§ 1. Житловий фонд України та порядок надання жилих приміщень

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Одним з найважливіших видів ци­вільних правовідносин, спрямованих на задоволення потреб громадян у житлі, є житлові зобов'язання, що випливають з договору найму жилого приміщення, з членства в житлово-будівельному чи житловому кооперативах, з деяких інших угод.

Згідно із ст. 4 Житлового кодексу України жилі будинки та жилі приміщення в інших будівлях становлять житловий фонд, який складається з державного житлового фонду, громад­ського житлового фонду, фонду житлово-будівельних коопе­ративів та приватного житлового фонду. Жилі будинки та жилі приміщення призначаються для постійного проживання гро­мадян і не можуть використовуватися для потреб промисло­вого характеру.

Державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих рад народних депутатів і віданні міністерств, державних комітетів та відомств (відомчий житловий фонд).

У цій главі розглянемо порядок надання жилих приміщень та зобов'язання, що виникають у зв'язку з наданням грома­дянам житла у будинках державного і громадського житлово­го фонду. Згідно з главою І розділу III Житлового кодексу України жилі приміщення надаються громадянам, що потребують поліпшення житлових умов і постійно проживають у да­ному населеному пункті.

Облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, ведуть, як правило, за місцем їх проживання органи державної адміністрації або виконкоми районних (міських) рад народних депутатів. Потреба у житлі визначається певними критеріями, що передбачені у ст. 34 Житлового ко­дексу України:

•   забезпечення   житловою   площею   нижче   рівня,   який визначається    виконавчими    комітетами    обласних.     Київ­
ської та  Севастопольської  міських  рад   народних депута­тів спільно з радами профспілок;

•  проживання у приміщенні, яке не відповідає встановле­ним санітарним і технічним вимогам;

•  тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим   хворий   не   може   проживати   в   комунальній   квартирі
чи в одній кімнаті з членами своєї сім'ї;

•  проживання у гуртожитках;

•  проживання в одній кімнаті двох і більше сімей незалежно від   родинних   відносин   чи   осіб   різної   статі   старших  за 9 років, крім подружжя, тощо.

Громадянам, які перебувають на квартирному обліку, жилі приміщення надаються у порядку загальної черги, крім осіб, що мають право на першочергове одержання жилих примі­щень. До таких громадян належать: інваліди Великої Вітчиз­няної війни, Герої Радянського Союзу, Герої Соціалістичної Праці, особи, нагороджені орденами Слави, Трудової Слави, "За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР" усіх трьох ступенів, інваліди 1 та 2-ї груп з числа військовослужбовців, інваліди праці 1 та 2-ї груп та інші особи (ст. 45 Житлового кодексу).

Крім того, жилі приміщення можуть надаватися позачергово:

•   громадянам, чиє житло стало непридатним для прожи­вання у зв'язку зі стихійним лихом;

•   громадянам, направленим у порядку розподілу на роботу в іншу місцевість;

особам,      реабілітованим      внаслідок     незаконного засудження;

• особам, обраним на виборну посаду, якщо це пов'язано з переїздом в іншу місцевість, та в деяких інших випадках
(ст. 46 Житлового кодексу).

Заяви громадян про взяття на квартирний облік розгляда­ються житловими комісіями органів державної адміністрації чи місцевих рад народних депутатів; спори про відмову у взятті на облік судам не підвідомчі, їх розглядають тільки в адміністративному порядку.

Жилі приміщення у будинках місцевих рад народних депу­татів надаються на підставі рішення органів державної адмі­ністрації або місцевої ради з участю представників гро­мадських організацій. Але рішення про надання житлової площі ще не тягне за собою права на її зайняття. Вселення громадян на надану їм за рішенням вказаних органів житлову площу проводиться тільки за ордерами, які видає виконком на підставі цього рішення.

Ордер — це адміністративний акт (письмове розпоряджен­ня, наказ) виконкому місцевої ради народних депутатів на вселення громадянина (та його сім'ї) у зазначене в ньому жиле приміщення. З одного боку, ордер породжує адміністра­тивно-правові відносини між виконкомом та житлово-експлуатаційною організацією, куди він передається, а з дру­гого — цивільно-правові відносини між громадянином та за­значеною організацією, що зобов'язана укласти договір найму жилого приміщення з цим громадянином.

Спори про видачу ордера судам не підвідомчі, але у тих випадках, коли жиле приміщення надається з цивільно-пра­вових підстав, зокрема при приєднанні жилого приміщення, що звільнилось у квартирі, іншому наймачу (ст. 54 Житлового кодексу), при виселенні з наданням іншого жилого приміщен­ня (ст. 109 Житлового кодексу) тощо, громадяни мають право по суду вимагати видачі ордера.

Ордер може бути виданий лише на вільне жиле приміщення.

§ 2. Поняття, зміст та предмет договору найму жилого приміщення

За договором найму жилого приміщення одна сторона (наймодавець) зобов'язана надати іншій стороні (наймачеві) за плату жиле приміщення для проживання в ньому.

Договір найму жилого приміщення є двостороннім та оплатним і має багато спільного з договором майнового найму, проте у системі договорів займає самостійне місце. Це зумовлено тим, що договір найму жилого приміщення спрямований на забезпечення постійної потреби громадян у житлі та правильного використання для цього житлового фонду.

Договір найму жилого приміщення укладається в письмо­вій формі, хоч недодержання цієї форми не тягне за собою недійсність договору, який укладається на невизначений строк, оскільки у ч. 2 ст.9 Житлового кодексу України перед­бачено, що жилі приміщення надаються громадянам у безст­рокове користування.

Від імені наймодавця стороною у договорі найму жилого приміщення виступає житлово-експлуатаційна організація, а інтереси всіх включених до ордера членів сім'ї наймача пред­ставляє особа, на ім'я якої видано ордер і яка укладає договір найму.

Договір найму жилого приміщення укладається на підставі Типового договору, в якому зазначено, хто є сторонами в до­говорі, характеристику предмета договору, права, обов'язки та відповідальність сторін за договором.

Згідно з Типовим договором найму жилого приміщення у будинках державного та громадського житлового фонду в Україні (затверджений постановою Ради Міністрів УРСР від 11 серпня 1988 р.) наймодавець зобов'язаний забезпечити належне утримання жилого будинку та прилеглої до нього території, своєчасно проводити ремонт жилого будинку, за­безпечити роботу його технічного обладнання, на час капі­тального ремонту надавати наймачеві та членам його сім'ї інше жиле приміщення тощо.

Права та обов'язки сторін регламентують також Правила користування приміщеннями житлових будинків і прибудин-ковими територіями, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 р. № 372.

Наймач зобов'язаний виконувати правила користування жилими приміщеннями, своєчасно сплачувати квартирну плату, додержуватися правил пожежної безпеки, своєчасно проводити поточний ремонт тощо.

У Типовому договорі та Правилах передбачено також права сторін, зміст яких досить детально викладено нижче.

Згідно з ч. 4 ст. 61 Житлового кодексу України умови до­говору найму жилого приміщення, що обмежують права на­ймача та членів його сім'ї, порівняно з умовами, передбаче­ними Житловим кодексом, Типовим договором найму жилого приміщення та іншими законодавчими актами, є недійсними. Так, наприклад, якщо у договорі буде обумовлено строк його дії, неможливість проведення обміну тощо, то ці умови є недійсними і при розгляді спору не беруться до уваги.

Предметом договору найму жилого приміщення у будинках державного житлового фонду може бути лише приміщення, що відповідає вимогам статей 50 і 63 Житлового кодексу, тобто це перш за все може бути окрема квартира, інше окре­ме ізольоване жиле приміщення, що складається з однією чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

Предметом договору найму жилого приміщення має бути жиле приміщення, призначене для проживання в ньому, яке впорядковане відповідно до умов даного населеного пункту і відповідає встановленим санітарним та технічним вимогам.

У частині 2 ст. 63 Житлового кодексу зазначено, що не може бути самостійним предметом договору найму жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, але за розміром воно менше встановленого для надання одній особі, частина кімнати чи кімната, що має з іншою спільний хід, а також підсобні приміщення (кухня, коридор тощо).

Розміри жилих приміщень, що надаються в Україні, перед­бачені ст. 47 Житлового кодексу і не повинні перевищувати 13,65 кв. м на одну особу, але не можуть бути менше рівня середньої забезпеченості громадян у даному населеному пункті.

§ 3. Права та обов'язки наймача та членів його сім'ї на користування жилим приміщенням

У частині 1 ст. 64 Житлового кодексу передбачено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки нарівні з наймачем. Отже, наймач, на ім'я якого виданий ордер і з яким укладено договір найму жилого приміщення, не користується ніякими перевагами перед членами його сім'ї, а є лише представником сім'ї перед наймодавцем. Повнолітні члени сім'ї наймача несуть солідарну з ним відповідальність за зобов'язаннями, що випливають з договору.

У частині 2 ст. 4 Житлового кодексу визначено, хто може належати до членів сім'ї наймача. Передусім це дружина най­мача, їхні діти та батьки.

Дружиною наймача є особа, з якою наймач перебуває в зареєстрованому шлюбі (термін "дружина" означає не тільки жінку, а й чоловіка), права та обов'язки дружини наймача ви­никають одночасно з наймачем у разі внесення до ордера її прізвища та спільного вселення у жиле приміщення. Дружи­ною наймача є також особа, яка вселилася у найняте приміщення після реєстрації шлюбу з наймачем для створен­ня сім'ї і постійного проживання у найнятому жилому приміщенні.

Неповнолітні діти наймача та його дружини завжди нале­жать до членів сім'ї наймача, оскільки за ст. 17 ЦК України місцем проживання неповнолітніх дітей є місце проживання їхніх батьків, а повнолітні діти та батьки наймача і його дружини є членами сім'ї наймача лише в тому разі, якщо вони проживають разом з наймачем.

Поняття члена сім'ї за сімейним законодавством не можна ототожнювати з поняттям члена сім'ї наймача за житловим законодавством. Так, до членів сім'ї за сімейним законодав­ством належать особи, пов'язані між собою шлюбом та спо­рідненістю, а до членів сім'ї наймача ці особи належать лише тоді, коли вони проживають разом з наймачем. Якщо, на­приклад, подружжя проживає в одному жилому приміщенні і чоловік — наймач цього приміщення, то його дружина є не тільки членом сім'ї цієї особи, а й членом сім'ї наймача. А в тому разі, коли дружина цієї особи живе окремо і має самостійне право на інше жиле приміщення, то вона, хоч і є членом сім'ї свого чоловіка, проте не є членом сім'ї наймача. Подібне правило застосовується і до повнолітніх дітей найма­ча, які живуть окремо від батьків, та до батьків наймача і його дружини.

Членами сім'ї наймача можуть бути визнані й інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем та ведуть з ним спільне господарство. До таких осіб належать не тільки родичі наймача та його дружини, а й особа, з якою наймач фактично перебуває у шлюбних відносинах, опікуни, утри­манці наймача тощо. Зазначені особи можуть бути віднесені до членів сім'ї наймача за умови, якщо вони не тільки обов'яз­ково проживать разом з наймачем, а й ведуть з ним спільне господарство, наявність родинних зв'язків при цьому не обов'язкова.

Згідно з ч. З ст. 64 Житлового кодексу особи, які перестали бути членами сім'ї наймача (наприклад, у зв'язку з розірван­ням шлюбу між наймачем та його дружиною), але продовжу­ють проживати в одному з ним жилому приміщенні, мають такі самі права та обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.

Серед багатьох прав наймача одним з найважливіших є право на вселення у найняте ним жиле приміщення інших осіб. Згідно із ст. 65 Житлового кодексу наймач має право у встановленому порядку за письмовою згодою усіх членів сім'ї, що проживають разом з ним, вселити в найняте ним приміщення свою дружину, дітей, батьків та інших осіб. На вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Тривалий час в адміністративній, судовій практиці та юри­дичній літературі дискутувалося питання, що слід розуміти під додержанням встановленого порядку вселення. Нині це пит­ання дістало роз'яснення у п. 9 постанови Пленуму Верхов­ного Суду України "Про деякі питання, що виникають у прак­тиці застосування судами Житлового кодексу" від 12 квітня 1985 р. № 2 та у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здій­сненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. № 9. Під вселен­ням у встановленому порядку слід розуміти, зокрема, вселен­ня в жиле приміщення з додержанням правил про прописку, але у тих випадках, коли у прописці було необгрунтовано відмовлено, суд може визнати право на жиле приміщення за особою, що вселилася.

Проте трапляються непоодинокі випадки, коли особа (наприклад, у зв'язку з реєстрацією шлюбу чи перебуванням у фактично шлюбних відносинах) переселяється до наймача і без прописки тривалий час проживає разом з ним, внаслідок чого вона може бути визнана такою, що втратила право на жилу площу, яку займала раніше. За пропискою цієї особи на­ймач не звертався, але в разі виникнення спору з приводу користування житлом треба зважати не лише на наявність прописки (яка є адміністративним актом і не завжди свідчить про право особи на житло), а й на підстави, на основі яких особа вселилася у найняте наймачем жиле приміщення і чи мала намір постійно проживати в ньому.

Яскравим прикладом того, що прописка далеко не завжди збігається з правом на жиле приміщення, є справа, що її роз­глянув Ленінградський районний суд м. Києва у 1995 р.

Громадянка Н. із сім'єю з 3 осіб (вона, чоловік та їхня дитина) прибули у 1993 р. до Києва з Росії. У Києві у трикім­натній квартирі з сім'єю з 4 осіб мешкала мати громадянки Н. Бажаючи придбати у Києві квартиру та вирішити деякі інші питання своєї сім'ї, Н. звернулася з проханням до матері про­писати її сім'ю у цьому жилому приміщенні, хоч після приїзду вони проживали на іншій жилій площі на умовах піднайму. У зв'язку з суперечками, що виникли між дочкою та матір'ю у 1995 р. громадянка Н. пред'явила позов про вселення у три­кімнатну квартиру та визнання за її сім'єю права на проживання в окремій ізольованій кімнаті.

Рішенням суду її позов було задоволено на тій підставі, що Н. та її сім'я були прописані у спірному жилому приміщенні, а вселитися в нього вони не могли, бо у квартирі мешкав вели­кий пес, чия присутність погано впливала на здоров'я Н.

Судова колегія у цивільних справах Київського міського суду скасувала це рішення, і при повторному розгляді у позові Н. було відмовлено. У рішенні суду підкреслювалося, що про­писка сім'ї Н. не породила ніяких прав у позивача, оскільки її сім'я не вселилася у спірне жиле приміщення, а тому і не на­була права на це приміщення.

Ще однією необхідною умовою вселення в жиле приміщен­ня, згаданою у зазначеній постанові, є письмова згода всіх членів сім'ї, що проживають разом з наймачем (у тому числі й тимчасового відсутніх). За неповнолітніх членів сім'ї таку згоду повинні висловити їхні батьки чи інші законні представ­ники (опікуни, піклувальники) навіть якщо вони не прожи­вають у даному жилому приміщенні.

Як правило, таку письмову згоду оформляють тоді, коли наймач звертається з проханням прописати певну особу в найняте ним жиле приміщення; відповідні органи вимагають підписів усіх членів сім'ї на заяві наймача. Проте трапляються випадки, коли не всі члени сім'ї наймача (або колишні члени сім'ї наймача) дали письмову згоду на вселення певної особи чи взагалі не висловлювали своєї думки з цього приводу, якщо, наприклад, після вселення особи як члена сім'ї наймача не ставилося питання про її прописку. В таких випадках у разі виникнення спору про право особи, яка вселилася в жиле приміщення, згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 р. № 2 відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свід­чить про те, що особи, які вселилися, не набули права корис­тування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони таку згоду, хоч і не письмово, але висловили.

Згідно з ч. 2 ст.65 Житлового кодексу особи, які вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщен­ням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та чле­нами його сім'ї, що проживають разом з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Наприклад, у двокімнатну квартиру, що складається з ізольованих кімнат розмірами 20 та 10 кв. м за ордером, вселилися мати й син. Син як член сім'ї за ч. 1 ст. 64 Житло­вого кодексу має рівні права з матір'ю на користування жи­лим приміщенням. У зв'язку з його одруженням у цю квартиру з додержанням правил, передбачених ч. 1 ст. 65 Житлового кодексу, вселилася невістка наймача, яка тільки в тому разі матиме рівні з чоловіком та його матір'ю права на всю житлову площу, якщо при вселенні між нею, її чоловіком та наймачем не буде укладено (як правило усної, хоч не виключається і письмова форма) угоди, що передбачає інший порядок користування житловим приміщенням. Якщо ж між цими трьома особами була домовленість, що молоде подруж­жя займатиме лише кімнату розміром 20 кв. м, це означає, що за невісткою не визнано право на рівне з іншими членами сім'ї наймача користування усім житлом, а у неї виникає право лише на кімнату розміром 20 кв. м та приміщення за­пального користування (кухня, коридор тощо).

Одним із прав наймачів є придбання займаних ними житлових приміщень у приватну власність. Згідно зі ст. 65¹ Житлового кодексу наймачі житлових приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за зго­дою всіх повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з ними,  придбати займані  ними  приміщення у власність  на підставах, передбачених чинним законодавством. Придбан­ня займаних житлових приміщень здійснюється шляхом приватизації і регламентується Законом України "Про прива­тизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 р. із змінами та доповненнями внесеними законами України від 22 лютого 1994 р. та від 5 лютого 1997 р.

Під приватизацією слід розуміти відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них гос­подарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) дер­жавного житлового фонду на користь громадян України. Приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 кв. м загальної площі на наймача І кожного члена його сім'ї та додатково 10 кв. м на сім'ю. Додаткова житлова площа в розмірі 10 кв. м враховується і тоді, коли наймач не створив сім'ї або члени його сім'ї проживають та прописані в іншому місці. Так, наймач, що прописаний і проживає один у квартирі має право на безоплатне придбання займаного житлового приміщення у розмірі 31 кв. м загальної площі.

Надлишки загальної площі квартир підлягають продажу особам, що мешкають у них. Разом з тим ст. 6 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передба­чає випадки безоплатної передачі квартир незалежно від розміру їх загальної площі. Так, безоплатно передаються однокімнатні квартири, квартири, в яких мешкають багатодітні сім'ї, квартири, в яких мешкають ветерани праці тощо.

Кожен громадянин має право приватизувати займане ним житло безоплатно або з частковою доплатою один раз. Най­мачі житла можуть реалізувати своє право на придбання зай­маних житлових приміщень у власність за таких умов:

1)         вони повинні постійно проживати у цих житлових примі­щеннях до введення в дію Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", тобто до 22 липня 1992 p., або на той час перебували на квартирному обліку тих, хто потре­бує поліпшення житлових умов;

2)         згоди всіх повнолітніх членів сім'ї наймача, які прожи­вають  разом  з  ним.   Члени  сім'ї також мають  право  на придбання займаних житлових приміщень у спільну (сумісну чи часткову) власність;

3) звернення із заявою про передачу займаних житлових приміщень у власність до органу приватизації. Заява підпи­сується всіма повнолітніми членами сім'ї наймача, в ній необ­хідно зазначити вид спільної власності та уповноваженого власника, яким не обов'язково має бути наймач житла.

Відповідно до Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Дер­жавного комітету України по житлово-комунальному госпо­дарству від 15 вересня 1992 р. № 56 наймачі разом із заявою подають і деякі інші документи, зокрема довідки про склад сім'ї, про займане житлове приміщення тощо.

Орган приватизації зобов'язаний у місячний строк від дати реєстрації заяви своїм розпорядженням передати наймачеві житлове приміщення у власність і видати зареєстроване сві­доцтво про право власності на квартиру та паспорт на житло­ве приміщення.

Відомості про реєстрацію права власності на житло, копії свідоцтв про право власності на житло та паспорт на житлові приміщення передає один раз на квартал орган приватизації до бюро технічної інвентаризації. Приватизоване житлове приміщення включається до приватного житлового фонду України.

У власників квартир багатоквартирних будинків виникають зобов'язання брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку.

Одним з основних зобов'язань наймачів житлових при­міщень є плата за користування житлом та комунальні пос­луги. Відповідно до ст. 66 Житлового кодексу плата за корис­тування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартир (одноквартирного будинку). Норма загальної площі встановлюється в розмірі 21 кв. м на одну особу.

Розмір квартирної плати в межах норм, визначених чин­ним законодавством, встановлює Кабінет Міністрів України. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про зміну розмірів відшкодування населенням вартості житлово-кому­нальних послуг від 26 липня 1996 р. № 838 (із змінами, вне­сеними відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1997 р. № 1168) квартирна плата з ЗО липня 1996 р. встановлена в межах норм, визначених чинним законодавством, у розмірі 19 тис. крб. за 1 кв. м загальної площі (з урахуванням податку на додану вартість).

В одинарному розмірі оплачується загальна площа, що має належати наймачеві та членам його сім'ї за встановленими нормами, а також зайва площа, якщо розміри її на всю сім'ю не перевищують половини норми загальної площі, яку належить мати одній особі. Так, наприклад, в одинарному розмірі сплачуватиметься плата за квартиру загальною площею 73,5 кв. м, де проживає сім'я у складі трьох осіб.

Плата за користування рештою зайвої загальної площі бе­реться у підвищеному розмірі, який встановлює Кабінет Міністрів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. № 838 за надлишки площі розмір квартирної плати збільшується в 1,1 раза.

Законодавство допускає встановлення пільг по квартирній платі та платі за комунальні послуги окремим категоріям гро­мадян (ст. 69 Житлового кодексу). Так, згідно із Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" інваліди війни та прирівняні до них особи мають право на 100-відсоткову знижку плати за житлову площу в межах норм, передбачених чинним законодавством, та на 100-відсоткову знижку плати за користування комунальними послугами, газом, електроенергією та іншими послугами (ст. 13); учасникам бойових дій надаються пільги у вигляді 75-відсоткової знижки плати за житлову площу в межах норм, передбачених чинним законодавством, та 75-відсоткової знижки плати за користування комунальними послугами (ст. 12).

Межі норм, що дають право на такі пільги встановлено по­становою Кабінету Міністрів У країни "Про встановлення норм користування житлово-комунальними послугами громадя­нами, які мають пільги щодо їх сплати" від 1 серпня 1996 р. № 879.

Однією з цілей державної житлової політики є створення умов для поліпшення експлуатації та схоронності житлового фонду. У зв'язку з цим передбачено перехід до самоокупної системи експлуатації житла та надання житлово-комунальних послуг за їх собівартістю, що передбачає поступове підви­щення розмірів плати за користування житлом та комуналь­ними послугами до рівня фактичних витрат на його утримання. Разом з тим держава здійснює заходи щодо соціаль­ного захисту населення в умовах реформування системи платежів за житлово-комунальні послуги. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1997 р. № 1050 за­тверджено Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива.

Цим Положенням визначаються умови призначення та порядок надання громадянам щомісячної адресної безготів­кової субсидії для відшкодування витрат на оплату користу­вання житлом та комунальних послуг, а також один раз на рік субсидії на придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива.

Право на отримання цієї субсидії мають і наймачі житло­вого приміщення державного чи громадського житлового фонду, загальна сума оплати яких за житлово-комунальні послуги, скраплений газ, тверде та пічне побутове паливо перевищує 15 відсотків середньомісячного сукупного доходу сім'ї.

Субсидія призначається наймачеві, на якого відкрито осо­бовий рахунок за місцем прописки.

Щоб отримати субсидію наймач має подати до відділу субсидій заяву та відомості про забезпеченість житловою площею та комунальними послугами, склад прописаних у житловому приміщенні, доходи кожного з прописаних, а також документи, які підтверджують оплату житлово-кому­нальних послуг за попередній період. Якщо є заборгованість платежів, укладається угода про її погашення між наймачем та відділом субсидій або надавачем послуг. Термін погашення заборгованості зазначається в угоді і залежить від розміру боргу та середньомісячного доходу на кожного прописаного у житловому приміщенні громадянина.

Субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-ко­мунальних послуг призначається на шість місяців. Після закінчення терміну отримання субсидій громадяни повинні підтвердити право на призначення субсидії на наступний період. Для цього вони подають лише довідки про доходи прописаних громадян та заяву, в якій підтверджується відсут­ність будь-яких змін у складі прописаних та у характеристиці житла і послуг з моменту попереднього призначення субсидій.

Наймачам житлових приміщень державного і громадсько­го житлового фонду субсидія надається шляхом перерахуван­ня коштів на рахунок власників житла та підприємств, що на­дають комунальні послуги.

Субсидія є безповоротною і її отримання не впливає на обсяг прав та обов'язків наймача і членів його сім'ї.

§ 4. Збереження права користування жилим приміщенням за тимчасово відсутніми наймачем або членами його сім'ї

Жиле приміщення надається наймачеві та членам його сім'ї для проживання в ньому; якщо ці особи (чи хтось один із них) не проживають у даному приміщенні, то вони втрачають право на нього. За ст. 107 Житлового кодексу в разі виїзду наймача чи членів його сім'ї на інше постійне місце проживання право на користування цим жилим приміщенням вони втрачають з моменту виїзду.

Проте не можна не враховувати тих випадків, коли наймач чи члени його сім'ї за тих чи інших обставин тимчасово не проживають у даному жилому приміщенні. Суттєвою гаран­тією житлових прав громадян у даних випадках є ст. 71 Житлового кодексу, яка передбачає можливість збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми.

За загальним правилом, у разі тимчасової відсутності най­мача чи членів його сім'ї за цими особами зберігається жиле приміщення протягом шести місяців, а якщо вони були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк може бути подовжений наймодавцем, а у випадку спору — судом.

У певних випадках, спеціально обумовлених ст. 71 Житло­вого кодексу, за наймачем та членами його сім'ї право на жиле приміщення зберігається і на триваліші строки (призов на строкову військову службу або направлення на альтер­нативну службу, тимчасовий виїзд з постійного місця проживання за умовами та характером роботи; виїзд у зв'язку з на­вчанням; перебування дітей у державних дитячих закладах тощо).

Якщо наймач або члени його сім'ї не проживали у певному жилому приміщенні понад встановлені строки, то згідно із ст. 72 Житлового кодексу вони можуть бути визнані такими, що втратили право на користування жилим приміщенням. Таке визнання здійснюється в судовому порядку за позовом наймодавця, наймача або членів його сім'ї (колишніх членів сім'ї). Звідси можна зробити висновок, що внаслідок відсут­ності особи понад встановлені в ст. 71 Житлового кодексу строки вона автоматично не втрачає права користування спірним жилим приміщенням, а може бути визнана такою лише за рішенням суду.

У разі виїзду наймача та членів його сім'ї на тривалий строк у випадках, передбачених законодавством (ст. 73 Житлового кодексу), жиле приміщення зберігається за ними на підставі охоронного свідоцтва — броні. Бронюється усе жиле примі­щення, що є предметом договору найму, незалежно від того, чи залишаються там проживати члени сім'ї наймача, чи виїздять усі разом. Жиле приміщення бронюється у разі виїзду за кордон на роботу на весь час перебування за кор­доном.

Тимчасова відсутність наймача не знімає з нього обов'яз­ків, що випливають з договору найму жилого приміщення, зокрема вчасно вносити квартирну плату, належним чином утримувати приміщення тощо. Ці самі обов'язки покладають­ся і на членів сім'ї тимчасово відсутнього наймача, які зали­шаються в жилому приміщенні.

§ 5. Право на обмін жилого приміщення

Право на обмін жилого приміщення є одним з найважливіших суб'єктивних прав наймача. Потреба у його здійсненні виникає у наймача з різних причин, зокре­ма, у зв'язку з реєстрацію шлюбу чи його розірванням, об'єд­нанням з батьками в одну сім'ю, наближенням місця прожи­вання до місця роботи.

Обмін жилими приміщеннями за своєю юридичною кате­горією та згідно з чинним житловим законодавством є своє­рідним перерозподілом жилих приміщень.

Право наймача на обмін жилого приміщення та порядок обміну встановлюються і регулюються житловим законодав­ством (статті 79-89 Житлового кодексу) та Правилами обміну жилих приміщень, затвердженими постановою Ради Міністрів УРСР від 31 січня 1986 р. № 31.

Учасниками обміну можуть бути наймачі державного та громадського житлових фондів, а також пайовики — члени ЖБК.

Правом на обмін користуються лише наймач та члени його сім'ї, що проживають разом з ним. Такого права не мають піднаймачі та тимчасові мешканці. Обмін допускається лише за наявності письмової згоди всіх членів сім'ї, що проживають спільно, включаючи й тимчасово відсутніх. За неповнолітніх членів сім'ї свою згоду в письмовій формі висловлюють батьки, опікуни чи піклувальники.

Предметом обміну може бути як ізольована квартира чи інше ізольоване жиле приміщення, так, за певних умов, і частина жилого приміщення.

Коли між членами сім'ї наймача (чи колишніми членами сім'ї) не досягнуто згоди про обмін, кожний з них має право вимагати в судовому порядку примусового обміну примі­щення, яке вони займають, на приміщення в різних будинках (квартирах).

У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 р. № 2 передбачається, що при примусо­вому обміні на підставі ст. 80 Житлового кодексу погіршення житлових умов відповідачів, як правило, не повинно допус­катись. У цьому випадку суд має всебічно враховувати інте­реси та обгрунтовані доводи членів сім'ї наймача. Однак обмін жилого приміщення на приміщення в загальній квартирі не може розглядатися як погіршення житлових умов осіб, які проживають в ізольованій квартирі і між якими виник спір.

Стаття 81 Житлового кодексу передбачає можливість обміну частини жилого приміщення. Наймач або член його сім'ї має право провести обмін жилої площі, що припадає на нього, в тому числі суміжної кімнати або частини кімнати з наймачем іншого жилого приміщення, але за тієї умови, що особа, яка переїздить у порядку обміну, є членом сім'ї тих, хто залишився проживати у цьому приміщенні. Так, якщо у двокімнатній квартирі проживає подружжя з дорослим сином, а окремо в однокімнатній квартирі — мати наймача, то природно, що в результаті обміну старенька мати перебирає­ться жити до сина та невістки, а син цього подружжя займає однокімнатну квартиру.

Відмова наймодавця у дозволі на обмін може мати місце лише з підстав, зазначених у законі. Стаття 86 Житлового ко­дексу передбачає підстави, за яких не допускається обмін, зокрема коли до наймача пред'явлено позов про розірвання чи зміну договору найму, якщо обмін має фіктивний характер, якщо жиле приміщення є службовим або знаходиться у гур­тожитку тощо. Відмова наймодавця в обміні може бути оскар­жена в судовому порядку.

Угода про обмін жилими приміщеннями набуває чинності з моменту одержання сторонами обмінних ордерів, вва­жається виконаною з моменту переселення наймачів в обмі­нювані жилі приміщення.

§ 6. Піднайом жилого приміщення

Закон передбачає за наймачем право на­давати частину, а в разі тимчасового виїзду і все жиле примі­щення в користування стороннім особам, якщо на це є згода усіх членів сім'ї наймача та згода наймодавця. Відносини по піднайму оформляються відповідним письмовим договором між наймачем та піднаймачем з наступною реєстрацією в житпово-експлуатаційній організації.

Договір може бути укладений на певний або на невизна-чений строк або до вимоги звільнити жиле приміщення.

Договір піднайму — це оплатний договір і однією із істотних його умов є угода між наймачем та піднаймачем про плату за користування жилим приміщенням. Згідно із ст. 95 Житло­вого кодексу розмір плати за договором піднайму хоч і вста­новлюється угодою сторін, але не може перевищувати розміру квартирної плати, яку сплачує наймач за надаване приміщення, і відповідної частини видатків на оплату кому­нальних послуг.

Стаття 93 Житлового кодексу передбачає умови, за яких не допускається укладення договору піднайму, а саме: якщо при вселенні піднаймачів на кожну особу, що проживає в да­ному жилому приміщенні, припадатиме менше норми се­редньої забезпеченості житлом у даному населеному пункті; якщо піднаймач, який вселяється у квартиру, де живуть два чи більше наймачів, страждає тяжкою формою хронічного за­хворювання, у зв'язку з чим він не може проживати в такій квартирі.

Договір піднайму припиняється після закінчення строку договору і піднаймач не має права вимагати поновлення до­говору, а на вимогу наймача повинен звільнити жиле приміщення.

Договір піднайму може бути розірваний і достроково, якщо піднаймач та особи, що проживають разом з ним, система­тично руйнують чи псують жиле приміщення або використо­вують його не за призначенням, або, систематично пору­шуючи правила співжиття, унеможливлюють для інших проживання в одній квартирі чи будинку, а також у разі сис­тематичної несплати квартирної плати (ст. 97 Житлового кодексу).

Якщо договір піднайму був укладений без зазначення строку, наймач зобов'язаний письмово попередити піднаймача про припинення договору за три місяці. Якщо піднаймач відмовляється звільнити жиле приміщення, він та члени його сім'ї підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення. Піднаймач користується правом за згодою членів своєї сім'ї у будь-який час розірвати договір піднайму.

Від піднаймачів спід відрізняти тимчасових жильців, тобто осіб, які можуть бути поселені наймачем (за згодою членів його сім'ї) без стягнення з них плати за користування жилим приміщенням і укладення договору. Згоди наймодавця на вселення тимчасових жильців не потрібно. Строком прожи­вання тимчасові жильці не обмежуються, проте згідно з ч. 2 ст. 98 Житлового кодексу вселення тимчасових жильців на строк більший ніж півтора місяця допускається за умови до­держання розміру житлової площі, встановленого для надан­ня жилих приміщень.

Тимчасові жильці зобов'язані на вимогу наймача або членів його сім'ї негайно звільнити жиле приміщення, яке зай­мають, а в разі відмови підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

§ 7. Надання громадянам житла у зв'язку з капітальним ремонтом

Як правило, у зв'язку з капітальним ремон­том громадянам надається інше жиле приміщення. Відповідно до ст. 101 Житлового кодексу наймодавець має право в су­довому порядку вимагати переселення наймача та членів його сім'ї в інше жиле приміщення на час капітального ремон­ту будинку, якщо наймач відмовляється переселитися добро­вільно. Необхідність виселення виникає тоді, коли без звіль­нення жилих приміщень неможливо провести передбачені проектом ремонтні роботи. Розмір надаваного тимчасового жилого приміщення не визначається законом, проте відповід­но до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 р. № 2 це жиле приміщення має бути розташо­ване в межах того самого населеного пункту і бути придатним для проживання в ньому громадян, які виселяються, з ураху­ванням кількісного складу їх сім'ї, стану здоров'я та інших обставин, що заслуговують на увагу.

Переселення наймача на час капітального ремонту не при­пиняє договору найму жилого приміщення, проте квартирну плату він вносить за те приміщення, що надане йому на час капітального ремонту.

Відповідно до ч. З ст. 101 Житлового кодексу після закін­чення капітального ремонту наймач повертається в жиле приміщення, яке займав раніше, а якщо наймодавець засе­лить це приміщення іншими особами, то наймач має право в судовому порядку вимагати виселення цих осіб.

Вирішуючи питання, пов'язані з капітальним ремонтом будинку, та проблеми тимчасового відселення наймачів, най­модавець має право надати наймачеві та членам його сім'ї (за їхньою згодою) інше впорядковане жиле приміщення для постійного проживання. Проте це не обов'язок, а право наймодавця, і вимоги громадян зобов'язати наймодавця не підлягають судовому розглядові.

У тому разі, коли жиле приміщення, яке займають наймач та члени його сім'ї, внаслідок капітального ремонту не може бути збережено або істотно збільшиться і у наймача утворять­ся надлишки жилої площі, йому та членам його сім'ї до початку капітального ремонту має бути надане інше впорядковане жиле приміщення. Якщо жиле приміщення, яке займає на­ймач, істотно зменшиться внаслідок капітального ремонту, на вимогу наймача йому та членам його сім'ї має бути надане інше впорядковане жиле приміщення до початку капітального ремонту.

Спори, що виникають між наймодавцем і наймачем та чле­нами його сім'ї з приводу поселення на житлову площу після капітального ремонту у зв'язку з її збільшенням чи зменшен­ням, розглядаються у судовому порядку.

§ 8. Зміна договору найму жилого приміщення

Жилі приміщення у будинках державного та громадського житлового фонду надаються громадянам у безстрокове користування. Це не означає, що договір найму жилого приміщення, який був укладений після одержання ордера, з часом (у зв'язку з одруженням наймача, розлучен­ням, смертю тощо) не може бути змінений виходячи з потреб сім'ї, яка проживає у найнятому приміщенні. У ст. 103 Житло­вого кодексу передбачено, що договір найму жилого примі­щення може бути змінений за взаємною згодою наймача та членів його сім'ї і згодою наймодавця.

Найчастіше судова практика має справу з вимогами колишнього члена сім'ї наймача (наприклад, у зв'язку з розір­ванням шлюбу) змінити договір найму жилого приміщення і виділити заявникові окреме приміщення. Набагато рідше трапляються випадки, коли один із членів сім'ї (наприклад, до­рослий син наймача, який збирається одружитися) ставить перед наймачем такі вимоги.

Для розгляду цих та подібних вимог слід звернутися до змісту ст. 104 Житлового кодексу, за якою член сім'ї наймача (чи колишній член сім'ї, що продовжує проживати в найнятому приміщенні) має право вимагати за згодою всіх, що проживають разом з ним членів сім'ї (чи колишніх членів сім'ю, укладення з ним окремого договору найму. Якщо за­значені особи чи наймодавець не дають згоди на укладення договору найму, то цей спір вирішується в судовому порядку.

Розглядаючи такі спори, суд враховує перш за все, чи до-держано вимогу, передбачену ст. 104 Житлового кодексу, а саме: чи припадає на заявника окреме ізольоване жиле приміщення у цій квартирі площею не нижче середньої забез­печеності. При цьому обов'язково береться до уваги й умова ч. 2 ст. 65 цього кодексу: за особою, яка вселена наймачем, тільки тоді визнається рівне право з рештою членів сім'ї най­мача на користування всією житловою площею, якщо між ними не було певної угоди про порядок користування житлом.

Якою така угода мала місце, то частка житлової площі на заявника вираховується не з усієї житлової площі, а тільки з тієї, щодо якої було укладено з ним угоду.

Правила про зміну договору найму жилого приміщення на вимогу члена сім'ї наймача не поширюються на жилі приміщення в будинках підприємств, установ та організацій найважливіших галузей народного господарства (ст. 114 Житлового кодексу), крім випадків, коли наймач одержав жиле приміщення у цих будинках не у зв'язку з трудовими відносинами чи коли наймодавець втратив право на його виселення.

Наймачі жилих приміщень, які проживають в одній квартирі на підставі окремих договорів найму, у випадках об'єднання їх в одну сім'ю мають право вимагати від наймодавця укла­дення з певною особою одного договору найму на все жиле приміщення, яке вони займають. Попередні договори припи­няють свою дію і виникає зобов'язання на об'єднане жиле приміщення з рівним правом усіх членів сім'ї на це жиле приміщення.

Відмова наймодавця від укладення одного договору найму може бути оскаржена в судовому порядку.

За правилами ст. 106 Житлового кодексу повнолітній член сім'ї наймача має право за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають спільно, вимагати визнання його найма­чем за раніше укладеним договором найму жилого приміщен­ня замість попереднього наймача. Такі випадки найчастіше трапляються тоді, коли попередній наймач жилого приміщен­ня виїздить на інше постійне місце проживання, а в найнято­му ним приміщенні залишаються проживати члени його сім'ї. Право зміни договору передбачається і у випадках смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення.

У разі відмови наймодавця визнати наймачем особу, що подала заяву за згодою інших членів сім'ї, спір вирішується в судовому порядку.

Правила ст. 106 Житлового кодексу не поширюються на жилі приміщення у будинках підприємств, установ та орга­нізацій найважливіших галузей народного господарства, крім випадків, що викладені вище.

§ 9. Припинення договору найму жилого приміщення

Зобов'язання, що виникають з договору найму жилого приміщення, можуть припинятися як за воле­виявленням сторін, так і незалежно від їхньої волі. Припи­нення зобов'язання за волевиявленням сторін здійснюється шляхом розірвання договору. Житлові правовідносини мо­жуть бути припинені також у зв'язку з певними подіями (смерть одинокого наймача, руйнування жилого приміщення у зв'язку зі стихійним лихом тощо).

Отже, поняття припинення житлових правовідносин є ширшим за поняття розірвання договору, але в цьому пара­графі ми зупинимось тільки на випадках розірвання договору житлового найму.

За загальним правилом, передбаченим ст. 107 Житлового кодексу, наймач за згодою членів своєї сім'ї має право у будь-який час вимагати розірвання договору найму жилого приміщення. Для цього він повинен довести до відома наймо­давця своє рішення, сплатити квартирну плату та здати примі­щення у належному стані.

Жиле приміщення надається в користування вам членам сім'ї наймача. У тих випадках, коли вибуває не вся сім'я, договір найму жилого приміщення не розривається, а най­мач, який вибув, втрачає право на користування цим жилим приміщенням з дня виїзду.

Розірвання договору найму жилого приміщення на вимогу наймодавця проводиться лише з підстав, установлених зако­ном, і тільки в судовому порядку, крім випадків виселення з будинків, яким загрожує обвал.

Як правило, виселення громадян проводиться в судовому порядку. В адміністративному порядку можуть бути виселені лише громадяни, які самоправно зайняли жиле приміщення, тобто вселилися без будь-яких законних підстав, або які проживають у жилому приміщенні, якому загрожує обвал.

Виселення в адміністративному порядку проводиться на підставі заяви наймодавця (наймача) із санкції прокурора. У випадках самоправного зайняття житлової площі громадяни виселяються без надання їм жилого приміщення, а якщо гро­мадяни виселяються з будинку, якому загрожує обвал, їм надається впорядковане жиле приміщення. З прийняттям Конституції України і встановленням у ст. 47 норми, згідно з якою ніхто не може бути примусово позбавлений житла інак­ше як на підставі закону за рішенням суду, адміністративний порядок виселення на практиці не застосовується.

Відповідно до ст. 110 Житлового кодексу у випадках, якщо будинку загрожує обвал, знесення будинку чи переобладнан­ня його на нежилий, наймодавець має право виселити громадян з наданням їм іншого впорядкованого жилого приміщення.

За ст. 111 Житлового кодексу, якщо будинок, в якому зна­ходиться жиле приміщення, підлягає знесенню у зв'язку з вилученням земельної ділянки для державних чи громад­ських потреб, громадянам, що їх виселяють, надається інше впорядковане жиле приміщення органами державної адміні­страції ради місцевих народних депутатів, а у тих випадках, коли земельна ділянка відводиться державній, кооперативній чи іншій громадській організації, — цією організацією.

У разі переобладнання жилого будинку на нежилий грома­дянам, яких виселяють, має бути надане інше впорядковане жиле приміщення. Його зобов'язана надати державна, коопе­ративна чи інша громадська організація, якій належить буди­нок (жиле приміщення), що підлягає переобладнанню. Якщо ці організації не можуть надати житло, його надає виконавчий комітет місцевої ради народних депутатів.

Стаття 113 Житлового кодексу містить перелік вимог, що ставляться до впорядкованого жилого приміщення, яке надається у зв'язку з виселенням.

По-перше, надаване жиле приміщення повинно бути в межах даного населеного пункту.

По-друге, впорядковане жиле приміщення має бути розта­шоване в будинку капітального типу і відповідати певним санітарним та технічним вимогам.

По-третє, якщо громадянин займав окрему квартиру, то йому має бути надана окрема квартира, а якщо кілька кімнат, то йому надається житлова площа з такою самою кількістю кімнат. Надаване жиле приміщення за розміром не може бути менше за те, яке займав наймач, однак має бути у межах норм житлової площі. Так, якщо до виселення одинокий на­ймач займав окрему квартиру, що складалася з трьох кімнат, йому має бути надана окрема квартира з однієї кімнати розміром не менше 13,65 кв. м (за умови, що він не має права на додаткову житлову площу).

По-четверте, при виселенні з жилого приміщення, меншого за розміром, ніж це передбачено для надання житла в даному населеному пункті, особі, яка виселяється, надається жиле приміщення згідно з нормами середньої забезпеченості житлом у даному населеному пункті.

По-п'яте, якщо наймач або члени його сім'ї мають право на додаткову житлову площу і фактично користуються нею, жиле приміщення надається з урахуванням права на додат­кову житлову площу.

Досить часто при виселенні громадян у зв'язку із знесен­ням будинку виникає питання, чи мають право громадяни, які проживали в одному жилому приміщенні, але утворили кілька сімей (хоч з ними не укладались окремі договори житлового найму), на одержання окремих жилих приміщень? Ця проб­лема вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з обставин, але, як правило, кожній сім'ї надається окреме жиле приміщення.

Відповідно до ст. 114 Житлового кодексу з наданням іншого жилого приміщення можуть бути виселені робітники і служ­бовці (разом з особами, що з ними проживають), які припи­нили трудові відносини з підприємствами, установами та організаціями найважливіших галузей народного господарст­ва  і  були  звільнені  за  власним  бажанням  без  поважних причин, чи за порушення трудової дисципліни, чи за скоєння злочину. В цьому разі приміщення, що надається громадя­нам, має бути в межах даного населеного пункту та відпові­дати встановленим санітарним і технічним вимогам.

Як зазначалося вище, громадяни вселяються в жиле приміщення, що їм надається, за ордером. У певних випадках (ст. 59 Житлового кодексу) ордер може бути визнаний судом недійсним, а громадяни підлягають виселенню в судовому порядку без надання чи з наданням жилого приміщення (ст. 117 Житлового кодексу). Якщо ордер на жиле приміщення одержано на підставі неправомірних дій осіб, які вселилися у жиле приміщення, останні підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Проте, якщо ці громадяни раніше користувалися жилим приміщенням у будинку державного чи громадського житлового фонду, їм має бути надане жиле приміщення, яке вони займали раніше, чи інше жиле приміщення.

Відповідно до ст. 116 Житлового кодексу, якщо наймач члени його сім'ї чи інші особи, що проживають разом з ними систематично руйнують або псують жиле приміщення, чи використовують його не за призначенням, або систематич­ним порушенням загальнолюдських правил співжиття уне­можливлюють для інших проживання з ними в одній квартирі чи будинку, а запобіжні заходи і громадський вплив (попере­дження з боку органів міліції, прокуратури, товариського, суду) виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця чи інших заінтересованих громадян про­водиться за рішенням суду і без надання іншого жилого приміщення.

До громадян, які систематично порушують загально­людські правила співжиття, суд може застосувати такий суворий захід попередження, як вимога провести обмін зай­маного жилого приміщення, запропоноване заінтересованою в обміні стороною.

Крім того, в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення виселяються громадяни, позбавлені батьків­ських прав, якщо вони проживають разом із дітьми, відносно яких позбавлені батьківських прав.