| Глава 24 Здійснення спадкових прав |
|
| Гражданское право - Цивільне право: т.1 (В.І.Борисова та ін.) |
Глава 24 Здійснення спадкових прав
§ 1. Прийняття спадщини
§ 2. Спадкова трансмісія
§ 3. Відмова від спадщини
§ 4. Відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця
§ 5. Відшкодування витрат, які падають на спадкоємців
§ 1. Прийняття спадщини Право на прийняття спадщини є суб’єктивним цивільним правом, змістом якого є альтернативна можливість спадкоємця прийняти або відмовитися від спадщини. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови їх бажання прийняти спадщину. Право на прийняття спадщини може бути здійснено як шляхом прямого волевиявлення (поданням спадкоємцем заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини), так і шляхом вступу спадкоємця у володіння або управління спадковим майном. Такі дії можуть виражатися у тому, що спадкоємець після відкриття спадщини продовжує володіти та користуватися тими ж предметами, якими за життя спадкодавця користувався разом із ним (наприклад, проживав в одному будинку із спадкодавцем). Якщо спадкоємець виявив згоду прийняти спадщину, вона вважається належною спадкоємцеві з моменту її відкриття (ч. 5 ст. 1268 ЦК). Акт прийняття спадщини має універсальний характер. Він поширюється на все спадкове майно, в чому б воно не виражалося і де б воно не знаходилося. Якщо спадщина знаходиться у різних місцях, то, приймаючи спадщину за місцем її відкриття, спадкоємець цим самим отримує спадщину і в інших місцях. Акт прийняття спадщини має беззастережний характер. Прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається. Спадщина може бути прийнята тільки цілком, не можна прийняти лише частину спадщини. Зрозуміло, що в даному випадку мова йде про прийняття спадкоємцем тієї спадкової частки, яка йому належить. Спадкоємці розмежовуються на тих, які проживали, і тих, які не проживали із спадкодавцем. Перші вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо не заявили відмови від неї. Для других передбачається подання заяви до нотаріуса про згоду прийняти спадщину (ч. 3 ст. 1268 ЦК). Для прийняття спадщини в законі передбачений шестимісячний строк, який рахується з моменту відкриття спадщини. Якщо спадкоємець у вказаний термін не прийме спадщину, то він втрачає право на її прийняття. Строк на прийняття спадщини відносять до числа пре- клюзивних (перетинаючих) строків, сплив яких, на відміну від спливу строків позовної давності, тягне припинення самого права, а не тільки права на його захист. На вказаний строк не поширюються правила закону щодо зупинення, переривання та поновлення строків позовної давності. Проте, якщо строк на прийняття спадщини пропущений спадкоємцем із поважних причин, суд може його подовжити на певну, чітко визначену, кількість днів, достатню для подання заяви до нотаріальної контори, щоб не було підстав вважати таке подовження тривалістю шість місяців. У випадку винесення судом рішення щодо подовження строку на прийняття спадщини вважається, що спадкоємець прийняв її. У цьому разі не треба звертатися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями, спадкоємцеві, який пропустив зазначений строк, передається лише те з майна, що збереглося в натурі, а також гроші, виручені від реалізації решти належного йому майна (ст. 1280 ЦК). За письмовою згодою інших спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив шестимісячний строк, може прийняти спадщину і без звернення до суду, подавши заяву до нотаріальної контори за місцем її відкриття.
§ 2. Спадкова трансмісія Спадкова трансмісія має певні особливості у здійсненні права на прийняття спадщини. По-перше, право на прийняття спадщини може бути здійснене у строк, який не сплив на момент смерті спадкодавця, в той час як для прийняття решти спадкового майна встановлений шестимісячний строк, який обчислюється з моменту смерті спадкодавця. Якщо ж строк на прийняття права на спадщину пропущений, а строк на решту частки спадщини не пропущений, то спадкова частка, на яку поширюється право на прийняття спадщини (а строк його прийняття пропушений), має перейти до часток спадкоємців спадкодавця, який помер першим, або передається територіальній громаді. По-друге, на цю частку можуть звернути свої вимоги кредитори того спадкодавця, який помер першим, в той час як залишок частки спадщини спадкоємця, який помер, не встигнувши прийняти спадщину, від вимог цих кредиторів вільний. На нього вимоги можуть звернути лише його кредитори. Що ж стосується кредиторів останнього спадкодавця, то вони можуть звернути свої вимоги на цю частку лише після задоволення вимог кредиторів первісного спадкодавця.
§ 3. Відмова від спадщини Змістом права, яке виникає у спадкоємця в момент відкриття спадщини, охоплюється не тільки можливістю прийняти спадщину, але і можливістю відмовитися від неї. Відмова від спадщини як одна з гарантованих спадкоємцеві можливостей закріплена у ст. 1273 ЦК України. Якщо спадкоємець не вчинив жодних з дій, передбачених цією статтею, вважається, що він відмовився від спадщини. Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від спадщини шляхом подачі про це заяви до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Таку заяву спадкоємець може подати протягом шестимісячного строку з дня відкриття спадщини. Разом з тим спадкоємець може відмовитися від спадщини на користь будь-кого з інших спадкоємців за заповітом або за законом, а також на користь держави, окремих юридичних осіб, громадських організацій (ст. 1274 ЦК). Якщо спадкоємець за заповітом або за законом відмовиться від спадщини, не зазначивши, на чию користь він зробив цю відмову, його частка переходить до спадкоємців за заповітом або за законом та розподіляється між ними в рівних частках. Це так зване прирощення часток (ст. 1275 ЦК). Таке ж правило застосовується і до випадків, коли спадкоємець позбавлений права спадкування. При цьому слід мати на увазі, що після закінчення шестимісячного строку не може бути збільшена частка у спадщині з тих підстав, що хто-небудь із спадкоємців відмовляється від спадщини на користь інших спадкоємців. У таких випадках особа, яка прийняла спадщину, може передати право на все одержане майно чи на його частку іншому спадкоємцеві лише на підставі договорів — купівлі-продажу, дарування, міни. Спадкоємець, який має право на обов’язкову частку в спадщині, теж має право відмовитися від неї. У такому разі його частка переходить до спадкоємців за заповітом. Відмова від спадщини на користь онуків і правнуків можлива в тому випадку, якщо вони є спадкоємцями за законом у порядку представлення, а за заповітом — коли вони були утриманцями спадкодавця. Відмова від спадщини від імені неповнолітнього чи недієздатного, яка має бути зроблена їхніми законними представниками, можлива лише за згоди на це органів опіки та піклування, які дають свій висновок, що така відмова не порушує прав неповнолітнього чи недієздатного. Якщо на спадкоємця за заповітом, що відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, — обов’язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну. Якщо все майно спадкодавець заповідає призначеним ним спадкоємцям, частка спадкоємця, що відпала, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом. Таким чином, відмова від спадщини, також як і прийняття спадщини, є безумовною і беззастережною. Якщо спадкоємець подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини або про видачу свідоцтва про право на спадщину, то відмовитися від спадщини вже неможливо. Відмова від спадщини без вказівки, на користь кого вона відбулася, тягне ті ж наслідки, що і неприйняття спадщини. Відмова від спадщини, яким способом вона не була здійснена, тягне припинення права на прийняття спадщини без перетворення його в будь-яке інше право.
§ 4. Відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця Оскільки у складі спадкового майна до спадкоємців переходять не тільки права, а й обов’язки, спадкоємці зобов ’язані повідомляти кредиторів про відкриття спадщини, якщо вони знають про борги спадкодавця. Кредиторові надано право протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини (раніше — від дня відкриття спадщини), пред’явити свої вимоги до спадкоємців, незалежно від настання строку вимоги (ст. 1281 ЦК). Якщо ж кредитор не знав про відкриття спадщини, вимоги до спадкоємців йому належить заявити протягом одного року від настання строку вимоги. І лише тоді, коли впродовж цього часу кредитори не заявлять своїх вимог до спадкоємців, їхні права будуть погашені. Кожен із спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто шляхом одноразового платежу, якщо немає ніяких інших домовленостей спадкоємців із кредитором. Якщо відбувається відмова від такого платежу, за позовом кредитора суд накладає стягнення на спадкове майно, яке прийняли спадкоємці в натурі.
§ 5. Відшкодування витрат, які падають на спадкоємців Спадкоємець, який вступив в управління спадковим майном до появи інших спадкоємців, не має права розпоряджатися спадковим майном (продавати, міняти, закладати тощо) до спливу шести місяців з дня відкриття спадщини або до одержання ним свідоцтва про право на спадщину, якщо свідоцтво було отримано раніше. До спливу шестимісячного строку або до отримання свідоцтва про право на спадщину спадкоємець має право здійснювати за рахунок спадкового майна тільки витрати: 1) на покриття витрат на догляд за спадкодавцем під час його хвороби, а також на поховання; 2) на догляд осіб, які перебували на утриманні спадкодавця; 3) на задоволення претензій щодо заробітної плати та претензій, які прирівнюються до таких; щодо охорони та управління спадковим майном. На вимоги щодо відшкодування витрат на догляд за спадкодавцем під час його хвороби, на його поховання, а також витрат щодо охорони та управління спадковим майном поширюється загальний трирічний строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України.
Питання для самоконтролю
|