| Глава 15 Строки та терміни в цивільному праві. Позовна давність |
|
| Гражданское право - Цивільне право: т.1 (В.І.Борисова та ін.) |
Глава 15 Строки та терміни в цивільному праві. Позовна давність
§ 1. Поняття і обчислення строків
§ 2. Види цивільно-правових строків та термінів
§ 3. Поняття, значення, види і межі дії строків позовної давності
§ 4. Початок перебігу, зупинення і перерив строків позовної давності
§ 5. Поновлення строків позовної давності. Наслідки спливу строків позовної давності
§ 1. Поняття і обчислення строків У сфері цивільно-правових відносин час відіграє надзвичайно важливу роль. Часові зв’язки відображаються не тільки конкретними датами (наприклад, 20 днів), а й такими поняттями, як «давність», «своєчасно», «негайно», «строк», що досить часто включаються у зміст цивільно-правових норм[1]. Якщо у ЦК УРСР 1963 р. близько 200 статей містили часові поняття, то у новому ЦК кількість правових норм, що містять часові поняття, збільшилась у декілька разів. Цивільне законодавство надає важливе значення часовим категоріям, майже третина статей ЦК має ті чи інші темпоральні особливості, не кажучи вже про значну кількість строків, термінів, інших часових категорій, які встановлені окремими законами, підзаконними нормативними актами, адміністративними актами, договорами учасників цивільних правовідносин, судовими рішеннями. Різноманітність джерел встановлення цих категорій обумовлює багатофункціональний характер строків та термінів. Окремі з них визначають час виникнення, зміни чи припинення цивільних прав і обов’язків, інші визначають часові межі їх здійснення, наступні надають учасникам цивільних правовідносин необхідний час для захисту порушених прав і інтересів. Не можна нехтувати і практичним аспектом строків і термінів, який особливо зростає у договірних відносинах. Наприклад, законодавець в окремих випадках ставить форму відповідного договору в залежність від строку його дії. Так, згідно зі статтями 793, 794 ЦК України (із змінами, внесеними Законом України від 20 грудня 2006 р. № 501-V[2]) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (її частини) строком на три роки і більше укладається в письмовій, нотаріально посвідченій формі і підлягає державній реєстрації. Це правило поширюється і на договірні відносини з позички вказаних об’єктів (ч. 3 ст. 828 ЦК). Від строку виконання робіт за договором підряду залежить порядок оплати цих робіт (ст. 854 ЦК України). Тобто в наведених випадках закон встановлює строки дії прав та обов’язків. Законодавцем визначаються й різні наслідки закінчення того чи іншого строку. Наприклад, закінчення строку дії довіреності тягне за собою припинення представництва за нею (п. 1 ч. 1 ст. 248 ЦК України); сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України); пропуск кредиторами спадкодавця строку для пред’явлення претензій до спадкоємців призводить до позбавлення права вимоги (ч. 4 ст. 1281 ЦК України). Цей перелік за необхідності можна продовжувати. Серед часових категорій в цивільному праві провідне значення відіграють строки та терміни. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Межу між цими поняттями може бути проведено лише з певною мірою умовності. По-перше, на відміну від терміну, строку властива тривалість; по-друге, строки містять у собі початковий і кінцевий терміни, що відмежовують їх у часі. Тоб - то будь-який строк повинен бути довшим, ніж термін. Крім того, фізична (астрономічна) тривалість терміну, на відміну від строку, не має юридичного значення в силу його короткості. Таким чином, розмежування строків та термінів може бути проведене за такими напрямами: за довжиною, за юридичним значенням тривалості, за можливістю вимірювання (строк — це відстань від початкового та кінцевого моментів). Невипадково перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок (ст. 253 ЦК). Проблема визначення місця строків у системі юридичних фактів не знайшла в юридичній літературі одностайного вирішення. Настання або закінчення певного проміжку часу не залежить від волі і свідомості людей, тому більшість учених відносять строки до юридичних фактів, що мають назву подій. Зокрема, на думку О. О. Красавчикова, строки — особлива група абсолютних юридичних подій, які не обумовлені в своєму виникненні і дії вольовою діяльністю людей[3]. Утім, зважаючи на те що нерідко певні проміжки часу (строки) встановлюються з волі людей, наприклад, сторони передбачають у договорі найму (оренди) строк його дії, В. П. Грибанов зазначив, що строки в системі юридичних фактів цивільного права посідають самостійне місце поряд з юридичними подіями і юридичними діями та за своїм характером становлять щось середнє між ними[4]. Однак, беручи до уваги наведене законодавче визначення строків та термінів, слід дійти висновку, що вони взагалі не є юридичними фактами, оскільки юридичними є не строки та терміни самі по собі, а певний зв’язок між ними та наслідками їх встановлення, початку (настання) чи закінчення. Як влучно зазначає з цього приводу В. В. Луць, цивільно-правові строки є темпоральною формою руху цивільних правовідносин, формами існування суб’єктивних прав і обов’язків, що становлять їх зміст. Строки не можна віднести ні до дій, ні до подій, ні до самостійного різновиду юридичних фактів, оскільки вони є темпоральною формою існування обставин реальної дійсності[5]. Вказане дає підстави стверджувати, що строки, як і терміни, взагалі не можуть включатися до системи юридичних фактів, оскільки вони являють собою розташування у часі (тривалість) юридичних фактів щодо один одного. Цивільне законодавство встановлює спеціальні правила початку перебігу та закінчення строку. Будь-який строк завжди починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок, а закінчення строку залежить від виду його визначення. Строк, визначений роками, спливає у відповідний місяць чи число останнього року строку, визначений місяцями — у відповідне число останнього місяця строку, визначений тижнями — у відповідний день останнього тижня строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений законом, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Стаття 253 ЦК нічого не говорить про початок перебігу строку, встановленого у годинах або у годинах і хвилинах. Гадаємо, цю прогалину в темпорально-правовому регулюванні слід усунути шляхом застосування вказаної норми за аналогією. Тобто строк, встановлений у годинах та хвилинах, починається з моменту початку наступної години (хвилини) після відповідної години (хвилини), з якою пов’язується початок строку, якщо сторони у договорі не зафіксували більш точно початок перебігу такого строку[6] . У тому випадку, коли сторони у договорі обрали інші одиниці часу, початок їх перебігу також починається з наступної одиниці. Будь-який строк характеризується не тільки початковим, а й кінцевим моментами. Загальні правила визначення кінцевого моменту строку вміщені законодавцем у ст. 254 ЦК України, яка є логічним продовженням ст. 253 ЦК України. Так, строк, визначений роками, спливає у відповідний місяць та число останнього року строку. Беручи до уваги, що день, з яким пов’язується початок перебігу строку, при обчисленні не враховується, початковий та кінцевий дні строку збігаються. Іноді важливе значення має питання про те, в який момент останнього дня припиняється перебіг строку. Як уже було зазначено, за загальним правилом ці дії можна вчинити до 24 години останнього дня строку. Але як бути в ситуації, коли дії повинні здійснюватися в організації, що має певний режим роботи? У такому разі строк закінчується в той час, коли в організації припиняються за встановленими правилами відповідні операції. Вказане передусім стосується банків та інших фінансових установ. Письмові заяви і повідомлення, здані до установи зв’язку (передані іншими відповідними засобами зв’язку) до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно, хоч до адресата вони дійшли після спливу строку. Такий порядок поширюється на строки позовної давності, оскарження судових рішень, вчинення інших процесуальних дій (ст. 70 ЦПК).
§ 2. Види цивільно-правових строків та термінів У цивільному праві існує велика кількість різновидів строків. З метою їх вивчення і застосування використовуються різноманітні класифікації строків. Залежно від джерела (підстави) встановлення строки та терміни можуть поділятися на такі види: - нормативні — встановлені актами цивільного законодавства та міжнародними договорами, наприклад строки набувальної давності (ст. 344 ЦК), прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК) та ін.; - встановлені правочином. Наприклад, згідно зі ст. 247 ЦК у довіреності визначається строк її дії. До цього виду строків належать, зокрема договірні строки, що визначаються сторонами договору та стосуються укладання договору (статті 631, 641-645 ЦК), його виконання (ст. 530 ЦК), припинення та інших обставин; - звичаєві — встановлені правовими звичаями; - встановлені рішенням суду. Так, згідно зі ст. 351 ЦПК за наявності обставин, що ускладнюють чи унеможливлюють виконання рішення, за заявою державного виконавця або сторони суд у виняткових випадках може відстрочити чи розстрочити виконання судового рішення, про що виносить ухвалу; - адміністративні — встановлені актами органів держави, АРК та територіальних громад або суб’єктами владних повноважень. Крім того, строки можуть встановлюватись актом юридичної особи, зокрема її статутом. Наприклад, статутом приватного акціонерного товариства можуть бути встановлені інші, ніж передбачені законом, строки здійснення переважного права акціонерів та самого товариства на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі (ст. 7 Закону України «Про акціонерні товариства»[7]). За характером визначення — на визначені та невизначені. Визначеними є строки, які підлягають точному обчисленню шляхом вказівки на їх початок і закінчення, точну тривалість, посилання на будь-який момент або подію. Наприклад, до визначених належать строки безвісної відсутності фізичної особи (ст. 43 ЦК), позовної давності (статті 257, 258 ЦК), пред’явлення кредиторами спадкодавця вимог до спадкоємців (ст. 1281 ЦК). Невизначеними називаються строки, які встановлюються шляхом вказівки на будь-які приблизні критерії. Закон передбачає в таких випадках здійснити яку-небудь дію «своєчасно», «негайно», «без зволікання». Під невизначеністю строку мається на увазі ситуація, коли закон або правочин взагалі не встановлює строк, або коли він визначений моментом витребування. За таким зобов’язанням кредитор має право вимагати виконання, а боржник — здійснити виконання в будь- який час. Боржник повинен виконати таке зобов’язання в семиденний строк з дня пред’явлення вимоги кредитором, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов’язання (ст. 530 ЦК). Невизначеність строку набуває в правових нормах різних форм і досягається шляхом застосування вказівок на розумний строк (статті 564, 619, 670 ЦК) нормально необхідний строк (ст. 644 ЦК) тощо. Іноді невизначений строк свідчить про те, що для існування зобов’язань сторін не встановлено кінцевого терміну, відомого заздалегідь. Наприклад, якщо строк договору найму не встановлено, він вважається укладеним на невизначений строк (ч. 2 ст. 763 ЦК). За можливістю бути зміненими за рішенням сторін — на імперативні та диспозитивні. Імперативні строки не можуть бути встановлені або змінені за угодою сторін. Наприклад, таким є місячний строк пред’явлення батьками малолітнього претензій про вчинення цією особою правочину за межами цивільної дієздатності (ст. 221 ЦК). Імперативними є більшість строків установлених спадковим, корпоративним та сімейним правом. У цьому контексті позовна давність є диспозитивною у застосуванні й збільшенні, але імперативною у зменшенні. Диспозитивні строки можуть бути встановлені та змінені за згодою сторін, наприклад, строк виконання зобов’язання, строк передачі речі. За призначенням строки поділяються на строки виникнення цивільних прав (правостворюючі), строки здійснення цивільних прав, виконання обов’язків, захисту цивільних прав. Правостворюючими є строки, із настанням (закінченням) яких пов’язане набуття нових цивільних прав. Так, згідно зі ст. 34 ЦК повну цивільну дієздатність має особа, якій виповнилося 18 років. Строки здійснення цивільних прав — це строки, протягом яких суб’єкт може реалізувати належне йому суб’єктивне право. Вони поділяються на: строки існування цивільних прав та преклюзивні (при- січні). До строків існування цивільних прав, зокрема, належать строки дії авторського права. Так, відповідно до ст. 446 ЦК, ст. 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права», за загальним правилом, авторське право діє протягом всього життя автора і 70 років після його смерті. Преклюзивні (присічні) — строки для реалізації суб’єктивних прав та правомочностей (секундарних прав), що входять до їх складу. Наприклад, співвласник нерухомого майна може відмовитися від здійснення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності або вказати на його здійснення протягом одного місяця від дня отримання повідомлення про намір іншого співвласника продати свою частку. Присічним є також строк здійснення права на відмову від спадщини (ст. 1273 ЦК), оскільки після закінчення цього строку частка у спадщині не може бути збільшена з тих підстав, що хто-небудь зі спадкоємців відмовляється від спадщини на користь інших спадкоємців (п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»[8]). За наслідками закінчення преклюзивні строки класифікуються на: строки невиконання обов’язків, що призводять до припинення суб’єктивного права. Наприклад, кредитор спадкодавця має право протягом шести місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої претензії до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Не- пред’явлення кредитором спадкодавця претензії до спадкоємців, які прийняли спадщину, має наслідком втрату кредитором права вимоги; строки невиконання обов’язків, що стають перешкодою для виникнення суб’єктивного права, наприклад, повідомлення про настання страхового випадку протягом певного часу за умовами договору страхування; строки нездійснення права, що тягнуть за собою припинення цього права, наприклад, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем; строки, протягом яких право припиняється на певний час, а потім поновлюється, зокрема, уклавши авторський договір з організацією, автор обмежує на певний час свої можливості з використання твору[9]; гарантійні строки — строки, в які продавець, виготовлювач (виконавець чи інша особа) гарантує, забезпечує придатність товару (речі) чи послуги для використання по звичайному призначенню, а отримувач (користувач) має право вимагати безкоштовного усунення виявлених ним недоліків, заміни товару (послуги) або застосування інших встановлених законом чи договором наслідків. Такі строки встановлені цивільним законодавством, зокрема, для проданих речей, результатів підрядних робіт тощо. Іноді гарантія встановлюється не на календарний строк, а іншими способами, наприклад, на кілометраж пробігу автомобіля. В окремих нормативно-правових актах гарантійні строки поділяються на гарантійні строки зберігання та строки експлуатації. У першому випадку йдеться про строк, протягом якого споживчі властивості товару не повинні погіршуватися за умови дотримання вимог нормативних документів. У другому мається на увазі строк, протягом якого гарантується використання товару, в тому числі комплектуючих виробів та складових частин, за призначенням за умови дотримання споживачем правил користування і протягом якого виробник (продавець, виконавець) виконує гарантійні зобов’язання. Щоправда, гарантійні строки зберігання та експлуатації помилково названі термінами[10]. На сезонні товари (одяг, хутрові вироби та ін.) гарантійний строк обчислюється з початку сезону, який встановлюється нормативно- правовими актами. При продажу товарів за зразками, поштовим замовленням, а також у разі, коли час укладення договору і час передачі товару споживачу не збігаються, гарантійні строки обчислюються з дня доставки товару споживачу, а якщо товар потребує спеціальної установки (підключення або збирання), — з дня її виконання. Якщо день доставки, установки (підключення або збирання) товару, а також передачі нерухомого майна встановити неможливо, або якщо майно знаходилось у споживача до укладення договору, гарантійні строки обчислюються з дня укладення договору. Гарантійний характер мають і деякі інші, передбачені законом строки, наприклад, строк придатності товару та ін. Строк служби товару — це час, протягом якого виготовлювач (виконавець) зобов’язаний забезпечити можливість використання товару (результатів виконаної роботи) за призначенням. Строки виконання обов’язків — це строки, протягом яких боржник зобов’язаний передати річ, виплатити грошову суму і т. ін. Строки захисту цивільних прав — це строки, протягом яких особа, чиє право порушено, може звернутися до юрисдикційних органів з вимогою про примусове здійснення і захист свого права. До таких строків належать претензійні строки та строки позовної давності. Претензійні строки — строки для заявлення претензій. Це строки, протягом яких уповноважена особа має право (але не зобов’ язана) звернутися до відповідальної особи з вимогою про поновлення порушеного права. Претензійні строки містять у собі строк для пред’явлення (направлення) претензії, строк її розгляду і відповіді та вжиття відповідних заходів, спрямованих на відновлення порушеного права або охоронюваного законом інтересу. Зокрема, відповідно до ст. 925 ЦК до пред’ явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти, можливим є пред’явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами). У наведеній ситуації претензійні строки входять до складу загальних строків позовної давності. Необхідно мати на увазі, що під «вимогою» управомоченої особи слід розуміти не тільки суто претензію, а й іншу заяву, будь-яку вимогу, що направляється зобов’язаній особі. Наприклад, характер претензії має вимога споживача у випадку придбання товару неналежної якості (ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів»).
§ 3. Поняття, значення, види і межі дії строків позовної давності Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Значення позовної давності полягає у стабілізації й упорядкуванні цивільно-правових відносин, зміцненні договірної дисципліни, полегшенні роботи юрисдикційних органів. Позовна давність надає потерпілій особі чітко визначений, але цілком достатній строк для захисту свого права. Цей строк покликаний сприяти усуненню невизначеності у відносинах учасників цивільно-правового обороту, оскільки за відсутності позовної давності потерпіла особа могла б скільки завгодно утримувати боржника під загрозою застосування заходів державно-примусового впливу, не вдаючись при цьому до реалізації свого інтересу[11]. Встановлення строку позовної давності має і суттєве процесуальне значення, оскільки із спливом тривалого часу ускладнюється (навіть унеможливлюється) збирання доказів, необхідних для розгляду справи судом. Таким чином, встановлення строку позовної давності не тільки спонукає особу, права чи охоронювані інтереси якої порушено, до звернення до суду, а й служить інтересам іншої сторони, встановлюючи часові межі такого звернення, сприяє стабільності правопорядку в цілому. Надане законодавцем визначення позовної давності не можна тлумачити буквально, помилково вважати, що оскільки позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, то після спливу цього строку особа позбавляється можливості звернутися до суду. Такий підхід нівелює сутність позовної давності як інституту матеріального права, адже суд повинен прийняти позов і після спливу позовної давності, він застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі та за наявності поважних причин може поновити строк позовної давності (ст. 267 ЦК). Який висновок можна зробити з цього визначення, з урахуванням співвідношення статей 256, 267 ЦК? З. В. Ро- мовська зазначає, що позовна давність змінює сам характер звернення до суду: якщо в межах позовної давності звернення до суду — це вимога про захист, то після спливу позовної давності звернення має характер прохання, оскільки реальний захист залежить від ставлення відповідача до застосування позовної давності та суду до причин про- пущення позовної давності. І це дійсно так, якщо у ст. 256 ЦК, у якій сформульовано легальне визначення, йдеться про вимогу про захист права, тоді як ч. 2 ст. 267 ЦК вказує, що заява про захист цивільного права приймається судом незалежно від спливу позовної давності[12]. Така заміна невипадкова. Строки позовної давності можуть бути двох видів: загальні (ст. 257 ЦК) та спеціальні (ст. 258 ЦК). Загальний строк позовної давності встановлено у три роки. Слід зазначити, що цивільне законодавство багатьох іноземних держав передбачає більш тривалі загальні строки позовної давності. Так, у Франції цей строк складає 30 років, у Швейцарії — 10, у різних штатах США від 4 до 10 років[13]. Відповідно до ст. 8 Конвенції ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів, ратифікованої Постановою ВР України від 14.07.93 № 3382-XII, строк позовної давності за договорами міжнародної купівлі-продажу товарів встановлюється у чотири роки[14]. Спеціальна позовна давність, що встановлюється законодавством для окремих видів вимог та враховує специфіку цих відносин[15], може бути як скорочена, так і більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Скорочена позовна давність в один рік застосовується до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені); про спростування недостовірної інформації, поміщеної в засобах масової інформації; про переведення на співвласника прав та обов’ язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки в праві спільної власності (ст. 362 ЦК); у зв’язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК); про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК); у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК); про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК). Більш тривалі строки позовної давності застосовуються у двох випадках: про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману — п’ять років; про застосування наслідків нікчемного правочину — десять років. Перелік підстав застосування спеціальної позовної давності, що міститься у ст. 258 ЦК, не є вичерпним і може знаходити продовження у відповідних нормах ЦК (наприклад, ст. 786 ЦК) та інших законів. Незважаючи на те, що строки позовної давності встановлені законом, вони можуть бути збільшені за домовленістю сторін, укладеною в письмовій формі. Однак вказане положення не надає сторонам права змінювати порядок обчислення позовної давності. Строки позовної давності поширюються на всі цивільно-правові відносини, за винятком зазначених у ст. 268 ЦК. Згідно з останньою строки позовної давності не поширюються, зокрема, на вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом; вимоги вкладника до банку (фінансової) установи про видачу вкладу; про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’ я або смертю; вимоги власників або іншої особи про визнання незаконним акта органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, якими порушено їх право власності або інші речові права; на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про виплату страхової суми, страхового відшкодування. Крім того, позовна давність не застосовується до позовів власника про усунення будь-яких порушень свого права, не пов’ язаних із неправомірним позбавленням володіння (негаторних позовів), оскільки правопорушення триває у часі[16]. Зазначений перелік не є вичерпним, законом можуть бути встановлені й інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
§ 4. Початок перебігу, зупинення і перерив строків позовної давності Згідно зі ст. 261 ЦК перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи про особу, яка порушила право. Існуючі підходи до визначення початку перебігу строку давності пояснюються тим, що при порушенні відносних (зобов’язальних) правовідносин особа дізнається про порушення свого права в момент закінчення строку виконання зобов’ язання, тобто одночасно, а при порушенні абсолютних прав (права власності, інших речових прав, авторських прав тощо) можливий розрив у часі між самим фактом порушення права і моментом, коли особа, чиє право порушено, дізнається про це. Однак, як уявляється, є помилковим твердження законодавця про початок перебігу строку позовної давності з моменту, коли особа дізналася про порушення свого права чи про особу, яка порушила право. Вказані обставини повинні застосовуватися лише в сукупності, оскільки, не маючи уявлень про порушника права (відповідача), потерпіла особа не має процесуальної можливості звернутися з позовом до суду, а отже, і захистити власні права й охоронювані законом інтереси. Крім цього загального правила в законі закріплено низку спеціальних правил про початок перебігу строку позовної давності: 1) за зобов’язаннями із визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання; 2) за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, — з дня припинення насильства; 3) за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину — з дня, коли почалося його виконання; 4) у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої фізичної особи — від дня досягнення нею повноліття; 5) за регресними вимогами — з моменту виконання основного зобов’язання. У цивільному праві існує ряд зобов’язань, які виконуються частинами (поставка, підряд, зобов’язання з відшкодування шкоди). Право заявити вимогу про виконання зобов’язання виникає в окремі часткові строки, за кожною вимогою окремо обчислюється і строк позовної давності. Слід також мати на увазі, що у разі, коли продукцію поставляють (відвантажують) вузлами, однак, по одній із відправок встановлено недостачу вузла або будь-якої його частини, строк позовної давності необхідно обчислювати не з моменту складання акта про недостачу цього вузла, а з дня складання акта про некомплектність продукції після закінчення відвантаження[17]. ЦК передбачає випадки, коли перебіг строку позовної давності зупиняється (ст. 263) і переривається (ст. 264). Під зупиненням слід розуміти таку зміну порядку обчислення строку, за якою в період дії певної обставини, передбаченої цивільним законодавством (ст. 263 ЦК та інші норми ЦК), перебіг строку «завмирає», а після припинення цієї обставини перебіг того самого строку поновлюється в частині, що залишилася[18]. Підставами для зупинення перебігу строку позовної давності є: надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); мораторій — відстрочення виконання зобов’язань, на підставах, встановлених законом; перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України та інших створених відповідно до закону військових формувань, переведених на воєнний стан; зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини. Непереборна сила як підстава зупинення перебігу позовної давності характеризується тим, що охоплює як природні явища (землетруси, повені, зсуви, тропічні зливи, пожежі), певні події у суспільстві (військові дії, страйки, заворушення), так і протиправні вчинки окремих осіб (незаконне затримання, захоплення в заручники тощо). Необхідно зазначити, що вітчизняний законодавець, формулюючи легальне визначення непереборної сили, надав ознакам надзвичайності та невідворотності альтернативного характеру. Тобто ЦК виходить із того, що непереборна сила має місце за наявності хоча б однієї з названих ознак. З огляду на те, що ці ознаки відображають якісно неоднорідні риси цього, такий підхід, запропонований у п. 1 ч. 1 ст. 263, навряд чи заслуговує підтримки. Прикладом введення мораторію, який передбачає зупинення в сучасних умовах, є Закон України «Про запровадження мораторію на примусову реалізацію майна»[19] щодо звернення стягнення за виконавчими документами на нерухоме майно та інші основні засоби виробництва, що забезпечують виробничу діяльність державних підприємств. Прикладом може бути також Закон України від 4 лютого 1999 р. «Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за послуги зв’язку»[20], яким заборонено нараховувати по розрахунках та стягувати з громадян України пеню за несвоєчасне внесення плати за послуги зв’язку. У порівнянні із законодавством минулих років ЦК запровадив також нову підставу зупинення перебігу позовної давності — зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносин. У разі виникнення однієї з наведених обставин перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин, а від дня їх припинення продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. У певних випадках унаслідок активних дій сторін перебіг строку позовної давності може перериватися. На відміну від зупинення перебігу позовної давності переривання має своїм наслідком те, що після нього перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання, до нового строку не зараховується. Підставами для переривання строку позовної давності є: вчинення позову в установленому законом порядку, однак залишення судом позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності; вчинення зобов’ язаною особою дій, що свідчать про визнання нею свого або іншого боргу або іншого обов’язку. До дій, які свідчать про визнання боргу, можуть належати: повне або часткове визнання претензії, часткове погашення самим боржником чи за його згодою іншою особою основного боргу та/або неустойки, сплата процентів за основним боргом; прохання про відстрочення виконання. При цьому в тих випадках, коли передбачалося виконання зобов’язання частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник здійснив дії, які свідчать про визнання лише частини (періодичного платежу), такі дії не можуть бути підставою для перерви перебігу строку позовної давності за іншими частинами (платежами)[21].
§ 5. Поновлення строків позовної давності. Наслідки спливу строків позовної давності Поновлення строку позовної давності полягає в тому, що суд, визнавши, що строк пропущено з поважної причини, поновлює перебіг строку позовної давності шляхом винесення рішення про захист порушеного права. У зв’язку з цим право на позов у науці розглядається в двох аспектах: процесуальному — як право особи, чиє суб’єктивне право порушено, на пред’явлення позовної заяви до суду про захист свого суб’єктивного права; матеріальному — як право особи на задоволення власних позовних вимог по захисту порушеного права. Не можна погодитись із думкою, що, поновлюючи позовну давність, суд поновлює і погашене суб’єктивне право[22], оскільки внаслідок спливу позовної давності суб’єктивне право особи не припиняється. З. В. Ро- мовська взагалі негативно ставиться до існування конструкції поновлення строків позовної давності, емоційно резюмуючи, «якщо причини пропущення позовної давності суд визнає поважними, позовна давність і не продовжується, і не поновлюється. У цьому разі суд захищає порушене право. І цим все сказано!»[23] Однак при цьому залишається без відповіді питання — як суд може захистити право, не поновивши позовної давності? Головним аргументом автору бачиться лише та обставина, що ЦК прямо не згадує «поновлення строку позовної давності». Утім саме поновлення строку вбачається найбільш адекватним механізмом вирішення питання про захист порушеного права після спливу строку позовної давності. Можливість захисту порушеного права пов’язується із наявністю в особи поважних причин пропущення строку. Підстави, за якими суд визнає ту чи іншу причину поважною, є різними та можуть стосуватися особистого стану особи (тяжка хвороба, безпорадний стан, неписьменність, перебування позивача або відповідача у тривалому відрядженні, необізнаність особи щодо місця перебування боржника, протиправних дій інших осіб та ін). Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК позовна давність застосовується судом тільки за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судового рішення. Тобто можна стверджувати, що право на позов у процесуальному аспекті не погашається закінченням строку позовної давності, оскільки позовна давність — це інститут матеріального, а не процесуального права. Навпаки, згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові, і тому право на позов у матеріальному аспекті, за загальним правилом, погашається закінченням строку позовної давності, якщо суд не визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правильно вказував з цього приводу І. Б. Новицький, позовною давністю погашається не право на пред’явлення позову, тобто звернення до суду, а право на позов у розумінні одержання судового захисту[24]. Одночасно із спливом давності за основною вимогою вважається таким, що закінчився, строк позовної давності і за додатковими вимогами, що забезпечували головну (наприклад, застава, порука, неустойка тощо). При цьому, якщо у боржника залишилося майно управомоченої особи (так зване «задавнене майно»), він може набути на нього право власності за правилами про набувальну давність (ст. 344 ЦК). Ще одним із наслідків спливу позовної давності є правило про те, що особа, яка виконала зобов’язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Зобов’язання, позбавлені позовного захисту, були відомі ще з римського права і мають назву натуральних зобов ’язань[25]. [1] Див.: Луць, В. В. Строки і терміни в новому Цивільному кодексі України [Текст] / В. В. Луць // Юрид. Україна. - 2003. - № 11. - С. 3-8. [2] Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору найму будівлі [Текст] : Закон України від 20 груд. 2006 р. № 501-V // Відом. Верхов. Ради України. - 2007. - № 11. - Ст. 93. [3] Красавчиков, О. А. Юридические фактьі в советском гражданском праве [Текст] / О. А. Красавчиков. - М., 1958. - С. 166-168. [4] Грибанов, В. П. Сроки в гражданском праве [Текст] / В. П. Грибанов. - М., 1967. - С. 8-10. [5] Див.: Цивільне право України [Текст] : підручник : у 2 кн. / О. В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін. ; за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової. - К., 2002. - Кн. 1. - С. 184-185 (автор - В. В. Луць). [6] Див.: Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України [Текст] : [в 4 т.] / А. Г. Ярема, В. Я. Карабань, В. В. Кривенко, В. Г. Ротань. - К. : Севастополь, 2004. - Т. 1. - С. 619. [7] Про акціонерні товариства [Текст] : Закон України від 17 верес. 2008 р. № 514-VI // Офіц. вісн. України. - 2008. - № 81. - Ст. 2727. [8] Про судову практику у справах про спадкування [Текст] : Постанова Пленуму Верхов. Суду України від 30 трав. 2008 р. № 7 // Вісн. Верхов. Суду України. - 2008. - № 6. - С. 17-23. [9] Див.: Бабкин, А. Видьі пресекательньїх сроков в гражданском праве [Текст] / А. Бабкин, Т. Молчанова // Сов. юстиция. - 1981. - № 24. - С. 22-23. [10] Див.: Порядок гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни технічно складних побутових товарів [Текст] : затв. Постановою Каб. Міністрів України від 11 квіт. 2002 р. № 506 // Офіц. вісн. України. - 2002. - № 16. - Ст. 861. [11] Див.: Гражданское право [Текст] : учебник : в 2 т. / отв. ред. Е. А. Суханов. - М. : БЕК, 2002. - Т. 1. - С. 468. [12] Див.: Ромовська, З. В. Українське цивільне право: Загальна частина [Текст] : акад. курс : підручник / З. В. Ромовська. - К. : Атіка, 2005. - С. 534-535. [13] Див: Гражданское и торговое право зарубежньїх государств [Текст] : учебник / отв. ред. Е. А. Васильев, А. С. Комаров. - Т. 1. - М. : Междунар. отношения, 2004. - С. 299. [14] Конвенція ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів [Текст] // Зібр. чинних міжнар. договорів України. - 2004. - № 4. - Ст. 872. [15] Наприклад, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) скорочена позовна давність в один рік застосовується з метою недопущення безпідставного збагачення кредитора за рахунок боржника, тобто коли сума неустойки в декілька разів перевищує суму основного боргу. [16] Див.: Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов’язані із здійсненням права власності та його захистом [Текст] : Інформ. лист Вищ. арбітр. суду України від 31 січ. 2001 р. № 01-8/98 // Вісн. госп. судочинства. - 2001. - № 2. - С. 106. [17] Див.: Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів [Текст] : Роз’яснення президії Вищ. арбітр. суду України від 16 квіт. 1993 р. № 01-6/438 // Бюл. законодавства і юрид. практики України. - 1998. - № 3. - С. 5-11. [18] Див.: Лебедева, К. Ю. Исчисление гражданско-правовьіх сроков [Текст] / К. Ю. Ле- бедева // Цивилистические исследования : ежегодник гражд. права. Вьіп. 2 (2005) / под ред. Б. Л. Хаскельберга, Д. О. Тузова. - М. : Статут, 2006. - С. 459. [19] Про запровадження мораторію на примусову реалізацію майна [Текст] : Закон України від 29 листоп. 2001 р. № 2864-III // Відом. Верхов. Ради України. - 2002. - № 10. - С. 77. [20] Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за послуги зв'язку [Текст] : Закон України від 4 лют. 1999 р. № 422-XIV // Відом. Верхов. Ради України. - 1999. - № 9-10. - С. 71. [21] Див.: Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України [Текст] : Інформ. лист Вищ. госп. суду України від 7 квіт. 2008 р. № 01-8/211 // Вісн. госп. судочинства. - 2008. - № 3. - Ст. 45-71. [22] Див.: Советское гражданское право [Текст]. - М. : Юрид. лит., 1965. - Т. 1. - С. 241. [23] Ромовська, З. В. Українське цивільне право: Загальна частина [Текст] : акад. курс : підручник / З. В. Ромовська. - К. : Атіка, 2005. - С. 554. [24] Новицкий, И. Б. Сделки. Исковая давность [Текст] / И. Б. Новицкий. - М., 1954. - С. 139. [25] Див.: Агарков, М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву [Текст] / М. М. Агарков. - М. : Госюриздат, 1940. - С. 247.
Питання для самоконтролю
|