| Глава 47 Договір транспортного експедирування |
|
| Гражданское право - Цивільне право: т.2 (В.І.Борисова та ін.) |
Глава 47 Договір транспортного експедирування
§ 1. Поняття та загальна характеристика договору транспортного експедирування
§ 2. Елементи договору транспортного експедирування
§ 3. Права та обов’язки сторін
§ 4. Припинення договору транспортного експедирування. Цивільно-правова відповідальність сторін
§ 1. Поняття та загальна характеристика договору транспортного експедирування Правова природа транспортного експедирування була предметом обговорення радянських учених-цивілістів протягом довгого часу. Найбільш бурхливі дискусії про природу договору транспортної експедиції відбувалися в 70-ті рр.[1] Деякі автори не згодні були із включенням договору транспортної експедиції до поняття транспортних договорів[2]. Договору транспортної експедиції традиційно відводилася вузька допоміжна роль у перевезенні вантажів[3]. Інакше й не могло бути, оскільки функцією транспорту було не стільки регулювання цивільного обороту, скільки раціоналізація розподілу матеріальних цінностей в умовах планової економіки. Хоча номінально транспортне право і належало до сфери цивілістики, фактично регулювання мало скоріше адміністративний характер. Незважаючи на відмінності у поглядах вчених, радянська правова доктрина була одноголосна в тому, що договір експедиції істотно відрізняється від договору перевезення рядом ознак, зокрема: консенсуальною природою цього договору, допоміжним характером експедиції стосовно перевезення, посередницькою сутністю цього типу договору тощо. На практиці операції з перевезення й експедиції були чітко розмежовані. Експедитор не міг бути визнаний перевізником за жодних умов. О. С. Іоффе виділяв в окрему категорію договір повного транспортно- експедиційного обслуговування, зауважуючи, однак, що такі договори зустрічаються порівняно рідко[4]. За цим типом договору експедитор приймає на себе виконання всього циклу робіт із транспортування вантажу, діючи від свого імені. Думки вчених вплинули на практику, тому що інститут експедиції законодавчо закріплений не був. У французькому праві інститутом, що відповідає експедиції, є інститут транспортної комісії. Що ж являє собою інститут комісії на транспорті? По-перше, він відрізняється від власне договору комісії насамперед тим, що комісіонер повинен бути професіоналом, здійснювати повний цикл транспортування від відправника вантажу до вантажоодержувача й мати певну свободу у виборі маршруту й способу здійснення перевезень. На відміну від перевізника транспортний комісіонер не зобов’ язується сам здійснювати перевезення. Комісіонер одержує від комітента відшкодування понесених збитків і винагороду. До того ж комісіонер має заставне право на перевезений вантаж[5]. Розвиток економічних відносин перш за все пов’язаний з рухом товарів, а тому відповідно зі здійсненням різноманітних перевезень. У свою чергу, перевезення як послуга може надаватися разом з додатковими послугами, зокрема забезпеченням відправки і одержанням вантажу, а також іншими послугами, які прямо не належать до власне перевезення, але пов’язані з ним. Ці специфічні послуги надаються численними комерційно-підприємницькими структурами, які займаються бізнесом, у тому числі у сфері транспортного експедирування. Автотранспортні підприємства чи спеціально створювані транспортно- експедиційні організації беруть на себе весь комплекс операцій з відправлення вантажів залізничним, водним та повітряним транспортом, одержання від них вантажів і доставки їх одержувачам, проведення розрахунків за перевезення тощо. Відносини цих організацій з клієнтурою та іншими транспортними підприємствами оформлюються договором транспортного експедирування. Смисл цього договору в тому, щоб звільнити відправника і одержувачів від виконання невластивих їм операцій з організації й супроводу процесу перевезення вантажу. Відповідно основна функція, покладена на експедитора, полягає в тому, щоб за дорученням клієнта відправляти або одержувати вантажі, а також надавати інші супутні цьому послуги. Поширеність цих послуг обумовила закріплення в гл. 65 ЦК України договору транспортного експедирування як самостійного цивільно- правового договору. Норми, що регламентують договір транспортного експедирування, містяться також у Господарському кодексі України та у Законі України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 1 липня 2004 р. Крім того, окремі питання, що виникають у ході здійснення транспортно- експедиторської діяльності, врегульовані законами України «Про транзит вантажів» від 20 жовтня 1999 р., «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р., «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 р., «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р., Кодексом торговельного мореплавства від 23 травня 1995 р., Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р., Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. та нормативно-правовими актами, що видані відповідно до статуту залізниць, Статутом внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, затвердженим постановою РМ СРСР від 15 жовтня 1955 р. та іншими актами законодавства України. Відповідно до ч. 1 ст. 929 ЦК за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування (від лат. ехрєйШо — послання, відправлення) відносять до договорів про надання послуг. В юридичній літературі договори про надання послуг прийнято поділяти на такі категорії: 1) договори про надання юридичних послуг — тобто такі, які пов’язані зі встановленням, зміною або припиненням цивільних прав та обов’ язків замовника та з наданням замовнику допомоги в реалізації належних йому прав або виконанні обов’язків (договори доручення, комісії); 2) договори з приводу надання фактичних послуг, тобто послуг, що споживаються в процесі їхнього надання і не пов’ язані зі встановленням, зміною або припиненням прав та обов’язків замовника (договір зберігання); 3) договори з приводу надання послуг, що поєднують у собі ознаки юридичних та фактичних послуг (договір транспортного експедирування)[6]. Як зазначає О. С. Куж- ко, юридичні та фактичні дії, які здійснює експедитор за договором транспортного експедирування, не створюють певного матеріального результату та не відокремлені від діяльності експедитора. Тобто договір транспортного експедирування належить до договорів про надання послуг, а саме послуг юридичного та фактичного характеру[7]. Договір транспортного експедирування є двостороннім, взаємним, оплатним та консенсуальним. Договір транспортного експедирування належить до двосторонніх договорів. Двостороннім він є тому, що експедитор зобов’язується виконати чи організувати виконання визначених договором транспортного експедирування послуг за винагороду та за рахунок клієнта. Однак обов’язки останнього не обмежуються здійсненням оплати послуг експедитора, оскільки клієнт бере на себе також обов’язок надання експедитору документів та іншої необхідної інформації, зокрема, про властивості вантажу та умови перевезення. При цьому виконання експедитором свого обов’язку має відносно виконання обов’язку клієнта зустрічний характер (ч. 3 ст. 933 ЦК: у разі ненадання клієнтом документів та необхідної інформації експедитор має право відкласти виконання своїх обов’ язків за договором транспортного експедирування до надання документів та інформації в повному обсязі). Договір транспортного експедирування є оплатним договором. Частина 5 ст. 626 ЦК закріплює презумпцію оплатності цивільно- правового договору. Оплатним визнається договір, за яким сторона повинна одержати плату чи інше зустрічне надання за виконання своїх обов’ язків. У свою чергу, зустрічне надання — це благо, що передається однією стороною іншій стороні у силу визначених, передбачених договором чи законом підстав[8]. Таким чином, експедитор за договором зобов’ язаний надати клієнту транспортно-експедиційні послуги, а останній контрагенту — встановлену договором або законом плату за ці послуги. Консенсуальний характер договору транспортного експедирування полягає в тому, що за указаним договором експедитор зобов’язується за винагороду й за рахунок іншої сторони виконати або організувати виконання визначених договором транспортного експедирування послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу. Отже, зобов’язання виникають через самий факт підписання відповідної угоди між експедитором і клієнтом, законодавство ніяк не зв’язує момент виникнення вказаних правовідносин з необхідністю передачі вантажу експедитору, що могло б бути ознакою реального договору. Щодо ознаки консенсуальності й реальності в теорії ведуться дискусії дотепер. Деякі автори характеризують даний договір як з погляду консенсуального характеру, так і реального, зазначаючи при цьому, що договір транспортного експедирування «може бути або консенсуаль- ним, коли експедитор організує виконання експедиційних послуг, або реальним, коли він виконує їх із ввіреним йому вантажем (зокрема, коли експедитором виступає перевізник)»[9]. Таким чином, ознака реальності розуміється автором саме в тому ракурсі, що з переданням вантажу укладається договір. Але така думка перш за все суперечить самому визначенню договору транспортного експедирування, що дається в законодавстві (ч. 1 ст. 929 ЦК). Цей приклад підтверджує кон- сенсуальний характер договору транспортного експедирування. При наданні послуг експедитор вправі виступати від свого імені або від імені клієнта (абз. 2 ч. 1 ст. 929 ЦК). Не можна погодитися з думкою Є. М. Ворожейкіна про те, що експедитор завжди діє від імені клієнта[10]. Необхідно чітко розмежовувати два ряди правових відносин, у яких в різній якості може брати участь одна й та сама особа (наприклад, професійна експедиторська організація). Така організація має право від власного імені відправляти або одержувати вантажі, що належать іншим особам. Для цього вона укладає договір перевезення вантажу з перевізником і набуває стосовно нього статус сторони договору перевезення — відправника або, якщо мова йде про одержання вантажу, третьої особи, на користь якої укладений договір. У цьому випадку така особа вправі відправляти або одержувати вантаж від свого імені. Не виступаючи від імені клієнта, вона зберігає статус експедитора у відносинах з ним в іншому договорі — договорі експедиції, за умовами якого йому доручено відправляти або одержувати вантаж від свого імені. Але можлива й інша ситуація, коли експедитор не вступає в договір перевезення вантажу й відправляє або одержує вантаж від імені клієнта. При такому положенні він виступає тільки як суб’єкт договору транспортного експедирування.
§ 2. Елементи договору транспортного експедирування Сторонами договору транспортного експедирування є клієнт (кредитор) та експедитор (боржник). Однак ЦК не встановлює спеціальних вимог до сторін договору транспортного експедирування. Детальніше це питання врегульоване у Законі України «Про транспортно- експедиторську діяльність» від 1 липня 2004 р.1 Зокрема, вказаний Закон містить визначення понять клієнта та експедитора. Так, відповідно до ст. 1 Закону клієнт — це споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору. Аналіз законодавства дає підстави зробити висновок, що клієнтом може бути як юридична, так і фізична особа. Хоча на практиці зазвичай клієнтами виступають саме юридичні особи або фізичні особи — підприємці, які мають необхідність у здійсненні систематичних перевезень. Клієнтом у договорі транспортного експедирування може бути як відправник, так і одержувач вантажу, а також інші особи: власник вантажу, перевізник та інші суб’єкти, інтереси яких пов’язані з перевезенням внаслідок наявності договірних відносин з відправником чи одержувачем вантажу. Експедитор (транспортний експедитор), у свою чергу, визначається як суб’єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно- експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування. Таким чином, експедитором може бути лише юридична особа, яка спеціалізується у транспортно-експедиційному обслуговуванні та має організаційні, матеріально-технічні та інші передумови для надання транспортно-експедиційних послуг іншим учасникам цивільних відносин. Експедиторська діяльність підпадає під регулювання п. 35 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», відповідно до якого ліцензуванню підлягає здійснення господарської діяльності з надання послуг по перевезенню пасажирів, вантажів залізничним транспортом, якщо такі послуги надаються юридичними або фізичними особами (роз’яснення ВГСУ у листі від 25 жовтня 2000 р. № 01-8/570). Ліцензування перевезень вантажів і пасажирів в Україні обумовлено насамперед специфікою цих послуг, надання яких повинне передбачати виконання правил екологічної, пожежної безпеки, схоронність перевезених вантажів, захист здоров’я людей, охорону праці, санітарно- епідеміологічне благополуччя населення й безпеку руху, особливо під час перевезення небезпечних вантажів. Мета ліцензування полягає в тому, щоб на ринку надання транспортних послуг працювали тільки ті підприємства, які можуть виконувати вимоги ліцензійних умов і гарантувати якість та безпеку при перевезеннях, забезпечити безпеку господарської діяльності на транспорті. Отже, відповідно до чинного законодавства підприємства, що займаються експедируванням вантажів, а також виконують транспортні операції в інтересах клієнтів на залізничних коліях не загального користування, зобов’язані мати ліцензію на надання послуг з перевезення вантажів у частині організації перевезення вантажів і розрахунків за ці перевезення, але перевезення вантажів і виконання технологічних операцій, пов’язаних з перевізним процесом в інтересах самого підприємства, ліцензуванню не підлягає. Від сторін договору транспортного експедирування необхідно відрізняти учасників транспортно-експедиторської діяльності. Коло останніх не обмежується лише експедитором та клієнтом, оскільки до нього належать усі особи, задіяні у процесі перевезення вантажу, обслуговування якого здійснюється на підставі договору транспортного експедирування. Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» до учасників транспортно-експедиторської діяльності відносить клієнтів, перевізників, експедиторів, транспортних агентів, порти, залізничні станції, об’ єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового та морського транспорту, митних брокерів та інших осіб, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів. Предметом договору транспортного експедирування є транспортно- експедиційні послуги. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська послуга — це робота, що безпосередньо пов’язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування. Наведене визначення має ряд недоліків. У цивільному праві визначається, що послуги та результати робіт—це окремі об ’ єкти цивільних прав (ст. 177 ЦК). Традиційно розмежування між роботами та послугами прийнято проводити за критерієм наявності чи відсутності уречевленого результату. Такий поділ бере свій початок ще в римському праві, в якому застосовувалося два окремих види договорів: договір найму послуг (locatio- conductio operarum) і договір найму робіт (locatio-conductio operas). За договором транспортного експедирування експедитор вчиняє комплекс дій, пов’язаних із перевезенням вантажу. Для цих дій характерною є відсутність уречевленого результату, а їх корисний ефект полягає у задоволенні потреб клієнта в організації перевезення. Отже, такі дії слід відносити саме до послуг, а не до робіт. Тому визначення транспортно-експедиторських послуг у запропонованій Законом редакції, тобто визначення їх через категорію «роботи», є неправильним, оскільки призводить до змішування різних понять. Таким чином, предметом договору транспортного експедирування є саме послуги, які пов’язані з перевезенням вантажу та спрямовані на організацію чи забезпечення перевезення вантажу протягом усього етапу або на окремій його стадії (транспортно-експедиторські послуги)[11]. Послуги, що надаються експедитором, поділяються на основні та додаткові. До основних послуг належить організація перевезення вантажу транспортом, включаючи укладення договорів. До додаткових послуг відносять ті, що охоплюють інші питання, пов’язані з перевезенням вантажу. Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» містить такий перелік послуг експедитора: забезпечення оптимального транспортного обслуговування, а також організація перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до умов договорів; фрахтування національних, іноземних суден та залучення інших транспортних засобів і забезпечення їх подачі в порти та на залізничні станції, у склади, термінали або інші об’ єкти для своєчасного відправлення вантажів; здійснення робіт,пов’язаних з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів; ведення обліку надходження та відправлення вантажів; організація охорони вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання; організація експертизи вантажів; здійснення оформлення товарно- транспортної документації; надання в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відправлення; забезпечення виконання комплексу заходів з відправлення вантажів, що надійшли в некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам перевізника; здійснення страхування вантажів та своєї відповідальності; забезпечення підготовки та додаткового обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту; забезпечення оптимізації руху матеріальних потоків від вантажовідправника до вантажоодержувача з метою досягнення мінімального рівня витрат; здійснення розрахунків з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів; оформлення документів та організація робіт відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог та надання інших допоміжних та супутніх перевезенням транспортно-експедиторських послуг, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству. Ціна у договорі транспортного експедирування визначається за домовленістю сторін. Винагорода експедитора визначається, як правило, на підставі встановлених ним тарифів на ті чи інші послуги. Винагороду, що виплачується експедитору, слід відрізняти від компенсації витрат, понесених останнім при здійсненні своєї діяльності (з оплати провізної плати, здійснення платежів на зберігання вантажу тощо). Якщо в договорі ціна не встановлена, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні послуги на момент укладення договору (ч. 4 ст. 632 ЦК). Строк договору транспортного експедирування визначається за домовленістю сторін у договорі. Він може бути нетривалим, необхідним для виконання разового експедиційного доручення. Проте поширена ситуація, коли сторони укладають договір транспортного експедирування на тривалий строк. В останньому випадку договір, як правило, містить загальні умови транспортного експедирування, які конкретизуються у заявках клієнта, де зазначаються найменування вантажу, його характеристики, точний перелік послуг експедитора, що потрібні для доставки саме цього вантажу, а також окремі умови такої доставки (її строк, адреса вантажоодержувача і т. п.). Згідно зі ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» договір транспортного експедирування укладається в письмовій формі. Водночас відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Оскільки законодавство України не встановлює такого наслідку, недотримання письмової форми договору транспортного експедирування не тягне за собою його недійсність. Заперечення однією зі сторін факту укладення договору або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо- відеозапису та іншими доказами. Проте рішення суду не може ґрунтуватися на показаннях свідків. Якщо договір транспортного експедирування не було укладено, а послуги фактично були надані, факт надання послуги експедитора може підтверджуватися транспортними документами. Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: - авіаційна вантажна накладна; - міжнародна автомобільна накладна (СМК); - накладна СМГС (накладна УМВС); - коносамент; - накладна ЦІМ (СІМ); - вантажна відомість; - інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення (ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»). Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК письмова форма договору транспортного експедирування вважатиметься дотриманою, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку.
§ 3. Права та обов’язки сторін Зміст договору транспортного експедирування становлять права та обов’язки його сторін. Зміст ст. 929 ЦК дає підстави для висновку, що законодавець поділяє обов’язки експедитора на основні та додаткові. Основними обов ’язками експедитора є організація перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, обраним експедитором або клієнтом; укладення від свого імені або від імені клієнта договору перевезення вантажу; забезпечення відправки і одержання вантажу. Додатковими обов’язками є перевірка кількості та стану вантажу; його завантаження та вивантаження; сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта; зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення; одержання необхідних для експорту та імпорту документів; виконання митних формальностей тощо. Договором транспортного експедирування можуть бути передбачені й інші обов’ язки експедитора, а саме: передача перевізникові заявок клієнта, перевірка правильності заповнення клієнтом транспортних документів, одержання дозволу на завезення вантажу до відправлення, приймання вантажу від клієнта, доставка та передача його перевізникові, укладення договорів перевезення, страхування вантажу, здійснення контролю за рухом вантажу і т. п. Обов ’язками клієнта є: своєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей, умов його перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов’язків за договором транспортного експедирування; документи, що стосуються вантажу, які потрібні для здійснення митного, санітарного та інших видів державного контролю і нагляду; забезпечити безпечні умови перевезення вантажу; сплатити належну плату експедитору; відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта, та інші обов’язки, що будуть передбачені договором. Сторони у договорі транспортного експедирування мають ряд прав. Експедитор має право: обирати або змінювати вид транспорту та маршрут перевезення; обирати або змінювати порядок перевезення вантажу, порядок виконання транспортно-експедиторських послуг, діючи в інтересах клієнта; відступати від вказівок клієнта; на винагороду за надані послуги; на відшкодування додаткових витрат; притримувати вантаж, що перебуває в його володінні, до моменту сплати експедитору і відшкодування витрат (якщо такі матимуть місце і будуть підтверджені документально); не приступати до виконання обов’ язків до отримання від клієнта всіх необхідних документів та іншої інформації, необхідної для виконання експедитором обов’ язків, передбачених договором; залучити до виконання своїх обов’язків інших осіб. У свою чергу, клієнт має право: визначити маршрут прямування вантажу та вид транспорту; вимагати від експедитора надання інформації про хід перевезення вантажу; давати вказівки експедитору, які не суперечать договору та документам, наданим експедитору; змінювати маршрут доставки вантажу і кінцевого вантажоодержувача, завчасно повідомивши про це експедитора, з відшкодуванням витрат на зміну маршруту відповідно до умов укладеного договору. Договором транспортного експедирування можуть бути передбачені й інші права як експедитора, так і клієнта.
§ 4. Припинення договору транспортного експедирування. Цивільно-правова відповідальність сторін Припинення договору транспортного експедирування можливе на загальних підставах, передбачених ЦК, а саме: шляхом виконання (ст. 599 ЦК), переданням відступного (ст. 600 ЦК), зарахуванням (ст. 601 ЦК), домовленістю сторін (ст. 604 ЦК), прощенням боргу (ст. 605 ЦК) тощо. Особливість даного договору в тому, що його сторони наділені правом односторонньої відмови від договору, попередивши про це другу сторону в розумний строк. Сторона, яка заявила про таку відмову, зобов’ язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані їй у зв’язку з розірванням договору (ст. 935 ЦК). ЦК не дає обґрунтованої відповіді стосовно односторонньої відмови, а саме хто зі сторін має право на односторонню відмову. Деякі вчені зазначають, що одностороння відмова може бути визнана обґрунтованою лише відносно тих договорів транспортного експедирування, по яких експедитор вступає в правовідносини з перевізником та іншими третіми особами від імені клієнта й на основі доручення останнього. У тих же випадках, коли експедитор укладає договори перевезення, здійснює інші правочини й юридичні дії від свого імені в поєднанні з фактичними діями — операціями й послугами (зберігання вантажу, його навантаження й вивантаження й т. п.), договір транспортного експедирування втрачає представницький характер і набуває вигляду звичайного договору з оплатного надання послуг[12]. З такою думкою важко погодитися, оскільки: 1) договір транспортного експедирування містить ознаки як фактичного, так і юридичного характеру, тому не можна вказувати, що коли дії експедитора мають фактичний характер, то дані дії не врегульовані договором транспортного експедирування, а будуть розглядатися як договір про надання оплатних послуг; 2) навіть якщо погодитися з даною точкою зору й поділити в такий спосіб надані послуги, то в кожному разі в ЦК закріплена одностороння відмова від договору, тобто одностороння відмова можлива як у главі транспортного експедирування, так і в загальній главі (до якої відсилають автори) про надання послуг. Отже, наше законодавство надає право і експедитору, що здійснює послуги як від свого імені, так і від імені клієнта, і клієнтові в будь-який момент відмовитися від договору і тим самим визнати даний договір розірваним. Відповідальність сторін за договором транспортного експедирування встановлена ст. 14 Закону України «Про транспортно- експедиторську діяльність» та ЦК. Відповідальність сторін за договором може бути як прямою, так і регресною. Це пов’язано з тією обставиною, що експедитор є посередником між відправником, перевізником і одержувачем, тому порушення ним умов договору, може привести до відповідальності як клієнта перед перевізником, так і експедитора перед перевізником (за умови, що це не одна особа). Експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування в присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, відповідність пакування даним товарно-транспортних документів, які завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування. За невиконання чи неналежне виконання обов’язків, що передбачені договором та Законом, експедитор та клієнт несуть відповідальність згідно із законодавством України та договором транспортного експедирування. Залежно від характеру порушень, відповідальність за договором транспортного експедирування може мати місце як у формі сплати неустойки, так і відшкодування збитків. Наприклад, у разі порушення клієнтом обов’язку щодо надання документів та інформації про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформації, необхідної для виконання експедитором своїх обов’ язків, клієнт відповідає за збитки, завдані експедиторові (ч. 4 ст. 933 ЦК). Також сторона, яка заявила відмову від договору транспортного експедирування, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані їй у зв’язку із розірванням договору (ст. 935 ЦК). Відповідно до ст. 934 ЦК за порушення зобов’язань за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до гл. 51. За дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, експедитор несе відповідальність у тому ж порядку, що й за власні дії. Особливості відповідальності експедиторів та клієнтів на окремих видах транспорту також встановлюються транспортними статутами та кодексами. Так, п. 105 Статуту залізниць України, зокрема, вказується, що експедиторські організації несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами. [1] Див., наприклад: Иоффе, О. С. Обязательственное право [Текст] / О. С. Иоффе.- М. : Юрид. лит., 1975; Хаснутдинов, А. И. О соотношении договора ^кспедиции и договора на пересилку почтовой и телеграфной корреспонденции [Текст] / А. И. Хаснутдинов // Правоведение. - 1973. - № 3; Александров-Дальник, М. Содержание договора ^кспедиции [Текст] / М. Александров-Дальник // Сов. государство и право. - 1970. - № 11. [2] Див.: Хаснутдинов, А. И. Понятие транспортного договора [Текст] / А. И. Хас- нутдинов // Правоведение. - 1990. - № 3. [3] Див.: Мартемьянов, В. Хозяйственное право [Текст] / В. Мартемьянов. - 1994.- Т II. - С. 120. [4] Иоффе, О. С. Обязательственное право [Текст] / О. С. Иоффе. - М. : Юрид. лит., 1975. - С. 547-548. [5] Див.: Якушев, В. ІЗкспедитор и перевозчик в российском праве: прошлое, на- стоящее и будущее [Текст] / В. Якушев // Хозяйство и право. - 1996. - № 1. - С. 86. [6] Див.: Красавчиков, О. А. Советское гражданское право [Текст] : в 2 т. / О. А. Красавчиков. - М. : Вьісш. шк., 1968. - Т. 2. - С. 490. [7] Кужко, О. С. Особливості послуг, що надаються за договором транспортного експедирування [Текст] / О. С. Кужко // Хмельницький : Вид-во Хмельниц. ун-ту упр.і права. - 2007. - № 1. - С. 148. [8] Див.: Новікова, В. В. Безоплатні договори у цивільному праві України [Текст] / В. В. Новікова. - Х. : Ксилон, 2008. - С. 17. [9] Див.: Гражданское право [Текст] : учебник : в 3 т. Т. 2. / Е. Ю. Валявина, И. В. Елисеев и др. ; отв. ред. А. П. Сергеев, Ю. К. Толстой. - 4-е изд., перераб. и доп. - М. : ТК Велби : Проспект, 2004. - С. 479. [10] Ворожейкин, Е. М. Обязательство по транспортно-жспедиционному обслужи- ванию [Текст] / Е. М. Ворожейкин. - М., 1957. - С. 87-94. [11] Див.: Луцик, М. Предмет договору транспортного експедирування [Текст] / М. Луцик // Підприємництво, госп-во і право. - 2007. - № 12. - С. 43. [12] Див.: Брагинский, М. И. Договорное право [Текст]. Кн. 4. Договори о перевозке, буксировке, транспортной ^кспедиции и иньїх услугах в сфере транспорта / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский (2-й завод). - М. : Статут, 2004. - С. 733.
Питання для самоконтролю
|