Глава 54 КУПІВЛЯ-ПРОДАЖ

Параграф 1. Загальні положення про купівлю-продаж

Параграф 2. Роздрібна купівля-продаж

Параграф 3. Поставка

Параграф 4. Контрактація сільсько-господарської продукції

Параграф 5. Постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу

Параграф 6. Міна

Параграф 1. Загальні положення про купівлю-продаж

Стаття 655. Договір купівлі-продажу

1. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу — один з найбільш розповсюджених видів договорів у цивільному обігу. Деякі види цього договору врегульовані у книзі V ЦК України.

Договір купівлі-продажу — це договір, за яким одна сторона (продавець) зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ціну).

У відповідності зі специфікою економічних відносин, що лежать в основі договору купівлі-продажу, розрізняються його різновиди (купівля-продаж роздрібна, дрібнооптова, житлових будівель, земельних ділянок, об'єктів приватизації, тощо), кожна з яких має свої юридичні особливості. Загальними для усіх видів договорів купівлі-продажу є нижчеперелічені умови і положення.

Договір купівлі-продажу є сплатним — при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві ціну речі, яка обумовлена договором; двосторонньозобов'язуючим — це обумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов'язків: продавець зобов'язаний передати покупцеві певну річ, але вправі вимагати за це сплати певної ціни, а покупець, в свою чергу, зобов'язаний сплатити ціну, але вправі вимагати передачі йому проданої речі; даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами.

Основною і визначальною ознакою договору є перехід майна у власність покупця.

Договір купівлі-продажу, як правило, має одноразовий характер і укладається переважно на те майно, що в наявності і підготовлене для відчуження. При цьому продавцеві сплачується вартість відчужуваного майна лише у грошовому вираженні. Оплата придбаного майна має здійснюватися у національній валюті України, за винятком випадків, передбачених законом (див. ст. 524 ЦК і коментар до неї).

Сторонами в договорі купівлі-продажу - продавцем і покупцем — виступають всі учасники цивільного обігу — громадяни, юридичні особи або держава. Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Змістом договору купівлі-продажу є ті умови, з приводу яких сторони досягли угоди. Суттєвими умовами, зокрема, є предмет та ціна.

У ЦК немає статті, яка б безпосередньо визначала би форму для усіх різновидів договору купівлі-продажу, тому форма договору купівлі-продажу визначається загальними правилами про форму угод, тобто він може бути укладений у залежності від особливостей того чи іншого його різновиду — в усній чи письмовій (простій чи нотаріально засвідченій формі), а також шляхом конклюдентних дій. Відносно продажу ряду речей закон встановлює особливі правила. Законодавчими актами України встановлений спеціальний порядок набуття права власності на окремі види майна, а також види майна, які не можуть знаходитися у власності громадян.

Існує кілька різновидів договору купівлі-продажу, кожний з яких має певну специфіку, а саме: договір роздрібної купівлі-продажу; договір купівлі-продажу на аукціонах і біржах; договір купівлі-продажу майна в процесі приватизації; форвардний, ф'ючерсний і опціонний договори купівлі-продажу; зовнішньоекономічний договір купівлі-продажу.

Форвардний контракт — стандартний документ, що засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у певний час та на визначених умовах у майбутньому з фіксацією цін такого продажу під час укладання контракту.

Ф'ючерсний контракт — стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у певний час та на визначених умовах у майбутньому з фіксацією цін на момент виконання зобов'язання.

Опціон -- стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на певних умовах у майбутньому з фіксацією ціни на час укладання такого опціону або на час придбання за рішенням сторін контракту.

Основними нормативними актами, що регулюють роздрібну купівлю, продаж, крім ЦК, є: Закони України «Про захист прав споживачів», Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок заняття торговою діяльністю І правила торговельного обслуговування населення» від 8 лютого 1995 р., Правила продажу продовольчих товарів від 28 грудня 1994 р., Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами від 13 березня 1995 р. і Правила продажу непродовольчих товарів від 27 травня 1996 р.

Купівлю-продаж на біржах та аукціонах регулюють Закони України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 р., «Про цінні папери та фондову біржу» від 18 червня 1991 р.; державного майна в процесі приватизації — Закони України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р., «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 6 березня 1992 р.

Визначення понять форвардного, ф'ючерсного контрактів надано у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р.

Вимоги до форми та змісту зовнішньоекономічного договору визначаються в Законі «Про зовнішньоекономічну діяльність», Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) від 6 вересня 2001 р.

Суб'єктам підприємницької діяльності України при укладанні договорів, в тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), повинні забезпечувати дотримання Міжнародні правила інтерпретації комерційних строків, які підготовлені Міжнародною торговою палатою (правила «Інкотермс»).

Стаття 656. Предмет договору купівлі-продажу

1.  Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

2.  Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

3.  Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

4. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

5.  Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет і ціну. Доки сторони не дійдуть згоди щодо цих двох умов, договір не може вважатися укладеним, незважаючи на погодження всіх можливих інших умов (строк, місце, спосіб виконання тощо).

Предмет договору — це майно (товар), яке продавець зобов'язується передати покупцю. Предметом договору можуть бути як індивідуально-визначені речі, так і визначені родовими ознаками. Це можуть бути як окремі речі, так і їх сукупність (об'єкти природи або створені людиною матеріальні блага), як рухоме, так і нерухоме майно (за винятком випадків, передбачених законом), а також певні зобов'язальні права, пов'язані з можливістю реалізації зафіксованих у них повноважень на отримання майнових вигод (зафіксованих, зокрема, у цінних паперах).

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути також і цінні папери. Вони визначені в Законі України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18 червня 1991 р. як грошові документи, які засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, що випустила ці документи, та їх володільцями, і передбачають, як правило, виплату прибутку у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що витікають з цих документів, іншим особам.

Цінний папір — це документ, який засвідчує, з дотриманням встановленої форми і обов'язкових реквізитів, майнові та інші права, здійснення або передача яких можливі тільки при його пред'явленні.

За цим законом цінними паперами, які можуть випускатися і обертатися, визнаються акції, облігації внутрішніх державних і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання держави, ощадні сертифікати, векселі та приватизаційні папери. В юридичній літературі називаються й інші документи, які мають ознаки цінних паперів, а саме: чеки, акредитиви, ощадні книжки, лотерейні білети, страхові поліси, накладні, коносаменти.

Не кожний цінний папір може бути предметом договору купівлі-продажу чи іншої угоди. Так, відповідно до ст. 18 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» ощадні іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним. Чинне законодавство детально регламентує порядок відчужування та придбання акцій.

Стаття, що коментується, передбачає, що предметом договору купівлі-продажу може бути не тільки товар, який є у продавця на момент укладання договору, але й також товар, який буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути також і майнові права. При цьому до договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

У статті, що коментується, зазначається, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги у тому випадку, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються правила про уступку вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. Дане питання регулюється ст. 641 ЦК.

Відповідно до даної статті до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продаж або не випливає з їх суті.

У становленні та функціонуванні ринкової економіки значну роль відіграють товарні і фондові біржі, правове становище яких визначається відповідно законами України «Про товарну біржу» і «Про цінні папери та фондову біржу».

На біржі укладають різні угоди (біржові операції), у тому числі й купівлі-продажу. Хоча біржовим угодам притаманні всі юридичні ознаки цивільно-правових (позабіржових) угод, і водночас вони мають свої характерні особливості, тобто якщо вона відповідає сукупності таких умов: 1) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; 2) якщо її учасниками є члени біржі; 3) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

Угоди, зареєстровані на біржі, не потребують нотаріального посвідчення і вважаються укладеними з моменту їх реєстрації на біржі. Порядок та умови здійснення біржових операцій регламентуються Правилами біржової торгівлі, які розробляються відповідно до чинного законодавства і затверджують загальні збори членів товарної біржі або уповноважений ними орган.

Аукціон — це організаційно-правовий спосіб продажу товару в обумовлений час і в певному місці тому покупцеві, який на засадах змагальності запропонує найвищу ціну. Аукціони можуть проводитися на власний розсуд продавця (за встановленими правилами), на підставі актів законодавства (наприклад, щодо об'єктів приватизації), та у примусовому порядку (наприклад, за судовими рішеннями про продаж майна боржника).

У статті, що коментується, зазначено, що продаж майна можливий також на конкурсних умовах. Таку форму купівлі-продажу застосовують переважно щодо об'єктів приватизації державного майна, порядок здійснення її визначено Положенням про застосування способів приватизації майна державних підприємств.

Продаж об'єктів за конкурсом — це спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який запропонував найвищі умови подальшої експлуатації його (некомерційний конкурс) або за рівних фіксованих умов — найвищу ціну (комерційний конкурс).

У відношенні продажу деяких речей закон встановлює особливі правила. Законодавчими актами України встановлений спеціальний порядок придбання права власності громадянами на окремі види майна, а також інші види майна, що не можуть знаходитися у власності громадян. Так, Постановою Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1991 р. (із змінами та доповненнями) було затверджено Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України та Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, викладених відповідно у додатках № 1 і № 2.

Стаття 657. Форма окремих видів договорів купівлі-продажу

1. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

У законодавстві передбачено порівняно небагато випадків, коли потрібно спеціальне оформлення договірних відносин купівлі-продажу. Коментована стаття містить у собі положення щодо форми договору купівлі-продажу нерухомого майна, де зазначається, що договір купівлі-продажу земельних ділянок, цілісних (єдиних) майнових комплексів, житлових будинків (квартир) та іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Такий договір має бути зареєстрований у виконавчому комітеті місцевої ради. Реєстрація договору купівлі-продажу жилого будинку, яку безпосередньо здійснюють бюро технічної інвентаризації, має переважно адміністративно-правове значення. Ці дії вчиняються відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції 7 лютого 2002 р.

Порядок нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку визначений у Законі України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. та в Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 12 червня 1994 р. № 1815.

Стаття 658. Право продажу товару

1. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

У відповідності до статті, що коментується, право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Іншими словами, це означає, що приймати рішення про відчуження майна (визначати його правову долю) має право лише його власник, оскільки за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцеві не лише само майно, а й право власності на нього. Тільки за такої умови у покупця може виникнути відповідне право. Тому продавцями в договорі виступають, як правило, власники майна. Однак у деяких випадках право розпорядження майном може належати і не власнику.

У законодавстві не розкривається зміст поняття «примусовий продаж», визначаються лише підстави для здійснення примусового продажу майна (продаж описаного у боржника майна з метою задовольнити вимоги кредиторів, продаж заставленого майна у відповідності до Закону України «Про заставу», продаж майна відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» тощо). Від примусового продажу майна необхідно відмежовувати інші можливі випадки відчуження майна за відсутності на це волі власника.

В укладанні договору купівлі-продажу власникові не обов'язково брати участь. Він може здійснити ці повноваження через свого представника. В такому випадку покупець досягає тієї самої мети, що і при купівлі майна безпосередньо у власника, хоч і з певними особливостями.

У даній статті визначено також наслідки продажу майна не власником за відсутності в останнього належних повноважень на здійснення дій про відчуження майна. У цій статті зазначено, що якщо продавець не є його власником, покупець набуває права власності лише у тих випадках, коли відповідно до закону власник не має права витребувати від нього майно.

Якщо продавцем майна може бути лише певна особа, тобто, як правило, власник, то покупцем може бути будь-яка особа. Обов'язковою умовою участі громадян стороною у договорі купівлі-продажу є наявність у них достатньої дієздатності. Підприємства (організації, установи) повинні мати статус юридичної особи, а угоди, які вони укладають, не повинні суперечити цілям їхньої діяльності, передбаченим в установчих документах. Недодержання цієї вимоги може призвести до визнання такого правочину недійсним.

Стаття 659. Обов'язок продавця попередити покупця про права третіх осіб на товар

1. Продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар.

Стаття, що коментується, передбачає, що при продажу майна, обтяженого правами третіх осіб, які зберігаються при переході права власності на нього (наприклад, права наймача, право застави, довічного користування, тощо), продавець зобов'язаний попередити про це покупця.

Під правами третіх осіб слід розуміти речові та (або) зобов'язальні права. До речових прав, наприклад, відносяться права власника товару, що є об'єктом загальної власності, а до зобов'язальних — права застовоодержувача, орендатора. Під третіми особами розуміють особи, які не є стороною договору купівлі-продажу.

Ці обставини необхідно знати покупцеві, оскільки такі обтяження можуть утруднити користування майном новим власником. Права третіх осіб на продану річ обмежує можливості користування її покупцем. Так, при продажу заставленої речі продавець зобов'язаний попередити покупця про заставу, оскільки згідно з діючим законодавством, заставоутримувач має право вимагати від покупця таку річ.

Договір найму передбачає, що договір найму зберігає силу у випадку переходу права власності на здане в найом майно від наймодавця до іншої особи. Тому про те, що майно, яке продається, обтяжене договором майнового найму (оренди), продавець зобов'язаний повідомити покупця.

Дана стаття передбачає, що у випадку порушення цього обов'язку, покупець має право вимагати зменшення ціни товару, що продається, або розірвання договору. Це можливо у випадку, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар.

Стаття 660. Обов'язки покупця і продавця у разі пред'явлення третьою особою позову про витребування товару

1. Якщо третя особа на підставах, що виникли до продажу товару, пред'явить до покупця позов про витребування товару, покупець повинен повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участі у справі. Продавець повинен вступити у справу на стороні покупця.

2.  Якщо покупець не повідомив продавця про пред'явлення третьою особою позову про витребування товару та не подав клопотання про залучення продавця до участі у справі, продавець не відповідає перед покупцем, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця.

3.  Якщо продавець був залучений до участі у справі, але ухилився від участі в її розгляді, він не має права доводити неправильність ведення справи покупцем.

Позов про вилучення майна у покупця може бути пред'явлений третьою особою, якщо у неї право (внаслідок права власності, застави, договору майнового найму, тощо) на це майно виникло до його продажу. При пред'явленні такого позову продавець зобов'язаний захистити інтереси покупця, і відповідно, свої інтереси, і запобігти можливості відсудження речі, набутої покупцем. Такий обов'язок у продавця виникає тільки у випадку залучення його покупцем до участі у справі шляхом заяви в судових органах клопотання про залучення продавця на боці покупця як співвідповідача.

Стаття, що коментується, містить у собі положення, згідно з яким, якщо покупець поведе справу самостійно, без залучення продавця, позбавивши його тим самим можливості захисту інтересів покупця, продавець звільняється від відповідальності за відчуження речі у покупця за позовом третіх осіб при умові, що доведе, що його участь могла б запобігти вилученню проданої речі у покупця.

Бувають випадки, коли покупець не притягне продавця до участі у справі з власних міркувань або через незнання його місцеперебування, або продавець відмовиться приймати у них участь. Непритягнення покупцем продавця до участі у справі звільняє продавця від відповідальності перед покупцем, якщо продавець доведе, що взявши участь у справі, він міг би запобігти вилученню речі у покупця. Отже, у разі недоведення цього факту з продавця не знімається відповідальність за відчуження у покупця придбаної речі. Відмова продавця взяти участь у такій справі позбавляє його права доводити неправильність ведення справи покупцем.

Якщо покупець, який не залучив продавця до участі в справі, доведе, що його участь у справі не могла запобігти відчуженню у нього речі, він вправі притягнути продавця до відповідальності перед ним за відсудження речі.

Ухиляння продавця, залученого покупцем до участі у справі, від участі в ній покладає на продавця відповідальність за відсудження речі, позбавляє його можливості доводити неправильність ведення справи покупцем.

Стаття 661. Відповідальність продавця у разі відсудження товару у покупця

1.  У разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

2. Правочин щодо звільнення продавця від відповідальності або щодо її обмеження у разі витребування товару у покупця третьою особою є нікчемним.

Відповідно до даної статті, продавець зобов'язаний відшкодувати покупцеві заподіяні ним збитки з урахуванням вартості відсудженого майна, якщо за рішенням судових органів продана річ була вилучена у покупця, при цьому покупець не знав і не міг знати про наявність підстав, які виникли до продажу речі відповідно до договору купівлі-продажу.

Збитки покупця, заподіяні вилученням речі, складаються із сплаченої за неї вартості і можуть включати витрати з транспортування, утримання і зберігання речі, її ремонту і поліпшення, неотриманні прибутки, а також судові витрати у справі про вилучення речі на користь третьої особи. У випадку відсудження і вилучення частини речі покупець вправі залишити за собою частину, що залишилася, і стягнути заподіяні відсудженням збитки або вимагати розірвання договору купівлі-продажу у зв'язку з відсудженням речі зі стягненням заподіяних ним збитків.

Продавець, який знав про права третіх осіб на річ, яка продається, і не попередив про це покупця, не має права укладати з ним будь-якої угоди про усунення або обмеження своєї відповідальності. Такий правочин, якщо він укладений, буде визнаний нікчемним. Укладання такого правочину припустиме лише у випадках, коли продавець діяв добросовісно, тобто не знав, не міг і не повинен був знати про існування прав третіх осіб на річ, що продається.

Стаття 662. Обов'язок продавця передати товар покупцеві

1. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

2.  Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 655 ЦК за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно (товар) у власність покупцеві, тобто виконання такої дії є основним обов'язком продавця. Передачею майна визнається вручення речі одержувачем, а так само здача транспортній організації для відправлення покупцю та здача на пошту для пересилання покупцю речей, що відчужуються без зобов'язання доставки.

Як випливає із змісту статті, що коментується, на продавця майна (товару) покладається обов'язок не тільки передати покупцеві саму річ, що є предметом договору купівлі-продажу, але і передати одночасно з даним майном (товаром) його приналежності, та документи (технічний паспорт, сертифікат якості, тощо), що відносяться до товару та відповідно до договору або актів цивільного законодавства підлягають переданню покупцеві.

Стаття 663. Строк виконання обов'язку передати товар

1. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, — відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Стаття, що коментується, передбачає, що продавець зобов'язаний передати покупцеві зазначене у договорі майно (товар) в строк, що зазначений у договорі купівлі-продажу.

Належне виконання означає виконання умов договору у встановлений строк. Строк виконання визначається настанням певного моменту або закінченням періоду часу, коли зобов'язання повинно бути виконано. Іншими словами, сторони договору купівлі-продажу (продавець і покупець) за взаємною згодою встановлюють у договорі певний строк, коли саме продавець зобов'язаний передати товар покупцю (наприклад, у конкретну дату, до або після оплати покупцем товару, тощо).

Якщо у договорі купівлі-продажу не визначений сторонами строк виконання обов'язку продавцем щодо передачі товару, то у такому випадку слід застосовувати положення ст. 530 ЦК України, згідно з якою покупець має право вимагати від продавця передати товар, обумовлений договором купівлі-продажу, у будь-який час. При цьому продавець зобов'язаний передати покупцю зазначений у договорі товар у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайної передачі речі (товару) не випливає із договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства.

Стаття 664. Момент виконання обов'язку продавця передати товар

1. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1)  вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

2. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Важливе теоретичне і практичне значення має правильне визначення конкретного моменту виникнення у покупця права приватної власності, адже з цього моменту власник набуває право на захист набутої власності передбаченими законом способами.

Як правило, право власності набувача виникає з моменту передачі товару (майна), якщо інше не передбачено законом або договором.

Стаття, що коментується, передбачає правило про визначення моменту виникнення права власності щодо випадків переходу майна від однієї особи до іншої особи за договорами.

Так, обов'язок продавця передати майно (товар) покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар. Тобто покупець власником майна (товару) стає тільки після того, як власник товару, що є предметом договору купівлі-продажу, передасть його покупцеві.

Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним також у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві в місці знаходження товару. Іншими словами, якщо сторони домовились між собою, що покупець отримає майно (товар) по місцю його знаходження, то право власності на зазначене майно (товар) у покупця виникає після реального отримання товару, який зі свого боку виконає свій обов'язок — сплатить певну суму за придбане майно (товар).

Водночас сторони на свій розсуд мають право визначити угодою будь-який інший момент, який не збігатиметься з моментом передачі речі.

Що стосується нерухомого майна, то право власності на жилий будинок за договором про його відчуження не може виникнути у набувача раніше нотаріального посвідчення, оскільки такий договір набуває юридичної сили лише з моменту його нотаріального посвідчення.

Крім того зазначається, що товар є наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці. При цьому покупець повинен бути проінформований про те, що товар, який є предметом договору купівлі-продажу, готовий для передання його продавцем відповідно до умов договору. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема, шляхом маркування.

Якщо відповідно до договору купівлі-продажу продавець не зобов'язаний доставити товар або передати товар у місці його знаходження, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважатиметься виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві. Іншими словами, передачею визначається вручення товару, що є предметом договору купівлі-продажу, набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправлення набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки.

Стаття 665. Правові наслідки відмови продавця передати товар

1.  У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

2. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу.

Основним обов'язком продавця за договором купівлі-продажу є передача покупцеві майна (товару), і є предметом договору купівлі-продажу. У разі невиконання цього обов'язку, тобто у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Продавець вправі затримати передачу проданої речі лише у разі затримки покупцем внесення плати за неї.

У разі невиконання продавцем обов'язку передати майно (товар) покупцеві за договором купівлі-продажу, покупець вправі вимагати відібрання цього майна (товару) у продавця в примусовому порядку і передачі йому майна (товару) зі стягненням з продавця збитків, заподіяних несвоєчасним отриманням товару (ст. 622 ЦК).

При цьому покупець втрачає право на витребування у продавця товару (речі), визначеної індивідуальними ознаками у тому випадку, якщо ця річ вже передана третій особі у власність або користування.

За вибором покупця він вправі вимагати передачі проданої речі або розірвання договору з відшкодуванням продавцем збитків, заподіяних невиконанням договору.

Стаття 666. Правові наслідки невиконання продавцем обов'язку передати приналежності товару та документи, що стосуються товару

1.  Якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

2. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Відповідно до договору купівлі-продажу продавець повинен передати покупцеві майно (товар) у власність. При цьому він повинен передати не тільки саму річ, що є предметом договору купівлі-продажу, але також одночасно з зазначеним майном (товаром) його приналежності, та документи (технічний паспорт, сертифікат якості, тощо), що стосуються товару (ст. 664 ЦК). Відповідно до коментованої статті передача продавцем приналежності або документів, що стосуються товару, може здійснюватися не одночасно з передачею самого товару. Тобто передача приналежності або документів, що стосуються предмету договору, може бути проведена пізніше. Для їх передання покупець має право встановити продавцю товару розумний строк, який визначається самим покупцем.

Згідно зі статтею, що коментується, покупець товару має право відмовитися від договору купівлі-продажу у випадку, якщо продавець товару так і не передасть йому приналежностей або документів, що стосуються товару у встановлений покупцем строк для їх надання, а також має право повернути зазначений товар.

Стаття 667. Обов'язок продавця зберігати проданий товар

1. Якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару, продавець зобов'язаний до передання зберігати товар, не допускаючи його погіршення. Необхідні для цього витрати покупець зобов'язаний відшкодувати продавцеві, якщо інше не встановлено договором.

Право власності (право повного господарського відання, право оперативного управління) виникає у покупця з моменту передачі майна (товару), за винятком випадків, зазначених у законі або передбачених договором.

Стаття, що коментується, передбачає, що у випадку, якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару, продавець зобов'язаний зберігати його до передачі товару покупцеві. При цьому покупець зобов'язаний відшкодувати продавцю витрати, що пов'язані зі зберіганням предмета договору купівлі-продажу. Іншими словами, витрати продавця, пов'язані із зберіганням проданої речі (охорона приміщення, заходи щодо запобігання псуванню речі тощо), відшкодуються покупцем, якщо вони є необхідними і передбачені договором. Однак у цій статті прямо не визначаються правові наслідки для продавця, з вини якого сталося погіршення майна, прийнятого ним на зберігання до передачі його покупцеві. Тому питання про можливу відповідальність продавця за погіршення проданого майна має вирішуватися на підставі загальних норм про відповідальність за неналежне виконання (невиконання) норм, що регулюють відносини схову. Обов'язок схову може детальніше регламентуватися на підставі укладеного з відповідною умовою договору купівлі-продажу.

Стаття 668. Перехід ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження товару

1. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару, проданого під час його транспортування, переходить до покупця з моменту укладення договору купівлі-продажу, якщо інше не встановлено договором або звичаями ділового обороту.

3. Умова договору купівлі-продажу про те, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту здачі товару першому перевізникові, на вимогу покупця може бути визнана судом недійсною,  якщо в момент укладення договору продавець знав або міг знати, що товар втрачено або пошкоджено, але не повідомив про це покупця.

Відповідно до статті, що коментується, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом. Випадковим знищенням або випадковим пошкодженням майна (товару) визнається таке знищення або

пошкодження, яке сталося не з вини учасників договору, а в силу випадкових причин і обставин (непереборної сили, простого випадку). Ризик такого випадкового знищення або пошкодження лежить на власникові, якщо інше не зазначено у договорі чи законі. У силу того, що за загальним правилом право власності переходить до набувача в момент передачі речі, то й ризик її випадкового пошкодження або знищення також переходить в момент передачі речі, якщо інше не обумовлено договором або законом. Іншими словами, якщо власником (продавцем) було передано предмет договору купівлі-продажу покупцеві, то власником у даному випадку стає покупець, який і повинен у подальшому нести збитки, пов'язані з випадковим пошкодженням або знищенням майна (за загальним правилом).

Право про перехід на набувача ризику випадкового знищення або пошкодження майна одночасно з переходом до нього права власності є диспозитивним, оскільки воно застосовується, якщо інше не встановлено законом або договором. Так, сторони договору купівлі-продажу можуть встановити, що ризик випадкового пошкодження або пошкодження майна перейде до покупця вже з моменту укладання договору купівлі-продажу, до передачі речі покупцеві, тобто до перенесення на останнього права власності. З іншого боку, за угодою сторін ризик випадкової загибелі відчужуваних речей може бути приурочений до моменту, наступного за переходом до набувача права власності. Так, за угодою сторін на відчужувача може бути покладений ризик випадкового пошкодження або знищення майна в процесі його руху, хоча право власності на зазначений товар перейшло до покупця вже з моменту здачі товару транспортній організації.

Стаття, що коментується, містить у собі положення, відповідно до якого ризик випадкового пошкодження або випадкового знищення майна (товару), проданого під час його транспортування, переходить до покупця з моменту укладання договору, якщо інше не встановлено договором або звичаями ділового обороту.

Як вже зазначалося, сторони договору купівлі-продажу можуть домовитися про те, що випадок випадкового знищення або пошкодження предмета договору переходить до покупця з моменту здачі товару першому перевізникові. Але така умова договору на вимогу покупця може бути визнана судом недійсною, якщо в момент укладання договору продавець знав або міг знати, що товар втрачено або пошкоджено, але не повідомив про це покупця. Якщо рішенням суду зазначена умова договору купівлі-продажу буде визнана недійсною, продавець майна (товару) повинен компенсувати покупцю витрати, що пов'язані з пошкодженням або знищенням товару.

Стаття 669. Кількість товару

1. Кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

2. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну, тобто які визнані такими по закону або необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї з сторін отримано згоду. Іншими словами, договір не може вважатися укладеним, доки сторони не дійдуть згоди щодо цих двох умов, незважаючи на погодження всіх інших умов.

Стаття, що коментується, допускає визначення у договорі кількості в натуральному (метрах, тоннах та інших одиницях вимірювання) чи грошовому вираженні.

При укладанні договору купівлі-продажу сторони повинні дійти згоди також відносно кількості товару, що є предметом договору купівлі-продажу. Кількість товарів, що продається, повинна встановлюватися у договорі у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Продавець зобов'язаний передати покупцю у відповідності до договору купівлі-продажу товар у тій кількості, що зазначена у договорі, тобто у кількості, що не більше і не менше, ніж зазначено у договорі купівлі-продажу.

При укладанні договору купівлі-продажу сторони (продавець і покупець) можуть погодити умову щодо кількості товару шляхом встановлення у договорі порядку її визначення.

Стаття 670. Правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару

1.  Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, — вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

2. Якщо продавець передав покупцеві більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний повідомити про це продавця. Якщо в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не встановлено договором.

3. Якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.

Відповідно до договору купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцю товар, що встановлено предметом договору, у кількості, яка визначена самим покупцем з узгодженням іншої сторони. При виконанні цих умов договору продавцем, покупець стає власником товару, виконавши, у свою чергу, свій обов'язок — сплативши певну суму (ціну) за товар. Але існують випадки, коли продавець не повністю виконує свої обов'язки щодо передачі товару у зазначеній кількості. Так, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати від продавця передати кількості товару, якої не вистачає. Він також має право відмовитися від товарів, які вже були передані (тобто частини товару, що є предметом договору купівлі-продажу) та їх оплати, а у випадку, якщо зазначений у договорі товар вже оплачений, — вимагати сплаченої за нього грошової суми.

Коментована стаття також передбачає випадки, коли продавець передає покупцеві за договором купівлі-продажу товар у кількості, що більше, ніж зазначена у договорі. Так, у договорі енергозбереження, у якому покупцем енергії є громадянин, кількість енергії не визначається, оскільки особа вправі використовувати енергію для побутового використання у необхідній кількості. Однак кількість енергії встановлюється за даними обліку про її фактичне використання енергії або іншим передбаченим договором способом.

Якщо відбувалася передача товару більшої, ніж визначено у договорі, кількості, покупець товару зобов'язаний сповістити про це продавця. У даному випадку покупець товару зобов'язаний повідомити про це продавця у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, — у розумний після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товарів. Що стосується використання терміну у «розумний строк», то у цивільному законодавстві точного визначення такого строку не існує. Цей строк визначається у кожному випадку окремо, враховуючи всі умови та обставини, що зазначені у кожному конкретному договорі (місце передачі товару покупцеві, час його передачі, при яких обставинах покупець міг реально повідомлений про передачу товару у більшій кількості, ніж зазначено у договорі купівлі-продажу, тощо).

Покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не встановлено договором, у випадку, якщо після одержання продавцем від покупця повідомлення, яке було передано у розумний строк щодо передачі більшої кількості товару, продавець так і не розпорядиться товаром, який він передав покупцеві відповідно до договору купівлі-продажу.

Якщо покупець приймає товар, який був переданий покупцем у більшій кількості, ніж зазначеного у договорі, то додатково прийнятий товар оплачується за ціною, що встановлена для товару, який покупець вже отримав від продавця. Сторони договору купівлі-продажу мають право домовитися про інше (наприклад, встановити нижчу або більш високу ціну, ніж яка була раніше), тоді покупець повинен сплатити ту ціну, яка була встановлена відповідно до їх згоди.

Стаття 671. Асортимент товару

1.  Якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.

2.  Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

При укладанні договору купівлі-продажу між сторона (продавцем і покупцем) повинна бути досягнута згода щодо предмету договору та його ціною. Якщо сторони такої угоди не досягли, договір вважається не укладеним. Відносно предмета договору, то у договорі купівлі-продажу повинно бути обумовлена кількість, якість, асортимент товару та інше.

Асортимент товарів встановлюється у договорі у відповідності з заказом покупця та відображує перед усі його потреби.

З визначенням кількості товарів, що підлягають передачі відповідно до договору купівлі-продажу, тісно пов'язане поняття асортименту. Розподіл товарів за окремими групами та співвідношення їх становлять асортимент. Він обумовлюється або у самому договорі, або у специфікації, яка додається до договору та є його невід'ємною частиною. Розрізняють асортимент груповий і розгорнутий. Груповий — це відношення більш-менш значних груп певної продукції, яка зазначена у договорі купівлі-продажу. Розгорнутий асортимент — це характеристика в договорі окремих груп належної до договору купівлі-продажу продукції з детальнішими показниками (за артикулами, фасонами, моделями, розмірами тощо).

Асортимент визначається у договорі, виходячи з потреб покупця. У процесі виконання договору сторони можуть уточнювати асортиментні показники, вносити зміни до встановлених позицій асортименту. Наприклад, у тому випадку, якщо у договорі визначений тільки груповий асортимент, розгорнутий асортимент визначається у процесі виконання договору у відповідності зі специфікаціями покупця.

Відповідно до статті, що коментується, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.

Стаття 671 ЦК передбачає, що у випадку, якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент товару не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, то продавець може мати право обрати будь-який з приведених нижче варіантів. Продавець при наявності таких обставини має право передати покупцеві товар в асортименті, виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладання договору, або може відмовитися від договору.

Стаття 672. Правові наслідки порушення умови договору щодо асортименту товару

1.  Якщо продавець передав товар в асортименті, що не відповідає умовам договору купівлі-продажу, покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо він вже оплачений, — вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

2.  Якщо продавець передав покупцеві частину товару, асортимент якого відповідає умовам договору купівлі-продажу, і частину товару з порушенням асортименту, покупець має право на свій вибір:

1) прийняти частину товару, що відповідає умовам договору, і відмовитися від решти товару;

2) відмовитися від усього товару;

3) вимагати заміни частини товару, що не відповідає асортименту, товаром в асортименті, який встановлено договором;

4) прийняти весь товар.

3.  У разі відмови від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, або пред'явлення вимоги про заміну цього товару покупець має право відмовитися від оплати цього товару, а якщо він вже оплачений, — вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

4.  Товар, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, є прийнятим, якщо покупець у розумний строк після його одержання не повідомив продавця про свою відмову від нього.

5. Якщо покупець не відмовився від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити його за ціною, погодженою з продавцем.

Якщо продавець не вжив необхідних заходів щодо погодження ціни в розумний строк, покупець оплачує товар за ціною, яка на момент укладення договору купівлі-продажу застосовувалася щодо аналогічного товару.

Відповідно до договору купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Але може статися так, що продавець товару порушить свій обов'язок щодо передачі предмета договору покупцеві (тобто не у тому асортименті, який зазначався у договорі купівлі-продажу). У зв'язку з цим законодавець передбачив у Цивільному кодексі положення, у яких визначаються наслідки порушення умови договору щодо асортименту.

Так, стаття, що коментується, передбачає, що у випадку, якщо продавець передає товар в асортименті, що не відповідає умовам договору, покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо вони вже оплачені, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Тому у даному випадку продавець товару повинен виконати дії (що є наслідком невиконання продавцем умов договору купівлі-продажу), які визначені самим покупцем — прийняти назад товар, який не відповідає умовам договору (при цьому витрати покладаються на продавця товару) та повернути попередньо сплачені суми за товар, який покупець мав намір придбати, але відмовився від нього у зв'язку з порушенням умови договору щодо асортименту товару.

Порушення продавцем асортименту може полягати в не передачі товарів (продукції) одних, передбачених асортиментом, найменувань, або у передачі зайвої проти передбаченої асортиментом кількості товарів (продукції) інших найменувань, або в одночасній передачі чи не передачі товарів (продукції).

Якщо продавець передав покупцеві частину товару, асортимент якого відповідає умовам договору, і частину товару з порушенням асортименту, покупець має право на свій розсуд вибирати будь-який з варіантів поведінки, що передбачена цивільним законодавством. Іншими словами, при виявленні невідповідності переданого продавцем товару, покупець має право прийняти ту частину товару, яка відповідає умовам договору, і відмовитися від решти товару. При цьому покупець зобов'язаний оплатити продавцю товар, який він прийняв від нього, і який відповідає умовам договору щодо асортименту товару, а продавець у свою чергу, повинен прийняти плату за прийнятий покупцем товар та прийняти назад товар, від якого відмовився покупець. При цьому у випадку, якщо у договорі передбачено, що товар повинен доставити продавець, на нього покладаються витрати, що пов'язані з доставкою товару продавцеві.

Покупець товару має право зовсім відмовитися від прийняття товару та вимагати розірвання договору, якщо продавцем порушені умови щодо асортименту товару, що є договором купівлі-продажу, навіть тоді, коли частина продукції (товару), що передається, відповідає умовам договору купівлі-продажу.

При порушенні продавцем товару умов щодо асортименту товару, покупець має право вимагати заміни частини товару, що не відповідає асортименту, товаром в асортименті, який встановлений договором. При цьому покупець повинен сплатити вартість товару, який відповідає умовам договору купівлі-продажу щодо асортименту товару, а останню суму сплатити після заміни продавцем асортименту відповідно до договору. Але сторони можуть домовитися про інше, наприклад, що розрахунок за товар буде проведений після передачі товару, який підлягає заміні. При виконанні цих вимог покупця, продавець товару має право отримати від покупця вартість товару, який був замінений.

У випадку передачі продавцем частини товару, асортимент якого відповідає умовам договору, і частину товару з порушенням асортименту, покупець має право прийняти весь товар.

Стаття, що коментується, передбачає, що у випадку, якщо у випадку відмови від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору, або пред'явлення вимоги про заміну цього товару, покупець має право відмовитися від оплати цього товару, а якщо він вже оплачений, — вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Стаття, що коментується, містить положення, відповідно до якого товар, асортимент якого не відповідає умовам договору, є прийнятим, якщо покупець у розумний строк після його одержання не повідомив продавця про свою відмову від нього. Тобто зазначається, що покупець має право відмовитися від товару, який не відповідає умовам договору щодо асортименту товару. Він повинен це зробити у розумний строк після одержання такого товару. Якщо у певний термін покупець не заявить про невідповідність переданого товару умовам договору купівлі-продажу щодо асортименту товару, то вважається, що покупець згоден прийняти цей товар.

Якщо покупець не відмовився від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору, він зобов'язаний оплатити його за ціною, погодженою з продавцем. Іншими словами, якщо покупець надає згоду (заявляє про це зразу або не повідомляє про свою незгоду у розумний строк) на прийняття такого товару, він повинен сплатити за нього певну суму продавцеві. Вартість товарів, які були предметом договору купівлі-продажу, може бути такою ж самою, а може бути іншою (більш високою чи навпаки). Продавець у даному випадку повинен узгодити з покупцем вартість товарів.

Але у випадку, якщо продавець не вжив необхідних заходів для погодження ціни в розумний строк, покупець оплачує товар за ціною, яка на момент укладання договору звичайно застосовувалася щодо аналогічного товару.

Стаття 673. Якість товару

1.  Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

2. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

3.  У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису.

4. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.

Продавець і покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом.

Однією з умов договору, яка характеризує предмет купівлі-продажу з точки зору придатності його до використання за цільовим призначенням, є умова щодо якості продукції. Якість продукції — це сукупність властивостей і характеристик, які відображають рівень новизни, надійність, довговічність, економічність продукції (товарів) і зумовлюють її здатність задовольнити відповідно до свого призначення потреби споживачів.

Предметом договору купівлі-продажу може бути річ тільки належної якості, що обумовлена договором. Тому у коментованій статті міститься положення про те, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

Покупець має право на перевірку якості, комплектності, міри, ваги та ціни товарів, що придбаваються, демонстрацію безпечного та правильного їх використання. На вимогу споживача продавець зобов'язаний у цих випадках надати йому контрольно-вимірювальні прилади, документи про ціну товарів.

Якщо у договорі відсутні умови про якість проданої речі, то вона за якістю повинна відповідати вимогам, що звичайно пред'являються, тобто бути придатною для звичайного використання за своїм призначенням або для цілей, передбачених договором.

Якщо при укладанні договору продавець був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

Стаття, що коментується, передбачає, що у випадку продажу товару за зразком і (або) за описом, продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису. Тобто продавець зобов'язаний передати покупцю той товар, який він бажав придбати, і зразки якого продавцем були надані для прикладу якості своїх товарів (продукції).

Якість речей, що продаються, повинна відповідати стандарту, технічним умовам або зразкам, встановленим для речей такого роду, якщо законом встановлені вимоги щодо якості товару.

Вимоги до якості діляться на обов'язкові, що повинні додержуватися всіма органами управ-ліня і суб'єктами, що здійснюють підприємницьку діяльність, та рекомендовані.

Договором можуть бути передбачені більш високі вимоги відносно якості продукції порівняно з нормативними документами. Це дає змогу своєчасно врахувати зрослі вимоги споживачів. Продавець засвідчує якість продукції відповідним документом, який надсилається покупцеві разом з продукцією, якщо інше не передбачено обов'язковими правилами або договором.

Стаття 674. Підтвердження відповідності товару вимогам законодавства

1. Відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами.

З метою запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього середовища, сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції (товарів) проводиться обов'язкова (щодо певних видів продукції) або добровільна сертифікація. Продукція, що імпортується та підлягає обов'язковій сертифікації на території України, повинна супроводжуватися сертифікатом, який підтверджує відповідність її обов'язковим вимогам нормативних документів.

Стаття, що коментується, містить положення, згідно з яким відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та у порядку, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами. Вимоги до товару щодо його безпеки для життя, здоров'я і майна споживачів, а також навколишнього середовища встановлюються нормативними документами. Щодо окремих груп товарів, зазначені вимоги встановлюються законодавчими актами України. Якість речей, що продаються, повинні відповідати стандарту, технічним умовам або зразкам, встановлених для речей такого роду.

Нормативні вимоги відносно якості товарів встановлюються відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 2003 р. «Про стандартизацію і сертифікацію» такими видами нормативних документів з стандартизації: а) державними стандартами України; б) галузевими стандартами; в) стандартами науково-технічних та інженерних товариств і спілок; г) технічними умовами; д) стандартами підприємств.

Якість товару також повинна відповідати інформації про товар, наданий продавцем. Стосовно товарів, які підлягають обов'язковій сертифікації, споживачеві повинна надаватися інформація про їх сертифікацію.

Стаття 675. Гарантії якості товару

1. Товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

2. Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк).

3.  Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором.

Коментована стаття містить положення, відповідно до якого товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві згідно з договором купівлі-продажу, має відповідати вимогам щодо його якості в момент їх передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товарів цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу. Іншими словами, товари, які продавець зобов'язаний передати покупцеві, мають відповідати умовам договору купівлі-продажу або певним обов'язковим вимогам у момент їх передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товарів цим вимогам не передбачений договором, і в межах розумного строку мають бути придатними для мети, з якою товари такого роду звичайно використовувалися.

У справі забезпечення належної якості, надійності та довговічності продукції, призначеної для тривалого користування або зберігання, важливе місце належить гарантійним строкам. Так, зазначена стаття передбачає, що договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк).

Гарантійний строк — це передбачений стандартом, технічними умовами або договором триваліший, порівняно із загальними строками якісної перевірки, для виявлення покупцем недоліків поставленої продукції. Іншими словами, гарантійний строк означає гарантування продавцем протягом певного часу відповідності товарів певним вимогам, зазначеним у договорі купівлі-продажу або нормативних документах.

На вимогу покупця продавець повинен безплатно виправити недоліки, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити продукцію доброякісною, або повернути сплачену за неї суму, якщо не доведе, що недоліки виникли внаслідок порушення покупцем правил користування продукцією або зберігання її.

Коли договором або законом, іншими правовими актами передбачено надання продавцем якості товарів, продавець зобов'язаний передати покупцеві товари, що мають відповідати зазначеним вимогам протягом певного періоду часу, встановленого договором або законом чи іншими правовими актами (гарантійного строку). Гарантія якості товару поширюється і на всі комплектуючі вироби, якщо інше не передбачено договором.

Стаття 676. Обчислення гарантійного строку

1. Гарантійний строк починається з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.

2. Гарантійний строк, встановлений договором купівлі-продажу, продовжується на час, протягом якого покупець не міг використовувати товар у зв'язку з обставинами, що залежать від продавця, до усунення їх продавцем.

Гарантійний строк продовжується на час, протягом якого товар не міг використовуватися у зв'язку з виявленими в ньому недоліками, за умови повідомлення про це продавця в порядку, встановленому статтею 688 цього Кодексу.

3.  Гарантійний строк на комплектуючий виріб дорівнює гарантійному строку на основний виріб і починає спливати одночасно з ним.

4.  У разі заміни товару (комплектуючого виробу) неналежної якості на товар (комплектуючий виріб), що відповідає умовам договору купівлі-продажу, гарантійний строк на нього починає спливати з моменту заміни.

Гарантійний строк означає гарантування продавцем протягом певного часу відповідності товарів певним вимогам, зазначеним у договорі купівлі-продажу або нормативних документах.

Відповідно до коментованої статті гарантійний строк починає спливати з моменту передання товарів покупцеві, якщо інше не передбачено договором купівлі-продажу.

На сезонні товари (одяг, хутряні вироби тощо) гарантійний строк обчислюється з початку відповідного сезону, що встановлений Кабінетом Міністрів України від 19 березня 1994 р. № 172 у додатку № 1. Для сезонних товарів гарантійні строки обчислюються з моменту настання сезону: з 1 квітня — весняно-літнього асортименту, з 1 жовтня — осінньо-зимового асортименту. Для взуття зимового асортименту — з 15 листопада до 15 березня, весняно-осіннього асортименту — з 15 березня до 15 листопада, літнього асортименту — з 15 травня до 15 вересня.

Якщо покупець позбавлений можливості використовувати товар, щодо якого договором встановлено гарантійний строк, за обставин, що залежать від продавця, гарантійний строк не спливає до усунення відповідних обставин продавцем. Якщо інше не передбачено договором, гарантійний строк подовжується на час, протягом якого товар не міг використовуватись через виявлені в ньому недоліки, за умови вчасного повідомлення продавця про ці недоліки товару.

Гарантійний строк на комплектуючі вироби вважається рівним гарантійному строкові на основний виріб і починає спливати одночасно з гарантійним строком на основний вибір. Іншими словами, продавець повинен забезпечити нормальну роботу (застосування) товару, у тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного строку, встановленого законодавством, а у разі його відсутності — договором (ст. 13 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Гарантійний строк має зазначатися в паспорті на товар чи на етикетці або в будь-якому іншому документі, що додається до товару.

При заміні товару (комплектуючого виробу) неналежної якості на товар, що відповідає умовам договору, гарантійний строк на нього починає спливати заново.

Іншими словами, при виконанні гарантійних ремонтів гарантійний строк збільшується на час перебування товару в ремонті. Вказаний час обчислюється від дня, коли споживач звернувся з вимогою про усунення недоліків. При обміні товару його гарантійний строк обчислюється заново від дня обміну товару.

Сторони можуть визначати гарантійні строки у договорі, якщо вони не передбачені нормативними документами, І навіть подовжувати вже встановлені гарантійні строки.

Стаття 677. Строк придатності товару

1. Законом або іншими нормативно-правовими актами може бути встановлений строк, зі спливом якого товар вважається непридатним для використання за призначенням (строк придатності).

2.  Строк придатності товару визначається періодом часу, який обчислюється з дня його виготовлення і протягом якого товар є придатним для використання, або терміном (датою), до настання якого товар є придатним для використання.

3. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, на який встановлено строк придатності, з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до спливу цього строку.

Відповідно до статті, що коментується, строк придатності — це строк, встановлений законами або іншими нормативно-правовими актами, зі спливом якого товар вважається непридатним для використання за призначенням.

Для медикаментів, харчових продуктів, виробів побутової хімії, парфумерно-косметичних та інших товарів, споживчі властивості яких можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна та навколишнього природного середовища, встановлюється строк придатності, який зазначається на етикетках, упаковці або в інших документах, що додаються до них при продажу, і який вважається гарантійним строком. Строк придатності обчислюється від дати виготовлення, яка також має бути вказана на етикетці або в інших документах, і визначається або часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої товар придатний для використання.

Товар, на який встановлено строк придатності, продавець повинен передати покупцеві з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до закінчення строку придатності. Іншими словами, на продавця відповідно до цієї статті, покладається обов'язок передати покупцю товар у такий строк, щоб покупець мав можливість використати товар, доки він є придатним до використання.

Стаття 678. Правові наслідки передання товару неналежної якості

1. Покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

2.  У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:

1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару.

3. Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до продавця або виготовлювача товару.

4.  Положення цієї статті застосовуються, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншим законом.

Відповідно до договору купівлі-продажу продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору, тобто умовам, які погоджені сторонами. Але може статися так, що продавець порушить свій обов'язок щодо передачі товару, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У зв'язку з цим та з метою захисту прав покупця, законодавець передбачив у Цивільному кодексі України положення, у яких визначаються наслідки порушення умови договору купівлі-продажу щодо якості товару. Тобто дана стаття передбачає можливості пред'явлення покупцем вимог до продавця відносно недоліків товару, не обумовлених продавцем, незалежно від провини продавця у виникненні недоліків.

Законодавцем зазначені широкі можливості покупців-споживачів.

1) Так, стаття, що коментується, передбачає, що у випадку, якщо покупцю був переданий товар неналежної якості, він має право незалежно від можливості використання його за призначенням, вимагати від продавця пропорційного зменшення ціни. Тобто, якщо покупець отримав товар неналежної якості, але який все ж таки можна використовувати, він має право вимагати від продавця зменшення ціни товару пропорційно недолікам, які були виявлені.

2) Покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право також вимагати від продавця безоплатного усунення недоліків товару у розумний строк, тобто у строк, реально необхідний для усунення недоліків товару. Іншими словами, покупець має право вимагати, щоб недоліки щодо якості товару були усунені самим продавцем. При виконанні продавцем цих вимог, покупець повинен сплатити (якщо оплата за товар не була здійснена раніше) вартість тільки самої речі, а витрати стосовно виправлення недоліків лягають на продавця.

3) Недоліки товару можуть бути усунені не тільки продавцем, але й і покупцем. Покупець має право прийняти товар неналежної якості, але при цьому вимагати від продавця відшкодувати витрати на усунення недоліків товару.

Як зазначається у даній статті, покупець має право сам обирати одну з кількох альтернативних вимог, у випадку передачі продавцем товару неналежної якості, і ніхто не має права змушувати його до іншого рішення. Отже, продавець може лише запропонувати пропорційно зменшити ціну, безплатно усунути недоліки товару або відшкодувати витрати на усунення недоліків товару, але погодитися з цією пропозицією чи ні — це право покупця.

У статті, що коментується, міститься положення, згідно з яким у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліками, які виявлялися неодноразово, чи з'являлися знову після їх усунення), покупець має право обрати за своїм вибором будь-який варіант поведінки, що приведений нижче.

1) Покупець має право у такому випадку відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.

2) У разі істотного порушення вимог щодо якості товару, покупець може також вимагати замінити товар на якісні, а якщо це не можливо — повернути покупцю сплачені ним гроші.

Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до продавця або виготовлювача товару.

Іншими словами, не тільки продавець (якщо він не є виробником товару) відповідає за якість товару, але й і виробник, адже він, як сторона в договорі купівлі-продажу, повною мірою відповідає за якість товару, що продається. При цьому право вибору, до кого звернути свої вимоги, належить покупцеві. Вони можуть бути адресовані або до продавця за місцем купівлі товару, або виробникові, або підприємству, що виконує їх функції за місцезнаходженням покупця. Функції представників підприємств-виробників виконують їх представництва та філії, створені виробниками для цієї мети, або підприємства, що виконують указані вимоги на підставі договору з виробником.

Продавець, виробник (підприємство, що виконує їх функції) зобов'язані прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його вимоги.

Стаття 679. Недоліки товару, за які відповідає продавець

1.  Продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.

2.  Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.

Стаття, що коментується, передбачає, що продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання його покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.

Тобто у даному випадку покупець повинен довести, що недоліки придбаного товару виникли до моменту передачі товару покупцю або з причин, які існували до цього моменту.

Вимоги покупця розглядаються після пред'явлення споживачем (покупцем) квитанції, товарного чи касового чека або іншого письмового документа, а щодо товарів, на які встановлено гарантійні строки, — технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює. Під час продажу товару продавець зобов'язаний видати покупцю квитанцію, товарний чи касовий чек або інший письмовий документ, що засвідчує факт купівлі.

Вимоги стосовно товарів, виготовлених за межами України або придбаних у посередників, задовольняються за рахунок продавця.

Відповідно до даної статті, якщо продавцем надані гарантії якості щодо товару, він повинен відповідати за його недоліки.

Вимоги покупця не підлягають задоволенню, якщо продавець, виробник (підприємство, що виконує його функції) доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб або випадку непереборної сили.

Захист прав споживачів (покупців), передбачених законодавством, здійснюється судом.

При задоволенні вимог споживача (покупця) суд одночасно вирішує питання про відшкодування шкоди.

Покупець за своїм вибором має право подати позов до суду до продавця (виробника) про відшкодування збитків, що виникли внаслідок передачі товару неналежної якості. При цьому покупець звільняється від сплати державного мита за позовом, пов'язаним з порушенням прав (якщо рішенням суду позов задовольняється).

Стаття 680. Строки виявлення недоліків і пред'явлення вимоги у зв'язку з недоліками проданого товару

1.  Покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

2.  Якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк придатності, вимога у зв'язку з його недоліками може бути пред'явлена покупцем за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна — в межах трьох років від дня передання товару покупцеві, якщо договором або законом не встановлений більший строк.

Якщо встановити день передання нерухомого майна неможливо або якщо покупець володів нерухомим майном до укладення договору, зазначені строки обчислюються від дня укладення договору.

Строк для виявлення недоліків товару, що перевозився або був відправлений поштою, обчислюється від дня одержання товару в місці призначення.

3. Якщо на товар встановлено гарантійний строк, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, які були виявлені протягом цього строку.

Якщо на комплектуючий виріб встановлено гарантійний строк меншої тривалості, ніж на основний виріб, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками комплектуючого виробу, якщо ці недоліки були виявлені протягом гарантійного строку на основний виріб.

Якщо на комплектуючий виріб встановлено гарантійний строк більшої тривалості, ніж гарантійний строк на основний виріб, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, якщо недоліки у комплектуючому виробі виявлені протягом гарантійного строку на нього, незалежно від спливу гарантійного строку на основний виріб.

4.  Покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, на який встановлений строк придатності, якщо вони виявлені протягом строку придатності товару.

5.  Якщо недоліки товару виявлені покупцем після спливу гарантійного строку або строку придатності, продавець несе відповідальність, якщо покупець доведе, що недоліки товару виникли до передання йому товару або з причин, які існували до цього моменту.

Стаття, що коментується, містить у собі положення, згідно з яким покупець має право пред'явити вимоги у зв'язку з недоліками товару, за умови, що недоліки виявлені в строки, що встановлені цією статтею, якщо Інше не встановлено договором або законом.

Законодавцем досить повно визначені строки виявлення недоліків та врегульовано порядок пред'явлення вимог у зв'язку з недоліками проданого товару. Так, якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк його придатності, вимоги у зв'язку з цього недоліками можуть бути пред'явлені покупцем за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років. Тобто у даному випадку законодавець зазначає, що такі недоліки повинні бути виявлені протягом розумного строку (який встановлюється у кожному випадку окремо у залежності від особливостей товару та характеру самих недоліків), при цьому встановлений певний час, впродовж якого можна пред'явити вимоги щодо недоліків товару продавцю — два роки.

При аналогічних умовах, але стосовно нерухомого майна, що є предметом договору купівлі-продажу, встановлюється інший строк — в межах трьох років від дня переданий товару покупцеві. Якщо законом або договором купівлі-продажу передбачений більший строк, то слід застосувати норму закону, що регулює дане питання, або відповідний пункт договору купівлі-продажу.

Стаття, що коментується, також передбачає випадок, коли встановити день передання нерухомого майна неможливо в силу певних обставин, або якщо покупець володів нерухомим майном до укладання договору купівлі-продажу. Тоді зазначені строки необхідно обчислювати від дня укладання договору. Тобто у даному випадку, навіть якщо покупець отримав від продавця нерухоме майно раніше, ніж було укладено договір купівлі-продажу, то строк для виявлення недоліків та строк для пред'явлення вимог з цього приводу, обчислюється все одно від дати укладання договору.

Якщо товар перевозився або був відправлений поштою, то в даному випадку строк для виявлення недоліків товару обчислюється від дня одержання товару в місці його призначення. Тобто, якщо продавець відправив товар поштою або якщо товар перевозився (засобами покупця чи продавця — у залежності від того, як зазначено у договорі купівлі-продажу), то тільки після отримання покупцем зазначеного товару у місці-його призначення, і починає обчислюватися строк для виявлення недоліків товару.

Якщо на товар, що є предметом договору купівлі-продажу, встановлено гарантійний строк, то покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, які були виявлені протягом цього строку. Покупець повинен пред'явити продавцю певні документи, що засвідчують факт купівлі (технічний паспорт, документ, що його замінює тощо). У свою чергу продавець повинен або усунути виявлені недоліки, або виконати інші передбачені законодавством дії за вибором покупця (усунути недоліки, замінити товар на інший товар належної якості або повернути сплачені за товар гроші).

При продажу комплектуючих виробів може бути встановлений гарантійний строк однаковий як на основний виріб, так і на комплектуючі засоби, але не завжди. У зв'язку з цим законодавцем передбачено, якщо на комплектуючі вироби встановлено гарантійний строк меншої тривалості, ніж на основний виріб, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками комплектуючого виробу, якщо ці недоліки були виявлені протягом гарантійного строку на основний виріб.

При цьому, якщо на комплектуючі товари встановлений гарантійний строк більшої тривалості, ніж на основний виріб, покупець має право пред'являти вимогу у зв'язку з недоліками комплектуючого виробу впродовж гарантійного строку, навіть якщо гарантійний строк на основний виріб уже закінчився.

Стаття, що коментується, передбачає, що покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, на який встановлений строк придатності, якщо вони виявлені протягом строку придатності товару. Товар, на який встановлено строк придатності, продавець повинен передати покупцю з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до закінчення строку придатності. У свою чергу покупець, при виявлені недоліків у товарі, який він набуває відповідно до договору купівлі-продажу, повинен пред'явити продавцю вимоги щодо недоліків товару у строк придатності зазначеного товару.

Якщо ж недоліки товару були виявлені покупцем після спливу гарантійного строку або строку придатності, то продавець у такому випадку може нести відповідальність, передбачену законодавством. Але лише у тому випадку, коли покупець доведе, що недоліки виникли не під час користування (зберігання тощо) цим товаром покупцем чи третіми особами, а доведе, що такі недоліки виникли ще до передання йому товару або якщо ці недоліки є наслідком обставин, які існували до цього моменту.

Стаття 681. Позовна давність, що застосовується до вимог у зв'язку з недоліками проданого товару

1. До вимог у зв'язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня виявлення недоліків у межах строків, встановлених статтею 680 цього Кодексу, а якщо на товар встановлено гарантійний строк (строк придатності), — від дня виявлення недоліків у межах гарантійного строку (строку придатності).

При порушенні прав, що виникли внаслідок невиконання або неналежного виконання умов договору купівлі-продажу, покупець має право звернутися до судових органів з вимогою про захист своїх порушених прав.

Відповідно до статті, що коментується, строк позовної давності становить один рік. При цьому позовна давність щодо вимог у зв'язку із недоліками проданого товару обчислюється від дня виявлення недоліків у межах, що встановлені попередньою статтею, тобто в межах двох років (якщо на товар не встановлено гарантійний строк або строк придатності), а відносно нерухомого майна — в межах трьох років, якщо договором або законом не встановлено більший строк. Якщо ж на товари, що є предметом договору купівлі-продажу, встановлений гарантійний строк (строк придатності), то позовна давність обчислюється від дня їх виявлення у межах гарантійного строку (строку придатності). Встановлений у даній статті строк позовної давності розповсюджується на вимоги з приводу недоліків проданого товару, всіх учасників договору купівлі-продажу — як громадян, так і юридичних осіб.

Стаття 682. Комплектність товару

1. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, що відповідає умові договору купівлі-продажу щодо комплектності.

2. Якщо договором купівлі-продажу не встановлено умов щодо комплектності товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, комплектність якого визначається звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться.

Під комплектністю розуміється така єдність складових частин виробу, яка забезпечує можливість використання його за прямим призначенням, а в спеціально передбачених випадках - також і можливість належного догляду за ним, його зберігання та ремонту. До комплекту можуть входити запасні частини і обладнання. Комплектність визначається стандартами, технічними умовами, прейскурантом, а при відсутності в них вказівок про це — договором купівлі-продажу. У останньому випадку комплектність повинна бути охарактеризована в договорі купівлі-продажу по суті шляхом перерахування необхідних складових частин продукції (товарів), приладів тощо.

Вказівка у договорі купівлі-продажу (шляхом посилання на стандарти, технічні умови чи шляхом її характеристики по суті) комплектності продукції (товарів) має істотне значення для визначення ціни продукції, яка повинна бути передана покупцю відповідно до умов договору купівлі-продажу. Все, що входить до комплекту, оплачується, при відсутності застереження про інше, встановленою на продукцію (товари) ціною останньої. Запасні частини, приладдя і т.д., що не входять до комплекту, оплачується окремо.

Новелою ЦК є положення, відповідно до якого, якщо договором купівлі-продажу не встановлена комплектність товару (продукції), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, комплектність якого визначається звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться.

Стаття 683. Комплект товару

1. Якщо договором купівлі-продажу встановлений обов'язок продавця передати покупцеві певний набір товару у комплекті (комплект товару), зобов'язання є виконаним з моменту передання продавцем усього товару, включеного до комплекту.

2.  Продавець зобов'язаний передати весь товар, який входить до комплекту, одночасно, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Стаття, що коментується, передбачає, що продавець зобов'язаний передати покупцеві за договором купівлі-продажу певний набір товару у комплекті (комплект товару), якщо це встановлено договором купівлі-продажу. За таких обставин зобов'язання продавця є виконаним з моменту передання усього товару, включеного до комплекту.

Як витікає із змісту даної статті, передача всіх складових частин комплекту повинна проводитися одночасно, але це так може бути не завжди. По узгодженню між сторонами передача окремих частин товару може бути здійснена у певний строк, що зазначений у договорі купівлі-продажу. Зобов'язання продавця вважаються виконаними належним чином, якщо остання частина комплекту була передана покупцю у строк, встановлений договором купівлі-продажу. У іншому випадку, тобто якщо остання частина комплекту була передана покупцю після закінчення строку, який зазначений у договорі купівлі-продажу, то у даному випадку продавець несе відповідальність, передбачену цивільним законодавством.

Стаття 684. Правові наслідки передання некомплектного товару

1.  У разі передання некомплектного товару покупець має право вимагати від продавця за своїм вибором:

1) пропорційного зменшення ціни;

2)  доукомплектування товару в розумний строк.

2. Якщо продавець у розумний строк не доукомплектував товар, покупець має право за своїм вибором:

1) вимагати заміни некомплектного товару на комплектний;

2) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої грошової суми.

3. Наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються також у разі порушення продавцем обов'язку передати покупцеві комплект товару (стаття 683 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Відповідно до договору купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, що відповідає умові договору про комплектність. Але існують випадки, коли продавець порушить свій обов'язок щодо передачі товару, що відповідає умові договору про комплектність. У зв'язку з цим та з метою захисту прав покупця, законодавець передбачив у окремій статті наслідки, що можуть виникнути при невиконанні або неналежному виконанні продавцем умов щодо комплектності товару відповідно до умов договору купівлі-продажу.

1) Так, у разі передання некомплектного товару покупець має право за своїм вибором вимагати від продавця пропорційного зменшення ціни товару. Тобто якщо використання товару можливо без окремих частин комплекту, або якщо у покупця вже є частина комплекту товару, або є можливість його придбання іншим способом, і при цьому ці обставини задовольняють потреби покупця, він має право вимагати від продавця пропорційного зменшення ціни товару.

2) Покупець, якому був переданий недоукомплектований товар, має право також вимагати від продавця доукомплектування товару у розумний строк, тобто у строк, реально необхідний для передачі частин комплекту, що не були своєчасно передані продавцем товару.

Слід зазначити, що покупець має право обрати за своїм вибором будь-який варіант поведінки, передбачений цивільним законодавством, і ніхто не має права змушувати його до іншого рішення.

Стаття, що коментується, передбачає випадки, коли продавець у розумний строк не доукомплектував товар. При цьому покупець може пред'являти альтернативні вимоги, приведені нижче.

1) Якщо у розумний строк продавець не доукомплектував товар, покупець має право вимагати від продавця заміни некомплектного товару на комплектний.

2) Покупець має право також відмовитися від договору купівлі-продажу. При цьому, якщо покупцем вже була здійснена оплата товару, він вправі вимагати повернення продавцем сплаченої грошової суми.

Наслідки передання некомплектних товарів, передбачених у ст. 684 ЦК, застосовуються також і у разі порушення продавцем обов'язку передати покупцеві комплект товару, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу і не випливає із суті зобов'язання.

Стаття 685. Тара та упаковка за договором купівлі-продажу

1. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар у тарі та (або) в упаковці, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу або не випливає із суті зобов'язання.

Обов'язок передання товару у тарі та (або) в упаковці не поширюється на товари, які за своїм характером не потребують застосування тари та (або) упакування.

2. Товар повинен бути переданий у тарі та (або) упакований звичайним для нього способом в упаковку, а за їх відсутності — способом, який забезпечує схоронність товару цього роду за звичайних умов зберігання і транспортування, якщо договором купівлі-продажу не встановлено вимог щодо тари та (або) упаковки.

3.  Продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язаний передати покупцеві товар у тарі та (або) в упаковці, які відповідають вимогам, встановленим актами цивільного законодавства.

Відповідно до вимог стандартів, технічних умов або договору купівлі-продажу продавець (виробник) повинен маркувати продукцію, яку він реалізовує. Крім того, на упаковці або безпосередньо на самій продукції слід проставляти знаки для товарів, що зареєстровані у спеціальному порядку. Щоб забезпечити схоронність продукції (товарів) при зберіганні та перевезенні, її треба передавати покупцю відповідно до умов договору купівлі-продажу у належній тарі чи упаковці.

Вимоги щодо якості тари й упаковки визначаються стандартами, технічними умовами або договором купівлі-продажу. Тара, пакувальні і в'язальні матеріали багаторазового використання, засоби пакетування, спеціалізовані контейнери підлягають поверненню продавцю (виробнику). Крім розглянутих умов, у договорі купівлі-продажу можуть обумовлюватися порядок передання продукції (товарів) покупцеві, порядок розрахунків та інші умови.

Стаття, що коментується, передбачає, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар у тарі та (або) упаковці. Але на продавця такий обов'язок не покладається, якщо договором встановлені інші умови (по узгодженню між сторонами договору) або це інше випливає із суті зобов'язання. Разом з тим, обов'язок передання товару продавцем покупцю у тарі та (або) упаковці не поширюється на товари, які за своїм характером не потребують тари та (або) упакування.

Товар має бути переданий у тарі та (або) упакований звичайним для нього способом. Але якщо такий спосіб відсутній, то у такому випадку товар повинен бути переданий покупцю способом, який забезпечує схоронність товару цього роду за звичайних умов зберігання і транспортування. При цьому договором купівлі-продажу можуть бути встановлені інші вимоги щодо тари та (або) упаковки товару, що є предметом договору.

Стаття, що коментується, також передбачає, що при виконанні своїх зобов'язань, що випливають з договору купівлі-продажу, продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язаний передати товар у тарі та (або) упаковці, які відповідають вимогам, що встановлені актами цивільного законодавства. Іншими словами, ЦК регулює найбільш загальні і принципові питання правовідносин сторін у договорі купівлі-продажу. А щодо регулювання питань кількості, якості, асортименту, тари і упаковки, то у даному випадку слід керуватися актами цивільного законодавства, нормативно-правовими актами з питань стандартизації, що відтворюють специфіку відносин щодо цих питань.

Стаття 686. Правові наслідки передання товару з порушенням вимоги про тару та (або) упаковку

1. Якщо продавець передав покупцеві товар без тари та (або) упаковки чи в неналежних тарі та (або) упаковці, покупець має право вимагати від продавця передання товару у належних тарі та (або) упаковці або заміни неналежних тари та (або) упаковки, якщо інше не випливає із суті зобов'язання чи характеру товару, або пред'явити до нього інші вимоги, що випливають із передання товару неналежної якості (Стаття 678 цього Кодексу).

Відповідно до договору купівлі-продажу продавець повинен передати покупцеві товар (продукцію) у тарі та (або) упаковці, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Але може статися так, що продавець передає покупцеві товар без тари та (або) упаковки чи в неналежній тарі та (або) упаковці. Для регулювання цього питання законодавцем передбачені наслідки передання товару з порушенням вимог про тару та (або) упаковку.

Так, стаття, що коментується, передбачає, що у випадку, якщо продавець передає покупцеві товар без тари та (або) упаковки чи в неналежній тарі та (або) упаковці, то покупець має право вимагати від продавця передання товару у належній тарі та (або) упаковці або заміни неналежної тари та (або) упаковки, якщо інше не випливає із суті зобов'язання або характеру товару (продукції). При цьому покупець може пред'являти до продавця у даному випадку не тільки передачі товару у належній тарі та (або) упаковці та їх заміни, але й також має право вимагати інші вимоги, що передбачені ЦК.

Іншими словами, при передачі продавцем покупцеві товару без тари та (або) упаковки чи в неналежній тарі та (або) упаковці, то покупець має право пред'являти до продавця альтернативні вимоги за своїм власним вибором. Так, покупець має право у даному випадку вимагати від продавця пропорційного зменшення ціни та безоплатного усунення недоліків товару у розумний строк. Крім того, покупець має право вимагати від продавця відшкодування витрат на усунення недоліків товару (стосовно тари та упаковки), якщо він сам погодиться їх виправити.

Якщо продавець не може передати покупцеві відповідно до умов договору купівлі-продажу товар у належній тарі та (або) упаковці, то покупець має право відмовитися від укладеного договору купівлі-продажу і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.

Вимоги про усунення недоліків товару (тобто передача товару без тари та упаковки, або якщо така передача була здійснена у неналежній тарі та упаковці) можуть бути пред'явлені покупцем не тільки до продавця товару, але й також до виготовлювача товару, якщо продавець не є виготовлювачем цього товару.

Стаття 687. Перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу

1.  Перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Якщо нормативно-правовими актами з питань стандартизації встановлено вимоги щодо порядку перевірки кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару, порядок перевірки, визначений договором, має відповідати цим вимогам.

2.  Якщо порядок перевірки додержання продавцем умов договору купівлі-продажу не встановлений відповідно до частини першої цієї статті, перевірка здійснюється відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться в таких випадках.

3. Обов'язок перевіряти кількість, асортимент, якість, комплектність, тару та (або) упаковку товару (випробовування, аналіз, огляд тощо) може бути покладений на продавця відповідно до договору купівлі-продажу, актів цивільного законодавства та нормативно-правових актів з питань стандартизації. У цьому разі продавець повинен на вимогу покупця надати йому докази проведення такої перевірки.

4.  Перевірка додержання умов договору купівлі-продажу щодо предмета договору продавцем І покупцем має здійснюватися на одних і тих самих умовах.

Перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, якості, асортименту, комплектності, тари та (або) упаковки товарів та інших умов здійснюється у випадках та у порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Якщо нормативно-правовими актами із питань стандартизації встановлені вимоги щодо порядку перевірки кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товарів, то порядок перевірки, визначений договором купівлі-продажу, має відповідати цим вимогам.

Стаття, що коментується, передбачає випадки, коли порядок перевірки додержання продавцем умов договору купівлі-продажу не встановлений договором або актами цивільного законодавства. За таких обставинах перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товарів та інших умов здійснюється відповідно до звичаїв ділового обороту або умов, що звичайно застосовуються в таких випадках.

Відповідно до даної статті обов'язок перевіряти кількість, асортимент, якість, комплектність, тару та (або) упаковку товару (випробування, аналіз, огляд тощо) може бути покладений не тільки на покупця, але й на продавця. У останньому випадку продавець товарів зобов'язаний вчинити всі необхідні дії, що забезпечують прийняття товарів, поставлених відповідно до умов договору купівлі-продажу. При передачі продавцем товарів, що є предметом договору купівлі-продажу, необхідно оглянути у строк, визначений договором купівлі-продажу, законом, іншими нормативно-правовими актами з питань стандартизації або звичаями ділового обороту. При виявленні невідповідності товарів, що передаються, умовам договору купівлі-продажу, продавець повинен повідомити про це покупця і негайно виправити зазначені недоліки.

Якщо обов'язок перевіряти кількість, асортимент, якість, комплектність, тару та (або) упаковку товару (випробування, аналіз, огляд тощо) покладений на продавця відповідно до договору купівлі-продажу, закону, іншим нормативно-правовим актам з питань стандартизації або звичаям ділового обороту, то покупець має право вимагати від продавця надання йому доказів проведення такої перевірки. При цьому продавець зобов'язаний надати покупцю таку інформацію.

Перевірка додержання вимог щодо предмету договору як продавцем, так і покупцем, повинна здійснюватися на одних і тих же умовах. Тобто законодавством застосовується у даному випадку принцип рівності, немає ніяких переваг ні до однієї з сторін договору купівлі-продажу.

Стаття 688. Повідомлення продавця про порушення умов договору купівлі-продажу

1. Покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, — в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

У разі невиконання покупцем цього обов'язку продавець має право частково або в повному обсязі відмовитися від задоволення відповідних вимог покупця, якщо продавець доведе, що невиконання покупцем обов'язку повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для продавця витрати, що перевищують його витрати у разі своєчасного повідомлення про порушення умов договору.

2.  Якщо продавець знав або міг знати про те, що переданий покупцеві товар не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він не має права посилатися на те, що не одержав від покупця повідомлення про порушення умов договору, та на наслідки невиконання покупцем цього обов'язку, встановлені частиною першою цієї статті.

Продавець зобов'язаний відповідно до умов договору купівлі-продажу передати покупцеві товар, що є предметом договору (тобто у строк, належної якості, у відповідній кількості, асортименту, тарі або упаковці тощо). Але можливі випадки, коли продавець відхилюється від умов договору купівлі-продажу (не виконує або не належно виконує зазначені у договорі обов'язки).

Відповідно до статті, що коментується, покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства. При цьому, якщо такий строк не встановлений договором або актами цивільного законодавства, покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу у розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товарів.

Стаття, що коментується, передбачає випадки можливої поведінки продавця у разі невиконання покупцем свого обов'язку, тобто неповідомлення продавця про порушення умов договору у певний строк. У такому випадку продавець має право у повному обсязі або частково відмовитися від задоволення відповідних вимог покупця. Але тільки при умові, якщо доведе, що невиконання покупцем обов'язку повідомити його (продавця) про порушення умов договору спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для продавця витрати, непропорційні його можливим витратам у разі своєчасного повідомлення про порушення умов договору. Іншими словами, для того, щоб звільнитися (повністю або частково) від виконання вимог покупця, який несвоєчасно повідомив продавця про порушення умов договору купівлі-продажу, продавцю необхідно довести, що це спричинило або неможливість задоволення його вимог (в силу певних обставин), або це спричинить для продавця додаткові витрати. В інших випадках вимоги покупця (навіть при несвоєчасному повідомленні) підлягають задоволенню. Слід зазначити, що продавець не звільняється від обов'язку задовольнити вимоги покупця навіть при несвоєчасному повідомленні покупцем продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки. Але стаття, що коментується, передбачає наявність обов'язкової умови — тільки якщо продавець знав або міг знати про те, що передані покупцеві товари не відповідають умовам договору купівлі-продажу. У такому випадку він не має права посилатися на те, що покупець не повідомив його про порушення умов договору у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства.

Стаття 689. Обов'язок покупця прийняти товар

1. Покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

2.  Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 655 ЦК одним з обов'язків покупця є прийняття майна (товару), що є предметом договору купівлі-продажу, від продавця. Винятком з цього правила є випадки, коли продавець не виконує або неналежне виконує умови договору купівлі-продажу (з порушенням строку передачі товару; невиконання умов щодо якості, кількості, асортименту, комплектності, тари або упаковки товару тощо). При невиконанні або неналежному виконанні умов договору купівлі-продажу покупець, згідно з діючим законодавством, має право вимагати від продавця або заміни товару, що передається, на товар, що обумовлений у договорі, або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Стаття, що коментується, передбачає, що покупець зобов'язаний вчинити всі необхідні дії, що забезпечують прийняття товарів, що передані відповідно до умов договору купівлі-продажу. Прийнятий покупцем товар слід належним чином оглянути у строк, визначений договором купівлі-продажу, законом, іншими нормативно-правовими актами або звичаями ділового обороту. Покупець має у цей самий строк перевірити кількість, асортимент, якість, комплектність, тару й (або) упаковку товару та додержання продавцем інших умов договору в порядку, що встановлений договором, законом, іншими нормативно-правовими актами або звичаями ділового обороту. Якщо при перевірці товарів, що передаються продавцем згідно з договором купівлі-продажу, була виявлена невідповідність щодо предмета договору, покупець повинен негайно повідомити про це продавця у письмовій формі.

Існують випадки, коли продавець передає обумовлений договором купівлі-продажу товар транспортній організації для подальшої передачі його (товару) покупцю (наприклад, якщо сторони домовились між собою, що саме продавець повинен передати покупцю товар). У такому випадку у разі одержання покупцем товарів від транспортної організації, покупець (одержувач) зобов'язаний перевірити відповідність товарів відомостям, зазначеним у транспортних і супровідних документах, а також прийняти ці товари від транспортної організації з додержанням правил, передбачених законом, іншими нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту.

Стаття 690. Зберігання товару, не прийнятого покупцем

1.  Якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товару, переданого продавцем, він зобов'язаний забезпечити схоронність цього товару, негайно повідомивши про це продавця.

2. Продавець зобов'язаний забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем (одержувачем), або розпорядитися ним в розумний строк.

Якщо продавець у цей строк не розпорядиться товаром, покупець має право реалізувати товар або повернути його продавцеві.

3. Витрати покупця у зв'язку із зберіганням товару, його реалізацією або поверненням продавцеві підлягають відшкодуванню продавцем. При цьому суми, одержані від реалізації товару, передаються продавцеві за вирахуванням сум, що належать покупцеві.

4. Якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Право власності виникає у покупця з моменту передачі товару, за винятком випадків, зазначених у законі або передбачених договором. Якщо момент переходу права власності не співпадає з моментом передачі товару в силу закону або умов договору купівлі-продажу, що передбачають обов'язок продавців зберігати продану річ певний час, продавець несе відповідальність за незбереження проданого товару. При цьому витрати продавця, пов'язані із зберіганням проданого товару (охорона приміщення, заходи щодо запобігання псуванню товарів тощо), відшкодовуються покупцем, якщо вони є необхідними і передбачені договором.

Основним обов'язком покупця є прийняти товар та оплатити за нього певну ціну у відповідності до умов договору купівлі-продажу. Але існують випадки, коли покупець не виконує свої обов'язки повністю або частково (наприклад, коли він відмовився прийняти від продавця товар). Покупець має право відмовитися від прийняття товару як при наявності поважних причин, що обумовлені невиконанням або не належним виконанням продавцем умов договору купівлі-продажу щодо предмета договору (наприклад, порушені умови щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та упаковки тощо), так і без наявності поважних причин.

У зв'язку з цим стаття, що коментується, передбачає ряд положень, що регулюють питання щодо зберігання товару, який не прийнятий покупцем. Так, якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товару, переданого продавцем, він зобов'язаний забезпечити його схоронність, негайно повідомивши про це продавця. Тобто у даному випадку передбачається, що обов'язок щодо зберігання товару, що є предметом договору купівлі-продажу, може бути покладений і на покупця товару. На нього покладається відповідно до даної статті ще один обов'язок — у разі відмови від прийняття товару негайно повідомити про це продавця. Подальше регулювання відносин між сторонами договору купівлі-продажу проводиться у відповідності з ЦК.

Продавець зобов'язаний забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем (одержувачем), або розпорядитися ним у розумний строк. У даному випадку слід розуміти ситуацію, коли між сторонами договору купівлі-продажу не виникає спору з цього приводу. Але існують випадки, коли продавець не буде згоден з рішенням покупця відмовитися від товару, який вже готовий до передачі його (товару) покупцю. Покупець може відмовитися прийняти товар як з поважних причин, так і без їх наявності. При цьому, якщо продавець порушив умови договору купівлі-продажу відносно предмета договору (щодо кількості, якості, асортименту, тари та упаковки товару тощо), то у такому разі продавець повинен безспірно забрати (вивезти) товар або розпорядитися ним у розумний строк. Іншими словами, продавець за таких обставин повинен забрати товар або розпорядитися ним (тобто визначити його долю) у розумний строк. Термін «розумний строк» строк законодавцем конкретно не визначений, він визначається у кожному випадку окремо у залежності від умов договору купівлі-продажу, тобто строк, необхідний для того, щоб забрати (вивезти) товар. Якщо одна із сторін договору купівлі-продажу не погоджується виконати дії, передбачені у даній статті, або не дійдуть згоди з цих питань, спір повинно бути вирішено у судовому порядку відповідно до діючого законодавства та положень договору купівлі-продажу.

Стаття, що коментується, передбачає положення, згідно з яким покупець має право виконувати певні дії щодо предмета договору купівлі-продажу -- реалізувати товар або повернути його продавцеві, якщо продавець не розпорядиться товаром у розумний строк.

У випадку, коли покупець (одержувач) відмовився від прийняття товару, переданого продавцем, він повинен негайно повідомити про це продавця, при цьому він зобов'язаний забезпечити його схоронність. Витрати покупця, пов'язані із зберіганням товару (охорона приміщення, заходи щодо запобігання псуванню товарів тощо), його реалізацією або поверненням продавцеві (наприклад, витрати, пов'язані з доставкою товару), підлягають відшкодуванню продавцем. При цьому суми, одержані від реалізації товару, передаються продавцеві з урахуванням сум, що належать покупцю.

У випадку, коли покупець без поважних причин зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар, як це було передбачено договором купівлі-продажу, або має право відмовитися від договору. Іншими словами, продавець має право ставити такі вимоги до покупця, коли товар вже переданий покупцю (але він відмовляється його прийняти), і коли товар ще не переданий (тобто коли покупець зволікає з прийняттям товару). Якщо сторони договору купівлі-продажу не дійдуть згоди щодо прийняття товару та оплати за нього, спір вирішується в судовому порядку відповідно до діючого законодавства та умов договору купівлі-продажу.

Стаття 691. Ціна товару

1. Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, — за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

2. Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.

3.  Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором, — на день, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

Ціна у договорі купівлі-продажу — це певна грошова сума, що сплачується покупцем продавцеві за придбане майно. Ціна є істотною умовою, яка визначається договором купівлі-продажу, тобто вона має бути обов'язково визначена в договорі шляхом досягнення сторонами щодо цього обопільної згоди.

Згідно з договором купівлі-продажу покупець повинен прийняти майно (товар)і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття, що коментується, передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, що встановлена договором купівлі-продажу, якщо інше не передбачено законодавчими актами. Крім того зазначається, що покупець зобов'язаний також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору купівлі-продажу, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з Законом України «Про ціни і ціноутворення» від 3 грудня 1990 р. в народному господарстві застосовуються ціни і тарифи, державні фіксовані і регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів та послуг, за винятком тих, за якими здійснюється державне регулювання цін і тарифів. У залежності від організаційно-правової форми торгівлі ціни на товари можуть бути оптовими і роздрібними. Застосовуються також закупівельні ціни у випадку придбання продукції на підставі державного замовлення.

Деякі спеціальні вимоги щодо ціни можуть пред'являтися до окремих різновидів договору купівлі-продажу.

Відповідно до чинного законодавства сторони в договорі купівлі-продажу, які займаються підприємницькою діяльністю, мають право вільно визначати ціну предмета угоди, а в передбачених законом випадках повинні керуватися державними фіксованими або регульованими цінами. Абсолютно вільно визначають ціну громадяни, які укладають разові угоди купівлі-продажу, зокрема на речових ринках.

Особливий порядок визначення цін передбачений для зовнішньоекономічних угод. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України всіх форм власності при здійсненні експертно-імпортних операцій (у тому числі купівлі-продажу) повинні враховувати так звані індикативні ціни, які встановлюються з метою збільшити надходження валютних коштів, зменшити валютні витрати на закупівлю товарів за імпортом, запобігти демпінгу.

Указом Президента України від 10 лютого 1996 р. затверджено Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності, відповідно до якого індикативні ціни визначені як ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з врахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визначених відповідно до законодавства України.

Коментована стаття містить положення, відповідно до якого ціна товару визначається за вагою нетто, якщо ціна встановлена залежно від ваги товару, але при умові, що інше не встановлено законом або договором купівлі-продажу.

Існують випадки, коли договором встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), і при цьому не визначено способу її перегляду. У такому випадку ціна визначається, виходячи із співвідношення цих показників на момент укладання договору і на момент передання товару.

Відповідно до умов договору купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцю товар у певний строк, що обумовлений договором. Але існують випадки, коли продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару покупцю. У такому випадку ціна визначається, виходячи із співвідношення цих показників на момент укладання договору і на день передання товару, що встановлений у договорі. Якщо такий строк не встановлений у договорі, то у такому разі слід застосовувати положення ст. 530 ЦК України.

Стаття 692. Оплата товару

1.  Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

2. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

3. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

4. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

5.  Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

З укладанням договору купівлі-продажу у кожної із сторін виникають як права, так і обов'язки. Відповідно до умов договору купівлі-продажу найважливішими обов'язками покупця є прийняти від продавця придбане майно (товар) і сплатити за нього обумовлену договором ціну. Додаткові обов'язки можуть встановлюватися на покупця або продавця договором купівлі-продажу, а також законодавчими актами.

Після того, як покупець прийняв товар (майно) від продавця або прийняв товаророзпорядчі документи на нього, він зобов'язаний оплатити товар відповідно до умов договору купівлі-продажу. Але якщо інший строк оплати товару встановлений договором купівлі-продажу або актами цивільного законодавства, то покупець повинен виконати свої обов'язки у відповідний строк.

Коментована стаття передбачає, що покупець повинен сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Така оплата може бути проведена як одноразово (виплата всієї суми зразу), так і протягом певного часу (оплата в розстрочку), при цьому сторони договору купівлі-продажу (продавець і покупець) повинні дійти згоди щодо порядку оплати за переданий продавцем товар.

Продаж товарів у кредит регулюють ст. 694, 695 ЦК України, а також Правилами торгівлі у розстрочку, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 р. Ці правила встановлюють порядок продажу резидентами і нерезидентами (далі — суб'єктами господарювання) непродовольчих товарів фізичним особам, в тому числі громадянам -суб'єктам підприємницької діяльності без створення юридичної особи, у розстрочку, тобто на умовах розстрочки кінцевого розрахунку, не певний строк і під процент.

У випадку, коли покупець прострочив з оплатою товару, продавець має право вимагати від нього оплати товару та сплати процентів за користування чужими коштами. Тобто у даному випадку, якщо покупець порушив свій обов'язок щодо своєчасної оплати за товар, то він крім цієї суми повинен сплатити ще й проценти за користування чужими коштами.

Стаття, що коментується, передбачає випадок, коли покупець відмовився прийняти та оплатити товар. Така відмова може бути обумовлена як поважними причинами, так і без їх наявності. Як правило, передача товару покупцю ще не відбулась, а тільки планується у майбутньому. Але існують випадки, коли така передача вже відбулася, але покупець не приймає товар в силу певних обставин. У такому разі продавець має право за своїм вибором вимагати від покупця оплати товару або відмовитися від договору. Тобто саме продавець вирішує, як діяти у такій ситуації — вимагати оплати за товар, що є предметом договору купівлі-продажу, або відмовитися від договору.

Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві, крім неоплачених, також і інші товари, він має право зупинити передачу цих товарів до повної оплати всіх раніше переданих товарів. Але при умові, що інше не встановлено договором купівлі-продажу або актами цивільного законодавства. Іншими словами, у разі невиконання або неналежного виконання покупцем свого обов'язку щодо оплати за товар, що є предметом договору, продавець має право зупинити передачу інших товарів, що підлягають передачі відповідно до умов договору купівлі-продажу, до тих пір, поки покупець не оплатить за товар обумовлену договором ціну. І тому непередача продавцем товарів у такому випадку не буде розглядатися як порушення умов договору купівлі-продажу.

Стаття 693. Попередня оплата товару

1. Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, — у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

2. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

3. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Як правило, покупець проводить оплату після передачі продавцем товару, що зазначений у договорі купівлі-продажу. Але договором може бути встановлено інше, наприклад, що оплата за товар буде проведена повністю або частково і до передачі продавцем товару покупцю (попередня оплата).

Коментована стаття містить у собі низку положень, що регулюють питання щодо попередньої оплати товару покупцем. Так, якщо договором встановлений обов'язок покупця повністю або частково оплатити товар до його передання продавцем (тобто попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату у строк, встановлений договором купівлі-продажу. У тому випадку, коли строк попередньої оплати за товар не встановлений договором купівлі-продажу, то у такому випадку слід застосовувати положення ст. 532 ЦК України.

Відповідно до умов договору купівлі-продажу покупець повинен виконати свої обов'язки у повному обсязі, тобто не тільки оплатити товар до його передачі продавцем (при умові, що це зазначено у договорі купівлі-продажу), але й зробити це у визначений договором купівлі-продажу або цивільним законодавством строк. Якщо покупець порушує свої зобов'язання щодо попередньої оплати за товар, обумовлений договором купівлі-продажу, то у такому випадку слід застосовувати положення, передбачені ст. 530 цього Кодексу.

Стаття, що коментується, передбачає також положення, коли продавець одержав суму попередньої оплати, а при цьому не передав товар покупцю відповідно до умов договору купівлі-продажу у встановлений строк. У такому випадку покупець має право вимагати від продавця передання оплачених товарів або повернення суми попередньої оплати. Тобто у покупця виникає можливість пред'явлення до продавця альтернативних вимог — або передати обумовлені договором купівлі-продажу товари, за які вже була здійснена попередня оплата, або вимагати сплаченої за товар суми. Право вибору при цьому належить покупцеві.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти від дня, коли товар мав бути переданий до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Це регулюється ст. 536 ЦК.

Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Стаття 694. Продаж товару в кредит

1.  Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

2. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

3.  У разі невиконання продавцем обов'язку щодо передання товару, проданого в кредит, застосовуються положення статті 665 цього Кодексу.

4. Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару.

5. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

6.  З моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар.

Відповідно до статті, що коментується, договором купівлі-продажу може бути встановлений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Продаж товарів у кредит регулюють Правила торгівлі у розстрочку, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 р.

Ці правила встановлюють порядок продажу резидентами і нерезидентами (далі — суб'єкти господарювання) непродовольчих товарів фізичним особам, в тому числі громадянам — суб'єктам підприємницької діяльності без створення юридичної особи, у розстрочку, тобто на умовах розстрочки кінцевого розрахунку, на певний строк і під процент.

Продаж товарів у кредит може здійснюватися: суб'єктами господарювання, заснованими на державній власності або на власності відповідної територіальної громади; суб'єктами господарювання системи споживчої кооперації; суб'єктами господарювання інших форм власності відповідно до їх установчих документів.

Продаж товарів у розстрочку здійснюється фізичним особам, які мають постійний прибуток і постійно проживають в населеному пункті, де знаходиться суб'єкт господарювання.

Продаж товарів у розстрочку здійснюється на підставі договору купівлі-продажу в розстрочку, який укладається між суб'єктом господарювання і фізичною особою (покупцем), відповідно до якого суб'єкт господарювання зобов'язується передати обумовлений договором товар, а покупець — провести розрахунки за товар в строки і в розмірах, передбачених цим договором. Договором визначаються умови, на яких здійснюється продаж товарів у розстрочку.

Продаж товарів у кредит (розстрочку) і внесення чергових платежів проводяться за цінами, що діють на день продажу. Подальша зміна цін на товари, продані у розстрочку, не тягне перерахунку, якщо інше не передбачено договором купівлі-продажу або законодавством. Розрахунки за продані в розстрочку товари проводяться у строки, визначені договором купівлі-продажу.

Відповідно до умов договору купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцю товар, що проданий у кредит. Якщо продавець такий обов'язок не виконує, то у такому випадку слід застосовувати положення ст. 667 ЦК.

Коментована стаття також передбачає випадок, коли покупець прострочив оплату проданого в кредит товару, тобто не виконав свій обов'язок щодо оплати товару у визначений договором купівлі-продажу строк. У такому випадку продавець має право вимагати від покупця повернути товар, який він не оплатив.

При продажу товарів у кредит (розстрочку) з покупця на користь продавця можуть стягуватися відсотки, якщо покупець прострочив оплату товару. Проценти нараховуються відповідно до ст. 536 ЦК від дня, коли товари мали бути оплачені, до дня фактичної оплати товарів покупцем.

Договором також може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товарів продавцем. Розмір процентів встановлює суб'єкт господарювання (продавець), але не вище діючих на момент продажу товарів річних ставок за фінансові кредити банку, що обслуговує суб'єкт господарювання, який здійснює продаж у розстрочку.

Стаття, що коментується, містить у собі положення, відповідно до якого з моменту передання товару, проданого у кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар. Іншими словами, застава на товар, що є предметом договору купівлі-продажу, є способом забезпечення виконання покупцем свого обов'язку щодо сплати визначеної договором ціни за товар, проданого у кредит.

Стаття 695. Особливості оплати товару з розстроченням платежу

1.  Договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу.

Істотними умовами договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу є ціна товару, порядок, строки і розміри платежів.

2. Якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару.

3. До договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу застосовуються положення частин третьої, п'ятої та шостої статті 694 цього Кодексу.

Договором може бути встановлений продаж товару у кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Згідно з даною статтею договором про продаж товару у кредит може бути передбачена оплата товару з розстроченням платежу, тобто на умовах розстрочки кінцевого розрахунку, на певний строк. Продаж товарів у розстрочку може здійснюватися суб'єктами господарювання різних форм власності відповідно до їх установчих документів. Продаж товарів у розстрочку здійснюється фізичним особам, які мають постійний прибуток і постійно проживають в населеному пункті, де знаходиться суб'єкт господарювання. У випадку, коли фізична особа постійно працює або вчиться за межами населеного пункту, де постійно проживає, вона може набувати товари у розстрочку за місцем роботи (навчання), але за згодою суб'єкта господарювання. Продаж товарів у розстрочку здійснюється на підставі договору купівлі-продажу в розстрочку, який укладається між суб'єктом господарювання і покупцем, відповідно до якого суб'єкт господарювання зобов'язується передати обумовлений товар, а покупець — провести розрахунки за товар в строки і в розмірах, передбачених цим договором.

Із всієї сукупності умов, що зазначаються у договорі, законодавець виділяє ті з них, які називають суттєвими. Іншими словами, це умови, які визнані такими по закону або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Відповідно до коментованої статті істотними умовами договору про продаж товарів у кредит з умовою про розстрочення платежу є ціна товару, порядок, строки і розміри платежів. Доки сторони дійдуть згоди щодо цих суттєвих умов, договір вважається неукладеним.

Відповідно до умов договору покупець зобов'язаний здійснювати оплату за товар, у розмірах, у порядку І у визначений угодою сторін строк. Але може статися так, що покупець повністю або частково не виконує передбачені договором обов'язки щодо оплати товару з розстроченням. Так, якщо покупець не здійснює у встановлений договором строк чергового платежу за продані з розстроченням і передані йому товари (при цьому проданий товар вже знаходиться у покупця), продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару.

До договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу застосовуються правила, встановлені для продажу товарів у кредит. Продаж товарів у розстрочку і внесення чергових платежів проводяться за цінами, що діють на день продажу. Подальша зміна цін на товари, продані у розстрочку, не тягне перерахунку. З моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар.

Стаття 696. Страхування товару

1. Договором може бути встановлений обов'язок продавця або покупця страхувати товар.

2.  Якщо сторона, яка зобов'язана страхувати товар, не застрахувала його, друга сторона має право застрахувати товар і вимагати відшкодування витрат на страхування або відмовитися від договору.

Стаття, що коментується, містить у собі положення, відповідно до якого договором може бути встановлений обов'язок продавця або покупця страхувати товар. Це не є обов'язковою умовою для даного договору, але для включення такого пункту до договору необхідна згода обох сторін — і покупця, і продавця.

У Законі України «Про страхування» страхування визначене як вид цивільно-правових відносин із захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб при настанні певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються сплатою ними страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Для страхування майна, що є предметом договору купівлі-продажу, застосовується добровільна форма страхування. Загальні умови і порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно. Конкретні умови визначаються при укладанні договору страхування.

Для укладання договору страхування страхувальник (продавець або покупець) подає страховику письмову заяву за встановленою страховиком формою або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування.

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником (покупцем або продавцем — за їх взаємною угодою) першого страхового платежу, якщо інше не передбачено умовами страхування.

Сторона, яка зобов'язана страхувати товар (продавець або покупець — відповідно до умов договору) зобов'язана застрахувати товар згідно з чинним законодавством. Але існують випадки, коли сторона, яка зобов'язана страхувати товар, не виконала свій обов'язок. У такому випадку інша сторона має право застрахувати товар. При цьому друга сторона має право вимагати від сторони, яка не застрахувала товар, як це було зазначено у договорі, відшкодування витрат на страхування або відмовитися від договору.

Стаття 697. Збереження права власності за продавцем

1.  Договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.

2. Якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару.

Продавець має право вимагати від покупця повернення товару також у разі ненастання обставин, за яких право власності на товар мало перейти до покупця.

За загальним правилом право власності виникає у покупця з моменту передачі товару продавцем, за винятком випадків, зазначених у законі або передбачених договором купівлі-продажу. Якщо момент переходу права власності не співпадає з моментом передачі речі в силу закону або умов договору купівлі-продажу, що передбачають обов'язок продавця зберігати продану річ певний час, продавець несе відповідальність за незбереження проданої речі. У іншому випадку такий обов'язок може бути покладений на покупця.

Стаття, що коментується, передбачає, що право власності на переданий покупцеві товар може зберігатися за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. Іншими словами договором може бути встановлено (але не обов'язково — тільки якщо це визначено договором купівлі-продажу), що за продавцем зберігається право власності на товар до тих пір, доки покупець не оплатить товар, навіть якщо товар вже був переданий покупцю. За загальним правилом у такому випадку покупець не має права розпоряджатися товаром, що є предметом договору купівлі-продажу. Але це можливо, якщо інше буде встановлено договором купівлі-продажу, законодавством або не випливає із призначення та властивостей товару.

Відповідно до умов договору купівлі-продажу покупець зобов'язаний сплатити продавцю за товар визначену договором ціну у певний строк, що визначається по узгодженню сторін. Але покупцем іноді може бути порушений обов'язок щодо оплати за товар, який був вже йому переданий продавцем. У такому випадку продавець має право вимагати від покупця повернення товару, який був переданий йому відповідно до умов договору купівлі-продажу.

Стаття, що коментується, також передбачає ще один випадок, коли за продавцем зберігається право власності на товар, який був переданий покупцю. Так, продавець має право вимагати від покупця повернення товару, який вже був переданий покупцю, якщо обставини, за яких право власності на товар мало перейти до покупця, так і не наступили. Наприклад, якщо покупець прийняв товар від продавця та зобов'язався оплатити його, після настання певних обставин (прийняття заповіту, реалізації інших товарів для отримання коштів для оплати продавцю, тощо), а ці обставини так і не наступили, продавець має право вимагати від покупця повернення йому переданого товару відповідно до договору купівлі-продажу.

Параграф 2. Роздрібна купівля-продаж

Стаття 698. Договір роздрібної купівлі-продажу

1.  За договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його.

2. Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним.

3. До відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця-фізичної особи, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.

4.  Умови договору, що обмежують права покупця-фізичної особи порівняно з правами, встановленими цим Кодексом та законодавством про захист прав споживачів, є нікчемними.

5.  Покупець має право на відшкодування збитків, завданих йому продавцем внаслідок використання ним переваг свого становища у виробничій або торговельній діяльності.

Стаття, що коментується, вперше дає легальне визначення договору роздрібної купівлі-продажу. Воно містить ряд критеріїв, сукупність яких дозволяє відокремити роздрібну купівлю-продаж від інших різновидів купівлі-продажу: характеристика продавця як сторони договору, предмета його діяльності і товару, що підлягає передачі за договором.

Предметом цього договору є не будь-який продаж товарів, а тільки продаж вроздріб. Товар за договором роздрібної купівлі-продажу характеризується тим, що він звичайно призначений для особистого, сімейного, домашнього чи іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю. Цей критерій дозволяє виділити сферу застосування норм ЦК про договір роздрібної купівлі-продажу, тому що відносини з приводу товарів, що використовуються тільки з підприємницькою метою, ними не регулюються (наприклад, промислове устаткування, будівельна техніка і т.і.).

Продавцем за договором роздрібної купівлі-продажу виступає суб'єкт підприємницької діяльності — юридична чи фізична особа. Слід зазначити, що порядок організації й ведення роздрібної торгівлі в Україні вимагає виконання суб'єктами господарювання певних норм, встановлених чинним законодавством. Такі вимоги залежать від багатьох факторів: виду товарів, місця й форми торгівлі, порядку розрахунків з покупцями та ін. Однією з таких вимог є отримання ліцензії на роздрібну торгівлю деякими видами товарів. Перелік видів підприємницької діяльності, здійсненні роздрібної торгівлі в яких підлягає ліцензуванню, визначається Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р.

Стаття, що коментується, не визначає спеціальних вимог до іншої сторони договору — покупця і цілей, у яких товар, придбаний за договором, повинен використовуватися. Тому можна прийти до висновку, що за договором роздрібної купівлі-продажу товари можуть придбаватися громадянами і юридичними особами, у тому числі і для використання в підприємницькій діяльності.

На договір роздрібної купівлі-продажу поширюються правила ст. 633 ЦК про публічний договір і ст. 634 ЦК про договір приєднання, тому що в більшості випадків продавець визначає його умови в односторонньому порядку.

Договір роздрібної купівлі-продажу вважається укладеним з моменту видачі продавцем покупцю товарного чи касового чека або іншого документа, що підтверджує оплату товару. Однак це не означає, що для даного договору обов'язкова письмова форма. Ні касовий, ні товарний чек, ні інший документ, що підтверджує оплату товару покупцем, не є письмовою формою договору, передбаченої ст.207 ЦК, тому що не відповідають пред'явленим до неї вимогам. Касовий і товарний чек — письмові документи, що підтверджують факт укладення договору і його умов (предмет і ціну). Договір роздрібної купівлі-продажу може укладатися в будь-якій формі, передбаченої для угод, — усно, якщо він виконується при здійсненні, чи шляхом конклюдентних дій. Але для деяких його різновидів запропонована обов'язкова письмова форма. Так, відповідно до «Правил торгівлі у розстрочку», затв. Постановою Кабінетом Міністрів України (далі — КМУ) від 1 липня 1998 р. продаж товарів у розстрочку здійснюється на підставі договору купівлі-продажу, який укладається за формою, встановленою цими Правилами.

До відносин, що виникають з договору, застосовуються загальні правила ЦК про правочини, позовну давнину, зобов'язання, договори, якщо вони не суперечать спеціальним нормам, установленим для роздрібної купівлі-продажу.

Відносини за договором роздрібної купівлі-продажу, не врегульовані ЦК, регламентуються Законом України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. та правовими актами, що прийняті відповідно до цього Закону. Серед нормативних актів, які регламентують окремі відносини в сфері роздрібної купівлі-продажу можна виділити наступні: «Порядок зайняття торговельною діяльністю та правила торговельного обслуговування населення», затв. Постановою КМУ від 8 грудня 1995 р.; «Правила торгівлі у розстрочку», затв. Постановою КМУ від 1 липня 1998 р.; «Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами», затв. наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 13 березня 1995 р.; «Правила роботи дрібнороздрібної торговельної мережі», затв. наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 8 липня 1996 р.; «Правила продажу продовольчих товарів», затв. наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 28 грудня 1994 р.; «Правила продажу непродовольчих товарів», затв. наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 27 травня 1996 р.; «Правила роздрібної торгівлі ювелірними та іншими виробами з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органічного походження та напівдорогоцінного каміння», затв. постановою КМУ від 25 березня 1999 р.; «Правила роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм», затв. постановою КМУ від 4 листопада 1997 р.; «Правила торгівлі транспортними засобами та номерними агрегатами», затв. наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 18 грудня 1995 р.; «Рекомендації з організації роботи фірмового магазина», затв. наказом Міністерства економіки України від 18 січня 2001 р.

Закон України «Про захист прав споживачів» і прийняті відповідно до нього правові акти застосовуються до договору роздрібної купівлі-продажу в частині, що не суперечить ЦК. В одних випадках вони конкретизують і деталізують положення ЦК про роздрібну купівлю-продаж (наприклад, про інформацію, що надається покупцю, і способах її доведення), в інших — установлюють правила, не передбачені ЦК (наприклад, строк задоволення вимог покупця).

Стаття, що коментується закріплює судову практику, що склалася за попередні роки, згідно з якою умови договору, що обмежують права споживача порівняно з положеннями, передбаченими законодавством, визнаються недійсними. Якщо внаслідок застосування умов такого договору споживачеві завдано збитків, вони мають бути відшкодовані винною особою в повному обсязі (див. ст.ст. 22, 623 ЦК).

Стаття 699. Публічна пропозиція укласти договір купівлі-продажу

1. Пропозиція товару в рекламі, каталогах, а також інших описах товару, звернених до невизначеного кола осіб, є публічною пропозицією укласти договір, якщо вона містить усі істотні умови договору.

2.  Виставлення товару, демонстрація його зразків або надання відомостей про товар (описів, каталогів, фотознімків тощо) у місцях його продажу є публічною пропозицією укласти договір незалежно від того, чи вказана ціна та інші істотні умови договору купівлі-продажу, крім випадків, коли продавець явно визначив, що відповідний товар не призначений для продажу.

Стаття, що коментується конкретизує ст. 633 ЦК про публічну оферту відносно до договору роздрібної купівлі-продажу, оскільки цей договір укладається тільки на основі публічної оферти. Вона визначає, які дії продавця звернені до невизначеного кола осіб, визнаються пропозицією укласти договір. У залежності від того, де й у якій формі воно робиться, розрізняються вимоги до його змісту. Якщо пропозиція зроблена не в місці продажу товарів, а в рекламі, каталогах, описах, то воно визнається публічною офертою при наявності в ній всіх істотних умов договору роздрібної купівлі-продажу. Пропозиція, зроблена в місці продажу товарів, шляхом виставляння їх на прилавках, у вітринах, демонстрації чи зразків надання зведень про них (описів, каталогів, фотознімків і т.п.) визнається публічною офертою незалежно від того, чи зазначені в ньому ціна та інші істотні умови договору роздрібної купівлі-продажу. З цього правила передбачене виключення для товарів, у відношенні яких продавець явно визначив, що вони не призначені для продажу, наприклад, товари, що служать художнім оформленням торгового залу, вітрини, прилавка, є торговим устаткуванням і т.п.

Стаття 700. Надання покупцеві інформації про товар

1. Продавець зобов'язаний надати покупцеві необхідну і достовірну інформацію про товар, що пропонується до продажу. Інформація має відповідати вимогам закону та правилам роздрібної торгівлі щодо її змісту і способів надання.

2. Покупець має право до укладання договору купівлі-продажу оглянути товар, вимагати проведення в його присутності перевірки властивостей товару або демонстрації користування товаром, якщо це не виключено характером товару і не суперечить правилам роздрібної торгівлі.

3.  Якщо покупцеві не надано можливості негайно одержати повну і достовірну інформацію про товар у місці його продажу, він має право вимагати відшкодування збитків, завданих необґрунтованим ухиленням від укладення договору, а якщо договір укладено, — в розумний строк відмовитися від договору, вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми і відшкодування збитків, а також моральної шкоди.

4. Продавець, який не надав покупцеві можливості одержати повну і достовірну інформацію про товар, несе відповідальність за недоліки товару, які виникли після передання його покупцеві, якщо покупець доведе, що вони виникли у зв'язку з відсутністю у нього такої інформації.

Частина перша статті, що коментується, покладає на продавця обов'язок надати покупцю інформацію про товар, запропонований до продажу, і визначає вимоги до цієї інформації -вона повинна бути необхідною і достовірною. Під необхідною інформацією розуміється її повнота. Продавець повинен надати інформацію в такому обсязі, щоб у покупця склалося чітке представлення про властивості товару, правила користування ним, збереження і т.п., і він на основі цих відомостей міг вибрати необхідний йому товар. При розгляді спорів, пов'язаних з наданням недостатньо повної інформації про товар, суд повинен виходити з припущення про відсутність у покупця спеціальних пізнань про властивості і характеристики цього товару. Відповідно до ст.18 Закону «Про захист прав споживачів» продавець, виготівник, виконавець зобов'язані своєчасно надавати споживачеві необхідну достовірну інформацію про товар (роботи, послуги) у доступній наочній формі, яка б забезпечувала можливість компетентного вибору. Надання інформації у технічній документації, на етикетці, тощо іноземною мовою без перекладу в зазначеному вище обсязі слід розцінювати як відсутність необхідної інформації. Вірогідність інформації — це відповідність дійсності відомостей про товар. Інформація повинна надаватися покупцю при укладанні договору або, по його вимозі, до цього моменту. Вимоги до змісту інформації про товар і способах її надання визначаються законом, іншими правовими актами і звичайно встановленими в роздрібній торгівлі правилами. Згідно ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів» інформація про товари (роботи, послуги) повинна містити: назву товару; зазначення нормативних документів, вимогам яких повинні відповідати вітчизняні товари; дані про основні властивості товарів, а щодо продуктів харчування — про склад (включаючи перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок), номінальну кількість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт; відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин порівняно з вимогами нормативно-правових актів та нормативних документів і протипоказання щодо застосування; позначку про застосування генної інженерії під час виготовлення товарів; дані про ціну (тариф), умови та правила придбання товарів; дату виготовлення; відомості про умови зберігання; гарантійні зобов'язання виробника; правила та умови ефективного і безпечного використання товарів; термін придатності (служби) товарів, відомості про необхідні дії споживача після його закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; найменування та адресу виробника (продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.

Стосовно товарів (робіт, послуг), які підлягають обов'язковій сертифікації, споживачеві повинна надаватись інформація про їх сертифікацію. Перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні затверджений наказом Держстандарту України № 95 від ЗО червня 1993 р.

Перелік відомостей, що повинні міститися на етикетках лікеро-горілчаних та тютюнових виробів, встановлений постановою КМУ від 9 листопада 1996 р. «Про вдосконалення контролю якості та безпеки харчових продуктів».

Перелік маркувальних даних, що повинні міститися на етикетках примірників аудіовізуального твору та фонограми, встановлений «Правилами роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм», затв. постановою КМУ від 4 листопада 1997 р. Крім того, кожен примірник аудіовізуального твору та фонограми повинен бути маркований контрольною маркою у відповідності до Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм» від 23 березня 2000 р.

Зазначена інформація доводиться до споживача в технічній документації, прикладеної до товару, на етикетках, чи маркуванням іншим способом, прийнятим для окремих видів товарів. Відомості про сертифікацію надаються у виді маркірування (у встановленому порядку) знаком відповідності і вказівкою в технічній документації відомостей про проведення сертифікації (номері сертифіката, органі, що його видав, і терміну дії). Крім того, «Положенням про штрихове кодування товарів», затв. наказом Міністерством економіки від 20 серпня 2002 р. встановлено, що алкогольні та тютюнові вироби, екземпляри аудіовізуальних творів та фонограм, лікарські засоби підлягають обов'язковому маркуванню штриховими кодами ЕА № -UСС.

Правові наслідки ненадання покупцю необхідної і достовірної інформації розрізняються в залежності від того, укладений договір роздрібної купівлі-продажу, чи ні. Якщо продавець не надає інформацію до укладення договору, він зобов'язаний відшкодувати покупцю збитки, заподіяні необґрунтованим відхиленням від висновку договору. Після укладення договору покупець вправі: у розумний термін відмовитися від виконання договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми і відшкодування ін. збитків; пред'явити вимоги з приводу недоліків товару, що виникли внаслідок відсутності в нього необхідної чи достовірної інформації; вимагати відшкодування шкоди, яка заподіяна життю, здоров'ю чи майну внаслідок ненадання необхідної чи достовірної інформації про товар за умови, що товар здобувався для використання в особистих, сімейних чи домашніх цілях, а не для здійснення підприємницької діяльності.

Стаття 701. Договір з умовою про прийняття покупцем товару у встановлений строк

1.  Сторони можуть укласти договір купівлі-продажу з умовою про прийняття покупцем товару у строк, встановлений договором, і протягом цього строку товар не може бути проданий продавцем іншому покупцеві.

2.  Якщо покупець не з'явився або не вчинив інших необхідних дій для прийняття товару у встановлений строк, вважається, що покупець відмовився від договору, якщо інше не встановлено договором.

3. Додаткові витрати продавця на забезпечення передання товару покупцеві у встановлений строк включаються в ціну товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Стаття, що коментується допускає випадки, що договором роздрібної купівлі-продажу може бути передбачено, що покупець повинен прийняти товар у визначений договором термін. «Порядком зайняття торговельною діяльністю та правила торговельного обслуговування населення», затв. Постановою КМУ від 8 лютого 1995 р., встановлено, що вибрані покупцями непродовольчі товари можуть зберігатися в торговельному підприємстві протягом двох годин з відміткою часу наступної оплати на виписаному продавцем чекові. Після закінчення встановленого часу невикуплений товар надходить у продаж. Протягом зазначеного строку товар не може бути проданий іншій особі. Неприйняття покупцем товару у встановлений строк за загальним правилом є його відмовленням від виконання договору. За загальним правилом, додаткові витрати продавця, пов'язані з передачею товару у встановлений строк, включаються в ціну товару, тобто продавець не вправі вимагати від покупця відшкодування цих витрат. Інше може бути передбачене законом або договором.

Правила цієї статті не застосовуються до випадків, коли товар після покупки залишається, відповідно до договору, на збереженні в продавця, тому що в цьому випадку не можна вважати, що товар не прийнятий покупцем.

Стаття 702. Продаж товару за зразками

1.  Сторони можуть укласти договір купівлі-продажу товару на підставі ознайомлення покупця із зразком товару (за описом, каталогом тощо).

2. Договір купівлі-продажу товару за зразком є виконаним з моменту доставки товару у місце, встановлене договором, а якщо місце передання товару не встановлене договором, — з моменту доставки товару за місцем проживання фізичної особи-покупця або місцезнаходженням юридичної особи-покупця, якщо інше не встановлено договором або законом.

3. Покупець до передання товару має право відмовитися від договору за умови відшкодування продавцеві витрат, пов'язаних із вчиненням дій щодо виконання договору.

Продаж товарів по зразкам — це форма роздрібної торгівлі, яка дозволяє покупцю вибрати необхідні непродовольчі товари, попередньо ознайомившись з їх зразками, виставленими у торговому, демонстраційному залі, потім оплатити покупку та отримати товар згідно обраних зразків. Таку ж ціль має опис товару, його зображення в каталогах. Специфіка цього різновиду договору роздрібної купівлі-продажу полягає в тому, що покупець, зробивши вибір та оплативши товар, отримує не той товар (зразок), який він оглядав, а ідентичний йому по наименуванню, артикулу, моделі, серії, сорту та ш. Таким чином, продавець, який здійснює такий різновид торгівлі, повинен забезпечити ідентичність одиниць кожної товарної партії, зразок якої наданий в торговельному залі, а також облік кожної одиниці товару та партії в цілому. Відповідно до «Рекомендацій по організації продажу товарів по зразках», затв. наказом Міністерства економіки України від 20 липня 2000 р., можливі дві форми такого продажу: з передачею товару покупцю в торговому залі і з доставкою його додому зі складів оптових чи роздрібних торгових організацій або від виготовлювача. При другій формі продавець повинен ясно визначити, що товар, виставлений як зразок, не призначений для передачі покупцю в торговому (демонстраційному) залі. За зразками з доставкою додому можуть продаватися великогабаритні товари (меблі, холодильники, швейні і пральні машини, піаніно, сантехніка, моторолери, мотоцикли, велосипеди, човни і т.п.)

Договір з умовою доставки оформляється трьома документами: касовим і товарним чеками, а також квитанцією (іншим документом установленої форми) на доставку (збирання, установку, пуск, якщо товар має потребу в спеціальних збиранні, установці, підключенні). П. 20 «Рекомендацій по організації продажу товарів по зразках» (далі — «Рекомендацій...») передбачає обов'язкові реквізити цих документів. Крім того, в зв'язку з наданням послуг по доставці на продавця, який продає технічно складні та крупногабаритні товари, покладається додаткова відповідальність: після реалізації таких товарів (оформлення покупки) продавець повинен підготувати товар для транспортування, а саме — здійснити таке пакування товарів, яке забезпечує повну схоронність якостей товару під час транспортування (п. 20 «Правил продажу непродовольчих товарів», затв. наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 27 травня 1996 р.); з моменту оформлення покупки до кінцевої доставки товару покупцеві продавець забезпечує безоплатний схов оплаченого товару та несе відповідальність за його схоронність та якість (п. 23 «Рекомендацій...»); продавець зобов'язаний забезпечити якість та комплектність товарів, доставлених додому покупцеві (п. 25 «Рекомендацій...»).

Частина 2 статті, що коментується, визначає момент виконання договору роздрібної купівліпродажу за зразками з доставкою товару покупцю. Таким моментом вважається доставка товару в місце, зазначене в договорі, а якщо воно договором не визначено — у місце проживання покупця чи громадянина, місце перебування покупця — юридичної особи. Місце доставки визначається квитанцією чи іншим документом установленої форми. П. 24 «Рекомендацій...» визначає строки, протягом яких товар повинен бути доставлений покупцю, зібраний, установлений чи підключений, якщо відповідно до правил користування це не допускається самим покупцем. Доставляється товар не пізніше 5 днів з моменту оформлення й оплати покупки. Установка та підключення технічно складних товарів, а також збирання меблів дома в покупця провадиться в обумовлений з ним строк, але не пізніше п'ятиденного строку з дня продажу.

Договір роздрібної купівлі-продажу зразками з умовою доставки, збирання, установки, підключення є змішаним договором, тому що містить елементи різних договорів — купівлі-продажу, надання послуг по доставці (збиранню, установці, підключенню). Тому до нього повинні застосовуватися правила про договори, елементи яких він містить. У випадку продажу товару неналежної якості, покупець вправі висунути вимоги, передбачені ст. 708 ЦК, у випадку прострочення доставки, збирання, установки, підключення товару, — вимоги, передбачені ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р..

Частина третя ст. 702 ЦК надає покупцеві право в односторонньому порядку відмовитися від виконання договору. Одностороння відмова допускається при наявності двох умов: якщо вона сталася до передачі товару і якщо покупець відшкодував продавцю витрати, зв'язані з виконанням договору. Так як правило ч. З є загальним для договору продажу по зразках, воно повинно застосовуватися як при передачі товару покупцю в торговому залі, так і при доставці товару покупцю. Для другого випадку воно безсумнівно має більше значення.

Стаття 703. Продаж товарів з використанням автоматів

1. Якщо продаж товару здійснюється з використанням автоматів, володілець автоматів зобов'язаний довести до покупців інформацію про продавця товару шляхом розміщення на автоматі або надання покупцям іншим чином відомостей про найменування продавця, його місцезнаходження, режим роботи, а також про дії, які необхідно вчинити покупцеві для одержання товару.

2. Договір роздрібної купівлі-продажу з використанням автоматів є укладеним з моменту вчинення покупцем дій, необхідних для одержання товару.

3. Якщо покупцеві не надається оплачений товар, продавець повинен на вимогу покупця негайно надати покупцеві товар або повернути сплачену ним грошову суму.

4. Якщо автомат використовується для розміну грошей, придбання платіжних засобів або обміну валюти, застосовуються положення про роздрібну купівлю-продаж, якщо інше не випливає із суті зобов'язання.

Стаття, що коментується, передбачає додаткові, у порівнянні зі ст. 700 ЦК (див. коментар до неї), вимоги до інформації, що повинна надаватися покупцю при продажі товарів через автомати. Покупцю повинні бути повідомлені відомості про продавця товару — його найменування, місце перебування і режим роботи, а також про дії, необхідні для одержання товару. Ці відомості повідомляються власником автомата, тобто особою, що на підставах, передбачених законом, містить автомат у власному господарстві. Власник автомата і продавець можуть збігатися в одній особі (коли продавець є власником автомата чи його орендарем), а можуть не збігатися (коли продавець орендує місце для установки автомата в іншої особи, і це місце не є місцем перебування продавця). Даний договір вважається укладеним, коли покупцем зроблені дії, необхідні для одержання товару (оплата, натискання кнопок і т.д.), тобто він укладається шляхом здійснення конклюдентних дій.

Відповідальність за ненадання покупцю оплаченого товару несе його продавець, а не власник автомата, якщо він не є продавцем товару. Продавець негайно по пред'явленні вимоги покупцем зобов'язаний передати йому куплений товар чи повернути сплачену суму. Доказами факту укладання договору можуть служити показання свідків, а також дані про кількість проданих через автомат товарів і отриманих за них грошей чи інших знаків оплати (наприклад, жетонів). Як представляється, продавець не вправі відмовити покупцю в одержанні зазначених даних, а при необхідності і розкрити автомат.

При одержанні через автомат товару неналежної якості або в неналежному упакуванні покупець вправі пред'явити продавцю вимоги, передбачені відповідно ст.ст. 708, 710 ЦК.

Стаття 704. Договір з умовою про доставку товару покупцеві

1.  Якщо договір роздрібної купівлі-продажу укладено з умовою про доставку товару покупцеві, продавець зобов'язаний у встановлений договором строк доставити товар за місцем, указаним покупцем,  а якщо місце передання товару покупцем не вказане, — за місцем проживання фізичної особи-покупця або місцезнаходженням юридичної особи-покупця.

2. Договір роздрібної купівлі-продажу з умовою про доставку товару покупцеві є виконаним з моменту вручення товару покупцеві, а у разі його відсутності — особі, яка пред'явила квитанцію або інший документ, що засвідчує укладення договору або оформлення доставки товару, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

3. Якщо договором не встановлений строк доставки товару для вручення його покупцеві, товар має бути доставлений у розумний строк після одержання вимоги покупця.

Відповідно до статті, що коментується, за договором роздрібної купівлі-продажу продавець може взяти на себе обов'язок доставити товар у місце, зазначене покупцем. Воно може збігатися з місцем проживання покупця - громадянина (місцем перебування покупця - юридичної особи), а може і не збігатися. Якщо ж у квитанції чи іншому документі, оформленому на надання послуг по доставці, не зазначена інша адреса, вона доставляється за місцем проживання (місцем перебування) покупця, зазначеному в ній. Товар повинен бути доставлений у строк, передбачений законодавством або договором. Так, «Правилами продажу непродовольчих товарів», затв. наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 27 травня 1996 р. встановлено, що доставка товарів повинна бути здійснена протягом 5-ти днів з моменту оформлення покупки. Якщо доставка не зроблена через відсутність покупця вдома в обумовлений час, повторна доставка здійснюється протягом 5-ти днів після додаткової оплати покупцем її вартості.

Деякі різновиди договору роздрібної купівлі-продажу передбачають обов'язкову доставку товарів. Такими різновидами є: продаж товарів поштою, правила такого продажу встановлені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 17 березня 1999 р.; продаж товарів за замовленням та вдома у покупця, правила встановлені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 29 березня 1999 р.

Частина 3 статті, яка коментується, передбачає виключення з загального правила про час виконання зобов'язання, що не визначає строк чи не містить умов, що дозволяють його визначити (за загальним правилом таке зобов'язання виповнюється в розумний строк після свого виникнення, а при невиконанні в цей строк - протягом семи днів з моменту пред'явлення кредитором відповідної вимоги.) Зобов'язання роздрібної купівлі-продажу з умовою доставки, що не передбачає її терміну, виповнюється тільки після пред'явлення покупцем вимоги про доставку й у розумний строк.

Якщо в договорі строк доставки відсутній, але він визначений «Правилами продажу непродовольчих товарів», то товар повинен бути доставлений у встановлений ними термін.

Момент виконання даного договору зв'язаний із врученням (у місці доставки) товару покупцю чи кожній іншій особі, що пред'явила квитанцію чи інший документ, що свідчить про укладення договору (наприклад, товарний чи касовий чек) чи про оформлення доставки.

Стаття 705. Договір найму-продажу

1. За договором найму-продажу до переходу до покупця права власності на переданий йому продавцем товар покупець є наймачем (орендарем) цього товару.

2.  Покупець стає власником товару, переданого йому за договором найму-продажу, з моменту оплати товару, якщо інше не встановлено договором.

За загальним правилом, встановленим ст. 334 ЦК, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Правила статті, що коментується, застосовуються у випадку, коли законодавством, або договором роздрібної купівлі-продажу передбачено, що право власності на товар, переданий покупцю, зберігається за продавцем до його оплати покупцем. У випадку, якщо до повної оплати товару право власності на нього зберігається за продавцем, до відносин сторін застосовуються загальні положення про оренду, якщо інше не випливає із суті зобов'язання. Правило про зберігання права власності на товар за продавцем до моменту повної оплати його вартості покупцем встановлено лише для роздрібної торгівлі в розстрочку. Нормативним документом, що регулює такий різновид договору роздрібної купівлі-продажу, є «Правила торгівлі в розстрочку», затв. постановою КМУ від 1 липня 1998 р.

За своєю суттю договір купівлі-продажу товарів у розстрочку є кредитним договором та передбачає нарахування процентів за надання такого кредиту. Розмір процентів встановлюється продавцем самостійно, але він не повинен перевищувати діючих на момент продажу товару річних ставок за фінансові кредити банку, який обслуговує підприємство-продавця. Якщо до моменту повного погашення кредитного договору змінюються ставки по банківських кредитах, перерахунок процентів для покупця не провадиться. Таким чином, розрахунок суми процентів, які повинен сплатити покупець, провадиться один раз — в момент укладання договору, та до повного погашення вартості покупки розмір процентів по кредиту залишається незмінним.

Крім фіксованої суми процентів, «Правилами торгівлі в розстрочку» передбачено також, що продаж товарів в розстрочку та внесення чергових платежів здійснюються по цінах, що діяли на момент продажу. В разі подальшої зміни цін на товар, проданий в розстрочку, продавець не має права проводити будь-який перерахунок по укладеному договору, крім одного випадку. Оскільки покупець користується всіма правами споживача (гарантійні строки обслуговування (ремонту), або гарантійних замін та ін.), то він має право повернути неякісні товари, отримати за них грошову компенсацію, або обміняти неякісні товари на аналогічні тієї ж або іншої моделі. Тільки у разі заміни товарів неналежної якості на якісні товари іншої моделі перерахунок вартості здійснюється виходячи з цін, що діють на момент обміну.

Стаття 706. Ціна та оплата товару

1. Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, оголошеною продавцем у момент укладення договору, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті зобов'язання.

2. Якщо договором встановлено попередню оплату товару (стаття 693 цього Кодексу), прострочення покупцем оплати товару є відмовою покупця від договору, якщо інше не встановлено договором.

3. До договору роздрібної купівлі-продажу товару в кредит, у тому числі з розстроченням платежу, не застосовуються положення абзацу першого частини п'ятої статті 694 цього Кодексу.

4.  Покупець має право повністю оплатити товар у будь-який час у межах встановленого договором періоду розстрочення його оплати.

Згідно з п. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), що забезпечує можливість їх свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Серед складових інформації про товари важливе місце займають відомості про ціну. На виконання вимог вказаного закону Міністерством зовнішніх економічних зв'язків України розроблена «Інструкція про порядок позначення роздрібних цін на товари народного споживання в підприємствах роздрібної торгівлі та громадського харчування» від 4 січня 1997 р. її вимоги поширюються на всіх суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності, що здійснюють торговельну діяльність в сфері роздрібної торгівлі.

Роздрібні ціни на товари народного споживання — це ціни на товари невиробничого споживання, за якими їх продають незалежно від форми розрахунків безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання.

Згідно з вказаною Інструкцією документами, що підтверджують ціни на товари, є ярлики цін (цінники) на зразках товарів або покажчиків цін в підприємствах роздрібної торгівлі.

Роздрібні ціни фіксуються суб'єктом господарювання у реєстрі роздрібних цін, де зазначається: назва товару, артикул, марка, тип, оптова відпускна ціна (ціна постачальника) з посиланням на документ, що її засвідчує, розмір торговельної надбавки, встановлена роздрібна ціна. Всі засоби інформування про ціни на товари виготовляються друкарським або іншим способом і повинні бути оформлені чітко, естетично (чорнилом, пастою, штемпельною фарбою (штампом) та ін.) відповідно до чинного законодавства про мови. Забороняється позначення цін олівцем. Спосіб позначення роздрібних цін на конкретні товари (штамп, чорнило, паста, маркування етикетпістолетом та ін.) визначається керівником суб'єкта господарювання. Статтею, що коментується, встановлені також спеціальні правила щодо внесення попередньої оплати за товар, а саме — невнесення покупцем попередньої оплати за товар у строк, установлений договором, а якщо він не визначений у договорі — то в строк, передбачений ст.530 ЦК, вважається відмовленням покупця від виконання договору. Якщо товар проданий у кредит чи з розстрочкою оплати, то на суму (черговий платіж), не внесену у встановлений строк, відсотки не нараховуються.

Стаття 707. Обмін товару

1.  Покупець має право протягом чотирнадцяти днів з моменту передання йому непродовольчого товару неналежної якості, якщо триваліший строк не оголошений продавцем, обміняти його у місці купівлі або інших місцях, оголошених продавцем, на аналогічний товар інших розміру, форми, габариту, фасону, комплектації тощо. У разі виявлення різниці в ціні покупець проводить необхідний перерахунок з продавцем.

Якщо у продавця немає необхідного для обміну товару, покупець має право повернути придбаний товар продавцеві та одержати сплачену за нього грошову суму.

Вимога покупця про обмін або повернення товару підлягає задоволенню, якщо товар не був у споживанні, збережено його товарний вид, споживчі властивості та за наявності доказів придбання товару у цього продавця.

2. Перелік товарів, які не підлягають обміну або поверненню на підставах, передбачених цією статтею, встановлюється нормативно-правовими актами.

За змістом статті, що коментується, та її розгляді в контексті глави можна дійти до висновку про те, що допущена технічна помилка — замість слів «неналежної» необхідно читати «належної». Права покупця у разі продажу йому товару неналежної якості передбачені ст. 708 ЦК. В статті, що коментується, мова йдеться про продаж товару належної якості, котрий однак через свій розмір, форми, габарити, фасон, комплектацію та з інших обставин не влаштовує покупця. Тому покупцю надається право на обмін або повернення товару протягом 14 днів (якщо більший термін не встановлений продавцем). Захищаючи інтереси продавця, стаття встановлює вимоги до товару, який може бути прийнятий до обміну або повернений: товар не був у споживанні, збережено його товарний вид, споживчі властивості та за наявності доказів придбання товару у цього продавця.

Стаття 708. Права покупця у разі продажу йому товару неналежної якості

1.  У разі виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право за своїм вибором:

1) вимагати від продавця або виготовлювача безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат, здійснених покупцем чи третьою особою, на їх виправлення;

2) вимагати від продавця або виготовлювача заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком у разі різниці в ціні;

3) вимагати від продавця або виготовлювача відповідного зменшення ціни;

4) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.

2.  Покупець, який придбав непродовольчі товари, що вже були в користуванні і реалізовані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, про що він був поінформований продавцем, має право пред'явити вимоги, передбачені частиною першою цієї статті, якщо придбані товари містили істотні недоліки, не застережені продавцем.

Під товаром неналежної якості в статті розуміється річ, що має недоліки. Недолік — це невідповідність проданого товару вимогам до його якості, передбаченою договором, чи іншим вимогам. Недоліки в залежності від їхнього характеру підрозділяються на явні і сховані. Явні недоліки можуть бути виявлені при огляді товару чи спеціальними методами, наприклад, шляхом підключення до електромережі. Сховані недоліки виявляються лише в процесі використання чи збереження товару.

Продавець зобов'язаний попередити покупця як про явні недоліки, так і про сховані, якщо вони йому відомі. У деяких випадках таке застереження може виявлятися з характеру продажу (продаж товарів, що були у вживанні, у спеціальних магазинах або відділах, продаж знижених у ціні товарів, шматків тканини і т.д.).

Згідно ст. 12 Закону «Про захист прав споживачів» споживачі мають право вимагати від продавця (виробника, виконавця), щоб якість придбаного ним товару відповідала вимогам нормативних документів (ДОСТ, ТУ та ін.), умовам договору, а також інформації про товар, який пропонує продавець.

Правові наслідки, передбачені статтею, що коментується, настають, якщо покупець знайшов у придбаному товарі недоліки, про які не був попереджений продавцем. У випадку виявлення в товарі недоліків, не обговорених продавцем, покупець вправі за своїм вибором пред'явити одну з вимог, передбачених ч. 1 ст. 708 ЦК.

Вказані вимоги мають право заявляти споживачі, в яких є на товар квитанції, касові чи товарні чеки або інші письмові документи, а відносно товарів, на які встановлений гарантійний термін, — технічні паспорти або документи, що їх замінюють. Але навіть при відсутності вказаних документів споживачі мають можливість звернутися до суду за захистом своїх прав. Згідно п. 9.1. постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» утрата вказаних документів (квитанцій, товарних чи касових чеків, паспорту), неотримання їх при купівлі товару або неможливість їх відновлення не позбавляє споживача права доводити факт купівлі-продажу за допомогою свідків.

Однак якщо продавець або виробник доведуть (що може підтверджуватися актом експертизи або експертним висновком), що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування ним або його зберігання, то вимоги споживача про захист порушеного права (шляхом заміни, усунення недоліків) не задовольняються.

Вимоги споживача, вказані в даній статті, за його вибором пред'являються: продавцю за місцем покупки товару; виготовлювачу; або підприємству, яке виконує їх функції за місцем знаходження споживача (гарантійні майстерні, торговельні підприємства та філії продавця, які здійснюють продаж аналогічних придбаному споживачем товарів; представництва та філії підприємства-виробника, створені ним для зазначеної цілі, або підприємства, які виконують вказані вимоги на підставі договору з виробником (гарантійні ремонтні майстерні). При цьому продавець та виготівник під час продажу товару повинні інформувати споживача про всі підприємства, зобов'язані виконувати вимоги споживача. Це означає, що на всі товари, що мають гарантійні строки, продавець (виготівник) повинен вказати в паспорті (інструкції) на товар назви та адреси всіх підприємств (гарантійних майстерень), які зобов'язані виконувати законні вимоги споживачів в разі продажу неякісних товарів. В іншому разі продавець несе відповідальність, встановлену ст. 17 та 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Стаття 709. Порядок і строки задоволення вимог покупця про заміну товару або усунення недоліків

1. Продавець або виготовлювач (чи уповноважені ними представники) зобов'язані прийняти товар неналежної якості від покупця і задовольнити його вимоги про заміну товару або усунення недоліків. Доставка товару продавцеві та його повернення покупцеві здійснюються продавцем або виготовлювачем, а в разі невиконання ними цього обов'язку або відсутності продавця чи виготовлювача в місцезнаходженні покупця повернення товару може бути здійснене покупцем за їхній рахунок.

2.  Вимога покупця про заміну товару підлягає негайному задоволенню, а в разі необхідності перевірки якості товару — протягом чотирнадцяти днів або, за домовленістю сторін, в інший строк.

У разі відсутності необхідного товару вимога покупця про заміну товару підлягає задоволенню у двомісячний строк з моменту подання відповідної заяви.

Якщо задовольнити вимогу покупця про заміну товару у встановлені строки неможливо, покупець на свій вибір має право пред'явити продавцеві або виготовлювачу інші вимоги відповідно до статті 708 цього Кодексу.

3.  Вимога покупця про безоплатне усунення недоліків товару підлягає задоволенню продавцем або виготовлювачем протягом чотирнадцяти днів або, за домовленістю сторін, в інший строк. На вимогу покупця на час ремонту йому має бути наданий у користування аналогічний товар, незалежно від моделі, з доставкою.

4. У разі усунення недоліків товару шляхом заміни комплектуючого виробу або складової частини товару, на які встановлено гарантійні строки, гарантійний строк на новий комплектуючий виріб або складову частину обчислюється від дня видачі покупцеві товару після усунення недоліків.

5. За кожний день прострочення продавцем або виготовлювачем усунення недоліків товару і невиконання вимоги про надання в користування аналогічного товару на час усунення недоліків продавець сплачує покупцеві неустойку в розмірі одного відсотка вартості товару.

Співставлення положень ст. 708 ЦК та ст. 14 Закону «Про захист прав споживачів», дає можливість зробити висновок, що конкретний варіант реалізації права споживача при продажу йому товару неналежної якості обирається ним самостійно, а продавець позбавлений можливості обирати той варіант, який для нього є найбільш привабливий. Вимоги споживача в рамках реалізації цього права пред'являються за його вибором продавцеві за місцем покупки, виробнику чи підприємству, яке виконує їх функції за місцем знаходження споживача. Продавець зобов'язаний прийняти товар неналежної якості від споживача та задовольнити його вимоги.

Дана стаття визначає терміни заміни товару продавцем. Так, за наявності товару вимога споживача про його заміну підлягає негайному задоволенню, а в разі необхідності перевірки якості — протягом 14 днів або за домовленістю сторін. У разі відсутності товару вимога споживача про заміну підлягає задоволенню у двомісячний строк з часу відповідної заяви. Під час заміни товару з недоліками на такий же товар іншої марки (моделі, артикулу, модифікації) перерахунок вартості провадиться виходячи з цін, що діяли на час обміну. При цьому за кожний день затримки виконання вимоги про надання товару аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) та за кожний день затримки усунення недоліків понад установлений термін (14 днів) продавець зобов'язаний виплатити споживачеві неустойку в розмірі одного відсотка вартості товару.

Якщо задовольнити вимогу споживача про заміну товару у встановлений строк неможливо, споживач вправі за своїм вибором пред'явити продавцю, виробнику (підприємству, що виконує їх функції) інші вимоги, передбачені ч. 1 статті 708 ЦК. У разі придбання споживачем продовольчих товарів неналежної якості продавець зобов'язаний замінити їх на якісні товари або повернути споживачеві сплачені ним гроші, якщо вказані недоліки виявлені у межах терміну придатності.

При пред'явленні споживачем вимоги про безоплатне усунення недоліків товару вони повинні бути усунуті протягом 14 днів або за згодою сторін в інший строк.

На письмову вимогу споживача на час гарантійного ремонту йому надається (з доставкою) товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) незалежно від моделі. Для цього виробник разом з продавцем зобов'язані на договірній основі передбачати обмінний фонд товарів. Перелік таких товарів визначено «Порядком гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни технічно складних побутових товарів», затв. постановою КМУ від 17 квітня 2002 р. При цьому доставка здійснюється продавцем (виробником) самостійно чи за його рахунок.

При усуненні недоліків шляхом заміни комплектуючого виробу або складової частини товару, на які встановлено гарантійні строки, гарантійний строк на новий комплектуючий виріб і складову частину обчислюється від дня видачі споживачеві товару після ремонту.

Споживач має право пред'явити виробнику вимогу про безоплатне усунення недоліків товару після закінчення гарантійного строку. Ця вимога може бути пред'явлена протягом установленого строку служби, а якщо такий не встановлено — протягом 10 років, якщо в товарі були виявлені істотні недоліки, допущені з вини виробника. Якщо ця вимога не задоволена у терміни, передбачені частиною 5 цієї статті, споживач має право за своїм вибором пред'явити виробнику інші вимоги, відповідно до ст.708 ЦК.

Вимога відшкодувати витрати на усунення недоліків пред'являється, коли покупець усуває їх сам (наприклад, купує нову деталь і заміняє нею несправну) або доручає усунення третій особі, користуючись правом, що передбачене ст.708 ЦК, ч.2 ст.709. Розмір витрат, що відшкодовуються, повинен порівнюватися з необхідною для усунення недоліків роботою і ціною товару. Витрати, що перевищують ціну товару, відшкодовуватися не повинні.

Стаття 710. Відшкодування різниці в ціні у разі заміни товару, зменшення ціни і повернення товару неналежної якості

1. У разі заміни товару з недоліками на товар належної якості продавець не має права вимагати відшкодування різниці між ціною товару, встановленою договором купівлі-продажу, і ціною товару, яка існує на момент заміни товару або постановлення судом рішення про заміну товару.

2.  У разі заміни товару неналежної якості на аналогічний, але інший за розміром, фасоном, сортом тощо товар належної якості відшкодуванню підлягає різниця між ціною заміненого товару і ціною товару належної якості, що діють на момент заміни товару або постановлення судом рішення про заміну товару.

3. У разі пред'явлення вимоги про відповідне зменшення ціни товару для розрахунку береться ціна товару на момент пред'явлення вимоги про зменшення ціни, а якщо вимогу покупця добровільно не задоволене продавцем, — на момент постановлення судом рішення про відповідне зменшення ціни товару.

4.  У разі відмови покупця від договору та повернення продавцю товару неналежної якості покупець має право вимагати відшкодування різниці між ціною товару, встановленою договором, і ціною відповідного товару на момент добровільного задоволення його вимоги, а якщо вимогу добровільно не задоволене продавцем, — на момент постановлення судом рішення.

5. Якщо на час виконання рішення суду про відшкодування різниці в ціні у разі заміни товару, зменшення ціни або повернення товару неналежної якості підвищилися ціни на цей товар, покупець Із цих підстав може заявити додаткові вимоги до продавця.

Зменшення ціни товару в зв'язку з виявленими недоліками (як один з засобів реалізації права споживача на товар належної якості) по своїй економічній суті є різновидом знижки за якість товару. Законодавством чітко не визначено, у яких саме випадках споживач може вимагати зменшення ціни і до якого рівня продажна ціна може бути знижена. У кожному конкретному випадку при виборі такого варіанта захисту прав споживача розмір знижки визначається індивідуально за домовленістю в залежності від утрати товаром своєї якості.

При здійсненні гарантійних замін товару на практиці часто зустрічаються ситуації, коли ціна товару аналогічної марки до моменту здійснення заміни змінилася. Незалежно від напрямку зміни ціни будь-який перерахунок у даному випадку не провадиться. Інша ситуація виникає при заміні товару з недоліками на такий же товар іншої моделі: перерахунок здійснюється за цінами, що діють на момент обміну.

Розірвання договору і відшкодування збитків споживачу розглядається як останній захід, хоча покупець може наполягати на ньому замість гарантійного ремонту, чи заміни зменшення ціни товару. У цьому випадку згідно з Законом України «Про захист прав споживачів» гроші, сплачені за товар, повинні бути повернуті споживачу в день розірвання договору, а при неможливості — у строк, визначений за згодою сторін, але не пізніше сьомого дня після розірвання договору. Отже, так само як і при встановленні максимальної тривалості гарантійного ремонту, у вказаному Законі терміни встановлені в днях без вказівки, про які саме дні йде мова — календарні чи робочі. Цілком зрозуміло, що встановлення таких строків у робочих днях привабливіше для продавця чи виробника, а в календарних — для споживача. На нашу думку, більш правомірним є другий підхід, тобто строки повинні обчислюватися в календарних днях.

Якщо ціна товару на момент виникнення претензії споживача не змінилася, сума компенсації визначається за продажною ціною. Якщо ж за цей період ціни на товар мінялися — розрахунок суми компенсації залежить від напрямку зміни ціни. У випадку зниження ціни розрахунки зі споживачем повинні здійснюватися за цінами, що діяли на момент покупки, а при збільшенні ціни — за цінами, що діють на момент пред'явлення претензії. Таким чином, права споживача в даному питанні мають явний пріоритет у порівнянні з правами продавця (виробника).

Стаття 711. Відповідальність за шкоду, завдану товаром неналежної якості

1. Шкода, завдана майну покупця, та шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю у зв'язку з придбанням товару неналежної якості, відшкодовується продавцем або виготовлювачем товару відповідно до положень глави 82 цього Кодексу.

Шкода як підстава відповідальності — це збиток, заподіяний майну внаслідок його ушкодження, знищення, псування (див. коментар до ст. 22 ЦК) або особі — внаслідок утрати заробітку через каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть годувальника (див. коментар до ст. 1168 ЦК).

Відповідальність настає, якщо причина шкоди зв'язана з протиправним поводженням, тобто є наслідком недоліків товарів, робіт чи послуг.

Стаття, що коментується, встановлює, що відповідальність за заподіяння шкоди внаслідок недоліків товару поряд із продавцем несе і його виготовлювач. Слід мати на увазі, що шкода життю, здоров'ю чи майну може бути заподіяна не тільки через те, що в товарах (роботах, послугах) маються недоліки, але і внаслідок ненадання необхідної і достовірної інформації про товар, роботу чи послугу (наприклад, правилах використання, строках служби чи придатності, необхідних діях по їхньому закінченні і т.д.).

Шкода, заподіяна життю, здоров'ю громадянина, або його майну відшкодовується в повному обсязі. Спосіб відшкодування шкоди, — в натурі чи шляхом компенсації збитків, визначається за правилами глави 82 ЦК.

Право на відшкодування шкоди визнається за будь-яким потерпілим незалежно від того, чи знаходився він у договірних відносинах із продавцем товару (виконавцем робіт, послуг) чи ні. Тому вимагати відшкодування шкоди може не тільки покупець товару, замовник чи споживач послуги, але і будь-яка інша особа. Наприклад, особі подарували телевізор, який згорів. Внаслідок пожежі було пошкоджено майно сусідів. Тобто право має будь-який потерпілий — сам покупець, або той, кому телевізор був подарований, або його друзі і сусіди, життю, здоров'ю чи майну яких заподіяний збиток.

Позов про відшкодування шкоди може бути пред'явлений продавцю, товару чи його виготовлювачу. Право вибору належить потерпілому. Таким чином, ЦК допускає конкуренцію договірного і позадоговірного (деліктного) позовів.

Параграф 3. Поставка

Стаття 712. Договір поставки

1. За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

2. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

3.  Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Стаття, що коментується передбачає особливості укладення і виконання договору поставки. Договір поставки — один з найбільш широко застосовуваних у підприємницькій діяльності договорів. Виділення договору поставки як окремого виду договору купівлі-продажу було продиктовано необхідністю визначення специфіки зазначених правовідносин, що вимагають більш детального регулювання. Згідно наведеної у ЦК класифікації договорів це не самостійний тип договору, а вид договору купівлі-продажу. Як і договір купівлі-продажу, він спрямований на відплатне перенесення права власності (іншого речового права) від продавця (постачальника) на покупця.

На відміну від ЦК 1963 р. в нормах даної статті відсутні положення про такі умови договору поставки, як кількість, асортимент, якість, комплектність. Немає і звичних для законодавства про поставки норм, про істотні умови договору, про порядок оплати товару, ціни, тару й упакування та ін. Ці норми включені в загальні положення про купівлю-продаж і застосовуються до поставки як її виду. Стаття 712 називає основні ознаки (критерії), що дозволяють виділити договір поставки з інших видів договору купівлі-продажу. До них відносяться правовий статус постачальника і ціль придбання (покупки) товару. Продавцем (постачальником) у договорі поставки виступає підприємець. Це може бути комерційна організація або громадянин — приватний підприємець. Постачальник продає вироблені ним товари, або товари, закуплені для продажу.

Друга основна ознака — ціль придбання товару. Договором поставки визнається договір, по якому товар має придбатися для використання в підприємницькій діяльності (для промислової переробки і споживання, для наступного продажу й іншої професійної діяльності), або для іншої діяльності, не зв'язаної з особистим, домашнім, сімейним використанням товару (поставки в мобілізаційні ресурси, армію, дитячому саду чи ін.). З мети покупки випливає, що і друга сторона договору — покупець — частіше всього є підприємцем.

У практиці під цілями, не зв'язаними з особистим використанням, розуміється також придбання покупцем товарів для забезпечення його діяльності як організації чи громадянина-підприємця (оргтехніки, офісних меблів, транспортних засобів, матеріалів для ремонтних робіт і т.п.). Ціль покупки може випливати з характеру товару, суті договору, передбачатися в самому договорі.

Включення в поняття договору поставки вказівки про передачу товарів у встановлений строк (строки) дозволяє назвати ще ряд особливостей цього договору. По-перше, момент укладення договору і його виконання, як правило, не збігаються; по-друге, за договором поставки можливий оптовий продаж товарів одноразово (у строк) або окремими партіями протягом тривалого періоду (в обумовлені строки); по-третє, можливі передача й однієї речі, у т.ч. індивідуально-визначеної (машина, прилад індивідуального виконання та ін.), в обумовлений строк; по-четверте, виготовлювачем товару договір укладається, як правило, на майбутні речі; по-п'яте, договір може бути укладений на тривалий строк — рік, кілька років, у зв'язку з чим з договору поставки часто виникають довгострокові, тривалі господарські зв'язки. Таким чином, для поставки характерні тривалі відносини й виконання договору частинами. Зі сказаного випливає, що поряд з основними для договору поставки важливі побічні ознаки, що впливають на визначення його умов і строку дії договору. Як основні, так і неосновні (другорядні) ознаки поставки дають можливість кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони.

Термін поставки може бути визначений по-різному, наприклад, шляхом вказівки конкретної дати (конкретного дня чи місяця, кварталу) або періодів поставки протягом терміну дії договору. Терміни виконання зобов'язання поставки можна вважати обумовленими і тоді, коли в договорі відсутні конкретні терміни передачі товарів, але визначений термін дії договору.

У цьому випадку передача товару може бути здійснена в розумний термін у межах дії договору. Основні ознаки договору поставки дозволяють відмежувати його від інших видів договору купівлі-продажу й інших суміжних договорів. При розмежуванні договорів поставки і контрактації потрібно враховувати професійну діяльність продавця й вид товарів, які підлягають передачі. Продавцем за договором контрактації є виробник сільськогосподарської продукції. Контрактується при цьому майбутня сільськогосподарська продукція, що підлягає вирощуванню чи виробництву й не пройшла переробку.

Вид речі, що продається, дозволяє розмежувати договори поставки і продажу нерухомості. За договором продажу нерухомості завжди передається індивідуально-визначена річ. До нерухомих речей відносять підлеглі до державної реєстрації повітряні і морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти. Однак виготовлення (побудова) таких суден та їхня передача замовнику здійснюються за договором поставки. Виготовлені (побудовані) повітряні і морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти стають нерухомістю після передачі замовнику і лише в тому випадку, коли ці об'єкти підлягають державній реєстрації спеціально уповноваженими органами.

Відносини, зв'язані з постачанням через приєднану мережу електроенергії, газу, нафти і нафтопродуктів, регулюються нормами, установленими законом, іншими правовими актами, а при їхній відсутності — правилами про договір енергопостачання, тому до договорів про передачу таких товарів через приєднану мережу норми про поставки незастосовні (див. коментар до ст. 714 ЦК). Разом з тим при постачаннях газу в балонах, нафти в цистернах чи інших ємкостях, тобто без використання приєднаної мережі і технічних пристосувань, застосовується договір поставки.

Для розмежування договору поставки з договором роздрібної купівлі-продажу насамперед використовується мета покупки, а потім правовий статус продавця. Судова практика, не визнаючи особистої мети покупки підприємцями товарів для забезпечення їхньої діяльності, вважає, що при придбанні підприємцями таких товарів у роздрібної торгової організації відносини сторін повинні регулюватися нормами роздрібної купівлі-продажу, а не поставки. Інші ознаки повинні використовуватися для розмежування договорів поставки і підряду. Подібні відносини виникають у випадках, коли в договір поставки включені умови про передачу покупцем матеріалів, сировини, комплектуючих виробів. Судова практика при розмежуванні таких договорів враховує насамперед основний зміст обов'язків.

У договір поставки нерідко включаються умови про надання послуг. Наприклад, договір, що укладається виготовлювачем з фірмовим магазином, поряд з умовами про поставку товарів містить умови про формування і вивчення попиту на нього, або в договір поставки складного устаткування включаються умови про піефмонтаж. Такий договір варто визнавати змішаним, і до відносин сторін повинні застосовуватися як норми про договір поставки, так і норми про надання послуг.

Відносини, пов'язані з державним замовленням регулюються Законом України «Про поставки продукції для державних потреб» від 22 грудня 1995 р. і виданою на його підставі Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок формування і розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням» від 29 лютого 1996 р. Державними замовниками, згідно з Законом, є міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади України, уряд Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації і установи, уповноважені Кабінетом Міністрів України укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення. Державні замовники мають право на договірній підставі делегувати частину своїх функцій відповідним підприємствам, установам і організаціям на умовах, що визначаються Кабінетом Міністрів України. У свою чергу виконавці державного замовлення — це суб'єкти господарської діяльності України всіх форм власності, які виготовляють і постачають продукцію для державних потреб відповідно до умов укладеного державного контракту. Державні замовники, виходячи з інтересів держави, укладають з виконавцями державного замовлення державний контракт (договір), самостійно визначаючи його умови, крім тих, які витікають з державного замовлення або передбачені чинним законодавством. Для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності (державних підприємств, установ і організацій, акціонерних товариств, в статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендних підприємств, заснованих на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності - монополістів на відповідному ринку продукції, державні замовлення на постачання продукції є обов'язковими, якщо виконання державного замовлення не завдає збитків вказаним виконавцям державного замовлення. У разі необгрунтованої відмови такого виконавця від укладення державного контракту, при наявності технічних можливостей його виконання, виконавець сплачує державному замовнику штраф в розмірі вартості державного контракту. Спори, що виникають між державним замовником і виконавцем державного замовлення при укладенні контракту, внесенні змін до нього в процесі виконання, а також по відшкодуванню нанесених збитків, розглядаються господарськими судами відповідно до чинного законодавства України.

Параграф 4. Контрактація сільськогосподарської продукції

Стаття 713. Договір контрактації сільськогосподарської продукції

1. За договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.

2. До договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом.

3.  Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції.

Відповідно до статті, що коментується, за договором контрактації виробник зобов'язується виробити і передати заготівельникові продукції у власність вироблену ним продукцію в обумовлені в договорі строки у кількості та асортименті, передбачених договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві ним сільгосппродукції, прийняти та оплатити її за узгодженими цінами.

Сторонами договору контрактації — продавцем (виробником продукції) і заготівником (контрактантом) є підприємці. Виробником продукції виступають комерційні юридичні особи, які вирощують (виробляють) таку продукцію, - господарчі товариства, виробничі кооперативи, громадяни, які займаються цим видом підприємницької діяльності. Заготівниками також є особи які займаються підприємницькою діяльністю. Ними можуть бути як комерційні організації, так і фізичні особи як суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють закупку сільгоспродукції для переробки або продажу.

Предметом договору контрактації — сільгоспродукції є: зерно, овочі, фрукти, молоко, птиця та інша продукція, яка визначається родовими ознаками. Як правило, це майбутній товар, який треба виростити, або виготовити в майбутньому в умовах сільського господарства. До істотних умов договору, крім предмета, відноситься строк. Ціна в договорі контрактації, так як в договорі поставки, не є істотною умовою.

Виробництво сільськогосподарської продукції в більшості випадків є ризиковим, так як не завжди можна передбачити вплив навколишнього природного середовища, тому її виробник більш вражений з економічного боку ніж заготівельник. Законодавець, визначаючи права і обов'язки учасників договору контрактації і їх відповідальність, таким чином щодо заготівника пред'являються більш жорсткі вимоги, ніж до виробника. Відповідно до умов договору сторони самостійно визначатимуть, яким чином буде проводитись передача та вивіз продукції. Заготівельник не вправі відмовитись від прийняття продукції. Відмова можлива лише у випадку невідповідності продукції умовам договору про кількість, асортимент, тару. У разі простроченні передачі продукції заготівник вправі відмовитись від прийняття доставленої йому продукції лише у випадку, коли він повідомив виробника про відмову і повідомлення отримано до передачі продукції

Договір контрактації - консенсуальний, сплатний, двосторонній. Договір контрактації за загальним правилом укладається в письмовій формі. Обов'язки виробника полягають у передачі сільськогосподарської продукції заготівельнику. Особливість умов про передачу товару в договорі контрактації пов'язаний з необхідністю передати продукцію в обумовленому асортименті. Заготівельник зобов’язаний прийняти і оплатити продукцію. Законодавець, враховуючи ризиковий характер договору контрактації, у випадку, коли виробник доведе відсутність своєї вини за невиконання або неналежне виконання договору, звільняється від відповідальності. Заготівник відповідає за порушення умов договору на загальних підставах, так як його відповідальність базується на ризику.

До договору контрактації застосовуються правила договору купівлі-продажу, та договору поставки, оскільки договір контрактації по предмету і змісту договору близький до договору поставки та купівлі-продажу. Основну роль в регулюванні договору контрактації відіграє ст.713 Цивільного кодексу України. Питання, які залишаються неврегульованими, вирішуються на основі правил про договір поставки, загальних положень купівлі-продажу, встановлених ЦК та іншими законодавчими актами.

Законодавством можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції.

Параграф 5. Постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу

Стаття 714. Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу

1. За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

2.  До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

3. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

З визначення поняття договору енергопостачання, даного в ч. 1 статті, що коментується, випливає, що енергопостачальна організація передає (подає) споживачу електроенергію, а споживач приймає й оплачує її, тобто відбувається відплатна передача енергії від продавця до покупця, що характерно для договору купівлі-продажу. Тому цей договір визнаний видом договору купівлі-продажу.

Разом з тим, як і у визначеннях інших видів договору купівлі-продажу, у визначення договору енергопостачання включені ознаки, що дозволяють виділити його в самостійний вид договору купівлі-продажу і тим самим відмежувати від договору поставки й інших видів договору купівлі-продажу.

До таких ознак, насамперед, відноситься спосіб виконання договору — передача енергії енергопостачальною організацією покупцю через приєднану мережу, а також наявність прав і обов'язків сторін не тільки при передачі енергії, але й її споживанні.

Ці ознаки договору обумовлені властивостями енергії як товару, що зводяться до наступного: 1) електроенергію неможливо накопичувати в значних кількостях і зберігати; 2) процес виробництва електроенергії, як правило, безупинний і нерозривно зв'язаний як з її транспортуванням, так і зі споживанням; 3) електроенергія при передачі споживається і не може бути повернута; 4) електроенергію можливо передавати тільки через приєднану мережу; 5) для прийому енергії в покупця повинні бути технічні пристрої для підключення до енергомереж енергопостачальної організації.

На відміну від договору купівлі-продажу, що передбачає обов'язок покупця «прийняти товар», за договором енергопостачання абонент «зобов'язується оплачувати прийняту енергію». Це означає, що на нього в принципі не покладається обов'язок прийняти товар, тобто одержати визначену кількість енергії.

Крім того, для договору енергопостачання характерні такі обов'язки абонента, що не властиві купівлі-продажу:

дотримання визначеного режиму споживання енергії, забезпечення безпеки енергетичних мереж і справність використовуваних їм приладів і устаткування, зв'язаних зі споживанням енергії. Нарешті, для цього договору не характерні такі атрибути багатьох договорів купівлі-продажу, як гарантійний термін і термін придатності товару, комплектність товару, тара й упакування й ін.

Для характеристики договору енергопостачання необхідно вказати на те, що це договір консенсуальний, оскільки права та обов'язки сторін виникають з моменту заключення договору і постачальна організація зобов'язується подавати абоненту енергію протягом дії договору; крім того, це договір сплатний і взаємний і відноситься до числа публічних договорів.

Сторонами цього договору виступають енергопостачальна організація й абонент. Енергопостачальними визнаються комерційні організації, що здійснюють продаж споживачам зробленої чи купленої електричної або теплової енергії.

Абонентом за договором енергопостачання (покупцем енергії) може виступати юридична чи фізична особа. Юридична особа може одержувати енергію для безпосереднього споживання, або для перепродажу. Громадяни, як правило, укладають договір електропостачання з метою одержання енергії для побутового споживання. Однак договором може бути передбачено використання енергії і для забезпечення підприємницької діяльності.

Особливості енергії (електричної і теплової) визначають ряд прав і обов'язків сторін договору, не характерних для інших видів договору купівлі-продажу. Крім оплати енергії на покупця покладаються додаткові обов'язки, пов'язані з необхідністю: а) дотримувати передбачений договором режим її споживання; б) забезпечувати правила експлуатації енергетичних мереж, а також справність приладів і устаткування, використовуваних у процесі споживання енергії.

Енергопостачальна організація наділена правом контролю за станом технічних коштів і безпекою їхньої експлуатації покупцем, тобто вона вправі контролювати виконання покупцем обов'язків, передбачених договором.

Право контролю виникає в енергопостачальної організації з договору і не служить проявом владних повноважень. Адміністративний контроль за станом приєднаних мереж здійснюється органами енергонагляду.

Необхідною умовою договору енергопостачання є наявність технічних передумов, тобто наявність у покупця енергетичних мереж, що можуть бути підключені до мереж енергопостачальної організації, а також приладів обліку й іншого устаткування, використовуваних у процесі споживання енергії.

Ознаки постачання електроенергією характерні також для подачі споживачам теплової енергії, газу, нафти і нафтопродуктів, води через приєднану мережу.

У відповідності зі ст. 714 ЦК правила про договір енергопостачання застосовуються до постачання тепловою енергією, газом, нафтою і нафтопродуктами, водою через приєднану мережу, якщо інше не встановлено законом, іншими правовими актами. З цієї норми випливає, що договори на подачу газу, нафти, води й інших товарів через приєднану мережу укладаються по моделі договору на енергопостачання. Разом з тим норми ЦК про договір енергопостачання незастосовні до передачі газу в балонах, а також до продажу нафти і нафтопродуктів при доставці їхньому споживачу не по магістральних нафтопроводах, а залізничним, водяним, морським чи іншим транспортом, тобто до відносин, не зв'язаних з постачанням ресурсів через приєднану мережу. У таких відносинах використовується договір постачання або роздрібної купівлі-продажу.

Параграф 6.  Міна

Стаття 715. Договір міни

1. За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

2. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.

3. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

4.  Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

5.  Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

6.  Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.

Відповідно до статті, що коментується, договір міни (бартеру) — це договір, по якому кожна зі сторін зобов'язується передати у власність іншій стороні визначене майно і прийняти від неї інше майно.

Уклавши договір, кожна сторона втрачає право власності на майно, що передає в обмін, і здобуває право власності на майно, що вимінює. Стаття, що коментується, не припускає можливості набуття за договором бартеру інших речових прав (наприклад, повного господарського відання, оперативного управління і т.п.), аніж право власності.

Інтересним уявляється співвідношення понять «бартер» та «міна» за ЦК. Згідно зі ст. 715 ЦК ці поняття є тотожними. Таке положення є новим для цивільного законодавства України, оскільки тривалий час бартер розумівся як різновид договору міни, сторонами якого виступають юридичні особи.

Крім того, поняття бартеру та бартерної операції закріплюються в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. (в редакції від 22 травня 1997 р.) та в Законі України «Про врегулювання товарообмінних (бартерних) операцій в області зовнішньоекономічної діяльності» від 23 грудня 1998 р. Ці поняття суттєво відрізняються від загального, приведеного в статті, що коментується (див. коментар до ст. 716 ЦК). При виникненні колізії в ході застосування всіх згаданих норм, треба пам'ятати, що Закон України «Про врегулювання товарообмінних (бартерних) операцій в області зовнішньоекономічної діяльності» є спеціальною нормою, яка в своїй сфері мала пріоритет перед загальними нормами цивільного права до введення в дію. ЦК. В свою чергу Закон «Про оподаткування прибутку підприємств» взагалі не є актом цивільного законодавства (докладніше про такі акти див. коментар до ст. 4 ЦК) і регулювати цивільно-правові відносини не може. Терміни цього Закону застосовуються лише в цілях оподаткування.

Договір міни (бартеру) за своїми характеристиками є взаємним, консенсуальним, сплатним.

Відповідно до першого та п'ятого пунктів статті, що коментується, предметом договору міни (бартеру) можуть виступати товари, роботи та послуги. Визнання товару об'єктом даного виду договору є новим для цивільного законодавства порівняно із ЦК 1963, де мова йшлася про обмін майном. Даний Кодекс не має визначення поняття товар. Дефініція ж майна закріплена у статті 190 ЦК, відповідно до якої ним вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Поряд з тим аналіз Кодексу, зокрема норм, що стосуються договору купівлі-продажу (глава 54), найближчого за своєю правовою природою до договору міни, дає змогу зробити висновок: поняття «товар» та «майно» не співпадають за об'ємом.

Досить вдале визначення товару закріплене в Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р.: товар — це будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності й інші немайнові права, призначені для продажу (платної передачі). Однак таке розуміння товару є протиріччям нормам Цивільного кодексу, який товар, послуги, роботи, а більш того, права інтелектуальної власності й інші немайнові права розуміє як різні за своїм правовим режимом об'єкти цивільних прав (див. розділ третій книги першої Кодексу, інші книги ЦК).

За своєю суттю товар є скоріш ближчим до поняття «річ» (ст. 179 ЦК). Але ж не будь-яка річ є товаром. Характерною ознакою товару виступає його призначення, ціль. Як зазначено в Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність», така ознака — це призначення для продажу (платної передачі).

Звертає на себе увагу правило пункту п'ятого даної статті. Згідно нього договором міни може бути передбачений обмін майна на роботи (послуги), тим самим розширюється коло об'єктів цивільних прав, які можуть бути предметом договору міни.

По-перше, це позначає, що предметом міни може виступати майно (ст. 190 ЦК), а також роботи та послуги. Тобто обміняти можна не тільки товари (тобто речі, призначені для продажу, сплатної передачі), а також сукупність речей, майнові права(наприклад, право оренди) та майнові обов'язки (хоча участь останніх у цивільному обігу в названій якості стає не зрозумілою та й практично не можливою), роботи та послуги.

По-друге, майно та роботи (послуги) стають предметом договору міни тільки тоді, якщо проводиться обмін першого на друге. Здійснювати обмін майна на майно, чи робіт (послуг) на інші роботи (послуги) в рамках договору міни є неможливим.

Договір міни, як і договір купівлі-продажу, відноситься до договорів, що опосередковують перехід права власності. Однак сфера застосування договору міни значно вужче, ніж договору купівлі-продажу, тому що еквівалентом у товарних відносинах є, в основному, гроші.

На відміну від купівлі-продажу, при бартері як еквівалент звичайно виступають не гроші, а інше рівноцінне майно. Статтею, що коментується, допускається існування договорів міни з доплатою однією стороною визначеної грошової суми. Такі угоди з'єднують елементи договорів купівлі-продажу і міни, мають змішаний характер.

Кожний з учасників договору міни вважається продавцем майна, що він передає, і покупцем майна, що він здобуває. Тому до договору міни застосовні правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з відносин сторін (ст. 716 ЦК).

Новелою цивільного права України є правило, передбачене пунктом четвертим даної статті. Воно встановлює нетрадиційний порядок набування права власності на отримані за договором міни (бартеру) товари.

Як відомо, право власності у набувача майна за договором за загальним правилом виникає з моменту передання майна (ст. 334 ЦК). Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Визначення моменту набуття права власності має не аби яке практичне значення, адже власник майна може здійснити розпорядження ним (ст. 319 ЦК), несе ризик його випадкової загибелі або пошкодження (псування) (ст. 323 ЦК), несе тягар утримання майна (ст. 322 ЦК) і так далі.

Виключенням із загального порядку набуття права власності є порядок, передбачений щодо договорів міни. А саме, право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто, по-перше, передбачена одночасність виникнення права власності на обмінювані товари у обох сторін, незалежно від того, хто отримав товар в своє розпорядження раніше. По-друге, право власності виникає після останньої за часом передачі товару, а не за першою подією.

Особливості укладання та виконання договору міни (бартеру) можуть бути передбачені не тільки цим Кодексом, але й іншими законами. Наприклад, це стосується згаданого вище Закону України «Про врегулювання товарообмінних (бартерних) операцій в області зовнішньоекономічної діяльності» від 23 грудня 1998 р.

Не застосовуються норми про міну (бартер) до зовні подібних відносин, іменованим обміном. Так, не є договорами міни обмін житлових приміщень, здійснюваний наймачами-громадянами. При укладенні таких договорів не відбувається зміни власників. Не можна також розглядати як договір міни, вчинений громадянином, обмін придбаного в магазині доброякісного товару на інший. Надане покупцю право випливає з факту укладення договору купівлі-продажу.

Стаття 716. Правове регулювання міни

1. До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до ст. 715 ЦК, кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін. Тому до договору міни застосовуються правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з відносин сторін. Поширення на відносини міни більшості норм ЦК, що регулюють купівлю-продаж, свідчить про подібну правову природу цих договорів. Однак, слід враховувати, що правила ЦК, які стосуються договору купівлі-продажу, застосовні до договору міни тільки в частині загальних положень (тобто § 1 глави 54).

Разом з тим статтею, що коментується, сторонам договору міни надається можливість врегулювати правові відносини, що виникли між ними, на підставі й будь-яких інших договорів, що опосередковують передачу права власності на товари, адже це — головна мета договору відповідно до пункту першого ст. 715 ЦК. Тому цілком законним буде застосування до договору міни також деяких правил договору поставки, договору контрактації і т.д.

Із ст. 715 ЦК випливає також, що договір міни може опосередковувати не тільки обмін товарами, а тому існує можливість укладання його відносно обміну майна на роботи (послуги) (докладніше див. коментар до ст. 715 ЦК).

Виходячи з цього, не викликає сумнівів законність застосування до міни правил договору підряду, договору на виконання послуг і т.п.

Певні особливості правового врегулювання міни можуть бути встановлені не тільки даним Кодексом, але й іншими законами.

Так, правове регулювання бартерних правовідносин у зовнішньоекономічній діяльності має визначені особливості, передбачені Законом України «Про врегулювання товарообмінних (бартерних) операцій в області зовнішньоекономічної діяльності» від 23 грудня 1998 р. із подальшими змінами і доповненнями. Цей Закон встановлює режим здійснення товарообмінних (бартерних) операцій в області зовнішньоекономічної діяльності, відповідальність за порушення його норм і визначає повноваження і функції державних органів при здійсненні контролю за проведенням товарообмінних (бартерних) операцій. У відповідності зі статтею 1 цього Закону товарообмінна (бартерна) операція в галузі зовнішньоекономічної діяльності — це один з видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором чи договором зі змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) постачань передбачена в натуральній формі, між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України й іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований по вартості обмін товарами, роботами, послугами в будь-якім сполученні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі. Таким чином, бартерна операція припускає обмін визначеної кількості одного чи декількох видів товарів на еквівалентну по вартості кількість іншого товару чи видів товарів. Відмінною рисою товарообмінної операції є невикористання грошової форми розрахунків. Слід приділити увагу тому, що бартерні операції у зовнішньоекономічній діяльності ґрунтуються, як ми бачимо із ст. 1 Закону, не тільки на підставі бартерних договорів, але й на підставі договорів із змішаною формою оплати. Тобто законодавець, фактично не давши легальної дефініції бартерного договору, все ж таки припускає у зовнішньоекономічній діяльності у такого роду операціях доплату однією стороною визначеної грошової суми, але залишивши це у сфері дії не бартерних договорів, а договорів із змішаною формою оплати. Таке положення відрізняється від правила, встановленого ст. 715 ЦК.