Глава 28 Правові засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг

§ 1. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування

§ 2. Право інтелектуальної власності на торговельну марку

§ 3. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення

ПРАВОВІ ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ УЧАСНИКІВ ЦИВІЛЬНОГО ОБОРОТУ, ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ

Відповідно до Паризької конвенції з охорони промислової власнос­ті від 20 березня 1883 р. об’єктами охорони промислової власності є патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, зазначення походження чи найменування місця походження, а також припинення недобросовіс­ної конкуренції. Минуло більше століття з часу прийняття цього акта, і сьогодні можна констатувати, що з права промислової власності виді­лилася окрема група об’єктів, які створюють окрему групу прав — пра­вові засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і по­слуг. До останніх, враховуючи термінологію України, належать: комер­ційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення.

Мета зазначених об’єктів — виділити учасників цивільного обо­роту, їх товари та послуги серед інших. Оскільки цю функцію може виконувати вже існуюче позначення (наприклад, назва населеного пункту, якщо говорити про географічне зазначення, чи певне слово — стосовно торговельної марки), то творчість тут взагалі може бути від­сутньою. У зв’язку з цим, на відміну від інших результатів творчої діяльності, на комерційні найменування, торговельні марки та геогра­фічні зазначення особисті немайнові права не виникають.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 418 ЦК України, право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої ді­яльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визна­чений цим Кодексом та іншим законом. Тобто всі об’єкти інтелекту­альної власності за наявністю чи відсутністю творчості для їх створен­ня можна поділити на дві групи: 1) ті, які є результатами творчої ді­яльності (об’єкти авторського, патентного права тощо), та 2) ті, які не є результатами творчої діяльності (комерційні найменування, торго­вельні марки та географічні зазначення).

Цивільний кодекс Російської Федерації (ч. 1 ст. 1225) до інтелек­туальної власності відносить результати інтелектуальної діяльності і прирівняні до них засоби індивідуалізації юридичних осіб, товарів, осіб і підприємств.

Оскільки як результати творчої діяльності (твори науки, літератури, мистецтва, винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо), так і засоби індивідуалізації (комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення) є нематеріальними об’єктами, які надають певні переваги їх правоволодільцям, то з метою економії правових норм має місце їх спільне правове регулювання в рамках права інтелекту­альної власності.

§ 1. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування

Поняття комерційного найменування. Паризька конвенція з охо­рони промислової власності від 20 березня 1883 р. серед об’єктів за­значає «trade name». Цей термін був перекладений з англійської мови як «фірмове найменування» і набув широкого використання за часів Радянського Союзу. Однак, якщо здійснити дослівний переклад, то слід було б говорити про торговельне або комерційне найменування^[1]. Мож­ливо, враховуючи саме цю обставину, ЦК України при регулюванні цього об’єкта використав термін «комерційне найменування».

Відповідно до ст. 489 ЦК, правова охорона надається комерційно­му найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. Таким чином, основною функцією комерційного наймену­вання є індивідуалізація суб’єктів — учасників цивільного обороту.

Комерційне найменування — це найменування, під яким особа ви­ступає у цивільному обороті і яке індивідуалізує цю особу серед інших його учасників.

Суб’єктами прав на комерційне найменування є юридичні та фі­зичні особи — підприємці.

У зв’язку з цим виникає потреба з’ясувати співвідношення термінів «найменування юридичної особи» та «ім’я фізичної особи — підпри­ємця», з одного боку, та «комерційне найменування» — з другого.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 ЦК України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно- правову форму. У той же час ч. 2 цієї статті передбачає, що юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування.

Як бачимо, без найменування юридична особа існувати не може. Це положення не викликає жодних сумнівів. Звичайно, щоб виник новий суб’єкт права, потрібно, щоб він мав своє ім’я. Це обумовлено перш за все такою прагматичною метою, як потреба обліку осіб, тобто мова передусім іде про адміністративні відносини. Отже, найменуван­ня юридичної особи відіграє роль ідентифікатора суб’єкта подібно імені фізичної особи.

Що стосується підприємницьких юридичних осіб, то особливість їх діяльності полягає, зокрема, в тому, що вони досить часто вступають у правовідносини з різноманітними особами, які є споживачами їх товарів та послуг. У цій сфері зазначення свого найменування не завжди є вдалим, наприклад, із маркетингової позиції. Підприємці зацікавлені використовувати позначення, які б легко могли запам’ятати споживачі, що дозволяє в подальшому бути їх постійними клієнтами. Саме тому суб’єктам підприємництва поряд із найменуванням надається можли­вість використання комерційного найменування, тобто позначення, яке дає можливість вирізнити їх з-поміж інших осіб. До того ж це позна­чення не повинно вводити в оману споживачів щодо справжньої ді­яльності особи, тобто відповідати принципу істинності.

У цьому випадку можна провести аналогію з ім’ям фізичної особи. Відповідно до ст. 28 ЦК фізична особа набуває прав та обов’язків і здій­снює їх під своїм ім’ям, яке за загальним правилом складається із прі­звища, власного імені та по батькові. Однак при здійсненні окремих ци­вільних прав фізична особа, відповідно до закону, може використовува­ти псевдонім (вигадане ім’я) або діяти без зазначення імені. Досить наглядно це можна проілюструвати на прикладі сфери авторського пра­ва. Стаття 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. серед особистих немайнових прав автора закріплює право вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання. Отже, створюючи твір науки, літератури чи мистецтва, автор має можливість скористатися своїм ім’ям. Однак з певних причин за наявності бажання він може зазначити не дійсне своє ім’я, а вигадане ім’я, тобто псевдонім^[2].

Аналогічна ситуація можлива і з суб’єктами підприємництва. При здійсненні своєї діяльності вони можуть виступати під своїм власним ім’ям (найменуванням юридичної особи чи ім’ям фізичної особи — підприємця) чи під вигаданим ім’ям (своєрідним комерційним псевдо­німом). Таким вигаданим ім’ям для суб’єкта підприємництва може служити, зокрема, комерційне найменування, тобто певне позначення, яке дозволяє вирізнити цю особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. При цьому зовсім не обов’язково, щоб воно збігалося чи якимось чином було пов’язано з найменуванням юридичної особи чи ім’ям фізичної особи — підпри­ємця. Одна з основних вимог — використання цього позначення на практиці для вирізнення суб’єкта підприємництва.

На підставі цього можна запропонувати такі варіанти співвідно­шення комерційного найменування і найменування юридичної особи:

1)   вони можуть збігатися (наприклад, ТОВ «Дозвілля» виступає в обороті під цим найменуванням);

2)  комерційне найменування може бути частиною найменування юридичної особи (наприклад, ТОВ «Дозвілля» відкрило магазин «До­звілля» і використовує позначення «Дозвілля» для індивідуалізації суб’єкта — учасника цивільного обороту);

3)   комерційне найменування і найменування юридичної особи можуть бути різними (наприклад, ТОВ «Дозвілля» відкрило ресторан «Гурман» і використовує позначення «Гурман» для індивідуалізації суб’єкта).

Отже, якщо юридична особа при здійсненні підприємницької ді­яльності використовує лише своє найменування, то воно виконує також функцію комерційного найменування (тобто найменування юридичної особи і комерційне найменування збігаються). У цьому випадку в юри­дичної особи виникає право інтелектуальної власності на комерційне найменування.

Коли мова йде про фізичних осіб, то ЦК України відносить право на ім’я до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. Відповідно до ч. 1 ст. 296 ЦК України фізична особа має право використовувати своє ім’я у всіх сферах своєї діяль­ності.

Як було показано вище, стосовно об’ єктів авторського права особа може використовувати вигадане ім’ я, тобто літературний псевдонім. Якщо ж мова йде про здійснення підприємницької діяльності, то в цьо­му випадку фізична особа — підприємець також може не обмежува­тися використанням свого імені, а скористатися комерційним найме­нуванням. На сьогодні ми досить часто можемо спостерігати картину, коли фізичні особи — підприємці при здійсненні підприємницької ді­яльності досить широко використовують певні позначення, які від­різняються від їх імені. Особливо наглядно це видно при відкритті такими особами магазинів, кафе, ресторанів тощо.

Що стосується фізичних осіб — підприємців, то можливі такі ва­ріанти співвідношення імені і комерційного найменування:

1)   ім’я фізичної особи і комерційне найменування збігаються (на­приклад, кафе «Колос Світлани Олександрівни»);

2)   комерційне найменування може бути частиною імені фізичної особи (наприклад, кафе «Світлана» чи «Колос»);

3)   комерційне найменування і ім’я фізичної особи можуть бути різними (наприклад, кафе «Ласунка»).

Отже, комерційне найменування не зводиться до найменування юридичної особи чи імені фізичної особи, оскільки ним може бути й інше позначення, яке використовується для вирізнення особи у сфе­рі підприємництва.

Виникає запитання, яку кількість псевдонімів може використову­вати суб’єкт підприємництва? Коли ми говоримо про сферу творчості, то не виникає сумнівів, що не існує кількісних обмежень вигаданих імен стосовно однієї особи, тобто автор може обрати кілька літератур­них псевдонімів. Доречно це, наприклад, у випадку, коли фізична осо­ба пише твори з різної проблематики чи в різних жанрах. Тому вдалий псевдонім для сатиричного жанру може виявитися недоречним стосов­но інших сфер творчості (наприклад, творів для дітей).

Чинне законодавство України не містить відповіді на запитання, яку кількість комерційних найменувань може мати суб’єкт підприєм­ництва. Однозначно можна сказати лише одне: ці особи можуть мати як мінімум одне комерційне найменування.

До комерційного найменування висуваються певні вимоги. Прин­цип істинності полягає в тому, що найменування повинне відповідати виду діяльності юридичної особи і не вводити в оману споживачів. Відповідно до принципу виключності найменування повинно відріз­нятися від інших, щоб не допускати змішування. Однак у деяких ви­падках допускається виняток із цього правила: особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману спо­живачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються. Це можливо, зокрема, коли суб’єкти діють у різних сферах. Постійність комерційного найменування полягає у тому, що право на нього строком не обмежене.

Майнові права на комерційне найменування. На відміну від інших правових засобів індивідуалізації для набуття права інтелектуальної власності на комерційне найменування не вимагається виконання формальних дій. Воно є чинним із моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов’язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, чи є комерційне на­йменування частиною торговельної марки. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційне на­йменування є: 1) право на використання комерційного найменування;

2)  право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, у тому числі забороняти таке використання;

3)  інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Законодавець визначає обмеження щодо розпорядження майнови­ми правами інтелектуальної власності на комерційне найменування: вони можуть бути передані іншій особі лише разом з єдиним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною час­тиною. Це пояснюється недопустимістю введення споживачів в оману. Тому у разі ліквідації юридичної особи чинність майнових прав інте­лектуальної власності на комерційне найменування припиняється.

§ 2. Право інтелектуальної власності на торговельну марку

Поняття та види торговельних марок. У наш час торговельні марки стійко ввійшли в повсякденне життя. Зараз намітилася тенден­ція, згідно з якою кожен суб’єкт підприємницької діяльності прагне мати такий правовий засіб індивідуалізації товарів та послуг, як тор­говельна марка. Пояснюється це тим, що господарська діяльність пов’ язана з необхідністю використання різного роду позначень, які дають можливість розрізняти як суб’єктів, так і результати їх діяльнос­ті. Можна стверджувати, що зараз торговельні марки — це візитні картки у світі бізнесу. З їх допомогою відбувається зв’язок між вироб­ником і споживачем, вони виступають невід’ємними елементами рин­кових відносин та добросовісної конкуренції.

Паризька конвенція по охороні промислової власності передбачає правове регулювання товарного знака і знака обслуговування. Світова практика для індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг пішла шляхом використання обох зазначених об’єктів. Роз­межування між ними проводиться за призначенням: товарні знаки відрізняють товари, а знаки обслуговування — послуги. Законодавець України поєднав ці два об’єкти інтелектуальної власності і передбачив правову охорону знака для товарів та послуг. Відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.1993 р.^[3], знак для товарів та послуг — позначення, за яким то­вари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб. ЦК передбачає право інтелектуальної власності на торговельну марку. Однак зміна назви не вплинула на суть об’єкта.

Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів та послуг, що виробляються та надаються однією особою, від товарів та послуг, що виробляються та надаються іншими особами. Такими позначення­ми можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елемен­ти, комбінації кольорів (ст. 492 ЦК).

Найбільш широкого поширення набула класифікація торговельних марок залежно від використовуваних позначень.

Словесні марки — це марки у вигляді сполучень літер, слів чи фраз. Основна вимога до цього виду марок — легка вимова на різних мовах. Вони набули найбільшої популярності, оскільки легко запам’ятовуються і зручні у рекламі. Це можуть бути як існуючі, так і штучно створені слова (наприклад, «Sony»). Для реєстрації торговельної марки разом із зображенням подається опис позначення. Якщо словесна марка чи її частина не мають смислового значення, то зазначається спосіб її утворення, наприклад початкові склади декількох слів, абревіатура, вигадане слово тощо. Якщо словесне позначення не поширене в укра­їнській мові (наприклад, спеціальний термін, застаріле слово), то за­значається його значення. Якщо словесна марка чи її частина подають­ся іноземною мовою, то для марок, що мають смислове значення, необ­хідно додати його переклад українською мовою і транслітерацію літе­рами українського алфавіту.

Серед словесних марок можна виділити два різновиди: у першому випадку охороняється саме слово, у другому — словесне позначення, виконане в особливій шрифтовій манері, тобто охороні підлягає шрифт, характер розташування літер, їх відносний розмір, фон та інші візу­альні інформативні елементи.

Зображувальні марки — це позначення у вигляді графічних ком­позицій будь-яких форм на площині. Сама назва свідчить про те, що вони втілюються у малюнок, креслення і т. ін. У цьому випадку можуть бути використані як існуючі об’ єкти, так і абстрактні зображення і всі­лякі символи. Для найбільшої ефективності зображувальна марка не повинна бути складною і перевантаженою деталями, а навпаки, ви­різнятися простотою і помітністю. Це забезпечить успіх реклами, можливість використовувати зображення на різних матеріалах і т. ін.

Об ’ємні марки — це марки у вигляді фігур або їх композицій у трьох вимірах — довжині, висоті і ширині. Предметом може бути, зокрема, оригінальна форма виробу або його упаковка. Однак об’ємні торго­вельні марки, по-перше, не можуть просто повторювати зовнішній вигляд відомого предмета, а мають бути новими і оригінальними, а по- друге, оскільки марка повинна виділяти виріб конкретного виготовлю­вача з ряду інших товарів, то форма виробу не повинна визначатися винятково його функціональним призначенням.

Нетрадиційні торговельні марки — світлові, звукові, ароматичні та інші марки. Правила складання, подання та розгляду заявки на ви­дачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затверджені на­казом Держпатенту України від 28.07.1995 р. № 116 (у редакції наказу Держпатенту від 20.08.1997 р. № 72)^[4], передбачають, зокрема, що за­значені марки реєструються Установою за наявності технічної можли­вості внесення їх до Реєстру та оприлюднення інформації стосовно їх реєстрації.

Якщо на реєстрацію як знак заявляється звукове позначення, то таке позначення надається у вигляді фонограми на аудіокасеті, зазначаєть­ся вид звука (музичний твір або його частина, шуми будь-якого похо­дження та інше), а у випадку використання музичного твору — в опи­сі наводиться його нотний запис. Якщо на реєстрацію як знак заявля­ється світлове позначення, таке позначення надається у вигляді відео- запису на відеокасеті, наводиться характеристика світлових символів (сигналів), їх послідовність, тривалість світіння та інші особливості.

Умови надання правової охорони торговельним маркам. Марці може бути надана правова охорона у випадку додержання таких основ­них вимог: вона не повинна суперечити суспільним інтересам, прин­ципам гуманності і моралі та на неї не поширюються підстави для від­мови в наданні правової охорони. Підстави для відмови в наданні право­вої охорони сформульовані в законодавстві шляхом перерахування по­значень, які не підлягають правовій охороні як торговельна марка.

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для то­варів і послуг» не можуть набути правової охорони позначення, що:

1) не можуть бути у винятковому використанні окремих осіб (однак такі позначення можуть бути включені у знак як неохоронювані елемен­ти, якщо на це мається згода відповідного компетентного органу або їх власників): державні герби, прапори та інші державні символи (ембле­ми); офіційні назви держав; емблеми, скорочені чи повні найменування міжнародних міжурядових організацій; офіційні контрольні, гарантійні і пробірні клейма, печатки; нагороди та інші відзнаки;

2)  з огляду на об’єктивні причини не зможуть виконувати функції торговельної марки, оскільки: звичайно не мають розрізняльної здат­ності та не набули такої внаслідок їх використання; складаються лише з позначень, що є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду; складаються лише з позначень чи даних, що є описови­ми при використанні щодо зазначених у заявці товарів і послуг або у зв’язку з ними, зокрема вказують на вид, якість, склад, кількість, влас­тивості, призначення, цінність товарів і послуг, місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг; є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу; складаються лише з позначень, що є загально­вживаними символами і термінами; відображають лише форму, що обумовлена природним станом товару чи необхідністю отримання тех­нічного результату або яка надає товарові істотної цінності;

3)  тотожні або схожі настільки, що їх можна сплутати з: мар­ками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім’я іншої особи для таких самих або споріднених із ними товарів і послуг; марками інших осіб, якщо вони охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна, зокрема, визнаними добре відомими відповідно до ст. 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності; комерційними (фірмовими) на­йменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які на­були на них право до дати подання до Установи заявки щодо таких же або споріднених із ними товарів і послуг; кваліфікованими зазначен­нями походження товарів (у тому числі спиртів та алкогольних напоїв), що охороняються відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»; знаками відповідності (сертифікацій­ними знаками), зареєстрованими у встановленому порядку;

4)   відтворюють: промислові зразки, права на які належать в Укра­їні іншим особам; назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фраг­менти без згоди власників авторського права або їх правонаступників; прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.

Законодавство України закріплює принцип не абсолютної, а від­носної новизни позначень, що заявляються як торговельні марки, тоб­то новизна позначення обмежується територією України. Це, зокрема, означає, що реєстрація того чи іншого позначення як марки в інших країнах не перешкоджає визнанню даного чи подібного позначення маркою в Україні, якщо тільки інше не випливає з міжнародних угод, учасником яких є Україна.

При визначенні новизни позначення враховуються: по-перше, тор­говельні марки, зареєстровані чи заявлені для реєстрації в Україні; по-друге, марки, хоча і не зареєстровані на території України, але охо- ронювані на її території на підставі міжнародних договорів.

Ознака новизни тісно пов’язана із поняттям пріоритету. Новизна марки визначається на дату пріоритету, яка, у свою чергу, встановлю­ється за загальним правилом за датою надходження правильно оформ­леної заявки на реєстрацію марки до Установи. Поряд із цим пріоритет марки може встановлюватися за датою подачі першої заявки на марку в іншій країні — учасниці Паризької конвенції з охорони промислової власності (конвенційний пріоритет), якщо в Установу України заявка надійшла протягом 6 місяців із зазначеної дати. Виставочний пріори­тет може встановлюватися за датою початку відкритого показу екс­поната на виставці, якщо в Установу України заявка на марку надійшла протягом 6 місяців із зазначеної дати. Пріоритет марки може встанов­люватися також за датою міжнародної реєстрації товарного знаку від­повідно до міжнародних договорів України.

Заявник, що бажає скористатися правом пріоритету, протягом трьох місяців із дати подачі заявки до Установи подає заяву про пріоритет із посиланням на дату подачі і номер попередньої заявки та її копію з перекладом українською мовою або документ, що підтверджує показ зазначеної марки знака на виставці, якщо ці дії мали місце у державі — учасниці Паризької конвенції з охорони промислової власності. Якщо матеріали подано несвоєчасно, то право на пріоритет заявки вважаєть­ся втраченим, про що заявнику направляється повідомлення.

Обсяг правової охорони торговельної марки. Позначення розгля­дається як торговельна марка тільки у взаємозв’язку з товарами і послугами, для розрізнення яких вона використовується. Тому обсяг наданої правової охорони торговельної марки визначається наведеним у свідоцтві зображенням марки і переліком товарів і послуг, внесених до Реєстру, якщо інше не встановлено законом. Отже, якщо особа за­реєструвала марку для певної групи товарів і послуг, то її виключні права поширюються лише на використання цієї марки стосовно зазна­чених товарів та послуг. Що стосується інших груп товарів і послуг, то таке позначення вправі використовувати будь-яка особа.

Правова охорона добре відомих торговельних марок. У світі існує два принципи надання правової охорони товарному знаку: реєстрацій­ний принцип і принцип першовикористання. Україна належить до країн, що використовують реєстраційний принцип. Це означає, що одержати виключне право на торговельну марку можна шляхом її ре­єстрації і отримання охоронного документа. Набуття права інтелекту­альної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. До­речно враховувати, що у цьому випадку правова охорона торговельної марки обмежується територією тих країн, де вона зареєстрована. Однак із цього загального правила існують винятки. Відповідно до ч. 3 ст. 494 ЦК України набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом.

Умови охорони прав на добре відому марку передбачені ст. 25 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Перш за все необхідно, щоб компетентний орган визнав марку добре відомою. Виріши­ти це питання може Апеляційна палата Установи або суд. До того ж рішен­ня Апеляційної палати може бути оскаржено у судовому порядку.

При визначенні того, чи є марка добре відомою в Україні, можуть розглядатися, зокрема, такі фактори, якщо вони є доречними: ступінь відомості чи визнання марки у відповідному секторі суспільства; три­валість, обсяг та географічний район будь-якого використання марки чи її просування, включаючи рекламування чи оприлюднення та пред­ставлення на ярмарках чи виставках товарів чи послуг, щодо яких марка застосовується; тривалість та географічний район будь-яких реєстрацій чи заявок на реєстрацію марки за умови, що вона викорис­товується чи є визнаною; свідчення успішного відстоювання прав на марку, зокрема територія, на якій марка визнана добре відомою ком­петентними органами; цінність, що асоціюється з маркою. Цей перелік не є вичерпним. У кожній конкретній ситуації компетентний орган у комплексі оцінює усі фактори.

Із дати, на яку за визначенням Апеляційної палати чи суду марка стала добре відомою в Україні, їй надається правова охорона така сама, якби вона була заявлена на реєстрацію в Україні. При цьому вона по­ширюється також на товари і послуги, що не споріднені з тими, для яких марку визнано добре відомою в Україні, якщо її використання іншою особою стосовно таких товарів і послуг вказуватиме на зв’язок між ними та власником добре відомої марки і його інтересам, ймовір­но, буде завдано шкоди таким використанням.

Таким чином, у випадку визнання марки добре відомою можливе розширення обсягу її правової охорони.

Суб’єкти права на торговельну марку. Закон України «Про охо­рону прав на знаки для товарів і послуг» у ч. 5 ст. 5 передбачає, що право на одержання свідоцтва має будь-яка особа, об’єднання осіб або їх правонаступники. Відповідно до ч. 1 ст. 493 ЦК суб’єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридич­ні особи. Тобто законодавець України не пов’язує виникнення права на торговельну марку із зайняттям підприємницькою діяльністю.

У науці гостро дискутується проблема можливості бути правово- лодільцями на торговельну марку фізичних осіб — непідприємців. Це пов’язано з тим, що основна функція торговельної марки — розріз­няльна. А особа, яка не займається підприємницькою діяльністю і від­повідно не бере участі у процесі виробництва товарів чи наданні по­слуг, не має на меті використання марки на ринку. Подібний підхід знайшов законодавче закріплення у деяких зарубіжних країнах, зо­крема Російській Федерації. Однак, враховуючи, що для одержання охоронного документа потрібен час, напевно, не варто вводити норму, яка б змушувала фізичну особу перед подачею заявки на торговельну марку реєструватися як суб’єкт підприємницької діяльності.

До того ж у Договорі про закони щодо товарних знаків, який рати­фікувала Україна, передбачено, що держава не може ставити як обов’ язкову умову для реєстрації товарних знаків здійснення заявником виробничої чи торговельної діяльності. Однак країнам-учасницям надається право вимагати подання серед інших документів також за­яви про наміри використовувати знак відповідно до вимог законодав­ства. Зокрема, можна встановити певний строк, протягом якого необ­хідно подати докази фактичного використання.

Слід зазначити, що фізична особа, подаючи заявку на торговельну марку, може і не планувати використовувати її самостійно, а в подаль­шому має за мету передати право на марку іншій особі чи видати лі­цензію на використання.

Видається доречною позиція законодавця України стосовно роз­ширення кола суб’єктів на торговельну марку. Адже існують і інші гарантії використання марки, зокрема можливість дострокового при­пинення дії свідоцтва на марку, якщо вона не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли вико­ристання марки було припинено.

Не існує обмеження і стосовно кількості осіб, які можуть мати права на марку, — право інтелектуальної власності на певну торговель­ну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юри­дичним особам.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну мар­ку та строки їх чинності. Відповідно до ст. 495 ЦК майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:

1) право на використання торговельної марки;

2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі за­бороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Зазначені права належать володільцю відповідного свідоцтва; во­лодільцю міжнародної реєстрації; особі, торговельну марку якої ви­знано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Майнові права на торговельну марку, як і на інші об’єкти інтелек­туальної власності, мають строковий характер: вони є чинними про­тягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на тор­говельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не вста­новлено законом. Однак, на відміну від прав на інші об’ єкти, зазна­чений строк може бути продовженим щоразу на десять років у поряд­ку, встановленому законом.

Законодавець передбачає випадки дострокового припинення чин­ності майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку (ст. 497 ЦК, ст. 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг»).

По-перше, такою підставою є перетворення торговельної марки у загальновживане позначення певного виду товарів чи послуг після дати подання заявки. Зазначена обставина має бути встановлена в рі­шенні суду. Прикладами перетворення торговельних марок в родове поняття можуть служити: нейлон, целофан, термос, диктофон, ескалатор, примус. На сьогодні подібне розмивання функцій торговельної марки можна спостерігати стосовно знаку «Xerox».

Щоб не допустити перетворення торговельної марки у загально­вживане позначення певного виду товарів, доцільно:

1) проставляти поряд із торговельною маркою попереджувальне маркування про те, що позначення є зареєстрованою торговельною маркою. Це буде на­гадувати, що дане позначення є торговельною маркою, а не назвою товару;

2) при випуску нового товару давати йому назву і рекламувати її поряд із застосуванням торговельної марки.

Якщо позначення стало загальновживаним лише стосовно певного товару чи послуг, а воно має чинність і для інших класів товарів та послуг, то дострокове припинення чинності буде частковим і стосува­тися лише певного товару чи послуги за умови, що в цій частині по­значення відповідає умовам надання правової охорони.

По-друге, майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку можуть бути припинені повністю або частково за ініціативою особи, якій вони належать. Такі активні дії можуть бути вчинені лише за умови, що при цьому не будуть порушені права інших осіб. Зазна­чена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Державного департаменту інтелектуальної власності. Звичайно, до даного способу, коли сам правоволоділець своїми активними діями позбавляє себе виключних майнових прав інтелектуальної власності, не отримуючи жодних переваг, вдаються досить рідко. Таким прикладом може бути, зокрема, намагання уник­нути конфліктної ситуації.

По-третє, дія свідоцтва припиняється у разі несплати збору за продовження строку його дії. Зазначена підстава має місце при пасив­ній поведінці правоволодільця, яка фактично свідчить про втрату інте­ресу до продовження чинності майнових прав інтелектуальної влас­ності на торговельну марку. Дія свідоцтва припиняється з першого дня періоду строку дії свідоцтва, за який збір не сплачено (п. 2 ст. 18 За­кону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг»). Щоб не допустити цього, документ про сплату збору за кожне продовження строку дії свідоцтва має надійти до компетентного органу до кінця поточного періоду строку дії свідоцтва за умови сплати збору протягом шести останніх його місяців.

По-четверте, якщо торговельна марка не використовується в Укра­їні повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідо­цтва або від іншої дати після цієї публікації, будь-яка особа має право звернутися до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва повністю або частково.

Право на подання позову про дострокове припинення дії свідоцтва чи міжнародної реєстрації має будь-яка особа, але задовольняється позов лише тієї особи, права якої порушені або оспорюються, або яка має ре­альний інтерес до такого дострокового припинення чинності прав (ст. 1 ПІК). Прикладом доказу зацікавленості особи може бути подача заявки на видачу свідоцтва стосовно тотожної або схожої торговельної марки.

Відповідно до п. 4 ст. 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» за цією підставою дія свідоцтва може бути припинена повністю або частково лише за умови, що власник свідоцтва не зазначить поважні причини такого невикористання. Такими поваж­ними причинами, зокрема, є: а) обставини, що перешкоджають вико­ристанню торговельної марки незалежно від волі власника свідоцтва, такі як обмеження імпорту чи інші вимоги до товарів і послуг, вста­новлені законодавством; б) можливість введення в оману щодо особи, яка виробляє товари або надає послуги, під час використання знака особою, що звернулася до суду, чи іншою особою щодо товарів і по­слуг, відносно яких висунута вимога про припинення дії свідоцтва.

Якщо у зв’язку з достроковим припиненням чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку за­вдано збитків особі, якій було надано дозвіл на її використання, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом. Достроково припинені виключні майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку за заявою особи, якій ці права належали у момент їх припинен­ня, можуть бути відновлені у порядку, встановленому законом.

Права інтелектуальної власності на торговельну марку можуть бути визнані недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом. Так, відповідно до ст. 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», свідоцтво може бути визнано в судовому порядку недійсним повністю або частково у разі:

а) невідповідності зареєстро­ваного знака умовам надання правової охорони;

б) наявності у свідо­цтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці;

в) видачі свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

Свідоцтво або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати по­дання заявки.

Право попереднього користувача на торговельну марку. Відпо­відно до ст. 500 ЦК будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріори­тету заявки, в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготов­ку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача). Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано торговель­ну марку або здійснено значну і серйозну підготовку для такого ви­користання.

Такі положення традиційно характерні для об’ єктів патентного права (винаходів, корисних моделей та промислових зразків). Їх за­конодавче закріплення пояснюється можливістю паралельного вина­хідництва і є своєрідним компромісом, оскільки фактично у цьому випадку відсутній один із критеріїв патентоздатності — новизна. У зв’язку з тим, що патентовласник не має можливості забороняти попередньому користувачеві застосовувати об’єкт інтелектуальної власності, відсутня потреба ставити питання про визнання охоронно­го документа недійсним.

До того ж існує цілком реальна технічна можливість встановити факт використання об’єктів патентного права чи значної підготовки до тако­го використання. Коли ж мова йде про торговельні марки, то досить важко окреслити межі можливості визнання особи попереднім користу­вачем і у зв’язку з цим захищати її права, адже на відміну від об’єктів патентного права значних капіталовкладень у цьому випадку не потріб­но. Мінімальні зусилля та кмітливість дадуть можливість у випадку реєстрації марки іншою особою ставити питання про наявність права попереднього користувача. Оскільки, як уже зазначалося, Україна до­тримується реєстраційного принципу стосовно торговельних марок, то наявність права попереднього користувача значно його обмежить.

У зв’язку із закріпленням права попереднього користувача на мар­ку існує можливість введення в оману щодо особи, яка виробляє това­ри або надає послуги. Пояснюється це і тим, що невирішеним зали­шається також питання стосовно якості товарів та послуг власника свідоцтва та попереднього користувача, особливо у випадках їх значної розбіжності. Має бути передбачений законодавчий механізм узгодження якості товарів та послуг із встановленням, наприклад, що якість товарів та послуг попереднього користувача не повинна бути нижчою за якість товарів та послуг власника свідоцтва, а власник свідоцтва має право контролю за якістю товарів та послуг.

Потребує вирішення також питання наявності чи відсутності прав післякористувача. Оскільки законодавець уводить можливість віднов­лення чинності достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку, то у проміжок між припиненням і відновленням зазначених прав інші особи можуть фак­тично використовувати позначення чи зробити підготовку до цього. Розглядати цю ситуацію доречно за умов, що зазначені дії не вводять в оману споживача. Оскільки в нормативних актах нічого не зазнача­ється про права таких осіб, можна зробити висновок, що вони, з точки зору законодавця, у них відсутні.

§ 3. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення

За умов ринкової економіки досить часто на попит продукції впли­ває місце її походження. Пояснюється це тим, що в більшості випадків особливі властивості товару, його певні якості, репутація чи інші ха­рактеристики обумовлені впливом природного і людського фактора.

Якщо винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки одержують правову охорону з моменту визнання їх такими компетентним органом і оформлення прав на них, то механізм охорони походження товарів істотно відрізняється. Зазначення походження товарів мають іншу правову природу. З огляду на об’єктивне існуван­ня географічного об’єкта (країни, населеного пункту, регіону і т. ін.) будь-яка особа вправі користатися вказівками на нього за умови, що результати її праці у вигляді товарів чи послуг пов’язані з цим геогра­фічним місцем. Виконання будь-яких формальностей для цього непо­трібно, оскільки дане зазначення є об’єктом загального користування і права на нього не можуть монопольно належати певній особі.

ЦК передбачає право інтелектуальної власності на географічне зазначення (глава 45). Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16.06.1999 р.^[5] під зазначенням товару розуміє просте зазначення походження товару і кваліфіковане зазначення по­ходження товару.

Від зазначень походження товарів варто відрізняти видову назву товару, тобто застосовувану в назві товару назву географічного місця, в якому спочатку товар цього виду вироблявся, але яка згодом стала загальновживаною в Україні як позначення (назва) певного виду това­ру безвідносно до конкретного місця його походження. Наприклад, швейцарський сир, маргарин «Ленінградський» тощо. Якщо видова назва товару відображає передусім зв’язок «товар — якість», то за­значення походження товару відображає зв’язок «місце — товар».

Просте зазначення походження товару — будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. Прикладом словесних позначень може бути: «Зроблено в Україні», «Виготовлене в м. Харко­ві», «Оливки з Іспанії». Графічні зображення Ейфелевої вежі асоцію­ються з Парижем, пірамід — з Єгиптом, Кремля — з Москвою, статуї Свободи — із США, Золотих воріт — з Києвом, Дзеркального струме­ня — з Харковом.

Основна функція простого зазначення походження товару — ін­формативна — визначити географічне місце, де вироблений товар чи надана послуга. Правова охорона простого зазначення походження товару надається без реєстрації на підставі його використання і полягає в недопущенні використання позначень, що є фальшивими чи такими, що вводять споживачів в оману щодо дійсного географічного місця походження товару.

Стосовно такого об’ єкта інтелектуальної власності, як географічне зазначення, на сьогодні має місце певна термінологічна невідповід­ність. Так, ЦК передбачає право інтелектуальної власності на геогра­фічне зазначення, а Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16.06.1999 р.^[6] — на зазначення походження товару, під яким розуміє просте зазначення походження товару і ква­ліфіковане зазначення походження товару, яке включає назву місця походження товару і географічне зазначення походження товару.

Поняття та види кваліфікованого зазначення походження това­рів.

Кваліфіковане зазначення походження товарів відбиває більш складний зв’язок «місце — особливі властивості, конкретні якості чи репутація, інші характеристики товару». У цьому випадку передбача­ється прямий зв’язок між якістю продукту, наявністю в нього конкрет­них особливостей або інших характеристик і місцем його виробництва. До того ж наявність цих якостей у товарі є постійною й обумовлена природними умовами чи характерним для даного географічного місця людським фактором, що об’єктивно існує в зазначеному географічно­му місці.

Кваліфіковане зазначення походження товару включає назву місця походження товару і географічне зазначення походження товару.

Назва місця походження товару — назва географічного місця, яка вживається для позначення товару, що походить із зазначеного гео­графічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця при­родними умовами або поєднанням цих природних умов із характерним для даного географічного місця людським фактором.

Географічне зазначення походження товару — назва географічно­го місця, яка вживається для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характе­ристики, в основному зумовлені характерними для даного географіч­ного місця природними умовами чи людським чинником або поєднан­ням цих природних умов і людського чинника.

Розмежування між назвою місця походження та географічним за­значенням походження проводиться насамперед за ступенем залеж­ності особливих характеристик товару від природних умов місця по­ходження товару. Для назви місця походження ця залежність обов’язкова: хоча особливі властивості товару, позначеного цією на­звою, можуть залежати і від людського фактора, характерного для даної місцевості, однак обов’язково в поєднанні з природними умова­ми (використанням місцевої сировини, кліматичних умов, корисних копалин тощо).

До географічного зазначення походження висуваються більш ло­яльні вимоги. Особливі характеристики, якість і репутація можуть залежати як від природних умов, так і від людського фактора, а також можуть бути обумовлені поєднанням природних умов і професійного досвіду, традицій і етнографічних особливостей, характерних для даної місцевості.

Також обов’язковою для назви місця походження є вимога, що властивості товару виключно або головним чином зумовлені самою природою та людським фактором. Для географічного зазначення по­ходження у цьому ж контексті використовується термін «в основному», тобто допускається менш тісний зв’язок. Таким чином, прикладом на­зви місця походження є мінеральна вода «Миргородська», краснодар­ський чай тощо, а географічного зазначення походження — Петриків- ський дерев’яний розписний посуд, вологодські мережива тощо.

До того ж виробництво (видобування) і переробка товару, позна- чуваного назвою місця походження, здійснюються в межах зазначено­го географічного місця, а для географічного зазначення походження — достатньо, щоб хоча б основна складова позначеного цією назвою товару вироблялася або перероблялася в межах зазначеного географіч­ного місця. Отже, для географічного зазначення походження сировина може бути привезена з інших регіонів і піддатися істотній переробці, достатній для надання характерних рис готовому товару.

Таким чином, якщо взяти географічне місце м. Миргород, то при­кладом простого зазначення походження товару буде: м. Миргород Полтавської області або сільгосппродукти з Миргорода, а кваліфіко­ваного — Миргородська мінеральна вода (назва місця походження товару) та Миргородський фарфоровий посуд (географічне зазначення походження).

Не надається правова охорона кваліфікованому зазначенню похо­дження товару, що не відповідає зазначеним вище умовам надання правової охорони; суперечить публічному порядку, принципам гуман­ності та моралі; є видовою назвою товару; правильно вказує на гео­графічне місце виготовлення товару, але створює у споживачів помил­кове уявлення про те, що товар виготовлено в іншому географічному місці (наприклад, Париж у США); є назвою сорту рослини чи породи тварини і тому здатне ввести в оману споживачів щодо дійсного по­ходження товару.

Правова охорона може бути надана однаковим зазначенням похо­дження товару, що використовуються для позначення різних за влас­тивостями однорідних товарів, за умови забезпечення при використан­ні цих зазначень відмінностей, достатніх для запобігання введенню в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товарів. Що стосуєть­ся омонімічних зазначень походження товару, то вони охороняються за умови забезпечення запобігання введенню в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товару, географічного місця походження товару або його меж.

Правова охорона не надається кваліфікованому зазначенню похо­дження товару, пов’язаному з географічним місцем в іноземній державі, якщо Україна не має відповідної угоди з іноземною державою про взаємну охорону цього виду зазначень походження товару або це за­значення не охороняється у відповідній іноземній державі.

На підставі наведених положень можна зробити висновок, що тер­мін ЦК «географічне зазначення» за змістом відповідає передбаченому Законом України «Про охорону прав на зазначення походження това­рів» від 16.06.1999 р.^[7] поняттю «кваліфіковане зазначення походження товару». Отже, якщо зазначений Закон розглядав географічне зазна­чення походження товару поряд із назвою місця походження товару як різновид кваліфікованого зазначення походження товару, то можна констатувати, що у зв’язку з прийняттям ЦК відбулося розширення поняття географічного зазначення.

При зіткненні прав на географічне зазначення і торговельної марки законодавець віддає перевагу першому із зазначених. Так, не може бути підставою для відмови в наданні правової охорони заявленій назві місця походження чи заявленому географічному зазначенню походження то­вару зареєстрована в Україні торговельна марка, що складається тільки з цього позначення або містить заявлене позначення як елемент.

Реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару і (та) права на його використання.

Оскільки кваліфіковане зазначення походження товару є об’єктивно існуючою реальністю, що обумовлена самою природою, то право на цей засіб індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і по­слуг не може належати одній особі. У зв’язку з цим існує необхідність внести кваліфіковане зазначення походження товару до Державного реєстру України кваліфікованих зазначень походження товару, і тільки потім зацікавленим особам за наявності необхідних умов може бути видане свідоцтво на право використання кваліфікованого зазначення походження товару.

Таким чином, існує два етапи в одержанні прав: реєстрація квалі­фікованого зазначення походження товару та надання права на вико­ристання зареєстрованого зазначення походження товару.

Відповідно до ст. 501 ЦК право інтелектуальної власності на гео­графічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено законом.

ЦК до суб’єктів права інтелектуальної власності на географічне зазначення відносить виробників товарів, асоціації споживачів, інших осіб, визначених законом. Закон України «Про охорону прав на зазна­чення походження товарів» розрізняє суб’єктів права на реєстрацію і суб’єктів права на його використання. Так, право на реєстрацію ква­ліфікованого зазначення походження товару мають: особа чи група осіб, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особли­ві властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов’ язані з цим географічним місцем; асоціації споживачів; установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення від­повідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць. Відповідно право на використання зареєстрованої назви місця походження товару або зареєстрованого географічного зазначення по­ходження товару мають за умови реєстрації цього права виробники, які в географічному місці, зазначеному в Реєстрі, виробляють товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого від­повідають тим, що внесені до Реєстру.

Обидва етапи реєстрації можуть бути здійснені одночасно: якщо заявка на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару подається особою, яка виробляє товар, для якого заявляється зазна­чення, заявка вважається одночасно і заявкою на реєстрацію права на використання цього зазначення (п. 1 ст. 10 Закону України «Про охо­рону прав на зазначення походження товарів»).

Реєстрація проводиться шляхом внесення до Реєстру необхідних даних про кваліфіковане зазначення походження товару і/та осіб, що мають право на використання зареєстрованого зазначення походження товару. Дані про реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару і/чи права на його використання публікуються в офіційному бюлетені Держдепартаменту інтелектуальної власності «Промислова власність».

Заявка на реєстрацію в іноземній державі кваліфікованого зазна­чення походження товару, пов’язаного з географічним місцем на тери­торії України, може бути подана тільки після його реєстрації в Україні (ст. 16 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»).

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чин­ним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), по­значених цим зазначенням (ст. 504 ЦК).

Що стосується права на використання зареєстрованого зазначення походження товару, то воно засвідчується свідоцтвом про реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товару і обмежено в часі строком дії свідоцтва — 10 років з дати подачі за­явки. Термін дії свідоцтва може бути продовжений Держдепартаментом на наступні 10 років на підставі заяви, поданої власником свідоцтва, протягом останнього року його дії за умови надання підтвердження спеціально уповноваженого органа, що власник свідоцтва робить товар у географічному місці, зазначеному в Реєстрі, а характеристики товару відповідають характеристикам, внесеним до Реєстру. Заява власника свідоцтва про продовження терміну його дії може бути подана протягом шести місяців після закінчення строку дії свідоцтва за умови сплати за цей строк збору, збільшеного на 50 відсотків.

Права і обов’язки, що випливають із реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару і (чи) права на його використання.

Істотні відмінності у природі правової охорони кваліфікованого зазначення походження товару та інших об’єктів інтелектуальної влас­ності і породжують відмінності в повноваженнях їх користувачів.

Наприклад, власник свідоцтва на торговельну марку, маючи ви­ключне право, може самостійно його реалізувати, забороняючи іншим особам його використання, а також передати права на марку іншій особі чи видати ліцензію на її використання. Зовсім інший характер прав у користувача зазначення походження товару. По-перше, реєстра­ція чи надання права користування кваліфікованим зазначенням по­ходження товарів одній особі не обмежує права інших осіб на реєстра­цію їх прав на його використання. По-друге, особа, що одержала пра­во на користування кваліфікованим зазначенням походження товарів, не може видавати ліцензію на його використання іншим особам. По- третє, власник свідоцтва на використання кваліфікованого зазначення походження товару не може забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей і інших характеристик, на підставі яких за­реєстроване кваліфіковане зазначення походження товару та/або право на його використання.

Обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелек­туальної власності на географічне зазначення.

Відповідно до ст. 503 ЦК правами інтелектуальної власності на географічне зазначення є:

1) право на визнання позначення товару (по­слуги) географічним зазначенням;

2) право на використання географічного зазначення;

3) право перешкоджати неправомірному викорис­танню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке вико­ристання.

Права інтелектуальної власності на географічне зазначення, що належать окремим суб’єктам права інтелектуальної власності на гео­графічне зазначення, встановлюються законом.

Реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару може бути визнана судом недійсною у разі його невідповідності умовам на­дання правової охорони. Підставою визнання недійсним права на ви­користання кваліфікованого зазначення походження товару та свідо­цтва, що його посвідчує, може служити порушення вимог законодав­ства при їх реєстрації. Визнані недійсними реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару, реєстрація права на використання ква­ліфікованого зазначення походження товару та свідоцтва, що посвідчує це право, вважаються такими, що не набрали чинності.

Дія реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару може бути припинена судом у разі втрати характерних для даного географіч­ного місця умов і можливостей виготовлення товару, описаного в Ре­єстрі, а також визнання цього зазначення видовою назвою товару. Що стосується реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару, пов’ язаного з географічним місцем в іноземній державі, то її дія при­пиняється також у зв’язку з припиненням правової охорони цього за­значення у країні походження.

Право на використання зареєстрованого кваліфікованого зазна­чення походження товару може бути припинено:

а) за рішенням суду у зв’язку з втратою товаром особливих властивостей або інших харак­теристик, описаних у Реєстрі, від дати, встановленої судом;

б) у разі ліквідації юридичної особи або смерті фізичної особи, що є власником свідоцтва;

в) у разі подання власником свідоцтва заяви до Установи про відмову від права на використання цього зазначення (право при­пиняється з дня офіційної публікації відомостей про це);

г) у разі не­сплати збору за продовження строку дії свідоцтва (право припиняєть­ся з першого дня дії наступного строку, за який збір не сплачено).

^[1] Досить цікавою є та обставина, що «trade name» було перекладено як «фірмове найменування», у той час як «trade mark» як «товарний знак». Тобто слово «trade» у першому випадку було перекладено як «фірмовий», а у другому - як «товарний».

^[2] До речі, багато хто з авторів навіть не здогадуються, що публікують свої твори під псевдонімом (і далеко не завжди з власного бажання), оскільки вилучення з імені фізич­ної особи по батькові, на думку багатьох вчених, перетворює ім’я на псевдонім (див.: Гаврилов, ^. П. Авторское право. Издательские договори. Авторский гонорар [Текст] / ^. П. Гаврилов. - М. : Юрид. лит., 1988. - С. 24; Слободян, С. Про право на творчий псевдонім [Текст] / С. Слободян // Інтелект, власність. - 2007. - № 11. - С. 8).

^[3] Про охорону прав на знаки для товарів і послуг [Текст] : Закон України від 15 груд. 1993 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 1994. - № 7. - Ст. 36.

^[4] Правила складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг [Текст] : затв. наказом Держпатенту України від 28 лип. 1995 р. № 116 в ред. наказу Держпатенту від 20.08.1997 р. № 72 // Офіц. вісн. України. - 1997. - № 39. - Ст. 269.

^[5] Про охорону прав на зазначення походження товарів [Текст] : Закон України від 16 черв. 1999 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 1999. - № 32. - Ст. 267.

^[6] Про охорону прав на зазначення походження товарів [Текст] : Закон України від 16 черв. 1999 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 1999. - № 32. - Ст. 267.

^[7] Про охорону прав на зазначення походження товарів [Текст] : Закон України від

16 черв. 1999 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 1999. - № 32. - Ст. 267.

Питання для самоконтролю

1. Об ’ єкти правових засобів індивідуалізації учасників цивіль­ного обороту, товарів та послуг.
2. Поняття комерційного найменування. Варіанти співвідно­шення комерційного найменування і найменування юридич­ної особи.
3. Суб’єкти права на комерційне найменування.
4. Майнові права інтелектуальної власності на комерційне на­йменування. Припинення чинності майнових прав інтелек­туальної власності на комерційне найменування.
5. Поняття та види торговельних марок.
6. Умови надання правової охорони торговельним маркам та її обсяг.
7. Правова охорона добре відомих торговельних марок.
8. Суб’єкти права інтелектуальної власності на торговельну марку.
9. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку та строк їх чинності.
10. Визнання прав інтелектуальної власності на торговельну марку недійсними.
11. Право попереднього користувача на торговельну марку.
12. Поняття географічного зазначення та обсяг його правової охорони.
13. Права інтелектуальної власності на географічне зазначен­ня.
14. Строк чинності права інтелектуальної власності на геогра­фічне зазначення.
15. Права і обов’ язки, що випливають із реєстрації географіч­ного зазначення та (або) права на його використання.
16. Припинення права на використання географічного зазна­чення.