§ 1. Правила біржової торгівлі

Правовий режим і функції Правил біржової торгівлі регулює ст. 17 Закону України "Про товарну біржу" від 10 грудня 1991 р.¹ Ця стаття визначає обов'язковий зміст Правил, коло питань діяльності біржі, на які вони поширюю­ться, основні заборони, що мають діяти на товарній біржі. Правила регулюють:

порядок здійснення біржових операцій;

порядок ведення біржової торгівлі;

процедуру біржового арбітражу з цих питань. Правила біржової торгівлі визначають:

строк та місце проведення біржових операцій;

склад учасників біржових торгів і сукупність вимог, що ставляться до них;

порядок здійснення та реєстрації біржових операцій;

порядок надання та розмір плати за користування послу­гами біржі;

відповідальність учасників та працівників біржі за невико­нання або неналежне виконання правил біржової торгівлі;

інші положення, встановлені органами управління біржі. Правила біржової торгівлі затверджують загальні збори членів біржі або уповноважений ними орган. Проте слід за­значити, що наказом Мінсільгосппроду, Мінекономіки та Мінфіну України від 3 квітня 1996 р. № 103/44/62 затверджено Типові правила біржової торгівлі сільськогосподарською про­дукцією (зареєстровані у Мінюсті України 16 квітня 1996 р. за № 184/1209), які є обов'язковими для всіх бірж, створених згідно із Законом України "Про товарну біржу".

Закон України "Про товарну біржу" передбачає, що на кож­ній товарній біржі мають діяти загальні заборони, а саме:

забороняється купівля та продаж товарів і контрактів з ме­тою впливу на динаміку цін (тобто навмисне їх скуповування) як однією особою безпосередньо, так і через підставних осіб;

забороняються будь-які погоджені дії учасників біржової торгівлі з метою зміни чи фіксації поточних біржових цін;

забороняється поширення неправдивих відомостей, що можуть призвести до штучної зміни кон'юнктури.

Зміст біржової угоди (за винятком найменування товару, кількості, ціни, місця 1 строку виконання) не підлягає розголо­шенню. Цю інформацію може бути надано тільки на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внут­рішніх справ, арбітражному суду та аудиторським організа­ціям у випадках, передбачених законодавством України.

Правила біржової торгівлі регулюють процедуру проведен­ня біржових торгів, яка має приблизно такий вигляд.

1.  Юридична особа, яка бажає купити або продати біржо­вий товар, подає брокерові заявку встановленої форми з пов­ною інформацією щодо предмета угоди у строк, встановлений Правилами (як правило, не пізніше ніж за три доби до прове­дення торгів). Заявки реєструються і вводяться до банку да­них (інформаційної системи) біржі, де вони знаходяться про­тягом певної кількості торгів, встановленої Правилами.

Разом з тим наявні товари, що вимагають негайної реалі­зації (протягом одного біржового дня), виставляються на бір­жі шляхом безпосереднього подання заявки біржовому бро­керові у встановлений час. Якщо такі товари не продано про­тягом дня, їх або знімають з торгів, або за згодою брокера-продавця відомості про них вводять до банку даних.

2.  У визначений час (за день до початку торгів) брокери мають одержати інформаційні листи, в яких зазначено пере­лік виставлених на торги товарів на даний біржовий день, їхня кількість та ціна.

Перед початком торгів проводиться реєстрація брокерів, що прибули на торги. Після цього вони допускаються в торго­вельний зал біржі.

3. Початок торгам дає встановлений сигнал. Виставлені на торги товари оголошуються на інформаційному табло (на деяких біржах — голосом). У момент оголошення брокер-продавець і брокер-покупець голосом і спеціальними профе­сійними жестами домовляються щодо укладення майбутньої угоди.

Закінчуються біржові торги згідно із встановленим сигна­лом, після чого укладати біржові угоди не можна.

Біржова угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Оформлення і реєстрацію біржових угод усіх видів здійснює реєстраційне бюро (палата) біржі у вста­новлений Правилами час. Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

За порушення Правил біржової торгівлі встановлюються (в самих же Правилах) санкції, які застосовує біржа. Це, зокре­ма, штрафи у визначених розмірах, хоч може застосовува­тися і така санкція, як позбавлення брокера права протягом певного часу брати участь у торгах. Рішення про застосуван­ня санкцій за порушення Правил біржової торгівлі приймає­ться від імені біржового комітету його відповідальним пред­ставником (наприклад, генеральним директором біржі) у формі розпорядження.

Особливості розгляду спорів за біржовими угодами регу­люються правилами біржового арбітражу, які визначають склад біржового арбітражу, процедуру розгляду та вирішення спорів, оголошення рішення, його виконання та перегляд.

§ 2. Біржові угоди купівлі-продажу на товарній біржі

Залежно від місця укладення закон розрізняє біржові та позабіржові угоди, що мають, проте, однакову юридичну природу.

Біржовими угодами є дії громадян і організацій щодо вста­новлення, зміни чи припинення цивільних прав або обов'яз­ків, які вчинені на біржі в результаті біржових торгів. Укладаю­ться ці угоди через посередників — брокерські контори і бро­керів, а не самими продавцями і покупцями реального това­ру. Виконуються біржові угоди поза біржею (товару як такого на біржі немає). Біржова угода має юридичні ознаки звичай­ної угоди щодо змісту, структури тексту, форми тощо.

На біржові і позабіржові угоди поширюються ті самі правові норми про угоди. Йдеться про норми розділу І глави З ЦК УРСР (статті 41—61), про відповідні статті розділу II "Окремі види зобов'язань", що регулюють відносини купівлі-продажу, міни, поставки. Разом з тим біржова угода має певні юридич­ні особливості. Тому види, особливості укладення біржових угод врегульовано ст. 15 "Біржові операції" та ст. 17 "Правила біржової торгівлі" Закону України "Про товарну біржу". Де­тально біржові угоди регулюються Правилами біржової тор­гівлі, що їх затверджують біржові комітети, а зміст цих угод визначається Типовими контрактами, які також затверджу­ють біржові комітети.

Щоб відрізнити біржові угоди від звичайних, небіржових, законодавець, по-перше, визначає, що діяльність щодо їх ук­ладення називається біржовими операціями, а по-друге, встановлює особливі умови, яким має відповідати біржова угода.

Предметом біржової угоди є так званий біржовий товар. Згідно з п. "а" ст. 15 Закону "Про товарну біржу" біржова угода може бути укладена на купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, які допущені для обігу на товарній біржі.

На класичних товарних біржах до товарів, допущених до купівлі-продажу (біржових товарів) належать, зокрема, зер­но, м'ясо і жива худоба, птиця, нафта і нафтопродукти, цукор, кава і какао-боби, бавовна, кольорові та благородні метали.

Чинне законодавство України не містить ні визначення поняття "біржовий товар", ні обмежень щодо переліку товарів, які не можуть бути біржовими (наприклад, за законодавством Російської Федерації не може бути біржовим товаром неру­хомість, об'єкти інтелектуальної власності, твори мистецтва).

Вимоги до біржового товару регулюються Правилами бір­жової торгівлі окремих бірж.

Як правило, біржі здійснюють обмін (товарообіг) товарів, Що характеризуються якісною однорідністю (речі, визначені родовими ознаками, взаємозамінюваний товар). Обов'язко­вою вимогою є те, що біржовий товар не повинен вимагати додаткового узгодження його характеристик. Товар, який подається біржі, має відповідати встановленим стандартам.

Якщо він частково втратив споживчі якості, відповідні дані мають бути відомі всім учасникам біржового торгу.

Різниця між біржовими і небіржовими угодами полягає також у тому, що суб'єктами (учасниками) біржових угод мо­жуть бути лише члени біржі.

Біржові угоди за різними критеріями поділяються на види. Найбільш загальним критерієм поділу є час виконання угоди. Відповідно до цього критерію є угоди:

з негайним виконанням (угоди на реальний товар або ка­сові угоди, оптові угоди). Така назва угод зумовлена тим, що придбання або відчуження товару передбачають у цьому разі саме негайне виконання угоди. За такою угодою товар має знаходитися на одному з вказаних біржею складів і переда­ватися покупцеві негайно. Конкретний термін визначається Правилами біржової торгівлі;

термінові угоди (угоди на строк). Згідно з такими угодами організація-продавець передає у визначений сторонами строк у власність (повне господарське відання) організації-покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти і опла­тити товар на умовах (щодо строку платежу, ціни), встанов­лених договором. По суті це договори поставки біржового то­вару, строки виконання яких визначають наперед. Оскільки, йдеться про поставки в майбутньому, така біржова угода називається угодою на строк або форвардною угодою.

Форвардний контракт — це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на певних умо­вах у майбутньому з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту.

При цьому будь-яка сторона форвардного контракту мав право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством.

Продавець форвардного контракту не може передати (про­дати) зобов'язання за цим контрактом іншим особам без згоди покупця форвардного контракту.

Покупець форвардного контракту має право без пого­дження з другою стороною контракту у будь-який момент до закінчення строку дії (ліквідації) форвардного контракту продати такий контракт будь-якій іншій особі, включаючи продав­ця такого форвардного контракту.

Строк зазначається у договорі (біржовому контракті). Най­більша тривалість цього строку теж регулюється біржею у Правилах біржової торгівлі. До угод на строк належать також біржові угоди з товаром, який перебуває в дорозі, а також з товаром з наступним надходженням. Характерною особли­вістю угод на строк є те, що їх можна багаторазово перепро­давати на біржі аж до моменту остаточної поставки товару.

Залежно від юридичного способу забезпечення виконання виділяють біржові угоди із заставою. Особливістю цього виду угод є те, що, крім основних предметів угод, до їх змісту входить і зміст іншого договору — договору застави. Він поля­гає в тому, що в момент укладення основного договору один контрагент виплачує другому суму, визначену договором як застава. Отже, щодо цієї угоди, крім основного, діє і договір застави.

Залежно від особи заставодавця цей вид біржової угоди має два підвиди: угода із заставою на купівлю (заставодав­цем є покупець) і угода із заставою на продаж (заставодав­цем є продавець).

Якщо боржник не виконав забезпечене заставою зобов'я­зання, задоволення майнових вимог кредитора проводиться за рахунок заставленої суми. У разі спору це відбувається за рішенням біржового арбітражу.

Одним з видів біржових угод на строк є ф'ючерсні угоди, предметом яких є стандартні біржові контракти на стандарти­зований товар з наперед визначеним строком виконання, але за ціною, встановленою на день укладення контракту.

Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає ф'ючерсний контракт як стандартний документ, що посвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на певних умовах у майбутньому з фіксацією цін на момент виконання зобов'я­зань сторонами контракту.

При цьому будь-яка сторона ф'ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених ци­вільним законодавством.

Покупець ф'ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без пого­дження умов такого продажу з продавцем контракту.

Особливості ф'ючерсної угоди полягають утому, що:

•   предметом ф'ючерсної угоди є купівля-продаж біржового контракту на певний товар, а не реального товару;

•   предмет контракту і сам контракт мають бути стандарт­ними (в тому числі щодо кількості і якості товару, способу встановлення ціни тощо), оскільки це необхідно для підтримки біржового обігу ф'ючерсів;

•   біржовий  контракт (предмет ф'ючерсу) укладається на такій умові, що він має вказане біржею стандартне місце по­ставки, але може вільно продаватись і купуватись на біржі протягом  усього  строку  своєї дії (до  визначеного  біржею ліквідаційного строку);

•   особливістю прав продавця ф'ючерсу є можливість зво­ротного його викупу за біржовим курсом (ціною ф'ючерсного ринку)   у   будь-який   момент   до   закінчення   ліквідаційного строку. З свого боку, покупець має право вільного продажу ф'ючерсу за тим самим курсом і до того ж строку.

Таким чином, ф'ючерс, маючи стандартне місце поставки, є предметом біржової купівлі-продажу протягом терміну його дії. Обіг ф'ючерсів забезпечують біржові спекулянти ф'ючер-сами. Як учасники біржових торгів, вони привласнюють різ­ницю між ціною кожного ф'ючерсу (ціною ф'ючерсного ринку) і реальною ціною на товар на момент виконання ф'ючерсу.

Комерційна ідея ф'ючерсу полягає у страхуванні як про­давця, так і покупця від несприятливого коливання цін на даний товар.

Продавець реального товару має змогу залежно від курсу цін реального і ф'ючерсного ринків викупити контракт і про­дати товар за ціною, вигіднішою, ніж ціна контракту.

Покупець, якщо він не заінтересований у ціні контракту на день його виконання, може продати його на біржі.

Купівля-продаж ф'ючерсів з метою страхування від не­сприятливого коливання цін на біржовий товар протягом строку їх дії називається хеджуванням.

Ще одним видом біржових угод є опціон, тобто стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.

Перший продавець опціону (емітент) несе безумовне та безвідкличне зобов'язання щодо продажу цінних паперів (товарів, коштів) на умовах укладеного опціонного контракту.

Покупець опціону має право відмовитися у будь-який мо­мент від придбання таких цінних паперів (товарів, коштів).

Претензії щодо неналежного виконання або невиконання зобов'язань опціонного контракту можуть пред'являтися виключно емітентові опціону.

Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії.

У практиці біржової торгівлі виділяють такі види опціонних угод:

•    простий опціон — покупець має право вибору: вимагати від продавця опціону виконання його зобов'язань або відсту­питися від угоди, скориставшись правом відходу;

•    подвійний  опціон  — покупець  має  право  вибору  між позицією продавця і позицією покупця реального товару чи ф'ючерсного контракту, а також право відмовитися від по­дальшої угоди. Як правило, розмір премії, що сплачується при цьому покупцем опціону його продавцю, вдвічі більший ніж при простому опціоні;

•    кратний опціон — покупець набуває право за певну до­даткову премію продавцю опціону збільшити в кілька разів партію товару або ф'ючерсних контрактів у наступній угоді. Ця нова партія повинна бути дво-, три-, чотири- і т. ін. кратною щодо попередньо обумовленого розміру.

§ 3. Купівля-продаж іноземної валюти

Іноземна валюта, щодо купівлі-продажу якої йтиметься у цьому параграфі, це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебу­вають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також кошти у грошових оди­ницях іноземних держав, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та Інших кредитно-фінансових уста­нов за межами України.

Відповідно до порядку, встановленого Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання 1 ва­лютного контролю" від 19 лютого 1993 р. № 15-93, торгівля Іноземною валютою на території України резидентами і мере-зидентами — юридичними особами здійснюється через упов-неважен! банки та Інші кредитно-фінансові установи, що одер­жали ліцензію Національного банку України на торгівлю іно­земною валютою виключно на міжбанківському валютному ринку України.

Безпосереднє здійснення операцій на міжбанківському ва­лютному ринку України (МВРУ) дозволяється лише суб'єктам цього ринку, до яких належать:

— Національний банк України;

—    уповноважені  банки  (комерційні  банки,  які  одержали ліцензію Національного банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями);

—    інші кредитно-фінансові установи — резиденти (страхо­ві, інвестиційні, дилерські тощо), які одержали ліцензію Націо­нального   банку   України   на   право   здійснення   валютних операцій;

—    юридичні особи, які уклали (відповідно до правил, що встановлені Національним банком України) з уповноважени­ми банками агентські угоди на відкриття пунктів обміну іно­земних валют;

—    кредитно-фінансові установи — нерезиденти  (в тому числі іноземні банки), які мають Індивідуальний дозвіл Націо-
пального банку України  на  право здійснення  операцій  на МВРУ.

Структура МВРУ, крім зазначених вище суб'єктів, включає також валютні біржі або валютні підрозділи товарних і фондо­вих бірж, які одержали ліцензію Національного банку України на право організації торгівлі іноземною валютою. Так, нині чільне місце серед суб'єктів МВРУ посідає Українська між-банківська валюта біржа (УМВБ).

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про тим­часовий порядок використання надходжень в іноземній ва­люті" від 19 лютого 1993 р. № 16-93 та Указу Президента України "Про вдосконалення валютного регулювання" від 22 серпня 1994 р. було встановлено обов'язковий продаж через уповноважені банки на МВРУ 50 відсотків надходжень у валюті на рахунку резидентів. Продаж цієї валюти здійснювався у такому порядку: 10 відсотків (за ринковим курсом) направлялися в офіційні валютні резерви Національного банку України, ЗО відсотків (за офіційним кур­сом) — через Міжвідомчий комітет з питань визначення пріоритетів використання валюти, 10 відсотків (за ринковим курсом) реалізовувалися на міжбанківській валютній біржі.

Разом з тим і за таких умов не підлягали обов'язковому продажу на валютному ринку валютні надходження, які:

•   придбані у встановленому порядку через уповноважені банки або інші кредитно-фінансові установи, що мають ліцен­зію Національного банку України, на валютній біржі на здій­снення операцій з валютними цінностями;

•    одержані   фізичними   особами—резидентами   (в   тому числі у вигляді заробітної плати) від нерезидентів, за винят­ком коштів, отриманих від господарської діяльності;

•    належали    дипломатичним,    консульським    та    іншим офіційним представництвам України за кордоном, які корис­туються імунітетом  і дипломатичними  привілеями,  а також філіям і представництвам українських підприємств та орга­нізацій   за   кордоном,   що   не   здійснюють   підприємницької діяльності;

•    належали  уповноваженим банкам та  іншим  кредитно-фінансовим  установам,  які  мають  ліцензію  Національного банку України на здійснення валютних операцій у межах, що не   перевищують   встановленого   ліміту   відкритої   валютної позиції;

•    надійшли на рахунки юридичних осіб — резидентів, що виступали посередниками,як виручка від продажу товарів та послуг    за    дорученням    (на    підставі    договорів    комісії, консигнації,   агентських  угод   тощо)   інших   суб'єктів   госпо­дарської діяльності і підлягали перерахуванню останнім;

•    направлялися безпосередньо на погашення заборгова­ності в іноземній валюті за кредитами, одержаними резиден­тами від іноземних кредиторів за дозволом Національного банку України або за гарантією уряду (копії цих документів передаються відповідному уповноваженому банку);

•    надходили як благодійні кошти на рахунки резидентів в іноземній валюті.

Законом України "Про внесення змін до деяких декретів Кабінету Міністрів України з питань валютного регулювання" від 3 червня 1997 р. було скасовану дію норм, що передба­чали обов'язковий продаж іноземної валюти господарюючи­ми суб'єктами. Проте це не означає, що вони позбавляються права подібним чином реалізовувати свої повноваження роз­поряджатися валютними надходженнями.

Юридичні особи—резиденти можуть купувати іноземну валюту через уповноважені банки або інші кредитно-фінан­сові установи, які мають валютну ліцензію Національного банку України, на валютних біржах (у тому числі на Україн­ській міжбанківській валютній біржі):

1)  для забезпечення їх зобов'язань перед нерезидентами щодо сплати  продукції,  послуг,  робіт,  прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валют­них цінностей. Підставою для купівлі валюти в цьому разі мо­жуть бути:

•   передбачені або фактично імпортовані товари і продук­ція, крім давальницької сировини;

•   передбачені або фактично імпортовані роботи матеріаль­ного і нематеріального характеру;

•   послуги, які надаються резидентам України за кордоном і   можуть  бути   страховими,   медичними,   навчальними,   по­слугами     зв'язку     та     телекомунікацій,     організаційними послугами   (зокрема,   з   організації  та   проведення   міжна­родних форумів);

•   витрати в іноземній валюті для владнання прав інтелек­туальної   власності   (авторські   права),   купівлі   прав   вико­ристання   (зокрема,   товарних  знаків,   виключних   прав   на реалізацію      продукції),      забезпечення      представництва (зокрема,   інтересів),  для   оплати   прав   участі   (наприклад, у міжнародних організаціях);

2)        для забезпечення витрат на службові відрядження закордон у межах норм, встановлених Міністерством фінансів України;

3)        для забезпечення переказів за кордон пенсій, стипендій та аліментів у порядку, передбаченому угодами про неторгові платежі з відповідними країнами;

4)        для сплати за межі України відсотків за кредити, одер­жані з дозволу Національного банку України;

5) для репатріації капіталу, що належить іноземному інвес­торові, який попередньо було інвестовано на території України, або прибутків на цей капітал (за наявності докумен­тального підтвердження про здійснення інвестиції та про розмір фактично отриманих у результаті цього прибутків іно­земного інвестора).

Куплена і зарахована на спеціальний рахунок клієнта іно­земна валюта має бути використана згідно з контрактом або відповідним документом протягом п'яти банківських днів.

Юридичні особи — нерезиденти можуть купувати іноземну валюту через уповноважені банки на валютних біржах для зворотної конвертації коштів, номінованих в українській ва­люті, які були отримані в результаті попереднього продажу іноземної валюти уповноваженому банку та зараховані на відкритий цим банком на ім'я нерезидента рахунок типу "С".

У зазначеному порядку здійснюється торгівля іноземною валютою у безготівковій формі, яка регулюється Тимчасови­ми правилами проведення валютних аукціонів Національного банку України, затвердженими Національним банком України 3 березня 1994 р.

Продаж готівкових валютних коштів банкам — членам УМВБ здійснює виключно Національний банк України на аукціонах, що проводяться в приміщенні Української міжбан-ківської валютної біржі, відповідно до Тимчасового порядку проведення аукціонів Національного банку України по прода­жу готівкових валютних коштів (лист Національного банку України від 31 січня 1995 p.).

§ 4. Правове регулювання обігу акцій у системі фондового ринку України

У ст.З Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" наведено вичерпний перелік видів цінних паперів", до яких належать:

акції;

облігації;

облігації підприємств;

казначейські зобов'язання республіки;

ощадні сертифікати;

векселі;

приватизаційні папери.

Законом України "Про державне регулювання ринку цін­них паперів в Україні" від ЗО жовтня 1996 р. передбачений ще один вид цінних паперів — похідні цінні папери, що доцільніше було б віднести до таких інструментів фондового ринку, "які поєднують у собі елементи декількох видів цінних паперів або являють собою настільки специфічні документи, що їх не­можливо віднести до тієї чи іншої категорії¹.

До похідних цінних паперів відносять опціони, ф'ючерси, форварди, варанти та інші.

Акція — особливий цінний папір серед інших внаслідок того, що це мобільніший, з одного боку, та найскладніший, з другого — фінансовий інструмент на ринку цінних паперів. З приводу акцій укладається найбільша кількість договорів на ринку цінних паперів, що зумовлює потребу в досконалому, чіткому законодавстві та детальному регулюванні правових відносин між суб'єктами фондового ринку.

Закон України "Про державне регулювання цінних паперів в Україні" від ЗО жовтня 1996 р. обіг цінних паперів визначає як укладення та виконання угод щодо цінних паперів, які не пов'язані з їх випуском.

Для того, щоб розглянути порядок укладення договорів, їх види та зміст, треба проаналізувати структуру ринку цінних паперів.

Розглядаючи структуру ринку цінних паперів можна виділити такі види суб'єктів ринку цінних паперів:

1)        емітенти — суб'єкти, які здійснюють випуск цінних па­перів.   Оскільки   випуск  акцій   —  прерогатива   акціонерних товариств, то емітентів акцій відносять до звичайних емітен­тів, тобто до емітентів, для яких випуск цінних паперів не є основним видом діяльності, без якого неможливо здійснюва­ти інші види діяльності;

2)        інвестори — це суб'єкти, які здійснюють вкладення кош­тів або іншого майна в цінні папери, стосовно акцій — це акціонери.   Акціонери   належать   до   звичайних   інвесторів, оскільки вкладення грошових коштів в акції не є їхнім обов'язком;

3) професійні учасники ринку цінних паперів— це суб'єкти, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України Про державне регу­лювання ринку цінних паперів в Україні" професійна діяль­ність здійснюється юридичними та фізичними особами ви­ключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), які вида­ються у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні до видів професійної діяльності слід віднести:

—   торгівлю цінними паперами, яка може бути брокерською чи дилерською;

—   депозитарну діяльність;

—   розрахунково-клірингову діяльність;

—   діяльність з управління цінними паперами;

—   діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

—   діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів.

14 травня 1997 р. своїм рішенням №7 "Про визначення критеріїв професійної діяльності на ринку цінних паперів"¹. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (далі — ДКЦПФР) встановила, що до професійної діяльності на ринку цінних паперів слід віднести:

для фізичних осіб — придбання ними цінних паперів від свого імені та за свій рахунок внаслідок укладення цивільно-правових угод і подальше відчуження цих цінних паперів про­тягом календарного року, якщо розмір угод, який визначаєть­ся виходячи з номінальної вартості цінних паперів, перевищує суму, еквівалентну 1тис. неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян;

для юридичних осіб — придбання ними внаслідок укладен­ня цивільно-правових угод цінних паперів та їх похідних і подальше відчуження цих цінних паперів протягом календар­ного року після їх одержання, якщо загальний оборот від обігу цих цінних паперів, який визначається виходячи з номіналь­ної вартості цінних паперів, за цими угодами перевищує суму, еквівалентну 10 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вказані показники розміру прибутку, який одержа­ний від операцій з цінними паперами, не поширюється на випадки, коли операції з купівлі-продажу цінних паперів здій­снюються через торговця цінними паперами, який має відпо­відний дозвіл ДКЦПФР.

Професійні учасники можуть виступати емітентами та інвесторами, хоч основним їх завданням є діяльність з орга­нізації та підтримання ринку цінних паперів;

4)   саморегульовані організації — це безприбуткові орга­нізації, які об'єднують професійних учасників ринку цінних па­перів з метою координації та поліпшення 'їх діяльності, захисту їх інтересів. Згідно з Положенням про саморегульовану орга­нізацію ринку цінних паперів,  затвердженим  наказом Дер­жавної   комісії  з   цінних  паперів   та   фондового   ринку   від 11 грудня 1996 р. № 329 статус саморегульованої організації
можуть одержати:

а)   громадські  організації  фізичних осіб  —  професійних учасників ринку цінних паперів;

б)   об'єднання  юридичних осіб — професійних учасників ринку цінних паперів;

в) фондові біржі;

5)   держава — специфічний суб'єкт ринку цінних паперів. Свої повноваження держава здійснює через спеціальні дер­жавні органи. Найбільшими такими повноваженнями наділе­на Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка діє відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів",  Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, затвердженого указом Президента України від 14 лютого 1997 р. №142/97, та іншого чинного законодавства України.

Як зазначалося вище, обіг акцій передбачає укладення цивільно-правових угод. Такі угоди можна поділити на:

•  угоди, що їх укладають з приводу первинного розмічання цінних паперів, та  угоди,  які  укладаються  на  вторинному ринку;

•  біржові та позабіржові угоди;

•  угоди про надання послуг з приводу випуску та обігу акцій.

Угоди з приводу первинного розміщення акцій можуть укладатися у процесі приватизації, де продавцем виступає Фонд державного майна (або його регіональне відділення), а також безпосередньо емітентом — недержавною юридичною особою.

Згідно із ст. 15 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 4 березня 1992 р. продаж акцій підприємств відбувається на аукціоні, за конкурсом, на фон­довій біржі та іншими способами, що передбачають конку­ренцію покупців.

Порядок укладення договору купівлі-продажу акцій за результатами конкурсу передбачено Положенням про поря­док проведення конкурсів з продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених в процесі приватизації, за­твердженим наказом ФДМ України, Антимонопольного комітету і ДКЦПФР від 4 серпня 1997 р.

Сторонами у договорі виступають, з одного боку, Фонд державного майна України як продавець, з другого — пере­можець конкурсу як покупець.

Такий договір має бути підписаний протягом 10 робочих днів з моменту отримання органом приватизації протоколу про визначення остаточного переможця і затвердженення ним підсумків конкурсу.

Текст договору складається на підставі Типового договору купівлі-продажу, що затверджується ФДМ України.

У разі, якщо переможець конкурсу на момент підписання договору купівлі-продажу не отримав згоди органу Антимо­нопольного комітету, договір купівлі-продажу підписується з відкладальною умовою — отримання згоди на придбання пакета акцій відповідно до ст. 61 ЦК України.

Істотними умовами договору є:

—   назва та адреса ВАТ;

—   відомості про продавця та покупця;

—   ціна пакета акцій, яку зобов'язується сплатити покупець;

—   кількість та номінальна вартість проданих на конкурсі акцій;

—   терміни оплати пакета акцій;

—   зобов'язання продавця;

—   зобов'язання покупця;

—   назва, адреса і номер банківських розрахункових рахун­ків покупця та продавця;

—   відповідальність сторін за невиконання зобов'язань;

—   правові наслідки невиконання зобов'язань.

За згодою сторін у договорі купівлі-продажу можуть бути додатково зазначені інші зобов'язання.

Умовами договору купівлі-продажу пакета акцій, придба­ного за результатами конкурсу, можуть бути передбачені обтяження пакета акцій певними обов'язками. Участь власників таких акцій в управлінні ВАТ, розподілі дивідендів та порядок відчуження акцій визначаються умовами догово­ру купівлі-продажу.

Невід'ємною частиною такого договору є бізнес-план чи зобов'язання щодо виконання зафіксованих умов конкурсу.

Вказаний договір купівлі-продажу обов'язково має бути посвідчений нотаріально. Всі витрати, пов'язані з нотаріаль­ним посвідченням договору купівлі-продажу, покладаються на покупця. Право власності на пакет акцій ВАТ, який прода­вався на конкура, переходить до переможця з моменту пов­ної сплати вартості пакета акцій, визначеної нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу.

Неординарно законодавство вирішує питання виникнення права власності у покупців державних пакетів акцій акціонер­них товариств, утворених у процесі приватизації, під час проведення сертифікатних аукціонів. Згідно з Положенням про порядок проведення сертифікатних аукціонів, затвердже­ним постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1995 р. №218. право власності на придбані на сертифікатному аукціоні акції виникає у покупця з моменту затвердження акта ненормативного характеру — протоколу про результати сертифікатного аукціону.

Згідно із зазначеним Положенням, затвердженим наказом ФДМ України, Антимонопольним комітетом та ДКЦПФР від 8 серпня 1997 p., право власності на пакет акцій ВАТ, який продався на конкурсі, переходить до переможця з моменту повної сплати вартості пакета акцій, визначеної нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, що суперечить ст. 5 Закону України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10 грудня 1997 p., де вказано, що право власності на цінні папери на пред'явника, випущені в документарній формі, переходить до нового власника з моменту передачі (пос­тавки) цінних паперів. Право власності на знерухомлені цінні папери переходить до нового власника з моменту їх зараху­вання на рахунок власника у зберігача. Таким же моментом обумовлений перехід права власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі.

Право власності на придбані акції підтверджується за­писом у реєстрі акціонерів відповідного акціонерного товариства.

Як зазначалося вище, одним Із способів приватизації є продаж акцій, що належать державі, відкритих акціонерних товариств на фондовій біржі. Уповноваженим від ФДМ України продавцем пакетів акцій ВАТ, що належать державі, є Представництво ФДМ України, що створюється і діє на підставі статуту, що його затверджує ФДМ України. Покупцем вказаних акцій можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають право за чинним законодавством України на придбан­ня державного майна у процесі приватизації.

Відповідно до Положення про порядок продажу на фондо­вій біржі пакетів акцій, що належать державі, відкритих акціо­нерних товариств, затвердженого наказом Фонду державно­го майна України від 14 листопада 1996 р. №1364¹, перемож­цем у процесі проведення торгів визнається учасник торгів, який назвав найвищу ціну. Учасники торгів, що стали пере­можцями, укладають на біржі біржові контракти в день торгів. У разі придбання одним покупцем кількох лотів акцій одного акціонерного товариства складається один біржовий контр­акт на загальну кількість придбаних акцій. Контракт укла­дається відповідно до типового біржового контракту, перед­баченого вказаним Положенням. У ньому зазначаються відомості про сторони, сума контракту, порядок розрахунків та сплати необхідних платежів, порядок виконання сторонами своїх зобов'язань, гарантії та відповідальність сторін.

Біржові контракти укладаються в трьох примірниках, а в разі проведення торгів у філії біржі — у чотирьох примірниках, які після підписання їх продавцем, покупцем та реєстрації реєстраційною палатою біржі передаються Представництву ФДМ, покупцеві та біржі.

Фондовий ринок України перебуває нині на зародковому етапі, проте створено всі передумови для його розвитку. Виді­ляють первинний та вторинний, біржовий та позабіржовий ринки цінних паперів. Первинний ринок — це ринок перших і повторних емісій (випусків) цінних паперів, на якому відбу­вається їх первинне розміщення. Вторинним ринком нази­вається ринок, де вільно обертаються цінні папери, які вже пройшли первинне розміщення.

Біржовий ринок цінних паперів — це організований інсти-туційний ринок, операції якого проводять професійні учасни­ки на фондовій біржі. Позабіржовип ринок — ринок операцій з цінними паперами, які здійснюються поза фондовою біржею.

При первинному розміщенні акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками і не потребу­ють додаткового укладення договорів. Акції відкритого акціо­нерного товариства розповсюджуються шляхом передплати, право власності у інвесторів виникає на підставі договорів, в основному купівлі-продажу. Законодавством спеціально не встановлені обов'язкові умови договору купівлі-продажу акцій акціонерних товариств, не створених у процесі прива­тизації. Вони випливають із загальних положень цивільного законодавства, встановлених для договору купівлі-продажу. До них слід віднести:

—  визначення предмета договору із зазначенням виду ак­цій, назви емітента, їх номінальної вартості та кількості;

—  визначення сторін договору;

—  права та обов'язки сторін;

—  порядок набуття права власності на акції та корпоратив­ні права;

—  ціна договору;

—  порядок проведення розрахунків;

—  відповідальність сторін.

В разі потреби сторони зазначають інші умови. При первинному розміщенні акцій відкрите акціонерне товариство може користуватися послугами посередників — торговців цінними паперами, яких називають андеррайте-рами, запозичивши таку назву із зарубіжного законодавства. До андераптере належать інституції, "які обслуговують і га­рантують розміщення цінних паперів, здійснюють їх купівлю для наступного перепродажу приватним інвесторам."¹. Розрізняють андерайтинг двох видів. Умовами договору першого виду (андерайтинг на основі твердих зобов'язань) передбачено, що андерайтер несе тверді зобов'язання щодо викупу всього або частини випуску за фіксованими цінами. Це означає, що андерайтер, беручи на себе зобов'язання щодо надання послуг по первинному розміщенню цінних паперів емітента, зобов'язаний у разі, якщо залишиться неви-купленою частина запропонованих на продаж акцій, придба­ти таку частину, приймаючи цим самим фінансовий ризик розміщення акцій.

Другий вид андерайтингу передбачає, що андерайтер тільки надає послуги з первинного розміщення акцій без зобов'язань щодо викупу нерозміщеної частини емісії. Голов­ний обов'язок андерайтера стосовно такого договору — докласти максимальних зусиль для розміщення цінних папе­рів, проте фінансової відповідальності за кінцевий результат андерайтер не несе.

Основу андерайтингових договорів становлять договори доручення чи комісії, які поєднані з договорами купівлі-про­дажу. Для першого виду андерайтингу характерно укладення угод купівлі-продажу з відкладальною умовою. За таким до­говором андерайтер зобов'язаний придбати акції за фіксова­ним цінами за настання такої умови — нерозміщення ним певної частини акцій у встановлений строк.

Порядок відчуження акцій закритих акціонерних товариств на вторинному ринку ускладнений додатковими умовами порівняно з відчуженням акцій відкритого акціонерного товариства. По-перше, як вже зазначалося, акції закритого акціонерного товариства обігу на біржі не підлягають. По-друге, як передбачено установчими документами більшості ЗАО, в разі відчуження акцій третім особам акціонер повинен одержати відмову самого товариства (у вигляді рішення за­гальних зборів) та акціонерів від купівлі таких акцій за визна­ченою ціною. Тому на практиці, крім звичайного договору купівлі-продажу, застосовують договір купівлі-продажу акцій, укладений з відкладальною умовою. Відкладальною умовою у цьому випадку є одержання відмови самого товариства та інших акціонерів від купівлі.

Обіг акцій супроводжується також укладенням ряду дого­ворів, предметом яких хоч і не є відносини купівлі-продажу акцій, але такі договори безпосередньо стосуються та впли­вають на ці відносини, а також на правовий статус акції.

Це стосується, зокрема, договорів, за якими власник пере­дає в управління належні йому акції. Так, управління акціями викритих акціонерних товариств, які перебувають у держав­ній власності, здійснюється через уповноважену особу, яка визначається за результатами конкурсу, що проводиться згідно з Порядком проведення конкурсу по відбору уповнова­жених осіб на виконання функцій управління акціями відкри­тих акціонерних товариств, які знаходяться в державній влас­ності, затвердженим наказом ФДМ України, Міністерством економіки та Антимонопольного комітету України від 4 серп­ня 1997 р. Юридичною підставою для виконання таких функ­цій є договір-доручення, що його укладають орган привати­зації та уповноважена особа відповідно до типової форми.

Предметом даного договору є доручення та повноваження на управління акціями та реалізацію прав акціонера відпо­відного акціонерного товариства. В договорі також визна­чаються:

—  завдання уповноваженої особи;

—  права та обов'язки сторін;

—  умови та наслідки припинення дії частково виконаного договору;

—  норми витрат,

—  розмір та порядок виплати винагороди;

—  санкції у випадку невиконання умов договору;

—  припинення дії договору;

—  особливі та додаткові дії договору.

Крім договору, управління вказаними акціями здійснюєть­ся на підставі Порядку виконання уповноваженими особами функцій по управлінню акціями, які знаходяться у державній власності, затвердженого наказом ФДМ України, Міністерст­вом економіки та Антимонопольного комітету України від 4 серпня 1997р.

В управління можуть бути передані не пише акції, що пере­бувають у державній власності. Недержавні акції можна передати, наприклад, у довірче управління довірчим това­риством. Управлінські відносини встановлюється на підставі договору на довірче управління, який укладають відповідно до типового договору довірчого товариства з довірителем майна, затвердженого наказом ФДМ, Міністерства фінансів та Антимонопольного комітету України від ЗО серпня 1995 р:

Вказаний договір передбачає обсяг повноважень дові­реної особи щодо здійснення операцій з майном, яке пере­дається в управління. Право власності на майно залишається за довірителем. Договором також мають бути передбачені права та обов'язки сторін, фінансові розрахунки, порядок розірвання та припинення дії договору.

Передача майна у вигляді акцій для виконання довірчих операцій здійснюється на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі. З моменту підписання вказаний акт є невід'ємною частиною цього договору.

Цивільним кодексом України не передбачено довірче управління як один із видів зобов'язань. За правовою приро­дою довірче управління подібне до таких видів зобов'язань, як доручення та комісія, тому, якщо законодавством не вста­новлено, інше, на відносини з довірчого управління поши­рюються норми цивільного законодавства, що регулюють відносини комісії та доручення.

Для зменшення ризику можливих втрат та вигідного здійснення інвестицій у процесі придбання чи реалізації акцій власник може скористатися послугами торговців цінними паперами, які проводять комерційну та комісійну діяльність по цінних паперах.

Згідно із ст. 1 Правил здійснення торговцями цінними па­перами комерційної та комісійної діяльності по цінних папе­рах, затверджених наказом ДКЦПФР від 23 грудня 1996 р. №331, комісійна діяльність з цінних паперів (брокерська діяльність) — це здійснення цивільно-правових угод щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власникові на підставі договорів доручен­ня чи комісії за рахунок своїх клієнтів. Комерційною діяль­ністю з цінних паперів вважається здійснення цивільно-пра­вових угод щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власникові від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська діяльність), крім випадків, передбачених законо­давством.

Здійснюючи комісійну діяльність по цінних паперах, тор­говці можуть укладати як договори на виконання разового за­мовлення, так і договори на обслуговування протягом певно­го терміну, тобто договір на обслуговування. Договір на разо­ве обслуговування укладається між торговцем та клієнтом і передбачає виконання операцій певного виду з конкретними цінними паперами протягом певного терміну на підставі разових замовлень клієнта. Згідно із вищезазначеними Правилами у договорі на виконання разового замовлення обов'язково має бути зазначено:

1)      номер та дату видачі торговцеві дозволу на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів;

2)      вид послуги, яку торговець надає клієнтові. Такими по­слугами є:

а) посередницькі послуги з купівлі цінних паперів;

б) посередницькі послуги з продажу цінних паперів;

в) посередницькі послуги з обміну цінних паперів;

г)  інші послуги, передбачені чинним законодавством.

Договір на разове замовлення укладається тільки на один вид послуг;

3)      опис цінних паперів;

4)      умови виконання договору, що містять термін дії та вид замовлення;

5)      перелік обов'язків та прав сторін;

6)      положення про канали та порядок передачі інформації та зв'язку між клієнтом і торговцем, а також відомості про уповноважених осіб сторін, через яких сторони підтримують зв'язок;

7)      умови розрахунків та відсоток комісійної винагороди;

8)      відповідальність сторін і порядок розгляду спорів;

9)      термін дії, підстави для зміни та припинення договору.
У   договорі   на   обслуговування   обов'язково   мають   бути визначені положення, які містяться в пунктах 1, 3, 4-9. Крім того, у договорі або в замовленні повинні бути  визначені особливі умови виконання операцій, перелік яких наведено у Правилах. Предметом вказаного договору є надання посе­редницьких   послуг   щодо   купівлі,   продажу,   обміну   цінних паперів, інших операцій, не заборонених чинним законодав­ством.   Правилами   встановлено   спеціальні   вимоги   щодо оформлення такого договору (мається на увазі при визначен­
ні номера договору) — крім цифрової інформації, він повинен містити додаткову літеру, яка залежить від виду послуг.

На підставі вказаних договорів торговці цінними паперами укладають угоди на біржовому та позабіржовому ринках. Угоди, які укладаються на біржі, мають відповідати вимогам як чинного законодавства, так і вимогам, встановленим нормативними документами самої біржі. Правила біржі визнача­ють порядок проведення торгів, умови участі в них членів біржі, цінні папери, що допущені до обігу на біржі, та порядок укладення біржових угод.

Правилами більшості фондових бірж, наприклад, встанов­лена обов'язкова реєстрація біржових угод самою біржею. Більше того, біржова угода вступає в законну силу з моменту її реєстрації.

Деякі біржі практикують укладення тристоронніх договорів, де однією із сторін є біржа. Правилами та положеннями біржі, а іноді і біржовими угодами передбачено порядок контролю біржею укладення та подальшого виконання укладених на біржі угод.

Обігу на біржі підлягають акціі, які перебувають у лістингу і такі, що в ньому не перебувають. Лістинг — це внесення певних цінних паперів до біржового реєстру, якщо вони відповідають вимогам, встановленим біржею. Мінімальний рівень вимог встановлений Положенням про реєстрацію фон­дових бірж та торговельно-інформаційних систем і регулю­вання їх діяльності, затвердженим наказом ДКЦПФР від 15 січня 1997 р. Вказаним Положенням також передбачений порядок подання емітентом заяви про допуск до офіційного котирування на фондову біржу (безпосередньо або через уповноважену ним особу), згідно з якою емітент бере на себе ряд зобов'язань. Проте практика узаконила ще один шлях вступу в договірні відносини емітента з біржею — укладення договору про проведення біржею експертизи на відповідність акцій необхідним вимогам для внесення їх до біржового реєстру.

До прийняття біржею/рішення про допуск (лістинг) цінних паперів до офіційного Котирування біржа повинна укласти з емітентом двосторонній договір про підтримання ^ллістингу згідно з положенням про допуск. Оскільки укласти цей договір сторони зобов'язані до прийняття біржею рішення про допуск і невідомо, чи взагалі такі акціі перебуватимуть в офіційному котируванні, то доцільно було б укладати його як угоду з відкладальною умовою.

Обов'язковим положенням даного договору є порядок на­дання емітентом необхідної інформації для проведення біржею періодичного аналізу фінансового стану емітента, що дає підставу для визначення відповідності поданих до лістингу акції вимогам, встановленим біржею.

У своїй діяльності акціонерне товариство та його власники користуються послугами інших учасників фондового ринку. Так, якщо кількість власників іменних цінних паперів емітента перевищує 500, емітент зобов'язаний ведення реєстру дору­чити реєстратору шляхом укладення відповідного договору. Такий обов'язок емітента визначений ст. 9 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості елек­тронного обігу цінних паперів в Україні" від 10 грудня 1997 р. та Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженим наказом ДКЦПФР від 24 червня 1997 р. Договір на ведення реєстру емітент може укласти лише з одним реєстратором. Рішення про передачу ведення реєстру власників іменних цінних паперів при­ймається виключно на загальних зборах акціонерів у поряд­ку, встановленому п. 2 ст. 9 зазначеного закону.

У вказаному договорі мають бути передбачені:

•  назва сторін;

•  предмет договору — ведення  реєстру та здійсненню обліку цінних паперів відповідно до функцій реєстратора;

•  функції реєстратора (у Положенні про порядок ведення реєстрів наведено ряд основних функцій реєстратора, проте такий перелік не є вичерпним, і реєстратор може виконувати додаткові функції, обумовлені цим договором);

•  порядок надання необхідних документів для належного виконання ним своїх функцій;

•  підстави та порядок видачі виписок з реєстру;

•  права та обов'язки сторін;

•  відповідальність сторін.

Вказаний договір, сторонами якого є емітент і реєстратор, породжує певні права та обов'язки тих, кому належать чи на­лежатимуть (власники, номінальні утримувачі тощо) акції. Ці права та обов'язки встановлюються Положенням про поря­док ведення реєстрів. Так, наприклад, зареєстровані сторони зобов'язані інформувати реєстратора про обтяження іменних цінних паперів зобов'язаннями, у разі передачі прав влас­ності надавати реєстраторові передавальне доручення та ін. Отже, право вибору особи реєстратора належить емітентові, їх відносини встановлюються на підставі договору. Відносини ж власника чи іншої зареєстрованої особи встановлює законодавство, хоч це не виключає можливості додатково укласти договір.

Проте Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" встановлено порядок взаємодії депозитаріїв та зберігачів з власниками цінних паперів, емітентами, торгов­цями цінними паперами, довірчими товариствами з приводу надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включа­ючи кліринг за угодами щодо цінних паперів) та обслуговуван­ня операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів. При здійсненні такої депозитарної діяльності у суб'єктів фон­дового ринку виникає необхідність укладення ряду договорів, обов'язковість яких встановлена вищеназваним законом.

Діяльність, пов'язана із зберіганням цінних паперів та обліком прав власності на них, здійснюється на підставі: до­говору про відкриття рахунку у цінних паперах, який укла­дається власником цінних паперів з обраним ним зберігачем про передачу власником належних йому цінних паперів зберігачеві для здійснення депозитарної діяльності; депози­тарного договору, що укладається між зберігачем і обраним ним депозитарієм, за яким депозитарій веде для зберігача рахунки у цінних паперах, на яких відображаються операції з цінними паперами, переданими зберігачем, або договору про обслуговування емісії цінних паперів, який укладається між емітентом та обраним ним депозитарієм про обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів. Вка­зані договори мають відповідати вимогам типових договорів, затверджених ДКЦПФР.

У договорі про відкриття рахунку у цінних паперах визна­чаються умови ведення рахунку власника цінних паперів, порядок проведення операцій емітента, порядок надання облікової та фінансової інформації зберігачем, а також умови оплати його послуг. Якщо цінні папери випущені у докумен­тарній формі, у договорі також визначається спосіб зберіган­ня цінних паперів (колективний чи відокремлений).

Депозитарний договір є консенсуальним. Невід'ємна частина договору — інструкції по здійсненню депозитарної Діяльності, що їх затверджує депозитарій. У Положенні про депозитарії встановлено  основні  вимоги до депозитарного договору. До них належать:

1)      загальні положення;

2)      зміст договору із зазначенням сторін, предмета догово­ру, строку дії договору, умови ведення рахунків, порядок ве­дення   операцій   емітента,   порядок   надання   облікової  та фінансової інформації депозитарієм, ряд застережень, відпо­відальність сторін, розмір та порядок оплати послуг депозитарія, форми і періодичність складання звіту депозитарієм, права та обов'язки сторін.

Основні вимоги до депозитарного договору, встановлені законодавством, також є обов'язковими і для цього типу до­говору.

Обіг цінних паперів, записаних на рахунок у цінних паперах на підставі депозитарного договору, обслуговується виключ­но шляхом переведення їх на відповідний рахунок у цінних паперах у депозитарії. Депозитарії та зберігані цінних паперів не зобов'язані надавати власникам цінних паперів документи (сертифікати, купони) для реалізації відповідних прав влас­ності при проведенні емітентом операцій із цінними папе­рами, якщо інше не передбачено договором.

У договорі про обслуговування емісії цінних паперів між емітентом чи його представником та обраним ним депозита­рієм визначається порядок прийняття на обслуговування та обслуговування емісії цінних паперів, операцій емітента в депозитарії щодо випуску ним цінних паперів, порядок пере­ведення цінних паперів з документарної форми у бездоку-ментарнутощо.

Взаєморозрахунки за угодами щодо цінних паперів здій­снюються на підставі розрахункових документів, наданих сто­ронами відповідно до договорів, що передбачають перехід права власності на цінні папери, або інформації, наданої фон­довими біржами та організаційно оформленим позабіржовим ринком. Кліринговий депозитарій для здійснення грошових розрахунків за угодами щодо цінних паперів зобов'язаний користуватися послугами, що їх надають розрахункові банки на підставі відповідного договору, типову форму якого за­тверджують ДКЦПФР і Національний банк України.

Закон України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" за­повнив деякі прогалини Закону України "Про цінні папери та фондову біржу". Статтею 5 вказаного Закону визначено порядок переходу і здійснення права власності на цінні папери. Так, право власності на іменні цінні папери, які випу­щені в документарній формі, передаються новому власникові шляхом повного індосаменту. У разі відчуження знерухом-лених іменних цінних паперів право власності переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігача. Але слід зазначити, що корпоративні права, тобто право на участь в управлінні, одержанні доходу тощо, які випливають з іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів.

Право власності на цінні папери на пред'явника, які випу­щені в паперовій (документарній) формі, переходить до нового власника з моменту передачі (поставки) цінних паперів.

Право власності на іменні цінні папери, випущені у без-документарній формі, переходить до нового власника з мо­менту зарахування цінних паперів на рахунок власника у зберігача.

Щодо форми угод по цінних паперах, то вони не підлягають нотаріальному засвідченню, якщо інше не передбачено зако­нодавством чи угодою сторін.

У складному механізмі функціонування фондового ринку України договір посідає особливе місце як засіб регулювання порядку емісії, обігу та обліку цінних паперів. Він покликаний заповнювати всі неврегульовані законодавством правові ніші, що надає йому особливого статусу.