Глава 74 РОЗРАХУНКИ

Параграф 1. Загальні положення про розрахунки

Параграф 2. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень

Параграф 3. Розрахунки за акредитивом

Параграф 4. Розрахунки за інкасовими дорученнями

Параграф 5. Розрахунки із застосуванням розрахункових чеків

Параграф 1. Загальні положення про розрахунки

Стаття 1087. Форми розрахунків

1. Розрахунки за участю фізичних осіб, не пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді.

2. Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Стаття, що коментується, передбачає, що усі платежі в Україні здійснюються в готівковій та у безготівковій формі. Готівкові розрахунки - це платежі готівкою підприємств, підприємців та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) і за операції, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна. Безготівкові розрахунки — це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки одержувачів коштів. Ці розрахунки ироводяться банком на підставі розрахункових документів W паперових носіях чи в електронному вигляді.

Порядок проведення готівкових розрахунків встановлений «Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затв. Постановою Національного банку України (далі в тексті глави — НБУ) від 19 січня 2001 р. Загальні правила здійснення безготівкових розрахунків встановлені «Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затв. Постановою НБУ від 29 березня 2001 р.

ЦК встановлює різний порядок розрахунків за участю громадян у залежності від зв'язку цих платежів з підприємницькою діяльністю громадян.

Розрахунки, які не пов'язані з підприємницькою діяльністю громадян, дозволяються як готівкою, так і в безготівковому порядку. Розрахунки за участю громадян, зв'язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, як правило, повинні провадитися в безготівковому порядку. Однак у даний час не передбачено яких-небудь обмежень чи заборон на здійснення розрахунків громадян-підприємців поміж собою готівкою.

Розрахунки готівкою підприємств між собою та з підприємцями і фізичними особами проводяться як за рахунок коштів, одержаних з кас банків, так і за рахунок готівкової виручки і здійснюються через касу підприємств з веденням касової книги встановленої форми.

Розрахунки готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб здійснюються також через установи банків шляхом переказу готівки на користь підприємств (підприємців) та фізичних осіб для сплати будь-яких платежів.

Національним банком України встановлені обмеження щодо суми готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) через їх каси та через каси установ банків. Сума таких розрахунків не повинна перевищувати 3 тис. грн протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами. Платежі понад установлену граничну суму проводяться виключно в безготівковому порядку. Кількість підприємств (підприємців), з якими проводяться розрахунки, протягом дня не обмежується.

Указані обмеження не стосуються розрахунків підприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами, малих і середніх підприємств при використанні готівкових коштів, що одержані ними за рахунок кредитної лінії Європейського банку реконструкції та розвитку для розвитку малих і середніх підприємств. Обмеження також не поширюються на добровільні пожертвування, благодійну допомогу, вилучену органами державної податкової служби готівку, на розрахунки за спожиту електроенергію, а також у разі використання коштів, виданих на відрядження.

Установлені обмеження на готівкові розрахунки також не поширюються на розрахунки підприємств (підприємців) між собою при закупівлі сільськогосподарської продукції (перелік якої передбачено Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016-97, затвердженим наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від ЗО грудня 1997, коди 01.11-01.42, та 05.00.1-05.00.42).

Безготівкові розрахунки провадяться через банки, у яких юридичні і фізичні особи мають рахунки. Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися також через банки, у яких не відкриті рахунки фізичних чи юридичних осіб, що здійснюють платежі, або на користь яких зроблений платіж, які надають такі послуги населенню.

Учасники безготівкових розрахунків відкривають у будь-яких банках України за власним вибором і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється нормативно-правовими актами НБУ та іншими актами чинного законодавства, рахунки, передбачені Інструкцією про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, що затверджена Постановою правління НБУ від 18 грудня 1998р.

Стаття 1088. Види безготівкових розрахунків

1.  При здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.

2.  Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд.

3. Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі — банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

4. Порядок здійснення безготівкових розрахунків регулюється цим Кодексом, законом та банківськими правилами.

Стаття, що коментується, встановлює можливість використовувати одну з приведених (найбільш розповсюджених) форм безготівкових розрахунків. Фізичні і юридичні особи вправі застосувати будь-яку іншу форму безготівкових розрахунків, якщо ця форма передбачена законом і встановленими у відповідності з ним банківськими правилами, або згідно з застосовуваними в банківській практиці звичаями ділового обороту.

Оскільки до компетенції НБУ віднесене встановлення правил і форм безготівкових розрахунків (ст. 7 Закону України «Про Національний банк України»), поряд з нормами ЦК, що передбачають форми безготівкових розрахунків, у частині, що не суперечить ЦК, діє «Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затв. Постановою НБУ від 29 березня 2001 р.

Встановлений частиною першою статті, що коментується, перелік форм безготівкових розрахунків не є вичерпним, оскільки передбачає застосування форм розрахунків, передбачених банківськими правилами.

Так, Інструкція встановлює правила використання при здійсненні розрахункових операцій платіжних інструментів у формі:

меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; акредитива.

Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюється чинним законодавством, у тому числі окремими нормативно-правовими актами Національного банку.

Клієнти банків для здійснення розрахунків самостійно обирають платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів на розрахунково-касове обслуговування.

Параграф 2.  Розрахунки із застосуванням платіжних доручень

Стаття 1089. Загальні положення про розрахунки із застосуванням платіжних доручень

1. За платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

2.  Положення цього параграфа застосовуються також до відносин, пов'язаних із перерахуванням грошових коштів через банк особою, яка не має рахунка у цьому банку, якщо інше не встановлено законом, банківськими правилами або не випливає із суті відносин.

Згідно із Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001 р. платіжне доручення — розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі — члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми грошей зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Статтею, що коментується, визначено, що при розрахунках платіжними дорученнями (банківське переведення) банк, що прийняв доручення, зобов'язується від свого імені, але за рахунок клієнта — платника здійснити платіж третій особі — одержувачу коштів. Тобто банк зобов'язаний не тільки списати необхідну суму з рахунка платника, але і забезпечити її перерахування на рахунок одержувача, відкритий у тому ж чи іншому банку.

Термін для здійснення банківського переведення від початку (тобто від моменту списання коштів з рахунка платника) до кінця (тобто до моменту зарахування коштів) може встановлюватися законом, іншими нормативними актами відповідно до нього. За загальним правилом, встановленим Законом «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів. Внутрішньобанківський переказ виконується в строк, встановлений внутрішніми нормативними актами банку, але не може перевищувати двох операційних днів.

Платник може самостійно встановити дату, починаючи з якої гроші, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача. Для цього у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки платником зазначається дата валютування, яка не може бути пізнішою десяти календарних днів після складання платіжного доручення. До настання дати валютування сума переказу обліковується в обслуговуючому отримувача банку або в установі — члені платіжної системи.

Договором чи банківськими звичаями можуть установлюватися більш короткі терміни, чим ті, які визначені законом.

Переводити кошти може не тільки клієнт даного банку, але й особа, що не має в ньому рахунка. Інший порядок може випливати з закону, установлених відповідно до нього банківських правил чи випливати з виду розрахункових відносин.

Правове регулювання банківського переведення може здійснюватися банківськими звичаями.

Стаття 1090. Умови виконання банком платіжного доручення

1.  Зміст і форма платіжного доручення та розрахункових документів, що подаються разом з ним, мають відповідати вимогам, встановленим законом і банківськими правилами.

2.  Банк не має права робити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами.

3.  Платіжне доручення платника приймається банком до виконання за умови, що сума платіжного доручення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не встановлено договором між платником і банком.

Пред'явлення в банк платіжного доручення — дія, вчинена клієнтом у виконання договору банківського рахунка. Банк вправі не виконати це доручення тільки в тому випадку, якщо воно суперечить законодавству.

Банківське переведення є абстрактною угодою, незалежною від договору між платником і одержувачем коштів, по якому провадяться розрахунки.

Пред'явлення в банк платіжного доручення особою, що не має рахунка (разом із грошовою сумою, яку необхідно перевести), варто розглядати як оферту. Прийняття такого доручення до виконання варто розглядати як акцепт, тобто згода банку на укладання з клієнтом договору про здійснення банківського переведення.

Форма і зміст платіжного доручення повинні відповідати вимогам законодавства.

Доручення платників та про списання коштів з рахунків платники складають на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються «Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затв. Постановою НБУ від 29 березня 2001 р.

Відповідно до пункту 22.6 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» банк, що обслуговує отримувача коштів, у разі невідповідності номера рахунку отримувача і його коду (номера) має право затримати суму переказу на строк до двох робочих днів для уточнення реквізитів належного отримувача цих коштів, а це призводить до відволікання коштів з обігу та продовжує строки проходження платежів.

Платник може давати доручення про списання коштів зі свого рахунку в формі електронного розрахункового документа, якщо це передбачено договором між ним і банком. Електронний документ має однакову юридичну силу з паперовим документом. Електронний цифровий підпис на електронному документі має однакову юридичну силу з підписом на паперовому документі. Відповідальність за достовірність інформації, що міститься в реквізитах електронного документа, несе особа, яка підписала цей документ електронним цифровим підписом.

Порядок оформлення, приймання, оброблення електронних розрахункових документів та здійснення розрахункових операцій з їх застосуванням регулюється окремими нормативно-правовими актами Національного банку України.

Проведення розрахунків в іноземній валюті регламентується Постановою правління НБУ від 5 березня 2002 р. «Про затвердження Положення про оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти до уповноважених банків і інших фінансових установ та порядок їх виконання».

Крім того, при здійсненні грошових переказів в оплату робіт та послуг нерезидентів, платники повинні дотримуватись вимог Постанови правління НБУ від 12 грудня 2003 р. «Про здійснення переказів коштів у національній та іноземній валюті щодо оплати робіт та послуг нерезидентів». Вказаною постановою встановлено, що для здіснення вказаних операцій платники, крім належним чином оформлених платіжних доручень повинні надати банківській установі такі документи:

договір з нерезидентом, оформлений відповідно до вимог чинного законодавства України, або інший документ, який згідно з чинним законодавством України має силу договору;

документи, які свідчать про фактично надані послуги чи виконані роботи;

індивідуальну ліцензію Національного банку України на переказування за межі України валютних цінностей, якщо операція потребує такої ліцензії.

Якщо загальна сума договору перевищує 50 000 євро, або еквівалент цієї суми в іншій валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком України на день укладення договору, окрім зазначених документів, надаються:

акт цінової експертизи Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків щодо відповідності контрактних цін на послуги, які є предметом договорів, кон'юнктурі ринку;

калькуляція витрат за надані послуги, завірена нерезидентом.

За загальним правилом банк не має права робити виправлення в розрахунковому документі клієнта. Виняток з даного правила встановлений п. 24 «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», згідно з яким банк платника може робити в розрахункових документах виправлення реквізитів у разі:

часткового виконання розрахункового документа;

зміни з ініціативи банку платника (у зв'язку з реорганізацією банку, зміною в банку системи обліку, виконанням банком вимог нормативно-правових актів Національного банку) номера рахунку платника, назви та коду банку платника.

Доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків приймаються банками до виконання виключно в межах наявних на цих рахунках коштів або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності або недостатності коштів на цих рахунках.

Стаття 1091. Виконання платіжного доручення

1.  Банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.

2. Банк має право залучити інший банк (виконуючий банк) для виконання переказу грошових коштів на рахунок, визначений у дорученні клієнта.

3. Банк повинен негайно інформувати платника на його вимогу про виконання платіжного доручення. Порядок оформлення та вимоги до змісту повідомлення про виконання банком платіжного доручення встановлюються законом, банківськими правилами або договором між банком і платником.

Обов'язок банку платника виконати доручення клієнта про переказ коштів вважається виконаним в момент зарахування грошей на рахунок одержувача. З цього ж моменту може вважатися припиненим і грошове зобов'язання платника перед одержувачем коштів, що виникло з договору постачання (купівлі-продажу, підряду і т.п.). Для виконання операцій по перерахуванню коштів на рахунок, зазначений у дорученні клієнта, банк платника вправі залучати й інші банки. З правової точки зору такі дії варто розглядати як покладання виконання зобов'язання на третю особу.

«Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» встановлює два випадки, в яких банк має право не виконувати платіжне доручення.

По-перше, в разі зупинення видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб, яке здійснюється уповноваженими державними органами відповідно до законів України і виключно у випадках, передбачених ними. Відновлюються такі операції за рахунками тим тільки органом, який прийняв рішення про їх зупинення, або за рішенням суду.

По-друге, банк має право зупинити перерахування платежу у разі виникнення обґрунтованої підозри ініціювання переказу без законних підстав. Для цього банк платника надає (письмово або в електронному вигляді) вказівку банку, що обслуговує отримувача, зупинити зарахування суми переказу на рахунок отримувача або, якщо вона вже зарахована, заблокувати на строк до п'яти робочих днів відповідну суму коштів на рахунку отримувача до з'ясування всіх обставин. Вказівка складається за довільною формою та засвідчується підписами керівника (його заступника) і головного бухгалтера (його заступника) банку, що обслуговує ініціатора.

Банк, що обслуговує отримувача, зобов'язаний:

виконати вказівку банку, що обслуговує ініціатора, щодо зупинення зарахування суми переказу на рахунок отримувача або, якщо вона вже зарахована, здійснити блокування цієї суми на рахунку отримувача;

зарахувати кошти, переказ яких зупинено відповідно до вказівки, на відповідний балансовий рахунок, на якому кошти обліковуються до отримання від банку, що обслуговує ініціатора, вказівки щодо повернення коштів ініціатору переказу або зарахування суми переказу на рахунок отримувача;

виконати вказівку банку ініціатора щодо повернення ініціатору переказу або зарахувати на рахунок отримувача відповідну суму переказу, зарахування якої було зупинено.

Якщо сума переказу вже зарахована на рахунок отримувача, то банк отримувача зобов'язаний заблокувати відповідну суму коштів на рахунку отримувача на строк до п'яти робочих днів і повідомити про це банк ініціатора, який мав би можливість (або його клієнт) вирішити питання щодо повернення в установленому законодавством порядку суми переказу.

Одночасно з блокуванням коштів на рахунку отримувача банк отримувача також повідомляє отримувача про надходження від банку ініціатора відповідної вказівки щодо повернення коштів та банківські реквізити, за якими отримувач має повернути кошти.

Відповідно до ч. З статті, що коментується, клієнт вправі вимагати від банку інформації про виконання доручення (звіту). Порядок оформлення і вимоги до змісту повідомлення про виконання доручення повинні передбачатися законом, установленими відповідно до нього банківськими правилами чи угодою сторін. Ні закон, ні банківські правила такий порядок не встановлюють, і тому він може бути погоджений у договорі. Крім разових звітів про зроблені операції, що можуть надаватися клієнту тільки при одержанні від нього відповідного запиту, банк зобов'язаний з визначеною в договорі періодичністю представляти клієнту звіт по всіх зроблених ним операціях за відповідний період (тобто представляти виписку по рахунку).

Стаття 1092. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання платіжного доручення

1. У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.

2. У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення у зв'язку з порушенням правил розрахункових операцій виконуючим банком відповідальність може бути покладена судом на цей банк.

3.  Якщо порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.

Банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до ЦК, Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» та умов укладених між ними договорів. При цьому у випадку невиконання чи неналежного виконання доручення клієнта банк несе відповідальність не тільки за свої дії, але і за дії інших банків, яким він доручив виконання свого обов'язку. Тому платник може висунути відповідну вимогу тільки до свого власного банку, а останній вправі відшкодувати сплачене за рахунок банку порушника.

Іноді в платіжному дорученні прямо зазначені ті банки, через які повинний бути здійснений переказ, тобто банк платника не вибирає, на кого покласти виконання такого доручення — клієнт вирішує вказане питання самостійно. У цих випадках було б несправедливо покладати відповідальність на банк платника. Тут, а також в інших аналогічних ситуаціях суд вправі притягти до відповідальності безпосередньо винний банк.

Згідно ст. 32 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Банк, притягнутий до відповідальності згідно чч. 1 і 2, зобов'язаний відшкодувати платнику збитки, зв'язані з порушенням правил здійснення розрахункових операцій.

Якщо з вини банку кошти зараховані на рахунок неналежного одержувача, то банк зобов'язаний відразу після виявлення своєї помилки перерахувати ці кошти на рахунок одержувача, якому вони призначалися, але внаслідок помилки банку не були зараховані. У разі невиконання банком цієї вимоги одержувач, якому призначалися кошти, має право у порядку, установленому законом, вимагати від банку-порушника сплати пені в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення починаючи від дати завершення помилкового переказу, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу.

Одночасно банк-порушник зобов'язаний після виявлення помилки негайно повідомити неналежного отримувача про здійснення помилкового переказу і про необхідність ініціювання ним переказу еквівалентної суми грошей цьому банку протягом трьох робочих днів від дати надходження такого повідомлення. Форма повідомлення банку про здійснення помилкового переказу встановлюється Національним банком України.

У разі помилкового переказу з рахунка неналежного платника, що стався з вини банку, цей банк зобов'язаний переказати відповідну суму грошей з рахунка платника на рахунок неналежного платника, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком, по короткострокових кредитах за кожний день починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежного платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

Параграф 3. Розрахунки за акредитивом

Стаття 1093. Акредитив

1. У разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника) — заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи — бенефіціара.

2.  У разі відкриття покритого акредитива при його відкритті бронюються грошові кошти платника на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку.

У разі відкриття непокритого акредитива банк-емітент гарантує оплату за акредитивом при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника за рахунок банківського кредиту.

Акредитив — це договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Відносини по акредитиву, що виникають між банком і клієнтом — платником, а також між банком і одержувачем коштів, не зв'язані з договором, укладеним між платником і одержувачем. Відособлений, абстрактний характер цих відносин виражається в тому, що банки не зобов'язані перевіряти відповідність умов акредитива (указівок про зміну умов, достроковому закритті і т.п.) договору між платником і одержувачем.

При розрахунках акредитивом банк, що його виставляє, діє від свого імені, але за рахунок коштів клієнта. Таким чином, відносини по акредитиві розглядаються як різновид договору комісії, тому при відсутності спеціальних норм, що регулюють ці відносини, припустимо застосовувати відповідні загальні норми про договір комісії.

Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива і не повинні суперечити чинному законодавству, у тому числі нормативно-правовим актам Національного банку України.

Якщо це передбачено в тексті договору, то розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів в редакції 1993 року (публікація Міжнародної торгової палати № 500) у частині, що не суперечить чинному законодавству, у тому числі нормативно-правовим актам Національного банку.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

покритий — акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку;

непокритий — акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заяву на акредитив (у цьому розділі далі — заява) за формою додатка 7 до «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» не менше ніж у трьох примірниках, заповнену згідно з вимогами додатка 8 до цієї Інструкції, та в разі відкриття покритого акредитива — відповідні платіжні доручення.

Заява повинна містити умови акредитива, які складаються так, щоб, з одного боку, вони давали змогу банкам без ускладнень їх проконтролювати, з іншого — забезпечували б інтереси сторін, які використовують акредитив.

Акредитив має містити лише ті умови, які банк може перевірити документально.

Банк, що одержав заяву клієнта і зобов'язаний виставити акредитив, називається банком-емітентом. Виставлений акредитив являє собою абстрактне зобов'язання банку-емітента. Бенефіціар — це особа, на користь якої відкрито акредитив.

Коли одержувач коштів обслуговується тим же банком, що і платник, банк-емітент виконує виставлений ним акредитив самостійно. Але якщо одержувач коштів обслуговується іншим банком, то акредитив повинний бути виставлений банком-емітентом у банку одержувача коштів, що і робить його виконання (виконуючий банк). До банку-емітента, що самостійно виконує виставлений ним акредитив, застосовуються норми, що регулюють діяльність виконуючого банку.

Акредитив вважається відкритим після того, як здійснено відповідні бухгалтерські записи за рахунками та надіслано повідомлення про відкриття та умови акредитива (у цьому розділі далі — повідомлення) бенефіціару.

Дата виконання платіжних доручень, наданих разом із заявою на акредитив, і дата повідомлення бенефіціару мають збігатися.

Стаття 1094. Відкличний акредитив

1. Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення одержувача грошових коштів. Відкликання акредитива не створює зобов'язань банку-емітента перед одержувачем грошових коштів.

2. Виконуючий банк повинен здійснити платіж або інші операції за відкличним акредитивом, якщо до моменту їх здійснення ним не одержано повідомлення про зміну умов або анулювання акредитива.

За загальним правилом, до закінчення свого терміну акредитив може бути змінений чи відмінений банком-емітентом без згоди одержувача коштів і без ризику бути притягнутим за це до відповідальності. Такий акредитив називається відкличним. Зміна чи скасування (повна чи часткова) акредитива здійснюється банком-емітентом за вказівкою платника (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банком-емітентом від гарантування платежів за акредитивом).

Усі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній — бенефіціара.

Виконуючий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від заявника акредитива (за винятком, якщо банк-емітент є виконуючим банком).

Якщо виконуючий банк не є банком-емітентом, то зміна умов відкличного акредитива або його анулювання відбуваються тільки після отримання від виконуючого банку відповідного повідомлення, яким підтверджується те, що до часу зміни умов або анулювання акредитива документи за акредитивом не були подані.

Документи за акредитивом, що відповідають умовам акредитива та подані бенефіціаром і прийняті виконуючим банком до отримання останнім повідомлення про зміну умов або анулювання акредитива, підлягають оплаті.

У разі здійснення платежу виконуючим банком до отримання повідомлення про зміну або анулювання акредитива проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива, банк-емітент зобов'язаний надати відшкодування виконуючому банку, який уповноважений на здійснення платежу.

Якщо одержувач коштів виконав умови акредитива, а платіж зроблений не був, то останній має право:

а) висунути відповідні вимоги до банку-емітенту, обов'язок якого перед одержувачем коштів виникає після виконання ним умов акредитива,

б) висунути вимогу до платника, обов'язок якого випливає з договору постачання (підряду і т.п.).

Кожен акредитив повинний ясно вказувати, чи є він відкличний, чи безвідкличний. При відсутності такої умови акредитив є відкличним.

Стаття 1095. Безвідкличний акредитив

1. Безвідкличний акредитив може бути анульований або його умови можуть бути змінені лише за згодою на це одержувача грошових коштів.

2. На прохання банку-емітента виконуючий банк може підтвердити безвідкличний акредитив шляхом прийняття додатково до зобов'язання банку-емітента зобов'язання провести платіж відповідно до умов акредитива.

Безвідкличний акредитив, підтверджений виконуючим банком, не може бути змінений або анульований без згоди виконуючого банку.

Безвідкличний акредитив не може бути відмінений чи змінений без згоди одержувача коштів. При порушенні цієї норми останній має право пред'явити до банку-емітента вимоги про відшкодування збитків, засновані на акредитивній угоді, а до платника — про здійснення розрахунків на підставі договору постачання (підряду і т.п.), з якого виникло грошове зобов'язання.

Безвідкличний акредитив — це тверде зобов'язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива, якщо документи, що передбачені ним, подано до банку, зазначеному в акредитиві, або банку-емітенту, та дотримані строки й умови акредитива.

Умови акредитива є дійсними для бенефіціара, поки він не повідомить про згоду на внесення змін до них банку, який авізував йому ці зміни. Бенефіціар має письмово повідомити про погодження або відмову щодо внесення змін. Прийняття часткових змін не дозволяється.

Бенефіціар може достроково відмовитися від використання акредитива. Бенефіціар може подати пропозиції про внесення змін до умов акредитива, звернувшись безпосередньо до заявника акредитива, який у разі згоди вносить зміни до акредитива через банк-емітент, який надсилає повідомлення виконуючому банку.

Різновидом безвідкличного акредитива є підтверджений акредитив. Виконуючий банк підтверджує безвідкличний акредитив на прохання банка-емітента. Таке підтвердження означає, що виконуючий банк приймає на себе поряд з банком-емітентом зобов'язання по акредитиву. Якщо одержувач коштів виконає умови акредитива, кожний з цих банків буде нести перед ним самостійну відповідальність, а він вправі висунути відповідні вимоги кожному з банків, чи платнику — за своїм вибором.

Стаття 1096. Виконання акредитива

1.  Для виконання акредитива одержувач грошових коштів подає до виконуючого банку документи, які передбачені умовами акредитива, що підтверджують виконання всіх умов акредитива.

У разі порушення хоча б однієї з цих умов виконання акредитива не провадиться.

2. Якщо виконуючий банк відмовляє у прийнятті документів, які за зовнішніми ознаками не відповідають умовам акредитива, він повинен негайно повідомити про це одержувача грошових коштів і банк-емітент із визначенням причин відмови.

3. Якщо банк-емітент, одержавши прийняті виконуючим банком документи, вважає, що вони не відповідають за зовнішніми ознаками умовам акредитива, він має право відмовитися від їх прийняття і вимагати від виконуючого банку суму, сплачену одержувачеві грошових коштів з порушенням умов акредитива.

Обов'язок банку виконати акредитив не виникає, якщо одержувач коштів не виконав його умови. Ці умови вказуються платником і повідомляються виконуючому банку через банк-емітент.

Документи, необхідні для виконання акредитива, повинні бути представлені одержувачем коштів виконуючому банку до закінчення терміну акредитива. Виконуючий банк ретельно перевіряє подані бенефіціаром документи щодо дотримання всіх умов акредитива.

У нормативних актах відсутні докладні правила оцінки документів, що надаються одержувачем коштів виконуючому банку. Передбачається, що останній зобов'язаний установити, чи відповідають вони умовам акредитива, лише по зовнішніх ознаках. Наприклад, у ряді випадків цілком достатньо порівняти назви представлених виконуючому банку документів з тими, котрі перераховані в акредитивній заяві. Однак якщо заява на акредитив містить точні інструкції про те, яким органом повинні бути видані ці документи і які вимоги до їх змісту й оформлення, ці обставини підлягають перевірці виконуючим банком. У будь-якому випадку банк зобов'язаний переконатися, чи відносяться представлені йому документи до тих товарів, для оплати яких був виставлений акредитив, чи ні. Для цього досить порівняти дані про товари в заяві на акредитив і в товарно-транспортних документах, реєстрах рахунків і в інших документах, представлених банку одержувачем коштів. Якщо документи містять суперечливі відомості про товар, відмовлення у виплаті є правомірним. Однак при цьому не потрібно, щоб ці документи містили формулювання, що буквально збігаються з інструкціями акредитивної заяви. Досить, щоб слова інструкцій клієнта і представлених документів мали те саме значення.

У разі порушення хоча б однієї з умов виконуючий банк не проводить виплати за акредитивом, про що інформує бенефіціара і надсилає повідомлення до банку-емітента для отримання згоди на оплату документів з розбіжностями. Зазначене повідомлення має містити повний перелік розбіжностей з умовами акредитива, виявлених під час перевірки.

У разі неотримання відповіді протягом 7 робочих днів після відправлення повідомлення або надходження негативної відповіді виконуючий банк повертає бенефіціару всі документи за акредитивом, зазначивши на зворотному боці першого примірника реєстру документів за акредитивом причини повернення документів і засвідчивши цей запис підписами відповідального виконавця та працівника, на якого покладено функції контролера, і відбитком штампа банку.

Не приймаються до оплати за акредитивом документи, які мають розбіжності з умовами акредитива або зміст яких суперечить один одному.

Якщо виконуючий банк за рахунок заброньованих коштів оплатив документи з розбіжностями без повідомлення банку-емітента та отримання відповідних повноважень і в разі подальшої відмови банку-емітента від оплати зазначених документів, то виконуючий банк зобов'язаний відшкодувати сплачену суму.

Витрати виконуючого банку підлягають відшкодуванню банком-емітентом, якщо операції, проведені по акредитиву, відповідають його умовам. Ці витрати містять у собі суми, що підлягають виплаті одержувачу коштів, і операційні витрати виконуючого банку. Порядок відшкодування операційних витрат виконуючого банку законодавством не визначений і може бути вирішений у договорі.

Крім відшкодування зроблених ним витрат, банк-виконавець має право одержати від банку-емітента відповідну винагороду за виконане доручення. Це питання також може бути вирішене у договорі.

Стаття 1097. Відповідальність банку, що виконує акредитив

1. У разі необґрунтованої відмови у виплаті або неправильної виплати грошових коштів за акредитивом внаслідок порушення виконуючим банком умов акредитива виконуючий банк несе відповідальність перед банком-емітентом.

У разі порушення виконуючим банком умов покритого акредитива або підтвердженого ним безвідкличного акредитива відповідальність перед платником може бути за рішенням суду покладена на виконуючий банк.

За загальним правилом, відповідальність за невиконання чи неналежне виконання акредитивної операції носить договірний характер. Тому банк-емітент, як правило, несе відповідальність перед платником, а виконуючий банк — перед банком-емітентом. Пред'явлення платником позовних вимог безпосередньо виконуючому банку не допускається, за винятком випадків, передбачених статтею, що коментується.

З огляду на те, що акредитив є грошовим зобов'язанням банку-емітента, при необгрунтованому відмовленні виконуючого банку виплатити одержувачу коштів відповідну суму останній може висунути свої вимоги саме до банку-емітента. За загальним правилом, виконуючий банк не несе перед одержувачем коштів ніякої відповідальності. Це правило повною мірою відноситься насамперед до непокритого (гарантованого) непідтвердженого акредитива.

Однак якщо вимоги одержувача коштів ґрунтуються на факті невиконання виконуючим банком умов покритого (депонованого) непідтвердженого акредитива, то суд вправі покласти відповідальність і на виконуючий банк.

Якщо ж вимоги одержувача коштів до виконуючого банку випливають з підтвердженого акредитива (як покритого, так і непокритого), то при їхній обґрунтованості вони підлягають задоволенню. У цьому випадку виконуючий банк несе відповідальність нарівні з банком-емітентом, а вибір конкретного відповідача здійснюється одержувачем коштів.

У випадку неправильної виплати коштів по підтвердженому (як покритому, так і непокритому) чи покритому непідтвердженому акредитиву платник вправі висунути свої вимоги безпосередньо виконуючому банку.

Стаття 1098. Закриття акредитива

1.  Акредитив закривається у разі:

1) спливу строку дії акредитива;

2) відмови одержувача грошових коштів від використання акредитива до спливу строку його дії, якщо це передбачено умовами акредитива;

3) повного або часткового відкликання акредитива платником, якщо таке відкликання передбачене умовами акредитива.

Про закриття акредитива виконуючий банк повідомляє банк-емітент.

2.  Виконуючий банк одночасно із закриттям акредитива негайно повертає банку-емі-тентові невикористану суму покритого акредитива. Банк-емітент повинен зарахувати повернені суми на рахунок платника.

Частиною 1 статті, що коментується, передбачаються підстави для закриття акредитива, перелік яких є вичерпним:

а) акредитив може бути закритий у зв'язку зі спливом терміну його дії у виконуючому банку, визначеному платником в акредитивній заяві. У всіх акредитивах обов'язково має передбачатися дата закінчення строку і місце подання документів для платежу. Дата, яку зазначено в заяві, є останнім днем для подання бенефіціаром до оплати реєстру документів за акредитивом та документів, передбачених умовами акредитива. Банки мають здійснювати контроль за строком дії акредитива, який зазначений у заяві.

Про закриття непокритого акредитива в зв'язку із закінченням строку його дії виконуючий банк надсилає повідомлення банку-емітенту електронною поштою або іншими засобами зв'язку, що передбачені договором між банками, та списує суму акредитива з відповідного позабалансового рахунку, що призначений для обліку акредитивів.

Після отримання повідомлення про закриття акредитива банк-емітент списує відповідну суму з відповідного позабалансового рахунку, що призначений для обліку акредитивів;

б) до закінчення терміну аредитив може бути закритий за заявою одержувача коштів, якщо така можливість передбачена умовами акредитива. Якщо вона відсутня, виконуючий банк не повинен виконувати розпорядження одержувача коштів про закриття акредитива;

в)  за вимогою платника, якщо акредитив є відкличним.

Про закриття акредитива виконуючий банк повинний повідомити банк-емітент, а останній — платника.

Невикористані по покритому (депонованому) акредитиві суми повинні бути у всіх випадках повернуті банку-емітенту для наступного зарахування на рахунок платника. При цьому рахунок «Акредитиви» у виконуючому банку закривається.

Законодавство не вказує термін повернення невикористаної суми акредитива в банк-емітент. Тому таке повернення повинне бути здійснене в період, звичайний для здійснення операцій по перерахуванню коштів: не пізніше наступного банківського дня після надходження у виконуючий банк відповідного документа чи спливу відповідного терміну.

Параграф 4.  Розрахунки за інкасовими дорученнями

Стаття 1099. Загальні положення про розрахунки за інкасовими дорученнями

1.  У разі розрахунків за інкасовими дорученнями (за інкасо) банк (банк-емітент) за дорученням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу.

2. Банк-емітент, який одержав інкасове доручення, має право залучати для його виконання інший банк (виконуючий банк).

Випадки застосування та порядок здійснення розрахунків за інкасовими дорученнями встановлюються законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.

Статтею, що коментується, в законодавство України, яке регламентує порядок ведення розрахункових операцій, знов введене поняття «інкасове доручення». Порядок проведення безготівкових розрахунків із застосуванням інкасових доручень раніше встановлювався Інструкцією «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затвердженою Постановою правління НБУ від 2 серпня 1996 р. Але вказана інструкція втратила силу в зв'язку з прийняттям «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті». Останньою Інструкцією проведення розрахунків за допомогою такого розрахункового інструменту як інкасове доручення не передбачалося.

Термін «інкасові операції» використовується для позначення різних дій комерційних банків, спрямованих на одержання від боржника (платника) платежу та (або) акцепту. Вони відбуваються на підставі інкасового доручення одержувача платежу від його імені і за його рахунок. При деяких видах інкасових операцій на банк може покладатися обов'язок видати платнику комерційні документи при одержанні від нього акцепту та (або) платежу.

Інкасова операція є абстрактною угодою, незалежною від договору між платником і одержувачем коштів, за яким провадяться розрахунки.

Інкасове доручення може бути оформлене як за допомогою різних розрахункових документів (платіжна вимога, платіжна вимога-доручення, інкасове доручення), так і іншим способом (чек, вексель).

Банк, що одержав від клієнта інкасове доручення, називається банком-емітентом. Банк, що висуває вимогу про здійснення платежу та (або) акцепту, безпосередньо зобов'язаній особі, називається виконуючим банком.

У тих випадках, коли банк-емітент здійснює розрахункове — касове обслуговування і платника, і одержувача коштів, він одночасно є виконуючим банком.

Платежі в порядку інкасо можуть здійснюватися як з акцептом, так і без акцепту платника — у випадках, передбачених законодавством.

Якщо розрахунки здійснюються з акцептом платника (акцептна форма) чи мова йде тільки про одержання акцепту від зобов'язаної особи, то на банк-емітент покладаються слідуючі обов'язки: а) забезпечити пред'явлення зобов'язаній особі вимоги про здійснення платежу і/чи акцепту разом з відповідними документами; б) забезпечити зарахування на рахунок одержувача відповідних коштів чи вручити йому акцептовані документи, якщо платіж чи акцепт був зроблений платником.

Якщо розрахунки здійснюються без акцепту платника, а представлені одержувачем документи цілком відповідають вимогам законодавства, то на банк-емітент покладається обов'язок забезпечити безперечне (безакцентне) списання коштів з рахунка платника — при наявності на ньому грошей, і зарахувати отриману суму на рахунок одержувача платежу.

Оскільки банк-емітент, що виконує інкасове доручення, діє від імені свого клієнта і за його рахунок, то він є його представником.

Своєрідність інкасової операції виявляється в двоїстому правовому положенні банку платника. З одного боку, пред'являючи своєму клієнту документи з вимогою платежу (чи акцепту) і направляючи отримані суми (акцепт) банку одержувача коштів, банк платника діє як виконуючий банк, тобто як представник одержувача коштів. З іншого боку, роблячи списання грошей з рахунка свого клієнта на підставі акцептованих ним документів, банк платника діє як представник платника. Подвійне представництво в банківській справі — нормальне явище.

Оскільки банк-емітент і виконуючий банк є представниками одержувача платежу, то кожний з них може бути притягнутий довірителем до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання доручення. При цьому варто виходити з того, що між цими банками й одержувачем платежу існують договірні відносини, тому вони можуть бути притягнуті саме до договірної (а не позадоговірної) відповідальності. Між виконуючим банком і одержувачем платежу складаються договірні відносини по виконанню конкретної інкасової операції. Тому виконуючий банк може бути притягнутий до відповідальності перед одержувачем коштів за неналежне виконання його доручення.

Стаття 1100. Виконання інкасового доручення

1. У разі відсутності будь-якого документа або невідповідності документів за зовнішніми ознаками інкасовому дорученню виконуючий банк повинен негайно повідомити про це клієнта. У разі неусунення зазначених недоліків банк повертає документи без виконання.

2.  Документи подаються платникові у тій формі, в якій вони одержані, за винятком банківських відміток і написів, необхідних для оформлення інкасової операції.

3. Документи, що підлягають оплаті при їх поданні, виконуючий банк зобов'язаний подати до платежу негайно з отриманням інкасового доручення.

Якщо документи підлягають оплаті в інший строк, виконуючий банк повинен для одержання акцепту платника подати документи для акцепту негайно з отриманням інкасового доручення, а вимогу платежу має здійснити не пізніше ніж у день настання строку платежу, визначеного у документі.

4. Часткові платежі можуть бути прийняті у випадках, якщо це встановлено банківськими правилами, або за наявності в інкасовому дорученні спеціального дозволу.

5.  Одержані (інкасовані) суми негайно передаються виконуючим банком у розпорядження банку-емітента, який повинен зарахувати ці суми на рахунок клієнта. Виконуючий банк має право відрахувати з інкасованих сум належні йому плату та відшкодування витрат та (або) видатків.

Банк, що одержав від банку-емітента інкасове доручення разом з необхідними документами, зобов'язаний зробити для його виконання наступні дії.

При акцептній формі розрахунків:

а)  зробити формальну перевірку документів, що надійшли, з погляду їхньої відповідності законодавству, банківським правилам і звичаям;

б) пред'явити документи, що надійшли, платнику для акцепту;

в) у випадку акцепту платником вимоги, що надійшла, і наявності грошей на рахунку зробити списання коштів і забезпечити їх переказ у банк одержувача платежу для зарахування на його рахунок.

При безперечному (безакцентному) списанні коштів:

а) зробити формальну перевірку документів, що надійшли, з погляду їх відповідності законодавству, банківським правилам і звичаям;

б) при наявності грошей на рахунку платника списати необхідну суму і забезпечити її переклад у банк одержувача платежу для зарахування на його рахунок.

При перевірці інкасового доручення і додатків до нього визначається правильність їх оформлення, заповнення реквізитів, посилань на нормативні акти і т.п. При цьому документи, додані до інкасового доручення, повинні відповідати йому по зовнішніх ознаках. Наприклад, якщо найменування стягувача в інкасовому дорученні не збігалося з найменуванням стягувача в доданому до нього наказі арбітражного суду. Якщо банк виявить будь-які недоліки в представлених йому документах, що перешкоджають виконанню доручення, він зобов'язаний негайно сповістити особу, від якої це доручення було безпосередньо отримане. Такою особою може бути або банк-емітент, або сам одержувач коштів. Після цього виконуючий банк вправі призупинити виконання доручення. Термін для усунення зазначених недоліків у ЦК не визначений. Імовірно, мова може йти про «розумний» термін, необхідний для одержання повідомлення виконуючого банку поштою (чи з використанням інших видів зв'язку), а також складання і відсилання відповіді. Якщо інкасове доручення надійшло у виконуючий банк від банку-емітента, то адресатом його повідомлення буде одержувач коштів. У цьому випадку повідомлення повинне бути спочатку відіслано банку-емітенту, а термін для відповіді — відповідно збільшений. При неусуненні зазначених недоліків у розумний термін банк вправі повернути документи без виконання.

Якщо розрахунки здійснюються за згодою (акцепту) платника, то виконуючий банк зобов'язаний пред'явити йому відповідний екземпляр розрахункового документа разом із доданими до нього документами, якщо такі є. Документи пред'являються платнику для акцепту в тій формі, у якій вони отримані, за винятком відміток і написів банку, необхідних для оформлення інкасової операції.

Платник вправі відмовитися від акцепту платіжних вимог по підставах, передбачених у договорі, з обов'язковим посиланням на його пункт і вказівкою мотиву відмовлення. Відмовлення від акцепту складається за установленою формою. При неотриманні в триденний термін відмовлення від акцепту платіжних вимог вони вважаються акцептованими і підлягають оплаті.

Боргові документи виконуючий банк пред'являє платнику в термін, установлений ним для виконання відповідного грошового зобов'язання. Тому зовсім необхідно, щоб вони надійшли у виконуючий банк завчасно. У противному випадку останній не може нести відповідальність за несвоєчасне пред'явлення боргових документів зобов'язаній особі.

Якщо документи підлягають оплаті по пред'явленню, банк-виконавець повинний представити їх до платежу негайно після одержання. Якщо ж документи підлягають оплаті в інший термін, він повинний представити їх до акцепту негайно, а до платежу — у день настання терміну виконання відповідного грошового зобов'язання, позначеного в самому документі.

Кошти, списані з рахунка платника (інкасовані суми), виконуючий банк зобов'язаний негайно переказати в розпорядження банку-емітента. Вимога ЦК про «негайне» здійснення виконуючим банком зазначених вище дій означає, що він повинний здійснити їх без зволікання в терміни, обумовлені банківськими правилами і банківськими звичаями для розрахункових операцій.

Виконуючий банк вправі удержати з інкасованих ним сум належну йому винагороду, відшкодування витрат, якщо інший порядок здійснення зазначених виплат не встановлений договором чи банківськими правилами. При наявності прямих кореспондентських відносин між банком-емітентом і виконуючим банком вони вправі по-іншому вирішити питання про здійснення розглянутих платежів. Наприклад, вони можуть списуватися виконуючим банком з кореспондентського рахунка банку-емітента, відкритого у виконуючому банку, у безакцентному порядку.

Стаття 1101. Повідомлення про проведені операції

1. Якщо платіж та (або) акцепт не були отримані, виконуючий банк повинен негайно повідомити банк-емітент про причини неплатежу або відмови від акцепту. Банк-емітент повинен негайно повідомити про це клієнта, запитавши у нього вказівки щодо подальших дій.

У разі неотримання вказівок щодо подальших дій у строк, встановлений банківськими правилами, а якщо він не встановлений, — в розумний строк виконуючий банк має право повернути документи банку-емітентові.

Частина 1 статті, що коментується, зобов'язує виконуючий банк, якщо платіж та/або акцепт ним не був отриманий, повідомити банк-емітент із вказівкою конкретних причин.

Відповідальність за необґрунтоване відмовлення несуть платники, а не їхні банки. Суперечок, власне кажучи, банки не розглядають. Виконуючий банк зобов'язаний лише перевірити, чи правильно оформлена заява про відмовлення від акцепту платіжної вимоги, у тому числі — наявність підстави для відмовлення і посилання на пункт договору між платником і одержувачем коштів, яким ця підстава встановлена.

Банк-емітент зобов'язаний негайно інформувати клієнта про неотримання платежу та/або акцепту і про причини цього і запросити від нього вказівок щодо подальших дій.

При неотриманні таких вказівок у термін, установлений банківськими правилами, а при його відсутності — у розумний термін, банк-виконавець вправі повернути документи банку-емітенту.

Діючими банківськими правилами такий термін не встановлений, тому мова може йти тільки про розумний термін.

Подальші вказівки клієнта можуть стосуватися, наприклад, здійснення протесту переказного чи простого векселя в неплатежі чи неакцепті. Варто пам'ятати, що, за загальним правилом, банк, що діє на підставі передоручного (інкасового) індосаменту, не зобов'язаний робити протест векселя, якщо цей обов'язок прямо не передбачений інкасовим дорученням. Тому, з огляду на те, що законодавство встановлює досить короткі терміни для здійснення протесту векселя в неплатежі, такі вказівки варто давати банку одночасно з передачею векселя на інкасо.

Параграф 5. Розрахунки із застосуванням розрахункових чеків

Стаття 1102. Загальні положення про розрахунки із застосуванням розрахункових чеків

1. Розрахунковим чеком (чеком) є документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку переказати вказану у чеку грошову суму одержувачеві (чекодержателю).

2.  Платником за чеком може бути лише банк, в якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджатися.

3.  Відкликання чека до спливу строку для його подання не допускається.

4. Видача чека не погашає грошового зобов'язання, на виконання якого він виданий.

5.  Порядок та умови використання чеків встановлюються цим Кодексом, законом та банківськими правилами.

6. Чек має містити всі реквізити, передбачені банківськими правилами. Чек, в якому відсутній будь-який із реквізитів або до якого внесені виправлення, є недійсним.

7. Форма чека та порядок його заповнення встановлюються законом і банківськими правилами.

До введення в дію даної статті ЦК розрахунки чеками регулювалися, в основному, розділом сьомим «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затв. Постановою НБУ від 29 березня 2001 р. Порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті регулювався Постановою правління

Національного банку України від 29 грудня 2000 р. Указані нормативні документи в теперішній час діють в частині, що не суперечить нормам ЦК.

Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи та надані послуги).

Безумовний характер платежу по чеку означає незалежність зобов'язання оплатити зазначену в чеку суму від умов і дійсності угоди, у виконання якої виданий чек. Недійсність даної угоди не є підставою для відмовлення здійснити платіж по чеку.

Чекоутримувачем може бути будь-яка фізична чи юридична особа. Платником по чеку може виступати тільки банк, у якому чекодавець має рахунок і який видав йому чекову книжку.

Чек не є засобом платежу. Його видача не означає здійснення платежу, а лише вказує на заміну попереднього відношення новим, яке виникає між чекодавцем, чекоутримувачем і іншими зобов'язаними по чеку особами. Обов'язок боржника по зобов'язанню, у виконання якого був виданий чек (наприклад, обов'язок покупця оплатити товар), припиняється лише після здійснення платежу по чеку.

Розрахункові чеки виготовляються на замовлення комерційного банку Банкнотно-монетним двором Національного банку чи іншим спеціалізованим підприємством на спеціальному папері з дотриманням усіх обов'язкових вимог, передбачених «Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» за зразком, затвердженим Національним банком. Розрахункові чеки брошуруються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів.

Розрахункові чеки та чекові книжки є бланками суворого обліку.

Розрахунковий чек обов'язково має містити всі реквізити, що передбачені його формою, і заповнюється від руки (кульковою ручкою, чорнилом темного кольору) або з використанням технічних засобів (місяць видачі та сума розрахункового чека мають зазначатися словами).

Внесення в розрахунковий чек виправлень та використання замість підпису факсиміле не дозволяються.

Розрахунковий чек підписує службова особа чекодавця, яка має право підписувати розрахункові документи, та скріплює відбитком печатки чекодавця (за винятком розрахункових чеків, що видаються фізичними особами).

Стаття 1103. Оплата чека

1. Чек оплачується за рахунок грошових коштів чекодавця.

Порядок та умови бронювання грошових коштів на рахунку для розрахунків із застосуванням чеків встановлюються банківськими правилами.

2. Чек підлягає оплаті платником за чеком за умови подання його до оплати у строк, встановлений банківськими правилами.

3.  Платник за чеком повинен пересвідчитися усіма можливими способами у справжності чека, а також у тому, що пред'явник чека є уповноваженою особою.

4. Збитки, завдані у зв'язку з оплатою підробленого, викраденого або втраченого чека, покладаються на платника за чеком або чекодавця — залежно від того, з чиєї вини вони були завдані.

Зазначену в чеку суму банк — платник видає чекоутримувачу за рахунок коштів, що знаходяться на рахунку чекодавця, або за рахунок коштів, депонованих їм на окремому рахунку, але не понад ту суму, що банк гарантував за узгодженням з чекодавцем.

Для гарантованої оплати розрахункових чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку «Розрахунки чеками» відповідних балансових рахунків (далі — аналітичний рахунок «Розрахунки чеками») у банку-емітенті.

Для цього разом із заявою на видачу чекової книжки чекодавець подає до банку-емітента платіжне доручення для перерахування коштів на аналітичний рахунок «Розрахунки чеками».

Чекову книжку на ім'я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент видає на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця.

Строк дії чекової книжки — один рік, розрахункового чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, — три місяці з дати їх видачі. День оформлення чекової книжки або розрахункового чека не враховується. Розрахункові чеки, виписані після зазначеного строку, вважаються недійсними і до оплати не приймаються.

Строк дії невикористаної чекової книжки може продовжуватися за погодженням з банком-емітентом, про що він робить відповідну відмітку на обкладинці чекової книжки (у правому верхньому куті), яка засвідчується підписом головного бухгалтера і відбитком штампа банку.

Розрахунковий чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів (день виписки розрахункового чека не враховується).

Розрахунковий чек приймається чекодержателем до оплати безпосередньо від чекодавця, на ім'я якого оформлені документи, що підтверджують отримання ним товарів (виконання робіт, надання послуг).

Платник зобов'язаний перевірити дійсність чека і правомочності чекоутримувача шляхом звірення даних і підпису чекодавця, номера його рахунку з відповідними зведеннями, зазначеними в чековій картці.

Збитки, що виникли в результаті оплати чека, що не відповідає установленим вимогам, або утримуючого зведення, не відповідні дані чекової картки, несе банк — платник. В усіх випадках, коли вина платника в оплаті чека, пред'явленого до оплати несумлінним набувачем, не доведена, збитки несе чекодавець.

Стаття 1104. Інкасування чека

1. Подання чека до банку чекодержателя на інкасо для одержання платежу вважається поданням чека до платежу.

Оплата чека провадиться у порядку, встановленому статтею 1100 цього Кодексу.

2.  Зарахування коштів за інкасованим чеком на рахунок чекодержателя провадиться після одержання платежу від платника, якщо інше не передбачено договором між чекодержателем і банком.

Пред'явлення чека до платежу може здійснюватися через банк, з яким чекоутримувач уклав договір банківського рахунка. Банк чекоутримувача інкасує чек, тобто пред'являє його для оплати банку — платнику, а при необхідності — робить протест неоплаченого чека.

Чекоутримувач здає в банк розрахункові чеки разом з трьома примірниками реєстру чеків — якщо рахунки чекодавця і чекоутримувача відкриті в одному банку, і в чотирьох примірниках — якщо рахунки чекодавця і чекоутримувача відкриті в різних банках.

Реєстри чеків складаються в розрізі банків-емітентів згідно з вимогами до заповнення реквізитів, що викладені в додатку 8 до «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті».

Якщо чекодавець і чекоутримувач обслуговуються в одному банку, то після перевірки правильності заповнення реквізитів розрахункових чеків і реєстру чеків банк на підставі першого примірника реєстру чеків списує кошти з відповідного рахунку чекодавця та зараховує їх на рахунок чекоутримувача.

У разі здійснення клієнтами різних банків розрахунків розрахунковими чеками банк чекоутримувача приймає чеки з реєстром чеків і разом з другим та третім примірниками цього реєстру інкасує їх до банку-емітента. У цьому разі кошти на рахунок чекоутримувача зараховуються банком, що його обслуговує, тільки після отримання їх від банку-емітента.

Банк чекоутримувача зобов'язаний перевірити заповнення реквізитів реєстру чеків згідно з вимогами додатка 8 до вказаної Інструкції та своєчасність пред'явлення їх до оплати.

Суми розрахункових чеків, що оформлені з порушенням вимог цієї Інструкції, викреслюються з реєстру чеків з виправленням його загального підсумку, і такі чеки повертаються до чекоутримувача під підпис на першому примірнику цього реєстру.

Банк-емітент, отримавши розрахунковий чек разом з двома примірниками реєстру чеків, перевіряє: належність чека до цього банку; відповідність підписів та відбитка печатки чекодавця заявленим банку в картці зі зразками підписів та відбитка печатки або наявність напису «За дорученням від________»; чи не перевищує сума чека граничної суми ліміту чекової книжки; належність номера чека до номерів чеків виданої чекової книжки та дотримання строків дії чекової книжки; відповідність оформлення чека вимогам цього розділу.

Зробивши перевірку, банк-емітент на підставі першого примірника реєстру чеків списує кошти з рахунку чекодавця та перераховує їх на рахунок чекоутримувача. Сплачений розрахунковий чек разом з примірником реєстру чеків залишається в банку-емітенті. На розрахунковому чеку ставиться штамп банку «Проведено».

Стаття 1105. Повідомлення про несплату чека

1.  Чекодержатель повинен повідомити чекодавця про неплатіж протягом двох робочих днів, наступних за днем вчинення протесту або рівнозначного акта.

2.  Особа, що не надіслала повідомлення у зазначений строк, не втрачає своїх прав. Вона відшкодовує збитки, які можуть статися внаслідок неповідомлення про несплату чека.

Розмір відшкодовуваних збитків не може перевищувати суми чека.

«Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» регламентовано дії банківської установи в разі ненадходження коштів за чеком. Банк чекодержателя після закінчення 10 календарних днів від дати інкасування розрахункового чека здійснює запит електронною поштою до банку-емітента щодо причин несплати цього чека. Банк-емітент, отримавши запит, не пізніше наступного робочого дня має дати відповідь банку чекодержателя, який повідомляє про це чекодержателя.

Враховуючи, що даною статтею ЦК не встановлено, які саме дії слід вважати вчиненням протесту в неплатежі по чеку та яким органом він вчиняється, повідомлення банківською установою чекодержателя щодо причин несплати чека слід вважати актом, рівнозначним протесту. З цього моменту починається перебіг терміну, протягом якого чекодержатель повинен повідомити чекодавця про неплатіж.

Чекодержатель самостійно обирає форму повідомлення про неплатіж, але вона повинна явно свідчити про час та місце направлення такого повідомлення.

Неповідомлення чекодержателем чекодавця про неплатіж в термін, встановлений ч. 1 статті, позбавляє його права на пред'явлення до суду позову про несплату чека згідно зі ст. 1106 ЦК. Але він може пред'явити позов про відшкодування збитків, що сталися внаслідок неповідомлення про несплату чека. Розмір таких збитків не може перевищувати суми чека.

Стаття 1106. Наслідки несплати чека

1.  У разі відмови платника в оплаті чека чекодержатель має право пред'явити позов до суду. Чекодержатель має право вимагати крім оплати суми чека відшкодування своїх витрат на одержання оплати, а також процентів.

2. До вимог чекодержателя про оплату чека застосовується позовна давність в один рік.

При відмовленні платника від оплати по чеку чекодержатель вправі висунути позовні вимоги до нього. Платник повинен бути вчасно сповіщений про відмовлення в платежі.

Чекодержатель вправі одержати: 1) суму, зазначену в чеку; 2) суму витрат, зв'язаних з одержанням оплати по чеку; 3) відсотки на суму чека. Таким чином, загальна сума позову може перевищувати суму чека, що не припускається в випадку пред'явлення позову на підставі ст. 1105 ЦК.

ЦК установлює скорочений термін позовної давнини для пред'явлення позову чекоутримувачем — один рік із дня виникнення в нього права на пред'явлення позову.