Глава 58  НАЙМ (ОРЕНДА)

Параграф 1. Загальні положення про найм (оренду)

Параграф 2. Прокат

Параграф 3. Найм (оренда) земельної ділянки

Параграф 4. Найм будівлі або іншої капітальної споруди

Параграф 5. Найм (оренда) транспортного засобу

Параграф 6. Лізинг

Параграф 1. Загальні положення про найм (оренду)

Стаття 759. Договір найму

1.  За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

2.  Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

У статті, що коментується, дається традиційне визначення договору оренди, основною ознакою якого є передача однією особою (орендодавцем) іншій особі (орендарю) майна в тимчасове володіння і користування (чи тільки користування) за плату. Варто звернути увагу на те, що поняття оренди і майнового найму вживаються як тотожні, оскільки при будь-якій оренді має місце найм майна. Вживання то одного, то іншого терміну пов'язане в основному зі сформованою практикою їхнього найменування у певних сферах. За загальним правилом майно передається орендарю в його володіння і користування. Але з розвитком цивільно-правових відносин стала можливою оренда, при якій майно надається орендарю тільки в користування, наприклад, при оренді складних ЕОМ орендар одержує право протягом визначеного часу працювати з відповідною технікою, не володіючи нею. Договір найму (оренди) — двосторонньо-зобов'язуючий, консенсуальний і сплатний. Договір майнового найму (оренди) відрізняється від інших договорів такими особливостями: наймач отримує майно не у власність, а лише в тимчасове користування. Цією ознакою даний договір відрізняється від договорів купівлі-продажу, міни, за якими покупець майна стає його власником. Оскільки наймач є лише тимчасовим користувачем майна, із закінченням строку договору або у разі його дострокового розірвання він повинен повернути взяте в найм майно наймодавцю у справному вигляді; договір має сплатний характер.

Істотні особливості характеризують договір оренди державного та комунального майна. У Законі України «Про оренду державного та комунального майна» оренда визначена як засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Об'єктами оренди державного та комунального майна є: цілісні майнові комплекси підприємств, їхні структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). Цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально-визначене майно підприємств. Орендодавцями такого майна є: Фонд державного майна, його регіональні відділення та представництва — щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю; органи, уповноважені Верховною радою Автономної Республіки Крим і органами місцевого самоврядування управляти майном - відносно цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів і нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або знаходиться в комунальній власності; підприємства — відносно окремого індивідуально-визначеного майна, а з дозволу вищезгаданих орендодавців — також відносно цілісних майнових комплексів, структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) і нерухомого майна.

Таким чином, підприємства мають право виступати орендодавцями державного і комунального майна, як правило, щодо окремого індивідуально-визначеного майна, а для того, щоб підприємство мало право передати в оренду цілісний майновий комплекс, його структурний підрозділ або нерухоме майно (будівля, споруда, приміщення), воно повинно отримати дозвіл Фонду державного майна України, його регіонального відділення, представництва. Якщо майно знаходиться у власності Автономної Республіки Крим або в комунальній власності, то такий дозвіл може бути наданий органом, указаним в абзаці 3 ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 р. Орендарі державного та комунального майна — це господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурних підрозділів; інші юридичні особи і громадяни України, іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства. Фізична особа, яка бажає укласти договір оренди державного майна, до його укладення зобов'язана зареєструватися як суб'єкт підприємницької діяльності. Ініціатива щодо оренди майна може належати особам, які можуть бути орендарями відповідно до ст. 6 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», пропозиція може надходити від орендодавців, указаних у ст. 5 закону. На осіб, що бажають укласти договір оренди майна підприємств, покладений обов'язок разом із заявою про укладення договору оренди надати орендодавцеві проект договору, а також інші документи згідно з переліком, визначеним Фондом державного майна України.

Стаття 760. Предмет договору найму

1.  Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

2. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

3. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Стаття, що коментується, визначає, що предметом договору майнового найму можуть бути тільки індивідуально-визначені, неспоживні речі (нежитлові приміщення, обладнання, машини та ін.), які не знищуються у процесі їх використання, адже здане у найм майно підлягає поверненню. За такою ознакою цей договір відрізняється від договору позики, за яким позичальник отримує майно у власність, і він зобов'язаний повернути займодавцю таку ж кількість речей того ж роду. У статті, що коментується, нормативне закріплена кваліфікуюча ознака об'єктів оренди: це речі, що не втрачають своїх натуральних властивостей у процесі їхнього використання, тобто неспоживні. Стаття, що коментується, передбачає можливість уведення обмежень або заборон на передачу в оренду окремих видів майна. Це стосується, насамперед, тих видів майна, що вилучені з обороту чи оборотоздатність яких обмежена. До останніх, наприклад, належать атомні електростанції, інші стратегічні об'єкти, озброєння, залізниці загального користування й інші об'єкти загальнодержавного чи спеціального призначення. Законодавством встановлюються види цілісних майнових комплексів підприємств, які за характером своєї діяльності не можуть бути об'єктами оренди. Наприклад, діяльність із виготовлення і реалізації наркотичних засобів, військової зброї та боєприпасів для неї, вибухових речовин, діяльність із виробництва, ремонту та реалізації спортивної, мисливської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, а також холодної зброї. Частина 3 статті, що коментується, передбачає, що законом можуть бути встановлені особливості здачі у найм окремих видів майна (наприклад, земельних ділянок та інших відособлених природних об'єктів). Так, відповідно до пунктів 5 та 6 ст. 10 Закону України «Про підприємства в Україні» підприємство, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, має право здавати в оренду іншим підприємствам, установам та організаціям належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, а також здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавчих актів України не можуть бути у їхній власності. Громадянин як власник належного йому майна може використовувати його для здійснення господарської та іншої діяльності, не забороненої законом, зокрема передавати його за плату у володіння та користування іншим особам. Об'єктами оренди також є земельні ділянки, що знаходяться у власності громадян і юридичних осіб України, територіальних громад сіл, селищ, міст (комунальної власності), держави. Об'єктами оренди можуть бути земельні ділянки з насадженнями, будинками, спорудженнями, водоймами, розташованими на них, якщо це передбачено договором оренди. При передачі в оренду земельних ділянок громадянами, що мають право на земельну частку (пай) у недержавному сільськогосподарському підприємстві, їхнє місце розташування визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування у відповідності до спеціальних землевпорядних проектів, що затверджуються загальними зборами членів сільськогосподарського підприємства чи зборами уповноважених, а в акціонерному товаристві — загальними зборами товариства (ст. 4 Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р.).

Стаття 761. Право передання майна у найм

1. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

2.  Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Здача майна в оренду є актом розпорядження ним. Таким правочином володіє насамперед власник; він і названий як основний наймодавець. Це положення поширюється на суб'єктів різних форм власності, а тому наймодавцем може бути будь-яка фізична чи юридична особа, що має титул власника. Стаття, що коментується, передбачає, що наймодавцями можуть бути особи, уповноважені на укладання договору. В основному дана норма стосується до здачі в оренду об'єктів державної та муніципальної власності (хоча може застосовуватися і в інших випадках). Як орендодавці об'єктів державної чи муніципальної власності, діючи в рамках наданих їм прав, можуть виступати підприємства й установи, за якими майно закріплюється на праві господарського відання чи оперативного управління, або спеціально уповноважені органи. Наймодавцями земельних ділянок можуть виступати: а) власники земельних ділянок; б) особи, яким земельні ділянки надані в постійне користування — тільки за згодою власника; в) уповноважені державою органи — при здачі в оренду земельних ділянок, що знаходяться в державній власності і не передані у постійне користування.

Стаття 762. Плата за користування майном

1. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

2. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

3.  Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

4. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.

5. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

6.  Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Договір оренди є сплатним, і тому основний обов'язок орендаря — своєчасно вносити плату за користування майном. Порядок, умови і терміни внесення орендної плати визначаються в договорі. Законодавство про оренду не відносить умову про орендну плату до істотних, при відсутності яких договір вважається неукладеним. Вилучення встановлене лише для договорів оренди будинків і споруджень (а відповідно, і підприємств), оренди природних об'єктів, для яких узгодження орендної плати є обов'язковим: при невиконанні його договір визнається неукладеним. В інших випадках вважається, що діють порядок, умови і терміни внесення плати, звичайно застосовувані при оренді аналогічного майна в порівняних обставинах. Перелік, що міститься в ч. 2 ст. 762 ЦК не є вичерпним, і сторони можуть передбачити в договорі інші форми оплати оренди або сполучення кількох форм. Орендна плата може встановлюватися за все майно в цілому або за кожною з його складових частин. Останній спосіб нерідко застосовується при здачі якого-небудь приміщення з устаткуванням, набір якого може змінюватися, або при оренді автомобіля з гаражем і т.п. Найбільш розповсюдженою формою оплати є грошова. Відповідно до ч. 2 ст. 762 ЦК вона застосовується у вигляді встановлених у твердій сумі платежів, внесених періодично чи одноразово. Як альтернативний спосіб оплати передбачається передача орендодавцю встановленої частки продукції, плодів чи доходів, отриманих у результаті використання найнятого майна. Визначена частка доходів також є грошовою формою оплати, але встановленої не у твердій сумі, а у відсотковому відношенні від отриманих орендарем доходів. Оплата шляхом передачі орендодавцю частини продукції, що випускається, застосовується частіше за все при здачі в оренду виробничих комплексів, устаткування (нерідко поряд з іншими формами оплати). Можливі й такі способи оплати, як надання орендодавцю визначених послуг; передача йому орендарем у власність чи у користування обумовленої договором речі (наприклад, за користування найнятим приміщенням орендар розплачується шляхом передачі орендодавцю у власність автомобіля); покладання на орендаря визначених витрат, наприклад, пов'язаних із капітальним ремонтом орендованого будинку чи іншого об'єкта.

Частина 3 ст. 762 ЦК передбачає можливість перегляду розміру орендної плати за згодою сторін у терміни, встановлені договором. У спеціальному законі можуть бути передбачені інші мінімальні терміни перегляду розміру платежів для окремих видів оренди і для оренди окремих видів майна.

Частина 4 статті, що коментується, закріплює право орендаря вимагати зменшення орендної плати, якщо істотно погіршуються умови користування майном або його якість, за які він не несе відповідальності. Аналогічна можливість передбачена ст. 768 ЦК, що визначає відповідальність орендодавця за дефекти зданого в оренду майна. Зменшення платежів у зазначених випадках має бути розмірним рівню зниження корисних (споживчих) властивостей об'єкта оренди, обумовлених договором. У випадку неефективності спроб одержання орендної плати орендодавець може використовувати крайній захід — дострокове розірвання договору (ст. 728 ЦК).

Стаття 763. Строк договору найму

1.  Договір найму укладається на строк, встановлений договором.

2.  Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на неви-значений строк.

Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна — за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.

3.  Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна.

Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору.

Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.

Договір оренди передбачає передачу майна в тимчасове користування, тому терміни оренди за загальним правилом визначаються за погодженням сторін. Разом із тим строк договору найму не належить до істотних умов договору. Частина 2 статті, що коментується, допускає підписання договору без указівки терміну його дії. У цьому випадку він вважається укладеним на невизначений термін. Разом з тим є випадки, коли визначення терміну оренди в договорі є обов'язковим в силу спеціального закону, наприклад, при оренді ділянки лісового фонду, водного об'єкта і деяких інших. При укладанні договору на невизначений термін кожна зі сторін вправі відмовитися від договору, попередивши про це іншу сторону за один місяць, а при оренді нерухомого майна — за три місяці. Однак для деяких договорів закон передбачає інший термін, наприклад, для договору побутового прокату. Регулювання строку договору оренди державного і комунального майна має певну специфіку. Згідно з Законом України «Про оренду державного та комунального майна», строк договору визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення строку договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право за інших рівних умов на продовження договору оренди на новий строк. Частина 3 ст. 763 ЦК містить правило, що допускає встановлення в законі максимальних (граничних) термінів для окремих видів оренди і для оренди окремих видів майна. Відповідно до цієї норми договори прокату, наприклад, можуть укладатися не більше ніж на один рік. Якщо в договорі оренди, для якого встановлений граничний термін, дата його закінчення не позначена, то він діє до спливу граничного терміну за умови, що до цього моменту жодна зі сторін не заявить про свою відмову від договору. При складанні такого договору на термін, що перевищує граничний, він вважається укладеним на встановлений законом термін.

Стаття 764. Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору найму

1. Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Стаття, що коментується, передбачає, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору без повторного його укладення, то при відсутності заперечень сторін протягом одного місяця, договір вважається продовженим на невизначений строк. При запереченні наймодавця проти автоматичного продовження договору він зобов'язаний повідомити про це наймача. Однак це не виключає права сторін згодом відмовитися від такого договору на їхній розсуд з попереднім попередженням один одного у строки, передбачені законом. Підставою припинення договору є закінчення строку дії договору за умови, що наймодавець зажадає повернення йому майна. При відсутності такої вимоги договір не припиняється. У законі в цьому випадку йдеться про поновлення, тобто про продовження на новий строк колишнього договору, а не про укладення нового. Однак у договір можуть бути внесені уточнення, наприклад, про ремонт майна, строки внесення плати і т.п. Зобов'язання за договором найму, укладеним на невизначений строк, може бути припинено на розсуд наймодавця або наймача в будь-який час з попередженням контрагента про відмову від договору за три місяці. Сторона, яка бажає відмовитися від договору, зобов'язана попередити про це іншу сторону завчасно з метою запобігання збитку, який може виникнути у зв'язку з несподіваним розірванням договору. Попередження про розірвання договору майнового найму може бути зроблене в такій формі, яка б забезпечила можливість доведення у разі спору, що таке попередження було зроблено. Строки попередження про відмову від договору найму обчислюються від дня відповідного повідомлення контрагента або з дня, коли він повинен був про це дізнатися.

Стаття 765. Передання майна наймачеві

1. Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Стаття, що коментується, закріплює обов'язок наймодавця надати наймачеві майно в стані, який відповідає договору і призначенню майна. Ця умова договору найму є істотною. Без неї договір не може вважатися укладеним. Наданням майна вважається не тільки його передача в користування наймачеві, а й допуск його до користування ним. Майно повинно бути надане наймачеві в такому стані, щоб воно не перешкоджало його використанню для тих цілей, які були обумовлені договором, а якщо такі цілі не були обумовлені, то для звичайного використання відповідно до призначення майна. В іншому випадку наймач вправі вимагати іншого майна, що відповідає умовам договору чи зниження орендної плати, або розірвання договору і стягнення збитків, заподіяних неналежним виконанням зобов'язання наймодавцем. При наявності дефектів у майні, не обумовлених наймодавцем при укладенні договору, наймач вправі вимагати від нього усунення їх у відповідний строк та за його рахунок, чи заміни майна або зміни плати. У разі невиконання наймодавцем обґрунтованих вимог наймача, що випливають із наявності дефектів у майні, останній вправі вимагати розірвання договору та відшкодування збитків, заподіяних наймодавцем. Якщо об'єктом оренди є державне або комунальне майно, то передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди. Орендоване майно включається до балансу підприємства, господарського товариства із зазначенням, що це майно є орендованим (ст. 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»). У договорі лізингу обов'язки лізингодавця щодо надання майна лізингоодержувачеві, передбачені в Законі Україні «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р., відрізняються від названих в цій статті. Лізингодавець зобов'язаний передати майно, що належить йому на праві власності, в користування лізингоодержувачу або за дорученням лізингоодержувача відповідно до його вибору і визначеної ним специфікації укласти договір купівлі-продажу майна з відповідним продавцем і передати майно в користування лізингоодержувачу. Особливості передачі об'єкта лізингу визначені в ст. 9 Закону України «Про лізинг». Передача об'єкта лізингу лізингодавцем лізингоодержувачу здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі лізингу. Майно, передане за договором фінансового лізингу, зараховується на баланс лізингоодержувача із зазначенням, що це майно взято у фінансовий лізинг. Майно, передане за договором оперативного лізингу, залишається на балансі лізингодавця із зазначенням, що це майно передане у лізинг, та зараховується на позабалансовий рахунок лізингоодержувача із зазначенням, що це майно одержане у лізинг. Лізингоодержувач вправі відмовитися від прийняття об'єкта лізингу, який не відповідає умовам договору, затримувати належні лізингодавцю платежі до усунення ним виявленого порушення умов договору за умовою попереднього повідомлення лізингодавця.

Стаття 766. Правові наслідки непередання майна наймачеві

1. Якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором:

1) вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою;

2) відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Стаття, що коментується, передбачає, що коли наймодавець не надає у користування наймачеві зданого у найм майна, наймач вправі: вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою; відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків. Ненадання або невчасне надання наймодавцем майна дає право наймачеві вимагати його в примусовому порядку і стягнути з наймодавця збитки, заподіяні невиконанням договору. Витребування майна у примусовому порядку наймачем можливе лише тоді, коли воно не передане третій особі, яка в силу договору має право на нього. При ненаданні майна наймодавцем наймач вправі на свій розсуд вимагати примусового вилучення майна або розірвання договору зі стягненням збитків, заподіяних його невиконанням. Таке ж правило сформульоване у ст. 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» відносно оренди відповідного майна.

Схоже на передбачене в цій статті правило сформульоване у Законі України «Про лізинг». Якщо з вини лізингодавця у строки і на умовах, визначених у договорі лізингу, не передано лізингоодержувачу об'єкт лізингу, лізингоодержувач має право вимагати від лізингодавця передачі зазначеного об'єкта та відшкодування збитків, завданих затримкою передачі, або в установленому порядку вимагати розірвання договору та відшкодування збитків, завданих йому невиконанням умов договору лізингу (ст. 9 Закону України «Про лізинг»).

Стаття 767. Якість речі, переданої у найм

1. Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві річ у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню.

2. Наймодавець зобов'язаний попередити наймача про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна наймача або інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею.

3. Наймач зобов'язаний у присутності наймодавця перевірити справність речі. Якщо наймач у момент передання речі в його володіння не переконається у її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані.

Згідно зі статтею, що коментується, основним обов'язком наймодавця є своєчасне надання наймачеві майна у стані, що відповідає умовам договору і призначенню майна. Наймач вправі вимагати надання йому майна у комплекті й у стані, що відповідають умовам договору найму та його призначенню. У разі порушення наймодавцем цього обов'язку ЦК передбачає право наймача витребувати від нього майно і вимагати відшкодування збитків, завданих несправністю речі або із свого боку відмовитися від договору і стягнути збитки, завдані його невиконанням.

Наймодавець несе відповідальність за дефекти наданого майна як за неналежне виконання зобов'язання. Під недоліками розуміють такі вади майна, які чинять перешкоду нормальній його експлуатації чи використанню. Однак наймодавець не відповідає за дефекти майна, які були ним застережені при укладенні договору незалежно від їхнього характеру. Так, здавання у найм будинку, який підлягає капітальному ремонту, вважається правомірним, якщо наймодавець обумовив дефекти будівлі.

Згідно з ч. 2 ст. 767 ЦК наймодавець зобов'язаний попередити наймача про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі й які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна наймача або інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею.

Наймач зобов'язаний також у присутності наймодавця перевірити справність речі. Якщо наймач у момент передання речі в його володіння не переконається в її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані. Мова йде про явні (неприховані) дефекти, для виявлення яких достатньо звичайної уважної перевірки одержуваного в оренду майна. Дана норма спрямована на те, щоб спонукати наймачів здійснювати проведення належного приймання майна й убезпечити наймодавців від вимог несумлінних осіб, особливо при поверненні майна.

Стаття 768. Гарантія якості речі, переданої у найм

1.  Наймодавець може гарантувати якість речі протягом всього строку найму.

2.  Якщо у речі, яка була передана наймачеві з гарантією якості, виявляться недоліки, що перешкоджають її використанню відповідно до договору, наймач має право за своїм вибором вимагати:

1) заміни речі, якщо це можливо;

2) відповідного зменшення розміру плати за користування річчю;

3) безоплатного усунення недоліків речі або відшкодування витрат на їх усунення;

4)  розірвання договору і відшкодування збитків, які були йому завдані.

Орендодавець відповідає за недоліки зданого в оренду майна, які цілком чи частково перешкоджають користуванню ним, навіть якщо під час укладення договору оренди він не знав про ці дефекти. При виявленні таких недоліків орендар вправі на свій розсуд вимагати: заміни речі, якщо це можливо; вимагати від орендодавця безоплатного усунення недоліків майна або розмірного зменшення орендної плати, або відшкодування своїх витрат на усунення недоліків майна; безпосередньо удержати суму понесених ним витрат на усунення даних недоліків з орендної плати, попередньо повідомивши про це орендодавця; вимагати дострокового розірвання договору з відшкодуванням збитків, які були йому завдані.

Орендодавець, сповіщений про вимоги орендаря чи про його намір усунути недоліки майна за рахунок орендодавця, може без зволікання зробити заміну наданого орендарю майна іншим аналогічним майном, що знаходиться в належному стані, або безоплатно усунути недоліки майна.

Якщо задоволення вимог орендаря чи утримання ним витрат на усунення недоліків з орендної плати не покриває заподіяних орендарю збитків, він вправі зажадати відшкодування невідшкодованої частини збитків.

Орендодавець не відповідає за недоліки зданого в оренду майна, які були ним обговорені при укладенні договору оренди чи були заздалегідь відомі орендарю або повинні були бути виявлені орендарем під час огляду майна чи перевірки його справності при укладенні договору чи передачі майна в оренду.

Частина 2 ст. 768 ЦК надає альтернативний вибір не тільки орендарю, а й орендодавцю. Орендодавець, сповіщений про вимоги орендаря чи про його намір усунути недоліки за рахунок орендодавця, може без зволікання замінити це майно на те, що знаходиться в належному стані, або безоплатно усунути недоліки. Такий спосіб більш прийнятний для орендодавця, якщо він як фахівець може задовольнити вимоги орендаря більш економічним способом (за умови негайного здійснення зазначених заходів). Частина 2 ст. 768 ЦК містить положення, спрямовані на повну компенсацію орендарю всіх втрат, викликаних найманням майна з недоліками. Якщо задоволення вимог орендаря, а у відповідних випадках — утримання ним витрат з орендної плати не відшкодовує заподіяних збитків, він вправі стягнути з орендодавця невідшкодовану частину збитків.

Стаття 769. Права третіх осіб на річ, передану у найм

1.  Передання речі у найм не припиняє та не змінює прав на неї третіх осіб, зокрема права застави.

2. При укладенні договору найму наймодавець зобов'язаний повідомити наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм. Якщо наймодавець не повідомив наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм, наймач має право вимагати зменшення розміру плати за користування річчю або розірвання договору та відшкодування збитків.

Передаюча майна в оренду не є підставою для припинення чи зміни прав третіх осіб на це майно. При укладені договору оренди орендодавець зобов'язаний попередити орендаря про всі права третіх осіб на майно, що здається в оренду (сервітут, застава і т.п.). Невиконання орендодавцем цього обов'язку дає орендарю право вимагати зменшення орендної плати або розірвання договору і відшкодування збитків.

Стаття, що коментується, гарантує права третіх осіб на майно, що здається в оренду, якими вони володіють у силу договору чи закону, в тому числі сервітут, право застави та ін. Здача майна в оренду не припиняє і не змінює цих прав. Звідси випливає, наприклад, що заставоутримувач може скористатися своїм правом — звернути стягнення на закладене майно незалежно від того, що після укладення договору застави власник здав його в оренду.

Орендодавець при укладенні договору зобов'язаний попередити орендаря про всі права третіх осіб на майно, що здається. Якщо ця умова закону не буде виконана, орендар одержує право вимагати зменшення орендної плати або розірвання договору і відшкодування збитків. Дана умова є додатковою підставою для розірвання договору найму.

Стаття 770. Правонаступництво у разі зміни власника речі, переданої у найм

1. У разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

2.  Сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється.

Частина 1 статті, що коментується, містить норму, що захищає права сумлінного орендаря. Перехід права власності (господарського відання, оперативного управління, довічного наслідуваного володіння) на здане в оренду майно до іншої особи не є підставою для зміни чи розірвання договору оренди. В усіх зазначених випадках первісний орендодавець за договором повинен бути замінений новим — набувачем речового права на дане майно.

При переході права власності на здане у найм майно від наймодавця до іншої особи в порядку правонаступництва ця особа стає наймодавцем з покладанням на неї всіх прав і обов'язків за договором найму.

Договір найму зберігає силу й у тому разі, якщо новий власник, до якого перейшло право власності, не знав про те, що воно здане у найм.

При переході права власності до особи без правонаступництва, крім волі наймодавця (наприклад, при конфіскації або реквізиції майна) договір найму підлягає припиненню.

Згідно із Законом України «Про оренду державного та комунального майна» реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов чи розірвання договору оренди (п.4 ст. 10 закону).

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про лізинг» об'єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю лізингодавця. У разі переходу права власності на об'єкт лізингу від лізингодавця до іншої особи договір лізингу зберігає чинність щодо нового власника.

Стаття 771. Страхування речі, переданої у найм

1.  Передання у найм речі, що була застрахована наймодавцем, не припиняє чинності договору страхування.

2. Договором або законом може бути встановлений обов'язок наймача укласти договір страхування речі, що передана у найм.

Обов'язковість страхування речі, переданої у найм, полягає в тому, що воно виникає на підставі закону незалежно від волі його учасників. Обов'язкове страхування здійснюється відповідно до законодавчих актів, у яких встановлюються: види майна, що підлягають обов'язковому страхуванню; події, з приводу яких проводиться страхування; обсяг (норма) страхового забезпечення; визначаються права та обов'язки сторін страхових правовідносин; порядок встановлення тарифних ставок страхових платежів; передбачаються санкції за прострочення платежів тощо.

Юридичним фактом, з яким пов'язане виникнення зобов'язання з обов'язкового майнового страхування, є факт наявності у громадянина, організації на правах власності повного господарського відання чи оперативного управління майна, яке відповідно до законодавства підлягає обов'язковому страхуванню. Таким фактом є прийняття на баланс будівель або споруд, вивезення продукції з поля, її скиртування, оприбуткування за первинними документами тощо.

Обов'язкове страхування майна, що належить до основних виробничих фондів державних підприємств та організацій, здійснюється на випадок його пошкодження або знищення внаслідок техногенних аварій чи стихійного лиха. Це майно страхується на основі договору зі страховиком, який одержав відповідну ліцензію в Укрстрахнагляді і визначений за погодженням зі страхувальником. Об'єкт вважається застрахованим у повному обсязі з моменту укладення договору, але не раніше сплати першого платежу.

Страхування державного майна, зданого в оренду, здійснюється відповідно до ст. 10 Закону України «Про оренду державного і комунального майна». Зокрема в обов'язковому порядку страхуються будівлі церков, мечетей, костьолів та інших культових споруд, що передаються в оренду релігійним організаціям.

Передання у найм речі, що була застрахована наймодавцем, не припиняє чинності договору страхування. Договором або законом може бути встановлений обов'язок наймача укласти договір страхування речі, що передана в найм. У даному випадку страхування здійснюється за рахунок орендарів.

Стаття 772. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження речі

1. Наймач, який затримав повернення речі наймодавцеві, несе ризик її випадкового знищення або випадкового пошкодження.

За загальним правилом вирішення питання про те, на кого покладаються можливі несприятливі наслідки випадкової загибелі чи випадкового псування відчужуваних власником речей (збитки), пов'язані з визначенням моменту переходу права власності (права оперативного управління). Ризик випадкової загибелі майна чи псування відчужуваних речей переходить на набувача одночасно з виникненням у нього права власності, якщо інше не встановлено договором. Звичайно збитки (ризик) у зв'язку з загибеллю чи псуванням речі несе її власник, але сторони можуть установити в договорі інший порядок, наприклад, що ризик випадкової загибелі майна чи випадкового псування відчужуваної речі переходить на покупця до передачі речі з моменту сплати її вартості. Однак, якщо відчужувач прострочив прийняття, ризик випадкової загибелі майна чи випадкового псування завжди несе сторона, що прострочила.

Ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта оренди несе наймач, якщо він затримав повернення речі наймодавцеві й інше не встановлене договором оренди.

У разі знищення або втрати майна в період дії договору не з вини наймача, воно не підлягає поверненню наймодавцю, оскільки останній несе ризик випадкового знищення або втрати цього майна як його власник.

Стаття 773. Користування річчю, переданою у найм

1. Наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

2. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

3.  Наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.

Частина 1 статті, що коментується, передбачає обов'язок наймача користуватися орендованим майном відповідно до умов договору оренди, а якщо такі умови в договорі не визначені, відповідно до призначення майна. Не можна, наприклад, використовувати легковий автомобіль для вантажних перевезень, приміщення, орендоване для офісу, як житлове й т.п. Подібні порушення є підставою для дострокового розірвання договору. Крім того, стаття передбачає наслідки порушення орендарем вимог при використанні майна, невідповідне до умов договору чи його призначення. Наймодавець вправі вимагати розірвання договору і відшкодування збитків. Ці наслідки передбачені й у загальній нормі ст. 783 ЦК, що містить перелік основ, за якими наймодавець вправі достроково розірвати договір. Частина 3 ст. 773 ЦК установлює правило, відповідно до якого наймач може змінювати стан речі, переданої йому у найм, тільки за згодою наймодавця.

Стаття 774. Піднайм

1. Передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

2.  Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

3. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Наймач зі згоди наймодавця може здати найняте ним майно іншій особі у піднайм, уклавши з такою особою договір піднайму.

Однак не всяке майно може бути предметом договору піднайму. Законодавство забороняє передачу в піднайм майна, отриманого за договором побутового прокату.

Унаслідок договору піднайму наймач зобов'язується передати піднаймачеві майно у тимчасове користування за плату. Сторонами договору виступають наймач і піднаймач, причому наймач виконує функції наймодавця. Піднаймач у правових відносинах із наймодавцем не перебуває. Наймодавець має права і несе обов'язки тільки стосовно наймача. У свою чергу, наймач відповідає перед ним за виконання всіх обов'язків за договором, в тому числі і за наймача. Наприклад, він зобов'язаний відшкодувати збитки наймодавцю у разі поломки або псування майна, навіть якщо воно сталося з вини піднаймача.

Відносини піднайму мають похідний, залежний характер від відносин найму. Умови договору піднайму залежать від умов договору найму. Тому піднаймач може користуватися майном тільки відповідно до призначення, визначеного в договорі найму. Строк договору піднайму не повинен перевищувати строк договору найму. Припинення договору найму викликає припинення договору піднайму.

Права і обов'язки за договором піднайму повинні відповідати змісту договору найму. Перевищення наймачем при здачі майна в піднайм прав, наданих йому за договором найму, викликає недійсність договору піднайму повністю або у відповідній його частині.

Здача майна в піднайм допускається лише за згодою наймодавця, якщо інше не передбачене законом або договором. Таку згоду може бути надано при укладенні договору найму, і тоді не треба окремої згоди наймодавця на здачу майна у піднайм.

Договір піднайму не треба плутати з договором перенайму, в силу якого з дозволу наймодавця наймач передає свої права і обов'язки третій особі, яка стає наймачем. Така зміна наймача може мати місце в порядку договірного відступу від вимоги й переводу боргу та в силу правонаступництва юридичних осіб при їх реорганізації.

Згідно із Законом України «Про оренду державного та комунального майна» передача

цілісних майнових комплексів у піднайм не допускається. Орендар має право передати у піднайм нерухоме та інше індивідуально-визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором найму. Плата за піднайм не повинна перевищувати орендної плати орендаря.

Стаття 775. Право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані від користування річчю, переданою у найм

1. Наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою у найм.

Мета договору найму (оренди) — забезпечити передачу майна в тимчасове користування. У цьому зацікавлені обидві сторони договору. Орендар, як правило, має потребу в майні тимчасово і не має можливості придбати його у власність. Орендодавець же має на меті одерження прибутку з передачі майна в тимчасове користування іншій особі. Остання ознака дозволяє відрізняти договір оренди від інших зобов'язань щодо передачі майна в користування, зокрема від договору безоплатного користування майном (договору позики).

Метою забезпечити передачу майна в тимчасове користування служить більшість прав, що закріплені цивільним законодавством, причому як речові, так і зобов'язальні.

Орендарю належить право користування орендованим майном. Це основне право орендаря, що випливає з договору оренди. Відповідно договір оренди — один із різновидів договорів щодо передачі майна в користування.

Під користуванням розуміється отримання від речі її корисних властивостей без зміни субстанції речі, у тому числі придбання плодів і доходів.

Наймачеві належить право власності на плоди, продукцію і доходи, отримані в результаті використання орендованого майна відповідно до договору. У цій нормі найяскравіше виявляється підприємницька спрямованість договору оренди, його здатність бути інструментом регулювання ринкових відносин.

Стаття 776. Ремонт речі, переданої у найм

1. Поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

2.  Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Капітальний ремонт провадиться у строк, встановлений договором. Якщо строк не встановлений договором або ремонт викликаний невідкладною потребою, капітальний ремонт має бути проведений у розумний строк.

3. Якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, наймач має право:

1)  відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за користування річчю, або вимагати відшкодування вартості ремонту;

2) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Частина 1 статті, що коментується, покладає на орендаря обов'язок підтримувати найняте майно в справному стані, робити за свій рахунок поточний ремонт, такий, котрий попереджає передчасний знос і вихід з ладу предмета оренди і нести витрати за утримання майна. Ця норма є диспозитивною. У правилах, що регулюють окремі види оренди, трапляються винятки. Наприклад, за договором оренди транспортного засобу з екіпажем обов'язок підтримувати цей об'єкт у належному стані і провадити всі види його ремонту, включаючи поточний, покладається на орендодавця.

Стаття, що коментується, зобов'язує орендодавця проводити капітальний ремонт орендованого майна. Ця норма покладає обов'язок з утримання майна на власника. На відновлення майна, що належить до основних фондів, провадяться амортизаційні відрахування. Разом із тим вони, як правило, входять складовою частиною в суму орендної плати (поряд із частиною прибутку, одержуваної орендарем від використання найнятого майна, -- так званим орендним відсотком). Капітальний ремонт має провадитися в термін, встановлений договором, а якщо він не визначений, у розумний термін. Це означає, що орендодавець зобов'язаний підтримувати здане ним майно в стані, придатному для відповідного використання. Якщо капітальний ремонт викликаний невідкладною потребою, орендодавець повинен провести його без зволікання. Це правило має диспозитивний характер, бо такий обов'язок у силу закону або договору може бути також покладений на наймача. Капітальним звичайно вважається ремонт, при якому проводиться заміна або відновлення істотних деталей, конструкцій та інших частин об'єкта. При невиконанні наймодавцем обов'язку з проведення капітального ремонту наймач вправі провести тільки такий капітальний ремонт, який передбачений договором або зумовлюється невідкладною потребою, і стягнути з наймодавця його вартість або зарахувати її в рахунок плати за найм. У разі виникнення необхідності капітального ремонту з вини наймача ремонт здійснюється за його рахунок.

Наведене правило не поширюється на договір побутового прокату. Правила побутового прокату покладають виробництво капітального ремонту тільки на наймодавця, за винятком випадків порушення наймачем правил експлуатації, що призвели до пошкодження предмета прокату.

Наймодавець протягом строку дії договору повинен піклуватися про утримання зданого у найм майна. Якщо в силу дефектів майна наймач зазнає збитків, то він вправі стягнути їх з наймодавця.

Згідно з Законом України «Про лізинг» обов'язки лізингодавця щодо утримання об'єкта лізингу ширше, ніж сформульовані у цій статті. Відповідно до підпункту 4 п.2 ст. 11 Закону лізингодавець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі виконувати взяті на себе зобов'язання перед лізингоодержувачем щодо утримання об'єкта лізингу (ремонт, технічне обслуговування тощо) відповідно до умов договору.

Частина 3 ст. 776 ЦК передбачає наслідки невиконання обов'язку по речі, переданої у найм, якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору. Наймач має право: 1) відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за користування річчю, або вимагати відшкодування вартості ремонту; 2) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Норма, що покладає на орендодавця проведення капітального ремонту, не імперативна. Вона допускає можливість іншого рішення цього питання в договорі. Крім того, винятки з загального правила передбачаються в спеціальних нормах закону й інших правових актів. Так, ст. 801 ЦК покладає проведення капітального ремонту транспортного засобу, найнятого без екіпажа, на орендаря.

Стаття 777. Переважні права наймача

1. Наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.

Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, — в розумний строк.

Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

2. Наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Відносини щодо оренди майна, особливо нерухомості, носять у багатьох випадках стабільний характер і після закінчення терміну договору нерідко відновлюються. У ч. 1 ст. 777 ЦК закріплене переважне право наймача відновити орендні відносини і визначені умови, при яких воно може бути реалізоване. Відповідним правом наділяється наймач, що належно виконував свої обов'язки за раніше укладеним договором: використовував майно за призначенням, не допускав його істотного погіршення, регулярно і вчасно вносив орендну плату і т.д. До порушень, що дають можливість визнати наймача таким, що неналежне виконував свої зобов'язання, можна віднести ті, що розглядаються як підстави дострокового розірвання договору за вимогою орендодавця (ст. 783 ЦК).

Готовність наймача укласти договір на умовах, рівних до умов, запропонованих іншими претендентами на оренду (в усякому разі — не гірших), виражено в словах: «за інших рівних умов». Це може стосуватися розміру орендної плати, готовності орендаря прийняти на себе обов'язок проведення капітального ремонту й ін.

Наймач, що бажає продовжити орендні відносини, зобов'язаний письмово повідомити про це орендодавця в термін, зазначений у договорі, а якщо він не визначений, то в розумний термін до закінчення дії договору. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, — у розумний строк.

Поняття «розумний термін» варто тлумачити як час, необхідний для укладення договору на наступний період.

При укладенні договору на новий термін умови його можуть бути змінені за згодою сторін. Це стосується будь-яких умов, у тому числі розміру орендної плати. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

Наймач вправі звернутися в суд із позовом про примушення орендодавця укласти договір на новий термін, якщо відомо, що він має намір здавати дане майно і надалі, але іншій особі.

Якщо наймодавець відмовив останньому в укладанні договору на новий термін, але уклав договір з іншою особою, наймач вправі на свій розсуд звернутися з позовом до суду про відшкодування збитків, заподіяних відмовою відновити з ним договір.

Наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Стаття 778. Поліпшення наймачем речі, переданої у найм

1. Наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця.

2. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення.

3.  Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

4.  Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

5. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

Стаття, що коментується, містить традиційне визначення наслідку поліпшення наймачем майна в період його найму. Якщо проведені відокремлені поліпшення (наприклад, в орендованому приміщенні встановлена зйомна апаратура), то вони визнаються власністю орендаря і він вправі їх вилучити.

Закон дозволяє наймачеві вносити в майно такі зміни, які поліпшують його якість. Під поліпшенням майна слід розуміти внесення в нього додаткових удосконалень, матеріалів або обладнання, що підвищують можливість його використання і матеріальну цінність.

Доля поліпшень майна, зроблених наймачем, залежить від двох обставин: характеру поліпшень і наявності попередньої згоди наймодавця на проведення поліпшень.

Якщо поліпшення були зроблені з дозволу наймодавця, то наймач при відсутності в законі або договорі інших вказівок може вимагати відшкодування необхідних витрат.

Якщо поліпшення були зроблені наймачем без дозволу наймодавця, але вони віддільні без шкоди для майна і наймодавець не відшкодовує їх вартість, вони можуть бути вилучені наймачем.

Вартість поліпшень, зроблених наймачем без дозволу наймодавця і невіддільних від майна, відшкодуванню не підлягає, і ці поліпшення безоплатно переходять наймодавцю.

Дозвіл на внесення поліпшень в майно повинен бути наданий наймодавцем у формі, що відповідає формі договору найму.

Питання про те, на кого повинні бути покладені витрати, пов'язані з невідокремлюваними поліпшеннями (які не можуть бути вилучені без шкоди для майна), вирішуються залежно від того, проведені вони за згодою наймодавця або без нього. У першому випадку орендар має право вимагати від наймодавця відшкодування їхньої вартості після припинення договору, у другому — всі зроблені витрати покладаються на орендаря, оскільки він не вправі був що-небудь змінювати за своїм розсудом.

Правило про компенсацію витрат, пов'язаних із внесенням поліпшень найнятого майна, диспозитивне. Законом або договором може бути передбачена і безоплатна передача поліпшень або часткова компенсація їх наймодавцем.

Стаття 779. Наслідки погіршення речі, переданої у найм

1. Наймач зобов'язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини.

2.  У разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків.

3. Наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внаслідок нормального її зношення або упущень наймодавця.

Повернення наймодавцю майна в стані гіршому, ніж воно повинно було знаходитися з урахуванням нормального зносу з вини наймача дає наймодавцю право вимагати відшкодування збитків, викликаних погіршенням майна. За випадкове погіршення майна або погіршення його з вини інших осіб, за винятком піднаймача й осіб, допущених до користування ним, наймач не несе відповідальності. На нього в цьому випадку покладається обов'язок довести відсутність вини.

Під збитками маються на увазі витрати наймодавця на відновлення майна і прибутки, які він міг би отримати від використання майна за час його відновлення (ст. 22 ЦК).

Неможливість відновлення майна або усунення погіршень у ньому дає право наймодавцю відмовитися від прийняття майна і вимагати відшкодування збитків.

Стаття 780. Відповідальність за шкоду, що завдана у зв'язку з користуванням річчю, переданою у найм

1.  Шкода, завдана третім особам у зв'язку з користуванням річчю, переданою у найм, відшкодовується наймачем на загальних підставах.

2.  Шкода, завдана у зв'язку з користуванням річчю, відшкодовується наймодавцем, якщо буде встановлено, що це сталося внаслідок особливих властивостей або недоліків речі, про наявність яких наймач не був попереджений наймодавцем і про які він не знав і не міг знати.

Умова договору найму про звільнення наймодавця від відповідальності за шкоду, завдану внаслідок особливих властивостей чи недоліків речі, про наявність яких наймач не був попереджений наймодавцем і про які він не знав і не міг знати, є нікчемною.

Заподіяння шкоди іншій особі не завжди породжує деліктне зобов'язання. Воно виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов'язальних відносин.

Відсутність між потерпілим і заподіювачем зобов'язальних відносин до заподіяння шкоди не означає, що між ними не існувало ніяких цивільно-правових відносин. Вони перебували в абсолютних цивільних правовідносинах, змістом яких є абсолютне суб'єктивне цивільне право та абсолютний суб'єктивний цивільний обов'язок. Абсолютність суб'єктивного цивільного права полягає в тому, що воно охороняється від усіх і кожного, хто підпорядкований даному правовому режиму. До абсолютних прав належать: право власності, право на недоторканність життя і здоров'я, честі та гідності, особистої свободи, право на охорону здоров'я тощо. Якщо абсолютне суб'єктивне право охороняється від усіх і кожного, то кореспондуючий юридичний обов'язок також покладається на всіх і кожного. Абсолютний юридичний обов'язок характеризується пасивністю, його змістом є необхідність утримуватися від порушення чужого абсолютного суб'єктивного права. Невиконання такого обов'язку завжди призводить до порушення чужого суб'єктивного права і за наявності передбачених законом інших підстав породжує деліктне зобов'язання.

Згідно зі ст. 780 ЦК шкода, завдана третім особам у зв'язку з користуванням річчю, переданою у найм, відшкодовується наймачем на загальних підставах. Шкода, завдана у зв'язку з користуванням річчю, відшкодовується наймодавцем, якщо буде встановлено, що це сталося внаслідок особливих властивостей або недоліків речі, про наявність яких наймач не був попереджений наймодавцем і про які він не знав і не міг знати.

Нікчемним визнається договір найму, який містить умову про звільненя наймодавця від відповідальності за шкоду, завдану внаслідок особливих властивостей чи недоліків речі, про наявність яких наймач не був попереджений наймодавцем і про які він не знав і не міг знати.

Стаття 781. Припинення договору найму

1. Договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи — наймача, якщо інше не встановлено договором або законом.

2.  Договір найму припиняється у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем.

Частина 1 статті, що коментується, встановлює, що договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи — наймача, якщо інше не встановлено договором або законом.

Смерть фізичної особи є юридичним фактом, що тягне за собою припинення цивільної правоздатності даної особи. У випадках, коли особа оголошена померлою, юридичні наслідки оголошення її померлою діють скрізь, де немає відомостей про те, що дана особа жива. Це пояснюється тим, що правоздатність є не природною, а певною суспільною властивістю, пов'язаною з життям людини. При оголошенні людини померлою її правоздатність передбачається припиненою.

Стаття, що коментується передбачає, що договір найму припиняється в разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем. Ліквідація юридичної особи означає припинення останньої і за загальним правилом спричиняє припинення зобов'язань за її участю.

Стаття 782. Право наймодавця відмовитися від договору найму

1. Наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

2. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Своєчасне внесення плати за користування майном є найважливішим обов'язком наймача. Невнесення її протягом трьох місяців від дня закінчення строку платежу дає право наймодавцю відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, вимагати в судовому порядку дострокового розірвання договору майнового найму. Розміри орендної плати визначаються договором або законом. Плата за найм вноситься в порядку, передбаченому договором або законодавством (щомісячно, щоквартально, після закінчення певного часу, одноразово і т.п.).

Частина 2 статті, що коментується, передбачає, що орендодавець вправі вимагати дострокового розірвання договору тільки після письмового попередження орендаря про необхідність виконати свої зобов'язання в розумний термін. У противному випадку суд може відмовити в прийнятті позову до розгляду. Якщо орендар усуне порушення (у розумний термін), вимога орендодавця розірвати договір задоволенню не підлягає.

Стаття 783. Розірвання договору найму на вимогу наймодавця

1. Наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

1)  наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі;

2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;

3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;

4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Відповідно до загального правила однобічна відмова від виконання зобов'язання й однобічна зміна його умов не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом. За зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, вилучення з цього правила можуть бути встановлені і договором.

Стаття, що коментується, належить до норм, що наділяють одну зі сторін правом вимагати (за певних умов) дострокового розірвання договору. Це право може бути реалізоване через суд. При розгляді відповідного позову суд перевіряє наявність однієї чи кількох обставин, що дають орендодавцю право на розірвання договору, і при встановленні їх задовольняє позов. У статті, що коментується, перераховані чотири підстави, що дозволяють орендодавцю вимагати дострокового розірвання договору:

-  наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі;

-  наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;

- наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;

-  наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Варто звернути увагу на те, що цей перелік не може бути скорочений за згодою сторін. У той же час у договорі можуть бути передбачені й інші, додаткові підстави, але вони в усякому разі повинні бути пов'язані з істотними порушеннями зобов'язань з боку орендаря.

Істотним визнається порушення зобов'язання однієї зі сторін, що тягне для іншої сторони такий збиток, що вона в значній мірі позбавляється того, на що була вправі розраховувати при укладені договору (ч.2 ст. 651 ЦК).

Стаття 784. Розірвання договору найму на вимогу наймача

1. Наймач має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

1) наймодавець передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі;

2) наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі.

Договір найму може бути на вимогу наймача розірваний достроково у судовому порядку на підставах, передбачених законом.

Стаття, що коментується, містить перелік основ, що дають наймачу право на дострокове розірвання договору. Встановлений ст. 783 ЦК перелік може бути розширений за згодою сторін, але його не можна скорочувати. Винятком з цього правила є договір побутового прокату, який може бути достроково розірваний наймачем зі своєї ініціативи без будь-яких підстав і судового порядку.

Невиконання наймодавцем обов'язку з проведення капітального ремонту служить підставою для дострокового розірвання договору з ініціативи наймача тільки в тому випадку, якщо законом або договором обов'язок проведення капітального ремонту не покладений на наймача. Якщо проведення капітального ремонту викликане невідкладною потребою, наймач вправі, за умовою покладання цього обов'язку на наймодавця, провести капітальний ремонт за його рахунок.

Непридатність найнятого майна до використання є підставою для дострокового розірвання договору наймачем за умовою відсутності його вини в доведенні майна до такого стану. Це може мати місце, якщо непридатність майна настала в силу його фізичних властивостей, з вини інших осіб, від впливу непереборної сили тощо. При цьому наймач вправі вимагати повернення плати за найм за використаний строк оренди майна.

Якщо непридатність найнятого майна настала з вини наймодавця, останній зобов'язаний відшкодувати наймачеві збитки, пов'язані з достроковим розірванням договору.

Договір згідно зі ст. 784 ЦК розривається через суд, якщо сторони не дійдуть добровільної згоди.

У статі, що коментується, перераховані ті підстави, що названі в ряді інших статей, де дострокове розірвання договору розглядається як можливе внаслідок невиконання чи неналежного виконання наймодавцем своїх зобов'язань: ненадання наймачу в користування майна, передбаченого договором, або створення перешкод для використання ним відповідно до призначення; виявлення в майні, переданому орендарю, що перешкоджають користуванню ним недоліків, за які орендодавець несе відповідальність; непроведення орендодавцем у покладений термін капітального ремонту майна; непридатність майна для використання в силу обставин, за які орендар не відповідає. В останньому випадку передбачається непридатність, що настала або випадково, або в силу обставин нездоланної сили. Наймач несе відповідальність за погіршення майна лише у випадках, коли це відбулося з його провини. На відміну від ст. 782 ЦК, що стосується наймодавця, стаття, що коментується, не ставить за обов'язок орендарю попередньо направляти контрагенту письмове попередження. Однак до звернення в суд він повинен запропонувати орендодавцю розірвати договір і може пред'явити відповідний позов лише у випадку відмови від цієї пропозиції або неотримання відповіді на нього у встановлений термін. Такий термін звичайно вказується в пропозиції.

Стаття 785. Обов'язки наймача у разі припинення договору найму

1. У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

2. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Майно, отримане у найм, при припиненні договору найму має бути повернене в своєму первинному стані з урахуванням нормального зносу. Стан майна визначається сторонами, виходячи з існуючих правил або технічних норм, а при їх відсутності і в разі спору сторін - проведенням експертизи.

Договором може бути передбачений і більш підвищений, проти звичайного, знос майна.

Строк повернення майна може бути передбачений у договорі. Невчасне повернення наймачем майна дає право наймодавцю вимагати його в примусовому порядку і стягнути з наймача збитки, заподіяні затримкою повернення. За прострочення повернення майна може бути передбачене в договорі стягнення з наймача неустойки.

Якщо майно не може бути повернене у зв'язку з його загибеллю або втратою з вини наймача, він зобов'язаний відшкодувати наймодавцю його вартість.

Наймач несе відповідальність за загибель або втрату майна і в тому випадку, якщо майно в силу закону або договору повинне було бути застраховане наймачем, а він цього не зробив.

Оскільки предметом договору є індивідуально-визначене майно, при його припиненні наймач зобов'язаний повернути наймодавцю саме те майно, яке ним було отримане. У разі загибелі або втрати майна в період дії договору не з вини наймача, воно не підлягає поверненню наймодавцю, оскільки останній несе ризик випадкової загибелі або втрати цього майна як його власник.

У разі розірвання договору оренди державного і комунального майна, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини,

Якщо наймач не виконує обов'язків щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Стаття 786. Позовна давність, що застосовується до вимог, які випливають із договору найму

1.  До вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік.

2.  Перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача — з моменту припинення договору найму.

Позовна давність — це встановлений законом строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення або захисту свого права шляхом подачі позовної заяви до суду.

Стаття, що коментується, передбачає скорочені строки позовної давності. Тривалість загальних строків позовної давності встановлено три роки. Загальними вони назваються через те, що їх застосовують до всіх правовідносин.

Згідно зі статтею, що коментується, до вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана в користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік.

Інститут позовної давності полегшує встановлення судами об'єктивної істини у справі і тим самим сприяє винесенню правильних рішень. Якби можливість примусового захисту порушеного права не обмежувалася певним строком, це надзвичайно утруднювало б розв'язання цивільних справ у зв'язку з більшою ймовірністю втрати доказів, можливістю неадекватного відображення обставин справи особами, що беруть у ній участь тощо. Позовна давність сприяє стабілізації цивільного обігу, усуненню невизначеності у відносинах його учасників.

Позовна давність слугує зміцненню договірної дисципліни, стимулює активність учасників  цивільного обігу щодо здійснення їх прав і обов'язків, а також посилює взаємний контроль за виконанням зобов'язань.

Правильне визначення початку перебігу строку позовної давності є одним із важливих і водночас складних питань, що виникають у судовій практиці при застосуванні інституту позовної давності. Неправильне його визначення призводить до штучного скорочення або подовження строку.

Параграф 2.  Прокат

Стаття 787. Договір прокату

1. За договором прокату наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або зобов'язується передати рухому річ наймачеві у користування за плату на певний строк.

2.  Договір прокату є договором приєднання. Наймодавець може встановлювати типові умови договору прокату. Типові умови договору прокату не можуть порушувати прав наймачів, встановлених законом.

Умови договору прокату, які погіршують становище наймача порівняно з тим, що встановлено типовими умовами договору, є нікчемними.

3. Договір прокату є публічним договором.

Договір прокату є різновидом договору найму. Виділення його в особливий вид зумовлене специфікою, пов'язаною з цілями цього договору, складом його учасників і колом орендованих об'єктів. Як наймодавці за договором прокату виступають організації, для яких здача майна у найм є постійною підприємницькою діяльністю (у більшості випадків — це спеціалізовані служби прокату). Крім ЦК надання послуг прокату регулюється Законами України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р., «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 березня 1996 р., «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 р., Правилами побутового обслуговування населення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1994 р. (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 1999 р.), а також Порядком надання у тимчасове користування громадянам предметів культурно-побутового та господарського вжитку, який затверджений наказом Українського союзу об'єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення від 16 грудня 1999 р. (далі -- Порядок). Цей Порядок визначає єдиний механізм і єдині на території України умови та вимоги видачі, користування і повернення предметів культурно-побутового призначення та господарського вжитку, які є власністю суб'єктів підприємницької діяльності (наймодавців) і перебувають на території України, у тимчасове користування громадянам (наймачам) через мережу підрозділів прокату: пунктів (підприємств, організацій) прокату, будинків побутових послуг, комплексних приймальних пунктів. Договір прокату є договором приєднання, тобто його умови встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, і може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Про загальні особливості такого договору див. ст. 634 ЦК та коментар до неї.

Надання у тимчасове користування громадянам предметів прокату оформляється договором (замовленням-зобов'язанням) за формою ПО-П1, яка затверджена наказом Укрсоюзсервісу від 29 вересня 1995 р., зі змінами, внесеними наказом Укрсоюзсервісу від 3 вересня 1998 р. та зареєстрованими Мінюстом України 18 вересня 1998 р. за № 581/3021.

Договір прокату належить до категорії публічних договорів. Згідно зі ст. 633 ЦК публічним визнається договір, що укладається комерційною організацією, що спеціалізується на продажі товарів, виконанні робіт або наданні послуг широкому колу споживачів, що у силу характеру своєї діяльності зобов'язана їх надавати будь-якій зацікавленій особі. У цьому зв'язку організація-наймодавець не вправі, при наявності можливості, не надати відповідні речі в користування, відмовляти будь-кому в укладені договору, не повинна віддавати перевагу одній особі перед іншою, у тому числі при визначенні розмірів плати за користування предметами прокату й інших умов (вони для всіх користувачів мають бути однаковими). Винятком є лише випадки, коли законом чи іншими правовими актами допускається надання пільг для окремих категорій споживачів. При необґрунтованій відмові комерційної організації від укладення публічного договору споживач (майбутній наймач) вправі звернутися в суд з позовом про відшкодування збитків. Фізичні особи захищають свої права в загальних судах, а юридичні — в арбітражних. За договором прокату наймач одержує майно не у власність, а лише в тимчасове користування. Такою ознакою цей договір відрізняється від договорів купівлі-продажу, міни, за якими покупець майна стає його власником. Оскільки наймач є лише тимчасовим користувачем майна, після закінчення терміну договору чи у випадку його дострокового розірвання він зобов'язаний повернути взяте у найм майно наймодавцю у справному вигляді (див. ст. 758 ЦК та коментар до неї).

Стаття 788. Предмет договору прокату

1.  Предметом договору прокату є рухома річ, яка використовується для задоволення побутових невиробничих потреб.

2. Предмет договору прокату може використовуватися для виробничих потреб, якщо це встановлено договором.

Відповідно до статті, що коментується, предметом прокату може бути тільки рухоме майно, надане в тимчасове володіння і користування за плату. В основному це речі, використовувані у споживчих цілях: предмети побутової техніки, радіо - і телеапаратура тощо. Об'єктом прокату можуть бути й інші речі, наприклад прилади і деякі види устаткування, використовувані, зокрема науково-дослідними організаціями, невеликими підприємствами, будівельними й іншими організаціями. Як правило, це дорога техніка, купувати яку невигідно, тому що потреба в ній може виникати в різних організацій чи громадян-підприємців на порівняно нетривалий термін. При видачі предметів прокату наймодавець ознайомлює наймача з правилами їх експлуатації або видає йому керівництво з експлуатації. Надаючи в тимчасове користування предмети прокату, наймодавець ознайомлює наймача з Порядком, попереджує його про відшкодування збитків за псування, втрату предметів або повернення предметів з порушенням визначеного строку і не в комплекті. Радіоелектронна апаратура, холодильники, пральні машини та інші предмети побутової техніки, що видаються напрокат, повинні мати на відповідних вузлах, деталях, агрегатах пломби, за цілісність яких при поверненні відповідає наймач. Транзисторні приймачі, магнітофони, програвачі, електронно-обчислювальні машини та інша апаратура, яка працює на сухих елементах живлення (батарейках), видаються напрокат повністю укомплектованими новими елементами живлення, що забезпечують їх нормальну роботу.

Окрім того, предметом договору прокату можуть бути тільки індивідуально-визначені, не-споживні речі (нежитлові приміщення, устаткування, машини тощо), незнищувані у процесі їхнього використання, адже здане у найм майно підлягає поверненню. За цією ознакою даний договір відрізняється від договору позики, за яким позичальник набуває майно у власність, і він зобов'язується повернути позикодавцю таку ж кількість речей того ж роду. Грошові кошти не можуть бути предметом орендних зобов'язань, бо поверненню підлягає певна грошова сума, а не конкретні купюри. Передача грошей або іншого споживаного майна з обов'язковим поверненням тієї ж кількості матеріальних цінностей оформляється зобов'язаннями позики, в яких майно переходить у власність позичальника.

Стаття 789. Плата за прокат речі

1. Плата за прокат речі встановлюється за тарифами наймодавця.

Відповідно до статі, що коментується, орендна плата за договором прокату визначається за тарифами наймодавця. Платежі можуть вноситися періодично чи одноразово, що повинно бути обумовлено договором. Згідно з Порядком при оформленні предметів прокату на термін до ЗО діб наймач уносить оплату повністю за весь час користування предметом прокату відповідно до діючих тарифів. За прокат предметів, виданих на тривалий строк (понад місяць), оплата вноситься щомісяця: за перший місяць — при видачі предмета прокату, а за кожний наступний — не пізніше 7 днів після дня закінчення терміну платежу, зазначеного в договорі прокату (замовленні-зобов'язанні). Оплата за користування окремими предметами прокату (музичні інструменти, швейні машини та інше) здійснюється в пунктах прокату у спеціально виділених приміщеннях за погодинним тарифом.

Стаття 790. Право наймача на відмову від договору прокату

1. Наймач має право відмовитися від договору прокату і повернути річ наймодавцеві у будь-який час.

2. Плата за прокат речі, що сплачена наймачем за весь строк договору, зменшується відповідно до тривалості фактичного користування річчю.

Відповідно до статті, що коментується, наймач вправі відмовитися від договору прокату в будь-який час. Стаття встановлює винятки з загального правила про неприпустимість односторонньої відмови від зобов'язань. Відмова від договору підлягає беззастережному прийняттю орендодавцем (природно, при одночасному поверненні предмета прокату). Згідно з пунктом 3.3. Порядку наймач може розірвати договір прокату (замовлення-зобов'язання) при невідповідності предмета прокату вимогам нормативної документації, а також санітарним нормам і правилам та правилам електро-пожежної безпеки. Якщо предмет прокату повертається раніше обумовленого договором прокату (замовленням-зобов'язанням) строку, з наймачем проводиться перерахунок за фактичний строк прокату за тарифами, згідно з якими була проведена оплата при оформленні замовлення. При поверненні предмета прокату наймодавець робить запис у двох примірниках замовлення-зобов'язання, які підписуються обома сторонами з поміткою дати повернення.

Стаття 791. Особливості договору прокату

1.  Наймач не має права на укладення договору піднайму.

2. Наймач не має переважного права на купівлю речі у разі її продажу наймодавцем.

3. Капітальний і поточний ремонт речі здійснює наймодавець за свій рахунок, якщо він не доведе, що пошкодження речі сталося з вини наймача.

Стаття, що коментується, обмежує права на розпорядження майном, отриманим за договором прокату. Наймач не вправі здавати його в піднайм, передавати свої права й обов'язки за договором іншій особі, надавати це майно в безоплатне користування, у заставу і т.д. Дане обмеження також зумовлене специфікою договору прокату, метою якого є задоволення споживчих потреб безпосередньо наймачів. Будь-яка передача предмета прокату іншій особі допускається лише шляхом припинення відносин прокату з даним наймачем і укладенню договору прокату з новим користувачем. Виходячи зі специфіки відносин за договором прокату, ч. З ст. 791 ЦК покладає на наймодавця обов'язок проведення як капітального, так і поточного ремонту майна, зданого в оренду. Тим самим встановлюється вилучення з загального правила, відповідно до якого проведення поточного ремонту є обов'язком наймача (ст. 776 ЦК), якщо інше, як сказано в цьому пункті, не встановлено законом чи договором. Це зумовлене тим, що наймодавець за договором прокату — спеціалізована організація, на яку покладене широке коло обов'язків з обслуговування споживачів.

Згідно з Порядком, у разі виходу з ладу предмета прокату, наймодавець зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дня одержання заяви від наймача усунути недоліки на місці, а в разі потреби виконання робіт в умовах стаціонарної майстерні термін ремонту подовжується до 10 днів. За згодою наймача наймодавець може замінити несправний предмет іншим аналогічним предметом без додаткової оплати наймачем витрат, пов'язаних із цією заміною. Коли наймодавець неспроможний своєчасно усунути пошкодження в предметі прокату або замінити іншим рівноцінним предметом, то наймачу пропонується предмет іншої моделі (марки, типу) з переоформленням договору прокату та врахуванням діючих тарифів, з транспортуванням предмета прокату за рахунок наймодавця. За час перебування предмета прокату в ремонті оплата за прокат не проводиться, за винятком випадків, коли наймачу предмет прокату було замінено на рівноцінний.

На відміну від правил, передбачених ч. 1 ст. 777 ЦК, наймач за договором прокату не наділяється переважним правом на поновлення його після закінчення строку раніше укладеного договору. Не застосовується до них і правило про продовження (поновлення) договору на невизначений строк при фактичному продовженні наймачем користування майном після закінчення строку договору. З цього не випливає, що наймач позбавлений можливості укласти договір прокату на новий строк, але діяти він повинен на загальних підставах. Однак слід мати на увазі, що згідно з п. 4.3 Порядку наймодавець має право за заявою наймача передати йому у власність предмет прокату, який був у цього наймача весь строк його експлуатації, передбачений нормативно-технічною документацією на цей предмет прокату, а в разі відсутності такого строку — згідно з чинним законодавством.

Параграф 3. Найм (оренда) земельної ділянки

Стаття 792. Договір найму земельної ділянки

1.  За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

2.  Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

В статті, що коментується, поняття оренди земельної ділянки дається законодавцем за допомогою ознак, які виділяють найм (оренду) земельної ділянки як серед відносин найму (оренди) інших об'єктів, так і серед інших правових форм землекористування. Такими ознаками є:

1) Специфічний об'єкт орендних відносин — земельна ділянка як найважливіший природний ресурс, частина основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави. З урахуванням означених властивостей об'єкта, норму, що коментується, треба сприймати в контексті ст. 9 ЦК, відповідно до якої положення ЦК застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сфері використання природних ресурсів, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Поняття земельної ділянки дається у ст. 79 Земельного кодексу України (далі — ЗК України), яка визначає її як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами та закріплює просторові межі поширення на неї права власності (поверхневий (ґрунтовий) шар, водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також простір, що знаходиться над та під поверхнею, ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд).

2)  Договірний характер орендного землекористування (рішення власника про передачу земельної ділянки в оренду, в тому числі виражене в адміністративному акті, рішення суду, результати конкурсу чи аукціону тощо є правовою підставою укладення договору оренди, але самі по собі не породжують відносин орендного землекористування, не підмінюють собою договору оренди земельної ділянки, й є лише передумовами його укладання).

3)  Строковість орендного землекористування (відповідно до ч. З ст. 93 Земельного кодексу оренда земельної ділянки може бути короткостроковою — не більше 5 років та довгостроковою — не більше 50 років).

4)  Платність орендного землекористування (відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України «Про оренду землі» орендна плата може встановлюватися у грошовій, натуральній, відробітковій та інших формах. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, має бути виключно у грошовій формі і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється згідно із Законом України «Про плату за землю» від З липня 1992 р.).

Відповідно до абзацу другого ч. І статті, що коментується, земельна ділянка може передаватися у найм (оренду) разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Ця норма практично відтворює зміст ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду землі» і підлягає розширеному тлумаченню. Крім самої земельної ділянки у межах поширення прав на неї, визначених у ст. 79 ЗК України, в оренду можуть надаватися й інші об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельній ділянці та необхідні для її використання за цільовим призначенням (такий підхід знайшов своє відображення у проекті нової редакції Закону України «Про оренду землі»), а також рухоме майно, яке забезпечує належне використання ділянки (наприклад, зрошувальні машини, кар'єрні екскаватори), проте слід мати на увазі, що у такому випадку договір оренди вже не буде договором оренди земельної ділянки у власному розумінні, а буде комплексним договором найму (оренди), який повинен за формою та іншими ознаками відповідати вимогам щодо найму (оренди) кожного окремого об'єкта.

Слід зазначити, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки, поряд із ЦК, регулюються також ЗК України та Законом України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р., який визначає загальні засади набуття, реалізації і припинення права на оренду земельної ділянки. Зміст ст.ст. 2-4, 93 ЗК України та ст. 9 ЦК підкреслює родове значення норм Земельного кодексу та субсидіарне значення норм ЦК стосовно норм Закону України «Про оренду землі», які, як спеціальні, підлягають переважному застосуванню у разі виникнення колізії з нормами ЦК. Детальне регулювання окремих відносин, пов'язаних з орендою землі, здійснюється і за допомогою інших законів, які містять правові норми, що регулюють особливості відносин орендного землекористування за участю окремих суб'єктів, стосовно певних об'єктів, сфер діяльності, зі сплати орендної плати тощо. Серед означеної групи законів варто особливо зазначити Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р., Кодекс України про надра від 27 липня 1994 р., Водний кодекс України від 6 червня 1995 р., Закони України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 р. (в редакції Закону України від 22 червня 1993 р.), «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 р., «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 р. (в редакції Закону України від 14 березня 1995 р.), «Про плату за землю» від 3 липня 1992 р. (в редакції Закону України від 19 вересня 1996 р.) та деякі інші.

Постанови, видані Кабінетом Міністрів України, можуть служити джерелом нормативно-правового регулювання відносин, пов'язаних з орендою землі лише у випадках, передбачених законом. Частина 3 ст. 18 Закону України «Про оренду землі» містить єдине у Законі посилання на сферу правового регулювання актів Кабінету Міністрів України, якими повинні визначатися порядок та органи, що здійснюють державну реєстрацію договорів оренди землі. Ці відносини регулюються Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку державної реєстрації договорів оренди землі» від 25 грудня 1998 р. Проект нової редакції Закону України «Про оренду землі» передбачає також затвердження Кабінетом Міністрів України Типової форми договору оренди землі.

Параграф 4. Найм будівлі або іншої капітальної споруди

Стаття 793. Форма договору найму будівлі або іншої капітальної споруди

1. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

2. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті, що коментується, за договором найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві за плату у тимчасове володіння та користування будівлю або іншу капітальну споруду. За своїм правовим режимом будівлі та споруди, які є об'єктами орендних правовідносин, кваліфікуються як об'єкти нерухомості, тобто нерухомі речі (ст. 181 ЦК). У даному Кодексі, на жаль, відсутні визначення понять «будівлі», «споруди». Але ж виходячи із положень щодо нерухомості, їм можна надати наступну юридичну дефініцію: будівля (капітальна споруда) — будь-який штучно збудований на земельній ділянці чи під нею (під землею) самостійний об'єкт, який фундаментальне пов'язаний із земельною ділянкою, використовується (або може використовуватися) за цільовим призначенням та переміщення якого є неможливим без його знецінення та зміни його призначення. Таке визначення дає нам змогу встановити всі характерні ознаки вказаних об'єктів нерухомості, та, відповідно, -й особливості договору найму (оренди) таких об'єктів. Так, очевидним є те, що як будівлі та споруди слід розглядати об'єкти, розташовані як над землею, так і під нею (наприклад, шахти).

Правове регулювання договору найму будівлі або іншої капітальної споруди здійснюється відповідно до спеціальних правил, закріплених у § 4 гл. 58 ЦК, а при їх відсутності -правилами щодо оренди нерухомого майна, закріпленими в загальних положеннях про найм (оренду). Наприклад, ст. 763 ЦК встановлений строк дії договору найму нерухомості у випадку незакріплення його у тексті самого договору. Тільки при відсутності яких-небудь правил щодо оренди нерухомості регулювання орендних правовідносин здійснюється загальними положеннями щодо оренди.

Спеціальні правила найму будівлі та інших споруд не підлягають застосуванню до правовідносин, пов'язаних із орендою ларьків, кіосків, павільйонів, інших подібних конструкцій, а також до незакінчених будівництвом об'єктів. Це випливає з того, що всі вказані об'єкти не є нерухомістю. Вони можуть бути об'єктами різноманітних правочинів, у тому числі й договору оренди, однак і в цьому випадку відповідні правовідносини не будуть охоплені спеціальними правилами, що регулюють найм будівель та інших капітальних споруд.

Особливим об'єктом нерухомості законодавство розглядає будівлі, що належать до житлового фонду (житлові будинки). Відповідно до ст. 6 Житлового кодексу Української РСР від ЗО червня 1983 р. житлові будинки та житлові приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових житлових приміщень і гуртожитків; надання приміщень у житлових будинках для потреб промисловості забороняється. Як правило, переведення житлових будинків та житлових приміщень у нежитлові не допускається (ст. 8 ЖК України). Таким чином, особи, які отримають згадані об'єкти у володіння та користування на підставах договору найму, обмежені можливістю використання об'єктів оренди виключно для проживання громадян, навіть якщо орендарем за таким договором виступатиме юридична особа. Правила найму (оренди) житла, у тому числі житлових будинків, передбачені гл. 59 ЦК.

Стаття, що коментується, містить вимоги до форми договору найму будівель (капітальних споруд): вона повинна бути простою письмовою, якщо договір укладається на строк до одного року, та нотаріальною — якщо договір укладається від одного року включно.

Згідно зі ст. 207 ЦК правочин (одним із видів якого є договір) вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (див. коментар до вказаної статті). Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність (ст. 218 ЦК).

Відповідно до норм ст. 209 ЦК нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Порядок нотаріального посвідчення договорів найму (оренди) будівель та інших капітальних споруд встановлюється Законом України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 12 червня 1994 р.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (див. ст. 220 ЦК та коментар до неї), тобто таким, недійсність якого встановлена законом і визнання якого недійсним судом не вимагається (ст. 215 ЦК). Правові наслідки нікчемності (недійсності) правочину передбачені ст. 216 ЦК.

Установлене ч. 2 статті, що коментується, правило відносно обов'язковості нотаріального посвідчення договору оренди будівлі або іншої капітальної споруди, який укладений на строк від одного року, є новим для цивільного законодавства України. У ЦК 1963 р. мали місце положення про обов'язкове нотаріальне посвідчення лише певних видів договорів, об'єктом яких виступала нерухомість. Обов'язкове нотаріальне посвідчення передбачалося щодо договору купівлі-продажу житлового будинку (частини будинку) (ст. 227 ЦК), договору дарування житлового будинку (ст. 244 ЦК), а також довічного утримання (ст. 426 ЦК). Крім того, обов'язкова нотаріальна форма договорів була й е передбаченою відносно приватизації індивідуально-визначених об'єктів нерухомості (ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р., ст. 20 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 6 березня 1992 р.) тощо. Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 р. за нотаріальне посвідчення договору найму (оренди) стягується державне мито у розмірі 1 відсотку від суми договору, але не менш 1 неоподаткованого мінімуму доходів громадян (тобто не менше 17 гривень).

Відповідно до статті, що коментується, спеціальні правила договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди розповсюджуються й на ті правовідносини, які виникають стосовно користування за плату окремими частинами будівель (інших споруд).

Стаття 794. Державна реєстрація договору найму будівлі або іншої капітальної споруди

1. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації.

ЦК встановлює спеціальні вимоги щодо необхідності державної реєстрації договорів найму (оренди) будівель або інших капітальних споруд, які укладені на строк не менше одного року (тобто на один рік і більше).

Таке положення є новим для цивільного законодавства України, адже ЦК 1963 р. передбачав обов'язкову реєстрацію тільки для договорів купівлі-продажу житлового будинку, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин. Крім того, державна реєстрація правочинів відносно користування будівлями (капітальними спорудами) випливала із Закону України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р., якщо об'єктом лізингу виступало державне майно.

Відповідно до ст. 210 ЦК договір найму будівлі (споруди), укладений на строк не менше року, вважається вчиненим з моменту його державної реєстрації. Тобто права та обов'язки сторін договору починають своє існування тільки після такої реєстрації, навіть якщо договір є нотаріально посвідченим відповідно до вимог ст. 793 ЦК (докладніше див. коментар до ст. 640 ЦК). Разом з тим недодержання вимог щодо державної реєстрації зазначених правочинів не тягне за собою їх недійсність, адже такий наслідок прямо не передбачений ЦК (див. коментар до § 2 гл. 16 ЦК).

На момент написання цього коментаря порядок реєстрації договорів найму (оренди) будівель та інших капітальних споруд законодавче врегульований не був. Відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. (в редакції від 28 січня 2003 р.), Порядку ведення реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28 січня 2003 р., на території України реєстрації підлягають лише права власності на нерухоме майно. Здійснення такої реєстрації покладено на комунальні підприємства, бюро технічної інвентаризації, які вносять записи про виникнення, існування або припинення означених прав до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Стаття 795. Передання будівлі або іншої капітальної споруди у найм

1.  Передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

2. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Стаття, що коментується, вміщує в собі правило, згідно з яким передання будівлі або іншої капітальної споруди наймачеві в обов'язковому порядку повинно супроводжуватися додатковим документом, наприклад, актом про приймання-передачу, який складається у довільній формі.

Норма ч. 1 статті, що коментується, стосується моменту набрання чинності договору найму (оренди) будівлі та іншої капітальної споруди. Відповідно до неї за загальним правилом обчислення строку договору найму починається з моменту оформлення передавального документа (тобто з моменту підписання його сторонами або їх представниками).

Зі ст. 631 ЦК випливає, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Тобто момент обчислення строку договору — це, по суті, момент, з якого він стає чинним. Відповідно до цієї ж статті договір набирає чинності з моменту його укладення. Ст. 638 ЦК передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх Істотних умов договору. Відповідно до ст. 640 ЦК договір, який потребує простої письмової форми, є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції, а договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, — з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності — і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації — з моменту державної реєстрації. Тобто за загальним правилом кількість договорів у цивільному праві визнаються консенсуальними.

Разом із тим ст. 640 ЦК передбачено, що у випадку, коли відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передача майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (реальний договір).

Саме реальним договором і визнається, виходячи зі змісту ст. 795 ЦК, договір найму (оренди) будівлі (іншої капітальної споруди). Це, до речі, повністю відповідає ст. 759 ЦК, яка містить у собі визначення договору найму (оренди), адже згідно з її змістом припускається, що такий договір може бути як реальним (за домовленістю сторін), так і консенсуальним (як правило).

Оскільки договір найму будівлі (споруди) передбачає згідно з вимогами ст.ст. 793, 794 ЦК дві можливі форми договору, просту письмову або нотаріальну (з її подальшою державною реєстрацією) — залежно від строку дії договору, то правило про встановлення моменту чинності цього правочину є нетрадиційним для цивільного права. Це стосується насамперед нотаріальної форми договору, яка свідчить про консенсуальність правочину, тобто про те, що договір за звичай вважається укладеним з моменту нотаріального посвідчення (або подальшої державної реєстрації), а не з моменту передачі майна (вчинення іншої дії).

Визнання договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) реальним має, на нашу думку, наступне значення. Це означає, що у випадку, коли наймодавець не передає наймачеві майно після підписання тексту договору (при простій письмовій формі) чи після нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору, наймач позбавлений права вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою (ст. 766 ЦК), оскільки й сам договір найму, з якого випливають вказані права, не є чинним.

Відповідно до ч. 2 статті, що коментується, повернення наймачем предмета договору найму оформлюється, наприклад, актом передачі-приймання, який складається сторонами у довільній формі. З моменту підписання цього акта договір найму припиняється. Припинення договору означає припинення існування (погашення) прав і обов'язків його учасників, що становлять зміст договору.

Встановлення зазначеної підстави для припинення договору найму (оренди) будівлі, іншої капітальної споруди уявляється помилковим. Це випливає з того, що, незважаючи на отримання предмету найму від наймача, в стосунках між сторонами можуть мати місце різні випадки порушення договору, оскільки сторони не звільняються від відповідальності за порушення договору (наприклад, несплату орендних платежів), яке мало місце під час дії договору. За загальним же правилом припинення зобов'язання, у тому числі договірного, може мати місце тільки у випадку виконання його належним чином (ст. 599 ЦК). Тому ситуація щодо повернення наймачем предмета договору найму може бути доведеною до абсурду. Наприклад, наймодавець через необхідність стягнення прострочених орендних платежів буде вимушений неініціювати повернення будівель (споруд або їх окремих частин), тим самим залишаючи їх у користуванні особи, яка є правопорушником.

Стаття 796. Надання наймачеві права користування земельною ділянкою

1.  Одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.

2. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець.

3.  Якщо наймодавець не є власником земельної ділянки, вважається, що власник земельної ділянки погоджується на надання наймачеві права користування земельною ділянкою, якщо інше не встановлено договором наймодавця з власником земельної ділянки.

Будівлі та інші капітальні споруди є об'єктами нерухомості, які нерозривно пов'язані із землею і переміщення яких є неможливим без знецінення та зміни їх призначення (докладніше див. ст. 793 ЦК та коментар до неї). Володіння та користування такими об'єктами з боку наймача логічно передбачає в нього певні права і стосовно земельної ділянки, на якій знаходиться предмет договору найму.

Виходячи з цього, ЦК встановлює, що при укладанні договору найму будівлі (споруди, їх окремої частини) наймачеві автоматично надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. Передача земельної ділянки у користування за вказаними правилами проводиться незалежно від того, чи існують у договорі умови щодо прав на земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, інші капітальні споруди (їх окремі частини), що передаються у найм. Крім того норми, які встановлюють згадані правила, не мають характеру диспозитивності, тобто застосовуються й поза волею наймодавця та наймача.

Важливим є той факт, що надання наймачу права користування земельною ділянкою є обов'язковим не тільки для сторін за договором оренди будівлі (споруди), а й для власника земельної ділянки у разі, коли такою особою не є наймодавець. Презюмується, що власник земельної ділянки погоджується на надання наймачеві права користування нею, якщо інше прямо не встановлене договором наймодавця з власником земельної ділянки.

Якщо наймодавець є титульним володільцем земельної ділянки, сторони відповідно до частини другої статті, що коментується, можуть установити розмір земельної ділянки, яка передається наймачу. Це випливає з того, що відповідно до загальних засад цивільного права особа не може передати іншій особі більше прав, ніж вона володіє сама. Тобто встановлення у договорі найму будівлі (споруди) розміру земельної ділянки, яка передається наймачу, у випадку, коли наймодавець не має юридичне ніяких прав відносно такої ділянки, а виступає тільки фактичним землекористувачем, є нікчемним. Якщо ж розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець. Застосування цього правила також можливе за умови, коли наймодавець легітимував свої права, тобто виступає титульним володільцем.

Відносини щодо користування земельними ділянками регулюються на підставі § 3 гл. 58 ЦК, ЗК України від 25 жовтня 2001 р., Закону України «Про оренду землі» від 6 січня 1998 р., інших актів земельного законодавства. Разом з тим, дані документи лише незначним чином стосуються питання переходу права користування земельною ділянкою при укладенні договору найму (оренди) будівлі або споруди. Наприклад, у ЗК немає жодної присвяченої цьому статті. Натомість регулювання в ньому зазнав перехід права власності на земельну ділянку при переході права власності на будівлю чи споруду (ст. 120 ЗК). Відповідно до гл. 15 ЗК право користування землею може бути постійним (без встановлення строку) або строковим (право оренди земельної ділянки).

Оскільки користування земельною ділянкою у розглядуваному випадку має похідний характер від договору найму будівлі (споруди), який згідно із ст. 759 ЦК завжди є строковим (навіть якщо строк договору не встановлений у самому договорі), таке землекористування завжди буде строковим.

Виходячи з того, які права відносно земельної ділянки були в особи, яка виступає наймодавцем будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), право наймача користуватися землею може бути оформлене одним із наступних способів: І — якщо наймодавець є власником земельної ділянки, він зобов'язаний укласти з наймачем договір оренди земельної ділянки; II — якщо наймодавець є постійним користувачем земельної ділянки, власник земельної ділянки, від імені якого діють уповноважені органи, зобов'язаний укласти з наймачем договір оренди земельної ділянки. Згода постійного землекористувача при цьому презюмується на підставі ч. 1 ст. 796 ЦК; III — якщо наймодавець є орендарем земельної ділянки, частка прав наймача залежить перш за все від цільового призначення земель. У випадку, коли земельна ділянка орендована наймодавцем для несільськогосподарського використання, вона може передаватися у володіння користування наймачу на підставі договору піднайму (ст. 9 Закону України «Про оренду землі»). Звернімо увагу, що при цьому виникає колізія норм цивільного та земельного права. Це випливає з того, що за загальним правилом останнього передбачається передача землі у піднайм лише за наявності згоди її власника (ст. 93 ЗК, ст. 9 Закону України «Про оренду землі»). Ст. ж 796 ЦК встановлює, що згода власника на передачу земельної ділянки презюмується, якщо інше не передбачено договором між її власником і наймодавцем. Виявляється, що розв'язання виниклої суперечки необхідно проводити, застосувавши ст. 9 ЦК, тобто визнавши примат земельного законодавства, яке, крім іншого, є в даному випадку спеціальним.

Якщо договором оренди між власником земельної ділянки та наймодавцем встановлено невідчужуваність прав на земельну ділянку, або якщо орендодавець не дає наймодавцю згоди на укладення договору піднайму земельної ділянки, право на користування землею повинно бути передано наймачу аналогічно тому, як воно передається при сільськогосподарському призначенні такої ділянки (див. далі).

У разі, коли призначенням земельної ділянки є сільськогосподарське використання, ст. 9 Закону України «Про оренду землі» встановлює виключний перелік підстав для укладення договору піднайму. Така підстава, як перехід права володіння та користування на будівлю або споруду, яка розташована на орендованій земельній ділянці, у зазначеному переліку відсутня. Відповідно надання наймачу права на користування землею має здійснюватися не на підставі договору піднайму, а на підставі укладення з ним договору оренди земельної ділянки безпосередньо її власником. При цьому наймодавець автоматично може вважатися таким, з яким тимчасово припинено дію первісного договору оренди. Його окрема згода на це не е необхідною в силу статті, що коментується.

У випадку, коли наймодавець є фактичним землекористувачем, тобто не має жодного правовстановлюючого документа на земельну ділянку, передбаченого ст. 125 ЗК, права наймача на земельну ділянку повинні бути закріплені шляхом укладання договору оренди із її власником, яке для останнього є обов'язковим. До укладення зазначеного договору фактичним землекористувачем, з усіма передбаченими з цього наслідками, стає наймач.

Для переходу (надання) до наймача права користування землею оформлення договору оренди земельної ділянки є обов'язковим. Укладення договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (або їх частини) відповідно до норм земельного законодавства само по собі не є підставою для визнання наймача землекористувачем.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди (а за ним — і піднайму) земельної ділянки укладається у письмовій формі. Договір оренди, укладений строком від трьох років, потребує нотаріального посвідчення за місцезнаходженням земельної ділянки. Договір піднайму землі обов'язкового нотаріального посвідчення не потребує: воно здійснюється за бажанням однієї зі сторін (ст. 9 вказаного закону). Форма договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. Договір оренди (піднайму) земельної ділянки набирає чинності з його державною реєстрацією, яка здійснюється на підставі Інструкції, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 р.

Надання земельної ділянки у користування наймачу є, як уже зазначалося, обов'язковим. Разом з тим, невиконання цього правила ніяких спеціальних санкцій не передбачає.

Стаття 797. Плата за користування

1. Плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

Стаття, що коментується, передбачає, що плата за користування будівлею або іншою капітальною спорудою, складається не тільки з плати за користування нею, а й плати за користування земельною ділянкою. Слід, однак, зазначити, що застосування ст. 797 ЦК може викликати певні труднощі. Це пояснюється тим, що користування земельною ділянкою, право на яке випливає із договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), має здійснюватися на підставі договору оренди земельної ділянки (докладніше див. коментар до ст. 796 ЦК). Відповідно до Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р. орендна плата є істотною умовою договору оренди земельної ділянки. Тому плата за користування земельною ділянкою повинна здійснюватися за договором оренди землі, її додаткове внесення в межах найму будівлі (споруди) призведе до безпідставного збагачення наймодавця (гл. 83 ЦК), тому необхідно в договорі найму зазначати, що порядок і умови оплати за користування земельною ділянкою здійснюється за окремим договором.

ЦК не вміщує у собі яких-небудь спеціальних правил відносно форми плати за користування будівлями (іншими спорудами), порядку та строків її внесення. Тому в цієї частині зберігають чинність загальні положення про оренду, зокрема ст. 762 ЦК. Згідно з її змістом, якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості будівлі (споруди) та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за користування об'єктом оренди може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати встановлюється договором найму. Плата за користування будівлями, іншими капітальними спорудами (чи їх окремими частинами) вноситься щомісячно, якщо інше не встановлене договором.

Параграф 5. Найм (оренда) транспортного засобу

Стаття 798. Предмет договору найму

1. Предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.

2.  Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує.

3.  Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу.

Договір найму (оренди) транспортного засобу — цивільно-правовий договір, за яким наймачу (орендарю) за плату надається транспортний засіб у тимчасове володіння та користування з наданням наймодавцем (орендодавцем) послуг для забезпечення нормального його використання або без надання таких послуг. У науці цивільного права такий договір має назву «фрахтування». Відповідно до статті, що коментується, безпосереднім предметом договору тимчасового фрахтування є транспортні засоби у широкому їх розумінні згідно з Законом України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. Зокрема предметом договору можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.

Повітряне судно — це літальний апарат, що тримається в атмосфері за рахунок його взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні, і здатний маневрувати у тривимірному просторі (ст. 15 Повітряного кодексу (ПК) України від 4 травня 1993 р.).

Відповідно до Кодексу торгівельного мореплавства (КТМ) України від 23 травня 1995 р. морським (а слідом за ним — і річковим) судном визнається самохідна або несамохідна плавуча споруда, яка використовується в цілях, передбачених ст. 15 КТМ.

Повітряним, морським, річковим судном не визнається знов створений літальний апарат (споруда) до його випуску у повітряний простір (спуску на воду), виходячи з того, що до цього моменту такі об'єкти не є літальним апаратом чи плавучою спорудою. Визначення морського (річкового) судна не охоплює стаціонарні платформи, нафтові вишки, маяки, адже вони не є «плавучими», тому що жорстко закріплені на морському дні. Виходячи з цього, всі вказані об'єкти не можуть бути предметом договору найму транспортного засобу.

Відповідно до змісту ст. 181 ЦК на повітряні та морські (річкові) судна, судна внутрішнього плавання законом може бути поширений режим нерухомої речі. Разом із тим без спеціальної вказівки цього акта цивільного законодавства всі вказані об'єкти належать до рухомих речей (це стосується і випадку договору найму таких суден).

Інтерес викликає питання щодо поняття «наземні самохідні транспортні засоби», які відповідно до ч. 1 статті, що коментується, також можуть виступати предметом договору тимчасового фрахтування. Чинним законодавством України вказане поняття є невизначеним. Поряд з цим законодавчого відбитку зазнав термін «транспортний засіб», під яким розуміється пристрій, призначений для перевезення осіб та (або) вантажу, а також встановлених на ньому спеціальних приладів або механізмів (п. 1.9 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р.).

У свою чергу зі змісту Конвенції про дорожній рух від 8 березня 1968 р. транспортні засоби можуть бути самохідними (тобто такими, що не потребують залучення інших транспортних засобів для пересування) та несамохідними (тобто такими, що призначені для буксирування самохідними транспортними засобами чи іншим способом, наприклад, причепи, напівпричепи, віз, сани і т.п.). До самохідних транспортних засобів належать: автомобілі, у тому числі тролейбуси, мопеди, мотоцикли, велосипеди, трактори, рейкові транспортні засоби (окрім метрополітену, наприклад, трамваї) і т.ін. Оскільки всі зазначені самохідні транспортні засоби є наземними, вони можуть виступати як предмет тимчасового фрахтування.

Окрім того, відповідно до норм Закону України «Про транспорт» до наземних самохідних транспортних засобів певним чином можуть бути віднесені залізничні транспортні засоби. Транспортні засоби як предмет договору, що передається наймачу, повинні відповідати мінімальним вимогам, встановленим ст. 10 Закону України «Про транспорт», а саме: вимогам безпеки, охорони праці та екології, державним стандартам, мати відповідний сертифікат (при його наявності у наймодавця).

Правове регулювання найму транспортних засобів здійснюється на підставі § 5 гл. 58 ЦК, потім, у субсидіарному порядку, загальними положеннями про оренду (§ 1 вказаної глави ЦК) з урахуванням особливостей оренди певних видів транспортних засобів, встановлених транспортними статутами та кодексами.

Новелою цивільного законодавства є передбачена ч. 2 статті, що коментується, можливість передачі транспортного засобу у найм разом з екіпажем (так званий тайм-чартер) (докладніше див. коментар до ст. 805 ЦК). Новизна такої норми полягає в тому, що поряд із традиційною орендою морських, повітряних та річкових суден з екіпажем, можливою стала така зручна кваліфікована оренда стосовно інших транспортних засобів. За загальним правилом найм транспортного засобу здійснюється без екіпажу (бербоут-чартер). Цей вид договору прямо передбачений гл. 1 розд. VI КТМ. Взагалі найбільшого регламентування зазначений договір зазнав саме у сфері торговельного мореплавства. ПК жодної статті щодо цього інституту не містить (хоча, виходячи з принципу диспозитивності, це не позбавляє сторони права застосовувати договір найму повітряного судна без екіпажу на підставі безпосередньо норм цивільного права). Суттєвими умовами договору бербоут-чартеру морських (річкових) суден є: найменування сторін договору, найменування судна, його технічні та експлуатаційні дані, район плавання, ціль фрахтування, розмір фрахту, строк дії договору, місце прийому та здачі судна (ст. 205 КТМ України). Традиційними також є умови щодо класу судна, прапора, а також кількості палива, яке воно витрачає. На практиці торгівельного мореплавства укладання договорів бербоут-чартерів здійснюється на підставі типових (стандартних) проформ існуючих договорів, в яких містяться всі умови, що передбачають усі основні права та обов'язки сторін за договором, і сторонам залишається лише погодити окремі умови договору. При бербоут-чартері транспортного засобу наймач стає його титульним володільцем на строк дії чартеру і несе відповідальність за експлуатацію та управляння транспортного засобу (див. ст.ст. 801, 803, 804 ЦК та коментар до них).

Якщо на зафрахтованому транспортному засобі здійснюється перевезення пасажирів та вантажів третіх осіб, перевізником стає наймач (ст. 800 ЦК). Він несе відповідальність за незбереження вантажу перед володільцем вантажу. Умови цієї відповідальності встановлюються транспортним документом (коносаментом, залізничною накладною і т.д.).

Договір найму транспортного засобу слід відрізняти від договору чартеру (фрахтування) як різновиду договору перевезення (ст. 912 ЦК, ст. 61 ПК України, ст. 22 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р.). Розмежування цих двох видів договорів має велике практичне значення при встановленні прав, обов'язків та відповідальності сторін.

Відповідно до ст. 912 ЦК за чартером (фрахтуванням) (його в літературі називають також рейсовий чартер) одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам.

Відмінність рейсового чартеру від фрахтування в основному полягає в наступному:

- предметом договору найму (оренди), а відповідно й договору найму транспортного засобу (фрахтування), є надання певного майна (транспортного засобу) в тимчасове володіння та користування наймача. Предметом договору перевезення, а тому — і договору рейсового чартеру, є доставка пасажирів, вантажів, пошти або багажу в пункт призначення.

- на відміну від договору фрахтування за договором рейсового чартеру сам транспортний засіб не передається фрахтівнику, йому надається місткість транспортного засобу. Це означає тільки те, що за фрахтівником резервується місце для пасажирів, вантажів при збереженні у незмінному вигляді сутності зобов'язання з їхнього перевезення у пункт призначення.

За домовленістю сторін для забезпечення нормального використання транспортного засобу наймодавець у межах договору найму може надавати наймачу комплекс послуг щодо технічної експлуатації об'єкта найму без укладення окремого договору про надання послуг.

Встановлення ЦК розширеного предмета договору найму (оренди) транспортного засобу передбачає, що незалежно від того, споживачем чого виступатиме наймач, він здійснює внесення наймодавцю лише орендної плати (фрахту).

Стаття 799. Форма договору найму транспортного засобу

1.  Договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

2.  Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Стаття, що коментується, встановлює вимоги відносно форми договору найму транспортного засобу, її окреме закріплення пояснюється тим, що передбачені в ній норми відрізняються від загальних правил, передбачених гл. 16 ЦК, є новелою цивільного законодавства України. Ст. 799 ЦК передбачає, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі, а при участі в ньому фізичної особи — підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно зі ст. 207 ЦК договір вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Договір вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний (сторонами). Договір, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність (ст. 218 ЦК).

Відповідно до норм ст. 209 ЦК нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Порядок нотаріального посвідчення договорів найму (оренди) будівель та інших капітальних споруд установлюється Законом України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 12 червня 1994 р.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (див. ст. 220 ЦК та коментар до неї), тобто таким, недійсність якого встановлена законом і визнання якого недійсним судом не вимагається (ст. 215 ЦК). Правові наслідки нікчемності (недійсності) правочину передбачені ст. 216 ЦК.

Стаття 800. Діяльність наймача транспортного засобу

1. Наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу.

Відповідно до статті, що коментується, наймач в межах здійснення комерційної (некомерційної) експлуатації транспортного засобу вправі без згоди наймодавця від свого імені укладати з третіми особами договори перевезення або інші договори, якщо вони не суперечать указаним у договорі цілям використання транспортного засобу або призначенню цього транспортного засобу.

Виходячи з цього, зміст прав орендатора щодо володіння та користування орендованим засобом вміщує в собі, як мінімум, дві різні можливості: а) використовувати транспортний засіб для перевезення власних робітників, вантажів і т.п.; 2) укладати (як перевізник) договори з третіми особами на перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти.

Особливий інтерес викликає право наймача на передання предмета договору найму в піднайм (субтайм-чартер та суббербоут-чартер). Виявляється, що ст. 800 ЦК не надає йому права здійснювати таку передачу самостійно без погодження із наймодавцем. У силу тут вступають загальні правила щодо можливості піднайму тільки при наявності згоди орендодавця (ст. 774 ЦК), які, крім того, повинні мати пріоритет над нормами ст. 206 КТМ, яка дозволяє не обмежений згодою наймодавця піднайм морського (а слідом за ним і річкового) судна.

Слід пам'ятати, що саме укладення договору найму транспортного засобу не завжди є достатнім для його використання. Іноді до початку цього орендар повинен здійснити певну процедуру. Так, при передачі у найм автомобіля слід дотримуватися вимог п. 15 Правил державної реєстрації і обліку автомобілів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р., згідно з яким фізична або юридична особа, яка отримала на транспортний засіб у встановленому порядку право користування та (або) розпорядження, повинні отримати в підрозділах ДАІ тимчасовий реєстраційний талон на період дії договору найму, без якого експлуатація транспортного засобу стає неможливою. При цьому у графі «особливі відмітки» тимчасового реєстраційного талону робиться надпис «Дійсний до____при наявності свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорту) серія _ _ №______». Один примірник договору найму (оренди) залишається в підрозділі ДАІ.

Стаття 801. Витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу

1.  Наймач зобов'язаний підтримувати транспортний засіб у належному технічному стані.

2.  Витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу, в тому числі зі сплатою податків та інших платежів, несе наймач.

Відповідно до статті, що коментується, наймач повинен здійснювати всі необхідні заходи для підтримування транспортного засобу у належному технічному стані. До таких заходів належать технічне обслуговування та ремонт (як капітальний, так і поточний, якщо інше не вказано у самому договорі) як самого транспортного засобу, так і його складових частин з метою підтримання їх у належному робочому стані та забезпечення встановлених виробником технічних характеристик. Відносини щодо технічного обслуговування (ТО) та ремонту транспортних засобів мають певну законодавчу базу. Так, підтримка автомобільних транспортних засобів у належному стані має здійснюватися відповідно до Положення про технічне обслуговування та ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженого наказом Мінтранса України від ЗО березня 1998 р. Окрім того, з метою державного контролю за технічним станом автомобіля володільці вказаних транспортних засобів (до кола яких належить і наймач), повинні проходити періодичне технічний огляд, регламентований Правилами проведення державного технічного огляду автомобілів, автобусів, мототранспорту та причепів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. Без талону про проходження технічного огляду експлуатація транспортного засобу заборонена. Особи, які порушують це правило, несуть адміністративну відповідальність згідно зі ст.ст. 121, 126, 128 КпАП.

Відповідно до ч. 2 статті, що коментується, всі витрати, пов'язані з експлуатацією транспортного засобу, несе наймач.

Стосовно автомобільних транспортних засобів до таких витрат наймача можна віднести: витрати на пально-мастильні матеріали та парковку; на ТО і ремонт; на страхування цивільної відповідальності володільців транспортних засобів (див. ст. 802 ЦК та коментар до неї); інші витрати.

Порядок віднесення витрат наймача, пов'язаних з орендованим ним транспортним засобом, на валові витрати (у випадку, коли наймач е юридичною особою) регламентується Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22 травня 1997 р.

Окремо законодавець встановлює, що у склад витрат, які несе наймач, входить також сплата податків та інших платежів, що виникає із факту володіння та (або) експлуатації транспортного засобу.

Згідно з діючим законодавством на наймача покладений обов'язок проводити сплату податку з володільців транспортних засобів, а також збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Порядок сплати податку з володільців транспортних засобів регулюється Законом України «Про податок з володільців транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів» від 18 лютого 1997 р. Порядок розрахунку та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища закріплений у Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища та стягнення цього збору, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р., а також в Інструкції про порядок розрахунку та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженого спільним наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та ДПАУ від 19 липня 1999 р.

Підкреслимо, що норма, яка встановлює обов'язковість сплати податків та зборів у зв'язку із експлуатацією транспортного засобу не має характеру диспозитивності. Тому, якщо раніше сторони за власним розсудом вирішували, хто буде платником, наприклад, податку із володільців транспортних засобів (ст. 6 вказаного Закону) — наймодавець чи наймач, тепер платником таких податків (зборів, інших обов'язкових платежів) завжди виступатиме наймач.

Стаття 802. Страхування транспортного засобу

1. Страхування транспортного засобу здійснюється наймодавцем.

2.  Порядок страхування відповідальності наймача за шкоду, яка може бути завдана іншій особі у зв'язку з використанням транспортного засобу, встановлюється законом.

Стаття, що коментується, встановлює два види страхування, що опосередковують відносини найму транспортних засобів: страхування транспортного засобу, яке здійснюється наймодавцем; страхування цивільно-правової відповідальності наймача.

Правове регулювання страхування здійснюється на підставі гл. 67 ЦК, Закону України

«Про страхування» від 7 березня 1996 р. та цілої низки інших нормативно-правих актів. Страхування наземного, залізничного, повітряного, водного транспорту — це види добровільного страхування, передбачені ст. 6 Закону України «Про страхування», загальні умови і порядок здійснення яких визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно.

Слід зазначити, що передбачений ч.І статті, що коментується, порядок страхування транспортного засобу, а саме — положення щодо особи, яка здійснює таке страхування, є винятковим із загального правила, встановленого ст. 771 ЦК, згідно з яким страхування речі, що передається у найм, законом (або договором) може бути віднесено до обов'язків лише наймача. Оскільки ст. 802 ЦК є спеціальною нормою, застосування її правил при оренді транспортних засобів не викликає сумнівів.

Необхідність страхування цивільно-правової відповідальності наймача як володільця транспортного засобу викликана в силу ст. 804 ЦК, адже саме він зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану іншій особі у зв'язку з використанням транспортного засобу (детальніше див. коментар до вказаної статті).

Ст. 7 Закону України «Про страхування» встановлене обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, до яких наймач, зрозуміло, не належить. Разом із тим інші нормативно-правові акти передбачають, що відповідальність за обов'язкове страхування цивільної відповідальності покладається на володільця транспортного засобу, яким визнається юридична або фізична особа, що здійснює експлуатацію транспортного засобу, належного їй на правах власності, повного господарського відання, оперативного відання чи на інших підставах, що не суперечать діючому законодавству (за договором оренди, доручення і т.п.). Із цього випливає необхідність обов'язкового страхування цивільної відповідальності і для наймача транспортного засобу.

Експлуатація транспортного засобу здійснюється тільки при наявності страхового полісу, якій є договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності і підтвердженням сплати страхового платежу. Дана вимога передбачена як Положенням про порядок та умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності володільців транспортних засобів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р., так і Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р.

Страхова сума та розміри страхових платежів з обов'язкового страхування встановлені постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін та доповнень у деякі постанови Кабінету Міністрів України» від 27 травня 2000 р.

Стаття 803. Правові наслідки пошкодження транспортного засобу

1. Наймач зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані у зв'язку із втратою або пошкодженням транспортного засобу, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини.

Стаття, що коментується, передбачає загальний обов'язок наймача відшкодувати збитки, завдані у зв'язку із втратою чи пошкодженням транспортного засобу. Відшкодування збитків має проводитися за загальними правилами цивільного права, які збитками визнає (ст. 22 ЦК): 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Згідно зі ст. 623 ЦК розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доводиться кредитором.

Зі змісту статті, яка коментується, випливає, що ризик випадкової втрати або пошкодження транспортного засобу несе наймодавець. Разом із тим винність наймача у втраті або пошкодженні об'єкта найму презюмується. Ст. 786 ЦК встановлює, що до вимог про відшкодування збитків, які виникли у зв'язку із пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, застосовується позовна давність зі скороченим строком в один рік.

Стаття 804. Правові наслідки завдання шкоди іншій особі у зв'язку з використанням транспортного засобу

1. Наймач зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану іншій особі у зв'язку з використанням транспортного засобу, відповідно до глави 82 цього Кодексу.

Шкода — це зменшення особистого чи майнового блага. Шкода може бути двох видів: матеріальна (майнові втрати) чи моральна. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Матеріальна шкода, яка має грошовий вираз, є збитками.

Стаття, що коментується, визнає, що наслідком неналежного використання транспортного засобу є шкода, яка складається з матеріальної та моральної. Звичайним правовим наслідком завдання шкоди особі є її відшкодування (ст. 22, 23 ЦК). У випадку завдання шкоди особі у зв'язку з використанням орендованого транспортного засобу відшкодування шкоди відповідно до ст. 804 ЦК повинен здійснити орендар транспортного засобу у порядку, передбаченому гл. 82 ЦК. Разом із тим, шкода, завдана у зв'язку з використанням речі, відшкодовується орендодавцем, якщо буде встановлено, що це сталося внаслідок особливих властивостей або дефектів речі, про наявність яких наймач не був попереджений наймодавцем і про які він не знав і не міг знати (ст. 780 ЦК). Умова договору найму про звільнення наймодавця від відповідальності за шкоду, завдану внаслідок особливих властивостей чи недоліків речі, про наявність яких наймач не був попереджений наймодавцем і про які він не знав і не міг знати, є нікчемною. Відповідно до ст. 1187 ЦК шкода, яка виникла внаслідок експлуатації транспортного засобу, вважається такою, що завдана джерелом підвищеної небезпеки. Правила відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, а також внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки передбачені ст.ст. 1187, 1188 ЦК (докладніше див. коментар до згаданих статей Кодексу). При вирішенні суперечок за вказаною категорією справ суд (суддя) повинен керуватися, зокрема Постановою Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 р.

Оскільки згідно зі ст. 803 ЦК, Закону України «Про страхування» від 7 березня 1996 р., інших нормативно-правових актів цивільна відповідальність володільця транспортного засобу підлягає обов'язковому страхуванню, то при відшкодуванні завданої ним шкоди наймач у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди зобов'язаний сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (ст. 1194 ЦК).

Стаття 805. Особливості найму транспортного засобу з екіпажем, який його обслуговує

1.  Управління та технічна експлуатація транспортного засобу, переданого у найм з екіпажем, провадяться його екіпажем. Екіпаж не припиняє трудових відносин з наймодавцем. Витрати на утримання екіпажу несе наймодавець.

2.  Екіпаж транспортного засобу зобов'язаний відмовитися від виконання розпоряджень наймача, якщо вони суперечать умовам договору найму, умовам використання транспортного засобу, а також якщо вони можуть бути небезпечними для екіпажу, транспортного засобу, прав інших осіб.

3. Законом можуть встановлюватися також інші особливості договору найму транспортного засобу з екіпажем.

Закріплена в статті, що коментується, можливість укладення договору найму транспортного засобу з екіпажем (так званий тайм-чартер) є новелою цивільного законодавства. Новизна такої норми полягає в тому, що поряд із традиційною орендою морських, повітряних та річкових суден з екіпажем, можливою стала така зручна кваліфікована оренда і щодо відношення до інших транспортних засобів. Необхідність найму транспортного засобу з екіпажем виникає найчастіше через необхідність висококваліфікованого управління та забезпечення належної технічної експлуатації об'єкта оренди, здійснення яких, як правило, потребує спеціальних знань. Відповідно до ст. 35 ПК України екіпажем повітряного судна визнаються особи авіаційного персоналу, яким у встановленому порядку доручено виконання певних обов'язків з керування і обслуговування повітряного судна при виконанні польотів. Екіпаж повітряного судна складають командир, інші особи льотного екіпажу та обслуговуючий персонал.

До екіпажу морського (а за ним — і річкового) судна входять капітан, інші особи командного складу (помічники капітана, судові механіки, електромеханіки, радіоспеціалісти, судовий лікар, боцман) та судова команда, яка складається з осіб, що виконують службові обов'язки на судні і не належать до командного складу (ст. 49 КТМ України).

Склад екіпажу транспортного засобу та його кваліфікація повинні відповідати певним обов'язковим для сторін правилам, а при їх відсутності — вимогам загальної практики експлуатації транспортного засобу даного виду чи умовам договору.

За договором найму транспортного засобу з екіпажем (тайм-чартеру) наймодавець окрім основних зобов'язань, які притаманні будь-якому договору найму транспортного засобу, надає наймачу послуги з управління та технічної експлуатації транспортного засобу, які повинні забезпечувати його нормальну роботу та безпечну експлуатацію. Члени екіпажу є робітниками наймодавця та підкоряються його розпорядженням, які стосуються управління та технічної експлуатації транспортного засобу. Задача наймодавця — забезпечити такий склад екіпажу транспортного засобу та рівень його кваліфікації, які б відповідали умовам договору, обов'язковим для сторін правилам, а також вимогам звичайної практики експлуатації транспортного засобу цього виду. За наймодавцем залишаються витрати на утримання екіпажу та оплату їхніх послуг.

Звичайна схема розподілення витрат з експлуатації фрахтованого транспортного засобу — сплата постійних витрат (заробітна платня, страхування і т.д.), а фрахтівник сплачує змінні витрати (паливо, різні збори та податки і т.п.). Оскільки комерційна експлуатація транспортного засобу знаходиться під контролем фрахтівника (ст. 800 ЦК), він, як правило, несе пов'язані з цим витрати та зобов'язаний відшкодувати наймодавцю збитки, що виникли внаслідок виконання вказівок фрахтівника.

Екіпаж транспортного засобу зобов'язаний відмовитися від виконання розпоряджень наймача, якщо вони суперечать умовам договору найму, умовам використання транспортного засобу, а також якщо вони можуть бути небезпечними для екіпажу, транспортного засобу, прав інших осіб.

Найбільшого правового регламентування договір тайм-чартеру зазнав у сфері торгівельного мореплавства (гл. 1 розд. VI КТМ).

На практиці торгівельного мореплавства укладання договорів тайм-чартерів здійснюється на підставі типових (стандартних) проформ існуючих договорів, в яких містяться усі умови, що передбачають всі основні права та обов'язки сторін щодо договору, і сторонам залишається лише погодити окремі умови договору.

Із існуючих стандартних форм тайм-чартерів є дві найстаріші. Це універсальний тайм-чартер БІМКО (кодове найменування «Балтайм») та «Нью-Йорк Продьюс Ексчєйндж» (кодове найменування «НАШІ»), їх частіше за все використовують для перевезення суховантажних вантажів. Фрахтування наливних вантажів часто здійснюється на підставі проформи «Танкер тайм-чартер парті».

Параграф 6. Лізинг

Стаття 806. Договір лізингу

1.  За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоо-держувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

2.  До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

3.  Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Лізинг — це разом із іншими одна з форм надання майна у користування, яка, виходячи із притаманних їй специфічних рис, має спеціальне правове регулювання. Воно здійснюється відповідно до § 6 гл. 58 ЦК, а також Закону України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р.; лізинг морських (річкових) суден регулюється Кодексом торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р. Окрім того на лізингові відносини розповсюджується дія загальних положень про найм (оренду) (§ 1 гл. 58 ЦК), а якщо інше не встановлено законом — також загальних положень договору купівлі-продажу (§ 1 гл. 54 ЦК), договору поставки (§ 3 гл. 54 ЦК) з урахуванням спеціальних правил, законодавче встановлених відносно лізингу. Судова практика у даній сфері узагальнена в Листі ВАСУ від 23 березня 1998 р. «Про Закон України «Про лізинг».

Відповідно до Закону України «Про лізинг» лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням та погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Лізинг здійснюється на підставі договору лізингу, який опосередковує відносини учасників лізингу. Визначення цього договору закріплене у п.1 статті, що коментується. Закон «Про лізинг» містить істотне обмеження щодо сторін у договорі лізингу — ними можуть бути тільки суб'єкти підприємництва.

Суб'єктами лізингу відповідно до ст.З закону є: лізингодавець — суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу; лізингоодержувач — суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу; продавець лізингового майна — суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу. Істотними умовами договору лізингу є: об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки; строк, на який укладається договір лізингу; розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду; умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно з законодавством України; умови повернення об'єкта лізингу у разі банкрутства лізингоодержувача; умови страхування об'єкта лізингу; умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану; умови реєстрації об'єкта лізингу; умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору; умови дострокового розірвання договору лізингу; умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача; відповідальність сторін.

Договір лізингу повинен бути укладеним у письмовій формі, але її недодержання не впливає на дійсність правочину. У разі, якщо об'єктом лізингу є державне майно або договір лізингу передбачає залучення державних коштів чи для забезпечення виконання лізингового договору надаються державні гарантії, договір лізингу підлягає обов'язковій державній реєстрації в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1998 р. Такий договір вважається чинним з моменту його державної реєстрації (ст. 210 ЦК). Договори, не зареєстровані у встановленому порядку, визнаються недійсними (нікчемним) (ст. 21 Закону України «Про лізинг», ст. 215 ЦК).

Закон України «Про лізинг» виділяє два види лізингу: фінансовий та оперативний. Фінансовий лізинг — договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця обєкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 % вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю. За кордоном саме фінансовий лізинг одержав переважний розвиток. Відповідно до п. 1 ст. 1 Оттавської конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг 1998 р., під міжнародним фінансовим лізингом розуміється угода, згідно з якою одна сторона (лізингодавець) відповідно до специфікації та умов, схвалених другою стороною (лізингоодержувачем), укладає договір поставки з третьою стороною (постачальником), відповідно до якого лізингодавець набуває промислової установки, засобу виробництва або інше обладнання і вступає в договір про лізинг із лізингоодержувачем, надаючи йому право використання обладнання в обмін на періодичні платежі. Договір оперативного лізингу відрізняється від договору фінансового лізингу за двома критеріями: строком лізингу і наслідками закінчення строку лізингу. На відміну від договору фінансового лізингу строк договору оперативного лізингу є тривалішим, адже він повинен бути не меншим строку, за який амортизується 90 % вартості об'єкта лізингу. Наслідком спливу строку договору оперативного лізингу є те, що лізингоодержувач не має права набути майно у власність (як у договорі фінансового лізингу), а має повернути його лізингодавцеві (якщо договір не продовжений на новий строк). Оперативний лізинг — це короткострокова здача в оренду машин, приладів, апаратури. Він вигідний у тому випадку, якщо технічні засоби вимагають час від часу проведення яких-небудь робіт.

Стаття, що коментується, виділяє два раніше не відомих українському законодавству види лізингу: прямий або непрямий. Прямий лізинг є двосторонньою угодою між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Він передбачає, що у лізинг передається об'єкт, який є власністю лізингодавця, а головне — придбаний (набутий) ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем. У непрямому лізингу беруть участь лізингодавець, лізингоодержувач та продавець об'єкта лізингу. Він може укладатися у формі багатосторонньої угоди або у формі низки угод. В останньому випадку лізингодавець (лізингова фірма), базуючись на отриманому від лізингоодержувача описі (специфікації) предмета майбутнього лізингу, укладає угоду про його постачання (купівлю) і стає власником майна. Умови цієї угоди повинні бути схвалені майбутнім лізингоотримувачем у тій мірі, у який це зачіпає його інтереси. Причому вибір постачальників, умови постачання, характеристики засобів виробництва є прерогативою лізингоодержувача. За другою лізинговою угодою, лізингодавець передає лізингоодержувачеві придбане ним майно для використання.

Специфіка непрямого лізингу складається в тому, що в лізинг здається майно, придбане лізингодавцем виключно з метою передання його в лізинг. Повідомлення про це продавця лізингового майна є обов'язковим для лізингодавця (ст. 11 Закону України «Про лізинг»). Прямий та непрямий лізинги можуть бути як фінансовим, так і оперативним.

Традиційними для нашого законодавства є такі форми лізингу, як зворотний, пайовий та міжнародний, визначення яких закріплено в ст. 4 Закону України «Про лізинг». Разом із тим, у міжнародній практиці застосовується, наприклад, компенсаційний лізинг, коли лізингові платежі за користування обладнанням оплачуються зустрічними поставками продукції, виготовленої на ньому.

Стаття 807. Предмет договору лізингу

1.  Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

2.  Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також інші речі, встановлені законом.

Стаття, що коментується, встановлює вимоги щодо предмета договору лізингу. Так, предметом договору лізингу можуть виступати неспоживні речі, визначені індивідуальними ознаками, віднесені відповідно до законодавства до основних фондів. Вимоги до предмета договору лізингу можна визначити наступним чином: предметом договору можуть виступати тільки речі. Згідно зі ст. 179 ЦК річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки; речі повинні мати характеристику неспоживності. Стаття 185 Кодексу закріплює, що неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу; неспоживна річ має бути визначеною індивідуальними ознаками, тобто вона повинна бути наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її (ст. 184 ЦК); річ, яка є предметом договору лізингу, має бути віднесена до основних фондів відповідно до законодавства. Поняття «основні фонди» знаходиться поза межами цивільного права, а свого визначення зазнало в податковому законодавстві, де з'явилося на світ. Під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, призначені платником податку для використання в господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію цих матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним та моральним зношенням (ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. (в редакції від 22 травня 1997 р.)).

Таким чином, предметом договору лізингу можуть виступати предмети матеріального світу, призначені для використання протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію, та наділені тільки їм властивими ознаками, що вирізняють їх з-поміж інших однорідних речей.

Визначення предмета договору лізингу раніше мало місце відповідно до ст. 2 Закону України «Про лізинг» шляхом встановлення об'єкта лізингу. Відмінності вимог ст. 2 Закону України «Про лізинг» та ст. 807 ЦК відносно предмета договору лізингу полягають у тому, що, по-перше, об'єкт лізингу не був обмежений встановленням індивідуальних ознак (тобто міг бути встановлений родовими ознаками), по-друге, у згаданому Законі існує вказівка на те, що об'єкт лізингу повинен бути не забороненим до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

Оскільки Закон України «Про лізинг» зберігає чинність у частині, яка не суперечить (не врегульована) новим цивільним кодексом, то встановлені ним вимоги щодо обігоздатності предмета договору лізингу повинні застосовуватися і після набрання даним Кодексом сили.

Як і раніше, предметом договору лізингу не можуть бути земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також об'єкти оренди державного майна, визначені у ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 р., крім окремого індивідуально-визначеного майна державних підприємств.

Майно, яке є в державній власності, може бути об'єктом лізингу (предметом договору лізингу) тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідні органи визначені, зокрема, Декретом Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності».

Стаття 808. Відповідальність продавця (постачальника) предмета договору лізингу

1.  Якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержува-чем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

2. Ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу здійснюються продавцем (постачальником) на підставі договору між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником).

Хоча лізингоодержувач може не знаходитися у договірних відносинах із продавцем (постачальником) майна, що є предметом договору лізингу, однак він має стосовно нього низку прав і обов'язків, об'сяг яких залежить від того, чи був вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу здійснений лізингоодержувачем. Як правило, при непрямому лізингу (див. ст. 806 ЦК та коментар до неї) лізингодавець придбає предмет договору лізингу відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов у обраного останнім продавця (постачальника) предмета договору лізингу.

При цьому особливістю договору лізингу є право лізингоодержувача пред'являти свої вимоги щодо якості і комплектності речей, що є його предметом, строків їх поставки, а також інші вимоги, що випливають із договору купівлі-продажу (поставки), укладеного між продавцем і лізингодавцем, безпосередньо продавцю (постачальнику) майна. Тому, у разі неналежного виконання умов договору купівлі-продажу (поставки) лізингодавець має такі ж права й обов'язки, якби він був покупцем у договорі купівлі-продажу (поставки) відповідного майна.

Якщо вибір продавця (постачальника) предмета лізинга був здійснений лізингодавцем, він поряд із продавцем (постачальником) стає зобов'язаною перед лізингоодержувачем особою у разі порушення умов договору купівлі-продажу (поставки) щодо якості, комплектності, строків передачі речей і т.д.

При цьому продавець (постачальник) предмета лізину та лізингодавець стають солідарними боржниками, що дає лізингоодержувачу змогу звернутися з відповідною вимогою до будь-кого з них за власним вибором (докладніше див. коментар до ст.ст. 541, 543 ЦК).

Виходячи із підвищеної відповідальності продавця (постачальника) лізингового майна, лізингодавець зобовязаний, набуваючи майно для лізингоодержувача, повідомити продавця про те, що майно призначене для передачі в лізинг конкретній особі (ст. 11 Закону України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р.).

Слід звернути увагу, що порушення продавцем майна його обов'язків (наприклад, поставка майна неналежної якості) не надають лізингоодержувачу права розірвати договір купівлі-продажу (поставки). Лізингоодежувач також позбавлений права змінити умови цього договору (ст. 12 Закону України «Про лізинг»).

Частина 3 статті, що коментується, передбачає, що ремонт та технічне обслуговування предмета лізингу повинен здійснюватися на підставі окремої угоди між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником) майна. Укладення такої угоди (договору) є обов'язковим для згаданих сторін лізингу.

Стаття 809. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу

1. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом.

2.  Якщо лізингодавець або продавець (постачальник) прострочили передання предмета договору лізингу лізингоодержувачу або лізингоодержувач прострочив повернення предмета договору лізингу лізингодавцю, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження несе сторона, яка прострочила.

Стаття, що коментується, містить диспозитивне загальне правило, згідно з яким ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач. Таке положення є винятком, оскільки згідно зі ст. 323 ЦК ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна повинен нести його власник (у нашому випадку - лізингодавець), якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з тим, дію норми ст. 809 ЦК може бути змінено як за домовленістю сторін (у договорі лізингу), так і законом. Виходячи з цього, нині застосовуються правила ст. 14 Закону України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р., згідно з якими ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта фінансового лізингу несе лізингоодержувач, а об'єкта оперативного лізингу — лізингодавець.

Звернімо увагу, що правила, викладені у ЦК та Законі України «Про лізинг», носять диспозитивний характер, тому сторони у договорі лізингу можуть передбачити покладення тягаря випадкового знищення (пошкодження) предмета договору лізингу на будь-яку зі сторін (а може, й на третю особу).

Відповідно до статті, що коментується, якщо продавець або лізингодавець прострочили строк передачі об'єкта лізингу або лізингоодержувач прострочив його повернення лізингодавцю, ризик випадкового знищення або пошкодження цього об'єкта у період прострочення несе сторона, що допустила прострочення.

Новим це правило є у частині, яка стосується відповідальності лізингоодержувача за прострочення з його боку, адже Законом України «Про лізинг» (ст. 14) передбачалася відповідальність тільки при простроченні продавця (постачальника) та лізингодавця щодо передачі об'єкта лізингу.

Уявляється, що сторонам у договорі лізингу варто також встановити тягар випадкового знищення або пошкодження предмета договору лізингу у разі прострочення строку його прийняття.