Печать

Глава 15 НЕМАТЕРІАЛЬНІ БЛАГА

Posted in Гражданское право - НПК Цивільний кодекс України (Є.О. Харитонов)

Глава 15 НЕМАТЕРІАЛЬНІ БЛАГА

 

Стаття 199. Результати інтелектуальної, творчої діяльності

1. Результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності створюють цивільні права та обов'язки відповідно до книги четвертої цього Кодексу та інших законів.

До нематеріальних благ належать, зокрема, результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності (див. Коментар до ст. 423 ЦК). Продуктами творчої діяльності є твори науки, літератури, мистецтва незалежно від форми, призначення цінності, а також способу відтворення. Основні особливості правового регулювання цих відносин пов'язані з використанням та захистом виключних прав. Охорона інтелектуальної власності декларується нормами статей 23, 24 Конституції України. Відносини у цій галузі також регулюється спеціальними законами, які визначають умови виникнення, використання та захисту цих прав, а також строки їх дії (наприклад, Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 листопада 1993 р.; Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р. та ін.).

Права на результати інтелектуальної, творчої діяльності традиційно поділяють на дві основні групи «промислові права» («промислова власність») та «художні права»(«художня власність»), до яких належать суміжні права: виконавців, виробників фонограм, організація ефірного та кабельного сповіщення.

Стаття 200. Інформація

1. Інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

2. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.

3.  Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.

Під інформацією мають на увазі сукупність певних відомостей та даних про події та явища, що були або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Цивільно-правовому регулюванню підлягає інформація, яка має реальну чи потенційну комерційну цінність та невідома третім особам. Характерним є те, що для виникнення інформації необхідна певна діяльність людини.

Фізичні та юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною за власні кошти, або яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу, якщо це не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють систему захисту.

Розрізняють кілька різновидів інформації, яка є таємницею:

1)  державна таємниця — це таємна інформація, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України.

2) комерційна таємниця — це відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінською, фінансовою діяльністю, що не є державною таємницею, розголошення якої може призвести до економічних втрат;

3)  службова таємниця — це узагальнений перелік відомостей, доступ до яких обмежений. Зміст, відомий особі, виконавцю службових обов'язків до розголошення заборонений;

4) професійна таємниця передбачає нерозголошення відомостей стосовно економічної та особистої діяльності клієнтів, отриманої банками та службовцями цих установ у процесі професійної діяльності;

5) конфіденційна інформація — це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і можуть бути поширені за їхнім бажанням та на встановлених ними умовах.

Відповідно до ст. 200 ЦК особа має право на надання, отримання, та поширення інформації. Збір, зберігання, використання інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускається; інформація яка є державною таємницею чи конфіденційною інформацією юридичної особи не підлягає розголошенню.

Стаття, що коментується, передбачає захист прав користувачів будь-якою інформацією, але за умови, що ця інформація не підпадає під охорону норм патентного, авторського та іншого спеціального законодавства.

Правила ст. 200 ЦК поширюються на захист організаційної, технічної та комерційної інформації, яка включає секрети виробництва («ноу-хау») як особливого об'єкта цивільних прав. Інформація повинна мати «комерційну цінність», тобто виступати об'єктом ринкового обороту. Умовою надання захисту виступає дотримання правокористувачем всіх необхідних заходів для забезпечення її конфіденційності. При дотримані цих вимог під правила статті підпадають будь-які знання, а також практичний досвід спеціалістів, які використовуються у різних галузях господарської діяльності: виробництво, торгівля, менеджмент, маркетинг та інші управлінські послуги. Правокористувач на свій розсуд визначає конфіденційність відомостей. Виняток із загальної норми регулюється законом або іншим правовим актом.

Збереження таємниці службової інформації не зумовлене її комерційною цінністю (хоча ця інформація може мати комерційний характер). Заборона на розголошення ґрунтується на нормах законодавства, що регламентує окремі сфери діяльності.

Певні категорії працівників діяльності зобов'язанні зберігати в таємниці відомості, до яких вони мають доступ в зв'язку з виконанням роботи або службових обов'язків (банківський службовець, робітник зв'язку, податковий інспектор, лікарі, страховий агент.)

У той же час будь-яка особа, яка самостійно і добросовісно стала здобувачем такої ж інформації має право розпоряджатися нею на свій розсуд.

Інформація, яка охороняється, може бути використана іншими особами при дотриманні таких умов: отримання інформації законним шляхом і отримання дозволу права здобувача на таке використання. Відносини між правонабувачем (ліцензіаром) і користувачем (ліцензіатом), оформляється ліцензійним договором.

Права на комерційну інформацію входять до комплексу виключних прав, які складають предмет договору комерційної концесії. Елементи ліцензійного договору можуть бути включені в інші цивільно-правові договори (договори на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт, підряду, на створення акціонерного товариства. В усіх договорах, які передбачають передачу на використання відомостей, які складають комерційну таємницю, на користувача повинен бути покладений обов'язок дотримувати конфіденційність. Для окремих видів договорів така умова передбачається у ст. 862 ЦК.

Основним цивільно-правовим способом захисту є відшкодування завданих правонабувачем збитків. При визначенні їх розміру слід врахувати як реальну шкоду, так і втрачену вигоду (див. коментар до ст. 22 ЦК).

Стаття 201. Особисті немайнові блага

1. Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров я, життя; честь, гідність І ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

2. Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Особисті нематеріальні блага — це блага, які позбавлені економічного (майнового) змісту, нерозривно пов'язані з суб'єктом права, визнані суспільством і потребують правової охорони. Нематеріальні блага фізичні особи набувають у силу народження, а немайнові права набуваються фізичними та юридичними особами в силу припису закону.

Конституція України визнала за громадянами низку немайнових благ. Це зумовило необхідність врегулювання їх у цивільному законодавстві. До особистих немайнових благ ст. 201 ЦК відносить: здоров'я, життя, честь, гідність, ділова репутація, ім'я (найменування), авторство, свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Перелік особистих немайнових благ цієї статті не є вичерпним. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Цивільно-правовий захист нематеріальних благ (немайнових прав) можливий у таких випадках:

1) сутність порушеного права (блага) і характер наслідків цього порушення допускає можливість використання загальних способів цивільно-правового захисту (див. коментар до ст. 16 ЦК);

2)  для захисту цих прав передбачені в ЦК спеціальні способи. Такі способи встановлені для захисту честі, гідності та ділової репутації громадян та юридичних осіб (див. коментар до ст. 23 ЦК); для захисту права на ім'я (див. коментар до ст. 296 ЦК України.); для захисту інтелектуальної власності (див. коментар до кн. IV ЦК).

Для захисту нематеріальних благ одночасно можуть бути використані як спеціальні, так і загальні способи захисту. Серед загальних найчастіше використовують такі, як відшкодування завданих збитків та компенсація моральної шкоди (див. коментар до ст. 22, 23 ЦК).