Печать

Глава 8 ПІДПРИЄМНИЦЬКІ ТОВАРИСТВА

Posted in Гражданское право - НПК Цивільний кодекс України (Є.О. Харитонов)

Глава 8 Підприємницькі товариства

 

Параграф 1. Господарські товариства

1.  Загальні положення

2.  Повне товариство

3.  Командитне товариство

4.  Товариство з обмеженою відповідальністю

5.  Акціонерне товариство

Параграф 2. Виробничий кооператив

 

1. Загальні положення

 

Стаття 113. Поняття та види господарських товариств

1. Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

2.  Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

В Україні найбільш поширеними суб'єктами підприємницької діяльності є господарські товариства, зокрема товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерні товариства. Така «популярність» зумовлена цілою низкою факторів. По-перше, ця форма дає змогу об'єднати капітал та зусилля кількох (а інколи навіть тисяч) осіб для досягнення загальної мети. Крім цього, здійснення діяльності через такі господарські товариства обмежує відповідальність учасників товариств за боргами самого товариства.

До набрання чинності нового цивільного кодексу України правове положення господарських товариств буде регулюватися Законом України «Про господарські товариства». Норми щодо діяльності господарських товариств містяться у Господарському кодексі України.

Ця стаття встановлює, що господарські товариства є юридичними особами. Згідно з цим господарським товариствам притаманні усі ознаки юридичної особи (див. коментар до ст. 80 ЦК ). Іншою кваліфікуючою ознакою господарського товариства є наявність статутного (складеного) капіталу, який поділений на частки між учасниками.

Згідно з законодавством України господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства. Правове положення кожного з цих видів товариств буде розглянуто у коментарі до ЦК відповідних статей.

Стаття 114. Учасники господарського товариства

1.  Учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа.

Обмеження щодо участі у господарських товариствах може бути встановлено законом.

2. Господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником.

Учасниками господарських товариств можуть виступати фізичні або юридичні особи, як резиденти, так і іноземні суб'єкти права.

Законодавство України встановлює обмеження щодо участі певних суб'єктів у господарських товариствах. Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про підприємництво» особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації.

Законом можуть бути встановлені стосовно учасників товариства певні обмеження. Стаття 14 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлює, що учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Обмеження щодо участі у господарських товариствах можуть встановлюватися шляхом визначення спеціальних вимог щодо кількості та якості засновників. Так, відповідно до ст. 33 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» фондову біржу може бути створено не менш як 20 засновниками — торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності із цінними паперами.

Товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, а також акціонерне товариство можуть бути створені однією особою, яка стає його єдиним учасником. У літературі така конструкція називається «компанія однієї особи». У світовій практиці досить поширеним є досвід створення подібних компаній, більше того, існує навіть Директива ЄС щодо можливості створення таких структур. Виділяють два способи створення «компанії однієї особи» — прямим та побічним.

При прямому способі законодавство допускає безпосереднє створення товариства однією особою, яка стає його єдиним учасником. У країнах, де існує так званий побічний спосіб, нове товариство можуть створити лише кілька осіб. Але якщо в силу різних обставин (наприклад, об'єднання часток, ліквідації інших засновників тощо) у товариства залишається один учасник, то таке товариство не припиняється і не перереєстровується, воно продовжує існувати. Із вищезазначеного випливає, що в Україні з прийняттям нового кодексу буде існувати реальна можливість створення товариства як «компанії однієї особи». Але це правило не розповсюджується на повне та командитне товариства. Очевидно, однією з причин цього є той факт, що зазначені види товариств належать до так званих договірних, тобто вони створюються і діють на підставі засновницького договору (ст. 120, 134 ЦК), який укладається і реалізується кількома особами.

Стаття 115. Майно господарського товариства

1.  Господарське товариство є власником:

1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;

2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;

3) одержаних доходів;

4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

2.  Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Право власності на майно випливає з ознак юридичної особи — «самостійна майнова відповідальність» та «наявність відокремленого майна». Закріплене за господарським товариством майно створює необхідну базу для його нормальної діяльності.

У статті, що коментується, визначаються джерела формування майна товариства, що закріплюється за ним на правах власності. Це майно, що передається товариству його учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу, продукція, вироблена товариством у результаті господарської діяльності, одержані доходи. Відповідно до ст. 189 ЦК продукцією та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю. Товариство є власником будь-якого іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші (як у національній, так і іноземній валюті), цінні папери (глава 14 цього кодексу), інші речі.

Як вклад для формування статутного (складеного) капіталу можуть використовуватися майнові чи інші права, за умови, що вони мають грошову оцінку і можуть бути відчужувані. Законодавство України встановлює певні обмеження щодо використання майна для формування статутного (складеного) капіталу. Так, наприклад, ст. 12 Закону України «Про вексельний обіг» забороняє використовувати векселі як внесок до статутного фонду господарського товариства.

Цивільний кодекс встановлює досить широкий перелік майна, що може бути вкладом до статутного (складеного) капіталу. Формуючи цей капітал за рахунок різного майна, учасники повинні розуміти співвідношення своїх вкладів, що впливає відповідно на розмір частки кожного з них у статутному (складеному) капіталі товариства. Грошова оцінка вкладу здійснюється за згодою учасників товариства.

Оцінка вкладу учасника господарського товариства повинна бути здійснена у національній валюті України -- гривні. У разі створення господарського товариства як підприємства з іноземною інвестицією, іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів оцінюються в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України. Перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України (ст. 5 Закону України «Про режим іноземного інвестування»).

Законодавство України встановлює випадки, коли грошова оцінка вкладів сторін підлягає незалежній експертній перевірці, яка може здійснюватися у вигляді оцінки, відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Під оцінкою майна розуміється процес визначення його вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, й є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін.

Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках:

створення підприємств (господарських товариств) на базі державного майна або майна, що є в комунальній власності;

реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств (господарських товариств) з державною часткою майна (часткою комунального майна);

визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств із державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника із складу такого товариства.

 

 

Стаття 116. Права учасників господарського товариства

1.  Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом:

1)  брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);

3)  вийти у встановленому порядку з товариства;

4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;

5)  одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

2. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

Учасники товариства є володільцями корпоративних прав. Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» корпоративне право — це право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства.

Господарський кодекс України під корпоративним правом розуміє права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) певної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

У статті, що коментується, встановлюється перелік прав, які можуть мати учасники товариства у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом.

Залежно від змісту ці права поділяються на майнові (наприклад, право брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди) та особисті немайнові (наприклад, право брати участь в управлінні товариством). Є певні права, які мають майновий та немайнових характер (наприклад, права вийти з товариства, що породжує право отримати частину майна товариства).

Право на участь в управлінні товариством реалізується як шляхом безпосередньої участі в

роботі органів товариства (членство в правлінні, наглядовій раді), так і через представників, які обираються в органи управління товариством.

Учасник товариства має право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частину (дивіденди). Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» під дивідендами розуміє платіж, який провадиться юридичною особою на користь власників (довірених осіб власника) корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів, емітованих такою юридичною особою, у зв'язку з розподілом частини її прибутку.

Учасник товариства за нормами цього кодексу має право вийти у встановленому порядку з товариства. Вихід учасника з товариства, як правило, пов'язаний із обов'язком останнього сплатити певну суму коштів чи передати майно. Це може вплинути на фінансовий стан товариства, тому установчими документами може бути встановлений обов'язок для учасників письмово попередити про свій вихід з товариства у визначений строк. Наприклад, учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлено статутом (ст. 148 ЦК). У будь-якому разі цей строк не може перевищувати одного року.

На наш погляд, право на вихід з товариства і, відповідно, право на отримання коштів (майна) пропорційно частці (паю), допускається для всіх видів товариств, крім акціонерного. Акціонер може реалізувати своє право на вихід з товариства лише шляхом відчуження своїх акцій іншій особі або самому товариству.

Залежно від виду господарського товариства існують свої особливості здійснення відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві.

Учасник товариства має право одержувати інформацію про діяльність товариства. Інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що були або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі (ст. 200 ЦК).

Інформація про діяльність товариства міститься у фінансовій звітності, балансі та інших документах товариства. Крім цього, реалізувати своє право на інформацію учасник має право, звернувшись безпосередньо до товариства.

Порядок одержання інформації встановлюється в установчих документах. Процедура її отримання може бути прописаною у спеціальному положенні, яке затверджується загальними зборами товариства.

Вказаний перелік прав не є вичерпним. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом. Наприклад, право отримати частину майна товариства при його ліквідації.

Стаття 117. Обов'язки учасників господарського товариства

1. Учасники господарського товариства зобов'язані:

1)  додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів;

2)  виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом;

3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

2. Учасники господарського товариства можуть також мати інші обов'язки, встановлені установчим документом товариства та законом.

Як і права, обов'язки учасників господарських товариств можна розділити на дві групи — майнові та немайнові. Об'єм обов'язків учасників розрізняється залежно від їх виду. Обов'язки учасника господарського товариства визначаються законодавством України, установчими документами та внутрішніми актами товариства.

Учасники зобов'язані виконувати взаємні обов'язки. Одним з обов'язків учасника господарського товариства є обов'язок додержуватися установчого документа (статуту чи договору) товариства та виконувати рішення загальних зборів.

Учасники товариств зобов'язані виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом.

Учасник товариства зобов'язаний не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства, Комерційною таємницею згідно зі ст. 505 ЦК є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Конфіденційною інформацією відповідно до Закону України «Про інформацію» визнаються відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

В установчих документах або у внутрішніх актах товариства може бути передбачена відповідальність за невиконання або неналежне виконання учасником товариства своїх обов'язків.

Вказаний перелік обов'язків не є вичерпним. Учасники господарського товариства можуть також мати інші обов'язки, встановлені установчими документами товариства та законом.

Стаття 118. Залежне господарське товариство

1.  Господарське товариство (товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) є залежним, якщо іншому (головному) господарському товариству належать двадцять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю чи двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства.

2.  Господарське товариство, яке придбало або іншим чином набуло двадцять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю чи двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства, зобов'язане оприлюднити цю інформацію в порядку, встановленому законом.

Беручи участь у цивільних правовідносинах, товариства можуть придбавати частки у статутному капіталі, роблячи одне товариство залежним від іншого. Чинне законодавство знає кілька форм побудови такої залежності, одна з них — це створення дочірнього підприємства, яке перебуває під контролем материнської юридичної особи.

У цьому кодексі з'являється нова категорія — залежні товариства. Господарське товариство є залежним, якщо іншому (головному) господарському товариству належать двадцять або більше відсотків статутного капіталу чи двадцять або більше відсотків простих акцій. Залежними можуть бути не всі види господарських товариств, а лише товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю та акціонерні товариства.

Особливості залежного товариства полягають у наступному: 1) головним по відношенню до залежного може виступати лише господарське товариство (товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство); 2) залежне господарське товариство виникає, якщо інше господарське товариство придбало двадцять або більше відсотків статутного капіталу (двадцять або більше відсотків простих акцій)товариства.

Товариство, яке, придбавши вказану кількість відсотків статутного фонду (відсотків акцій), і створило залежне від себе господарське товариство, зобов'язане оприлюднити цю інформацію в порядку, встановленому законом.

Процедура оприлюднення такої інформації ще не розроблена. Оприлюднення такої інформації пов'язано перш за все з захистом економічної конкуренції. З цього правила мають бути зроблені певні винятки. Так, на наш погляд, не має сенсу оприлюднювати таку інформацію спеціалізованим товариствам, які купують частки (акції) з метою їх наступного перепродажу.

 


 


2. Повне товариство

Стаття 119. Поняття повного товариства

1. Повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.

2. Особа може бути учасником тільки одного повного товариства.

3. Учасник повного товариства не має права без згоди інших учасників вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства.

У разі порушення цього правила товариство має право за своїм вибором вимагати від такого учасника або відшкодування завданих товариству збитків, або передання товариству усієї вигоди, набутої за такими правочинами.

4.  Найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова «повне товариство» або містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів «і компанія», а також слова «повне товариство».

Основною відмінністю повного товариства від інших видів господарських товариств є солідарна і не обмежена відповідальність за зобов'язаннями повного товариства всіх учасників, з урахуванням якої встановлено також правило про неможливість відсторонення кого-не-будь з них від участі в прибутках і збитках товариства.

Термін «повне товариство» є спробою характеризувати в назві (формі) сам зміст поняття. У дійсності повною є тільки відповідальність учасників. Відповідальність у повному товаристві має і солідарний, і субсидіарний характер. Повне товариство — це об'єднання двох чи більше осіб для ведення підприємницької діяльності, що вважається діяльністю самого повного товариства і забезпечується не тільки майном, переданим його учасниками в статутний фонд (складовий капітал), а й солідарне з іншим майном учасників у частині, що не покривається складовим капіталом товариства.

Солідарність відповідальності учасників означає, що кредитор повного товариства має право на свій розсуд вимагати виконання зобов'язання товариства, у частині, що не покривається складовим капіталом товариства, як від усіх учасників спільно, так і від кожного з них окремо, притому як цілком, так і в частині зобов'язання.

Субсидіарність відповідальності припускає право кредитора вимагати від учасників повного товариства виконання зобов'язань повного товариства тільки в частині, не покритій розміром складового капіталу повного товариства.

Необмежена відповідальність учасників повного товариства за зобов'язаннями останнього означає відповідальність учасників усім своїм майном за зобов'язаннями повного товариства. Ця обставина пояснює вимогу законодавства про те, що одна особа не може бути учасником більше за одне повне товариство.

Повні товариства будуються на особистій участі учасників у веденні справ товариства і тут важливе значення має особиста довіра учасників один до одного. Учасник повного товариства не має права без згоди інших учасників укладати у своїх інтересах угоди, що складають предмет діяльності товариства, тому що, по суті, угода, укладена учасником повного товариства в інтересах повного товариства нічим не відрізняється від аналогічної угоди, укладеної учасником у своїх інтересах. Складаючи у своїх інтересах зазначену угоду, учасник конкурує з товариством. Тому здійснення подібних дій тягне для учасника чи обов'язок відшкодувати заподіяні товариству збитки, наприклад у вигляді упущеної вигоди, чи передати товариству весь отриманий в результаті такої угоди прибуток.

Право на найменування випливає з ознаки юридичної особи — «виступ в цивільному обігу від свого імені» і виражається в користуванні найменуванням при укладанні угод, на вивісках, на печатках і штампах, на бланках тощо. Найменування юридичної особи має містити інформацію про її організаційно-правову форму, а найменування установи — інформацію про характер її діяльності. Так, найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова «повне товариство» або містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів «і компанія», а також слова «повне товариство».

Найважливішою причиною включення імен засновників до найменування повного товариства є орієнтир оцінки платоспроможності товариства для потенційних контрагентів щодо участі в товаристві надійних у матеріальному плані осіб.

Стаття 120. Засновницький договір повного товариства

1. Повне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. Засновницький договір підписується всіма його учасниками.

2. Засновницький договір повного товариства крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі; розмір, склад та строки внесення ними вкладів.

Процедура створення повного товариства не передбачає необхідність наявності статуту як внутрішнього корпоративного документа товариства, що регулює в основному питання створення і компетенції органів керування та контролю за діяльністю товариства. Це пояснюється тим, що кожен з учасників може діяти від імені товариства й, отже, відпадає необхідність формування системи керування товариством. У зв'язку з відсутністю статуту, до змісту установчого договору повного товариства ставиться ряд додаткових вимог. Так, окрім загальних положень, зазначених у ст. 88 ЦК України є обов'язковими вказівки, що стосуються: найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адреси, визначення зобов'язання учасників створити товариство, порядок їхньої спільної діяльності щодо створення товариства, умов передачі товариству майна учасників, мети створення товариства, визначається майно, що передається товариству, необхідне для досягнення цієї мети, структура керування установою, так само необхідно вказати інформацію про розмір і склад складеного капіталу, розмір і порядок зміни розміру частки кожного з учасників у складеному капіталі, розмір, склад і терміни внесення учасниками своїх внесків для формування часток у складеному капіталі. Установчий договір повинен містити всі необхідні положення з формування і використання складеного капіталу товариства, а так само може і повинен регулювати відносини учасників за участю в загальних справах товариства, наслідку виходу чи виключення учасника товариства, порядок припинення товариства та багато інших питань.

Договір про створення повного товариства повинен бути обов'язково складений у письмовій формі і підписаний всіма учасниками. Доцільно так само його нотаріальне посвідчення, незважаючи на те, що закон прямо не вимагає цього. Зазначені формальні умови укладення договору про створення повного товариства необхідні для захисту інтересів третіх осіб, і так само мають значення для чіткого закріплення та визначення прав і обов'язків учасників товариства і контрагентів. Нотаріальна форма установчого договору гарантує законність і загальновідомість зареєстрованих відносин учасників. Повне товариство здобуває права юридичної особи з моменту його державної реєстрації і внесення в Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України відповідно до процедури, встановленої чинним законодавством.

Стаття 121. Управління повним товариством

1. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників. Засновницьким договором товариства можуть бути передбачені випадки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників.

2. Кожний учасник повного товариства має один голос, якщо засновницьким договором не передбачений інший порядок визначення кількості голосів.

3. Кожний учасник повного товариства, незалежно від того, чи уповноважений він вести справи товариства, має право ознайомлюватися з усією документацією щодо ведення справ товариства. Відмова від цього права чи його обмеження, зокрема за домовленістю учасників товариства, є нікчемною.

Звичайне керування повним товариством здійснюється за взаємною згодою всіх учасників, але установчим договором можуть регулюватися інші порядок і процедура керування товариством. Наприклад, учасники можуть надати функцію керування товариством одному з учасників чи кільком учасникам. Установчий договір так само може передбачати можливість прийняття рішень більшістю голосів учасників, тобто не вимагати одностайності всіх учасників для рішення всіх чи визначених питань, що стосуються діяльності товариства.

У повному товаристві кожен учасник має один голос, якщо установчим договором не передбачений інший порядок визначення голосів учасників. Наприклад, залежно від розміру частки кожного учасника в складеному капіталі товариства.

Учасник повного товариства має безумовне право знайомитися з його документацією навіть у випадку, коли він не уповноважений на ведення справ від імені товариства. Це зумовлене тим, що зазначений учасник не звільняється від субсидіарної відповідальності по боргах товариства усім своїм майном, тому він вправі бути в курсі справ товариства і вимагати в судовому порядку припинення повноважень тих учасників, що неналежним чином ведуть справи товариства. Зазначена вимога законодавства необхідна для захисту прав і інтересів учасників товариства.

Стаття 122. Ведення справ повного товариства

1. Кожний учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам.

У разі спільного ведення учасниками справ товариства для вчинення кожного правочину є необхідною згода всіх учасників товариства. Якщо ведення справ доручено окремим учасникам повного товариства, інші учасники можуть вчиняти правочини від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства.

У відносинах з третіми особами повне товариство не може посилатися на положення засновницького договору, які обмежують повноваження учасників повного товариства щодо права діяти від імені товариства, крім випадків, коли буде доведено, що третя особа у момент вчинення правочину знала чи могла знати про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства.

2.  Учасник повного товариства, що діяв у спільних інтересах, але не мав на це повноважень, має право у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учасниками, вимагати від товариства відшкодування здійснених ним витрат, якщо він доведе, що у зв'язку з його діями товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує ці витрати.

3. У разі спору між учасниками повного товариства повноваження на ведення справ товариства, надані одному чи кільком учасникам, можуть бути припинені судом на вимогу одного чи кількох інших учасників товариства за наявності для цього достатніх підстав, зокрема внаслідок грубого порушення учасником, уповноваженим на ведення справ товариства, своїх обов'язків чи виявлення його нездатності до розумного ведення справ. На підставі рішення суду до засновницького договору товариства вносяться необхідні зміни.

Цивільним кодексом передбачаються найрізноманітніші можливості, що можуть використовувати учасники при веденні справ товариства. Традиційно --це ведення справ товариства кожним його учасником, що може бути змінено шляхом внесення змін до установчого договору волею учасників на інші схеми ведення справ товариства. Такими схемами є:

- спільне ведення справ, що припускає згоду всіх учасників при прийнятті всіх чи визначених питань діяльності;

- покладання функції прийняття рішень за всіма чи визначеними питаннями діяльності на одного чи кількох учасників. У цьому випадку інші учасники для здійснення, наприклад, угод від Імені товариства, повинні одержати доручення від учасника чи учасників, яким установчим договором доручено ведення загальних справ.

Із указаного зовсім не випливає, що контрагенти товариства зобов'язані знати про можливі обмеження повноважень окремих учасників товариства. При укладанні угод їм досить упевнитися, що вони мають справу з одним з учасників повного товариства. Тому угоди, укладені від імені товариства учасником, який не має на це повноважень відповідно до установчого договору, будуть дійсні, якщо тільки товариству не вдасться довести, що зазначений контрагент знав чи повинен був знати про відсутність повноважень у конкретного учасника, наприклад, при ознайомленні з установчим договором.

Окрім того, при здійсненні дій в інтересах товариства учасником на те не уповноваженим і наявності при цьому в зазначеного учасника витрат, пов'язаних з їх здійсненням, він має право вимагати від товариства відшкодування цих витрат, якщо товариство в результаті здійснення цих дій придбало чи зберегло матеріальні блага, що за вартістю перевищуюють зазначені витрати невповноваженого учасника.

Учасники не беруть участі у веденні справ товариства, мають право в судовому порядку вимагати припинення повноважень наданих одному чи кільком учасникам для ведення справ товариства, якщо останні припустилися грубого порушення своїх обов'язків стосовно товариства і не дотримуються його інтересів, нездатні до розумного ведення справ і за інших серйозних підстав для такого рішення.

Припинення повноважень окремих учасників набирає сили з моменту внесення відповідних змін до установчого договору повного товариства на підставі рішення суду.

 

 

Стаття 123. Розподіл прибутку та збитків повного товариства

1.  Прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором або домовленістю учасників.

2. Позбавлення учасника повного товариства права на участь у розподілі прибутку чи збитків не допускається.

Установчий договір може передбачати різні варіанти розподілу прибутку чи збитків повного товариства між учасниками, крім можливості позбавлення учасника чи учасників права на участь у такому розподілі. Звичайно, розподіл збитків і прибутку відбувається пропорційно частці учасників у складовому капіталі, але можливі й інші варіанти, наприклад, розподіл прибутку в рівних частках, а збитків — пропорційно внескам чи навпаки. Ця обставина підтверджує повну диспозитивність при укладанні установчого договору про створення повного товариства і черговий раз наголошує на довірчі відносини між учасниками. Таким чином, законодавець надає право учасникам, що субсидіарно відповідають за зобов'язаннями товариства солідарне усім своїм майном, самостійно визначити для себе варіанти ведення підприємницької діяльності.

 

 

Стаття 124. Відповідальність учасників повного товариства за його зобов'язаннями

1. У разі недостатності у повного товариства майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі учасники повного товариства солідарно відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення.

2.  Учасник повного товариства відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство.

3. Учасник повного товариства, який вибув із товариства, відповідає за зобов'язаннями товариства, що виникли до моменту його вибуття, рівною мірою з учасниками, що залишилися, протягом трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув із товариства.

4. Учасник повного товариства, який сплатив повністю борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у складеному капіталі товариства.

Залежно від розсуду кредитора повного товариства, кожний із учасників зобов'язаний цілком виконати солідарне зобов'язання за повне товариство і при цьому відповідає усім своїм майном, незалежно від того, з'явилося зазначене зобов'язання до вступу учасника в товариство чи вже після цього. Якщо учасник, якому була пред'явлена вимога кредитора, виявився не в змозі задовольнити вимоги кредитора в повному обсязі, то кредитор вправі звернутися з зазначеною вимогою в незадоволеному обсязі до будь-кого з учасників повного товариства чи до всіх спільно. Солідарність зобов'язання зберігається до повного задоволення вимог кредитора повного товариства.

В учасника, який вибув з повного товариства, зберігаються субсидіарні зобов'язання за борги товариства, що виникли до моменту вибуття цього учасника, всім своїм майном солідарно з іншими учасниками товариства протягом загального терміну позовної давності, встановленого в три роки, з моменту затвердження звіту про результати діяльності товариства за рік, в якому вибув зазначений учасник.

Якщо одним із учасників повного товариства солідарне зобов'язання виконане в повному

обсязі, то інші учасники звільняються від зобов'язань перед кредитором повного товариства, але в них з'являються зобов'язання перед учасником, що виконав вимоги кредитора. Учасник повного товариства, що виконав вимоги кредитора, сам потрапляє в роль кредитора за солідарним зобов'язанням стосовно до інших учасників повного товариства і наділяється правом пред'являти до них регресні вимоги, але тільки в розмірі, пропорційному їх часткам у складеному капіталі повного товариства. Таким чином, учасники повного товариства відповідають один перед іншим у солідарному зобов'язанні пропорційно своїм часткам у складовому капіталі товариства.

Стаття 125. Зміни у складі учасників повного товариства

1.  Зміни у складі учасників повного товариства можуть бути у зв'язку з:

1) виходом учасника повного товариства з його складу з власної ініціативи;

2) виключенням із складу учасників;

3) вибуттям із складу учасників з причин, що не залежать від учасника.

2. Порядок і особливості виходу, виключення та вибуття учасників зі складу повного товариства визначаються цим Кодексом, іншим законом та засновницьким договором.

Законодавець дає вичерпний перелік підстав, за якими може бути припинена участь особи в повному товаристві і при цьому надає учасникам право самостійно визначити процедуру припинення участі в повному товаристві. Ці підстави класифікуються у Цивільному кодексі за вольовою ознакою. Так, перша підстава — вихід учасника — здійснюється з ініціативи самого учасника. Виключення учасника здійснюється з ініціативи інших учасників, а вибуття - пов'язане з причинами, що не залежать від волі учасників.

Стаття 126. Вихід з повного товариства

1.  Учасник повного товариства, яке було створене на невизначений строк, може у будь-який момент вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до фактичного виходу із товариства.

Достроковий вихід учасника з повного товариства, що засноване на певний строк, допускається лише з поважних причин.

2. Відмова від права вийти з повного товариства є нікчемною.

Вихід з повного товариства є підставою для припинення участі в повному товаристві і здійснюється з ініціативи самого учасника з повідомленням про своє рішення інших учасників не пізніше ніж за три місяці до фактичного виходу з товариства. При цьому, достроковий вихід з товариства, заснованого на певний строк, допускається тільки за поважними причинами, а умови установчого договору про створення повного товариства, що регламентують відмовлення учасників від права вийти з повного товариства, є нікчемними, тобто тими, що не мають обов'язкової юридичної сили для учасників, які підписали цей договір.

При вибутті з учасників повного товариства, учаснику виплачується грошовий еквівалент вартості частки учасника в складовому капіталі товариства. Установчим договором може бути передбачена можливість виділення частки в натурі.

 

Стаття 127. Передання учасником частки (її частини) у складеному капіталі повного товариства

1. Учасник повного товариства має право за згодою інших його учасників передати свою частку у складеному капіталі чи її частину іншому учасникові товариства або третій особі.

2. У разі передання частки (її частини) новому учасникові до нього переходять повністю чи у відповідній частині права, що належали учасникові, який передав частку (її частину). Особа, якій передано частку (її частину), відповідає за зобов'язаннями товариства відповідно до частини другої статті 124 цього Кодексу.

3. У разі передання учасником товариства усієї частки іншій особі участь цього учасника в повному товаристві припиняється і для нього настають наслідки, передбачені частиною третьою статті 124 цього Кодексу.

Законодавець застосовує термін «передання частки», у той час як вона не виділена в натурі, а є власністю товариства. Отже, за аналогією з товариством з обмеженою відповідальністю, необхідно застосовувати терміни «поступка права вимоги», чи «поступка частки».

Учасник вправі поступитися своєю часткою у складеному капіталі товариства (чи її частину) або іншому учаснику, або третій особі. З цього положення законодавства випливає, що інші учасники не мають переважного права вимоги на поступку частки у складеному капіталі товариства. Поступка частки в складеному капіталі тягне і відповідний перехід усіх прав і обов'язків, пов'язаних із правом на цю частку.

Поступка всієї частки в складеному капіталі іншій особі рівнозначна виходу учасника з товариства.

Стаття 128. Виключення зі складу учасників повного товариства

1. Учасник повного товариства, який систематично не виконує чи виконує неналежним чином обов'язки, покладені на нього товариством, або який перешкоджає своїми діями (бездіяльністю) досягненню цілей товариства, може бути виключений із товариства у порядку, встановленому засновницьким договором.

2. Рішення про виключення зі складу учасників повного товариства може бути оскаржене до суду.

Виключення зі складу учасників товариства є підставою для припинення участі в товаристві і не залежить від волевиявлення учасника, що виключається.

Питання про виключення учасника ставиться іншими учасниками товариства в порядку, передбаченому установчим договором при невиконанні чи неналежному виконанні учасником своїх зобов'язань або перешкоджанні своїми діями (бездіяльністю) досягненню мети, для якої було створено товариство. Рішення про виключення учасника з повного товариства оформляється внесенням відповідних змін в установчий договір товариства і може бути оскаржено в судовому порядку.

При вибутті з учасників повного товариства, учаснику перераховується грошовий еквівалент вартості частки учасника в складеному капіталі товариства. Установчим договором може бути передбачена можливість виділення частки в натурі.

Стаття 129. Вибуття з повного товариства

1. Повне товариство може прийняти рішення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув із його складу, у разі:

1) смерті учасника або оголошення його померлим — за відсутності спадкоємців;

2) ліквідації юридичної особи — учасника товариства, в тому числі у зв'язку з визнанням її банкрутом;

3) визнання учасника недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім;

4) призначення за рішенням суду примусової реорганізації юридичної особи — учасника товариства, зокрема у зв'язку з її неплатоспроможністю;

5)  звернення стягнення на частину майна повного товариства, що відповідає частці учасника у складеному капіталі товариства.

2.  Рішення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув із його складу, може бути оскаржене заінтересованими особами до суду.

3.  У разі вибуття учасника з повного товариства з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, товариство може продовжити свою діяльність, якщо інше не встановлено засновницьким договором товариства чи домовленістю між учасниками, що залишаються.

Вибуття є підставою для припинення участі в повному товаристві, що не залежить від волі

учасників товариства. Вибуття відбувається у випадку смерті фізичної особи — учасника товариства чи припинення юридичної особи - учасника товариства, а також при деяких видах примусової реорганізації юридичної особи, наприклад при виділенні.

Учасник також вибуває з товариства при звертанні його особистими кредиторами стягнення на його частку в складовому капіталі товариства. Таке стягнення допускається лише при недостатності іншого майна для покриття боргів.

Рішення про вибуття учасника може бути оскаржене зацікавленими особами в судовому порядку.

При вибутті учасника з товариства частки учасників, що залишилися, повинні бути відповідно збільшені з дотриманням вже наявних пропорцій, якщо установчим договором чи додатковою угодою учасників не встановлений інший порядок розподілу частки учасника, який вибув, наприклад, у рівних частках.

У випадку смерті фізичної особи — учасника товариства або примусової реорганізації юридичної особи, вступ у повне товариство їхніх спадкоємців чи правонаступників допускається тільки за згодою всіх інших учасників. Спадкоємці чи правонаступники, не прийняті в товариство, або які не вступили в нього, мають право на виділення частки в натурі при згоді учасників чи на грошовий еквівалент частки, але одночасно до них переходять усі ризики відповідальності перед кредиторами товариства, що лежали на вибулому учаснику в межах розміру частки.

При вибутті учасника товариство може продовжити свою діяльність, якщо учасники, що залишилися, не домовилися про інше чи якщо таке припинення товариства не передбачене в установчому договорі.

При вибутті з учасників у повному товаристві учаснику виплачується грошовий еквівалент вартості частки учасника в складеному капіталі товариства. Установчим договором може бути передбачена можливість виділення частки в натурі. Те ж правило поширюється і на спадкоємців, і на правонаступників, які не побажали вступити в товариство чи яким іншими учасниками було відмовлено у вступі.

 

Стаття 130. Розрахунки у разі виходу, виключення та вибуття з повного товариства

1. Учасникові, що вийшов, якого виключено або який вибув з повного товариства з підстав, встановлених у статтях 126, 128 і 129 цього Кодексу, виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна частці цього учасника у складеному капіталі товариства, якщо інше не встановлено засновницьким договором.

2. Якщо спадкоємець учасника повного товариства — фізичної особи або правонаступник юридичної особи не вступив у повне товариство, розрахунки з ним здійснюються відповідно до частини першої цієї статті.

3. Порядок визначення вартості частки учасника у майні повного товариства та строки її виплати встановлюються засновницьким договором і законом.

При припиненні участі в повному товаристві учаснику виплачується грошовий еквівалент вартості частки учасника в складеному капіталі товариства. Установчим договором може бути передбачена можливість виділення частки в натурі. Те ж правило поширюється і на спадкоємців, і на правонаступників, які не побажали вступити в товариство, або іншими учасниками, яким було відмовлено у вступі.

Порядок визначення вартості частки і терміни її сплати чи виділення в натурі встановлюються установчим договором або чинним законодавством. Так, учасники можуть домовитися про необхідність проведення експертної оцінки частки, наприклад, при виділенні майна в натурі. У такому випадку оцінка майна буде вироблятися незалежним експертом за справедливою (ринковою) вартістю відповідно до затверджених методик. Справедлива (ринкова) вартість — вірогідна ціна, за яку майно може бути продано на дату оцінки на відкритому конкурентному ринку за відсутності додаткових інвестиційних умов угоди між обізнаними, заінтересованими та незалежними сторонами.

 

 

 

Стаття 131. Звернення стягнення на частину майна повного товариства, пропорційну частці учасника товариства у складеному капіталі

1.  Звернення стягнення на частку учасника у складеному капіталі повного товариства за його власними зобов'язаннями допускається тільки у разі недостатності іншого майна для задоволення вимог кредиторів. У разі недостатності майна учасника повного товариства для виконання його зобов'язань перед кредиторами вони можуть вимагати у встановленому порядку виділу частини майна повного товариства, пропорційної частці учасника-боржника у складеному капіталі товариства.

2. Частина майна повного товариства, пропорційна частці учасника-боржника у складеному капіталі, виділяється у грошовій формі чи в натурі відповідно до балансу, складеного на момент вибуття такого учасника з товариства.

На відміну від положення, що засновник не відповідає за боргами товариства, а товариство не відповідає за боргами засновника, яке характерно для акціонерного товариства та товариства з обмеженою відповідальністю, у повному товаристві діє інший принцип.

Як говорилося раніше, учасники повного товариства відповідають за борги товариства всім своїм майном. Однак може виникнути ситуація, коли борги виникли не у товариства, а у його засновника.

У цьому випадку на частку засновника у повному товаристві може бути покладено стягнення тільки у випадку, коли іншого майна засновника не достатньо для погашення його боргу та задоволення всіх вимог кредиторів.

Кредитори мають право вимагати від повного товариства виділення частки майна товариства, яка відповідає розміру частки боржника в складеному капіталі, з метою звернення стягнення на це майно.

Частина майна, пропорційна частці учасника-боржника у складеному капіталі, виділяється у грошовій формі чи в натурі.

Встановлення розміру або вартості частки провадиться у відповідності до балансу, складеного на момент вибуття такого учасника з товариства.

При цьому слід зазначити, що боржник вибуває зі складу повного товариства, або таке товариство ліквідується в порядку, встановленому діючим законодавством.

Із викладеного можна зробити такі висновки:

- покладення стягнення на частку у повному товаристві здійснюється в останню чергу,

-  безпосереднє звернення стягнення на частку в складеному капіталі повного товариства заборонене — стягнення може провадитися тільки після виведення цієї частки з товариства,

-  кредитор не в змозі ні придбати права учасника повного товариства, ні звернути частку в продаж, але є можливою поступка частки за згодою боржника кредитора.

Стаття 132. Ліквідація повного товариства

1. Повне товариство ліквідовується на підставах, встановлених статтею 110 цього Кодексу, а також у разі, якщо в товаристві залишається один учасник. Цей учасник має право протягом шести місяців з моменту, коли він став єдиним учасником товариства, перетворити таке товариство в інше господарське товариство у порядку, встановленому цим Кодексом.

2. У разі виходу учасника з повного товариства, виключення одного з його учасників із товариства, смерті учасника товариства, ліквідації юридичної особи — учасника товариства або звернення кредитором одного з учасників стягнення на частину майна, пропорційну його частці у складеному капіталі, товариство може продовжити свою діяльність, якщо це передбачено засновницьким договором товариства чи домовленістю між учасниками, що залишаються.

На повне товариство розповсюджуються загальні правила ліквідації, встановлені для юридичних осіб ст. 110 ЦК.

Специфічною обставиною ліквідації повного товариства є випадок, коли у його складі залишається тільки один учасник. Однак цей учасник має право протягом шести місяців з моменту, коли він став єдиним учасником товариства, перетворити таке товариство в інше господарське товариство у порядку, встановленому ЦК.

Це застереження зроблене для усунення можливих негативних наслідків щодо діяльності самого товариства.

Наприклад, було створене повне товариство з двома учасниками. Діяльність товариства є прибутковою, існує багато взаємовигідних відносин з іншими фірмами. Несподівано один із учасників повного товариства вмирає, що в свою чергу стає підставою для ліквідації повного товариства. Однак у учасника, який залишився, є можливість в шестимісячний термін перетворити існуюче повне товариство в інший вид господарського товариства. Таким чином, діяльність прибуткової організації не переривається і вона продовжує існувати.

Окрім того, цією статтею також передбачена інша ситуація, коли повне товариство у разі виходу учасника з повного товариства, виключення одного з його учасників із товариства, смерті учасника товариства, ліквідації юридичної особи — учасника товариства або звернення кредитором одного з учасників стягнення на частину майна, пропорційну його частці у складеному капіталі, може продовжити свою діяльність.

Це можливе тільки у тому випадку, коли виникнення однієї із зазначених подій, було попередньо оговорене у засновницькому договорі, або у випадку наявності попередньої згоди між учасниками, які залишилися у товаристві.

Правила ч. 2 цієї статті застосовуються тільки у випадку, коли до складу створеного повного товариства первісно входило не менше трьох осіб. У протилежному випадку застосовуються норми ч. 1 цієї статті.

 


 

3. Командитне товариство

Стаття 133. Основні положення про командитне товариство

1. Командитним товариством є товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

2. Найменування командитного товариства має містити імена (найменування) всіх повних учасників, слова «командитне товариство» або містити ім'я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слів «і компанія», а також слова «командитне товариство».

Якщо у найменування командитного товариства включене ім'я вкладника, такий вкладник стає повним учасником товариства.

3.  До командитного товариства застосовуються положення про повне товариство, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншим законом.

Командитне товариство є одним з найстаріших видів господарських товариств. Особливістю цього виду господарського товариства є наявність у складі його засновників двох груп з різним правовим становищем. Першу групу складають засновники, які несуть необмежену відповідальність за зобов'язаннями товариства (повні учасники). Засновники цієї групи займаються керівництвом справами товариства (визначають загальні та пріоритетні напрямки діяльності, укладають договори та контракти з третіми особами, займаються розподілом прибутку та вирішують кадрові питання). До іншої групи належать вкладники (так звані «командитисти») — засновники, які практично не беруть участі у керівництві товариством та відповідають за його борги тільки у межах внесених ними вкладів.

Повні учасники несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями товариства у відповідності до положень ст. 619 ЦК.

Цей вид господарського товариства є достатньо перспективним у зв'язку з тим, що повні учасники без додаткового ризику набувають можливості збільшити свій початковий капітал за рахунок внесків вкладників товариства, виключаючи тим самим необхідність залучення цього капіталу зі сторони (шляхом укладення договорів займу, отримання кредиту та ін.). З іншого боку, у вкладників виникає можливість отримання прибутку від підприємницької діяльності товариства на досить вигідних умовах: без участі у керуванні його справами та ризиком тільки свого вкладу у це товариство.

Слід зазначити, що надане кодексом поняття командитного товариства дещо відрізняється від поняття, яке міститься у ст. 75 Закону України «Про господарські товариства». Тут з'явилося положення про те, що вкладники не беруть участі у діяльності товариства. Тобто була чіткіше визначена різниця між повними учасниками та вкладниками.

У найменуванні командитного товариства, у відповідності до вимог цієї статті, обов'язково повинні бути зазначені слова «командитне товариство», а також міститися імена (найменування) всіх повних учасників, тобто мати наприклад такий вигляд: «Командитне товариство «Шевчук і Павлов», або може бути зазначене ім'я одного повного учасника і додані слова «і компанія», наприклад: «Командитне товариство «Шевчук і компанія».

У найменуванні мають бути зазначені імена (найменування) тільки повних учасників товариства. У протилежному випадку, тобто коли у назві командитного товариства буде зазначене ім'я вкладника, цей засновник набуває правового статусу повного учасника товариства.

У зв'язку з тим, що за своєю правовою природою командитне товариство має багато спільних рис із повним товариством, законодавчо було встановлено, що до командитного товариства застосовуються норми ЦК, які регулюють правове становище повного товариства (ст. 119-132), якщо інше не встановлене ЦК або іншим законом.

 

Стаття 134. Засновницький договір командитного товариства

1. Командитне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. Засновницький договір підписується усіма повними учасниками.

2. Засновницький договір командитного товариства крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі; сукупний розмір вкладів вкладників.

3.  Якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у командитному товаристві залишився один повний учасник, засновницький договір переоформляється в одноособову заяву, підписану повним учасником. Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, то установчим документом є одноособова заява (меморандум), яка містить усі відомості, встановлені цією статтею для командитного товариства.

Особливістю установчих документів командитного товариства є те, що на відміну від акціонерного товариства та товариства з обмеженою відповідальністю командитне товариство діє на підставі тільки засновницького договору. Це пов'язано насамперед з тим, що у статуті акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю закріплюються норми, пов'язані з діяльністю товариства, як особливого суб'єкта господарських правовідносин. Що стосується командитного товариства, то під діяльністю такого товариства розуміється діяльність його повних учасників. Тому закріплення якихось положень стосовно, наприклад, органів управління товариства, які за звичай містяться у статуті, у командитному товаристві не потрібне.

Засновницький договір командитного товариства підписується тільки повними учасниками, вкладники в засновницькому договорі участі не беруть. Ця обставина є істотною у зв'язку з тим, що зобов'язальні правовідносини вкладників виникають тільки з самим товариством, а не з його повними учасниками. Окрім того, вихід із товариства вкладника не вимагає внесення змін до засновницького договору, що, у свою чергу, не потребує додаткової державної реєстрації цих змін.

У засновницькому договорі командитного товариства, окрім визначення зобов'язань повних учасників створити товариство, порядку їх спільної діяльності щодо його створення та умов передання товариству майна учасників, обов'язково повинні бути зазначені відомості про: розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі; сукупний розмір вкладів вкладників.

Особливо слід наголосити на тій обставині (умові), що у цій статті не за зазначено, яким чином вкладники впливають на створення командитного товариства, а також, яким чином повинні бути закріплені в засновницькому договорі їх внески до створеного товариства. Це питання є дуже важливим (принциповим) у зв'язку з тим, що без існування закріпленої волі вкладників щодо створення командитного товариства, а також у разі відсутності їх вкладів саме товариство не може бути створене. Відсутність документів, що підтверджують цю обставину, призведе до неможливості державної реєстрації командитного товариства.

Окрім того, внаслідок укладення засновницького договору між повними учасниками виникають права (наприклад: на отримання частини прибутку) та обов'язки (наприклад: внесення своєї частини до фонду створеного командитного товариства) у вкладників. Таким чином, згода вкладників при створенні командитного товариства є дуже важливою.

Підтвердженням волевиявлення вкладників щодо вступу до командитного товариства може бути, наприклад, письмова заява, в якій повинно бути зазначено бажання щодо вступу в товариство та визначений вклад у засновницький фонд товариства.

Окрім того, у зв'язку з тим, що деякі положення засновницького договору стосуються змін прав та обов'язків вкладників, ці положення не можуть бути змінені шляхом простого внесення змін до засновницького договору без отримання згоди вкладників.

Ще однією особливістю правового становища командитного товариства у відповідності до цієї статті кодексу є закріплення положення, яке стосується випадків виходу з товариства повних учасників та залишення тільки одного повного учасника. Оскільки договір, є як мінімум, двосторонньою угодою, в цьому випадку засновницький договір втрачає свій зміст. Тому в цій статті було закріплене положення щодо можливості переоформлення засновницького договору в одноособову заяву (меморандум). Закріплення цього положення насамперед захищає права вкладників від одноособового волевиявлення когось із повних учасників.

Окрім того, в зазначеній статті також закріплюється право створення командитного товариства повним учасником одноособове. У цьому випадку одноособова заява набуває статусу установчого документу, тому повинна містити усі реквізити, встановлені цим кодексом до засновницького договору командитного товариства.

Стаття 135. Учасники командитного товариства

1.  Правовий статус повних учасників командитного товариства та їх відповідальність за зобов'язаннями товариства встановлюються положеннями цього Кодексу про учасників повного товариства.

2. Особа може бути повним учасником тільки в одному командитному товаристві.

Повний учасник командитного товариства не може бути учасником повного товариства.

Повний учасник командитного товариства не може бути вкладником цього самого товариства.

3.  Сукупний розмір вкладів вкладників не повинен перевищувати п'ятдесяти відсотків складеного капіталу повного товариства.

На момент державної реєстрації командитного товариства кожний із вкладників повинен зробити вклад у розмірі, встановленому законом.

Відповідно до загального правила, встановленого ст. 114 ЦК, засновниками командитного товариства можуть бути як фізичні так і юридичні особи.

Як і ст. 133, ст. 135 ЦК має відсильний характер щодо правового статусу (права, відповідальність та зобов'язання) повних учасників. Цей статус повністю відповідає статусу учасників повного товариства.

У статті містяться імперативні норми щодо прав повного учасника брати участь в іншому командитному або повному товаристві як повний учасник, а також виступати як вкладник у командитному товаристві, де він є повним учасником.

Ці заборони мають природний характер, виходячи з самого змісту командитного та повного товариства. У зв'язку з тим, що підприємницька діяльність повних учасників командитного або повного товариства є діяльністю самого товариства, введення цієї заборони допомагає усунути ситуацію подвійної оцінки діяльності повних учасників, а також запобігти виникненню додаткових ризиків.

Особливо слід зазначити той факт, що на відміну від товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерного товариства розмір статутного фонду командитного товариства у кодексі не визначено. Таким чином, можна зробити висновок, що розмір внесків та їх характер визначається засновниками товариства.

Фактично зроблене одне обмеження щодо створення складеного капіталу товариства, а саме: розмір вкладів вкладників не повинен перевищувати п'ятдесяти відсотків складеного капіталу повного товариства.

Наприклад: в утворюваному командитному товаристві «А» є два повних учасника, кожний з яких вніс до складеного капіталу товариства по 100 000 гривень. У цьому випадку сумарні внески вкладників до складеного капіталу товариства не можуть перевищувати 200 000 гривень.

Стаття 136. Управління командитним товариством

1. Управління діяльністю командитного товариства здійснюється повними учасниками у порядку, встановленому цим Кодексом для повного товариства.

2. Вкладники не мають права брати участі в управлінні діяльністю командитного товариства та заперечувати проти дій повних учасників щодо управління діяльністю товариства. Вкладники командитного товариства можуть діяти від імені товариства тільки за довіреністю.

Як було вже зазначено, тільки повні учасники товариства здійснюють управління діяльністю командитного товариства.

Цією статтею також встановлено обмеження щодо участі вкладників в управлінні діяльністю товариства. Окрім того, вкладникам заборонено заперечувати дії повних учасників щодо управління діяльністю товариства.

Повні учасники командитного товариства діють від імені товариства, за винятком випадків, коли засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам. Під веденням справ у цьому випадку розуміється представництво товариства в цивільному обороті, тобто здійснення від його імені юридичне значущих дій.

У разі спільного ведення справ учасниками товариства для вчинення кожної дії в інтересах товариства є необхідною згода всіх учасників товариства.

Учасник командитного товариства, який діяв у спільних інтересах, але не мав на це повноважень, має право у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учасниками, вимагати від товариства відшкодування здійснених ним витрат, якщо він доведе, що у зв'язку з його діями товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує ці витрати.

У випадку, коли ведення справ доручається окремому учаснику товариства, йому видається належним чином оформлена довіреність. Ця довіреність повинна бути видана учасниками, яким доручено ведення справ товариства.

Довіреність може бути видана не тільки повному учаснику, а й вкладнику. Однак це не означає, що вкладник набуває права справ товариства.

Фактично вкладник, не зважаючи на наявність у нього доручення, повинен діяти у відповідності до вказівок повних учасників, уповноважених вести справи товариства, не приймаючи ніяких самостійних рішень. У протилежному випадку він втрачає положення вкладника, оскільки не має права у відповідності до положень цього кодексу брати участь у підприємницькій діяльності товариства.

Положення про те, що вкладники не мають права оспорювати дії повних учасників командитного товариства за управління та ведення справ товариства, означає, що вкладники позбавлені права втручання в процес прийняття комерційних та організаційних рішень у відношеннях товариства з третьою особою. При цьому слід зазначити, що у випадку спричинення збитків товариству з вини повних учасників, вкладники набувають права вимагати від повних учасників спричинених безпосередньо ним збитків.

Як і повне товариство, у відносинах з третіми особами командитне товариство не може посилатися на положення засновницького договору, які обмежують повноваження учасників повного товариства щодо права діяти від імені товариства, крім випадків, коли третій особі було відомо про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства.

 

Стаття 137. Права та обов'язки вкладника командитного товариства

1.  Вкладник командитного товариства зобов'язаний зробити вклад до складеного капіталу. Внесення вкладів посвідчується свідоцтвом про участь у командитному товаристві.

2. Вкладник командитного товариства має право:

1) одержувати частину прибутку товариства відповідно до його частки у складеному капіталі товариства в порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом);

2) діяти від імені товариства у разі видачі йому довіреності та відповідно до неї;

3) переважно перед третіми особами набувати відчужувану частку (її частину) в складеному капіталі товариства відповідно до положень статті 147 цього Кодексу.

Якщо бажання викупити частку (її частину) виявили декілька вкладників, зазначена частка розподіляється між ними відповідно до їхніх часток у складеному капіталі товариства;

4)  вимагати першочергового повернення вкладу у разі ліквідації товариства;

5) ознайомлюватися з річними звітами та балансами товариства;

6) після закінчення фінансового року вийти з товариства та одержати свій вклад у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом);

7) передати свою частку (її частину) у складеному капіталі іншому вкладнику або третій особі, повідомивши про це товариство.

Передання вкладником усієї своєї частки іншій особі припиняє його участь у командитному товаристві.

3. Засновницьким договором (меморандумом) командитного товариства можуть бути передбачені також інші права вкладника.

Права та обов'язки вкладників командитного товариства мають чітко виражений майновий характер.

Цією статтею за вкладниками закріплюється тільки один обов'язок — внесення вкладу до засновницького капіталу товариства. Як уже було зазначено у цьому полягає сама сутність командитного товариства.

Що стосується прав вкладників, то порівняно зі ст. 79 Закону України «Про господарські товариства» обсяг цих прав зріс.

По-перше, чітко було зазначено право на отримання частини прибутку товариством. При цьому розмір частки залежить від розміру внесених до складеного капіталу коштів.

По-друге, було закріплене право вкладника на придбання частки, яка відчужується іншим вкладником. При цьому вкладники набувають права переважного придбання частки у відповідності до вимог ст. 147 ЦК. Тобто у випадку, коли вкладник має бажання вийти із товариства та реалізувати належну йому частку в складеному капіталі, він обов'язково повинен запропонувати іншим вкладникам придбати його частку, у протилежному випадку угода продажу зазначеної частки може бути визнана недійсною.

Слід також зазначити, що у відповідності до положень цієї статті вкладники мають рівні права щодо придбання частки вкладника, який вибуває з товариства. У такому випадку ця частка розподіляється між усіма бажаючими.

Зазначені норми кореспондуються з правом, визначеним у п. 7 ч. 2 цієї статті.

По-третє, за вкладником закріплюється право після закінчення фінансового року вийти з товариства та одержати свій вклад у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом). Фактично при реалізації вкладником цього права відбувається зменшення складеного капіталу товариства.

Окрім зазначених прав, ця стаття містить у собі право вкладника діяти від імені товариства у разі видачі йому довіреності та відповідно до неї (це право було прокоментовано в коментарі до попередньої статті); право вимагання першочергового повернення вкладу у разі ліквідації товариства; ознайомлюватися з річними звітами та балансами товариства.

Право першочергового повернення вкладу у випадку ліквідації товариства виникає стосовно до повних учасників. Тобто у випадку ліквідації командитного товариства з наявного майна товариства в першу чергу задовольняються у повному обсязі вимоги вкладників, а залишки розподіляються між повними учасниками у відповідності до розміру вкладів.

Право на ознайомлення з річними звітами допомагає вкладникам контролювати діяльність товариства й у випадку спричинення їм збитків вимагати відшкодування в повних учасників.

Як зазначено у ч. З статті, в установчому договорі або меморандумі можуть бути передбачені інші права вкладників. Однак ці права повинні відповідати вимогам діючого (чинного) законодавства.

 

 

Стаття 138. Відповідальність вкладника командитного товариства

1. Якщо вкладник командитного товариства вчиняє правочин від імені та в інтересах товариства без відповідних повноважень, то в разі схвалення його дій командитним товариством він звільняється від відповідальності перед кредиторами за вчинений правочин.

Якщо схвалення командитного товариства не буде отримано, вкладник відповідає перед третіми особами за вчиненим ним правочином усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернене стягнення.

2.  Вкладник командитного товариства, який не вніс передбаченого засновницьким договором (меморандумом) вкладу, несе відповідальність перед товариством у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом).

Як зазначено вище, управління справами командитного товариства здійснюють виключно повні учасники. Вкладник має право діяти від імені командитного товариства тільки у випадку наявності в нього належним чином оформленого доручення.

Однак цією статтею врегульовано випадок, коли вкладник вчиняє правочин від імені та в інтересах товариства без відповідних повноважень. Як зазначено, в разі схвалення його дій командитним товариством він звільняється від відповідальності перед кредиторами за вчинений правочин. Тобто можна дійти висновку, що повні учасники повинні зробити своє волевиявлення щодо дій вкладника, оскільки саме вони наділені правом управляти справами товариства.

Викладене у статті положення стосовно випадку, коли не буде отримано схвалення командитного товариства і при цьому вкладник відповідає перед третіми особами за вчиненим ним правочином усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернене стягнення, зроблене для захисту інтересів повних учасників і надання їм можливості самостійно вирішувати, яким чином управляти створеним ними командитним товариством.

Покладення на вкладника обов'язку за відшкодування завданої їм шкоди фактично надає йому статусу повного учасника, однак при цьому повні учасники і саме товариство звільняються від будь-якої відповідальності.

Положення ч. 2 цієї статті також захищають інтереси повних учасників товариства та надають можливість цим учасникам передбачити у засновницькому договорі заходи примусового характеру щодо вкладників, які своєчасно не внесли свою частку в складений капітал. Такими заходами, наприклад, можуть бути: виключення зі складу вкладників товариства, застосування штрафних санкцій тощо.

Стаття 139. Ліквідація командитного товариства

1.  Командитне товариство ліквідовується при вибутті усіх вкладників. Повні учасники мають право у разі вибуття всіх вкладників перетворити командитне товариство у повне товариство. Командитне товариство ліквідовується також на підставах, встановлених статтею 132 цього Кодексу.

Командитне товариство не зобов'язане ліквідовуватись, якщо в ньому залишаються хоча б один повний учасник і один вкладник.

2. У разі ліквідації командитного товариства, після розрахунків з кредиторами, вкладники мають переважне право перед повними учасниками на одержання вкладів у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом, іншим законом і засновницьким договором (меморандумом). За недостатності коштів товариства для повного повернення вкладникам їхніх вкладів наявні кошти розподіляються між вкладниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі товариства.

Командитне товариство, як і всі інші види господарських товариств, є юридичною особою. Загальні випадки ліквідації юридичних осіб визначені у ст. 110 ЦК.

Особливі випадки ліквідації командитного товариства випливають з сутності самого товариства.

Перший випадок — вибуття всіх вкладників. У цьому випадку втрачається весь необхідний суб'єктний склад командитного товариства, а саме товариство перестає відповідати своїй формі. Однак у такому разі передбачено право повних учасників перетворити командитне товариство в повне товариство. Таким чином,

фактично відбувається не ліквідація, а реорганізація товариства у зв'язку зі зміною його правової форми.

Другий випадок — вибуття всіх повних учасників. У такому разі товариство ліквідується у порядку, встановленому ст.ст.111-112 ЦК.

Як і раніше, зроблено посилання на застосування до командитного товариства норм ст. 132 ЦК, що регулюють порядок ліквідації повного товариства.

Слід зазначити, що зроблене застереження відносно того, що командитне товариство не зобов'язане ліквідовуватися, коли у ньому залишилися хоча б один повний учасник та один вкладник. Це положення повністю відповідає вимогам раніше викладених статей, оскільки у цьому випадку командитне товариство має всі необхідні ознаки щодо суб'єктивного складу та установчих документів.

У випадку ліквідації товариства вкладники набувають переваги перед повними учасниками на одержання вкладів. Ця норма носить як захисний, так і стимулюючий характер, який полягає в тому, що кожному вкладнику, який бажає вступити в командитне товариство, відомо про те, що у випадку ліквідації цього товариства він має більші шанси отримати свої кошти ніж повний учасник.

Коли ліквідаційних коштів достатньо, їх розподіл провадиться у наступному порядку: спочатку повертаються вклади усім вкладникам, а потім відбувається розподіл залишку коштів між вкладниками та повними учасникам відповідно до їх внесків до складеного капіталу.

При недостатності коштів товариства для повного повернення вкладникам їхніх вкладів (внесків) наявні кошти розподіляються між вкладниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі товариства. Слід зазначити, що в такому випадку кошти розподіляються тільки між вкладниками — повні учасники у розподілу коштів участі не беруть.

Особливо слід підкреслити ту обставину, що вкладники не зможуть отримати ніяких ліквідаційних виплат для задоволення вимог всіх кредиторів товариства.

 

 


 

 

 

4. Товариство з обмеженою відповідальністю

 

Стаття 140. Поняття товариства з обмеженою відповідальністю

1. Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

2. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.

Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

3. Найменування товариства з обмеженою відповідальністю має містити найменування товариства, а також слова «товариство з обмеженою відповідальністю».

Товариство з обмеженою відповідальністю як організаційно-правова форма юридичною особи, дає змогу обмежити підприємницький ризик учасників товариства, вперше з'являється у Німеччині наприкінці 19 століття.

Пізніше подібні утворення дозволяють створювати і в Російській імперії, і навіть передбачили у Цивільному кодексі 1922 р.

Із посиленням ролі держави в регулюванні економічних відносин виключалася можливість існування незалежних господарських товариств. В Основах цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік 1961 р. і у Цивільному кодексі УРСР 1963 р. вже було взагалі відсутнє поняття господарського товариства.

В українському законодавстві товариства з обмеженою відповідальністю відродилися у зв'язку з прийняттям Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. Вказаним нормативним актом поки що регулюється діяльність господарських товариств в Україні.

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Товариство з обмеженою відповідальністю як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, його майнова відповідальність не пов'язана з майновою відповідальністю учасника товариства.

Учасники товариства з обмеженою відповідальністю несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів. Таким чином, закон розділяє зобов'язання товариства від зобов'язань його учасників.

Ті ж з учасників товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників за правилами ст.ст. 542-544 ЦК.

Відповідно до ст. 90 ЦК юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. В цьому випадку кодекс вказує на необхідність відображення в найменуванні цього виду товариства слів «товариство з обмеженою відповідальністю».

Стаття 141. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю

1. Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а зі спливом цього строку — ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі.

2. Товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа.

Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника.

Учасниками товариства з обмеженою відповідальністю можуть бути фізичні та юридичні особи. Закон України «Про господарські товариства» не встановлює максимальну кількість учасників товариства. Кодекс передбачає, що правове положення товариства з обмеженою відповідальністю буде врегульоване окремим законом, який і встановить максимальну кількість учасників такого товариства. Як правило, в інших державах ця кількість коливається від ЗО до 50 членів.

При перевищенні максимально можливої кількості учасників товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року. Якщо протягом року товариство з обмеженою відповідальністю не буде перетворено на акціонерне, а кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі, то таке товариство підлягає ліквідації у судовому порядку.

Визнаючи можливість створення товариства однією особою, ЦК все ж таки формулює певні обмеження щодо цих суб'єктів, встановивши, що товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа.

Окрім цього, особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника.

 

Стаття 142. Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю

1.  Якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови.

2. Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю не є установчим документом. Подання цього договору при державній реєстрації товариства не є обов'язковим.

Правила цієї статті допускають для учасників можливість при заснуванні товариства з обмеженою відповідальністю визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства шляхом укладання договору у письмовій формі. У цьому договорі сторони встановлюють порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови.

Якщо у товариства з обмеженою відповідальністю є лише один засновник, то норми частини першої цієї статті не застосовуються.

На відміну від положень, що встановлені в Законі України «Про господарські товариства», де установчий договір є установчим документом, договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю не відноситься до установчих документів. Подання цього договору при державній реєстрації товариства не є обов'язковим.

Стаття 143. Статут товариства з обмеженою відповідальністю

1. Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному фонді.

2. Статут товариства з обмеженою відповідальністю зі всіма наступними змінами зберігається в органі, що здійснив державну реєстрацію товариства, і є відкритим для ознайомлення.

Єдиним установчим документом для товариств з обмеженою відповідальністю є його статут. У цій статті встановлюються вимоги до змісту статуту товариства.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю є локальним нормативним актом, обов'язковим як для усіх учасників цього товариства, так і для самого товариства як юридичної особи. На підставі статуту товариство в особі відповідного органу управління виступає учасником цивільних правовідносин.

Окрім загальних вимог, що є однаковими до статуту будь-якого товариства (див. коментар до ст. 88 ЦК), статут товариства з обмеженою відповідальністю має містити додаткові відомості.

У статуті відображається розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному фонді.

Для державної реєстрації товариства відповідно до ст. 89 ЦК, учасники подають його статут. Екземпляр статуту зберігається в органі, що здійснив реєстрацію. У разі внесення змін та доповнень до статуту, то вони теж зберігаються в органі реєстрації. Статут товариства з усіма наступними змінами є відкритим для ознайомлення. Зараз ще не існує процедури відкритого ознайомлення зі статутом іншого товариства.

 

Стаття 144. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю

1. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників.

Відповідно до статутного капіталу визначається мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Розмір статутного капіталу товариства не може бути меншим розміру, встановленого законом.

2. Не допускається звільнення учасника товариства з обмеженою відповідальністю від обов'язку внесення вкладу до статутного капіталу товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства.

3.  До моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю його учасники повинні сплатити не менше ніж п'ятдесят відсотків суми своїх вкладів. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства.

Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинно оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства.

4.  Якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.

5. Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після повідомлення в порядку, встановленому законом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків.

6. Збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі. Порядок внесення додаткових вкладів встановлюється законом і статутом товариства.

Статутний капітал товариства формується з метою забезпечення підприємницької діяльності товариства. Учасники товариства вносять вклади, які і складають мінімальний розмір майна товариства. Сума вартості усіх заявлених вкладів учасників товариства складає статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю. Статутний капітал визначає мінімальний розмір майна товариства з обмеженою відповідальністю, що гарантує інтереси кредиторів.

Розмір статутного капіталу товариства не може бути меншим розміру, встановленого законом. Цивільний кодекс не визначає цей розмір. Відповідно до Закону України «Про господарські товариства» мінімальний розмір статутного капіталу товариства складає 100 мінімальних заробітних плат.

Захищаючи інтереси кредиторів забороняє будь-яке звільнення учасника товариства з обмеженою відповідальністю від обов'язку внесення вкладу до статутного капіталу товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства.

На відміну від положень чинного законодавства ЦК встановлює, що до моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю його учасники повинні сплатити не менше ніж п'ятдесят відсотків суми своїх вкладів. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства.

Товариство повинно оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію, якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів,

Для регулювання розміру статутного капіталу використовується термін чисті активи, під яким розуміються активи підприємства за вирахуванням зобов'язань. Встановлення співвідношення чистих активів товариства та його статутного капіталу спрямоване на забезпечення інтересів кредиторів. Вартість чистих активів завжди повинна бути вищою або, принаймі, рівною розміру статутного капіталу. Зменшення вартості чистих активів створює необхідність зменшення статутного капіталу (за винятком першого року роботи товариства). Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.

Товариство має право, а у випадках, передбачених законодавством, зобов'язане зменшити статутний капітал. Рішення про зменшення статутного капіталу приймається загальними зборами товариства з обмеженою відповідальністю. Зменшення статутного капіталу пов'язане із внесенням змін та доповнень до статуту товариства.

Зменшення капіталу може бути здійснено шляхом зменшення номінальної вартості часток усіх учасників товариства або погашення частки, що належить товариству. Товариство не може зменшувати статутний капітал, якщо в результаті такого зменшення його розмір стане менше мінімального розміру статутного капіталу, що визначається у законі. Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після повідомлення в порядку, встановленому законом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредиторам надано право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків.

Обов'язковою умовою збільшення статутного капіталу товариства є повнота внесення усіма його учасниками своїх вкладів. Порядок внесення додаткових вкладів встановлюється законом і статутом товариства. Збільшення статутного капіталу пов'язане із внесенням змін та доповнень до статуту товариства.

Стаття 145. Управління товариством з обмеженою відповідальністю

1. Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.

2. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

3.  Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

4. До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить:

1) визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання;

2) внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу;

3) створення та відкликання виконавчого органу товариства;

4) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів;

5) затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства;

6) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

7) виключення учасника із товариства;

8) прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Статутом товариства і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань.

Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства.

Черговість та порядок скликання загальних зборів встановлюються статутом товариства і законом.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори. Компетенція загальних зборів визначаються в статуті та законах, які регулюють правове положення цього виду товариств.

Реалізуючи функцію вищого органу товариства з обмеженою відповідальністю, загальні збори своїм рішенням створюють виконавчий орган товариства, встановлюють його компетенцію і склад. При цьому слід враховувати, що компетенція виконавчого органу як органу управління товариства відповідно до ст. 88 ЦК має бути зазначена в установчих документах товариства.

Виконавчі органи товариства можуть складатися з однієї особи і мають назву «одноособовий орган» (наприклад, директор). Якщо до складу виконавчого органу товариства входить кілька осіб, то такий орган є колегіальним (наприклад, дирекція). Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства

Виконавчий орган здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Дії виконавчого органу товариства розглядаються як дії самого товариства. Вони здійснюються органами без особливої на те довіреності і створюють права та обов'язки безпосередньо для юридичної особи. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

Колегіальний орган товариства з обмеженою відповідальністю приймає рішення простою більшістю від кількості присутніх членів, якщо інше не встановлено установчими документами або законом (див. коментар до ст. 98 цього Кодексу).

Залежно від ступеня важливості прийняття рішення з того чи іншого питання, встановлюється певна кількість голосів, необхідних для прийняття такого рішення. Більшість рішень загальних зборів приймаються простою більшістю від кількості присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлене законом. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю голосує кількістю голосів, яка є пропорційною його частці у статутному капіталі товариства. Таким чином, чим більша частка у статутному капіталі, тим більша кількість голосів.

ЦК обмежує певні права учасників товариства. Вони не мають права голосу при вирішенні загальними зборами товариства питань щодо вчинення з ними правочину та щодо спору між ними і товариством.

Реалізуючи свої повноваження, загальні збори можуть приймати рішення з великої кількості питань. Такі рішення можуть бути оскаржені учасниками товариства до суду.

До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить:

1) визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання;

2) внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу;

3)  створення та відкликання виконавчого органу товариства;

4) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів;

5) затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства;

6)  вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

7) виключення учасника із товариства;

8)  прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Статутом товариства і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань. Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства.

У статуті товариства визначається черговість та порядок скликання загальних зборів товариства з урахуванням положень, що містяться у законах. Як правило, збори скликаються за ініціативи виконавчого органу. Право вимагати скликання зборів можуть учасники, що володіють не менш як десятьма відсотками голосів. Якщо вимога учасників про скликання загальних зборів не виконана, ці учасники мають право самі скликати загальні збори.

 

 

Стаття 146. Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю

1. Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється у порядку, встановленому статутом та законом.

2. Загальні збори товариства з обмеженою відповідальністю можуть формувати органи, що здійснюють постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу.

Порядок створення та повноваження контрольного органу встановлюються загальними зборами учасників товариства.

3. Для здійснення контролю за фінансовою діяльністю товариства з обмеженою відповідальністю згідно з рішенням його загальних зборів, а також в інших випадках, встановлених статутом і законом товариства, може призначатися аудиторська перевірка.

4. Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності та звітності товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється статутом товариства і законом.

На вимогу будь-кого з учасників товариства може бути проведено аудиторську перевірку річної фінансової звітності товариства із залученням професійного аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи з його учасниками.

Витрати, пов'язані з проведенням такої перевірки, покладаються на учасника, на вимогу якого проводиться аудиторська перевірка, якщо інше не встановлено статутом товариства.

5. Публічна звітність товариства з обмеженою відповідальністю про результати його діяльності не вимагається, крім випадків, встановлених законом.

У статуті товариства та у спеціальних законах встановлюється порядок та органи (суб'єкти), що здійснюють контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю.

Контроль за діяльністю товариства здійснюють його учасники, оскільки виконавчі органи звітують перед зборами про результати роботи за певний період. Функція контролю може здійснюватися постійним органом товариства.

У Законі України «Про господарські товариства» таку функцію покладено на ревізійну комісію. Метою діяльності ревізійної комісії є здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу товариства.

Кодекс не називає, який саме орган/повинен бути створений для здійснення функцій контролю, а надає можливість загальним зборам товариства формувати органи, що здійснюють постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу.

Порядок створення та повноваження контрольного органу встановлюються загальними зборами учасників товариства. Цей орган може бути постійно діючим або тимчасовим, одноособовим (наприклад, ревізор) чи колегіальним.

Для здійснення контролю за фінансовою діяльністю товариства з обмеженою відповідальністю згідно з рішенням його загальних зборів, а також в інших випадках, встановлених статутом і законом товариства, може призначатися аудиторська перевірка.

Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності та звітності товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється статутом товариства і законом.

Відповідно до Закону України «Про аудиторську діяльність» під аудитом розуміється перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності до чинного законодавства та встановленим нормативам.

На вимогу будь-кого з учасників товариства може бути проведено аудиторську перевірку річної фінансової звітності товариства із залученням професійного аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи з його учасниками.

У Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» під фінансовою звітністю розуміється бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення.

Витрати, пов'язані з проведенням такої перевірки, покладаються на учасника, на вимогу якого проводиться аудиторська перевірка, якщо інше не встановлене статутом товариства. За результатами аудиторської перевірки складається аудиторський висновок. Аудиторський висновок — це офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить в собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти І відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

Публічна звітність товариства з обмеженою відповідальністю про результати його діяльності не вимагається, крім випадків, встановлених законом.

Проведення аудиту є обов'язковим:

1) підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю;

2) перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

3) емітентів цінних паперів;

5) порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом.

Проведення аудиту є обов'язковим також в інших випадках, передбачених законами України.

 

 

Стаття 147. Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи

1. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

2. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

3. Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено.

4. У разі придбання частки (її частини) учасника самим товариством з обмеженою відповідальністю воно зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку та в порядку, встановлених статутом і законом, або зменшити свій статутний капітал відповідно до статті 144 цього Кодексу.

5.  Частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи — учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства.

Розрахунки із спадкоємцями (правонаступниками) учасника, які не вступили до товариства, здійснюються відповідно до положень статті 148 цього Кодексу.

П. 1 статті, що коментується, надає право учаснику товариства з обмеженою відповідальністю продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Поняття відступлення частки (її частини) включає в себе такі дії, як міна, дарування і передбачає передачу частки (її частини) іншій особі. Не є відступленням передача частки за договором застави.

За загальним правилом учасник товариства може відчужити свою частку (її частину) і третій особі, яка не є учасником товариства. Але у статуті товариства можуть міститися норми, спрямовані на обмеження кількості учасників. Однією з таких норм може бути заборона на відчуження учасником своєї частки (її частини) третім особам.

Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток у статутному капіталі. У статуті товариства чи за домовленістю між учасниками може бути встановлений інший порядок здійснення цього права.

Про свій намір продати частку (її частину) учасник зобов'язаний повідомити усіх учасників товариства. У своєму повідомлені він має зазначити ціну та інші умови продажу (наприклад, терміни та форми розрахунків). Учасники мають право протягом місяця з дня повідомлення реалізувати своє переважне право, якщо інший строк не встановлено у статуті чи домовленістю між учасниками товариства. Якщо учасники не скористаються своїм переважним правом на купівлю частки (її частини), вона може бути відчужена третій особі. Необхідно звернути увагу на той факт, що право переважної купівлі розповсюджується тільки на купівлю частки. Учасники не можуть вимагати додержання правил про переважну купівлю, якщо частка передається іншим, ніж купівля, способом (наприклад, дарування).

Відчуження частки не звільняє учасника від виконання своїх обов'язків перед товариством щодо внесення вкладу до статутного капіталу товариства. Учасник може відчужувати частку лише у тій частині, в якій її уже сплачено.

Товариство може саме придбати у учасника його частку (її частину). У цьому разі воно зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку та в порядку, встановлених статутом і законом. Окрім цього, товариство має право зменшити свій статутний капітал на вартість викупленої частки. Товариство не може зменшувати статутний капітал, якщо в результаті такого зменшення його розмір стане менше мінімального розміру статутного капіталу, що визначається у законі.

Як уже зазначалося, перехід часток від учасника до інших осіб відбувається на підставі договору, але можливий перехід частки в силу обставин, що не залежать від волі учасника. Мається на увазі смерть учасника — фізичної особи або ліквідація учасника — юридичної особи. Перехід частки до спадкоємців (правонаступників) можливий, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства.

Якщо спадкоємці (правонаступники) учасника не вступили до товариства, до них застосовується процедура виходу з товариства, що передбачена положеннями ст. 148 ЦК.

 

 

Стаття 148. Вихід учасника із товариства з обмеженою відповідальністю

1. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

2. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.

За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі.

Якщо вклад до статутного фонду був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди.

Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному фонді, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

3. Спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом.

Безумовним правом учасника товариства з обмеженою відповідальністю є право вийти з товариства. Обмеження цього права є недійсними, оскільки це право випливає з закону і одним із прав учасника товариства (ст. 116 ЦК). Закон встановлює певні обмеження щодо часу виходу з товариства, зобов'язуючи учасника повідомити товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

Реалізація учасником свого права на вихід із товариства може завдати серйозних втрат для товариства, оскільки учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.

Умови виходу з товариства обговорюються між учасником та товариством. За їх домовленістю виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі.

Якщо вклад до статутного фонду був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди, але з урахуванням існуючих норм зносу матеріалів.

Кодекс не встановлює порядок, строки і спосіб визначення вартості частини майна, яка пропорційна частці учасника у статутному фонді, а також порядок і строки її виплати. Ці питання повинні бути вирішеними статутом і спеціальним законом.

У зв'язку з тим, що судам підвідомчі усі правовідносини, то відповідно і спори, що можуть виникнути у зв'язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом.

Стаття 149. Звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі

1. Звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред'явлення вимог кредиторами.

2. Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.

Кредитори учасника-боржника мають право у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення заявлених вимог звернути стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі. Таке стягнення допускається за особистими боргами учасника.

Майно, що було передано учасником товариства як вклад до статутного капіталу, переходить у власність товариства (якщо інше не було обговорене в установчому документі). Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення.

Товариство вирішує, яким чином погасити заборгованість — за рахунок майна чи коштів. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред'явлення вимог кредиторами.

Наявність внеску у статутному капіталі товариства підтверджує наявність у суб'єкта корпоративних прав. Можливості реалізації цих прав залежить від розміру частки учасника. У разі звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю він втрачає корпоративні права і припиняє свою участь у товаристві.

Стаття 150. Ліквідація товариства з обмеженою відповідальністю

1. Товариство з обмеженою відповідальністю може бути ліквідоване за рішенням загальних зборів його учасників, у тому числі у зв'язку зі спливом строку, на який товариство було створене, а також за рішенням суду — у випадках, встановлених законом.

2. Товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи у виробничий кооператив.

Товариство з обмеженою відповідальністю може бути ліквідоване на загальних підставах за правилами ст.ст. 110-112 ЦК (див. коментар до відповідних статей ЦК).

Рішення про ліквідацію юридичної особи на підставі аналізу економічних, організаційних та інших факторів приймають учасники товариства. Це можуть бути різні причини, наприклад, у зв'язку зі спливом строку, на який було створено товариство, досягненням мети, для якої його створено, а також в інших випадках, передбачених статутом.

Товариство з обмеженою відповідальністю може бути ліквідоване також за рішенням суду у випадках, встановлених законом. Наприклад, у разі визнання недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути.

Якщо вартість майна товариства з обмеженою відповідальністю є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, товариство ліквідується в порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Кодекс встановлює певні обмеження щодо зміни організаційно-правової форми товариств з обмеженою відповідальністю. Так, відповідно до норм цієї статті, товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи у виробничий кооператив. Вказана норма, перш за все, захищає права учасників, які володіють невеликими частками у статутному капіталі товаристві, і, відповідно, не можуть впливати на результати голосування при прийнятті рішення про перетворення. У товариства з обмеженою відповідальністю, у виробничого кооперативу та в акціонерного товариства спільним є те, що учасники цих товариств несуть обмежену відповідальність за зобов'язаннями самого товариства. Тому, наприклад, перетворення товариства з обмеженою відповідальністю у повне товариство, створювало б додаткові обов'язки для учасників.

Стаття 151. Поняття товариства з додатковою відповідальністю

1.  Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом.

2.  Учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарне несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу. У разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства.

3. Найменування товариства з додатковою відповідальністю має містити найменування товариства, а також слова «товариство з додатковою відповідальністю».

4. До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення цього Кодексу про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом.

Судячи з визначення товариства з додатковою відповідальністю, що зазначене в першій частині цієї статті, воно збігається з визначенням товариства з обмеженою відповідальністю (ст. 140 ЦК). Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом.

На відміну від товариства з обмеженою відповідальністю учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарне несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу. Наприклад, при створені товариства учасники домовилися нести додаткову відповідальність у двократному розмірі від вартості вкладу кожного з них.

З метою захисту інтересів кредиторів кодекс встановлює, що у разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства.

Незважаючи на подібність визначення товариства з додатковою відповідальністю до товариства з обмеженою відповідальністю, відповідно до ст. 113 ЦК воно розглядається як окремий вид господарських товариств.

Згідно зі ст. 90 цього кодексу юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. В цьому випадку кодекс вказує на необхідність відображення в найменуванні цього виду товариства слів «товариство з додатковою відповідальністю».

До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення ЦК про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом.

 

 


 

5. Акціонерне товариство

 

 

Стаття 152. Поняття акціонерного товариства

1. Акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості.

2. Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать.

Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, встановлених статутом, відповідають за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

Гарантії захисту майнових прав акціонерів встановлюються законом.

3. Найменування акціонерного товариства має містити його найменування і зазначення того, що товариство є акціонерним.

4. Особливості правового статусу акціонерних товариств, створених у процесі приватизації державних підприємств, встановлюються законом.

5.  Акціонерне товариство, яке проводить відкриту підписку на акції, зобов'язане щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом.

Акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. На відміну від інших господарських товариств, статутний (складений) капітал яких розділений на частки, тільки в акціонерному товаристві ці частки виражені в акціях, тобто в цінних паперах.

Під цінними паперами розуміються грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсоток, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено законом або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи).

Акція є різновидом цінних паперів. Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному капіталі акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

На відміну від Закону України «Про господарські товариства» та положень України, що передбачають створення акціонерних товариств двох видів — закриті та відкриті, у новому ЦК України не виділяють ці різновиди товариств.

Акціонерне товариство як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, його майнова відповідальність не пов'язана з майновою відповідальністю учасника (акціонера) товариства.

Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать.

Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, встановлених статутом, відповідають за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

Відповідно до ст. 90 ЦК юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. В цьому випадку ЦК вказує на необхідність відображення в найменуванні цього виду товариства слів «акціонерне товариство».

Особливості правового статусу акціонерних товариств, створених у процесі приватизації державних підприємств, встановлюються законом. У літературі висловлювалася думка, що при створенні акціонерного товариства у процесі приватизації (корпоратизації), втрачається ідея акціонерного товариства, оскільки часто при такій ситуації виходить не об'єднання капіталу, а його роз'єднання. Кошти інвесторів спрямовуються не на саме підприємство, а до державного бюджету.

Законодавство України встановлює гарантії захисту майнових прав акціонерів. Направлений на захист прав акціонерів обов'язок акціонерного товариства, що проводить відкриту підписку на акції, щорічно публікувати у засобах масової інформації для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом.

Стаття 153. Створення акціонерного товариства

1.  Акціонерне товариство може бути створене юридичними та (або) фізичними особами.

2. Якщо акціонерне товариство створюється кількома особами, вони укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства.

Цей договір не є установчим документом товариства.

Договір про створення акціонерного товариства укладається в письмовій формі, а якщо товариство створюється фізичними особами, договір підлягає нотаріальному посвідченню.

3. Особи, що створюють акціонерне товариство, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до державної реєстрації товариства.

Акціонерне товариство відповідає за зобов'язаннями учасників, пов'язаними з його створенням, лише у разі наступного схвалення їх дій загальними зборами акціонерів.

4.  Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Відомості про це підлягають реєстрації і опублікуванню для загального відома.

Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа.

5. Порядок і строки вчинення дій щодо створення акціонерного товариства, у тому числі порядок проведення установчих зборів та їхня компетенція, встановлюються законом.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути фізичні та юридичні особи. Судячи зі змісту цієї статті, до складу засновників товариства можуть входити: 1) тільки громадяни (громадянин); 2) тільки юридичні особи (юридична особа); 3) громадяни (громадянин) та юридична особа (особи).

Враховуючи положення ст. 114 ЦК акціонерне товариство може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником. Якщо акціонерне товариство створюється кількома особами, вони укладають між собою договір про створення товариства.

На відміну від положень, що встановлені в Законі України «Про господарські товариства», де установчий договір є установчим документом, договір про створення акціонерного товариства не належить до установчих документів.

У договорі про створення акціонерного товариства визначається порядок здійснення учасниками спільної діяльності щодо створення товариства (організація та проведення установчих зборів, формування статутного капіталу, визначення адреси товариства тощо).

Договір про створення акціонерного товариства укладається в письмовій формі. Якщо серед учасників товариства є фізичні особи, то такий договір підлягає нотаріальному посвідченню.

Законодавство допускає можливість виникнення зобов'язань у акціонерного товариства до моменту державної реєстрації. Такі обов'язки створюють для товариства його учасники (засновники), наприклад, при укладанні договору оренди приміщення, в якому буде знаходитися орган управління. Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за такими зобов'язаннями.

Відповідальність за зобов'язаннями учасників, що виникли до державної реєстрації товариства, може бути покладена на акціонерне товариство. Це можливо лише за наявності двох умов: 1) якщо зобов'язання учасників пов'язані з створенням товариства; 2) якщо дії учасників в подальшому були схвалені загальними зборами акціонерів.

Акціонерне товариство за новим кодексом визнається «компанією однієї особи» з можливістю використання прямого (при створенні товариства однією особою) та побічного (у разі придбання одним акціонером товариства всіх акцій) способу створення (див. коментар до ст. 116 ЦК).

Відомості про створення «компанії однієї особи» підлягають реєстрації і опублікуванню для загального відома в засобах масової інформації.

Встановлюючи можливість створення товариства однією особою кодекс все ж таки формулює певні обмеження щодо цих суб'єктів, визнавши, що акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа.

ЦК не регламентує порядок і строки вчинення дій щодо створення акціонерного товариства, у тому числі порядок проведення установчих зборів та їхню компетенцію. Ці питання повинні бути вирішені у спеціальному законі.

Стаття 154. Статут акціонерного товариства

1. Установчим документом акціонерного товариства є його статут.

2. Статут акціонерного товариства крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу; умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів; склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень. У статуті акціонерного товариства мають також міститися інші відомості, передбачені законом.

Єдиним установчим документом для акціонерного товариства є його статут. У цій статті встановлюються вимоги до змісту статуту такого товариства.

Статут акціонерного товариства є локальним нормативним актом, обов'язковим як для всіх учасників цього товариства, так і для самого товариства як юридичної особи. На підставі статуту товариство в особі відповідного органу управління виступає учасником цивільних правовідносин.

Окрім загальних вимог, що є однаковими до статуту будь-якого товариства (див. коментар до ст. 88 цього кодексу), статут акціонерного товариства має містити додаткові відомості.

У статуті відображається розмір статутного капіталу; умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів; склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень.

У статуті акціонерного товариства мають також міститися інші відомості, передбачені законом. Так, статут банку, створеного у формі акціонерного товариства має містити положення про органи внутрішнього аудиту банку.

 

 

Стаття 155. Статутний капітал акціонерного товариства

1. Статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій.

Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Він не може бути меншим розміру, встановленого законом.

2. При заснуванні акціонерного товариства усі його акції мають бути розподілені між засновниками. Відкрита підписка на акції акціонерного товариства не провадиться до повної сплати статутного капіталу. Порядок проведення відкритої підписки встановлюється законом.

3. Якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу та зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації.

Статутний капітал товариства формується з метою забезпечення підприємницької діяльності товариства. Учасники товариства вносять вклади, які і складають мінімальний розмір майна товариства. Статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій. Статутний капітал визначає мінімальний розмір майна товариства з обмеженою відповідальністю, що гарантує інтереси кредиторів.

Розмір статутного капіталу товариства не може бути меншим від розміру, встановленого законом. Цивільний кодекс не визначає цей розмір. Відповідно до Закону України «Про господарські товариства» мінімальний розмір статутного фонду акціонерного товариства складає 1250 мінімальних заробітних плат.

При заснуванні акціонерного товариства усі його акції мають бути розподілені між засновниками. Відкрита підписка на акції акціонерного товариства не провадиться до повної сплати статутного капіталу. Під відкритою підпискою на акції розуміється розміщення акцій шляхом відкритого продажу. Порядок проведення відкритої підписки встановлюється на рівні закону.

Для регулювання розміру статутного капіталу використовується термін «чисті активи», під яким розуміється активи підприємства за вирахуванням зобов'язань. Встановлення співвідношення чистих активів товариства та його статутного капіталу спрямоване на забезпечення інтересів кредиторів. Вартість чистих активів завжди повинна бути вищою або, принаймі, рівною розміру статутного капіталу. 3меншення вартості чистих активів створює необхідність зменшення статутного капіталу (за винятком першого року роботи товариства). Якщо вартість чистих активів акціонерного товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.

Акціонерне товариство має право, а у випадках, передбачених законодавством, зобов'язано зменшити статутний капітал шляхом зменшення номінальної вартості акцій або шляхом купівлі товариством частини випущених акцій з метою зменшення їх загальної кількості. Рішення про зменшення статутного капіталу приймається загальними зборами акціонерів. Зменшення статутного капіталу пов'язане із внесенням змін та доповнень до статуту акціонерного товариства.

Стаття 156. Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства

1. Акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів збільшити статутний капітал шляхом збільшення номінальної вартості акцій або додаткового випуску акцій.

2. Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після його повної сплати. Збільшення статутного капіталу товариства для покриття збитків не допускається.

3. У випадках, встановлених статутом товариства і законом, може бути встановлене переважне право акціонерів на придбання акцій, що додатково випускаються товариством.

Під статутним капіталом акціонерного товариства розуміється сумарна номінальна вартість усіх акцій. Після повної сплати статутного капіталу акціонерне товариство має право прийняти рішення про його збільшення. Збільшення статутного капіталу здійснюється товариством з метою залучення додаткових коштів (інвестицій). Таке збільшення можна здійснити шляхом збільшення номінальної вартості акцій або додаткового випуску акцій. Враховуючи інтереси кредиторів та акціонерів, не допускається збільшення статутного капіталу для покриття збитків товариства.

Рішення про збільшення статутного капіталу приймається вищим органом товариства — загальними зборами. Це питання належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, і не може бути передане ними для вирішення іншим органам товариства.

Збільшення розміру статутного капіталу пов'язане із внесенням змін до статуту акціонерного товариства з подальшою державною реєстрацією цих змін.

Судова практика останніх років має багатий досвід розгляду спорів щодо реалізації акціонерами переважного права на придбання акцій. Кодекс передбачає можливість встановлення переважного права акціонерів на придбання акцій, що додатково випускаються товариством, у випадках, встановлених статутом товариства і законом. У разі, якщо кілька акціонерів виявили бажання реалізувати своє переважне право на придбання акцій, то ці акції розподіляються між ними пропорційно до кількості належних їм акцій.

Стаття 157. Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства

1. Акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів зменшити статутний капітал шляхом зменшення номінальної вартості акцій або шляхом купівлі товариством частини випущених акцій з метою зменшення їх загальної кількості.

Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після повідомлення про це всіх його кредиторів у порядку, встановленому законом. При цьому кредитори товариства мають право вимагати дострокового припинення або виконання товариством відповідних зобов'язань та відшкодування збитків.

2. Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства шляхом купівлі та погашення частини акцій допускається, якщо така можливість передбачена у статуті товариства.

3.  Зменшення акціонерним товариством статутного капіталу нижче від встановленого законом розміру має наслідком ліквідацію товариства.

Загальні збори акціонерного товариства мають право зменшити статутний капітал або шляхом зменшення номінальної вартості акцій, або шляхом купівлі товариством частини випущених акцій з метою зменшення їх загальної кількості. Купівля та погашення частини акцій допускається лише у тих випадках, якщо така можливість передбачена у статуті товариства. При цьому не повинні бути порушені інтереси власників акцій певних категорій.

Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства може вплинути на права та інтереси його кредиторів. Тому таке зменшення товариством допускається після повідомлення про це всіх його кредиторів у порядку, встановленому законом. При цьому кредитори товариства мають право вимагати дострокового припинення зобов'язання або виконання товариством відповідних зобов'язань та відшкодування збитків. У такому випадку припинення зобов'язання відбуватиметься за правилами глави 50 цього кодексу.

Рішення про зменшення статутного капіталу приймається вищим органом товариства -загальними зборами. Це питання належить до виключної компетенції загальних/зборів акціонерів, і не може бути передане ними для вирішення іншим органам товариства. І

Зменшення розміру статутного капіталу пов'язане із внесенням змін до статуту акціонерного товариства з подальшою державною реєстрацією цих змін.

Якщо в результаті зменшення товариством статутного капіталу його розмір стає меншим від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.

Усі рішення загальних зборів акціонерів, пов'язані зі зменшенням статутного капіталу, є рішеннями про зміну статуту товариства, що призведе до реєстрації вказаних змін в органах державної реєстрації.

 

 

Стаття 158. Обмеження щодо випуску цінних паперів та щодо виплати дивідендів

1.  Частка привілейованих акцій у загальному обсязі статутного капіталу акціонерного товариства не може перевищувати двадцяти п'яти відсотків.

2. Акціонерне товариство має право випускати облігації на суму, яка не перевищує розміру статутного капіталу або розміру забезпечення, що надається товариству з цією метою третіми особами.

3. Акціонерне товариство не має права оголошувати та виплачувати дивіденди:

1) до повної сплати всього статутного капіталу;

2) при зменшенні вартості чистих активів акціонерного товариства до розміру, меншого, ніж розмір статутного капіталу і резервного фонду;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Ця стаття встановлює певні обмеження для акціонерного товариства щодо випуску цінних паперів та щодо виплати дивідендів. Акціонерне товариство має право випускати акції різних видів — іменні та на пред'явника, привілейовані та прості. Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій.

Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій. До неї має бути внесено відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів. За акціями на пред'явника у книзі реєструється їх загальна кількість.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участі в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим у відсотках до їх номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендам. Виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів за привілейованими акціями провадиться за рахунок резервного фонду. Частка привілейованих акцій у загальному обсязі статутного капіталу акціонерного товариства не може перевищувати двадцяти п'яти відсотків.

Окрім акцій, акціонерне товариство має право випускати також облігації. Під облігацією розуміється цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються на добровільних засадах.

Акціонерне товариство має право випускати облігації на суму, яка не перевищує розміру статутного капіталу або розміру забезпечення, що надається товариству з цією метою третіми особами.

Під дивідендами розуміються платежі, які провадяться юридичною особою на користь власників (довірених осіб власника) корпоративних прав, у зв'язку з розподілом частини її прибутку. Акціонерне товариство не має права оголошувати та виплачувати дивіденди до повної сплати всього статутного капіталу; при зменшенні вартості чистих активів акціонерного товариства до розміру, меншого, ніж розмір статутного капіталу і резервного фонду; та в інших випадках, встановлених законом.

Стаття 159. Загальні збори акціонерів

1.  Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. У загальних зборах мають право брати участь усі його акціонери незалежно від кількості і виду акцій, що їм належать.

Акціонери (їхні представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, що їх має кожний акціонер, який бере участь у зборах.

2. До виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить:

1)  внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу;

2) обрання членів наглядової ради, а також утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства;

3) затвердження річної фінансової звітності, розподіл прибутку і збитків товариства;

4) рішення про ліквідацію товариства.

До виключної компетенції загальних зборів статутом товариства і законом може бути також віднесене вирішення інших питань.

Питання, віднесені законом до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, не можуть бути передані ними Для вирішення іншим органам товариства. \

3. Порядок голосування на загальних зборах акціонерів встановлюється законом.

Акціонер має право призначити свого представника для участі у зборах. Представник може бути постійним чи призначеним на певний строк. Акціонер має право у будь-який момент замінити свого представника у вищому органі товариства, повідомивши про це виконавчий орган акціонерного товариства.

4. Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, щодо:

1) внесення змін до статуту товариства;

2) ліквідації товариства.

З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.

5.  Загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік.

Позачергові збори акціонерів скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також за наявності обставин, визначених у статуті товариства, та в будь-якому іншому випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому.

Порядок скликання і проведення загальних зборів, а також умови скликання і проведення позачергових зборів та повідомлення акціонерів встановлюються статутом товариства і законом.

Структура, склад та порядок формування органів управління товариства визначається статутом товариства з урахуванням положень цього кодексу та закону. Вищим органом управління акціонерного товариства є загальні збори акціонерів.

Відповідно до ст. 116 ЦК учасники товариства мають право на участь в управлінні товариством. Реалізувати це право шляхом прийняття участі у загальних зборах можуть усі акціонери незалежно від кількості акцій, що їм належать. Кожен акціонер має право вимагати додержання рівних умов під час скликання та проведення зборів, а також додержання процедури повідомлення про збори.

Законодавство допускає можливість випуску привілейованих акцій власники яких не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом. По-перше, частка таких акцій в товаристві не може перевищувати 25 відсотків

(ст. 158 ЦК), а по-друге, володіння акціями такого виду не позбавляє його власника можливості брати участь у роботі зборів, навіть якщо у нього немає права голосу при прийняті рішення. Кожен власник привілейованих акцій має право вимагати додержання рівних умов під час скликання та проведення зборів, а також додержання процедури повідомлення про збори.

Перед початком зборів акціонери (їхні представники) реєструються із зазначенням кількості голосів, що їх має кожний акціонер, який бере участь у зборах. Кількість голосів акціонерів залежить від кількості акцій, що належать акціонеру.

Компетенція загальних зборів акціонерів визначаються в статуті та законах, які регулюють правове положення цього виду товариств. Компетенція загальних зборів включає питання, які не може вирішувати будь-який інший орган товариства (виключна компетенція), та питання, які можуть бути предметом розгляду та вирішення не тільки загальних зборів, а й інших органів товариства. Питання, віднесені законом до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, не можуть бути передані ними для вирішення іншим органам товариства.

До виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить питання про внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу, про обрання членів наглядової ради, а також утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства; затвердження річної фінансової звітності, розподіл прибутку і збитків товариства; рішення про ліквідацію товариства. До виключної компетенції загальних зборів статутом товариства і законом може бути також віднесене вирішення інших питань.

Порядок голосування на загальних зборах акціонерів повинен бути встановлений законом. Право участі у роботі загальних зборів акціонер може реалізовувати особисто або через представника. Представник може бути постійним чи призначеним на певний строк. Повноваження представника підтверджуються довіреністю, в якій вказується термін її дії. Акціонер має право у будь-який момент замінити свого представника у вищому органі товариства, повідомивши про це виконавчий орган акціонерного товариства.

Залежно від ступеня важливості прийняття рішення з того чи іншого питання, встановлюється певна кількість голосів, необхідних для прийняття такого рішення. За загальним правилом рішення загальних зборів приймаються простою більшістю голосів, які беруть участь у зборах. Рішення про внесення змін до статуту товариства та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів акціонерів (кваліфікована більшість), які беруть участь у зборах.

Чергові збори акціонерів скликаються відповідно до статуту товариства, але не рідше одного разу на рік. Позачергові збори акціонерів скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також за наявності обставин, визначених у статуті товариства, та в будь-якому іншому випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому.

У статуті товариства та у відповідному законі встановлюється порядок скликання і проведення загальних зборів, а також умови скликання і проведення позачергових зборів та повідомлення акціонерів.

 

Стаття 160. Наглядова рада акціонерного товариства

1.  В акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства.

Випадки обов'язкового створення в акціонерному товаристві наглядової ради встановлюються законом.

2.  Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства.

3. Члени наглядової ради акціонерного товариства не можуть бути членами його виконавчого органу.

4. Наглядова рада акціонерного товариства визначає форми контролю за діяльністю його виконавчого органу.

ЦК передбачає можливість створення в акціонерному товаристві наглядової ради акціонерного товариства. Цей орган виконує дві основні функції — контрольну (контроль за діяльністю виконавчого органу товариства) та захисну (захищає права акціонерів товариства).

Випадки обов'язкового створення в акціонерному товаристві наглядової ради встановлюються законом. Так, у Законі України «Про господарські товариства» передбачено, що створення наглядової (спостережної) ради є обов'язковим, якщо кількість акціонерів перевищує 50 осіб.

Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані (делеговані) нею для вирішення виконавчому органу товариства. Але з іншого боку цей орган може бути наділений додатковою компетенцією загальними зборами акціонерів.

ЦК не дозволяє формувати наглядову раду акціонерного товариства особами, що є членами його виконавчого органу. Ця норма встановлює додаткові гарантії для захисту прав акціонерів та сприяє реалізації прав акціонерів на інформацію.

Наглядова рада акціонерного товариства визначає форми контролю за діяльністю його виконавчого органу. Це можуть бути всілякі звіти членів органів управління, обов'язок про надання фінансової звітності, показників бухгалтерського обліку тощо.

Стаття 161. Виконавчий орган акціонерного товариства

1. Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом.

Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства.

Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом.

2. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).

Реалізуючи функцію вищого органу акціонерного товариства, загальні збори своїм рішенням створюють виконавчий орган товариства, встановлюють його компетенцію і склад. При цьому слід враховувати, що компетенція виконавчого органу як органу управління товариства відповідно до ст. 88 ЦК має бути зазначена в установчих документах товариства.

Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління. Кодекс допускає можливість створення й іншого виконавчого органу. Це питання вирішується при розробці установчих документів товариства або може бути визначено у законі.

В установчих документах можуть бути визначені підстави для усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків. Якщо ж установчі документи не містять такі положення, то члена виконавчого органу можна у будь-який час усунути від виконання своїх обов'язків.

Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства.

Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Дії виконавчого органу акціонерного товариства розглядаються як дії самої товариства. Вони здійснюються органами без особливої на те довіреності і створюють права та обов'язки безпосередньо для юридичної особи. Компетенція виконавчого органу акціонерного товариства визначається згідно з законом і статутом товариства.

Виконавчі органи товариства можуть складатися з однієї особи і мають назву «одноособовий орган» (наприклад, директор). Якщо до складу виконавчого органу товариства входить кілька осіб, то такий орган є колегіальним (наприклад, дирекція). Як правило, кількість членів колегіального виконавчого органу товариства є непарною, що може полегшити процедуру прийняття рішення з деяких питань. Хоча, з іншого боку, ЦК не встановлює жодних умов щодо кількості членів цього органу.

Колегіальний орган акціонерного товариства приймає рішення простою більшістю від кількості присутніх членів, якщо інше не встановлено установчими документами або законом (див. коментар до ст. 98 ЦК).

Стаття 162. Аудиторська перевірка

1. Акціонерне товариство, яке зобов'язане відповідно до закону публікувати для загального відома документи, передбачені статтею 152 цього Кодексу, повинне для перевірки та підтвердження правильності річної фінансової звітності щорічно залучати аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи з його учасниками.

2. Аудиторська перевірка діяльності акціонерного товариства, у тому числі такого, що не зобов'язане публікувати для загального відома документи, має бути проведена у будь-який час на вимогу акціонерів, які разом володіють не менш як десятьма відсотками акцій.

Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності акціонерного товариства встановлюється статутом товариства і законом.

Витрати, пов'язані з проведенням такої перевірки, покладаються на осіб, на вимогу яких проводиться аудиторська перевірка, якщо загальними зборами акціонерів не буде ухвалене рішення про інше.

Акціонерне товариство, яке проводить відкриту підписку на акції, зобов'язане щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом. Ця інформація публікується у центральних засобах масової інформації. Для перевірки та підтвердження правильності річної фінансової звітності щорічно залучається аудитор, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи з його учасниками.

Під фінансовою звітністю згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» розуміється бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Відповідно до Закону України «Про аудиторську діяльність» під аудитом розуміється перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення.

Аудиторська перевірка діяльності акціонерного товариства, у тому числі такого, що не зобов'язане публікувати для загального відома документи, має бути проведена у будь-який час на вимогу акціонерів, які разом володіють не менш як десятьма відсотками акцій. За результатами аудиторської перевірки складається аудиторський висновок. Аудиторський висновок — це офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить в собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності до чинного законодавства та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

Витрати, пов'язані з проведенням такої аудиторської перевірки, покладаються на осіб, на вимогу яких проводиться аудиторська перевірка. Загальні збори акціонерів можуть ухвалити рішення про проведення аудиторської перевірки за рахунок товариства, або прийняти рішення про інше.

 


 

Параграф 2. Виробничий кооператив

 

Стаття 163. Поняття виробничого кооперативу

1.  Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Статутом кооперативу та законом може бути передбачено участь у діяльності виробничого кооперативу на засадах членства також інших осіб.

2.  Члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу у розмірах та порядку, встановлених статутом кооперативу і законом.

3. Найменування кооперативу має містити його назву, а також слова «виробничий кооператив».

4. Правовий статус виробничих кооперативів, права та обов'язки їх членів встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

5. Особливості створення і діяльності сільськогосподарських кооперативів можуть встановлюватися законом.

Виробничий кооператив — це один з видів підприємницького товариства (ст. 84 ЦК), тому метою його діяльності завжди є одержання прибутку з наступним його розподілом між учасниками.

Відповідно до пункту четвертого статті, що коментується, правовий статус виробничих кооперативів крім цього Кодексу встановлюється також на підставі інших законів, до яких, зокрема, належать:

Закон СРСР «Про кооперацію в СРСР» від 26 травня 1988 р. Застосування цього нормативно-правового акта здійснюється в частині, що не врегульована ЦК та не протирічить йому та іншим законам України, на підставі Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР;

Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р. в частині, що не протирічить положенням нового ЦК.

Окрім того, відповідно до ст. 9 ЦК діяльність виробничих кооперативів здійснюється на підставі Господарського кодексу України.

Виходячи із мети створення кооперативу, а відповідно — із нормативного акту, згідно з яким він був створений, можна виділити такі види виробничих кооперативів: -

виробничий кооператив (створюється відповідно до цього Кодексу та Закону СРСР «Про кооперацію в СРСР»);

сільськогосподарський виробничий кооператив (цей Кодекс та Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію»);

споживчий виробничий кооператив (діє на підставі ЦК та Закону України «Про споживчу кооперацію»).

Незважаючи на те, відповідно до якого законодавчого акту був створений кооператив, його найменування повинно містити слова «виробничий кооператив ». Таке правило випливає також зі ст. 90 ЦК.

Виходячи із дефініції виробничого кооперативу, можна визначити його характерні ознаки:

по-перше, як уже вказувалося, його діяльність завжди має на меті отримання прибутку;

по-друге, засадами виробничого кооперативу є членство в ньому;

по-третє, він базується на особистій трудовій участі членів та об'єднанні ними майнових пайових внесків.

Слід зауважити, що діяльність, яку здійснює виробничий кооператив, не завжди носить

виробничий характер. Це може бути і будь-яка інша господарська діяльність, наприклад, торгівельна, заготівельна і т. д.

Різні акти цивільного законодавства по різному ставлять вимоги щодо особи, яка може бути членом виробничого кооперативу.

Так, Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» передбачає, що членами сільгоспкооперативу можуть бути фізичні особи з 16 років та юридичні особи у розумінні їх трудового колективу (так звані «колективні члени»). Закон України «Про споживчу кооперацію» також передбачає два види членства, індивідуальне (тобто фізичних осіб віком від 16 років, або від 14 років — в учнівських споживчих товариствах) та колективне (тобто юридичних осіб). Зауважмо, що і перший і другий нормативні акти кооперацію розуміють як добровільне об'єднання громадян.

Оскільки новим цивільним кодексом положення щодо членства виробничого кооперативу докорінно не врегульовані, а норми згаданих нормативно-правових актів не є протирічними новому цивільному законодавству, то раніше встановлені вимоги щодо членів кооперативу продовжують існувати. Таким чином, членами виробничого кооперативу можуть бути фізичні особи віком не молодше 16 (або 14) років (на відміну від інших підприємницьких господарств, де членство не обмежене віком), та юридичні особи як колективні члени.

Закони, що регулюють кооперацію, висувають необхідні обов'язкові ознаки засновників кооперативів. Згідно з Законом «Про кооперацію в СРСР» ними можуть бути громадяни, що досягли 16-річного віку; відповідно до Закону «Про сільськогосподарську кооперацію» — громадяни України від 16 років та юридичні особи — резиденти. Уявляється, що вказані вимоги продовжують свою дію, оскільки не відбиті в новому Кодексі і не протирічать йому.

Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» передбачено виділення із членів кооперативу так званих «асоційованих членів», які не беруть участі в управлінні ним, але мають право на отримання доходу та першочергове право на отримання паю та частини доходу при ліквідації кооперативу. Особа стає асоційованим членом у разі сплати вступного внеску, паю та додаткового паю.

Оскільки ЦК передбачено, що майно виробничого кооперативу формується за рахунок паїв, і тільки паїв (ст. 163, 165), після вступу його в дію виникнення нових асоційованих членів виробничого сільгоспкооперативу стає не можливим.

Ст. 163 ЦК передбачає обов'язкову особисту трудову участь членів кооперативу в його діяльності. Таке положення є новим для цивільного законодавства тільки щодо споживчих виробничих кооперативів, адже і Закон СРСР «Про кооперацію в СРСР», і Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» передбачають вказаний обов'язок члену кооперативу.

Відповідно до вимог ст. 97 ЦК органами управління виробничого кооперативу можуть бути:

у виробничому кооперативі, створеному відповідно до цього Кодексу та Закону «Про кооперацію в СРСР»: а) вищий орган — загальні збори. Порядок прийняття ними рішень регламентований ст. 98 цього Кодексу. Кожний член кооперативу на загальних зборах має один голос, незалежно від розміру його внеску. Можуть також створюватися збори уповноважених; б) виконавчі органи — правління кооперативу, яке може створюватися тільки в крупних кооперативах, та голова кооперативу, який представляє кооператив у цивільно-правових відносинах, наприклад, укладає договори;

у споживчому виробничому кооперативі: а) вищий орган — загальні збори членів, на яких кожний член має один голос. Можуть створюватися збори уповноважених; б) виконавчі органи не встановлені. Вони повинні визначатися статутом кооперативу;

у сільськогосподарському виробничому кооперативі: а) вищий орган — загальні збори, які збираються не менше одного разу на рік, за принципом «один член — один голос, незалежно від розміру паю»; б) виконавчі органи - правління на чолі із головою правління. Кількість членів правління повинна бути не менше 10. Обираються вони загальними зборами таємним голосуванням. Окрім того, до виконавчих органів сільгоспкооперативу належать голова кооперативу, який обирається на посаду загальними зборами таємним голосуванням, та виконавчий директор, який приймається на роботу за рішенням правління. Коло повноважень виконавчих органів встановлюється статутом кооперативу.

Пункт другий статті, що коментується, вміщує в собі нетрадиційне для цивільного права України правило, згідно з яким члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу. Розмір та порядок такої відповідальності встановлюється Статутом кооперативу та законом.

Таке положення, з одного боку, є винятком із загального правила, встановленого ст. 96 ЦК, відповідно до якого учасник юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи. З іншого боку, це — новела цивільного законодавства, адже не була чітко закріплена в жодному законодавчому акті, регулюючому кооперативну діяльність. Схожим на це положення є правило ст. 43 Закону СРСР «Про кооперацію в СРСР», згідно з яким при нестачі майна кооперативу для розрахунків із бюджетом, робітниками та кредиторами при ліквідації член кооперативу відповідає за боргами кооперативу в межах річного доходу, отриманого в кооперативі. Однак застосування цієї статті могло мати місце тільки при ліквідації юридичної особи, у той час як ст. 163 Кодексу передбачає загальну субсидіарну відповідальність, не залежну від часу пред'явлення вимог.

Порядок несення субсидіарної відповідальності закріплений у ст. 619 ЦК. Так до пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність, тобто до члену кооперативу. Незважаючи на пред'явлення вимоги у повному обсязі останній повинен задовольнити її тільки в межах, установлених Статутом кооперативу. Після задоволення вимог кредиторів член кооперативу має право регресу (зворотної вимоги) до кооперативу в межах задоволених ним вимог.

Стаття 164. Установчі документи виробничого кооперативу

1. Установчим документом виробничого кооперативу є його статут, що затверджується загальними зборами його членів.

2. Статут виробничого кооперативу має містити крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, відомості про: розмір пайового внеску члена кооперативу; склад і порядок внесення пайових внесків членами кооперативу та про їхню відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення пайових внесків; характер і порядок трудової участі його членів у діяльності кооперативу та їхньої відповідальності за порушення зобов'язань щодо особистої трудової участі; порядок розподілу прибутку і збитків кооперативу; розмір і умови субсидіарної відповідальності його членів за зобов'язаннями кооперативу; склад і компетенцію органів управління кооперативу та про порядок ухвалення ними рішень.

3.  Кількість членів кооперативу не може бути меншою, ніж встановлено законом.

1.  Відповідно до ст. 87 ЦК для створення юридичної особи її засновники розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма засновниками. Згідно зі статтею, що коментується, виробничий кооператив є статутною юридичною особою, тому створюється він, а діяльність його регламентується тільки на підставі статуту.

2. Пункт другий ст. 164 ЦК встановлює спеціальні вимоги щодо змісту статуту кооперативу. Відсутність в статуті яких-небудь з відомостей, передбачених цією статтею, а також відомостей, передбачених ст. 88 ЦК, тягне за собою відмову у державній реєстрації з підстав невідповідності установчого документу кооперативу закону (у широкому його розумінні) (див. ст. 89 Кодексу та коментар до неї).

3. Пункт третій ст. 164 ЦК регулює питання щодо кількості членів виробничого кооперативу. Ця норма носить характер посилання, оскільки передбачає, що відповідні вимоги повинні встановлюватися законами.

Спеціальні акти цивільного законодавства у сфері кооперативної діяльності дійсно встановлюють вимоги щодо чисельності членів кооперативу. Так, Закон СРСР «Про кооперацію в СРСР» Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» передбачають, що кількість членів повинна бути не меншою ніж 3 особи. Таке положення є винятком із загального правила ст. 83 ЦК, згідно з яким товариство (до якого належить і виробничий кооператив) може бути створеним однією особою, яка і виступатиме у подальшому його членом.

Разом із тим, членом споживчого виробничого кооперативу може бути одна особа, оскільки ніяких вимог щодо чисельності Закон України «Про споживчу кооперацію» не має.

Стаття 165. Майно виробничого кооперативу

1. Майно, що є у власності виробничого кооперативу, поділяється на паї його членів відповідно до статуту кооперативу.

2. Член виробничого кооперативу зобов'язаний внести до дня державної реєстрації кооперативу не менше десяти відсотків пайового внеску, а частину, що залишилася, — протягом року з дня його державної реєстрації, якщо інший строк не встановлений статутом кооперативу.

Порядок внесення пайових внесків членами виробничого кооперативу встановлюється статутом кооперативу і законом.

3. Виробничий кооператив не має права випускати акції.

4. Прибуток виробничого кооперативу розподіляється між його членами відповідно до їхньої трудової участі, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу.

5. Майно, що залишилося після ліквідації виробничого кооперативу та задоволення вимог його кредиторів, розподіляється між його членами відповідно до їхньої трудової участі, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу.

Стаття, що коментується, передбачає, що майно кооперативу поділяється на паї його членів. Це положення є новим для цивільного законодавства України, адже воно скасовує положення спеціальних законів України у сфері

кооперації. Так, Закон СРСР «Про кооперацію в СРСР» Закон України «Про споживчу кооперацію» передбачають формування членами майна кооперативу шляхом внесення вступних внесків та паїв, а Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» — ще й додаткових паїв.

Таким чином передбачалося, що у кооперативі формуються пайовий фонд, який складається з паїв, та неподільний фонд, який складається з вступних внесків (Закон СРСР «Про кооперацію в СРСР»,) та або прибутку кооперативу (Закон України «Про споживчу кооперацію»), або додаткового паю (Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію»). Виділення цих двох фондів мало значення, зокрема, при виході члена з кооперативу або ліквідації кооперативу, оскільки неподільний фонд не підлягав розподілу при виході з членів кооперативу, але ж поділявся при ліквідації кооперативу.

Запровадження в кооперативі тільки пайового фонду означає, по-перше, що член кооперативу при виході з нього має право на отримання будь-якого майна, що було ним внесено при формуванні майна цієї юридичної особи (див. ст. 166 та коментар до неї), а по-друге, робить неможливим виникнення в сільгоспкооперативі асоційованих членів, яки мали певні привілеї щодо майна кооперативу (див. коментар до ст. 163 ЦК).

Пункт другий статті, що коментується, містить новий для цивільного законодавства порядок формування майна виробничого кооперативу при його створенні. Цей порядок передбачає, що член виробничого кооперативу зобов'язаний внести до дня державної реєстрації кооперативу не менше десяти відсотків пайового внеску, а частину, що залишилася, — протягом року з дня його державної реєстрації, якщо інший строк не встановлений статутом кооперативу. Раніше схожі вимоги існували щодо формування майна господарських товариств.

Пайовий внесок може бути як грошовим, так і майновим (у відповідності до статуту кооперативу).

Пункти четвертий та п'ятий цієї статті вміщують нове загальне правило щодо встановлення прав члена кооперативу на майно останнього. Передбачається, що при розподілі прибутку кооперативу та при його ліквідації член кооперативу отримує право на майно кооперативу відповідно до його трудової участі, а не до розміру паю, як це було традиційно. Оскільки залишається незрозумілим, за якими критеріями можна встановити трудову участь члена кооперативу у діяльності цієї юридичної особи (чи за посадою, яку обіймав такий член, чи за розміром заробітної платні, а чи за тривалістю його безперервного трудового стажу в цьому кооперативі), уявляється, що нові положення є необґрунтованими, незручними до застосування на практиці та потребують термінової зміни.

Ст. 165 ЦК цілком природно встановлює, що виробничий кооператив не має права випускати акції, адже це є прерогативою акціонерного товариства.

 

 

Стаття 166. Припинення членства у виробничому кооперативі і перехід паю

1. Член виробничого кооперативу має право на вихід із кооперативу. У цьому разі йому виплачується вартість паю або видається майно, пропорційне розміру його паю, а також здійснюються виплати, встановлені статутом кооперативу.

Видача паю, виплата вартості паю та інші виплати членові кооперативу, що виходить з нього, здійснюються у порядку, Встановленому статутом кооперативу і законом.

2.  Член виробничого кооперативу може бути виключений із кооперативу за рішенням загальних зборів у разі невиконання чи неналежного виконання обов'язків, покладених на нього статутом кооперативу, а також в інших випадках, встановлених статутом кооперативу і законом.

Член виробничого кооперативу, якого виключили із кооперативу, має право на одержання паю та інших виплат, встановлених статутом кооперативу, відповідно до частини першої цієї статті.

3. Член виробничого кооперативу має право передати свій пай чи його частину іншому членові кооперативу, якщо інше не встановлено статутом кооперативу і законом.

Передання паю (його частини) особі, яка не є членом виробничого кооперативу, допускається лише за згодою кооперативу. У цьому разі інші члени кооперативу користуються переважним правом купівлі такого паю (його частини). Порядок відчуження паю чи його частини іншому членові кооперативу або третій особі встановлюється статутом кооперативу і законом.

4.  У разі смерті члена виробничого кооперативу його спадкоємці можуть бути прийняті у члени кооперативу, якщо інше не встановлено статутом кооперативу. За відмови прийняти спадкоємців у члени кооперативу кооператив виплачує спадкоємцям вартість паю померлого члена кооперативу.

5. Звернення стягнення на пай члена виробничого кооперативу за його власними зобов'язаннями допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна у порядку, встановленому статутом кооперативу і законом.

6.  У разі звернення заставодержателем стягнення на пай члена виробничого кооперативу, що переданий у заставу, застосовуються положення частини третьої цієї статті.

Безумовним правом члена виробничого кооперативу є право на вихід із кооперативу. При здійсненні такого права кооператив стає боржником колишнього члена щодо виплати йому вартості паю або виділення майна, пропорційно розміру його паю, а також здійснення інших виплат, передбачених статутом кооперативу.

Ці положення нового цивільного кодексу привертають увагу, зокрема, тим, що члену кооперативу не повертається безпосередньо те майно, яке він передав до кооперативу як пайовий внесок. По-друге, розрахунки з колишнім членом кооперативу можуть здійснюватися як у грошовій формі (шляхом виплати вартості паю), так і в натуральній (шляхом виділення майна). Форма розрахунків обирається самим кооперативом відповідно до ст. 534 ЦК, оскільки в такому випадку має місце альтернативне зобов'язання, виконання якого здійснюється на розсуд боржника (докладніше див. коментар до вказаної статті).

Член виробничого кооперативу може бути виключений із кооперативу за рішенням його вищого органу (загальних зборів) у разі порушення ним своїх обов'язків, передбачених статутом кооперативу, а також в інших випадках, передбачених статутом. При цьому він не втрачає права на отримання належної йому частини майна кооперативу, яка встановлюється за правилами добровільного виходу із кооперативу.

Неабиякий практичний інтерес викликають норми пунктів третього та шостого ст. 166 ЦК, згідно, з якими член має право відчужувати належний йому пай та передавати його у заставу. Таке положення є винятком із загального правила, передбаченого ст. 100 ЦК, відповідно до якого право участі у товаристві (до яких належить і виробничий кооператив), що є складовою частиною паю, становить особисте немайнове право і не може бути окремо переданим іншій особі.

Разом із тим, передання паю без будь-яких обмежень можливо тільки між членами кооперативу. Відсудження паю третім особам допускається лише за згодою кооперативу, а інші члени кооперативу користуються правом переважної купівлі паю. До останнього за аналогією (ст. 8 ЦК) повинні застосовуватися правила ст. 147 ЦК щодо переважного права купівлі частки в товаристві з обмеженою відповідальністю. Переважне право купівлі паю інші члени кооперативу мають і при зверненні стягнення на нього заставодержателем у разі застави паю.

Якщо передання паю буде здійснюватися на підставі інших цивільно-правових договорів, ніж купівля-продаж, у тому числі безоплатно, ніяких переважних прав щодо набуття паю інші члени кооперативу не здобувають.

За загальним правилом у разі смерті члена виробничого кооперативу його спадкоємці можуть бути прийняті у члени кооперативу. Для цього необхідна згода як спадкоємців померлого, так і самого кооперативу, адже це становить їх право. За відмови прийняти спадкоємців у члени кооперативу з ними проводяться розрахунки у грошовій формі шляхом виплати вартості паю померлого члена кооперативу. Розрахунки шляхом передання майна здійснюватися не можуть, навіть за згодою сторін.

Оскільки член кооперативу є власником паю, то на нього може бути звернене стягнення за власними зобов'язаннями такого члена. Разом із тим звернення стягнення може мати місце тільки при недостатності іншого майна члена кооперативу.