Глава 71 ПОЗИКА. КРЕДИТ. БАНКІВСЬКИЙ ВКЛАД

Параграф 1. Позика

Параграф 2. Кредит

Параграф 3. Банківський вклад

Параграф 1. Позика

Стаття 1046. Договір позики

1. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики — це угода, за якою одна особа (позикодавець) передає іншій особі (позичальникові) безоплатно або за певну винагороду у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками; позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або рівну кількість речей того ж роду і якості. Сторонами договору позики можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права — дієздатні громадяни, юридичні особи, держава та інші публічні утворення. Обмеження відносно можливості бути позикодавцем встановлено для установ, які не мають права розпоряджатися закріпленим за ними майном.

Слід враховувати, що надання грошових коштів у позику юридичними особами є фінансовою послугою відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 червня 2001 р. Згідно Закону, тільки юридична особа, яка має статус фінансової установи, має право здійснювати діяльність із систематичного надання грошових позик. Якщо така особа надає гроші в позику за рахунок залучених коштів, вона повинна мати відповідну ліцензію. До фінансових установ, згідно вказаного Закону, належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди, а також компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Предметом договору позики можуть бути гроші або речі, визначені родовими ознаками. Речі, обмежені в обороті, можуть виступати в якості предмета договору позики, якщо сторони договору належать до кола учасників обороту, що мають дозвіл на здійснення правочинів з такими речами. Речі повинні бути взаємозамінними і споживаними, наприклад, продукти харчування, будівельні матеріали тощо. Однак найчастіше предметом договору позики є саме гроші. За загальним правилом, встановленим статтею 524 цього Кодексу, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України -гривні. Але сторони, укладаючи договір позики в письмовій формі і виражаючи суму договору в гривнях, можуть визначити її грошовий еквівалент в іноземній валюті (див. ст. 524 ЦК та коментар до неї).

Договір позики належить до реальних договорів і, отже, вважається укладеним з моменту передання грошей або речей. Обов'язки з договору позики виникають тільки для однієї сторони — позичальника. Отримавши у власність передані йому позикодавцем гроші або речі, позичальник стає зобов'язаним повернути позикодавцю таку ж суму грошей або рівну кількість речей такого ж роду і якості.

Договір позики може бути строковим, тобто таким, що передбачає конкретний строк повернення отриманого позичальником майна, або безстроковим, якщо строк виконання позичальником його зобов'язання не визначений або визначений моментом витребування. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (див. коментар до ст. 1049 ЦК).

Договір позики може бути платним або безоплатним. Позикодавець має право на отримання з позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Безоплатним договір позики вважається: 1) якщо його предметом є речі, визначені родовими ознаками та 2) коли він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін (див. ст. 1048 ЦК та коментар до неї).

Стаття 1047. Форма договору позики

1. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми.

2.  На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини 1 статті, що коментується, договір позики може укладатися як в усній, так і в простій письмовий формі. Нотаріальна форма не є обов'язковою для договорів позики, однак вона може бути надана договору за бажанням сторін.

Частина перша статті, що коментується, встановлює письмову форму для договорів позики: 1) сума яких перевищує не менш як у десять разів встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян та 2) у випадках, коли позикодавцем є юридична особа. Розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян може встановлюватися законами або постановами Верховної Ради України, указами Президента України та актами Кабінету Міністрів України. Вимога щодо надання письмової форми договору позики, в якому позикодавцем є юридична особа, цілком відповідає правилам ст. 208 цього Кодексу, згідно з якою правочини між фізичною та юридичною особою повинні бути вчинені у письмовій формі.

У всіх інших випадках договір позики може бути укладений в усній формі.

Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами, телеграмами, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч.І ст. 207 ЦК). На практиці сторони часто не дотримують письмову форму, а обмежуються складанням позичальником боргового документа — розписки і передачею її позикодавцеві. Однак слід мати на увазі, що розписка не є письмовою формою договору позики і не замінює її. Згідно частини другої статті, що коментується, розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей, є лише борговим документом, що підтверджує укладання договору позики. Розписка або інший документ (акт приймання-передачі, рахунок-фактура на товари тощо), якщо вони знаходяться у позикодавця, засвідчують факт отримання грошей або речей позичальником.

Боргові документи повинні підтверджувати дві обставини: по-перше, факт отримання боржником грошей або речей, їх кількість, рід та якість, по-друге, волевиявлення боржника у певний строк — точно визначений чи визначений моментом витребування — повернути речі. Обов'язковим реквізитом боргового документа є власноручний підпис боржника (позичальника) чи його уповноваженого представника, а факультативними — дата, місце видачі, вказівка про свідків тощо.

Недодержання сторонами обов'язкової письмової форми договору позики не є наслідком його недійсність, а лише ускладнює його підтвердження. Якщо договір позики повинен був укладатися у письмовій формі і її не було додержано, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (див. ст. 1051 ЦК). Утім, відповідно до статті 218 ЦК, факт укладання договору позики може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Стаття 1048. Проценти за договором позики

1.  Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

2.  Договір позики вважається безпроцентним, якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;

2)  позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Договір позики може бути сплатним або безоплатним. Відносини позики вважаються сплатними, якщо їх безоплатний характер прямо не встановлений цим Кодексом, іншими актами законодавства або конкретним договором. Відсутність у договорі умови про винагороду не означає, що договір є безоплатним. Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, яка надається у позику.

Якщо розмір процентів у договорі не визначений, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Облікова ставка Національного банку України — це один з монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк установлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених і розміщених грошових коштів. Облікова ставка є найнижчою серед процентних ставок Національного банку і є орієнтиром вартості грошових коштів.

Проценти за договором позики можуть сплачуватися позикодавцем в будь-якому погодженому сторонами порядку (у тому числі й однократно), а якщо такий порядок сторонами не визначений, проценти повинні сплачуватися щомісяця, причому до дня фактичного повернення грошових коштів.

Частина друга статті, що коментується, встановлює випадки, коли договір позики вважається безпроцентним, і отже відносини позики є безоплатними. Безпроцентним вважається договір позики, укладений на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян між фізичними особами, не у зв'язку із здійсненням ними підприємницької діяльності, а також договір позики, предметом якого є речі, визначені родовими ознаками.

Стаття 1049. Обов'язок позичальника повернути позику

1. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

2. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

3. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Договір позики — це односторонній договір, оскільки обов'язки виникають лише у однієї сторони — позичальника, а права — лише у позикодавця. На позичальника покладається обов'язок повернути позикодавцю грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такої самої якості та такого самого роду, що були передані йому позикодавцем, та сплатити винагороду (проценти), якщо договір не є безпроцентним. Позикодавцеві належить право вимагати від позичальника повернення позики та сплати винагороди (якщо договір не є безпроцентним).

Позичальник повинен повернути позикодавцю предмет позики у строк та в порядку, що встановлені договором. Так, наприклад, у договорі можуть передбачатися час і місце повернення, особа, якій треба повернути позику. За загальним правилом, відповідно до статті 532 ЦК, якщо місце виконання грошового зобов'язання не встановлене у договорі, виконання проводиться за місцем проживання кредитора (позикодавця), а якщо позикодавцем є юридична особа, — за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо позикодавець на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження), на нього покладається обов'язок сповістити про це позичальника (див. ст. 532 ЦК і коментар до неї). При відсутності в договорі умови щодо строку повернення позики або визначення строку моментом пред'явлення вимоги, позичальник повинен повернути гроші або речі протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це. Сторони в договорі можуть встановити інші умови повернення позики, якщо строк повернення не визначений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Дострокове повернення позики допускається лише за договором безпроцентної позики. Це положення пов'язане з тим, що при достроковому поверненні грошових коштів за сплатним договором позикодавець позбавляється частини свого прибутку у вигляді процентів за користування грошовими коштами. Сторони можуть прямо встановити в договорі неприпустимість дострокового повернення позики незалежно від того, нараховуються проценти чи ні.

Позика вважається повернутою з моменту фактичного передання речей, визначених родовими ознаками, позикодавцеві (із рук в руки) або з моменту зарахування грошових коштів, що позичалися, на банківський рахунок позикодавця. Отже, моментом повернення позики не можна вважати, наприклад, момент списання банком відповідної суми з рахунку позичальника або момент надходження грошових коштів на кореспондентський рахунок банку, що обслуговує позикодавця. Якщо договір позики є сплатним, його належне виконання передбачає також оплату в повному обсязі процентів за користування грошовими коштами.

Відповідно до загального правила на кредитора (позикодавця) покладається обов'язок підтвердити прийняття виконання. Але цей обов'язок не перетворює договір позики у двосторонній. Позикодавець, як кредитор, повинен видати позичальнику розписку в отриманні виконання або повернути отриманий при укладенні договору борговий документ (наприклад, розписку позичальника). У разі неможливості повернення боргового документа позикодавець повинен вказати про це у розписці, яку він видає. У разі відмови позикодавця повернути борговий документ або видати розписку позичальник має право затримати виконання зобов'язання, при цьому кредитор (позикодавець) вважається таким, що прострочив (див. ст. 545 ЦК і коментар до неї).

Стаття 1050. Наслідки порушення договору позичальником

1.  Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549—552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

2.  Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У випадку, коли позичальник своєчасно, тобто у строк, встановлений договором або законом (ст. 1049 ЦК), не повернув суму позики, на нього покладається обов'язок сплатити суму позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, проценти за користування сумою позики, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Нарахування двох різновидів процентів здійснюється кумулятивне, шляхом складання процентів за користування сумою позики та процентів від простроченої суми (проценти відповідальності). Розмір відповідальності позичальника за прострочення визначається у розмірі трьох процентів річних від суми позики, нарахованих від дня, коли сума позики повинна була бути поверненою, до дня її фактичного повернення позикодавцю незалежно від сплати процентів, передбачених у договорі позики. Проценти як форма відповідальності нараховуються на суму позики (основного боргу) без врахування вже нарахованих процентів за користування основним капіталом, якщо в договорі не встановлено інше. Договором може бути встановлений інший розмір процентів за прострочення повернення суми позики та процентів за користування.

Якщо позичальником прострочене повернення позики, предметом якої є визначені родовими ознаками речі, на нього покладається обов'язок сплатити позикодавцеві неустойку у вигляді штрафу або пені. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежне виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Слід мати на увазі, що проценти на неустойку не нараховуються, а сплата (передання) неустойки не звільняє боржника (позичальника) від виконання свого обов'язку в натурі.

Якщо договором позики встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини (однократне прострочення) позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК. Це означає, фактично, що умова про розстрочення втрачає силу. З цього ж моменту також становиться можливим нарахування на суму, що залишилася, процентів від простроченої суми. Крім того, позикодавець має право отримати винагороду за надання предмету позики у користування у вигляді процентів. Розмір процентів визначається згідно ст. 1048 ЦК. Зазначене стосується лише відносин позики, де предметом виступають грошові кошти, оскільки позика речей, визначених родовими ознаками, є безпроцентною.

Стаття 1051. Оспорювання договору позики

1. Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей. З метою захисту позичальника від недобросовісного позикодавця в статті, що коментується, закріплене право позичальника оспорювати договір позики на підставі того, що гроші або речі насправді не були отримані ним або були отримані у меншій кількості, ніж це вказано в договорі. Оспорювання договору позики здійснюється у судовому порядку, при цьому позичальником можуть бути використані будь-які докази (свідчення свідків, письмові докази, засоби аудіо -, відеозапису та інші докази). У випадку, коли договір позики повинен бути укладений в письмовій формі (див. статтю 1047 ЦК і коментар до неї) і ця форма не дотримана, позичальник не має права використовувати свідчення свідків як докази у судовій справі, але має право надати інші докази укладання договору позики. Згідно статті 46 ЦПК України такими доказами, зокрема, можуть бути: всякого роду документи, акти, листування службового або особистого характеру, які містять у собі відомості про обставини, що мають значення для справи.

При встановленні судом факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним. Якщо судом встановлено, що позичальник отримав меншу кількість грошей або речей, ніж вказано в договорі, то вважається, що договір був укладений на фактично одержану ним кількість грошей або речей.

Незалежно від того, в якій формі повинен бути укладений договір позики, показання свідків допускаються для оспорювання договору у випадку, якщо договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжких обставин. Наслідки укладання договору позики під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини визначаються відповідно до ст.ст. 230, 231, 232, 233 ЦК.

Стаття 1052. Забезпечення виконання зобов'язання позичальником

1. У разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Виконання договору позики, тобто повернення позикодавцю майна (грошей або речей), може забезпечуватися засобами забезпечення зобов'язань, зокрема заставою, гарантією, неустойкою або порукою. Якщо позичальник не виконує передбачених договором позики обов'язків щодо забезпечення повернення суми позики одним із вказаних у главі 49 ЦК способів (наприклад, вказана ним особа відмовилася від укладання договору поруки або не надала банківську гарантію), позикодавець має право вимагати дострокового повернення позики та сплати (якщо інше не передбачене) процентів за користування позикою.

Такі ж наслідки настають і у тому випадку, коли мала місце втрата забезпечення (наприклад, банкрутство поручителя, загибель предмета застави тощо) або погіршились умови забезпечення внаслідок обставин, за які позикодавець не несе відповідальності (наприклад, знецінення предмета застави при заставі цінних паперів).

У договорі сторони мають право передбачити інші умови щодо забезпечення повернення позики, втрати забезпечення або погіршення його умов.

Стаття 1053. Новація боргу у позикове зобов'язання

1. За домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.

2. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (Стаття 1047 цього Кодексу).

Іноді на практиці виникає необхідність перетворити борг, що виник з іншого договору (купівлі-продажу, оренди тощо), в позикове зобов'язання. Наприклад, при купівлі товару покупець не повністю сплатив ціну і бажає отримати відстрочення платежу, - - різниця між належними до сплати і вже сплаченими коштами і буде складати предмет позики. У цьому випадку закон допускає новацію боргу в позикове зобов'язання. У силу новації зобов'язання, що виникло з первісного договору (купівлі-продажу, найму тощо), припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сторонами (див. ст. 604 ЦК і коментар до неї). Юридичною підставою договору позики, що виникає при новації, є угода сторін про припинення первісного зобов'язання. Саме тому, дійсність нового договору залежить від дійсності первісного. Якщо первісний договір визнається недійсним, то недійсним стає і договір позики, що його змінив.

Заміна боргу позиковим зобов'язанням повинна провадитися з додержанням вимог про новацію, встановлених чинним законодавством. Так, наприклад, неможливо змінювати на договір позики зобов'язання про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та деякі інші, встановлені законом. Слід враховувати, що новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором. Заміна боргу позиковим зобов'язанням має здійснюватися у формі, встановленій для договору позики. Отже, якщо борг за первісним зобов'язанням не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян або кредитором є юридична особа, угода про новацію має укладатися у письмовій формі.

Параграф 2. Кредит

Стаття 1054. Кредитний договір

1.  За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

2. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір є різновидом договору позики, у зв'язку з чим до нього застосовуються загальні положення про договір позики, якщо інше не встановлене цим параграфом Цивільного кодексу і не випливає із суті кредитного договору. Таким чином, всі положення, що стосуються процентів за договором позики, обов'язку позичальника щодо повернення суми боргу, наслідків порушення позичальником договору, наслідків втрати забезпечення зобов'язання та деякі інші застосовуються до кредитного договору, оскільки інше не випливає із закону та самого договору. Виняток складають положення щодо строку і форми кредитного договору, а також відмови від надання або одержання кредиту, які регулюються за правилами, встановленими цим параграфом.

Кредит --це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Законодавством передбачаються різні форми та види кредиту.

Кредитний договір — це угода, за якою одна сторона (кредитодавець — банк або інша фінансова установа) передає другій особі (позичальнику) грошові кошти у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит у встановлений договором строк та сплатити встановлені проценти.

Предметом цього договору є грошові кошті в національній або іноземній валюті. Відповідно до статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. — кредитодавцем можуть бути банки та інші фінансові установи (кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг). У випадках прямо передбачених законом кредитодавцями можуть бути також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності. Як було вказано вище, для надання коштів у позику (в тому числі і на умовах фінансового кредиту) за рахунок залучених коштів, фінансова установа повинна мати відповідну ліцензію.

Аналіз статті, що коментується, дозволяє зробити висновок, що кредитний договір є консенсуальним договором.

Кредитний договір є також двостороннім, оскільки породжує обов'язок кредитодавця надати кредит та обов'язок позичальника його повернути та сплатити проценти за користування ним.

Встановлення обов'язку позичальника сплатити кредитодавцю проценти за користування кредитними коштами, означає, що договір кредитування є у всіх випадках сплатним. Розмір процентів, порядок їх сплати визначаються у договорі залежно від групи кредитного ризику, ступеня забезпеченості, строку користування кредитом, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, облікової ставки та інших факторів.

Строк є істотною умовою кредитного договору, оскільки він на відміну від договору позики не може укладатися на умовах «до пред'явлення вимоги». Будучи сплатним видом позики кредит може бути достроково повернений лише за згодою кредитора.

Стаття 1055. Форма кредитного договору

1.  Кредитний договір укладається у письмовій формі.

2. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до статті, що коментується, кредитний договір обов'язково повинен бути укладений у письмовій формі. Це положення відповідає загальним правилам, встановленим статтю 208 ЦК, — правочини, що вчиняються між юридичними особами або фізичною та юридичною особою повинні бути укладені в письмовій формі. На відміну від загального правила, згідно з яким недодержання встановленої законом письмової форми правочину не має наслідком його недійсність, недодержання письмової форми кредитного договору має наслідком його нікчемність (див. ст. 215 ЦК та коментар до неї).

Кредитний договір повинен бути підписаний уповноваженими особами сторін, що його укладають. Слід враховувати, що статутні документи фінансових установ можуть встановлювати обмеження повноважень керівників на укладення кредитних договорів певною сумою.

Стаття 1056. Відмова від надання або одержання кредиту

1. Кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений.

2. Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

3.  У разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором.

Особливістю кредитного договору у порівнянні з договором позики є те, що законом передбачена можливість односторонньої відмови від договору кредитодавця або позичальника.

Право кредитодавця на односторонню відмові від договору шляхом відмови від надання кредиту частково або в повному обсязі виникає у нього у випадку порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. До числа таких обставин передусім належать економічні та правові фактори, що підривають віру в здатність позичальника повернути отриманий кредит (притягнення позичальника до відповідальності, наявність відомостей, що свідчать про заборгованість позичальника за кредитними договорами з іншими кредитодавцями, порушення процедури визнання позичальника банкрутом). Порядок порушення процедури банкрутства визначається Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ».

У свою чергу, позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі без будь-якої мотивації, а, наприклад, у зв'язку з відпадінням потреби, якщо інше не передбачено законом або договором. Про це позичальник повинен сповістити кредитодавця до встановленого строку надання кредиту. У договорі може бути передбачена відповідальність позичальника за відмову від одержання кредиту або можливість відмови може бути взагалі виключена.

Однією з умов кредитних договорів є встановлення цільової спрямованості використання кредитних коштів. Цільовий характер передбачає використання кредитних коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. У разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов'язку щодо цільового використання кредиту, кредитодавець має право відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором.

Стаття 1057. Комерційний кредит

1. Договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.

2. До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054—1056 цього Кодексу, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання.

Комерційний кредит — це правовідносини, які передбачають надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг. Комерційне кредитування досить широко трактується у чинному законодавстві. Воно нерозривно пов'язане з тим договором, умовою якого є. Якщо з договору слідує, що момент оплати не співпадає з моментом передачі товару (виконання роботи, надання послуги), то йдеться про комерційний кредит, навіть якщо сторони не визначили даний термін у самому договорі.

Фактично, комерційним кредитом може вважатися будь-яке неспівпадіння у часі виконання зустрічних обов'язків за укладеним договором, коли товари поставляються (роботи виконуються, послуги надаються) раніше їх оплати або платежі здійснюються раніше передачі товарів (виконання робіт, надання послуг). Отже, комерційний кредит — це не лише відстрочення розстрочення оплати за надане майно, але й будь-яке авансування, попередня оплата тощо. Так, зокрема, приймаючи в оплату поставленої продукції вексель, продавець кредитує покупця, і, навпаки, надаючи перед початком робіт за договором підряду аванс, замовник кредитує підрядника.

Відповідно до чинного законодавства, у разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя, інших угод про надання кредиту не укладається. Погашення такого комерційного кредиту може здійснюватися шляхом сплати боржником за векселем, передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій особі (крім банків та інших кредитних установ), переоформлення комерційного кредиту на банківський.

Як правило, комерційне кредитування здійснюється без спеціального юридичного оформлення лише в силу однієї з умов укладеного договору (про аванс, про розстрочення тощо). Саме тому відповідно до частини 2 статті, що коментується, до комерційного кредиту застосовуються положення статей про кредитний договір, якщо інше не встановлено положенням про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання. Таким чином, зазначена норма усуває прогалини правового регулювання, що можуть виникнути при виконанні будь-якого договірного зобов'язання на умовах кредиту. Як і за кредитним договором, при комерційному кредитуванні також можуть сплачувати проценти за користування кредитом (за отриманий аванс, попередню оплату, відстрочення або розстрочення платежу). Крім того, якщо це передбачено договором або законом, може стягуватися неустойка за неналежне виконання зустрічного зобов'язання (наприклад, за прострочення передачі авансованого товару або за несвоєчасну сплату товару, придбаного в кредит).

Параграф 3.  Банківський вклад

Стаття 1058. Договір банківського вкладу

1. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

2.  Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (Стаття 633 цього Кодексу).

3.  До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Депозитні рахунки відкриваються на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та установою банку на визначений у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки перераховуються з розрахункового, поточного рахунку підприємства і після закінчення строку зберігання повертаються на цей самий розрахунковий, поточний рахунок.

Публічним визнається договір, в якому однією із сторін є підприємець або інша особа відповідно до закону, що взяли на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звертається (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Ціна товарів, робіт і послуг, а також інші умови публічного договору встановлюються однаково для всіх споживачів, крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами допускається надання пільг для окремих категорій споживачів.

Банк, відповідно до закону, не повинен надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, крім випадків, передбачених законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відмова банку, визначена законом, від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг) не допускається.

У випадках, передбачених законом або іншими нормативно-правовими актами, Кабінетом Міністрів України або уповноваженими ним органами, можуть прийматися правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічних договорів.

Стаття 1059. Форма договору банківського вкладу

1. Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі.

Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

2.  У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Депозитні рахунки підприємствам та їх відокремленим підрозділам, громадянам відкриваються на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунка та установою банку на визначений у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки перераховуються з поточного рахунка і після закінчення строку зберігання повертаються на поточний рахунок. Відсотки за депозитними вкладами перераховуються в такому самому порядку або зараховуються на поповнення депозиту. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунка забороняється.

Стаття 1060. Види банківських вкладів

1. Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.

2. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

3. Якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент.

4.  Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

Договір банківського вкладу розділяється на такий, що укладений на умовах видачі вкладу на першу вимогу клієнта і на такий, що укладається на умовах видачі коштів зі спливом строку. Договором можуть встановлюватися інші умови сплати коштів. Крім того, за договором банківського вкладу банк зобов'язаний видати вклад на першу вимогу вкладника. При цьому розмір процентів, що виплачується банком, дорівнює процентам, які він сплачує за вкладами на вимогу.

Стаття 1061. Проценти на банківський вклад

1. Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

2.  Банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

У разі зменшення банком розміру процентів на вклади на вимогу новий розмір процентів застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення процентів, зі спливом одного місяця з моменту відповідного повідомлення, якщо інше не встановлено договором.

3. Встановлений договором розмір процентів на строковий вклад або на вклад, внесений на умовах його повернення у разі настання визначених договором обставин, не може бути односторонньо зменшений банком, якщо інше не встановлено законом.

4. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

5.  Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу.

У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.

Якщо інше не передбачено договором, банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу. У разі зменшення банком розміру процентів новий розмір процентів застосовується до вкладів, внесених до сповіщення вкладників про зменшення процентів, зі спливом місяця з моменту відповідного сповіщення, якщо інше не передбачено договором. Визначений договором розмір процентів за вкладом, внесеним на умовах його видачі зі спливом визначеного строку або із настанням передбачених договором обставин, не може бути односторонньо зменшений банком, якщо інше не передбачено законом. Проценти на суму банківського вкладу нараховуються від дня, який іде за днем її надходження у банк, до дня, який передує її поверненню вкладникові або ж її списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Якщо інше не передбачено договором банківського вкладу, проценти на суму банківського вкладу виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а не витребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти. Банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади за вимогою. Якщо в договорі немає умови про розмір виплачуваних процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі, що визначається відповідно до ч. 1 статті 1129 ЦК. Банк повинен вчиняти для клієнта операції, передбачені для рахунків даного виду законом, за встановленими згідно з ним банківськими правилами та застосовуваними у банківській практиці звичаями ділового обороту, якщо договором банківського рахунка не передбачено інше.

Стаття 1062. Внесення грошових коштів на рахунок вкладника іншою особою

1.  На рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу   передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.

2.  Кошти, помилково зараховані на рахунок вкладника, підлягають поверненню відповідно до статті 388 цього Кодексу.

Цивільний кодекс України передбачає можливість внесення третіми особами коштів на рахунок вкладника. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання коштів від таких осіб.

Стаття 1063. Договір банківського вкладу на користь третьої особи

1. Фізична або юридична особа може укласти договір банківського вкладу (зробити вклад) на користь третьої особи. Ця особа набуває права вкладника з моменту пред'явлення нею до банку першої вимоги, що випливає з прав вкладника, або вираження нею іншим способом наміру скористатися такими правами.

До набуття особою, на користь якої зроблений банківський вклад, прав вкладника ці права належать особі, яка зробила вклад.

Визначення імені фізичної особи (Стаття 28 цього Кодексу) або найменування юридичної особи (Стаття 90 цього Кодексу), на користь якої зроблений вклад, є істотною умовою договору банківського вкладу.

2. Якщо особа, на користь якої зроблено вклад, відмовилася від нього, особа, яка уклала договір банківського вкладу на користь третьої особи, має право вимагати повернення вкладу або перевести його на своє ім'я.

За договором вкладу на користь третіх осіб істотним є умова про зазначення імені фізичної особи або найменування юридичної особи, на користь якої здійснюється вклад. Якщо інше не передбачено договором, така особа стає вкладником з моменту надходження грошей на рахунок.

Стаття 1064. Ощадна книжка

1.  Укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом підтверджуються ощадною книжкою.

В ощадній книжці вказуються найменування і місцезнаходження банку (його філії), номер рахунка за вкладом, а також усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунка, а також залишок грошових коштів на рахунку на момент пред'явлення ощадної книжки у банк.

2.  Відомості про вклад, вказані в ощадній книжці, є підставою для розрахунків за вкладом між банком і вкладником.

3.  Видача банківського вкладу, виплата процентів за ним і виконання розпоряджень вкладника про перерахування грошових коштів з рахунка за вкладом іншим особам здійснюються банком у разі пред'явлення ощадної книжки.

Якщо ощадну книжку втрачено або приведено у непридатний для пред'явлення стан, банк за заявою вкладника видає йому нову ощадну книжку.

Договір банківського вкладу має буди укладений у письмовій формі. Письмова форма договору підтверджується ощадною книжкою, ощадним або депозитним сертифікатом або іншим спеціальним документом, який виданий кредитною установою вкладнику. Укладення договору банківського вкладу з громадянином, а також внесення грошових коштів на його рахунок за вкладом вважаються підтвердженими ощадною книжкою, якщо угодою сторін не передбачене інше. Ощадні книжки розділяються на два види: іменні та на пред'явника. Ощадна книжка на пред'явника є цінним папером.

В ощадній книжці має бути вказано та удостовірене кредитною установою: найменування та місце знаходження банку (якщо вклад внесений у філіал — також його відповідний філіал); номер рахунку за вкладом, усі суми грошових коштів, зарахованих на рахунок, усі суми грошових коштів, які були списані з рахунку, залишок грошових коштів на рахунку на момент пред'явлення ощадної книжки у банк.

Якщо не доведено інше, стан вкладу, дані про нього, які вказані у ощадній книжці, визнаються підставою для розрахунків за вкладом між банком та вкладником: видача вкладу, сплата процентів за ним, виконання розпоряджень вкладника про перерахунок грошових коштів з рахунку за вкладом іншим особам виконуються банком при пред'явленні ощадної книжки.

Стаття 1065. Ощадний (депозитний) сертифікат

1.  Ощадний (депозитний) сертифікат підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (володільця сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав.

2. У разі дострокового пред'явлення ощадного (депозитного) сертифіката до оплати банком виплачується сума вкладу та проценти, які виплачуються за вкладами на вимогу, якщо умовами сертифіката не встановлений інший розмір процентів.

Ощадний сертифікат — це письмове свідчення банку-емітента про вклад грошових коштів, яке підтверджує право вкладника (бенефіціара) або його правонаступника на отримання після спливу встановленого терміну суми депозиту (вкладу) та процентів по ньому. Сертифікати можуть випускатись як у разовому порядку, так і серіями.

Вони розділяються на іменні та на пред'явника. Сертифікат не може служити розрахунковим або платіжним інструментом за продані товари або надані послуги. Грошові розрахунки по купівлі-продажу депозитних сертифікатів, сплаті сум за ними виконуються тільки у безготівковому порядку. Сертифікати можуть бути строковими та до запитання. Строк звернення за строковими сертифікатами обмежується одним роком.

Банк може передбачити можливість дострокового пред'явлення сертифіката до оплати. При цьому він сплачує власникові сертифіката його суму та проценти по зниженій процентній ставці.

На бланку сертифіката має бути вказано: найменування «депозитний (або ощадний) сертифікат», вказана підстава видачі сертифіката (внесення депозиту або ощадного вкладу), розмір депозиту або ощадного вкладу, який оформлений сертифікатом, безумовне зобов'язання банку повернути суму, внесену на депозит або на вклад, дата витребування бенефіціаром суми за сертифікатом, ставка процентів за користування депозитом або вкладом, сума належних процентів, найменування та адреса банку-емітента та (для іменного сертифіката) бенефіціара. Підписи двох осіб, уповноважених банком на підписання такого роду зобов'язань, скріплені печаткою банку.