| Глава 67 Рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної особи або юридичної особи |
|
| Гражданское право - Цивільне право: т.2 (В.І.Борисова та ін.) |
Глава 67 Рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної особи або юридичної особи
§ 1. Зобов’язання, що виникають внаслідок рятування здоров’я та життя фізичної особи
§ 2. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи
§ 1. Зобов’язання, що виникають внаслідок рятування здоров’я та життя фізичної особи У ЦК, використовуючи досвід законотворення і наукові розробки, закріплено два види зобов’язань з рятування: 1) зобов’язання, що виникають внаслідок рятування здоров’я та життя фізичної особи; 2) зобов’язання, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи. Згідно із ст. 1161 ЦК шкода, завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров’я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою у повному обсязі. Управо- моченою особою виступає рятувальник — фізична або юридична особа, а зобов’язаною — держава в особі спеціально уповноважених органів. Такий підхід ґрунтується на ч. 1 ст. 27 Конституції України: обов’язок держави — захищати життя людини і тому права рятувальника, який постраждав при виконанні свого громадянського обов’язку, будуть захищені, оскільки покладання такого обов’язку на фізичну особу не завжди є виправданим і економічно можливим. Очевидно, для реалізації цієї норми ЦК потребується прийняття спеціального закону, який визначить порядок відшкодування, джерела фінансування витрат і т. ін. Зміст зобов’язання внаслідок рятування здоров’я та життя фізичної особи складає право рятувальника вимагати, а держави — відшкодувати завдану йому шкоду в повному обсязі. Останнє передбачає компенсацію як майнових, так і немайнових втрат[1] рятувальника. Йдеться про втрачений заробіток, пошкоджене майно, витрати на лікування та ін. При вчиненні рятувальних дій рятувальник може і загинути, тоді управомоченими особами виступлять утриманці рятувальника, а також його дитина, народжена після його смерті. У такому разі відшкодування шкоди буде відбуватися відповідно до статей 1200, 1201 ЦК за правилами відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого. Умовами виникнення зобов’ язання, що розглядається, виступають: 1. Існування реальної загрози для життя та здоров’я фізичної особи. Саме реальної, а не уявної і відсутньої в об’єктивній дійсності. Під загрозою розуміється можлива небезпека[2]. Вираз «реальна загроза» означає невідкладність вчинення дій рятувальником. Дослідники підкреслювали наявний характер небезпеки, що означає настання загрози. Однак наявною необхідно вважати і таку небезпеку, яка ще не виникла, але її виникнення очевидне і невідворотне, а тому вимагається вжиття відповідних заходів щодо її запобігання і щодо запобігання тих шкідливих наслідків, які вона може принести. Інакше кажучи, рятувальні дії можуть мати місце, якщо є реальна загроза виникнення небезпеки. Дії з рятування можуть тривати тільки до тих пір, доки така небезпека ще існує. У той же час зобов’ язання має виникнути і в тому разі, коли за обставинами справи рятувальнику не був ясним момент припинення небезпеки, і він продовжував рятувальні дії. Не визнаються рятувальними дії, вчинені після усунення небезпеки, і в застосуванні яких давно минула необхідність[3]. Визначення як об’єкта охорони «здоров’я та життя фізичної особи» викликає питання, чи виникне назване зобов’язання, коли рятується лише здоров’я, тобто загроза життю була відсутньою на момент вчинення рятувальних дій. Виправданим слід вважати, що рятувальними дії будуть визнаватися і тоді, коли небезпека загрожувала лише здоров’ю людини. В іншому випадку може виникнути проблема оцінки рятувальником ступеня загрози, зіставлення ним рівня небезпеки, що загрожує здоров’ю іншої особи та його власному, і т. п.[4] 2. Відсутність у рятувальника відповідних повноважень вчиняти рятувальні дії стосовно інших осіб. Так, кредиторами в цьому зобов’язанні не можуть виступати професійні рятувальники, лікарі, оскільки рятувальні дії для них є виконанням професійних обов’язків. Заподіяна їм при цьому шкода відшкодовується організаціями, з якими вони перебувають у трудових відносинах, а також системою державного обов’ язкового страхування. Зрозуміло, що при оцінці спрямованості дій саме на рятування життя і здоров’я іншої людини необхідно виходити із суб’єктивного сприйняття рятувальника. Слід також оцінювати доцільність і розумність його дій при рятуванні, виходячи із тих вимог, які можуть бути пред’явлені до кожної окремої особистості в конкретних умовах. Належить оцінити досвідченість, знання потерпілого, його вміння орієнтуватися, ступінь раптовості дій, що створили небезпеку, та інші конкретні обставини, і з цих позицій вирішувати питання про розумність і доцільність дій рятувальника. І якщо вийде, що громадянин діяв явно нерозумно і недоцільно, тобто коли йому самому має бути ясною невідповідність його дій обстановці, яка склалась, у відшкодуванні шкоди за ст. 1161 ЦК йому необхідно відмовити[5]. Рятувальні дії мають фактичний характер і особливістю їх є швидкість і невідкладність виконання. Досягнення результату діяльності не є підставою для виникнення цього зобов’язання. Закон стимулює саме вчинення фактичних дій, спрямованих на рятування здоров’я та життя фізичної особи. Тому в тексті ст. 1161 ЦК і використовуються слова «рятувала здоров’я та життя», а не «врятувала». 5. Причинний зв ’язок між діями, спрямованими на рятування, і шкодою. Особливістю причинного зв’язку в зобов’язанні з рятування здоров’я і життя порівняно із зобов’язаннями по відшкодуванню шкоди є те, що враховується причинний зв’язок між діями рятувальника і понесеною ним шкодою, а не причинний зв’язок між діями заподіювача шкоди і шкодою, яка виникла у потерпілого. Без зменшення майнового або немайнового блага на боці рятувальника зобов’ язанняне виникає, оскільки його мета — відшкодування шкоди, а не виплата винагороди за вчинені дії. Отже, зобов ’язання з рятування здоров ’я та життя фізичної особи — це таке недоговірне зобов ’язання, яке виникає з односторонньої правомірної дії (дій) рятувальника, спрямованої на відвернення реальної загрози здоров ’ю та життю іншої особи, і полягає у відшкодуванні державою в повному обсязі шкоди, зазнаної рятувальником.
§ 2. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи Із закріпленням у ЦК норми про зобов’язання, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, нарешті реалізоване конституційне положення щодо рівноправності власників. Стаття 1162 ЦК захищає інтереси особи, яка зазнала шкоди при рятуванні майна іншої особи, тобто будь-якого власника — фізичної, юридичної особи, територіальної громади чи держави, і закріплює два види таких зобов’ язань залежно від характеру шкоди на боці рятувальника — майнової чи немайнової, до того ж з різним суб’єктним складом. Так, згідно з ч. 1 ст. 1162 ЦК шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується державою в повному обсязі. Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 1162 ЦК шкода, завдана майну особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується власником (володільцем) цього майна з урахуванням його матеріального становища. Спільною умовою як першого, так і другого зобов’язання є істотна цінність майна, що рятується. Пропонується істотність цінності майна визначати угодою сторін зобов’язання (рятувальника і відповідного державного органу, через який здійснюється відшкодування); актами законодавства (наприклад, існує спеціальний акт законодавства, що відносить майно до національних надбань, тощо); актами органів державної влади, органів АРК, органів місцевого самоврядування (акт органу державної влади або управління про прийняття об’ єкта під охорону держави) тощо. У випадку розбіжностей у поглядах на істотність цінності майна заінтересованими особами і відповідними органами держави його оцінка проводиться судом1. У будь-якому разі зазначене поняття є оціночним, тому мають бути визначені певні критерії, орієнтири істотної цінності, оскільки вона виступає не як суб’єктивна, а як об’єктивна категорія. Введення такої умови стосовно цінності майна ставить потенціального рятувальника щоразу перед вибором: чи варто ризикувати власним здоров’ я і життям, адже майно, яке перебуває під загрозою, може не мати істотної цінності за оцінкою спеціально уповноваженого на відшкодування шкоди органу або суду. Зобов’язання по відшкодуванню шкоди, завданої рятувальнику каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, при рятуванні майна іншої особи, виникає за таких умов: 1) наявність реальної загрози для майна іншої особи; 2) відсутність у рятувальника повноважень на рятування майна іншої особи; 3) спрямованість дій рятувальника саме на рятування майна іншої особи; 4) істотна цінність майна, стосовно якого існує реальна загроза знищення (пошкодження); 5) завдання рятувальнику шкоди, яка полягає в його каліцтві, іншому ушкодженні здоров’я або смерті; 6) причинний зв’язок між діями рятувальника і завданою йому шкодою. Рятувальником у цьому зобов’язанні може бути лише фізична особа, а боржником — держава. Специфіка другого зобов’язання — по відшкодуванню шкоди, завданої майну рятувальника, полягає в такому: а) кредиторами і боржниками можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи; б) урахування при визначенні розміру відшкодування шкоди майнового становища як рятувальника, так і власника (володільця) майна; в) обмеження розміру відшкодування вартістю майна, яке рятувалось. Умовами виникнення зобов’ язання по відшкодуванню шкоди майну рятувальника є: 1) наявність реальної загрози для майна іншої особи; 2) відсутність у рятувальника повноважень на рятування майна іншої особи; 3) спрямованість дій рятувальника саме на рятування майна іншої особи; 4) істотна цінність майна, стосовно якого існує реальна загроза знищення (пошкодження); 5) завдання рятувальнику майнової шкоди, яка полягає у втраті, знищенні, пошкодженні його майна при вчиненні рятувальних дій; 6) причинний зв’язок між діями рятувальника і завданою йому шкодою. Дії особи мають бути спрямовані на запобігання шкоді, яка загрожує майну; іншими словами, мета цих дій повинна полягати в рятуванні майна. Якщо воно є лише попутним моментом у діях особи, спрямованих на досягнення іншого результату (наприклад, рятування власного майна), то немає підстав для покладення обов’язку відшкодувати зазнану особою шкоду[6]. Закон не вказує, хто здійснюватиме врахування матеріального становища особи, майну якої існує реальна загроза, та майнового становища власника (володільця) майна, якому завдана шкода. Навряд чи сторони зобов’язання доходитимуть згоди стосовно розміру відшкодування шкоди, враховуючи ці факти. Більш за все, це питання постане в суді при вирішенні цивільно-правового спору. Оскільки граничний розмір відшкодування шкоди абз. 3 ч. 2 ст. 1162 ЦК обмежено вартістю майна, яке рятувалося, то під «урахуванням» слід розуміти лише зменшення розміру порівняно з цим показником. Таке вирішення питання пояснюється положенням ч. 4 ст. 1193 ЦК про врахування матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди: суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину. Звісно, у випадку, що розглядається, немає заподіювача шкоди, а збитки заподіяні при вчиненні правомірних дій. У юридичній літературі висловлені різні погляди щодо обмеження розміру відшкодування шкоди вартістю майна, яке рятувалося. Так, одні автори вважають, що при рятуванні чужого майна розмір можливого відшкодування у всякому разі не може перевищувати вартість такого майна, інакше втрачається сенс самого зобов’ язання, особливо у випадках, коли майно все ж не вдалося врятувати[7]. Інші зазначають, що таке рішення певним чином знижує рівень гарантованості прав того, хто діяв у чужих інтересах[8]. Найбільш виваженим є другий підхід, тим більше, що за законодавством України шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, що має істотну цінність, відшкодовується державою в повному обсязі. [1] На цю обставину слушно звернув увагу Є. О. Харитонов у кн. Цивільний кодекс України: Коментар [Текст]. - Х. : Одіссей, 2003. - С. 749. [2] Ожегов, С. И. Словарь русского язьїка: 70 000 слов [Текст] / С. И. Ожегов; под ред. Н. Ю. Шведовой. - 21-е изд., перераб. и доп. - М. : Рус. яз., 1989. - С. 823. [3] Стависский, П. Р. Возмещение вреда при спасании социалистического имущества, жизни и здоровья граждан [Текст] / П. Р. Стависский. - М. : Юрид. лит., 1974. - С. 39. [4] Цивільний кодекс України: Коментар [Текст]. - Х. : Одіссей, 2003. - С. 749. [5] Вважаємо, що наведений підхід до оцінки спрямованості дій, висловлений П. Р. Ста- виським до рятування соціалістичного майна, підлягає застосуванню і до зобов’язань з рятування за ЦК України // Возмещение вреда при спасании социа- листического имущества, жизни и здоровья граждан / Стависский, П. Р. Возмеще- ние вреда при спасании социалистического имущества, жизни и здоровья граждан [Текст] / П. Р. Стависский. - М. : Юрид. лит., 1974. - С. 48. [6] Вердников, В. Г. Возмещение вреда, понесенного гражданином при спасании социалистического имущества [Текст] / В. Г Вердников, А. Ю. Кабалкин. - М. : Гос. изд. юрид. лит., 1963. - С. 23. [7] Комментарий части второй Гражданского кодекса Российской Федерации [Текст].- М. : Фонд Правовая культура, Фирма Гардарика, 1996. - С. 197.
Питання для самоконтролю
|