Глава 13 РЕЧІ. МАЙНО

Стаття 179. Поняття речі

1. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Поняття «речей» для цивільного законодавства завжди мало і має принципове значення, оскільки речі пов'язані з найважливішою складовою предмета цивільного права — майновими правовідносинами. ЦК не включає в себе поняття «речі». У науці цивільного права існує кілька визначень речей як об'єктів цивільних право відношень. Речі — це існуючі незалежно від суб'єкта предметні явища матеріального світу як у їх природному стані, так і створені людиною для задоволення її потреб. Законодавець встановлює правовий режим щодо порядку набуття, володіння, користування, способів і меж розпорядження речами. Залежно від особливостей правового режиму та цільового призначення речей можна навести такі класифікації:

1) Речі, які знаходяться у вільному обігу; речі, обмежені в цивільному обігу (зброя, наркотики, літальні апарати, отруйні речовини); речі, вилучені з цивільного обігу (історичні, культурні цінності, природні ресурси).

2)  Речі, що мають індивідуальні ознаки (ознаки, характерні тільки для певної речі) або визначені родовими ознаками (вимірюються числом, вагою, мірою — гроші, вугілля, нафта).

3) Речі подільні (будь яка частина здатна виконувати ту саму функцію, що й річ в цілому. (Кімнати в будинку, сам будинок) та неподільні (річ неможливо поділити без нанесення шкоди (магнітофон, телевізор).

4)  Речі рухомі та нерухомі речі (земельна ділянка і все, що пов'язано з землею, будівлі, споруди, ліси, водні об'єкти, повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації). Усі останні  речі слід віднести до рухомих.

5) Речі, які споживаються (при використані знищуються повністю або перетворюються в іншу річ), та речі, які не споживаються (ті, що не втрачають свою фізичну сутність за час користування ними).

Поділ речей має правове значення, оскільки деякі вказані види речей можуть бути предметом лише певних правочинів.

Стаття 180. Тварини

1. Тварини є особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.

2. Правила поводження з тваринами встановлюються законом.

3. Тварини, занесені до Червоної книги України, можуть бути предметом цивільного обороту лише у випадках та порядку, встановлених законом.

Тварини є самостійним об'єктом цивільних прав. Закон України «Про тваринний світ» від З березня 1993 р. до об'єктів використання та охорони відносить: а) тварин, що перебувають у стані природної свободи; б) диких тварин, що знаходяться у місцях які є середовищем перебування об'єктів тваринного світу; в) місця, що є середовищем перебування об'єктів тваринного світу. Норма цієй статті не обмежує коло тварин, які можуть бути об'єктами цивільного права. Можуть виступати об'єктами сільськогосподарські, свійські та інші тварини, що використовуються для господарських, наукових, культурно-освітніх, виховних, естетичних та інших цілей. Вони можуть належати на праві власності державним, кооперативним, громадським організаціям, громадянам. Особливістю тварин є те, що цей об'єкт є відновлюваним. ЦК розширює правове регулювання відносин, об'єктом яких є тварини, ця необхідність зумовлена збільшенням правочинів з ними та необхідністю їхнього захисту від жорстокого поводження. Стаття, що коментується, включає в себе норми, які направлені на досягнення вказаної мети. Перша поширює на тварин загальні правила про майно, якщо інше не встановлене законом або іншими правовими актами. Друга встановлює межі здійснення прав, об'єктом яких вони є, — заборону на жорстоке поводження. Таким чином, згідно з ч.2 ст. 180 ЦК недотримання цієї заборони слід розглядати як зловживання правом. У випадках жорстокого поводження з тваринами припинення права власності проводиться в судовому порядку. Збитки, заподіяні власникам тварин, підлягають відшкодуванню у визначеному законодавством порядку.

У передбаченому законодавчими актами порядку права власників об'єктів тваринного світу можуть бути обмежені в інтересах охорони цих об'єктів. Не можуть передаватися у колективну та приватну власність об'єкти тваринного світу, що становлять особливу природоохоронну, наукову та естетичну цінність, а також види тварин, занесені до Червоної книги України (крім випадків, коли ці тварини отримані шляхом розведення у неволі або у передбаченому законодавством порядку придбані у власність за межами України).

Стаття 181. Нерухомі та рухомі речі

1. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

2. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Поділ речей на рухомі та нерухомі ґрунтується на їхніх природних властивостях. Нерухомі речі, за загальним правилом, не можуть бути вільно переміщені в просторі, є індивідуально визначеними. Рухомі мають здатність вільно переміщатися в просторі, можуть бути як індивідуально визначеними, так і родовими.

До нерухомості слід віднести, по-перше об'єкти природного походження — земельні ділянки, ділянки з надрами, водні об'єкти. По-друге, до нерухомості слід віднести всі об'єкти, які розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни цільового призначення. Об'єкти (лісові насадження і т.д.) визнаються нерухомістю, поки існує зв'язок з землею. У випадку відокремлення від неї, вони вважаються рухомими речами. Нерухомим майном визнається також підприємство як єдиний майновий комплекс (див. коментар до ст. 191 ЦК).

ЦК закріплює особливості правового режиму нерухомості:

1)  Право власності та інші речеві права на нерухомість, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід та припинення підлягають державній реєстрації (див. коментар до ст. 182 ЦК)

2) Зобов'язання, предметом якого є нерухомість, за загальним правилом, провадиться за місцезнаходженням цього майна.

3) Набуття права власності на новостворене майно або набуття права власності за договором виникає з моменту державної реєстрації цієї нерухомості або переходу права власності на неї до покупця.

4) Встановлений особливий порядок набуття права власності на безхазяйну річ (див. коментар до ст. 335 ЦК) та більш тривалі строки набувальної давності на нерухоме майно (див. коментар до ст. 344 ЦК).

5) Діють спеціальні правила укладення правочинів з нерухомістю, які передбачають залежність прав на земельну ділянку від прав на нерухомість.

При укладенні договору купівлі-продажу або оренди будівель, споруд та підприємств одночасно з передачею покупцеві права власності на них передаються права на ту частину земельної ділянки, яка знаходиться під нерухомістю і необхідна для її використання. У випадку, коли продається або здається в оренду лише земельна ділянка, власник нерухомості зберігає право користуватися тією частиною, яка зайнята цією нерухомістю та необхідна для її використання, на передбачених договором умовах, а при їх відсутності — право обмеженого користування (сервітут).

До нерухомості ЦК прирівнює деякі рухомі за своїми природними властивостями речі — повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації органами, уповноваженими здійснювати контроль за цими об'єктами. Поняття вказаних транспортних засобів розкривається в транспортних уставах та кодексах, що ж стосується космічних об'єктів у міжнародних конвенціях (договорах).

Реєстрація повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об'єктів уповноваженими на це органами не замінює реєстрацію прав на них як на нерухомість, у порядку, передбаченому ст.182 ЦК

ЦК передбачає можливість поширення режиму нерухомості на інше майно крім вказаного вище, але тільки шляхом прямого припису закону.

Рухомим майном визнаються речі, включаючи гроші та цінні папери, які не віднесенні ЦК та іншими законами до нерухомості.

Права на рухомі речі (за загальним правилом) не підлягають державній реєстрації. Законом може бути передбачено необхідність такої реєстрації для окремих видів рухомого майна (реєстрація автотранспорту).

Стаття 182. Державна реєстрація прав на нерухомість

1. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

2.  Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

3. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

4. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Державна реєстрація має правовстановлюючий характер дією, що припиняє юридичний склад, який спрямований на виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухомість. На заклади юстиції покладено ведення загальнодержавної реєстрації в Єдиному державному реєстрі прав та зумовлене тим самим обмежити коло зловживань на практиці. Коло об'єктів, які належать до нерухомості і підлягають реєстрації, їх характеристику, специфіку правового режиму див. коментар до ст. 181 ЦК. Реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють комунальні підприємства, бюро технічної інвентаризації відповідно до «Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на рухоме майно».

Реєстрація прав власності на нерухоме майно — це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ (Бюро технічної інвентаризації) за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлюючих документів.

Обов'язковій реєстрації підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном.

Реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено, та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку за наявності матеріалів технічної інвентаризації. Не підлягають реєстрації тимчасові споруди, а також споруди, не пов'язані фундаментом із землею. Рішення про реєстрацію чи відмову в реєстрації прав приймає реєстратор прав власності на нерухоме майно, що є працівником БТІ, який безпосередньо здійснює реєстрацію прав власності на нерухоме майно. Відмова в реєстрації прав власності на нерухоме майно може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.

Стаття 183. Речі подільні та неподільні

1. Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення.

2. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Класифікація речей на подільні та неподільні має правове значення для поділу майна, яке знаходиться у спільній власності та відокремлення певної частки. Рухомі речі можуть бути розділенні між власниками та виділом кожному з них його частки в натурі. Нерухома річ передається одному з власників, який сплачує іншим вартість їх частки, або річ може бути продана, а отримана сума розподіляється між власниками пропорційно частці кожного з них.

За наявністю певних обставин судова практика визнає неподільними і такі речі, поділ яких у натурі можливий без зміни цільового призначення, але в значній мірі знижує художню та матеріальну цінність речі (бібліотека, колекція листівок, сервіз).

Класифікація речей на подільні та неподільні провадиться залежно від їх природних властивостей, які зумовлюють можливість фізичного поділу речей на частини, кожна частина зберігає здатність, не втративши їх основного призначення. Подільна річ вважається такою до певного моменту, після якого подальший поділ призведе до втрати нею свого призначення. У випадку, коли річ неможливо поділити, вона стає неподільною.

Стаття 184. Речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками

1. Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

2.  Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.

Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Індивідуально визначені речі — це речі, які відрізняються від інших за індивідуальними ознаками: 1) виділені із загальної маси речей такого роду; 2) єдині у своєму роді; 3) відрізняються від інших за кількома ознаками.

Індивідуально визначені речі, виступаючи об'єктом правовідношення, не можуть бути замінені — сторони мають на увазі конкретну річ, визначену індивідуальними ознаками (фасон, колір, номер), за допомогою яких виникає можливість виділити її з ряду інших таких же речей. Речі, не виділені до визначеного моменту з ряду аналогічних речей, можуть бути індивідуалізовані шляхом відбору або в процесі їх використання. Серед індивідуально визначених речей слід відрізняти речі унікальні, які існують в одному екземплярі.

Речі, які визначаються родовими ознаками (числом, вагою, мірою) є замінимими. Вступаючи у правовідносини з приводу таких речей, сторони мають на увазі родові ознаки речей (мішок картоплі, тонна пшениці, тисяча гривень), а не визначену річ. Відповідні речі можуть бути предметом договору позики і не можуть бути предметом договору оренди.

Правове значення поділу речей, визначених цією статтею, полягає в тому, що у випадку загибелі індивідуально визначеної речі боржник звільняється від обов'язку передати її кредитору, але зобов'язанний виплатити грошову компенсацію. Якщо предметом зобов'язання виступає індивідуально визначена річ, яка є в натурі, то кредитор вправі вимагати саме цю річ (ст. 760 ЦК) і боржник не вправі замінити її грошовою компенсацією без згоди на те кредитора. У випадку загибелі речей, які мають єдині родові ознаки, за загальним правилом боржник не звільняється від виконання зобов'язання у натурі, оскільки у нього є можливість замінити річ, що загинула, іншою річчю такого роду (ст. 678 ЦК).

Стаття 185. Речі споживні та неспоживні

1. Споживною є річ, яка внаслідок одноразового її використання знищується або припиняє існувати у первісному вигляді.

2.  Неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу.

При використанні речі або перетворюються на іншу річ, або зберігають свою цілісність тривалий час. Споживними є речі, які в результаті використання знищуються повністю, або істотно змінюються (перетворюються в іншу річ). Неспоживними слід визнати речі, які в процесі використання мають здатність зношуватися, амортизуватися), але зберігають свої властивості протягом тривалого часу.

Правове значення поділу речей на споживні та неспоживні має правове значення, оскільки вказані речі можуть бути предметом лише певних правочинів.Предметом деяких договорів є тільки споживні речі, ряду інших договорів -неспоживні. Так, споживні речі не можуть бути передані за договором майнового найму, оскільки наймач повинен повернути ту саму річ, а це неможливо при використанні споживних речей. Навпаки, за договором позики не можна передати неспоживні речі, бо такий договір передбачає використання взятих речей і повернення замість них таких же, що можливо лише стосовно споживних речей. Деякі договори, наприклад, купівлі-продажу, поставки, міни, дарування, схову, можуть укладатися з приводу як споживних, так і неспоживних речей.

Стаття 186. Головна річ і приналежність

1.  Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.

2.  Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Коментар див. після ст. 189.

Стаття 187. Складові частини речі

1. Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення.

2.  При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Коментар див. після ст. 189.

Стаття 188. Складні речі

1. Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).

2. Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.

Коментар див. після ст. 189.

Стаття 189. Продукція, плоди та доходи

1. Продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю.

2. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Групу коментованих тут статей об'єднує те, що вони визначають співвідношення між речами та їх частинами залежно від споживчої вартості останніх тощо. Тому їх варто розглядати комплексно, враховуючи подібність і відмінності між ними.

1. Головна річ та належна є відокремленими одна від одної різнорідні речі. Різниця між ними полягає в тому, що головна річ може бути використана за призначенням і без належності, а належність за загальним для неї призначенням без головної речі використовуватися не може. Головна річ наділена самостійним значенням, а належність лише виконує допоміжну роль. Наприклад, лижі та лижні палки, картина та рама, скрипка та футляр.

Правове значення поділу речей на головну і належну полягає в тому, що належність наслідує долю головної речі, якщо в законі чи договорі не вказано інше. При укладанні договору купівлі-продажу картини, скрипки покупцеві передаються відповідно рама, футляр, при цьому за загальним правилом, — одночасно з головною річчю. Належність головної речі вказується у стандартах, технічних умовах або прейскурантах, якими визначається комплектність продукції.

Правило про наслідування належності головній речі носить диспозитивний характер. Сторони при укладенні правочинів вправі самостійно передбачати, що передається тільки головна річ.

2. Складові частини речі — це такі частини, які конструктивно пов'язанні з річчю, при відокремленні яких річ втрачає своє першочергове призначення. Річ можна розглядати як самостійний об'єкт, а може бути частиною іншої складної речі та є складовою частиною цієї речі. Окремі предмети, які входять до її складу, не можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження або істотного знецінення.

Юридичне значення відокремлення складових частин речі полягає в тому, що вони виступають предметом цивільного обороту як єдине ціле. На окремі складові частини складної речі право власності може виникнути тільки в тому випадку, коли ця річ як самостійний об'єкт права перестане існувати і будуть реалізовані її окремі складові частини (серія марок з колекції).

3.  Для складної речі притаманні наступні ознаки: 1) вона складається із різнопланових речей, тому як складова розглядатися не може, оскільки є сукупністю (певної кількості) однорідних речей (отара овець, бібліотека і т.д.);

2) частини, з яких складається складна річ, фізично не пов'язані між собою;

3) сукупність речей утворює єдине ціле, яке використовується за загальним призначенням;

4) кожна з частин, яка є складовою складної речі, може використовуватися самостійно за тим же призначенням, що й разом із ними, при цьому не вважається відповідно до них належно. Перераховані ознаки характерні для меблевого гарнітуру, сервізу, підприємства як майнового комплексу.

Правове значення виділення складної речі у вигляді самостійного виду полягає в тому, що сукупність речей, які входять до її складу, визнаються однією річчю. За правочином, об'єктом якого є складна річ, повинні бути передані всі речі, які входять до її складу. Разом із тим, складну річ слід вважати подільною, договором можна передбачити, що передачі підлягає не все, а лише деякі речі, які входять до її складу. Класифікація речі як складної має значення для визначення комплектності товару, виконання зобов'язання частинами (воно вважається виконаним з моменту передачі останньої речі, яка входить до складу складної), поділ майна, яке знаходиться в спільній частковій власності, та виділу з нього частки (при недосягненні власниками згоди з приводу поділу складної речі, вона може розглядатися як неподільна).

4. Плоди, продукція та доходи — це приріст майна, отриманий від його використання. Різниця між ними полягає залежно від способу їх отримання. Плоди — це природне походження самої речі, яке є результатом органічного розвитку тварин і рослин. До них слід віднести плоди фруктових дерев, приплід худоби та птиці, та продукти які вони надають (яйця, молоко). Продукція — це майно, отримане в результаті переробки речі чи іншого цілеспрямованого її використання (виготовлені організацією товари, побудований будівельниками будинок).

Доходи — це грошові та інші надходження, яке приносить майно, знаходячись в цивільному обороті (орендна плата, відсотки, які нараховуються на вклад).

Слід врахувати те, що термін «доходи» іноді слід розглядати в дещо іншому контексті, а саме доходами слід вважати речі, які підлягають поверненню у випадку вимоги свого майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК), слід розуміти всі надходження, отримані особою в результаті неправомірного володіння майном.

За загальним правилом власником плодів, продукції та доходів, отриманих від користування майном, є та особа, яка використовує його на законних підставах (власник майна, орендар). Винятки із цього правила можуть передбачатися законом, іншими правовими актами або договором з власником або особою, яка вправі розпоряджатися цим майном.

Стаття 190. Майно

1. Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

У зв'язку з тим, що поняття «майно» є збірним, необхідно правильно визначати його зміст стосовно конкретних правовідносин.

Під майном може розумітися річ або сукупність речей.

Серед об'єктів цивільних прав закон виділяє «майнову» групу, позначивши її контури вихідними поняттями «речі», «гроші і цінні папери», «майно», «майнові права», «інше майно». Надалі законодавець конкретизує цей клас об'єктів за допомогою термінів «нерухоме майно», «нерухома річ», «нерухомість», «складні речі», «неподільні речі» і т.д. Звертає на себе увагу та обставина, що в цьому переліку майнових об'єктів цивільних прав основне навантаження, на наш погляд, несуть такі поняття (точніше, навіть, правові категорії), як майно, річ і товар. Нерідко під речами розуміють будь-які матеріальні предмети зовнішнього стосовно людини навколишнього світу. Такі речі належать і до матеріального, і до духовної культури. Головне, що робить їх об'єктами цивільних прав — це здатність задовольняти ті чи інші потреби людей.

Речами в цивільному праві можуть бути ті матеріальні і культурні (інтелектуальні) цінності, що мають вартість і з приводу яких виникають майнові відносини як предмет цивільного права, а також власне цивільні правовідносини. Речами можуть визнаватися предмети природного світу чи результати (продукти) людської діяльності, що беруть участь у товарному обороті. Предмети, вилучені з обороту, перестають бути речами в цивільно-правовому змісті. З приводу таких предметів звичайно складаються державно-правові, адміністративно-правові й інші відносини, але не юридичні зв'язки, регульовані нормами цивільного права.

У зміст поняття «майно» крім речей можуть включатися також і майнові права. Так, у ч. З ст. 63 ЦК під майном ліквідованої юридичної особи, продаваним із публічних торгів, розуміються і речі, і майнові права. Аналогічний зміст має термін «майно», коли мова йде про відповідальність юридичної особи чи індивідуального підприємця за своїми обов'язками всім належним їм майном.

Майнові права як об'єкти суб'єктивних цивільних прав не можуть розглядатися як майно у відриві від їхньої юридичної належності тим чи іншим конкретним суб'єктам (кредиторам) у зобов'язальних правовідносинах із конкретними боржниками, а також інших факторів, які прямо чи побічно впливають на саме існування (дійсність) вимоги, його параметри і межі тощо. У силу цієї обставини визначення майнового права як об'єкта цивільних прав завжди містить у собі сполучення ознак як вимоги самого по собі, так і суб'єктних його характеристик. Так, істотне значення для майнової вимоги має ступінь виконання зобов'язання боржником, його економічне становище, наявність і обґрунтованість заперечень проти вимоги кредитора й ін. Значною мірою майнове право зумовлене і підставами його виникнення. Наприклад, зовсім різні за своєю правовою природою і наслідками вимоги, засновані на договорі і делікті, на незначній і заперечній угодах. Не збігаються за можливостями здійснення однорідні і рівні за величиною майнові вимоги з минулим і неминулим термінами задавнення позову, які виникли із тотожних основ, т.д.

Під майном у широкому змісті розуміється сукупність речей, майнових прав і обов'язків, у тому числі і виключні права.

Так, майно підприємства, що може бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди й інших угод, входять призначені для його діяльності земельні ділянки, будинки, спорудження, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права, вимоги, борги, а також права на позначення, що індивідуалізують підприємство, його продукцію, роботи і послуги (фірмове найменування, товарні знаки, знаки обслуговування) й інші виключні права. Інколи вже майно трактується спадкоємним правом. У наслідуване майно входять речі, а також майнові права та обов'язки спадкодавця за винятком тих, котрі нерозривно пов'язані з його особистістю (право на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю спадкодавця, на одержання аліментів, обов'язку за авторським договором замовлення на створення здобутку науки, літератури і мистецтва, а також інші подібні права й обов'язки).

Варто також мати на увазі, що під грошима (коштами) в одних випадках маються на увазі речі, коли мова йде про розрахунки готівкою, в інших — майнові права, коли йдеться про кошти, що знаходяться на банківських рахунках клієнта, і операціях із ними.

Стаття 191. Підприємство як єдиний майновий комплекс

1. Підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.

2. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

3. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.

4.  Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

ЦК вживає термін «підприємство» як особливий вид нерухомості, для якого встановлений спеціальний правовий режим, пов'язаний, зокрема, з посвідченням складу підприємства, його передачею, забезпеченням прав кредиторів і т.д.

Підприємству як об'єкту цивільних прав притаманні наступні ознаки.

1) Це єдиний майновий комплекс, що включає усі види майна, призначені для здійснення діяльності, — земельні ділянки, будинки, спорудження, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також права на фірмове найменування, товарні знаки і знаки обслуговування й інші виключні права. Отже, при здійсненні угод із підприємством їхнім предметом є всі перераховані види майна. Винятки з цього правила можуть передбачатися законом чи угодою. Так, згідно з ЦК до складу підприємства, що є предметом іпотеки, крім зазначеного майна входять права вимоги і виключні права, що заставник може придбати після висновку договору іпотеки, а окремі статті ГК передбачають, що при продажі й оренді підприємства права продавця (орендодавця), отримані їм на підставі дозволу (ліцензії) на заняття відповідною діяльністю, не підлягають передачі покупцю (орендарю).

2) Це тільки такий майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. Він може бути державною чи муніципальною власністю або належати комерційній організації, створеній у формі господарчого товариства, установи чи некомерційної організації, що здійснює відповідно до закону і її статуту підприємницьку діяльність (наприклад, майно, використовуване гаражним кооперативом для ремонту автомашин, його права й обов'язки, пов'язані з цією діяльністю).

Як підприємство може виступати і майновий комплекс, що належить індивідуальному підприємцю або членам селянського (фермерського) господарства.

3) Здійснення угод з підприємством (наприклад, продаж і т.п.) не тягне припинення виробничої чи іншої підприємницької діяльності, що здійснювалася попереднім власником, тобто об'єктом є майновий комплекс, який функціонує за призначенням.

4) При здійсненні угод з майновим комплексом юридичної особи воно не припиняє свою діяльність як суб'єкта цивільного права. Якщо юридична особа ліквідується як суб'єкт цивільного права, підприємство є вже не єдиним майновим комплексом, а лише окремими видами майна. Крім цього в нього не входять борги юридичної особи.

Підприємство може бути об'єктом різних угод — купівлі-продажу, застави, оренди, спадкування й інших, як у цілому, так і в частині. Як частина майнового комплексу може виступати і майно філії, у тому числі його права й обов'язку, придбані від імені юридичної особи.

Стаття 192, Гроші (грошові кошти)

1. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня.

2. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Коментар див. після ст. 193.

Стаття 193. Валютні цінності

1. Види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом.

1. Гроші — це особливе рухоме майно, яке належить до категорії подільних речей. Гроші можуть бути предметом деяких цивільно-правових угод: договорів позики, дарування, кредитних договорів. Найчастіше вони є законним засобом платежу у відплатних договорах.

Відповідно до Конституції України грошовою одиницею (валютою) України є гривня.

Визнання гривні законним платіжним засобом означає, що гривні можуть служити коштом погашення грошового зобов'язання незалежно від згоди кредитора прийняти їх як платіж. Відмова кредитора від прийняття гривень, належним чином йому запропонованих, тягне невигідні для нього наслідки, зазначені в законі. Зокрема, боржник не зобов'язаний платити відсотки за час прострочення за грошовим зобов'язанням, а також здобуває право на відшкодування збитків, заподіяних простроченням кредитора.

Законодавство передбачає два види грошових розрахунків: шляхом готівки і безготівкові розрахунки. При розрахунках готівкою коштом платежу є реальні грошові знаки, що передаються одним суб'єктом іншому за товари, роботи, чи послуги в інших установлених законом випадках (наприклад, штрафи). При безготівкових розрахунках використовуються цифрові записи про грошову масу, що обертається. При цьому визначена грошова сума списується з рахунку одного суб'єкта і зараховується на рахунок іншого. Можливі й інші форми безготівкових розрахунків.

Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися шляхом використання платіжних доручень, чеків, акредитивів, платіжних вимог — доручень. Банківська практика допускає проведення безготівкових розрахунків за допомогою векселів, депозитних сертифікатів, пластикових карток банків. Форми розрахунків між платником і одержувачем визначаються договором.

Випадки і порядок використання іноземної валюти як платіжного засобу визначаються Законом про Національний банк України і Декретом про валютне регулювання та валютний контроль, а також виданими відповідно до них нормативними актами. Відповідно до зазначених актів розрахунки в іноземній валюті на території України законодавство визначає, коли між юридичними особами — резидентами допускається використання іноземної валюти і платіжних документів в іноземній валюті:

а) при розрахунках між експортерами і транспортними, страховими й експедиторськими організаціями у випадках, коли послуги цих організацій із доставки, страхування й експедирування вантажів входять у ціну товару й оплачуються іноземними покупцями;

б) при розрахунках імпортерів із транспортними, страховими й експедиторськими організаціями за послуги щодо доставки вантажів у російські морські і річкові порти, на прикордонні залізничні станції, вантажні склади і термінали покупців;

в) при розрахунках за транзитні перевезення вантажів через територію Україну;

г)  за послуги підприємств зв'язку з оренди міжнародних каналів зв'язку для російських підприємств і організацій у випадку, якщо розрахунки з іноземними власниками коштів комунікацій здійснюються підприємствами зв'язку;

ґ) при оплаті комісійної винагороди організаціям, що здійснюють посередницькі операції з іноземними партнерами на замовлення постачальників експортної і покупців імпортної продукції;

д) при розрахунках між постачальниками і субпостачальниками продукції (робіт, послуг) на експорт із валютного виторгу, що залишається в розпорядженні експортерів;

е)  при оплаті витрат банківських установ і посередницьких зовнішньоекономічних організацій, якщо зазначені витрати провадилися цими установами і організаціями чи були пред'явлені їм нерезидентами в іноземній валюті, а також при оплаті комісій, що стягуються банківськими установами і посередницькими зовнішньоекономічними організаціями для покриття витрат у валюті;

є) при проведенні розрахунків, пов'язаних з одержанням комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні, а також при проведенні операцій покупки і продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку.

2. Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. до валютних цінностей належать: а) іноземна валюта; б) цінні папери в іноземній валюті (чеки, векселя, акредитиви й інші), фондові цінності (акції, облігації) і інші боргові зобов'язання, виражені в іноземній валюті; в) дорогоцінні метали — золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, рутеній і осмій) у будь-якому виді і стані, за винятком ювелірних і інших побутових виробів, а також брухту таких виробів.

Під іноземною валютою вказаний Декрет розуміє: а) іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу; б) кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або належать до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.

Порядок здійснення угод з валютними цінностями, встановлений Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», указами Президента України, постановами Верховної Ради і виданими відповідно до них іншими нормативними актами. Зокрема, на території України покупка і продаж іноземної валюти провадиться через уповноважені банки в порядку, встановленому НБУ. Угоди купівлі-продажу іноземної валюти можуть здійснюватися на внутрішньому валютному ринку України безпосередньо між уповноваженими банками, а також через валютні біржі, що діють у порядку і на умовах, передбачених НБУ.