Глава 66 ЗБЕРІГАННЯ

Параграф 1. Загальні положення про зберігання

Параграф 2. Зберігання на товарному складі

Параграф 3. Спеціальні види зберігання

Параграф 1. Загальні положення про зберігання

Стаття 936. Договір зберігання

1.  За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

2.  Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

3.  Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

У сучасний період з'явилася ціла індустрія послуг, які виникають з договору зберігання, оскільки даний договір належить до договорів, направлених на надання послуг. У більшості випадків договір зберігання є реальним, тобто вважається укладеним з моменту передачі речі зберігачу. Стаття, що коментується, передбачає можливість укладення договору, змістом якого є зобов'язання зберігача прийняти річ на зберігання у майбутньому. Такий договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки сторін виникають з моменту укладення договору. Укладення такого договору передбачено законом тільки для осіб, які здійснюють зберігання як професійну діяльність.

Договір зберігання може бути як сплатним, так і безоплатним. Причому, безоплатність його передбачається, тому що таким він вважається завжди, якщо інше не випливає з договору чи закону. Він може бути одностороннім чи двостороннім. Реальний, безоплатний договір зберігання є одностороннім. Реальний і сплатний договір зберігання — двосторонній; консенсуальний договір також є двостороннім.

Обов'язок зберігання може бути заснований і безпосередньо на законі (див. ст.ст. 954, 955 ЦК і коментарі до них).

Сторонами договору зберігання виступають поклажодавець та зберігач. Поклажодавець може не бути власником майна. На зберігання можуть передаватися чужі речі, для цього не потрібна згода або доручення власника речі. Однак останній зберігає можливість повернути свою річ від зберігача, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст. 953 ЦК). Зберігач має бути дієздатною особою. Він може здійснювати зберігання як професійну діяльність, або в окремих випадках, як товариську послугу. На практиці виникають суперечки щодо особи зберігача, якщо майно було прийняте на зберігання працівником підприємства без відповідного оформлення, всупереч установленим правилам. У таких випадках правочин між громадянином та працівником підприємства (організації) служби побуту про виконання роботи без відповідного оформлення не породжує прав і обов'язків між громадянином і цим підприємством (організацією). Зберігачем тут виступає і несе відповідальність за втрату або ушкодження переданого майна не юридична особа, а безпосередньо той працівник, який прийняв на себе відповідні зобов'язання.

Предметом зберігання можуть бути будь-які речі, у тому числі документи, цінні папери, які не виключені з цивільного обігу. Предметом договору зберігання не можуть бути тварини. Гроші можуть бути предметом договору зберігання, якщо вони не знеособлюються. У противному випадку вірніше визначати угоду як договір позики (ст. 1046 ЦК) або договір банківського вкладу (ст. 1058 ЦК). Від договору позики зберігання відрізняється тим, що за договором позики переходить право власності, а при зберіганні зберігач не вправі здійснювати дії відносно речі права власника, не може розпоряджатися переданими йому речами, а повинен їх зберігати. Від договору майнового найму зберігання відрізняється тим, що договір укладається в інтересах поклажодавця і не припускає користування річчю зберігачем (ст.944 ЦК). Загальним для цих договорів є необхідність повернути саме ту річ, що була передана зберігачу (ст. 949 ЦК). Виняток передбачено для зберігання родових речей (див. ст. 941 ЦК і коментар до неї).

Стаття 937. Форма договору зберігання

1.  Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання.

Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

2. Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків.

3. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Згідно зі статтею, що коментується, договір зберігання направлений на надання послуг зі збереження фізичним та юридичним особам. Залежно від характеру відносин, які виникають, законодавством передбачена різна форма вчинення даного договору. За реальним договором зберігання (ч. 1 ст. 936 ЦК) його форма визначається відповідно до ч.4 ст.208 ЦК. Письмова форма за загальним правилом вважається необхідним доказом у випадку заперечення зберігачем факту прийняття речей на збереження.

Для договору, за яким зберігач зобов'язаний у майбутньому прийняти на зберігання річ від поклажодавця, незалежно від складу учасників та вартості речей, законом передбачена тільки письмова форма.

Відповідно до ст. 218 ЦК недотримання простої письмової форми договору має наслідком його недійсність лише у випадках, прямо передбачених законом або угодою сторін. У більшості випадків прийняття речей на зберігання оформляється квитанцією, розпискою чи іншим документом, підписаним зберігачем. При цьому письмова форма договору вважається дотриманою.

У випадку настання надзвичайних ситуацій, коли передача речі на зберігання була викликана пожежею, іншим стихійним лихом, раптовою хворобою і тощо, можлива усна форма договору. У разі настання надзвичайних обставин, які сторони не могли передбачити, укладення письмового правочину, що вимагає часу, було для них неможливим або складним. У цьому випадку передача речі на зберігання може доводитися, зокрема за допомогою свідків.

Замість укладення письмового договору зберігач для підтвердження факту укладання договору при прийомі речей на короткострокове зберігання може видавати номерні жетони, інші знаки поклажодавцеві. Такі знаки прирівнюються до письмових доказів (зберігання в гардеробі). Утримувач жетона презюмується в якості поклажодавця або особи, яка діє від його імені. Зберігач у випадку видачі речі, яка була здана на зберігання, пред'явителю жетона (якщо жетон викрадений чи втрачений) несе відповідальність, якщо буде доведено в діях зберігача наявність умислу чи грубої необережності. Громадянин у разі втрати жетона зберігає право доводити факт вчинення договору, посилаючись на показання свідків.

Стаття 938. Строк зберігання

1. Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

2. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажо-давцем вимоги про її повернення.

3.  Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

За договором зберігання строк визначається насамперед як проміжок часу, протягом якого зберігач зобов'язаний зберігати річ. Договір зберігання може бути вчинений як на конкретний строк, так і на невизначений, тобто до моменту витребування речі поклажодавцем. Сторони у договорі самостійно визначають строк договірних відносин. Строк у договорі зберігання завжди встановлюється враховуючи інтереси поклажодавця.

Враховуючи дану норму, поклажодавець вправі в будь-який час зажадати повернення майна від зберігача, а зберігач зобов'язаний повернути майно на першу вимогу, незалежно від строку зберігання. Що стосується зберігача, то він може зажадати припинення договору лише у випадку, якщо майно було здано на зберігання до витребування чи без указівки строку. Але й у цьому випадку він зобов'язаний надати поклажодавцю достатній строк для одержання майна.

Договір зберігання може бути укладений як на заздалегідь визначений строк, так і на строк до пред'явлення вимоги повернення речі поклажодавцем. У другому випадку виходячи з того, що договір зберігання укладається в інтересах поклажодавця, йому надане право вимагати повернення речі достроково.

Зберігач не вправі достроково виконати своє зобов'язання. Це суперечить суті зобов'язання зберігання. Виняток складають особливі випадки, наприклад ліквідація юридичної особи.

Якщо строк зберігання не був точно обумовлений, зберігач вправі зажадати від поклажодавця взяти назад річ після закінчення «звичайного» чи «розумного при даних конкретних обставинах» строку. Поняття «звичайного» та «розумного» строку у випадку виникнення спору має визначати суд.

Стаття 939. Правові наслідки відмови поклажодавця від передання речі на зберігання

1. Зберігач, який зобов'язався прийняти в майбутньому річ на зберігання, не має права вимагати її передання на зберігання.

2. Поклажодавець, який не передав річ на зберігання, зобов'язаний відшкодувати зберігачеві збитки, завдані йому у зв'язку з тим, що зберігання не відбулося, якщо він в розумний строк не попередив зберігача про відмову від договору зберігання.

Якщо передача речі не відбулася, зберігач не вправі вимагати від поклажодавця передачі передбаченої договором речі, тобто останній має право в односторонньому порядку відмовитися від виконання договору. У випадку, коли зберігач зазнав певних витрат та не був заздалегідь попереджений про відмову від договору, поклажодавець повинен відшкодувати такі збитки. Договір зберігання може бути як сплатним так і безоплатним, виконуватися як професійно, так і у вигляді товариських послуг.

У першому випадку невиконання умов договору може відобразитися на професійних інтересах зберігача, який зазнав збитків у зв'язку з тим, що не відбулася передача речі, а саме здійснив спеціальні витрати для забезпечення належного збереження речі, не отримав доходи, які сподівався отримати за зберігання речі. Збитки слід відшкодовувати керуючись нормами ст.952 ЦК, якщо інше не передбачене законом або договором. Збитки не відшкодовуються, якщо поклажодавець вчасно, а саме в «розумний строк» попередив зберігача про неможливість передачі речі. «Розумний строк» має визначатися з урахуванням конкретних обставин кожної справи, предмета зобов'язання, умов його передачі та інших обставин, які можуть вплинути на конкретні дії сторін.

Відповідно до статті, що коментується, у зберігача виникає можливість звільнитися від свого обов'язку прийняти річ на зберігання, якщо вона не була передана в обумовлений строк. У цьому випадку виникає прострочення кредитора.

Стаття 940. Обов'язок прийняти річ на зберігання

1. Професійний зберігач, який зберігає речі на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування, не має права відмовитися від укладення договору зберігання за наявності у нього такої можливості.

2. Зберігач звільняється від обов'язку прийняти річ на зберігання, якщо у зв'язку з обставинами, які мають істотне значення, він не може забезпечити її схоронності.

Якщо річ мала бути передана на зберігання в майбутньому, зберігач звільняється від обов'язку прийняти річ на зберігання, якщо у зв'язку з обставинами, які мають істотне значення, він не може забезпечити її схоронності.

Професійний зберігач не вправі відмовити в укладенні договору будь-якому контрагенту,

який до нього звернувся, при наявності у нього такої можливості. Зберігач може відмовитися від укладення договору у випадку, якщо склад, камера не передбачає зберігання даного виду речей (відсутність холодильника, спеціальної тари і т.д.).

Обов'язок зберігача полягає в прийняті речі на зберігання в майбутньому (див. ст. 936 ЦК і коментар до неї). Оскільки основною метою договору зберігання є забезпечення інтересів поклажодавця, на відміну від загальних правил про реальне виконання договору, норма даної статті не передбачає права вимагати від поклажодавця передачі зберігану передбаченої договором речі, тобто останній може в односторонньому порядку відмовитися від виконання договору. Вказана норма надає можливість зберігачу звільнитися від свого обов'язку прийняти річ на зберігання, якщо в обумовлений строк річ йому не передана.

Якщо річ має бути передана на зберігання у майбутньому, зберігач звільняється від обов'язку прийняти річ на зберігання, якщо у зв'язку з обставинами, які мають істотне значення, він не зможе забезпечити її схоронність.

Стаття 941. Зберігання речей, визначених родовими ознаками

1. За згодою поклажодавця зберігач має право змішати речі одного роду та однієї якості, які передані на зберігання.

Об'єктом договору зберігання можуть бути як індивідуально-визначенні так і родові речі. Зберігання речей, визначених родовими ознаками, прийнято називати іррегулярним (неправильним) зберіганням. Його застосування прямо передбачається договором зберігання, і може встановлюватися тільки відносно родових речей, коли речі одного поклажодавця змішуються з речами інших та речами зберігача, і після закінчення строку зберігання кожному з них передається обумовлена сторонами кількість речей того ж роду й якості. Такі відносини найчастіше застосовуються при зберіганні на елеваторах, у холодильниках, овочесховищах загального користування тощо, складах (див. ст.958 та коментар до неї). У випадках іррегулярного зберігання виникає питання, кому належить право власності на передані родові речі. Це спеціальний випадок загальної часткової власності поклажодавців зі знеособленням їхньої частки. При зберіганні речей із правом розпорядження ними власником вважається зберігач.

Стаття 942. Обов'язок зберігача щодо забезпечення схоронності речі

1. Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

2. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Основним обов'язком зберігача є забезпечення схоронності прийнятої на збереження речі. Виконуючи даний обов'язок, зберігач повинен вжити необхідних заходів для того, щоб запобігти викраденню майна, пошкодженню чи знищенню третіми особами. Обсяг і характер цих заходів залежить від цілого ряду факторів, зокрема від виду прийнятого на збереження майна, конкретної мети договору зберігання, його оплатності, від того, чи є зберігання професійним, і т.д. Загальні ж закріплені законом правила зводяться до наступного.

Закон вимагає, щоб зберігач дотримувався всіх тих заходів, які необхідні для забезпечення схоронності майна, що передбачені договором. Саме в договорі сторони можуть врахувати всі особливості конкретного випадку, обумовити спеціальні запобіжні заходи, яких повинен дотримуватися зберігач і т.д.

Сторони повинні дотримуватись умов договору в усіх випадках. У договорі можуть бути передбачені спеціальні заходи захисту майна від розкрадання, ушкодженя, від молі, вогкості й ін. Якщо ж у договорі способи зберігання не передбачені, то при безоплатному зберіганні обов'язок зберігача полягає у виявлені турботи про передане йому майно, тобто дбати про це майно, як про своє власне. Наприклад, зберігач відповідає за загибель майна, якщо він при загальній небезпеці врятував тільки свої речі і не довів, що було неможливо врятувати речі, прийняті на зберігання. Від нього можна вимагати вжиття лише тих заходів для збереження речей, яких він уживає щодо своїх речей того самого виду і призначення.

У випадку здійснення зберігання спеціалізованою організацією чи фізичною особою — суб'єктом підприємницької діяльності, зберігання здійснюється оплатно, у зв'язку з чим відповідальність зберігача підвищується. Зберігач у даному випадку повинен забезпечити схоронність речі всіма засобами, передбаченими законом, або іншими правовими актами, що відповідають звичаям ділового обороту і властивостям речі, у тому числі підтримувати температурний режим, дотримуватися протипожежних, санітарних, охоронних й інших правил, страхувати майно.

Зберігач-підприємець відповідає за загибель чи ушкодження речей, якщо не доведе, що причиною були надзвичайні і невідворотні за даних умов обставини (ст.950 ЦК).

Підвищена відповідальність зберігача в інших випадках може бути встановлена в договорі.

Стаття 943. Виконання договору зберігання

1.  Зберігач зобов'язаний виконувати свої обов'язки за договором зберігання особисто.

2.  Зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду.

Про передання речі на зберігання іншій особі зберігач зобов'язаний своєчасно повідомити поклажодавця.

3. У разі передання зберігачем речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання є чинними і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання.

Зберігач повинен виконати прийняті ним зобов'язання особисто. Дана умова пов'язана з підвищеним ступенем довірчого характеру договору зберігання порівняно з більшістю інших цивільно-правових зобов'язань. Тому за загальним правилом і за умови, що інше прямо не передбачене в договором, зберігач не вправі без згоди поклажодавця передавати річ на зберігання третім особам. Виняток складає випадок, коли зберігач змушений до цього силою обставин, наприклад, при своїй раптовій хворобі чи у зв'язку з іншими обставинами неможливо виконувати обов'язки зі збереження. Але й у такій ситуації додатковою умовою правомірності передачі речі на зберігання третій особі є відсутність у зберігача можливості одержати на це згоду поклажодавця. У будь-якому випадку зберігач зобов'язаний негайно повідомити поклажодавця про передачу речі на зберігання третій особі. Таке повідомлення, однак, не означає заміни сторони в зобов'язанні зберігання, оскільки для цього необхідно одержати спеціальну згоду поклажодавця. У зв'язку з цим закон підкреслює, що при передачі речі на зберігання третій особі умови договору між покла-жодавцем і первісним зберігачем залишаються в силі й останній відповідає за дії третьої особи, якій він передав річ на зберігання, як за свої власні. Первісний зберігач має право на регресний позов.

Стаття 944. Користування річчю, переданою на зберігання

1. Зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

Специфіка договору зберігання зумовлюється особливим обсягом прав зберігача відносно майна, яке зберігається. Право користування, тобто здобуття корисних якостей речі знаходиться, за загальним правилом, за рамками договору зберігання. Відповідно до статті, що коментується, користування речами, взятими на зберігання, не передбачається. Воно можливе за згодою поклажодавця чи при необхідності забезпечити схоронність майна (річ зберігає свої якості тільки в результаті постійного користування). Існують правовідносини, в яких зберігачу надається право користуватися предметом зберігання, незважаючи на те, що це не є обов'язковим для його збереження. Якщо зберігачу надається право користування річчю, то зміст такого договору має багато спільного з договором безплатного користування (див. гл.63 ЦК). Основною відмінністю цих договорів є мета передачі речі, що визначає правовідносини сторін. Договір безплатного користування укладається в інтересах позикоодержувача, тому останній повинен здійснювати поточний і капітальний ремонт, нести витрати на утримання речі. Він же в багатьох випадках несе ризик випадкової загибелі чи ушкодження речі. Договір зберігання укладається в інтересах поклажодавця. Останній несе необхідні витрати для забезпечення схоронності речі, ризик її випадкової загибелі чи ушкодження. Передати річ у безплатне користування може тільки власник чи уповноважена ним особи, а на зберігання — й інші особи. Дострокове розірвання договору безплатного користування передбачене лише в окремих випадках, а за договором зберігання поклажодавець може в будь-який час і без пояснення причин припинити дію договору.

Стаття 945. Зміна умов зберігання

1. Зберігач зобов'язаний негайно повідомити поклажодавця про необхідність зміни умов зберігання речі і отримати його відповідь.

У разі небезпеки втрати, нестачі або пошкодження речі зберігач зобов'язаний змінити спосіб, місце та інші умови її зберігання, не чекаючи відповіді поклажодавця.

2.  Якщо річ пошкоджена або виникли реальна загроза її пошкодження чи інші обставини, що не дають змоги забезпечити її схоронність, а вжиття заходів з боку поклажодавця очікувати неможливо, зберігач має право продати річ або її частину.

Якщо зазначені обставини виникли з причин, за які зберігач не відповідає, він має право відшкодувати свої витрати з суми виторгу, одержаної від продажу речі. Наявність зазначених обставин доводиться зберігачем.

У реальному житті можуть виникнути обставини, що вимагають для забезпечення схоронності речі змінити умови зберігання, передбачені договором. З огляду на таку ситуацію закон зобов'язує зберігача негайно повідомити про це поклажодавця, дочекатися його відповіді і діяти відповідно до його вказівок. Але якщо майну поклажодавця загрожує реальна небезпека, необхідно прийняти термінові заходи для запобігання знищенню, ушкодженню, псуванню майна, то зберігач повинен вжити необхідних заходів самостійно, аж до реалізації майна.

Зберігач відповідає за знищення чи ушкодження речі, якщо він винен у виникненні обставин, що до цього призвели. Зокрема, відповідальність зберігача визначається у відповідності до ст. 950 ЦК. Він повинен відшкодувати збитки поклажодавцю з заліком суми, отриманої від реалізації речі. При відсутності вини зберігач вправі відшкодувати понесені витрати за рахунок поклажодавця шляхом відрахування їх з продажної ціни.

Стаття 946. Плата за зберігання

1. Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

2. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати.

3.  Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

4. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

ЦК передбачає оплатність послуг, які виникають з договору зберігання. За загальним правилом, плата за зберігання повинна бути сплачена зберігачу після закінчення зберігання, а якщо оплата передбачена по періодах, вона повинна виплачуватися відповідними частинами після закінчення кожного періоду. У тому випадку, коли зберігання припиняється до припинення обумовленого строку у зв'язку з обставинами, за які зберігач не відповідає, наприклад, за бажанням поклажодавця (ст. 953 ЦК), зберігач має право на пропорційну частину оплати. Якщо ж це відбулося у зв'язку зі здачею на збереження речей, що наділені небезпечними властивостями, про що поклажодавець не повідомив зберігача, останній зберігає право на весь обсяг обумовленої договором винагороди. Навпаки, при достроковому припиненні договору по обставинах, за які зберігач відповідає, він не тільки не вправі вимагати винагороди за строк, що залишився, а й повинен повернути поклажодавцю вже отримані від нього суми.

За згодою сторін плата може бути встановлена в грошовій, натуральній (із визначенням виду та кількості продукції) формі, чи у вигляді надання послуг зберігачеві. Можливий випадок, коли плата за договором виражається у праві зберігача користуватися річчю, яка була здана на зберігання, або її плодами. Плата за договором може бути змішаною. Плата не стягується за короткочасне зберігання речей у гардеробах установ, театрів, бібліотек та ін. Плата не стягується також у випадках зберігання речей під час стихійного лиха.

Якщо поклажодавець не виконав свого зобов'язання, а зберігач продовжує виконувати договір, то поклажодавець зобов'язаний внести плату, встановлену договором, за фактичний час зберігання.

В установчих документах чи договорі юридичної особи може бути передбачене безоплатне зберігання речі. У даному випадку юридична особа не є професійним зберігачем і це не входить в сферу її основної діяльності.

Стаття 947. Відшкодування витрат на зберігання

1. Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.

2.  Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві.

3. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поклажодавець зобов'язаний виплатити зберігачу винагороду за збереження речі, якщо інше не передбачене законом чи договором, або не випливає з обставин справи. Обов'язком поклажодавця є відшкодування зберігачу витрат на збереження речі. Витрати на збереження підрозділяються законом на звичайні, тобто такі витрати, що необхідні для забезпечення схоронності речі в нормальних умовах цивільного обороту, і надзвичайні, тобто такі витрати, що викликані якими-небудь особливими обставинами і які сторони не могли передбачати при укладенні договору зберігання. Умови відшкодування поклажодавцем цих двох видів витрат не співпадають. Звичайні витрати повинні бути відшкодовані зберігачеві в усіх випадках, якщо тільки інше не передбачене законом чи договором. Окремо вони виділяються лише при безоплатному зберіганні, оскільки в тих випадках, коли зберігання здійснюється за плату, передбачається, що вони включаються у винагороду за зберігання.

Строки й умови сплати винагороди визначені у статті, що коментується, диспозитивне, тобто вони можуть бути змінені за згодою сторін. У ч. 2 визначені права зберігача при простроченні поклажодавця й у випадках, коли припинення договору зумовлене зовнішніми причинами (див. також ст.945 ЦК і коментар до неї).

Зберігач має право на відшкодування своїх витрат. При безоплатних відносинах відшкодовуються необхідні і вже зроблені витрати. З цього випливає, що витрати повинні бути визначені і доведені при пред'явленні відповідної вимоги. При сплатному зберіганні ці витрати включаються у загальну винагороду і, як правило, спеціально не виділяються. Ці правила мають диспозитивний характер. Вони можуть бути змінені законом чи договором зберігання.

У процесі зберігання може з'явитися необхідність зробити надзвичайні витрати, не передбачені умовами договору, що перевищують звичайні витрати при зберіганні подібного роду речей. Ця стаття надає можливість зберігачу одержувати не передбачені сторонами витрати за згодою поклажодавця. Остання може бути виражена як попередньо, так і згодом, як схвалення дій зберігача. При відсутності згоди поклажодавця надзвичайні витрати відшкодовуються зберігачу, якщо це передбачено законом, іншими правовими актами чи договором. Обов'язок поклажодавця відшкодувати такі витрати передбачається, зокрема у ст. 945 ЦК (див. коментар до неї). Однак у цих випадках стаття обмежує розмір відшкодування тим збитком, що міг бути заподіяний речі, якби витрати не були зроблені. За правилом ч. 2 зберігач може вимагати сплати йому поклажодавцем уже зроблених витрат, але не відшкодування всього збитку, що міг би бути заподіяний, якби ці витрати не були зроблені. Зазначені обмеження не виключають можливості пред'явлення зберігачем додаткової вимоги поклажодавцю, заснованої на безпідставному збагаченні (див. гл. 83 ЦК).

Стаття 948. Обов'язок поклажодавця забрати річ після закінчення строку зберігання

1. Поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Оскільки договір зберігання забезпечує в першу чергу інтереси поклажодавця, то при невиконанні останнім свого обов'язку забрати річ, зберігач вправі самостійно реалізувати річ при дотриманні наступних умов, а саме: а) якщо інше не передбачено договором; б) після письмового попередження поклажодавця. За звичай ці дії здійснюються професійними зберігачами.

У випадку закінчення строку зберігання і відмови поклажодавця забрати здане на зберігання майно, зберігач, якщо ним є громадянин, може вимагати в судовому порядку примусового продажу невитребуваного майна з дотриманням правил, передбачених Цивільним процесуальним кодексом України, а якщо зберігачем є юридична особа, що спеціалізується на зберіганні, вона зобов'язана невитребувану річ зберігати додатково у межах спеціальних строків, передбачених її статутом чи правилами роботи.

Стаття 949. Обов'язок зберігача повернути річ

1. Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

2. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Зберігач зобов'язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі.

3.  Тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута поклажодавцеві, може підтверджуватися свідченням свідків.

Сторони при вчиненні договору зберігання мають на меті досягнення кінцевого результату — повернення речі поклажодавцеві в належному стані після закінчення строку зберігання. У випадку, коли за період зберігання в результаті певних обставин були отримані плоди та доходи вони передаються поклажодавцеві, якщо інше не передбачено договором. Права зберігача забезпечуються правилом про необхідність враховувати при визначенній якості і кількості речей, що повертаються, їхнього природного погіршення під час зберігання, а також природного збитку (усушка, вивітрювання і т.п.) чи інших змін, викликаних природними властивостями речей. Ці зміни визначаються у відношенні конкретних видів речей, установленими правовими актами, нормами природного збитку, а також звичайними результатами зберігання подібного роду речей, діловими звичаями.

У випадку виникнення спору про тотожність речей, прийнятих на зберігання, та речей, які зобов'язаний повернути зберігач, для його вирішення допускають свідчення свідків, вони можуть бути використанні незалежно від того, в якій формі був укладений договір

Стаття 950. Відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі

1.  За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

2. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

3.  Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Найбільш важливою є відповідальність зберігача за втрату, нестачу чи ушкодження речей, прийнятих, ним на збереження. При цьому відповідальність особи, що робить послуги щодо збереження на сплатній основі, і особливо професійного зберігача, істотно відрізняється від відповідальності безоплатного зберігача та непрофесійного зберігача. Особи, що не відносяться до професійних зберігачів, відповідають за втрату, нестачу й ушкодження майна поклажодавця лише при наявності своєї провини, що передбачається відповідно до загального цивільно-правового правила. Професійні зберігачі відповідають за схоронність майна незалежно від провини. Дане положення відповідає загальному правилу ЦК про можливість відповідальності осіб без вини (ст. 614 ЦК). Крім дії нездоланної сили, професійний зберігач звільняється від відповідальності за втрату, нестачу чи ушкодження майна ще й тоді, коли це відбулося через властивості майна, про які зберігач, приймаючи його на збереження, не знав і не повинен був знати, або в результаті наміру чи грубої необережності поклажодавця (ч.2 ст.950 ЦК).

Важливе значення відіграє правило, що якщо втрата, нестача, ушкодження майна відбулися після того, коли поклажодавець зобовязаний забрати майно, то зберігач відповідає лише при наявності з його боку наміру чи грубої необережності (див.ст.948 ЦК та коментар до неї).

Стаття 951. Відшкодування збитків, завданих поклажодавцеві

1. Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі — у розмірі її вартості;

2)  у разі пошкодження речі — у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

2.  Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Що стосується розміру відповідальності зберігача за несхоронність майна, то він є різним при сплатному і безоплатному зберіганні. За сплатним договором зберігач, за загальним правилом, несе відповідальність у повному обсязі, тобто повинен відшкодувати поклажодавцю як реальний збиток, так і втрачену ним вигоду, якщо тільки законом чи договором не передбачено інше. Наприклад, нерідко при передачі речі на зберігання провадиться його оцінка, що вказується або в самому договорі, або

у виданому поклажодавцю документі (квитанції). У цьому випадку максимальний розмір відповідальності зберігача обмежується сумою оцінки речі. Іноді поклажодавець сам зазначає цінність предмета зберігання. Оголошена цінність може не відповідати дійсній вартості речі. Відповідальність у таких випадках обмежена оголошеною цінністю. У всякому разі вона не повинна перевищувати дійсної вартості речі.

Для визначення розміру відповідальності зберігача велике значення має ціна, з якої потрібно виходити при визначенні суми збитків. Ціна визначається за цінами місця виконання зобов'язання в день добровільного задоволення вимоги поклажодавця чи в день пред'явлення або задоволення позову, відповідно до правил, установлених у ст. 532 та ст. 946 ЦК.

Якщо при здачі майна на зберігання була здійснена оцінка цього майна і ціна його була зазначена в договорі чи іншому письмовому документі, виданому зберігачем, відповідальність зберігача обмежується сумою оцінки, оскільки не доведено, що дійсна вартість ушкодженого, утраченого чи відсутнього майна перевищує цю суму (див. ст.951 ЦК).Таким чином, обсяг відповідальності зберігача обмежений зазначеною у відповідному документі вартістю зданого на зберігання майна. Однак це правило не позбавляє можливості поклажодавця наполягати на відшкодуванні вартості зданого на зберігання майна і вище тієї оцінки, що зазначена в документі, якщо він доведе цю більш високу вартість утраченого, відсутнього чи ушкодженого майна.

При безоплатному зберіганні збитки, заподіяні поклажодавцю втратою, нестачею чи ушкодженням речі, відшкодовуються: 1) за втрату і нестачу речей — у розмірі вартості втрачених чи відсутніх речей; 2) за пошкодження речі -у розмірі суми, на яку знизилася їхня вартість.

Як при сплатному, так і при безоплатному зберіганні поклажодавець вправі відмовитися від майна, якість якого змінилася настільки, що воно не може бути використане за первісним призначенням. Однак зробити це, а також зажадати від зберігача відшкодування вартості такого майна й інших збитків поклажодавець може лише за умови, коли, по-перше, зберігач відповідає за наслідки, що відбулися, і, по-друге, інше не передбачене законом чи договором.

Зберігач несе відповідальність і за порушення інших своїх зобов'язань, зокрема за дострокове припинення зберігання, незаконне користування річчю без згоди поклажодавця, передачу речі третій особі, затримку з поверненням майна і т.д. У ЦК особливої відповідальності за зазначені порушення не передбачається, у зв'язку з чим відповідальність обмежується або стягненням зі зберігача заподіяних збитків, або застосовуються ті штрафні санкції, що були передбачені в договорі зберігання самими сторонами.

Стаття 952. Відшкодування збитків, завданих зберігачеві

1. Поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві збитки, завдані властивостями речі, переданої на зберігання, якщо зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати про ці властивості.

Збитки, зумовлені властивостями прийнятого на зберігання майна, можуть виразитися у знищенні чи ушкодженні речей зберігача, ушкодженні його здоров'я чи настанні інших негативних наслідків. Розмір відповідальності поклажодавця визначається за загальними правилами, встановленим у ст. 22 ЦК. Підставою відповідальності поклажодавця є його вина, що виразилася в тому, що він, передаючи майно на зберігання, не повідомив зберігача про небезпечні властивості зданої на зберігання речі (див. ст. 950 ЦК і коментар до неї).

Стаття 953. Повернення речі на вимогу поклажодавця

1. Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Оскільки договір зберігання укладається в інтересах поклажодавця, останній вправі відмовитися від нього в будь-який час. Однак так само, як і при відмові від передачі речі на зберігання (див. ст. 940 ЦК і коментар до неї), зберігач вправі вимагати відшкодування збитків, заподіяних йому достроковим припиненням договору зберігання, якщо інше не передбачене законом чи договором.

Стаття 954. Зберігання за законом

1. Положення цієї глави застосовуються до зберігання, яке здійснюється на підставі закону, якщо інше не встановлено законом.

Поряд зі зберіганням, що виникає з договору, існує збереження в силу закону. Мова йде про випадки, коли зобов'язання зберігання виникає при настанні зазначених у законі обставин. Прикладами такого зберігання є зберігання знахідки, бездоглядних тварин, спадкового майна, незамовленого товару тощо. Обов'язок по зберіганню майна може входити у зміст таких договорів, як перевезення, купівля-продаж, міна, комісія, майновий і житловий найм тощо.

У цих випадках до відносин по зберіганню майна застосовуються відповідні норми про договір зберігання, якщо інше не встановлено законом чи спеціальними правилами про ці договори. Так, наприклад, у всіх зазначених вище випадках особа, яка здійснює зберігання майна іншої особи, зобов'язана прийняти всі необхідні заходи для його збереження. Особа, якій належить майно, вправі в будь-який час зажадати його повернення. Застосовується до зазначених відносин цілий ряд інших правил, установлених стосовно договору зберігання. Однак наприклад, відповідальність за несхоронність майна, що знаходиться у володінні особи на підставі інших договорів, визначається за правилами, встановленими для цих договорів.

Особливо урегульоване питання про відповідальність за схоронність майна у готелях, будинках відпочинку, санаторіях, гуртожитках тощо. Ці організації відповідають за схоронність майна громадян, що знаходиться у відведених приміщеннях, навіть у тому випадку, коли це майно (крім грошей і коштовностей) і не було здане на зберігання цим організаціям (ст.973, 975 ЦК).

До такого зберігання, яке не слід змішувати з обов'язком по збереженню майна, що входить як складова частина в інші цивільно-правові зобов'язання, застосовуються правила про договори зберігання, якщо законом не встановлене інше.

Стаття 955. Застосування загальних положень про зберігання до окремих його видів

1. Положення параграфу 1 цієї глави застосовуються до окремих видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про окремі види зберігання або законом.

Стаття, що коментується, встановлює пріоритет спеціальних норм, що регулюють умови зберігання визначених видів речей і окремих видів зберігання (ст.ст. 936-978 ЦК) перед загальними нормами. Мається на увазі те, що умови договору зберігання значно розрізняються в залежності від особистості зберігача, виду й особливих властивостей речей, переданих на зберігання. Пріоритет, встановлений у відношенні спеціальних норм (ст.ст. 967-978 ЦК), не поширюється на загальні норми ЦК (перша частина).

Параграф 2. Зберігання на товарному складі

Стаття 956. Поняття товарного складу

1. Товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності.

2. Товарний склад є складом загального користування, якщо відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії) він зобов'язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи.

ЦК України значно розширив та оновив законодавче регулювання зобов'язань зі зберігання, ввівши поняття зберігання на товарному складі та ін.

Відповідно до статті, що коментується, товарний склад — це майновий комплекс, призначений для здійснення підприємницької діяльності у вигляді надання послуг зі зберігання товарів. Товарний склад, як нерухоме майно, може виступати об'єктом купівлі-продажу, оренди або предметом застави.

З іншого боку, товарним складом є організація, яка здійснює підприємницьку діяльність по збереженню товарів, та надає пов'язані зі збереженням послуги. Відносини зберігання на товарному складі пов'язані з самостійною професійною діяльністю юридичної особи. Збереження товарів визначається як сплатне збереження чужих товарів у спеціально пристосованих приміщеннях. Ціль створення товарного складу полягає в тому, щоб не тільки забезпечити схоронність переданих речей, а й створити умови, при яких під час перебування товарів на складі їх обіг продовжувався.

Розрізняються товарні склади загального користування і відомчі, які обслуговують зовні організації. Останні також мають право, але не зобов'язані брати на зберігання майно сторонніх організацій. Такі склади існують на транспорті, при оптових торгових і інших організаціях. Договір зберігання майна на відомчих складах, може регулюватися відомчими й іншими нормативними актами. Наприклад, на митницях України існують митні ліцензійні склади для зберігання товарів у режимі митного складу. Для цього використовуються спеціально обладнані приміщення, резервуари, майданчики. Ліцензування діяльності, пов'язаної з відкриттям та експлуатацією митних ліцензійних складів, здійснюється відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. та ліцензійних умов. Специфіка зберігання на товарному складі порівняно з «загальним зберіганням» полягає в наступних істотних ознаках, які дозволяють характеризувати дані зобов'язання як відносини особливого виду: особливий суб'єкт, особливий об'єкт, особливий характер указаного договору.

Товарні склади приймають на зберігання товари з роздільним зберіганням або зі змішанням речей одного роду та однієї якості, які передані на зберігання (див. коментар до ст. 941 ЦК). У першому випадку поклажодавець повинен зберігати речі на складі роздільно. Кожний з власників зберігає право власності на своє майно. У другому випадку родові речі змішуються з аналогічними замінними речами, що належать різним особам. Склад зобов'язується повернути кожному з них рівну кількість речей того ж роду й якості, які були здані на зберігання. Такий спосіб зберігання для складу кращий, оскільки він значно зменшує витрати на зберігання і спрощує складські роботи. Поклажодавець також виграє у витратах на зберігання, але ризикує одержати назад майно, що за якимись ознаками не буде відповідати тому, яке було передане на зберігання.

Оформлення договору зберігання на товарному складі здійснюється в письмовій формі, найчастіше у виді складських документів (див. ст. 961 ЦК і коментар до неї).

Стаття 957. Договір складського зберігання

1. За договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

2. Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором.

3.  Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

Незважаючи на те, що договір зберігання на товарному складі давно відомий законодавству інших країн, він є новелою ЦК України. Договір складського зберігання є одним із видів договору зберігання і на нього поширюється більшість загальних положень договору зберігання. Він виділяється за суб'єктним складом, змістом та оформленням, які в свою чергу зумовлені зберіганням товарної маси, для прискорення та спрощення товарного обороту. Договір зберігання на товарному складі є двостороннім, консенсуальним та сплатним.

У ч.І статті, що коментується, визначається договір складського зберігання як договір, відповідно якого товарний склад (зберігач) зобов'язується за винагороду зберігати товари, передані йому поклажодавцем, і повернути ці товари у схоронності. Наведене визначення дозволяє виділити три неодмінних ознаки даного виду договору зберігання. 1) «Товари» є особливим предметом договору зберігання. 2) Особливий суб'єктний склад. Контрагентами товарного складу в розглянутому договорі можуть бути лише особи, для яких передані на збереження речі є товаром, тобто такими речами, продаж яких поклажодавці можуть здійснювати в рамках своєї підприємницької діяльності. Тільки в цьому випадку на них поширюється передбачений у § 2 гл. 66 ЦК порядок, включаючи можливість оформлення відносин по збереженню товарів розпорядчими документами, а також наділення товарного складу правом реалізовувати товари, що знаходяться на зберіганні та ін. У всіх інших випадках зберігання на товарному складі повинне здійснюватися виключно в режимі звичайного збереження. І, відповідно, на них поширюються загальні положення про збереження. 3) Відповідні послуги надаються товарним складом за винагороду. Тим самим оплатність договору складського зберігання не поширюється на випадок, передбачений імперативною нормою, а є конститутивною ознакою складського зберігання. Відносини щодо безоплатногоу зберігання, навіть тоді, коли відповідні послуги надаються товарним складом, знаходяться поза межами регулювання § 2 гл. 66 ЦК.

Договір складського зберігання слід віднести до публічних договорів, оскільки він має укладатися з будь-ким, хто цього бажає, і на однакових для всіх умовах.

Договір зберігання у товарному складі повинен бути укладений у письмовій формі. Відповідно до ч. З ст. 957 ЦК така форма вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом. У свою чергу, ст.961 ЦК містить перелік таких документів. Він включає подвійне складське свідоцтво, просте складське свідоцтво та складську квитанцію.

Усі три документи, хоча й закріплюють самі по собі волю лише однієї сторони — зберігача, прирівнюються до письмової форми договору, оскільки друга сторона — поклажодавець виражає, у свою чергу, власну волю укласти договір шляхом прийняття відповідного документа в обмін на передані на зберігання товари.

Стаття 958. Зберігання речей, визначених родовими ознаками, з правом розпоряджання ними

1. Якщо товарний склад має право розпоряджатися речами, визначеними родовими ознаками, до відносин сторін застосовуються положення про договір позики, а час та місце повернення товарів визначаються загальними положеннями про зберігання.

Відповідно до договору складського зберігання його об'єктом визнається річ як товар, яка використовується для подальшої реалізації, а не для побутового вжитку. За своїм змістом товар — це насамперед речі, визначенні родовими ознаками(можливі винятки).Це дає можливість товарному складу розпоряджатися товарами, які зберігаються при певних обставинах з умовою надати в розпорядження поклажодавця прийняту на зберігання кількість речей того ж роду та якості.

Стаття, що коментується, передбачає, що право власності на переданий товар виникає у зберігача, а у поклажодавця залишається право вимоги. За своєю конструкцією договір зберігання з правом товарного складу розпоряджатися речами, які були передані на зберігання, нагадує відносини сторін за договором позики, тобто зберігач зобов'язаний повернути покла-жодавцеві ті самі речі, визначені родовими ознаками, у тій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому

поклажодавцем, у строк та в порядку встановленому договором. Мається на увазі, що товари беруться складом у поклажодавця тільки в борг і відповідно товаровласнику має бути повернена, як випливає зі ст.941 ЦК, «рівна кількість інших отриманих ним речей того ж роду і якості». Відносини позики є в таких випадках похідними від головних — відносин зберігання. Оскільки наділення зберігача правом розпорядження ніякого зустрічного задоволення для товаровласника саме по собі не припускає, ця стаття включає певні гарантії для товаровласника. Так, із метою зробити наслідки розпорядницьких дій зберігача не відчутними для товаровласників, передбачено, що, якщо з закону чи інших правових актів або договору випливає, що товарний склад може розпоряджатися зданими йому на збереження товарами, то до відносин сторін застосовуються правила глави 42 ЦК про позику, однак час і місце повернення товарів визначаються правилами глави «Зберігання».

Стаття 959. Огляд товару

1. Товарний склад зобов'язаний за свій рахунок оглянути товар при прийнятті його на зберігання для визначення його кількості та зовнішнього стану.

2.  Товарний склад зобов'язаний надавати поклажодавцеві можливість оглянути товар або його зразки протягом усього часу зберігання, а якщо предметом зберігання є речі, визначені родовими ознаками, — взяти проби та вжити заходів, необхідних для забезпечення його схоронності.

3. Товарний склад або поклажодавець при поверненні товару має право вимагати його огляду та перевірки якості. Витрати, пов'язані з оглядом речей, несе сторона, яка вимагала огляду та перевірки.

Якщо при поверненні товару він не був спільно оглянутий або перевірений товарним складом та поклажодавцем, поклажодавець має заявити про нестачу або пошкодження товару у письмовій формі одночасно з його одержанням, а щодо нестачі та пошкодження, які не могли бути виявлені при звичайному способі прийняття товару, — протягом трьох днів після його одержання. У разі відсутності заяви поклажодавця вважається, що товарний склад повернув товар відповідно до умов договору.

Якщо при поверненні товару він не був сумісно оглянутий і перевірений товарним складом та поклажодавцем, поклажодавець має заявити про нестачу або пошкодження товару у письмовій формі одночасно з його одержанням, а щодо нестачі та пошкодження, які не могли бути виявлені при звичайному способі прийняття товару, — протягом трьох днів після його одержання. У разі відсутності заяви поклажодавця вважається, що товарний склад повернув товар відповідно до умов договору.

Товарний склад зобов'язаний у своїх інтересах та в інтересах поклажодавців здійснювати перевірку при прийманні товару його кількості, зовнішнього вигляду за власний рахунок. У випадку втрати чи пошкодження товару товарний склад звільняється від відповідальності лише за умови, якщо доведе, що шкідливі властивості не були помічені зберігачем, незважаючи на прийняті заходи.

Норми даної статті передбачають, що поклажодавець має право на періодичний огляд переданого на зберігання майна, щоб переконатися у його схоронності. Перевіряти зразки товарів та застосовувати необхідні заходи для забезпечення схоронності товарів. Товарний склад у випадку забезпечення належної якості речей вправі застосувати необхідні додаткові заходи, не отримуючи на це згоди поклажодавця. У випадку, коли стан товару потребує істотних змін у зберіганні, погоджені сторонами в договорі, закон передбачає обов'язок товарного складу повідомити поклажодавця про вжиті заходи. На товарний склад покладається обов'язок скласти акт у випадку виявлення пошкоджень товару, що не обумовлені договором або природною втратою. Поклажодавець повинен бути повідомлений про це в день складання акту.

Сторони при поверненні товару мають право вимагати огляду для перевірки кількості, якості та належного стану товару. Товар вважається повернутим у відповідності до умов договору складського зберігання, якщо у поклажодавця не було зауважень щодо кількості, якості при прийманні, а також при відсутності письмової заяви поклажодавця (якщо при поверненні товару огляд не проводився). Письмова заява повинна бути направлена складу після отримання товару, а якщо нестача чи пошкодження товару не могли бути встановлені при звичному прийомі товару, то заява повинна бути направлена протягом трьох днів. Якщо строк пропущений, то обов'язок довести факт нестачі або пошкодження товару внаслідок неналежного зберігання на товарному складі покладається на поклажодавця.

Стаття 960. Зміна умов зберігання та стан товару

1.  Якщо для забезпечення схоронності товару потрібна негайна зміна умов його зберігання, товарний склад зобов'язаний самостійно вжити відповідних невідкладних заходів та повідомити про них поклажодавця..

2.  У разі виявлення пошкоджень товару склад зобов'язаний негайно скласти акт і того ж дня повідомити про це поклажодавця.

Норми статті, що коментуються, передбачають, що товарний склад на свій розсуд вправі обирати способи зберігання та самостійно змінювати умови. Оскільки власник складу є професійним зберігачем, він краще, ніж поклажодавець, може обирати, змінювати та вживати невідкладних заходів. У випадку виявлення пошкодженого товару або у разі необхідності істотних змін умов зберігання він зобов'язаний повідомити про це поклажодавця.

Товарний склад в свою чергу зобов'язаний скласти акт у випадку виявлення пошкоджень товару, що не обумовлені договором або природною втратою (усушка, вивітрювання). Поклажодавець повинен бути повідомлений про це в день складання акта.

Стаття 961. Складські документи

1.  Товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів:

складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

2. Товар, прийнятий на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання товару на підставі застави цього свідоцтва.

Договір складського зберігання є публічним та сплатним. Зберігач зобов'язується за плату зберігати товари, які передав йому поклажодавець, та повернути у схоронності. Документальним підтвердженням прийняття товару на зберігання є складська квитанція, просте складське свідоцтво чи подвійне складське свідоцтво. Передбачені спеціальні правила для оформлення прийнятих на зберігання товарів та визначена юридична природа документів, які видаються товарним складом.

Складська квитанція підтверджує укладення договору зберігання, кількість та зовнішній стан прийнятого товару. Складська квитанція не є цінним папером чи товаророзпорядчим документом. ЦК не встановлює вимог відносно змісту та оформлення складської квитанції. Вона може бути укладена у довільній формі. Складська квитанція не є оборотним документом, тому не може бути передана іншій особі шляхом індосаменту. Передача товару, який переданий на зберігання під складську квитанцію, може бути проведена без виборки товару зі складу, за заявою поклажодавця товарному складу, видачею складом набувачу товару нової складської квитанції та погашення попередньої.

Просте складське свідоцтво — це товаророзпорядчий документ. Передача простого складського свідоцтва іншій особі з метою передати йому товар, який зберігається на складі на підставі свідоцтва, здійснюється шляхом вручення свідоцтва особі (без вчинення передаточного напису).

Поклажодавцю, який отримав кредит під просте складське свідоцтво, на його прохання товарним складом може бути видана копія свідоцтва з передаточним написом на ньому. Просте складське свідоцтво наділене оборотоздатністю, переходить із рук у руки шляхом простої передачі, а його володільцем визнається його утримувач.

Подвійне складське свідоцтво є товаророз-порядчим документом, який підтверджує прийняття товарним складом на зберігання певного майна та право його власника на витребування цього майна (див. ст. 962 ЦК).

Стаття 962. Подвійне складське

1. Подвійне складське свідоцтво складається з двох частин — складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта), які можуть бути відокремлені одне від одного.

2. У кожній з двох частин подвійного складського свідоцтва мають бути однаково зазначені:

1) найменування та місцезнаходження товарного складу, що прийняв товар на зберігання;

2)  номер свідоцтва за реєстром товарного складу;

3) найменування юридичної особи або ім'я фізичної особи, від якої прийнято товар на зберігання, її місцезнаходження або місце проживання;

4)  найменування і кількість прийнятого на зберігання товару — число одиниць та (або) товарних місць та (або) міра (вага, об'єм) товару;

5) строк, на який прийнято товар на зберігання, або вказівка на те, що товар прийнято на зберігання до запитання;

6) розмір плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона обчислюється, та порядок її сплати;

7) дата видачі свідоцтва.

Кожна з двох частин подвійного складського свідоцтва повинна також містити ідентичні підписи уповноваженої особи та печатки товарного складу.

3. Документ, що не відповідає вимогам цієї статті, не є подвійним складським свідоцтвом.

Подвійні складське свідоцтво передбачає право його власників здійснювати оборот прав на товар без переміщення товару, який знаходиться на складі. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» не відносить подвійне складське свідоцтво до цінних паперів, незважаючи на те, що йому притаманні деякі ознаки цінних паперів.

Подвійне складське свідоцтво складається з двох окремих частин, в яких указані передбаченні законодавством реквізити з однаковими підписами уповноваженної особи та печатками товарного складу. Поділ подвійного складського свідоцтва забезпечує значні переваги при обороті товару — його продажу, передачу в заставу. Перша частина складського свідоцтва вказує на приналежність товару певній особі, визначає його основні ознаки, зобов'язання поклажодавця та підтверджує прийняття товару на зберігання складом. На підставі цього документа товар можна продати, обміняти шляхом передаточного напису. Друга частина — заставне свідоцтво (варант) представляє собою документ, передбачений для передачі товару у заставу. Він підтверджує право застави, вручається заставоутримувачу, який вправі самостійно передавати його іншим особам на підставі передаточного напису. У складському свідоцтві та реєстрі товарного складу зазначається сума та строк встановлення застави на товар. Набуваючи складське свідоцтво без варанту, покупець має враховувати, що товар обтяжений заставою і для його отримання необхідно розрахуватися з заставоутримувачем в обмін на варрант. Утримувач варанта вважається не власником, а суб'єктом заставних правовідносин.

Товарний склад зобов'язаний при видачі товару отримати від іншої сторони дві частини подвійного складського свідоцтва. Порушення цього зобов'язання передбачає майнову відповідальність складу перед утримувачем варанта. Товар повинен бути виданий, якщо утримувач складського свідоцтва надасть квитанцію про виплату всієї суми боргу за заставним свідоцтвом.

Відповідно до ч.2 статті, що коментується, кожна з частин подвійного складського свідоцтва повинне мати зазначені реквізити, містити ідентичні підписи уповноваженної особи та печатки товарного складу.

Відповідно до ч.З ст.962 ЦК, якщо в документі відсутня хоча б одна з необхідних умов, то він не є подвійним складським свідоцтвом.

Стаття 963. Права володільця складського та заставного свідоцтва

1. Володілець складського та заставного свідоцтва має право розпоряджатися товаром, що зберігається на товарному складі.

2.  Володілець лише складського свідоцтва має право розпоряджатися товаром, але цей товар не може бути взятий зі складу до погашення кредиту, виданого за заставним свідоцтвом.

3.  Володілець лише заставного свідоцтва має право застави на товар на суму відповідно до суми кредиту та процентів за користування ним. У разі застави товару відмітка про це робиться на складському свідоцтві.

Право власності на товар, який знаходиться на складі, належить поклажодавцеві, хоча право фізичного володіння належить товарному складу. В подальшому право власності на товар переходить до володільця разом з передачею права власності безпосередньо на саме складське свідоцтво. Особа, яка володіє складським та заставним свідоцтвом, розпоряджається товаром, який зберігається на товарному складі, на власний розсуд та без обмежень.

Застава складського свідоцтва можлива тільки для забезпечення зобов'язання з повернення суми кредита, який виданий за даним свідоцтвом. Для забезпечення інших зобов'язань застава цього свідоцтва не передбачена. Сам варант після його першої передачі володільцем товару в заставу вважається борговим документом, на підставі якого виникають одночасно два зобов'язання: по-перше, грошове зобов'язання володільця з повернення суми кредиту, отриманого від заставоутримувача; по-друге, заставне свідоцтво, яке забезпечує виконання товаровласником свого грошового зобов'язання перед заставоутримувачем.

Стаття 964. Передання складського та заставного свідоцтва

1. Складське та заставне свідоцтва можуть передаватися разом або окремо за передавальними написами.

Товар, який переданий на склад під подвійне складське свідоцтво, може бути переданий новому набувачеві без передачі товару зі складу, шляхом передачі йому подвійного складського свідоцтва, в якому складське свідоцтво та варант не відокремлені один від одного, або складського свідоцтва та варанта, відокремлених один від одного, або тільки складського свідоцтва. Товар, який здали на склад під подвійне складське свідоцтво, не може бути відчужений без належної передачі складського свідоцтва.

Володілець варанта може передати його іншій особі, що означає передачу прав на заставу. Необхідною умовою слід вважати відокремлення варанта від складського свідоцтва.

Подвійне складське свідоцтво, яке видане на товар, що визначається певними родовими ознаками, може бути поділене на кілька окремих свідоцтв, поки складське свідоцтво не відокремлене від варанта.

Стаття 965. Просте складське свідоцтво

1. Просте складське свідоцтво видається на пред'явника.

2. Просте складське свідоцтво має містити відомості, встановлені пунктами 1, 2, 4, 7 та абзацом дев'ятим частини другої статті 962 цього Кодексу, а також вказівку на те, що воно видане на пред'явника.

3. Документ, що не відповідає вимогам цієї статті, не є простим складським свідоцтвом.

Передача простого складського свідоцтва іншій особі з метою передачі товару, який зберігається на складі відповідно до цього свідоцтва, здійснюється шляхом вручення свідоцтва (без вчинення передаточного надпису). Просте складське свідоцтво не має спеціальної заставної частини, але може бути передане в заставу шляхом передачі кредитору цього свідоцтва з передаточним написом на ньому. Власнику товару, який отримав кредит під просте складське свідоцтво, товарним складом може бути видана копія свідоцтва з відтворенням на ньому передаточного напису та відміткою про те, що напис зареєстрований в реєстрі товарного складу. Просте складське свідоцтво переходить із рук в руки шляхом простої передачі, його власником визнається володілець. Він вправі вимагати від товарного складу виконання зобов'язання, вимагати видачі товару, який знаходиться на зберіганні. Володілець не зобов'язаний доводити підстави та факт переходу до нього простого складського свідоцтва. У відносинах, які виникають між товарним складом та власником документа, під правом на просте складське свідоцтво слід розуміти і право на сам товар. Цивільний оборот передбачає перехід документів на пред'явника та пов'язаних із ним прав без будь-яких перешкод.

Стаття 966. Видача товару за подвійним складським свідоцтвом

1.  Товарний склад видає товари володільцеві складського та заставного свідоцтва (подвійного складського свідоцтва) лише в обмін на обидва свідоцтва разом.

2. Володільцеві складського свідоцтва, який не має заставного свідоцтва, але сплатив суму боргу за ним, склад видає товар лише в обмін на складське свідоцтво та за умови надання разом з ним квитанції про сплату всієї суми боргу за заставним свідоцтвом.

Товарний склад, що видав товар володільцеві складського свідоцтва, який не має заставного свідоцтва та не сплатив суму боргу за ним, відповідає перед володільцем заставного свідоцтва за платіж усієї суми, забезпеченої за ним.

3. Володілець складського та заставного свідоцтва має право вимагати видачі товару частинами. При цьому в обмін на первісні свідоцтва йому видаються нові свідоцтва на товар, що залишився на складі.

Володілець неподільного подвійного складського свідоцтва має право розпоряджатися товаром, який зберігається на складі, в повному обсязі. Особа в будь-який момент має право розпорядитися товаром, який зберігається на складі, якщо вона одночасно є володільцем складського свідоцтва і варанта. Володілець складського свідоцтва, відокремленого від варанта, може вимагати товар зі складу тільки після погашення кредиту, виданого за варантом, та процентів. Заставне свідоцтво може бути замінене будь-яким документом, який підтверджує сплату держателем складського свідоцтва всієї суми боргу за заставним свідоцтвом. У випадку, коли товарний склад видасть товар володільцю складського свідоцтва, який не має варанта та не вніс у відповідності до нього суму боргу, він несе відповідальність перед володільцем заставного свідоцтва за сплату всієї суми, яка ним забезпечена. У разі наявності у володільця лише складського свідоцтва, за ним залишається обмежене право на розпорядження товаром (вивозити зі складу товар не можна). Особи, з якими він вчиняє певні правочини, повині розуміти та враховувати той факт, що товар знаходиться у заставі, і враховувати ступінь ризику.

У разі виникнення певних обставин, володілець складського та заставного свідоцтва вправі забирати товар, який йому належить, з товарного складу частинами. При отриманні товару володілець надає первісні свідоцтва в обмін на нові свідоцтва частину товару, яка залишилася на складі.

Параграф 3. Спеціальні види зберігання

Стаття 967. Зберігання речі у ломбарді

1. Договір зберігання речі, прийнятої ломбардом від фізичної особи, оформляється видачею іменної квитанції.

2. Ціна речі визначається за домовленістю сторін.

3. Ломбард зобов'язаний страхувати на користь поклажодавця за свій рахунок речі, прийняті на зберігання, виходячи з повної суми їх оцінки.

Діяльність ломбарду пов'язанна з основною його діяльністю — видачею призначених для особистого споживання кредитів. Зберігання в данному випадку виступає як додаткове зобов'язання. Договір із зберігання в ломбарді є двостороннім і сплатним (навіть у випадку, коли не визначається оплата послуг за зберігання, вона враховується при оплаті послуг ломбарду). Суб'єктами даного договору виступають, з одного боку, спеціалізована організація — ломбард, яка отримала ліцензію на даний вид діяльності, з другого — громадяни, яким належать на праві приватної власності речі. Укладення договору зберігання підтверджується видачею поклажодавцю іменної квитанції, яка не може передаватися іншим особам. Це не обмежує права поклажодавця доводити наявність між сторонами відносин по зберіганню, навіть і не маючи квитанції, з тим, однак, що на підтвердження відповідного факту можуть бути надані інші письмові докази.

Сторони за взаємною згодою проводять оцінку речей, що здаються на зберігання. Окремо передбачено, що така оцінка повинна бути проведена відповідно до цін на речі такого роду і якості, що існують на ринку на момент і в місці їхнього прийняття на зберігання.

На ломбард покладається обов'язок страхувати на користь поклажодавця за свій рахунок прийняті ним на збереження речі в повній сумі, виходячи з оцінки, здійсненої відповідно до передбаченого вище порядка.

Обов'язки ломбарду по зберіганню в зазначених випадках закладених речей безпосередньо пов'язані з його положенням як заставоутримувача. З цієї причини зберігання предметів застави, що забезпечують виданий ломбардом кредит, регулюється ст.587 ЦК. Ломбард як професійний зберігач відповідає за втрату, нестачу й ушкодження речей, крім випадків, коли він доведе, що це відбулося внаслідок однієї з трьох обставин: у результаті непереборної сили; внаслідок властивостей речі, про які зберігач, приймаючи її на збереження, не знав і не повинен був знати; наміру чи грубої необережності поклажодавця.

У випадку прийняття речі під заставу, для звільнення себе від відповідальності за втрату, нестачу й ушкодження речі ломбард має довести, що це відбулося внаслідок непереборної сили. Ломбард зобов'язаний застрахувати речі, прийняті на зберігання на користь поклажодавця, та зберігати невитребувану річ на тих самих умовах протягом трьох місяців після закінчення строку зберігання.

Стаття 968. Продаж речі, яку поклажодавець не забрав з ломбарду

1. Річ, яку поклажодавець не забрав із ломбарду після спливу трьох місяців від дня закінчення строку договору зберігання, може бути продана ломбардом у порядку, встановленому законом.

2.  Із суми виторгу, одержаної від продажу речі, вираховуються плата за зберігання та інші платежі, які належить зробити ломбардові. Залишок суми виторгу повертається по-клажодавцеві.

У випадку прострочення зобов'язання з боку поклажодавця ломбард зобов'язаний зберігати річ ще протягом трьох місяців. Упродовж усього цього часу зберігається і зустрічний обов'язок поклажодавця — сплатити передбачену договором винагороду. Тільки після закінчення зазначеного граничного строку річ може бути продана ломбардом у встановленому порядку (у тому ж порядку, що установлений для реалізації ним закладених речей). Оскільки продаж після закінчення зазначеного трьохмісячного строку — лише право ломбарду, річ може залишатися в нього на зберіганні необмежений час, і протягом усього цього часу існують обов'язки ломбарду зберігати річ, а поклажодавця — сплатити установлену винагороду.

Порядок продажу ломбардом невитребуваної речі у ч. 1 ст. 968 ЦК визначений шляхом відсилання до ч.З ст.591 ЦК, норми якої передбачають продаж закладеного майна з публічних торгів.

Із суми, отриманої від продажу у встановленому порядку невитребуваної речі, ломбард вправі утримувати належну йому винагороду за зберігання та інші платежі.

Стаття 969. Зберігання цінностей у банку

1.  Банк може прийняти на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності.

2.  Банк може бути уповноважений покла-жодавцем на вчинення правочинів з цінними паперами, прийнятими на зберігання.

3.  Укладення договору зберігання цінностей у банку засвідчується видачею банком по-клажодавцеві іменного документа, пред'явлення якого є підставою для повернення цінностей поклажодавцеві.

Коментар див. після ст. 971 ЦК.

Стаття 970. Договір про надання індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком

1. Банк може передати поклажодавцеві індивідуальний банківський сейф (його частину або спеціальне приміщення) для зберігання у ньому цінностей та роботи з ними.

2. Банк видає поклажодавцеві ключ від сейфа, картку, що ідентифікує поклажодавця, інший знак або документ, що посвідчує право його пред'явника на доступ до сейфа та одержання з нього цінностей.

3. Банк приймає від поклажодавця цінності, контролює їх поміщення у сейф та одержання їх із сейфа.

Коментар див. після ст. 971 ЦК.

Стаття 971. Договір про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком

1. До договору про надання особі банківського сейфа без відповідальності банку за вміст сейфа застосовуються положення цього Кодексу про майновий найм (оренду).

Статті 969-971 ЦК визначають особливості зберігання за допомогою банківського сейфа.

Відповідно до ч. 1 ст. 969 ЦК під «цінностями» слід розуміти цінні папери, дорогоцінні метали і каміння, інші дорогоцінні речі, у тому числі документи (маються на увазі документи, з якими пов'язані права на відповідні цінності).

Статті 970 і 971 ЦК розрізняють договори зберігання з умовою поміщення цінностей у сейф (частину сейфа, у спеціальне приміщення) і без такої умови.

Договір з банком без зазначеної умови відповідає всім ознакам звичайного договору зберігання (ст. 936 ЦК). Відповідно, до нього застосовуються загальні положення про зберігання. Єдина спеціальна норма міститься в ч.З ст. 969 ЦК і стосується форми договору. Мається на увазі, що підтвердженням укладення зазначеного договору є іменний документ. Цей документ не є цінним папером та товаророзпорядчим документом. За своєю природою він схожий на складський документ при зберіганні на товарному складі чи з іменною квитанцією при зберіганні в ломбарді. Банк, у свою чергу, зобов'язаний видати цінності, що знаходяться на зберіганні, в обмін на документ. При відмові клієнта повернути іменний документ банку, той вправі затримати виконання. Нарешті, в силу ст.545 ЦК перебування іменного документа в банку засвідчує, поки не доведене інше, що зобов'язання зберігача припинилося.

Банк може обмежити свої обов'язки наданням у користування сейфа, не приймаючи на себе обов'язку забезпечити схоронність його вмісту. До договору про надання банківського сейфа у користування іншій особі без відповідальності банку за вміст сейфа застосовуються правила цього Кодексу про майновий найм (оренду). У цьому випадку банк несе відповідальність лише за забезпечення охорони. З урахуванням цього банк несе відповідальність лише за наслідки своїх винних дій. Це змішаний договір, який включає в себе елементи оренди (сейф надається в користування клієнту без контролю з боку банка за його вмістом) та послуг з охорони (банк зобов'язаний забезпечити неможливість доступу до сейфу сторонніх осіб за винятком клієнта).

Стаття 972. Зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту

1. Камери схову загального користування, що перебувають у віданні організацій, підприємств транспорту, зобов'язані приймати на зберігання речі пасажирів та інших осіб незалежно від наявності у них проїзних документів.

2. На підтвердження прийняття речі на зберігання до камери схову (крім автоматичних камер) поклажодавцеві видається квитанція або номерний жетон.

3. Збитки, завдані поклажодавцеві внаслідок втрати, нестачі або пошкодження речі, зданої до камери схову, відшкодовуються протягом доби з моменту пред'явлення вимоги про їх відшкодування у розмірі суми оцінки речі, здійсненої при переданні її на зберігання.

4.  Строк, протягом якого камера схову зобов'язана зберігати річ, встановлюється правилами, що видаються відповідно до транспортних кодексів (статутів), або за домовленістю сторін. Якщо сторона не забрала річ у встановлені строки, камера схову зобов'язана зберігати її протягом трьох місяців. Зі спливом цього строку річ може бути продана у порядку, встановленому законом.

5.  У разі втрати квитанції або номерного жетона річ, здана до камери схову, видається поклажодавцеві після надання доказів належності йому цієї речі.

6.  До договору про зберігання речі в автоматичних камерах схову застосовуються положення цього Кодексу про майновий найм (оренду).

Зберігання у камерах зберігання транспортних засобів виділено за суб'єктною ознакою, оскільки зберігачем є транспортна організація. Специфіка зберігана зумовила необхідність створення спеціальних норм для регулювання цих правовідносин.

Договір зберігання в камерах зберігання транспортних організацій є публічним. Публічний характер договорів набуває в цьому випадку особливого значення. Транспортна організація не вправі вимагати при прийманні речей пред'явлення проїздного документа. Загальна норма, що діє в цих випадках, закріплює переваги певним категоріям пасажирів: транзитним пасажирам надається відповідна послуга в першу чергу. Особа, яка претендує на відповідну пільгу, повинна на вимогу транспортної організації пред'явити проїздний документ.

Законодавець виділяє два види послуг, по-перше, зберігання речей власне в камерах зберігання, по-друге, — надання громадянам для використання автоматичних камер зберігання.

В основі відносин, що виникають і в першому, і в другому випадках, лежать різні договірні моделі, хоча це не перешкоджає існуванню в обох договорів ряду загальних рис.

Предметом договорів є, як правило, ручна поклажа. В обох договорах збігається і суб'єктний склад: одна зі сторін — транспортна організація, у веденні якої знаходиться камера схову, а її контрагент — громадянин.

Договір зберігання у звичайній камері зберігання підлягає загальному режиму зберігання. Поклажодавцем є громадянин, який на підтвердження прийняття речей на зберігання отримує квитанцію чи номерний жетон. Він зобов'язаний заявити суму оцінки речей при передачі на зберігання, а зберігач, у свою чергу, зобов'язаний встановити хоча б приблизно відповідність розміру оцінки речей їх реальній вартості.

Здавання на зберігання в ручній поклажі грошей, облігацій, документів і інших цінностей заборонене при відсутності на залізничній станції спеціалізованої камери схову. Квитанція та номерний жетон є достатнім, і, разом з тим, необхідним доказом здачі речей. Відповідно, у  зберігача виникає обов'язок повернути речі тому, хто пред'явить квитанцію (номерний жетон). Достатність зазначених способів підтвердження здачі речей виражається в тому, що працівник транспортної організації не має права вимагати від поклажодавця яких-небудь додаткових доказів приналежності йому речі. Визнання квитанції і номерного жетона необхідними доказами означає те, що при відсутності в особи квитанції (номерного жетона) річ може бути видана їй лише після попереднього надання доказів приналежності речі.

Строк зберігання визначається транспортними статутами, іншими актами законодавства і виданими відповідно до них правилами. Зокрема, на залізничному транспорті такі строки встановлені Правилами перевезення багажу і вантажобагажу. Передбачені правилами строки є обов'язковим мінімумом і можуть бути збільшені за згодою сторін. Якщо у визначений у такий спосіб строк річ не буде отримана поклажодавцем, транспортна організація зобов'язана зберігати її протягом ЗО днів. Тільки після цього річ можна продати.

Збитки, яких зазнав поклажодавець внаслідок втрати, нестачі чи пошкодження речей, які поміщені в камеру зберігання, підлягають відшкодуванню зберігачем. В інтересах поклажодавця встановлено, що розрахунки в зазначених випадках повинні бути проведені протягом 24 годин з моменту пред'явлення вимоги про відшкодування збитків. Однак при застосуванні зазначеної статті слід мати на увазі, що в інтересах самого зберігача законодавець передбачив необхідність відшкодування збитків у рамках вказаної поклажодавцем оцінки в момент передачі речі на збереження. Ця норма дозволяє зробити висновок, що, якщо річ була прийнята без такої попередньої оцінки, збитки повинні бути відшкодовані в повному обсязі і без яких-небудь обмежень.

У відносинах, які виникають з приводу збереження в автоматичній камері, роль оферти виконує встановлення в залі такої камери, готової до прийому речей. Ця оферта носить публічний характер, оскільки виражає готовність укласти договір на умовах, доведених до загального відома, з кожним, хто виявить такий намір. Конклюдентна дія поклажодавця, яка виражається в можливості помістити речі у камеру, має подвійне значення: акцепту і необхідної для укладення реального договору передачі речі.

Договір між транспортною організацією і поклажодавцем, який використав автоматичну камеру, містить у собі елементи договорів оренди і охорони.

Стаття 973. Зберігання речей у гардеробі організації

1. Якщо річ здана у гардероб організації, зберігачем є ця організація.

Зберігач речі, зданої до гардеробу, незалежно від того, чи здійснюється зберігання за плату чи безоплатно, зобов'язаний вжити усіх необхідних заходів щодо забезпечення схоронності речі.

2. Положення цієї статті застосовуються у разі зберігання верхнього одягу, головних уборів у місцях, спеціально відведених для цього, в закладах охорони здоров'я та інших закладах.

Даний вид договору відображає специфічні особливості зберігання речей у гардеробі організацій. Вони полягають в спрощеному порядку укладення договору, відсутності зв'язку між оплатністю (безоплатністю) відносин умовами відповідального зберігання.

Гардеробом слід вважати будь-яке місце в межах приміщення організації, спеціально відведене для зберігання верхнього одягу, головних уборів і подібних речей. Наявність надпису «гардероб» чи присутність гардеробника не є обов'язковою умовою.

Договір зберігання виникає тільки при здачі речей у гардероб. Зберігач (яким є організація, в приміщенні якої знаходиться гардероб) зобовязанний вжити всіх необхідних заходів для забезпечення збереження речей відповідно до умов договору.

При здачі речей у гардероб організації громадянину видається номерний жетон. Зазначений спосіб підтвердження прийняття речі не завжди дає можливість індивідуалізувати поклажодавця, а також підтвердити відповідність виданої речі тієї, котра була передана на зберігання. На цей випадок поширюється загальне правило, що допускає показання свідків при виникненні суперечки про тотожність речі, прийнятої на зберігання і повернутої зберігачем. Встановлено, що в таких випадках передбачається безоплатне зберігання. В іншому випадку оплатність даного договору повинна бути обумовлена тим чи іншим способом — при передачі речі.

Стаття 974. Зберігання речей пасажира під час його перевезення

1. Перевізник зобов'язаний забезпечити схоронність валізи (сумки), особистих речей пасажира (крім дорогоцінностей та грошей), які пасажир перевозить у відведеному місці.

Зазначені договори є самостійними відносно договору перевезення пасажирів і багажу.

Насамперед варто вказати на предмет договору — ручну поклажу. Однією зі сторін договору є транспортна організація, у веденні якої знаходиться транспортний засіб, в якому наявні спеціально відведенні місця для зберігання багажу, а її контрагентом є громадянин.

Поклажодавець-громадянин на підтвердження прийняття речей на зберігання отримує квитанцію.

Законодавець забороняє здачу на зберігання тварин і птахів, вогнепальної зброї, смердючих, вогненебезпечних, отруйних, легкозаймистих, вибухових і інших небезпечних речовин, а також речей, що можуть забруднити чи ушкодити речі інших пасажирів. За передачу на зберігання в ручній поклажі грошей, облігацій, документів і інших цінностей перевізник відповідальності не несе.

Стаття 975. Зберігання речей у готелі

1.  Готель відповідає за схоронність речей, внесених до готелю особою, яка проживає у ньому. Річ вважається такою, що внесена до готелю, якщо вона передана працівникам готелю або знаходиться у відведеному для особи приміщенні.

2.  Готель відповідає за втрату грошей, інших цінностей (цінних паперів, коштовностей) лише за умови, що вони були окремо передані готелю на зберігання.

3. У разі втрати чи пошкодження речі особа зобов'язана негайно повідомити про це готель.

Якщо до закінчення строку проживання особа не пред'явила свої вимоги до готелю, вважається, що її речі не були втрачені чи пошкоджені.

4. Положення цієї статті застосовуються до зберігання речей фізичних осіб у гуртожитках, мотелях, будинках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та інших організаціях, у приміщеннях яких особа тимчасово проживає.

Відповідно до статті, що коментується, готель, і інші організації, про які йде мова в зазначеній статті, відповідають за втрату, нестачу, чи ушкодження речей, що були внесені постояльцями «без особливої на те угоди». За загальним правилом договір на проживання у готелі є змішаним і включає в себе надання різних за характером послуг, у тому числі зберігання. Дана норма є імперативною, відповідні положення є частиною договору і враховуються незалежно від того, чи досягли сторони згоди з цього приводу. Зроблене готелем оголошення про те, що він не приймає на себе відповідальності за не-схоронність речей постояльців, не звільняє його від відповідальності. Наведена норма дозволяє зробити висновок, що якщо готель (інша організація, на яку поширюються правила про зберігання в готелі) включає у договір умову про звільнення її від відповідальності, то ця умова має бути визнана недійсною. Прикладом може служити і прийнята Радою Європи в грудні 1962 р. Конвенція про відповідальність власників готелів за майно постояльців. У ст. 6 Конвенції передбачена недійсність будь-яких оголошень, а також включених у договір умов про повне чи часткове звільнення за збитки, заподіяні постояльцю.

Готель несе відповідальність за втрату грошей, інших валютних цінностей, цінних паперів і інших дорогоцінних речей за умови, якщо вони були прийняті готелем на зберігання Норма про виключення відповідальності за втрату, нестачу чи пошкодження речей не діє, якщо постоялець доведе, що готель відмовився прийняти відповідні речі на зберігання.

Варто особливо виділити загальну норму, що рівною мірою стосується договорів, пов'язаних зі збереженням у готелі. При виявленні втрати, нестачі чи пошкодження речей поклажодавець (під загрозою звільнення зберігача від відповідальності за незбереження речей) повинен без зволікання довести про даний випадок адміністрації готеля.

Якщо до закінчення строку проживання особа не пред'явила вимоги готелю, вважається, що її речі не були втрачені чи пошкоджені.

Відносини, врегульовані даною статею ЦК, характеризуються особливістю суб'єктного складу. Незважаючи на те, що ст. 975 іменується «Зберігання речей в готелі», її дія поширюється на зберігання речей громадян у мотелях, будинках відпочинку, пансіонатах, санаторіях, лазнях і інших подібних організаціях. Для всіх цих закладів існує спільна ознака, що поєднує всі ці організації. Вона полягає в тому, що зберігання речей неодмінно пов'язане з тими основними послугами, для яких такі організації створені.

Стаття 976. Зберігання речей, що є предметом спору

1.  Дві або більше осіб, між якими виник спір про право на річ, можуть передати цю річ третій особі, яка бере на себе обов'язок після вирішення спору повернути річ особі, визначеній за рішенням суду або за погодженням усіх осіб, між якими є спір.

2.  Річ, яка є предметом спору, може бути передана на зберігання за рішенням суду.

Зберігачем у цьому разі може бути особа, призначена судом, або особа, визначена за домовленістю сторін, між якими є спір. Річ передається на зберігання іншій особі за її згодою, якщо інше не встановлено законом. Зберігач має право на плату за рахунок сторін, між якими є спір.

Особливе місце серед спеціальних видів зберігання займає секвестр (зберігання речей, які є предметом спору).

Зміст секвестру полягає в тому, що особи, між якими виник спір, на час його вирішення (судом або за згодою сторін), зобов'язані передати спірну річ третій особі — секвестратору, а останній у свою чергу повинен її згодом повернути тому, на користь кого буде вирішений спір. Дана стаття передбачає два види секвестрів: договірний та судовий. Підставою для укладення договору зберігання служить згода сторін, між якими виник спір, або рішення суду про передачу речі, з приводу якої виник спір.

В останньому випадку зберігач може бути призначений судом, або суд надає сторонам можливість узгодити, хто буде виконувати відповідну функцію, тобто з ким буде укладений такий договір.

Збереженню в порядку секвестру притаманні наступні особливості.

Предметом можуть бути не тільки рухомі, а й нерухомі речі. Право третьої особи на одержання від сторін певної винагороди презюмується. Разом із тим сторони, що сперечаються, чи суд вправі установити в договорі (суд — у своєму рішенні) інше, тобто безвідплатність зберігання.

На судовий секвестр схожий арешт майна боржника з передачею його на зберігання третій особі. Закон України «Про виконавче впровадження» (ст.58) передбачає обставини, при настанні яких застосовується відповідний захід на стадії виконання рішень. Майно, на яке накладений арешт, може бути передане на зберігання особі, призначеній судовим виконавцем. Закон передбачає можливість у зазначених випадках виплати винагороди зберігачу (якщо він не є членом родини боржника чи працівником організації-боржника).

Стаття 977. Зберігання автотранспортних засобів

1. Якщо зберігання автотранспортних засобів здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності, такий договір є публічним.

2.  За договором зберігання транспортного засобу в боксах та гаражах, на спеціальних стоянках зберігач зобов'язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця.

Договір зберігання транспортного засобу поширюється також на відносини між гаражно-будівельним чи гаражним кооперативом та їх членами, якщо інше не встановлено законом або статутом кооперативу.

Прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером, жетоном).

У випадку укладення договору зберігання автотранспортного засобу суб'єктом підприємницької діяльності даний договір носить публічний характер. Сторонами даного договору є поклажодавець та зберігач (фізичні та юридичні особи, фізична особа як підприємець). Предметом даного договору виступає автотранспортний засіб. Укладення даного договору можливе з власниками боксів, гаражів, гаражно-будівельними та гаражними кооперативами (незалежно від форм власності), які, в свою чергу, поділяються на довгострокові, сезонні, денні, нічні, відкриті з навісами і (або) гаражами, змішані. Договір на тимчасове короткострокове зберігання укладається в простій письмовій формі. До простої письмової форми в даному випадку прирівнюється не тільки документ (квитанція, чек), а також будь-який легітимаційний знак, який використовується зберігачем для підтвердження факту укладення договору.

Для забезпечення належного виконання договору необхідне існування:

1. Схеми руху автотранспортних засобів з нумерацією місць.

2.  Інформації про розпорядок роботи.

3.  Тарифів за надання послуг. Поклажодавець зобовязанний надати зберігачу паспорт або інший документ, який засвідчує особу, регістраційні документи на автотранспортний засіб, які підтверджують право на нього, а також страховий поліс, якщо автомобіль (чи інший транспортний засіб) застрахований. Підтвердженням договору є квитанція чи касовий чек. Якщо договір довгостроковий, то за загальним правилом видається відповідний пропуск. Номер пропуску повинен відповідати номеру місця на автостостоянці (номеру бокса, гаража і т.д.).

Дозвіл на тимчасове зберігання видається черговим, а на довгостроковий — уповноважен-ною особою.

Власник автотранспортного засобу і зберігач у всіх випадках зобов'язані вносити в реєстраційний журнал транспортних засобів перелік предметів, які знаходяться в салоні автомобіля і не входять до комплекту приборів, передбачених заводом-виробником (телевізор, холодильник, магнітофон). Перелік засвідчується підписами осіб, які уклали договір.

Стаття 978. Договір охорони

1. За договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

У ст. 936 ЦК із предметів охорони прямо не виключена нерухомість. Варто думати, що нерухоме майно не може бути передане на зберігання. Його схоронність забезпечується іншими нормами. У даному випадку майно не передається у власність зберігача. Охорона — це вид робіт, які виконуються на підставі трудового договору, договору підряду та договору про охорону об'єктів. Наприклад, Наказом Головного управління Державної служби охорони при МВС затверджені Типові договори про охорону об'єктів та квартир громадян підрозділами державної служби охорони при МВС України.