.

Сторонами у договорі підряду є підрядчик і замовник. Підрядчик — це особа, яка бере на себе обов'язок виконати замовлену роботу (послуги), а замовник — це особа, що за­мовляє виконання певної роботи (послуги), беручи на себе обов'язок прийняти й оплатити її результат.

Договірними сторонами можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи. Підрядні роботи виконують спеціально ство­рені для цього підприємства (будівельні, будівельно-мон­тажні, у сфері побутового обслуговування тощо), а також Інші підприємства, що займаються виробничо-господарською діяльністю. Звичайно спеціалізовані підприємства виступа­ють як підрядчики. Підрядчик має право доручити виконання певної роботи третім особам — субпідрядчикам.

Щодо участі фізичних осіб у підрядних відносинах (особли­во як підрядчиків), то вона істотно обмежувалася законо­давчими актами. Так, відповідно до ст. 333 ЦК України гро­мадянин міг приймати на себе виконання роботи за догово­ром підряду лише у випадках, не заборонених законом, і за умови виконання цієї роботи особистою працею. Певні види робіт (послуг), які не могли виконуватися на підрядних умо­вах, визначалися, наприклад, Положенням про кустарно-ремісничі промисли від 31 травня 1976 р. Положенням, зокрема, заборонялося виготовлення і ремонт зброї, тиражу­вання платівок, кінофільмів, магнітних записів, виготовлення виробів із дорогоцінних металів і каменів, перевезення паса­жирів і вантажів автотранспортними засобами. Безумовно, щодо більшості перелічених у Положенні робіт заборона була цілком виправданою, проте були й такі роботи, заборона яких не мала достатніх підстав.

З прийняттям в Україні законодавства ринкового спряму­вання потреба в застосуванні багатьох раніше чинних актів стосовно індивідуальної трудової діяльності відпала. Осново­положними принципами нового законодавства стали вільне економічне самовизначення громадян, свобода підприєм­ництва тощо. Так, за ст. 12 Закону України "Про власність" громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємниць­кої діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціо­нерні товариства,  а також на майно,  одержане  внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених за­коном. Громадяни, індивідуальна трудова діяльність яких має ознаки підприємництва, повинні додержуватися правил, визначених Законом України "Про підприємництво". Для цього їм необхідно набути статуса підприємця або утворити (самостійно чи разом з іншими особами) підприємство з пра­вами юридичної особи, здійснивши державну реєстрацію під­приємництва у виконавчому комітеті відповідної ради (дер­жавній адміністрації). Громадянин, який бажає набути стату­са підприємця без створення юридичної особи, подає до виконавчого комітету заяву, реєстраційну картку встановле­ного зразка та документ, що засвідчує сплату коштів за дер­жавну реєстрацію (ст. 8).

Проголошуючи свободу підприємництва, законодавець водночас передбачає види діяльності, для заняття якими необхідно одержати спеціальний дозвіл (ліцензію). Це, зокре­ма, ремонт спортивної та мисливської зброї, виготовлення та реалізація медикаментів і хімічних речовин, виготовлення горілчаних і тютюнових виробів. Деякі інші види діяльності зокрема виготовлення і реалізація наркотичних засобів, військової зброї та боєприпасів до неї, як зазначається у ст. 4 Закону України "Про підприємництво", можуть викону­вати лише державні підприємства та організації.

Підрядні відносини безпосередньо врегульовано стат­тями 332-356 ЦК України. Норми цих статей мають загаль­ний характер. Тому щодо окремих видів договору підряду, яким властива специфіка, можуть прийматися спеціальні нормативні акти. У ЦК України враховано особливості лише договору підряду з обслуговування побутових потреб грома­дян (договір побутового замовлення). Окремими статтями регулюється договір підряду на капітальне будівництво (статті 353-357 ЦК), що зумовлено особливим порядком укладення і виконання цього договору, а раніше — також існуванням планово-адміністративної системи в СРСР. Тому договір підряду на капітальне будівництво розглядався в юридичній літературі як самостійний, а не як різновид загального дого­вору підряду. Нині, коли відбуваються докорінні зміни у плано­вій системі, така кваліфікація договору підряду на капітальне будівництво втрачає будь-які підстави.

У проекті ЦК України різновидами підряду визнані: побу­товий підряд, будівельний підряд, підряд на виконання науково-пошукових та дослідно-конструкторських робіт. Крім того, у проекті ЦК виділяється окрема категорія договорів про на­дання послуг.

У період ринкових реформ поширилися підрядні договори на так званих давальницьких умовах, що зумовило необхід­ність їх спеціалізованого правового.врегулювання. Відповідно Верховна Рада України прийняла Закон України "Про опера­ції з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічних відносинах" від 15 вересня 1995 р.¹ (До прийняття цього за­кону такі відносини регулювалися Декретом Кабінету Міністрів України "Про операції з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічних відносинах" від 17 травня 1993 р.²).

Відповідно до ст. 1 цього закону операціями з давальниць­кою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах мають вважатися "операції по переробці (обробці, збагаченню чи використанню) давальницької сировини незалежно від кількості замовників і виконавців, а також етапів (операцій) по переробці цієї сировини, ввезеної на митну територію України (чи закупленої іноземним замовником за іноземну валюту в Україні) чи вивезеної за її межі з метою одержання готової продукції за відповідну плату". Розрахунки за пере­робку, обробку, збагачення чи використання давальницької сировини можуть здійснюватися у грошовій формі, шляхом виділення частини давальницької сировини чи готової про­дукції або з використанням трьох форм одночасно за згодою замовника і виконавця (ст. 6 Закону). Даний закон встанов­лює також особливий порядок ввезення на митну територію України давальницької сировини, порядок реалізації готової продукції на території України та ін.

Окремі нормативно-правові акти регулюють відносини з переробки певних видів сировини у внутрішньому товаро­обігу. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1996    р.  № 411   був затверджений  Порядок переробки си­ровини на спирт етиловий, коньячний і плодовий, алкогольні напої на давальницьких умовах і їх використання в 1996-1997    роках³. Відповідно до цього Порядку питома вага да­
вальницької сировини або частини готової продукції, яка йде на оплату переробки давальницької сировини, має становити не менше як 50 відсотків від обсягу переробки чи виходу го­тової продукції.

Переробка давальницької сировини досить широко засто­совується в аграрному секторі економіки, нафтопереробній промисловості та деяких інших сферах виробництва. Харак­терною рисою цих відносин є те, що в усіх випадках власни­ками давальницької сировини, переданої на переробку, та виготовленої з неї готової продукції є замовники, крім сировини і готової продукції, які є платою виконавцям за переробку.

Договір підряду дуже важливо відмежовувати від інших близьких за зовнішніми ознаками договорів, оскільки не­правильне застосування до підрядних відносин законодавст­ва, що регулює інші договірні відносини, може суттєво пору­шити права сторін.

Особливі труднощі виникають у разі потреби розмежувати договір підряду і трудовий договір, кожний з яких має свої істотні ознаки. Так, якщо предметом договору підряду є певний матеріальний результат виконаної роботи, то для тру­дового договору він не обов'язковий, оскільки в останньому, випадку головне значення має трудова діяльність взагалі, а не виконання разової конкретної роботи. За трудовим дого­вором працівник виконує роботу відповідно до його кваліфи-кації, посади протягом невизначеного або певного строку, При цьому виконувана робота може мати виробничо-техніч­ний, організаційно-керівний, громадсько-політичний та інший характер.

Підрядчик організаційно самостійний у виробничому про­цесі, замовникові не підпорядкований, виконує роботу пере­важно своїми засобами та інструментами і на свій ризик. За трудовим договором працівник підпорядкований адміністра­ції, додержується встановлених правил внутрішнього розпо­рядку, роботу виконує, як правило, засобами організації і не несе ризику випадкової загибелі предмета праці.

Розмежовуються ці договори й за колом їх учасників. Так, якщо у договорі підряду підрядчиком може бути як організа­ція, так і громадянин, то за трудовим договором виконавцем роботи (працівником) виступає лише громадянин. За трудо­вим договором працівник зараховується наказом до штату певної організації, що породжує відповідні правові наслідки з приводу оплати праці і відпочинку працівника, його соціаль­ного забезпечення тощо.

На практиці мають місце випадки укладення між громадя­нином і організацією трудової угоди на виконання першим певної роботи. Однак це ще не свідчить про виникнення тру­дових відносин, на які має поширюватися трудове законодав­ство. Лише за наявності всіх згаданих вище ознак можна зробити висновок про приналежність конкретної угоди до тру­дового договору чи договору підряду.

Договір підряду слід відмежовувати також від інших суміжних цивільно-правових договорів (купівлі-продажу, по­ставки, перевезення тощо), адже це може вплинути на вико­нання умов договору, на розрахунки сторін і, врешті, на умови та обсяг їх відповідальності за неналежне виконання договір­них зобов'язань.

Наприклад, фірма "Армор ЛТД" (США) звернулася до Вищого арбітражного суду України (ВАСУ) з позовом про стягнення з AT "Лубнифарм" (Україна) 254 тис. доларів США. На обгрунтування своїх вимог позивач (фірма "Армор ЛТД") посилалася на те, що за контрактом № АЛ/5 від 5 вересня 1994 р. ним була поставлена фармацевтична сировина для виготовлення цитрамону на давальницьких умовах. Відповід­но до додатків до контракту фірма "Армор ЛТД" передала відповідачеві на реалізацію 7 466 000 упаковок цитрамону по 5 центів за упаковку на загальну суму 373 тис. доларів США, і в рахунок оплати переробки відповідачеві було надано час­тину сировини. AT "Лубнифарм" виконало свої зобов'язання по перерахуванню коштів за реалізовану продукцію частково, заборгувавши 254 тис. доларів США.

AT "Лубнифарм" заперечувало позов, посилаючись, зокре­ма, на те, що поставка сировини здійснювалася на умовах купівлі-продажу, а відтак воно як покупець виконало зобов'язання, сплативши вартість сировини.

Рішенням ВАСУ від 21 листопада 1996 р. у позові було від­мовлено. Постановою судової колегії ВАСУ від 11 січня 1997 р. рішення від 21 листопада 1996 р. було скасоване, а позовні вимоги задоволені¹. У постанові судової колегії ВАСУ на обгрунтування прийнятого рішення, зокрема, зазначалося, що фармацевтична сировина, яка надійшла від фірми "Армор ЛТД" товариству "Лубнифарм" за контрактом № АЛ/5 та додатками до нього, є давальницькою, а продукція, виго­товлена з цієї сировини, підлягала реалізації з умовою пере­рахування коштів фірмі "Армор ЛТД". Такий висновок під­тверджується митною декларацією, в якій поставлену сировину визнано давальницькою, довідками про взаємороз-рахунки сторін контракту, платіжними документами, за якими кошти перераховувалися за цитрамон, а не за сировину, та іншими доказами. Зазначену постанову судової колегії Президія та Пленум ВАСУ залишили в силі.

На наш погляд, однією з причин, що призвела до різного тлумачення контракту сторонами, є невдала редакція тексту самого договору, в якому була відсутня його назва (договір купівлі-продажу чи договір підряду). Предмет контракту визначався сторонами як "поставка фармацевтичної сиро­вини (специфікація № 1) для виробництва лікарських форм", сторони контракту названі відповідно Постачальник (фірма "Армор ЛТД") і Одержувач (AT "Лубнифарм'). Тому судові інстанції змушені були оцінювати інші докази, пов'язані виконанням контракту, яких виявилося достатньо для визнання його підрядним договором на переробку даваль­ницької сировини, з чим не можна не погодитись.

§ 2. Зміст договору підряду

Істотним у договорі підряду є умови, які стосуються його предмета, ціни та строку виконання. Саме вони визначають зміст підряду, його особливості.

Як уже зазначалося, предметом договору підряду є результат виконаної підрядчиком роботи. З огляду на це не безспірною є думка про те, що предмет договору підряду — це виконання підрядчиком певної роботи і передача замов­никові її результатів. Фактично таке визначення предмета до­говору підряду відтворює текст законодавчо сформульо­ваного поняття договору, яке містить дані про сторони, їхні права та обов'язки, а також опосередковані дані щодо умов договору. У наведеній думці відбувається, по суті, ототожнен­ня предмета договору підряду з іншими його елементами.

Саме по собі "виконання" замовлення, як правило, не може бути предметом договору ще й тому, що здійснюється воно підрядчиком організаційно самостійно. За такого підходу ми вимушені були б визнати, що, наприклад, предметом купівлі-продажу є не сама відчужувана річ, а дії продавця щодо її відчуження, що суперечить сутності купівлі-продажу.

У договорі підряду мають бути чітко визначені вимоги до його предмета щодо якості, кількості тощо. Пріоритет у фор­мулюванні предмета договору, безумовно, належить за­мовникові, який виходить із своїх потреб. Однак це не озна­чає, що підрядчику законом відведено пасивну роль. Він також бере участь в оцінці предмета, виходячи зі своїх мате­ріальних, професійних та інших можливостей. У деяких випад­ках сторони можуть і не погоджувати ті чи інші вимоги до предмета договору, якщо вони безпосередньо передбачені спеціальними нормативними актами, стандартами, технічни­ми умовами, зразками (наприклад, у сфері побутового обслу­говування, капітального будівництва).

Для досягнення замовленого результату можуть вико­ристовуватися матеріали підрядчика або замовника, можливе також поєднання матеріалів обох сторін. Такий висновок випливає із змісту ст. 332 ЦК України. Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 335 цього кодексу підрядчик зобов'яза­ний виконати роботу, обумовлену договором, із своїх мате­ріалів і своїми засобами, якщо інше не встановлено законом або договором, тобто в останньому випадку припускається, що за загальним правилом матеріали надає підрядчик, а інше може бути передбачено законом або договором. Подібне за­стереження набуває практичного значення у випадку, коли в договорі не визначено сторону, на яку покладається обов'я­зок договору підряду. Такий обов'язок може встановлю­ватися також у спеціальних актах законодавства.

У договорах підряду, які мали право укладати соціалістичні організації, необхідно було обов'язково передбачати норми витрат матеріалів, строки повернення лишків та основних відходів, а також відповідальність підрядчика за невиконання або неналежне виконання цих обов'язків (ст. 338 ЦК). В умо­вах ринкової економіки і утвердження принципів вільного підприємництва наведена норма, на наш погляд, не може бути обов'язковою для юридичних осіб — суб'єктів підприємництва.

Наступною істотною умовою договору підряду є ціна, тобто грошова сума, належна підрядчику за виконане замовлення. Визначення ціни багато в чому залежить від складу сторін до­говору. Так, якщо сторонами в ньому виступають громадяни, то ціна визначається за погодженням між ними. Надання по­слуг за договором підряду організаціями здійснювалося три­валий час, як правило, за цінами відповідно до затверджених; у встановленому порядку прейскурантів, цінників, тарифів, каталогів. Нині в Україні формується система ціноутворення; за законами ринкової економіки, яка реалізується відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України "Про ціноутворення в умовах реформування економіки" від 21 жовтня 1994 p., якою було скорочено обсяги державного; регулювання на деякі види послуг (зокрема, на послуги для; населення з ремонту та виготовлення окулярної оптики і медичних приладів).

На виконання робіт, передбачених договором підряду, складається кошторис, згідно з яким і визначається ціна за­мовлення. У процесі виконання замовлення можуть виник­нути непередбачені обставини і спричинити зміни в кошторисі та відповідно вплинути на ціну. За законом підрядчик повинен своєчасно попередити про це замовника, який має правої відмовитися від договору в разі значного перевищення кош­торису (ч. 2 ст. 334 ЦК).

У кошторисі виконуваних робіт потрібно враховувати вар­тість матеріалів, терміновість виконання замовлення та інші можливі обставини. Вартість замовлення може бути сплаче­на повністю чи частково до початку його виконання або після завершення робіт. Оплата вартості виконаних побутовими підприємствами робіт проводиться, як правило, після вико­нання замовлення, а вартість матеріалів, яка не входить до вартості послуг, сплачується повністю під час оформлення замовлення.

Третьою істотною умовою договору підряду є строк його виконання, яким визначається момент завершення підряд­них робіт і здачі їх результатів замовникові. Цей строк вста­новлюється за погодженням сторін або відповідними норма­тивними актами, адміністративно-плановими завданнями, у яких передбачені максимальні строки виконання робіт (наприклад, у сфері побутового обслуговування).

Сторони, особливо замовник, можуть бути зацікавлені у визначенні початкових і проміжних строків виконання робіт. Початковий строк має значення для проведення допоміжних заходів щодо підготовки необхідних матеріалів, земельної ділянки для забудови, проектно-кошторисної документації тощо. Іноді встановлюють не лише день, а й годину початку підрядних робіт, зокрема у договорі на ремонт жилих примі­щень, коли для з'ясування підготовленості приміщень до ремонту важлива присутність замовника. Наявність у дого­ворі проміжних (етапних) строків дає змогу замовникові кон­тролювати своєчасність і якість ходу робіт, а підрядчику — до­держуватися встановленої технологічної та господарської дисципліни. Проміжні строки можуть встановлюватися і нор­мативними актами (наприклад, щодо пошиття одягу).

Перелічені та інші можливі умови договору підряду потрібно відповідно оформити. У ЦК України безпосередньо не встановлюються спеціальні вимоги до форми договору під­ряду, тому сторони мають право керуватися загальними правилами про угоди, викладеними у статтях 42—44 цього кодексу, якщо інше не передбачено спеціальними норматив­ними актами, що регулюють окремі різновиди договору підряду.

Таким чином, договір підряду може бути укладений як в усній, так і в письмовій формі, оскільки, як правило, його виконання віддалене від моменту укладення певним часом. Якщо робота виконується у присутності замовника (дрібний ремонт), договір на її виконання не потребує обов'язкового письмового оформлення, незалежно від суми ремонту.

Надання побутових послуг оформляється документом встановленої форми (квитанцією, договором, розпискою тощо). Послуги, виконувані в терміновому порядку в присут­ності замовника та за методом самообслуговування, можуть оформлятися видачею жетона, талона, касового чека (п. З Правил побутового обслуговування населення, затвердже­них постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995р.)¹.

Договори на ремонт, будівництво жилих будинків з надвір­ними будівлями, на виконання проектно-пошукових робіт на будівництво жилих будинків з надвірними будівлями, на тех­нічне обслуговування телевізійних антен колективного користування та інші види підрядних робіт укладаються з до­держанням вимог, передбачених типовими договорами. У них визначаються права та обов'язки сторін, порядок прийняття робіт і пред'явлення претензій.

Наслідки недодержання форми договору підряду визнача­ються за загальними нормами цивільного права, якщо інше не передбачено спеціальним законом.

Під час виконання замовлення підрядчик зберігає свою господарську та організаційну самостійність, тобто замовник не має права втручатися в організацію праці підрядчика, у виробничі й технологічні процеси. Це, однак, не означає, що замовник повністю позбавлений можливості впливати на хід і якість виконання замовлення. Так, підрядчик зобов'язаний керуватися у своїй роботі отриманим від замовника завдан­ням, а замовник має право давати певні вказівки щодо спо­собу, строків виконання роботи в порядку, визначеному за­коном.

Обсяг самостійності підрядчика у виборі способу виконан­ня замовлення багато в чому залежить від ступеня визнан-ності ознак предмета договору. Деталізація цих ознак при укладенні договору позбавляє підрядчика певної свободи дій у виконанні замовлення, але разом з тим вона сприяє змен­шенню можливих непорозумінь. Якщо ті чи інші ознаки пред­мета визначені нормативними актами, типовими догово­рами, технічними чи будівельними правилами, то підрядчик повинен їх додержуватися, навіть коли вони не були обумов­лені в договорі.

Організаційно-господарська самостійність підрядчика значною мірою зумовлює існування так званого принципу ризику, суть якого зводиться-до встановлення відповідного розподілу правових наслідків випадкової загибелі матеріалів і предмета підряду між замовником і підрядчиком. Цей прин­цип закріплений як невід'ємна ознака підрядних відносин, що сформульована у вже згадуваній ст. 332 ЦК України. Зміст цієї статті дає підстави припустити, що принцип ризику не може бути скасований угодою сторін.

Ризик підрядчика полягає в тому, що в разі випадкової загибелі предмета підряду до здачі або його неможливості закінчити роботу без вини сторін, підрядчик не має права вимагати винагороди за роботу (ч. 1 ст. 346 ЦК). У законо­давстві нічого не згадується про порядок відшкодування можливих збитків, проте, виходячи із загальних правил зобо­в'язального права, можна дійти висновку, що у такій ситуації ні підрядчик, ні замовник не набувають права на відшкодуван­ня завданих збитків. Може статися так, що підрядчик отримав від замовника певні суми у вигляді авансу. За законом такі суми підлягають поверненню замовникові.

Від загибелі предмета підряду (закінченого чи незакінче-ного) слід відрізняти загибель матеріалів. Відповідно до зако­ну ризик випадкової загибелі або випадкового псування матеріалів несе сторона, що надала матеріали (ст. 339 ЦК). Якщо сталася випадкова загибель предмета підряду і водно­час загибель або випадкове псування матеріалів, наданих підрядчиком, то на нього покладається ризик випадкової загибелі предмета підряду і матеріалів.

У сучасних умовах, коли відбувається перехід від жорстко­го законодавчого регулювання договірних відносин до утвер­дження принципу максимально можливої свободи сторін у формуванні договору, підрядчику і замовнику, на наш погляд, має бути надана можливість по-іншому розв'язувати питання правових наслідків випадкової загибелі або неможливості виконання предмета підряду без вини сторін. Однак у проекті ЦК України (ст. 912) не передбачено право сторін на власний розсуд змінити правило про ризик підрядчика у разі випадко­вої загибелі предмета підряду. Водночас по-іншому вирішено подібне питання у проекті ЦК України щодо ризику випадко­вого знищення матеріалів. Так, згідно зі ст. 900 ризик випад­кового знищення матеріалів або випадкового псування (пош­кодження) до настання строку здачі підрядчиком обумовленої договором роботи несе сторона, що надала матеріали, а після настання цього строку — сторона, що прогаяла строк, якщо інше не встановлено договором або законодавчими актами". Такий підхід можна було б застосувати і до випадків випадко­вого знищення предмета підряду.

§ 3. Права та обов'язки сторін. Правові наслідки неналежного виконання умов договору підряду

Уклавши договір підряду, сторони тим самим беруть на себе відповідні обов'язки з одночасним на­буттям певних прав. Права та обов'язки підрядчика і замов­ника значною мірою обумовлюються умовами договору, якщо інше прямо не передбачено законом або типовими до­говорами.

Найважливіші обов'язки підрядчика, передбачені ЦК України, такі:

а)  виконати певну роботу за завданням замовника (ст. 332);

б) виконати роботу із своїх матеріалів, якщо інше не вста­новлено законом або договором (ст. 335);

в)    підрядчик   відповідає   за   неправильне   використання матеріалів замовника; підрядчик зобов'язаний дати замовни­кові  звіт  про  використання  матеріалів  і  повернути  лишок матеріалу (ст. 336);

г)   вжити усіх заходів до забезпечення збереження ввіре­ного йому замовником майна (ст. 337);

д)  своєчасно попередити замовника про недоброякісність або   непридатність   матеріалів,   одержаних  від   нього,   про
неприйнятність вказівок замовника та інших, не залежних від підрядчика обставин, що загрожують міцності або придатності
виконуваної роботи (ст. 340);

є) своєчасно приступити до виконання замовлення (ст. 347);

є) здати належно виконану роботу замовникові в обумов­лений договором строк (ст. 332).

Безумовно, наведений перелік обов'язків підрядчика не є вичерпним, сторони можуть передбачити й інші умови, обов'язкові для них. Невиконання або неналежне виконання, підрядчиком згаданих та інших можливих обов'язків надає за­мовникові право пред'явити до нього визначені законом вимоги.

За ЦК України на замовника покладаються такі основні обов'язки:

а) прийняти роботу, виконану підрядчиком відповідно до договору (ст. 342);

б)  оплатити виконану підрядчиком роботу після здачі всієї роботи, якщо інше не встановлено законом або договором (ст. 345);

в)   на вимогу підрядчика усунути обставини, які загрожують міцності або придатності виконуваної роботи (ст. 341)¹.

У разі невиконання чи неналежного виконання переліче­них та інших передбачених законом або договором обов'язків можуть настати відповідальність сторін та інші правові наслідки. Відповідальність сторін базується на загальних принципах цивільного права, зокрема на принципі вини.

Так, у ст. 347 ЦК записано: "якщо підрядчик своєчасно не приступає до виконання договору або виконує роботу так повільно, що закінчення її в обумовлений строк стає явно не­можливим, замовник вправі відмовитися від договору або вимагати відшкодування збитків". У даному випадку йдеться про зволікання підрядчиком виконання роботи ще до обумов­леного строку здачі її замовникові. На перший погляд скла­дається враження про відсутність логіки в конструкції право­вої норми, яка допускає можливість відповідальності підряд­чика ще до настання строку здачі роботи. Проте це не так, оскільки виконання підрядчиком замовлення після обумовле­ного договором строку може стати для замовника взагалі непотрібним або навіть призвести до виникнення у нього збитків. Не виключено, що, упевнившись у неспроможності підрядчика виконати його замовлення в обумовлений строк, замовник може розірвати з ним договір і знайти іншого, з кращими професійними можливостями, який здатний своєчасно виконати замовлення. У згаданій статті, однак, не розкривається зміст явної неможливості своєчасного вико­нання роботи. З'ясування цього питання залежить від багать­ох конкретних обставин (складність предмета підряду, спів­відношення строку, що минув, і строку, що залишається, відповідність часу технологічним нормам на виконання пев­ного виду робіт тощо). Про явну неможливість своєчасно виконати замовлення може свідчити також недодержання підрядчиком встановлених нормативним актом або догово­ром проміжних строків.

Під час виконання роботи можуть виникнути обставини, які загрожують якості замовлення. Закон визначає правові наслідки неякісного виконання підрядних робіт. Якщо під час виконання роботи, — як записано у ч. 2 ст. 347 ЦК України, — стане очевидним, що вона не буде виконана на­лежним чином, замовник вправі призначити підрядчикові відповідний строк для усунення недоліків, а при невиконанні підрядчиком цієї вимоги у визначений строк — відмовитися від договору або вимагати відшкодування збитків, або дору­чити виправлення роботи третій особі за рахунок підрядчика.

Редакцію наведеної норми не можна визнати вдалою. По-перше, не ясно, чи має право замовник за очевидності нена­лежного виконання роботи вимагати розірвання договору без попереднього встановлення строку для виправлення недо­ліків, оскільки початок тексту наведеної норми дає підстави для ствердної відповіді, а друга частина заперечує це. Такі сумніви викликає застосування законодавцем вислову "вправі призначити", тобто якщо в такому випадку замовник "вправі призначити" строк для усунення недоліків, то стають невідомими правові наслідки в ситуації, коли замовник не бажає встановити такий строк. По-друге, редакція статті може навести на думку, що в разі розірвання договору з подібних причин замовник позбавляється права вимагати відшкодування збитків. Проте це суперечило б загальним принципам зобов'язального права. Отже редакцію ст. 347 ЦК України у цій частині бажано було б вдосконалити, щоб уникнути подвійного тлумачення.

Настання тих чи інших правових наслідків залежить від ха­рактеру недоліків у виконаному замовленні. Так, відповідно до ч. 1 ст.344 ЦК України, коли підрядчик допустив інші недо­ліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатно виправити зазначені недоліки у відповідний строки або відшкодувати йому необхідні витрати по виправленню своїми засобами недоліків роботи, якщо договором передба­чено таке право замовника, або відповідного зменшення винагороди за роботу. У цьому разі законодавець поділяє недоліки на ті, які виявилися у вигляді відступів від умов до­говору, що погіршили роботу, та інші недоліки в роботі. Цілком очевидно, що під категорію "інших недоліків у роботі" підпадають ті з них, які у принципі не знижують якості роботи, але  є  відступом  від умов договору (наприклад,   підрядчик виконав ремонт квартири шпалерами іншого кольору, ніж це було обумовлено договором). Наявність таких недоліків, однак, не дає замовникові права вимагати розірвання дого­вору й відшкодування збитків, він може лише зажадати відшкодування витрат на виправлення недоліків.

За наявності у роботі істотних відступів від договору або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору з відшкодуванням збитків (ч. 2 ст. 344 ЦК). Визнають недоліки істотними або незначними самі сто­рони, а у разі спору — суд або арбітражний суд. Замовник має право звернутися до підрядчика з вимогою усунути істотні недоліки. Стосовно побутового замовлення у поста­нові Пленуму Верховного Суду України від 6 липня 1979 р. № 4 (із змінами, внесеними постановами від 29 червня 1984 p., від ЗО червня 1989 р. та від 25 грудня 1992 р.) було дано роз'яснення, що до істотних належать недоліки, які унеможливлюють використання речі відповідно до її цільового призначення або які не можуть бути усунені відносно даного замовника, або для усунення яких потрібні великі затрати праці та часу, або які роблять предмет іншим, ніж передбаче­но договором.

Проте зазначена постанова Пленуму втратила чинність у зв'язку з прийняттям 12 квітня 1996 р. Пленумом Верховного Суду України постанови № 5 "Про практику розгляду цивіль­них справ за позовами про захист прав споживачів", в якій відсутнє вищезгадане роз'яснення щодо істотних недоліків, очевидно у зв'язку з тим, що в Законі України "Про захист прав споживачів" є майже таке саме законодавче визначен­ня поняття істотних недоліків.

Закон, однак, не передбачає можливості примусового виправлення підрядчиком істотних недоліків у роботі на вимогу замовника. І це правильно, оскільки за іншого підходу можливі подальші невиправдані матеріальні витрати. Якщо стає очевидним, що підрядчик професійно і технічно не в змозі усунути істотні недоліки, то економічно недоцільно і без­перспективно примушувати його виправляти заздалегідь невиправні недоліки в роботі. У вищезгаданій ст. 344 ЦК України не встановлюються штрафні санкції (неустойка, штраф) за неякісне виконання роботи. Проте сторони не по­збавлені права передбачати їх у договорі. Штрафні санкції мо­жуть також встановлюватися в окремих законодавчих актах.

Правові наслідки неякісного виконання роботи, передба­чені законодавством, застосовуються й тоді, коли недоліки сталися через несвоєчасне застереження або незастере-ження підрядчиком замовника про обставини, перелічені у ст. 340 ЦК України, та через неякісні матеріали підрядчика.

Підрядчик відповідає за неправильне використання мате­ріалів, наданих замовником. Він також несе відповідальність за будь-яке упущення, що спричинило втрату або пошкоджен­ня ввіреного йому замовником майна. Зміст відповідальності підрядчика за вказані упущення в разі потреби визначають, виходячи із загальних норм зобов'язального права.

Цивільний кодекс України прямо не передбачає відпові­дальності за невиконання підрядчиком замовлення або за прострочення здачі його. Однак правомірність її не викликає сумнівів. Така відповідальність може визначатися окремими нормативними актами. Так, Типовим договором на будів­ництво жилого будинку з надвірними забудовами передбача­лося, що за порушення строку закінчення робіт підрядчик сплачує замовникові за кожний прострочений день пеню у розмірі 0,05 відсотка від вартості робіт і матеріалів підряд­чика, а якщо роботи не закінчені протягом тижня з дня на­стання строку виконання замовлення, підрядчик повинен сплатити замовникові неустойку у розмірі 2 відсотків від вар­тості будівництва.

Певні невигідні правові наслідки передбачені і щодо за­мовника. Так, якщо замовник, незважаючи на своєчасне і обгрунтоване попередження з боку підрядчика, у відповідний строк не замінить недоброякісні або непридатні матеріали, не змінить вказівки щодо способу виконання роботи або не усуне інші обставини, які загрожують міцності чи придатності виконуваної роботи, підрядчик має право відмовитися від до­говору і стягнути збитки, заподіяні з вини замовника. Від­сутність у замовника можливості замінити неякісні матеріали не є підставою для незастосування до нього вказаних санкцій.

Не досить чітким уявляється зміст ст. 341 ЦК України у тій частині, де встановлюється обов'язок підрядчика (організації) відмовитися від виконання договору, якщо замовник не усуне обставин, які загрожують міцності або придатності виконува­ної роботи. На наш погляд, у майбутньому, оновленому цивільному законодавстві  в  основу даної правової норми підстав для відмови підрядчика від неякісного виконання роботи має бути покладено принцип ступеня небезпеки подальшого використання замовлення. Зокрема, підряд­чик — організація чи громадянин — зобов'язаний відмовити­ся від неякісного виконання замовлення, якщо це призведе до заподіяння шкоди державі, суспільству, окремим громадя­нам, зробить небезпечним використання такого замовлення тощо.

З невиконанням або неналежним виконанням замовни­ком своїх обов'язків, що полягають у прийнятті та оплаті вико­наної підрядчиком роботи (статті 342 і 345 ЦК), також пов'язується настання тих чи інших правових наслідків, хоч законодавством спеціально вони не визначаються. Цілком очевидно, що підрядчик має право вимагати відшкодування збитків, завданих такими діями (бездіяльністю) замовника. Не виключається також застосування санкцій у вигляді неус­тойки (пені). Ризик випадкової загибелі чи випадкового пош­кодження предмета підряду, що сталися після прострочення його прийняття, покладається на замовника.

Цивільний кодекс України не встановлює якогось єдиного порядку приймання виконаної роботи і оформлення її результатів. Тому ці дії мають виконуватися з додержанням загальних або спеціальних правил про договір підряду. У ст. 342 ЦК України лише визначається обов'язок замовника прийняти роботу, виконану підрядчиком відповідно до догово­ру, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від договору або інших недоліків заявити про них підрядчикові без зволікання. Сторони можуть оформити здачу-приймання результату виконаної роботи відповідним актом або іншим до­кументом. Окремими нормативними актами може бути передбачений обов'язок сторін відповідним чином оформ­ляти приймання замовником виконаної роботи. Як правило, це стосується виконання складних будівельно-монтажних, радіотехнічних та інших робіт.

Закон встановлює строки пред'явлення позовів щодо виявлених у роботі недоліків. За ст. 343 ЦК України такі позови можуть бути пред'явлені замовником з приводу:

1) недоліків у будинках і спорудах, які не могли бути помічені при звичайному прийнятті роботи (приховані недоліки), якщо однією із сторін є громадянин, — протягом трьох років;

2)  прихованих недоліків в іншому майні — протягом одного року;

3)     явних     недоліків     —     протягом     шести     місяців.

Строки   обчислюються   з  дня   здачі   роботи   підрядчиком   І прийняття її замовником.  Проте,  якщо  у договорі  підряду передбачено гарантійний строк і заяву про виявлені недоліки в роботі зроблено в межах гарантійного строку, перебіг стро­ку позовної давності починається з дня подання заяви про недоліки.

§ 4. Договір побутового замовлення

У Цивільному кодексі України кілька спе­ціальних статей (статті 348—352) присвячено договору побу­тового замовлення як різновиду загального договору підряду. Відповідно до ст. 348 організація, цю обслуговує побутові пот­реби громадян, за цим договором зобов'язується виконати для замовника певну роботу (пошиття одягу, ремонт побуто­вої техніки та інших речей, чищення і фарбування одягу, виго­товлення предметів хатнього вжитку тощо), а замовник; зобов'язується прийняти й оплатити її.

З наведеного випливає, що замовником у договорі побуто­вого замовлення може бути лише громадянин, а підряд­чиком — спеціалізована організація (підприємство) побуто­вого обслуговування. У сучасних умовах ст. 348 слід тлу­мачити у контексті нового ринкового законодавства, за яким і окремі громадяни можуть набувати статусу підприємця, а відтак — надавати побутові послуги населенню. З правової точки зору не повинні вважатися побутовими замовлення громадян, які не пов'язані із задоволенням їхніх власних пот­реб, а мають підприємницьку мету (наприклад, замовлення постійного промислового характеру, призначені для подаль­шої реалізації з метою одержання прибутку, замовлення великих промислових партій товару). Нерідко підприємства побутового обслуговування виконують замовлення інших господарюючих суб'єктів (суб'єктів підприємництва). За таких обставин на зазначені підрядні відносини мають поширюва­тися правила загального договору підряду.

Крім спеціальних статей, до договору побутового замов­лення застосовуються також окремі загальні правила про договір підряду, викладені у статтях 335—337, 339—342, ч. З ст. 343, статтях 346 і 347 ЦК України. Відповідно до статей 348 і 352¹ Кабінету Міністрів України надано право затверджувати типові договори побутового замовлення з окремих видів обслуговування громадян. Правила про договори підряду з обслуговування побутових потреб громадян можуть встанов­люватися й іншими спеціальними законодавчими актами. Наприклад, постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1994 р. № 313 затверджені Правила побутового обслуговування населення, в яких передбачено порядок приймання та оформлення замовлень на послуги, умови виконання замовлення тощо. Інструкцією щодо оформлення замовлень з окремих видів послуг та їх виконання, затвер­дженою наказом Українського союзу об'єднань підприємств і організацій побутового обслуговування населення від 16 травня 1994 р. (із змінами від 20 березня 1997 p.), деталь­но визначено порядок оформлення та виконання послуг з ремонту і пошиття взуття, ремонту і пошиття швейних, хут­ряних і шкіряних виробів, ремонту та виготовлення трико­тажних виробів, ремонту побутових машин і приладів, ремон­ту і виготовлення ювелірних виробів, ремонту і виготовлення меблів, хімічного чищення та фарбування одягу, прання білизни, ремонту і будівництва житла та інших об'єктів.

Як уже зазначалося, побутове замовлення оформляється договором, квитанцією, розпискою чи іншим документом, у якому мають зазначатися необхідні реквізити, або ж шляхом видачі жетона, талона чи касового чека. Виконання праців­никами служби побуту замовлень без належного їх оформ­лення не створює для підприємства побутового обслугову­вання правових наслідків.

Особливе значення для регулювання відносин з побутово­го обслуговування населення має Закон України "Про захист прав споживачів" (1991 p., з наступними змінами та допов­неннями), певні статті якого також застосовуються до цих відносин. Закон регулює відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виробниками, виконавцями, продавцями в умовах різних форм власності. Споживачем є громадянин, який замовляє або має намір замовити товари (роботи, пос­луги)   для   власних   побутових   потреб,   а   виконавцем   — підприємство, установа, організація або громадянин-під-приємець, які виконують роботи або надають послуги. Тому не викликає сумнівів правомірність поширення цього закону на побутове замовлення.

За ст. З Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі (у даному випадку вони і замовники), зокрема, мають право на державний захист своїх прав, належну якість робіт і послуг, безпеку робіт, послуг; на відшкодування збитків, завданих роботами, послугами неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей роботами, послугами у випадках, передбачених зако­нодавством; на необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість та асортимент робіт і послуг.

Зміст зазначених прав, умови їх здійснення та захисту де­тально регламентуються багатьма статтями Закону України "Про захист прав споживачів" (статті 3, 12,13, 16, 17,18, 23 та 24). Особливий інтерес становить ст. 15, якою визначені права споживача у разі порушення виконавцем умов догово­ру про виконання робіт і надання послуг, у пунктах 1 і 2 якої майже повністю відтворено норми частин 1 і 2 ст. 347, у пун­ктах 3 і 4 — норми 1 і 2 частин ст. 344 ЦК України.

Відповідно до ст. 350 ЦК України, якщо підрядчик допустив істотні відступи від умов договору побутового замовлення або інші істотні недоліки в роботі, виконаній з матеріалу за­мовника, останній має право на свій вибір вимагати або виго­товлення іншої речі з однорідного матеріалу такої самої якості, або розірвання договору з відшкодуванням збитків (аналогічна норма є також у п. 4 ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів"). У термінологічних поясненнях до цього закону розкривається зміст істотного недоліку. Таким вважається недолік, який робить неможливим чи недо­пустимим використання товару (роботи, послуги) відповідно до його цільового призначення або не може бути усунутий щодо цього споживача, або для його усунення необхідні великі затрати праці та часу, або він робить товар (роботу, послуги) іншим, ніж передбачено договором, або виявляється знову після його усунення. Таке визначення істотного недоліку певною мірою повторює визначення, дане у вищезгаданій постанові Пленуму Верховного Суду України.

У разі невиконання чи неналежного виконання зобо­в'язання виконавець повинен сплатити замовникові неустой­ку, якщо вона передбачена законодавством чи договором.

Вимоги замовника, передбачені ст. 15 вищезгаданого за­кону, підлягають задоволенню в разі виявлення недоліків про­тягом гарантійного чи інших термінів, установлених догово­ром. Позов з приводу недоліків у роботі, виконаній за догово­ром побутового замовлення, може бути пред'явлений не пізніше шести місяців з дня відхилення претензії, а якщо претензія не заявлена або час її заявлення встановити не­можливо, — не пізніше шести місяців з дня строку, встанов­леного для заявлення претензії. Порядок і строк пред'явлення претензій щодо таких вимог визначає Кабінет Міністрів України (ст. 350 ЦК). Виконавець не повинен відповідати за недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо до­веде, що вони виникли з вини самого споживача.

Виконавець зобов'язаний протягом місяця відшкодувати збитки, що виникли у зв'язку з втратою, псуванням чи по­шкодженням речі, яку він прийняв від споживача для вико­нання робіт або надання послуг. При цьому він не звільняється від відповідальності, навіть якщо рівень його на­укових і технічних знань не дав змоги виявити особливі властивості речі, прийнятої ним від споживача для виконання робіт або надання послуг.

Норма п. 10 ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає відповідальність виконавця за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю або майну споживача, що виникла у зв'язку з використанням речей, матеріалів, облад­нання, приладів, інструментів, пристроїв чи інших засобів, необхідних для виконання ним робіт або надання послуг, не­залежно від знання виконавцем їх властивостей. Законом де­тально врегульовано й інші відносини, пов'язані з відповідаль­ністю виконавця (підрядчика).

Якщо замовник не з'явився щоб одержати річ, виготовлену за договором побутового замовлення, підрядчик має право після закінчення шести місяців з дня виготовлення речі за до­говором і дворазового попередження замовника продати річ У встановленому порядку, а виручену суму, за вирахуванням усіх належних підрядчикові платежів (у тому числі оплата за виконання    замовлення,     витрати    на    його    зберігання, реалізацію та повідомлення замовника), внести на депозит нотаріальної контори на ім'я замовника (ст. 352 ЦК, п. 25 Правил побутового обслуговування населення).

Законодавство або договір можуть встановлювати и інші умови щодо визначення ціни, строків, організації виконання замовлення тощо. Так, Правилами обов'язкової сертифікації послуг з ремонту та технічного обслуговування дорожніх транспортних засобів та їх складових, затвердженими нака­зом Держстандарту України від 28 серпня 1997 р.¹ з метою забезпечення безпеки життя, здоров'я людей, захисту їхнього майна та охорони навколишнього середовища, вста­новлено спеціальні вимоги щодо якості ремонту транспортних засобів та їх складових.